Скрыть
6:5
6:8
6:9
6:10
6:12
6:15
6:16
6:19
6:21
6:22
6:23
6:24
6:25
6:26
6:27
6:28
6:29
6:31
6:33
6:35
6:36
6:37
6:39
6:40
6:41
6:42
6:43
6:44
6:45
6:48
6:50
6:51
6:54
6:56
Глава 8 
8:2
8:3
8:4
8:5
8:6
8:7
8:8
8:9
8:12
8:13
8:14
8:16
8:17
8:19
8:20
8:21
8:22
8:23
8:24
8:25
8:26
8:28
8:30
8:32
8:33
8:35
8:36
Глава 14 
14:2
14:4
14:5
14:6
14:7
14:8
14:9
14:11
14:13
14:14
14:15
14:16
14:17
14:19
14:20
14:21
14:23
14:24
14:25
14:26
14:29
14:31
14:33
14:34
14:35
14:37
14:39
14:40
14:41
14:42
14:44
14:45
14:46
14:47
14:48
14:50
14:51
14:52
14:54
14:56
14:57
14:59
14:60
14:63
14:64
14:65
14:67
14:68
14:69
14:70
14:71
Церковнославянский (рус)
[Зач. 22.] И изы́де от­ту́ду и прiи́де во оте́че­ст­вiе Свое́: и по Не́мъ идо́ша ученицы́ Его́.
И бы́в­шей суббо́тѣ, нача́тъ на со́нмищи учи́ти. И мно́зи слы́шащiи дивля́хуся, глаго́люще: от­ку́ду Сему́ сiя́? И что́ прему́дрость да́н­ная Ему́, и си́лы таковы́ рука́ма Его́ быва́ютъ?
Не Се́й ли е́сть текто́нъ, сы́нъ Марі́инъ, бра́тъ же Иа́кову и Иосі́и и Иу́дѣ и Си́мону? И не сестры́ ли Его́ здѣ́ [су́ть] въ на́съ? И блажня́хуся о Не́мъ.
Глаго́лаше же и́мъ Иису́съ, я́ко нѣ́сть проро́къ безъ че́сти, то́кмо во оте́че­ст­вiи сво­е́мъ, и въ сро́д­ст­вѣ и въ дому́ сво­е́мъ.
И не можа́­ше ту́ ни еди́ныя си́лы сотвори́ти, то́кмо ма́ло неду́жныхъ, воз­ло́жь ру́цѣ, исцѣли́.
И дивля́шеся за невѣ́р­ст­вiе и́хъ: и обхожда́­ше ве́си о́крестъ учя́.
[Зач. 23.] И при­­зва́ оба­на́­де­ся­те, и нача́тъ и́хъ посыла́ти два́ два́, и дая́ше и́мъ вла́сть надъ ду́хи нечи́стыми.
И заповѣ́да и́мъ, да ничесо́же во́змутъ на пу́ть, то́кмо же́злъ еди́нъ: ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни при­­ по́ясѣ мѣ́ди:
но обуве́ни въ санда́лiя: и не облачи́тися въ двѣ́ ри́зѣ.
И глаго́лаше и́мъ: идѣ́же а́ще вни́дете въ до́мъ, ту́ пребыва́йте, до́ндеже изы́дете от­ту́ду:
и ели́цы а́ще не прiи́мутъ вы́, ниже́ послу́шаютъ ва́съ, исходя́ще от­ту́ду, от­тряси́те пра́хъ, и́же подъ нога́ми ва́шими, во свидѣ́тел­ст­во и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, от­ра́днѣе бу́детъ Cодо́момъ и Гомо́рромъ въ де́нь су́дный, не́же гра́ду тому́.
И изше́дше проповѣ́даху, да пока́ют­ся:
и бѣ́сы мно́ги изгоня́ху: и ма́заху ма́сломъ мно́ги неду́жныя, и исцѣлѣва́ху.
[Зач. 24.] И услы́ша ца́рь И́родъ: я́вѣ бо бы́сть и́мя Его́: и глаго́лаше, я́ко Иоа́н­нъ Крести́тель от­ ме́ртвыхъ воста́, и сего́ ра́ди си́лы дѣ́ют­ся о не́мъ.
Ині́и глаго́лаху, я́ко Илiа́ е́сть: ині́и же глаго́лаху, я́ко проро́къ е́сть, или́ я́ко еди́нъ от­ проро́къ.
Слы́шавъ же И́родъ рече́, я́ко, его́же а́зъ усѣ́кнухъ Иоа́н­на, то́й е́сть: то́й воста́ от­ ме́ртвыхъ.
То́й бо И́родъ посла́въ, я́тъ Иоа́н­на и связа́ его́ въ темни́цѣ, Иродiа́ды ра́ди жены́ Фили́ппа бра́та сво­его́, я́ко ожени́ся е́ю.
Глаго́лаше бо Иоа́н­нъ И́родови: не досто­и́тъ тебѣ́ имѣ́ти жену́ [Фили́ппа] бра́та тво­его́.
Ироді́а же гнѣ́вашеся на него́ и хотя́ше его́ уби́ти: и не можа́­ше.
И́родъ бо боя́шеся Иоа́н­на, вѣ́дый его́ му́жа пра́ведна и свя́та, и соблюда́­ше его́: и послу́шавъ его́, мно́га творя́ше, и въ сла́дость его́ послу́шаше.
И при­­клю́чшуся дню́ потре́бну {удо́бну}, егда́ И́родъ рожде­ст­ву́ сво­ему́ ве́черю творя́ше князе́мъ сво­и́мъ и ты́сящникомъ и старѣ́йшинамъ Галиле́йскимъ:
и в­ше́дши дще́рь тоя́ Иродiа́ды, и пляса́в­ши, и уго́ждши И́родови и воз­лежа́щымъ съ ни́мъ, рече́ ца́рь дѣви́цѣ: проси́ у мене́ его́же а́ще хо́щеши, и да́мъ ти́.
И кля́т­ся е́й: я́ко его́же а́ще попроси́ши у мене́, да́мъ ти́, и до по́лъ ца́р­ст­вiя моего́.
Она́ же изше́дши рече́ ма́тери сво­е́й: чесо́ прошу́? Она́ же рече́: главы́ Иоа́н­на Крести́теля.
И в­ше́дши а́бiе со тща́нiемъ къ царю́, прося́ше, глаго́лющи: хощу́, да ми́ да́си от­ него́ {а́бiе} на блю́дѣ главу́ Иоа́н­на Крести́теля.
И при­­ско́рбенъ бы́въ ца́рь, кля́твы [же] ра́ди и за воз­лежа́щихъ съ ни́мъ не восхотѣ́ от­рѣщи́ е́й.
И а́бiе посла́въ ца́рь спекула́тора, повелѣ́ при­­нести́ главу́ его́.
О́нъ же ше́дъ усѣ́кну его́ въ темни́цѣ, и при­­несе́ главу́ его́ на блю́дѣ, и даде́ ю́ дѣви́цѣ: и дѣви́ца даде́ ю́ ма́тери сво­е́й.
И слы́шав­ше ученицы́ его́, прiидо́ша и взя́ша тру́пъ его́, и положи́ша его́ во гро́бѣ.
[Зач. 25.] И собраша́ся апо́столи ко Иису́су и воз­вѣсти́ша Ему́ вся́, и ели́ка сотвори́ша, и ели́ка научи́ша.
И рече́ и́мъ: прiиди́те вы́ са́ми въ пу́сто мѣ́сто еди́ни {осо́бь} и почі́йте ма́ло. Бя́ху бо при­­ходя́щiи и от­ходя́щiи мно́зи, и ни я́сти и́мъ бѣ́ когда́.
И идо́ша въ пу́сто мѣ́сто корабле́мъ еди́ни.
И ви́дѣша и́хъ иду́щихъ наро́ди, и позна́ша и́хъ мно́зи: и пѣ́ши от­ всѣ́хъ градо́въ стица́хуся та́мо, и предвари́ша и́хъ, и снидо́шася къ Нему́.
И изше́дъ ви́дѣ Иису́съ наро́дъ мно́гъ и милосе́рдова о ни́хъ, зане́ бя́ху я́ко о́вцы не иму́щыя па́стыря: и нача́тъ и́хъ учи́ти мно́го.
И уже́ часу́ мно́гу бы́в­шу, при­­сту́пльше къ Нему́ ученицы́ Его́, глаго́лаша, я́ко пу́сто е́сть мѣ́сто, и уже́ ча́съ мно́гъ:
от­пусти́ и́хъ, да ше́дше во окре́стныхъ се́лѣхъ и ве́сехъ ку́пятъ себѣ́ хлѣ́бы: не и́мутъ бо чесо́ я́сти.
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: дади́те и́мъ вы́ я́сти. И глаго́лаша Ему́: да ше́дше ку́пимъ двѣма́ сто́ма пѣ́нязь хлѣ́бы и да́мы и́мъ я́сти?
О́нъ же рече́ и́мъ: коли́ко хлѣ́бы и́мате? Иди́те и ви́дите. И увѣ́дѣв­ше глаго́лаша: пя́ть [хлѣ́бъ], и двѣ́ ры́бѣ.
И повелѣ́ и́мъ посади́ти вся́ на спо́ды на спо́ды {во окру́гъ} на травѣ́ зеленѣ́.
И воз­лего́ша на лѣ́хи на лѣ́хи {на ку́чы} по сту́ и по пяти́десятъ.
