Скрыть
13:1
13:2
13:4
13:5
13:6
13:7
13:8
13:9
13:10
13:11
13:13
13:19
13:20
13:21
13:22
13:23
13:24
13:25
13:26
13:27
13:28
13:29
13:30
13:32
13:36
13:37
13:38
13:40
13:41
13:42
13:44
13:45
13:46
13:47
13:48
13:49
13:50
13:51
13:52
13:53
13:56
13:58
Церковнославянский (рус)
Въ де́нь же то́й изше́дъ Иису́съ изъ до́му, сѣдя́ше при­­ мо́ри.
И собра́шася къ Нему́ наро́ди мно́зи, я́коже Ему́ въ кора́бль влѣ́зти и сѣ́сти: и ве́сь наро́дъ на бре́зѣ стоя́ше.
И глаго́ла и́мъ при́тчами мно́го, глаго́ля: [Зач. 50.] се́, изы́де сѣ́яй, да сѣ́етъ:
и сѣ́ющу ему́, о́ва падо́ша при­­ пути́, и прiидо́ша пти́цы и позоба́ша я́:
друга́я же падо́ша на ка́мен­ныхъ, идѣ́же не имѣ́яху земли́ мно́ги, и а́бiе прозябо́ша, зане́ не имѣ́яху глубины́ земли́:
со́лнцу же воз­сiя́в­шу при­­свя́нуша, и зане́ не имѣ́яху коре́нiя, изсхо́ша:
друга́я же падо́ша въ те́рнiи, и взы́де те́рнiе и подави́ и́хъ:
друга́я же падо́ша на земли́ до́брѣй и дая́ху пло́дъ, о́во у́бо сто́, о́во же шестьдеся́тъ, о́во же три́десять:
имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.
[Зач. 51.] И при­­ступи́в­ше ученицы́ [Его́] реко́ша ему́: почто́ при́тчами глаго́леши и́мъ?
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: я́ко ва́мъ дано́ е́сть разумѣ́ти та́йны Ца́р­ст­вiя Небе́снаго, о́нѣмъ же не дано́ е́сть:
и́же бо и́мать, да́ст­ся ему́ и преизбу́детъ [ему́]: а и́же не и́мать, и е́же и́мать, во́змет­ся от­ него́:
сего́ ра́ди въ при́тчахъ глаго́лю и́мъ, я́ко ви́дяще не ви́дятъ, и слы́шаще не слы́шатъ, ни разумѣ́ютъ:
и сбыва́ет­ся въ ни́хъ проро́че­с­т­во Иса́iино, глаго́лющее: слу́хомъ услы́шите, и не и́мате разумѣ́ти: и зря́ще у́зрите, и не и́мате ви́дѣти:
отолстѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и уши́ма тя́жко слы́шаша, и о́чи сво­и́ смежи́ша, да не когда́ у́зрятъ очи́ма, и уши́ма услы́шатъ, и се́рдцемъ уразумѣ́ютъ, и обратя́т­ся, и исцѣлю́ и́хъ.
Ва́ша же блаже́н­на очеса́, я́ко ви́дятъ, и у́ши ва́ши, я́ко слы́шатъ:
ами́нь бо глаго́лю ва́мъ, я́ко мно́зи проро́цы и пра́ведницы вожделѣ́ша ви́дѣти, я́же ви́дите, и не ви́дѣша, и слы́шати, я́же слы́шите, и не слы́шаша.
Вы́ же услы́шите при́тчу сѣ́ющаго:
вся́кому слы́шащему сло́во Ца́р­ст­вiя и не разумѣва́ющу, при­­хо́дитъ лука́вый и восхища́етъ всѣ́ян­ное въ се́рдцы его́: сiе́ е́сть, е́же при­­ пути́ сѣ́ян­ное.
А на ка́мени сѣ́ян­ное, сiе́ е́сть слы́шай сло́во и а́бiе съ ра́достiю прiе́млетъ е́:
не и́мать же ко́рене въ себѣ́, но при­­вре́мененъ е́сть: бы́в­ши же печа́ли или́ гоне́нiю словесе́ ра́ди, а́бiе соблажня́ет­ся.
А сѣ́ян­ное въ те́рнiи, се́ е́сть слы́шай сло́во, и печа́ль вѣ́ка сего́ и ле́сть бога́т­ст­ва подавля́етъ сло́во, и безъ плода́ быва́етъ.
А сѣ́ян­ное на до́брѣй земли́, се́ е́сть слы́шай сло́во и разумѣва́я: и́же у́бо пло́дъ при­­но́ситъ и твори́тъ о́во сто́, о́во же шестьдеся́тъ, о́во три́десять.
[Зач. 52.] И́ну при́тчу предложи́ и́мъ, глаго́ля: уподо́бися Ца́р­ст­вiе Небе́сное человѣ́ку, сѣ́яв­шу до́брое сѣ́мя на селѣ́ сво­е́мъ:
спя́щымъ же человѣ́комъ, прiи́де вра́гъ его́ и всѣ́я пле́велы посредѣ́ пшени́цы и отъи́де:
егда́ же прозябе́ трава́ и пло́дъ сотвори́, тогда́ яви́шася и пле́велiе.
Прише́дше же раби́ господи́на, рѣ́ша ему́: го́споди, не до́брое ли сѣ́мя сѣ́ялъ еси́ на селѣ́ тво­е́мъ? От­ку́ду у́бо и́мать пле́велы?
О́нъ же рече́ и́мъ: вра́гъ человѣ́къ сiе́ сотвори́. Раби́ же рѣ́ша ему́: хо́щеши ли у́бо, да ше́дше исплеве́мъ я́?
О́нъ же рече́ [и́мъ]: ни́: да не когда́ восторга́юще пле́велы, восто́ргнете ку́пно съ ни́ми [и] пшени́цу:
оста́вите расти́ обое́ ку́пно до жа́твы: и во вре́мя жа́твы реку́ жа́телемъ: собери́те пе́рвѣе пле́велы и свяжи́те и́хъ въ снопы́, я́ко сожещи́ я́: а пшени́цу собери́те въ жи́тницу мою́.
[Зач. 53.] И́ну при́тчу предложи́ и́мъ, глаго́ля: подо́бно е́сть Ца́р­ст­вiе Небе́сное зе́рну гору́шичну, е́же взе́мъ человѣ́къ всѣ́я на селѣ́ сво­е́мъ,
е́же ма́лѣйше у́бо е́сть от­ всѣ́хъ сѣ́менъ: егда́ же воз­расте́тъ, бо́лѣе [всѣ́хъ] зе́лiй е́сть и быва́етъ дре́во, я́ко прiити́ пти́цамъ небе́снымъ и вита́ти на вѣ́твехъ его́.
И́ну при́тчу глаго́ла и́мъ: подо́бно е́сть Ца́р­ст­вiе Небе́сное ква́су, его́же взе́мши жена́ скры́ въ са́тѣхъ трiе́хъ муки́, до́ндеже вскисо́ша вся́.
Сiя́ вся́ глаго́ла Иису́съ въ при́тчахъ наро́домъ, и безъ при́тчи ничесо́же глаго́лаше къ ни́мъ:
я́ко да сбу́дет­ся рече́н­ное проро́комъ, глаго́лющимъ: от­ве́рзу въ при́тчахъ уста́ Моя́: от­ры́гну сокрове́н­ная от­ сложе́нiя мíра.
Тогда́ оста́вль наро́ды, прiи́де въ до́мъ Иису́съ. [Зач. 54.] И при­­ступи́ша къ Нему́ ученицы́ Его́, глаго́люще: скажи́ на́мъ при́тчу пле́велъ се́лныхъ.
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: сѣ́явый до́брое сѣ́мя е́сть Сы́нъ Человѣ́ческiй:
а село́ е́сть мíръ: до́брое же сѣ́мя, сі́и су́ть сы́нове Ца́р­ст­вiя, а пле́велiе су́ть сы́нове непрiя́знен­нiи:
а вра́гъ всѣ́явый и́хъ е́сть дiа́волъ: а жа́тва кончи́на вѣ́ка е́сть: а жа́тели А́нгели су́ть.
Я́коже у́бо собира́ютъ пле́велы и огне́мъ сожига́ютъ, та́ко бу́детъ въ сконча́нiе вѣ́ка сего́:
по́слетъ Сы́нъ Человѣ́ческiй А́нгелы Своя́, и соберу́тъ от­ Ца́р­ст­вiя Его́ вся́ собла́зны и творя́щихъ беззако́нiе
и вве́ргутъ и́хъ въ пе́щь о́гнен­ну: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ:
тогда́ пра́ведницы просвѣтя́т­ся я́ко со́лнце въ Ца́р­ст­вiи Отца́ и́хъ. Имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.
[Зач. 55.] Па́ки подо́бно е́сть Ца́р­ст­вiе Небе́сное сокро́вищу сокрове́ну на селѣ́, е́же обрѣ́тъ человѣ́къ скры́, и от­ ра́дости его́ и́детъ, и вся́, ели́ка и́мать, продае́тъ, и купу́етъ село́ то́.
Па́ки подо́бно е́сть Ца́р­ст­вiе Небе́сное человѣ́ку купцу́, и́щущу до́брыхъ би́серей,
и́же обрѣ́тъ еди́нъ многоцѣ́ненъ би́серъ, ше́дъ продаде́ вся́, ели́ка имя́ше, и купи́ его́.
Па́ки подо́бно е́сть Ца́р­ст­вiе Небе́сное не́воду вве́ржену въ мо́ре и от­ вся́каго ро́да собра́в­шу,
и́же егда́ испо́лнися, извлеко́ша и́ на кра́й, и сѣ́дше избра́ша до́брыя въ сосу́ды, а злы́я изверго́ша во́нъ.
Та́ко бу́детъ въ сконча́нiе вѣ́ка: изы́дутъ А́нгели, и от­луча́тъ злы́я от­ среды́ пра́ведныхъ,
и вве́ргутъ и́хъ въ пе́щь о́гнен­ную: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ.
Глаго́ла и́мъ Иису́съ: разумѣ́сте ли сiя́ вся́? Глаго́лаша Ему́: е́й, Го́споди.
О́нъ же рече́ и́мъ: сего́ ра́ди вся́къ кни́жникъ, научи́вся Ца́р­ст­вiю Небе́сному, подо́бенъ е́сть человѣ́ку домови́ту, и́же изно́ситъ от­ сокро́вища сво­его́ но́вая и ве́тхая.
[Зач. 56.] И бы́сть, егда́ сконча́ Иису́съ при́тчи сiя́, пре́йде от­ту́ду.
И при­­ше́дъ во оте́че­ст­вiе Свое́, уча́­ше и́хъ на со́нмищи и́хъ, я́ко диви́тися и́мъ и глаго́лати: от­ку́ду Сему́ прему́дрость сiя́ и си́лы?
Не Се́й ли е́сть текто́новъ Сы́нъ? Не Ма́ти ли Его́ нарица́ет­ся Марiа́мъ, и бра́тiя Его́ Иа́ковъ и Иосі́й, и Си́монъ и Иу́да?
И сестры́ Его́ не вся́ ли въ на́съ су́ть? От­ку́ду у́бо Сему́ сiя́ вся́?
И блажня́хуся о Не́мъ. Иису́съ же рече́ и́мъ: нѣ́сть проро́къ безъ че́сти, то́кмо во оте́че­ст­вiи сво­е́мъ и въ дому́ сво­е́мъ.
И не сотвори́ ту́ си́лъ мно́гихъ за невѣ́р­ст­во и́хъ.
Арабский (Arabic Van Dyke)
فِي ذلِكَ الْيَوْمِ خَرَجَ يَسُوعُ مِنَ الْبَيْتِ وَجَلَسَ عِنْدَ الْبَحْرِ،
فَاجْتَمَعَ إِلَيْهِ جُمُوعٌ كَثِيرَةٌ، حَتَّى إِنَّهُ دَخَلَ السَّفِينَةَ وَجَلَسَ. وَالْجَمْعُ كُلُّهُ وَقَفَ عَلَى الشَّاطِئِ.
فَكَلَّمَهُمْ كَثِيرًا بِأَمْثَال قَائِلاً:«هُوَذَا الزَّارِعُ قَدْ خَرَجَ لِيَزْرَعَ،
وَفِيمَا هُوَ يَزْرَعُ سَقَطَ بَعْضٌ عَلَى الطَّرِيقِ، فَجَاءَتِ الطُّيُورُ وَأَكَلَتْهُ.
وَسَقَطَ آخَرُ عَلَى الأَمَاكِنِ الْمُحْجِرَةِ، حَيْثُ لَمْ تَكُنْ لَهُ تُرْبَةٌ كَثِيرَةٌ، فَنَبَتَ حَالاً إِذْ لَمْ يَكُنْ لَهُ عُمْقُ أَرْضٍ.
وَلكِنْ لَمَّا أَشْرَقَتِ الشَّمْسُ احْتَرَقَ، وَإِذْ لَمْ يَكُنْ لَهُ أَصْلٌ جَفَّ.
وَسَقَطَ آخَرُ عَلَى الشَّوْكِ، فَطَلَعَ الشَّوْكُ وَخَنَقَهُ.
وَسَقَطَ آخَرُ عَلَى الأَرْضِ الْجَيِّدَةِ فَأَعْطَى ثَمَرًا، بَعْضٌ مِئَةً وَآخَرُ سِتِّينَ وَآخَرُ ثَلاَثِينَ.
مَنْ لَهُ أُذُنَانِ لِلسَّمْعِ، فَلْيَسْمَعْ»
فَتَقَدَّمَ التَّلاَمِيذُ وَقَالُوا لَهُ:«لِمَاذَا تُكَلِّمُهُمْ بِأَمْثَال؟»
فَأَجَابَ وَقَالَ لَهُمْ:«لأَنَّهُ قَدْ أُعْطِيَ لَكُمْ أَنْ تَعْرِفُوا أَسْرَارَ مَلَكُوتِ السَّمَاوَاتِ، وَأَمَّا لأُولَئِكَ فَلَمْ يُعْطَ.
فَإِنَّ مَنْ لَهُ سَيُعْطَى وَيُزَادُ، وَأَمَّا مَنْ لَيْسَ لَهُ فَالَّذِي عِنْدَهُ سَيُؤْخَذُ مِنْهُ.
مِنْ أَجْلِ هذَا أُكَلِّمُهُمْ بِأَمْثَال، لأَنَّهُمْ مُبْصِرِينَ لاَ يُبْصِرُونَ، وَسَامِعِينَ لاَ يَسْمَعُونَ وَلاَ يَفْهَمُونَ.
فَقَدْ تَمَّتْ فِيهِمْ نُبُوَّةُ إِشَعْيَاءَ الْقَائِلَةُ: تَسْمَعُونَ سَمْعًا وَلاَ تَفْهَمُونَ، وَمُبْصِرِينَ تُبْصِرُونَ وَلاَ تَنْظُرُونَ.
لأَنَّ قَلْبَ هذَا الشَّعْب قَدْ غَلُظَ، وَآذَانَهُمْ قَدْ ثَقُلَ سَمَاعُهَا. وَغَمَّضُوا عُيُونَهُمْ، لِئَلاَّ يُبْصِرُوا بِعُيُونِهِمْ، وَيَسْمَعُوا بِآذَانِهِمْ، وَيَفْهَمُوا بِقُلُوبِهِمْ، وَيَرْجِعُوا فَأَشْفِيَهُمْ.
وَلكِنْ طُوبَى لِعُيُونِكُمْ لأَنَّهَا تُبْصِرُ، وَلآذَانِكُمْ لأَنَّهَا تَسْمَعُ.
فَإِنِّي الْحَقَّ أَقُولُ لَكُمْ: إِنَّ أَنْبِيَاءَ وَأَبْرَارًا كَثِيرِينَ اشْتَهَوْا أَنْ يَرَوْا مَا أَنْتُمْ تَرَوْنَ وَلَمْ يَرَوْا، وَأَنْ يَسْمَعُوا مَا أَنْتُمْ تَسْمَعُونَ وَلَمْ يَسْمَعُوا.
«فَاسْمَعُوا أَنْتُمْ مَثَلَ الزَّارِعِ:
كُلُّ مَنْ يَسْمَعُ كَلِمَةَ الْمَلَكُوتِ وَلاَ يَفْهَمُ، فَيَأْتِي الشِّرِّيرُ وَيَخْطَفُ مَا قَدْ زُرِعَ فِي قَلْبِهِ. هذَا هُوَ الْمَزْرُوعُ عَلَى الطَّرِيقِ.
وَالْمَزْرُوعُ عَلَى الأَمَاكِنِ الْمُحْجِرَةِ هُوَ الَّذِي يَسْمَعُ الْكَلِمَةَ، وَحَالاً يَقْبَلُهَا بِفَرَحٍ،
وَلكِنْ لَيْسَ لَهُ أَصْلٌ فِي ذَاتِهِ، بَلْ هُوَ إِلَى حِينٍ. فَإِذَا حَدَثَ ضِيقٌ أَوِ اضْطِهَادٌ مِنْ أَجْلِ الْكَلِمَةِ فَحَالاً يَعْثُرُ.
وَالْمَزْرُوعُ بَيْنَ الشَّوْكِ هُوَ الَّذِي يَسْمَعُ الْكَلِمَةَ، وَهَمُّ هذَا الْعَالَمِ وَغُرُورُ الْغِنَى يَخْنُقَانِ الْكَلِمَةَ فَيَصِيرُ بِلاَ ثَمَرٍ.
وَأَمَّا الْمَزْرُوعُ عَلَى الأَرْضِ الْجَيِّدَةِ فَهُوَ الَّذِي يَسْمَعُ الْكَلِمَةَ وَيَفْهَمُ. وَهُوَ الَّذِي يَأْتِي بِثَمَرٍ، فَيَصْنَعُ بَعْضٌ مِئَةً وَآخَرُ سِتِّينَ وَآخَرُ ثَلاَثِينَ».
قَدَّمَ لَهُمْ مَثَلاً آخَرَ قِائِلاً:«يُشْبِهُ مَلَكُوتُ السَّمَاوَاتِ إِنْسَانًا زَرَعَ زَرْعًا جَيِّدًا فِي حَقْلِهِ.
وَفِيمَا النَّاسُ نِيَامٌ جَاءَ عَدُوُّهُ وَزَرَعَ زَوَانًا فِي وَسْطِ الْحِنْطَةِ وَمَضَى.
فَلَمَّا طَلَعَ النَّبَاتُ وَصَنَعَ ثَمَرًا، حِينَئِذٍ ظَهَرَ الزَّوَانُ أَيْضًا.
فَجَاءَ عَبِيدُ رَبِّ الْبَيْتِ وَقَالُوا لَهُ:يَا سَيِّدُ، أَلَيْسَ زَرْعًا جَيِّدًا زَرَعْتَ فِي حَقْلِكَ؟ فَمِنْ أَيْنَ لَهُ زَوَانٌ؟.
فَقَالَ لَهُمْ: إِنْسَانٌ عَدُوٌّ فَعَلَ هذَا. فَقَالَ لَهُ الْعَبِيدُ: أَتُرِيدُ أَنْ نَذْهَبَ وَنَجْمَعَهُ؟
فَقَالَ: لاَ! لِئَلاَّ تَقْلَعُوا الْحِنْطَةَ مَعَ الزَّوَانِ وَأَنْتُمْ تَجْمَعُونَهُ.
دَعُوهُمَا يَنْمِيَانِ كِلاَهُمَا مَعًا إِلَى الْحَصَادِ، وَفِي وَقْتِ الْحَصَادِ أَقُولُ لِلْحَصَّادِينَ: اجْمَعُوا أَوَّلاً الزَّوَانَ وَاحْزِمُوهُ حُزَمًا لِيُحْرَقَ، وَأَمَّا الْحِنْطَةَ فَاجْمَعُوهَا إِلَى مَخْزَني».
قَدَّمَ لَهُمْ مَثَلاً آخَرَ قَائِلاً:«يُشْبِهُ مَلَكُوتُ السَّمَاوَاتِ حَبَّةَ خَرْدَل أَخَذَهَا إِنْسَانٌ وَزَرَعَهَا فِي حَقْلِهِ،
وَهِيَ أَصْغَرُ جَمِيعِ الْبُزُورِ. وَلكِنْ مَتَى نَمَتْ فَهِيَ أَكْبَرُ الْبُقُولِ، وَتَصِيرُ شَجَرَةً، حَتَّى إِنَّ طُيُورَ السَّمَاءِ تَأْتِي وَتَتَآوَى فِي أَغْصَانِهَا».
قَالَ لَهُمْ مَثَلاً آخَرَ:«يُشْبِهُ مَلَكُوتُ السَّمَاوَاتِ خَمِيرَةً أَخَذَتْهَا امْرَأَةٌ وَخَبَّأَتْهَا فِي ثَلاَثَةِ أَكْيَالِ دَقِيق حَتَّى اخْتَمَرَ الْجَمِيعُ».
هذَا كُلُّهُ كَلَّمَ بِهِ يَسُوعُ الْجُمُوعَ بِأَمْثَال، وَبِدُونِ مَثَل لَمْ يَكُنْ يُكَلِّمُهُمْ،
لِكَيْ يَتِمَّ مَا قِيلَ بِالنَّبِيِّ الْقَائِلِ:«سَأَفْتَحُ بِأَمْثَال فَمِي، وَأَنْطِقُ بِمَكْتُومَاتٍ مُنْذُ تَأْسِيسِ الْعَالَمِ».
حِينَئِذٍ صَرَفَ يَسُوعُ الْجُمُوعَ وَجَاءَ إِلَى الْبَيْتِ. فَتَقَدَّمَ إِلَيْهِ تَلاَمِيذُهُ قَائِلِينَ:«فَسِّرْ لَنَا مَثَلَ زَوَانِ الْحَقْلِ».
فَأَجَابَ وَقَالَ لَهُمْ:«اَلزَّارِعُ الزَّرْعَ الْجَيِّدَ هُوَ ابْنُ الإِنْسَانِ.
وَالْحَقْلُ هُوَ الْعَالَمُ. وَالزَّرْعُ الْجَيِّدُ هُوَ بَنُو الْمَلَكُوتِ. وَالزَّوَانُ هُوَ بَنُو الشِّرِّيرِ.
وَالْعَدُوُّ الَّذِي زَرَعَهُ هُوَ إِبْلِيسُ. وَالْحَصَادُ هُوَ انْقِضَاءُ الْعَالَمِ. وَالْحَصَّادُونَ هُمُ الْمَلاَئِكَةُ.
فَكَمَا يُجْمَعُ الزَّوَانُ وَيُحْرَقُ بِالنَّارِ، هكَذَا يَكُونُ فِي انْقِضَاءِ هذَا الْعَالَمِ:
يُرْسِلُ ابْنُ الإِنْسَانِ مَلاَئِكَتَهُ فَيَجْمَعُونَ مِنْ مَلَكُوتِهِ جَمِيعَ الْمَعَاثِرِ وَفَاعِلِي الإِثْمِ،
وَيَطْرَحُونَهُمْ فِي أَتُونِ النَّارِ. هُنَاكَ يَكُونُ الْبُكَاءُ وَصَرِيرُ الأَسْنَانِ.
حِينَئِذٍ يُضِيءُ الأَبْرَارُ كَالشَّمْسِ فِي مَلَكُوتِ أَبِيهِمْ. مَنْ لَهُ أُذُنَانِ لِلسَّمْعِ، فَلْيَسْمَعْ.
«أَيْضًا يُشْبِهُ مَلَكُوتُ السَّمَاوَاتِ كَنْزًا مُخْفىً فِي حَقْل، وَجَدَهُ إِنْسَانٌ فَأَخْفَاهُ. وَمِنْ فَرَحِهِ مَضَى وَبَاعَ كُلَّ مَا كَانَ لَهُ وَاشْتَرَى ذلِكَ الْحَقْلَ.
أَيْضًا يُشْبِهُ مَلَكُوتُ السَّمَاوَاتِ إِنْسَانًا تَاجِرًا يَطْلُبُ لآلِئَ حَسَنَةً،
فَلَمَّا وَجَدَ لُؤْلُؤَةً وَاحِدَةً كَثِيرَةَ الثَّمَنِ، مَضَى وَبَاعَ كُلَّ مَا كَانَ لَهُ وَاشْتَرَاهَا.
أَيْضًا يُشْبِهُ مَلَكُوتُ السَّمَاوَاتِ شَبَكَةً مَطْرُوحَةً فِي الْبَحْرِ، وَجَامِعَةً مِنْ كُلِّ نَوْعٍ.
فَلَمَّا امْتَلأَتْ أَصْعَدُوهَا عَلَى الشَّاطِئِ، وَجَلَسُوا وَجَمَعُوا الْجِيَادَ إِلَى أَوْعِيَةٍ، وَأَمَّا الأَرْدِيَاءُ فَطَرَحُوهَا خَارِجًا.
هكَذَا يَكُونُ فِي انْقِضَاءِ الْعَالَمِ: يَخْرُجُ الْمَلاَئِكَةُ وَيُفْرِزُونَ الأَشْرَارَ مِنْ بَيْنِ الأَبْرَارِ،
وَيَطْرَحُونَهُمْ فِي أَتُونِ النَّارِ. هُنَاكَ يَكُونُ الْبُكَاءُ وَصَرِيرُ الأَسْنَانِ».
قَالَ لَهُمْ يَسُوعُ:«أَفَهِمْتُمْ هذَا كُلَّهُ؟» فَقَالُوا:«نَعَمْ، يَا سَيِّدُ».
فَقَالَ لَهُمْ:«مِنْ أَجْلِ ذلِكَ كُلُّ كَاتِبE مُتَعَلِّمٍ فِي مَلَكُوتِ السَّمَاوَاتِ يُشْبِهُ رَجُلاً رَبَّ بَيْتٍ يُخْرِجُ مِنْ كَنْزِهِ جُدُدًا وَعُتَقَاءَ».
وَلَمَّا أَكْمَلَ يَسُوعُ هذِهِ الأَمْثَالَ انْتَقَلَ مِنْ هُنَاكَ.
وَلَمَّا جَاءَ إِلَى وَطَنِهِ كَانَ يُعَلِّمُهُمْ فِي مَجْمَعِهِمْ حَتَّى بُهِتُوا وَقَالُوا:«مِنْ أَيْنَ لِهذَا هذِهِ الْحِكْمَةُ وَالْقُوَّاتُ؟
أَلَيْسَ هذَا ابْنَ النَّجَّارِ؟ أَلَيْسَتْ أُمُّهُ تُدْعَى مَرْيَمَ، وَإِخْوَتُهُ يَعْقُوبَ وَيُوسِي وَسِمْعَانَ وَيَهُوذَا؟
أَوَلَيْسَتْ أَخَوَاتُهُ جَمِيعُهُنَّ عِنْدَنَا؟ فَمِنْ أَيْنَ لِهذَا هذِهِ كُلُّهَا؟»
فَكَانُوا يَعْثُرُونَ بِهِ. وَأَمَّا يَسُوعُ فَقَالَ لَهُمْ:«لَيْسَ نَبِيٌّ بِلاَ كَرَامَةٍ إِلاَّ فِي وَطَنِهِ وَفِي بَيْتِهِ».
وَلَمْ يَصْنَعْ هُنَاكَ قُوَّاتٍ كَثِيرَةً لِعَدَمِ إِيمَانِهِمْ.
Синодальный
1 Притча о сеятеле. 10 Почему Он говорил притчами? 18 Изъяснение притчи о сеятеле. 24 Притчи: о пшенице и плевелах; 31 о зерне горчичном; 33 о закваске. 37 Изъяснение притчи о пшенице и плевелах. 44 Притчи о сокрытом на поле сокровище и драгоценной жемчужине; 47 о закинутом неводе. 53 «Не бывает пророк без чести».
Выйдя же в день тот из дома, Иисус сел у моря.
И собралось к Нему множество народа, так что Он вошел в лодку и сел; а весь народ стоял на берегу.
И поучал их много притчами, говоря: [Зач. 50.] вот, вышел сеятель сеять;
и когда он сеял, иное упало при дороге, и налетели птицы и поклевали то;
иное упало на места каменистые, где немного было земли, и скоро взошло, потому что земля была неглубока.
Когда же взошло солнце, увяло, и, как не имело корня, засохло;
иное упало в терние, и выросло терние и заглушило его;
иное упало на добрую землю и принесло плод: одно во сто крат, а другое в шестьдесят, иное же в тридцать.
Кто имеет уши слышать, да слышит!
[Зач. 51.] И, приступив, ученики сказали Ему: для чего притчами говоришь им?
Он сказал им в ответ: для того, что вам дано знать тайны Царствия Небесного, а им не дано,
ибо кто имеет, тому дано будет и приумножится, а кто не имеет, у того отнимется и то, что имеет;
потому говорю им притчами, что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют;
и сбывается над ними пророчество Исаии, которое говорит: слухом услышите – и не уразумеете, и глазами смотреть будете – и не увидите,
ибо огрубело сердце людей сих и ушами с трудом слышат, и глаза свои сомкнули, да не увидят глазами и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и да не обратятся, чтобы Я исцелил их.
Ваши же блаженны очи, что видят, и уши ваши, что слышат,
ибо истинно говорю вам, что многие пророки и праведники желали видеть, что́ вы видите, и не видели, и слышать, что́ вы слышите, и не слышали.
Вы же выслушайте значение притчи о сеятеле:
ко всякому, слушающему слово о Царствии и не разумеющему, приходит лукавый и похищает посеянное в сердце его – вот кого означает посеянное при дороге.
А посеянное на каменистых местах означает того, кто слышит слово и тотчас с радостью принимает его;
но не имеет в себе корня и непостоянен: когда настанет скорбь или гонение за слово, тотчас соблазняется.
А посеянное в тернии означает того, кто слышит слово, но забота века сего и обольщение богатства заглушает слово, и оно бывает бесплодно.
Посеянное же на доброй земле означает слышащего слово и разумеющего, который и бывает плодоносен, так что иной приносит плод во сто крат, иной в шестьдесят, а иной в тридцать.
[Зач. 52.] Другую притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно человеку, посеявшему доброе семя на поле своем;
когда же люди спали, пришел враг его и посеял между пшеницею плевелы и ушел;
когда взошла зелень и показался плод, тогда явились и плевелы.
Придя же, рабы домовладыки сказали ему: господин! не доброе ли семя сеял ты на поле твоем? откуда же на нем плевелы?
Он же сказал им: враг человека сделал это. А рабы сказали ему: хочешь ли, мы пойдем, выберем их?
Но он сказал: нет, – чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы,
оставьте расти вместе то́ и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою.
[Зач. 53.] Иную притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое человек взял и посеял на поле своем,
которое, хотя меньше всех семян, но, когда вырастет, бывает больше всех злаков и становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его.
Иную притчу сказал Он им: Царство Небесное подобно закваске, которую женщина, взяв, положила в три меры муки, доколе не вскисло всё.
Всё сие Иисус говорил народу притчами, и без притчи не говорил им,
да сбудется реченное через пророка, который говорит: отверзу в притчах уста Мои; изреку сокровенное от создания мира.
Тогда Иисус, отпустив народ, вошел в дом. [Зач. 54.] И, приступив к Нему, ученики Его сказали: изъясни нам притчу о плевелах на поле.
Он же сказал им в ответ: сеющий доброе семя есть Сын Человеческий;
поле есть мир; доброе семя, это сыны Царствия, а плевелы – сыны лукавого;
враг, посеявший их, есть диавол; жатва есть кончина века, а жнецы суть Ангелы.
Посему как собирают плевелы и огнем сжигают, так будет при кончине века сего:
пошлет Сын Человеческий Ангелов Своих, и соберут из Царства Его все соблазны и делающих беззаконие,
и ввергнут их в печь огненную; там будет плач и скрежет зубов;
тогда праведники воссияют, как солнце, в Царстве Отца их. Кто имеет уши слышать, да слышит!
[Зач. 55.] Еще подобно Царство Небесное сокровищу, скрытому на поле, которое, найдя, человек утаил, и от радости о нем идет и продает всё, что имеет, и покупает поле то.
Еще подобно Царство Небесное купцу, ищущему хороших жемчужин,
который, найдя одну драгоценную жемчужину, пошел и продал всё, что имел, и купил ее.
Еще подобно Царство Небесное неводу, закинутому в море и захватившему рыб всякого рода,
который, когда наполнился, вытащили на берег и, сев, хорошее собрали в сосуды, а худое выбросили вон.
Так будет при кончине века: изыдут Ангелы, и отделят злых из среды праведных,
и ввергнут их в печь огненную: там будет плач и скрежет зубов.
И спросил их Иисус: поняли ли вы всё это? Они говорят Ему: та́к, Господи!
Он же сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое.
[Зач. 56.] И, когда окончил Иисус притчи сии, пошел оттуда.
И, придя в отечество Свое, учил их в синагоге их, так что они изумлялись и говорили: откуда у Него такая премудрость и силы?
не плотников ли Он сын? не Его ли Мать называется Мария, и братья Его Иаков и Иосий, и Симон, и Иуда?
и сестры Его не все ли между нами? откуда же у Него всё это?
И соблазнялись о Нем. Иисус же сказал им: не бывает пророк без чести, разве только в отечестве своем и в доме своем.
И не совершил там многих чудес по неверию их.
У той дзень Іісус, вы́йшаўшы з дома, сеў каля мора.
І сабра́лася да Яго мноства людзей, так што Ён увайшоў у лодку і сеў; а ўвесь люд стаяў на беразе.
І гаварыў ім шмат прытчамі, ка́жучы: вось, вы́йшаў се́йбіт сеяць.
І калі сеяў ён, адно ўпала пры дарозе, і наляцелі птушкі і падзяўблí яго.
А іншае ўпала на ме́сцы камянíстыя, дзе няшмат было́ зямлі, і неўзаба́ве ўзышло́, бо зямля была́ неглыбокая.
А калі ўзышло́ сонца, завя́ла, і, паколькі не ме́ла карэння, засохла.
А іншае ўпала ў це́рні, і выраслі це́рні і заглушы́лі яго.
А іншае ўпала на добрую зямлю і дало́ плод: адно ў сто крат, другое ў шэсцьдзеся́т, а іншае ў трыццаць.
Хто ма́е вушы, каб чуць, няхай чуе!
І, прыступíўшы, вучні сказалі Яму: чаму Ты прытчамі гаворыш ім?
Ён сказаў ім у адказ: таму, што вам да́дзена ведаць тайны Царства Нябеснага, а ім не да́дзена;
Бо хто ма́е, таму да́дзена будзе і памножыцца; а хто не ма́е, у таго ады́мецца і тое, што ма́е.
Дзе́ля таго прытчамі гавару ім, што яны ба́чачы не бачаць, і чу́ючы не чуюць, і не разумеюць.
І збыва́ецца над імі прароцтва Іса́іі, якое кажа: “слы́хам пачуеце, і не зразуме́еце; і вачыма глядзець будзеце, і не ўбачыце.
Бо агрубе́ла сэ́рца ў людзей гэтых, і вуша́мі цяжка чуюць, і вочы свае заплю́шчылі, каб не ўбачыць вачы́ма, і вуша́мі не пачуць, і сэ́рцам не зразумець, і не звярну́цца, каб Я ацаліў іх”.
А вашы вочы блажэ́нныя, таму што бачаць, і ву́шы вашы, таму што чуюць.
Бо праўду кажу вам, што многія прарокі і праведнікі жада́лі бачыць тое, што вы бачыце, і не бачылі, і чуць тое, што вы чу́еце, і не чулі.
Вы ж паслухайце сэнс прытчы пра се́йбіта.
Да кожнага, хто слухае слова пра Царства і не разумее, прыходзіць ліхí і кра́дзе пасе́янае ў сэрцы яго; вось каго азначае пасе́янае пры дарозе.
А пасе́янае на камянíстых месцах азначае таго, хто чуе слова і адразу з радасцю прыма́е яго;
але не ма́е кораня ў сабе і нетрыва́лы: калі настане ўціск альбо гане́нне за слова, ён адразу спакуша́ецца.
А пасе́янае ў це́рнях азначае таго, хто чуе слова, але клопат веку гэтага і зма́нлівасць багацця заглуша́юць сло́ва, і яно становіцца бясплодным.
А пасе́янае на добрай зямлі азначае таго, хто чуе слова і разумее; ён і плод прыно́сіць і дае́ адзін сто, другі шэсцьдзеся́т, а іншы трыццаць.
Другую прытчу прапанаваў Ён ім, ка́жучы: Царства Нябеснае падобна да чалавека, які пасеяў добрае насе́нне на по́лі сваім.
Калі ж людзі спалі, прыйшоў вораг яго і пасеяў пустазелле сярод пшаніцы, і пайшоў.
Калі ўзышла́ збажына́ і завязала плод, тады з’явілася і пустазе́лле.
Прыйшлі рабы́ гаспадара́ дома і сказалі яму: гаспадар! хіба́ не добрае насе́нне пасеяў ты на по́лі сваім? адкуль жа на ім пустазе́лле?
Ён сказаў ім: варожы чалавек гэта зрабіў. а рабы́ сказалі яму: дык хочаш, мы пойдзем, вы́палем яго?
Але ён сказаў: не, каб, выпо́лваючы пустазе́лле, вы не павырыва́лі разам з ім і пшаніцы.
Пакіньце расці разам тое і другое да жніва́; а ў час жніва́ я скажу жняца́м: вы́берыце перш пустазе́лле і звяжы́це яго ў снапы́, каб спалíць яго; а пшаніцу збяры́це ў жы́тніцу маю́.
Іншую прытчу прапанаваў Ён ім, ка́жучы: падобна Царства Нябеснае да зярня́ці гарчы́чнага, якое чалавек узяў і пасеяў на по́лі сваім;
яно, хоць і меншае за ўсякае насе́нне, але, калі вы́расце, бывае бо́льшым за ўсякую траву і робіцца дрэвам, так што прылята́юць птушкі нябесныя і се́ляцца ў го́ллі яго.
Іншую прытчу сказаў Ён ім: падобна Царства Нябеснае да заква́скі, якую жанчына, узяўшы, пакла́ла ў тры меры мукі, пакуль не ўкісла ўсё.
Гэта ўсё сказаў Іісус прытчамі народу, і без прытчы нічога не гаварыў ім,
каб збыло́ся ска́занае праз прарока, які кажа: “адкры́ю ў прытчах вусны Мае́; вы́кажу скры́тае ад стварэ́ння свету”.
Тады Іісус, адпусцíўшы народ, увайшоў у дом. і прыступілі да Яго вучні Яго, ка́жучы: растлума́ч нам прытчу пра пустазе́лле на полі.
Ён жа сказаў ім у адказ: Се́йбіт добрага насе́ння ёсць Сын Чалавечы;
поле ёсць свет; добрае насе́нне гэта — сыны́ Царства, а пустазе́лле — сыны́ ліхога;
вораг, які пасеяў яго, ёсць дыявал; жніво́ ёсць сканчэ́нне веку, а жняцы́ — Ангелы.
І вось, як збіраюць пустазе́лле і агнём па́ляць, гэтакса́ма будзе пры сканчэ́нні веку гэтага.
Пашле Сын Чалавечы Ангелаў Сваіх, і збяруць з Царства Яго ўсе спаку́сы і тых, што чы́няць беззаконне,
і ўкíнуць іх у печ вогненную; там будзе плач і скры́гат зубоў.
Тады пра́веднікі заззя́юць, як сонца, у Царстве Айца іх. Хто ма́е вушы, каб чуць, няхай чуе!
Яшчэ падобна Царства Нябеснае да схава́нага на полі скарбу, знайшоўшы які, чалавек утаíў яго, і ў радасці ад гэтага ідзе і прадае́ ўсё, што ма́е, і купля́е поле тое.
Яшчэ падобна Царства Нябеснае да купца, які шукае прыгожых жамчу́жын,
і, знайшоўшы адну шматкашто́ўную жамчу́жыну, пайшоў і прадаў усё, што меў, і купіў яе.
Яшчэ падобна Царства Нябеснае да не́вада, які быў закíнуты ў мора і набраў усяго ўсялякага,
і калі ён напоўніўся, яго вы́цягнулі на бераг і, сеўшы, добрае скла́лі ў по́суд, а дрэннае выкінулі прэч.
Так будзе пры сканчэнні веку: вы́йдуць Ангелы і аддзе́ляць ліхíх з асяро́ддзя пра́ведных,
і ўкінуць іх у печ вогненную: там будзе плач і скры́гат зубоў.
Кажа ім Іісус: ці зразумелі вы гэта ўсё? Яны кажуць Яму: так, Госпадзі!
А Ён сказаў ім: таму ўсякі кніжнік, наву́чаны Царству Нябеснаму, падобны да гаспадара́ дома, які выносіць са ска́рбніцы сваёй новае і старо́е.
І ста́лася, калі скончыў Іісус прытчы гэтыя, Ён пайшоў адтуль.
І прыйшоўшы на бацькаўшчыну Сваю, вучыў іх у сінагозе іхняй, так што яны здзіўляліся і казалі: адкуль у Яго гэтая мудрасць і сілы?
Ці не цесляро́ў Ён Сын? Ці не Яго Маці завуць Марыя, і браты Яго — Іа́каў, і Іасíй, і Сíман, і Іуда?
І сёстры Яго ці не ўсе сярод нас? Адкуль жа ў Яго ўсё гэта?
І сумнява́ліся ў Ім. Іісус жа сказаў ім: не бывае прарока без пашаны, хіба́ толькі на бацькаўшчыне сваёй і ў доме сваім.
І не ўчынíў там многіх цудаў з-за няве́р’я іх.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible