Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
14:2
14:4
14:5
14:6
14:7
14:8
14:9
14:10
14:11
14:12
14:14
14:15
14:16
14:18
14:19
14:20
14:21
14:22
14:24
14:26
14:27
14:28
14:29
14:30
14:31
14:32
14:33
14:35
14:36
[Зач. 57.] Въ то́ вре́мя услы́ша И́родъ четвертовла́стникъ слу́хъ Иису́совъ
и рече́ отроко́мъ свои́мъ: се́й е́сть Иоа́ннъ Крести́тель: то́й воскре́се от ме́ртвыхъ, и сего́ ра́ди си́лы дѣ́ются о не́мъ.
И́родъ бо е́мь Иоа́нна, связа́ его́ и всади́ въ темни́цу, Иродiа́ды ра́ди жены́ Фили́ппа бра́та своего́:
глаго́лаше бо ему́ Иоа́ннъ: не досто́итъ ти́ имѣ́ти ея́.
И хотя́щь его́ уби́ти, убоя́ся наро́да, зане́ я́ко проро́ка его́ имѣ́яху.
Дню́ же бы́вшу рождества́ И́родова, пляса́ дщи́ Иродiа́дина посредѣ́ и угоди́ И́родови:
тѣ́мже и съ кля́твою изрече́ е́й да́ти, его́же а́ще воспро́ситъ.
Она́ же нава́ждена ма́терiю свое́ю, да́ждь ми́, рече́, здѣ́ на блю́дѣ главу́ Иоа́нна Крести́теля.
И печа́ленъ бы́сть ца́рь: кля́твы же ра́ди и за возлежа́щихъ съ ни́мъ, повелѣ́ да́ти [е́й]
и посла́въ усѣ́кну Иоа́нна въ темни́цѣ.
И принесо́ша главу́ его́ на блю́дѣ и да́ша дѣви́цѣ: и отнесе́ ма́тери свое́й.
И присту́пльше ученицы́ его́ взя́ша тѣ́ло [его́] и погребо́ша е́: и прише́дше возвѣсти́ша Иису́сови.
И слы́шавъ Иису́съ отъи́де отту́ду въ корабли́ въ пу́сто мѣ́сто еди́нъ {осо́бь}: и слы́шавше наро́ди по Не́мъ идо́ша пѣ́ши от градо́въ.
[Зач. 58.] И изше́дъ Иису́съ ви́дѣ мно́гъ наро́дъ, и милосе́рдова о ни́хъ, и исцѣли́ неду́жныя и́хъ.
По́здѣ же бы́вшу, приступи́ша къ Нему́ ученицы́ Его́, глаго́люще: пу́сто е́сть мѣ́сто, и ча́съ уже́ мину́: отпусти́ наро́ды, да ше́дше въ ве́си ку́пятъ бра́шна себѣ́.
Иису́съ же рече́ и́мъ: не тре́буютъ отити́: дади́те и́мъ вы́ я́сти.
Они́ же глаго́лаша Ему́: не и́мамы здѣ́ то́кмо пя́ть хлѣ́бъ и двѣ́ ры́бѣ.
О́нъ же рече́: принеси́те Ми́ и́хъ сѣ́мо.
И повелѣ́въ наро́домъ возлещи́ на травѣ́, и прiе́мъ пя́ть хлѣ́бъ и о́бѣ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и преломи́въ даде́ ученико́мъ хлѣ́бы, ученицы́ же наро́домъ.
И ядо́ша вси́ и насы́тишася: и взя́ша избы́тки укру́хъ, двана́десять ко́шя испо́лнь:
яду́щихъ же бѣ́ муже́й я́ко пя́ть ты́сящъ, ра́звѣ же́нъ и дѣте́й.
[Зач. 59.] И а́бiе пону́ди Иису́съ ученики́ Своя́ влѣ́зти въ кора́бль и вари́ти Его́ на о́номъ полу́ {предъити́ Ему́ на о́нъ по́лъ}, до́ндеже отпу́ститъ наро́ды.
И отпусти́въ наро́ды, взы́де на гору́ еди́нъ помоли́тися: по́здѣ же бы́вшу, еди́нъ бѣ́ ту́.
Кора́бль же бѣ́ посредѣ́ мо́ря вла́яся волна́ми: бѣ́ бо проти́венъ вѣ́тръ.
Въ четве́ртую же стра́жу но́щи и́де къ ни́мъ Иису́съ, ходя́ по мо́рю.
И ви́дѣвше Его́ ученицы́ по мо́рю ходя́ща, смути́шася, глаго́люще, я́ко призра́къ е́сть: и от стра́ха возопи́ша.
А́бiе же рече́ и́мъ Иису́съ, глаго́ля: дерза́йте: А́зъ е́смь, не бо́йтеся.
Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́: Го́споди, а́ще Ты́ еси́, повели́ ми прiити́ къ Тебѣ́ по вода́мъ. О́нъ же рече́: прiиди́.
И излѣ́зъ изъ корабля́ Пе́тръ, хожда́ше по вода́мъ, прiити́ ко Иису́сови:
ви́дя же вѣ́тръ крѣ́покъ, убоя́ся, и наче́нъ утопа́ти, возопи́, глаго́ля: Го́споди, спаси́ мя.
И а́бiе Иису́съ просте́ръ ру́ку, я́тъ его́ и глаго́ла ему́: маловѣ́ре, почто́ усумнѣ́лся еси́?
И влѣ́зшема и́ма въ кора́бль, преста́ вѣ́тръ.
Су́щiи же въ корабли́ прише́дше поклони́шася Ему́, глаго́люще: вои́стинну Бо́жiй Сы́нъ еси́.
И преше́дше прiидо́ша въ зе́млю Геннисаре́ѳскую.
[Зач. 60.] И позна́вше Его́ му́жiе мѣ́ста того́, посла́ша во всю́ страну́ ту́, и принесо́ша къ Нему́ вся́ боля́щыя:
и моля́ху Его́, да то́кмо прико́снутся вскри́лiю ри́зы Его́: и ели́цы прикосну́шася, спасе́ни бы́ша.
Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса,
і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним…
Бо Ірод схопив був Івана, і зв́язав його, і посадив у в́язницю через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа.
Бо до нього Іван говорив: Не годиться тобі її мати!
І хотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали.
А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила.
Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.
А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Христителя!…
І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.
І послав стяти Івана в в́язниці.
І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері…
А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.
Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє.
І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним.
І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним.
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив.
А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня;
відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі.
відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі.
А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви!
Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п́ятеро хліба й дві рибі.
А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди.
І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п́ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові.
І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів…
Їдців же було мужа тисяч із п́ять, крім жінок і дітей.
І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить.
Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті;
і як вечір настав, був там Сам.
і як вечір настав, був там Сам.
А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний.
А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю.
Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара!
І від страху вони закричали…
І від страху вони закричали…
А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!
Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді.
А Він відказав йому: Іди.
І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!…
І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився?
Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула.
А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий!
Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську.
А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих.
І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його.
А хто доторкавсь, уздоровлений був.
А хто доторкавсь, уздоровлений був.
Узбекский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
Ўша кезларда вилоят ҳокими Ҳирод Исо тўғрисидаги овозаларни эшитиб,
ўзининг амалдорларига:- Бу Яҳё пайғамбар-ку, у қайтадан тирилибди! Шунинг учун У орқали ажойиботлар содир бўлмоқда, – деди.
Ҳирод ўз укаси Филипнинг хотини Ҳиродия туфайли Яҳёни тутиб кишанлаган ва зиндонга ташлаган эди.
Чунки Яҳё унга: “Бу хотинни олиш сен учун раво эмас”, – деб айтиб юрган эди.
Ҳирод Яҳёни ўлдирмоқни истаган бўлса-да, халқдан қўрқарди. Чунки Яҳёни пайғамбар деб ҳисоблашарди.
Ҳироднинг туғилган куни нишонланган йиғинда Ҳиродиянинг қизи ўртага чиқиб ўйнади ва Ҳироднинг кўнглини топди.
Натижада Ҳирод у нимаики сўраса, топмоққа қасам ичиб, унга ваъда берди.
Қиз эса онасининг ташвиқига кўра:- Менга ҳозироқ лаганда Яҳё пайғамбарнинг бошини келтириб беринг! – деди.
Шоҳ хафа бўлди-ю, лекин ўзи билан бирга еб-ичиб ўтирганларнинг кўзи олдида қасам ичганлиги учун, бу илтимоснинг бажарилишини буюрди.
Зиндонга одам юбориб, Яҳёнинг бошини олдирди.
Унинг бошини лаганда келтириб қизга бердилар, қиз эса онасига олиб бориб берди.
Яҳёнинг шогирдлари келиб, унинг жасадини олиб кўмдилар. Кейин бориб Исога хабар бердилар.
Исо буни билиб олгач, бир Ўзи қайиққа тушиб, у ердан хилват жойга сузиб кетди. Халойиқ буни эшитиб, шаҳарлардан пиёда йўлга тушиб, Унинг орқасидан эргашди.
Исо қайиқдан чиқиб, тумонат одамни кўрди. Уларга ачинди ва уларнинг хасталарига шифо берди.
Оқшом тушгач, шогирдлари Унинг ёнига келиб дедилар:- Бу ерлар ёвон экан, энди вақт кеч бўлиб қолди. Халойиққа рухсат бергин, қишлоқларга бориб ўзларига овқат сотиб олсинлар.
Лекин Исо уларга:- Улар кетишлари керак эмас, сизлар уларга овқат беринглар, – деди.
- Бу ерда бизнинг бешта нон ва иккита балиғимиз бор холос, – дейишди Унга.
- Уларни бу ерга, Менга келтиринглар, – деди Исо.
Сўнг У халойиққа ўт устига ёнбошлашларини буюрди. Бешта нон билан иккита балиқни олиб, осмонга қараб дуо қилди. Нонларни синдириб шогирдларига берди, улар эса халойиққа тарқатишди.
Ҳаммаларининг қорни тўйди. Ортиб қолган бурда нонларни териб олишганда, тўла ўн икки сават чиқди.
Еганлар эса хотинлар ва болалардан ташқари беш мингга яқин киши эди.
Исо шогирдларини ўша заҳоти қайиққа тушириб, нариги томонга сузиб ўтишга мажбур қилди. Унгача Ўзи одамларга рухсат берадиган бўлди.
У халойиқни жўнатиб бўлгандан кейин, танҳо Ўзи ибодат қилиш учун тоққа чиқди. Кеч кирганда, у ерда ёлғиз Ўзи қолди.
Қайиқ эса кўлнинг ўртасида бўлиб тўлқинларда чайқалар, ёқимсиз шамол эсмоқда эди.
Субҳидамда Исо кўл томондан шогирдлари ёнига келди.
Улар эса Унинг кўл устида юриб келаётганини кўриб, даҳшатга тушдилар.- Бу бир шарпа! – деб қўрқувдан қичқириб юбордилар.
Лекин Исо шу заҳот улар билан мулоқотга кириб:- Дадил бўлинглар, бу Мен, қўрқманглар! – деди.
Бутрус гапга кириб:- Ё Раббим, агар бу Сен бўлсанг, менга буйруқ бер, мен сув устида юриб Сенинг ёнингга борай! – деди.
Исо:- Кел! – деди. Бутрус эса қайиқдан чиқиб, сув устидан юрганча Исонинг ёнига йўл олди.
Лекин кучли шамолни кўриб, ўтакаси ёрилди. У чўка бошлагач:- Ё Раббим, мени қутқар! – деб бақирди.
Исо ўша заҳоти қўлини узатиб, уни ушлаб қолди-да:- Ҳа, имони суст, нега сен иккиландинг? – деди.
Улар қайиққа ўтишлари биланоқ шамол тинди.
Қайиқдагилар эса Исога сажда қилиб:- Ҳақиқатан ҳам Сен Худонинг Ўғлисан! – дейишди.
Кўлдан сузиб ўтиб, Генисарет қирғоғига келиб тўхташди.
У ернинг одамлари Исони таниб қолишди. Бутун теварак-атрофларга одам юбориб, бирон дардга чалинганларнинг ҳаммасини Унинг олдига йиғишди.
Ақалли кийимининг этагига тегиш учун Ундан илтимос қилишди, текканлар эса дардларидан халос бўлди.