Скрыть
23:4
23:5
23:6
23:7
23:9
23:10
23:12
23:13
23:15
23:16
23:17
23:19
23:20
23:21
23:22
23:23
23:24
23:25
23:26
23:27
23:28
23:29
23:31
23:32
23:35
23:36
23:37
23:39
23:40
23:41
23:43
23:45
23:47
23:48
23:49
23:51
23:52
23:53
23:54
23:55
Глава 24 
24:2
24:3
24:4
24:5
24:8
24:9
24:10
24:11
24:14
24:15
24:16
24:17
24:18
24:20
24:22
24:23
24:24
24:27
24:28
24:29
24:30
24:31
24:32
24:33
24:34
24:35
24:37
24:38
24:39
24:40
24:41
24:42
24:43
24:47
24:48
24:50
24:52
24:53
Синодальный
1 Иисус Христос перед Пилатом; перед Иродом. 13 Требование иудеев распять Его. 26 По пути к Голгофе. 33 Иисус Христос на Кресте; раскаявшийся разбойник. 50 Погребение в новом гробе Иосифа.
[Зач. 110.] И поднялось все множество их, и повели Его к Пилату,
и начали обвинять Его, говоря: мы нашли, что Он развращает народ наш и запрещает давать подать кесарю, называя Себя Христом Царем.
Пилат спросил Его: Ты Царь Иудейский? Он сказал ему в ответ: ты говоришь.
Пилат сказал первосвященникам и народу: я не нахожу никакой вины в Этом Человеке.
Но они настаивали, говоря, что Он возмущает народ, уча по всей Иудее, начиная от Галилеи до сего места.
Пилат, услышав о Галилее, спросил: разве Он Галилеянин?
И, узнав, что Он из области Иродовой, послал Его к Ироду, который в эти дни был также в Иерусалиме.
Ирод, увидев Иисуса, очень обрадовался, ибо давно желал видеть Его, потому что много слышал о Нем, и надеялся увидеть от Него какое-нибудь чудо,
и предлагал Ему многие вопросы, но Он ничего не отвечал ему.
Первосвященники же и книжники стояли и усильно обвиняли Его.
Но Ирод со своими воинами, уничижив Его и насмеявшись над Ним, одел Его в светлую одежду и отослал обратно к Пилату.
И сделались в тот день Пилат и Ирод друзьями между собою, ибо прежде были во вражде друг с другом.
Пилат же, созвав первосвященников и начальников и народ,
сказал им: вы привели ко мне Человека Сего, как развращающего народ; и вот, я при вас исследовал и не нашел Человека Сего виновным ни в чем том, в чем вы обвиняете Его;
и Ирод также, ибо я посылал Его к нему; и ничего не найдено в Нем достойного смерти;
итак, наказав Его, отпущу.
А ему и нужно было для праздника отпустить им одного узника.
Но весь народ стал кричать: смерть Ему! а отпусти нам Варавву.
Варавва был посажен в темницу за произведенное в городе возмущение и убийство.
Пилат снова возвысил голос, желая отпустить Иисуса.
Но они кричали: распни, распни Его!
Он в третий раз сказал им: какое же зло сделал Он? я ничего достойного смерти не нашел в Нем; итак, наказав Его, отпущу.
Но они продолжали с великим криком требовать, чтобы Он был распят; и превозмог крик их и первосвященников.
И Пилат решил быть по прошению их,
и отпустил им посаженного за возмущение и убийство в темницу, которого они просили; а Иисуса предал в их волю.
И когда повели Его, то, захватив некоего Симона Киринеянина, шедшего с поля, возложили на него крест, чтобы нес за Иисусом.
И шло за Ним великое множество народа и женщин, которые плакали и рыдали о Нем.
Иисус же, обратившись к ним, сказал: дщери Иерусалимские! не плачьте обо Мне, но плачьте о себе и о детях ваших,
ибо приходят дни, в которые скажут: блаженны неплодные, и утробы неродившие, и сосцы непитавшие!
тогда начнут говорить горам: падите на нас! и холмам: покройте нас!
Ибо если с зеленеющим деревом это делают, то с сухим что будет?
[Зач. 111.] Вели с Ним на смерть и двух злодеев.
И когда пришли на место, называемое Лобное, там распяли Его и злодеев, одного по правую, а другого по левую сторону.
Иисус же говорил: Отче! прости им, ибо не знают, что делают. И делили одежды Его, бросая жребий.
И стоял народ и смотрел. Насмехались же вместе с ними и начальники, говоря: других спасал; пусть спасет Себя Самого, если Он Христос, избранный Божий.
Также и воины ругались над Ним, подходя и поднося Ему уксус
и говоря: если Ты Царь Иудейский, спаси Себя Самого.
И была над Ним надпись, написанная словами греческими, римскими и еврейскими: Сей есть Царь Иудейский.
Один из повешенных злодеев злословил Его и говорил: если Ты Христос, спаси Себя и нас.
Другой же, напротив, унимал его и говорил: или ты не боишься Бога, когда и сам осужден на то же?
и мы осуждены справедливо, потому что достойное по делам нашим приняли, а Он ничего худого не сделал.
И сказал Иисусу: помяни меня, Господи, когда приидешь в Царствие Твое!
И сказал ему Иисус: истинно говорю тебе, ныне же будешь со Мною в раю.
Было же около шестого часа дня, и сделалась тьма по всей земле до часа девятого:
и померкло солнце, и завеса в храме раздралась по средине.
Иисус, возгласив громким голосом, сказал: Отче! в руки Твои предаю дух Мой. И, сие сказав, испустил дух.
Сотник же, видев происходившее, прославил Бога и сказал: истинно Человек Этот был праведник.
