И когда настала суббота, начал Он учить в синагоге, и многочисленные слушатели изумлялись и говорили: откуда у Него это? И что это за премудрость дана Ему? И такие чудеса совершаются руками Его!

Не Он ли плотник, сын Марии и брат Иакова, Иосита, Иуды и Симона? И сестры Его не здесь ли с нами? И соблазнялись из-за Него.

И говорил им Иисус: не бывает пророк без чести, разве только в отечестве своем и между сродниками своими и в доме своем.

И не мог сотворить там ни одного чуда, только на немногих больных возложил руки и исцелил их.

И удивился неверию их. И обходил Он окрестные селения, уча.

И призывает Двенадцать. И начал посылать их по два и давал им власть над духами нечистыми.

И повелел им ничего не брать в дорогу, только посох: ни хлеба, ни сумы, ни меди в пояс.

Но обуваться в сандалии и не надевать двух рубашек.

И говорил им: куда бы вы ни вошли в дом, там оставайтесь, пока не выйдете оттуда.

И если в каком месте не примут вас, и не послушают вас, — выходя оттуда, стряхните пыль с подошв ваших во свидетельство им.

И выйдя оттуда, они проповедали покаяние.

И многих бесов изгоняли и мазали маслом многих больных и исцеляли.

И услышал то царь Ирод, — ибо стало известно имя Его, и говорили: Иоанн Креститель восстал из мертвых, и потому в нем действуют силы.

Другие же говорили: это Илия. А другие говорили: это пророк, как и другие пророки.

А Ирод, услышав это, говорил: Иоанн, которого я обезглавил, — он и восстал.

Ибо Ирод послал взять Иоанна и заключить его связанного в тюрьму из-за Иродиады, жены Филиппа, брата своего, потому что женился на ней.

Ибо Иоанн говорил Ироду: нельзя тебе иметь жену брата твоего.

Иродиада же питала к нему вражду и хотела его убить, но не могла.

Ибо Ирод боялся Иоанна, зная, что он муж праведный и святой, и берёг его; и выслушав его, смущался сильно, и охотно слушал его.

И удобный день настал, когда Ирод, по случаю дня своего рождения, сделал пир для вельмож своих и тысяченачальников и сановных людей Галилеи, –

и вошла тогда дочь Иродиады и проплясала: и угодила она Ироду и возлежащим с ним. И сказал царь девице: проси у меня, чего хочешь, и дам тебе.

И поклялся ей: чего ни попросишь, дам тебе, — до половины царства моего.

И выйдя, она сказала матери своей: что попросить мне? А та сказала: голову Иоанна Крестителя.

И войдя тотчас с поспешностью к царю, она попросила его: хочу, чтобы ты сейчас же дал мне на блюде голову Иоанна Крестителя.

И объятый скорбью царь, ради клятвы и возлежащих, не захотел отказать ей.

И тотчас же, послав телохранителя, царь приказал принести голову его. И тот пошел и обезглавил его в тюрьме

и принес голову его на блюде и дал ее девице, а девица дала ее матери своей.

И услышав, ученики его пришли и взяли тело его и положили в могилу.

И собираются апостолы к Иисусу. Они рассказали Ему всё, что сделали и чему научили.

И Он говорит им: пойдите вы сами, отдельно от других, в пустынное место и отдохните немного. Ибо приходило и уходило много народа и даже поесть у них не было времени.

И отплыли они в лодке в пустынное место отдельно от других.

И увидели, что они удаляются, и узнали об этом многие, и пешие из всех городов сбежались туда и пришли раньше их.

И выйдя, Он увидел много народа и сжалился над ними, потому что они были, как овцы, не имеющие пастыря; и начал учить их много.

И когда уже наступил поздний час, подошли к Нему ученики Его и говорили: пустынно это место, и час уже поздний;

отпусти их, чтобы они пошли в окрестные деревни и селения и купили себе поесть.

Он же ответил им: дайте им вы поесть. И говорят Ему: не пойти ли нам купить хлебов динариев на двести и дать им есть?

Он же говорит им: сколько у вас хлебов? Идите, посмотрите. И узнав, они говорят: пять, и две рыбы.

И приказал им, чтобы все расположились кружками на зеленой траве.

И возлегли они рядами по ста и по пятидесяти.

И взяв эти пять хлебов и эти две рыбы, поднял Он глаза к небу, благословил и преломил хлебы и давал ученикам, чтобы они разносили им; и две рыбы разделил на всех.

И ели все и насытились.

И кусков собрали двенадцать коробов полных, и остатки от рыб;

и было евших хлебы пять тысяч мужчин.

И тотчас заставил Он учеников Своих войти в лодку и переправиться теперь же на другую сторону к Вифсаиде, пока Он отпускает народ.

И простившись с ними, ушел на гору помолиться.

И когда настал вечер, лодка была посредине моря, а Он один на земле.

И увидев, что они гребут через силу — ветер им был противный, — около четвертой стражи ночи идет Он к ним, ступая по морю. И хотел миновать их.

Они же, увидев, что Он ступает по морю, подумали, что это призрак, и подняли крик.

Ибо все видели Его и были смущены. Он же тотчас заговорил с ними и сказал им: мужайтесь, это Я, не бойтесь.

И вошел к ним в лодку; и прекратился ветер. И они чрезвычайно про себя изумлялись.

Ибо не вразумились они хлебами, но огрубело их сердце.

И переправившись, они достигли земли в Геннисарете и пристали к берегу.

И когда они вышли из лодки, люди, тотчас узнав Его,

обежали всю страну ту и начали на кроватях приносить болящих туда, где, как слышно было, Он находился.

И, куда бы Он ни входил, в селения, или в города, или в деревни, клали больных на площадях и просили Его, чтобы им хоть к краю одежды Его прикоснуться, и кто бы ни прикоснулся к Нему, все спасались.

Церковнославянский (рус)

[Зач. 22.] И изы́де отту́ду и прiи́де во оте́чествiе Свое́: и по Не́мъ идо́ша ученицы́ Его́.

И бы́вшей суббо́тѣ, нача́тъ на со́нмищи учи́ти. И мно́зи слы́шащiи дивля́хуся, глаго́люще: отку́ду Сему́ сiя́? И что́ прему́дрость да́нная Ему́, и си́лы таковы́ рука́ма Его́ быва́ютъ?

Не Се́й ли е́сть текто́нъ, сы́нъ Марі́инъ, бра́тъ же Иа́кову и Иосі́и и Иу́дѣ и Си́мону? И не сестры́ ли Его́ здѣ́ [су́ть] въ на́съ? И блажня́хуся о Не́мъ.

Глаго́лаше же и́мъ Иису́съ, я́ко нѣ́сть проро́къ безъ че́сти, то́кмо во оте́чествiи свое́мъ, и въ сро́дствѣ и въ дому́ свое́мъ.

И не можа́ше ту́ ни еди́ныя си́лы сотвори́ти, то́кмо ма́ло неду́жныхъ, возло́жь ру́цѣ, исцѣли́.

И дивля́шеся за невѣ́рствiе и́хъ: и обхожда́ше ве́си о́крестъ учя́.

[Зач. 23.] И призва́ обана́десяте, и нача́тъ и́хъ посыла́ти два́ два́, и дая́ше и́мъ вла́сть надъ ду́хи нечи́стыми.

И заповѣ́да и́мъ, да ничесо́же во́змутъ на пу́ть, то́кмо же́злъ еди́нъ: ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни при по́ясѣ мѣ́ди:

но обуве́ни въ санда́лiя: и не облачи́тися въ двѣ́ ри́зѣ.

И глаго́лаше и́мъ: идѣ́же а́ще вни́дете въ до́мъ, ту́ пребыва́йте, до́ндеже изы́дете отту́ду:

и ели́цы а́ще не прiи́мутъ вы́, ниже́ послу́шаютъ ва́съ, исходя́ще отту́ду, оттряси́те пра́хъ, и́же подъ нога́ми ва́шими, во свидѣ́телство и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, отра́днѣе бу́детъ Cодо́момъ и Гомо́рромъ въ де́нь су́дный, не́же гра́ду тому́.

И изше́дше проповѣ́даху, да пока́ются:

и бѣ́сы мно́ги изгоня́ху: и ма́заху ма́сломъ мно́ги неду́жныя, и исцѣлѣва́ху.

[Зач. 24.] И услы́ша ца́рь И́родъ: я́вѣ бо бы́сть и́мя Его́: и глаго́лаше, я́ко Иоа́ннъ Крести́тель от ме́ртвыхъ воста́, и сего́ ра́ди си́лы дѣ́ются о не́мъ.

Ині́и глаго́лаху, я́ко Илiа́ е́сть: ині́и же глаго́лаху, я́ко проро́къ е́сть, или́ я́ко еди́нъ от проро́къ.

Слы́шавъ же И́родъ рече́, я́ко, его́же а́зъ усѣ́кнухъ Иоа́нна, то́й е́сть: то́й воста́ от ме́ртвыхъ.

То́й бо И́родъ посла́въ, я́тъ Иоа́нна и связа́ его́ въ темни́цѣ, Иродiа́ды ра́ди жены́ Фили́ппа бра́та своего́, я́ко ожени́ся е́ю.

Глаго́лаше бо Иоа́ннъ И́родови: не достои́тъ тебѣ́ имѣ́ти жену́ [Фили́ппа] бра́та твоего́.

Ироді́а же гнѣ́вашеся на него́ и хотя́ше его́ уби́ти: и не можа́ше.

И́родъ бо боя́шеся Иоа́нна, вѣ́дый его́ му́жа пра́ведна и свя́та, и соблюда́ше его́: и послу́шавъ его́, мно́га творя́ше, и въ сла́дость его́ послу́шаше.

И приклю́чшуся дню́ потре́бну {удо́бну}, егда́ И́родъ рождеству́ своему́ ве́черю творя́ше князе́мъ свои́мъ и ты́сящникомъ и старѣ́йшинамъ Галиле́йскимъ:

и вше́дши дще́рь тоя́ Иродiа́ды, и пляса́вши, и уго́ждши И́родови и возлежа́щымъ съ ни́мъ, рече́ ца́рь дѣви́цѣ: проси́ у мене́ его́же а́ще хо́щеши, и да́мъ ти́.

И кля́тся е́й: я́ко его́же а́ще попроси́ши у мене́, да́мъ ти́, и до по́лъ ца́рствiя моего́.

Она́ же изше́дши рече́ ма́тери свое́й: чесо́ прошу́? Она́ же рече́: главы́ Иоа́нна Крести́теля.

И вше́дши а́бiе со тща́нiемъ къ царю́, прося́ше, глаго́лющи: хощу́, да ми́ да́си от него́ {а́бiе} на блю́дѣ главу́ Иоа́нна Крести́теля.

И приско́рбенъ бы́въ ца́рь, кля́твы [же] ра́ди и за возлежа́щихъ съ ни́мъ не восхотѣ́ отрѣщи́ е́й.

И а́бiе посла́въ ца́рь спекула́тора, повелѣ́ принести́ главу́ его́.

О́нъ же ше́дъ усѣ́кну его́ въ темни́цѣ, и принесе́ главу́ его́ на блю́дѣ, и даде́ ю́ дѣви́цѣ: и дѣви́ца даде́ ю́ ма́тери свое́й.

И слы́шавше ученицы́ его́, прiидо́ша и взя́ша тру́пъ его́, и положи́ша его́ во гро́бѣ.

[Зач. 25.] И собраша́ся апо́столи ко Иису́су и возвѣсти́ша Ему́ вся́, и ели́ка сотвори́ша, и ели́ка научи́ша.

И рече́ и́мъ: прiиди́те вы́ са́ми въ пу́сто мѣ́сто еди́ни {осо́бь} и почі́йте ма́ло. Бя́ху бо приходя́щiи и отходя́щiи мно́зи, и ни я́сти и́мъ бѣ́ когда́.

И идо́ша въ пу́сто мѣ́сто корабле́мъ еди́ни.

И ви́дѣша и́хъ иду́щихъ наро́ди, и позна́ша и́хъ мно́зи: и пѣ́ши от всѣ́хъ градо́въ стица́хуся та́мо, и предвари́ша и́хъ, и снидо́шася къ Нему́.

И изше́дъ ви́дѣ Иису́съ наро́дъ мно́гъ и милосе́рдова о ни́хъ, зане́ бя́ху я́ко о́вцы не иму́щыя па́стыря: и нача́тъ и́хъ учи́ти мно́го.

И уже́ часу́ мно́гу бы́вшу, присту́пльше къ Нему́ ученицы́ Его́, глаго́лаша, я́ко пу́сто е́сть мѣ́сто, и уже́ ча́съ мно́гъ:

отпусти́ и́хъ, да ше́дше во окре́стныхъ се́лѣхъ и ве́сехъ ку́пятъ себѣ́ хлѣ́бы: не и́мутъ бо чесо́ я́сти.

О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: дади́те и́мъ вы́ я́сти. И глаго́лаша Ему́: да ше́дше ку́пимъ двѣма́ сто́ма пѣ́нязь хлѣ́бы и да́мы и́мъ я́сти?

О́нъ же рече́ и́мъ: коли́ко хлѣ́бы и́мате? Иди́те и ви́дите. И увѣ́дѣвше глаго́лаша: пя́ть [хлѣ́бъ], и двѣ́ ры́бѣ.

И повелѣ́ и́мъ посади́ти вся́ на спо́ды на спо́ды {во окру́гъ} на травѣ́ зеленѣ́.

И возлего́ша на лѣ́хи на лѣ́хи {на ку́чы} по сту́ и по пяти́десятъ.

И прiе́мь пя́ть хлѣ́бъ и двѣ́ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и преломи́ хлѣ́бы, и дая́ше ученико́мъ Свои́мъ, да предлага́ютъ предъ ни́ми: и о́бѣ ры́бѣ раздѣли́ всѣ́мъ.

И ядо́ша вси́ и насы́тишася:

и взя́ша укру́хи, двана́десяте ко́шя испо́лнь, и от ры́бу.

Бя́ше же я́дшихъ хлѣ́бы я́ко пя́ть ты́сящъ муже́й.

[Зач. 26.] И а́бiе пону́ди ученики́ Своя́ вни́ти въ кора́бль и вари́ти {предвари́ти} Его́ на о́нъ по́лъ къ Виѳсаи́дѣ, до́ндеже Са́мъ отпу́ститъ наро́ды.

И отре́кся и́мъ {и отпусти́въ я́}, и́де въ го́ру помоли́тися.

И ве́черу бы́вшу, бѣ́ кора́бль посредѣ́ мо́ря, и Са́мъ еди́нъ на земли́.

И ви́дѣ и́хъ стра́ждущихъ въ пла́ванiи: бѣ́ бо вѣ́тръ проти́венъ и́мъ: и о четве́ртѣй стра́жи нощнѣ́й прiи́де къ ни́мъ, по мо́рю ходя́й, и хотя́ше мину́ти и́хъ.

Они́ же ви́дѣвше Его́ ходя́ща по мо́рю, мня́ху призра́къ бы́ти и возопи́ша.

Вси́ бо Его́ ви́дѣша и смути́шася. И а́бiе глаго́ла съ ни́ми и рече́ и́мъ: дерза́йте: А́зъ е́смь, не бо́йтеся.

И вни́де къ ни́мъ въ кора́бль: и уле́же вѣ́тръ. И зѣло́ и́злиха въ себѣ́ ужаса́хуся и дивля́хуся.

Не разумѣ́ша бо о хлѣ́бѣхъ: бѣ́ бо се́рдце и́хъ окамене́но.

И преше́дше прiидо́ша въ зе́млю Геннисаре́тску и приста́ша.

[Зач. 27.] И изше́дшымъ и́мъ изъ корабля́, а́бiе позна́ша Его́,

обте́кше всю́ страну́ ту́, нача́ша на одрѣ́хъ приноси́ти боля́щыя, идѣ́же слы́шаху, я́ко ту́ е́сть.

И а́може а́ще вхожда́ше въ ве́си, или́ во гра́ды, или́ се́ла, на распу́тiихъ полага́ху неду́жныя и моля́ху Его́, да поне́ воскри́лiю ри́зы Его́ прико́снутся: и ели́цы а́ще прикаса́хуся Ему́, спаса́хуся.

Украинский (Огієнко)

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.

Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі.
І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце?
І що за мудрість, що дана Йому?
І що за чуда, що стаються руками Його?

Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові?
А сестри Його хіба тут не між нами?
І вони спокушалися Ним…

А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.

І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив.

І Він дивувавсь їх невірству.
І ходив Він по селах навкруг та навчав.

І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.

І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,

а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.

І промовив до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.

А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них.
Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!

І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися.

І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.

І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім́я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.

Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!

Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в́язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.

Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!

