Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
15:3
15:4
15:5
15:6
15:7
15:8
15:9
15:10
15:12
15:13
15:14
15:16
15:17
15:18
15:19
15:20
15:25
15:27
15:30
15:31
15:32
15:33
15:35
15:37
15:38
15:39
15:40
15:41
15:44
15:45
15:46
[Зач. 66.] И а́бiе нау́трiе совѣ́тъ сотвори́ша архiере́е со ста́рцы и кни́жники, и ве́сь со́нмъ, связа́вше Иису́са ведо́ша и преда́ша [Его́] Пила́ту.
И вопроси́ Его́ Пила́тъ: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́йскiй? О́нъ же отвѣща́въ рече́ ему́: ты́ глаго́леши.
И глаго́лаху на Него́ архiере́е мно́го.
Пила́тъ же па́ки вопроси́ Его́, глаго́ля: не отвѣщава́еши ли ничто́же? Ви́ждь, коли́ка на Тя́ свидѣ́телствуютъ.
Иису́съ же ктому́ ничто́же отвѣща́, я́ко диви́тися Пила́ту.
На [вся́къ] же пра́здникъ отпуща́ше и́мъ еди́наго свя́зня, его́же проша́ху.
Бѣ́ же нарица́емый Вара́вва со ско́вники свои́ми свя́занъ, и́же въ ко́вѣ убі́йство сотвори́ша.
И возопи́въ наро́дъ нача́ проси́ти, я́коже всегда́ творя́ше и́мъ.
Пила́тъ же отвѣща́ и́мъ, глаго́ля: хо́щете ли, пущу́ ва́мъ Царя́ Иуде́йска?
Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Его́ архiере́е.
Архiере́е же поману́ша наро́ду, да па́че Вара́вву пу́ститъ и́мъ.
Пила́тъ же отвѣща́въ па́ки рече́ и́мъ: что́ у́бо хо́щете сотворю́, Его́же глаго́лете Царя́ Иуде́йска?
Они́ же па́ки возопи́ша [глаго́люще]: пропни́ Его́.
Пила́тъ же глаго́лаше и́мъ: что́ бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопiя́ху: пропни́ Его́.
Пила́тъ же хотя́ наро́ду хотѣ́нiе сотвори́ти, пусти́ и́мъ Вара́вву: и предаде́ Иису́са, би́въ, да про́пнутъ Его́.
[Зач. 67.] Во́ини же ведо́ша Его́ вну́трь двора́, е́же е́сть прето́ръ: и созва́ша всю́ спи́ру,
и облеко́ша Его́ въ препря́ду, и возложи́ша на Него́ спле́тше терно́въ вѣне́цъ,
и нача́ша цѣлова́ти Его́ [и глаго́лати]: ра́дуйся, Царю́ Иуде́йскiй.
И бiя́ху Его́ по главѣ́ тро́стiю, и плюва́ху на Него́, и прегиба́юще колѣ́на покланя́хуся Ему́.
И егда́ поруга́шася Ему́, совлеко́ша съ Него́ препря́ду и облеко́ша Его́ въ ри́зы Своя́: и изведо́ша Его́, да про́пнутъ Его́.
И задѣ́ша мимоходя́щу нѣ́коему Си́мону Кирине́ю, гряду́щу съ села́, отцу́ Алекса́ндрову и Ру́фову, да во́зметъ кре́стъ Его́.
[Зач. 68.] И приведо́ша Его́ на Голго́ѳу мѣ́сто, е́же е́сть сказа́емо Ло́бное мѣ́сто.
И дая́ху Ему́ пи́ти есмирнисме́но вино́: О́нъ же не прiя́тъ.
И распе́ншiи Его́ раздѣли́ша ри́зы Его́, мета́юще жре́бiй о ни́хъ, кто́ что́ во́зметъ.
Бѣ́ же ча́съ тре́тiй, и распя́ша Его́.
И бѣ́ написа́нiе вины́ Его́ напи́сано: Ца́рь Иуде́йскъ.
И съ Ни́мъ распя́ша два́ разбо́йника, еди́наго о десну́ю и еди́наго о шу́юю Его́.
И сбы́стся Писа́нiе, е́же глаго́летъ: и со беззако́нными вмѣни́ся.
И мимоходя́щiи ху́ляху Его́, покива́юще глава́ми свои́ми и глаго́люще: уа́, разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми созида́яй,
спаси́ся Са́мъ и сни́ди со кре́ста́.
Та́кожде и архiере́е руга́ющеся, дру́гъ ко дру́гу съ кни́жники глаго́лаху: и́ны спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́?
Христо́съ, Ца́рь Изра́илевъ, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, да ви́димъ и вѣ́ру и́мемъ Ему́. И распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Ему́.
Бы́вшу же часу́ шесто́му, тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго.
И въ ча́съ девя́тый возопи́ Иису́съ гла́сомъ ве́лiимъ, глаго́ля: Елои́, Елои́, лама́ савахѳани́? Е́же е́сть сказа́емо: Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, почто́ Мя́ оста́вилъ еси́?
И нѣ́цыи от предстоя́щихъ слы́шавше, глаго́лаху: се́, Илiю́ гласи́тъ.
Те́къ же еди́нъ, и напо́лнивъ гу́бу о́цта, и возло́жь на тро́сть, напая́ше Его́, глаго́ля: оста́вите, да ви́димъ, а́ще прiи́детъ Илiа́ сня́ти Его́.
Иису́съ же пу́щь гла́съ ве́лiй, и́здше.
И завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́е, свы́ше до ни́зу.
Ви́дѣвъ же со́тникъ стоя́й пря́мо Ему́, я́ко та́ко возопи́въ и́здше, рече́: вои́стинну Человѣ́къ Се́й Сы́нъ бѣ́ Бо́жiй.
Бя́ху же и жены́ издале́ча зря́щя, въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Иа́кова ма́лаго и Иосі́и ма́ти, и Саломі́а,
я́же, и егда́ бѣ́ въ Галиле́и, хожда́ху по Не́мъ и служа́ху Ему́: и и́ны мно́гiя, я́же взыдо́ша съ Ни́мъ во Иерусали́мъ.
И уже́ по́здѣ бы́вшу, поне́же бѣ́ пято́къ, е́же е́сть къ суббо́тѣ,
[Зач. 69.] прiи́де Ио́сифъ, и́же от Аримаѳе́а, благообра́зенъ совѣ́тникъ, и́же и то́й бѣ́ ча́я Ца́рствiя Бо́жiя, дерзну́въ вни́де къ Пила́ту, и проси́ тѣлесе́ Иису́сова.
Пила́тъ же диви́ся, а́ще уже́ у́мре: и призва́въ со́тника, вопроси́ его́: а́ще уже́ у́мре?
И увѣ́дѣвъ от со́тника, даде́ тѣ́ло Ио́сифови.
И купи́въ плащани́цу и сне́мь Его́, обви́тъ плащани́цею: и положи́ Его́ во гро́бъ, и́же бѣ́ изсѣ́ченъ от ка́мене: и привали́ ка́мень надъ две́ри гро́ба.
Марі́а же Магдали́на и Марі́а Иосі́ева зря́стѣ, гдѣ́ Его́ полага́ху.
А первосвященики з старшими й книжниками, та ввесь синедріон, зараз уранці, нараду вчинивши, зв́язали Ісуса, повели та й Пилатові видали.
А Пилат запитався Його: Чи Ти Цар Юдейський?
А Він йому в відповідь каже: Сам ти кажеш…
А Він йому в відповідь каже: Сам ти кажеш…
А первосвященики міцно Його винуватили.
Тоді Пилат знову Його запитав і сказав: Ти нічого не відповідаєш?
Дивись, як багато проти Тебе свідкують!
Дивись, як багато проти Тебе свідкують!
А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався.
На свято ж він їм відпускав був одного із в́язнів, котрого просили вони.
Був же один, що звався Варавва, ув́язнений разом із повстанцями, які за повстання вчинили були душогубство.
Коли ж натовп зібрався, він став просити Пилата зробити, як він завжди робив їм.
Пилат же сказав їм у відповідь: Хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
Бо він знав, що Його через заздрощі видали первосвященики.
А первосвященики натовп підмовили, щоб краще пустив їм Варавву.
Пилат же промовив ізнов їм у відповідь: А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?
Вони ж стали кричати знов: Розіпни Його!
Пилат же сказав їм: Яке ж зло вчинив Він?
А вони ще сильніше кричали: Розіпни Його!…
А вони ще сильніше кричали: Розіпни Його!…
Пилат же хотів догодити народові, і відпустив їм Варавву.
І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп́ятий був.
І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп́ятий був.
Вояки ж повели Його до середини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають.
І вони зодягли Його в багряницю і, сплівши з тернини вінка, поклали на Нього.
І вітати Його зачали: Радій, Царю Юдейський!
І тростиною по голові Його били, і плювали на Нього.
І навколішки кидалися та вклонялись Йому…
І навколішки кидалися та вклонялись Йому…
І коли назнущалися з Нього, зняли з Нього багряницю, і наділи на Нього одежу Його.
І Його повели, щоб розп́ясти Його.
І Його повели, щоб розп́ясти Його.
І одного перехожого, що з поля вертався, Симона Кірінеянина, батька Олександра та Руфа, змусили, щоб хреста Йому ніс.
І Його привели на місце Голгофу, що значить Череповище.
І давали Йому пити вина, із миррою змішаного, але Він не прийняв.
І Його розп́яли, і поділили одежу Його, кинувши жереб про неї, хто що візьме.
Була ж третя година, як Його розп́яли.
І був написаний напис провини Його: Цар Юдейський.
Тоді розп́ято з Ним двох розбійників, одного праворуч, і одного ліворуч Його.
І збулося Писання, що каже: До злочинців Його зараховано!
А хто побіч проходив, то Його лихословили, головами своїми хитали й казали: Отак!
Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш,
Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш,
зійди із хреста, та спаси Самого Себе!
Теж і первосвященики з книжниками глузували й один до одного казали: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти!
Христос, Цар Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували.
Навіть ті, що разом із Ним були розп́яті, насміхалися з Нього…
Навіть ті, що разом із Ним були розп́яті, насміхалися з Нього…
А як шоста година настала, то аж до години дев́ятої темрява стала по цілій землі.
О годині ж дев́ятій Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?
Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: Ось Він кличе Іллю!
А один із них побіг, намочив губку оцтом, настромив на тростину, і давав Йому пити й казав: Чекайте, побачим, чи прийде Ілля Його зняти!
А Ісус скрикнув голосом гучним, і духа віддав!…
І в храмі завіса роздерлась надвоє, від верху аж додолу.
А сотник, що насупроти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: Чоловік Цей був справді Син Божий!
Були ж і жінки, що дивились здалека, між ними Марія Магдалина, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосії, і Саломія,
що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуговували;
і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.
і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.
А коли настав вечір, через те, що було Приготовлення, цебто перед суботою,
прийшов Йосип із Ариматеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, і просив тіла Ісусового.
А Пилат здивувався, щоб Він міг уже вмерти.
І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп́ятий помер.
І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп́ятий помер.
І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йосипові.
А Йосип купив плащаницю, і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та й поклав Його в гробі, що в скелі був висічений.
І каменя привалив до могильних дверей.
І каменя привалив до могильних дверей.
Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосієва, дивилися, де ховали Його.
Et confestim mane consilium facientes summi sacerdotes cum senioribus et scribis, id est universum concilium, vincientes Iesum duxerunt et tradiderunt Pilato.
Et interrogavit eum Pilatus: «Tu es rex Iudaeorum?». At ille respondens ait illi: «Tu dicis».
Et accusabant eum summi sacerdotes in multis.
Pilatus autem rursum interrogabat eum dicens: «Non respondes quidquam? Vide in quantis te accusant».
Iesus autem amplius nihil respondit, ita ut miraretur Pilatus.
Per diem autem festum dimittere solebat illis unum ex vinctis, quem peterent.
Erat autem qui dicebatur Barabbas, vinctus cum seditiosis, qui in seditione fecerant homicidium.
Et cum ascendisset turba, coepit rogare, sicut faciebat illis.
Pilatus autem respondit eis et dixit: «Vultis dimittam vobis regem Iudaeorum?».
Sciebat enim quod per invidiam tradidissent eum summi sacerdotes.
Pontifices autem concitaverunt turbam, ut magis Barabbam dimitteret eis.
Pilatus autem iterum respondens aiebat illis: «Quid ergo vultis faciam regi Iudaeorum?».
At illi iterum clamaverunt: «Crucifige eum!».
Pilatus vero dicebat eis: «Quid enim mali fecit?». At illi magis clamaverunt: «Crucifige eum!».
Pilatus autem, volens populo satisfacere, dimisit illis Barabbam et tradidit Iesum flagellis caesum, ut crucifigeretur.
Milites autem duxerunt eum intro in atrium, quod est praetorium, et convocant totam cohortem.
Et induunt eum purpuram et imponunt ei plectentes spineam coronam;
et coeperunt salutare eum: «Ave, rex Iudaeorum!»,
et percutiebant caput eius arundine et conspuebant eum et ponentes genua adorabant eum.
Et postquam illuserunt ei, exuerunt illum purpuram et induerunt eum vestimentis suis. Et educunt illum, ut crucifigerent eum.
Et angariant praetereuntem quempiam Simonem Cyrenaeum venientem de villa, patrem Alexandri et Rufi, ut tolleret crucem eius.
Et perducunt illum in Golgotha locum, quod est interpretatum Calvariae locus.
Et dabant ei myrrhatum vinum; ille autem non accepit.
Et crucifigunt eum et dividunt vestimenta eius, mittentes sortem super eis, quis quid tolleret.
Erat autem hora tertia, et crucifixerunt eum.
Et erat titulus causae eius inscriptus: «Rex Iudaeorum».
Et cum eo crucifigunt duos latrones, unum a dextris et alium a sinistris eius.
Et praetereuntes blasphemabant eum moventes capita sua et dicentes: «Vah, qui destruit templum et in tribus diebus aedificat;
salvum fac temetipsum descendens de cruce!».
Similiter et summi sacerdotes ludentes ad alterutrum cum scribis dicebant: «Alios salvos fecit, seipsum non potest salvum facere.
Christus rex Israel descendat nunc de cruce, ut videamus et credamus». Etiam qui cum eo crucifixi erant, conviciabantur ei.
Et, facta hora sexta, tenebrae factae sunt per totam terram usque in horam nonam.
Et hora nona exclamavit Iesus voce magna: «Heloi, Heloi, lema sabacthani?», quod est interpretatum: «Deus meus, Deus meus, ut quid dereliquisti me?».
Et quidam de circumstantibus audientes dicebant: «Ecce, Eliam vocat».
Currens autem unus et implens spongiam aceto circumponensque calamo potum dabat ei dicens: «Sinite, videamus, si veniat Elias ad deponendum eum».
Iesus autem, emissa voce magna, exspiravit.
Et velum templi scissum est in duo a sursum usque deorsum.
Videns autem centurio, qui ex adverso stabat, quia sic clamans exspirasset, ait: «Vere homo hic Filius Dei erat».
Erant autem et mulieres de longe aspicientes, inter quas et Maria Magdalene et Maria Iacobi minoris et Iosetis mater et Salome,
quae, cum esset in Galilaea, sequebantur eum et ministrabant ei, et aliae multae, quae simul cum eo ascenderant Hierosolymam.
Et cum iam sero esset factum, quia erat Parasceve, quod est ante sabbatum,
venit Ioseph ab Arimathaea nobilis decurio, qui et ipse erat exspectans regnum Dei, et audacter introivit ad Pilatum et petiit corpus Iesu.
Pilatus autem miratus est si iam obisset, et, accersito centurione, interrogavit eum si iam mortuus esset,
et, cum cognovisset a centurione, donavit corpus Ioseph.
Is autem mercatus sindonem et deponens eum involvit sindone et posuit eum in monumento, quod erat excisum de petra, et advolvit lapidem ad ostium monumenti.
Maria autem Magdalene et Maria Iosetis aspiciebant, ubi positus esset.
Узбекский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
Тонг отар-отмас, олий руҳонийлар, оқсоқоллар ва уламолар ҳамда Олий Кенгашнинг қолган аъзолари маслаҳатлашиб олишди ва Исони боғлатиб, Пилатга олиб бориб топширишди.
Пилат Исодан:- Сен яҳудийларнинг Подшосимисан? – деб сўради.- Ўзинг айтдинг, – деб жавоб берди Исо.
Олий руҳонийлар Уни кўп масалада айблаётган эдилар.
Пилат яна Унга:- Сен ҳеч нарсага жавоб бермайсанми? Кўряпсан-ку, Сенга қарши айблар жуда кўп! – деди.
Лекин Исо бошқа ҳеч жавоб бермади. Пилат бунга ҳайрон қолди.
Ҳар байрамда Пилат халқнинг илтимосига биноан бир маҳбусни озод қилар эди.
Ўшанда исён вақтида қотиллик қилган Барабба исмли бир киши ўз шериклари билан қамоқда эди.
Халқ янгитдан қий-чувлашиб, Пилатдан ҳар доим қилиб келган ишни улар учун адо этишни сўрай бошлади.
-
Олий руҳонийлар Исони кўролмаганларидан тутиб берганликларини билган Пилат:- Яҳудийларнинг Подшосини олдингизга чиқариб юборишимни истайсизларми? – деб сўради.
Олий руҳонийлар эса, бунинг ўрнига яхшиси Бараббани озод қилишини талаб қилинглар, деб халқни қўзғаб қўйишди.
Пилат яна уларга хитоб қилди:- Ундай бўлса, сизлар яҳудийларнинг Подшоси деб атаган Кишини нима қилишимни истайсизлар?
- Уни хочга михлаб қўй! – деб қайтадан шовқин-сурон кўтаришди.
Пилат сўради:- У нима ёмонлик қилибди?- Уни хочга михлаб қўй! – деб яна кучлироқ бақиришди.
Шундан кейин Пилат халқни мамнун қилай, деб уларнинг олдига Бараббани чиқариб юборди. Исони эса роса савалатгандан сўнг хочга михлаш учун аскарларга* топширди.
Аскарлар Исони ҳукумат саройидаги маҳкама биносига олиб бориб, бутун бўлинмани Унинг бошига тўплашди.
Унга шоҳона тўн кийдиришди ва тиканлардан тож ўриб бошига қўйишди.
- Яшавор, эй яҳудийларнинг Подшоси! – деб Уни қутлай бошлашди.
Қамиш билан Унинг бошига уриб, юзига тупуришди. Унинг олдида тиз чўкиб, таъзим қилишди.
Уни шундай масхара қилганларидан кейин, Ундан шоҳона тўнни ечиб олиб, Ўзининг кийимларини кийдиришди ва Уни хочга михлаш учун олиб кетишди.
Искандар ва Руфнинг отаси, киринеялик Симун исмли бир киши даладан келиб ўтиб кетаётган эди. Бу кишини Исонинг хочини кўтариб боришга мажбур қилишди.
Ниҳоят Исони “Бошсуяги” маъносини берувчи Гўлгота деган жойга олиб келишди.
Унга мирра аралаштирилган шароб беришди, лекин У ичмади.
Бундан сўнг Исони хочга михлаб қўйишди. Унинг кийимларини эса ўзаро бўлишиб, ким нима олади, деб қуръа ташлашди.
Уни хочга михлаганларида соат тўққиз эди.
Боши устида “Яҳудийларнинг Подшоҳи” деб Унинг айбини кўрсатадиган ёзув бор эди.
Исо билан бирга икки қароқчини ҳам – бирини Унинг ўнг томонига, иккинчисини эса чап томонига хочга михлаб қўйдилар.
[Шундай қилиб, “У жиноятчилар қаторида турди”, деган оят бажо бўлди.]
Ўтиб кетаётганлар бошларини чайқаганча Исони ҳақоратлашарди:- Ҳей маъбадни бузиб уч кун ичида тиклайдиган!
Ўзингни Ўзинг қутқариб, хочдан тушиб кўр-чи!
Олий руҳонийлар ва уламолар ҳам уларга қўшилиб, Исони масхаралай кетишди. Улар бир-бирига:- Бошқаларни қутқарди, Ўзини эса қутқара олмайди!
Исроилнинг Подшоси Масиҳ эндиликда хочдан тушсин, токи биз кўриб Унга ишонайлик! – дейишарди.Исо билан бирга хочга михланганлар ҳам Уни сўкар эдилар.
Туш чоғи бутун ерни қоронғилик қоплаб, соат учгача давом этди.
Соат учда Исо баланд овоз билан:- Элоҳи, Элоҳи, ламо шавақтани? – деб фарёд қилди. Бу сўзнинг таржимаси: “Тангрим, Тангрим, нега Мени ташлаб қўйдинг?” – демакдир.
У ерда турган баъзилар буни эшитиб:- Қаранг, У Илёс пайғамбарни чақиряпти-ку, – дейишди.
Шунда биров югуриб бориб, шимгични сиркага ботириб, қамишнинг учига илиб қўйди-да, Исога ичирмоқчи бўлди. У:- Тўхтанглар, кўрайлик-чи, Илёс келиб хочдан туширармикан, – деди.
Аммо Исо қаттиқ фарёд қилдию жон берди.
Маъбаддаги парда юқоридан пастгача йиртилиб, иккига бўлиниб кетди.
Исонинг қаршисида турган юзбоши Унинг шундай қаттиқ фарёд қилиб жон берганини кўриб:- Ҳақиқатан ҳам бу Одам Худонинг Ўғли экан! – деди.
У ерда узоқдан қараб турган аёллар бор эди. Улар орасида магдалалик Марям, кичик Ёқуб билан Юсуфнинг онаси Марям ҳамда Саломия бор эдилар.
Исо Жалилада эканлигида, улар Унга хизмат қилиб эргашиб келган эдилар. У ерда Исо билан бирга Қуддусга келган бошқа кўп аёллар ҳам бор эди.
Жума куни кеч киришига сал қолган, дам олиш кунига тайёргарлик қилиш вақти тугаётган эди.
Шунда Олий Кенгашнинг таниқли аъзоси, Худо Шоҳлигига кўз тикиб юрган ариматеялик Юсуф журъат этиб, Пилатнинг ҳузурига борди ва Исонинг жасадини сўради.
Пилат Унинг дарров ўлганига ҳайрон бўлди. Юзбошини чақириб:- Унинг ўлганига кўп бўлдими? – деб сўради.
Юзбошидан билиб олгач, жасадни Юсуфга берди.
Юсуф кафан сотиб олди. Исони хочдан тушириб олиб, кафанга ўради ва қояда ўйилган қабрга қўйди. Кейин қабрнинг оғзига бир тошни юмалатиб келтириб, қўйиб кетди.
Магдалалик Марям билан Юсуфнинг онаси Марям эса Исонинг қаерга кўмилганини кўрдилар.
