Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
9:2
9:3
9:4
9:6
9:8
9:11
9:12
9:14
9:15
9:16
9:17
9:19
9:21
9:24
9:27
9:29
9:30
9:33
9:34
9:36
9:37
9:39
9:40
9:41
9:42
9:43
9:47
9:52
9:54
см.:4Цар.1:10:12;
9:55
9:58
9:59
9:61
9:62
[Зач. 40.] Созва́въ же обана́десяте, даде́ и́мъ си́лу и вла́сть на вся́ бѣ́сы, и неду́ги цѣли́ти:
и посла́ и́хъ проповѣ́дати Ца́рствiе Бо́жiе и исцѣли́ти боля́щыя.
И рече́ къ ни́мъ: ничесо́же возми́те на пу́ть: ни жезла́, ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни сребра́, ни по двѣма́ ри́зама имѣ́ти:
и въ о́ньже до́мъ вни́дете, ту́ пребыва́йте и отту́ду исходи́те:
и ели́цы а́ще не прiе́млютъ ва́съ, исходя́ще от гра́да того́, и пра́хъ от но́гъ ва́шихъ оттряси́те, во свидѣ́телство на ня́.
Исходя́ще же прохожда́ху сквозѣ́ ве́си, благовѣству́юще и исцѣля́юще всю́ду.
[Зач. 41.] Слы́ша же И́родъ четвертовла́стникъ быва́ющая от Него́ вся́ и недоумѣва́шеся: зане́ глаго́лемо бѣ́ от нѣ́кихъ, я́ко Иоа́ннъ воста́ от ме́ртвыхъ:
от инѣ́хъ же, я́ко Илiа́ яви́ся: от други́хъ же, я́ко проро́къ еди́нъ от дре́внихъ воскре́се.
И рече́ И́родъ: Иоа́нна а́зъ усѣ́кнухъ: кто́ же е́сть Се́й, о Не́мже а́зъ слы́шу такова́я? И иска́ше ви́дѣти Его́.
И возвра́щшеся апо́столи повѣ́даша Ему́, ели́ка сотвори́ша: и пои́мъ и́хъ, отъи́де еди́нъ {осо́бь} на мѣ́сто пу́сто гра́да, нарица́емаго Виѳсаи́да.
Наро́ди же разумѣ́вше, по Не́мъ идо́ша: и прiе́мъ и́хъ, глаго́лаше и́мъ о Ца́рствiи Бо́жiи и тре́бующыя исцѣле́нiя цѣля́ше.
Де́нь же нача́тъ прекланя́тися. [Зач. 42.] Присту́пльше же обана́десяте реко́ша Ему́: отпусти́ наро́дъ, да ше́дше во окре́стныя ве́си и се́ла вита́ютъ и обря́щутъ бра́шно: я́ко здѣ́ въ пу́стѣ мѣ́стѣ есмы́.
Рече́ же къ ни́мъ: дади́те и́мъ вы́ я́сти. Они́ же рѣ́ша: нѣ́сть у на́съ вя́щше, то́кмо пя́ть хлѣ́бъ и ры́бѣ двѣ́, а́ще у́бо не ше́дше мы́ ку́пимъ во вся́ лю́ди сiя́ бра́шна.
Бѣ́ху бо муже́й я́ко пя́ть ты́сящъ. Рече́ же ко ученико́мъ Свои́мъ: посади́те и́хъ на ку́пы по пяти́десятъ.
И сотвори́ша та́ко и посади́ша и́хъ вся́.
Прiи́мъ же пя́ть хлѣ́бъ и о́бѣ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и́хъ, и преломи́, и дая́ше ученико́мъ предложи́ти наро́ду.
И ядо́ша и насы́тишася вси́: и взя́ша избы́вшыя и́мъ укру́хи ко́шя двана́десяте.
[Зач. 43.] И бы́сть егда́ моля́шеся еди́нъ, съ Ни́мъ бѣ́ху ученицы́: и вопроси́ и́хъ, глаго́ля: кого́ Мя глаго́лютъ наро́ди бы́ти?
Они́ же отвѣща́вше рѣ́ша: Иоа́нна Крести́теля: ині́и же Илiю́: друзі́и же, я́ко проро́къ нѣ́кiй от дре́внихъ воскре́се.