И прiе́мь пя́ть хлѣ́бъ и двѣ́ ры́бѣ, воз­зрѣ́въ на не́бо, благослови́ и преломи́ хлѣ́бы, и дая́ше ученико́мъ Сво­и́мъ, да предлага́ютъ предъ ни́ми: и о́бѣ ры́бѣ раздѣли́ всѣ́мъ.
И ядо́ша вси́ и насы́тишася:
и взя́ша укру́хи, два­на́­де­ся­те ко́шя испо́лнь, и от­ ры́бу.
Бя́ше же я́дшихъ хлѣ́бы я́ко пя́ть ты́сящъ муже́й.
[Зач. 26.] И а́бiе пону́ди ученики́ Своя́ вни́ти въ кора́бль и вари́ти {предвари́ти} Его́ на о́нъ по́лъ къ Виѳсаи́дѣ, до́ндеже Са́мъ от­пу́ститъ наро́ды.
И от­ре́кся и́мъ {и от­пусти́въ я́}, и́де въ го́ру помоли́тися.
И ве́черу бы́в­шу, бѣ́ кора́бль посредѣ́ мо́ря, и Са́мъ еди́нъ на земли́.
И ви́дѣ и́хъ стра́ждущихъ въ пла́ванiи: бѣ́ бо вѣ́тръ проти́венъ и́мъ: и о четве́ртѣй стра́жи нощнѣ́й прiи́де къ ни́мъ, по мо́рю ходя́й, и хотя́ше мину́ти и́хъ.
Они́ же ви́дѣв­ше Его́ ходя́ща по мо́рю, мня́ху при­­зра́къ бы́ти и возопи́ша.
Вси́ бо Его́ ви́дѣша и смути́шася. И а́бiе глаго́ла съ ни́ми и рече́ и́мъ: дерза́йте: А́зъ е́смь, не бо́йтеся.
И вни́де къ ни́мъ въ кора́бль: и уле́же вѣ́тръ. И зѣло́ и́злиха въ себѣ́ ужаса́хуся и дивля́хуся.
Не разумѣ́ша бо о хлѣ́бѣхъ: бѣ́ бо се́рдце и́хъ окамене́но.
И преше́дше прiидо́ша въ зе́млю Ген­нисаре́тску и при­­ста́ша.
[Зач. 27.] И изше́дшымъ и́мъ изъ корабля́, а́бiе позна́ша Его́,
обте́кше всю́ страну́ ту́, нача́ша на одрѣ́хъ при­­носи́ти боля́щыя, идѣ́же слы́шаху, я́ко ту́ е́сть.
И а́може а́ще вхожда́­ше въ ве́си, или́ во гра́ды, или́ се́ла, на распу́тiихъ полага́ху неду́жныя и моля́ху Его́, да поне́ воскри́лiю ри́зы Его́ при­­ко́снут­ся: и ели́цы а́ще при­­каса́хуся Ему́, спаса́хуся.
[Зач. 32.] Въ ты́я дни́, зѣло́ мно́гу наро́ду су́щу, и не иму́щымъ чесо́ я́сти, при­­зва́въ Иису́съ ученики́ Своя́, глаго́ла и́мъ:
милосе́рдую о наро́дѣ, я́ко уже́ три́ дни́ при­­сѣдя́тъ Мнѣ́ и не и́мутъ чесо́ я́сти:
и а́ще от­пущу́ и́хъ не я́дшихъ въ до́мы своя́, ослабѣ́ютъ на пути́: мно́зи бо от­ ни́хъ издале́ча при­­шли́ су́ть.
И от­вѣща́ша Ему́ ученицы́ Его́: от­ку́ду си́хъ воз­мо́жетъ кто́ здѣ́ насы́тити хлѣ́бы въ пусты́ни?
И вопроси́ и́хъ: коли́ко и́мате хлѣ́бовъ? Они́ же рѣ́ша: се́дмь.
И повелѣ́ наро́ду воз­лещи́ на земли́: и прiе́мь се́дмь хлѣ́бовъ, хвалу́ воз­да́въ, преломи́ и дая́ше ученико́мъ Сво­и́мъ, да предлага́ютъ: и предложи́ша предъ наро́домъ.
И имя́ху ры́бицъ ма́ло: и [сiя́] благослови́въ, рече́ предложи́ти и ты́я.
Ядо́ша же и насы́тишася: и взя́ша избы́тки укру́хъ, се́дмь ко́шницъ.
Бя́ху же я́дшихъ я́ко четы́ре ты́сящы. И от­пусти́ и́хъ.
И а́бiе влѣ́зъ въ кора́бль со ученики́ Сво­и́ми, прiи́де во страны́ Далмануѳа́нски.
[Зач. 33.] И изыдо́ша фарисе́е и нача́ша стяза́тися съ Ни́мъ, и́щуще от­ Него́ зна́менiя съ небесе́, искуша́юще Его́.
И воз­дохну́въ ду́хомъ Сво­и́мъ, глаго́ла: что́ ро́дъ се́й зна́менiя и́щетъ? Ами́нь глаго́лю ва́мъ, а́ще да́ст­ся ро́ду сему́ зна́менiе.
И оста́вль и́хъ, влѣ́зъ па́ки въ кора́бль, [и] и́де на о́нъ по́лъ.
И забы́ша ученицы́ Его́ взя́ти хлѣ́бы и ра́звѣ еди́наго хлѣ́ба не имя́ху съ собо́ю въ корабли́.
И преща́­ше и́мъ, глаго́ля: зри́те, блюди́теся от­ ква́са фарисе́йска и от­ ква́са И́родова.
И помышля́ху, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлѣ́бы не и́мамы.
И разумѣ́въ Иису́съ, глаго́ла и́мъ: что́ помышля́ете, я́ко хлѣ́бы не и́мате? Не у́ ли чу́в­ст­вуете, ниже́ разумѣ́ете? Еще́ ли окамене́но се́рдце ва́­ше и́мате?
О́чи иму́ще не ви́дите? И у́шы иму́ще не слы́шите? И не по́мните ли,
егда́ пя́ть хлѣ́бы преломи́хъ въ пя́ть ты́сящъ, коли́ко ко́шъ испо́лнь укру́хъ прiя́сте? Глаго́лаша ему́: два­на́­де­сять.
Егда́ же се́дмь въ четы́ре ты́сящы, коли́ко ко́шницъ исполне́нiя укру́хъ взя́сте? Они́ же рѣ́ша: се́дмь.
И глаго́ла и́мъ: ка́ко не разумѣ́ете?
[Зач. 34.] И прiи́де въ Виѳсаи́ду: и при­­ведо́ша къ Нему́ слѣ́па, и моля́ху Его́, да его́ ко́снет­ся.
И е́мь за ру́ку слѣпа́го, изведе́ его́ во́нъ изъ ве́си: и плю́нувъ на о́чи его́, [и] воз­ло́жь ру́цѣ на́нь, вопроша́­ше его́, а́ще что́ ви́дитъ?
И воз­зрѣ́въ глаго́лаше: ви́жу человѣ́ки я́ко дре́вiе ходя́щя.
Пото́мъ [же] па́ки воз­ложи́ ру́цѣ на о́чи его́ и сотвори́ его́ прозрѣ́ти: и утвори́ся {и исцѣлѣ́} и узрѣ́ свѣ́тло все́.
И посла́ его́ въ до́мъ его́, глаго́ля: ни въ ве́сь вни́ди, ни повѣ́ждь кому́ въ ве́си.
[Зач. 35.] И изы́де Иису́съ и ученицы́ Его́ въ ве́си Кесарі́и Фили́пповы: и на пути́ вопроша́­ше ученики́ Своя́, глаго́ля и́мъ: кого́ Мя глаго́лютъ человѣ́цы бы́ти?
Они́ же от­вѣща́ша: Иоа́н­на Крести́теля: и ині́и Илiю́: друзі́и же еди́наго от­ проро́къ.
И То́й глаго́ла и́мъ: вы́ же кого́ Мя глаго́лете бы́ти? Отвѣща́въ же Пе́тръ глаго́ла Ему́: Ты́ еси́ Христо́съ.
[Зач. 36.] И запрети́ и́мъ, да ни кому́же глаго́лютъ о Не́мъ.
И нача́тъ учи́ти и́хъ, я́ко подоба́етъ Сы́ну Человѣ́ческому мно́го пострада́ти, и искуше́ну бы́ти от­ ста́рецъ и архiере́й и кни́жникъ, и убiе́ну бы́ти, и въ тре́тiй де́нь воскре́снути.
И не обину́яся сло́во глаго́лаше. И прiе́мь Его́ Пе́тръ, нача́тъ прети́ти Ему́.
О́нъ же обра́щься и воз­зрѣ́въ на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ви, глаго́ля: иди́ за Мно́ю, сатано́: я́ко не мы́слиши, я́же [су́ть] Бо́жiя, но я́же человѣ́ческа.
И при­­зва́въ наро́ды со ученики́ Сво­и́ми, рече́ и́мъ: [Зач. 37.] и́же хо́щетъ по Мнѣ́ ити́, да от­ве́ржет­ся себе́, и во́зметъ кре́стъ сво́й, и по Мнѣ́ гряде́тъ:
и́же бо а́ще хо́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погуби́тъ ю́: а и́же погуби́тъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди и Ева́нгелiа, то́й спасе́тъ ю́:
ка́я бо по́льза человѣ́ку, а́ще прiобря́щетъ мíръ ве́сь, и отщети́тъ ду́шу свою́?
или́ что́ да́стъ человѣ́къ измѣ́ну на души́ сво­е́й?
И́же бо а́ще постыди́т­ся Мене́ и Мо­и́хъ слове́съ въ ро́дѣ се́мъ прелюбо­дѣ́йнѣмъ и грѣ́шнѣмъ, и Сы́нъ Человѣ́ческiй постыди́т­ся его́, егда́ прiи́детъ во сла́вѣ Отца́ Сво­его́ со А́нгелы святы́ми.
Бѣ́ же Па́сха и опрѣсно́цы по двою́ дні́ю: и иска́ху архiере́е и кни́жницы, ка́ко Его́ ле́стiю е́мше убiю́тъ:
глаго́лаху же: [но] не въ пра́здникъ, еда́ {да не} ка́ко молва́ бу́детъ лю́дска.
[Зач. 63.] И су́щу Ему́ въ Виѳа́нiи, въ дому́ Си́мона прокаже́н­наго, воз­лежа́щу Ему́, прiи́де жена́, иму́щи алава́стръ ми́ра на́рднаго пистикі́а многоцѣ́н­на: и сокру́шши алава́стръ, воз­лива́­ше Ему́ на главу́.
Бя́ху же нѣ́цыи негоду́юще въ себѣ́ и глаго́люще: почто́ ги́бель сiя́ ми́рная бы́сть?
можа́­ше бо сiе́ продано́ бы́ти вя́щше трiе́хъ со́тъ пѣ́нязь и да́тися ни́щымъ. И преща́ху е́й.
Иису́съ же рече́: оста́вите ю́: что́ е́й труды́ даете́? Добро́ дѣ́ло содѣ́ла о Мнѣ́.
Всегда́ бо ни́щыя и́мате съ собо́ю, и егда́ хо́щете, мо́жете и́мъ добро́ твори́ти: Мене́ же не всегда́ и́мате.
Е́же имѣ́ {воз­мо́же} сiя́, сотвори́: предвари́ пома́зати Мое́ тѣ́ло на погребе́нiе.
Ами́нь глаго́лю ва́мъ: идѣ́же а́ще проповѣ́ст­ся Ева́нгелiе сiе́ во все́мъ мíрѣ, и е́же сотвори́ сiя́, глаго́лано бу́детъ въ па́мять ея́.
[Зач. 64.] И Иу́да Искарiо́тскiй, еди́нъ от­ обою­на́­де­ся­те, и́де ко архiере́емъ, да преда́стъ Его́ и́мъ.
Они́ же слы́шав­ше воз­ра́довашася и обѣща́ша ему́ сре́бреники да́ти. И иска́­ше, ка́ко Его́ въ удо́бно вре́мя преда́стъ.
И въ пе́рвый де́нь опрѣсно́къ, егда́ па́сху жря́ху, глаго́лаша Ему́ ученицы́ Его́: гдѣ́ хо́щеши, ше́дше угото́ваемъ, да я́си па́сху?
И посла́ два́ от­ учени́къ Сво­и́хъ и глаго́ла и́ма: иди́та во гра́дъ: и сря́щетъ ва́съ человѣ́къ въ скуде́льницѣ во́ду нося́: по не́мъ иди́та,
и идѣ́же а́ще вни́детъ, рцы́та господи́ну до́му, я́ко Учи́тель глаго́летъ: гдѣ́ е́сть вита́лница, идѣ́же па́сху со ученики́ Мо­и́ми снѣ́мъ?
И то́й ва́ма пока́жетъ го́рницу ве́лiю, по́стлану, гото́ву: ту́ угото́вайта на́мъ.
И изыдо́ста ученика́ Его́, и прiидо́ста во гра́дъ, и обрѣто́ста, я́коже рече́ и́ма: и угото́васта па́сху.
И ве́черу бы́в­шу прiи́де со обѣма­на́­де­ся­те.
И воз­лежа́щымъ и́мъ и яду́щымъ, рече́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко еди́нъ от­ ва́съ преда́стъ Мя́, яды́й со Мно́ю.
Они́ же нача́ша скорбѣ́ти и глаго́лати Ему́ еди́нъ по еди́ному: еда́ а́зъ? И другі́й: еда́ а́зъ?
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: еди́нъ от­ обою­на́­де­ся­те, омочи́вый со Мно́ю въ соли́ло.
Сы́нъ у́бо Человѣ́ческiй и́детъ, я́коже е́сть пи́сано о Не́мъ: го́ре же человѣ́ку тому́, и́мже Сы́нъ Человѣ́ческiй преда́ст­ся: до́брѣе бы́ло бы ему́, а́ще не бы́ роди́л­ся человѣ́къ то́й.
И яду́щымъ и́мъ, прiе́мь Иису́съ хлѣ́бъ, [и] благослови́въ, преломи́ и даде́ и́мъ, и рече́: прiими́те, яди́те: сiе́ е́сть Тѣ́ло Мое́.
И прiи́мъ ча́шу, хвалу́ воз­да́въ, даде́ и́мъ: и пи́ша от­ нея́ вси́.
И рече́ и́мъ: сiя́ е́сть Кро́вь Моя́ Но́ваго Завѣ́та, за мно́ги излива́ема:
ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ктому́ не и́мамъ пи́ти от­ плода́ ло́знаго до дне́ того́, егда́ е́ пiю́ но́во во Ца́р­ст­вiи Бо́жiи.
И воспѣ́в­ше изыдо́ша въ го́ру Елео́нскую.
И глаго́ла и́мъ Иису́съ, я́ко вси́ соблазните́ся о Мнѣ́ въ но́щь сiю́: пи́сано бо е́сть: поражу́ па́стыря, и разы́дут­ся о́вцы.
Но пото́мъ, егда́ воскре́сну, варя́ю вы́ въ Галиле́и.
Пе́тръ же рече́ Ему́: а́ще и вси́ соблазня́т­ся, но не а́зъ.
И глаго́ла ему́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко ты́ дне́сь въ но́щь сiю́, пре́жде да́же втори́цею пѣ́тель не воз­гласи́тъ, трикра́ты от­ве́ржешися Мене́.
О́нъ же мно́жае глаго́лаше па́че: а́ще [же] ми́ е́сть съ Тобо́ю и умре́ти, не от­ве́ргуся Тебе́. Та́кожде и вси́ глаго́лаху.
И прiидо́ша въ ве́сь, е́йже и́мя Геѳсима́нiа: и глаго́ла ученико́мъ Сво­и́мъ: сѣди́те здѣ́, до́ндеже ше́дъ помолю́ся.
И поя́тъ Петра́ и Иа́кова и Иоа́н­на съ Собо́ю: и нача́тъ ужаса́тися и тужи́ти.
И глаго́ла и́мъ: при­­ско́рбна е́сть душа́ Моя́ до сме́рти: бу́дите здѣ́ и бди́те.
И преше́дъ ма́ло, паде́ на земли́ и моля́шеся, да, а́ще воз­мо́жно е́сть, ми́мо и́детъ от­ Него́ ча́съ:
и глаго́лаше: А́вва О́тче, вся́ воз­мо́жна Тебѣ́: ми́мо неси́ от­ Мене́ ча́шу сiю́: но не е́же А́зъ хощу́, но е́же Ты́.
И прiи́де, и обрѣ́те и́хъ спя́щихъ, и глаго́ла Петро́ви: Си́моне, спи́ши ли? Не воз­мо́глъ еси́ еди́наго часа́ побдѣ́ти?
Бди́те и моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть: ду́хъ у́бо бо́дръ, пло́ть же немощна́.
И па́ки ше́дъ помоли́ся, то́жде сло́во ре́къ.
И воз­вра́щься обрѣ́те я́ па́ки спя́ща: бя́ху бо очеса́ и́мъ тя́готна: и не вѣ́дяху, что́ бы́ша Ему́ от­вѣща́ли.
И прiи́де трети́цею и глаго́ла и́мъ: спи́те про́чее и почива́йте: при­­спѣ́ коне́цъ, прiи́де ча́съ: се́, предае́т­ся Сы́нъ Человѣ́ческiй въ ру́ки грѣ́шникомъ:
воста́ните, и́демъ: се́, предая́й Мя́ при­­бли́жися.
[Зач. 65.] И а́бiе, еще́ Ему́ глаго́лющу, прiи́де Иу́да, еди́нъ сы́й от­ обою­на́­де­ся­те, и съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ору́жiемъ и дреко́льми, от­ архiере́й и кни́жникъ и ста́рецъ.
Даде́ же предая́й Его́ зна́менiе и́мъ, глаго́ля: Его́же а́ще лобжу́, То́й е́сть: ими́те Его́ и веди́те [Его́] сохра́н­но.
И при­­ше́дъ, а́бiе при­­сту́пль къ Нему́, глаго́ла [Ему́]: Равви́, Равви́. И облобыза́ Его́.
Они́ же воз­ложи́ша ру́цѣ Сво­и́ на него́ и я́ша Его́.
Еди́нъ же нѣ́кто от­ стоя́щихъ извле́къ но́жъ, уда́ри раба́ архiере́ова и урѣ́за ему́ у́хо.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жiемъ и дреко́льми я́ти Мя́?
По вся́ дни́ бѣ́хъ при­­ ва́съ въ це́ркви учя́, и не я́сте Мене́: но да сбу́дет­ся Писа́нiе.
И оста́вльше Его́, вси́ бѣжа́ша.
И еди́нъ нѣ́кто ю́ноша и́де по Не́мъ, одѣ́янъ въ плащани́цу по на́гу: и я́ша того́ ю́ношу.
О́нъ же оста́вль плащани́цу, на́гъ бѣжа́ от­ ни́хъ.
И ведо́ша Иису́са ко архiере́ю: и снидо́шася къ нему́ вси́ архiере́е и кни́жницы и ста́рцы.
И Пе́тръ издале́ча вслѣ́дъ Его́ и́де до вну́трь во дво́ръ архiере́овъ: и бѣ́ сѣдя́ со слуга́ми и грѣ́яся при свѣщи́ {при огни́}.
Архiере́е же и ве́сь со́нмъ иска́ху на Иису́са свидѣ́тел­ст­ва, да умертвя́тъ Его́: и не обрѣта́ху.
Мно́зи бо лжесвидѣ́тел­ст­воваху на Него́, и ра́вна свидѣ́тел­ст­ва не бя́ху.
И нѣ́цыи воста́в­ше лжесвидѣ́тел­ст­воваху на Него́, глаго́люще:
я́ко мы́ слы́шахомъ Его́ глаго́люща, я́ко А́зъ разорю́ це́рковь сiю́ рукотворе́ную и треми́ де́нми и́ну нерукотворе́ну сози́жду.
И ни та́ко ра́вно бѣ́ свидѣ́тел­ст­во и́хъ.
И воста́въ архiере́й посредѣ́, вопроси́ Иису́са, глаго́ля: не от­вѣщава́еши ли ничесо́же? Что́ сі́и на Тя́ свидѣ́тел­ст­вуютъ?
О́нъ же молча́­ше и ничто́же от­вѣщава́­ше. Па́ки архiере́й вопроси́ Его́ и глаго́ла Ему́: Ты́ ли еси́ Христо́съ, Сы́нъ Благослове́н­наго?
Иису́съ же рече́: А́зъ е́смь: и у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго о десну́ю сѣдя́ща си́лы и гряду́ща со о́блаки небе́сными.
Архiере́й же растерза́въ ри́зы своя́, глаго́ла: что́ еще́ тре́буемъ свидѣ́телей?
Слы́шасте хулу́: что́ ва́мъ мни́т­ся? Они́ же вси́ осуди́ша Его́ бы́ти пови́н­на сме́рти.
И нача́ша нѣ́цыи плюва́ти На́нь, и при­­крыва́ти лице́ Его́, и му́чити Его́, и глаго́лати Ему́: прорцы́. И слуги́ по лани́тома Его́ бiя́ху.
И су́щу Петро́ви во дворѣ́ ни́зу, прiи́де еди́на от­ рабы́нь архiере́овыхъ,
и ви́дѣв­ши Петра́ грѣ́ющася, воз­зрѣ́в­ши на него́, глаго́ла: и ты́ съ Назаряни́номъ Иису́сомъ бы́лъ еси́.
О́нъ же от­ве́ржеся, глаго́ля: не вѣ́мъ, ниже́ зна́ю, что́ ты́ глаго́леши. И изы́де во́нъ на преддво́рiе: и але́кторъ воз­гласи́.
И рабы́ня ви́дѣв­ши его́ па́ки, нача́тъ глаго́лати предстоя́щымъ, я́ко се́й от­ ни́хъ е́сть.
О́нъ же па́ки от­мета́­шеся. И пома́лѣ па́ки предстоя́щiи глаго́лаху Петро́ви: во­и́стин­ну от­ ни́хъ еси́: и́бо Галиле́анинъ еси́, и бесѣ́да твоя́ подо́бит­ся.
О́нъ же нача́ роти́тися и кля́тися, я́ко не вѣ́мъ Человѣ́ка Сего́, Его́же вы́ глаго́лете.
И второ́е але́кторъ воз­гласи́. И помяну́ Пе́тръ глаго́лъ, его́же рече́ ему́ Иису́съ, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не воз­гласи́тъ двакра́ты, от­ве́ржешися Мене́ трикра́ты. И наче́нъ пла́кашеся.
Синодальный
1 «Не бывает пророк без чести...» 7 Двенадцать посланы на служение. 14 Иоанн Креститель обезглавлен Иродом. 30 Насыщение 5000; 45 хождение по водам. 53 Исцеление многих.
[Зач. 22.] Оттуда вышел Он и пришел в Свое отечество; за Ним следовали ученики Его.
Когда наступила суббота, Он начал учить в синагоге; и многие слышавшие с изумлением говорили: откуда у Него это? что за премудрость дана Ему, и как такие чудеса совершаются руками Его?
Не плотник ли Он, сын Марии, брат Иакова, Иосии, Иуды и Симона? Не здесь ли, между нами, Его сестры? И соблазнялись о Нем.
Иисус же сказал им: не бывает пророк без чести, разве только в отечестве своем и у сродников и в доме своем.
И не мог совершить там никакого чуда, только на немногих больных возложив руки, исцелил их.
И дивился неверию их; потом ходил по окрестным селениям и учил.
[Зач. 23.] И, призвав двенадцать, начал посылать их по два, и дал им власть над нечистыми духами.
И заповедал им ничего не брать в дорогу, кроме одного посоха: ни сумы, ни хлеба, ни меди в поясе,
но обуваться в простую обувь и не носить двух одежд.
И сказал им: если где войдете в дом, оставайтесь в нем, доколе не выйдете из того места.
И если кто не примет вас и не будет слушать вас, то, выходя оттуда, отрясите прах от ног ваших, во свидетельство на них. Истинно говорю вам: отраднее будет Содому и Гоморре в день суда, нежели тому городу.
Они пошли и проповедовали покаяние;
изгоняли многих бесов и многих больных мазали маслом и исцеляли.
[Зач. 24.] Царь Ирод, услышав об Иисусе (ибо имя Его стало гласно), говорил: это Иоанн Креститель воскрес из мертвых, и потому чудеса делаются им.
Другие говорили: это Илия, а иные говорили: это пророк, или как один из пророков.
Ирод же, услышав, сказал: это Иоанн, которого я обезглавил; он воскрес из мертвых.
Ибо сей Ирод, послав, взял Иоанна и заключил его в темницу за Иродиаду, жену Филиппа, брата своего, потому что женился на ней.
Ибо Иоанн говорил Ироду: не должно тебе иметь жену брата твоего.
Иродиада же, злобясь на него, желала убить его; но не могла.
Ибо Ирод боялся Иоанна, зная, что он муж праведный и святой, и берёг его; многое делал, слушаясь его, и с удовольствием слушал его.
Настал удобный день, когда Ирод, по случаю дня рождения своего, делал пир вельможам своим, тысяченачальникам и старейшинам Галилейским, –
дочь Иродиады вошла, плясала и угодила Ироду и возлежавшим с ним; царь сказал девице: проси у меня, чего хочешь, и дам тебе;
и клялся ей: чего ни попросишь у меня, дам тебе, даже до половины моего царства.
Она вышла и спросила у матери своей: чего просить? Та отвечала: головы Иоанна Крестителя.
И она тотчас пошла с поспешностью к царю и просила, говоря: хочу, чтобы ты дал мне теперь же на блюде голову Иоанна Крестителя.
Царь опечалился, но ради клятвы и возлежавших с ним не захотел отказать ей.
И тотчас, послав оруженосца, царь повелел принести голову его.
Он пошел, отсек ему голову в темнице, и принес голову его на блюде, и отдал ее девице, а девица отдала ее матери своей.
Ученики его, услышав, пришли и взяли тело его, и положили его во гробе.
[Зач. 25.] И собрались апостолы к Иисусу и рассказали Ему всё, и что сделали, и чему научили.
Он сказал им: пойдите вы одни в пустынное место и отдохните немного, – ибо много было приходящих и отходящих, так что и есть им было некогда.
И отправились в пустынное место в лодке одни.
Народ увидел, как они отправлялись, и многие узнали их; и бежали туда пешие из всех городов, и предупредили их, и собрались к Нему.
Иисус, выйдя, увидел множество народа и сжалился над ними, потому что они были, как овцы, не имеющие пастыря; и начал учить их много.
И как времени прошло много, ученики Его, приступив к Нему, говорят: место здесь пустынное, а времени уже много, –
отпусти их, чтобы они пошли в окрестные деревни и селения и купили себе хлеба, ибо им нечего есть.
Он сказал им в ответ: вы дайте им есть. И сказали Ему: разве нам пойти купить хлеба динариев на двести и дать им есть?
Но Он спросил их: сколько у вас хлебов? пойдите, посмотрите. Они, узнав, сказали: пять хлебов и две рыбы.
Тогда повелел им рассадить всех отделениями на зеленой траве.
И сели рядами, по сто и по пятидесяти.
Он взял пять хлебов и две рыбы, воззрев на небо, благословил и преломил хлебы и дал ученикам Своим, чтобы они раздали им; и две рыбы разделил на всех.
И ели все, и насытились.
И набрали кусков хлеба и остатков от рыб двенадцать полных коробов.
Было же евших хлебы около пяти тысяч мужей.
[Зач. 26.] И тотчас понудил учеников Своих войти в лодку и отправиться вперед на другую сторону к Вифсаиде, пока Он отпустит народ.
И, отпустив их, пошел на гору помолиться.
Вечером лодка была посреди моря, а Он один на земле.
И увидел их бедствующих в плавании, потому что ветер им был противный; около же четвертой стражи ночи подошел к ним, идя по морю, и хотел миновать их.
Они, увидев Его идущего по морю, подумали, что это призрак, и вскричали.
Ибо все видели Его и испугались. И тотчас заговорил с ними и сказал им: ободритесь; это Я, не бойтесь.
И вошел к ним в лодку, и ветер утих. И они чрезвычайно изумлялись в себе и дивились,
ибо не вразумились чудом над хлебами, потому что сердце их было окаменено.
И, переправившись, прибыли в землю Геннисаретскую и пристали к берегу.
[Зач. 27.] Когда вышли они из лодки, тотчас жители, узнав Его,
обежали всю окрестность ту и начали на постелях приносить больных туда, где Он, как слышно было, находился.
И куда ни приходил Он, в селения ли, в города ли, в деревни ли, клали больных на открытых местах и просили Его, чтобы им прикоснуться хотя к краю одежды Его; и которые прикасались к Нему, исцелялись.
1 Насыщение 4000. 11 Фарисеи требуют знамения; 14 «берегитесь закваски фарисейской». 22 Исцеление слепого в Вифсаиде. 27 Петр исповедует Иисуса Христом. 31 Свой крест, сбереженная и потерянная жизнь.
[Зач. 32.] В те дни, когда собралось весьма много народа и нечего было им есть, Иисус, призвав учеников Своих, сказал им:
жаль Мне народа, что уже три дня находятся при Мне, и нечего им есть.
Если неевшими отпущу их в домы их, ослабеют в дороге, ибо некоторые из них пришли издалека.
Ученики Его отвечали Ему: откуда мог бы кто взять здесь в пустыне хлебов, чтобы накормить их?
И спросил их: сколько у вас хлебов? Они сказали: семь.
Тогда велел народу возлечь на землю; и, взяв семь хлебов и воздав благодарение, преломил и дал ученикам Своим, чтобы они раздали; и они раздали народу.
Было у них и немного рыбок: благословив, Он велел раздать и их.
И ели, и насытились; и набрали оставшихся кусков семь корзин.
Евших же было около четырех тысяч. И отпустил их.
И тотчас войдя в лодку с учениками Своими, прибыл в пределы Далмануфские.
[Зач. 33.] Вышли фарисеи, начали с Ним спорить и требовали от Него знамения с неба, искушая Его.
И Он, глубоко вздохнув, сказал: для чего род сей требует знамения? Истинно говорю вам, не дастся роду сему знамение.
И, оставив их, опять вошел в лодку и отправился на ту сторону.
При сем ученики Его забыли взять хлебов и кроме одного хлеба не имели с собою в лодке.
А Он заповедал им, говоря: смотрите, берегитесь закваски фарисейской и закваски Иродовой.
И, рассуждая между собою, говорили: это значит, что хлебов нет у нас.
Иисус, уразумев, говорит им: что рассуждаете о том, что нет у вас хлебов? Еще ли не понимаете и не разумеете? Еще ли окаменено у вас сердце?
Имея очи, не видите? имея уши, не слышите? и не помните?
Когда Я пять хлебов преломил для пяти тысяч человек, сколько полных коробов набрали вы кусков? Говорят Ему: двенадцать.
А когда семь для четырех тысяч, сколько корзин набрали вы оставшихся кусков? Сказали: семь.
И сказал им: как же не разумеете?
[Зач. 34.] Приходит в Вифсаиду; и приводят к Нему слепого и просят, чтобы прикоснулся к нему.
Он, взяв слепого за руку, вывел его вон из селения и, плюнув ему на глаза, возложил на него руки и спросил его: видит ли что?
Он, взглянув, сказал: вижу проходящих людей, как деревья.
Потом опять возложил руки на глаза ему и велел ему взглянуть. И он исцелел и стал видеть все ясно.
И послал его домой, сказав: не заходи в селение и не рассказывай никому в селении.
[Зач. 35.] И пошел Иисус с учениками Своими в селения Кесарии Филипповой. Дорогою Он спрашивал учеников Своих: за кого почитают Меня люди?
Они отвечали: за Иоанна Крестителя; другие же – за Илию; а иные – за одного из пророков.
Он говорит им: а вы за кого почитаете Меня? Петр сказал Ему в ответ: Ты Христос.
[Зач. 36.] И запретил им, чтобы никому не говорили о Нем.
И начал учить их, что Сыну Человеческому много должно пострадать, быть отвержену старейшинами, первосвященниками и книжниками, и быть убиту, и в третий день воскреснуть.
И говорил о сем открыто. Но Петр, отозвав Его, начал прекословить Ему.
Он же, обратившись и взглянув на учеников Своих, воспретил Петру, сказав: отойди от Меня, сатана, потому что ты думаешь не о том, что Божие, но что человеческое.
И, подозвав народ с учениками Своими, сказал им: [Зач. 37.] кто хочет идти за Мною, отвергнись себя, и возьми крест свой, и следуй за Мною.
Ибо кто хочет душу свою сберечь, тот потеряет ее, а кто потеряет душу свою ради Меня и Евангелия, тот сбережет ее.
Ибо какая польза человеку, если он приобретет весь мир, а душе своей повредит?
Или какой выкуп даст человек за душу свою?
Ибо кто постыдится Меня и Моих слов в роде сем прелюбодейном и грешном, того постыдится и Сын Человеческий, когда приидет в славе Отца Своего со святыми Ангелами.
1 Помазание Иисуса Христа драгоценным миром. 10 Тайная Вечеря; Хлеб и Вино. 26 Предсказание об отречении Петра. 32 Молитва в Гефсимании. 43 Предательство Иуды; бегство учеников; 53 Иисус Христос пред первосвященниками и Синедрионом; отречение Петра.
Через два дня надлежало быть празднику Пасхи и опресноков. И искали первосвященники и книжники, как бы взять Его хитростью и убить;
но говорили: только не в праздник, чтобы не произошло возмущения в народе.
[Зач. 63.] И когда был Он в Вифании, в доме Симона прокаженного, и возлежал, – пришла женщина с алавастровым сосудом мира из нарда чистого, драгоценного и, разбив сосуд, возлила Ему на голову.
Некоторые же вознегодовали и говорили между собою: к чему сия трата мира?
Ибо можно было бы продать его более нежели за триста динариев и раздать нищим. И роптали на нее.
Но Иисус сказал: оставьте ее; что́ ее смущаете? Она доброе дело сделала для Меня.
Ибо нищих всегда имеете с собою и, когда захотите, можете им благотворить; а Меня не всегда имеете.
Она сделала, что́ могла: предварила помазать тело Мое к погребению.
Истинно говорю вам: где ни будет проповедано Евангелие сие в целом мире, сказано будет, в память ее, и о том, что́ она сделала.
[Зач. 64.] И пошел Иуда Искариот, один из двенадцати, к первосвященникам, чтобы предать Его им.
Они же, услышав, обрадовались, и обещали дать ему сребреники. И он искал, как бы в удобное время предать Его.
В первый день опресноков, когда заколали пасхального агнца, говорят Ему ученики Его: где хочешь есть пасху? мы пойдем и приготовим.
И посылает двух из учеников Своих и говорит им: пойдите в город; и встретится вам человек, несущий кувшин воды; последуйте за ним
и куда он войдет, скажите хозяину дома того: Учитель говорит: где комната, в которой бы Мне есть пасху с учениками Моими?
И он покажет вам горницу большую, устланную, готовую: там приготовьте нам.
И пошли ученики Его, и пришли в город, и нашли, как сказал им; и приготовили пасху.
Когда настал вечер, Он приходит с двенадцатью.
И, когда они возлежали и ели, Иисус сказал: истинно говорю вам, один из вас, ядущий со Мною, предаст Меня.
Они опечалились и стали говорить Ему, один за другим: не я ли? и другой: не я ли?
Он же сказал им в ответ: один из двенадцати, обмакивающий со Мною в блюдо.
Впрочем Сын Человеческий идет, как писано о Нем; но горе тому человеку, которым Сын Человеческий предается: лучше было бы тому человеку не родиться.
И когда они ели, Иисус, взяв хлеб, благословил, преломил, дал им и сказал: приимите, ядите; сие есть Тело Мое.
И, взяв чашу, благодарив, подал им: и пили из нее все.
И сказал им: сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая.
Истинно говорю вам: Я уже не буду пить от плода виноградного до того дня, когда буду пить новое вино в Царствии Божием.
И, воспев, пошли на гору Елеонскую.
И говорит им Иисус: все вы соблазнитесь о Мне в эту ночь; ибо написано: поражу пастыря, и рассеются овцы.
По воскресении же Моем, Я предварю вас в Галилее.
Петр сказал Ему: если и все соблазнятся, но не я.
И говорит ему Иисус: истинно говорю тебе, что ты ныне, в эту ночь, прежде нежели дважды пропоет петух, трижды отречешься от Меня.
Но он еще с бо́льшим усилием говорил: хотя бы мне надлежало и умереть с Тобою, не отрекусь от Тебя. То́ же и все говорили.
Пришли в селение, называемое Гефсимания; и Он сказал ученикам Своим: посидите здесь, пока Я помолюсь.
И взял с Собою Петра, Иакова и Иоанна; и начал ужасаться и тосковать.
И сказал им: душа Моя скорбит смертельно; побудьте здесь и бодрствуйте.
И, отойдя немного, пал на землю и молился, чтобы, если возможно, миновал Его час сей;
и говорил: Авва Отче! всё возможно Тебе; пронеси чашу сию мимо Меня; но не чего Я хочу, а чего Ты.
Возвращается и находит их спящими, и говорит Петру: Симон! ты спишь? не мог ты бодрствовать один час?
Бодрствуйте и молитесь, чтобы не впасть в искушение: дух бодр, плоть же немощна.
И, опять отойдя, молился, сказав то же слово.
И, возвратившись, опять нашел их спящими, ибо глаза у них отяжелели, и они не знали, что́ Ему отвечать.
И приходит в третий раз и говорит им: вы всё еще спите и почиваете? Кончено, пришел час: вот, предается Сын Человеческий в руки грешников.
Встаньте, пойдем; вот, приблизился предающий Меня.
[Зач. 65.] И тотчас, как Он еще говорил, приходит Иуда, один из двенадцати, и с ним множество народа с мечами и кольями, от первосвященников и книжников и старейшин.
Предающий же Его дал им знак, сказав: Кого я поцелую, Тот и есть, возьмите Его и ведите осторожно.
И, придя, тотчас подошел к Нему и говорит: Равви́! Равви́! и поцеловал Его.
А они возложили на Него руки свои и взяли Его.
Один же из стоявших тут извлек меч, ударил раба первосвященникова и отсек ему ухо.
Тогда Иисус сказал им: как будто на разбойника вышли вы с мечами и кольями, чтобы взять Меня.
Каждый день бывал Я с вами в храме и учил, и вы не брали Меня. Но да сбудутся Писания.
Тогда, оставив Его, все бежали.
Один юноша, завернувшись по нагому телу в покрывало, следовал за Ним; и воины схватили его.
Но он, оставив покрывало, нагой убежал от них.
И привели Иисуса к первосвященнику; и собрались к нему все первосвященники и старейшины и книжники.
Петр издали следовал за Ним, даже внутрь двора первосвященникова; и сидел со служителями, и грелся у огня.
Первосвященники же и весь синедрион искали свидетельства на Иисуса, чтобы предать Его смерти; и не находили.
Ибо многие лжесвидетельствовали на Него, но свидетельства сии не были достаточны.
И некоторые, встав, лжесвидетельствовали против Него и говорили:
мы слышали, как Он говорил: Я разрушу храм сей рукотворенный, и через три дня воздвигну другой, нерукотворенный.
Но и такое свидетельство их не было достаточно.
Тогда первосвященник стал посреди и спросил Иисуса: что́ Ты ничего не отвечаешь? что́ они против Тебя свидетельствуют?
Но Он молчал и не отвечал ничего. Опять первосвященник спросил Его и сказал Ему: Ты ли Христос, Сын Благословенного?
Иисус сказал: Я; и вы у́зрите Сына Человеческого, сидящего одесную силы и грядущего на облаках небесных.
Тогда первосвященник, разодрав одежды свои, сказал: на что еще нам свидетелей?
Вы слышали богохульство; как вам кажется? Они же все признали Его повинным смерти.
И некоторые начали плевать на Него и, закрывая Ему лицо, ударять Его и говорить Ему: прореки. И слуги били Его по ланитам.
Когда Петр был на дворе внизу, пришла одна из служанок первосвященника
и, увидев Петра греющегося и всмотревшись в него, сказала: и ты был с Иисусом Назарянином.
Но он отрекся, сказав: не знаю и не понимаю, что ты говоришь. И вышел вон на передний двор; и запел петух.
Служанка, увидев его опять, начала говорить стоявшим тут: этот из них.
Он опять отрекся. Спустя немного, стоявшие тут опять стали говорить Петру: точно ты из них; ибо ты Галилеянин, и наречие твое сходно.
Он же начал клясться и божиться: не знаю Человека Сего, о Котором говорите.
Тогда петух запел во второй раз. И вспомнил Петр слово, сказанное ему Иисусом: прежде нежели петух пропоет дважды, трижды отречешься от Меня; и начал плакать.
І выйшаў Ён адтуль і прыйшоў на ба́цькаўшчыну Сваю, і за Ім ішлі вучні Яго.
І калі настала субота, пачаў Ён вучы́ць у сінагозе, і многія слухачы́ дзівіліся, ка́жучы: адкуль у Яго гэта? і што за мудрасць да́дзена Яму, і як такія цуды тво́рацца рукамі Яго?
Ці не цясля́р гэта, сын Марыі і брат Іакава, Іасíі, Іуды і Сíмана? і ці не сёстры Яго тут сярод нас? І сумнява́ліся ў Ім.
Іісус жа казаў ім: не бывае прарок без паша́ны, хіба́ толькі на ба́цькаўшчыне сваёй, і ў родных сваіх, і ў доме сваім.
І не мог там ніякага цу́ду ствары́ць, толькі нямногіх хворых, усклаўшы на іх ру́кі, ацалíў.
І дзівіўся нявер’ю іх. І хадзіў па навакольных се́лішчах, навучаючы.
І, паклíкаўшы дванаццаць, пачаў іх пасылаць па двое і даў ім ула́ду над нячыстымі ду́хамі.
І наказа́ў ім нічога не браць у дарогу, акрамя аднаго посаха: ні торбы, ні хле́ба, ні медзі ў поясе;
але абува́цца ў санда́лі і не насіць дзвюх адзе́жын.
І казаў ім: калі дзе ўво́йдзеце ў дом, застава́йцеся ў ім, пакуль не по́йдзеце адтуль;
і калі хто не пры́ме вас і не паслухаецца вас, то выхо́дзячы адтуль, абтрасíце пыл з ног вашых у све́дчанне ім. Праўду кажу вам: лягчэй будзе Садо́му і Гамо́ры ў дзень су́дны, чым гораду таму.
І, пайшоўшы, яны прапаве́давалі пакая́нне,
і дэманаў многіх выганя́лі, і пама́звалі алеем многіх хворых, і ацаля́лі.
І дачу́ўся пра Іісуса цар Ірад, бо вядомым стала імя́ Яго, і казаў: гэта Іаан Хрысцíцель з мёртвых паўстаў, і таму цуды дзе́юцца ім.
Іншыя казалі: гэта Ілія́, а іншыя казалі: гэта прарок ці як адзін з прарокаў.
А Ірад, пачуўшы, сказаў: гэта Іаан, якому я адсе́к галаву, ён паўстаў з мёртвых.
Бо сам Ірад паслаў схапіць Іаана і звяза́ў яго ў цямніцы з-за Ірадыя́ды, жонкі Філіпа, брата свайго, таму што ажаніўся з ёю.
Бо Іаан казаў Іраду: не нале́жыць табе мець жонку брата твайго.
А Ірадыя́да, гне́ваючыся на яго, жада́ла яго забіць, ды не магла.
Бо Ірад баяўся Іаана, ведаючы яго як чалавека праведнага і святога, і аберагаў яго, і шмат рабіў, слу́хаючыся яго, і з ахвотаю яго слухаў.
І настаў зручны дзень, калі Ірад у гадавіну свайго нараджэння ла́дзіў пір вяльможам сваім, тысячанача́льнікам і старэйшынам Галілейскім,
і ўвайшла дачка́ Ірадыя́ды, і танцавала, і дагадзíла Іраду і тым, што ўзляжа́лі з ім. Сказаў цар дзяўчыне: прасі ў мяне чаго хочаш, і дам табе.
І пакляўся ёй: чаго ні папросіш у мяне, дам табе, хоць і паўцарства майго.
Яна ж выйшла і спытала ў маці сваёй: чаго прасіць? Тая адказала: галаву Іаана Хрысцíцеля.
І яна адразу, паспе́шліва ўвайшоўшы да цара, прасіла, ка́жучы: хачу каб ты цяпер жа даў мне на блю́дзе галаву Іаана Хрысцíцеля.
І засмуціўся цар, але дзе́ля клятвы і тых, што ўзляжа́лі з ім, не захацеў адмовіць ёй.
І адразу, паслаўшы целаахоўніка, цар загадаў прыне́сці галаву яго.
Той, пайшоўшы, адсе́к яму галаву ў цямніцы і прынёс на блю́дзе і аддаў яе дзяўчыне, а дзяўчына аддала́ яе маці сваёй.
І, дачу́ўшыся, вучні яго прыйшлі і ўзялí це́ла яго, і паклалі яго ў магілу.
І сабра́ліся апосталы да Іісуса і расказалі Яму ўсё: і што зрабілі, і чаму навучылі.
І сказаў ім: пайдзіце вы самі, асобна, у пустэ́льнае месца і адпачнíце крыху́. Бо многія прыхо́дзілі і адыхо́дзілі, так што і паесці ім не было́ калі.
І адправіліся яны ў пустэ́льнае месца на лодцы асобна.
І ўбачыў народ, як яны адплывалі, і пазналі іх многія, і пехато́ю з усіх гарадоў спяшаліся туды, і апярэ́дзілі іх, і сышлíся да Яго.
І, выйшаўшы, убачыў Іісус мноства людзей і пашкадаваў іх, бо яны былí як авечкі без пастыра; і пачаў іх вучы́ць многа.
І калі быў ужо час позні, вучні Яго, падышоўшы да Яго, казалі: месца тут пустэ́льнае, і ўжо час позні,
адпусці іх, каб пайшлі ў навакольныя вёскі ды се́лішчы і купілі сабе хле́ба, бо не маюць чаго есці.
Ён жа ў адказ ім прамовіў: вы ім дайце есці. І кажуць Яму: ці не пайсці нам купíць хлябо́ў дына́рыяў на дзвесце і даць ім есці?
Але Ён гаворыць ім: колькі хлябоў ма́еце? ідзіце і паглядзíце. І, даведаўшыся, яны кажуць: пяць хлябо́ў і дзве ры́біны.
І загадаў ім рассадзíць усіх групамі на зялёнай траве.
І ўзляглí ў рады́ па сто і па пяцьдзесят.
І, узяўшы пяць хлябо́ў і дзве ры́біны, узвёўшы вочы на неба, благаславіў і пераламíў хлябы́, і даваў вучням Сваім, каб разносілі ім, і дзве рыбіны падзяліў на ўсіх.
І елі ўсе і насы́ціліся.
І назбіралі кавалкаў хле́ба дванаццаць поўных кашоў і рэшты ад рыбы.
А было тых, што елі хлябы́, каля пяці тысяч мужчын.
І адразу прымусіў вучняў Сваіх увайсці ў лодку і адправіцца ўперад Яго на той бок да Віфсаíды, пакуль Ён адпу́сціць людзей.
І, адпусціўшы іх, пайшоў на гару памалíцца.
І як настаў вечар, лодка была пасярод мора, а Ён адзін на зямлі.
І ўбачыў іх, знясíленых веслава́ннем, бо вецер дзьмуў насу́праць ім; і каля чацвёртай ва́рты ночы наблізіўся да іх, ідучы́ па моры, і хацеў абміну́ць іх.
Яны ж, убачыўшы, як Ён ідзе па моры, падумалі, што гэта пры́від, і закрычалі.
Бо ўсе Яго бачылі і перапалохаліся. і адразу загаварыў з імі і сказаў ім: супакойцеся; гэта Я, не бойцеся.
І ўвайшоў да іх у лодку; і вецер суня́ўся. І яны надзвы́чай былі ўзру́шаныя ў сабе і здзіўляліся.
Бо не ўразуме́лі таго, што адбыло́ся з хляба́мі, бо сэрца ў іх было́ скамяне́лае.
І, перапра́віўшыся, прыбылí ў зямлю Генісарэ́цкую, і прысталі да берага.
І калі выйшлі яны з лодкі, адразу людзі пазна́лі Яго,
і, аббегшы ўсё наваколле тое, пачалí на пасцелях прыно́сіць хворых туды, дзе, па чу́тках, быў Ён.
І куды б ні прыхо́дзіў Ён, у пасе́лішчы, ці ў гарады, ці ў вёскі, на лю́дных месцах клалі хворых і прасілі Яго, каб хоць да кра́ю адзе́ння Яго дакрану́цца; і тыя, што дакрана́ліся да Яго, уратоўваліся.
У тыя дні, калі сабра́лася многа народу і не ме́лі чаго есці, Іісус, паклíкаўшы вучняў Сваіх, кажа ім:
шкада Мне людзей, што ўжо тры дні застаюцца са Мною, і не ма́юць чаго есці.
І калі адпушчу іх дадому галоднымі, аслабеюць у дарозе, бо некаторыя з іх прыйшлі здалёку.
І адказалі Яму вучні Яго: адкуль можа хто накарміць іх хле́бам тут, у пусты́ні?
І спытаў у іх: колькі ў вас хлябо́ў? Яны адказалі: сем.
Тады загадаў лю́дзям узле́гчы на зямлі; і, ўзяўшы сем хлябо́ў, узнёсшы падзяку, пераламíў, і даў вучням Сваім, каб раздавалі; і яны раздалí лю́дзям.
І ме́лі некалькі ры́бінак: і блага­славіўшы, Ён загадаў і іх раздаць.
І елі, і насы́ціліся; і назбіралі рэ́шты кавалкаў сем кашоў.
А было́ тых, што елі, каля чатырох тысяч. І адпусцíў іх.
І адразу ўвайшоў у лодку і прыбы́ў з вучнямі Сваімі ў ме́жы Далману́фскія.
І выйшлі фарысеі і пачалí спрачацца з Ім, да­­ма­га́ючыся ад Яго знаме́ння з неба, спакуша́ючы Яго.
І Ён, уздыхну́ўшы духам Сваім, кажа: нашто род гэты знаме́ння патрабу́е? Праўду кажу вам: не будзе да́дзена роду гэтаму знаме́нне.
І, пакíнуўшы іх, зноў увайшоў у лодку і адправіўся на той бок.
І забы́ліся вучні Яго ўзяць хлябо́ў, і акрамя аднаго хлеба не ме́лі з сабой у лодцы.
І Ён наказаў ім, гаворачы: глядзíце, сцеражы́цеся заква́скі фарысейскай і заква́скі Ірадавай.
І разважа́лі між сабой, ка́жучы: гэта значыць, што хлябоў у нас няма.
І, ве́даючы, Іісус кажа ім: чаму разважа́еце, што хлябоў няма ў вас? Няўжо яшчэ не адчуваеце і не разумееце? Няўжо дагэ́туль скамяне́лае сэ́рца ваша?
Вочы ма́ючы, не бачыце? ву́шы ма́ючы, не чуеце? і не па́мятаеце?
Калі пяць хлябоў пераламíў Я на пяць тысяч, колькі поўных кашоў кавалкаў назбіра́лі вы? Кажуць Яму: дванаццаць.
А калі сем хлябоў на чатыры тысячы, колькі поўных кашоў кавалкаў вы набра́лі? Яны ж адказалі: сем.
І сказаў ім: як жа не разумееце?
І прыхо́дзіць у Віфсаíду. І прыводзяць да Яго сляпога і просяць, каб да яго дакрануўся.
І, узяўшы за руку́ сляпога, вы́веў яго за пасе́лішча і, плюнуўшы на вочы яму, усклаўшы ру́кі на яго, пытаўся ў яго, ці бачыць што.
Той, агле́дзеўшыся, сказаў: бачу людзей, нíбы дрэвы, што ходзяць.
Потым зноў усклаў ру́кі на вочы яго і зрабіў яго віду́шчым. І ацалíўся той, і стаў бачыць усё выра́зна.
І адаслаў яго ў дом, ка́жучы: у пасе́лішча не заходзь і не расказвай нікому ў пасе́лішчы.
І пайшоў Іісус з вучнямі Сваімі ў пасе́лішчы Кесары́і Філіпавай. І дарогаю пытаўся ў вучняў Сваіх, ка́жучы ім: за каго Мяне прыма́юць людзі?
А яны адказалі: за Іаана Хрысцíцеля, іншыя — за Ілію́, а іншыя — за аднаго з прарокаў.
Ён сказаў ім: а вы за каго прыма́еце Мяне? І ў адказ Пётр сказаў Яму: Ты — Хрыстос.
І загадаў ім, каб нікому не гаварылі пра Яго.
І пачаў вучы́ць іх, што Сыну Чалавечаму нале́жыць многа адпаку́таваць, быць адры́нутым старэйшынамі, і першасвятара́мі, і кніжнікамі, і забітым быць, і на трэці дзень уваскрэ́снуць.
І казаў пра гэта адкрыта. І Пётр, адвёўшы Яго, пачаў адгаво́рваць Яго.
А Ён, абярну́ўшыся і паглядзе́ўшы на вучняў Сваіх, забараніў Пятру, ка́жучы: адыдзí ад Мяне, сатана, бо думаеш не пра тое, што Божае, а пра тое, што чалавечае.
І, паклíкаўшы людзей з вучнямі Сваімі, сказаў ім: хто хоча ісці за Мною, няхай адрачэ́цца ад сябе і во́зьме крыж свой, і ўслед за Мной ідзе.
Бо хто хоча душу́ сваю ўратава́ць, той загу́біць яе; а хто загу́біць душу́ сваю дзе́ля Мяне і Ева́нгелля, той урату́е яе.
Бо якую кары́сць будзе мець чалавек, калі ён здабу́дзе ўвесь свет, а пашко́дзіць душы́ сваёй?
Альбо які вы́куп дасць чалавек за душу́ сваю?
Бо хто пасаро́меецца Мяне і слоў Маіх перад родам гэтым пралюбадзе́йным і грэшным, таго і Сын Чалавечы пасаро́меецца, калі пры́йдзе ў славе Айца Свайго з Ангеламі святымі.
А праз два дні была́ Пасха і свята праснако́ў; і шукалі першасвятары́ і кніжнікі, як узяць Яго хітрасцю і забіць;
але казалі: толькі не ў свята, каб не было абурэ́ння ў народзе.
І калі быў Ён у Віфа́ніі, у доме Сíмана пракажонага, і ўзляжа́ў, — прыйшла жанчына з алеба́стравай пасу́дзінай мíра з на́рду чыстага і шматкашто́ўнага і, разбíўшы пасу́дзіну, узліва́ла Яму на галаву.
Былí ж некаторыя, што абу́рыліся і гаварылі паміж сабою: навошта гэтая тра́та мíра?
Бо можна было б прадаць яго больш чым за трыста дынарыяў і раздаць убогім. І папракалі яе.
Але Іісус сказаў: пакіньце яе, навошта яе бянтэ́жыце? Яна добрую справу зрабіла для Мяне.
Бо ўбогіх вы заўсёды ма́еце з сабою і, калі хочаце, можаце дабро ім рабіць; а Мяне не заўсёды ма́еце.
Яна зрабіла, што магла: за́гадзя пама́зала Маё це́ла для пахава́ння.
Праўду кажу вам: дзе толькі будзе прапаве́дана Ева́нгелле гэтае ва ўсім свеце, дык і пра тое, што́ зрабіла яна, ска́зана будзе ў памяць аб ёй.
І пайшоў Іуда Іскарыёт, адзін з двана́ццаці, да першасвятаро́ў, каб вы́даць Яго ім.
Яны ж, пачуўшы, узра́даваліся і абяцалі яму даць срэбранікі. І ён шукаў, як пры нагодзе вы́даць Яго.
І ў першы дзень праснако́ў, калі прыно́сілі пасхальную ахвяру, кажуць Яму вучні Яго: дзе хочаш, каб мы пайшлі і прыгатавалі Табе есці пасху?
І пасылае двух з вучняў Сваіх і кажа ім: ідзіце ў горад; і сустрэне вас чалавек, які будзе не́сці збан вады; ідзіце за ім.
І, куды ён увойдзе, скажы́це гаспадару́ таго дома: “Настаўнік кажа: дзе святлíца, у якой Мне есці пасху з вучнямі Маімі?”
І ён вам пакажа верхні пакой вялікі, засла́ны, гатовы; там прыгату́йце нам.
І пайшлі вучні Яго, і прыйшлі ў горад, і знайшлі, як сказаў ім; і прыгатава́лі пасху.
І калі звечарэ́ла, прыходзіць Ён з двана́ццаццю.
І калі ўзляжа́лі яны і елі, сказаў Іісус: праўду кажу вам, адзін з вас, які есць са Мною, вы́дасць Мяне.
Яны ж засмуцíліся і пачалí гаварыць Яму адзін за адным: ці не я? і другі: ці не я?
Ён жа сказаў ім у адказ: адзін з двана́ццаці, хто мача́е са Мною ў блю́да.
Зрэшты, Сын Чалавечы ідзе, як напíсана пра Яго; але го́ра таму чалавеку, які выдае́ Сына Чалавечага: лепш было б таму чалавеку не радзíцца.
І калі яны елі, Іісус, узяўшы хлеб і благаславіўшы, пераламíў і даў ім, і сказаў: прыміце, ежце: гэта Цела Маё.
І, узяўшы чашу, узнёс падзяку і даў ім; і пілí з яе ўсе.
І сказаў ім: гэта Кроў Мая́ новага запаве́ту, якая за многіх праліва́ецца.
Праўду кажу вам, што больш не буду піць ад плоду вінагра́днага да таго дня, калі буду піць новае віно ў Царстве Божым.
І, праспяваўшы хвалу́, яны пайшлі на гару́ Елео́нскую.
І кажа ім Іісус: усе вы ўсумніце́ся ўва Мне ў гэтую ноч, бо напíсана: “паражу́ па́стыра і рассе́юцца авечкі”.
Але пасля ўваскрасе́ння Майго Я апярэ́джу вас у Галіле́і.
А Пётр сказаў Яму: хоць і ўсе ўсумня́цца, але не я.
І кажа яму Іісус: праўду кажу табе, што ты сёння, у гэтую ноч, перш чым двойчы заспявае певень, тройчы адрачэ́шся ад Мяне.
А ён яшчэ насто́йлівей гаварыў: калі б мне трэба было і паме́рці з Табою, не адраку́ся ад Цябе. Гэтаксама і ўсе гаварылі.
І прыйшлі ў мясціну пад назвай Гефсіма́нія, і кажа Ён вучням Сваім: пасядзíце тут, пакуль Я пайду памалю́ся.
І бярэ Пятра, Іакава і Іаана з Сабою; і пачаў журы́цца і тужы́ць.
І кажа ім: смутку́е душа́ Мая́ смяро́тна; пабу́дзьце тут і не спíце.
І, адышоўшы крыху́, упаў на зямлю́ і маліўся, каб, калі магчыма, абміну́ў Яго час гэты;
і гаварыў: Авва Ойча! усё магчыма Табе; пранясі чашу гэтую міма Мяне, але не чаго Я хачу, а чаго Ты.
І прыхо́дзіць, і знахо́дзіць, што яны спяць, і кажа Пятру: Сíмане, ты спіш? не змог ты адной гадзíны не паспаць?
Не спíце і маліцеся, каб не ўпа́сці ў спакусу: дух бадзёры, а плоць не́мачная.
І зноў, адышоўшы, маліўся, ка́жучы тое ж слова.
І, вярнуўшыся, знайшоў, што зноў яны спяць; бо вочы ў іх ацяжэ́лі; і не ведалі яны, што Яму адказаць.
І прыхо́дзіць трэці раз і кажа ім: вы ўсё яшчэ спіце́ і спачыва́еце. Го́дзе, настаў час: вось, аддае́цца Сын Чалавечы ў ру́кі грэшнікаў.
Уставайце, хадзе́м; вось, наблізіўся той, хто выдае́ Мяне.
І адразу, калі яшчэ Ён гаварыў, прыхо́дзіць Іуда, адзін з двана́ццаці, і з ім мноства людзей з мяча́мі і кала́мі, ад першасвятаро́ў, і кніжнікаў, і старэйшын.
А той, хто выдава́ў Яго, даў ім знак, ка́жучы: Каго я пацалую, Той і ёсць, вазьмíце Яго і вядзіце пíльна.
І, прыйшоўшы, адразу падышоў да Яго і кажа: Раввí, Раввí! і пацалаваў Яго.
А яны ўскла́лі ру́кі свае на Яго і ўзялí Яго.
Адзін жа з тых, што стаялі тут, дастаў меч, ударыў раба́ першасвятаровага і адсе́к яму ву́ха.
І, звярну́ўшыся да іх, Іісус сказаў: бы́ццам на разбойніка выйшлі вы з мяча́мі і кала́мі, каб узяць Мяне?
Штодня́ бываў Я з вамі ў храме, навуча́ючы, і вы не ўзялí Мяне; але няхай збу́дуцца Пісанні.
І, пакінуўшы Яго, усе паўцяка́лі.
І адзін юнак, накінуўшы палатно на голае це́ла, ішоў за Ім; і юнакí хапа́юць яго.
Ён жа, пакінуўшы палатно, голы ўцёк ад іх.
І прывялі Іісуса да першасвятара́; і збіраюцца да яго ўсе першасвятары́, і кніжнікі, і старэйшыны.
І Пётр воддаль услед за Ім ішоў аж усярэ́дзіну двара́ першасвятаро́вага, і сядзеў са слу́гамі, і грэўся каля агню.
А першасвятары́ і ўвесь сінедрыён шукалі све́дчання су́праць Іісуса, каб аддаць Яго на смерць, і не знаходзілі.
Бо многія лжыва све́дчылі су́праць Яго, але све́дчанні іх не супада́лі.
І некаторыя, устаўшы, ілжыва све́дчылі су́праць Яго, ка́жучы:
мы чулі, як Ён казаў: “Я разбуру́ храм гэты рукатво́рны і праз тры дні ўзвяду́ іншы, нерукатворны”.
Але і так све́дчанне іх не супада́ла.
Тады першасвятар, стаўшы пасярэ́дзіне, спытаў Іісуса, ка́жучы: не адказваеш нічога? што́ яны су́праць Цябе све́дчаць?
Ён жа маўчаў і нічога не адказваў. Зноў першасвятар спытаў Яго і кажа Яму: ці Ты Хрыстос, Сын Благаславёнага?
Іісус жа сказаў: Я. І вы ўбачыце Сы́на Чалавечага, што сядзíць правару́ч сілы і пры́йдзе на во́блаках нябесных.
Першасвятар жа, разадра́ўшы адзе́нне сваё, кажа: якую яшчэ патрэбу мы ма́ем у све́дках?
Вы чулі блюзне́рства: як вам здае́цца́ Яны ж усе прысудзíлі, што Ён ва́рты смерці.
І пачалí некаторыя пляваць на Яго і, закрываць Яму твар, і біць Яго, і казаць Яму: прароч. І слу́гі білі Яго па шчоках.
І калі Пётр быў на двары ўнíзе, падыходзіць адна са служанак першасвятара́
і, убачыўшы, як Пётр грэ́ецца, углядзе́лася ў яго і кажа: і ты быў з Назаранíнам Іісусам.
Ён жа адрокся, ка́жучы: не ведаю і не разумею, што́ ты гаворыш. і выйшаў адтуль на пярэдні двор; і заспяваў певень.
І служанка, убачыўшы яго зноў, пачала́ казаць тым, што стаялі тут: гэты з іх.
Ён жа зноў адрака́ўся. І неўзаба́ве зноў тыя, што стаялі там, казалі Пятру: сапраўды́ ты з іх, бо ты галіле́янін, і гаворка твая падобная.
Ён жа пачаў кля́сціся і бажы́цца: не ведаю Гэтага Чалавека, пра Якога вы гаворыце.
І другі раз заспяваў певень. І ўспомніў Пётр слова, якое сказаў яму Іісус: перш чым певень двойчы заспявае, ты адрачэшся ад Мяне тройчы. І пачаў плакаць.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible