Скрыть
12:2
12:4
12:5
12:6
12:9
12:12
12:14
12:15
12:16
12:20
12:21
12:22
12:23
12:24
12:25
12:27
12:32
12:33
12:34
12:37
12:38
12:42
12:43
12:44
Глава 13 
13:3
13:4
13:6
13:7
13:8
13:10
13:12
13:13
13:15
13:16
13:17
13:18
13:19
13:20
13:22
13:23
13:25
13:27
13:28
13:29
13:31
13:32
13:34
13:35
13:36
13:37
Глава 14 
14:2
14:4
14:5
14:6
14:7
14:8
14:9
14:11
14:13
14:14
14:15
14:16
14:17
14:19
14:20
14:21
14:23
14:24
14:25
14:26
14:29
14:31
14:33
14:34
14:35
14:37
14:39
14:40
14:41
14:42
14:44
14:45
14:46
14:47
14:48
14:50
14:51
14:52
14:54
14:56
14:57
14:59
14:60
14:63
14:64
14:65
14:67
14:68
14:69
14:70
14:71
Глава 15 
15:3
15:4
15:5
15:6
15:7
15:8
15:9
15:10
15:12
15:13
15:14
15:16
15:17
15:18
15:19
15:20
15:25
15:27
15:30
15:31
15:32
15:33
15:35
15:37
15:38
15:39
15:40
15:41
15:44
15:45
15:46
Глава 16 
16:2
16:3
16:4
16:6
16:8
16:10
16:11
16:13
Церковнославянский (рус)
[Зач. 53.] И нача́тъ и́мъ въ при́тчахъ глаго́лати: виногра́дъ насади́ человѣ́къ, и огради́ опло́томъ, и ископа́ точи́ло, и созда́ сто́лпъ, и предаде́ его́ тяжа́телемъ {дѣ́лателемъ}, и отъи́де.
И посла́ къ тяжа́телемъ во вре́мя раба́, да от­ тяжа́тель прiи́метъ от­ плода́ виногра́да:
они́ же е́мше его́ би́ша и отосла́ша тща́.
И па́ки посла́ къ ни́мъ друга́го раба́: и того́ ка́менiемъ би́в­ше, проби́ша главу́ ему́ и посла́ша безче́стна.
И па́ки ино́го посла́: и того́ уби́ша: и мно́ги и́ны, о́вы у́бо бiю́ще, о́вы же убива́юще.
Еще́ у́бо еди́наго сы́на имѣ́ воз­лю́блен­наго сво­его́, посла́ и того́ къ ни́мъ послѣди́, глаго́ля, я́ко усрамя́т­ся сы́на мо­его́.
О́ни же тяжа́теле рѣ́ша къ себѣ́, я́ко се́й е́сть наслѣ́дникъ: прiиди́те, убiе́мъ его́, и на́­ше бу́детъ наслѣ́д­ст­вiе.
И е́мше его́ уби́ша и изверго́ша его́ во́нъ изъ виногра́да.
Что́ у́бо сотвори́тъ госпо́дь виногра́да? Прiи́детъ и погуби́тъ тяжа́тели и да́стъ виногра́дъ инѣ́мъ.
Ни Писа́нiя ли сего́ чли́ есте́: ка́мень, его́же не въ ряду́ сотвори́ша зи́ждущiи, се́й бы́сть во главу́ у́гла:
от­ Го́спода бы́сть сiе́, и е́сть ди́вно во о́чiю на́шею?
И иска́ху Его́ я́ти, и убоя́шася наро́да: разумѣ́ша бо, я́ко къ ни́мъ при́тчу рече́: и оста́вльше Его́ от­идо́ша.
[Зач. 54.] И посла́ша къ Нему́ нѣ́кiя от­ фарисе́й и иродiа́нъ, да Его́ обольстя́тъ сло́вомъ.
Они́ же при­­ше́дше глаго́лаша Ему́: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ еси́ и не ради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́ковъ, но во­и́стин­ну пути́ Бо́жiю учи́ши: досто́итъ ли кинсо́нъ ке́сареви да́ти, или́ ни́? Да́мы ли, или́ не да́мы?
О́нъ же вѣ́дый и́хъ лицемѣ́рiе, рече́ и́мъ: что́ Мя искуша́ете? При­­неси́те Ми́ пѣ́нязь, да ви́жу.
Они́ же при­­несо́ша. И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ сі́й и написа́нiе? Они́ же рѣ́ша Ему́: ке́саревъ.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: воз­дади́те ке́сарева ке́сареви и Бо́жiя Богови. И чуди́шася о Не́мъ.
[Зач. 55.] И прiидо́ша саддуке́е къ Нему́, и́же глаго́лютъ воскресе́нiю не бы́ти: и вопроси́ша Его́, глаго́люще:
Учи́телю, Моисе́й написа́ на́мъ, я́ко а́ще кому́ бра́тъ у́мретъ и оста́витъ жену́, а ча́дъ не оста́витъ: да по́йметъ бра́тъ его́ жену́ его́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́ту сво­ему́.
Се́дмь бра́тiй бѣ́: и пе́рвый поя́тъ жену́ и умира́я не оста́ви сѣ́мене:
и вторы́й поя́тъ ю́ и у́мре, и ни то́й оста́ви сѣ́мене: и тре́тiй та́кожде:
и поя́ша ю́ се́дмь и не оста́виша сѣ́мене: послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́.
Въ воскресе́нiе у́бо, егда́ воскре́снутъ, кото́рому и́хъ бу́детъ жена́: се́дмь бо имѣ́ша ю́ жену́.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: не сего́ ли ра́ди прельща́етеся, не вѣ́дуще Писа́нiя, ни си́лы Бо́жiя?
Егда́ бо изъ ме́ртвыхъ воскре́снутъ, ни же́нят­ся, ни посяга́ютъ, но су́ть я́ко а́нгели на небесѣ́хъ:
о ме́ртвыхъ же, я́ко востаю́тъ, нѣ́сте ли чли́ въ кни́гахъ Моисе́овыхъ, при­­ купинѣ́ я́ко рече́ ему́ Бо́гъ, глаго́ля: А́зъ Бо́гъ Авраа́мовъ и Бо́гъ Исаа́ковъ и Бо́гъ Иа́ковль?
Нѣ́сть Бо́гъ ме́ртвыхъ, но Бо́гъ живы́хъ: вы́ у́бо мно́го прельща́етеся.
[Зач. 56.] И при­­сту́пль еди́нъ от­ кни́жникъ, слы́шавъ и́хъ стяза́ющихся и ви́дѣвъ, я́ко до́брѣ от­вѣща́ и́мъ, вопроси́ Его́: ка́я е́сть пе́рвая всѣ́хъ за́повѣдiй?
Иису́съ же от­вѣща́ ему́: я́ко пе́рвѣйши всѣ́хъ за́повѣдiй: слы́ши, Изра́илю, Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ Госпо́дь еди́нъ е́сть:
и воз­лю́биши Го́спода Бо́га тво­его́ всѣ́мъ се́рдцемъ тво­и́мъ, и все́ю душе́ю тво­е́ю, и всѣ́мъ умо́мъ тво­и́мъ, и все́ю крѣ́постiю тво­е́ю: сiя́ е́сть пе́рвая за́повѣдь.
И втора́я подо́бна е́й: воз­лю́биши бли́жняго сво­его́ я́ко са́мъ себе́. Бо́лшая сею́ и́на за́повѣдь нѣ́сть.
И рече́ Ему́ кни́жникъ: до́брѣ, Учи́телю, во­и́стин­ну ре́клъ еси́, я́ко еди́нъ е́сть Бо́гъ, и нѣ́сть и́нъ ра́звѣ его́:
и е́же люби́ти Его́ всѣ́мъ се́рдцемъ, и всѣ́мъ ра́зумомъ, и все́ю душе́ю, и все́ю крѣ́постiю: и е́же люби́ти бли́жняго я́ко себе́, бо́лѣ е́сть всѣ́хъ всесожже́нiй и же́ртвъ.
Иису́съ же ви́дѣвъ, я́ко смы́слен­но от­вѣща́, рече́ ему́: не дале́че еси́ от­ Ца́р­ст­вiя Бо́жiя. И никто́же смѣ́яше ктому́ Его́ вопроси́ти.
И от­вѣща́въ Иису́съ глаго́лаше, учя́ въ це́ркви: ка́ко глаго́лютъ кни́жницы, я́ко Христо́съ Сы́нъ е́сть Дави́довъ?
То́й бо Дави́дъ рече́ Ду́хомъ Святы́мъ: глаго́ла Госпо́дь Го́сподеви мо­ему́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жiе нога́ма Тво­и́ма.
Са́мъ у́бо Дави́дъ глаго́летъ Его́ Го́спода: и от­ку́ду Сы́нъ ему́ е́сть? И мно́гъ наро́дъ послу́шаше Его́ въ сла́дость.
[Зач. 57.] И глаго́лаше и́мъ во уче́нiи Сво­е́мъ: блюди́теся от­ кни́жникъ, хотя́щихъ во одѣя́нiихъ ходи́ти, и цѣлова́нiя на то́ржищихъ,
и преждесѣда́нiя на со́нмищихъ, и первовоз­лежа́нiя на ве́черяхъ:
пояда́юще до́мы вдови́цъ и непщева́нiемъ надо́лзѣ моля́щеся, сі́и прiи́мутъ ли́шшее осужде́нiе.
И сѣ́дъ Иису́съ пря́мо сокро́вищному храни́лищу, зря́ше, ка́ко наро́дъ ме́щетъ мѣ́дь въ сокро́вищное храни́лище. И мно́зи бога́тiи вмета́ху мно́га.
И при­­ше́дши еди́на вдови́ца убо́га, вве́рже ле́птѣ двѣ́, е́же е́сть кодра́нтъ.
И при­­зва́въ ученики́ Своя́, рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вдови́ца сiя́ убо́гая мно́жае всѣ́хъ вве́рже вмета́ющихъ въ сокро́вищное храни́лище:
вси́ бо от­ избы́тка сво­его́ вверго́ша: сiя́ же от­ лише́нiя сво­его́ вся́, ели́ка имѣ́яше, вве́рже, все́ житiе́ свое́.
[Зач. 58.] И исходя́щу Ему́ от­ це́ркве, глаго́ла Ему́ еди́нъ от­ учени́къ Его́: Учи́телю, ви́ждь, каково́ ка́менiе и какова́ зда́нiя.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ ему́: ви́диши ли сiя́ вели́кая зда́нiя? Не и́мать оста́ти здѣ́ ка́мень на ка́мени, и́же не разори́т­ся.
И сѣдя́щу Ему́ на горѣ́ Елео́нстѣй пря́мо це́ркве, вопроша́ху Его́ еди́наго Пе́тръ и Иа́ковъ, и Иоа́н­нъ и Андре́й:
рцы́ на́мъ, когда́ сiя́ бу́дутъ? И ко́е [бу́детъ] зна́менiе, егда́ и́мутъ вся́ сiя́ сконча́тися?
Иису́съ же от­вѣща́въ и́мъ, нача́тъ глаго́лати: блюди́теся, да не кто́ ва́съ прельсти́тъ.
Мно́зи бо прiи́дутъ во и́мя Мое́, глаго́люще, я́ко А́зъ е́смь: и мно́ги прельстя́тъ.
Егда́ же услы́шите бра́ни и слы́шанiя бра́немъ, не ужаса́йтеся: подоба́етъ бо бы́ти: но не у́ кончи́на.
Воста́нетъ бо язы́къ на язы́къ, и ца́р­ст­во на ца́р­ст­во: и бу́дутъ тру́си по мѣ́стомъ, и бу́дутъ гла́ди и мяте́жи. Нача́ло болѣ́знемъ сiя́.
[Зач. 59.] Блюди́теся же вы́ са́ми: предадя́тъ бо вы́ въ со́нмища, и на собо́рищихъ бiе́ни бу́дете: и предъ во­ево́ды и цари́ веде́ни бу́дете Мене́ ра́ди, во свидѣ́тел­ст­во и́мъ.
И во всѣ́хъ язы́цѣхъ подоба́етъ пре́жде проповѣ́датися Ева́нгелiю.
Егда́ же поведу́тъ вы́ предаю́ще, не пре́жде пецы́теся, что́ воз­глаго́лете, ни по­уча́йтеся: но е́же а́ще да́ст­ся ва́мъ въ то́й ча́съ, се́ глаго́лите: не вы́ бо бу́дете глаго́лющiи, но Ду́хъ Святы́й.
Преда́стъ же бра́тъ бра́та на сме́рть, и оте́цъ ча́до: и воста́нутъ ча́да на роди́тели и убiю́тъ и́хъ.
И бу́дете ненави́дими всѣ́ми и́мене Мо­его́ ра́ди: претерпѣ́вый же до конца́, то́й спасе́нъ бу́детъ.
[Зач. 60.] Егда́ же у́зрите ме́рзость запустѣ́нiя, рече́н­ную Данiи́ломъ проро́комъ, стоя́щу, идѣ́же не подоба́етъ: чты́й да разумѣ́етъ: тогда́ су́щiи во Иуде́и да бѣжа́тъ на го́ры:
и и́же на кро́вѣ, да не сла́зитъ въ до́мъ, ни да вни́детъ взя́ти чесо́ от­ до́му сво­его́:
и и́же на селѣ́ сы́й, да не воз­врати́т­ся вспя́ть взя́ти ри́зу свою́.
Го́ре же непра́зднымъ и доя́щымъ въ ты́я дни́.
Моли́теся же, да не бу́детъ бѣ́г­ст­во ва́­ше въ зимѣ́.
Бу́дутъ бо дні́е ті́и ско́рбь, якова́ не бы́сть такова́ от­ нача́ла созда́нiя, е́же созда́ Бо́гъ, доны́нѣ, и не бу́детъ.
И а́ще не бы́ Госпо́дь прекрати́лъ дні́й, не бы́ у́бо спасла́ся вся́ка пло́ть: но избра́н­ныхъ ра́ди, и́хже избра́, прекрати́тъ дни́.
Тогда́ а́ще кто́ рече́тъ ва́мъ: се́, здѣ́ Христо́съ, или́: се́, о́ндѣ: не ими́те вѣ́ры.
Воста́нутъ бо лжехри́сти и лжепроро́цы и дадя́тъ зна́менiя и чудеса́, е́же прельсти́ти, а́ще воз­мо́жно, и избра́н­ныя.
Вы́ же блюди́теся: се́, пре́жде рѣ́хъ ва́мъ вся́.
[Зач. 61.] Но въ ты́я дни́, по ско́рби то́й, со́лнце поме́ркнетъ, и луна́ не да́стъ свѣ́та сво­его́,
и звѣ́зды бу́дутъ съ небесе́ спа́да­ю­щя, и си́лы, я́же на небесѣ́хъ, подви́жут­ся.
И тогда́ у́зрятъ Сы́на Человѣ́ческаго гряду́ща на о́блацѣхъ съ си́лою и сла́вою мно́гою.
И тогда́ по́слетъ А́нгелы Своя́ и собере́тъ избра́н­ныя Своя́ от­ четы́рехъ вѣ́тръ, от­ конца́ земли́ до конца́ не́ба.
От смоко́вницы же научи́теся при́тчи: егда́ уже́ вѣ́твiе ея́ бу́детъ мла́до и израща́етъ ли́­ст­вiе, вѣ́дите, я́ко бли́зъ е́сть жа́тва:
та́ко и вы́, егда́ сiя́ ви́дите быва́юща, вѣ́дите, я́ко бли́зъ е́сть, при­­ две́рехъ.
Ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко не и́мать прейти́ ро́дъ се́й, до́ндеже вся́ сiя́ бу́дутъ.
[Зач. 62.] Не́бо и земля́ пре́йдутъ, словеса́ же Моя́ не пре́йдутъ.
О дни́ же то́мъ или́ о часѣ́ никто́же вѣ́сть, ни А́нгели, и́же су́ть на небесѣ́хъ, ни Сы́нъ, то́кмо Оте́цъ.
Блюди́те, бди́те и моли́теся: не вѣ́сте бо, когда́ вре́мя бу́детъ.
Я́коже человѣ́къ от­ходя́ оста́вль до́мъ сво́й, и да́въ рабо́мъ сво­и́мъ вла́сть, и кому́ждо дѣ́ло свое́, и вратарю́ повелѣ́, да бди́тъ.
Бди́те у́бо: не вѣ́сте бо, когда́ госпо́дь до́му прiи́детъ, ве́черъ, или́ полу́нощи, или́ въ пѣтлоглаше́нiе, или́ у́тро:
да не при­­ше́дъ внеза́пу, обря́щетъ вы́ спя́щя.
А я́же ва́мъ глаго́лю, всѣ́мъ глаго́лю: бди́те.
Бѣ́ же Па́сха и опрѣсно́цы по двою́ дні́ю: и иска́ху архiере́е и кни́жницы, ка́ко Его́ ле́стiю е́мше убiю́тъ:
глаго́лаху же: [но] не въ пра́здникъ, еда́ {да не} ка́ко молва́ бу́детъ лю́дска.
[Зач. 63.] И су́щу Ему́ въ Виѳа́нiи, въ дому́ Си́мона прокаже́н­наго, воз­лежа́щу Ему́, прiи́де жена́, иму́щи алава́стръ ми́ра на́рднаго пистикі́а многоцѣ́н­на: и сокру́шши алава́стръ, воз­лива́­ше Ему́ на главу́.
Бя́ху же нѣ́цыи негоду́юще въ себѣ́ и глаго́люще: почто́ ги́бель сiя́ ми́рная бы́сть?
можа́­ше бо сiе́ продано́ бы́ти вя́щше трiе́хъ со́тъ пѣ́нязь и да́тися ни́щымъ. И преща́ху е́й.
Иису́съ же рече́: оста́вите ю́: что́ е́й труды́ даете́? Добро́ дѣ́ло содѣ́ла о Мнѣ́.
Всегда́ бо ни́щыя и́мате съ собо́ю, и егда́ хо́щете, мо́жете и́мъ добро́ твори́ти: Мене́ же не всегда́ и́мате.
Е́же имѣ́ {воз­мо́же} сiя́, сотвори́: предвари́ пома́зати Мое́ тѣ́ло на погребе́нiе.
Ами́нь глаго́лю ва́мъ: идѣ́же а́ще проповѣ́ст­ся Ева́нгелiе сiе́ во все́мъ мíрѣ, и е́же сотвори́ сiя́, глаго́лано бу́детъ въ па́мять ея́.
[Зач. 64.] И Иу́да Искарiо́тскiй, еди́нъ от­ обою­на́­де­ся­те, и́де ко архiере́емъ, да преда́стъ Его́ и́мъ.
Они́ же слы́шав­ше воз­ра́довашася и обѣща́ша ему́ сре́бреники да́ти. И иска́­ше, ка́ко Его́ въ удо́бно вре́мя преда́стъ.
И въ пе́рвый де́нь опрѣсно́къ, егда́ па́сху жря́ху, глаго́лаша Ему́ ученицы́ Его́: гдѣ́ хо́щеши, ше́дше угото́ваемъ, да я́си па́сху?
И посла́ два́ от­ учени́къ Сво­и́хъ и глаго́ла и́ма: иди́та во гра́дъ: и сря́щетъ ва́съ человѣ́къ въ скуде́льницѣ во́ду нося́: по не́мъ иди́та,
и идѣ́же а́ще вни́детъ, рцы́та господи́ну до́му, я́ко Учи́тель глаго́летъ: гдѣ́ е́сть вита́лница, идѣ́же па́сху со ученики́ Мо­и́ми снѣ́мъ?
И то́й ва́ма пока́жетъ го́рницу ве́лiю, по́стлану, гото́ву: ту́ угото́вайта на́мъ.
И изыдо́ста ученика́ Его́, и прiидо́ста во гра́дъ, и обрѣто́ста, я́коже рече́ и́ма: и угото́васта па́сху.
И ве́черу бы́в­шу прiи́де со обѣма­на́­де­ся­те.
И воз­лежа́щымъ и́мъ и яду́щымъ, рече́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко еди́нъ от­ ва́съ преда́стъ Мя́, яды́й со Мно́ю.
Они́ же нача́ша скорбѣ́ти и глаго́лати Ему́ еди́нъ по еди́ному: еда́ а́зъ? И другі́й: еда́ а́зъ?
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: еди́нъ от­ обою­на́­де­ся­те, омочи́вый со Мно́ю въ соли́ло.
Сы́нъ у́бо Человѣ́ческiй и́детъ, я́коже е́сть пи́сано о Не́мъ: го́ре же человѣ́ку тому́, и́мже Сы́нъ Человѣ́ческiй преда́ст­ся: до́брѣе бы́ло бы ему́, а́ще не бы́ роди́л­ся человѣ́къ то́й.
И яду́щымъ и́мъ, прiе́мь Иису́съ хлѣ́бъ, [и] благослови́въ, преломи́ и даде́ и́мъ, и рече́: прiими́те, яди́те: сiе́ е́сть Тѣ́ло Мое́.
И прiи́мъ ча́шу, хвалу́ воз­да́въ, даде́ и́мъ: и пи́ша от­ нея́ вси́.
И рече́ и́мъ: сiя́ е́сть Кро́вь Моя́ Но́ваго Завѣ́та, за мно́ги излива́ема:
ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ктому́ не и́мамъ пи́ти от­ плода́ ло́знаго до дне́ того́, егда́ е́ пiю́ но́во во Ца́р­ст­вiи Бо́жiи.
И воспѣ́в­ше изыдо́ша въ го́ру Елео́нскую.
И глаго́ла и́мъ Иису́съ, я́ко вси́ соблазните́ся о Мнѣ́ въ но́щь сiю́: пи́сано бо е́сть: поражу́ па́стыря, и разы́дут­ся о́вцы.
Но пото́мъ, егда́ воскре́сну, варя́ю вы́ въ Галиле́и.
Пе́тръ же рече́ Ему́: а́ще и вси́ соблазня́т­ся, но не а́зъ.
И глаго́ла ему́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко ты́ дне́сь въ но́щь сiю́, пре́жде да́же втори́цею пѣ́тель не воз­гласи́тъ, трикра́ты от­ве́ржешися Мене́.
О́нъ же мно́жае глаго́лаше па́че: а́ще [же] ми́ е́сть съ Тобо́ю и умре́ти, не от­ве́ргуся Тебе́. Та́кожде и вси́ глаго́лаху.
И прiидо́ша въ ве́сь, е́йже и́мя Геѳсима́нiа: и глаго́ла ученико́мъ Сво­и́мъ: сѣди́те здѣ́, до́ндеже ше́дъ помолю́ся.
И поя́тъ Петра́ и Иа́кова и Иоа́н­на съ Собо́ю: и нача́тъ ужаса́тися и тужи́ти.
И глаго́ла и́мъ: при­­ско́рбна е́сть душа́ Моя́ до сме́рти: бу́дите здѣ́ и бди́те.
И преше́дъ ма́ло, паде́ на земли́ и моля́шеся, да, а́ще воз­мо́жно е́сть, ми́мо и́детъ от­ Него́ ча́съ:
и глаго́лаше: А́вва О́тче, вся́ воз­мо́жна Тебѣ́: ми́мо неси́ от­ Мене́ ча́шу сiю́: но не е́же А́зъ хощу́, но е́же Ты́.
И прiи́де, и обрѣ́те и́хъ спя́щихъ, и глаго́ла Петро́ви: Си́моне, спи́ши ли? Не воз­мо́глъ еси́ еди́наго часа́ побдѣ́ти?
Бди́те и моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть: ду́хъ у́бо бо́дръ, пло́ть же немощна́.
И па́ки ше́дъ помоли́ся, то́жде сло́во ре́къ.
И воз­вра́щься обрѣ́те я́ па́ки спя́ща: бя́ху бо очеса́ и́мъ тя́готна: и не вѣ́дяху, что́ бы́ша Ему́ от­вѣща́ли.
И прiи́де трети́цею и глаго́ла и́мъ: спи́те про́чее и почива́йте: при­­спѣ́ коне́цъ, прiи́де ча́съ: се́, предае́т­ся Сы́нъ Человѣ́ческiй въ ру́ки грѣ́шникомъ:
воста́ните, и́демъ: се́, предая́й Мя́ при­­бли́жися.
[Зач. 65.] И а́бiе, еще́ Ему́ глаго́лющу, прiи́де Иу́да, еди́нъ сы́й от­ обою­на́­де­ся­те, и съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ору́жiемъ и дреко́льми, от­ архiере́й и кни́жникъ и ста́рецъ.
Даде́ же предая́й Его́ зна́менiе и́мъ, глаго́ля: Его́же а́ще лобжу́, То́й е́сть: ими́те Его́ и веди́те [Его́] сохра́н­но.
И при­­ше́дъ, а́бiе при­­сту́пль къ Нему́, глаго́ла [Ему́]: Равви́, Равви́. И облобыза́ Его́.
Они́ же воз­ложи́ша ру́цѣ Сво­и́ на него́ и я́ша Его́.
Еди́нъ же нѣ́кто от­ стоя́щихъ извле́къ но́жъ, уда́ри раба́ архiере́ова и урѣ́за ему́ у́хо.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жiемъ и дреко́льми я́ти Мя́?
По вся́ дни́ бѣ́хъ при­­ ва́съ въ це́ркви учя́, и не я́сте Мене́: но да сбу́дет­ся Писа́нiе.
И оста́вльше Его́, вси́ бѣжа́ша.
И еди́нъ нѣ́кто ю́ноша и́де по Не́мъ, одѣ́янъ въ плащани́цу по на́гу: и я́ша того́ ю́ношу.
О́нъ же оста́вль плащани́цу, на́гъ бѣжа́ от­ ни́хъ.
И ведо́ша Иису́са ко архiере́ю: и снидо́шася къ нему́ вси́ архiере́е и кни́жницы и ста́рцы.
И Пе́тръ издале́ча вслѣ́дъ Его́ и́де до вну́трь во дво́ръ архiере́овъ: и бѣ́ сѣдя́ со слуга́ми и грѣ́яся при свѣщи́ {при огни́}.
Архiере́е же и ве́сь со́нмъ иска́ху на Иису́са свидѣ́тел­ст­ва, да умертвя́тъ Его́: и не обрѣта́ху.
Мно́зи бо лжесвидѣ́тел­ст­воваху на Него́, и ра́вна свидѣ́тел­ст­ва не бя́ху.
И нѣ́цыи воста́в­ше лжесвидѣ́тел­ст­воваху на Него́, глаго́люще:
я́ко мы́ слы́шахомъ Его́ глаго́люща, я́ко А́зъ разорю́ це́рковь сiю́ рукотворе́ную и треми́ де́нми и́ну нерукотворе́ну сози́жду.
И ни та́ко ра́вно бѣ́ свидѣ́тел­ст­во и́хъ.
И воста́въ архiере́й посредѣ́, вопроси́ Иису́са, глаго́ля: не от­вѣщава́еши ли ничесо́же? Что́ сі́и на Тя́ свидѣ́тел­ст­вуютъ?
О́нъ же молча́­ше и ничто́же от­вѣщава́­ше. Па́ки архiере́й вопроси́ Его́ и глаго́ла Ему́: Ты́ ли еси́ Христо́съ, Сы́нъ Благослове́н­наго?
Иису́съ же рече́: А́зъ е́смь: и у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго о десну́ю сѣдя́ща си́лы и гряду́ща со о́блаки небе́сными.
Архiере́й же растерза́въ ри́зы своя́, глаго́ла: что́ еще́ тре́буемъ свидѣ́телей?
Слы́шасте хулу́: что́ ва́мъ мни́т­ся? Они́ же вси́ осуди́ша Его́ бы́ти пови́н­на сме́рти.
И нача́ша нѣ́цыи плюва́ти На́нь, и при­­крыва́ти лице́ Его́, и му́чити Его́, и глаго́лати Ему́: прорцы́. И слуги́ по лани́тома Его́ бiя́ху.
И су́щу Петро́ви во дворѣ́ ни́зу, прiи́де еди́на от­ рабы́нь архiере́овыхъ,
и ви́дѣв­ши Петра́ грѣ́ющася, воз­зрѣ́в­ши на него́, глаго́ла: и ты́ съ Назаряни́номъ Иису́сомъ бы́лъ еси́.
О́нъ же от­ве́ржеся, глаго́ля: не вѣ́мъ, ниже́ зна́ю, что́ ты́ глаго́леши. И изы́де во́нъ на преддво́рiе: и але́кторъ воз­гласи́.
И рабы́ня ви́дѣв­ши его́ па́ки, нача́тъ глаго́лати предстоя́щымъ, я́ко се́й от­ ни́хъ е́сть.
О́нъ же па́ки от­мета́­шеся. И пома́лѣ па́ки предстоя́щiи глаго́лаху Петро́ви: во­и́стин­ну от­ ни́хъ еси́: и́бо Галиле́анинъ еси́, и бесѣ́да твоя́ подо́бит­ся.
О́нъ же нача́ роти́тися и кля́тися, я́ко не вѣ́мъ Человѣ́ка Сего́, Его́же вы́ глаго́лете.
И второ́е але́кторъ воз­гласи́. И помяну́ Пе́тръ глаго́лъ, его́же рече́ ему́ Иису́съ, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не воз­гласи́тъ двакра́ты, от­ве́ржешися Мене́ трикра́ты. И наче́нъ пла́кашеся.
[Зач. 66.] И а́бiе нау́трiе совѣ́тъ сотвори́ша архiере́е со ста́рцы и кни́жники, и ве́сь со́нмъ, связа́в­ше Иису́са ведо́ша и преда́ша [Его́] Пила́ту.
И вопроси́ Его́ Пила́тъ: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́йскiй? О́нъ же от­вѣща́въ рече́ ему́: ты́ глаго́леши.
И глаго́лаху на Него́ архiере́е мно́го.
Пила́тъ же па́ки вопроси́ Его́, глаго́ля: не от­вѣщава́еши ли ничто́же? Ви́ждь, коли́ка на Тя́ свидѣ́тел­ст­вуютъ.
Иису́съ же ктому́ ничто́же от­вѣща́, я́ко диви́тися Пила́ту.
На [вся́къ] же пра́здникъ от­пуща́­ше и́мъ еди́наго свя́зня, его́же проша́ху.
Бѣ́ же нарица́емый Вара́вва со ско́вники сво­и́ми свя́занъ, и́же въ ко́вѣ убі́й­ст­во сотвори́ша.
И возопи́въ наро́дъ нача́ проси́ти, я́коже всегда́ творя́ше и́мъ.
Пила́тъ же от­вѣща́ и́мъ, глаго́ля: хо́щете ли, пущу́ ва́мъ Царя́ Иуде́йска?
Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Его́ архiере́е.
Архiере́е же поману́ша наро́ду, да па́че Вара́вву пу́ститъ и́мъ.
Пила́тъ же от­вѣща́въ па́ки рече́ и́мъ: что́ у́бо хо́щете сотворю́, Его́же глаго́лете Царя́ Иуде́йска?
Они́ же па́ки возопи́ша [глаго́люще]: пропни́ Его́.
Пила́тъ же глаго́лаше и́мъ: что́ бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопiя́ху: пропни́ Его́.
Пила́тъ же хотя́ наро́ду хотѣ́нiе сотвори́ти, пусти́ и́мъ Вара́вву: и предаде́ Иису́са, би́въ, да про́пнутъ Его́.
[Зач. 67.] Во́ини же ведо́ша Его́ вну́трь двора́, е́же е́сть прето́ръ: и созва́ша всю́ спи́ру,
и облеко́ша Его́ въ препря́ду, и воз­ложи́ша на Него́ спле́тше терно́въ вѣне́цъ,
и нача́ша цѣлова́ти Его́ [и глаго́лати]: ра́дуйся, Царю́ Иуде́йскiй.
И бiя́ху Его́ по главѣ́ тро́стiю, и плюва́ху на Него́, и прегиба́юще колѣ́на покланя́хуся Ему́.
И егда́ поруга́шася Ему́, совлеко́ша съ Него́ препря́ду и облеко́ша Его́ въ ри́зы Своя́: и изведо́ша Его́, да про́пнутъ Его́.
И задѣ́ша мимоходя́щу нѣ́ко­ему Си́мону Кирине́ю, гряду́щу съ села́, отцу́ Алекса́ндрову и Ру́фову, да во́зметъ кре́стъ Его́.
[Зач. 68.] И при­­ведо́ша Его́ на Голго́ѳу мѣ́сто, е́же е́сть сказа́емо Ло́бное мѣ́сто.
И дая́ху Ему́ пи́ти есмирнисме́но вино́: О́нъ же не прiя́тъ.
И распе́ншiи Его́ раздѣли́ша ри́зы Его́, мета́юще жре́бiй о ни́хъ, кто́ что́ во́зметъ.
Бѣ́ же ча́съ тре́тiй, и распя́ша Его́.
И бѣ́ написа́нiе вины́ Его́ напи́сано: Ца́рь Иуде́йскъ.
И съ Ни́мъ распя́ша два́ разбо́йника, еди́наго о десну́ю и еди́наго о шу́юю Его́.
И сбы́ст­ся Писа́нiе, е́же глаго́летъ: и со беззако́н­ными вмѣни́ся.
И мимоходя́щiи ху́ляху Его́, покива́юще глава́ми сво­и́ми и глаго́люще: уа́, разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми созида́яй,
спаси́ся Са́мъ и сни́ди со кре́ста́.
Та́кожде и архiере́е руга́ющеся, дру́гъ ко дру́гу съ кни́жники глаго́лаху: и́ны спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́?
Христо́съ, Ца́рь Изра́илевъ, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, да ви́димъ и вѣ́ру и́мемъ Ему́. И распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Ему́.
Бы́в­шу же часу́ шесто́му, тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго.
И въ ча́съ девя́тый возопи́ Иису́съ гла́сомъ ве́лiимъ, глаго́ля: Елои́, Елои́, лама́ савахѳани́? Е́же е́сть сказа́емо: Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, почто́ Мя́ оста́вилъ еси́?
И нѣ́цыи от­ предстоя́щихъ слы́шав­ше, глаго́лаху: се́, Илiю́ гласи́тъ.
Те́къ же еди́нъ, и напо́лнивъ гу́бу о́цта, и воз­ло́жь на тро́сть, напая́ше Его́, глаго́ля: оста́вите, да ви́димъ, а́ще прiи́детъ Илiа́ сня́ти Его́.
Иису́съ же пу́щь гла́съ ве́лiй, и́здше.
И завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́е, свы́ше до ни́зу.
Ви́дѣвъ же со́тникъ стоя́й пря́мо Ему́, я́ко та́ко возопи́въ и́здше, рече́: во­и́стин­ну Человѣ́къ Се́й Сы́нъ бѣ́ Бо́жiй.
Бя́ху же и жены́ издале́ча зря́щя, въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Иа́кова ма́лаго и Иосі́и ма́ти, и Саломі́а,
я́же, и егда́ бѣ́ въ Галиле́и, хожда́ху по Не́мъ и служа́ху Ему́: и и́ны мно́гiя, я́же взыдо́ша съ Ни́мъ во Иерусали́мъ.
И уже́ по́здѣ бы́в­шу, поне́же бѣ́ пято́къ, е́же е́сть къ суббо́тѣ,
[Зач. 69.] прiи́де Ио́сифъ, и́же от­ Аримаѳе́а, благообра́зенъ совѣ́тникъ, и́же и то́й бѣ́ ча́я Ца́р­ст­вiя Бо́жiя, дерзну́въ вни́де къ Пила́ту, и проси́ тѣлесе́ Иису́сова.
Пила́тъ же диви́ся, а́ще уже́ у́мре: и при­­зва́въ со́тника, вопроси́ его́: а́ще уже́ у́мре?
И увѣ́дѣвъ от­ со́тника, даде́ тѣ́ло Ио́сифови.
И купи́въ плащани́цу и сне́мь Его́, обви́тъ плащани́цею: и положи́ Его́ во гро́бъ, и́же бѣ́ изсѣ́ченъ от­ ка́мене: и при­­вали́ ка́мень надъ две́ри гро́ба.
Марі́а же Магдали́на и Марі́а Иосі́ева зря́стѣ, гдѣ́ Его́ полага́ху.
[Зач. 70.] И мину́в­шей суббо́тѣ, Марі́а Магдали́на и Марі́а Иа́ковля и Саломі́а купи́ша арома́ты, да при­­ше́дшя пома́жутъ Иису́са.
И зѣло́ зау́тра во еди́ну от­ суббо́тъ прiидо́ша на гро́бъ, воз­сiя́в­шу со́лнцу,
и глаго́лаху къ себѣ́: кто́ от­вали́тъ на́мъ ка́мень от­ две́рiй гро́ба?
И воз­зрѣ́в­шя ви́дѣша, я́ко от­вале́нъ бѣ́ ка́мень: бѣ́ бо ве́лiй зѣло́.
И в­ше́дшя во гро́бъ, ви́дѣша ю́ношу сѣдя́ща въ десны́хъ, одѣ́яна во оде́жду бѣлу́: и ужасо́шася.
О́нъ же глаго́ла и́мъ: не ужаса́йтеся: Иису́са и́щете Назаряни́на распя́таго: воста́, нѣ́сть здѣ́: се́, мѣ́сто, идѣ́же положи́ша Его́:
но иди́те, рцы́те ученико́мъ Его́ и Петро́ви, я́ко варя́етъ вы́ въ Галиле́и: та́мо Его́ ви́дите, я́коже рече́ ва́мъ.
И изше́дшя бѣжа́ша от­ гро́ба: имя́ше {одержа́­ше} же и́хъ тре́петъ и у́жасъ: и ни кому́же ничто́же рѣ́ша: боя́хубося.
[Зач. 71.] Воскре́съ же [Иису́съ] зау́тра въ пе́рвую суббо́ту, яви́ся пре́жде Марі́и Магдали́ни, изъ нея́же изгна́ се́дмь бѣсо́въ.
Она́ [же] ше́дши воз­вѣсти́ съ Ни́мъ бы́в­шымъ, пла́чущымся и рыда́ющымъ:
и они́ слы́шав­ше, я́ко жи́въ е́сть и ви́дѣнъ бы́сть от­ нея́, не я́ша вѣ́ры.
По си́хъ же двѣма́ от­ ни́хъ гряду́щема яви́ся инѣ́мъ о́бразомъ, иду́щема на село́.
И та́ ше́дша воз­вѣсти́ста про́чымъ: и ни тѣ́ма вѣ́ры я́ша.
Послѣди́ [же] воз­лежа́щымъ и́мъ единому­на́­де­ся­те яви́ся, и поноси́ невѣ́р­ст­вiю и́хъ и жестосе́рдiю, я́ко ви́дѣв­шымъ Его́ воста́в­ша не я́ша вѣ́ры.
И рече́ и́мъ: ше́дше въ мíръ ве́сь, проповѣ́дите Ева́нгелiе все́й тва́ри.
И́же вѣ́ру и́метъ и крести́т­ся, спасе́нъ бу́детъ: а и́же не и́метъ вѣ́ры, осужде́нъ бу́детъ.
Зна́менiя же вѣ́ровав­шымъ сiя́ послѣ́дуютъ: и́менемъ Мо­и́мъ бѣ́сы иждену́тъ: язы́ки воз­глаго́лютъ но́вы:
змiя́ во́змутъ: а́ще и что́ сме́ртно испiю́тъ, не вреди́тъ и́хъ: на неду́жыя ру́ки воз­ложа́тъ, и здра́ви бу́дутъ.
Госпо́дь же у́бо, по глаго́ланiи [Его́] къ ни́мъ, воз­несе́ся на небо и сѣ́де одесну́ю Бо́га.
Они́ же изше́дше проповѣ́даша всю́ду, Го́споду поспѣ́ш­ст­ву­ю­щу и сло́во утвержда́ющу послѣ́д­ст­ву­ю­щими зна́меньми. Ами́нь.

Коне́цъ е́же от­ ма́рка свята́го ева́нгелiа: и́мать въ себѣ́ гла́въ 16, зача́лъ же церко́вныхъ 71.
Синодальный
1 Притча о злых виноградарях. 13 Вопрос о подати кесарю. 18 Вопрос саддукеев о браке на Небесах. 28 Наибольшие заповеди. 35 Вопросы книжникам и предостережение против них; 41 две лепты бедной вдовы.
[Зач. 53.] И начал говорить им притчами: некоторый человек насадил виноградник и обнес оградою, и выкопал точило, и построил башню, и, отдав его виноградарям, отлучился.
И послал в свое время к виноградарям слугу – принять от виноградарей плодов из виноградника.
Они же, схватив его, били, и отослали ни с чем.
Опять послал к ним другого слугу; и тому камнями разбили голову и отпустили его с бесчестьем.
И опять иного послал: и того убили; и многих других то били, то убивали.
Имея же еще одного сына, любезного ему, напоследок послал и его к ним, говоря: постыдятся сына моего.
Но виноградари сказали друг другу: это наследник; пойдем, убьем его, и наследство будет наше.
И, схватив его, убили и выбросили вон из виноградника.
Что же сделает хозяин виноградника? – Придет и предаст смерти виноградарей, и отдаст виноградник другим.
Неужели вы не читали сего в Писании: камень, который отвергли строители, тот самый сделался главою угла;
это от Господа, и есть дивно в очах наших.
И старались схватить Его, но побоялись народа, ибо поняли, что о них сказал притчу; и, оставив Его, отошли.
[Зач. 54.] И посылают к Нему некоторых из фарисеев и иродиан, чтобы уловить Его в слове.
Они же, придя, говорят Ему: Учитель! мы знаем, что Ты справедлив и не заботишься об угождении кому-либо, ибо не смотришь ни на какое лицо, но истинно пути Божию учишь. Позволительно ли давать по́дать кесарю или нет? давать ли нам или не давать?
Но Он, зная их лицемерие, сказал им: что искушаете Меня? принесите Мне динарий, чтобы Мне видеть его.
Они принесли. Тогда говорит им: чье это изображение и надпись? Они сказали Ему: кесаревы.
Иисус сказал им в ответ: отдавайте кесарево кесарю, а Божие Богу. И дивились Ему.
[Зач. 55.] Потом пришли к Нему саддукеи, которые говорят, что нет воскресения, и спросили Его, говоря:
Учитель! Моисей написал нам: если у кого умрет брат и оставит жену, а детей не оставит, то брат его пусть возьмет жену его и восстановит семя брату своему.
Было семь братьев: первый взял жену и, умирая, не оставил детей.
Взял ее второй и умер, и он не оставил детей; также и третий.
Брали ее за себя семеро и не оставили детей. После всех умерла и жена.
Итак, в воскресении, когда воскреснут, которого из них будет она женою? Ибо семеро имели ее женою.
Иисус сказал им в ответ: этим ли приводитесь вы в заблуждение, не зная Писаний, ни силы Божией?
Ибо, когда из мертвых воскреснут, тогда не будут ни жениться, ни замуж выходить, но будут, как Ангелы на небесах.
А о мертвых, что они воскреснут, разве не читали вы в книге Моисея, как Бог при купине сказал ему: Я Бог Авраама, и Бог Исаака, и Бог Иакова?
Бог не есть Бог мертвых, но Бог живых. Итак, вы весьма заблуждаетесь.
[Зач. 56.] Один из книжников, слыша их прения и видя, что Иисус хорошо им отвечал, подошел и спросил Его: какая первая из всех заповедей?
Иисус отвечал ему: первая из всех заповедей: слушай, Израиль! Господь Бог наш есть Господь единый;
и возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим, и всею душою твоею, и всем разумением твоим, и всею крепостию твоею, – вот первая заповедь!
Вторая подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя. Иной большей сих заповеди нет.
Книжник сказал Ему: хорошо, Учитель! истину сказал Ты, что один есть Бог и нет иного, кроме Его;
и любить Его всем сердцем и всем умом, и всею душою, и всею крепостью, и любить ближнего, как самого себя, есть больше всех всесожжений и жертв.
Иисус, видя, что он разумно отвечал, сказал ему: недалеко ты от Царствия Божия. После того никто уже не смел спрашивать Его.
Продолжая учить в храме, Иисус говорил: как говорят книжники, что Христос есть Сын Давидов?
Ибо сам Давид сказал Духом Святым: сказал Господь Господу моему: седи одесную Меня, доколе положу врагов Твоих в подножие ног Твоих.
Итак, сам Давид называет Его Господом: как же Он Сын ему? И множество народа слушало Его с услаждением.
[Зач. 57.] И говорил им в учении Своем: остерегайтесь книжников, любящих ходить в длинных одеждах и принимать приветствия в народных собраниях,
сидеть впереди в синагогах и возлежать на первом месте на пиршествах, –
сии, поядающие домы вдов и напоказ долго молящиеся, примут тягчайшее осуждение.
И сел Иисус против сокровищницы и смотрел, как народ кладет деньги в сокровищницу. Многие богатые клали много.
Придя же, одна бедная вдова положила две лепты, что составляет кодрант.
Подозвав учеников Своих, Иисус сказал им: истинно говорю вам, что эта бедная вдова положила больше всех, клавших в сокровищницу,
ибо все клали от избытка своего, а она от скудости своей положила всё, что имела, всё пропитание свое.
1 Предсказание о разрушении Иерусалима. 9 Указание на испытания, дни страдания, лжехристов. 28 «Никто не знает» дня пришествия Сына Человеческого; «бодрствуйте и молитесь».
[Зач. 58.] И когда выходил Он из храма, говорит Ему один из учеников Его: Учитель! посмотри, какие камни и какие здания!
Иисус сказал ему в ответ: видишь сии великие здания? всё это будет разрушено, так что не останется здесь камня на камне.
И когда Он сидел на горе Елеонской против храма, спрашивали Его наедине Петр, и Иаков, и Иоанн, и Андрей:
скажи нам, когда это будет, и какой признак, когда всё сие должно совершиться?
Отвечая им, Иисус начал говорить: берегитесь, чтобы кто не прельстил вас,
ибо многие придут под именем Моим и будут говорить, что это Я; и многих прельстят.
Когда же услышите о войнах и о военных слухах, не ужасайтесь: ибо надлежит сему быть, – но это еще не конец.
Ибо восстанет народ на народ и царство на царство; и будут землетрясения по местам, и будут глады и смятения. Это – начало болезней.
[Зач. 59.] Но вы смотри́те за собою, ибо вас будут предавать в судилища и бить в синагогах, и перед правителями и царями поставят вас за Меня, для свидетельства перед ними.
И во всех народах прежде должно быть проповедано Евангелие.
Когда же поведут предавать вас, не заботьтесь наперед, что́ вам говорить, и не обдумывайте; но что́ дано будет вам в тот час, то́ и говорите, ибо не вы будете говорить, но Дух Святой.
Предаст же брат брата на смерть, и отец – детей; и восстанут дети на родителей и умертвят их.
И будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется.
[Зач. 60.] Когда же увидите мерзость запустения, реченную пророком Даниилом, стоящую, где не должно, – читающий да разумеет, – тогда находящиеся в Иудее да бегут в горы;
а кто на кровле, тот не сходи в дом и не входи взять что-нибудь из дома своего;
и кто на поле, не обращайся назад взять одежду свою.
Горе беременным и питающим сосцами в те дни.
Моли́тесь, чтобы не случилось бегство ваше зимою.
Ибо в те дни будет такая скорбь, какой не было от начала творения, которое сотворил Бог, даже доныне, и не будет.
И если бы Господь не сократил тех дней, то не спаслась бы никакая плоть; но ради избранных, которых Он избрал, сократил те дни.
Тогда, если кто вам скажет: вот, здесь Христос, или: вот, там, – не верьте.
Ибо восстанут лжехристы и лжепророки и дадут знамения и чудеса, чтобы прельстить, если возможно, и избранных.
Вы же берегитесь. Вот, Я наперед сказал вам всё.
[Зач. 61.] Но в те дни, после скорби той, солнце померкнет, и луна не даст света своего,
и звезды спадут с неба, и силы небесные поколеблются.
Тогда увидят Сына Человеческого, грядущего на облаках с силою многою и славою.
И тогда Он пошлет Ангелов Своих и соберет избранных Своих от четырех ветров, от края земли до края неба.
От смоковницы возьмите подобие: когда ветви ее становятся уже мягки и пускают листья, то знаете, что близко лето.
Так и когда вы увидите то́ сбывающимся, знайте, что близко, при дверях.
Истинно говорю вам: не прейдет род сей, как всё это будет.
[Зач. 62.] Небо и земля прейдут, но слова Мои не прейдут.
О дне же том, или часе, никто не знает, ни Ангелы небесные, ни Сын, но только Отец.
Смотрите, бодрствуйте, молитесь, ибо не знаете, когда наступит это время.
Подобно как бы кто, отходя в путь и оставляя дом свой, дал слугам своим власть и каждому свое дело, и приказал привратнику бодрствовать.
Итак, бодрствуйте, ибо не знаете, когда придет хозяин дома: вечером, или в полночь, или в пение петухов, или поутру;
чтобы, придя внезапно, не нашел вас спящими.
А что́ вам говорю, говорю всем: бодрствуйте.
1 Помазание Иисуса Христа драгоценным миром. 10 Тайная Вечеря; Хлеб и Вино. 26 Предсказание об отречении Петра. 32 Молитва в Гефсимании. 43 Предательство Иуды; бегство учеников; 53 Иисус Христос пред первосвященниками и Синедрионом; отречение Петра.
Через два дня надлежало быть празднику Пасхи и опресноков. И искали первосвященники и книжники, как бы взять Его хитростью и убить;
но говорили: только не в праздник, чтобы не произошло возмущения в народе.
[Зач. 63.] И когда был Он в Вифании, в доме Симона прокаженного, и возлежал, – пришла женщина с алавастровым сосудом мира из нарда чистого, драгоценного и, разбив сосуд, возлила Ему на голову.
Некоторые же вознегодовали и говорили между собою: к чему сия трата мира?
Ибо можно было бы продать его более нежели за триста динариев и раздать нищим. И роптали на нее.
Но Иисус сказал: оставьте ее; что́ ее смущаете? Она доброе дело сделала для Меня.
Ибо нищих всегда имеете с собою и, когда захотите, можете им благотворить; а Меня не всегда имеете.
Она сделала, что́ могла: предварила помазать тело Мое к погребению.
Истинно говорю вам: где ни будет проповедано Евангелие сие в целом мире, сказано будет, в память ее, и о том, что́ она сделала.
[Зач. 64.] И пошел Иуда Искариот, один из двенадцати, к первосвященникам, чтобы предать Его им.
Они же, услышав, обрадовались, и обещали дать ему сребреники. И он искал, как бы в удобное время предать Его.
В первый день опресноков, когда заколали пасхального агнца, говорят Ему ученики Его: где хочешь есть пасху? мы пойдем и приготовим.
И посылает двух из учеников Своих и говорит им: пойдите в город; и встретится вам человек, несущий кувшин воды; последуйте за ним
и куда он войдет, скажите хозяину дома того: Учитель говорит: где комната, в которой бы Мне есть пасху с учениками Моими?
И он покажет вам горницу большую, устланную, готовую: там приготовьте нам.
И пошли ученики Его, и пришли в город, и нашли, как сказал им; и приготовили пасху.
Когда настал вечер, Он приходит с двенадцатью.
И, когда они возлежали и ели, Иисус сказал: истинно говорю вам, один из вас, ядущий со Мною, предаст Меня.
Они опечалились и стали говорить Ему, один за другим: не я ли? и другой: не я ли?
Он же сказал им в ответ: один из двенадцати, обмакивающий со Мною в блюдо.
Впрочем Сын Человеческий идет, как писано о Нем; но горе тому человеку, которым Сын Человеческий предается: лучше было бы тому человеку не родиться.
И когда они ели, Иисус, взяв хлеб, благословил, преломил, дал им и сказал: приимите, ядите; сие есть Тело Мое.
И, взяв чашу, благодарив, подал им: и пили из нее все.
И сказал им: сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая.
Истинно говорю вам: Я уже не буду пить от плода виноградного до того дня, когда буду пить новое вино в Царствии Божием.
И, воспев, пошли на гору Елеонскую.
И говорит им Иисус: все вы соблазнитесь о Мне в эту ночь; ибо написано: поражу пастыря, и рассеются овцы.
По воскресении же Моем, Я предварю вас в Галилее.
Петр сказал Ему: если и все соблазнятся, но не я.
И говорит ему Иисус: истинно говорю тебе, что ты ныне, в эту ночь, прежде нежели дважды пропоет петух, трижды отречешься от Меня.
Но он еще с бо́льшим усилием говорил: хотя бы мне надлежало и умереть с Тобою, не отрекусь от Тебя. То́ же и все говорили.
Пришли в селение, называемое Гефсимания; и Он сказал ученикам Своим: посидите здесь, пока Я помолюсь.
И взял с Собою Петра, Иакова и Иоанна; и начал ужасаться и тосковать.
И сказал им: душа Моя скорбит смертельно; побудьте здесь и бодрствуйте.
И, отойдя немного, пал на землю и молился, чтобы, если возможно, миновал Его час сей;
и говорил: Авва Отче! всё возможно Тебе; пронеси чашу сию мимо Меня; но не чего Я хочу, а чего Ты.
Возвращается и находит их спящими, и говорит Петру: Симон! ты спишь? не мог ты бодрствовать один час?
Бодрствуйте и молитесь, чтобы не впасть в искушение: дух бодр, плоть же немощна.
И, опять отойдя, молился, сказав то же слово.
И, возвратившись, опять нашел их спящими, ибо глаза у них отяжелели, и они не знали, что́ Ему отвечать.
И приходит в третий раз и говорит им: вы всё еще спите и почиваете? Кончено, пришел час: вот, предается Сын Человеческий в руки грешников.
Встаньте, пойдем; вот, приблизился предающий Меня.
[Зач. 65.] И тотчас, как Он еще говорил, приходит Иуда, один из двенадцати, и с ним множество народа с мечами и кольями, от первосвященников и книжников и старейшин.
Предающий же Его дал им знак, сказав: Кого я поцелую, Тот и есть, возьмите Его и ведите осторожно.
И, придя, тотчас подошел к Нему и говорит: Равви́! Равви́! и поцеловал Его.
А они возложили на Него руки свои и взяли Его.
Один же из стоявших тут извлек меч, ударил раба первосвященникова и отсек ему ухо.
Тогда Иисус сказал им: как будто на разбойника вышли вы с мечами и кольями, чтобы взять Меня.
Каждый день бывал Я с вами в храме и учил, и вы не брали Меня. Но да сбудутся Писания.
Тогда, оставив Его, все бежали.
Один юноша, завернувшись по нагому телу в покрывало, следовал за Ним; и воины схватили его.
Но он, оставив покрывало, нагой убежал от них.
И привели Иисуса к первосвященнику; и собрались к нему все первосвященники и старейшины и книжники.
Петр издали следовал за Ним, даже внутрь двора первосвященникова; и сидел со служителями, и грелся у огня.
Первосвященники же и весь синедрион искали свидетельства на Иисуса, чтобы предать Его смерти; и не находили.
Ибо многие лжесвидетельствовали на Него, но свидетельства сии не были достаточны.
И некоторые, встав, лжесвидетельствовали против Него и говорили:
мы слышали, как Он говорил: Я разрушу храм сей рукотворенный, и через три дня воздвигну другой, нерукотворенный.
Но и такое свидетельство их не было достаточно.
Тогда первосвященник стал посреди и спросил Иисуса: что́ Ты ничего не отвечаешь? что́ они против Тебя свидетельствуют?
Но Он молчал и не отвечал ничего. Опять первосвященник спросил Его и сказал Ему: Ты ли Христос, Сын Благословенного?
Иисус сказал: Я; и вы у́зрите Сына Человеческого, сидящего одесную силы и грядущего на облаках небесных.
Тогда первосвященник, разодрав одежды свои, сказал: на что еще нам свидетелей?
Вы слышали богохульство; как вам кажется? Они же все признали Его повинным смерти.
И некоторые начали плевать на Него и, закрывая Ему лицо, ударять Его и говорить Ему: прореки. И слуги били Его по ланитам.
Когда Петр был на дворе внизу, пришла одна из служанок первосвященника
и, увидев Петра греющегося и всмотревшись в него, сказала: и ты был с Иисусом Назарянином.
Но он отрекся, сказав: не знаю и не понимаю, что ты говоришь. И вышел вон на передний двор; и запел петух.
Служанка, увидев его опять, начала говорить стоявшим тут: этот из них.
Он опять отрекся. Спустя немного, стоявшие тут опять стали говорить Петру: точно ты из них; ибо ты Галилеянин, и наречие твое сходно.
Он же начал клясться и божиться: не знаю Человека Сего, о Котором говорите.
Тогда петух запел во второй раз. И вспомнил Петр слово, сказанное ему Иисусом: прежде нежели петух пропоет дважды, трижды отречешься от Меня; и начал плакать.
1 Иисус пред Пилатом; «распни Его». 16 Бичевание, насмешки; Голгофа. 22 Смерть на Кресте и её свидетели. 42 Погребение Иисуса Христа.
[Зач. 66.] Немедленно поутру первосвященники со старейшинами и книжниками и весь синедрион составили совещание и, связав Иисуса, отвели и предали Пилату.
Пилат спросил Его: Ты Царь Иудейский? Он же сказал ему в ответ: ты говоришь.
И первосвященники обвиняли Его во многом.
Пилат же опять спросил Его: Ты ничего не отвечаешь? видишь, как много против Тебя обвинений.
Но Иисус и на это ничего не отвечал, так что Пилат дивился.
На всякий же праздник отпускал он им одного узника, о котором просили.
Тогда был в узах некто, по имени Варавва, со своими сообщниками, которые во время мятежа сделали убийство.
И народ начал кричать и просить Пилата о том, что́ он всегда делал для них.
Он сказал им в ответ: хотите ли, отпущу вам Царя Иудейского?
Ибо знал, что первосвященники предали Его из зависти.
Но первосвященники возбудили народ просить, чтобы отпустил им лучше Варавву.
Пилат, отвечая, опять сказал им: что же хотите, чтобы я сделал с Тем, Которого вы называете Царем Иудейским?
Они опять закричали: распни Его.
Пилат сказал им: какое же зло сделал Он? Но они еще сильнее закричали: распни Его.
Тогда Пилат, желая сделать угодное народу, отпустил им Варавву, а Иисуса, бив, предал на распятие.
[Зач. 67.] А воины отвели Его внутрь двора, то есть в преторию, и собрали весь полк,
и одели Его в багряницу, и, сплетши терновый венец, возложили на Него;
и начали приветствовать Его: радуйся, Царь Иудейский!
И били Его по голове тростью, и плевали на Него, и, становясь на колени, кланялись Ему.
Когда же насмеялись над Ним, сняли с Него багряницу, одели Его в собственные одежды Его и повели Его, чтобы распять Его.
И заставили проходящего некоего Киринеянина Симона, отца Александрова и Руфова, идущего с поля, нести крест Его.
[Зач. 68.] И привели Его на место Голгофу, что́ значит: Лобное место.
И давали Ему пить вино со смирною; но Он не принял.
Распявшие Его делили одежды Его, бросая жребий, кому что́ взять.
Был час третий, и распяли Его.
И была надпись вины Его: Царь Иудейский.
С Ним распяли двух разбойников, одного по правую, а другого по левую сторону Его.
И сбылось слово Писания: и к злодеям причтен.
Проходящие злословили Его, кивая головами своими и говоря: э! Разрушающий храм, и в три дня Созидающий!
спаси Себя Самого и сойди со креста.
Подобно и первосвященники с книжниками, насмехаясь, говорили друг другу: других спасал, а Себя не может спасти.
Христос, Царь Израилев, пусть сойдет теперь с креста, чтобы мы видели, и уверуем. И распятые с Ним поносили Его.
В шестом же часу настала тьма по всей земле и продолжалась до часа девятого.
В девятом часу возопил Иисус громким голосом: Элои́! Элои́! ламма́ савахфани́? – что значит: Боже Мой! Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?
Некоторые из стоявших тут, услышав, говорили: вот, Илию зовет.
А один побежал, наполнил губку уксусом и, наложив на трость, давал Ему пить, говоря: постойте, посмотрим, придет ли Илия снять Его.
Иисус же, возгласив громко, испустил дух.
И завеса в храме раздралась надвое, сверху донизу.
Сотник, стоявший напротив Его, увидев, что Он, та́к возгласив, испустил дух, сказал: истинно Человек Сей был Сын Божий.
Были тут и женщины, которые смотрели издали: между ними была и Мария Магдалина, и Мария, мать Иакова меньшего и Иосии, и Саломия,
которые и тогда, как Он был в Галилее, следовали за Ним и служили Ему, и другие многие, вместе с Ним пришедшие в Иерусалим.
И как уже настал вечер, – потому что была пятница, то есть день перед субботою, –
[Зач. 69.] пришел Иосиф из Аримафеи, знаменитый член совета, который и сам ожидал Царствия Божия, осмелился войти к Пилату, и просил тела Иисусова.
Пилат удивился, что Он уже умер, и, призвав сотника, спросил его, давно ли умер?
И, узнав от сотника, отдал тело Иосифу.
Он, купив плащаницу и сняв Его, обвил плащаницею, и положил Его во гробе, который был высечен в скале, и привалил камень к двери гроба.
Мария же Магдалина и Мария Иосиева смотрели, где Его полагали.
1 Жены у пустого гроба. 9 Явление Иисуса Христа ученикам; «Идите по всему миру». 19 Вознесение.
[Зач. 70.] По прошествии субботы Мария Магдалина и Мария Иаковлева и Саломия купили ароматы, чтобы идти помазать Его.
И весьма рано, в первый день недели, приходят ко гробу, при восходе солнца,
и говорят между собою: кто отвалит нам камень от двери гроба?
И, взглянув, видят, что камень отвален; а он был весьма велик.
И, войдя во гроб, увидели юношу, сидящего на правой стороне, облеченного в белую одежду; и ужаснулись.
Он же говорит им: не ужасайтесь. Иисуса ищете Назарянина, распятого; Он воскрес, Его нет здесь. Вот место, где Он был положен.
Но идите, скажите ученикам Его и Петру, что Он предваряет вас в Галилее; там Его увидите, как Он сказал вам.
И, выйдя, побежали от гроба; их объял трепет и ужас, и никому ничего не сказали, потому что боялись.
[Зач. 71.] Воскреснув рано в первый день недели, Иисус явился сперва Марии Магдалине, из которой изгнал семь бесов.
Она пошла и возвестила бывшим с Ним, плачущим и рыдающим;
но они, услышав, что Он жив и она видела Его, – не поверили.
После сего явился в ином образе двум из них на дороге, когда они шли в селение.
И те, возвратившись, возвестили прочим; но и им не поверили.
Наконец, явился самим одиннадцати, возлежавшим на вечери, и упрекал их за неверие и жестокосердие, что видевшим Его воскресшего не поверили.
И сказал им: идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари.
Кто будет веровать и креститься, спасен будет; а кто не будет веровать, осужден будет.
Уверовавших же будут сопровождать сии знамения: именем Моим будут изгонять бесов; будут говорить новыми языками;
будут брать змей; и если что́ смертоносное выпьют, не повредит им; возложат руки на больных, и они будут здоровы.
И так Господь, после беседования с ними, вознесся на небо и воссел одесную Бога.
А они пошли и проповедовали везде, при Господнем содействии и подкреплении слова последующими знамениями. Аминь.
І пачаў гаварыць ім прытчамі: пасадзíў чалавек вінаграднік і абнёс агаро́джаю, і вы́капаў выціска́льню, і збудаваў ве́жу, і аддаў яго вінагра́дарам, і адлучы́ўся.
І паслаў да вінагра́дараў у пэўны час раба́, каб узяць ад вінагра́дараў пладоў з вінаградніка.
А яны, схапіўшы яго, набілі і адасла́лі ні з чым.
І зноў паслаў да іх іншага раба́, і таго каме́ннем пабілі, разбілі галаву і адпусцілі знява́жанага.
І зноў іншага паслаў, і таго забілі; і многіх іншых каго білі, а каго забівалі.
Яшчэ аднаго меў ён, сына ўзлю́бленага свайго, паслаў і яго нарэшце да іх, ка́жучы: пасаро́меюцца сы́на майго.
Тыя ж вінагра́дары, сказалі адзін аднаму: гэта спадкае́мец; хадзе́м, заб’ём яго, і спа́дчына будзе наша.
І, схапіўшы яго, забілі і вы́кінулі прэч з вінагра́дніка.
Што ж зробіць гаспадар вінагра́дніка? Пры́йдзе і знíшчыць вінагра́дараў, і аддасць вінагра́днік іншым.
Няўжо не чыталі вы гэтага Пісання: ка́мень, які адкінулі будаўнікі, той самы стаў галавою вугла́;
ад Госпада ста́лася гэта, і яно дзіўнае ў вачах нашых.
І наме́рваліся схапіць Яго, ды пабаяліся народу; бо зразуме́лі, што пра іх сказаў прытчу; і, пакінуўшы Яго, адышлі.
І пасыла́юць да Яго некато́рых з фарысеяў і ірадыя́н, каб злавíць Яго на слове.
Яны, прыйшоўшы, кажуць Яму: “Настаўнік! мы ведаем, што Ты праўдзівы і нікому не дагаджа́еш, бо не глядзíш на аблічча людзей, а па праўдзе шля́ху Божаму вучыш. Дазволена даваць пада́так ке́сару ці не? даваць нам ці не даваць?
Ён жа, ве́даючы іх крываду́шнасць, сказаў ім: што́ Мяне спакуша́еце? прынясíце Мне дына́рый, каб Я пабачыў.
Яны прыне́слі. І кажа ім: чыя́ гэта выя́ва і на́дпіс? Яны сказалі Яму: ке́саравы.
І сказаў ім Іісус у адказ: аддавайце ке́сарава ке́сару, а Божае Богу. І дзівіліся Яму.
І прыйшлі да Яго садукеі, якія кажуць, што няма ўваскрасе́ння, і спыталіся ў Яго, ка́жучы:
Настаўнік! Маісей напісаў нам: “калі ў каго брат памрэ і пакіне жонку, а дзяцей не пакіне, то няхай брат яго возьме жонку яго і адро́дзіць се́мя брату свайму”.
Было́ сем братоў; і першы ўзяў жонку і, паміраючы, не пакінуў се́мені.
І другі ўзяў яе, і памёр, і ён не пакінуў се́мені; і трэці таксама.
І бра́лі яе сямёра, і не пакінулі се́мені. Пасля ўсіх паме́рла і жонка.
Дык вось, ва ўваскрасе́нні, калі яны ўваскрэ́снуць, катораму з іх будзе яна жонкаю? бо сямёра мелі яе жонкаю.
І сказаў ім Іісус у адказ: ці не таму вы памыля́ецеся, што не ведаеце ні Пісанняў, ні сілы Божае?
Бо калі з мёртвых уваскрэ́снуць, не будуць ні жаніцца, ні замуж выходзіць, а будуць, як Ангелы на нябёсах.
26 Пра мёртвых жа, што яны ўваскрэ́снуць, хіба́ не чыталі вы ў кнізе Маісея пра купіну́, як Бог гаварыў яму, ка́жучы: “Я Бог Аўраа́ма, і Бог Ісаа́ка, і Бог Іа́кава”?
Ён не ёсць Бог мёртвых, але Бог жывы́х. Таму вы вельмі памыля́ецеся.
І, падышоўшы, адзін з кніжнікаў, які чуў, як яны спрача́юцца, і, ведаючы, што Іісус добра адказаў ім, спытаў у Яго: якая першая з усіх за́паведзяў?
Іісус адказаў яму: першая з усіх за́паведзяў: “слухай, Ізра́ілю! Гасподзь Бог наш ёсць Гасподзь адзіны;
і ўзлюбí Госпада Бога твайго ўсім сэрцам тваім, і ўсёй душою тваёю, і ўсім разуме́ннем тваім, і ўсёй сілаю тваёю”; гэта першая за́паведзь.
І другая падобная да яе: “узлюбí бліжняга твайго, як само́га сябе”. Большай за гэтыя іншай за́паведзі няма.
І сказаў Яму кніжнік: добра, Настаўнік! па праўдзе сказаў Ты, што адзіны ёсць Бог, і няма іншага, акрамя Яго;
і любíць Яго ўсім сэ́рцам, і ўсім розумам, і ўсёю душою, і ўсёю сілаю, і любíць бліжняга, як самога сябе, — гэта больш за ўсе ўсеспале́нні і ахвя́ры.
Іісус жа, убачыўшы, што той разумна адказваў, сказаў яму: недалёка ты ад Царства Божага. І ніхто не адважваўся болей пытацца ў Яго.
І, праця́гваючы вучы́ць у храме, Іісус казаў: я́к гэта кажуць кніжнікі, што Хрыстос — сын Давідаў?
Бо сам Давід сказаў Духам Святым: “сказаў Гасподзь Госпаду майму: сядзí правару́ч Мяне, пакуль пакладу ворагаў Тваіх у падно́жжа ног Тваіх.”
Сам Давід называе Яго Госпадам: я́к жа Ён сын яму? І мноства народу слухала Яго з прыемнасцю.
І казаў ім у вучэнні Сваім: сцеражы́цеся кніжнікаў, якія любяць хадзіць у доўгіх убо́рах і каб віталі іх на плошчах,
і напе́радзе сядзе́ць у сінагогах і ўзляжа́ць напе́радзе на гасцíнах.
Тыя, што паяда́юць дамы́ ўдоў і напака́з доўга моляцца, пры́муць бо́льшае асуджэ́нне.
І сеў Іісус насу́праць ска́рбніцы, і глядзеў, як народ кладзе́ грошы ў ска́рбніцу, і многія багацеі кла́лі шмат.
І, прыйшоўшы, адна бедная ўдава́ пакла́ла дзве ле́пты, гэта значыць кадра́нт.
І, паклíкаўшы вучняў сваіх, Іісус гаворыць ім: праўду кажу вам, удава́ гэтая бедная пакла́ла больш за ўсіх, хто клаў у ска́рбніцу:
бо ўсе кла́лі ад дастатку свайго, а яна з няста́чы сваёй пакла́ла ўсё, што мела, увесь пражы́так свой.
І калі выходзіў Ён з храма, кажа Яму адзін з вучняў Яго: Настаўнік! паглядзí, якое каме́нне і якія будынкі!
І сказаў Іісус яму ў адказ: бачыш гэтыя вялікія будынкі? Не застане́цца тут ка́меня на ка́мені, які не будзе зруйнава́ны.
І калі сядзеў Ён на гары Елеонскай насу́праць храма, пыталіся асобна ў Яго Пётр, і Іакаў, і Іаан, і Андрэй:
скажы нам, калі гэта будзе, і якое знаме́нне, калі павінна ўсё гэта збы́цца?
Іісус жа, адказваючы ім, пачаў гаварыць: сцеражы́цеся, каб хто не ўвёў вас у зман.
Бо многія пры́дуць пад íмем Маім, ка́жучы, што гэта Я, і многіх увяду́ць у зман.
Калі ж пачуеце пра войны і чу́ткі аб войнах, не жаха́йцеся, бо павінна так быць, але гэта яшчэ не канец.
Бо паўста́не народ на народ, і царства на царства; і будуць землетрасе́нні ме́сцамі, і будзе голад і сму́ты. Гэта пачатак пакут.
Вы ж самі сцеражы́цеся, бо вас будуць аддава́ць на судзíлішчы, і біць у сінагогах, і перад правíцелямі і цара́мі паставяць вас за Мяне, дзе́ля све́дчання ім.
І ва ўсіх народах перш павінна быць прапаве́дана Ева́нгелле.
Калі ж павяду́ць вас, каб вы́даць, не турбуйцеся за́гадзя, што́ вам сказаць, і не абдумвайце; але што́ да́дзена будзе вам у тую гадзíну, то́е кажыце, бо не вы будзеце гаварыць, а Дух Святы.
І вы́дасць брат брата на смерць, і ба́цька — дзіця́, і паўста́нуць дзеці на бацькоў, і заб’юць іх.
І бу́дзеце зненавíджаныя ўсімі за імя́ Маё; але хто вы́трывае да канца, той спасёны будзе.
Калі ж убачыце мярзо́ту спусташэ́ння, пра якую ска́зана Даніíлам прарокам і якая паўста́не там, дзе не павінна быць, — хто чытае, няхай разумее, — тады тыя, што ў Іудзеі, няхай уцяка́юць у горы;
а хто на да́ху, няхай не спуска́ецца ў дом і не ўваходзіць узяць што-небудзь з дома свайго;
і хто ў полі, няхай не вярта́ецца назад, каб узяць вопратку сваю.
Гора ж цяжа́рным і тым, што кормяць грудзьмí, у тыя дні!
Маліцеся ж, каб не зда́рыліся ўцёкі вашы зімою.
Бо тыя дні будуць лíхам, якога не было́ ад пачатку стварэ́ння, што стварыў Бог, аж да сёння, і не будзе.
І калі б Гасподзь не скарацíў тых дзён, то не ўратава́лася б нія́кая плоць; але дзе́ля абра́ных, якіх вы́браў Ён, скараціў тыя дні.
І тады, калі хто скажа вам: “вось, тут Хрыстос” альбо: “вось, там”, — не верце.
Бо паўста́нуць ілжэхрысты́ ды лжэпрарокі, і даду́ць знаме́нні і цуды, каб увесці ў зман, калі магчыма, і абра́ных.
Вы ж сцеражы́цеся; вось, Я наперад сказаў вам ўсё.
Але ў тыя дні, пасля лíха таго, сонца паме́ркне, і месяц не дасць святла свайго,
і зоркі з неба будуць па́даць, і сілы, што ў нябёсах, пахісну́цца.
І тады ўбачаць Сына Чалавечага, Які пры́йдзе на во́блаках з сілаю многаю і сла́ваю.
І тады пашле Ён Ангелаў Сваіх і збярэ абра́ных Сваіх ад чатырох вятроў, ад кра́ю зямлі да кра́ю неба.
Ад смакоўніцы навучы́цеся праз параўна́нне: калі голле яе ўжо мякчэ́е і пускае лíсце, вы ведаеце, што блізка лета.
Так і вы, калі ўбачыце, што гэта збыва́ецца, ведайце, што блізка, пры дзвярах.
Праўду кажу вам: не міне́ род гэты, як усё гэта будзе.
Неба і зямля міну́ць, а словы Мае́ не міну́ць.
Пра дзень жа той ці гадзíну ніхто не ведае, ні Ангелы на небе, ні Сын, — толькі Айцец.
Глядзíце, будзьце пíльныя і маліцеся, бо не ведаце, калі настане той час.
Падобна як чалавек, ад’язджа́ючы, пакінуў дом свой і даў слу́гам сваім ула́ду, і кожнаму сваю працу, а брамніку загадаў, каб быў пíльны.
Дык будзьце пíльныя; бо не ведаеце, калі пры́йдзе гаспадар дома: уве́чары, ці апоўначы, ці як запяю́ць пеўні, ці раніцаю;
каб, прыйшоўшы неспадзява́на, не заста́ў вас у сне.
А што вам кажу, усім кажу: будзьце пíльныя.
А праз два дні была́ Пасха і свята праснако́ў; і шукалі першасвятары́ і кніжнікі, як узяць Яго хітрасцю і забіць;
але казалі: толькі не ў свята, каб не было абурэ́ння ў народзе.
І калі быў Ён у Віфа́ніі, у доме Сíмана пракажонага, і ўзляжа́ў, — прыйшла жанчына з алеба́стравай пасу́дзінай мíра з на́рду чыстага і шматкашто́ўнага і, разбíўшы пасу́дзіну, узліва́ла Яму на галаву.
Былí ж некаторыя, што абу́рыліся і гаварылі паміж сабою: навошта гэтая тра́та мíра?
Бо можна было б прадаць яго больш чым за трыста дынарыяў і раздаць убогім. І папракалі яе.
Але Іісус сказаў: пакіньце яе, навошта яе бянтэ́жыце? Яна добрую справу зрабіла для Мяне.
Бо ўбогіх вы заўсёды ма́еце з сабою і, калі хочаце, можаце дабро ім рабіць; а Мяне не заўсёды ма́еце.
Яна зрабіла, што магла: за́гадзя пама́зала Маё це́ла для пахава́ння.
Праўду кажу вам: дзе толькі будзе прапаве́дана Ева́нгелле гэтае ва ўсім свеце, дык і пра тое, што́ зрабіла яна, ска́зана будзе ў памяць аб ёй.
І пайшоў Іуда Іскарыёт, адзін з двана́ццаці, да першасвятаро́ў, каб вы́даць Яго ім.
Яны ж, пачуўшы, узра́даваліся і абяцалі яму даць срэбранікі. І ён шукаў, як пры нагодзе вы́даць Яго.
І ў першы дзень праснако́ў, калі прыно́сілі пасхальную ахвяру, кажуць Яму вучні Яго: дзе хочаш, каб мы пайшлі і прыгатавалі Табе есці пасху?
І пасылае двух з вучняў Сваіх і кажа ім: ідзіце ў горад; і сустрэне вас чалавек, які будзе не́сці збан вады; ідзіце за ім.
І, куды ён увойдзе, скажы́це гаспадару́ таго дома: “Настаўнік кажа: дзе святлíца, у якой Мне есці пасху з вучнямі Маімі?”
І ён вам пакажа верхні пакой вялікі, засла́ны, гатовы; там прыгату́йце нам.
І пайшлі вучні Яго, і прыйшлі ў горад, і знайшлі, як сказаў ім; і прыгатава́лі пасху.
І калі звечарэ́ла, прыходзіць Ён з двана́ццаццю.
І калі ўзляжа́лі яны і елі, сказаў Іісус: праўду кажу вам, адзін з вас, які есць са Мною, вы́дасць Мяне.
Яны ж засмуцíліся і пачалí гаварыць Яму адзін за адным: ці не я? і другі: ці не я?
Ён жа сказаў ім у адказ: адзін з двана́ццаці, хто мача́е са Мною ў блю́да.
Зрэшты, Сын Чалавечы ідзе, як напíсана пра Яго; але го́ра таму чалавеку, які выдае́ Сына Чалавечага: лепш было б таму чалавеку не радзíцца.
І калі яны елі, Іісус, узяўшы хлеб і благаславіўшы, пераламíў і даў ім, і сказаў: прыміце, ежце: гэта Цела Маё.
І, узяўшы чашу, узнёс падзяку і даў ім; і пілí з яе ўсе.
І сказаў ім: гэта Кроў Мая́ новага запаве́ту, якая за многіх праліва́ецца.
Праўду кажу вам, што больш не буду піць ад плоду вінагра́днага да таго дня, калі буду піць новае віно ў Царстве Божым.
І, праспяваўшы хвалу́, яны пайшлі на гару́ Елео́нскую.
І кажа ім Іісус: усе вы ўсумніце́ся ўва Мне ў гэтую ноч, бо напíсана: “паражу́ па́стыра і рассе́юцца авечкі”.
Але пасля ўваскрасе́ння Майго Я апярэ́джу вас у Галіле́і.
А Пётр сказаў Яму: хоць і ўсе ўсумня́цца, але не я.
І кажа яму Іісус: праўду кажу табе, што ты сёння, у гэтую ноч, перш чым двойчы заспявае певень, тройчы адрачэ́шся ад Мяне.
А ён яшчэ насто́йлівей гаварыў: калі б мне трэба было і паме́рці з Табою, не адраку́ся ад Цябе. Гэтаксама і ўсе гаварылі.
І прыйшлі ў мясціну пад назвай Гефсіма́нія, і кажа Ён вучням Сваім: пасядзíце тут, пакуль Я пайду памалю́ся.
І бярэ Пятра, Іакава і Іаана з Сабою; і пачаў журы́цца і тужы́ць.
І кажа ім: смутку́е душа́ Мая́ смяро́тна; пабу́дзьце тут і не спíце.
І, адышоўшы крыху́, упаў на зямлю́ і маліўся, каб, калі магчыма, абміну́ў Яго час гэты;
і гаварыў: Авва Ойча! усё магчыма Табе; пранясі чашу гэтую міма Мяне, але не чаго Я хачу, а чаго Ты.
І прыхо́дзіць, і знахо́дзіць, што яны спяць, і кажа Пятру: Сíмане, ты спіш? не змог ты адной гадзíны не паспаць?
Не спíце і маліцеся, каб не ўпа́сці ў спакусу: дух бадзёры, а плоць не́мачная.
І зноў, адышоўшы, маліўся, ка́жучы тое ж слова.
І, вярнуўшыся, знайшоў, што зноў яны спяць; бо вочы ў іх ацяжэ́лі; і не ведалі яны, што Яму адказаць.
І прыхо́дзіць трэці раз і кажа ім: вы ўсё яшчэ спіце́ і спачыва́еце. Го́дзе, настаў час: вось, аддае́цца Сын Чалавечы ў ру́кі грэшнікаў.
Уставайце, хадзе́м; вось, наблізіўся той, хто выдае́ Мяне.
І адразу, калі яшчэ Ён гаварыў, прыхо́дзіць Іуда, адзін з двана́ццаці, і з ім мноства людзей з мяча́мі і кала́мі, ад першасвятаро́ў, і кніжнікаў, і старэйшын.
А той, хто выдава́ў Яго, даў ім знак, ка́жучы: Каго я пацалую, Той і ёсць, вазьмíце Яго і вядзіце пíльна.
І, прыйшоўшы, адразу падышоў да Яго і кажа: Раввí, Раввí! і пацалаваў Яго.
А яны ўскла́лі ру́кі свае на Яго і ўзялí Яго.
Адзін жа з тых, што стаялі тут, дастаў меч, ударыў раба́ першасвятаровага і адсе́к яму ву́ха.
І, звярну́ўшыся да іх, Іісус сказаў: бы́ццам на разбойніка выйшлі вы з мяча́мі і кала́мі, каб узяць Мяне?
Штодня́ бываў Я з вамі ў храме, навуча́ючы, і вы не ўзялí Мяне; але няхай збу́дуцца Пісанні.
І, пакінуўшы Яго, усе паўцяка́лі.
І адзін юнак, накінуўшы палатно на голае це́ла, ішоў за Ім; і юнакí хапа́юць яго.
Ён жа, пакінуўшы палатно, голы ўцёк ад іх.
І прывялі Іісуса да першасвятара́; і збіраюцца да яго ўсе першасвятары́, і кніжнікі, і старэйшыны.
І Пётр воддаль услед за Ім ішоў аж усярэ́дзіну двара́ першасвятаро́вага, і сядзеў са слу́гамі, і грэўся каля агню.
А першасвятары́ і ўвесь сінедрыён шукалі све́дчання су́праць Іісуса, каб аддаць Яго на смерць, і не знаходзілі.
Бо многія лжыва све́дчылі су́праць Яго, але све́дчанні іх не супада́лі.
І некаторыя, устаўшы, ілжыва све́дчылі су́праць Яго, ка́жучы:
мы чулі, як Ён казаў: “Я разбуру́ храм гэты рукатво́рны і праз тры дні ўзвяду́ іншы, нерукатворны”.
Але і так све́дчанне іх не супада́ла.
Тады першасвятар, стаўшы пасярэ́дзіне, спытаў Іісуса, ка́жучы: не адказваеш нічога? што́ яны су́праць Цябе све́дчаць?
Ён жа маўчаў і нічога не адказваў. Зноў першасвятар спытаў Яго і кажа Яму: ці Ты Хрыстос, Сын Благаславёнага?
Іісус жа сказаў: Я. І вы ўбачыце Сы́на Чалавечага, што сядзíць правару́ч сілы і пры́йдзе на во́блаках нябесных.
Першасвятар жа, разадра́ўшы адзе́нне сваё, кажа: якую яшчэ патрэбу мы ма́ем у све́дках?
Вы чулі блюзне́рства: як вам здае́цца́ Яны ж усе прысудзíлі, што Ён ва́рты смерці.
І пачалí некаторыя пляваць на Яго і, закрываць Яму твар, і біць Яго, і казаць Яму: прароч. І слу́гі білі Яго па шчоках.
І калі Пётр быў на двары ўнíзе, падыходзіць адна са служанак першасвятара́
і, убачыўшы, як Пётр грэ́ецца, углядзе́лася ў яго і кажа: і ты быў з Назаранíнам Іісусам.
Ён жа адрокся, ка́жучы: не ведаю і не разумею, што́ ты гаворыш. і выйшаў адтуль на пярэдні двор; і заспяваў певень.
І служанка, убачыўшы яго зноў, пачала́ казаць тым, што стаялі тут: гэты з іх.
Ён жа зноў адрака́ўся. І неўзаба́ве зноў тыя, што стаялі там, казалі Пятру: сапраўды́ ты з іх, бо ты галіле́янін, і гаворка твая падобная.
Ён жа пачаў кля́сціся і бажы́цца: не ведаю Гэтага Чалавека, пра Якога вы гаворыце.
І другі раз заспяваў певень. І ўспомніў Пётр слова, якое сказаў яму Іісус: перш чым певень двойчы заспявае, ты адрачэшся ад Мяне тройчы. І пачаў плакаць.
І адразу раніцай зрабілі нара́ду першасвятары́ са старэйшынамі і кніжнікамі, і ўвесь сінедрыён, і, звяза́ўшы Іісуса, павялі і перадалí Пілату.
І запытаў Яго Пілат: Ты Цар Іудзейскі? Ён жа сказаў яму ў адказ: ты кажаш.
І абвінава́чвалі Яго першасвятары́ ў многім.
Пілат жа зноў запытаў Яго, ка́жучы: Ты нічога не адказваеш? глядзі, колькі су́праць Цябе све́дчаць.
Іісус жа больш нічога не адка́зваў, так што Пілат здзіўляўся.
На свята ж ён адпускаў ім аднаго вя́зня, за якога прасілі.
Быў жа адзін нехта, зва́ны Вара́вва, зняво́лены з саўдзе́льнікамі сваімі, якія пад час бу́нту ўчынíлі забойства.
І натоўп пачаў крычаць і прасіць Пілата аб тым, што ён заўсёды рабіў для іх.
Пілат жа адказаў ім, гаворачы: хочаце, адпушчу вам Цара Іудзейскага?
Бо ведаў, што па за́йздрасці вы́далі Яго першасвятары́.
Але першасвятары́ падбухто́рылі натоўп прасіць, каб лепш адпусціў ім Вара́вву.
Пілат жа зноў сказаў ім у адказ: а што́ хочаце, каб я зрабіў з Тым, Каго вы называеце Царом Іудзейскім?
Яны ж зноў закрычалі: распнí Яго!
Пілат сказаў ім: якое ж зло Ён учыніў? А яны яшчэ мацней закрычалі: распнí Яго!
Тады Пілат, хочучы дагадзíць натоўпу, адпусціў ім Вара́вву, а Іісуса, пасля бічава́ння, аддаў на распя́цце.
Воіны ж адвялі Яго ўсярэ́дзіну двара, гэта значыць, у прэто́рыю, і скліка́юць увесь полк,
і апрана́юць Яго ў багранíцу, і, сплёўшы цярновы вяне́ц, усклада́юць на Яго;
і пачалí віта́ць Яго: радуйся, Цар Іудзейскі!
І білі Яго па галаве кíем, і плявалі на Яго, і, стано́вячыся на калені, кла́няліся Яму.
І калі наглумíліся з Яго, знялí з Яго багранíцу і апрану́лі Яго ў адзе́жу Ягоную; і выводзяць Яго, каб распя́ць Яго.
І прымушаюць прахо́жага нейкага Сíмана Кірыне́яніна, які ішоў з поля, бацьку Аляксандра і Ру́фа, не́сці крыж Яго.
І прыводзяць Яго на месца Галгофу, што значыць: “месца чэ́рапа”.
І давалі Яму піць віно са смíрнаю, але Ён не ўзяў.
І тыя, што распіна́лі Яго, дзялíлі адзе́жу Яго, кíдаючы жэ́рабя на яе, каму што ўзяць.
Была́ ж трэцяя гадзíна, і распя́лі Яго.
І быў зроблены надпіс віны́ Яго: Цар Іудзейскі.
І з Ім распіна́юць двух разбойнікаў, аднаго справа, а другога злева ад Яго.
І збыло́ся Пісанне, якое кажа: “і да злачы́нцаў залíчаны”.
І тыя, што праходзілі міма, блюзне́рылі на Яго, ківа́ючы гало́вамі сваімі і ка́жучы: гэй! Ты, Які разбура́еш храм і за тры дні будуеш!
Уратуй Самога Сябе і сыдзí з крыжа́.
Гэтакса́ма і першасвятары́ з кніжнікамі, насміха́ючыся, адзін аднаму казалі: іншых ратава́ў, а Сябе не можа ўратава́ць.
Хрыстос, Цар Ізра́ілеў, няхай сы́дзе цяпер з крыжа́, каб мы ўбачылі, і ўве́равалі ў Яго. І распя́тыя з Ім га́ньбілі Яго.
Калі ж надышла шостая гадзíна, це́мра настала па ўсёй зямлі да гадзíны дзевятай.
І ў дзевятай гадзíне ўскрыкнуў Іісус моцным голасам, ка́жучы: “Элаí, Элаí! ламма́ савахфанí?” што азначае: ”Божа мой, Божа Мой! чаму Ты Мяне пакінуў?”
І некато́рыя з тых, што стаялі там, чуючы гэта, казалі: вось, Ілію́ кліча.
А адзін пабег, намачыў губку во́цатам і, насадзíўшы на кій, даваў Яму піць, ка́жучы: чакайце, пабачым, ці пры́йдзе Ілія́ зняць Яго.
Іісус жа, ускрыкнуўшы моцна, вы́пусціў дух.
І заве́са ў храме разадра́лася напала́м зве́рху данíзу.
Сотнік жа, які стаяў насу́праць Яго і бачыў, што Ён, так ускрыкнуўшы, вы́пусціў дух, сказаў: сапраўды́ Чалавек Гэты быў Сын Божы.
Былí і жанчыны, што глядзелі здалёк, сярод іх была́ Марыя Магдалíна, і Марыя, маці Іа́кава Меншага і Іасíі, і Саламíя,
якія і тады, калі Ён быў у Галіле́і, хадзілі за Ім і служылі Яму; і іншыя многія, што прыйшлі разам з Ім у Іерусалім.
І калі ўжо настаў вечар, — паколькі была́ пятніца, гэта значыць, пярэ́дадзень суботы, —
прыйшоў Іосіф, што з Арымафе́і, паважа́ны саветнік, які і сам чакаў Царства Божага, і, адва́жыўшыся, увайшоў да Пілата і папрасіў це́ла Іісусава.
Пілат жа здзівіўся, што Ён ужо памёр; і, паклікаўшы сотніка, спытаў яго: ці даўно памёр?
І, даве́даўшыся ад сотніка, аддаў це́ла Іосіфу.
Ён, купіўшы плашчанíцу і, зняўшы Яго, загарну́ў у плашчанíцу і паклаў Яго ў магілу, што была́ вы́сечана ў скале́, і прывалíў ка́мень да дзвярэй магілы.
Марыя ж Магдалíна і Марыя Іасíева глядзелі, дзе Яго пакла́лі.
І калі міну́ла субота, Марыя Магдалíна і Марыя Іа́кавава, і Саламíя купілі духмя́насцяў, каб, прыйшоўшы, пама́заць Яго.
І вельмі рана ў першы дзень тыдня прыходзяць да магілы, калі ўзышло сонца,
і гаварылі між сабою: хто адва́ліць нам ка́мень ад увахода ў магілу?
І, паглядзе́ўшы, бачаць, што ка́мень адва́лены; а быў ён надта вялікі.
І, увайшоўшы ў магілу, яны ўбачылі юнака́, што сядзеў справа, апра́нуты ў белы ўбор; і жахну́ліся.
А ён кажа ім: не жаха́йцеся. Іісуса шукаеце Назаранíна, распя́тага; Ён уваскрэс, Яго няма тут. Вось месца, дзе паклалі Яго.
Але ідзіце, скажы́це вучням Яго і Пятру, што Ён будзе ране́й за вас у Галіле́і; там Яго ўбачыце, як Ён казаў вам.
І, выйшаўшы, пабеглі яны ад магілы; іх ахапíла трымце́нне і жах, і нікому нічога не сказалі, бо баяліся.
А Іісус, уваскрэсшы ў першы дзень тыдня, явіўся перш Марыі Магдалíне, з якой вы́гнаў быў сем дэманаў.
Яна, пайшоўшы, абвясцíла тым, што былí з Ім, якія смуткава́лі і плакалі;
і тыя, пачуўшы, што Ён жывы́ і што яна бачыла Яго, не паверылі.
Пасля ж гэтага явіўся Ён у іншым вобразе двум з іх дарогаю, калі яны ішлі ў сяло.
І тыя, пайшоўшы, абвясцíлі астатнім; але і ім не паверылі.
Нарэшце, явіўся Ён і самім адзіна́ццаці, калі яны ўзляжа́лі на вячэры, і дакара́ў іх за нявер’е і жорсткасць сэрца, што яны тым, хто бачыў Яго Уваскрэслага, не паверылі.
І сказаў ім: ідучы́ па ўсім свеце, прапаве́дуйце Ева́нгелле ўсяму стварэ́нню.
Хто ўверуе і ахры́сціцца, той спасёны будзе; а хто не ўверуе, асу́джаны будзе.
А тых, хто ўверуе, будуць суправаджа́ць знаме́нні такія: íмем Маім будуць яны выганя́ць дэманаў; будуць гаварыць новымі мовамі;
будуць браць змей; а калі што смяротнае вы́п’юць, не пашко́дзіць ім; на хворых ускладу́ць ру́кі, і тыя будуць здаровыя.
І вось, Гасподзь пасля таго, як гаварыў да іх, узнёсся на неба і сеў правару́ч Бога.
А яны, вы́йшаўшы, прапаве́давалі ўсюды, і Гасподзь садзе́йнічаў ім і пацвярджа́ў сло́ва знаме́ннямі ўслед. Амінь.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible