отолстѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и уши́ма тя́жко слы́шаша, и о́чи свои́ смежи́ша, да не когда́ у́зрятъ очи́ма, и уши́ма услы́шатъ, и се́рдцемъ уразумѣ́ютъ, и обратя́тся, и исцѣлю́ и́хъ.

Ва́ша же блаже́нна очеса́, я́ко ви́дятъ, и у́ши ва́ши, я́ко слы́шатъ:

ами́нь бо глаго́лю ва́мъ, я́ко мно́зи проро́цы и пра́ведницы вожделѣ́ша ви́дѣти, я́же ви́дите, и не ви́дѣша, и слы́шати, я́же слы́шите, и не слы́шаша.

Вы́ же услы́шите при́тчу сѣ́ющаго:

вся́кому слы́шащему сло́во Ца́рствiя и не разумѣва́ющу, прихо́дитъ лука́вый и восхища́етъ всѣ́янное въ се́рдцы его́: сiе́ е́сть, е́же при пути́ сѣ́янное.

А на ка́мени сѣ́янное, сiе́ е́сть слы́шай сло́во и а́бiе съ ра́достiю прiе́млетъ е́:

не и́мать же ко́рене въ себѣ́, но привре́мененъ е́сть: бы́вши же печа́ли или́ гоне́нiю словесе́ ра́ди, а́бiе соблажня́ется.

А сѣ́янное въ те́рнiи, се́ е́сть слы́шай сло́во, и печа́ль вѣ́ка сего́ и ле́сть бога́тства подавля́етъ сло́во, и безъ плода́ быва́етъ.

А сѣ́янное на до́брѣй земли́, се́ е́сть слы́шай сло́во и разумѣва́я: и́же у́бо пло́дъ прино́ситъ и твори́тъ о́во сто́, о́во же шестьдеся́тъ, о́во три́десять.

[Зач. 52.] И́ну при́тчу предложи́ и́мъ, глаго́ля: уподо́бися Ца́рствiе Небе́сное человѣ́ку, сѣ́явшу до́брое сѣ́мя на селѣ́ свое́мъ:

спя́щымъ же человѣ́комъ, прiи́де вра́гъ его́ и всѣ́я пле́велы посредѣ́ пшени́цы и отъи́де:

егда́ же прозябе́ трава́ и пло́дъ сотвори́, тогда́ яви́шася и пле́велiе.

Прише́дше же раби́ господи́на, рѣ́ша ему́: го́споди, не до́брое ли сѣ́мя сѣ́ялъ еси́ на селѣ́ твое́мъ? Отку́ду у́бо и́мать пле́велы?

О́нъ же рече́ и́мъ: вра́гъ человѣ́къ сiе́ сотвори́. Раби́ же рѣ́ша ему́: хо́щеши ли у́бо, да ше́дше исплеве́мъ я́?

О́нъ же рече́ [и́мъ]: ни́: да не когда́ восторга́юще пле́велы, восто́ргнете ку́пно съ ни́ми [и] пшени́цу:

оста́вите расти́ обое́ ку́пно до жа́твы: и во вре́мя жа́твы реку́ жа́телемъ: собери́те пе́рвѣе пле́велы и свяжи́те и́хъ въ снопы́, я́ко сожещи́ я́: а пшени́цу собери́те въ жи́тницу мою́.

[Зач. 53.] И́ну при́тчу предложи́ и́мъ, глаго́ля: подо́бно е́сть Ца́рствiе Небе́сное зе́рну гору́шичну, е́же взе́мъ человѣ́къ всѣ́я на селѣ́ свое́мъ,

е́же ма́лѣйше у́бо е́сть от всѣ́хъ сѣ́менъ: егда́ же возрасте́тъ, бо́лѣе [всѣ́хъ] зе́лiй е́сть и быва́етъ дре́во, я́ко прiити́ пти́цамъ небе́снымъ и вита́ти на вѣ́твехъ его́.

И́ну при́тчу глаго́ла и́мъ: подо́бно е́сть Ца́рствiе Небе́сное ква́су, его́же взе́мши жена́ скры́ въ са́тѣхъ трiе́хъ муки́, до́ндеже вскисо́ша вся́.

Сiя́ вся́ глаго́ла Иису́съ въ при́тчахъ наро́домъ, и безъ при́тчи ничесо́же глаго́лаше къ ни́мъ:

я́ко да сбу́дется рече́нное проро́комъ, глаго́лющимъ: отве́рзу въ при́тчахъ уста́ Моя́: отры́гну сокрове́нная от сложе́нiя мíра.

Тогда́ оста́вль наро́ды, прiи́де въ до́мъ Иису́съ. [Зач. 54.] И приступи́ша къ Нему́ ученицы́ Его́, глаго́люще: скажи́ на́мъ при́тчу пле́велъ се́лныхъ.

О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: сѣ́явый до́брое сѣ́мя е́сть Сы́нъ Человѣ́ческiй:

а село́ е́сть мíръ: до́брое же сѣ́мя, сі́и су́ть сы́нове Ца́рствiя, а пле́велiе су́ть сы́нове непрiя́зненнiи:

а вра́гъ всѣ́явый и́хъ е́сть дiа́волъ: а жа́тва кончи́на вѣ́ка е́сть: а жа́тели А́нгели су́ть.

Я́коже у́бо собира́ютъ пле́велы и огне́мъ сожига́ютъ, та́ко бу́детъ въ сконча́нiе вѣ́ка сего́:

по́слетъ Сы́нъ Человѣ́ческiй А́нгелы Своя́, и соберу́тъ от Ца́рствiя Его́ вся́ собла́зны и творя́щихъ беззако́нiе

и вве́ргутъ и́хъ въ пе́щь о́гненну: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ:

тогда́ пра́ведницы просвѣтя́тся я́ко со́лнце въ Ца́рствiи Отца́ и́хъ. Имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.

[Зач. 55.] Па́ки подо́бно е́сть Ца́рствiе Небе́сное сокро́вищу сокрове́ну на селѣ́, е́же обрѣ́тъ человѣ́къ скры́, и от ра́дости его́ и́детъ, и вся́, ели́ка и́мать, продае́тъ, и купу́етъ село́ то́.

Па́ки подо́бно е́сть Ца́рствiе Небе́сное человѣ́ку купцу́, и́щущу до́брыхъ би́серей,

и́же обрѣ́тъ еди́нъ многоцѣ́ненъ би́серъ, ше́дъ продаде́ вся́, ели́ка имя́ше, и купи́ его́.

Па́ки подо́бно е́сть Ца́рствiе Небе́сное не́воду вве́ржену въ мо́ре и от вся́каго ро́да собра́вшу,

и́же егда́ испо́лнися, извлеко́ша и́ на кра́й, и сѣ́дше избра́ша до́брыя въ сосу́ды, а злы́я изверго́ша во́нъ.

Та́ко бу́детъ въ сконча́нiе вѣ́ка: изы́дутъ А́нгели, и отлуча́тъ злы́я от среды́ пра́ведныхъ,

и вве́ргутъ и́хъ въ пе́щь о́гненную: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ.

Глаго́ла и́мъ Иису́съ: разумѣ́сте ли сiя́ вся́? Глаго́лаша Ему́: е́й, Го́споди.

О́нъ же рече́ и́мъ: сего́ ра́ди вся́къ кни́жникъ, научи́вся Ца́рствiю Небе́сному, подо́бенъ е́сть человѣ́ку домови́ту, и́же изно́ситъ от сокро́вища своего́ но́вая и ве́тхая.

[Зач. 56.] И бы́сть, егда́ сконча́ Иису́съ при́тчи сiя́, пре́йде отту́ду.

И прише́дъ во оте́чествiе Свое́, уча́ше и́хъ на со́нмищи и́хъ, я́ко диви́тися и́мъ и глаго́лати: отку́ду Сему́ прему́дрость сiя́ и си́лы?

Не Се́й ли е́сть текто́новъ Сы́нъ? Не Ма́ти ли Его́ нарица́ется Марiа́мъ, и бра́тiя Его́ Иа́ковъ и Иосі́й, и Си́монъ и Иу́да?

И сестры́ Его́ не вся́ ли въ на́съ су́ть? Отку́ду у́бо Сему́ сiя́ вся́?

И блажня́хуся о Не́мъ. Иису́съ же рече́ и́мъ: нѣ́сть проро́къ безъ че́сти, то́кмо во оте́чествiи свое́мъ и въ дому́ свое́мъ.

И не сотвори́ ту́ си́лъ мно́гихъ за невѣ́рство и́хъ.

Украинский (Огієнко)

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.

І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом.

І багато навчав Він їх притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти.

І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували.

Другі ж упали на ґрунт кам́янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була;

а як сонце зійшло, то зів́яли, і коріння не мавши, посохли.

А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив.

Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро.

Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них?

А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано.

Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.

Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите…

Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!

Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують.

Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули.

Послухайте ж притчу про сіяча.

До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його;
це те, що посіяне понад дорогою.

А посіяне на кам́янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

але кореня в ньому нема, тому він непостійний;
коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.

А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду.

А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.

А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.

А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.

І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм?
Звідки ж узявся кукіль?

А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце.
А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?

Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.

Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив;
а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов́яжіть у снопки, щоб їх попалити;
пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його.

Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне.

Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав,

щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!

Тоді відпустив Він народ і додому прийшов.
І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий.

А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський,

а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого;

а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи.

І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.

Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня,

і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!

Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця.
Хто має вуха, нехай слухає!

Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.

Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих,

а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.

Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину.

Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають.

Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,

і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!

Чи ви зрозуміли це все?
Так!
відказали Йому.

І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе.

І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов.

І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?

Чи ж Він не син теслі?
Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда?

І чи ж сестри Його не всі з нами?
Звідки ж Йому все оте?

І вони спокушалися Ним.
А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!

І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру.

Латинский (Nova Vulgata)

In illo die exiens Iesus de domo sedebat secus mare;

et congregatae sunt ad eum turbae multae, ita ut in naviculam ascendens sederet, et omnis turba stabat in litore.

Et locutus est eis multa in parabolis dicens: «Ecce exiit, qui seminat, seminare.

Et dum seminat, quaedam ceciderunt secus viam, et venerunt volucres et comederunt ea.

Alia autem ceciderunt in petrosa, ubi non habebant terram multam, et continuo exorta sunt, quia non habebant altitudinem terrae;

sole autem orto, aestuaverunt et, quia non habebant radicem, aruerunt.

Alia autem ceciderunt in spinas, et creverunt spinae et suffocaverunt ea.

Alia vero ceciderunt in terram bonam et dabant fructum: aliud centesimum, aliud sexagesimum, aliud tricesimum.

Qui habet aures, audiat».

Et accedentes discipuli dixerunt ei: «Quare in parabolis loqueris eis?».

Qui respondens ait illis: «Quia vobis datum est nosse mysteria regni caelorum, illis autem non est datum.

Qui enim habet, dabitur ei, et abundabit; qui autem non habet, et quod habet, auferetur ab eo.

Ideo in parabolis loquor eis, quia videntes non vident et audientes non audiunt neque intellegunt;

et adimpletur eis prophetia Isaiae dicens:»Auditu audietis et non intellegetis et videntes videbitis et non videbitis.

Incrassatum est enim cor populi huius, et auribus graviter audierunt et oculos suos clauserunt, ne quando oculis videant et auribus audiant et corde intellegant et convertantur, et sanem eos".

Vestri autem beati oculi, quia vident, et aures vestrae, quia audiunt.

Amen quippe dico vobis: Multi prophetae et iusti cupierunt videre, quae videtis, et non viderunt, et audire, quae auditis, et non audierunt!

Vos ergo audite parabolam seminantis.

Omnis, qui audit verbum regni et non intellegit, venit Malus et rapit, quod seminatum est in corde eius; hic est, qui secus viam seminatus est.

Qui autem supra petrosa seminatus est, hic est, qui verbum audit et continuo cum gaudio accipit illud,

non habet autem in se radicem, sed est temporalis; facta autem tribulatione vel persecutione propter verbum, continuo scandalizatur.

Qui autem est seminatus in spinis, hic est, qui verbum audit, et sollicitudo saeculi et fallacia divitiarum suffocat verbum, et sine fructu efficitur.

Qui vero in terra bona seminatus est, hic est, qui audit verbum et intellegit et fructum affert et facit aliud quidem centum, aliud autem sexaginta, porro aliud triginta».

Aliam parabolam proposuit illis dicens: «Simile factum est regnum caelorum homini, qui seminavit bonum semen in agro suo.

Cum autem dormirent homines, venit inimicus eius et superseminavit zizania in medio tritici et abiit.

Cum autem crevisset herba et fructum fecisset, tunc apparuerunt et zizania.

Accedentes autem servi patris familias dixerunt ei: "Domine, nonne bonum semen seminasti in agro tuo? Unde ergo habet zizania?".

Et ait illis: "Inimicus homo hoc fecit". Servi autem dicunt ei: "Vis, imus et colligimus ea?".

Et ait: "Non; ne forte colligentes zizania eradicetis simul cum eis triticum,

sinite utraque crescere usque ad messem. Et in tempore messis dicam messoribus: Colligite primum zizania et alligate ea in fasciculos ad comburendum ea, triticum autem congregate in horreum meum"».

Aliam parabolam proposuit eis dicens: «Simile est regnum caelorum grano sinapis, quod accipiens homo seminavit in agro suo.

Quod minimum quidem est omnibus seminibus; cum autem creverit, maius est holeribus et fit arbor, ita ut volucres caeli veniant et habitent in ramis eius».

Aliam parabolam locutus est eis: «Simile est regnum caelorum fermento, quod acceptum mulier abscondit in farinae satis tribus, donec fermentatum est totum».

Haec omnia locutus est Iesus in parabolis ad turbas; et sine parabola nihil loquebatur eis,

ut adimpleretur, quod dictum erat per prophetam dicentem: «Aperiam in parabolis os meum, eructabo abscondita a constitutione mundi».

Tunc, dimissis turbis, venit in domum, et accesserunt ad eum discipuli eius dicentes: «Dissere nobis parabolam zizaniorum agri».

Qui respondens ait: «Qui seminat bonum semen, est Filius hominis;

ager autem est mundus; bonum vero semen, hi sunt filii regni; zizania autem filii sunt Mali;

inimicus autem, qui seminavit ea, est Diabolus; messis vero consummatio saeculi est; messores autem angeli sunt.

Sicut ergo colliguntur zizania et igni comburuntur, sic erit in consummatione saeculi:

mittet Filius hominis angelos suos, et colligent de regno eius omnia scandala et eos, qui faciunt iniquitatem,

et mittent eos in caminum ignis; ibi erit fletus et stridor dentium.

Tunc iusti fulgebunt sicut sol in regno Pa tris eorum. Qui habet aures, audiat.

Simile est regnum caelorum thesauro abscondito in agro; quem qui invenit homo abscondit et prae gaudio illius vadit et vendit universa, quae habet, et emit agrum illum.

Iterum simile est regnum caelorum homini negotiatori quaerenti bonas margaritas.

Inventa autem una pretiosa margarita, abiit et vendidit omnia, quae habuit, et emit eam.

Iterum simile est regnum caelorum sagenae missae in mare et ex omni genere congreganti;

quam, cum impleta esset, educentes secus litus et sedentes collegerunt bonos in vasa, malos autem foras miserunt.

Sic erit in consummatione saeculi: exibunt angeli et separabunt malos de medio iustorum

et mittent eos in caminum ignis; ibi erit fletus et stridor dentium.

Intellexistis haec omnia?». Dicunt ei: «Etiam».

Ait autem illis: «Ideo omnis scriba doctus in regno caelorum similis est homini patri familias, qui profert de thesauro suo nova et vetera».

Et factum est, cum consummasset Iesus parabolas istas, transiit inde.

Et veniens in patriam suam, docebat eos in synagoga eorum, ita ut mirarentur et dicerent: «Unde huic sapientia haec et virtutes?

Nonne hic est fabri filius? Nonne mater eius dicitur Maria, et fratres eius Iacobus et Ioseph et Simon et Iudas?

Et sorores eius nonne omnes apud nos sunt? Unde ergo huic omnia ista?».

Et scandalizabantur in eo. Iesus autem dixit eis: «Non est propheta sine honore nisi in patria et in domo sua».

Et non fecit ibi virtutes multas propter incredulitatem illorum.

Синодальный

Языки

1 Притча о сеятеле. 10 Почему Он говорил притчами? 18 Изъяснение притчи о сеятеле. 24 Притчи: о пшенице и плевелах; 31 о зерне горчичном; 33 о закваске. 37 Изъяснение притчи о пшенице и плевелах. 44 Притчи о сокрытом на поле сокровище и драгоценной жемчужине; 47 о закинутом неводе. 53 «Не бывает пророк без чести».

Выйдя же в день тот из дома, Иисус сел у моря.

И собралось к Нему множество народа, так что Он вошел в лодку и сел; а весь народ стоял на берегу.

И поучал их много притчами, говоря: [Зач. 50.] вот, вышел сеятель сеять;

и когда он сеял, иное упало при дороге, и налетели птицы и поклевали то;

иное упало на места каменистые, где немного было земли, и скоро взошло, потому что земля была неглубока.

Когда же взошло солнце, увяло, и, как не имело корня, засохло;

иное упало в терние, и выросло терние и заглушило его;

иное упало на добрую землю и принесло плод: одно во сто крат, а другое в шестьдесят, иное же в тридцать.

Кто имеет уши слышать, да слышит!

[Зач. 51.] И, приступив, ученики сказали Ему: для чего притчами говоришь им?

Он сказал им в ответ: для того, что вам дано знать тайны Царствия Небесного, а им не дано,

ибо кто имеет, тому дано будет и приумножится, а кто не имеет, у того отнимется и то, что имеет;

потому говорю им притчами, что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют;

и сбывается над ними пророчество Исаии, которое говорит: слухом услышите – и не уразумеете, и глазами смотреть будете – и не увидите,

ибо огрубело сердце людей сих и ушами с трудом слышат, и глаза свои сомкнули, да не увидят глазами и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и да не обратятся, чтобы Я исцелил их.

Ваши же блаженны очи, что видят, и уши ваши, что слышат,

ибо истинно говорю вам, что многие пророки и праведники желали видеть, что́ вы видите, и не видели, и слышать, что́ вы слышите, и не слышали.

Вы же выслушайте значение притчи о сеятеле:

ко всякому, слушающему слово о Царствии и не разумеющему, приходит лукавый и похищает посеянное в сердце его – вот кого означает посеянное при дороге.

А посеянное на каменистых местах означает того, кто слышит слово и тотчас с радостью принимает его;

но не имеет в себе корня и непостоянен: когда настанет скорбь или гонение за слово, тотчас соблазняется.

А посеянное в тернии означает того, кто слышит слово, но забота века сего и обольщение богатства заглушает слово, и оно бывает бесплодно.

Посеянное же на доброй земле означает слышащего слово и разумеющего, который и бывает плодоносен, так что иной приносит плод во сто крат, иной в шестьдесят, а иной в тридцать.

[Зач. 52.] Другую притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно человеку, посеявшему доброе семя на поле своем;

когда же люди спали, пришел враг его и посеял между пшеницею плевелы и ушел;

когда взошла зелень и показался плод, тогда явились и плевелы.

Придя же, рабы домовладыки сказали ему: господин! не доброе ли семя сеял ты на поле твоем? откуда же на нем плевелы?

Он же сказал им: враг человека сделал это. А рабы сказали ему: хочешь ли, мы пойдем, выберем их?

Но он сказал: нет, – чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы,

оставьте расти вместе то́ и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою.

[Зач. 53.] Иную притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое человек взял и посеял на поле своем,

которое, хотя меньше всех семян, но, когда вырастет, бывает больше всех злаков и становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его.

Иную притчу сказал Он им: Царство Небесное подобно закваске, которую женщина, взяв, положила в три меры муки, доколе не вскисло всё.

Всё сие Иисус говорил народу притчами, и без притчи не говорил им,

да сбудется реченное через пророка, который говорит: отверзу в притчах уста Мои; изреку сокровенное от создания мира.

Тогда Иисус, отпустив народ, вошел в дом. [Зач. 54.] И, приступив к Нему, ученики Его сказали: изъясни нам притчу о плевелах на поле.

Он же сказал им в ответ: сеющий доброе семя есть Сын Человеческий;

поле есть мир; доброе семя, это сыны Царствия, а плевелы – сыны лукавого;

враг, посеявший их, есть диавол; жатва есть кончина века, а жнецы суть Ангелы.

Посему как собирают плевелы и огнем сжигают, так будет при кончине века сего:

пошлет Сын Человеческий Ангелов Своих, и соберут из Царства Его все соблазны и делающих беззаконие,

и ввергнут их в печь огненную; там будет плач и скрежет зубов;

тогда праведники воссияют, как солнце, в Царстве Отца их. Кто имеет уши слышать, да слышит!

[Зач. 55.] Еще подобно Царство Небесное сокровищу, скрытому на поле, которое, найдя, человек утаил, и от радости о нем идет и продает всё, что имеет, и покупает поле то.

Еще подобно Царство Небесное купцу, ищущему хороших жемчужин,

который, найдя одну драгоценную жемчужину, пошел и продал всё, что имел, и купил ее.

Еще подобно Царство Небесное неводу, закинутому в море и захватившему рыб всякого рода,

который, когда наполнился, вытащили на берег и, сев, хорошее собрали в сосуды, а худое выбросили вон.

Так будет при кончине века: изыдут Ангелы, и отделят злых из среды праведных,

и ввергнут их в печь огненную: там будет плач и скрежет зубов.

И спросил их Иисус: поняли ли вы всё это? Они говорят Ему: та́к, Господи!

Он же сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое.

[Зач. 56.] И, когда окончил Иисус притчи сии, пошел оттуда.

И, придя в отечество Свое, учил их в синагоге их, так что они изумлялись и говорили: откуда у Него такая премудрость и силы?

не плотников ли Он сын? не Его ли Мать называется Мария, и братья Его Иаков и Иосий, и Симон, и Иуда?

и сестры Его не все ли между нами? откуда же у Него всё это?

И соблазнялись о Нем. Иисус же сказал им: не бывает пророк без чести, разве только в отечестве своем и в доме своем.

И не совершил там многих чудес по неверию их.