А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його.
І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.

Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,

і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!

І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!

Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити?
А та відказала: Голови Івана Христителя…

І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!

І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.

І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.

І пішов він, і стяв у в́язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері…

А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.

І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили.

І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте.
Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.

І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали.
І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.

І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха.
І зачав їх багато навчати.

І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: Це місце безлюдне, а година вже пізня.

Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти.

А Він відповів і сказав їм: Дайте їсти їм ви.
Вони ж відказали Йому: Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?

А Він їх запитав: Скільки маєте хліба?
Ідіть, побачте!
І розізнавши, сказали: П́ять хлібів та дві рибі.

І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.

І розсілись рядами вони, по сто та по п́ятдесят.

І Він узяв п́ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.

І всі їли й наїлися!

А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.

А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п́ять чоловіка!

І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ.

І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.

А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.

Коли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути.

А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати,

бо Його всі побачили та налякались.
А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!

І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих.
А вони здивувалися дуже в собі,

бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе.

Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили.

І, як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його,

і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є.

І куди тільки Він прибував до сіл, чи до міст, чи до осель, клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його.
І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений!

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

وَخَرَجَ مِنْ هُنَاكَ وَجَاءَ إِلَى وَطَنِهِ وَتَبِعَهُ تَلاَمِيذُهُ.

وَلَمَّا كَانَ السَّبْتُ، ابْتَدَأَ يُعَلِّمُ فِي الْمَجْمَعِ. وَكَثِيرُونَ إِذْ سَمِعُوا بُهِتُوا قَائِلِينَ:«مِنْ أَيْنَ لِهذَا هذِهِ؟ وَمَا هذِهِ الْحِكْمَةُ الَّتِي أُعْطِيَتْ لَهُ حَتَّى تَجْرِيَ عَلَى يَدَيْهِ قُوَّاتٌ مِثْلُ هذِهِ؟

أَلَيْسَ هذَا هُوَ النَّجَّارَ ابْنَ مَرْيَمَ، وَأَخُو يَعْقُوبَ وَيُوسِي وَيَهُوذَا وَسِمْعَانَ؟ أَوَلَيْسَتْ أَخَوَاتُهُ ههُنَا عِنْدَنَا؟» فَكَانُوا يَعْثُرُونَ بِهِ.

فَقَالَ لَهُمْ يَسُوعُ:«لَيْسَ نَبِيٌّ بِلاَ كَرَامَةٍ إِلاَّ فِي وَطَنِهِ وَبَيْنَ أَقْرِبَائِهِ وَفِي بَيْتِهِ».

وَلَمْ يَقْدِرْ أَنْ يَصْنَعَ هُنَاكَ وَلاَ قُوَّةً وَاحِدَةً، غَيْرَ أَنَّهُ وَضَعَ يَدَيْهِ عَلَى مَرْضَى قَلِيلِينَ فَشَفَاهُمْ.

وَتَعَجَّبَ مِنْ عَدَمِ إِيمَانِهِمْ. وَصَارَ يَطُوفُ الْقُرَى الْمُحِيطَةَ يُعَلِّمُ.

وَدَعَا الاثْنَيْ عَشَرَ وَابْتَدَأَ يُرْسِلُهُمُ اثْنَيْنِ اثْنَيْنِ، وَأَعْطَاهُمْ سُلْطَانًا عَلَى الأَرْوَاحِ النَّجِسَةِ،

وَأَوْصَاهُمْ أَنْ لاَ يَحْمِلُوا شَيْئًا لِلطَّرِيقِ غَيْرَ عَصًا فَقَطْ، لاَ مِزْوَدًا وَلاَ خُبْزًا وَلاَ نُحَاسًا فِي الْمِنْطَقَةِ.

بَلْ يَكُونُوا مَشْدُودِينَ بِنِعَال، وَلاَ يَلْبَسُوا ثَوْبَيْنِ.

وَقَالَ لَهُمْ:«حَيْثُمَا دَخَلْتُمْ بَيْتًا فَأَقِيمُوا فِيهِ حَتَّى تَخْرُجُوا مِنْ هُنَاكَ.

وَكُلُّ مَنْ لاَ يَقْبَلُكُمْ وَلاَ يَسْمَعُ لَكُمْ، فَاخْرُجُوا مِنْ هُنَاكَ وَانْفُضُوا التُّرَابَ الَّذِي تَحْتَ أَرْجُلِكُمْ شَهَادَةً عَلَيْهِمْ. اَلْحَقَّ أَقُولُ لَكُمْ: سَتَكُونُ لأَرْضِ سَدُومَ وَعَمُورَةَ يَوْمَ الدِّينِ حَالَةٌ أَكْثَرُ احْتِمَالاً مِمَّا لِتِلْكَ الْمَدِينَةِ».

فَخَرَجُوا وَصَارُوا يَكْرِزُونَ أَنْ يَتُوبُوا.

وَأَخْرَجُوا شَيَاطِينَ كَثِيرَةً، وَدَهَنُوا بِزَيْتٍ مَرْضَى كَثِيرِينَ فَشَفَوْهُمْ.

فَسَمِعَ هِيرُودُسُ الْمَلِكُ، لأَنَّ اسْمَهُ صَارَ مَشْهُورًا. وَقَالَ:«إِنَّ يُوحَنَّا الْمَعْمَدَانَ قَامَ مِنَ الأَمْوَاتِ وَلِذلِكَ تُعْمَلُ بِهِ الْقُوَّاتُ».

قَالَ آخَرُونَ:«إِنَّهُ إِيلِيَّا». وَقَالَ آخَرُونَ:«إِنَّهُ نَبِيٌّ أَوْ كَأَحَدِ الأَنْبِيَاءِ».

وَلكِنْ لَمَّا سَمِعَ هِيرُودُسُ قَالَ:«هذَا هُوَ يُوحَنَّا الَّذِي قَطَعْتُ أَنَا رَأْسَهُ. إِنَّهُ قَامَ مِنَ الأَمْوَاتِ!»

لأَنَّ هِيرُودُسَ نَفْسَهُ كَانَ قَدْ أَرْسَلَ وَأَمْسَكَ يُوحَنَّا وَأَوْثَقَهُ فِي السِّجْنِ مِنْ أَجْلِ هِيرُودِيَّا امْرَأَةِ فِيلُبُّسَ أَخِيهِ، إِذْ كَانَ قَدْ تَزَوَّجَ بِهَا.

لأَنَّ يُوحَنَّا كَانَ يَقُولُ لِهِيرُودُسَ:«لاَ يَحِلُّ أَنْ تَكُونَ لَكَ امْرَأَةُ أَخِيكَ»

فَحَنِقَتْ هِيرُودِيَّا عَلَيْهِ، وَأَرَادَتْ أَنْ تَقْتُلَهُ وَلَمْ تَقْدِرْ،

لأَنَّ هِيرُودُسَ كَانَ يَهَابُ يُوحَنَّا عَالِمًا أَنَّهُ رَجُلٌ بَارٌّ وَقِدِّيسٌ، وَكَانَ يَحْفَظُهُ. وَإِذْ سَمِعَهُ، فَعَلَ كَثِيرًا، وَسَمِعَهُ بِسُرُورٍ.

وَإِذْ كَانَ يَوْمٌ مُوافِقٌ، لَمَّا صَنَعَ هِيرُودُسُ فِي مَوْلِدِهِ عَشَاءً لِعُظَمَائِهِ وَقُوَّادِ الأُلُوفِ وَوُجُوهِ الْجَلِيلِ،

دَخَلَتِ ابْنَةُ هِيرُودِيَّا وَرَقَصَتْ، فَسَرَّتْ هِيرُودُسَ وَالْمُتَّكِئِينَ مَعَهُ. فَقَالَ الْمَلِكُ لِلصَّبِيَّةِ: «مَهْمَا أَرَدْتِ اطْلُبِي مِنِّي فَأُعْطِيَكِ».

وَأَقْسَمَ لَهَا أَنْ «مَهْمَا طَلَبْتِ مِنِّي لأُعْطِيَنَّكِ حَتَّى نِصْفَ مَمْلَكَتِي».

فَخَرَجَتْ وَقَالَتْ لأُمِّهَا:«مَاذَا أَطْلُبُ؟» فَقَالَتْ:«رَأْسَ يُوحَنَّا الْمَعْمَدَانِ».

فَدَخَلَتْ لِلْوَقْتِ بِسُرْعَةٍ إِلَى الْمَلِكِ وَطَلَبَتْ قَائِلَةً:«أُرِيدُ أَنْ تُعْطِيَنِي حَالاً رَأْسَ يُوحَنَّا الْمَعْمَدَانِ عَلَى طَبَق».

فَحَزِنَ الْمَلِكُ جِدًّا. وَلأَجْلِ الأَقْسَامِ وَالْمُتَّكِئِينَ لَمْ يُرِدْ أَنْ يَرُدَّهَا.

فَلِلْوَقْتِ أَرْسَلَ الْمَلِكُ سَيَّافًا وَأَمَرَ أَنْ يُؤْتَى بِرَأْسِهِ.

فَمَضَى وَقَطَعَ رَأْسَهُ فِي السِّجْنِ. وَأَتَى بِرَأْسِهِ عَلَى طَبَق وَأَعْطَاهُ لِلصَّبِيَّةِ، وَالصَّبِيَّةُ أَعْطَتْهُ لأُمِّهَا.

وَلَمَّا سَمِعَ تَلاَمِيذُهُ، جَاءُوا وَرَفَعُوا جُثَّتَهُ وَوَضَعُوهَا فِي قَبْرٍ.

وَاجْتَمَعَ الرُّسُلُ إِلَى يَسُوعَ وَأَخْبَرُوهُ بِكُلِّ شَيْءٍ، كُلِّ مَا فَعَلُوا وَكُلِّ مَا عَلَّمُوا.

فَقَالَ لَهُمْ:«تَعَالَوْا أَنْتُمْ مُنْفَرِدِينَ إِلَى مَوْضِعٍ خَلاَءٍ وَاسْتَرِيحُوا قَلِيلاً». لأَنَّ الْقَادِمِينَ وَالذَّاهِبِينَ كَانُوا كَثِيرِينَ، وَلَمْ تَتَيَسَّرْ لَهُمْ فُرْصَةٌ لِلأَكْلِ.

فَمَضَوْا فِي السَّفِينَةِ إِلَى مَوْضِعٍ خَلاَءٍ مُنْفَرِدِينَ.

فَرَآهُمُ الْجُمُوعُ مُنْطَلِقِينَ، وَعَرَفَهُ كَثِيرُونَ. فَتَرَاكَضُوا إِلَى هُنَاكَ مِنْ جَمِيعِ الْمُدُنِ مُشَاةً، وَسَبَقُوهُمْ وَاجْتَمَعُوا إِلَيْهِ.

فَلَمَّا خَرَجَ يَسُوعُ رَأَى جَمْعًا كَثِيرًا، فَتَحَنَّنَ عَلَيْهِمْ إِذْ كَانُوا كَخِرَافٍ لاَ رَاعِيَ لَهَا، فَابْتَدَأَ يُعَلِّمُهُمْ كَثِيرًا.

وَبَعْدَ سَاعَاتٍ كَثِيرَةٍ تَقَدَّمَ إِلَيْهِ تَلاَمِيذُهُ قَائِلِينَ:«الْمَوْضِعُ خَلاَءٌ وَالْوَقْتُ مَضَى.

اِصْرِفْهُمْ لِكَيْ يَمْضُوا إِلَى الضِّيَاعِ وَالْقُرَى حَوَالَيْنَا وَيَبْتَاعُوا لَهُمْ خُبْزًا، لأَنْ لَيْسَ عِنْدَهُمْ مَا يَأْكُلُونَ».

فَأَجَابَ وَقَالَ لَهُمْ: «أَعْطُوهُمْ أَنْتُمْ لِيَأْكُلُوا». فَقَالُوا لَهُ:«أَنَمْضِي وَنَبْتَاعُ خُبْزًا بِمِئَتَيْ دِينَارٍ وَنُعْطِيَهُمْ لِيَأْكُلُوا؟»

فَقَالَ لَهُمْ:«كَمْ رَغِيفًا عِنْدَكُمُ؟ اذْهَبُوا وَانْظُرُوا». وَلَمَّا عَلِمُوا قَالُوا:«خَمْسَةٌ وَسَمَكَتَانِ».

فَأَمَرَهُمْ أَنْ يَجْعَلُوا الْجَمِيعَ يَتَّكِئُونَ رِفَاقًا رِفَاقًا عَلَى الْعُشْبِ الأَخْضَرِ.

فَاتَّكَأُوا صُفُوفًا صُفُوفًا: مِئَةً مِئَةً وَخَمْسِينَ خَمْسِينَ.

فَأَخَذَ الأَرْغِفَةَ الْخَمْسَةَ وَالسَّمَكَتَيْنِ، وَرَفَعَ نَظَرَهُ نَحْوَ السَّمَاءِ، وَبَارَكَ ثُمَّ كَسَّرَ الأَرْغِفَةَ، وَأَعْطَى تَلاَمِيذَهُ لِيُقَدِّمُوا إِلَيْهِمْ، وَقَسَّمَ السَّمَكَتَيْنِ لِلْجَمِيعِ،

فَأَكَلَ الْجَمِيعُ وَشَبِعُوا.

ثُمَّ رَفَعُوا مِنَ الْكِسَرِ اثْنَتَيْ عَشْرَةَ قُفَّةً مَمْلُوَّةً، وَمِنَ السَّمَكِ.

وَكَانَ الَّذِينَ أَكَلُوا مِنَ الأَرْغِفَةِ نَحْوَ خَمْسَةِ آلاَفِ رَجُلٍ.

وَلِلْوَقْتِ أَلْزَمَ تَلاَمِيذَهُ أَنْ يَدْخُلُوا السَّفِينَةَ وَيَسْبِقُوا إِلَى الْعَبْرِ، إِلَى بَيْتِ صَيْدَا، حَتَّى يَكُونَ قَدْ صَرَفَ الْجَمْعَ.

وَبَعْدَمَا وَدَّعَهُمْ مَضَى إِلَى الْجَبَلِ لِيُصَلِّيَ.

وَلَمَّا صَارَ الْمَسَاءُ كَانَتِ السَّفِينَةُ فِي وَسْطِ الْبَحْرِ، وَهُوَ عَلَى الْبَرِّ وَحْدَهُ.

وَرَآهُمْ مُعَذَّبِينَ فِي الْجَذْفِ، لأَنَّ الرِّيحَ كَانَتْ ضِدَّهُمْ. وَنَحْوَ الْهَزِيعِ الرَّابِعِ مِنَ اللَّيْلِ أَتَاهُمْ مَاشِيًا عَلَى الْبَحْرِ، وَأَرَادَ أَنْ يَتَجَاوَزَهُمْ.

فَلَمَّا رَأَوْهُ مَاشِيًا عَلَى الْبَحْرِ ظَنُّوهُ خَيَالاً، فَصَرَخُوا.

لأَنَّ الْجَمِيعَ رَأَوْهُ وَاضْطَرَبُوا. فَلِلْوَقْتِ كَلَّمَهُمْ وَقَالَ لَهُمْ:«ثِقُوا! أَنَا هُوَ. لاَ تَخَافُوا».

فَصَعِدَ إِلَيْهِمْ إِلَى السَّفِينَةِ فَسَكَنَتِ الرِّيحُ، فَبُهِتُوا وَتَعَجَّبُوا فِي أَنْفُسِهِمْ جِدًّا إِلَى الْغَايَةِ،

لأَنَّهُمْ لَمْ يَفْهَمُوا بِالأَرْغِفَةِ إِذْ كَانَتْ قُلُوبُهُمْ غَلِيظَةً.

فَلَمَّا عَبَرُوا جَاءُوا إِلَى أَرْضِ جَنِّيسَارَتَ وَأَرْسَوْا.

وَلَمَّا خَرَجُوا مِنَ السَّفِينَةِ لِلْوَقْتِ عَرَفُوهُ.

فَطَافُوا جَمِيعَ تِلْكَ الْكُورَةِ الْمُحِيطَةِ، وَابْتَدَأُوا يَحْمِلُونَ الْمَرْضَى عَلَى أَسِرَّةٍ إِلَى حَيْثُ سَمِعُوا أَنَّهُ هُنَاكَ.

وَحَيْثُمَا دَخَلَ إِلَى قُرىً أَوْ مُدُنٍ أَوْ ضِيَاعٍ، وَضَعُوا الْمَرْضَى فِي الأَسْوَاقِ، وَطَلَبُوا إِلَيْهِ أَنْ يَلْمِسُوا وَلَوْ هُدْبَ ثَوْبِهِ. وَكُلُّ مَنْ لَمَسَهُ شُفِيَ.