И весь народ, сшедшийся на сие зрелище, видя происходившее, возвращался, бия себя в грудь.
Все же, знавшие Его, и женщины, следовавшие за Ним из Галилеи, стояли вдали и смотрели на это.
Тогда некто, именем Иосиф, член совета, человек добрый и правдивый,
не участвовавший в совете и в деле их; из Аримафеи, города Иудейского, ожидавший также Царствия Божия,
пришел к Пилату и просил тела Иисусова;
и, сняв его, обвил плащаницею и положил его в гробе, высеченном в скале, где еще никто не был положен.
День тот был пятница, и наступала суббота.
Последовали также и женщины, пришедшие с Иисусом из Галилеи, и смотрели гроб, и как полагалось тело Его;
возвратившись же, приготовили благовония и масти; и в субботу остались в покое по заповеди.
1 Посещение пустого гроба женами и Петром. 13 По пути в Эммаус; «открылись у них глаза». 36 Иисус Христос явился одиннадцати и поручил им благовествование. 50 Вознесение Господне.
[Зач. 112.] В первый же день недели, очень рано, неся приготовленные ароматы, пришли они ко гробу, и вместе с ними некоторые другие;
но нашли камень отваленным от гроба.
И, войдя, не нашли тела Господа Иисуса.
Когда же недоумевали они о сем, вдруг предстали перед ними два мужа в одеждах блистающих.
И когда они были в страхе и наклонили лица свои к земле, сказали им: что вы ищете живого между мертвыми?
Его нет здесь: Он воскрес; вспомните, как Он говорил вам, когда был еще в Галилее,
сказывая, что Сыну Человеческому надлежит быть предану в руки человеков грешников, и быть распяту, и в третий день воскреснуть.
И вспомнили они слова Его;
и, возвратившись от гроба, возвестили всё это одиннадцати и всем прочим.
То были Магдалина Мария, и Иоанна, и Мария, мать Иакова, и другие с ними, которые сказали о сем апостолам.
И показались им слова их пустыми, и не поверили им.
[Зач. 113.] Но Петр, встав, побежал ко гробу и, наклонившись, увидел только пелены лежащие, и пошел назад, дивясь сам в себе происшедшему.
В тот же день двое из них шли в селение, отстоящее стадий на шестьдесят от Иерусалима, называемое Эммаус;
и разговаривали между собою о всех сих событиях.
И когда они разговаривали и рассуждали между собою, и Сам Иисус, приблизившись, пошел с ними.
Но глаза их были удержаны, так что они не узнали Его.
Он же сказал им: о чем это вы, идя, рассуждаете между собою, и отчего вы печальны?
Один из них, именем Клеопа, сказал Ему в ответ: неужели Ты один из пришедших в Иерусалим не знаешь о происшедшем в нем в эти дни?
И сказал им: о чем? Они сказали Ему: что было с Иисусом Назарянином, Который был пророк, сильный в деле и слове пред Богом и всем народом;
как предали Его первосвященники и начальники наши для осуждения на смерть и распяли Его.
А мы надеялись было, что Он есть Тот, Который должен избавить Израиля; но со всем тем, уже третий день ныне, как это произошло.
Но и некоторые женщины из наших изумили нас: они были рано у гроба
и не нашли тела Его и, придя, сказывали, что они видели и явление Ангелов, которые говорят, что Он жив.
И пошли некоторые из наших ко гробу и нашли так, как и женщины говорили, но Его не видели.
Тогда Он сказал им: о, несмысленные и медлительные сердцем, чтобы веровать всему, что предсказывали пророки!
Не так ли надлежало пострадать Христу и войти в славу Свою?
И, начав от Моисея, из всех пророков изъяснял им сказанное о Нем во всем Писании.
И приблизились они к тому селению, в которое шли; и Он показывал им вид, что хочет идти далее.
Но они удерживали Его, говоря: останься с нами, потому что день уже склонился к вечеру. И Он вошел и остался с ними.
И когда Он возлежал с ними, то, взяв хлеб, благословил, преломил и подал им.
Тогда открылись у них глаза, и они узнали Его. Но Он стал невидим для них.
И они сказали друг другу: не горело ли в нас сердце наше, когда Он говорил нам на дороге и когда изъяснял нам Писание?
И, встав в тот же час, возвратились в Иерусалим и нашли вместе одиннадцать апостолов и бывших с ними,
которые говорили, что Господь истинно воскрес и явился Симону.
И они рассказывали о происшедшем на пути, и как Он был узнан ими в преломлении хлеба.
[Зач. 114.] Когда они говорили о сем, Сам Иисус стал посреди них и сказал им: мир вам.
Они, смутившись и испугавшись, подумали, что видят духа.
Но Он сказал им: что смущаетесь, и для чего такие мысли входят в сердца ваши?
Посмотрите на руки Мои и на ноги Мои; это Я Сам; осяжите Меня и рассмотри́те; ибо дух плоти и костей не имеет, как видите у Меня.
И, сказав это, показал им руки и ноги.
Когда же они от радости еще не верили и дивились, Он сказал им: есть ли у вас здесь какая пища?
Они подали Ему часть печеной рыбы и сотового меда.
И, взяв, ел пред ними.
И сказал им: вот то, о чем Я вам говорил, еще быв с вами, что надлежит исполниться всему, написанному о Мне в законе Моисеевом и в пророках и псалмах.
Тогда отверз им ум к уразумению Писаний.
И сказал им: так написано, и так надлежало пострадать Христу, и воскреснуть из мертвых в третий день,
и проповедану быть во имя Его покаянию и прощению грехов во всех народах, начиная с Иерусалима.
Вы же свидетели сему.
И Я пошлю обетование Отца Моего на вас; вы же оставайтесь в городе Иерусалиме, доколе не облечетесь силою свыше.
И вывел их вон из города до Вифании и, подняв руки Свои, благословил их.
И, когда благословлял их, стал отдаляться от них и возноситься на небо.
Они поклонились Ему и возвратились в Иерусалим с великою радостью.
И пребывали всегда в храме, прославляя и благословляя Бога. Аминь.
Церковнославянский (рус)
[Зач. 110.] И воста́в­ше все́ мно́же­с­т­во и́хъ, ведо́ша Его́ къ Пила́ту.
Нача́ша же На́нь ва́дити, глаго́люще: Сего́ обрѣто́хомъ развраща́юща язы́къ на́шъ и воз­браня́юща ке́сареви да́нь дая́ти, глаго́люща Себе́ Христа́ Царя́ бы́ти.
Пила́тъ же вопроси́ Его́, глаго́ля: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́омъ? О́нъ же от­вѣща́въ рече́ ему́: ты́ глаго́леши.
Пила́тъ же рече́ ко архiере́омъ и наро́ду: нико́­еяже обрѣта́ю вины́ въ человѣ́цѣ се́мъ.
Они́ же крѣпля́хуся глаго́люще, я́ко развраща́етъ лю́ди, учя́ по все́и Иуде́и, наче́нъ от­ Галиле́и до здѣ́.
Пила́тъ же слы́шавъ Галиле́ю, вопроси́, а́ще человѣ́къ Галиле́анинъ е́сть?
И разумѣ́въ, я́ко от­ о́бласти И́родовы е́сть, посла́ Его́ ко И́роду, су́щу и тому́ во Иерусали́мѣ въ ты́я дни́.
И́родъ же ви́дѣвъ Иису́са ра́дъ бы́сть зѣло́: бѣ́ бо жела́я от­ мно́га вре́мене ви́дѣти Его́, зане́ слы́шаше мно́га о Не́мъ: и надѣ́яшеся зна́менiе нѣ́кое ви́дѣти от­ Него́ быва́емо.
Вопроша́­ше же Его́ словесы́ мно́гими: О́нъ же ничесо́же от­вѣщава́­ше ему́.
Стоя́ху же архiере́е и кни́жницы, при­­лѣ́жно ва́дяще На́нь.
Укори́въ же Его́ И́родъ съ во́и сво­и́ми и поруга́вся, обо́лкъ Его́ въ ри́зу свѣ́тлу, воз­врати́ Его́ къ Пила́ту.
Бы́ста же дру́га И́родъ же и Пила́тъ въ то́й де́нь съ собо́ю: пре́жде бо бѣ́ста вражду́ иму́ща между́ собо́ю.
Пила́тъ же созва́въ архiере́и и кня́зи и лю́ди,
рече́ къ ни́мъ: при­­ведо́сте ми́ Человѣ́ка Сего́, я́ко развраща́юща лю́ди: и се́ а́зъ предъ ва́ми истяза́въ, ни еди́ныя же обрѣта́ю въ Человѣ́цѣ Се́мъ вины́, я́же На́нь ва́дите:
но ни И́родъ: посла́хъ бо Его́ къ нему́, и се́ ничто́же досто́йно сме́рти сотворе́но е́сть о Не́мъ:
наказа́въ у́бо Его́ от­пущу́.
Ну́жду же имя́ше на вся́ пра́здники от­пуща́ти и́мъ еди́наго.
Возопи́ша же вси́ наро́ди, глаго́люще: воз­ми́ Сего́, от­пусти́ же на́мъ Вара́вву.
И́же бѣ́ за нѣ́кую крамо́лу бы́в­шую во гра́дѣ и убі́й­ст­во вве́рженъ въ темни́цу.
Па́ки же Пила́тъ воз­гласи́, хотя́ от­пусти́ти Иису́са.
Они́ же воз­глаша́ху, глаго́люще: распни́, распни́ Его́.
О́нъ же трети́цею рече́ къ ни́мъ: что́ бо зло́ сотвори́ Се́й? Ничесо́же досто́йна сме́рти обрѣто́хъ въ Не́мъ: наказа́въ у́бо Его́ от­пущу́.
Они́ же при­­лѣжа́ху гла́сы вели́кими, прося́ще Его́ на распя́тiе: и устоя́ху {превоз­мога́ху} гла́си и́хъ и архiере́йстiи.
Пила́тъ же посуди́ бы́ти проше́нiю и́хъ:
от­пусти́ же бы́в­шаго за крамолу́ и убі́й­ст­во всажде́на въ темни́цу, его́же проша́ху: Иису́са же предаде́ во́ли и́хъ.
И я́ко поведо́ша Его́, е́мше Си́мона нѣ́ко­его Кирине́а, гряду́ща съ села́, воз­ложи́ша на́нь кре́стъ, нести́ по Иису́сѣ.
Идя́ше же вослѣ́дъ Его́ наро́дъ мно́гъ люде́й, и жены́, я́же и пла́кахуся и рыда́ху Его́.
Обра́щься же къ ни́мъ Иису́съ рече́: дще́ри Иерусали́мски, не пла́читеся о Мнѣ́, оба́че себе́ пла́чите и ча́дъ ва́шихъ:
я́ко се́ дні́е гряду́тъ, въ ня́же реку́тъ: блаже́ны непло́ды, и утро́бы, я́же не роди́ша, и сосцы́, и́же не до­и́ша.
Тогда́ начну́тъ глаго́лати гора́мъ: пади́те на ны́: и холмо́мъ: покры́йте ны́.
Зане́, а́ще въ су́ровѣ дре́вѣ сiя́ творя́тъ, въ су́сѣ что́ бу́детъ?
[Зач. 111.] Ведя́ху же и и́на два́ злодѣ́я съ Ни́мъ уби́ти.
И егда́ прiидо́ша на мѣ́сто, нарица́емое Ло́бное, ту́ распя́ша Его́ и злодѣ́я, о́ваго у́бо одесну́ю, а друга́го ошу́юю.
Иису́съ же глаго́лаше: О́тче, от­пусти́ и́мъ: не вѣ́дятъ бо что́ творя́тъ. Раздѣля́юще же ри́зы Его́, мета́ху жре́бiя.
И стоя́ху лю́дiе зря́ще. Руга́хуся же и кня́зи съ ни́ми, глаго́люще: ины́я спасе́, да спасе́тъ и Себе́, а́ще То́й е́сть Христо́съ Бо́жiй избра́н­ный.
Руга́хуся же Ему́ и во́ини, при­­ступа́юще и о́цетъ при­­дѣ́юще Ему́,
и глаго́лаху: а́ще Ты́ еси́ Ца́рь Иуде́йскъ, спаси́ся Са́мъ.
Бѣ́ же и написа́нiе напи́сано надъ Ни́мъ писмены́ е́ллинскими и ри́мскими и евре́йскими: Се́й е́сть Ца́рь Иуде́йскъ.
Еди́нъ же от­ обѣ́шеною злодѣ́ю ху́ляше Его́, глаго́ля: а́ще Ты́ еси́ Христо́съ, спаси́ Себе́ и на́ю.
Отвѣща́въ же другі́й преща́­ше ему́, глаго́ля: ни ли́ ты́ бо­и́шися Бо́га, я́ко въ то́мже осужде́нъ еси́?
И мы́ у́бо въ пра́вду: досто́йная бо по дѣло́мъ на́ю воспрiе́млева: Се́й же ни еди́наго зла́ сотвори́.
И глаго́лаше Иису́сови: помяни́ мя, Го́споди, егда́ прiи́деши во Ца́р­ст­вiи си́.
И рече́ ему́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, дне́сь со Мно́ю бу́деши въ раи́.
Бѣ́ же ча́съ я́ко шесты́й, и тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго:
и поме́рче со́лнце, и завѣ́са церко́вная раздра́ся посредѣ́.
И воз­гла́шь гла́сомъ ве́лiимъ Иису́съ, рече́: О́тче, въ ру́цѣ Тво­и́ предаю́ ду́хъ Мо́й. И сiя́ ре́къ и́здше.
Ви́дѣвъ же со́тникъ бы́в­шее, просла́ви Бо́га, глаго́ля: во­и́стин­ну Человѣ́къ Се́й пра́веденъ бѣ́.
И вси́ при­­ше́дшiи наро́ди на позо́ръ се́й, ви́дяще быва́ющая, бiю́ще пе́рси своя́ воз­враща́хуся.
Стоя́ху же вси́ зна́емiи Его́ издале́ча, и жены́ спослѣ́д­ст­вовав­шыя Ему́ от­ Галиле́и, зря́щя сiя́.
И се́, му́жъ и́менемъ Ио́сифъ, совѣ́тникъ сы́й, му́жъ бла́гъ и пра́веденъ,
се́й не бѣ́ при­­ста́лъ совѣ́ту и дѣ́лу и́хъ, от­ Аримаѳе́а гра́да Иуде́йска, и́же ча́яше и са́мъ Ца́р­ст­вiя Бо́жiя:
се́й при­­сту́пль къ Пила́ту, проси́ тѣлесе́ Иису́сова:
и сне́мъ е́ обви́тъ плащани́цею, и положи́ е́ во гро́бѣ изсѣ́ченѣ, въ не́мже не бѣ́ никто́же никогда́же положе́нъ.
И де́нь бѣ́ пято́къ, и суббо́та свѣта́­ше.
Вслѣ́дъ же ше́дшыя жены́, я́же бя́ху при­­шли́ съ Ни́мъ от­ Галиле́и, ви́дѣша гро́бъ, и я́ко положе́но бы́сть тѣ́ло Его́:
воз­вра́щшяся же угото́ваша арома́ты и ми́ро: и въ суббо́ту у́бо умолча́ша по за́повѣди.
[Зач. 112.] Во еди́ну же от­ суббо́тъ зѣло́ ра́но прiидо́ша на гро́бъ, нося́щя я́же угото́ваша арома́ты: и другі́я съ ни́ми:
обрѣто́ша же ка́мень от­вале́нъ от­ гро́ба,
и в­ше́дшя не обрѣто́ша тѣлесе́ Го́спода Иису́са.
И бы́сть не домышля́ющымся и́мъ о се́мъ, и се́ му́жа два́ ста́ста предъ ни́ми въ ри́захъ блеща́щихся.
Пристра́шнымъ же бы́в­шымъ и́мъ и покло́ншымъ ли́ца на зе́млю, реко́ста къ ни́мъ: что́ и́щете жива́го съ ме́ртвыми?
Нѣ́сть здѣ́, но воста́: помяни́те, я́коже глаго́ла ва́мъ, еще́ сы́й въ Галиле́и,
глаго́ля, я́ко подоба́етъ Сы́ну Человѣ́ческому пре́дану бы́ти въ ру́цѣ человѣ́къ грѣ́шникъ, и пропя́ту бы́ти, и въ тре́тiй де́нь воскре́снути.
И помяну́ша глаго́лы Его́:
и воз­вра́щшяся от­ гро́ба, воз­вѣсти́ша вся́ сiя́ единому­на́­де­ся­те и всѣ́мъ про́чымъ.
Бя́ше же Магдали́на Марі́а и Иоа́н­на и Марі́а Иа́ковля, и про́чыя съ ни́ми, я́же глаго́лаху ко апо́столомъ сiя́.
И яви́шася предъ ни́ми я́ко лжа́ глаго́лы и́хъ, и не вѣ́роваху и́мъ.
[Зач. 113.] Пе́тръ же воста́въ тече́ ко гро́бу, и при­­ни́къ ви́дѣ ри́зы еди́ны лежа́щя: и отъи́де, въ себѣ́ дивя́ся бы́в­шему.
И се́ два́ от­ ни́хъ бѣ́ста иду́ща въ то́йже де́нь въ ве́сь, от­стоя́щу ста́дiй шестьдеся́тъ от­ Иерусали́ма, е́йже и́мя Еммау́съ:
и та́ бесѣ́доваста къ себѣ́ о всѣ́хъ си́хъ при­­клю́чшихся.
И бы́сть бесѣ́ду­ю­щема и́ма и совопроша́ющемася, и Са́мъ Иису́съ при­­бли́жився идя́ше съ ни́ма:
о́чи же ею́ держа́стѣся, да Его́ не позна́ета.
Рече́ же къ ни́ма: что́ су́ть словеса́ сiя́, о ни́хже стяза́етася къ себѣ́ иду́ща, и еста́ дря́хла?
Отвѣща́въ же еди́нъ, ему́же и́мя Клео́па, рече́ къ Нему́: Ты́ ли еди́нъ при­­шле́цъ еси́ во Иерусали́мъ, и не увѣ́дѣлъ еси́ бы́в­шихъ въ не́мъ во дни́ сiя́?
И рече́ и́ма: кі́ихъ? О́на же рѣ́ста Ему́: я́же о Иису́сѣ Назаряни́нѣ, И́же бы́сть му́жъ проро́къ, си́ленъ дѣ́ломъ и сло́вомъ предъ Бо́гомъ и всѣ́ми людьми́:
ка́ко преда́ша Его́ архiере́и и кня́зи на́ши на осужде́нiе сме́рти, и распя́ша Его́:
мы́ же надѣ́яхомся, я́ко Се́й е́сть хотя́ изба́вити Изра́иля: но и надъ всѣ́ми си́ми, тре́тiй се́й де́нь е́сть дне́сь, от­не́лиже сiя́ бы́ша.
Но и жены́ нѣ́кiя от­ на́съ ужаси́ша ны́, бы́в­шыя ра́но у гро́ба:
и не обрѣ́тшя тѣлесе́ Его́, прiидо́ша, глаго́лющя, я́ко и явле́нiе А́нгелъ ви́дѣша, и́же глаго́лютъ Его́ жи́ва.
И идо́ша нѣ́цыи от­ на́съ ко гро́бу, и обрѣто́ша та́ко, я́коже и жены́ рѣ́ша: Самаго́ же не ви́дѣша.
И То́й рече́ къ ни́ма: о несмы́слен­ная и ко́сная се́рдцемъ, е́же вѣ́ровати о всѣ́хъ, я́же глаго́лаша проро́цы:
не сiя́ ли подоба́­ше пострада́ти Христу́ и вни́ти въ сла́ву Свою́?
И наче́нъ от­ Моисе́а и от­ всѣ́хъ проро́къ, сказа́­ше и́ма от­ всѣ́хъ Писа́нiй я́же о Не́мъ.
И при­­бли́жишася въ ве́сь, въ ню́же идя́ста: и То́й творя́шеся далеча́йше ити́.
И ну́ждаста Его́, глаго́люща: обля́зи съ на́ма, я́ко къ ве́черу е́сть, и при­­клони́л­ся е́сть де́нь. И вни́де съ ни́ма облещи́.
И бы́сть я́ко воз­леже́ съ ни́ма, и прiи́мъ хлѣ́бъ благослови́, и преломи́въ дая́ше и́ма:
о́нѣма же от­верзо́стѣся о́чи, и позна́ста Его́: и То́й неви́димь бы́сть и́ма.
И реко́ста къ себѣ́: не се́рдце ли на́ю горя́ бѣ́ въ на́ю, егда́ глаго́лаше на́ма на пути́ и егда́ ска́зоваше на́ма Писа́нiя?
И воста́в­ша въ то́й ча́съ, воз­врати́стася во Иерусали́мъ, и обрѣто́ста совоку́плен­ныхъ едино­на́­де­ся­те и и́же бя́ху съ ни́ми,
глаго́лющихъ, я́ко во­и́стин­ну воста́ Госпо́дь и яви́ся Си́мону.
И та́ повѣ́даста, я́же бы́ша на пути́, и я́ко позна́ся и́ма въ преломле́нiи хлѣ́ба.
[Зач. 114.] Сiя́ же и́мъ глаго́лющымъ, [и] Са́мъ Иису́съ ста́ посредѣ́ и́хъ, и глаго́ла и́мъ: ми́ръ ва́мъ.
Убоя́в­шеся же и при­­стра́шни бы́в­ше, мня́ху ду́хъ ви́дѣти:
и рече́ и́мъ: что́ смуще́ни есте́? И почто́ помышле́нiя вхо́дятъ въ сердца́ ва́ша?
Ви́дите ру́цѣ Мо­и́ и но́зѣ Мо­и́, я́ко са́мъ А́зъ е́смь: осяжи́те Мя́ и ви́дите: я́ко ду́хъ пло́ти и ко́сти не и́мать, я́коже Мене́ ви́дите иму́ща.
И сiе́ ре́къ, показа́ и́мъ ру́цѣ и но́зѣ.
Еще́ же невѣ́ру­ю­щымъ и́мъ от­ ра́дости и чудя́щымся, рече́ и́мъ: и́мате ли что́ снѣ́дно здѣ́?
Они́ же да́ша Ему́ ры́бы пече́ны ча́сть и от­ пче́лъ со́тъ.
И взе́мъ предъ ни́ми яде́,
рече́ же и́мъ: сiя́ су́ть словеса́, я́же глаго́лахъ къ ва́мъ еще́ сы́й съ ва́ми, я́ко подоба́етъ сконча́тися всѣ́мъ напи́сан­нымъ въ зако́нѣ Моисе́овѣ и проро́цѣхъ и псалмѣ́хъ о Мнѣ́.
Тогда́ от­ве́рзе и́мъ у́мъ разумѣ́ти Писа́нiя
и рече́ и́мъ, я́ко та́ко пи́сано е́сть, и та́ко подоба́­ше пострада́ти Христу́ и воскре́снути от­ ме́ртвыхъ въ тре́тiй де́нь,
и проповѣ́датися во и́мя Его́ покая́нiю и от­пуще́нiю грѣхо́въ во всѣ́хъ язы́цѣхъ, наче́нше от­ Иерусали́ма:
вы́ же есте́ свидѣ́телiе си́мъ:
и се́, А́зъ послю́ обѣтова́нiе Отца́ Мо­его́ на вы́: вы́ же сѣди́те во гра́дѣ Иерусали́мстѣ, до́ндеже облече́теся си́лою свы́ше.
Изве́дъ же и́хъ во́нъ до Виѳа́нiи и воз­дви́гъ ру́цѣ Сво­и́, [и] благослови́ и́хъ.
И бы́сть егда́ благословля́ше и́хъ, от­ступи́ от­ ни́хъ и воз­ноша́­шеся на не́бо.
И ті́и поклони́шася Ему́ и воз­врати́шася во Иерусали́мъ съ ра́достiю вели́кою:
и бя́ху вы́ну въ це́ркви, хва́ляще и благословя́ще Бо́га. Ами́нь.

Коне́цъ е́же от­ Луки́ свята́го Ева́нгелiа: и́мать въ себѣ́ главы́ 24, зача́лъ же церко́вныхъ 114.
І ўстала ўсё мноства іх, і павялі Яго да Пілата,
і пачалí абвінава́чваць Яго, гаворачы: мы вы́явілі, што Ён падбухто́рвае народ наш і забараня́е даваць пада́так ке́сару, называ́ючы Сябе Хрыстом Царом.
Пілат запытаў Яго, ка́жучы: Ты Цар Іудзейскі? Ён жа сказаў Яму ў адказ: ты кажаш.
І Пілат сказаў першасвятара́м і народу: я не знахо́джу нія́кай віны́ ў Гэтым Чалавеку.
Але яны настойвалі, ка́жучы, што Ён бунту́е народ, навуча́ючы па ўсёй Іудзеі, пачаўшы з Галілеі аж дасю́ль.
Пілат жа, пачуўшы пра Галілею, спытаўся: хіба́ Гэты Чалавек Галіле́янін?
І, даве́даўшыся, што Ён з улада́нняў Ірадавых, паслаў Яго да Ірада, які таксама быў у Іерусаліме ў тыя дні.
Ірад жа, уба́чыўшы Іісуса, вельмі ўзра́даваўся, бо ён даўно ўжо хацеў бачыць Яго, паколькі чуў пра Яго многа і спадзява́ўся ўбачыць нейкае знаме́нне, Ім здзе́йсненае;
і задаваў Яму шмат пытанняў, але Ён нічога не адказваў яму.
І стаялі першасвятары́ і кніжнікі, і заця́та абвінава́чвалі Яго.
А Ірад са сваімі воінамі, знява́жыўшы Яго і наглумíўшыся, апрану́ў Яго ў светлую адзе́жу і адасла́ў Яго да Пілата.
І зрабіліся пры́яцелямі між сабою Пілат і Ірад у той дзень; ране́й жа мелі варо́жасць адзін да аднаго́.
Пілат жа, склíкаўшы першасвятаро́ў, і начальнікаў, і народ,
сказаў ім: вы прывялі да мяне Гэтага Чалавека, Які нібы́та бухто́рыць народ; і вось я перад вамі рассле́даваў і не знайшоў у Чалавеку Гэтым ніякай віны з таго, у чым вы Яго абвінава́чваеце;
і Ірад таксама, бо я пасылаў да яго , і вось нічога ва́ртага смерці не зро́блена Ім;
таму, пакара́ўшы Яго, адпушчу́.
А яму трэба было́ дзе́ля свя́та адпусцíць ім аднаго вя́зня.
Але яны закрычалі ўсе разам, ка́жучы: смерць Яму! адпусці ж нам Вара́вву.
А той быў за нейкі бунт, учы́нены ў горадзе, і забойства паса́джаны ў цямнíцу.
І зноў Пілат узвы́сіў голас, хочучы адпусцíць Іісуса.
Але яны крычалі, ка́жучы: распнí, распнí Яго!
І трэці раз сказаў ім: якое ж зло ўчынíў Ён? нічога ва́ртага смерці я не знайшоў у Ім; таму, пакара́ўшы Яго, адпушчу́.
Яны ж настойвалі з моцнымі кры́камі, патрабу́ючы, каб Ён быў распя́ты; і перамаглí крыкі іх і першасвятаро́ў.
І Пілат вырашыў, каб было́ паводле патрабава́ння іх,
і адпусцíў паса́джанага за бунт і забойства ў цямнíцу, якога яны прасíлі, а Іісуса аддаў на іх волю.
І калі павялí Яго, то, забра́ўшы нейкага Сíмана Кірыне́яніна, які ішоў з поля, ускла́лі на яго крыж, каб нёс за Іісусам.
І ўслед за Ім ішло вялікае мноства народу і жанчын, якія рыда́лі і галасíлі па Ім.
Абярну́ўшыся да іх, Іісус сказаў: дочкі Іерусалімскія! не плачце па Мне, а плачце па сабе́ і дзе́цях вашых;
бо вось надыхо́дзяць дні, у якія скажуць: “блажэ́нныя няпло́дныя, і ўло́нні, якія не раджа́лі, і гру́дзі, якія не кармíлі”;
тады пачну́ць гаварыць гара́м: “упадзíце на нас”, і ўзгоркам: “пакры́йце нас”;
бо калі з зялёным дрэвам гэта робяць, то з сухім што́ будзе?
Вялі ж з Ім яшчэ і двух злачы́нцаў, каб пакара́ць смерцю.
І калі прыйшлі на месца, зва́нае Ло́бным, там распя́лі Яго і злачынцаў, аднаго справа, а другога злева.
Іісус жа казаў: Ойча! дару́й ім, бо яны не ведаюць, што робяць. І, дзе́лячы адзе́жу Яго, кíдалі жэ́рабя.
І стаялі людзі і глядзелі. Насміха́ліся з імі разам і начальнікі, ка́жучы: іншых ратава́ў, няхай урату́е Само́га Сябе, калі Ён Хрыстос, Божы абраннік.
Глуміліся з Яго і воіны, падыхо́дзячы і падно́сячы Яму воцат,
і ка́жучы: калі Ты Цар Іудзейскі, то ўратуй Самога Сябе.
Быў жа і надпіс напíсаны над Ім літарамі грэчаскімі, і рымскімі, і яўрэйскімі: гэта Цар Іудзейскі.
І адзін з павешаных злачынцаў блюзне́рыў на Яго, ка́жучы: калі Ты Хрыстос, то ўрату́й Сябе і нас.
Другі ж у адказ, суніма́ючы яго, казаў: хіба́ ты не баішся Бога, бо сам на тое ж асу́джаны?
Але мы — справядліва, бо нале́жнае за ўчы́нкі нашы атры́мліваем, а Ён нічога дрэ́ннага не зрабіў.
І сказаў Іісусу: памянí мяне, Госпадзі, калі пры́йдзеш у Царства Тваё.
І сказаў яму Іісус: праўду кажу табе, сёння са Мною будзеш у ра́і.
Было́ ж каля шостай гадзíны, і цемра была́ па ўсёй зямлі да гадзíны дзевятай;
і паме́ркла сонца, і заве́са ў храме разадра́лася напала́м.
І, ускры́кнуўшы моцным голасам, Іісус сказаў: Ойча! у ру́кі Твае аддаю́ дух Мой! І, сказаўшы гэта, вы́пусціў дух.
Сотнік жа, убачыўшы, што адбыло́ся, прасла́віў Бога, ка́жучы: сапраўды́, Чалавек Гэты быў пра́ведны.
І ўсе людзі, якія сабра́ліся на гэтае відо́вішча, убачыўшы, што адбыло́ся, вярта́ліся, б’ючы́ сябе ў гру́дзі.
Усе ж знаёмыя Яго і жанчыны, якія прыйшлі следам за Ім з Галілеі, стаялі во́ддаль і глядзелі на гэта.
І вось муж па íмені Іосіф, саве́тнік, чалавек добры і пра́ведны,
які не далучы́ўся да рашэння і спра́вы іх, з Арымафе́і, горада Іудзейскага, і ён таксама чакаў Царства Божага;
прыйшоўшы да Пілата, ён папрасіў це́ла Іісусава;
і, зняўшы Яго, абгарну́ў плашчанíцаю і паклаў Яго ў магілу, вы́сечаную у скале́, дзе яшчэ ніхто не ляжаў.
А дзень той быў пятніца, і настава́ла субота.
І, пайшоўшы ўслед, жанчыны, што прыйшлі з Ім з Галілеі, ба́чылі магілу і як было пакла́дзена це́ла Яго;
вярнуўшыся, яны падрыхтава́лі духмя́насці і мíра; у суботу ж адпачыва́лі, паво́дле за́паведзі.
А ў першы дзень тыдня, вельмі рана, несучы́ падрыхтава́ныя духмя́насці, яны прыйшлí да магілы, і іншыя з імі;
але знайшлі, што ка́мень адва́лены ад магілы,
і, увайшо́ўшы, не знайшлі це́ла Госпада Іісуса.
І ста́лася: калі яны былí ў недаўме́нні ад гэтага, вось з’явіліся перад імі два мужы́ ў бліску́чым адзе́нні.
Калі ж яны спалохаліся і схілíлі тва́ры да зямлі, тыя сказалі ім: што́ вы шука́еце жывога сярод мёртвых?
Яго няма тут, Ён уваскрэс; успо́мніце, як Ён гаварыў вам, калі быў яшчэ ў Галіле́і,
ка́жучы, што Сын Чалавечы ма́е быць адда́дзены ў ру́кі людзей грэшных, і быць распя́ты, і на трэці дзень ўваскрэ́снуць.
І ўспомнілі яны словы Яго,
і, вярну́ўшыся ад магілы, паве́дамілі ўсё гэта адзіна́ццаці і ўсім іншым.
Былí ж гэта Магдалíна Марыя, і Іаанна, і Марыя, маці Іакава, і іншыя з імі, якія сказалі пра гэта Апосталам.
І здалíся ім пусты́мі сло́вы гэтыя, і не паве́рылі ім.
Але Пётр, устаўшы, пабег да магілы і, нахілíўшыся, убачыў, што толькі пало́тны ляжаць; і пайшоў назад, здзіўля́ючыся ў сабе таму, што адбыло́ся.
І вось двое з іх у той жа дзень ішлі ў пасе́лішча, якое знахо́дзілася ста́дыях у шасцíдзесяці ад Іерусаліма і называ́лася Эмау́с;
і яны размаўля́лі між сабою пра ўсё тое, што адбылося.
І ста́лася: калі яны размаўлялі і разважа́лі, Сам Іісус, наблíзіўшыся, пайшоў з імі,
але вочы іх былí стры́маны, так што яны не пазналі Яго.
Ён жа сказаў ім: пра што гэта вы, ідучы́, разважа́еце між сабою і чаму такія засму́чаныя?
У адказ адзін, імя́ якога Клео́па, сказаў Яму: Ты адзíны з падаро́жных у Іерусаліме не ведаеш пра тое, што адбыло́ся ў ім у гэтыя дни?
І сказаў ім: пра што́ Яны ж сказалі Яму: пра тое, што адбыло́ся з Іісусам Назаранíнам, Які быў прарок, моцны ў справе і слове перад Богам і ўсім народам,
і як вы́далі Яго першасвятары́ і начальнікі нашы для асуджэ́ння на смерць і распя́лі Яго;
а мы спадзява́ліся, што Ён Той, Хто павíнен вы́бавіць Ізра́іля, але пры ўсім гэтым, сёння трэці дзень, як гэта ста́лася;
але і некаторыя жанчыны з нашых ура́зілі нас: пабыва́ўшы ра́на каля магілы
і не знайшо́ўшы це́ла Яго, яны прыйшлі і казалі, што бачылі і яўле́нне Ангелаў, якія кажуць, што Ён жывы́;
і пайшлі некаторыя з нашых да магілы і знайшлі ўсё так, як і жанчыны сказалі, але Яго не бачылі.
І Ён сказаў ім: о, неразва́жлівыя і мару́длівыя сэ́рцам, каб верыць усяму, што гаварылі прарокі!
ці не так нале́жала адпаку́таваць Хрысту і ўвайсці ў славу Сваю?
І, пачаўшы ад Маісея і ад прарокаў, тлума́чыў ім ва ўсім Пісанні тое, што ска́зана пра Яго.
І наблíзіліся яны да пасе́лішча, у якое ішлі; і Ён рабіў вы́гляд, што пойдзе дале́й;
а яны затры́млівалі Яго, ка́жучы: заста́нься з намі, бо вечарэ́е і дзень на зыхо́дзе. І Ён увайшоў, каб застацца з імі.
І ста́лася: калі Ён узляжа́ў з імі, то, узяўшы хлеб, благаславíў і, пераламíўшы, даваў ім.
І адкры́ліся ў іх вочы, і яны пазна́лі Яго, ды Ён стаў няба́чны для іх.
І сказалі яны адзін аднаму: хіба́ не гарэ́ла наша сэрца ў нас, калі гаварыў Ён з намі па дарозе і калі тлума́чыў нам Пісанне?
І, уста́ўшы ў той жа час, яны вярну́ліся ў Іерусалім і знайшлí сабра́ных разам адзіна́ццаць і тых, што былí з імі,
якія гаварылі, што Гасподзь сапраўды́ ўваскрэ́с і явíўся Сíману.
А яны расказвалі, што́ было́ ў дарозе і як яны пазна́лі Яго пры пераламле́нні хле́ба.
Калі ж яны гаварылі пра гэта, Сам Іісус стаў пасяро́д іх і сказаў: мір вам.
Яны ж, суме́ўшыся і спало́хаўшыся, думалі, што бачаць духа;
а Ён сказаў ім: чаго вы збянтэ́жаныя і чаму сумне́нні ўвахо́дзяць у сэ́рцы вашы?
паглядзíце на рукі Мае́ і на ногі Мае́: гэта Я Сам; дакранíцеся да Мяне і паглядзíце: дух не ма́е пло́ці і касце́й, што, як бачыце, Я ма́ю.
І, сказаўшы гэта, паказаў ім ру́кі і ногі.
Калі ж яны яшчэ не верылі ад радасці і здзіўля́ліся, Ён сказаў ім: ці ёсць у вас тут якая ежа?
Яны ж падалí Яму кавалак пе́чанай рыбы і мёду ў сотах.
І, узяўшы, Ён перад імі з’еў
і сказаў ім: вось словы, якія Я гаварыў вам, калі яшчэ быў з вамі, што павінна здзе́йсніцца ўсё, напíсанае ў законе Маісеевым і ў прарокаў, і ў псалма́х пра Мяне.
Тады Ён адкрыў ім розум для разуме́ння Пісанняў
і сказаў ім: так напíсана і так нале́жала адпаку́таваць Хрысту і ўваскрэ́снуць з мёртвых на трэці дзень,
і каб было прапаве́дана ў імя́ Яго пакая́нне і адпушчэ́нне грахоў ва ўсіх народах, пачына́ючы з Іерусаліма;
вы ж све́дкі гэтага;
і вось Я пашлю́ абяца́нае Айцом Маім на вас; а вы застава́йцеся ў горадзе Іерусаліме, пакуль не апра́нецеся сілаю з вышынí.
І Ён вы́веў іх да Віфа́ніі і, узня́ўшы ру́кі Свае, благаславíў іх.
І ста́лася: калі Ён благаслаўля́ў іх, то пачаў аддаля́цца ад іх і ўзно́сіцца на неба.
І яны пакланíліся Яму і вярну́ліся ў Іерусалім з радасцю вялікаю,
і былí заўсёды ў храме, хва́лячы і благаслаўля́ючы Бога. Амінь.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible