Азбука веры » Би́блия » От Луки́ » гл.15

От Луки́, Глава 15

Толкования

Толкования главы

15:1

15:2

15:3

15:4

см.:Мф.18:12;

15:5

15:6

15:7

15:8

15:9

15:10

15:11

15:12

15:13

15:14

15:15

15:16

15:17

15:18

15:19

15:20

15:21

15:22

15:23

15:24

см.:Еф.2:1;Еф.5:14;Кол.2:13;Откр.3:1;

15:25

15:26

15:27

15:28

15:29

15:30

15:31

15:32

Церковнославянский (рус)

[Зач. 78.] Бя́ху же приближа́ющеся къ Нему́ вси́ мы́тарiе и грѣ́шницы, послу́шати Его́.

И ропта́ху фарисе́е и кни́жницы, глаго́люще, я́ко Се́й грѣ́шники прiе́млетъ и съ ни́ми я́стъ.

Рече́ же къ ни́мъ при́тчу сiю́, глаго́ля:

кі́й человѣ́къ от ва́съ имы́й сто́ ове́цъ, и погу́бль еди́ну от ни́хъ, не оста́витъ ли девяти́десяти и девяти́ въ пусты́ни, и и́детъ вслѣ́дъ поги́бшiя, до́ндеже обря́щетъ ю́?

И обрѣ́тъ возлага́етъ на ра́мѣ свои́ ра́дуяся:

и прише́дъ въ до́мъ, созыва́етъ дру́ги и сосѣ́ды, глаго́ля и́мъ: ра́дуйтеся со мно́ю, я́ко обрѣто́хъ овцу́ мою́ поги́бшую.

Глаго́лю ва́мъ, я́ко та́ко ра́дость бу́детъ на небеси́ о еди́номъ грѣ́шницѣ ка́ющемся, не́жели о девяти́десятихъ и девяти́ пра́ведникъ, и́же не тре́буютъ покая́нiя.

Или́ ка́я жена́ иму́щи де́сять дра́хмъ, а́ще погуби́тъ дра́хму еди́ну, не вжига́етъ ли свѣти́лника, и помете́тъ хра́мину, и и́щетъ прилѣ́жно, до́ндеже обря́щетъ?

И обрѣ́тши созыва́етъ други́ни и сосѣ́ды, глаго́лющи: ра́дуйтеся со мно́ю, я́ко обрѣто́хъ дра́хму поги́бшую.

Та́ко, глаго́лю ва́мъ, ра́дость быва́етъ предъ А́нгелы Бо́жiими о еди́номъ грѣ́шницѣ ка́ющемся.

[Зач. 79.] Рече́ же: человѣ́къ нѣ́кiй имѣ́ два́ сы́на:

и рече́ юнѣ́йшiй ею́ {от ни́хъ} отцу́: о́тче, да́ждь ми́ досто́йную ча́сть имѣ́нiя. И раздѣли́ и́ма имѣ́нiе.

И не по мно́зѣхъ дне́хъ собра́въ все́ мні́й сы́нъ, отъи́де на страну́ дале́че, и ту́ расточи́ имѣ́нiе свое́, живы́й блу́дно.

Изжи́вшу же ему́ все́, бы́сть гла́дъ крѣ́покъ на странѣ́ то́й, и то́й нача́тъ лиша́тися.

И ше́дъ прилѣпи́ся еди́ному от жи́тель тоя́ страны́: и посла́ его́ на се́ла своя́ пасти́ свинiя́.

И жела́ше насы́тити чре́во свое́ от роже́цъ, я́же ядя́ху свинiя́: и никто́же дая́ше ему́.

Въ себе́ же прише́дъ, рече́: коли́ко нае́мникомъ отца́ моего́ избыва́ютъ хлѣ́бы, а́зъ же гла́домъ ги́блю?

Воста́въ иду́ ко отцу́ моему́, и реку́ ему́: о́тче, согрѣши́хъ на небо и предъ тобо́ю,

и уже́ нѣ́смь досто́инъ нарещи́ся сы́нъ тво́й? сотвори́ мя я́ко еди́наго от нае́мникъ твои́хъ.

И воста́въ и́де ко отцу́ своему́. Еще́ же ему́ дале́че су́щу, узрѣ́ его́ оте́цъ его́, и ми́лъ ему́ бы́сть, и те́къ нападе́ на вы́ю его́, и облобыза́ его́.

Рече́ же ему́ сы́нъ: о́тче, согрѣши́хъ на небо и предъ тобо́ю, и уже́ нѣ́смь досто́инъ нарещи́ся сы́нъ тво́й.

Рече́ же оте́цъ къ рабо́мъ свои́мъ: изнеси́те оде́жду пе́рвую и облецы́те его́, и дади́те пе́рстень на ру́ку его́ и сапоги́ на но́зѣ:

и приве́дше теле́цъ упита́нный заколи́те, и я́дше весели́мся:

я́ко сы́нъ мо́й се́й ме́ртвъ бѣ́, и оживе́: и изги́блъ бѣ́, и обрѣ́теся. И нача́ша весели́тися.

Бѣ́ же сы́нъ его́ ста́рѣй на селѣ́: и я́ко гряды́й прибли́жися къ до́му, слы́ша пѣ́нiе и ли́ки:

и призва́въ еди́наго от о́трокъ, вопроша́ше: что́ [у́бо] сiя́ су́ть?

О́нъ же рече́ ему́, я́ко бра́тъ тво́й прiи́де: и закла́ оте́цъ тво́й телца́ упита́нна, я́ко здра́ва его́ прiя́тъ.

Разгнѣ́вася же, и не хотя́ше вни́ти. Оте́цъ же его́ изше́дъ моля́ше его́.

О́нъ же отвѣща́въ рече́ отцу́: се́ толи́ко лѣ́тъ рабо́таю тебѣ́, и николи́же за́повѣди твоя́ преступи́хъ, и мнѣ́ николи́же да́лъ еси́ козля́те, да со дру́ги свои́ми возвесели́лся бы́хъ:

егда́ же сы́нъ тво́й се́й, изъяды́й твое́ имѣ́нiе съ любодѣ́йцами, прiи́де, закла́лъ еси́ ему́ телца́ пито́маго.

О́нъ же рече́ ему́: ча́до, ты́ всегда́ со мно́ю еси́ и вся́ моя́ твоя́ су́ть:

возвесели́тижеся и возра́довати подоба́ше, я́ко бра́тъ тво́й се́й ме́ртвъ бѣ́, и оживе́: и изги́блъ бѣ́, и обрѣ́теся.

Украинский (Огієнко)

Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.

Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: Приймає Він грішників та з ними їсть.

А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:

Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев́ятидесяти й дев́яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?

А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.

І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену.

Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев́ятдесятьох і дев́ятьох праведників, що не потребують покаяння!…

Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде?

А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!

Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається.

І Він оповів: У чоловіка одного було два сини.

І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку!
І той поділив поміж ними маєток.

А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.

І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.

І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

Тоді він спам́ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе…

Недостойний я вже зватись сином твоїм;
прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…

І, вставши, пішов він до батька свого.
А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…

А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.

Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,

бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!
І почали веселитись вони.

А син старший його був на полі.
І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.

І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке?

А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.

І розгнівався той, і ввійти не хотів.
Тоді вийшов батько його й став просити його.

А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я…

Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване…

І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!

Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!

Немецкий (GNB)

Eines Tages waren wieder einmal alle Zolleinnehmer und all die anderen, die einen ebenso schlechten Ruf hatten, bei Jesus versammelt und wollten ihn hören.

Die Pharisäer und die Gesetzeslehrer murrten und sagten: »Er lässt das Gesindel zu sich! Er isst sogar mit ihnen!«

Da erzählte ihnen Jesus folgendes Gleichnis:

»Stellt euch vor, einer von euch hat hundert Schafe und eines davon verläuft sich. Lässt er dann nicht die neunundneunzig allein in der Steppe weitergrasen und sucht das verlorene so lange, bis er es findet?

Und wenn er es gefunden hat, dann freut er sich, nimmt es auf die Schultern

und trägt es nach Hause. Dort ruft er seine Freunde und Nachbarn zusammen und sagt zu ihnen: ́Freut euch mit mir, ich habe mein verlorenes Schaf wiedergefunden!́

Ich sage euch: Genauso ist bei Gott im Himmel mehr Freude über einen Sünder, der ein neues Leben anfängt, als über neunundneunzig andere, die das nicht nötig haben.«

»Oder stellt euch vor, eine Frau hat zehn Silberstücke und verliert eins davon. Zündet sie da nicht eine Lampe an, fegt das ganze Haus und sucht in allen Ecken, bis sie das Geldstück gefunden hat?

Und wenn sie es gefunden hat, ruft sie ihre Freundinnen und Nachbarinnen zusammen und sagt zu ihnen: ́Freut euch mit mir, ich habe mein verlorenes Silberstück wiedergefunden!́

Ich sage euch: Genauso freuen sich die Engel Gottes über einen einzigen Sünder, der ein neues Leben anfängt.«

Jesus erzählte weiter:

»Ein Mann hatte zwei Söhne.

Der jüngere sagte: ́Vater, gib mir den Teil der Erbschaft, der mir zusteht!́ Da teilte der Vater seinen Besitz unter die beiden auf.

Nach ein paar Tagen machte der jüngere Sohn seinen ganzen Anteil zu Geld und zog weit weg in die Fremde. Dort lebte er in Saus und Braus und verjubelte alles.

Als er nichts mehr hatte, brach in jenem Land eine große Hungersnot aus; da ging es ihm schlecht.

Er hängte sich an einen Bürger des Landes, der schickte ihn aufs Feld zum Schweinehüten.

Er war so hungrig, dass er auch mit dem Schweinefutter zufrieden gewesen wäre; aber er bekam nichts davon.

Endlich ging er in sich und sagte: ́Mein Vater hat so viele Arbeiter, die bekommen alle mehr, als sie essen können, und ich komme hier um vor Hunger.

Ich will zu meinem Vater gehen und zu ihm sagen: Vater, ich bin vor Gott und vor dir schuldig geworden;

ich bin es nicht mehr wert, dein Sohn zu sein. Nimm mich als einen deiner Arbeiter in Dienst!́

So machte er sich auf den Weg zu seinem Vater.

Er war noch ein gutes Stück vom Haus entfernt, da sah ihn schon sein Vater kommen, und das Mitleid ergriff ihn. Er lief ihm entgegen, fiel ihm um den Hals und überhäufte ihn mit Küssen.

́Vateŕ, sagte der Sohn, ́ich bin vor Gott und vor dir schuldig geworden, ich bin es nicht mehr wert, dein Sohn zu sein!́

Aber der Vater rief seinen Dienern zu: ́Schnell, holt die besten Kleider für ihn, steckt ihm einen Ring an den Finger und bringt ihm Schuhe!

Holt das Mastkalb und schlachtet es! Wir wollen ein Fest feiern und uns freuen!

Denn mein Sohn hier war tot, jetzt lebt er wieder. Er war verloren, jetzt ist er wiedergefunden.́ Und sie begannen zu feiern.

Der ältere Sohn war noch auf dem Feld. Als er zurückkam und sich dem Haus näherte, hörte er das Singen und Tanzen.

Er rief einen der Diener herbei und fragte ihn, was denn da los sei.

Der sagte: ́Dein Bruder ist zurückgekommen und dein Vater hat das Mastkalb schlachten lassen, weil er ihn gesund wiederhat.́

Der ältere Sohn wurde zornig und wollte nicht ins Haus gehen. Da kam der Vater heraus und redete ihm gut zu.

Aber der Sohn sagte zu ihm: ́Du weißt doch: All die Jahre habe ich wie ein Sklave für dich geschuftet, nie war ich dir ungehorsam. Was habe ich dafür bekommen? Mir hast du nie auch nur einen Ziegenbock gegeben, damit ich mit meinen Freunden feiern konnte.

Aber der da, dein Sohn, hat dein Geld mit Huren durchgebracht; und jetzt kommt er nach Hause, da schlachtest du gleich das Mastkalb für ihn.́

́Mein Sohń, sagte der Vater, ́du bist immer bei mir, und dir gehört alles, was ich habe.

Aber jetzt mussten wir doch feiern und uns freuen! Denn dein Bruder war tot und ist wieder am Leben. Er war verloren und ist wiedergefunden.́«

Узбекский

Языки

Ҳар қандай гуноҳкор одамлар ва солиқчилар Исони тинглаш учун Унинг олдига оқиб келар эдилар.

Буни кўрган фарзийлар ва уламолар: “Мана, У гуноҳкорларни қабул қилиб, бирга еб-ичмоқда”, – деб норозилик билдирдилар.

Исо эса уларга қуйидаги масални айтиб берди:

“Сизлардан кимнингдир юзта қўйи бўлса-ю, улардан бирортасини йўқотса, тўқсон тўққизтасини даштда қолдириб, йўқолган қўйни топмагунча қидирмайдими?

Уни топгач, қувониб елкасига олиб кўтариб кетади.

Уйга келгач, дўстлари билан қўшниларини чақириб: “Мен билан бирга қувонинглар, мен йўқолган қўйимни топдим”, – дейди.

Сизларга айтаманки, худди шунга ўхшаб, тавбага ҳожат сезмаган тўқсон тўққиз тақводордан кўра, тавба қилган биттагина гуноҳкор учун осмонда шодлик бўлади”.

“Ёки қайси бир аёлнинг ўнта кумуш тангаси бўлса-да, биттасини йўқотиб қўйса, у шам ёқиб пулни топмагунча уйини супуриб-сидириб синчиклаб қидирмайдими?

Пулни топгач, дугоналари билан қўшниларини чақириб: “Мен билан бирга қувонинглар, мен йўқолган тангамни топдим”, – дейди.

Сизларга айтаманки, худди шунингдек, тавба қилган битта гуноҳкор учун Худо фаришталари ҳузурида шодлик бўлади”.

Исо яна деди: “Бир одамнинг икки ўғли бор экан.

Уларнинг кичиги отасига:- Ота, мол-мулкингиздан менга тегишли қисмини беринг, – дебди.Ота бисотини икки ўғлига бўлиб берибди.

Бир неча кундан кейин кичик ўғил бор-йўғини йиғиштириб, узоқ бир мамлакатга кетибди. У ерда шалоқ яшаб, мол-дунёсини кўкка совуриб юрибди.

Борини исроф этгандан кейин, у мамлакатда оғир қаҳатчилик бошланибди, йигит ҳам муҳтожликка йўлиқибди.

У бориб, бу мамлакат фуқароларидан бирига ёлланибди. У эса йигитни ўз даласидаги тўнғизларни боқишга юборибди.

Ниҳоят, йигит тўнғизлар ейдиган қўзоқлар билан қорнини тўйдиришга ҳам зор бўлибди, лекин унга шуни ҳам раво кўришмас экан.

Ўзига келгач, у дебди: “Отамнинг қанчадан-қанча ёлланма ишчиларининг нони ошиб-тошиб ётибди, мен эса бу ерда очликдан ўляпман.

Энди отамнинг олдига борай ва унга: Ота, мен Худога ва сизга қарши гуноҳ қилдим.

Энди сизнинг ўғлингиз аталишга лойиқ эмасман. Мени ёлланма ишчиларингиз қаторига қабул қилсангиз, бас, дейман”.

Йигит отаси олдига равона бўлибди. У ҳали узоқда келаётганлигидаёқ, отаси ўғлини кўриб, кўнгли бўшаб кетибди. Югурганча бориб, ўғлининг бўйнидан қучиб, юз-кўзларидан ўпибди.

Ўғли унга:- Ота, мен Худога ва сизга қарши гуноҳ қилдим. Энди сизнинг ўғлингиз деб аталишга лойиқ эмасман, – дебди.

Ота хизматкорларига шундай буюрибди:- Тез бўлинг, энг нафис тўн келтириб елкасига ёпинг, қўлига узук тақинг, оёқларига чориқ кийгизинглар.

Бўрдоқини олиб чиқиб, сўйинглар, еб-ичайлик, хурсандчилик қилайлик.

Чунки менинг бу ўғлим ўлган эди – тирилди, йўқолган эди – топилди.Шундай қилиб, хурсандчилик қила бошлабдилар.

Катта ўғил шу пайтда далада экан. Қайтаётиб уйга яқинлашганда, қулоғига чолғу ва ўйин-кулги садолари эшитилибди.

Хизматкорлардан бирини чақириб:- Нима гап? – деб сўрабди.

- Укангиз келди, отангиз уни соғ-саломат кўргани учун бўрдоқини сўйдилар, – дебди у.

Шунда катта ўғил аччиқланиб, ичкарига киргиси келмабди. Отаси эса ташқарига чиқиб, ўғлига ўтиниб гапирибди.

У отасига жавоб берибди:- Мен шунча йилдан бери сизга хизмат қиламан. Сира сизнинг буйруғингизга қарши чиққаним йўқ. Лекин дўстларим билан хурсандчилик қилишим учун сиз менга битта улоқ ҳам атамадингиз.

Аммо мол-мулкингизни фоҳишаларга сарфлаб қайтган анави ўғлингизга бўрдоқи сўйибсиз!

Отаси унга шундай жавоб берибди:- Ўғлим! Сен доимо мен билан биргасан, менинг ҳамма нарсам сеники.

Бироқ бугун шодланиш, хурсандчилик қилиш керак. Чунки сенинг бу уканг ўлган эди – тирилди, йўқолган эди – топилди”.