Ве́тхий Заве́т: Быт. Исх. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Руф. 1Цар. 2Цар. 3Цар. 4Цар. 1Пар. 2Пар. 1Езд. Неем. 2Езд. Тов. Иудиф. Есф. Иов. Пс. Прит. Еккл. Песн. Прем. Сир. Ис. Иер. Плч. ПослИер. Вар. Иез. Дан. Ос. Иоил. Ам. Авд. Ион. Мих. Наум. Авв. Соф. Аг. Зах. Мал. 1Мак. 2Мак. 3Мак. 3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
 Скрыть
Азбука веры » Би́блия » От Матѳе́а » гл.12

От Матѳе́а, Глава 12

Толкования
Толкования главы
12:1
см.:Втор.23:25;Мк.2:23;Лк.6:1;
12:2
12:3
12:4
см.:Исх.29:32;1Цар.21:6;Мк.2:26;Лк.6:4;
12:5
см.:Лев.8:31;Лев.24:9;
12:6
12:7
см.:Ос.6:6;Мф.9:13;
12:8
12:9
см.:Мк.3:1;Лк.6:6;
12:10
12:11
12:12
12:13
12:14
12:15
12:16
12:17
12:18
12:19
12:20
12:21
см.:Ис.42:1-4;
12:22
см.:Лк.11:14;
12:23
12:24
см.:Мф.9:34;Мк.3:22;Лк.11:15;
12:25
см.:Мк.3:24;Лк.11:17;
12:26
12:27
12:28
12:29
12:30
12:31
см.:Мк.3:28;Лк.12:10;1Ин.5:16;
12:32
12:33
12:34
см.:Лк.6:45;
12:35
12:36
12:37
см.:Лк.19:22;
12:38
см.:Мф.16:1;1Кор.1:22;
12:39
см.:Лк.11:29;
12:40
см.:Иона.2:1;
12:41
см.:Иона.3:5;Лк.11:32;
12:42
см.:3Цар.10:1;2Пар.9:1;Лк.11:31;
12:43
см.:Лк.11:24;
12:44
12:45
см.:2Пет.2:20;Евр.6:4;
12:46
см.:Мк.3:31;Лк.8:19;
12:47
12:48
12:49
12:50
см.:Ин.15:14;
Церковнославянский (рус)
[Зач. 44.] Въ то́ вре́мя и́де Иису́съ въ суббо́ты сквоз­ѣ́ сѣ́янiя: ученицы́ же Его́ взалка́ша и нача́ша востерза́ти кла́сы и я́сти.
Фарисе́е же ви́дѣв­ше рѣ́ша Ему́: се́, ученицы́ Тво­и́ творя́тъ, его́же не досто́итъ твори́ти въ суббо́ту.
О́нъ же рече́ и́мъ: нѣ́сте ли чли́, что́ сотвори́ Дави́дъ, егда́ взалка́ са́мъ и су́щiи съ ни́мъ?
Ка́ко вни́де въ хра́мъ Бо́жiй и хлѣ́бы предложе́нiя снѣде́, и́хже не досто́йно бѣ́ ему́ я́сти, ни су́щымъ съ ни́мъ, то́кмо иере́емъ еди́нымъ?
Или́ нѣ́сте чли́ въ зако́нѣ, я́ко въ суббо́ты свяще́н­ницы въ це́ркви суббо́ты скверня́тъ и непови́н­ни су́ть?
Глаго́лю же ва́мъ, я́ко це́ркве бо́лѣ е́сть здѣ́:
а́ще ли бы́сте вѣ́дали, что́ е́сть: ми́лости хощу́, а не же́ртвы, николи́же у́бо бы́сте осужда́ли непови́н­ныхъ:
Госпо́дь бо е́сть и суббо́ты Сы́нъ Человѣ́ческiй.
[Зач. 45.] И преше́дъ от­ту́ду, прiи́де на со́нмище и́хъ.
И се́, человѣ́къ бѣ́ ту́, ру́ку имы́й су́ху. И вопроси́ша Его́, глаго́люще: а́ще досто́итъ въ суббо́ты цѣли́ти? Да на Него́ воз­глаго́лютъ.
О́нъ же рече́ и́мъ: кто́ е́сть от­ ва́съ человѣ́къ, и́же и́мать овча́ еди́но, и а́ще впаде́тъ сiе́ въ суббо́ты въ я́му, не и́метъ ли е́ и и́зметъ?
Кольми́ у́бо лу́чши е́сть человѣ́къ овча́те? Тѣ́мже досто́итъ въ суббо́ты добро́ твори́ти.
Тогда́ глаго́ла человѣ́ку: простри́ ру́ку твою́. И простре́: и утверди́ся цѣла́ я́ко друга́я.
[Зач. 46.] Фарисе́е же ше́дше совѣ́тъ сотвори́ша на Него́, ка́ко Его́ погубя́тъ. Иису́съ же разумѣ́въ отъи́де от­ту́ду.
[Зач..] И по Не́мъ идо́ша наро́ди мно́зи, и исцѣли́ и́хъ всѣ́хъ:
и запрети́ и́мъ, да не я́вѣ Его́ творя́тъ:
я́ко да сбу́дет­ся рече́н­ное Иса́iемъ проро́комъ, глаго́лющимъ:
се́, О́трокъ Мо́й, Его́же изво́лихъ, Воз­лю́блен­ный Мо́й, На́ньже благоволи́ душа́ Моя́: положу́ Ду́хъ Мо́й на Не́мъ, и су́дъ язы́комъ воз­вѣсти́тъ:
не пререче́тъ, ни возопiе́тъ, ниже́ услы́шитъ кто́ на распу́тiихъ гла́са Его́:
тро́сти сокруше́н­ны не прело́митъ и ле́на вне́мшася не угаси́тъ, до́ндеже изведе́тъ въ побѣ́ду су́дъ:
и на и́мя Его́ язы́цы упова́ти и́мутъ.
Тогда́ при­­ведо́ша къ Нему́ бѣсну́ющася слѣ́па и нѣ́ма: и исцѣли́ его́, я́ко слѣпо́му и нѣмо́му глаго́лати и гля́дати.
И дивля́хуся вси́ наро́ди глаго́люще: еда́ Се́й е́сть [Христо́съ] Сы́нъ Дави́довъ?
Фарисе́е же слы́шав­ше рѣ́ша: Се́й не изго́нитъ бѣ́сы, то́кмо о веельзеву́лѣ кня́зи бѣсо́встѣмъ.
Вѣ́дый же Иису́съ мы́сли и́хъ, рече́ и́мъ: вся́кое ца́р­ст­во раздѣ́льшееся на ся́ запустѣ́етъ, и вся́къ гра́дъ или́ до́мъ раздѣли́выйся на ся́ не ста́нетъ.
И а́ще сатана́ сатану́ изго́нитъ, на ся́ раздѣли́л­ся е́сть: ка́ко у́бо ста́нетъ ца́р­ст­во его́?
И а́ще А́зъ о веельзеву́лѣ изгоню́ бѣ́сы, сы́нове ва́ши о ко́мъ изго́нятъ? Сего́ ра́ди ті́и ва́мъ бу́дутъ судiи́.
А́ще ли же А́зъ о Ду́сѣ Бо́жiи изгоню́ бѣ́сы, у́бо пости́же на ва́съ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе.
Или́ ка́ко мо́жетъ кто́ вни́ти въ до́мъ крѣ́пкаго и сосу́ды его́ расхи́тити, а́ще не пе́рвѣе свя́жетъ крѣ́пкаго, и тогда́ до́мъ его́ расхи́титъ?
[Зач. 47.] И́же нѣ́сть со Мно́ю, на Мя́ е́сть: и и́же не собира́етъ со Мно́ю, расточа́етъ.
Сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ: вся́къ грѣ́хъ и хула́ от­пу́стит­ся человѣ́комъ: а я́же на Ду́ха хула́ не от­пу́стит­ся человѣ́комъ:
и и́же а́ще рече́тъ сло́во на Сы́на Человѣ́ческаго, от­пу́стит­ся ему́: а и́же рече́тъ на Ду́ха Свята́го, не от­пу́стит­ся ему́ ни въ се́й вѣ́къ, ни въ бу́дущiй.
Или́ сотворите́ дре́во добро́ и пло́дъ его́ до́бръ: или́ сотворите́ дре́во зло́ и пло́дъ его́ зо́лъ: от­ плода́ бо дре́во позна́но бу́детъ.
Порожде́нiя ехи́днова, ка́ко мо́жете добро́ глаго́лати, зли́ су́ще? От избы́тка бо се́рдца уста́ глаго́лютъ.
Благі́й человѣ́къ от­ блага́го сокро́вища изно́ситъ блага́я: и лука́вый человѣ́къ от­ лука́ваго сокро́вища изно́ситъ лука́вая.
Глаго́лю же ва́мъ, я́ко вся́ко сло́во пра́здное, е́же а́ще реку́тъ человѣ́цы, воз­дадя́тъ о не́мъ сло́во въ де́нь су́дный:
от­ слове́съ бо сво­и́хъ оправди́шися и от­ слове́съ сво­и́хъ осу́дишися.
[Зач. 48.] Тогда́ от­вѣща́ша нѣ́цыи от­ кни́жникъ и фарисе́й, глаго́люще: Учи́телю, хо́щемъ от­ Тебе́ зна́менiе ви́дѣти.
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: ро́дъ лука́въ и прелюбо­дѣ́й зна́менiя и́щетъ, и зна́менiе не да́ст­ся ему́, то́кмо зна́менiе Ио́ны проро́ка:
я́коже бо бѣ́ Ио́на во чре́вѣ ки́товѣ три́ дни́ и три́ но́щы, та́ко бу́детъ и Сы́нъ Человѣ́ческiй въ се́рдцы земли́ три́ дни́ и три́ но́щы.
Му́жiе Ниневи́тстiи воста́нутъ на су́дъ съ ро́домъ си́мъ и осу́дятъ его́, я́ко пока́яшася про́повѣдiю Ио́ниною: и се́, бо́лѣ Ио́ны здѣ́.
Цари́ца ю́жская воста́нетъ на су́дъ съ ро́домъ си́мъ и осу́дитъ и́, я́ко прiи́де от­ коне́цъ земли́ слы́шати прему́дрость Соломо́нову: и се́, бо́лѣ Соломо́на здѣ́.
Егда́ же нечи́стый ду́хъ изы́детъ от­ человѣ́ка, прехо́дитъ сквоз­ѣ́ безво́дная мѣ́ста, ищя́ поко́я, и не обрѣта́етъ:
тогда́ рече́тъ: воз­вращу́ся въ до́мъ мо́й, от­ню́дуже изыдо́хъ. И при­­ше́дъ обря́щетъ пра́зденъ, помете́нъ и укра́­шенъ:
тогда́ и́детъ и по́йметъ съ собо́ю се́дмь и́ныхъ духо́въ лютѣ́йшихъ себе́, и в­ше́дше живу́тъ ту́: и бу́дутъ послѣ́дняя человѣ́ку тому́ го́рша пе́рвыхъ. Та́ко бу́детъ и ро́ду сему́ лука́вому.
[Зач. 49.] Еще́ же Ему́ глаго́лющу къ наро́домъ, се́, Ма́ти [Его́] и бра́тiя Его́ стоя́ху внѣ́, и́щуще глаго́лати Ему́.
Рече́ же нѣ́кiй Ему́: се́, Ма́ти Твоя́ и бра́тiя Твоя́ внѣ́ стоя́тъ, хотя́ще глаго́лати Тебѣ́.
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ ко глаго́лющему Ему́: кто́ е́сть Ма́ти Моя́, и кто́ су́ть бра́тiя Моя́?
И просте́ръ ру́ку Свою́ на ученики́ Своя́, рече́: се́, ма́ти Моя́ и бра́тiя Моя́:
и́же бо а́ще сотвори́тъ во́лю Отца́ Мо­его́, И́же е́сть на небесѣ́хъ, то́й бра́тъ Мо́й, и сестра́, и Ма́ти [Ми́] е́сть.
Греческий [Greek (Koine)]
ἐν ἐκείνῳ τῷ καιρῷ ἐπορεύ­θη ὁ Ἰησοῦς τοῖς σάββασιν δια­̀ τῶν σπορίμων οἱ δὲ μαθηταὶ αὐτοῦ ἐπείνασαν καὶ ἤρξαν­το τίλλειν στάχυας καὶ ἐσθίειν
οἱ δὲ Φαρισαῖοι ἰδόν­τες εἶπαν αὐτῷ ἰδοὺ οἱ μαθηταί σου ποι­οῦσιν ὃ οὐκ ἔξεστιν ποιεῖν ἐν σαββάτῳ
ὁ δὲ εἶπεν αὐτοῖς οὐκ ἀνέγνωτε τί ἐποίησεν Δαυὶδ ὅτε ἐπείνασεν καὶ οἱ μετ᾿ αὐτοῦ
πῶς εἰσῆλθεν εἰς τὸν οἶκον τοῦ θεοῦ καὶ τοὺς ἄρτους τῆς προ­θέσεως ἔφαγον ὃ οὐκ ἐξὸν ἦν αὐτῷ φαγεῖν οὐδὲ τοῖς μετ᾿ αὐτοῦ εἰ μὴ τοῖς ἱερεῦσιν μόνοις
ἢ οὐκ ἀνέγνωτε ἐν τῷ νόμῳ ὅτι τοῖς σάββασιν οἱ ἱερεῖς ἐν τῷ ἱερῷ τὸ σάββατον βεβηλοῦσιν καὶ ἀναίτιοί εἰσιν
λέγω δὲ ὑμῖν ὅτι τοῦ ἱεροῦ μεῖζόν ἐστιν ὧδε
εἰ δὲ ἐγνώκειτε τί ἐστιν ἔλεος θέλω καὶ οὐ θυσίαν οὐκ ἂν κατεδικάσατε τοὺς ἀναιτίους
κύριος γάρ ἐστιν τοῦ σαββάτου ὁ υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου
καὶ μεταβὰς ἐκεῖθεν ἦλθεν εἰς τὴν συν­αγωγὴν αὐτῶν
καὶ ἰδοὺ ἄνθρωπος χεῖρα ἔχων ξηράν καὶ ἐπηρώτησαν αὐτὸν λέγον­τες εἰ ἔξεστιν τοῖς σάββασιν θεραπεῦσαι ἵνα κατηγορήσωσιν αὐτοῦ
ὁ δὲ εἶπεν αὐτοῖς τίς ἔσται ἐξ ὑμῶν ἄνθρωπος ὃς ἕξει προ­́βατον ἕν καὶ ἐὰν ἐμπέσῃ τοῦτο τοῖς σάββασιν εἰς βόθυνον οὐχὶ κρατήσει αὐτὸ καὶ ἐγερεῖ
πόσῳ οὖν δια­φέρει ἄνθρωπος προ­βάτου ὥστε ἔξεστιν τοῖς σάββασιν καλῶς ποιεῖν
τότε λέγει τῷ ἀνθρώπῳ ἔκτεινόν σου τὴν χεῖρα καὶ ἐξέτεινεν καὶ ἀπεκατεστάθη ὑγιὴς ὡς ἡ ἄλλη
ἐξελθόν­τες δὲ οἱ Φαρισαῖοι συμβούλιον ἔλαβον κατ᾿ αὐτοῦ ὅπως αὐτὸν ἀπο­λέσωσιν
ὁ δὲ Ἰησοῦς γνοὺς ἀνεχώρησεν ἐκεῖθεν καὶ ἠκολούθησαν αὐτῷ ὄχλοι πολλοί καὶ ἐθεράπευσεν αὐτοὺς πάν­τας
καὶ ἐπετίμησεν αὐτοῖς ἵνα μὴ φανερὸν αὐτὸν ποιήσωσιν
ἵνα πλη­ρωθῇ τὸ ῥηθὲν δια­̀ Ἠσαΐου τοῦ προ­φήτου λέγον­τος
ἰδοὺ ὁ παῖς μου ὃν ᾑρέτισα ὁ ἀγαπητός μου εἰς ὃν εὐδόκησεν ἡ ψυχή μου θήσω τὸ πνεῦμά μου ἐπ᾿ αὐτόν καὶ κρίσιν τοῖς ἔθνεσιν ἀπαγγελεῖ
οὐκ ἐρίσει οὐδὲ κραυγάσει οὐδὲ ἀκούσει τις ἐν ταῖς πλατείαις τὴν φωνὴν αὐτοῦ
κάλαμον συν­τετριμμένον οὐ κατεάξει καὶ λίνον τυφόμενον οὐ σβέσει ἕως ἂν ἐκβάλῃ εἰς νῖκος τὴν κρίσιν
καὶ τῷ ὀνόματι αὐτοῦ ἔθνη ἐλπιοῦσιν
τότε προ­σηνέχθη αὐτῷ δαιμονιζό­με­νος τυφλὸς καὶ κωφός καὶ ἐθεράπευσεν αὐτόν ὥστε τὸν κωφὸν λαλεῖν καὶ βλέπειν
καὶ ἐξίσταν­το πάν­τες οἱ ὄχλοι καὶ ἔλεγον μήτι οὗτός ἐστιν ὁ υἱὸς Δαυίδ
οἱ δὲ Φαρισαῖοι ἀκούσαν­τες εἶπον οὗτος οὐκ ἐκβάλλει τὰ δαιμόνια εἰ μὴ ἐν τῷ Βεελζεβοὺλ ἄρχον­τι τῶν δαιμονίων
εἰδὼς δὲ τὰς ἐνθυμήσεις αὐτῶν εἶπεν αὐτοῖς πᾶσα βασιλεία μερισθεῖσα καθ᾿ ἑαυτῆς ἐρημοῦται καὶ πᾶσα πόλις ἢ οἰκία μερισθεῖσα καθ᾿ ἑαυτῆς οὐ σταθή­σε­ται
καὶ εἰ ὁ Σατανᾶς τὸν Σατανᾶν ἐκβάλλει ἐφ᾿ ἑαυτὸν ἐμερίσθη πῶς οὖν σταθή­σε­ται ἡ βασιλεία αὐτοῦ
καὶ εἰ ἐγὼ ἐν Βεελζεβοὺλ ἐκβάλλω τὰ δαιμόνια οἱ υἱοὶ ὑμῶν ἐν τίνι ἐκβάλλουσιν δια­̀ τοῦτο αὐτοὶ κριταὶ ἔσον­ται ὑμῶν
εἰ δὲ ἐν πνεύ­ματι θεοῦ ἐγὼ ἐκβάλλω τὰ δαιμόνια ἄρα ἔφθασεν ἐφ᾿ ὑμᾶς ἡ βασιλεία τοῦ θεοῦ
ἢ πῶς δύναταί τις εἰσελθεῖν εἰς τὴν οἰκίαν τοῦ ἰσχυροῦ καὶ τὰ σκεύ­η αὐτοῦ ἁρπάσαι ἐὰν μὴ πρῶτον δήσῃ τὸν ἰσχυρόν καὶ τότε τὴν οἰκίαν αὐτοῦ δια­ρπάσει
ὁ μὴ ὢν μετ᾿ ἐμοῦ κατ᾿ ἐμοῦ ἐστιν καὶ ὁ μὴ συν­άγων μετ᾿ ἐμοῦ σκορπίζει
δια­̀ τοῦτο λέγω ὑμῖν πᾶσα ἁμαρτία καὶ βλασφημία ἀφεθή­σε­ται τοῖς ἀνθρώποις ἡ δὲ τοῦ πνεύ­μα­τος βλασφημία οὐκ ἀφεθή­σε­ται
καὶ ὃς ἐὰν εἴπῃ λόγον κατα­̀ τοῦ υἱοῦ τοῦ ἀνθρώπου ἀφεθή­σε­ται αὐτῷ ὃς δ᾿ ἂν εἴπῃ κατα­̀ τοῦ πνεύ­μα­τος τοῦ ἁγίου οὐκ ἀφεθή­σε­ται αὐτῷ οὔτε ἐν τούτῳ τῷ αἰῶνι οὔτε ἐν τῷ μέλλον­τι
ἢ ποιήσατε τὸ δένδρον καλὸν καὶ τὸν καρπὸν αὐτοῦ καλόν ἢ ποιήσατε τὸ δένδρον σαπρο­̀ν καὶ τὸν καρπὸν αὐτοῦ σαπρο­́ν ἐκ γὰρ τοῦ καρποῦ τὸ δένδρον γινώσκεται
γεννήματα ἐχιδνῶν πῶς δύνασθε ἀγαθὰ λαλεῖν πονηροὶ ὄν­τες ἐκ γὰρ τοῦ περισ­σεύ­μα­τος τῆς καρδίας τὸ στόμα λαλεῖ
ὁ ἀγαθὸς ἄνθρωπος ἐκ τοῦ ἀγαθοῦ θησαυροῦ ἐκβάλλει ἀγαθά καὶ ὁ πονηρὸς ἄνθρωπος ἐκ τοῦ πονηροῦ θησαυροῦ ἐκβάλλει πονηρά
λέγω δὲ ὑμῖν ὅτι πᾶν ῥῆμα ἀργὸν ὃ λαλήσουσιν οἱ ἄνθρωποι ἀπο­δώσουσιν περὶ αὐτοῦ λόγον ἐν ἡμέρᾳ κρίσεως
ἐκ γὰρ τῶν λόγων σου δικαιωθήσῃ καὶ ἐκ τῶν λόγων σου κατα­δικασθήσῃ
τότε ἀπεκρίθησαν αὐτῷ τινες τῶν γραμματέων καὶ Φαρισαίων λέγον­τες διδάσκαλε θέλομεν ἀπο­̀ σοῦ σημεῖον ἰδεῖν
ὁ δὲ ἀπο­κριθεὶς εἶπεν αὐτοῖς γενεὰ πονηρὰ καὶ μοιχαλὶς σημεῖον ἐπι­ζητεῖ καὶ σημεῖον οὐ δοθή­σε­ται αὐτῇ εἰ μὴ τὸ σημεῖον Ἰωνᾶ τοῦ προ­φήτου
ὥσπερ γὰρ ἦν Ἰωνᾶς ἐν τῇ κοιλίᾳ τοῦ κήτους τρεῖς ἡμέρας καὶ τρεῖς νύκτας οὕτως ἔσται ὁ υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου ἐν τῇ καρδίᾳ τῆς γῆς τρεῖς ἡμέρας καὶ τρεῖς νύκτας
ἄνδρες Νινευῖται ἀναστήσον­ται ἐν τῇ κρίσει μετὰ τῆς γενεᾶς ταύτης καὶ κατα­κρινοῦσιν αὐτήν ὅτι μετενόησαν εἰς τὸ κήρυγμα Ἰωνᾶ καὶ ἰδοὺ πλεῖον Ἰωνᾶ ὧδε
βασίλισ­σα νότου ἐγερθή­σε­ται ἐν τῇ κρίσει μετὰ τῆς γενεᾶς ταύτης καὶ κατα­κρινεῖ αὐτήν ὅτι ἦλθεν ἐκ τῶν περάτων τῆς γῆς ἀκοῦσαι τὴν σοφίαν Σολομῶνος καὶ ἰδοὺ πλεῖον Σολομῶνος ὧδε
ὅταν δὲ τὸ ἀκάθαρτον πνεῦμα ἐξέλθῃ ἀπο­̀ τοῦ ἀνθρώπου διέρχεται δι᾿ ἀνύδρων τόπων ζητοῦν ἀνάπαυσιν καὶ οὐχ εὑρίσκει
τότε λέγει εἰς τὸν οἶκόν μου ἐπι­στρέψω ὅθεν ἐξῆλθον καὶ ἐλθὸν εὑρίσκει σχολάζον­τα σεσαρωμένον καὶ κεκοσμημένον
τότε πορεύ­εται καὶ παρα­λαμβάνει μεθ᾿ ἑαυτοῦ ἑπτὰ ἕτερα πνεύ­ματα πονηρότερα ἑαυτοῦ καὶ εἰσελθόν­τα κατοικεῖ ἐκεῖ καὶ γίνεται τὰ ἔσχατα τοῦ ἀνθρώπου ἐκείνου χείρονα τῶν πρώτων οὕτως ἔσται καὶ τῇ γενεᾷ ταύτῃ τῇ πονηρᾷ
ἔτι αὐτοῦ λαλοῦν­τος τοῖς ὄχλοις ἰδοὺ ἡ μήτηρ καὶ οἱ ἀδελφοὶ αὐτοῦ εἱστήκεισαν ἔξω ζητοῦν­τες αὐτῷ λαλῆσαι
εἶπεν δέ τις αὐτῷ ἰδοὺ ἡ μήτηρ σου καὶ οἱ ἀδελφοί σου ἔξω ἑστήκασιν ζητοῦν­τές σοι λαλῆσαι
ὁ δὲ ἀπο­κριθεὶς εἶπεν τῷ λέγον­τι αὐτῷ τίς ἐστιν ἡ μήτηρ μου καὶ τίνες εἰσὶν οἱ ἀδελφοί μου
καὶ ἐκτείνας τὴν χεῖρα αὐτοῦ ἐπι­̀ τοὺς μαθητὰς αὐτοῦ εἶπεν ἰδοὺ ἡ μήτηρ μου καὶ οἱ ἀδελφοί μου
ὅστις γὰρ ἂν ποιήσῃ τὸ θέλημα τοῦ πατρός μου τοῦ ἐν οὐρανοῖς αὐτός μου ἀδελφὸς καὶ ἀδελφὴ καὶ μήτηρ ἐστίν
Того часу Ісус переходив ланами в суботу.
А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти.
Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу…
А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним?
Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам?
Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони?
А Я вам кажу, що тут Більший, як храм!
Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних…
Бо Син Людський Господь і суботі!
І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги.
І ото, був там чоловік, що мав суху руку.
І, щоб обвинити Ісуса, запитали Його: Чи вздоровляти годиться в суботу?
А Він їм сказав: Чи знайдеться між вами людина, яка, одну мавши вівцю, не піде по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу?
А скільки ж людина вартніша за тую овечку!
Тому можна чинити добро й у суботу!
І каже тоді чоловікові: Простягни свою руку!
Той простяг, і стала здорова вона, як і друга…
Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, як би Його погубити?…
А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти.
І багато пішло вслід за Ним, і Він їх уздоровив усіх.
А Він наказав їм суворо Його не виявляти,
щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи:
Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя!
Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам.
Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу.
Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги…
І погани надіятись будуть на Ймення Його!
Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити.
І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів?
Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів.
А Він знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє.
І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються.
І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе;
як же втримається царство його?
І коли Вельзевулом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші?
Тому вони стануть вам суддями.
А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже.
Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв́яже дужого?
І аж тоді він господу його пограбує.
Хто не зо Мною, той супроти Мене;
і хто не збирає зо Мною, той розкидає.
Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!
І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те;
а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!
Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий.
Пізнається бо дерево з плоду!
Роде зміїний!
Як ви можете мовити добре, бувши злі?
Бо чим серце наповнене, те говорять уста.
Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе.
Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!
Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений.
Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе.
А Ісус відповів їм: Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони.
Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі.
Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь.
А тут ото Більший, ніж Йона!
Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати.
А тут ото Більший, аніж Соломон!
А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знаходить.
Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов.
А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану.
Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, і входять вони та й живуть тут.
І буде останнє людині тій гірше за перше…
Так буде й лукавому родові цьому!
Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати й брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити.
І сказав хтось Йому: Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають.
А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: Хто мати Моя?
І хто браття Мої?
І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої!
Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!
Глава:
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония

Настройки

Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible