Ду́хъ Госпо́день на Мнѣ́: Его́же ра́ди пома́за Мя́ благовѣсти́ти ни́щымъ, посла́ Мя исцѣли́ти сокруше́нныя се́рдцемъ, проповѣ́дати плѣне́ннымъ отпуще́нiе и слѣпы́мъ прозрѣ́нiе, отпусти́ти сокруше́нныя во отра́ду,

проповѣ́дати лѣ́то Госпо́дне прiя́тно.

И согну́въ кни́гу, отда́въ слузѣ́, сѣ́де: и всѣ́мъ въ со́нмищи о́чи бѣ́ху зря́ще На́нь.

И нача́тъ глаго́лати къ ни́мъ, я́ко дне́сь сбы́стся писа́нiе сiе́ во у́шiю ва́шею.

И вси́ свидѣ́телствоваху Ему́, [Зач. 14.] и дивля́хуся о словесѣ́хъ благода́ти, исходя́щихъ изъ у́стъ Его́, и глаго́лаху: не Се́й ли е́сть Сы́нъ Ио́сифовъ?

И рече́ къ ни́мъ: вся́ко рече́те Ми́ при́тчу сiю́: врачу́, исцѣли́ся Са́мъ: ели́ка слы́шахомъ бы́вшая въ Капернау́мѣ, сотвори́ и здѣ́ во оте́чествiи Свое́мъ.

Рече́ же: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ни кото́рый проро́къ прiя́тенъ е́сть во оте́чествiи свое́мъ:

пои́стиннѣ же глаго́лю ва́мъ: мно́ги вдови́цы бѣ́ша во дни́ Илiины́ во Изра́или, егда́ заключи́ся не́бо три́ лѣ́та и ме́сяцъ ше́сть, я́ко бы́сть гла́дъ вели́къ по все́й земли́:

и ни ко еди́ной и́хъ по́сланъ бы́сть Илiа́, то́кмо въ Саре́пту Сидо́нскую къ женѣ́ вдови́цѣ.

И мно́зи прокаже́ни бѣ́ху при Елиссе́и проро́цѣ во Изра́или: и ни еди́нъ же от ни́хъ очи́стися, то́кмо Неема́нъ Сирiани́нъ.

И испо́лнишася вси́ я́рости въ со́нмищи, слы́шавшiи сiя́:

и воста́вше изгна́ша Его́ во́нъ изъ гра́да, и ведо́ша Его́ до верху́ горы́, на не́йже гра́дъ и́хъ со́зданъ бя́ше, да бы́ша Его́ низри́нули:

О́нъ же проше́дъ посредѣ́ и́хъ, идя́ше.

[Зач. 15.] И сни́де въ Капернау́мъ гра́дъ Галиле́йскiй: и бѣ́ учя́ и́хъ въ суббо́ты.

И ужаса́хуся о уче́нiи Его́: я́ко со вла́стiю бѣ́ сло́во Его́.

И въ со́нмищи бѣ́ человѣ́къ имы́й ду́ха бѣ́са нечи́ста, и возопи́ гла́сомъ ве́лiимъ,

глаго́ля: оста́ви, что́ на́мъ и Тебѣ́, Иису́се Назаря́нине, прише́лъ еси́ погуби́ти на́съ: вѣ́мъ Тя́, кто́ еси́, Святы́й Бо́жiй.

И запрети́ ему́ Иису́съ, глаго́ля: премолчи́ и изы́ди изъ него́. И пове́ргъ его́ бѣ́съ посредѣ́, изы́де изъ него́, ника́коже вреди́въ его́.

И бы́сть у́жасъ на всѣ́хъ, и стяза́хуся, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ сло́во сiе́, я́ко вла́стiю и си́лою вели́тъ нечи́стымъ духово́мъ, и исхо́дятъ?

[Зач. 16.] И исхожда́ше гла́съ о Не́мъ во вся́ко мѣ́сто страны́.

Воста́въ же изъ со́нмища, вни́де въ до́мъ Си́моновъ: те́ща же Си́монова бѣ́ одержи́ма огне́мъ ве́лiимъ: и моли́ша Его́ о не́й.

И ста́въ надъ не́ю, запрети́ огню́, и оста́ви ю́: а́бiе же воста́вши служа́ше и́мъ.

Заходя́щу же со́лнцу, вси́, ели́цы имѣ́яху боля́щыя неду́ги разли́чными, привожда́ху и́хъ къ Нему́: О́нъ же на еди́наго коего́ждо и́хъ ру́цѣ возло́жь, исцѣля́ше и́хъ.

Исхожда́ху же и бѣ́си от мно́гихъ, вопiю́ще и глаго́люще, я́ко Ты́ еси́ Христо́съ Сы́нъ Бо́жiй. И запреща́я не дая́ше и́мъ глаго́лати, я́ко вѣ́дяху Христа́ Самаго́ су́ща.

Бы́вшу же дни́, изше́дъ иде́ въ пу́сто мѣ́сто: и наро́ди иска́ху Его́, и прiидо́ша къ Нему́, и удержава́ху Его́, да бы́ не отше́лъ от ни́хъ.

О́нъ же рече́ къ ни́мъ, я́ко и други́мъ градово́мъ благовѣсти́ти Ми́ подоба́етъ Ца́рствiе Бо́жiе: я́ко на се́ по́сланъ е́смь.

И бѣ́ проповѣ́дая на со́нмищихъ Галиле́йскихъ.

Украинский (Огієнко)

А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йордану, і Дух на пустиню Його попровадив.

Сорок день там диявол Його спокушав, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчились вони, то вкінці зголоднів.

І диявол до Нього сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став!

А Ісус відповів йому: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим!

І він вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі.

І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її.

Тож коли Ти поклонишся передо мною, то все буде Твоє!

І промовив Ісус йому в відповідь: Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!

І повів Його в Єрусалим, і на наріжнику храму поставив, та й каже Йому: Як Ти Син Божий, кинься звідси додолу!

Бо написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, щоб Тебе берегли!

і: Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги!

А Ісус відказав йому в відповідь: Сказано: Не спокушай Господа Бога свого!

І диявол, скінчивши все цеє спокушування, відійшов від Нього до часу.

А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього рознеслась по всій тій країні.

І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його славили.

І прибув Він до Назарету, де був вихований.
І звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати.

І подали Йому книгу пророка Ісаї.
Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано:

На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим.
Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених,

щоб проповідувати рік Господнього змилування.

І, книгу згорнувши, віддав службі й сів.
А очі всіх у синагозі звернулись на Нього.

І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!

І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його.
І казали вони: Чи ж то Він не син Йосипів?

Він же промовив до них: Ви Мені конче скажете приказку: Лікарю, уздоров самого себе!
Учини те й тут, у вітчизні Своїй, що сталося чули ми у Капернаумі.

І сказав Він: Поправді кажу вам: Жаден пророк не буває приємний у вітчизні своїй.

Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,

а Ілля не до жадної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки.

І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жаден із них не очистився, крім Неємана сиріянина.

І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом.

І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його…

Але Він перейшов серед них, і віддалився.

І прийшов Він у Капернаум, галілейське місто, і там їх навчав по суботах.

І дивувались науці Його, бо слово Його було владне.

І був чоловік у синагозі, що мав духа нечистого демона, і він закричав гучним голосом:

Ах, що нам до Тебе, Ісусе Назарянине?
Ти прийшов погубити нас.
Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий…

А Ісус заборонив йому, кажучи: Замовчи, і вийди з нього!
І, кинувши демон того насередину, вийшов із нього, нічого йому не пошкодивши.

І всіх жах обгорнув, і питали вони один одного, кажучи: Що то за наука, що духам нечистим наказує з владою й силою, і виходять вони?…

І неслася чутка про Нього по всіх місцях краю.

А як вийшов Він із синагоги, увійшов у дім Симона.
Теща ж Симонова в великій гарячці лежала.
І просили за неї Його.

І, ставши над нею, Він заборонив тій гарячці, і вона полишила її.
І, зараз уставши, теща їм прислуговувала.

Коли ж сонце заходило, то всі, хто мав яких хворих на різні недуги, до Нього приводили їх.
Він же клав Свої руки на кожного з них, та їх уздоровляв.

Із багатьох же виходили й демони, кричачи та говорячи: Ти Син Божий!
Та Він їм забороняв, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він.

Коли ж настав день, Він вийшов, і подавсь до самотнього місця.
А люди шукали Його.
І прийшовши до Нього, Його затримували, щоб від них не відходив.

Він же промовив до них: І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство, бо на те Мене послано.

І Він проповідував по синагогах Галілеї.

Арабский (Arabic Van Dyke)

أَمَّا يَسُوعُ فَرَجَعَ مِنَ الأُرْدُنِّ مُمْتَلِئًا مِنَ الرُّوحِ الْقُدُسِ، وَكَانَ يُقْتَادُ بِالرُّوحِ فِي الْبَرِّيَّةِ

أَرْبَعِينَ يَوْمًا يُجَرَّبُ مِنْ إِبْلِيسَ. وَلَمْ يَأْكُلْ شَيْئًا فِي تِلْكَ الأَيَّامِ. وَلَمَّا تَمَّتْ جَاعَ أَخِيرًا.

وَقَالَ لَهُ إِبْلِيسُ:«إِنْ كُنْتَ ابْنَ اللهِ، فَقُلْ لِهذَا الْحَجَرِ أَنْ يَصِيرَ خُبْزًا».

فَأَجَابَهُ يَسُوعُ قِائِلاً:«مَكْتُوبٌ: أَنْ لَيْسَ بِالْخُبْزِ وَحْدَهُ يَحْيَا الإِنْسَانُ، بَلْ بِكُلِّ كَلِمَةٍ مِنَ اللهِ».

ثُمَّ أَصْعَدَهُإِبْلِيسُ إِلَى جَبَل عَال وَأَرَاهُ جَمِيعَ مَمَالِكِ الْمَسْكُونَةِ فِي لَحْظَةٍ مِنَ الزَّمَانِ.

وَقَالَ لَهُ إِبْلِيسُ:«لَكَ أُعْطِي هذَا السُّلْطَانَ كُلَّهُ وَمَجْدَهُنَّ، لأَنَّهُ إِلَيَّ قَدْ دُفِعَ، وَأَنَا أُعْطِيهِ لِمَنْ أُرِيدُ.

فَإِنْ سَجَدْتَ أَمَامِي يَكُونُ لَكَ الْجَمِيعُ».

فَأَجَابَهُ يَسُوعُ وَقَالَ:«اذْهَبْ يَا شَيْطَانُ! إِنَّهُ مَكْتُوبٌ: لِلرَّبِّ إِلهِكَ تَسْجُدُ وَإِيَّاهُ وَحْدَهُ تَعْبُدُ».

ثُمَّ جَاءَ بِهِ إِلَى أُورُشَلِيمَ، وَأَقَامَهُ عَلَى جَنَاحِ الْهَيْكَلِ وَقَالَ لَهُ:«إِنْ كُنْتَ ابْنَ اللهِ فَاطْرَحْ نَفْسَكَ مِنْ هُنَا إِلَى أَسْفَلُ،

لأَنَّهُ مَكْتُوبٌ: أَنَّهُ يُوصِي مَلاَئِكَتَهُ بِكَ لِكَيْ يَحْفَظُوكَ،

وَأَنَّهُمْ عَلَى أَيَادِيهِمْ يَحْمِلُونَكَ لِكَيْ لاَ تَصْدِمَ بِحَجَرٍ رِجْلَكَ».

فَأَجَابَ يَسُوعُ وَقَالَ لَهُ:«إِنَّهُ قِيلَ: لاَ تُجَرِّبِ الرَّبَّ إِلهَكَ».

وَلَمَّا أَكْمَلَ إِبْلِيسُ كُلَّ تَجْرِبَةٍ فَارَقَهُ إِلَى حِينٍ.

وَرَجَعَ يَسُوعُ بِقُوَّةِ الرُّوحِ إِلَى الْجَلِيلِ، وَخَرَجَ خَبَرٌ عَنْهُ فِي جَمِيعِ الْكُورَةِ الْمُحِيطَةِ.

وَكَانَ يُعَلِّمُ فِي مَجَامِعِهِمْ مُمَجَّدًا مِنَ الْجَمِيعِ.

وَجَاءَ إِلَى النَّاصِرَةِ حَيْثُ كَانَ قَدْ تَرَبَّى. وَدَخَلَ الْمَجْمَعَ حَسَبَ عَادَتِهِ يَوْمَ السَّبْتِ وَقَامَ لِيَقْرَأَ،

فَدُفِعَ إِلَيْهِ سِفْرُ إِشَعْيَاءَ النَّبِيِّ. وَلَمَّا فَتَحَ السِّفْرَ وَجَدَ الْمَوْضِعَ الَّذِي كَانَ مَكْتُوبًا فِيهِ:

«رُوحُ الرَّبِّ عَلَيَّ، لأَنَّهُ مَسَحَنِي لأُبَشِّرَ الْمَسَاكِينَ، أَرْسَلَنِي لأَشْفِيَ الْمُنْكَسِرِي الْقُلُوبِ، لأُنَادِيَ لِلْمَأْسُورِينَ بِالإِطْلاَقِ ولِلْعُمْيِ بِالْبَصَرِ، وَأُرْسِلَ الْمُنْسَحِقِينَ فِي الْحُرِّيَّةِ،

وَأَكْرِزَ بِسَنَةِ الرَّبِّ الْمَقْبُولَةِ».

ثُمَّ طَوَى السِّفْرَ وَسَلَّمَهُ إِلَى الْخَادِمِ، وَجَلَسَ. وَجَمِيعُ الَّذِينَ فِي الْمَجْمَعِ كَانَتْ عُيُونُهُمْ شَاخِصَةً إِلَيْهِ.

فَابْتَدَأَ يَقُولُ لَهُمْ:«إِنَّهُ الْيَوْمَ قَدْ تَمَّ هذَا الْمَكْتُوبُ فِي مَسَامِعِكُمْ».

وَكَانَ الْجَمِيعُ يَشْهَدُونَ لَهُ وَيَتَعَجَّبُونَ مِنْ كَلِمَاتِ النِّعْمَةِ الْخَارِجَةِ مِنْ فَمِهِ، وَيَقُولُونَ: «أَلَيْسَ هذَا ابْنَ يُوسُفَ؟»

فَقَالَ لَهُمْ:«عَلَى كُلِّ حَال تَقُولُونَ لِي هذَا الْمَثَلَ: أَيُّهَا الطَّبِيبُ اشْفِ نَفْسَكَ! كَمْ سَمِعْنَا أَنَّهُ جَرَى فِي كَفْرِنَاحُومَ، فَافْعَلْ ذلِكَ هُنَا أَيْضًا فِي وَطَنِكَ»

وَقَالَ: «الْحَقَّ أَقُولُ لَكُمْ: إِنَّهُ لَيْسَ نَبِيٌّ مَقْبُولاً فِي وَطَنِهِ.

وَبِالْحَقِّ أَقُولُ لَكُمْ: إِنَّ أَرَامِلَ كَثِيرَةً كُنَّ فِي إِسْرَائِيلَ فِي أَيَّامِ إِيلِيَّا حِينَ أُغْلِقَتِ السَّمَاءُ مُدَّةَ ثَلاَثِ سِنِينَ وَسِتَّةِ أَشْهُرٍ، لَمَّا كَانَ جُوعٌ عَظِيمٌ فِي الأَرْضِ كُلِّهَا،

وَلَمْ يُرْسَلْ إِيلِيَّا إِلَى وَاحِدَةٍ مِنْهَا، إِلاَّ إِلَى امْرَأَةٍ أَرْمَلَةٍ، إِلَى صَرْفَةِ صَيْدَاءَ.

وَبُرْصٌ كَثِيرُونَ كَانُوا فِي إِسْرَائِيلَ فِي زَمَانِ أَلِيشَعَ النَّبِيِّ، وَلَمْ يُطَهَّرْ وَاحِدٌ مِنْهُمْ إِلاَّ نُعْمَانُ السُّرْيَانِيُّ».

فَامْتَلأَ غَضَبًا جَمِيعُ الَّذِينَ فِي الْمَجْمَعِ حِينَ سَمِعُوا هذَا،

فَقَامُوا وَأَخْرَجُوهُ خَارِجَ الْمَدِينَةِ، وَجَاءُوا بِهِ إِلَى حَافَّةَِ الْجَبَلِ الَّذِي كَانَتْ مَدِينَتُهُمْ مَبْنِيَّةً عَلَيْهِ حَتَّى يَطْرَحُوهُ إِلَى أَسْفَلٍ.

أَمَّا هُوَ فَجَازَ فِي وَسْطِهِمْ وَمَضَى.

وَانْحَدَرَ إِلَى كَفْرِنَاحُومَ، مَدِينَةٍ مِنَ الْجَلِيلِ، وَكَانَ يُعَلِّمُهُمْ فِي السُّبُوتِ.

فَبُهِتُوا مِنْ تَعْلِيمِهِ، لأَنَّ كَلاَمَهُ كَانَ بِسُلْطَانٍ.

وَكَانَ فِي الْمَجْمَعِ رَجُلٌ بِهِ رُوحُ شَيْطَانٍ نَجِسٍ، فَصَرَخَ بِصَوْتٍ عَظِيمٍ

قِائِلاً:«آهِ! مَا لَنَا وَلَكَ يَا يَسُوعُ النَّاصِرِيُّ؟ أَتَيْتَ لِتُهْلِكَنَا! أَنَا أَعْرِفُكَ مَنْ أَنْتَ: قُدُّوسُ اللهِ!».

فَانْتَهَرَهُ يَسُوعُ قَائِلاً:«اخْرَسْ! وَاخْرُجْ مِنْهُ!». فَصَرَعَهُ الشَّيْطَانُ فِي الْوَسْطِ وَخَرَجَ مِنْهُ وَلَمْ يَضُرَّهُ شَيْئًا.

فَوَقَعَتْ دَهْشَةٌ عَلَى الْجَمِيعِ، وَكَانُوا يُخَاطِبُونَ بَعْضُهُمْ بَعْضًا قَائِلِينَ:«مَا هذِهِ الْكَلِمَةُ؟ لأَنَّهُ بِسُلْطَانٍ وَقُوَّةٍ يَأْمُرُ الأَرْوَاحَ النَّجِسَةَ فَتَخْرُجُ!».

وَخَرَجَ صِيتٌ عَنْهُ إِلَى كُلِّ مَوْضِعٍ فِي الْكُورَةِ الْمُحِيطَةِ.

وَلَمَّا قَامَ مِنَ الْمَجْمَعِ دَخَلَ بَيْتَ سِمْعَانَ. وَكَانَتْ حَمَاةُ سِمْعَانَ قَدْ أَخَذَتْهَا حُمَّى شَدِيدَةٌ. فَسَأَلُوهُ مِنْ أَجْلِهَا.

فَوَقَفَ فَوْقَهَا وَانْتَهَرَ الْحُمَّى فَتَرَكَتْهَا! وَفِي الْحَالِ قَامَتْ وَصَارَتْ تَخْدُمُهُمْ.

وَعِنْدَ غُرُوبِ الشَّمْسِ، جَمِيعُ الَّذِينَ كَانَ عِنْدَهُمْ سُقَمَاءُ بِأَمْرَاضٍ مُخْتَلِفَةٍ قَدَّمُوهُمْ إِلَيْهِ، فَوَضَعَ يَدَيْهِ عَلَى كُلِّ وَاحِدٍ مِنْهُمْ وَشَفَاهُمْ.

وَكَانَتْ شَيَاطِينُ أَيْضًا تَخْرُجُ مِنْ كَثِيرِينَ وَهِيَ تَصْرُخُ وَتَقُولُ:«أَنْتَ الْمَسِيحُ ابْنُ اللهِ!» فَانْتَهَرَهُمْ وَلَمْ يَدَعْهُمْ يَتَكَلَّمُونَ، لأَنَّهُمْ عَرَفُوهُ أَنَّهُ الْمَسِيحُ.

وَلَمَّا صَارَ النَّهَارُ خَرَجَ وَذَهَبَ إِلَى مَوْضِعٍ خَلاَءٍ، وَكَانَ الْجُمُوعُ يُفَتِّشُونَ عَلَيْهِ. فَجَاءُوا إِلَيْهِ وَأَمْسَكُوهُ لِئَلاَّ يَذْهَبَ عَنْهُمْ.

فَقَالَ لَهُمْ:«إِنَّهُ يَنْبَغِي لِي أَنْ أُبَشِّرَ الْمُدُنَ الأُخَرَ أَيْضًا بِمَلَكُوتِ اللهِ، لأَنِّي لِهذَا قَدْ أُرْسِلْتُ».

فَكَانَ يَكْرِزُ فِي مَجَامِعِ الْجَلِيلِ.

Узбекский

Языки

Исо Муқаддас Руҳга тўлган ҳолда Ўрдун дарёсидан қайтиб келди. У Муқаддас Руҳнинг таъсирида саҳрода айланиб юриб,

қирқ кун иблис томонидан васвасага солинди. У бу кунларда ҳеч нарса емай, охирида оч қолди.

Ўшанда иблис Исога:- Агар Сен Худонинг Ўғли бўлсанг, бу тошга буюр, нонга айлансин! – деди.

Исо бунга жавобан:- Тавротда*: “Инсон ёлғиз нон билан эмас, балки Худонинг ҳар бир каломи билан яшайди”, деб ёзилган, – деди.

Сўнг Исони баланд бир тоққа олиб чиқиб, иблис бир лаҳзада оламнинг барча салтанатларини Унга кўрсатди.

Иблис Исога деди:- Барча бу ўлкалар устидан ҳокимлик қилишни ҳамда буларнинг шон-шуҳратини Сенга бераман; улар менга топширилган ва мен истаганимга бераман.

Энди Сен менга сажда қилсанг бас, ҳаммаси Сеники бўлади.

Исо жавоб бериб:- Йўқол олдимдан шайтон! Тавротда*: “Эганг Худовандга сажда қил, биргина Унга итоатда бўл”, деб ёзилган, – деди.

Кейин иблис Исони Қуддусга олиб борди. Уни маъбаднинг тепасига турғизиб, шундай деди:- Агар Сен Худонинг Ўғли бўлсанг, Ўзингни бу ердан пастга ташла-чи.

Чунки шундай битилгани бор:“У Ўз фаришталарига сен ҳақда амр этгай,Токи сени асраб қолсинлар.

Улар сени қўлларида кўтариб кетар,Оёғинг ҳам тошга қоқилмагай”.

Исо иблисга жавобан:- Яна: “Эганг Худовандни синама”, деб ёзилгани ҳам бор, – деди.

Иблис эса барча васвасаларини тамом қилгандан кейин вақтинча Исодан узоқлашди.

Исо Муқаддас Руҳ қудратида Жалилага қайтиб келди. У ҳақда мамлакат бўйлаб овоза тарқалди.

Яҳудийлар ибодатхоналарида таълим бергани сари, ҳамма Унинг дуосини қилди.

Сўнг Исо ўсиб тарбияланган жойи Носирага борди. Ўз одати бўйича шанба кунида ибодатхонага кириб, тиловат қилиш учун ўрнидан турди.

Унга Ишаъё пайғамбарнинг китобини узатдилар. У китобни очиб, қуйидаги оят ёзилган жойни топди:

“Худованднинг Руҳи Менга ёр.У Мени муқаддас* мой-ла мойлади.Бечораларга мужда етказмоқ учун,Дилабгорларга шифо бермоқ учун,Асирга: озод бўлгил,Кўрга: очилсин кўзинг, демоқ-чун,Мазлумга эркинликни эълон этиб,

Марҳамат йили бўлгай, демоқ-чун,Худованд Мени юборди”.

Кейин Исо китобни ёпиб, хизматкорга бериб, ўтирди. Ибодатхонадаги барчанинг кўзи Унга тикилди.

Исо уларга сўзлай бошлади:- Сизлар эшитган калом шу бугун бажо бўлди, – деди.

Ҳамма Исонинг айтганларини маъқуллар эди. Унинг оғзидан чиққан латиф сўзларга маҳлиё бўлишиб: “Юсуфнинг ўғли эмасми Ўзи?” – деб қўяр эдилар.

Исо уларга деди:- Сизлар албатта: “Эй табиб, ўзингни ўзинг давола” деган матални эсимга туширмоқчисизлар. “Биз эшитганимиздай, Кафарнаҳумда рўй берган ишларни бу ерда, ўз юртингда ҳам қил-чи”, деб айтмоқчисизлар-да.

Кейин Исо давом этди:- Сизларга чинини айтайин, ҳеч қандай пайғамбар ўз юртида қабул қилинмайди.

Масалан, Илёс пайғамбар даврида уч йилу олти ой осмон тутилиб, бутун мамлакатда оғир очарчилик бўлганда, Исроилда кўп бева аёллар бор эди.

Аммо Илёс уларнинг биронтасига юборилмай, фақатгина Сидўн диёридаги Зорафат шаҳрида яшовчи бир бевага юборилган эди.

Худди шу сингари Элиша пайғамбарнинг даврида ҳам Исроилда кўп моховлар бор эди. Аммо буларнинг биронтаси соғаймаган бўлса-да, фақатгина суриялик Наоман соғайиб қолди, – деди.

Йиғилган жамоат буларни эшитиб, ҳаммалари қаттиқ ғазабланиб кетишди.

Ўринларидан туриб, Исони шаҳардан ташқарига ҳайдаб чиқаришди-да, Уни ташлаб юбориш учун ўз шаҳарлари қурилган тепанинг четига олиб боришди.

Лекин Исо уларнинг орасидан ёриб ўтиб, кўздан ғойиб бўлди.

Исо Жалиланинг Кафарнаҳум шаҳрига келиб, шанба кунларида халққа таълим берадиган бўлди.

Халқ эса Исонинг таълимотига ҳайрон қолди, чунки Унинг сўзида куч-қудрат бор эди.

Шаҳарнинг ибодатхонасида жинга чалинган, ёмон руҳли бир одам бор эди. У баланд овоз билан бақириб:

- Қўйсанг-чи, носиралик Исо! Бизлар билан нима ишинг бор? Сен бизни ҳалок қилгани келдинг-ку! Сенинг кимлигингни биламан: Сен Худонинг Азизисан! – деди.

- Жим бўл ва бу одамдан чиқиб кет! – деди Исо жинга дўқ уриб.Жин эса бу одамни ҳамманинг кўз ўнгида ерга қулатди-да, унга ҳеч қандай зарар етказмай, чиқиб кетди.

Ҳаммани ваҳима босди. Халқ ўзаро мулоҳаза қилиб: “Бу қандай гап экан? У ёмон руҳларга ҳам куч-қудрат ва ҳокимлик билан буюради, улар эса чиқиб кетади!” – дейишар эди.

Шундай қилиб, Исо ҳақидаги шов-шув ён-атрофга овоза бўлди.

Исо ибодатхонадан чиқиб Симуннинг уйига кирди. Симуннинг қайнонаси оғир иситмада қийналиб ётган эди. Исога касални кўриб қўйишни илтимос қилишди.

Исо аёлнинг ёнига келиб, иситмани койиб қўйди. Иситма эса ўша заҳоти аёлни тарк этди. У турибоқ, уларга хизмат қилишга тутинди.

Қуёш ботаётган чоғ, ҳамма турли хасталикларга йўлиққан одамларини Исонинг ҳузурига келтиришарди. Исо қўлларини ҳар бирига тегизиб уларга шифо берарди.

Жинлар эса: “Сен Худонинг Ўғли – Масиҳсан!” – деб бақирганларича, кўп одамларни тарк этардилар. Исо жинларга дўқ уриб, гапиришларига монелик қиларди. Чунки улар Унинг Масиҳлигини биларди.

Кундуз бўлгач, Исо уйдан чиқиб хилват жойга тортиниб кетди. Халқ эса Уни қидириб топиб, ташлаб кетмасликни сўраб ёлворди.

Исо уларга:- Мен Худо салтанати тўғрисидаги Хушхабарни бошқа шаҳарларга ҳам етказишим фарз, Мен шунинг учун юборилганман, – деди.

Шундай қилиб, Исо Жалила юртининг ибодатхоналарида воизлик қилиб юрди.