Скрыть
9:3
9:4
9:5
9:6
9:7
9:8
9:9
9:10
9:14
9:15
9:16
9:18
9:19
9:20
9:21
9:22
9:24
9:25
9:26
9:27
9:28
9:29
9:30
9:32
9:33
9:34
9:35
9:37
9:40
9:45
9:46
9:47
9:48
Глава 10 
10:1
10:3
10:5
10:10
10:11
10:12
10:18
10:20
10:22
10:24
10:25
10:26
10:29
10:30
10:32
10:34
10:36
10:37
10:38
10:39
10:40
10:42
10:43
10:47
10:48
10:49
10:50
10:51
10:52
Глава 11 
11:2
11:3
11:4
11:5
11:6
11:10
11:11
11:12
11:13
11:14
11:16
11:18
11:19
11:20
11:21
11:22
11:23
11:26
11:28
11:29
11:30
11:31
11:32
11:33
Глава 12 
12:2
12:4
12:5
12:6
12:9
12:12
12:14
12:15
12:16
12:20
12:21
12:22
12:23
12:24
12:25
12:27
12:32
12:33
12:34
12:37
12:38
12:42
12:43
12:44
Глава 13 
13:3
13:4
13:6
13:7
13:8
13:10
13:12
13:13
13:15
13:16
13:17
13:18
13:19
13:20
13:22
13:23
13:25
13:27
13:28
13:29
13:31
13:32
13:34
13:35
13:36
13:37
Церковнославянский (рус)
И глаго́лаше и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко су́ть нѣ́цыи от­ здѣ́ стоя́щихъ, и́же не и́мутъ вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дятъ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе при­­ше́дшее въ си́лѣ.
[Зач. 38.] И по шести́ дне́хъ поя́тъ Иису́съ Петра́ и Иа́кова и Иоа́н­на, и воз­веде́ и́хъ на гору́ высоку́ осо́бь еди́ны: и преобрази́ся предъ ни́ми.
И ри́зы Его́ бы́ша блеща́щяся, бѣлы́ зѣло́ я́ко снѣ́гъ, яцѣ́хже не мо́жетъ бѣли́лникъ убѣли́ти на земли́.
И яви́ся и́мъ Илiа́ съ Моисе́емъ: и бѣ́ста со Иису́сомъ глаго́люща.
И от­вѣща́въ Пе́тръ глаго́ла Иису́сови: Равви́, добро́ е́сть на́мъ здѣ́ бы́ти: и сотвори́мъ кро́вы три́, Тебѣ́ еди́нъ, и Моисе́еви еди́нъ, и Илiи́ еди́нъ.
Не вѣ́дяше бо, что́ рѣщи́: бя́ху бо при­­стра́шни.
И бы́сть о́блакъ осѣня́я и́хъ: и прiи́де гла́съ изъ о́блака, глаго́ля: Се́й е́сть Сы́нъ Мо́й воз­лю́блен­ный, Того́ послу́шайте.
И внеза́пу воз­зрѣ́в­ше, ктому́ ни кого́же ви́дѣша, то́кмо Иису́са еди́наго съ собо́ю.
Сходя́щымъ же и́мъ съ горы́, запрети́ и́мъ, да ни кому́же повѣ́дятъ, я́же ви́дѣша, то́кмо егда́ Сы́нъ Человѣ́ческiй изъ ме́ртвыхъ воскре́снетъ.
[Зач. 39.] И сло́во удержа́ша въ себѣ́, стяза́ющеся, что́ е́сть, е́же изъ ме́ртвыхъ воскре́снути.
И вопроша́ху Его́ глаго́люще: ка́ко глаго́лютъ кни́жницы, я́ко Илiи́ подоба́етъ прiити́ пре́жде?
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: Илiа́ у́бо при­­ше́дъ пре́жде, устро́итъ вся́: и ка́ко е́сть пи́сано о Сы́нѣ Человѣ́честѣмъ, да мно́го постра́ждетъ и уничиже́нъ бу́детъ:
но глаго́лю ва́мъ, я́ко и Илiа́ прiи́де, и сотвори́ша ему́, ели́ка хотѣ́ша, я́коже е́сть пи́сано о не́мъ.
И при­­ше́дъ ко ученико́мъ, ви́дѣ наро́дъ мно́гъ о ни́хъ {о́крестъ и́хъ} и кни́жники стяза́ющяся съ ни́ми.
И а́бiе ве́сь наро́дъ ви́дѣвъ Его́ ужасе́ся, и при­­ри́щуще цѣлова́ху Его́.
И вопроси́ кни́жники: что́ стяза́етеся къ себѣ́ {съ ни́ми}?
[Зач. 40.] И от­вѣща́въ еди́нъ от­ наро́да рече́: Учи́телю, при­­ведо́хъ сы́на мо­его́ къ Тебѣ́, иму́ща ду́ха нѣ́ма:
и идѣ́же коли́ждо и́метъ его́, разбива́етъ его́, и пѣ́ны тещи́тъ, и скреже́щетъ зубы́ сво­и́ми, и оцѣпенѣва́етъ: и рѣ́хъ ученико́мъ Тво­и́мъ, да изжену́тъ его́, и не воз­мого́ша.
О́нъ же от­вѣща́въ ему́ глаго́ла: о, ро́де невѣ́ренъ, доко́лѣ въ ва́съ бу́ду? Доко́лѣ терплю́ вы? При­­веди́те его́ ко Мнѣ́.
И при­­вѣдо́ша его́ къ Нему́. И ви́дѣвъ Его́, а́бiе ду́хъ стрясе́ его́: и па́дъ на земли́, валя́шеся, пѣ́ны тещя́.
И вопроси́ отца́ его́: коли́ко лѣ́тъ е́сть, от­не́лѣже сiе́ бы́сть ему́? О́нъ же рече́: издѣ́тска:
и мно́гажды во о́гнь вве́рже его́ и въ во́ды, да погуби́тъ его́: но а́ще что́ мо́жеши, помози́ на́мъ, милосе́рдовавъ о на́съ.
Иису́съ же рече́ ему́: е́же а́ще что́ мо́жеши вѣ́ровати, вся́ воз­мо́жна вѣ́ру­ю­щему.
И а́бiе возопи́въ оте́цъ отроча́те, со слеза́ми глаго́лаше: вѣ́рую, Го́споди: помози́ мо­ему́ невѣ́рiю.
Ви́дѣвъ же Иису́съ, я́ко сри́щет­ся наро́дъ, запрети́ ду́ху нечи́стому, глаго́ля ему́: ду́ше нѣмы́й и глухі́й, А́зъ ти́ повѣлева́ю: изы́ди изъ него́ и ктому́ не вни́ди въ него́.
И возопи́въ и мно́го пружа́вся, изы́де: и бы́сть я́ко ме́ртвъ, я́коже мно́зѣмъ глаго́лати, я́ко у́мре.
Иису́съ же е́мь его́ за ру́ку, воз­дви́же его́: и воста́.
И в­ше́дшу Ему́ въ до́мъ, ученицы́ Его́ вопроша́ху Его́ еди́наго: я́ко мы́ не воз­мого́хомъ изгна́ти его́?
И рече́ и́мъ: се́й ро́дъ ничи́мже мо́жетъ изы́ти, то́кмо моли́твою и посто́мъ.
И от­ту́ду изше́дше, идя́ху сквоз­ѣ́ Галиле́ю: и не хотя́ше, да кто́ увѣ́сть.
Уча́­ше бо ученики́ Своя́ и глаго́лаше и́мъ, я́ко Сы́нъ Человѣ́ческiй пре́данъ бу́детъ въ ру́цѣ человѣ́честѣ, и убiю́тъ Его́: и убiе́нъ бы́въ, въ тре́тiй де́нь воскре́снетъ.
Они́ же не разумѣва́ху глаго́ла и боя́хуся Его́ вопроси́ти.
[Зач. 41.] И прiи́де въ Капернау́мъ: и въ дому́ бы́въ, вопроша́­ше и́хъ: что́ на пути́ въ себѣ́ помышля́сте?
Они́ же молча́ху: дру́гъ ко дру́гу бо стяза́шася на пути́, кто́ [е́сть] бо́лiй.
И сѣ́дъ при­­гласи́ оба­на́­де­ся­те и глаго́ла и́мъ: а́ще кто́ хо́щетъ ста́рѣй бы́ти, да бу́детъ всѣ́хъ ме́ншiй и всѣ́мъ слуга́.
И прiи́мь отроча́, поста́ви е́ посредѣ́ и́хъ: и объе́мь е́, рече́ и́мъ:
и́же а́ще еди́но таковы́хъ отроча́тъ прiи́метъ во и́мя Мое́, Мене́ прiе́млетъ: и и́же Мене́ прiе́млетъ, не Мене́ прiе́млетъ, но Посла́в­шаго Мя́.
Отвѣща́ ему́ Иоа́н­нъ, глаго́ля: Учи́телю, ви́дѣхомъ нѣ́ко­его и́менемъ Тво­и́мъ изгоня́ща бѣ́сы, и́же не хо́дитъ по на́съ: и воз­брани́хомъ ему́, я́ко не послѣ́дуетъ на́мъ.
Иису́съ же рече́: не брани́те ему́: никто́же бо е́сть, и́же сотвори́тъ си́лу о и́мени Мо­е́мъ, и воз­мо́жетъ вско́рѣ злосло́вити Мя́.
И́же бо нѣ́сть на вы́, по ва́съ е́сть.
И́же бо а́ще напо­и́тъ вы́ ча́­шею воды́ во и́мя Мое́, я́ко Христо́вы есте́, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не погуби́тъ мзды́ сво­ея́.
[Зач. 42.] И и́же а́ще соблазни́тъ еди́наго от­ ма́лыхъ си́хъ вѣ́ру­ю­щихъ въ Мя́, до́брѣе е́сть ему́ па́че, а́ще облѣжи́тъ ка́мень же́рновный о вы́и его́, и вве́рженъ бу́детъ въ мо́ре.
И а́ще соблажня́етъ тя́ рука́ твоя́, от­сѣцы́ ю́: до́брѣе ти́ е́сть бѣ́днику {безъ руки́} въ живо́тъ вни́ти, не́же о́бѣ ру́цѣ иму́щу вни́ти въ гее́н­ну, во о́гнь неугаса́ющiй,
идѣ́же че́рвь и́хъ не умира́етъ, и о́гнь не угаса́етъ.
И а́ще нога́ твоя́ соблажня́етъ тя́, от­сѣцы́ ю́: до́брѣе ти́ е́сть вни́ти въ живо́тъ хро́му, не́же двѣ́ но́зѣ иму́щу вве́ржену бы́ти въ гее́н­ну, во о́гнь неугаса́ющiй,
идѣ́же че́рвь и́хъ не умира́етъ, и о́гнь не угаса́етъ.
И а́ще о́ко твое́ соблажня́етъ тя́, исткни́ е́: до́брѣе ти́ е́сть со еди́нѣмъ о́комъ вни́ти въ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе, не́же двѣ́ о́цѣ иму́щу вве́ржену бы́ти въ гее́н­ну о́гнен­ную,
идѣ́же че́рвь и́хъ не умира́етъ, и о́гнь не угаса́етъ.
Вся́къ бо огне́мъ осоли́т­ся, и вся́ка же́ртва со́лiю осоли́т­ся.
Добро́ со́ль: а́ще же со́ль не слана́ бу́детъ, чи́мъ осоли́т­ся? Имѣ́йте со́ль въ себѣ́, и ми́ръ имѣ́йте между́ собо́ю.
И от­ту́ду воста́въ пре́йде въ предѣ́лы Иуде́йскiя, {чрезъ страну́, я́же} объ о́нъ по́лъ Иорда́на. И снидо́шася па́ки наро́ди къ Нему́: и я́ко обы́чай имѣ́, па́ки уча́­ше и́хъ.
[Зач. 43.] И при­­сту́пльше фарисе́е вопроси́ша Его́: а́ще досто́итъ му́жу жену́ пусти́ти? Искуша́юще Его́.
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: что́ ва́мъ заповѣ́да Моисе́й?
Они́ же рѣ́ша: Моисе́й повелѣ́ кни́гу распу́стную написа́ти, и пусти́ти.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: по жестосе́рдiю ва́­шему написа́ ва́мъ за́повѣдь сiю́:
от­ нача́ла же созда́нiя, му́жа и жену́ сотвори́лъ я́ е́сть Бо́гъ:
сего́ ра́ди оста́витъ человѣ́къ отца́ сво­его́ и ма́терь
и при­­лѣпи́т­ся къ женѣ́ сво­е́й, и бу́дета о́ба въ пло́ть еди́ну: тѣ́мже уже́ нѣ́ста два́, но пло́ть еди́на:
е́же у́бо Бо́гъ сочета́, человѣ́къ да не разлуча́етъ.
И въ дому́ па́ки ученицы́ Его́ о се́мъ вопроси́ша Его́.
И глаго́ла и́мъ: [Зач. 44.] и́же а́ще пу́ститъ жену́ свою́ и оже́нит­ся ино́ю, прелюбы́ твори́тъ на ню́:
и а́ще жена́ пу́ститъ му́жа {му́жа сво­его́} и пося́гнетъ за ино́го, прелюбы́ твори́тъ.
И при­­ноша́ху къ Нему́ дѣ́ти, да ко́снет­ся и́хъ: ученицы́ же преща́ху при­­нося́щымъ.
Ви́дѣвъ же Иису́съ негодова́ и рече́ и́мъ: оста́вите дѣте́й при­­ходи́ти ко Мнѣ́ и не брани́те и́мъ, тацѣ́хъ бо е́сть Ца́р­ст­вiе Бо́жiе:
ами́нь глаго́лю ва́мъ: и́же а́ще не прiи́метъ Ца́р­ст­вiя Бо́жiя я́ко отроча́, не и́мать вни́ти въ не́.
И объе́мь и́хъ, воз­ло́жь ру́цѣ на ни́хъ, благословля́ше и́хъ.
[Зач. 45.] И исходя́щу Ему́ на пу́ть, при­­те́къ нѣ́кiй и покло́нься на колѣ́ну Ему́, вопроша́­ше Его́: Учи́телю благі́й, что́ сотворю́, да живо́тъ вѣ́чный наслѣ́д­ст­вую?
Иису́съ же рече́ ему́: что́ Мя́ глаго́леши бла́га? Никто́же бла́гъ, то́кмо еди́нъ Бо́гъ.
За́повѣди вѣ́си: не прелюбы́ сотвори́ши: не убі́й: не укра́ди: не лжесвидѣ́тел­ст­вуй: не оби́ди: чти́ отца́ тво­его́ и ма́терь.
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ Ему́: Учи́телю, сiя́ вся́ сохрани́хъ от­ ю́ности мо­ея́.
Иису́съ же воз­зрѣ́въ на́нь, воз­люби́ его́ и рече́ ему́: еди́наго еси́ не доконча́лъ: иди́, ели́ка и́маши, прода́ждь и да́ждь ни́щымъ, и имѣ́ти и́маши сокро́вище на небеси́: и прiиди́ [и] ходи́ вслѣ́дъ Мене́, взе́мъ кре́стъ.
О́нъ же дря́хлъ бы́въ о словеси́ {о словеси́ се́мъ}, отъи́де скорбя́: бѣ́ бо имѣ́я стяжа́нiя мно́га.
И воз­зрѣ́въ Иису́съ глаго́ла ученико́мъ Сво­и́мъ: [Зач. 46.] ка́ко неудо́бь иму́щiи бога́т­ст­во въ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе вни́дутъ.
Ученицы́ же ужаса́хуся о словесѣ́хъ Его́. Иису́съ же па́ки от­вѣща́въ глаго́ла и́мъ: ча́да, ка́ко неудо́бь упова́ющымъ на бога́т­ст­во въ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе вни́ти:
удо́бѣе бо е́сть велбу́ду сквоз­ѣ́ иглинѣ́ у́шы про­ити́, не́же бога́ту въ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе вни́ти.
Они́ же и́злиха дивля́хуся, глаго́люще къ себѣ́: то́ кто́ мо́жетъ спасе́нъ бы́ти?
Воззрѣ́въ же на ни́хъ Иису́съ глаго́ла: у человѣ́къ невоз­мо́жно, но не у Бо́га: вся́ бо воз­мо́жна су́ть у Бо́га.
Нача́тъ же Пе́тръ глаго́лати Ему́: се́, мы́ оста́вихомъ вся́ и вслѣ́дъ Тебе́ идо́хомъ.
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́: ами́нь глаго́лю ва́мъ: никто́же е́сть, и́же оста́вилъ е́сть до́мъ, или́ бра́тiю, или́ сестры́, или́ отца́, или́ ма́терь, или́ жену́, или́ ча́да, или́ се́ла, Мене́ ра́ди и Ева́нгелiа ра́ди:
а́ще не прiи́метъ стори́цею ны́нѣ во вре́мя сiе́, домо́въ, и бра́тiй, и се́стръ, и отца́, и ма́тере, и ча́дъ, и се́лъ, во изгна́нiи, и въ вѣ́къ гряду́щiй живо́тъ вѣ́чный:
мно́зи же бу́дутъ пе́рвiи послѣ́дни, и послѣ́днiи пе́рви.
Бя́ху же на пути́, восходя́ще во Иерусали́мъ: и бѣ́ варя́я и́хъ Иису́съ, и ужаса́хуся, и вслѣ́дъ иду́ще, боя́хуся. [Зач. 47.] И по­е́мь па́ки оба­на́­де­сять, нача́тъ и́мъ глаго́лати, я́же хотя́ху Ему́ бы́ти:
я́ко, се́, восхо́димъ во Иерусали́мъ, и Сы́нъ Человѣ́ческiй пре́данъ бу́детъ архiере́омъ и кни́жникомъ, и осу́дятъ Его́ на сме́рть, и предадя́тъ Его́ язы́комъ:
и поруга́ют­ся Ему́, и уя́звятъ Его́, и оплю́ютъ Его́, и убiю́тъ Его́: и въ тре́тiй де́нь воскре́снетъ.
И предъ Него́ прiидо́ста Иа́ковъ и Иоа́н­нъ, сы́на Зеведе́ева, глаго́люща: Учи́телю, хо́щева, да, е́же а́ще про́сива, сотвори́ши на́ма.
О́нъ же рече́ и́ма: что́ хо́щета, да сотворю́ ва́ма?
О́на же рѣ́ста Ему́: да́ждь на́мъ, да еди́нъ о десну́ю Тебе́ и еди́нъ о шу́юю Тебе́ ся́дева во сла́вѣ Тво­е́й.
Иису́съ же рече́ и́ма: не вѣ́ста, чесо́ про́сита: мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же А́зъ пiю́, и креще́нiемъ, и́мже А́зъ креща́юся, крести́тися?
О́на же рѣ́ста Ему́: мо́жева. Иису́съ же рече́ и́ма: ча́шу у́бо, ю́же А́зъ пiю́, испiе́та, и креще́нiемъ, и́мже А́зъ креща́юся, крести́тася:
а е́же сѣ́сти о десну́ю Мене́ и о шу́юю, нѣ́сть Мнѣ́ да́ти, но и́мже угото́вано е́сть.
И слы́шав­ше де́сять, нача́ша негодова́ти о Иа́ковѣ и Иоа́н­нѣ.
Иису́съ же при­­зва́въ и́хъ, глаго́ла и́мъ: вѣ́сте, я́ко мня́щiися владѣ́ти язы́ки, соодолѣва́ютъ и́мъ, и вели́цыи и́хъ облада́ютъ и́ми:
не та́ко же бу́детъ въ ва́съ: но и́же а́ще хо́щетъ въ ва́съ вя́щшiй бы́ти, да бу́детъ ва́мъ слуга́:
и и́же а́ще хо́щетъ въ ва́съ бы́ти ста́рѣй, да бу́детъ всѣ́мъ ра́бъ:
и́бо Сы́нъ Человѣ́чь не прiи́де, да послу́жатъ Ему́, но да послу́житъ и да́стъ ду́шу Свою́ избавле́нiе за мно́ги.
[Зач. 48.] И прiидо́ша во Иерихо́нъ. И исходя́щу Ему́ от­ Иерихо́на, и ученико́мъ Его́, и наро́ду мно́гу, сы́нъ Тиме́овъ Варти́мей слѣпы́й сѣдя́ше при­­ пути́, прося́.
И слы́шавъ, я́ко Иису́съ Назоряни́нъ е́сть, нача́тъ зва́ти и глаго́лати: Сы́не Дави́довъ Иису́се, поми́луй мя́.
И преща́ху ему́ мно́зи, да умолчи́тъ: о́нъ же мно́жае па́че зва́­ше: Сы́не Дави́довъ, поми́луй мя́.
И ста́въ Иису́съ, рече́ его́ воз­гласи́ти. И воз­гласи́ша слѣпца́, глаго́люще ему́: дерза́й, воста́ни, зове́тъ тя́.
О́нъ же от­ве́ргъ ри́зы своя́, воста́въ прiи́де ко Иису́сови.
И от­вѣща́въ глаго́ла ему́ Иису́съ: что́ хо́щеши, да сотворю́ тебѣ́? Слѣпы́й же глаго́ла ему́: учи́телю, да прозрю́.
Иису́съ же рече́ ему́: иди́: вѣ́ра твоя́ спасе́ тя. И а́бiе прозрѣ́ и по Иису́сѣ и́де въ пу́ть.
[Зач. 49.] И егда́ при­­бли́жи[ша]ся во Иерусали́мъ, въ Виѳсфагі́ю и Виѳа́нiю, къ горѣ́ Елео́нстѣй, посла́ два́ от­ учени́къ Сво­и́хъ
и глаго́ла и́ма: иди́та въ ве́сь, я́же е́сть пря́мо ва́ма: и а́бiе входя́ща въ ню́, обря́щета жребя́ при­­вя́зано, на не́же никто́же от­ человѣ́къ всѣ́де: от­рѣ́шша е́, при­­веди́та:
и а́ще кто́ ва́ма рече́тъ: что́ твори́та сiе́? Рцы́та, я́ко Госпо́дь тре́буетъ е́: и а́бiе по́слетъ е́ сѣ́мо.
Идо́ста же, и обрѣто́ста жребя́ при­­вя́зано при­­ две́рехъ внѣ́ на распу́тiи, и от­рѣши́ста е́.
И нѣ́цыи от­ стоя́щихъ ту́ глаго́лаху и́ма: что́ дѣ́ета от­рѣша́юща жребя́?
О́на же рѣ́ста и́мъ, я́коже заповѣ́да и́ма Иису́съ: и оста́виша я́.
И при­­ведо́ста жребя́ ко Иису́сови: и воз­ложи́ша на не́ ри́зы своя́, и всѣ́де на не́.
Мно́зи же ри́зы своя́ постла́ша по пути́: друзі́и же ва́iа рѣ́заху от­ дре́вiя и постила́ху по пути́.
И предходя́щiи и вслѣ́дъ гряду́щiи вопiя́ху, глаго́люще: оса́н­на, благослове́нъ Гряды́й во и́мя Госпо́дне,
благослове́но гряду́щее ца́р­ст­во во и́мя Го́спода отца́ на́­шего Дави́да: оса́н­на въ вы́шнихъ.
[Зач. 50.] И вни́де во Иерусали́мъ Иису́съ и въ це́рковь: и согля́давъ вся́, по́здѣ уже́ су́щу часу́, изы́де въ Виѳа́нiю со обѣма­на́­де­ся­те.
И нау́трiе изше́дшымъ и́мъ от­ Виѳа́нiи, взалка́:
и ви́дѣвъ смоко́вницу издале́ча, иму́щу ли́­ст­вiе, прiи́де, а́ще у́бо что́ обря́щетъ на не́й: и при­­ше́дъ къ не́й, ничесо́же обрѣ́те, то́кмо ли́­ст­вiе: не у́ бо бѣ́ вре́мя смо́квамъ.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ е́й: да не ктому́ от­ тебе́ во вѣ́ки никто́же плода́ снѣ́сть. И слы́шаху ученицы́ Его́.
И прiидо́ша [па́ки] во Иерусали́мъ. И в­ше́дъ Иису́съ въ це́рковь, нача́тъ изгони́ти продаю́щыя и купу́ющыя въ це́ркви: и трапе́зы торжнико́мъ и сѣда́лища продаю́щихъ го́луби испрове́рже:
и не дая́ше, да кто́ мимонесе́тъ сосу́дъ сквоз­ѣ́ це́рковь.
И уча́­ше, глаго́ля и́мъ: нѣ́сть ли пи́сано, я́ко хра́мъ Мо́й хра́мъ моли́твы нарече́т­ся всѣ́мъ язы́комъ? Вы́ же сотвори́сте его́ верте́пъ разбо́йникомъ.
И слы́шаша кни́жницы и архiере́е, и иска́ху, ка́ко Его́ погубя́тъ: боя́хубося Его́, я́ко ве́сь наро́дъ дивля́шеся о уче́нiи Его́.
И я́ко по́здѣ бы́сть, исхожда́­ше во́нъ изъ гра́да.
И у́тро мимоходя́ще, ви́дѣша смоко́вницу изсо́хшу изъ коре́нiя.
И воспомяну́въ Пе́тръ глаго́ла Ему́: Равви́, ви́ждь, смоко́вница, ю́же прокля́лъ еси́, у́сше.
И от­вѣща́въ Иису́съ глаго́ла и́мъ:
[Зач. 51.] имѣ́йте вѣ́ру Бо́жiю: ами́нь бо глаго́лю ва́мъ, я́ко, и́же а́ще рече́тъ горѣ́ се́й: дви́гнися и ве́рзися въ мо́ре: и не размы́слитъ въ се́рдцы сво­е́мъ, но вѣ́ру и́метъ, я́ко е́же глаго́летъ, быва́етъ: бу́детъ ему́, е́же а́ще рече́тъ:
сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ: вся́ ели́ка а́ще моля́щеся про́сите, вѣ́руйте, я́ко прiе́млете: и бу́детъ ва́мъ:
и егда́ сто­ите́ моля́щеся, от­пуща́йте, а́ще что́ и́мате на кого́, да и Оте́цъ ва́шъ, И́же е́сть на небесѣ́хъ, от­пу́ститъ ва́мъ согрѣше́нiя ва́ша:
а́ще ли же вы́ не от­пуща́ете, ни Оте́цъ ва́шъ, И́же е́сть на небесѣ́хъ, от­пу́ститъ ва́мъ согрѣше́нiй ва́шихъ.
[Зач. 52.] И прiидо́ша па́ки во Иерусали́мъ. И въ це́ркви ходя́щу Ему́, прiидо́ша къ Нему́ архiере́е и кни́жницы и ста́рцы
и глаго́лаша Ему́: ко́­ею о́бластiю сiя́ твори́ши? И кто́ Ти́ о́бласть сiю́ даде́, да сiя́ твори́ши?
Иису́съ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ словесе́ еди́наго, и от­вѣща́йте Ми́: и реку́ ва́мъ, ко́­ею о́бластiю сiя́ творю́:
креще́нiе Иоа́н­ново съ небесе́ ли бѣ́, или́ от­ человѣ́къ? От­вѣща́йте Ми́.
И мы́сляху въ себѣ́, глаго́люще: а́ще рече́мъ, съ небесе́, рече́тъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте ему́?
Но а́ще рече́мъ, от­ человѣ́къ: боя́хуся люді́й: вси́ бо имѣ́яху Иоа́н­на, я́ко во­и́стин­ну проро́къ бѣ́.
И от­вѣща́в­ше глаго́лаша Иису́сови: не вѣ́мы. И от­вѣща́въ Иису́съ глаго́ла и́мъ: ни А́зъ глаго́лю ва́мъ, ко́­ею о́бластiю сiя́ творю́.
[Зач. 53.] И нача́тъ и́мъ въ при́тчахъ глаго́лати: виногра́дъ насади́ человѣ́къ, и огради́ опло́томъ, и ископа́ точи́ло, и созда́ сто́лпъ, и предаде́ его́ тяжа́телемъ {дѣ́лателемъ}, и отъи́де.
И посла́ къ тяжа́телемъ во вре́мя раба́, да от­ тяжа́тель прiи́метъ от­ плода́ виногра́да:
они́ же е́мше его́ би́ша и отосла́ша тща́.
И па́ки посла́ къ ни́мъ друга́го раба́: и того́ ка́менiемъ би́в­ше, проби́ша главу́ ему́ и посла́ша безче́стна.
И па́ки ино́го посла́: и того́ уби́ша: и мно́ги и́ны, о́вы у́бо бiю́ще, о́вы же убива́юще.
Еще́ у́бо еди́наго сы́на имѣ́ воз­лю́блен­наго сво­его́, посла́ и того́ къ ни́мъ послѣди́, глаго́ля, я́ко усрамя́т­ся сы́на мо­его́.
О́ни же тяжа́теле рѣ́ша къ себѣ́, я́ко се́й е́сть наслѣ́дникъ: прiиди́те, убiе́мъ его́, и на́­ше бу́детъ наслѣ́д­ст­вiе.
И е́мше его́ уби́ша и изверго́ша его́ во́нъ изъ виногра́да.
Что́ у́бо сотвори́тъ госпо́дь виногра́да? Прiи́детъ и погуби́тъ тяжа́тели и да́стъ виногра́дъ инѣ́мъ.
Ни Писа́нiя ли сего́ чли́ есте́: ка́мень, его́же не въ ряду́ сотвори́ша зи́ждущiи, се́й бы́сть во главу́ у́гла:
от­ Го́спода бы́сть сiе́, и е́сть ди́вно во о́чiю на́шею?
И иска́ху Его́ я́ти, и убоя́шася наро́да: разумѣ́ша бо, я́ко къ ни́мъ при́тчу рече́: и оста́вльше Его́ от­идо́ша.
[Зач. 54.] И посла́ша къ Нему́ нѣ́кiя от­ фарисе́й и иродiа́нъ, да Его́ обольстя́тъ сло́вомъ.
Они́ же при­­ше́дше глаго́лаша Ему́: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ еси́ и не ради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́ковъ, но во­и́стин­ну пути́ Бо́жiю учи́ши: досто́итъ ли кинсо́нъ ке́сареви да́ти, или́ ни́? Да́мы ли, или́ не да́мы?
О́нъ же вѣ́дый и́хъ лицемѣ́рiе, рече́ и́мъ: что́ Мя искуша́ете? При­­неси́те Ми́ пѣ́нязь, да ви́жу.
Они́ же при­­несо́ша. И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ сі́й и написа́нiе? Они́ же рѣ́ша Ему́: ке́саревъ.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: воз­дади́те ке́сарева ке́сареви и Бо́жiя Богови. И чуди́шася о Не́мъ.
[Зач. 55.] И прiидо́ша саддуке́е къ Нему́, и́же глаго́лютъ воскресе́нiю не бы́ти: и вопроси́ша Его́, глаго́люще:
Учи́телю, Моисе́й написа́ на́мъ, я́ко а́ще кому́ бра́тъ у́мретъ и оста́витъ жену́, а ча́дъ не оста́витъ: да по́йметъ бра́тъ его́ жену́ его́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́ту сво­ему́.
Се́дмь бра́тiй бѣ́: и пе́рвый поя́тъ жену́ и умира́я не оста́ви сѣ́мене:
и вторы́й поя́тъ ю́ и у́мре, и ни то́й оста́ви сѣ́мене: и тре́тiй та́кожде:
и поя́ша ю́ се́дмь и не оста́виша сѣ́мене: послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́.
Въ воскресе́нiе у́бо, егда́ воскре́снутъ, кото́рому и́хъ бу́детъ жена́: се́дмь бо имѣ́ша ю́ жену́.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: не сего́ ли ра́ди прельща́етеся, не вѣ́дуще Писа́нiя, ни си́лы Бо́жiя?
Егда́ бо изъ ме́ртвыхъ воскре́снутъ, ни же́нят­ся, ни посяга́ютъ, но су́ть я́ко а́нгели на небесѣ́хъ:
о ме́ртвыхъ же, я́ко востаю́тъ, нѣ́сте ли чли́ въ кни́гахъ Моисе́овыхъ, при­­ купинѣ́ я́ко рече́ ему́ Бо́гъ, глаго́ля: А́зъ Бо́гъ Авраа́мовъ и Бо́гъ Исаа́ковъ и Бо́гъ Иа́ковль?
Нѣ́сть Бо́гъ ме́ртвыхъ, но Бо́гъ живы́хъ: вы́ у́бо мно́го прельща́етеся.
[Зач. 56.] И при­­сту́пль еди́нъ от­ кни́жникъ, слы́шавъ и́хъ стяза́ющихся и ви́дѣвъ, я́ко до́брѣ от­вѣща́ и́мъ, вопроси́ Его́: ка́я е́сть пе́рвая всѣ́хъ за́повѣдiй?
Иису́съ же от­вѣща́ ему́: я́ко пе́рвѣйши всѣ́хъ за́повѣдiй: слы́ши, Изра́илю, Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ Госпо́дь еди́нъ е́сть:
и воз­лю́биши Го́спода Бо́га тво­его́ всѣ́мъ се́рдцемъ тво­и́мъ, и все́ю душе́ю тво­е́ю, и всѣ́мъ умо́мъ тво­и́мъ, и все́ю крѣ́постiю тво­е́ю: сiя́ е́сть пе́рвая за́повѣдь.
И втора́я подо́бна е́й: воз­лю́биши бли́жняго сво­его́ я́ко са́мъ себе́. Бо́лшая сею́ и́на за́повѣдь нѣ́сть.
И рече́ Ему́ кни́жникъ: до́брѣ, Учи́телю, во­и́стин­ну ре́клъ еси́, я́ко еди́нъ е́сть Бо́гъ, и нѣ́сть и́нъ ра́звѣ его́:
и е́же люби́ти Его́ всѣ́мъ се́рдцемъ, и всѣ́мъ ра́зумомъ, и все́ю душе́ю, и все́ю крѣ́постiю: и е́же люби́ти бли́жняго я́ко себе́, бо́лѣ е́сть всѣ́хъ всесожже́нiй и же́ртвъ.
Иису́съ же ви́дѣвъ, я́ко смы́слен­но от­вѣща́, рече́ ему́: не дале́че еси́ от­ Ца́р­ст­вiя Бо́жiя. И никто́же смѣ́яше ктому́ Его́ вопроси́ти.
И от­вѣща́въ Иису́съ глаго́лаше, учя́ въ це́ркви: ка́ко глаго́лютъ кни́жницы, я́ко Христо́съ Сы́нъ е́сть Дави́довъ?
То́й бо Дави́дъ рече́ Ду́хомъ Святы́мъ: глаго́ла Госпо́дь Го́сподеви мо­ему́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жiе нога́ма Тво­и́ма.
Са́мъ у́бо Дави́дъ глаго́летъ Его́ Го́спода: и от­ку́ду Сы́нъ ему́ е́сть? И мно́гъ наро́дъ послу́шаше Его́ въ сла́дость.
[Зач. 57.] И глаго́лаше и́мъ во уче́нiи Сво­е́мъ: блюди́теся от­ кни́жникъ, хотя́щихъ во одѣя́нiихъ ходи́ти, и цѣлова́нiя на то́ржищихъ,
и преждесѣда́нiя на со́нмищихъ, и первовоз­лежа́нiя на ве́черяхъ:
пояда́юще до́мы вдови́цъ и непщева́нiемъ надо́лзѣ моля́щеся, сі́и прiи́мутъ ли́шшее осужде́нiе.
И сѣ́дъ Иису́съ пря́мо сокро́вищному храни́лищу, зря́ше, ка́ко наро́дъ ме́щетъ мѣ́дь въ сокро́вищное храни́лище. И мно́зи бога́тiи вмета́ху мно́га.
И при­­ше́дши еди́на вдови́ца убо́га, вве́рже ле́птѣ двѣ́, е́же е́сть кодра́нтъ.
И при­­зва́въ ученики́ Своя́, рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вдови́ца сiя́ убо́гая мно́жае всѣ́хъ вве́рже вмета́ющихъ въ сокро́вищное храни́лище:
вси́ бо от­ избы́тка сво­его́ вверго́ша: сiя́ же от­ лише́нiя сво­его́ вся́, ели́ка имѣ́яше, вве́рже, все́ житiе́ свое́.
[Зач. 58.] И исходя́щу Ему́ от­ це́ркве, глаго́ла Ему́ еди́нъ от­ учени́къ Его́: Учи́телю, ви́ждь, каково́ ка́менiе и какова́ зда́нiя.
И от­вѣща́въ Иису́съ рече́ ему́: ви́диши ли сiя́ вели́кая зда́нiя? Не и́мать оста́ти здѣ́ ка́мень на ка́мени, и́же не разори́т­ся.
И сѣдя́щу Ему́ на горѣ́ Елео́нстѣй пря́мо це́ркве, вопроша́ху Его́ еди́наго Пе́тръ и Иа́ковъ, и Иоа́н­нъ и Андре́й:
рцы́ на́мъ, когда́ сiя́ бу́дутъ? И ко́е [бу́детъ] зна́менiе, егда́ и́мутъ вся́ сiя́ сконча́тися?
Иису́съ же от­вѣща́въ и́мъ, нача́тъ глаго́лати: блюди́теся, да не кто́ ва́съ прельсти́тъ.
Мно́зи бо прiи́дутъ во и́мя Мое́, глаго́люще, я́ко А́зъ е́смь: и мно́ги прельстя́тъ.
Егда́ же услы́шите бра́ни и слы́шанiя бра́немъ, не ужаса́йтеся: подоба́етъ бо бы́ти: но не у́ кончи́на.
Воста́нетъ бо язы́къ на язы́къ, и ца́р­ст­во на ца́р­ст­во: и бу́дутъ тру́си по мѣ́стомъ, и бу́дутъ гла́ди и мяте́жи. Нача́ло болѣ́знемъ сiя́.
[Зач. 59.] Блюди́теся же вы́ са́ми: предадя́тъ бо вы́ въ со́нмища, и на собо́рищихъ бiе́ни бу́дете: и предъ во­ево́ды и цари́ веде́ни бу́дете Мене́ ра́ди, во свидѣ́тел­ст­во и́мъ.
И во всѣ́хъ язы́цѣхъ подоба́етъ пре́жде проповѣ́датися Ева́нгелiю.
Егда́ же поведу́тъ вы́ предаю́ще, не пре́жде пецы́теся, что́ воз­глаго́лете, ни по­уча́йтеся: но е́же а́ще да́ст­ся ва́мъ въ то́й ча́съ, се́ глаго́лите: не вы́ бо бу́дете глаго́лющiи, но Ду́хъ Святы́й.
Преда́стъ же бра́тъ бра́та на сме́рть, и оте́цъ ча́до: и воста́нутъ ча́да на роди́тели и убiю́тъ и́хъ.
И бу́дете ненави́дими всѣ́ми и́мене Мо­его́ ра́ди: претерпѣ́вый же до конца́, то́й спасе́нъ бу́детъ.
[Зач. 60.] Егда́ же у́зрите ме́рзость запустѣ́нiя, рече́н­ную Данiи́ломъ проро́комъ, стоя́щу, идѣ́же не подоба́етъ: чты́й да разумѣ́етъ: тогда́ су́щiи во Иуде́и да бѣжа́тъ на го́ры:
и и́же на кро́вѣ, да не сла́зитъ въ до́мъ, ни да вни́детъ взя́ти чесо́ от­ до́му сво­его́:
и и́же на селѣ́ сы́й, да не воз­врати́т­ся вспя́ть взя́ти ри́зу свою́.
Го́ре же непра́зднымъ и доя́щымъ въ ты́я дни́.
Моли́теся же, да не бу́детъ бѣ́г­ст­во ва́­ше въ зимѣ́.
Бу́дутъ бо дні́е ті́и ско́рбь, якова́ не бы́сть такова́ от­ нача́ла созда́нiя, е́же созда́ Бо́гъ, доны́нѣ, и не бу́детъ.
И а́ще не бы́ Госпо́дь прекрати́лъ дні́й, не бы́ у́бо спасла́ся вся́ка пло́ть: но избра́н­ныхъ ра́ди, и́хже избра́, прекрати́тъ дни́.
Тогда́ а́ще кто́ рече́тъ ва́мъ: се́, здѣ́ Христо́съ, или́: се́, о́ндѣ: не ими́те вѣ́ры.
Воста́нутъ бо лжехри́сти и лжепроро́цы и дадя́тъ зна́менiя и чудеса́, е́же прельсти́ти, а́ще воз­мо́жно, и избра́н­ныя.
Вы́ же блюди́теся: се́, пре́жде рѣ́хъ ва́мъ вся́.
[Зач. 61.] Но въ ты́я дни́, по ско́рби то́й, со́лнце поме́ркнетъ, и луна́ не да́стъ свѣ́та сво­его́,
и звѣ́зды бу́дутъ съ небесе́ спа́да­ю­щя, и си́лы, я́же на небесѣ́хъ, подви́жут­ся.
И тогда́ у́зрятъ Сы́на Человѣ́ческаго гряду́ща на о́блацѣхъ съ си́лою и сла́вою мно́гою.
И тогда́ по́слетъ А́нгелы Своя́ и собере́тъ избра́н­ныя Своя́ от­ четы́рехъ вѣ́тръ, от­ конца́ земли́ до конца́ не́ба.
От смоко́вницы же научи́теся при́тчи: егда́ уже́ вѣ́твiе ея́ бу́детъ мла́до и израща́етъ ли́­ст­вiе, вѣ́дите, я́ко бли́зъ е́сть жа́тва:
та́ко и вы́, егда́ сiя́ ви́дите быва́юща, вѣ́дите, я́ко бли́зъ е́сть, при­­ две́рехъ.
Ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко не и́мать прейти́ ро́дъ се́й, до́ндеже вся́ сiя́ бу́дутъ.
[Зач. 62.] Не́бо и земля́ пре́йдутъ, словеса́ же Моя́ не пре́йдутъ.
О дни́ же то́мъ или́ о часѣ́ никто́же вѣ́сть, ни А́нгели, и́же су́ть на небесѣ́хъ, ни Сы́нъ, то́кмо Оте́цъ.
Блюди́те, бди́те и моли́теся: не вѣ́сте бо, когда́ вре́мя бу́детъ.
Я́коже человѣ́къ от­ходя́ оста́вль до́мъ сво́й, и да́въ рабо́мъ сво­и́мъ вла́сть, и кому́ждо дѣ́ло свое́, и вратарю́ повелѣ́, да бди́тъ.
Бди́те у́бо: не вѣ́сте бо, когда́ госпо́дь до́му прiи́детъ, ве́черъ, или́ полу́нощи, или́ въ пѣтлоглаше́нiе, или́ у́тро:
да не при­­ше́дъ внеза́пу, обря́щетъ вы́ спя́щя.
А я́же ва́мъ глаго́лю, всѣ́мъ глаго́лю: бди́те.
Синодальный
1 Преображение Господне. 14 Исцеление одержимого духом немым. 30 Иисус Христос снова говорит о Своей смерти и Воскресении. 33 Первенство чрез служение всем. 43 Причина соблазна и геенна огненная.
И сказал им: истинно говорю вам: есть некоторые из стоящих здесь, которые не вкусят смерти, как уже увидят Царствие Божие, пришедшее в силе.
[Зач. 38.] И, по прошествии дней шести, взял Иисус Петра, Иакова и Иоанна, и возвел на гору высокую особо их одних, и преобразился перед ними.
Одежды Его сделались блистающими, весьма белыми, как снег, как на земле белильщик не может выбелить.
И явился им Илия с Моисеем; и беседовали с Иисусом.
При сем Петр сказал Иисусу: Равви́! хорошо нам здесь быть; сделаем три кущи: Тебе одну, Моисею одну, и одну Илии.
Ибо не знал, что сказать; потому что они были в страхе.
И явилось облако, осеняющее их, и из облака исшел глас, глаголющий: Сей есть Сын Мой Возлюбленный; Его слушайте.
И, внезапно посмотрев вокруг, никого более с собою не видели, кроме одного Иисуса.
Когда же сходили они с горы, Он не велел никому рассказывать о том, что видели, доколе Сын Человеческий не воскреснет из мертвых.
[Зач. 39.] И они удержали это слово, спрашивая друг друга, что значит: воскреснуть из мертвых.
И спросили Его: как же книжники говорят, что Илии надлежит прийти прежде?
Он сказал им в ответ: правда, Илия должен прийти прежде и устроить всё; и Сыну Человеческому, как написано о Нем, надлежит много пострадать и быть уничижену.
Но говорю вам, что и Илия пришел, и поступили с ним, как хотели, как написано о нем.
Придя к ученикам, увидел много народа около них и книжников, спорящих с ними.
Тотчас, увидев Его, весь народ изумился, и, подбегая, приветствовали Его.
Он спросил книжников: о чем спорите с ними?
[Зач. 40.] Один из народа сказал в ответ: Учитель! я привел к Тебе сына моего, одержимого духом немым:
где ни схватывает его, повергает его на землю, и он испускает пену, и скрежещет зубами своими, и цепенеет. Говорил я ученикам Твоим, чтобы изгнали его, и они не могли.
Отвечая ему, Иисус сказал: о, род неверный! доколе буду с вами? доколе буду терпеть вас? Приведите его ко Мне.
И привели его к Нему. Как скоро бесноватый увидел Его, дух сотряс его; он упал на землю и валялся, испуская пену.
И спросил Иисус отца его: как давно это сделалось с ним? Он сказал: с детства;
и многократно дух бросал его и в огонь и в воду, чтобы погубить его; но, если что можешь, сжалься над нами и помоги нам.
Иисус сказал ему: если сколько-нибудь можешь веровать, всё возможно верующему.
И тотчас отец отрока воскликнул со слезами: верую, Господи! помоги моему неверию.
Иисус, видя, что сбегается народ, запретил духу нечистому, сказав ему: дух немой и глухой! Я повелеваю тебе, выйди из него и впредь не входи в него.
И, вскрикнув и сильно сотрясши его, вышел; и он сделался, как мертвый, так что многие говорили, что он умер.
Но Иисус, взяв его за руку, поднял его; и он встал.
И как вошел Иисус в дом, ученики Его спрашивали Его наедине: почему мы не могли изгнать его?
И сказал им: сей род не может выйти иначе, как от молитвы и поста.
Выйдя оттуда, проходили через Галилею; и Он не хотел, чтобы кто узнал.
Ибо учил Своих учеников и говорил им, что Сын Человеческий предан будет в руки человеческие и убьют Его, и, по убиении, в третий день воскреснет.
Но они не разумели сих слов, а спросить Его боялись.
[Зач. 41.] Пришел в Капернаум; и когда был в доме, спросил их: о чем дорогою вы рассуждали между собою?
Они молчали; потому что дорогою рассуждали между собою, кто больше.
И, сев, призвал двенадцать и сказал им: кто хочет быть первым, будь из всех последним и всем слугою.
И, взяв дитя, поставил его посреди них и, обняв его, сказал им:
кто примет одно из таких детей во имя Мое, тот принимает Меня; а кто Меня примет, тот не Меня принимает, но Пославшего Меня.
При сем Иоанн сказал: Учитель! мы видели человека, который именем Твоим изгоняет бесов, а не ходит за нами; и запретили ему, потому что не ходит за нами.
Иисус сказал: не запрещайте ему, ибо никто, сотворивший чудо именем Моим, не может вскоре злословить Меня.
Ибо кто не против вас, тот за вас.
И кто напоит вас чашею воды во имя Мое, потому что вы Христовы, истинно говорю вам, не потеряет награды своей.
[Зач. 42.] А кто соблазнит одного из малых сих, верующих в Меня, тому лучше было бы, если бы повесили ему жерновный камень на шею и бросили его в море.
И если соблазняет тебя рука твоя, отсеки ее: лучше тебе увечному войти в жизнь, нежели с двумя руками идти в геенну, в огонь неугасимый,
где червь их не умирает и огонь не угасает.
И если нога твоя соблазняет тебя, отсеки ее: лучше тебе войти в жизнь хромому, нежели с двумя ногами быть ввержену в геенну, в огонь неугасимый,
где червь их не умирает и огонь не угасает.
И если глаз твой соблазняет тебя, вырви его: лучше тебе с одним глазом войти в Царствие Божие, нежели с двумя глазами быть ввержену в геенну огненную,
где червь их не умирает и огонь не угасает.
Ибо всякий огнем осолится, и всякая жертва солью осолится.
Соль – добрая вещь; но ежели соль не солона будет, чем вы ее поправите? Имейте в себе соль, и мир имейте между собою.
1 Поучение о разводе. 13 Иисус Христос благословляет детей. 17 Беседа Иисуса Христа с богатым юношей. 32 Предсказание Иисуса о Его смерти. 35 Сыновья Зеведеевы; «Не для того, чтобы Ему служили, но чтобы послужить». 46 Исцеление слепого Вартимея.
Отправившись оттуда, приходит в пределы Иудейские за Иорданскою стороною. Опять собирается к Нему народ, и, по обычаю Своему, Он опять учил их.
[Зач. 43.] Подошли фарисеи и спросили, искушая Его: позволительно ли разводиться мужу с женою?
Он сказал им в ответ: что заповедал вам Моисей?
Они сказали: Моисей позволил писать разводное письмо и разводиться.
Иисус сказал им в ответ: по жестокосердию вашему он написал вам сию заповедь.
В начале же создания, Бог мужчину и женщину сотворил их.
Посему оставит человек отца своего и мать
и прилепится к жене своей, и будут два одною плотью; так что они уже не двое, но одна плоть.
Итак, что Бог сочетал, того человек да не разлучает.
В доме ученики Его опять спросили Его о том же.
Он сказал им: [Зач. 44.] кто разведется с женою своею и женится на другой, тот прелюбодействует от нее;
и если жена разведется с мужем своим и выйдет за другого, прелюбодействует.
Приносили к Нему детей, чтобы Он прикоснулся к ним; ученики же не допускали приносящих.
Увидев то, Иисус вознегодовал и сказал им: пустите детей приходить ко Мне и не препятствуйте им, ибо таковых есть Царствие Божие.
Истинно говорю вам: кто не примет Царствия Божия, как дитя, тот не войдет в него.
И, обняв их, возложил руки на них и благословил их.
[Зач. 45.] Когда выходил Он в путь, подбежал некто, пал пред Ним на колени и спросил Его: Учитель благой! что мне делать, чтобы наследовать жизнь вечную?
Иисус сказал ему: что ты называешь Меня благим? Никто не благ, как только один Бог.
Знаешь заповеди: не прелюбодействуй, не убивай, не кради, не лжесвидетельствуй, не обижай, почитай отца твоего и мать.
Он же сказал Ему в ответ: Учитель! всё это сохранил я от юности моей.
Иисус, взглянув на него, полюбил его и сказал ему: одного тебе недостает: пойди, всё, что имеешь, продай и раздай нищим, и будешь иметь сокровище на небесах; и приходи, последуй за Мною, взяв крест.
Он же, смутившись от сего слова, отошел с печалью, потому что у него было большое имение.
И, посмотрев вокруг, Иисус говорит ученикам Своим: [Зач. 46.] как трудно имеющим богатство войти в Царствие Божие!
Ученики ужаснулись от слов Его. Но Иисус опять говорит им в ответ: дети! как трудно надеющимся на богатство войти в Царствие Божие!
Удобнее верблюду пройти сквозь игольные уши, нежели богатому войти в Царствие Божие.
Они же чрезвычайно изумлялись и говорили между собою: кто же может спастись?
Иисус, воззрев на них, говорит: человекам это невозможно, но не Богу, ибо всё возможно Богу.
И начал Петр говорить Ему: вот, мы оставили всё и последовали за Тобою.
Иисус сказал в ответ: истинно говорю вам: нет никого, кто оставил бы дом, или братьев, или сестер, или отца, или мать, или жену, или детей, или зе́мли, ради Меня и Евангелия,
и не получил бы ныне, во время сие, среди гонений, во сто крат более домов, и братьев, и сестер, и отцов, и матерей, и детей, и земель, а в веке грядущем жизни вечной.
Многие же будут первые последними, и последние первыми.
Когда были они на пути, восходя в Иерусалим, Иисус шел впереди их, а они ужасались и, следуя за Ним, были в страхе. [Зач. 47.] Подозвав двенадцать, Он опять начал им говорить о том, что́ будет с Ним:
вот, мы восходим в Иерусалим, и Сын Человеческий предан будет первосвященникам и книжникам, и осудят Его на смерть, и предадут Его язычникам,
и поругаются над Ним, и будут бить Его, и оплюют Его, и убьют Его; и в третий день воскреснет.
Тогда подошли к Нему сыновья Зеведеевы Иаков и Иоанн и сказали: Учитель! мы желаем, чтобы Ты сделал нам, о чем попросим.
Он сказал им: что хотите, чтобы Я сделал вам?
Они сказали Ему: дай нам сесть у Тебя, одному по правую сторону, а другому по левую в славе Твоей.
Но Иисус сказал им: не знаете, чего просите. Можете ли пить чашу, которую Я пью, и креститься крещением, которым Я крещусь?
Они отвечали: можем. Иисус же сказал им: чашу, которую Я пью, будете пить, и крещением, которым Я крещусь, будете креститься;
а дать сесть у Меня по правую сторону и по левую – не от Меня зависит, но кому уготовано.
И, услышав, десять начали негодовать на Иакова и Иоанна.
Иисус же, подозвав их, сказал им: вы знаете, что почитающиеся князьями народов господствуют над ними, и вельможи их властвуют ими.
Но между вами да не будет так: а кто хочет быть бо́льшим между вами, да будет вам слугою;
и кто хочет быть первым между вами, да будет всем рабом.
Ибо и Сын Человеческий не для того пришел, чтобы Ему служили, но чтобы послужить и отдать душу Свою для искупления многих.
[Зач. 48.] Приходят в Иерихон. И когда выходил Он из Иерихона с учениками Своими и множеством народа, Вартимей, сын Тимеев, слепой сидел у дороги, прося милостыни.
Услышав, что это Иисус Назорей, он начал кричать и говорить: Иисус, Сын Давидов! помилуй меня.
Многие заставляли его молчать; но он еще более стал кричать: Сын Давидов! помилуй меня.
Иисус остановился и велел его позвать. Зовут слепого и говорят ему: не бойся, вставай, зовет тебя.
Он сбросил с себя верхнюю одежду, встал и пришел к Иисусу.
Отвечая ему, Иисус спросил: чего ты хочешь от Меня? Слепой сказал Ему: Учитель! чтобы мне прозреть.
Иисус сказал ему: иди, вера твоя спасла тебя. И он тотчас прозрел и пошел за Иисусом по дороге.
1 Торжественный въезд в Иерусалим; «осанна в вышних!» 12-14, 19-25 Проклятие бесплодной смоковницы; 15 очищение храма. 27 Вопрос первосвященников о власти Иисуса Христа.
[Зач. 49.] Когда приблизились к Иерусалиму, к Виффагии и Вифании, к горе Елеонской, Иисус посылает двух из учеников Своих
и говорит им: пойдите в селение, которое прямо перед вами; входя в него, тотчас найдете привязанного молодого осла, на которого никто из людей не садился; отвязав его, приведите.
И если кто скажет вам: что вы это делаете? – отвечайте, что он надобен Господу; и тотчас пошлет его сюда.
Они пошли, и нашли молодого осла, привязанного у ворот на улице, и отвязали его.
И некоторые из стоявших там говорили им: что делаете? зачем отвязываете осленка?
Они отвечали им, ка́к повелел Иисус; и те отпустили их.
И привели осленка к Иисусу, и возложили на него одежды свои; Иисус сел на него.
Многие же постилали одежды свои по дороге; а другие резали ветви с дерев и постилали по дороге.
И предшествовавшие и сопровождавшие восклицали: осанна! благословен Грядущий во имя Господне!
благословенно грядущее во имя Господа царство отца нашего Давида! осанна в вышних!
[Зач. 50.] И вошел Иисус в Иерусалим и в храм; и, осмотрев всё, как время уже было позднее, вышел в Вифанию с двенадцатью.
На другой день, когда они вышли из Вифании, Он взалкал;
и, увидев издалека смоковницу, покрытую листьями, пошел, не найдет ли чего на ней; но, придя к ней, ничего не нашел, кроме листьев, ибо еще не время было собирания смокв.
И сказал ей Иисус: отныне да не вкушает никто от тебя плода вовек! И слышали то́ ученики Его.
Пришли в Иерусалим. Иисус, войдя в храм, начал выгонять продающих и покупающих в храме; и столы меновщиков и скамьи продающих голубей опрокинул;
и не позволял, чтобы кто пронес через храм какую-либо вещь.
И учил их, говоря: не написано ли: дом Мой домом молитвы наречется для всех народов? а вы сделали его вертепом разбойников.
Услышали это книжники и первосвященники, и искали, как бы погубить Его, ибо боялись Его, потому что весь народ удивлялся учению Его.
Когда же стало поздно, Он вышел вон из города.
Поутру, проходя мимо, увидели, что смоковница засохла до корня.
И, вспомнив, Петр говорит Ему: Равви́! посмотри, смоковница, которую Ты проклял, засохла.
Иисус, отвечая, говорит им:
[Зач. 51.] имейте веру Божию, ибо истинно говорю вам, если кто скажет горе сей: поднимись и ввергнись в море, и не усомнится в сердце своем, но поверит, что сбудется по словам его, – будет ему, что ни скажет.
Потому говорю вам: всё, чего ни будете просить в молитве, верьте, что получите, – и будет вам.
И когда стоите на молитве, прощайте, если что́ имеете на кого, дабы и Отец ваш Небесный простил вам согрешения ваши.
Если же не прощаете, то и Отец ваш Небесный не простит вам согрешений ваших.
[Зач. 52.] Пришли опять в Иерусалим. И когда Он ходил в храме, подошли к Нему первосвященники и книжники, и старейшины
и говорили Ему: какою властью Ты это делаешь? и кто Тебе дал власть делать это?
Иисус сказал им в ответ: спрошу и Я вас об одном, отвечайте Мне; тогда и Я скажу вам, какою властью это делаю.
Крещение Иоанново с небес было, или от человеков? отвечайте Мне.
Они рассуждали между собою: если скажем: с небес, – то Он скажет: почему же вы не поверили ему?
а сказать: от человеков – боялись народа, потому что все полагали, что Иоанн точно был пророк.
И сказали в ответ Иисусу: не знаем. Тогда Иисус сказал им в ответ: и Я не скажу вам, какою властью это делаю.
1 Притча о злых виноградарях. 13 Вопрос о подати кесарю. 18 Вопрос саддукеев о браке на Небесах. 28 Наибольшие заповеди. 35 Вопросы книжникам и предостережение против них; 41 две лепты бедной вдовы.
[Зач. 53.] И начал говорить им притчами: некоторый человек насадил виноградник и обнес оградою, и выкопал точило, и построил башню, и, отдав его виноградарям, отлучился.
И послал в свое время к виноградарям слугу – принять от виноградарей плодов из виноградника.
Они же, схватив его, били, и отослали ни с чем.
Опять послал к ним другого слугу; и тому камнями разбили голову и отпустили его с бесчестьем.
И опять иного послал: и того убили; и многих других то били, то убивали.
Имея же еще одного сына, любезного ему, напоследок послал и его к ним, говоря: постыдятся сына моего.
Но виноградари сказали друг другу: это наследник; пойдем, убьем его, и наследство будет наше.
И, схватив его, убили и выбросили вон из виноградника.
Что же сделает хозяин виноградника? – Придет и предаст смерти виноградарей, и отдаст виноградник другим.
Неужели вы не читали сего в Писании: камень, который отвергли строители, тот самый сделался главою угла;
это от Господа, и есть дивно в очах наших.
И старались схватить Его, но побоялись народа, ибо поняли, что о них сказал притчу; и, оставив Его, отошли.
[Зач. 54.] И посылают к Нему некоторых из фарисеев и иродиан, чтобы уловить Его в слове.
Они же, придя, говорят Ему: Учитель! мы знаем, что Ты справедлив и не заботишься об угождении кому-либо, ибо не смотришь ни на какое лицо, но истинно пути Божию учишь. Позволительно ли давать по́дать кесарю или нет? давать ли нам или не давать?
Но Он, зная их лицемерие, сказал им: что искушаете Меня? принесите Мне динарий, чтобы Мне видеть его.
Они принесли. Тогда говорит им: чье это изображение и надпись? Они сказали Ему: кесаревы.
Иисус сказал им в ответ: отдавайте кесарево кесарю, а Божие Богу. И дивились Ему.
[Зач. 55.] Потом пришли к Нему саддукеи, которые говорят, что нет воскресения, и спросили Его, говоря:
Учитель! Моисей написал нам: если у кого умрет брат и оставит жену, а детей не оставит, то брат его пусть возьмет жену его и восстановит семя брату своему.
Было семь братьев: первый взял жену и, умирая, не оставил детей.
Взял ее второй и умер, и он не оставил детей; также и третий.
Брали ее за себя семеро и не оставили детей. После всех умерла и жена.
Итак, в воскресении, когда воскреснут, которого из них будет она женою? Ибо семеро имели ее женою.
Иисус сказал им в ответ: этим ли приводитесь вы в заблуждение, не зная Писаний, ни силы Божией?
Ибо, когда из мертвых воскреснут, тогда не будут ни жениться, ни замуж выходить, но будут, как Ангелы на небесах.
А о мертвых, что они воскреснут, разве не читали вы в книге Моисея, как Бог при купине сказал ему: Я Бог Авраама, и Бог Исаака, и Бог Иакова?
Бог не есть Бог мертвых, но Бог живых. Итак, вы весьма заблуждаетесь.
[Зач. 56.] Один из книжников, слыша их прения и видя, что Иисус хорошо им отвечал, подошел и спросил Его: какая первая из всех заповедей?
Иисус отвечал ему: первая из всех заповедей: слушай, Израиль! Господь Бог наш есть Господь единый;
и возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим, и всею душою твоею, и всем разумением твоим, и всею крепостию твоею, – вот первая заповедь!
Вторая подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя. Иной большей сих заповеди нет.
Книжник сказал Ему: хорошо, Учитель! истину сказал Ты, что один есть Бог и нет иного, кроме Его;
и любить Его всем сердцем и всем умом, и всею душою, и всею крепостью, и любить ближнего, как самого себя, есть больше всех всесожжений и жертв.
Иисус, видя, что он разумно отвечал, сказал ему: недалеко ты от Царствия Божия. После того никто уже не смел спрашивать Его.
Продолжая учить в храме, Иисус говорил: как говорят книжники, что Христос есть Сын Давидов?
Ибо сам Давид сказал Духом Святым: сказал Господь Господу моему: седи одесную Меня, доколе положу врагов Твоих в подножие ног Твоих.
Итак, сам Давид называет Его Господом: как же Он Сын ему? И множество народа слушало Его с услаждением.
[Зач. 57.] И говорил им в учении Своем: остерегайтесь книжников, любящих ходить в длинных одеждах и принимать приветствия в народных собраниях,
сидеть впереди в синагогах и возлежать на первом месте на пиршествах, –
сии, поядающие домы вдов и напоказ долго молящиеся, примут тягчайшее осуждение.
И сел Иисус против сокровищницы и смотрел, как народ кладет деньги в сокровищницу. Многие богатые клали много.
Придя же, одна бедная вдова положила две лепты, что составляет кодрант.
Подозвав учеников Своих, Иисус сказал им: истинно говорю вам, что эта бедная вдова положила больше всех, клавших в сокровищницу,
ибо все клали от избытка своего, а она от скудости своей положила всё, что имела, всё пропитание свое.
1 Предсказание о разрушении Иерусалима. 9 Указание на испытания, дни страдания, лжехристов. 28 «Никто не знает» дня пришествия Сына Человеческого; «бодрствуйте и молитесь».
[Зач. 58.] И когда выходил Он из храма, говорит Ему один из учеников Его: Учитель! посмотри, какие камни и какие здания!
Иисус сказал ему в ответ: видишь сии великие здания? всё это будет разрушено, так что не останется здесь камня на камне.
И когда Он сидел на горе Елеонской против храма, спрашивали Его наедине Петр, и Иаков, и Иоанн, и Андрей:
скажи нам, когда это будет, и какой признак, когда всё сие должно совершиться?
Отвечая им, Иисус начал говорить: берегитесь, чтобы кто не прельстил вас,
ибо многие придут под именем Моим и будут говорить, что это Я; и многих прельстят.
Когда же услышите о войнах и о военных слухах, не ужасайтесь: ибо надлежит сему быть, – но это еще не конец.
Ибо восстанет народ на народ и царство на царство; и будут землетрясения по местам, и будут глады и смятения. Это – начало болезней.
[Зач. 59.] Но вы смотри́те за собою, ибо вас будут предавать в судилища и бить в синагогах, и перед правителями и царями поставят вас за Меня, для свидетельства перед ними.
И во всех народах прежде должно быть проповедано Евангелие.
Когда же поведут предавать вас, не заботьтесь наперед, что́ вам говорить, и не обдумывайте; но что́ дано будет вам в тот час, то́ и говорите, ибо не вы будете говорить, но Дух Святой.
Предаст же брат брата на смерть, и отец – детей; и восстанут дети на родителей и умертвят их.
И будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется.
[Зач. 60.] Когда же увидите мерзость запустения, реченную пророком Даниилом, стоящую, где не должно, – читающий да разумеет, – тогда находящиеся в Иудее да бегут в горы;
а кто на кровле, тот не сходи в дом и не входи взять что-нибудь из дома своего;
и кто на поле, не обращайся назад взять одежду свою.
Горе беременным и питающим сосцами в те дни.
Моли́тесь, чтобы не случилось бегство ваше зимою.
Ибо в те дни будет такая скорбь, какой не было от начала творения, которое сотворил Бог, даже доныне, и не будет.
И если бы Господь не сократил тех дней, то не спаслась бы никакая плоть; но ради избранных, которых Он избрал, сократил те дни.
Тогда, если кто вам скажет: вот, здесь Христос, или: вот, там, – не верьте.
Ибо восстанут лжехристы и лжепророки и дадут знамения и чудеса, чтобы прельстить, если возможно, и избранных.
Вы же берегитесь. Вот, Я наперед сказал вам всё.
[Зач. 61.] Но в те дни, после скорби той, солнце померкнет, и луна не даст света своего,
и звезды спадут с неба, и силы небесные поколеблются.
Тогда увидят Сына Человеческого, грядущего на облаках с силою многою и славою.
И тогда Он пошлет Ангелов Своих и соберет избранных Своих от четырех ветров, от края земли до края неба.
От смоковницы возьмите подобие: когда ветви ее становятся уже мягки и пускают листья, то знаете, что близко лето.
Так и когда вы увидите то́ сбывающимся, знайте, что близко, при дверях.
Истинно говорю вам: не прейдет род сей, как всё это будет.
[Зач. 62.] Небо и земля прейдут, но слова Мои не прейдут.
О дне же том, или часе, никто не знает, ни Ангелы небесные, ни Сын, но только Отец.
Смотрите, бодрствуйте, молитесь, ибо не знаете, когда наступит это время.
Подобно как бы кто, отходя в путь и оставляя дом свой, дал слугам своим власть и каждому свое дело, и приказал привратнику бодрствовать.
Итак, бодрствуйте, ибо не знаете, когда придет хозяин дома: вечером, или в полночь, или в пение петухов, или поутру;
чтобы, придя внезапно, не нашел вас спящими.
А что́ вам говорю, говорю всем: бодрствуйте.
І сказаў ім: праўду кажу вам, ёсць сярод тых, што стаяць тут, некато́рыя, хто не зазна́е смерці, пакуль не ўбачыць Царства Божага, якое пры́йдзе ў сіле.
І праз шэсць дзён узяў Іісус Пятра, Іакава ды Іаана і ўзвёў іх на гару́ высокую адных асобна, і перамянíўся перад імі.
І ўбра́нне Яго стала бліску́чым і надзвы́чай белым, як снег, такім, як бялíльшчык на зямлі не можа вы́беліць.
І явіўся ім Ілія́ з Маісе́ем; і размаўлялі з Іісусам.
І, азва́ўшыся, Пётр сказаў Іісусу: Раввí ! добра нам тут быць, зробім тры шатры́, Табе адзін, Маісе́ю адзін і адзін Іліí.
Бо не ведаў, што сказаць, таму што яны былí перапало́ханы.
І ўзнíкла во́блака, ахіна́ючы іх, і з во́блака пачуўся голас: гэта Сын Мой Узлю́блены; Яго слухайце.
І нечакана, агле́дзеўшыся наво́кал, нікога больш не ўбачылі, толькі Іісуса аднаго каля сябе.
І калі яны сыходзілі з гары, загадаў ім нікому не казаць, што́ бачылі, пакуль Сын Чалавечы не ўваскрэсне з мёртвых.
І захава́лі ў сабе гэтае сло́ва, разважа́ючы між сабой: што значыць “уваскрэ́снуць” з мёртвых?
І пыталіся ў Яго, ка́жучы: як гэта кніжнікі гавораць, што Ілія́ павінен прыйсцí ране́й?
А Ён сказаў ім у адказ: Ілія́ сапраўды́, прыйшоўшы ране́й, узно́віць усё; а як жа напíсана пра Сына Чалавечага, — што многа адпаку́туе і знява́жаны будзе?
Але кажу вам, што і Ілія́ прыйшоў, і ўчынíлі з ім, што хацелі, як напíсана пра яго.
І, прыйшоўшы да вучняў, убачыў шмат народу вакол іх і кніжнікаў, што спрача́ліся з імі.
І адразу ўвесь народ, убачыўшы Яго, ура́зіўся і, падбягаючы, віталі Яго.
І спытаўся Ён у кніжнікаў: пра што спрача́ецеся з імі?
Адзін з натоўпу сказаў у адказ: Настаўнік! я прывёў да Цябе сы́на майго, які ма́е ў сабе духа нямога;
і дзе ні схо́піць яго, кíдае яго, і ён пену пускае і скрыго́ча зубамі і дранцве́е; і прасіў я вучняў Тваіх, каб вы́гналі яго, ды яны не змаглі.
Адказваючы яму, Іісус кажа: о, родзе бязве́рны! даку́ль буду з вамі? даку́ль буду цярпець вас? прывядзіце яго да Мяне.
І прывялі таго да Яго. І, убачыўшы Яго, дух адразу затрос таго, і той, упаўшы на зямлю, качаўся, пуска́ючы пену.
І запытаўся Іісус у ба́цькі яго: як даўно гэта зда́рылася з ім. Той жа сказаў: з дзяцінства;
і часта дух і ў агонь кíдаў яго, і ў ваду, каб загубíць яго; але, як што можаш, дапамажы́ нам, зжа́ліўшыся над намі.
А Іісус сказаў яму: калі можаш ве́раваць, усё магчыма для таго, хто веруе.
І адразу, усклíкнуўшы, хло́пцаў бацька са слязьмí сказаў: верую, Госпадзі! памажы́ майму няве́р’ю!
Іісус, убачыўшы, што збягаецца народ, забаранíў духу нячыстаму, ка́жучы яму: дух нямы і глухі, Я зага́дваю табе, вы́йдзі з яго і больш не ўваходзь у яго!
І, ускры́кнуўшы і моцна скалану́ўшы яго, той выйшаў; а ён зрабіўся як мёртвы, так што многія казалі: ён памёр.
Але Іісус, узяўшы яго за руку́, падняў яго; і ён устаў.
І калі ўвайшоў Іісус у дом, вучні Яго пыталіся ў Яго асобна: чаму мы не здо́лелі вы́гнаць яго?
І сказаў ім: гэты род ні ад чаго іншага не можа вы́йсці, толькі ад малітвы і по́сту.
І, вы́йшаўшы адтуль, прахо́дзілі праз Галіле́ю, і Ён не хацеў, каб хто даве́даўся.
Бо навуча́ў вучняў Сваіх і гаварыў ім, што Сын Чалавечы адда́дзены будзе ў ру́кі чалавечыя і заб’юць Яго, і, забіты, Ён на трэці дзень уваскрэ́сне.
Але яны не разумелі гэтага слова, і баяліся ў Яго спытацца.
І прыйшоў у Капернау́м; і калі ў доме быў, запытаўся ў іх: пра што дарогай вы разважа́лі між сабою?
Яны ж маўчалі, бо ў дарозе спрача́ліся адзін з адным, хто бо́льшы.
І, сеўшы, паклíкаў дванаццаць і сказаў ім: калі хто хоча першым быць, няхай будзе з усіх апошнім і ўсім слугою.
І, узяўшы дзіця́, паставіў яго пасярод іх і, абняўшы яго, сказаў ім:
хто пры́ме адно з такіх дзяце́й у імя́ Маё, той Мяне пры́ме, а хто Мяне пры́ме, той не Мяне прыма́е, але Таго, Хто паслаў Мяне.
Азва́ўся да Яго Іаан, гаворачы: Настаўнік! мы бачылі чалавека, што íмем Тваім выганяе дэманаў, але не хо́дзіць за намі, і мы забаранíлі яму, бо не хо́дзіць за намі.
Іісус жа сказаў: не забараня́йце яму, бо няма таго, хто стварыў бы цуд у імя́ Маё і мог бы неўзаба́ве знява́жыць Мяне.
Бо хто не су́праць вас, той за вас.
І хто напо́іць вас чашай вады ў імя́ таго, што вы Хрыстовы, праўду кажу вам, той не стра́ціць узнагароды сваёй.
А хто спаку́сіць аднаго з малы́х гэтых, што ве́руюць у Мяне, таму ле́пей было́ б, калі б павесілі жарнавы́ ка́мень на шыю яго і ўкінулі яго ў мора.
І калі спакуша́е цябе рука твая, адсячы́ яе: ле́пей табе кале́кам увайсці ў жыццё, чым, дзве рукí ма́ючы, пайсці ў гее́ну, у агонь незгаса́льны,
дзе чарвяк іх не ўмірае і агонь не згаса́е.
І калі нага твая спакуша́е цябе, адсячы́ яе: ле́пей табе ўвайсці ў жыццё кульга́вым, чым, дзве нагі маючы, быць укінутым у гее́ну, у агонь незгаса́льны,
дзе чарвяк іх не ўмірае і агонь не згаса́е.
І калі вока тваё спакуша́е цябе, вы́рві яго: ле́пей табе аднавокім увайсці ў Царства Божае, чым, два во́кі маючы, быць укíнутым у гее́ну вогненную,
дзе чарвяк іх не ўмірае і агонь не згаса́е.
Бо кожны агнём асо́ліцца і кожная ахвяра соллю асо́ліцца.
Добрая рэч — соль; але калі соль несалёнай стане, чым яе папра́віце? Ма́йце соль у сабе, і мір ма́йце між сабою.
І, вы́йшаўшы адтуль, прыхо́дзіць у ме́жы Іудзеі стараной заіарда́нскай. І збіраюцца зноў да Яго натоўпы, і, як звыча́йна, зноў вучыў іх.
І, падышоўшы, фарысеі спыталіся ў Яго, спакуша́ючы Яго: ці дазволена му́жу разво́дзіцца з жонкай?
Ён жа сказаў ім у адказ: што запаве́даў вам Маісей?
Яны сказалі: Маісей дазволіў напісаць разво́дны ліст і разво́дзіцца.
І, адка́зваючы, Іісус сказаў ім: з-за жорсткасці сэ́рца вашага ён напісаў вам гэтую за́паведзь;
але ад пачатку стварэння мужчынам і жанчынай ствары́ў іх Бог.
Таму пакіне чалавек бацьку свайго і маці
і прыле́піцца да жонкі сваёй, і будуць двое пло́ццю адною, так што яны ўжо не двое, а адна плоць.
Дык вось, што́ Бог злучы́ў, таго чалавек няхай не разлуча́е.
І ў доме вучні Яго зноў пра гэта спыталіся ў Яго.
І сказаў ім: хто развядзе́цца з жонкаю сваёю і ажэ́ніцца з іншаю, той пралюбадзе́йнічае су́праць яе;
і калі жонка развядзе́цца з мужам сваім і выйдзе замуж за іншага, пралюбадзе́йнічае.
І прыно́сілі да Яго дзяцей, каб Ён дакрануўся да іх, а вучні забаранялі тым, што прыносілі.
Убачыўшы, Іісус разгневаўся і сказаў ім: пусцíце дзяцей прыхо́дзіць да Мяне і не перашкаджа́йце ім; бо такім нале́жыць Царства Божае.
Праўду кажу вам: хто не пры́ме Царства Божага, як дзіця́, той не ўвойдзе ў яго.
І, абняўшы іх, усклаў ру́кі на іх і благаславіў іх.
І калі выходзіў Ён у дарогу, падбе́г нехта і, упаўшы на калені перад Ім, спытаўся ў Яго: Настаўнік Добры! што мне рабіць, каб унасле́даваць жыццё вечнае?
Іісус жа сказаў яму: чаму ты называеш Мяне добрым? Ніхто не добры, толькі адзін Бог.
Ведаеш за́паведзі: “не пралюбадзе́йнічай; не забівай; не крадзь; не сведчы лжыва; не крыўдзі; шануй бацьку твайго і маці”.
Ён жа сказаў Яму ў адказ: Настаўнік! усё гэта захава́ў я з юнацтва майго.
Іісус жа, глянуўшы на яго, палюбíў яго і сказаў яму: аднаго табе не хапа́е: ідзі, усё, што маеш, прадай і раздай убогім; і будзеш мець скарб на небе; і прыходзь, і ідзі за Мною, узя́ўшы крыж.
А той, азмро́чаны гэтым словам, адышоў у сму́тку, бо меў вялікую маёмасць.
І, паглядзе́ўшы навокал, кажа Іісус вучням Сваім: як цяжка будзе тым, хто ма́е багацце, увайсці ў Царства Божае.
Вучні жаха́ліся ад слоў Яго. А Іісус зноў у адказ кажа ім: дзеці! як цяжка тым, хто спадзяе́цца на багацце, увайсці ў Царства Божае.
Лягчэй вярблюду прайсці праз ігольнае вушка, чым багатаму ўвайсці ў Царства Божае.
Яны ж надзвы́чай здзіўляліся, гаворачы між сабою: хто ж тады можа спасцíся?
Паглядзеўшы на іх, Іісус сказаў: лю́дзям гэта немагчыма, але не Богу, бо ўсё магчыма Богу.
Пачаў Пётр гаварыць Яму: вось мы пакінулі ўсё і пайшлі ўслед за Табою.
Іісус сказаў у адказ: праўду кажу вам: няма нікога, хто пакінуў дом, ці братоў, ці сясцёр, ці бацьку, ці маці, ці жонку, ці дзяцей, ці палí, дзе́ля Мяне і дзе́ля Ева́нгелля,
і не атрымае цяпер, у час гэты, пры гане́ннях, у сто разоў больш дамоў і братоў, і сясцёр, і бацькоў, і маці, і дзяцей, і палёў, а ў веку наступным жыцця́ вечнага;
многія ж першыя будуць апошнімі, і апошнія першымі.
Былí ж яны ў дарозе, узыходзячы ў Іерусалім, і папе́радзе іх ішоў Іісус, а яны жаха́ліся і, услед ідучы́, былí ў стра́ху. І узяўшы зноў дванаццаць, пачаў ім гаварыць, што́ з Ім ма́е адбыцца:
вось мы ўзыходзім у Іерусалім, і Сын Чалавечы будзе вы́дадзены першасвятара́м і кніжнікам, і асу́дзяць Яго на смерць, і вы́дадуць Яго язычнікам;
і наглумя́цца над Ім, і будуць бічава́ць Яго і плява́ць на Яго, і заб’юць Яго; і на трэці дзень уваскрэ́сне.
І падышлі да Яго Іакаў і Іаан, сыны́ Зевядзе́евы, ка́жучы: Настаўнік! хочам, каб Ты зрабіў нам тое, што папросім.
А Ён сказаў ім: што хочаце, каб Я зрабіў вам?
Яны ж сказалі Яму: дай нам сесці аднаму спра́ва ад Цябе, а другому зле́ва ад Цябе, у славе Тваёй.
Іісус жа сказаў ім: не ведаеце, чаго про́сіце. Ці можаце піць чашу, якую Я п’ю і хрышчэ́ннем, якім Я хрышчу́ся, хрысцíцца?
Яны ж сказалі Яму: можам. А Іісус сказаў ім: чашу, якую Я п’ю, будзеце піць і хрышчэ́ннем, якім Я хрышчу́ся, будзеце хрысцíцца;
але сесці справа ад Мяне ці злева — не Я даю́, а гэта для тых, каму ўгатава́на.
І, пачуўшы, дзеся́цера пачалі гневацца на Іакава і Іаана.
А Іісус, паклíкаўшы іх, кажа ім: вы ведаеце, што тыя, хто лíчыцца на чале́ народаў, пану́юць над імі, і вяльможы іх улада́раць імі.
Але не так няхай будзе сярод вас: а хто хоча сярод вас бо́льшым быць, няхай будзе вам слуго́ю;
і хто хоча сярод вас быць першым, няхай будзе ўсім рабом.
Бо і Сын Чалавечы не дзе́ля таго прыйшоў, каб Яму служылі, а каб паслужы́ць і аддаць душу́ Сваю як вы́куп за многіх.
І прыходзяць у Іерыхо́н. І калі выходзіў Ён з Іерыхо́на з вучнямі Сваімі і мноствам народу, сын Ціме́еў, Варціме́й сляпы, сядзеў пры дарозе, жабру́ючы.
І, пачуўшы, што гэта Іісус Назарэ́й, пачаў крычаць і казаць: Сы́не Давідаў, Іісусе, памілуй мяне!
І многія патрабава́лі ад яго, каб замаўча́ў, але ён яшчэ мацней крычаў: Сы́не Давідаў, памілуй мяне!
І, спынíўшыся, Іісус сказаў паклíкаць яго. І паклíкалі сляпога, ка́жучы яму: мацу́йся, устань, кліча цябе.
Ён жа, скінуўшы вопратку сваю, устаў і прыйшоў да Іісуса.
І ў адказ гаворыць яму Іісус: што хочаш, каб Я зрабіў табе? Сляпы сказаў Яму: Раввунí ! каб мне бачыць.
Іісус жа сказаў яму: ідзі, вера твая ўратава́ла цябе. І адразу стаў бачыць і пайшоў услед за Іісусам па дарозе.
І калі наблізіліся да Іерусаліма, да Віфагíі і Віфа́ніі, да гары Елеонскай, Іісус пасылае двух з вучняў Сваіх
і кажа ім: ідзіце ў се́лішча, што перад вамі, і, уваходзячы ў яго, адразу зно́йдзеце прывя́занае асляня́, на якое ніхто з людзей не сядаў; адвяза́ўшы яго, прывядзíце.
І калі хто скажа вам: “што́ вы гэта робіце?”, скажы́це, што яно патрэбна Госпаду, і адразу пашле яго сюды.
Яны пайшлі і знайшлі асляня́, прывя́занае каля варот на вуліцы, і адвязалі яго.
І некаторыя з тых, што стаялі там, гаварылі: што вы робіце? навошта адвя́зваеце асляня́?
Яны ж адказвалі ім, як загадаў Іісус, і тыя адпусцілі іх.
І прывялі асляня́ да Іісуса, і пакла́лі на яго во́пратку сваю; і сеў Іісус на яго.
Многія ж во́пратку сваю пасціла́лі на дарогу, а іншыя зраза́лі галíны з дрэў і пасціла́лі на дарогу.
І тыя, што ішлі папе́радзе і следам, ускліка́лі: Аса́нна! благаславёны Той, Хто прыхо́дзіць у імя́ Гасподняе!
Благаславёна царства айца нашага Давіда, якое надыхо́дзіць у імя́ Гасподняе! Аса́нна ў вышніх!
І ўвайшоў Іісус у Іерусалім і ў храм; і, агле́дзеўшы ўсё, паколькі час быў ужо позні, пайшоў у Віфа́нію з двана́ццаццю.
І на другі дзень, калі яны выйшлі з Віфа́ніі, Ён захацеў есці;
і, уба́чыўшы здалёк смакоўніцу, пакрытую лíсцем, падышоў, ці не знойдзе чаго на ёй; і, прыйшоўшы да яе, нічога не знайшоў, акрамя лíсця, бо не пара́ была́ на смо́квы.
І, прамовіўшы, Іісус сказаў ёй: няхай больш ніхто не есць ад цябе плоду даве́ку! І чулі гэта вучні Яго.
І прыходзяць у Іерусалім. І, увайшоўшы ў храм, Іісус пачаў выганя́ць тых, якія прадавалі і куплялі ў храме, і перакулíў сталы́ мяня́лаў і ўсло́ны тых, што прадавалі галубоў;
і не дазваляў, каб хто пранёс якую-небудзь рэч праз храм.
І вучыў іх, ка́жучы: ці не напíсана: “дом Мой домам малітвы назаве́цца для ўсіх народаў”? а вы зрабілі з яго логава разбойнікаў.
І пачулі гэта кніжнікі і першасвятары́, і шукалі, як бы Яго загубíць, бо баяліся Яго, таму што ўвесь народ здзіўля́ўся вучэ́нню Яго.
І калі звечарэ́ла, Ён выйшаў за горад.
І ра́ніцаю, праходзячы міма, убачылі, што смакоўніца засохла да ко́раня.
І, успомніўшы, Пётр кажа Яму: Раввí! паглядзí, смакоўніца, якую Ты пракля́ў, усохла.
І, адказваючы, Іісус кажа ім:
ма́йце веру Божую. Бо праўду кажу вам: калі хто скажа гары́ гэтай: “падымíся і ўве́ргніся ў мора”, і не засумнява́ецца ў сэ́рцы сваім, а верыць будзе, што збу́дзецца па сло́вах яго, — будзе яму, што́ б ні сказаў.
Таму кажу вам: усё, чаго ў малітве ні папро́сіце, верце, што атрыма́еце, і будзе вам.
І калі стаіце́ на малітве, дару́йце, як што ма́еце су́праць каго, каб і Айцец ваш, Які ў нябёсах, дарава́ў вам правíны вашы.
Калі ж вы не дару́еце, то і Айцец ваш, Які ў нябёсах, не дару́е вам правíнаў вашых.
І прыходзяць зноў у Іерусалім. І калі Ён хадзіў у храме, падыходзяць да Яго першасвятары́ і кніжнікі, і старэйшыны
і кажуць Яму: якою ўла́даю Ты гэта робіш? і хто Табе ўла́ду гэтую даў, каб Ты рабіў гэта?
Іісус жа ў адказ сказаў ім: спытаю ў вас і Я адну рэч, і адкажы́це Мне; і Я скажу вам, якою ўла́даю гэта раблю.
Хрышчэнне Іаанава з неба было́ ці ад людзей? адкажы́це Мне.
І разважа́лі яны між сабою, гаворачы: калі скажам: “з неба”, — Ён скажа: “чаму ж вы не паверылі яму?”
А сказаць: “ад людзей” — баяліся народа, бо ўсе лічылі, што Іаан сапраўды́ быў прарок.
І кажуць у адказ Іісусу: не ведаем. Тады Іісус, адказваючы, гаворыць ім: і Я не скажу вам, якою ўла́даю гэта раблю.
І пачаў гаварыць ім прытчамі: пасадзíў чалавек вінаграднік і абнёс агаро́джаю, і вы́капаў выціска́льню, і збудаваў ве́жу, і аддаў яго вінагра́дарам, і адлучы́ўся.
І паслаў да вінагра́дараў у пэўны час раба́, каб узяць ад вінагра́дараў пладоў з вінаградніка.
А яны, схапіўшы яго, набілі і адасла́лі ні з чым.
І зноў паслаў да іх іншага раба́, і таго каме́ннем пабілі, разбілі галаву і адпусцілі знява́жанага.
І зноў іншага паслаў, і таго забілі; і многіх іншых каго білі, а каго забівалі.
Яшчэ аднаго меў ён, сына ўзлю́бленага свайго, паслаў і яго нарэшце да іх, ка́жучы: пасаро́меюцца сы́на майго.
Тыя ж вінагра́дары, сказалі адзін аднаму: гэта спадкае́мец; хадзе́м, заб’ём яго, і спа́дчына будзе наша.
І, схапіўшы яго, забілі і вы́кінулі прэч з вінагра́дніка.
Што ж зробіць гаспадар вінагра́дніка? Пры́йдзе і знíшчыць вінагра́дараў, і аддасць вінагра́днік іншым.
Няўжо не чыталі вы гэтага Пісання: ка́мень, які адкінулі будаўнікі, той самы стаў галавою вугла́;
ад Госпада ста́лася гэта, і яно дзіўнае ў вачах нашых.
І наме́рваліся схапіць Яго, ды пабаяліся народу; бо зразуме́лі, што пра іх сказаў прытчу; і, пакінуўшы Яго, адышлі.
І пасыла́юць да Яго некато́рых з фарысеяў і ірадыя́н, каб злавíць Яго на слове.
Яны, прыйшоўшы, кажуць Яму: “Настаўнік! мы ведаем, што Ты праўдзівы і нікому не дагаджа́еш, бо не глядзíш на аблічча людзей, а па праўдзе шля́ху Божаму вучыш. Дазволена даваць пада́так ке́сару ці не? даваць нам ці не даваць?
Ён жа, ве́даючы іх крываду́шнасць, сказаў ім: што́ Мяне спакуша́еце? прынясíце Мне дына́рый, каб Я пабачыў.
Яны прыне́слі. І кажа ім: чыя́ гэта выя́ва і на́дпіс? Яны сказалі Яму: ке́саравы.
І сказаў ім Іісус у адказ: аддавайце ке́сарава ке́сару, а Божае Богу. І дзівіліся Яму.
І прыйшлі да Яго садукеі, якія кажуць, што няма ўваскрасе́ння, і спыталіся ў Яго, ка́жучы:
Настаўнік! Маісей напісаў нам: “калі ў каго брат памрэ і пакіне жонку, а дзяцей не пакіне, то няхай брат яго возьме жонку яго і адро́дзіць се́мя брату свайму”.
Было́ сем братоў; і першы ўзяў жонку і, паміраючы, не пакінуў се́мені.
І другі ўзяў яе, і памёр, і ён не пакінуў се́мені; і трэці таксама.
І бра́лі яе сямёра, і не пакінулі се́мені. Пасля ўсіх паме́рла і жонка.
Дык вось, ва ўваскрасе́нні, калі яны ўваскрэ́снуць, катораму з іх будзе яна жонкаю? бо сямёра мелі яе жонкаю.
І сказаў ім Іісус у адказ: ці не таму вы памыля́ецеся, што не ведаеце ні Пісанняў, ні сілы Божае?
Бо калі з мёртвых уваскрэ́снуць, не будуць ні жаніцца, ні замуж выходзіць, а будуць, як Ангелы на нябёсах.
26 Пра мёртвых жа, што яны ўваскрэ́снуць, хіба́ не чыталі вы ў кнізе Маісея пра купіну́, як Бог гаварыў яму, ка́жучы: “Я Бог Аўраа́ма, і Бог Ісаа́ка, і Бог Іа́кава”?
Ён не ёсць Бог мёртвых, але Бог жывы́х. Таму вы вельмі памыля́ецеся.
І, падышоўшы, адзін з кніжнікаў, які чуў, як яны спрача́юцца, і, ведаючы, што Іісус добра адказаў ім, спытаў у Яго: якая першая з усіх за́паведзяў?
Іісус адказаў яму: першая з усіх за́паведзяў: “слухай, Ізра́ілю! Гасподзь Бог наш ёсць Гасподзь адзіны;
і ўзлюбí Госпада Бога твайго ўсім сэрцам тваім, і ўсёй душою тваёю, і ўсім разуме́ннем тваім, і ўсёй сілаю тваёю”; гэта першая за́паведзь.
І другая падобная да яе: “узлюбí бліжняга твайго, як само́га сябе”. Большай за гэтыя іншай за́паведзі няма.
І сказаў Яму кніжнік: добра, Настаўнік! па праўдзе сказаў Ты, што адзіны ёсць Бог, і няма іншага, акрамя Яго;
і любíць Яго ўсім сэ́рцам, і ўсім розумам, і ўсёю душою, і ўсёю сілаю, і любíць бліжняга, як самога сябе, — гэта больш за ўсе ўсеспале́нні і ахвя́ры.
Іісус жа, убачыўшы, што той разумна адказваў, сказаў яму: недалёка ты ад Царства Божага. І ніхто не адважваўся болей пытацца ў Яго.
І, праця́гваючы вучы́ць у храме, Іісус казаў: я́к гэта кажуць кніжнікі, што Хрыстос — сын Давідаў?
Бо сам Давід сказаў Духам Святым: “сказаў Гасподзь Госпаду майму: сядзí правару́ч Мяне, пакуль пакладу ворагаў Тваіх у падно́жжа ног Тваіх.”
Сам Давід называе Яго Госпадам: я́к жа Ён сын яму? І мноства народу слухала Яго з прыемнасцю.
І казаў ім у вучэнні Сваім: сцеражы́цеся кніжнікаў, якія любяць хадзіць у доўгіх убо́рах і каб віталі іх на плошчах,
і напе́радзе сядзе́ць у сінагогах і ўзляжа́ць напе́радзе на гасцíнах.
Тыя, што паяда́юць дамы́ ўдоў і напака́з доўга моляцца, пры́муць бо́льшае асуджэ́нне.
І сеў Іісус насу́праць ска́рбніцы, і глядзеў, як народ кладзе́ грошы ў ска́рбніцу, і многія багацеі кла́лі шмат.
І, прыйшоўшы, адна бедная ўдава́ пакла́ла дзве ле́пты, гэта значыць кадра́нт.
І, паклíкаўшы вучняў сваіх, Іісус гаворыць ім: праўду кажу вам, удава́ гэтая бедная пакла́ла больш за ўсіх, хто клаў у ска́рбніцу:
бо ўсе кла́лі ад дастатку свайго, а яна з няста́чы сваёй пакла́ла ўсё, што мела, увесь пражы́так свой.
І калі выходзіў Ён з храма, кажа Яму адзін з вучняў Яго: Настаўнік! паглядзí, якое каме́нне і якія будынкі!
І сказаў Іісус яму ў адказ: бачыш гэтыя вялікія будынкі? Не застане́цца тут ка́меня на ка́мені, які не будзе зруйнава́ны.
І калі сядзеў Ён на гары Елеонскай насу́праць храма, пыталіся асобна ў Яго Пётр, і Іакаў, і Іаан, і Андрэй:
скажы нам, калі гэта будзе, і якое знаме́нне, калі павінна ўсё гэта збы́цца?
Іісус жа, адказваючы ім, пачаў гаварыць: сцеражы́цеся, каб хто не ўвёў вас у зман.
Бо многія пры́дуць пад íмем Маім, ка́жучы, што гэта Я, і многіх увяду́ць у зман.
Калі ж пачуеце пра войны і чу́ткі аб войнах, не жаха́йцеся, бо павінна так быць, але гэта яшчэ не канец.
Бо паўста́не народ на народ, і царства на царства; і будуць землетрасе́нні ме́сцамі, і будзе голад і сму́ты. Гэта пачатак пакут.
Вы ж самі сцеражы́цеся, бо вас будуць аддава́ць на судзíлішчы, і біць у сінагогах, і перад правíцелямі і цара́мі паставяць вас за Мяне, дзе́ля све́дчання ім.
І ва ўсіх народах перш павінна быць прапаве́дана Ева́нгелле.
Калі ж павяду́ць вас, каб вы́даць, не турбуйцеся за́гадзя, што́ вам сказаць, і не абдумвайце; але што́ да́дзена будзе вам у тую гадзíну, то́е кажыце, бо не вы будзеце гаварыць, а Дух Святы.
І вы́дасць брат брата на смерць, і ба́цька — дзіця́, і паўста́нуць дзеці на бацькоў, і заб’юць іх.
І бу́дзеце зненавíджаныя ўсімі за імя́ Маё; але хто вы́трывае да канца, той спасёны будзе.
Калі ж убачыце мярзо́ту спусташэ́ння, пра якую ска́зана Даніíлам прарокам і якая паўста́не там, дзе не павінна быць, — хто чытае, няхай разумее, — тады тыя, што ў Іудзеі, няхай уцяка́юць у горы;
а хто на да́ху, няхай не спуска́ецца ў дом і не ўваходзіць узяць што-небудзь з дома свайго;
і хто ў полі, няхай не вярта́ецца назад, каб узяць вопратку сваю.
Гора ж цяжа́рным і тым, што кормяць грудзьмí, у тыя дні!
Маліцеся ж, каб не зда́рыліся ўцёкі вашы зімою.
Бо тыя дні будуць лíхам, якога не было́ ад пачатку стварэ́ння, што стварыў Бог, аж да сёння, і не будзе.
І калі б Гасподзь не скарацíў тых дзён, то не ўратава́лася б нія́кая плоць; але дзе́ля абра́ных, якіх вы́браў Ён, скараціў тыя дні.
І тады, калі хто скажа вам: “вось, тут Хрыстос” альбо: “вось, там”, — не верце.
Бо паўста́нуць ілжэхрысты́ ды лжэпрарокі, і даду́ць знаме́нні і цуды, каб увесці ў зман, калі магчыма, і абра́ных.
Вы ж сцеражы́цеся; вось, Я наперад сказаў вам ўсё.
Але ў тыя дні, пасля лíха таго, сонца паме́ркне, і месяц не дасць святла свайго,
і зоркі з неба будуць па́даць, і сілы, што ў нябёсах, пахісну́цца.
І тады ўбачаць Сына Чалавечага, Які пры́йдзе на во́блаках з сілаю многаю і сла́ваю.
І тады пашле Ён Ангелаў Сваіх і збярэ абра́ных Сваіх ад чатырох вятроў, ад кра́ю зямлі да кра́ю неба.
Ад смакоўніцы навучы́цеся праз параўна́нне: калі голле яе ўжо мякчэ́е і пускае лíсце, вы ведаеце, што блізка лета.
Так і вы, калі ўбачыце, што гэта збыва́ецца, ведайце, што блізка, пры дзвярах.
Праўду кажу вам: не міне́ род гэты, як усё гэта будзе.
Неба і зямля міну́ць, а словы Мае́ не міну́ць.
Пра дзень жа той ці гадзíну ніхто не ведае, ні Ангелы на небе, ні Сын, — толькі Айцец.
Глядзíце, будзьце пíльныя і маліцеся, бо не ведаце, калі настане той час.
Падобна як чалавек, ад’язджа́ючы, пакінуў дом свой і даў слу́гам сваім ула́ду, і кожнаму сваю працу, а брамніку загадаў, каб быў пíльны.
Дык будзьце пíльныя; бо не ведаеце, калі пры́йдзе гаспадар дома: уве́чары, ці апоўначы, ці як запяю́ць пеўні, ці раніцаю;
каб, прыйшоўшы неспадзява́на, не заста́ў вас у сне.
А што вам кажу, усім кажу: будзьце пíльныя.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible