О́нъ же рече́ и́ма: се́ восходя́щема ва́ма во гра́дъ, сря́щетъ вы́ человѣ́къ въ скуде́льницѣ во́ду нося́: по не́мъ идѣ́та въ до́мъ, въ о́нъ же вхо́дитъ,

и рцѣ́та до́му влады́цѣ: глаго́летъ тебѣ́ Учи́тель: гдѣ́ е́сть оби́тель, идѣ́же па́сху со ученики́ Мои́ми снѣ́мъ?

И то́й ва́ма пока́жетъ го́рницу ве́лiю по́стлану: ту́ угото́вайта.

Ше́дша же обрѣто́ста, я́коже рече́ и́ма: и угото́васта па́сху.

И егда́ бы́сть ча́съ, возлеже́, и обана́десяте апо́стола съ Ни́мъ.

И рече́ къ ни́мъ: жела́нiемъ возжелѣ́хъ сiю́ па́сху я́сти съ ва́ми, пре́жде да́же не прiиму́ му́къ:

глаго́лю бо ва́мъ, я́ко отсе́лѣ не и́мамъ я́сти от нея́, до́ндеже сконча́ются во Ца́рствiи Бо́жiи.

И прiи́мъ ча́шу, хвалу́ возда́въ, рече́: прiими́те сiю́, и раздѣли́те себѣ́:

глаго́лю бо ва́мъ, я́ко не и́мамъ пи́ти от плода́ ло́знаго, до́ндеже Ца́рствiе Бо́жiе прiи́детъ.

И прiи́мъ хлѣ́бъ, хвалу́ возда́въ преломи́, и даде́ и́мъ, глаго́ля: сiе́ е́сть Тѣ́ло Мое́, е́же за вы́ дае́мо: сiе́ твори́те въ Мое́ воспомина́нiе.

Та́кожде же и ча́шу по ве́чери, глаго́ля: сiя́ ча́ша Но́вый Завѣ́тъ Мое́ю Кро́вiю, я́же за вы́ пролива́ется:

оба́че се́, рука́ предаю́щаго Мя́ со Мно́ю [е́сть] на трапе́зѣ,

и Сы́нъ у́бо Человѣ́ческiй и́детъ по рече́нному {по предуста́вленному совѣ́ту}: оба́че го́ре человѣ́ку тому́, и́мже предае́тся.

И ті́и нача́ша иска́ти въ себѣ́, кото́рый у́бо от ни́хъ хо́щетъ сiе́ сотвори́ти.

Бы́сть же и пря́ въ ни́хъ, кі́й мни́тся и́хъ бы́ти бо́лiй.

О́нъ же рече́ и́мъ: ца́рiе язы́къ госпо́дствуютъ и́ми, и облада́ющiи и́ми благода́теле нарица́ются.

Вы́ же не та́ко: но бо́лiй въ ва́съ, да бу́детъ я́ко мні́й: и ста́рѣй, я́ко служа́й.

Кто́ бо бо́лiй, возлежа́й ли, или́ служа́й? Не возлежа́й ли? А́зъ же посредѣ́ ва́съ е́смь я́ко служа́й.

Вы́ же есте́ пребы́вше со Мно́ю въ напа́стехъ Мои́хъ:

и А́зъ завѣщава́ю ва́мъ, я́коже завѣща́ Мнѣ́ Оте́цъ Мо́й, Ца́рство,

да я́сте и пiе́те на трапе́зѣ Мое́й во Ца́рствiи Мое́мъ: и ся́дете на престо́лѣхъ, судя́ще обѣмана́десяте колѣ́нома Изра́илевома.

Рече́ же Госпо́дь: Си́моне, Си́моне, се́ сатана́ про́ситъ ва́съ, да бы́ сѣ́ялъ, я́ко пшени́цу:

А́зъ же моли́хся о тебѣ́, да не оскудѣ́етъ вѣ́ра твоя́: и ты́ нѣ́когда обра́щься утверди́ бра́тiю твою́.

О́нъ же рече́ Ему́: Го́споди, съ Тобо́ю гото́въ е́смь и въ темни́цу и на сме́рть ити́.

О́нъ же рече́: глаго́лю ти́, Пе́тре, не возгласи́тъ пѣ́тель дне́сь, до́ндеже трикра́ты отве́ржешися Мене́ не вѣ́дѣти.

И рече́ и́мъ: егда́ посла́хъ вы́ безъ влага́лища и безъ мѣ́ха и безъ сапо́гъ, еда́ чесого́ лише́ни бы́сте? Они́ же рѣ́ша: ничесо́же.

Рече́ же и́мъ: но ны́нѣ и́же и́мать влага́лище, да во́зметъ, та́кожде и мѣ́хъ: а и́же не и́мать, да прода́стъ ри́зу свою́, и ку́питъ но́жъ.

Глаго́лю бо ва́мъ, я́ко еще́ пи́саное се́, подоба́етъ, да сконча́ется о Мнѣ́, е́же: и со беззако́нными вмѣни́ся. И́бо е́же о Мнѣ́, кончи́ну и́мать.

Они́ же рѣ́ша: Го́споди, се́ ножа́ здѣ́ два́. О́нъ же рече́ и́мъ: дово́лно е́сть.

[Зач. 109.] И изше́дъ и́де по обы́чаю въ го́ру Елео́нскую: по Не́мъ же идо́ша ученицы́ Его́.

Бы́въ же на мѣ́стѣ, рече́ и́мъ: моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть.

И Са́мъ отступи́ от ни́хъ я́ко верже́нiемъ ка́мене, и покло́нь колѣ́на моля́шеся,

глаго́ля: О́тче, а́ще во́лиши мимонести́ ча́шу сiю́ от Мене́: оба́че не Моя́ во́ля, но Твоя́ да бу́детъ.

Яви́ся же Ему́ А́нгелъ съ небесе́, укрѣпля́я Его́.

И бы́въ въ по́двизѣ, прилѣ́жнѣе моля́шеся: бы́сть же по́тъ Его́ я́ко ка́пли кро́ве ка́плющыя на зе́млю.

И воста́въ от моли́твы [и] прише́дъ ко ученико́мъ, обрѣ́те и́хъ спя́щихъ от печа́ли

и рече́ и́мъ: что́ спите́? Воста́вше моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть.

Еще́ же Ему́ глаго́лющу, се́ наро́дъ, и нарица́емый Иу́да, еди́нъ от обоюна́десяте, идя́ше предъ ни́ми, и приступи́ ко Иису́сови цѣлова́ти Его́. Сiе́ бо бѣ́ зна́менiе да́лъ и́мъ: Его́же а́ще лобжу́, То́й е́сть.

Иису́съ же рече́ ему́: Иу́до, лобза́нiемъ ли Сы́на Человѣ́ческаго предае́ши?

Ви́дѣвше же, и́же бѣ́ху съ Ни́мъ, быва́емое, рѣ́ша Ему́: Го́споди, а́ще уда́римъ ноже́мъ?

И уда́ри еди́нъ нѣ́кiй от ни́хъ архiере́ова раба́, и урѣ́за ему́ у́хо десно́е.

Отвѣща́въ же Иису́съ рече́: оста́вите до сего́. И косну́вся у́ха его́, исцѣли́ его́.

Рече́ же Иису́съ ко прише́дшымъ На́нь архiере́омъ и воево́дамъ церко́внымъ и ста́рцемъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жiемъ и дреко́льми я́ти Мя́?

По вся́ дни́ су́щу Ми́ съ ва́ми въ це́ркви, не простро́сте руки́ на Мя́: но се́ е́сть ва́ша годи́на и о́бласть те́мная.

Е́мше же Его́ ведо́ша, и введо́ша Его́ во дво́ръ архiере́овъ. Пе́тръ же вослѣ́дъ идя́ше издале́ча.

Возгнѣ́щшымъ же о́гнь посредѣ́ двора́ и вку́пѣ сѣдя́щымъ и́мъ, сѣдя́ше Пе́тръ посредѣ́ и́хъ.

Узрѣ́вши же его́ рабы́ня нѣ́кая сѣдя́ща при свѣ́тѣ {огни́}, и воззрѣ́вши на́нь, рече́: и се́й съ Ни́мъ бѣ́.

О́нъ же отве́ржеся Его́, глаго́ля: же́но, не зна́ю Его́.

И пома́лѣ другі́й ви́дѣвъ его́, рече́: и ты́ от ни́хъ еси́. Пе́тръ же рече́: человѣ́че, нѣ́смь.

И мимоше́дшу я́ко часу́ еди́ному, и́нъ нѣ́кiй крѣпля́шеся глаго́ля: вои́стинну и се́й съ Ни́мъ бѣ́: и́бо Галиле́анинъ е́сть.

Рече́ же Пе́тръ: человѣ́че, не вѣ́мъ, е́же глаго́леши. И а́бiе, еще́ глаго́лющу ему́, возгласи́ пѣ́тель.

И обра́щься Госпо́дь воззрѣ́ на Петра́: и помяну́ Пе́тръ сло́во Госпо́дне, я́коже рече́ ему́, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, отве́ржешися Мене́ трикра́ты.

И изше́дъ во́нъ, пла́кася го́рько.

И му́жiе держа́щiи Иису́са руга́хуся Ему́, бiю́ще:

и закры́вше Его́, бiя́ху Его́ по лицу́, и вопроша́ху Его́, глаго́люще: прорцы́, кто́ е́сть ударе́й Тя́?

И и́на мно́га ху́ляще глаго́лаху На́нь.

И я́ко бы́сть де́нь, собра́шася ста́рцы людсті́и и архiере́е и кни́жницы, и ведо́ша Его́ на со́нмъ сво́й,

глаго́люще: а́ще Ты́ еси́ Христо́съ? Рцы́ на́мъ. Рече́ же и́мъ: а́ще ва́мъ реку́, не и́мете вѣ́ры:

а́ще же и вопрошу́ [вы́], не отвѣща́ете Ми́, ни отпустите́:

отсе́лѣ бу́детъ Сы́нъ Человѣ́ческiй сѣдя́й одесну́ю си́лы Бо́жiя.

Рѣ́ша же вси́: Ты́ ли у́бо еси́ Сы́нъ Бо́жiй? О́нъ же къ ни́мъ рече́: вы́ глаго́лете, я́ко А́зъ е́смь.

Они́ же рѣ́ша: что́ еще́ тре́буемъ свидѣ́телства? Са́ми бо слы́шахомъ от у́стъ Его́.

Рус. (Аверинцев)

Между тем приближался праздник Опресноков, называемый Пасха;

и первосвященники с книжниками искали возможности, как бы убить Его, потому что они боялись народа.

И вошел сатана в Иуду, по прозванию Искариот, одного из числа Двенадцати;

и он пошел и сговаривался с первосвященниками и начальниками храмовой стражи, как он Его им предаст.

А они были рады и обещали дать ему денег.

И он согласился и стал искать случая, чтобы предать Его им не при народе.

И настал день Опресноков, когда надлежало закалывать пасхального агнца;

и послал Он Петра и Иоанна, сказав:
«Ступайте, приготовьте для нас пасхальную трапезу!»

А они спросили Его:
«Где же Ты нам велишь ее приготовить?»

И Он сказал им:
«Вот, когда будете вы входить в город, встретится вам человек с кувшином воды. Идите за ним следом к тому дому, в который он войдет,

и хозяину дома скажете: «Учитель спрашивает: «Где покой, в котором Я мог бы вкушать пасхальную трапезу с учениками Моими?»

И он покажет вам верхний покой, просторный и прибранный; там и приготовьте».

Они пошли и нашли, как Он сказал им, и приготовили пасхальную трапезу.

И когда настал час, возлег Он за столом, и апостолы с Ним.

И сказал Он им:
«Всем сердцем желал Я вкушать эту трапезу вместе с вами прежде, чем принять Мне страдание!

Ибо, говорю вам, больше не вкушать Мне ее, пока не свершится она в Царстве Божием».

И взяв в руки чашу и произнеся над нею благодарение, Он сказал:
«Возьмите ее и разделите между собою;

ибо говорю вам, что уже не пить Мне от плода виноградной лозы, пока не придет Царство Божие».

И взяв в руки хлеб и произнеся над ним благодарение, Он разломил его и раздал им, говоря:
«Это есть Тело Мое, за вас предаваемое; делайте так в воспоминание обо Мне».

И так же сделал с чашей после трапезы, говоря:
«Эта чаша есть Новый Завет в Крови Моей, за вас изливаемой.

Между тем, смотрите, рука того, кто предает Меня, на одном столе с Моей;

да, Сын Человеческий идет, как предназначено Ему, но горе тому человеку, через которого предательство совершается!»

И они начали задавать друг другу вопрос: кто же из них на такое способен?

И еще вышел у них спор, кто из них вправе почитаться более великим.

Но Он сказал им:
«Цари ведут себя среди народов, как господа, и те, у кого власть, именуются благодетелями.

А вы – не так: но кто из вас более велик, будь как меньший, и кто между вами главный, будь как слуга.

Ибо кто важнее: тот, кто возлежит, или тот, кто прислуживает? Разве не тот, кто возлежит? Но Я между вами, как тот, кто служит.

А вы остались со Мною в испытаниях Моих;

и Я дарую вам Царство, как даровал Мне Отец,

чтобы вы ели и пили за трапезою Моею в Царстве Моем, и воссели на престолах, и судили двенадцать колен Израилевых».

И сказал Господь:
«Симон, Симон! Вот, сатана получил дозволение испытать вас, как просеиваемую пшеницу;

но Я молился о тебе, чтобы вера твоя не иссякла. А после, когда ты снова обратишься, укрепи твоих братьев».

А Петр сказал Ему:
«Господи, с Тобой я готов идти и в тюрьму, и на смерть!»

Но Он сказал:
«Петр, Я говорю тебе: петух не успеет пропеть в эту ночь, как ты троекратно отречешься, будто не знаешь Меня».

И сказал Он им:
«Когда Я послал вас без мешка, без сумы и без обуви, терпели ли вы в чем-нибудь недостаток?»
Они сказали:
«Ни в чем!»

И Он сказал им:
«Но теперь пусть тот, у кого есть мешок, возьмет его и суму, а у кого нет, пусть продаст свою одежду и купит меч.

Говорю вам: должно исполниться на Мне слово Писания – »И к преступникам причтен». Ибо все, предреченное обо Мне, подходит к своему исполнению».

А они сказали:
«Господи, вот два меча!»
И Он сказал им:
«Довольно».

И выйдя из дому, Он пошел, по Своему обыкновению, на Масличную гору; и ученики следовали за Ним.

Придя на место, Он сказал им:
«Молитесь, чтобы не впасть вам в искушение!»

А сам отошел от них на расстояние брошенного камня, стал на колени и молился,

говоря:
«Отче, если Ты хочешь, пронеси эту чашу мимо Меня! Но не Моя, а Твоя воля да исполнится».

И ангел с неба явился Ему, чтобы подкреплять Его. И Он, впадая в томление, молился все усерднее; и сделался пот Его, как тяжкие капли крови, падающие на землю.

Поднявшись после молитвы и подойдя к ученикам, Он застал их спящими от уныния.

И сказал Он им:
«Что вы спите? Вставайте и молитесь, чтобы не впасть вам в искушение».

Он еще говорил, как показалась толпа, и впереди шел тот, кого звали Иуда, один из Двенадцати; и он подошел к Иисусу, чтобы поцеловать Его.

А Иисус сказал ему:
«Иуда, так ты поцелуем предаешь Сына Человеческого?»

Те, кто стояли вокруг Него, увидев, что будет, сказали:
«Господи, не пустить ли в ход меч?»

И один из них ударил слугу первосвященника и отсек ему правое ухо.

Но Иисус сказал на это:
«Оставьте, довольно!»
И Он исцелил слугу, дотронувшись до его уха.

И сказал Иисус тем, кто вышел против Него, первосвященникам, начальникам храмовой стражи и старейшинам:
«Словно на разбойника, вышли вы с мечами и дрекольем!

Каждый день бывал Я с вами в Храме, и вы не подняли на Меня рук; но теперь – ваше время, и власть тьмы».

Схватив Иисуса, они повели Его и привели в дом первосвященника; Петр же следовал поодаль.

А когда посреди двора разожгли костер и сели вокруг, и Петр сидел с ними.

И одна служанка увидела его, как он сидит у огня, и, присмотревшись к нему, сказала:
«И этот тоже был с Ним!»

Но он отрекся и сказал:
«Женщина, я не знаю Его!»

Немного позже другой, увидев Петра, сказал:
«Ты тоже из них!»
Но Петр сказал:
«Да нет, любезный».

Около часа спустя еще один начал говорить с настойчивостью:
«Точно, и этот был с Ним; он же галилеянин!»

Но Петр сказал:
«Я не знаю, любезный, что ты такое говоришь».
И тотчас, когда он еще не кончил говорить, пропел петух.

И Господь, обернувшись, взглянул на Петра. И вспомнил Петр слово Господне, как Он сказал ему: «Этою же ночью, прежде, чем пропоет петух, ты троекратно отречешься от Меня».

И выйдя со двора, он горько заплакал.

А те, кто были приставлены стеречь Иисуса, глумились над Ним и били Его,

и, завесив Ему лицо, спрашивали: «Скажи пророчество, кто Тебя ударил?»

И много других кощунств говорили они против Него.

И когда наступил день, собрался совет народных старейшин, и первосвященники, и книжники; и поставили Его перед своим синедрионом,

и сказали:
«Если Ты – Мессия, скажи нам!»
Но Он сказал им:

«Если Я вам скажу, вы не поверите, а если задам вопрос, не ответите.

Но отныне Сын Человеческий будет восседать по правую руку Силы Божией».

Тут все сказали:
«Так Ты – Сын Божий?»
А Он сказал им:
«Как вы говорите – Я есмь».

Тут они сказали:
«Какое еще нужно свидетельство? Ведь мы сами все слышали из Его же уст!»

Украинский (Огієнко)

Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.

А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу…

Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.

І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.

Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.

І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу…

І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.

І послав Він Петра та Івана, говорячи: Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми.

А вони запитали Його: Де Ти хочеш, щоб ми приготували?

А Він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.

І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху?

І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте.

І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, і зачали там готувати пасху.

А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.

І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.

Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона.

Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою.

Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде.

Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається.
Це чиніть на спомин про Мене!

По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.

Та однак, за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.

Бо Син Людський іде, як призначено;
але горе тому чоловікові, хто Його видає!

А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?

І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.

Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.

Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець.

Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує?
Чи не той, хто сидить при столі?
А Я серед вас, як службовець.

Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,

і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,

щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.

І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.

Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя;
ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!

А той відказав Йому: Господи, я з Тобою готовий іти до в́язниці й на смерть!

Він же прорік: Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене…

І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого?
Вони ж відказали: Нічого.

А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу;
хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано.
Бо те, що про Мене, виконується.

І сказали вони: Господи, ось тут два мечі.
А Він їм відказав: Досить!

І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну.
А за Ним пішли учні Його.

А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу.

А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,

благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу!
Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!…

І Ангол із неба з́явився до Нього, і додавав Йому сили.

А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився.
І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…

І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби…

І промовив до них: Чого ви спите?
Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!

І, коли Він іще говорив, ось народ з́явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними.
І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його.
Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!

Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?

А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити?

І, один із них рубонув раба первосвященикового, та й відтяв праве вухо йому.

Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить!
І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.

А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями…

Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук.
Та це ваша година тепер, і влада темряви…

А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика.
Петро ж здалека йшов слідкома.

Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.

А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: І цей був із Ним!

І відрікся від Нього він, твердячи: Не знаю я, жінко, Його!

Незабаром же другий побачив його та й сказав: І ти від отих.
А Петро відказав: Ні, чоловіче!…

І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: Поправді, і цей був із Ним, бо він галілеянин.

А Петро відказав: Чоловіче, не відаю, про що ти говориш…
І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.

І Господь обернувся й подививсь на Петра.
А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене.

І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!

А люди, які ув́язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.

І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: Пророкуй, хто то вдарив Тебе?

І багато інших богозневаг говорили на Нього вони…

А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій,

і казали: Коли Ти Христос, скажи нам.
А Він їм відповів: Коли Я вам скажу, не повірите ви.

А коли й поспитаю вас Я, не дасте Мені відповіді.

Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!

Тоді всі запитали: То Ти Божий Син?
А Він їм відповів: Самі кажете ви, що то Я…

А вони відказали: Нащо потрібні ще свідки для нас?
Бо ми чули самі з Його уст!

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

وَقَرُبَ عِيدُ الْفَطِيرِ، الَّذِي يُقَالُ لَهُ الْفِصْحُ.

وَكَانَ رُؤَسَاءُ الْكَهَنَةِ وَالْكَتَبَةُ يَطْلُبُونَ كَيْفَ يَقْتُلُونَهُ، لأَنَّهُمْ خَافُوا الشَّعْبَ.

فَدَخَلَ الشَّيْطَانُ فِي يَهُوذَا الَّذِي يُدْعَى الإِسْخَرْيُوطِيَّ، وَهُوَ مِنْ جُمْلَةِ الاثْنَيْ عَشَرَ.

فَمَضَى وَتَكَلَّمَ مَعَ رُؤَسَاءِ الْكَهَنَةِ وَقُوَّادِ الْجُنْدِ كَيْفَ يُسَلِّمُهُ إِلَيْهِمْ.

فَفَرِحُوا وَعَاهَدُوهُ أَنْ يُعْطُوهُ فِضَّةً.

فَوَاعَدَهُمْ. وَكَانَ يَطْلُبُ فُرْصَةً لِيُسَلِّمَهُ إِلَيْهِمْ خِلْوًا مِنْ جَمْعٍ.

وَجَاءَ يَوْمُ الْفَطِيرِ الَّذِي كَانَ يَنْبَغِي أَنْ يُذْبَحَ فِيهِ الْفِصْحُ.

فَأَرْسَلَ بُطْرُسَ وَيُوحَنَّا قَائِلاً:«اذْهَبَا وَأَعِدَّا لَنَا الْفِصْحَ لِنَأْكُلَ».

فَقَالاَ لَهُ:«أَيْنَ تُرِيدُ أَنْ نُعِدَّ؟».

فَقَالَ لَهُمَا:«إِذَا دَخَلْتُمَا الْمَدِينَةَ يَسْتَقْبِلُكُمَا إِنْسَانٌ حَامِلٌ جَرَّةَ مَاءٍ. اِتْبَعَاهُ إِلَى الْبَيْتِ حَيْثُ يَدْخُلُ،

وَقُولاَ لِرَبِّ الْبَيْتِ: يَقُولُ لَكَ الْمُعَلِّمُ: أَيْنَ الْمَنْزِلُ حَيْثُ آكُلُ الْفِصْحَ مَعَ تَلاَمِيذِي؟

فَذَاكَ يُرِيكُمَا عِلِّيَّةً كَبِيرَةً مَفْرُوشَةً. هُنَاكَ أَعِدَّا».

فَانْطَلَقَا وَوَجَدَا كَمَا قَالَ لَهُمَا، فَأَعَدَّا الْفِصْحَ.

وَلَمَّا كَانَتِ السَّاعَةُ اتَّكَأَ وَالاثْنَا عَشَرَ رَسُولاً مَعَهُ،

وَقَالَ لَهُمْ:«شَهْوَةً اشْتَهَيْتُ أَنْ آكُلَ هذَا الْفِصْحَ مَعَكُمْ قَبْلَ أَنْ أَتَأَلَّمَ،

لأَنِّي أَقُولُ لَكُمْ: إِنِّي لاَ آكُلُ مِنْهُ بَعْدُ حَتَّى يُكْمَلَ فِي مَلَكُوتِ اللهِ».

ثُمَّ تَنَاوَلَ كَأْسًا وَشَكَرَ وَقَالَ:«خُذُوا هذِهِ وَاقْتَسِمُوهَا بَيْنَكُمْ،

لأَنِّي أَقُولُ لَكُمْ: إِنِّي لاَ أَشْرَبُ مِنْ نِتَاجِ الْكَرْمَةِ حَتَّى يَأْتِيَ مَلَكُوتُ اللهِ».

وَأَخَذَ خُبْزًا وَشَكَرَ وَكَسَّرَ وَأَعْطَاهُمْ قَائِلاً: «هذَا هُوَ جَسَدِي الَّذِي يُبْذَلُ عَنْكُمْ. اِصْنَعُوا هذَا لِذِكْرِي».

وَكَذلِكَ الْكَأْسَ أَيْضًا بَعْدَ الْعَشَاءِ قَائِلاً:«هذِهِ الْكَأْسُ هِيَ الْعَهْدُ الْجَدِيدُ بِدَمِي الَّذِي يُسْفَكُ عَنْكُمْ.

وَلكِنْ هُوَذَا يَدُ الَّذِي يُسَلِّمُنِي هِيَ مَعِي عَلَى الْمَائِدَةِ.

وَابْنُ الإِنْسَانِ مَاضٍ كَمَا هُوَ مَحْتُومٌ، وَلكِنْ وَيْلٌ لِذلِكَ الإِنْسَانِ الَّذِي يُسَلِّمُهُ!».

فَابْتَدَأُوا يَتَسَاءَلُونَ فِيمَا بَيْنَهُمْ:«مَنْ تَرَى مِنْهُمْ هُوَ الْمُزْمِعُ أَنْ يَفْعَلَ هذَا؟».

وَكَانَتْ بَيْنَهُمْ أَيْضًا مُشَاجَرَةٌ مَنْ مِنْهُمْ يُظَنُّ أَنَّهُ يَكُونُ أَكْبَرَ.

فَقَالَ لَهُمْ:«مُلُوكُ الأُمَمِ يَسُودُونَهُمْ، وَالْمُتَسَلِّطُونَ عَلَيْهِمْ يُدْعَوْنَ مُحْسِنِينَ.

وَأَمَّا أَنْتُمْ فَلَيْسَ هكَذَا، بَلِ الْكَبِيرُ فِيكُمْ لِيَكُنْ كَالأَصْغَرِ، وَالْمُتَقَدِّمُ كَالْخَادِمِ.

لأَنْ مَنْ هُوَ أَكْبَرُ: أَلَّذِي يَتَّكِئُ أَمِ الَّذِي يَخْدُمُ؟ أَلَيْسَ الَّذِي يَتَّكِئُ؟ وَلكِنِّي أَنَا بَيْنَكُمْ كَالَّذِي يَخْدُمُ.

أَنْتُمُ الَّذِينَ ثَبَتُوا مَعِي فِي تَجَارِبِي،

وَأَنَا أَجْعَلُ لَكُمْ كَمَا جَعَلَ لِي أَبِي مَلَكُوتًا،

لِتَأْكُلُوا وَتَشْرَبُوا عَلَى مَائِدَتِي فِي مَلَكُوتِي، وَتَجْلِسُوا عَلَى كَرَاسِيَّ تَدِينُونَ أَسْبَاطَ إِسْرَائِيلَ الاثْنَيْ عَشَرَ».

وَقَالَ الرَّبُّ:«سِمْعَانُ، سِمْعَانُ، هُوَذَا الشَّيْطَانُ طَلَبَكُمْ لِكَيْ يُغَرْبِلَكُمْ كَالْحِنْطَةِ!

وَلكِنِّي طَلَبْتُ مِنْ أَجْلِكَ لِكَيْ لاَ يَفْنَى إِيمَانُكَ. وَأَنْتَ مَتَى رَجَعْتَ ثَبِّتْ إِخْوَتَكَ».

فَقَالَ لَهُ:«يَارَبُّ، إِنِّي مُسْتَعِدٌّ أَنْ أَمْضِيَ مَعَكَ حَتَّى إِلَى السِّجْنِ وَإِلَى الْمَوْتِ!».

فَقَالَ:«أَقُولُ لَكَ يَابُطْرُسُ: لاَ يَصِيحُ الدِّيكُ الْيَوْمَ قَبْلَ أَنْ تُنْكِرَ ثَلاَثَ مَرَّاتٍ أَنَّكَ تَعْرِفُنِي».

ثُمَّ قَالَ لَهُمْ:«حِينَ أَرْسَلْتُكُمْ بِلاَ كِيسٍ وَلاَ مِزْوَدٍ وَلاَ أَحْذِيَةٍ، هَلْ أَعْوَزَكُمْ شَيْءٌ؟» فَقَالُوا: «لاَ».

فَقَالَ لَهُمْ:«لكِنِ الآنَ، مَنْ لَهُ كِيسٌ فَلْيَأْخُذْهُ وَمِزْوَدٌ كَذلِكَ. وَمَنْ لَيْسَ لَهُ فَلْيَبِعْ ثَوْبَهُ وَيَشْتَرِ سَيْفًا.

لأَنِّي أَقُولُ لَكُمْ: إِنَّهُ يَنْبَغِي أَنْ يَتِمَّ فِيَّ أَيْضًا هذَا الْمَكْتُوبُ: وَأُحْصِيَ مَعَ أَثَمَةٍ. لأَنَّ مَا هُوَ مِنْ جِهَتِي لَهُ انْقِضَاءٌ».

فَقَالُوا: «يَارَبُّ، هُوَذَا هُنَا سَيْفَانِ». فَقَالَ لَهُمْ:«يَكْفِي!».

وَخَرَجَ وَمَضَى كَالْعَادَةِ إِلَى جَبَلِ الزَّيْتُونِ، وَتَبِعَهُ أَيْضًا تَلاَمِيذُهُ.

وَلَمَّا صَارَ إِلَى الْمَكَانِ قَالَ لَهُمْ:«صَلُّوا لِكَيْ لاَ تَدْخُلُوا فِي تَجْرِبَةٍ».

وَانْفَصَلَ عَنْهُمْ نَحْوَ رَمْيَةِ حَجَرٍ وَجَثَا عَلَى رُكْبَتَيْهِ وَصَلَّى

قَائِلاً:«يَا أَبَتَاهُ، إِنْ شِئْتَ أَنْ تُجِيزَ عَنِّي هذِهِ الْكَأْسَ. وَلكِنْ لِتَكُنْ لاَ إِرَادَتِي بَلْ إِرَادَتُكَ».

وَظَهَرَ لَهُ مَلاَكٌ مِنَ السَّمَاءِ يُقَوِّيهِ.

وَإِذْ كَانَ فِي جِهَادٍ كَانَ يُصَلِّي بِأَشَدِّ لَجَاجَةٍ، وَصَارَ عَرَقُهُ كَقَطَرَاتِ دَمٍ نَازِلَةٍ عَلَى الأَرْضِ.

ثُمَّ قَامَ مِنَ الصَّلاَةِ وَجَاءَ إِلَى تَلاَمِيذِهِ، فَوَجَدَهُمْ نِيَامًا مِنَ الْحُزْنِ.

فَقَالَ لَهُمْ:«لِمَاذَا أَنْتُمْ نِيَامٌ؟ قُومُوا وَصَلُّوا لِئَلاَّ تَدْخُلُوا فِي تَجْرِبَةٍ».

وَبَيْنَمَا هُوَ يَتَكَلَّمُ إِذَا جَمْعٌ، وَالَّذِي يُدْعَى يَهُوذَا، أَحَدُ الاثْنَيْ عَشَرَ، يَتَقَدَّمُهُمْ، فَدَنَا مِنْ يَسُوعَ لِيُقَبِّلَهُ.

فَقَالَ لَهُ يَسُوعُ:«يَا يَهُوذَا، أَبِقُبْلَةٍ تُسَلِّمُ ابْنَ الإِنْسَانِ؟»

فَلَمَّا رَأَى الَّذِينَ حَوْلَهُ مَايَكُونُ، قَالُوا:«يَارَبُّ، أَنَضْرِبُ بِالسَّيْفِ؟»

وَضَرَبَ وَاحِدٌ مِنْهُمْ عَبْدَ رَئِيسِ الْكَهَنَةِ فَقَطَعَ أُذْنَهُ الْيُمْنَى.

فَأَجَابَ يَسُوعُ وقَالَ:«دَعُوا إِلَى هذَا!» وَلَمَسَ أُذْنَهُ وَأَبْرَأَهَا.

ثُمَّ قَالَ يَسُوعُ لِرُؤَسَاءِ الْكَهَنَةِ وَقُوَّادِ جُنْدِ الْهَيْكَلِ وَالشُّيُوخِ الْمُقْبِلِينَ عَلَيْهِ:«كَأَنَّهُ عَلَى لِصٍّ خَرَجْتُمْ بِسُيُوفٍ وَعِصِيٍّ!

إِذْ كُنْتُ مَعَكُمْ كُلَّ يَوْمٍ فِي الْهَيْكَلِ لَمْ تَمُدُّوا عَلَيَّ الأَيَادِيَ. وَلكِنَّ هذِهِ سَاعَتُكُمْ وَسُلْطَانُ الظُّلْمَةِ».

فَأَخَذُوهُ وَسَاقُوهُ وَأَدْخَلُوهُ إِلَى بَيْتِ رَئِيسِ الْكَهَنَةِ. وَأَمَّا بُطْرُسُ فَتَبِعَهُ مِنْ بَعِيدٍ.

وَلَمَّا أَضْرَمُوا نَارًا فِي وَسْطِ الدَّارِ وَجَلَسُوا مَعًا، جَلَسَ بُطْرُسُ بَيْنَهُمْ.

فَرَأَتْهُ جَارِيَةٌ جَالِسًا عِنْدَ النَّارِ فَتَفَرَّسَتْ فيهِ وَقَالَتْ:«وَهذَا كَانَ مَعَهُ!».

فَأَنْكَرَهُ قَائِلاً:«لَسْتُ أَعْرِفُهُ يَا امْرَأَةُ!»

وَبَعْدَ قَلِيل رَآهُ آخَرُ وَقَالَ:«وَأَنْتَ مِنْهُمْ!» فَقَالَ بُطْرُسُ: «يَا إِنْسَانُ، لَسْتُ أَنَا!»

وَلَمَّا مَضَى نَحْوُ سَاعَةٍ وَاحِدَةٍ أَكَّدَ آخَرُ قَائِلاً:«بِالْحَقِّ إِنَّ هذَا أَيْضًا كَانَ مَعَهُ، لأَنَّهُ جَلِيلِيٌّ أَيْضًا!».

فَقَالَ بُطْرُسُ:«يَا إِنْسَانُ، لَسْتُ أَعْرِفُ مَا تَقُولُ!». وَفِي الْحَالِ بَيْنَمَا هُوَ يَتَكَلَّمُ صَاحَ الدِّيكُ.

فَالْتَفَتَ الرَّبُّ وَنَظَرَ إِلَى بُطْرُسَ، فَتَذَكَّرَ بُطْرُسُ كَلاَمَ الرَّبِّ، كَيْفَ قَالَ لَهُ:«إِنَّكَ قَبْلَ أَنْ يَصِيحَ الدِّيكُ تُنْكِرُنِي ثَلاَثَ مَرَّاتٍ».

فَخَرَجَ بُطْرُسُ إِلَى خَارِجٍ وَبَكَى بُكَاءً مُرًّا.

وَالرِّجَالُ الَّذِينَ كَانُوا ضَابِطِينَ يَسُوعَ كَانُوا يَسْتَهْزِئُونَ بِهِ وَهُمْ يَجْلِدُونَهُ،

وَغَطَّوْهُ وَكَانُوا يَضْرِبُونَ وَجْهَهُ وَيَسْأَلُونَهُ قَائِلِينَ:«تَنَبَّأْ! مَنْ هُوَ الَّذِي ضَرَبَكَ؟»

وَأَشْيَاءَ أُخَرَ كَثِيرَةً كَانُوا يَقُولُونَ عَلَيْهِ مُجَدِّفِينَ.

وَلَمَّا كَانَ النَّهَارُ اجْتَمَعَتْ مَشْيَخَةُ الشَّعْبِ: رُؤَسَاءُ الْكَهَنَةِ وَالْكَتَبَةُ، وَأَصْعَدُوهُ إِلَى مَجْمَعِهِمْ

قَائِلِينَ:«إِنْ كُنْتَ أَنْتَ الْمسِيحَ، فَقُلْ لَنَا!». فَقَالَ لَهُمْ:«إِنْ قُلْتُ لَكُمْ لاَ تُصَدِّقُونَ،

وَإِنْ سَأَلْتُ لاَ تُجِيبُونَنِي وَلاَ تُطْلِقُونَنِي.

مُنْذُ الآنَ يَكُونُ ابْنُ الإِنْسَانِ جَالِسًا عَنْ يَمِينِ قُوَّةِ اللهِ».

فَقَالَ الْجَمِيعُ:«أَفَأَنْتَ ابْنُ اللهِ؟» فَقَالَ لَهُمْ: «أَنْتُمْ تَقُولُونَ إِنِّي أَنَا هُوَ».

فَقَالُوا:«مَا حَاجَتُنَا بَعْدُ إِلَى شَهَادَةٍ؟ لأَنَّنَا نَحْنُ سَمِعْنَا مِنْ فَمِهِ».