Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
15:3
15:4
15:5
15:6
15:7
15:8
15:9
15:10
15:12
15:13
15:14
15:16
15:17
15:18
15:19
15:20
15:25
15:27
15:30
15:31
15:32
15:33
15:35
15:37
15:38
15:39
15:40
15:41
15:44
15:45
15:46
Глава 16
16:2
16:3
16:4
16:6
16:8
16:10
16:11
16:13
[Зач. 66.] И а́бiе нау́трiе совѣ́тъ сотвори́ша архiере́е со ста́рцы и кни́жники, и ве́сь со́нмъ, связа́вше Иису́са ведо́ша и преда́ша [Его́] Пила́ту.
И вопроси́ Его́ Пила́тъ: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́йскiй? О́нъ же отвѣща́въ рече́ ему́: ты́ глаго́леши.
И глаго́лаху на Него́ архiере́е мно́го.
Пила́тъ же па́ки вопроси́ Его́, глаго́ля: не отвѣщава́еши ли ничто́же? Ви́ждь, коли́ка на Тя́ свидѣ́телствуютъ.
Иису́съ же ктому́ ничто́же отвѣща́, я́ко диви́тися Пила́ту.
На [вся́къ] же пра́здникъ отпуща́ше и́мъ еди́наго свя́зня, его́же проша́ху.
Бѣ́ же нарица́емый Вара́вва со ско́вники свои́ми свя́занъ, и́же въ ко́вѣ убі́йство сотвори́ша.
И возопи́въ наро́дъ нача́ проси́ти, я́коже всегда́ творя́ше и́мъ.
Пила́тъ же отвѣща́ и́мъ, глаго́ля: хо́щете ли, пущу́ ва́мъ Царя́ Иуде́йска?
Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Его́ архiере́е.
Архiере́е же поману́ша наро́ду, да па́че Вара́вву пу́ститъ и́мъ.
Пила́тъ же отвѣща́въ па́ки рече́ и́мъ: что́ у́бо хо́щете сотворю́, Его́же глаго́лете Царя́ Иуде́йска?
Они́ же па́ки возопи́ша [глаго́люще]: пропни́ Его́.
Пила́тъ же глаго́лаше и́мъ: что́ бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопiя́ху: пропни́ Его́.
Пила́тъ же хотя́ наро́ду хотѣ́нiе сотвори́ти, пусти́ и́мъ Вара́вву: и предаде́ Иису́са, би́въ, да про́пнутъ Его́.
[Зач. 67.] Во́ини же ведо́ша Его́ вну́трь двора́, е́же е́сть прето́ръ: и созва́ша всю́ спи́ру,
и облеко́ша Его́ въ препря́ду, и возложи́ша на Него́ спле́тше терно́въ вѣне́цъ,
и нача́ша цѣлова́ти Его́ [и глаго́лати]: ра́дуйся, Царю́ Иуде́йскiй.
И бiя́ху Его́ по главѣ́ тро́стiю, и плюва́ху на Него́, и прегиба́юще колѣ́на покланя́хуся Ему́.
И егда́ поруга́шася Ему́, совлеко́ша съ Него́ препря́ду и облеко́ша Его́ въ ри́зы Своя́: и изведо́ша Его́, да про́пнутъ Его́.
И задѣ́ша мимоходя́щу нѣ́коему Си́мону Кирине́ю, гряду́щу съ села́, отцу́ Алекса́ндрову и Ру́фову, да во́зметъ кре́стъ Его́.
[Зач. 68.] И приведо́ша Его́ на Голго́ѳу мѣ́сто, е́же е́сть сказа́емо Ло́бное мѣ́сто.
И дая́ху Ему́ пи́ти есмирнисме́но вино́: О́нъ же не прiя́тъ.
И распе́ншiи Его́ раздѣли́ша ри́зы Его́, мета́юще жре́бiй о ни́хъ, кто́ что́ во́зметъ.
Бѣ́ же ча́съ тре́тiй, и распя́ша Его́.
И бѣ́ написа́нiе вины́ Его́ напи́сано: Ца́рь Иуде́йскъ.
И съ Ни́мъ распя́ша два́ разбо́йника, еди́наго о десну́ю и еди́наго о шу́юю Его́.
И сбы́стся Писа́нiе, е́же глаго́летъ: и со беззако́нными вмѣни́ся.
И мимоходя́щiи ху́ляху Его́, покива́юще глава́ми свои́ми и глаго́люще: уа́, разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми созида́яй,
спаси́ся Са́мъ и сни́ди со кре́ста́.
Та́кожде и архiере́е руга́ющеся, дру́гъ ко дру́гу съ кни́жники глаго́лаху: и́ны спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́?
Христо́съ, Ца́рь Изра́илевъ, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, да ви́димъ и вѣ́ру и́мемъ Ему́. И распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Ему́.
Бы́вшу же часу́ шесто́му, тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго.
И въ ча́съ девя́тый возопи́ Иису́съ гла́сомъ ве́лiимъ, глаго́ля: Елои́, Елои́, лама́ савахѳани́? Е́же е́сть сказа́емо: Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, почто́ Мя́ оста́вилъ еси́?
И нѣ́цыи от предстоя́щихъ слы́шавше, глаго́лаху: се́, Илiю́ гласи́тъ.
Те́къ же еди́нъ, и напо́лнивъ гу́бу о́цта, и возло́жь на тро́сть, напая́ше Его́, глаго́ля: оста́вите, да ви́димъ, а́ще прiи́детъ Илiа́ сня́ти Его́.
Иису́съ же пу́щь гла́съ ве́лiй, и́здше.
И завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́е, свы́ше до ни́зу.
Ви́дѣвъ же со́тникъ стоя́й пря́мо Ему́, я́ко та́ко возопи́въ и́здше, рече́: вои́стинну Человѣ́къ Се́й Сы́нъ бѣ́ Бо́жiй.
Бя́ху же и жены́ издале́ча зря́щя, въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Иа́кова ма́лаго и Иосі́и ма́ти, и Саломі́а,
я́же, и егда́ бѣ́ въ Галиле́и, хожда́ху по Не́мъ и служа́ху Ему́: и и́ны мно́гiя, я́же взыдо́ша съ Ни́мъ во Иерусали́мъ.
И уже́ по́здѣ бы́вшу, поне́же бѣ́ пято́къ, е́же е́сть къ суббо́тѣ,
[Зач. 69.] прiи́де Ио́сифъ, и́же от Аримаѳе́а, благообра́зенъ совѣ́тникъ, и́же и то́й бѣ́ ча́я Ца́рствiя Бо́жiя, дерзну́въ вни́де къ Пила́ту, и проси́ тѣлесе́ Иису́сова.
Пила́тъ же диви́ся, а́ще уже́ у́мре: и призва́въ со́тника, вопроси́ его́: а́ще уже́ у́мре?
И увѣ́дѣвъ от со́тника, даде́ тѣ́ло Ио́сифови.
И купи́въ плащани́цу и сне́мь Его́, обви́тъ плащани́цею: и положи́ Его́ во гро́бъ, и́же бѣ́ изсѣ́ченъ от ка́мене: и привали́ ка́мень надъ две́ри гро́ба.
Марі́а же Магдали́на и Марі́а Иосі́ева зря́стѣ, гдѣ́ Его́ полага́ху.
[Зач. 70.] И мину́вшей суббо́тѣ, Марі́а Магдали́на и Марі́а Иа́ковля и Саломі́а купи́ша арома́ты, да прише́дшя пома́жутъ Иису́са.
И зѣло́ зау́тра во еди́ну от суббо́тъ прiидо́ша на гро́бъ, возсiя́вшу со́лнцу,
и глаго́лаху къ себѣ́: кто́ отвали́тъ на́мъ ка́мень от две́рiй гро́ба?
И воззрѣ́вшя ви́дѣша, я́ко отвале́нъ бѣ́ ка́мень: бѣ́ бо ве́лiй зѣло́.
И вше́дшя во гро́бъ, ви́дѣша ю́ношу сѣдя́ща въ десны́хъ, одѣ́яна во оде́жду бѣлу́: и ужасо́шася.
О́нъ же глаго́ла и́мъ: не ужаса́йтеся: Иису́са и́щете Назаряни́на распя́таго: воста́, нѣ́сть здѣ́: се́, мѣ́сто, идѣ́же положи́ша Его́:
но иди́те, рцы́те ученико́мъ Его́ и Петро́ви, я́ко варя́етъ вы́ въ Галиле́и: та́мо Его́ ви́дите, я́коже рече́ ва́мъ.
И изше́дшя бѣжа́ша от гро́ба: имя́ше {одержа́ше} же и́хъ тре́петъ и у́жасъ: и ни кому́же ничто́же рѣ́ша: боя́хубося.
[Зач. 71.] Воскре́съ же [Иису́съ] зау́тра въ пе́рвую суббо́ту, яви́ся пре́жде Марі́и Магдали́ни, изъ нея́же изгна́ се́дмь бѣсо́въ.
Она́ [же] ше́дши возвѣсти́ съ Ни́мъ бы́вшымъ, пла́чущымся и рыда́ющымъ:
и они́ слы́шавше, я́ко жи́въ е́сть и ви́дѣнъ бы́сть от нея́, не я́ша вѣ́ры.
По си́хъ же двѣма́ от ни́хъ гряду́щема яви́ся инѣ́мъ о́бразомъ, иду́щема на село́.
И та́ ше́дша возвѣсти́ста про́чымъ: и ни тѣ́ма вѣ́ры я́ша.
Послѣди́ [же] возлежа́щымъ и́мъ единомуна́десяте яви́ся, и поноси́ невѣ́рствiю и́хъ и жестосе́рдiю, я́ко ви́дѣвшымъ Его́ воста́вша не я́ша вѣ́ры.
И рече́ и́мъ: ше́дше въ мíръ ве́сь, проповѣ́дите Ева́нгелiе все́й тва́ри.
И́же вѣ́ру и́метъ и крести́тся, спасе́нъ бу́детъ: а и́же не и́метъ вѣ́ры, осужде́нъ бу́детъ.
Зна́менiя же вѣ́ровавшымъ сiя́ послѣ́дуютъ: и́менемъ Мои́мъ бѣ́сы иждену́тъ: язы́ки возглаго́лютъ но́вы:
змiя́ во́змутъ: а́ще и что́ сме́ртно испiю́тъ, не вреди́тъ и́хъ: на неду́жыя ру́ки возложа́тъ, и здра́ви бу́дутъ.
Госпо́дь же у́бо, по глаго́ланiи [Его́] къ ни́мъ, вознесе́ся на небо и сѣ́де одесну́ю Бо́га.
Они́ же изше́дше проповѣ́даша всю́ду, Го́споду поспѣ́шствующу и сло́во утвержда́ющу послѣ́дствующими зна́меньми. Ами́нь.
Коне́цъ е́же от ма́рка свята́го ева́нгелiа: и́мать въ себѣ́ гла́въ 16, зача́лъ же церко́вныхъ 71.
Коне́цъ е́же от ма́рка свята́го ева́нгелiа: и́мать въ себѣ́ гла́въ 16, зача́лъ же церко́вныхъ 71.
А первосвященики з старшими й книжниками, та ввесь синедріон, зараз уранці, нараду вчинивши, зв́язали Ісуса, повели та й Пилатові видали.
А Пилат запитався Його: Чи Ти Цар Юдейський?
А Він йому в відповідь каже: Сам ти кажеш…
А Він йому в відповідь каже: Сам ти кажеш…
А первосвященики міцно Його винуватили.
Тоді Пилат знову Його запитав і сказав: Ти нічого не відповідаєш?
Дивись, як багато проти Тебе свідкують!
Дивись, як багато проти Тебе свідкують!
А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався.
На свято ж він їм відпускав був одного із в́язнів, котрого просили вони.
Був же один, що звався Варавва, ув́язнений разом із повстанцями, які за повстання вчинили були душогубство.
Коли ж натовп зібрався, він став просити Пилата зробити, як він завжди робив їм.
Пилат же сказав їм у відповідь: Хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
Бо він знав, що Його через заздрощі видали первосвященики.
А первосвященики натовп підмовили, щоб краще пустив їм Варавву.
Пилат же промовив ізнов їм у відповідь: А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?
Вони ж стали кричати знов: Розіпни Його!
Пилат же сказав їм: Яке ж зло вчинив Він?
А вони ще сильніше кричали: Розіпни Його!…
А вони ще сильніше кричали: Розіпни Його!…
Пилат же хотів догодити народові, і відпустив їм Варавву.
І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп́ятий був.
І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп́ятий був.
Вояки ж повели Його до середини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають.
І вони зодягли Його в багряницю і, сплівши з тернини вінка, поклали на Нього.
І вітати Його зачали: Радій, Царю Юдейський!
І тростиною по голові Його били, і плювали на Нього.
І навколішки кидалися та вклонялись Йому…
І навколішки кидалися та вклонялись Йому…
І коли назнущалися з Нього, зняли з Нього багряницю, і наділи на Нього одежу Його.
І Його повели, щоб розп́ясти Його.
І Його повели, щоб розп́ясти Його.
І одного перехожого, що з поля вертався, Симона Кірінеянина, батька Олександра та Руфа, змусили, щоб хреста Йому ніс.
І Його привели на місце Голгофу, що значить Череповище.
І давали Йому пити вина, із миррою змішаного, але Він не прийняв.
І Його розп́яли, і поділили одежу Його, кинувши жереб про неї, хто що візьме.
Була ж третя година, як Його розп́яли.
І був написаний напис провини Його: Цар Юдейський.
Тоді розп́ято з Ним двох розбійників, одного праворуч, і одного ліворуч Його.
І збулося Писання, що каже: До злочинців Його зараховано!
А хто побіч проходив, то Його лихословили, головами своїми хитали й казали: Отак!
Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш,
Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш,
зійди із хреста, та спаси Самого Себе!
Теж і первосвященики з книжниками глузували й один до одного казали: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти!
Христос, Цар Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували.
Навіть ті, що разом із Ним були розп́яті, насміхалися з Нього…
Навіть ті, що разом із Ним були розп́яті, насміхалися з Нього…
А як шоста година настала, то аж до години дев́ятої темрява стала по цілій землі.
О годині ж дев́ятій Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?
Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: Ось Він кличе Іллю!
А один із них побіг, намочив губку оцтом, настромив на тростину, і давав Йому пити й казав: Чекайте, побачим, чи прийде Ілля Його зняти!
А Ісус скрикнув голосом гучним, і духа віддав!…
І в храмі завіса роздерлась надвоє, від верху аж додолу.
А сотник, що насупроти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: Чоловік Цей був справді Син Божий!
Були ж і жінки, що дивились здалека, між ними Марія Магдалина, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосії, і Саломія,
що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуговували;
і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.
і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.
А коли настав вечір, через те, що було Приготовлення, цебто перед суботою,
прийшов Йосип із Ариматеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, і просив тіла Ісусового.
А Пилат здивувався, щоб Він міг уже вмерти.
І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп́ятий помер.
І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп́ятий помер.
І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йосипові.
А Йосип купив плащаницю, і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та й поклав Його в гробі, що в скелі був висічений.
І каменя привалив до могильних дверей.
І каменя привалив до могильних дверей.
Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосієва, дивилися, де ховали Його.
Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його.
І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули,
і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?
А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений;
був же він дуже великий…
був же він дуже великий…
І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони…
А він промовляє до них: Не жахайтесь!
Ви шукаєте Розп́ятого, Ісуса Назарянина.
Він воскрес, нема Його тут!
Ось місце, де Його поховали були.
Ви шукаєте Розп́ятого, Ісуса Назарянина.
Він воскрес, нема Його тут!
Ось місце, де Його поховали були.
Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив.
А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув.
І не сказали нікому нічого, бо боялись…
І не сказали нікому нічого, бо боялись…
Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з́явився найперше Марії Магдалині, із якої був вигнав сім демонів.
Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали.
А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли тому віри.
По цьому з́явився Він двом із них у постаті іншій в дорозі, як ішли вони на село.
А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм.
Нарешті, Він з́явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його.
І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!
Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде.
А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім́я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими,
братимуть змій;
а коли смертодійне що вип́ють, не буде їм шкодити;
кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!
а коли смертодійне що вип́ють, не буде їм шкодити;
кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!
Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, і сів по Божій правиці.
І пішли вони, і скрізь проповідували.
А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили.
Амінь.
А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили.
Амінь.
Синодальный
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
1 Иисус пред Пилатом; «распни Его». 16 Бичевание, насмешки; Голгофа. 22 Смерть на Кресте и её свидетели. 42 Погребение Иисуса Христа.
[Зач. 66.] Немедленно поутру первосвященники со старейшинами и книжниками и весь синедрион составили совещание и, связав Иисуса, отвели и предали Пилату.
Пилат спросил Его: Ты Царь Иудейский? Он же сказал ему в ответ: ты говоришь.
И первосвященники обвиняли Его во многом.
Пилат же опять спросил Его: Ты ничего не отвечаешь? видишь, как много против Тебя обвинений.
Но Иисус и на это ничего не отвечал, так что Пилат дивился.
На всякий же праздник отпускал он им одного узника, о котором просили.
Тогда был в узах некто, по имени Варавва, со своими сообщниками, которые во время мятежа сделали убийство.
И народ начал кричать и просить Пилата о том, что́ он всегда делал для них.
Он сказал им в ответ: хотите ли, отпущу вам Царя Иудейского?
Ибо знал, что первосвященники предали Его из зависти.
Но первосвященники возбудили народ просить, чтобы отпустил им лучше Варавву.
Пилат, отвечая, опять сказал им: что же хотите, чтобы я сделал с Тем, Которого вы называете Царем Иудейским?
Они опять закричали: распни Его.
Пилат сказал им: какое же зло сделал Он? Но они еще сильнее закричали: распни Его.
Тогда Пилат, желая сделать угодное народу, отпустил им Варавву, а Иисуса, бив, предал на распятие.
[Зач. 67.] А воины отвели Его внутрь двора, то есть в преторию, и собрали весь полк,
и одели Его в багряницу, и, сплетши терновый венец, возложили на Него;
и начали приветствовать Его: радуйся, Царь Иудейский!
И били Его по голове тростью, и плевали на Него, и, становясь на колени, кланялись Ему.
Когда же насмеялись над Ним, сняли с Него багряницу, одели Его в собственные одежды Его и повели Его, чтобы распять Его.
И заставили проходящего некоего Киринеянина Симона, отца Александрова и Руфова, идущего с поля, нести крест Его.
[Зач. 68.] И привели Его на место Голгофу, что́ значит: Лобное место.
И давали Ему пить вино со смирною; но Он не принял.
Распявшие Его делили одежды Его, бросая жребий, кому что́ взять.
Был час третий, и распяли Его.
И была надпись вины Его: Царь Иудейский.
С Ним распяли двух разбойников, одного по правую, а другого по левую сторону Его.
И сбылось слово Писания: и к злодеям причтен.
Проходящие злословили Его, кивая головами своими и говоря: э! Разрушающий храм, и в три дня Созидающий!
спаси Себя Самого и сойди со креста.
Подобно и первосвященники с книжниками, насмехаясь, говорили друг другу: других спасал, а Себя не может спасти.
Христос, Царь Израилев, пусть сойдет теперь с креста, чтобы мы видели, и уверуем. И распятые с Ним поносили Его.
В шестом же часу настала тьма по всей земле и продолжалась до часа девятого.
В девятом часу возопил Иисус громким голосом: Элои́! Элои́! ламма́ савахфани́? – что значит: Боже Мой! Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?
Некоторые из стоявших тут, услышав, говорили: вот, Илию зовет.
А один побежал, наполнил губку уксусом и, наложив на трость, давал Ему пить, говоря: постойте, посмотрим, придет ли Илия снять Его.
Иисус же, возгласив громко, испустил дух.
И завеса в храме раздралась надвое, сверху донизу.
Сотник, стоявший напротив Его, увидев, что Он, та́к возгласив, испустил дух, сказал: истинно Человек Сей был Сын Божий.
Были тут и женщины, которые смотрели издали: между ними была и Мария Магдалина, и Мария, мать Иакова меньшего и Иосии, и Саломия,
которые и тогда, как Он был в Галилее, следовали за Ним и служили Ему, и другие многие, вместе с Ним пришедшие в Иерусалим.
И как уже настал вечер, – потому что была пятница, то есть день перед субботою, –
[Зач. 69.] пришел Иосиф из Аримафеи, знаменитый член совета, который и сам ожидал Царствия Божия, осмелился войти к Пилату, и просил тела Иисусова.
Пилат удивился, что Он уже умер, и, призвав сотника, спросил его, давно ли умер?
И, узнав от сотника, отдал тело Иосифу.
Он, купив плащаницу и сняв Его, обвил плащаницею, и положил Его во гробе, который был высечен в скале, и привалил камень к двери гроба.
Мария же Магдалина и Мария Иосиева смотрели, где Его полагали.
1 Жены у пустого гроба. 9 Явление Иисуса Христа ученикам; «Идите по всему миру». 19 Вознесение.
[Зач. 70.] По прошествии субботы Мария Магдалина и Мария Иаковлева и Саломия купили ароматы, чтобы идти помазать Его.
И весьма рано, в первый день недели, приходят ко гробу, при восходе солнца,
и говорят между собою: кто отвалит нам камень от двери гроба?
И, взглянув, видят, что камень отвален; а он был весьма велик.
И, войдя во гроб, увидели юношу, сидящего на правой стороне, облеченного в белую одежду; и ужаснулись.
Он же говорит им: не ужасайтесь. Иисуса ищете Назарянина, распятого; Он воскрес, Его нет здесь. Вот место, где Он был положен.
Но идите, скажите ученикам Его и Петру, что Он предваряет вас в Галилее; там Его увидите, как Он сказал вам.
И, выйдя, побежали от гроба; их объял трепет и ужас, и никому ничего не сказали, потому что боялись.
[Зач. 71.] Воскреснув рано в первый день недели, Иисус явился сперва Марии Магдалине, из которой изгнал семь бесов.
Она пошла и возвестила бывшим с Ним, плачущим и рыдающим;
но они, услышав, что Он жив и она видела Его, – не поверили.
После сего явился в ином образе двум из них на дороге, когда они шли в селение.
И те, возвратившись, возвестили прочим; но и им не поверили.
Наконец, явился самим одиннадцати, возлежавшим на вечери, и упрекал их за неверие и жестокосердие, что видевшим Его воскресшего не поверили.
И сказал им: идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари.
Кто будет веровать и креститься, спасен будет; а кто не будет веровать, осужден будет.
Уверовавших же будут сопровождать сии знамения: именем Моим будут изгонять бесов; будут говорить новыми языками;
будут брать змей; и если что́ смертоносное выпьют, не повредит им; возложат руки на больных, и они будут здоровы.
И так Господь, после беседования с ними, вознесся на небо и воссел одесную Бога.
А они пошли и проповедовали везде, при Господнем содействии и подкреплении слова последующими знамениями. Аминь.