Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
14:2
14:4
14:5
14:6
14:7
14:8
14:9
14:10
14:11
14:12
14:14
14:15
14:16
14:18
14:19
14:20
14:21
14:22
14:24
14:26
14:27
14:28
14:29
14:30
14:31
14:32
14:33
14:35
14:36
[Зач. 57.] Въ то́ вре́мя услы́ша И́родъ четвертовла́стникъ слу́хъ Иису́совъ
и рече́ отроко́мъ свои́мъ: се́й е́сть Иоа́ннъ Крести́тель: то́й воскре́се от ме́ртвыхъ, и сего́ ра́ди си́лы дѣ́ются о не́мъ.
И́родъ бо е́мь Иоа́нна, связа́ его́ и всади́ въ темни́цу, Иродiа́ды ра́ди жены́ Фили́ппа бра́та своего́:
глаго́лаше бо ему́ Иоа́ннъ: не досто́итъ ти́ имѣ́ти ея́.
И хотя́щь его́ уби́ти, убоя́ся наро́да, зане́ я́ко проро́ка его́ имѣ́яху.
Дню́ же бы́вшу рождества́ И́родова, пляса́ дщи́ Иродiа́дина посредѣ́ и угоди́ И́родови:
тѣ́мже и съ кля́твою изрече́ е́й да́ти, его́же а́ще воспро́ситъ.
Она́ же нава́ждена ма́терiю свое́ю, да́ждь ми́, рече́, здѣ́ на блю́дѣ главу́ Иоа́нна Крести́теля.
И печа́ленъ бы́сть ца́рь: кля́твы же ра́ди и за возлежа́щихъ съ ни́мъ, повелѣ́ да́ти [е́й]
и посла́въ усѣ́кну Иоа́нна въ темни́цѣ.
И принесо́ша главу́ его́ на блю́дѣ и да́ша дѣви́цѣ: и отнесе́ ма́тери свое́й.
И присту́пльше ученицы́ его́ взя́ша тѣ́ло [его́] и погребо́ша е́: и прише́дше возвѣсти́ша Иису́сови.
И слы́шавъ Иису́съ отъи́де отту́ду въ корабли́ въ пу́сто мѣ́сто еди́нъ {осо́бь}: и слы́шавше наро́ди по Не́мъ идо́ша пѣ́ши от градо́въ.
[Зач. 58.] И изше́дъ Иису́съ ви́дѣ мно́гъ наро́дъ, и милосе́рдова о ни́хъ, и исцѣли́ неду́жныя и́хъ.
По́здѣ же бы́вшу, приступи́ша къ Нему́ ученицы́ Его́, глаго́люще: пу́сто е́сть мѣ́сто, и ча́съ уже́ мину́: отпусти́ наро́ды, да ше́дше въ ве́си ку́пятъ бра́шна себѣ́.
Иису́съ же рече́ и́мъ: не тре́буютъ отити́: дади́те и́мъ вы́ я́сти.
Они́ же глаго́лаша Ему́: не и́мамы здѣ́ то́кмо пя́ть хлѣ́бъ и двѣ́ ры́бѣ.
О́нъ же рече́: принеси́те Ми́ и́хъ сѣ́мо.
И повелѣ́въ наро́домъ возлещи́ на травѣ́, и прiе́мъ пя́ть хлѣ́бъ и о́бѣ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и преломи́въ даде́ ученико́мъ хлѣ́бы, ученицы́ же наро́домъ.
И ядо́ша вси́ и насы́тишася: и взя́ша избы́тки укру́хъ, двана́десять ко́шя испо́лнь:
яду́щихъ же бѣ́ муже́й я́ко пя́ть ты́сящъ, ра́звѣ же́нъ и дѣте́й.
[Зач. 59.] И а́бiе пону́ди Иису́съ ученики́ Своя́ влѣ́зти въ кора́бль и вари́ти Его́ на о́номъ полу́ {предъити́ Ему́ на о́нъ по́лъ}, до́ндеже отпу́ститъ наро́ды.
И отпусти́въ наро́ды, взы́де на гору́ еди́нъ помоли́тися: по́здѣ же бы́вшу, еди́нъ бѣ́ ту́.
Кора́бль же бѣ́ посредѣ́ мо́ря вла́яся волна́ми: бѣ́ бо проти́венъ вѣ́тръ.
Въ четве́ртую же стра́жу но́щи и́де къ ни́мъ Иису́съ, ходя́ по мо́рю.
И ви́дѣвше Его́ ученицы́ по мо́рю ходя́ща, смути́шася, глаго́люще, я́ко призра́къ е́сть: и от стра́ха возопи́ша.
А́бiе же рече́ и́мъ Иису́съ, глаго́ля: дерза́йте: А́зъ е́смь, не бо́йтеся.
Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́: Го́споди, а́ще Ты́ еси́, повели́ ми прiити́ къ Тебѣ́ по вода́мъ. О́нъ же рече́: прiиди́.
И излѣ́зъ изъ корабля́ Пе́тръ, хожда́ше по вода́мъ, прiити́ ко Иису́сови:
ви́дя же вѣ́тръ крѣ́покъ, убоя́ся, и наче́нъ утопа́ти, возопи́, глаго́ля: Го́споди, спаси́ мя.
И а́бiе Иису́съ просте́ръ ру́ку, я́тъ его́ и глаго́ла ему́: маловѣ́ре, почто́ усумнѣ́лся еси́?
И влѣ́зшема и́ма въ кора́бль, преста́ вѣ́тръ.
Су́щiи же въ корабли́ прише́дше поклони́шася Ему́, глаго́люще: вои́стинну Бо́жiй Сы́нъ еси́.
И преше́дше прiидо́ша въ зе́млю Геннисаре́ѳскую.
[Зач. 60.] И позна́вше Его́ му́жiе мѣ́ста того́, посла́ша во всю́ страну́ ту́, и принесо́ша къ Нему́ вся́ боля́щыя:
и моля́ху Его́, да то́кмо прико́снутся вскри́лiю ри́зы Его́: и ели́цы прикосну́шася, спасе́ни бы́ша.
ἐν ἐκείνῳ τῷ καιρῷ ἤκουσεν Ἡρῴδης ὁ τετραάρχης τὴν ἀκοὴν Ἰησοῦ
καὶ εἶπεν τοῖς παισὶν αὐτοῦ οὗτός ἐστιν Ἰωάννης ὁ βαπτιστής αὐτὸς ἠγέρθη ἀπὸ τῶν νεκρῶν καὶ διὰ τοῦτο αἱ δυνάμεις ἐνεργοῦσιν ἐν αὐτῷ
ὁ γὰρ Ἡρῴδης κρατήσας τὸν Ἰωάννην ἔδησεν αὐτὸν καὶ ἐν φυλακῇ ἀπέθετο διὰ Ἡρῳδιάδα τὴν γυναῖκα Φιλίππου τοῦ ἀδελφοῦ αὐτοῦ
ἔλεγεν γὰρ ὁ Ἰωάννης αὐτῷ οὐκ ἔξεστίν σοι ἔχειν αὐτήν
καὶ θέλων αὐτὸν ἀποκτεῖναι ἐφοβήθη τὸν ὄχλον ὅτι ὡς προφήτην αὐτὸν εἶχον
γενεσίοις δὲ γενομένοις τοῦ Ἡρῴδου ὠρχήσατο ἡ θυγάτηρ τῆς Ἡρῳδιάδος ἐν τῷ μέσῳ καὶ ἤρεσεν τῷ Ἡρῴδῃ
ὅθεν μεθ᾿ ὅρκου ὡμολόγησεν αὐτῇ δοῦναι ὃ ἐὰν αἰτήσηται
ἡ δὲ προβιβασθεῖσα ὑπὸ τῆς μητρὸς αὐτῆς δός μοι φησίν ὧδε ἐπὶ πίνακι τὴν κεφαλὴν Ἰωάννου τοῦ βαπτιστοῦ
καὶ λυπηθεὶς ὁ βασιλεὺς διὰ τοὺς ὅρκους καὶ τοὺς συνανακειμένους ἐκέλευσεν δοθῆναι
καὶ πέμψας ἀπεκεφάλισεν τὸν Ἰωάννην ἐν τῇ φυλακῇ
καὶ ἠνέχθη ἡ κεφαλὴ αὐτοῦ ἐπὶ πίνακι καὶ ἐδόθη τῷ κορασίῳ καὶ ἤνεγκεν τῇ μητρὶ αὐτῆς
καὶ προσελθόντες οἱ μαθηταὶ αὐτοῦ ἦραν τὸ πτῶμα καὶ ἔθαψαν αὐτόν καὶ ἐλθόντες ἀπήγγειλαν τῷ Ἰησοῦ
ἀκούσας δὲ ὁ Ἰησοῦς ἀνεχώρησεν ἐκεῖθεν ἐν πλοίῳ εἰς ἔρημον τόπον κατ᾿ ἰδίαν καὶ ἀκούσαντες οἱ ὄχλοι ἠκολούθησαν αὐτῷ πεζῇ ἀπὸ τῶν πόλεων
καὶ ἐξελθὼν εἶδεν πολὺν ὄχλον καὶ ἐσπλαγχνίσθη ἐπ᾿ αὐτοῖς καὶ ἐθεράπευσεν τοὺς ἀρρώστους αὐτῶν
ὀψίας δὲ γενομένης προσῆλθον αὐτῷ οἱ μαθηταὶ λέγοντες ἔρημός ἐστιν ὁ τόπος καὶ ἡ ὥρα ἤδη παρῆλθεν ἀπόλυσον τοὺς ὄχλους ἵνα ἀπελθόντες εἰς τὰς κώμας ἀγοράσωσιν ἑαυτοῖς βρώματα
ὁ δὲ Ἰησοῦς εἶπεν αὐτοῖς οὐ χρείαν ἔχουσιν ἀπελθεῖν δότε αὐτοῖς ὑμεῖς φαγεῖν
οἱ δὲ λέγουσιν αὐτῷ οὐκ ἔχομεν ὧδε εἰ μὴ πέντε ἄρτους καὶ δύο ἰχθύας
ὁ δὲ εἶπεν φέρετέ μοι ὧδε αὐτούς
καὶ κελεύσας τοὺς ὄχλους ἀνακλιθῆναι ἐπὶ τοῦ χόρτου λαβὼν τοὺς πέντε ἄρτους καὶ τοὺς δύο ἰχθύας ἀναβλέψας εἰς τὸν οὐρανὸν εὐλόγησεν καὶ κλάσας ἔδωκεν τοῖς μαθηταῖς τοὺς ἄρτους οἱ δὲ μαθηταὶ τοῖς ὄχλοις
καὶ ἔφαγον πάντες καὶ ἐχορτάσθησαν καὶ ἦραν τὸ περισσεῦον τῶν κλασμάτων δώδεκα κοφίνους πλήρεις
οἱ δὲ ἐσθίοντες ἦσαν ἄνδρες ὡσεὶ πεντακισχίλιοι χωρὶς γυναικῶν καὶ παιδίων
καὶ εὐθέως ἠνάγκασεν τοὺς μαθητὰς ἐμβῆναι εἰς τὸ πλοῖον καὶ προάγειν αὐτὸν εἰς τὸ πέραν ἕως οὗ ἀπολύσῃ τοὺς ὄχλους
καὶ ἀπολύσας τοὺς ὄχλους ἀνέβη εἰς τὸ ὄρος κατ᾿ ἰδίαν προσεύξασθαι ὀψίας δὲ γενομένης μόνος ἦν ἐκεῖ
τὸ δὲ πλοῖον ἤδη σταδίους πολλοὺς ἀπὸ τῆς γῆς ἀπεῖχεν βασανιζόμενον ὑπὸ τῶν κυμάτων ἦν γὰρ ἐναντίος ὁ ἄνεμος
τετάρτῃ δὲ φυλακῇ τῆς νυκτὸς ἦλθεν πρὸς αὐτοὺς περιπατῶν ἐπὶ τὴν θάλασσαν
οἱ δὲ μαθηταὶ ἰδόντες αὐτὸν ἐπὶ τῆς θαλάσσης περιπατοῦντα ἐταράχθησαν λέγοντες ὅτι φάντασμά ἐστιν καὶ ἀπὸ τοῦ φόβου ἔκραξαν
εὐθὺς δὲ ἐλάλησεν ὁ Ἰησοῦς αὐτοῖς λέγων θαρσεῖτε ἐγώ εἰμι μὴ φοβεῖσθε
ἀποκριθεὶς δὲ αὐτῷ ὁ Пέτρος εἶπεν κύριε εἰ σὺ εἶ κέλευσόν με ἐλθεῖν πρὸς σὲ ἐπὶ τὰ ὕδατα
ὁ δὲ εἶπεν ἐλθέ καὶ καταβὰς ἀπὸ τοῦ πλοίου ὁ Пέτρος περιεπάτησεν ἐπὶ τὰ ὕδατα καὶ ἦλθεν πρὸς τὸν Ἰησοῦν
βλέπων δὲ τὸν ἄνεμον ἰσχυρὸν ἐφοβήθη καὶ ἀρξάμενος καταποντίζεσθαι ἔκραξεν λέγων κύριε σῶσόν με
εὐθέως δὲ ὁ Ἰησοῦς ἐκτείνας τὴν χεῖρα ἐπελάβετο αὐτοῦ καὶ λέγει αὐτῷ ὀλιγόπιστε εἰς τί ἐδίστασας
καὶ ἀναβάντων αὐτῶν εἰς τὸ πλοῖον ἐκόπασεν ὁ ἄνεμος
οἱ δὲ ἐν τῷ πλοίῳ προσεκύνησαν αὐτῷ λέγοντες ἀληθῶς θεοῦ υἱὸς εἶ
καὶ διαπεράσαντες ἦλθον ἐπὶ τὴν γῆν εἰς Γεννησαρέτ
καὶ ἐπιγνόντες αὐτὸν οἱ ἄνδρες τοῦ τόπου ἐκείνου ἀπέστειλαν εἰς ὅλην τὴν περίχωρον ἐκείνην καὶ προσήνεγκαν αὐτῷ πάντας τοὺς κακῶς ἔχοντας
καὶ παρεκάλουν αὐτὸν ἵνα μόνον ἅψωνται τοῦ κρασπέδου τοῦ ἱματίου αὐτοῦ καὶ ὅσοι ἥψαντο διεσώθησαν
Дар он ҳангом овозаи Исо ба гӯши тетрарх Ҳиродус расид,
Ва ба хизматгузорони худ гуфт: «Ин Яҳёи Таъмиддиҳанда аст; вай аз мурдагон эҳё шудааст, ва аз ин сабаб ин мӯъҷизот аз вай ба зуҳур меояд».
Зеро ки Ҳиродус Яҳёро дастгир карда ва баста, ба зиндон андохта буд, ба хотири Ҳиродия, зани Филиппус бародараш;
Зеро Яҳё ба вай гуфта буд: «Ба ту раво нест, ки вайро ба занӣ бигирӣ».
Ва мехост ӯро ба қатл расонад, лекин аз мардум тарсид, чунки ӯро пайғамбар медонистанд.
Аммо вақте ки Ҳиродус рӯзи таваллуди худро ҷашн мегирифт, духтари Ҳиродия дар пеши аҳли базм рақсид, ва ин ба Ҳиродус бисёр писанд афтод;
Аз ин рӯ ба вай қасам ёд карда, ваъда дод, ки ҳар он чи хоҳад, ба вай медаҳад.
Пас вай, бо талқини модари худ, гуфт: «Каллаи Яҳёи Таъмиддиҳандаро дар ҳамин ҷо дар табақе ба ман ҳадия бикун».
Подшоҳ ғамгин шуд; лекин барои поси савгандаш ва ба хотири ононе ки ҳамроҳаш нишаста буданд, амр фармуд, ки дода шавад,
Ва ҷаллодеро фиристод, то дар зиндон каллаи Яҳёро аз танаш ҷудо кунанд.
Ва каллаи ӯро дар табақе оварда, ба духтар доданд, ва онро вай ба модари худ бурд.
Ва шогирдонаш омада, ҷасади вайро бардошта бурданду гӯр карданд; ва рафта, ба Исо хабар доданд.
Чун Ӯ инро шунид, ба қаиқ савор шуда, аз он ҷо танҳо ба ҷои хилвате рафт; ва мардум, чун шуниданд, аз ақиби Ӯ аз шаҳрҳо пиёда равон шуданд.
Ва Исо берун омада, анбӯҳи мардумро дид, ва ба онҳо раҳмаш омад, ва беморони онҳоро шифо дод.
Дар вақти аср шогирдонаш назди Ӯ омада, гуфанд: «Ин ҷо ҷои хилват аст, вақт ҳам дер шуд; мардумро ҷавоб деҳ то ки ба деҳот рафта, барои худ хӯроке бихаранд».
Ба онҳо гуфт: «Ҳоҷате нест, ки онҳо бираванд: шумо ба онҳо хӯрок диҳед».
Ба Ӯ гуфтанд: «Мо дар ин ҷо фақат панҷ нон ва ду моҳӣ дорем».
Гуфт: ́Онҳоро ин ҷо назди Ман биёред».
Ва мардумро фармуд, ки бар сабза биншинад, ва панҷ нону ду моҳиро гирифта, ба осмон нигаристу баракат дод ва нонро пора карда, ба шогирдонаш дод, ва шогирдонаш ба мардум доданд.
Ҳама хӯрданду сер шуданд; ва аз пораҳои боқимонда дувоздаҳ сабадро пур карда бардоштанд;
Ва хӯрандагон, ба ғайр аз занону бачагон, тақрибан панҷ ҳазор мард буданд.
Дарҳол Исо шогирдони Худро фармуд, ки ба қаиқ савор шуда, пеш аз Ӯ ба соҳили дигар равона шаванд, то Ӯ мардумро ҷавоб диҳад.
Ва чун мардумро ҷавоб дод, барои дуо гуфтан танҳо бар фарози кӯҳе баромад; бегоҳирӯзӣ низ дар он ҷо танҳо буд.
Ва қаиқ ҳанӯз дар миёни баҳр буд ва аз мавҷҳо лат мехӯрд, зеро ки боди мухолиф мевазид.
Ва дар поси чоруми шаб Исо бар баҳр қадам зада, назди онҳо омад.
Ва шогирдон чун Ӯро диданд, ки бар барҳ қадам мезад, дар изтироб афтода, гуфтанд: «Ин шабаҳ аст!» Ва аз тарс фарёд заданд.
Лекин Исо дарҳол ба онҳо хитоб карда, гуфт: «Ором бошед; ин Манам, ҳаросон нашавед».
Петрус дар ҷавоби Ӯ гуфт: «Худовандо! Агар ин Туӣ, ба ман амр деҳ, то ки бар рӯи об назди Ту биёям».
Гуфт: «Биё». Ва Петрус аз қаиқ баромада, бар рӯи об равона шуд, то ки назди Исо биёяд;
Лекин чун боди шадидро дид, ҳаросон шуд ва дар ҳолате ки ғарқ мешуд, фарёд кашид: «Худовандо! Маро халос кун».
Исо фавран дасташро дароз карда, вайро нагоҳ дошт ва гуфт: «Эй сустимон! Чаро шубҳа кардӣ?»
Вақте ки ба қаиқ даромаданд, бод сокит шуд.
Онҳое ки дар қаиқ буданд, назди Ӯ омада, саҷда карданд ва гуфтанд: «Ҳақиқатан Ту Писари Худо ҳастӣ».
Ва аз баҳр гузашта, ба сарзамини Ҷинесор омаданд.
Ва сокинони он мавзеъ Ӯро шинохтанд ва ба тамоми музофот касонеро фиристода, ҳамаи беморонро назди Ӯ оварданд,
Ва аз Ӯ илтимос менамуданд, ки фақат домани ҷомаи Ӯро ламс кунанд; ва ҳар кӣ ламс кард, шифо ёфт.
Синодальный
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
1 Усекновение главы Иоанна Крестителя. 13 Насыщение 5000. 22 Хождение по водам; 34 исцеления в земле Геннисаретской.
[Зач. 57.] В то время Ирод четвертовластник услышал молву об Иисусе
и сказал служащим при нем: это Иоанн Креститель; он воскрес из мертвых, и потому чудеса делаются им.
Ибо Ирод, взяв Иоанна, связал его и посадил в темницу за Иродиаду, жену Филиппа, брата своего,
потому что Иоанн говорил ему: не должно тебе иметь ее.
И хотел убить его, но боялся народа, потому что его почитали за пророка.
Во время же празднования дня рождения Ирода дочь Иродиады плясала перед собранием и угодила Ироду,
посему он с клятвою обещал ей дать, чего она ни попросит.
Она же, по наущению матери своей, сказала: дай мне здесь на блюде голову Иоанна Крестителя.
И опечалился царь, но, ради клятвы и возлежащих с ним, повелел дать ей,
и послал отсечь Иоанну голову в темнице.
И принесли голову его на блюде и дали девице, а она отнесла матери своей.
Ученики же его, придя, взяли тело его и погребли его; и пошли, возвестили Иисусу.
И, услышав, Иисус удалился оттуда на лодке в пустынное место один; а народ, услышав о том, пошел за Ним из городов пешком.
[Зач. 58.] И, выйдя, Иисус увидел множество людей и сжалился над ними, и исцелил больных их.
Когда же настал вечер, приступили к Нему ученики Его и сказали: место здесь пустынное и время уже позднее; отпусти народ, чтобы они пошли в селения и купили себе пищи.
Но Иисус сказал им: не нужно им идти, вы дайте им есть.
Они же говорят Ему: у нас здесь только пять хлебов и две рыбы.
Он сказал: принесите их Мне сюда.
И велел народу возлечь на траву и, взяв пять хлебов и две рыбы, воззрел на небо, благословил и, преломив, дал хлебы ученикам, а ученики народу.
И ели все и насытились; и набрали оставшихся кусков двенадцать коробов полных;
а евших было около пяти тысяч человек, кроме женщин и детей.
[Зач. 59.] И тотчас понудил Иисус учеников Своих войти в лодку и отправиться прежде Его на другую сторону, пока Он отпустит народ.
И, отпустив народ, Он взошел на гору помолиться наедине; и вечером оставался там один.
А лодка была уже на средине моря, и ее било волнами, потому что ветер был противный.
В четвертую же стражу ночи пошел к ним Иисус, идя по морю.
И ученики, увидев Его идущего по морю, встревожились и говорили: это призрак; и от страха вскричали.
Но Иисус тотчас заговорил с ними и сказал: ободритесь; это Я, не бойтесь.
Петр сказал Ему в ответ: Господи! если это Ты, повели мне прийти к Тебе по воде.
Он же сказал: иди. И, выйдя из лодки, Петр пошел по воде, чтобы подойти к Иисусу,
но, видя сильный ветер, испугался и, начав утопать, закричал: Господи! спаси меня.
Иисус тотчас простер руку, поддержал его и говорит ему: маловерный! зачем ты усомнился?
И, когда вошли они в лодку, ветер утих.
Бывшие же в лодке подошли, поклонились Ему и сказали: истинно Ты Сын Божий.
И, переправившись, прибыли в землю Геннисаретскую.
[Зач. 60.] Жители того места, узнав Его, послали во всю окрестность ту и принесли к Нему всех больных,
и просили Его, чтобы только прикоснуться к краю одежды Его; и которые прикасались, исцелялись.