Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
5:2
5:3
5:4
5:5
5:6
5:7
5:8
5:9
5:10
5:11
5:12
5:13
5:14
5:15
5:16
5:17
5:18
5:19
5:20
5:21
5:22
5:23
5:24
5:26
5:27
5:28
5:29
5:31
5:32
5:33
5:34
5:36
5:37
5:38
5:39
5:40
5:41
5:42
5:43
Глава 7
7:2
7:3
7:4
7:5
7:8
7:9
7:11
7:12
7:13
7:14
7:16
7:17
7:18
7:19
7:20
7:22
7:23
7:25
7:26
7:27
7:28
7:29
7:30
7:32
7:33
7:34
7:35
7:36
[Зач. 19.] И прiидо́ша на о́нъ по́лъ мо́ря, во страну́ Гадари́нскую.
И излѣ́зшу Ему́ изъ корабля́, а́бiе срѣ́те Его́ от гробо́въ человѣ́къ въ ду́сѣ нечи́стѣ,
и́же жили́ще имя́ше во гробѣ́хъ, и ни вери́гами никто́же можа́ше его́ связа́ти:
зане́ ему́ мно́гажды пу́ты и у́жы [желѣ́зны] свя́зану су́щу, и растерза́тися от него́ у́жемъ [желѣ́знымъ] и пу́томъ сокруша́тися: и никто́же можа́ше его́ уму́чити {укроти́ти}:
и вы́ну но́щь и де́нь во гробѣ́хъ и въ гора́хъ бѣ́, вопiя́ и толкі́йся ка́менiемъ.
Узрѣ́въ же Иису́са издале́ча, тече́ и поклони́ся Ему́,
и возопи́въ гла́сомъ ве́лiимъ, рече́: что́ мнѣ́ и Тебѣ́, Иису́се, Сы́не Бо́га Вы́шняго? Заклина́ю Тя́ Бо́гомъ, не му́чи мене́.
Глаго́лаше бо ему́: изы́ди, ду́ше нечи́стый, от человѣ́ка.
И вопроша́ше его́: что́ ти е́сть и́мя? И отвѣща́ глаго́ля: легео́нъ и́мя мнѣ́, я́ко мно́зи есмы́.
И моли́ша Его́ мно́го, да не по́слетъ и́хъ внѣ́ страны́.
Бѣ́ же ту́ при горѣ́ ста́до свино́е ве́лiе пасо́мо.
И моли́ша Его́ вси́ бѣ́си, глаго́люще: посли́ ны во свинiя́, да въ ня́ вни́демъ.
И повелѣ́ и́мъ а́бiе Иису́съ. И изше́дше ду́си нечи́стiи, внидо́ша во свинiя́: и устреми́ся ста́до по бре́гу въ мо́ре, бя́ху же я́ко двѣ́ ты́сящы, и утопа́ху въ мо́ри.
Пасу́щiи же свинiя́ бѣжа́ша и возвѣсти́ша во гра́дѣ и въ се́лѣхъ. И изыдо́ша ви́дѣти, что́ е́сть бы́вшее.
И прiидо́ша ко Иису́сови, и ви́дѣша бѣснова́вшагося сѣдя́ща и оболче́на и смы́сляща, имѣ́вшаго легео́нъ: и убоя́шася.
Повѣ́даша же и́мъ ви́дѣвшiи, ка́ко бы́сть бѣсно́му, и о свинiя́хъ.
И нача́ша моли́ти Его́ отити́ от предѣ́лъ и́хъ.
И влѣ́зшу Ему́ въ кора́бль, моля́ше Его́ бѣснова́выйся, дабы́ бы́лъ съ Ни́мъ.
Иису́съ же не даде́ ему́, но рече́ ему́: иди́ въ до́мъ тво́й ко твои́мъ и возвѣсти́ и́мъ, ели́ка ти́ Госпо́дь сотвори́ и поми́лова тя́.
И и́де и нача́ проповѣ́дати въ десяти́ гра́дѣхъ, ели́ка сотвори́ ему́ Иису́съ. И вси́ дивля́хуся.
[Зач. 20.] И преше́дшу Иису́су въ корабли́ па́ки на о́нъ по́лъ, собра́ся наро́дъ мно́гъ о Не́мъ {къ Нему́}. И бѣ́ при мо́ри.
И се́, прiи́де еди́нъ от архисинаго́гъ, и́менемъ Иаи́ръ, и ви́дѣвъ Его́, паде́ при ногу́ Его́
и моля́ше его́ мно́го, глаго́ля, я́ко дщи́ моя́ на кончи́нѣ е́сть: да прише́дъ возложи́ши на ню́ ру́цѣ, я́ко да спасе́тся и жива́ бу́детъ.
И и́де съ ни́мъ: [Зач. 21.] и по Не́мъ идя́ху наро́ди мно́зи и угнета́ху Его́.
И жена́ нѣ́кая су́щи въ точе́нiи кро́ве лѣ́тъ двана́десяте,
и мно́го пострада́вши от мно́гъ враче́въ, и изда́вши своя́ вся́, и ни еди́ныя по́льзы обрѣ́тши, но па́че въ го́ршее прише́дши:
слы́шавши о Иису́сѣ, прише́дши въ наро́дѣ созади́, прикосну́ся ри́зѣ Его́:
глаго́лаше бо, я́ко, а́ще прикосну́ся ри́замъ Его́, спасе́на бу́ду.
И а́бiе изся́кну исто́чникъ кро́ве ея́: и разумѣ́ {ощути́} тѣ́ломъ, я́ко исцѣлѣ́ от ра́ны.
И а́бiе Иису́съ разумѣ́ въ Себѣ́ си́лу изше́дшую от Него́, [и] обра́щься въ наро́дѣ, глаго́лаше: кто́ прикосну́ся ри́замъ Мои́мъ?
И глаго́лаху Ему́ ученицы́ Его́: ви́диши наро́дъ угнета́ющь Тя́, и глаго́леши: кто́ прикосну́ся Мнѣ́?
И обгля́даше ви́дѣти сотво́ршую сiе́.
Жена́ же убоя́вшися и трепе́щущи, вѣ́дящи, е́же бы́сть е́й, прiи́де и припаде́ къ Нему́ и рече́ Ему́ всю́ и́стину.
О́нъ же рече́ е́й: дщи́, вѣ́ра твоя́ спасе́ тя: иди́ въ ми́рѣ и бу́ди цѣла́ от ра́ны твоея́.
Еще́ Ему́ глаго́лющу, [и] прiидо́ша от архисинаго́га, глаго́люще, я́ко дщи́ твоя́ у́мре: что́ еще́ дви́жеши Учи́теля?
Иису́съ же а́бiе слы́шавъ сло́во глаго́лемое, глаго́ла архисинаго́гови: не бо́йся, то́кмо вѣ́руй.
И не оста́ви по Себѣ́ ни еди́наго ити́, то́кмо Петра́ и Иа́кова и Иоа́нна бра́та Иа́ковля.
И прiи́де въ до́мъ архисинаго́говъ и ви́дѣ молву́, пла́чущыяся и крича́щыя мно́го.
И вше́дъ глаго́ла и́мъ: что́ мо́лвите и пла́четеся? Отрокови́ца нѣ́сть умерла́, но спи́тъ.
И руга́хуся Ему́. О́нъ же изгна́въ вся́, поя́тъ отца́ отрокови́цы и ма́терь, и и́же [бѣ́ху] съ Ни́мъ, и вни́де, идѣ́же бѣ́ отрокови́ца лежа́щи.
И е́мь за ру́ку отрокови́цу, глаго́ла е́й: талиѳа́ куми́: е́же е́сть сказа́емо: дѣви́це, тебѣ́ глаго́лю, воста́ни.
И а́бiе воста́ дѣви́ца и хожда́ше: бѣ́ бо лѣ́тъ двоюна́десяте. И ужасо́шася у́жасомъ ве́лiимъ.
И запрети́ и́мъ мно́го, да никто́же увѣ́сть сего́, и рече́: дади́те е́й я́сти.
И собра́шася къ Нему́ фарисе́е и нѣ́цыи от кни́жникъ, прише́дшiи от Иерусали́ма:
и ви́дѣвше нѣ́кiихъ от учени́къ Его́ нечи́стыми рука́ми, си́рѣчь неумове́ными, яду́щихъ хлѣ́бы, руга́хуся.
Фарисе́е бо и вси́ Иуде́е, а́ще не тры́юще {до лако́тъ} умы́ютъ ру́къ, не ядя́тъ, держа́ще преда́нiя ста́рецъ:
и от то́ржища, а́ще не поку́плются, не ядя́тъ. И и́на мно́га су́ть, я́же прiя́ша держа́ти: погруже́нiя сткля́ницамъ и чва́номъ и котло́мъ и одро́мъ.
[Зач. 28.] Пото́мъ же вопроша́ху Его́ фарисе́е и кни́жницы: почто́ ученицы́ Твои́ не хо́дятъ по преда́нiю ста́рецъ, но неумове́ными рука́ми ядя́тъ хлѣ́бъ?
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ, я́ко до́брѣ проро́чествова Иса́iа о ва́съ лицемѣ́рѣхъ, я́коже е́сть пи́сано: сі́и лю́дiе устна́ми Мя́ чту́тъ, се́рдце же и́хъ дале́че отстои́тъ от Мене́,
всу́е же чту́тъ Мя́, уча́ще уче́ниемъ, за́повѣдемъ человѣ́ческимъ:
оста́вльше бо за́повѣдь Бо́жiю, держите́ преда́нiя человѣ́ческая, креще́нiя {омове́нiя} чва́номъ и сткля́ницамъ, и и́на подо́бна такова́ мно́га творите́.
И глаго́лаше и́мъ: до́брѣ отмета́ете за́повѣдь Бо́жiю, да преда́нiе ва́ше соблюдете́:
Моисе́й бо рече́: чти́ отца́ твоего́ и ма́терь твою́: и и́же злосло́витъ отца́ или́ ма́терь, сме́ртiю да у́мретъ:
вы́ же глаго́лете: а́ще рече́тъ человѣ́къ отцу́ или́ ма́тери: корва́нъ, е́же е́сть да́ръ, и́же а́ще {и́мже бы} по́льзовался еси́ от мене́:
и не ктому́ оставля́ете его́ что́ сотвори́ти отцу́ своему́ или́ ма́тери свое́й,
преступа́юще сло́во Бо́жiе преда́нiемъ ва́шимъ, е́же преда́сте: и подо́бна такова́ мно́га творите́.
[Зач. 29.] И призва́въ ве́сь наро́дъ, глаго́лаше и́мъ: послу́шайте Мене́ вси́ и разумѣ́йте:
ничто́же е́сть внѣу́ду человѣ́ка входи́мо въ о́нь, е́же мо́жетъ оскверни́ти его́: но исходя́щая от него́, та́ су́ть скверня́щая человѣ́ка:
а́ще кто́ и́мать у́шы слы́шати, да слы́шитъ.
И егда́ вни́де въ до́мъ от наро́да, вопроша́ху Его́ ученицы́ Его́ о при́тчи.
И глаго́ла и́мъ: та́ко ли и вы́ неразу́мливи есте́? Не разумѣ́ете ли, я́ко все́, е́же извнѣ́ входи́мое въ человѣ́ка, не мо́жетъ оскверни́ти его́?
я́ко не вхо́дитъ ему́ въ се́рдце, но во чре́во: и афедро́номъ исхо́дитъ, истребля́я вся́ бра́шна.
Глаго́лаше же, я́ко исходя́щее от человѣ́ка, то́ скверни́тъ человѣ́ка:
извну́трь бо от се́рдца человѣ́ческа помышле́нiя зла́я исхо́дятъ, прелюбодѣя́нiя, любодѣя́нiя, уби́йства,
татьбы́, лихои́мства, [оби́ды,] лука́вствiя, ле́сть, студодѣя́нiя, о́ко лука́во, хула́, горды́ня, безу́мство:
вся́ сiя́ зла́я извну́трь исхо́дятъ и скверня́тъ человѣ́ка.
[Зач. 30.] И отту́ду воста́въ, и́де въ предѣ́лы Ти́рски и Сидо́нски: и вше́дъ въ до́мъ, ни кого́же хотя́ше, дабы́ его́ чу́лъ: и не мо́же утаи́тися.
Слы́шавши бо жена́ о Не́мъ, ея́же дщи́ имя́ше ду́ха нечи́ста, прише́дши припаде́ къ нога́ма Его́:
жена́ же бѣ́ е́ллинска, сирофиники́сса ро́домъ: и моля́ше Его́, да бѣ́са изжене́тъ изъ дще́ре ея́.
Иису́съ же рече́ е́й: оста́ви, да пе́рвѣе насы́тятся ча́да: нѣ́сть бо добро́ отъя́ти хлѣ́бъ ча́домъ и поврещи́ псо́мъ.
Она́ же отвѣща́вши глаго́ла Ему́: е́й, Го́споди: и́бо и пси́ подъ трапе́зою ядя́тъ от крупи́цъ дѣте́й.
И рече́ е́й: за сiе́ сло́во, иди́: изы́де бѣ́съ изъ дще́ре твоея́.
И ше́дши въ до́мъ сво́й, обрѣ́те бѣ́са изше́дша и дще́рь лежа́щу на одрѣ́.
[Зач. 31.] И па́ки изше́дъ Иису́съ от предѣ́лъ Ти́рскихъ и Сидо́нскихъ, прiи́де на мо́ре Галиле́йско, между́ предѣ́лы Декапо́льски.
И приведо́ша къ Нему́ глу́ха и гугни́ва, и моля́ху Его́, да возложи́тъ на́нь ру́ку.
И пое́мь его́ от наро́да еди́наго {осо́бь}, вложи́ пе́рсты Своя́ во у́шы его́ и плю́нувъ косну́ся язы́ка его́:
и воззрѣ́въ на не́бо, воздохну́ и глаго́ла ему́: еффаѳа́, е́же е́сть разве́рзися.
И а́бiе разверзо́стася слу́ха его́, и разрѣши́ся у́за язы́ка его́, и глаго́лаше пра́во.
И запрети́ и́мъ, да ни кому́же повѣ́дятъ: ели́ко же и́мъ То́й запреща́ше, па́че и́злиха проповѣ́даху.
И преи́злиха дивля́хуся, глаго́люще: до́брѣ все́ твори́тъ: и глухі́я твори́тъ слы́шати, и нѣмы́я глаго́лати.
І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської.
І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого.
Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв́язати не міг його,
бо часто кайданами та ланцюгами в́язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його.
І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння…
А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому,
і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього?
Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!
Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!
Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини!
І запитав Він його: Як тобі на ім́я?
А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас.
А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас.
І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі.
Пасся ж там на горі гурт великий свиней.
І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.
І дозволив Він їм.
І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли.
І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі…
І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли.
І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі…
А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили.
І повиходили люди побачити, що сталось.
І повиходили люди побачити, що сталось.
І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони…
Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.
І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю.
А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним.
Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!
І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому.
І всі дивувались!
І всі дивувались!
І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу.
І був Він над морем.
І був Він над морем.
І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,
і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається.
Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!…
Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!…
І пішов Він із ним.
За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.
За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.
А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,
що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,
як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його…
Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю…
І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!
І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила.
І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?
І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?
І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?
А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.
І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй.
І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла…
І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла…
А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе;
іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!
іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!
Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла;
чого ще турбуєш Учителя?…
чого ще турбуєш Учителя?…
А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!
І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.
І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.
А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете?
Не вмерло дівча, але спить!
Не вмерло дівча, але спить!
І вони насміхалися з Нього.
А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.
А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.
І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань!
І в ту мить підвелося й ходило дівча;
а років мало з дванадцять.
І всі зараз жахнулися з дива великого!…
а років мало з дванадцять.
І всі зараз жахнулися з дива великого!…
А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це.
І дати їй їсти звелів.
І дати їй їсти звелів.
І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули із Єрусалиму,
і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками нечистими, цебто невмитими.
Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи передання старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;
а вернувшися з ринку, вони ні їдять, поки не вмиються.
Багато є й іншого, що вони прийняли, щоб додержувати: миття чаш, і глеків, і мідяного посуду.
Багато є й іншого, що вони прийняли, щоб додержувати: миття чаш, і глеків, і мідяного посуду.
І запитали Його фарисеї та книжники: Чому учні Твої не живуть за переданням старших, але хліб споживають руками нечистими?
А Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене…
Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей.
Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви.
І сказав Він до них: Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання.
Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою, та: Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре.
А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів,
то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,
порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили.
І багато такого ви іншого робите.
І багато такого ви іншого робите.
І Він знову покликав народ і промовив до нього: Послухайте Мене всі, і зрозумійте!
Немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її;
що ж із неї виходить, те людину опоганює.
що ж із неї виходить, те людину опоганює.
Коли має хто вуха, щоб слухати, нехай слухає!
А коли від народу ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про притчу.
І Він їм відказав: Чи ж і ви розуміння не маєте?
Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззовні в людину, не може опоганити її?
Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззовні в людину, не може опоганити її?
Бо не входить до серця йому, але до живота, і виходить назовні, очищуючи всяку їжу.
А далі сказав Він: Що з людини виходить, те людину опоганює.
Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства,
перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум.
Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!
І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську.
І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.
І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.
Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.
А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка.
Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав.
Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав.
А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам!
А вона Йому в відповідь каже: Так, Господи!
Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок…
Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок…
І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!
А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї.
І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя.
І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.
І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика.
І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: Еффата;
цебто: Відкрийся!
цебто: Відкрийся!
І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв́язалось негайно, і він став говорити виразно!
А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали.
Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували.
Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували.
І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!
Синодальный
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
1 Иисус Христос изгоняет легион бесов, который входит в стадо свиней; 21 воскрешение дочери Иаира; исцеление кровоточивой женщины.
[Зач. 19.] И пришли на другой берег моря, в страну Гадаринскую.
И когда вышел Он из лодки, тотчас встретил Его вышедший из гробов человек, одержимый нечистым духом,
он имел жилище в гробах, и никто не мог его связать даже цепями,
потому что многократно был он скован оковами и цепями, но разрывал цепи и разбивал оковы, и никто не в силах был укротить его;
всегда, ночью и днем, в горах и гробах, кричал он и бился о камни;
увидев же Иисуса издалека, прибежал и поклонился Ему,
и, вскричав громким голосом, сказал: что Тебе до меня, Иисус, Сын Бога Всевышнего? заклинаю Тебя Богом, не мучь меня!
Ибо Иисус сказал ему: выйди, дух нечистый, из сего человека.
И спросил его: как тебе имя? И он сказал в ответ: легион имя мне, потому что нас много.
И много просили Его, чтобы не высылал их вон из страны той.
Паслось же там при горе большое стадо свиней.
И просили Его все бесы, говоря: пошли нас в свиней, чтобы нам войти в них.
Иисус тотчас позволил им. И нечистые духи, выйдя, вошли в свиней; и устремилось стадо с крутизны в море, а их было около двух тысяч; и потонули в море.
Пасущие же свиней побежали и рассказали в городе и в деревнях. И жители вышли посмотреть, что случилось.
Приходят к Иисусу и видят, что бесновавшийся, в котором был легион, сидит и одет, и в здравом уме; и устрашились.
Видевшие рассказали им о том, как это произошло с бесноватым, и о свиньях.
И начали просить Его, чтобы отошел от пределов их.
И когда Он вошел в лодку, бесновавшийся просил Его, чтобы быть с Ним.
Но Иисус не дозволил ему, а сказал: иди домой к своим и расскажи им, что сотворил с тобою Господь и как помиловал тебя.
И пошел и начал проповедовать в Десятиградии, что сотворил с ним Иисус; и все дивились.
[Зач. 20.] Когда Иисус опять переправился в лодке на другой берег, собралось к Нему множество народа. Он был у моря.
И вот, приходит один из начальников синагоги, по имени Иаир, и, увидев Его, падает к ногам Его
и усильно просит Его, говоря: дочь моя при смерти; приди и возложи на нее руки, чтобы она выздоровела и осталась жива.
Иисус пошел с ним. [Зач. 21.] За Ним следовало множество народа, и теснили Его.
Одна женщина, которая страдала кровотечением двенадцать лет,
много потерпела от многих врачей, истощила всё, что было у ней, и не получила никакой пользы, но пришла еще в худшее состояние, –
услышав об Иисусе, подошла сзади в народе и прикоснулась к одежде Его,
ибо говорила: если хотя к одежде Его прикоснусь, то выздоровею.
И тотчас иссяк у ней источник крови, и она ощутила в теле, что исцелена от болезни.
В то же время Иисус, почувствовав Сам в Себе, что вышла из Него сила, обратился в народе и сказал: кто прикоснулся к Моей одежде?
Ученики сказали Ему: Ты видишь, что народ теснит Тебя, и говоришь: кто прикоснулся ко Мне?
Но Он смотрел вокруг, чтобы видеть ту, которая сделала это.
Женщина в страхе и трепете, зная, что с нею произошло, подошла, пала пред Ним и сказала Ему всю истину.
Он же сказал ей: дщерь! вера твоя спасла тебя; иди в мире и будь здорова от болезни твоей.
Когда Он еще говорил сие, приходят от начальника синагоги и говорят: дочь твоя умерла; что еще утруждаешь Учителя?
Но Иисус, услышав сии слова, тотчас говорит начальнику синагоги: не бойся, только веруй.
И не позволил никому следовать за Собою, кроме Петра, Иакова и Иоанна, брата Иакова.
Приходит в дом начальника синагоги и видит смятение и плачущих и вопиющих громко.
И, войдя, говорит им: что смущаетесь и плачете? девица не умерла, но спит.
И смеялись над Ним. Но Он, выслав всех, берет с Собою отца и мать девицы и бывших с Ним и входит туда, где девица лежала.
И, взяв девицу за руку, говорит ей: «талифа́ куми́», что значит: девица, тебе говорю, встань.
И девица тотчас встала и начала ходить, ибо была лет двенадцати. Видевшие пришли в великое изумление.
И Он строго приказал им, чтобы никто об этом не знал, и сказал, чтобы дали ей есть.
1 Предания старцев, обвинение фарисеев. 17 Исходящее из сердца человека оскверняет его. 24 Исцеление дочери сирофиникиянки. 31 Исцеление глухого косноязычного.
Собрались к Нему фарисеи и некоторые из книжников, пришедшие из Иерусалима,
и, увидев некоторых из учеников Его, евших хлеб нечистыми, то есть неумытыми, руками, укоряли.
Ибо фарисеи и все Иудеи, держась предания старцев, не едят, не умыв тщательно рук;
и, придя с торга, не едят не омывшись. Есть и многое другое, чего они приняли держаться: наблюдать омовение чаш, кружек, котлов и скамей.
[Зач. 28.] Потом спрашивают Его фарисеи и книжники: зачем ученики Твои не поступают по преданию старцев, но неумытыми руками едят хлеб?
Он сказал им в ответ: хорошо пророчествовал о вас, лицемерах, Исаия, как написано: люди сии чтут Меня устами, сердце же их далеко отстоит от Меня,
но тщетно чтут Меня, уча учениям, заповедям человеческим.
Ибо вы, оставив заповедь Божию, держитесь предания человеческого, омовения кружек и чаш, и делаете многое другое, сему подобное.
И сказал им: хорошо ли, что вы отменяете заповедь Божию, чтобы соблюсти свое предание?
Ибо Моисей сказал: почитай отца своего и мать свою; и: злословящий отца или мать смертью да умрет.
А вы говорите: кто скажет отцу или матери: корван, то есть дар Богу то́, чем бы ты от меня пользовался,
тому вы уже попускаете ничего не делать для отца своего или матери своей,
устраняя слово Божие преданием вашим, которое вы установили; и делаете многое сему подобное.
[Зач. 29.] И, призвав весь народ, говорил им: слушайте Меня все и разумейте:
ничто, входящее в человека извне, не может осквернить его; но что исходит из него, то оскверняет человека.
Если кто имеет уши слышать, да слышит!
И когда Он от народа вошел в дом, ученики Его спросили Его о притче.
Он сказал им: неужели и вы так непонятливы? Неужели не разумеете, что ничто, извне входящее в человека, не может осквернить его?
Потому что не в сердце его входит, а в чрево, и выходит вон, чем очищается всякая пища.
Далее сказал: исходящее из человека оскверняет человека.
Ибо извнутрь, из сердца человеческого, исходят злые помыслы, прелюбодеяния, любодеяния, убийства,
кражи, лихоимство, злоба, коварство, непотребство, завистливое око, богохульство, гордость, безумство, –
всё это зло извнутрь исходит и оскверняет человека.
[Зач. 30.] И, отправившись оттуда, пришел в пределы Тирские и Сидонские; и, войдя в дом, не хотел, чтобы кто узнал; но не мог утаиться.
Ибо услышала о Нем женщина, у которой дочь одержима была нечистым духом, и, придя, припала к ногам Его;
а женщина та была язычница, родом сирофиникиянка; и просила Его, чтобы изгнал беса из ее дочери.
Но Иисус сказал ей: дай прежде насытиться детям, ибо нехорошо взять хлеб у детей и бросить псам.
Она же сказала Ему в ответ: так, Господи; но и псы под столом едят крохи у детей.
И сказал ей: за это слово, пойди; бес вышел из твоей дочери.
И, придя в свой дом, она нашла, что бес вышел и дочь лежит на постели.
[Зач. 31.] Выйдя из пределов Тирских и Сидонских, Иисус опять пошел к морю Галилейскому через пределы Десятиградия.
Привели к Нему глухого косноязычного и просили Его возложить на него руку.
Иисус, отведя его в сторону от народа, вложил персты Свои в уши ему и, плюнув, коснулся языка его;
и, воззрев на небо, вздохнул и сказал ему: «еффафа́», то есть: отверзись.
И тотчас отверзся у него слух и разрешились узы его языка, и стал говорить чисто.
И повелел им не сказывать никому. Но сколько Он ни запрещал им, они еще более разглашали.
И чрезвычайно дивились, и говорили: всё хорошо делает, – и глухих делает слышащими, и немых – говорящими.