Рече́ же и́мъ: вы́ же кого́ Мя глаго́лете бы́ти? Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́: Христа́ Бо́жiя.
О́нъ же запре́щь и́мъ, повелѣ́ никому́же глаго́лати сего́,
ре́къ, я́ко подоба́етъ Сы́ну Человѣ́ческому мно́го пострада́ти, и искуше́ну {отве́ржену} бы́ти от ста́рецъ и архiере́й и кни́жникъ, и убiе́ну бы́ти, и въ тре́тiй де́нь воста́ти.
[Зач. 44.] Глаго́лаше же ко всѣ́мъ: а́ще кто́ хо́щетъ по Мнѣ́ ити́, да отве́ржется себе́, и во́зметъ кре́стъ сво́й, и послѣ́дуетъ Ми́.
И́же бо а́ще хо́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погу́битъ ю́: а и́же погу́битъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, се́й спасе́тъ ю́.
Что́ бо по́льзы и́мать человѣ́къ, прiобрѣ́тъ мíръ ве́сь, себе́ же погуби́въ или́ оттщети́въ?
И́же бо а́ще постыди́тся Мене́ и Мои́хъ слове́съ, сего́ Сы́нъ Человѣ́ческiй постыди́тся, егда́ прiи́детъ во сла́вѣ Свое́й и О́тчей и святы́хъ А́нгелъ.
Глаго́лю же ва́мъ вои́стинну: су́ть нѣ́цыи от здѣ́ стоя́щихъ, и́же не и́мутъ вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дятъ Ца́рствiе Бо́жiе.
[Зач. 45.] Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ я́ко дні́й о́смь, и пое́мъ Петра́ и Иоа́нна и Иа́кова, взы́де на гору́ помоли́тися.
И бы́сть егда́ моля́шеся, видѣ́нiе лица́ Его́ и́но, и одѣя́нiе Его́ бѣло́ блиста́яся.
И се́ му́жа два́ съ Ни́мъ глаго́люща, я́же бѣ́ста Моисе́й и Илiа́,
я́вльшася во сла́вѣ, глаго́ласта же исхо́дъ Его́, его́же хотя́ше сконча́ти во Иерусали́мѣ.
Пе́тръ же и су́щiи съ ни́мъ бя́ху отягче́ни сно́мъ: убу́ждшеся же ви́дѣша сла́ву Его́, и о́ба му́жа стоя́ща съ Ни́мъ.
И бы́сть егда́ разлучи́стася от Него́, рече́ Пе́тръ ко Иису́су: Наста́вниче, добро́ е́сть на́мъ здѣ́ бы́ти: и сотвори́мъ сѣ́ни три́, еди́ну Тебѣ́, и еди́ну Моисе́ови, и еди́ну Илiи́: не вѣ́дый, е́же глаго́лаше.
Се́ же ему́ глаго́лющу, бы́сть о́блакъ, и осѣни́ и́хъ: убоя́шася же, вше́дше во о́блакъ.
И гла́съ бы́сть изъ о́блака, глаго́ля: Се́й е́сть Сы́нъ Мо́й Возлю́бленный, Того́ послу́шайте.
И егда́ бы́сть гла́съ, обрѣ́теся Иису́съ еди́нъ. И ті́и умолча́ша, и никому́же возвѣсти́ша въ ты́я дни́ ничесо́же от тѣ́хъ, я́же ви́дѣша.
[Зач. 46.] Бы́сть же въ про́чiй де́нь, сше́дшымъ и́мъ съ горы́, срѣ́те Его́ наро́дъ мно́гъ.
И се́ му́жъ изъ наро́да возопи́, глаго́ля: Учи́телю, молю́тися, при́зри на сы́на моего́, я́ко единоро́денъ ми́ е́сть:
и се́ ду́хъ е́млетъ его́, и внеза́пу вопiе́тъ, и пружа́ется {терза́етъ его́} съ пѣ́нами, и едва́ отхо́дитъ от него́, сокруша́я его́:
и моли́хся ученико́мъ Твои́мъ, да иждену́тъ его́: и не возмого́ша.
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́: о, ро́де невѣ́рный и развраще́нный, доко́лѣ бу́ду въ ва́съ и терплю́ вы́? Приведи́ [Ми] сы́на твоего́ сѣ́мо.
Еще́ же гряду́щу ему́, пове́рже его́ бѣ́съ и стрясе́. Запрети́ же Иису́съ ду́хови нечи́стому, и исцѣли́ о́трока, и вдаде́ его́ отцу́ его́.
Дивля́хуся же вси́ о вели́чiи Бо́жiи. [Зач. 47.] Всѣ́мъ же чудя́щымся о всѣ́хъ, я́же творя́ше Иису́съ, рече́ ко ученико́мъ Свои́мъ:
вложи́те вы́ во у́шы ва́ши словеса́ сiя́: Сы́нъ бо Человѣ́ческiй и́мать преда́тися въ ру́цѣ человѣ́честѣ.
Они́ же не разумѣ́ша глаго́ла сего́, бѣ́ бо прикрове́нъ от ни́хъ, да не ощутя́тъ его́: и боя́хуся вопроси́ти Его́ о глаго́лѣ се́мъ.
Вни́де же помышле́нiе въ ни́хъ, кто́ и́хъ вя́щшiй бы бы́лъ.
Иису́съ же вѣ́дый помышле́нiе серде́цъ и́хъ, прiе́мъ отроча́, поста́ви е́ у Себе́
и рече́ и́мъ: и́же а́ще прiи́метъ сiе́ отроча́ во и́мя Мое́, Мене́ прiе́млетъ: и и́же а́ще Мене́ прiе́млетъ, прiе́млетъ Посла́вшаго Мя́: и́же бо ме́ншiй е́сть въ ва́съ, се́й е́сть вели́къ.
[Зач. 48.] Отвѣща́въ же Иоа́ннъ рече́: Наста́вниче, ви́дѣхомъ нѣ́коего о и́мени Твое́мъ изгоня́ща бѣ́сы: и возбрани́хомъ ему́, я́ко вослѣ́дъ не хо́дитъ съ на́ми.
И рече́ къ нему́ Иису́съ: не брани́те: и́же бо нѣ́сть на вы́, по ва́съ е́сть.
Бы́сть же егда́ скончава́хуся дні́е восхожде́нiю Его́, и То́й утверди́ лице́ Свое́ ити́ во Иерусали́мъ:
и посла́ вѣ́стники предъ лице́мъ Свои́мъ: и изше́дше внидо́ша въ ве́сь Самаря́нску, я́ко да угото́вятъ Ему́:
и не прiя́ша Его́, я́ко лице́ Его́ бѣ́ гряду́щее во Иерусали́мъ.
Ви́дѣвша же ученика́ Его́ Иа́ковъ и Иоа́ннъ, рѣ́ста: Го́споди, хо́щеши ли, рече́ма, да о́гнь сни́детъ съ небесе́ и потреби́тъ и́хъ, я́коже и Илiа́ сотвори́?
Обра́щься же запрети́ и́ма, и рече́: не вѣ́ста, ко́его ду́ха еста́ вы́:
Сы́нъ бо Человѣ́ческiй не прiи́де ду́шъ человѣ́ческихъ погуби́ти, но спасти́: и идо́ша во и́ну ве́сь.
[Зач. 49.] Бы́сть же иду́щымъ и́мъ по пути́, рече́ нѣ́кiй къ Нему́: иду́ по Тебѣ́, а́може а́ще и́деши, Го́споди.
И рече́ ему́ Иису́съ: ли́си я́звины и́мутъ, и пти́цы небе́сныя гнѣ́зда: Сы́нъ же Человѣ́ческiй не и́мать гдѣ́ главу́ подклони́ти.
Рече́ же ко друго́му: ходи́ вслѣ́дъ Мене́. О́нъ же рече́: Го́споди, повели́ ми́, [да] ше́дъ пре́жде погребу́ отца́ моего́.
Рече́ же ему́ Иису́съ: оста́ви ме́ртвыя погребсти́ своя́ мертвецы́: ты́ же ше́дъ возвѣща́й Ца́рствiе Бо́жiе.
Рече́ же и другі́й: иду́ по Тебѣ́, Го́споди: пре́жде же повели́ ми́ отвѣща́тися, и́же су́ть {попрости́тися съ су́щими} въ дому́ мое́мъ.
Рече́ же къ нему́ Иису́съ: никто́же возло́жь ру́ку свою́ на ра́ло и зря́ вспя́ть, упра́вленъ е́сть въ Ца́рствiи Бо́жiи.
І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм силу та владу над усіма демонами, і вздоровляти недуги.
І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.
І промовив до них: Не беріть нічого в дорогу: ані палиці, ані торби, ні хліба, ні срібла, ані майте по двоє убрань.
І в який дім увійдете, зоставайтеся там, і звідти відходьте.
А як хто вас не прийме, то, виходячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших порох на свідчення супроти них.
І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Новину та всюди вздоровляючи.
А Ірод тетрарх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав,
а інші, що Ілля то з́явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.
Тоді Ірод сказав: Іванові стяв я голову;
хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?
І він намагався побачити Його.
хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?
І він намагався побачити Його.
А коли повернулись апостоли, вони розповіли Йому, що зробили.
І Він їх узяв, та й пішов самотою на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаіда.
І Він їх узяв, та й пішов самотою на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаіда.
А як люди довідалися, то пішли вслід за Ним.
І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровляв, хто потребував уздоровлення.
І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровляв, хто потребував уздоровлення.
А день став схилятися.
І Дванадцятеро підійшли та й сказали Йому: Відпусти вже людей, нехай вони йдуть у довколишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлюдному!
І Дванадцятеро підійшли та й сказали Йому: Відпусти вже людей, нехай вони йдуть у довколишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлюдному!
А Він їм сказав: Дайте їсти їм ви.
Вони ж відказали: Немає в нас більше, як п́ятеро хліба й дві рибі.
Хіба підемо та купимо поживи для всього народу цього.
Вони ж відказали: Немає в нас більше, як п́ятеро хліба й дві рибі.
Хіба підемо та купимо поживи для всього народу цього.
Бо було чоловіків десь тисяч із п́ять.
І сказав Він до учнів Своїх: Розсадіть їх рядами по п́ятидесяти.
І сказав Він до учнів Своїх: Розсадіть їх рядами по п́ятидесяти.
І зробили отак, і всіх їх розсадили.
І Він узяв п́ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали народові.
І всі їли й наситились!
А з кусків позосталих зібрали дванадцять кошів…
А з кусків позосталих зібрали дванадцять кошів…
І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були.
І спитав Він їх, кажучи: За кого Мене люди вважають?
І спитав Він їх, кажучи: За кого Мене люди вважають?
Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків.
А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте?
Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого!
Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого!
Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це.
І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне!
А до всіх Він промовив: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде.
Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже.
Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?
Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів.
Правдиво ж кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого.
І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на гору.
І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча.
І ось два мужі з Ним розмовляли, були то Мойсей та Ілля,
що з́явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити.
А Петро та приявні з ним були зморені сном, але, пробудившись, бачили славу Його й обох мужів, що стояли при Ньому.
І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: Учителю, добре нам бути отут!
Поставмо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!
Він не знав, що говорить…
Поставмо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!
Він не знав, що говорить…
А як він говорив це, насунула хмара та їх заслонила.
І вони полякались, як стали ті входити в хмару.
І вони полякались, як стали ті входити в хмару.
І почувся ось голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!
А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався.
А вони промовчали, і нікому нічого тих днів не казали, що бачили.
А вони промовчали, і нікому нічого тих днів не казали, що бачили.
А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його натовп великий.
І закричав ось один чоловік із народу й сказав: Учителю, благаю Тебе, зглянься над сином моїм, бо одинак він у мене!
А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той піну пускає.
І, вимучивши він його, насилу відходить.
І, вимучивши він його, насилу відходить.
І учнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли.
А Ісус відповів і промовив: О, роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами, і терпітиму вас?
Приведи свого сина сюди!
Приведи свого сина сюди!
А як той іще йшов, демон кинув його та затряс.
Та Ісус заказав тому духу нечистому, і вздоровив дитину, і віддав її батькові її.
Та Ісус заказав тому духу нечистому, і вздоровив дитину, і віддав її батькові її.
І всі дивувалися величі Божій!
А як усі дивувались усьому, що чинив був Ісус, Він промовив до учнів Своїх:
А як усі дивувались усьому, що чинив був Ісус, Він промовив до учнів Своїх:
Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук…
Проте не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запитати про це слово.
І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був?
А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе.
І промовив до них: Як хто прийме дитину оцю в Ім́я Моє, Мене він приймає, а як хто Мене прийме, приймає Того, Хто послав Мене.
Хто бо найменший між вами всіма, той великий!
Хто бо найменший між вами всіма, той великий!
А Іван відповів і сказав: Учителю, ми бачили одного чоловіка, що Ім́ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить.
Ісус же йому відказав: Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!
І сталось, коли дні вознесення Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим.
І Він посланців вислав перед Собою.
І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити.
І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити.
А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму.
Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив.
А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа.
Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати!
І пішли вони в інше село.
І пішли вони в інше село.
І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов.
Ісус же йому відказав: Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити!
І промовив до другого Він: Іди за Мною.
А той відказав: Дозволь мені перше піти, і батька свого поховати.
А той відказав: Дозволь мені перше піти, і батька свого поховати.
Він же йому відказав: Зостав мертвим ховати мерців своїх.
А ти йди та звіщай Царство Боже.
А ти йди та звіщай Царство Боже.
А інший сказав був: Господи, я піду за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми домашніми.
Ісус же промовив до нього: Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!
1 Двенадцать посланы проповедовать и исцелять. 7 Служение Иисуса Христа вызывает недоумение Ирода. 10 Насыщение 5000. 18 Петр исповедует Иисуса Христом; предсказание Иисуса Христа о Своей смерти. Как можно потерять и сберечь жизнь. 27 Преображение Господне. 37 Исцеление бесноватого отрока. «Сын Человеческий будет предан». 49 Кто больше? «Кто не против вас»; «не губить… а спасать»; «не имеет, где приклонить голову»; «предоставь мертвецам погребать своих мертвецов»; «возложивший руку свою на плуг».
[Зач. 40.] Созвав же двенадцать, дал силу и власть над всеми бесами и врачевать от болезней,
и послал их проповедовать Царствие Божие и исцелять больных.
И сказал им: ничего не берите на дорогу: ни посоха, ни сумы́, ни хлеба, ни серебра, и не имейте по две одежды;
и в какой дом войдете, там оставайтесь и оттуда отправляйтесь в путь.
А если где не примут вас, то, выходя из того города, отрясите и прах от ног ваших во свидетельство на них.
Они пошли и проходили по селениям, благовествуя и исцеляя повсюду.
[Зач. 41.] Услышал Ирод четвертовластник о всём, что делал Иисус, и недоумевал: ибо одни говорили, что это Иоанн восстал из мертвых;
другие, что Илия явился, а иные, что один из древних пророков воскрес.
И сказал Ирод: Иоанна я обезглавил; кто же Этот, о Котором я слышу такое? И искал увидеть Его.
Апостолы, возвратившись, рассказали Ему, что́ они сделали; и Он, взяв их с Собою, удалился особо в пустое место, близ города, называемого Вифсаидою.
Но народ, узнав, пошел за Ним; и Он, приняв их, беседовал с ними о Царствии Божием и требовавших исцеления исцелял.
День же начал склоняться к вечеру. [Зач. 42.] И, приступив к Нему, двенадцать говорили Ему: отпусти народ, чтобы они пошли в окрестные селения и деревни ночевать и достали пищи; потому что мы здесь в пустом месте.
Но Он сказал им: вы дайте им есть. Они сказали: у нас нет более пяти хлебов и двух рыб; разве нам пойти купить пищи для всех сих людей?
Ибо их было около пяти тысяч человек. Но Он сказал ученикам Своим: рассадите их рядами по пятидесяти.
И сделали так, и рассадили всех.
Он же, взяв пять хлебов и две рыбы и воззрев на небо, благословил их, преломил и дал ученикам, чтобы раздать народу.
И ели, и насытились все; и оставшихся у них кусков набрано двенадцать коробов.
[Зач. 43.] В одно время, когда Он молился в уединенном месте, и ученики были с Ним, Он спросил их: за кого почитает Меня народ?
Они сказали в ответ: за Иоанна Крестителя, а иные за Илию; другие же говорят, что один из древних пророков воскрес.
Он же спросил их: а вы за кого почитаете Меня? Отвечал Петр: за Христа Божия.
Но Он строго приказал им никому не говорить о сем,
сказав, что Сыну Человеческому должно много пострадать, и быть отвержену старейшинами, первосвященниками и книжниками, и быть убиту, и в третий день воскреснуть.
[Зач. 44.] Ко всем же сказал: если кто хочет идти за Мною, отвергнись себя, и возьми крест свой, и следуй за Мною.
Ибо кто хочет душу свою сберечь, тот потеряет ее; а кто потеряет душу свою ради Меня, тот сбережет ее.
Ибо что пользы человеку приобрести весь мир, а себя самого погубить или повредить себе?
Ибо кто постыдится Меня и Моих слов, того Сын Человеческий постыдится, когда приидет во славе Своей и Отца и святых Ангелов.
Говорю же вам истинно: есть некоторые из стоящих здесь, которые не вкусят смерти, как уже увидят Царствие Божие.
[Зач. 45.] После сих слов, дней через восемь, взяв Петра, Иоанна и Иакова, взошел Он на гору помолиться.
И когда молился, вид лица Его изменился, и одежда Его сделалась белою, блистающею.
И вот, два мужа беседовали с Ним, которые были Моисей и Илия;
явившись во славе, они говорили об исходе Его, который Ему надлежало совершить в Иерусалиме.
Петр же и бывшие с ним отягчены были сном; но, пробудившись, увидели славу Его и двух мужей, стоявших с Ним.
И когда они отходили от Него, сказал Петр Иисусу: Наставник! хорошо нам здесь быть; сделаем три кущи: одну Тебе, одну Моисею и одну Илии, – не зная, что́ говорил.
Когда же он говорил это, явилось облако и осенило их; и устрашились, когда вошли в облако.
И был из облака глас, глаголющий: Сей есть Сын Мой Возлюбленный, Его слушайте.
Когда был глас сей, остался Иисус один. И они умолчали, и никому не говорили в те дни о том, что видели.
[Зач. 46.] В следующий же день, когда они сошли с горы, встретило Его много народа.
Вдруг некто из народа воскликнул: Учитель! умоляю Тебя взглянуть на сына моего, он один у меня:
его схватывает дух, и он внезапно вскрикивает, и терзает его, так что он испускает пену; и насилу отступает от него, измучив его.
Я просил учеников Твоих изгнать его, и они не могли.
Иисус же, отвечая, сказал: о, род неверный и развращенный! доколе буду с вами и буду терпеть вас? приведи сюда сына твоего.
Когда же тот еще шел, бес поверг его и стал бить; но Иисус запретил нечистому духу, и исцелил отрока, и отдал его отцу его.
И все удивлялись величию Божию. [Зач. 47.] Когда же все дивились всему, что творил Иисус, Он сказал ученикам Своим:
вложите вы себе в уши слова сии: Сын Человеческий будет предан в руки человеческие.
Но они не поняли сло́ва сего, и оно было закрыто от них, так что они не постигли его, а спросить Его о сем слове боялись.
Пришла же им мысль: кто бы из них был больше?
Иисус же, видя помышление сердца их, взяв дитя, поставил его пред Собою
и сказал им: кто примет сие дитя во имя Мое, тот Меня принимает; а кто примет Меня, тот принимает Пославшего Меня; ибо кто из вас меньше всех, тот будет велик.
[Зач. 48.] При сем Иоанн сказал: Наставник! мы видели человека, именем Твоим изгоняющего бесов, и запретили ему, потому что он не ходит с нами.
Иисус сказал ему: не запрещайте, ибо кто не против вас, тот за вас.
Когда же приближались дни взятия Его от мира, Он восхотел идти в Иерусалим;
и послал вестников пред лицом Своим; и они пошли и вошли в селение Самарянское; чтобы приготовить для Него;
но там не приняли Его, потому что Он имел вид путешествующего в Иерусалим.
Видя то́, ученики Его, Иаков и Иоанн, сказали: Господи! хочешь ли, мы скажем, чтобы огонь сошел с неба и истребил их, как и Илия сделал?
Но Он, обратившись к ним, запретил им и сказал: не знаете, какого вы духа;
ибо Сын Человеческий пришел не губить души человеческие, а спасать. И пошли в другое селение.
[Зач. 49.] Случилось, что когда они были в пути, некто сказал Ему: Господи! я пойду за Тобою, куда бы Ты ни пошел.
Иисус сказал ему: лисицы имеют норы, и птицы небесные – гнезда; а Сын Человеческий не имеет, где приклонить голову.
А другому сказал: следуй за Мною. Тот сказал: Господи! позволь мне прежде пойти и похоронить отца моего.
Но Иисус сказал ему: предоставь мертвым погребать своих мертвецов, а ты иди, благовествуй Царствие Божие.
Еще другой сказал: я пойду за Тобою, Господи! но прежде позволь мне проститься с домашними моими.
Но Иисус сказал ему: никто, возложивший руку свою на плуг и озирающийся назад, не благонадежен для Царствия Божия.
Испанский Reina-Valera 1995
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
Reuniendo a sus doce discípulos, les dio poder y autoridad sobre todos los demonios y para sanar enfermedades.
Y los envió a predicar el reino de Dios y a sanar a los enfermos.
Les dijo:
—No toméis nada para el camino: ni bastón, ni alforja, ni pan, ni dinero; ni llevéis dos túnicas.
En cualquier casa donde entréis, quedad allí, y de allí salid.
Dondequiera que no os reciban, salid de aquella ciudad y sacudid el polvo de vuestros pies en testimonio contra ellos.
Y saliendo, pasaban por todas las aldeas anunciando el evangelio y sanando por todas partes.
Herodes, el tetrarca, oyó de todas las cosas que hacía Jesús, y estaba perplejo, porque decían algunos: «Juan ha resucitado de los muertos»;
otros: «Elías ha aparecido»; y otros: «Algún profeta de los antiguos ha resucitado.»
Y dijo Herodes:
—A Juan yo lo hice decapitar; ¿quién, pues, es éste de quien oigo tales cosas?
Y procuraba verlo.
Al regresar los apóstoles, le contaron todo lo que habían hecho. Y tomándolos, se retiró aparte, a un lugar desierto de la ciudad llamada Betsaida.
Cuando la gente lo supo, lo siguió; y él los recibió, les hablaba del reino de Dios y sanaba a los que necesitaban ser curados.
Pero el día comenzaba a declinar. Acercándose los doce, le dijeron:
—Despide a la gente, para que vayan a las aldeas y campos de alrededor y se alojen y encuentren alimentos, porque aquí estamos en lugar desierto.
Él les dijo:
—Dadles vosotros de comer.
Dijeron ellos:
—No tenemos más que cinco panes y dos peces, a no ser que vayamos nosotros a comprar alimentos para toda esta multitud.
Eran como cinco mil hombres. Entonces dijo a sus discípulos:
—Hacedlos sentar en grupos de cincuenta.
Así lo hicieron, haciéndolos sentar a todos.
Y tomando los cinco panes y los dos peces, levantó los ojos al cielo, los bendijo, los partió y dio a sus discípulos para que los pusieran delante de la gente.
Comieron todos y se saciaron; y recogieron lo que les sobró: doce cestas de pedazos.
Aconteció que mientras Jesús oraba aparte, estaban con él los discípulos; y les preguntó, diciendo:
—¿Quién dice la gente que soy yo?
Ellos respondieron:
—Unos, Juan el Bautista; otros, Elías; y otros, que algún profeta de los antiguos ha resucitado.
Él les dijo:
—¿Y vosotros, quién decís que soy?
Entonces, respondiendo Pedro, dijo:
—El Cristo de Dios.
Pero él les mandó que a nadie dijeran esto, encargándoselo rigurosamente,
y diciendo:
—Es necesario que el Hijo del hombre padezca muchas cosas y sea desechado por los ancianos, por los principales sacerdotes y por los escribas, y que sea muerto y resucite al tercer día.
Y decía a todos:
—Si alguno quiere venir en pos de mí, niéguese a sí mismo, tome su cruz cada día y sígame.
Todo el que quiera salvar su vida, la perderá; y todo el que pierda su vida por causa de mí, éste la salvará,
pues, ¿qué aprovecha al hombre si gana todo el mundo y se destruye o se pierde a sí mismo?,
porque el que se avergüence de mí y de mis palabras, de éste se avergonzará el Hijo del hombre cuando venga en su gloria, y en la del Padre y de los santos ángeles.
Pero en verdad os digo que hay algunos de los que están aquí que no gustarán la muerte hasta que vean el reino de Dios.
Como ocho días después de estas palabras, Jesús tomó a Pedro, a Juan y a Jacobo, y subió al monte a orar.
Mientras oraba, la apariencia de su rostro cambió y su vestido se volvió blanco y resplandeciente.
Y dos varones hablaban con él, los cuales eran Moisés y Elías.
Estos aparecieron rodeados de gloria; y hablaban de su partida, que Jesús iba a cumplir en Jerusalén.
Pedro y los que lo acompañaban estaban rendidos de sueño; pero, permaneciendo despiertos, vieron la gloria de Jesús y a los dos varones que estaban con él.
Y sucedió que, mientras estos se alejaban de él, Pedro dijo a Jesús:
—Maestro, bueno es para nosotros estar aquí. Hagamos tres enramadas, una para ti, una para Moisés y una para Elías.
Pero no sabía lo que decía.
Mientras él decía esto, vino una nube que los cubrió; y tuvieron temor al entrar en la nube.
Y vino una voz desde la nube, que decía: «Éste es mi Hijo amado; a él oíd.»
Cuando cesó la voz, Jesús se encontraba solo. Ellos callaron, y por aquellos días no dijeron nada a nadie de lo que habían visto.
Al día siguiente, cuando descendieron del monte, una gran multitud les salió al encuentro.
Y un hombre de la multitud clamó diciendo:
—Maestro, te ruego que veas a mi hijo, pues es el único que tengo;
y sucede que un espíritu lo toma y, de repente, lo hace gritar, lo sacude con violencia, lo hace echar espuma y, estropeándolo, a duras penas se aparta de él.
Rogué a tus discípulos que lo echaran fuera, pero no pudieron.
Respondiendo Jesús, dijo:
—¡Generación incrédula y perversa! ¿Hasta cuándo he de estar con vosotros y os he de soportar? Trae acá a tu hijo.
Mientras se acercaba el muchacho, el demonio lo derribó y lo sacudió con violencia; pero Jesús reprendió al espíritu impuro, sanó al muchacho y se lo devolvió a su padre.
Y todos se admiraban de la grandeza de Dios.
Estando todos maravillados de todas las cosas que hacía, dijo a sus discípulos:
—Haced que os penetren bien en los oídos estas palabras, porque acontecerá que el Hijo del hombre será entregado en manos de hombres.
Pero ellos no entendían estas palabras, pues les estaban veladas para que no las entendieran; y temían preguntarle sobre esas palabras.
Entonces entraron en discusión sobre quién de ellos sería el mayor.
Jesús, percibiendo los pensamientos de sus corazones, tomó a un niño, lo puso junto a sí
y les dijo:
—Cualquiera que reciba a este niño en mi nombre, a mí me recibe; y cualquiera que me recibe a mí, recibe al que me envió, porque el que es más pequeño entre todos vosotros, ése es el más grande.
Entonces respondiendo Juan, dijo:
—Maestro, hemos visto a uno que echaba fuera demonios en tu nombre; y se lo prohibimos, porque no sigue con nosotros.
Jesús le dijo:
—No se lo prohibáis, porque el que no está contra nosotros, por nosotros está.
Cuando se cumplió el tiempo en que él había de ser recibido arriba, afirmó su rostro para ir a Jerusalén.
Y envió mensajeros delante de él, los cuales fueron y entraron en una aldea de los samaritanos para hacerle preparativos.
Pero no lo recibieron, porque su intención era ir a Jerusalén.
Al ver esto, Jacobo y Juan, sus discípulos, le dijeron:
—Señor, ¿quieres que mandemos que descienda fuego del cielo, como hizo Elías, y los consuma?
Entonces, volviéndose él, los reprendió diciendo:
—Vosotros no sabéis de qué espíritu sois,
porque el Hijo del hombre no ha venido para perder las almas de los hombres, sino para salvarlas.
Y se fueron a otra aldea.
Yendo por el camino, uno le dijo:
—Señor, te seguiré adondequiera que vayas.
Jesús le dijo:
—Las zorras tienen guaridas y las aves de los cielos nidos, pero el Hijo del hombre no tiene donde recostar la cabeza.
Y dijo a otro:
—Sígueme.
Él le respondió:
—Señor, déjame que primero vaya y entierre a mi padre.
Jesús le dijo:
—Deja que los muertos entierren a sus muertos; pero tú vete a anunciar el reino de Dios.
Entonces también dijo otro:
—Te seguiré, Señor; pero déjame que me despida primero de los que están en mi casa.
Jesús le contestó:
—Ninguno que, habiendo puesto su mano en el arado, mira hacia atrás es apto para el reino de Dios.
