Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Ездр.
Неем.
2Ездр.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Притч.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Макк.
2Макк.
3Макк.
3Ездр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
19:2
19:3
19:6
19:8
19:10
19:11
19:15
19:18
19:20
19:21
19:22
19:23
19:24
19:25
19:29
Глава 22
22:1
22:3
22:4
22:5
22:6
22:8
22:9
22:10
22:11
22:12
22:13
22:16
22:17
22:18
22:19
22:20
22:22
22:25
22:26
22:27
22:28
22:29
22:30
см.:1Кор.15:44;
22:31
22:33
22:34
22:36
22:38
22:40
22:41
22:43
22:45
22:46
1 Причина для развода. 13 Иисус благословляет детей. 16 Вечная жизнь; богатый юноша; 23 «трудно богатому войти…»
Когда Иисус окончил слова сии, то вышел из Галилеи и пришел в пределы Иудейские, Заиорданскою стороною.
За Ним последовало много людей, и Он исцелил их там.
[Зач. 78.] И приступили к Нему фарисеи и, искушая Его, говорили Ему: по всякой ли причине позволительно человеку разводиться с женою своею?
Он сказал им в ответ: не читали ли вы, что Сотворивший вначале мужчину и женщину сотворил их?
И сказал: посему оставит человек отца и мать и прилепится к жене своей, и будут два одною плотью,
так что они уже не двое, но одна плоть. Итак, что Бог сочетал, того человек да не разлучает.
Они говорят Ему: как же Моисей заповедал давать разводное письмо и разводиться с нею?
Он говорит им: Моисей по жестокосердию вашему позволил вам разводиться с женами вашими, а сначала не было так;
но Я говорю вам: кто разведется с женою своею не за прелюбодеяние и женится на другой, тот прелюбодействует; и женившийся на разведенной прелюбодействует.
Говорят Ему ученики Его: если такова обязанность человека к жене, то лучше не жениться.
Он же сказал им: не все вмещают слово сие, но кому дано,
ибо есть скопцы, которые из чрева матернего родились так; и есть скопцы, которые оскоплены от людей; и есть скопцы, которые сделали сами себя скопцами для Царства Небесного. Кто может вместить, да вместит.
Тогда приведены были к Нему дети, чтобы Он возложил на них руки и помолился; ученики же возбраняли им.
Но Иисус сказал: пустите детей и не препятствуйте им приходить ко Мне, ибо таковых есть Царство Небесное.
И, возложив на них руки, пошел оттуда.
[Зач. 79.] И вот, некто, подойдя, сказал Ему: Учитель благой! что сделать мне доброго, чтобы иметь жизнь вечную?
Он же сказал ему: что ты называешь Меня благим? Никто не благ, как только один Бог. Если же хочешь войти в жизнь вечную, соблюди заповеди.
Говорит Ему: какие? Иисус же сказал: не убивай; не прелюбодействуй; не кради; не лжесвидетельствуй;
почитай отца и мать; и: люби ближнего твоего, как самого себя.
Юноша говорит Ему: всё это сохранил я от юности моей; чего еще недостает мне?
Иисус сказал ему: если хочешь быть совершенным, пойди, продай имение твое и раздай нищим; и будешь иметь сокровище на небесах; и приходи и следуй за Мною.
Услышав слово сие, юноша отошел с печалью, потому что у него было большое имение.
Иисус же сказал ученикам Своим: истинно говорю вам, что трудно богатому войти в Царство Небесное;
и еще говорю вам: удобнее верблюду пройти сквозь игольные уши, нежели богатому войти в Царство Божие.
Услышав это, ученики Его весьма изумились и сказали: так кто же может спастись?
А Иисус, воззрев, сказал им: человекам это невозможно, Богу же всё возможно.
Тогда Петр, отвечая, сказал Ему: вот, мы оставили всё и последовали за Тобою; что же будет нам?
Иисус же сказал им: истинно говорю вам, что вы, последовавшие за Мною, – в пакибытии, когда сядет Сын Человеческий на престоле славы Своей, сядете и вы на двенадцати престолах судить двенадцать колен Израилевых.
И всякий, кто оставит до́мы, или братьев, или сестер, или отца, или мать, или жену, или детей, или зе́мли, ради имени Моего, получит во сто крат и наследует жизнь вечную.
Многие же будут первые последними, и последние первыми.
1 Притча о брачном пире. 15 «Кесарево кесарю, а Божие Богу». 23 О воскресении. 34 Наибольшая заповедь. 41 Вопросы Иисуса Христа фарисеям.
[Зач. 89.] Иисус, продолжая говорить им притчами, сказал:
Царство Небесное подобно человеку царю, который сделал брачный пир для сына своего
и послал рабов своих звать званых на брачный пир; и не хотели прийти.
Опять послал других рабов, сказав: скажите званым: вот, я приготовил обед мой, тельцы мои и что откормлено, заколото, и всё готово; приходите на брачный пир.
Но они, пренебрегши то, пошли, кто на поле свое, а кто на торговлю свою;
прочие же, схватив рабов его, оскорбили и убили их.
Услышав о сем, царь разгневался, и, послав войска́ свои, истребил убийц оных и сжег город их.
Тогда говорит он рабам своим: брачный пир готов, а званые не были достойны;
итак, пойдите на распутия и всех, кого найдете, зовите на брачный пир.
И рабы те, выйдя на дороги, собрали всех, кого только нашли, и злых и добрых; и брачный пир наполнился возлежащими.
Царь, войдя посмотреть возлежащих, увидел там человека, одетого не в брачную одежду,
и говорит ему: друг! как ты вошел сюда не в брачной одежде? Он же молчал.
Тогда сказал царь слугам: связав ему руки и ноги, возьмите его и бросьте во тьму внешнюю; там будет плач и скрежет зубов;
ибо много званых, а мало избранных.
[Зач. 90.] Тогда фарисеи пошли и совещались, как бы уловить Его в словах.
И посылают к Нему учеников своих с иродианами, говоря: Учитель! мы знаем, что Ты справедлив, и истинно пути Божию учишь, и не заботишься об угождении кому-либо, ибо не смотришь ни на какое лицо;
итак, скажи нам: как Тебе кажется? позволительно ли давать подать кесарю, или нет?
Но Иисус, видя лукавство их, сказал: что искушаете Меня, лицемеры?
покажите Мне монету, которою платится подать. Они принесли Ему динарий.
И говорит им: чье это изображение и надпись?
Говорят Ему: кесаревы. Тогда говорит им: итак, отдавайте кесарево кесарю, а Божие Богу.
Услышав это, они удивились и, оставив Его, ушли.
[Зач. 91.] В тот день приступили к Нему саддукеи, которые говорят, что нет воскресения, и спросили Его:
Учитель! Моисей сказал: если кто умрет, не имея детей, то брат его пусть возьмет за себя жену его и восстановит семя брату своему;
было у нас семь братьев; первый, женившись, умер и, не имея детей, оставил жену свою брату своему;
подобно и второй, и третий, даже до седьмого;
после же всех умерла и жена;
итак, в воскресении, которого из семи будет она женою? ибо все имели ее.
Иисус сказал им в ответ: заблуждаетесь, не зная Писаний, ни силы Божией,
ибо в воскресении ни женятся, ни выходят замуж, но пребывают, как Ангелы Божии на небесах.
А о воскресении мертвых не читали ли вы реченного вам Богом:
Я Бог Авраама, и Бог Исаака, и Бог Иакова? Бог не есть Бог мертвых, но живых.
И, слыша, народ дивился учению Его.
[Зач. 92.] А фарисеи, услышав, что Он привел саддукеев в молчание, собрались вместе.
И один из них, законник, искушая Его, спросил, говоря:
Учитель! какая наибольшая заповедь в законе?
Иисус сказал ему: возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим и всею душою твоею и всем разумением твоим:
сия есть первая и наибольшая заповедь;
вторая же подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя;
на сих двух заповедях утверждается весь закон и пророки.
Когда же собрались фарисеи, Иисус спросил их:
что́ вы думаете о Христе? чей Он Сын? Говорят Ему: Давидов.
Говорит им: как же Давид, по вдохновению, называет Его Господом, когда говорит:
сказал Господь Господу моему: седи одесную Меня, доколе положу врагов Твоих в подножие ног Твоих?
Итак, если Давид называет Его Господом, как же Он Сын ему?
И никто не мог отвечать Ему ни слова; и с того дня никто уже не смел спрашивать Его.
И бы́сть егда́ сконча́ Иису́съ словеса́ сiя́, пре́йде от Галиле́и и прiи́де въ предѣ́лы Иуде́йскiя объ о́нъ по́лъ Иорда́на.
И по Не́мъ идо́ша наро́ди мно́зи, и исцѣли́ и́хъ ту́.
[Зач. 78.] И приступи́ша къ Нему́ фарисе́е искуша́юще Его́ и глаго́лаша Ему́: а́ще досто́итъ человѣ́ку пусти́ти жену́ свою́ по вся́цѣй винѣ́?
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: нѣ́сте ли чли́, я́ко Сотвори́вый искони́, му́жескiй по́лъ и же́нскiй сотвори́лъ я́ е́сть?
И рече́: сего́ ра́ди оста́витъ человѣ́къ отца́ [своего́] и ма́терь и прилѣпи́тся къ женѣ́ свое́й, и бу́дета о́ба въ пло́ть еди́ну,
я́коже ктому́ нѣ́ста два́, но пло́ть еди́на: е́же у́бо Бо́гъ сочета́, человѣ́къ да не разлуча́етъ.
Глаго́лаша Ему́: что́ у́бо Моисе́й заповѣ́да да́ти кни́гу распу́стную и отпусти́ти ю́?
Глаго́ла и́мъ: я́ко Моисе́й по жестосе́рдiю ва́шему повелѣ́ ва́мъ пусти́ти жены́ ва́шя: изнача́ла же не бы́сть та́ко:
глаго́лю же ва́мъ, я́ко и́же а́ще пу́ститъ жену́ свою́, ра́звѣ словесе́ прелюбодѣ́йна, и ожени́тся ино́ю, прелюбы́ твори́тъ: и женя́йся пущени́цею прелюбы́ дѣ́етъ.
Глаго́лаша Ему́ ученицы́ Его́: а́ще та́ко е́сть вина́ человѣ́ку съ жено́ю, лу́чше е́сть не жени́тися.
О́нъ же рече́ и́мъ: не вси́ вмѣща́ютъ словесе́ сего́, но и́мже дано́ е́сть:
су́ть бо скопцы́, и́же изъ чре́ва ма́терня роди́шася та́ко: и су́ть скопцы́, и́же скопи́шася от человѣ́къ: и су́ть скопцы́, и́же искази́ша са́ми себе́ Ца́рствiя ра́ди Небе́снаго: могі́й вмѣсти́ти да вмѣсти́тъ.
Тогда́ приведо́ша къ Нему́ дѣ́ти, да ру́цѣ возложи́тъ на ни́хъ и помо́лится: ученицы́ же запрети́ша и́мъ.
Иису́съ же рече́ [и́мъ]: оста́вите дѣте́й и не возбраня́йте и́мъ прiити́ ко Мнѣ́: таковы́хъ бо е́сть Ца́рство Небе́сное.
И возло́жь на ни́хъ ру́цѣ, отъи́де отту́ду.
[Зач. 79.] И се́, еди́нъ [нѣ́кiй] присту́пль рече́ Ему́: Учи́телю благі́й, что́ бла́го сотворю́, да и́мамъ живо́тъ вѣ́чный?
О́нъ же рече́ ему́: что́ Мя глаго́леши бла́га? Никто́же бла́гъ, то́кмо еди́нъ Бо́гъ: а́ще ли хо́щеши вни́ти въ живо́тъ, соблюди́ за́повѣди.
Глаго́ла Ему́: кі́я? Иису́съ же рече́: е́же, не убiе́ши: не прелюбы́ сотвори́ши: не укра́деши: не лжесвидѣ́телствуеши:
чти́ отца́ и ма́терь: и: возлю́биши и́скренняго твоего́ я́ко са́мъ себе́.
Глаго́ла Ему́ ю́ноша: вся́ сiя́ сохрани́хъ от ю́ности моея́: что́ е́смь еще́ не доконча́лъ?
Рече́ ему́ Иису́съ: а́ще хо́щеши соверше́нъ бы́ти, иди́, прода́ждь имѣ́нiе твое́ и да́ждь ни́щымъ: и имѣ́ти и́маши сокро́вище на небеси́: и гряди́ вслѣ́дъ Мене́.
Слы́шавъ же ю́ноша сло́во, отъи́де скорбя́: бѣ́ бо имѣ́я стяжа́нiя мно́га.
Иису́съ же рече́ ученико́мъ Свои́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко неудо́бь бога́тый вни́детъ въ Ца́рствiе Небе́сное:
па́ки же глаго́лю ва́мъ: удо́бѣе е́сть велбу́ду сквозѣ́ иглинѣ́ у́шы проити́, не́же бога́ту въ Ца́рствiе Бо́жiе вни́ти.
Слы́шавше же ученицы́ Его́, дивля́хуся зѣло́, глаго́люще: кто́ у́бо мо́жетъ спасе́нъ бы́ти?
Воззрѣ́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: у человѣ́къ сiе́ невозмо́жно е́сть, у Бо́га же вся́ возмо́жна.
Тогда́ отвѣща́въ Пе́тръ рече́ Ему́: се́, мы́ оста́вихомъ вся́ и вслѣ́дъ Тебе́ идо́хомъ: что́ у́бо бу́детъ на́мъ?
Иису́съ же рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вы́ ше́дшiи по Мнѣ́, въ пакибытiе́, егда́ ся́детъ Сы́нъ Человѣ́ческiй на престо́лѣ сла́вы Своея́, ся́дете и вы́ на двоюна́десяте престо́лу, судя́ще обѣмана́десяте колѣ́нома Изра́илевома:
и вся́къ, и́же оста́витъ до́мъ, или́ бра́тiю, или́ сестры́, или́ отца́, или́ ма́терь, или́ жену́, или́ ча́да, или́ се́ла, и́мене Моего́ ра́ди, стори́цею прiи́метъ и живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дитъ:
мно́зи же бу́дутъ пе́рви послѣ́днiи, и послѣ́дни пе́рвiи.
[Зач. 89.] И отвѣща́въ Иису́съ, па́ки рече́ и́мъ въ при́тчахъ, глаго́ля:
уподо́бися Ца́рствiе Небе́сное человѣ́ку царю́, и́же сотвори́ бра́ки сы́ну своему́
и посла́ рабы́ своя́ призва́ти зва́нныя на бра́ки: и не хотя́ху прiити́.
Па́ки посла́ и́ны рабы́, глаго́ля: рцы́те зва́ннымъ: се́, обѣ́дъ мо́й угото́вахъ, юнцы́ мои́ и упита́нная исколе́на, и вся́ гото́ва: прiиди́те на бра́ки.
Они́ же небре́гше отидо́ша, о́въ у́бо на село́ свое́, о́въ же на ку́пли своя́:
про́чiи же е́мше рабо́въ его́, досади́ша и́мъ и уби́ша и́хъ.
И слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́вася, и посла́въ во́я своя́, погуби́ уби́йцы о́ны и гра́дъ и́хъ зажже́.
Тогда́ глаго́ла рабо́мъ свои́мъ: бра́къ у́бо гото́въ е́сть, зва́ннiи же не бы́ша досто́йни:
иди́те у́бо на исхо́дища путі́й, и ели́цѣхъ а́ще обря́щете, призови́те на бра́ки.
И изше́дше раби́ о́ни на распу́тiя, собра́ша всѣ́хъ, ели́цѣхъ обрѣто́ша, злы́хъ же и до́брыхъ: и испо́лнися бра́къ возлежа́щихъ.
Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ ту́ человѣ́ка не оболче́на во одѣя́нiе бра́чное,
и глаго́ла ему́: дру́же, ка́ко вше́лъ еси́ сѣ́мо не имы́й одѣя́нiя бра́чна? О́нъ же умолча́.
Тогда́ рече́ ца́рь слуга́мъ: связа́вше ему́ ру́цѣ и но́зѣ, возми́те его́ и вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ:
мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́нныхъ.
[Зач. 90.] Тогда́ ше́дше фарисе́е, совѣ́тъ воспрiя́ша, я́ко да обольстя́тъ Его́ сло́вомъ.
И посыла́ютъ къ Нему́ ученики́ своя́ со иродiа́ны, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ еси́, и пути́ Бо́жiю вои́стинну учи́ши, и неради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́комъ:
рцы́ у́бо на́мъ, что́ Ти́ ся мни́тъ? Досто́йно ли е́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, или́ ни́?
Разумѣ́въ же Иису́съ лука́вство и́хъ, рече́: что́ Мя искуша́ете, лицемѣ́ри?
покажи́те Ми́ злати́цу кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Ему́ пѣ́нязь.
И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ се́й и написа́нiе?
[И] глаго́лаша Ему́: ке́саревъ. Тогда́ глаго́ла и́мъ: воздади́те у́бо ке́сарева ке́сареви, и Бо́жiя Богови.
И слы́шавше диви́шася: и оста́вльше Его́ отидо́ша.
[Зач. 91.] Въ то́й де́нь приступи́ша къ Нему́ саддуке́е, и́же глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нiю, и вопроси́ша Его́,
глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й рече́: а́ще кто́ у́мретъ не имы́й ча́дъ, [да] по́йметъ бра́тъ его́ жену́ его́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́та своего́:
бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тiя: и пе́рвый оже́нься у́мре, и не имы́й сѣ́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своему́:
та́кожде же и вторы́й, и тре́тiй, да́же до седма́го:
послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́:
въ воскресе́нiе у́бо, кото́раго от седми́хъ бу́детъ жена́? Вси́ бо имѣ́ша ю́.
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: прельща́етеся, не вѣ́дуще Писа́нiя, ни си́лы Бо́жiя:
въ воскресе́нiе бо ни же́нятся, ни посяга́ютъ, но я́ко А́нгели Бо́жiи на небеси́ су́ть:
о воскресе́нiи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли чли́ рече́ннаго ва́мъ Бо́гомъ, глаго́лющимъ:
А́зъ е́смь Бо́гъ Авраа́мовъ, и Бо́гъ Исаа́ковъ, и Бо́гъ Иа́ковль? Нѣ́сть Бо́гъ Бо́гъ ме́ртвыхъ, но [Бо́гъ] живы́хъ.
И слы́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́нiи Его́.
[Зач. 92.] Фарисе́е же слы́шавше, я́ко посрами́ саддуке́и, собра́шася вку́пѣ.
И вопроси́ еди́нъ от ни́хъ законоучи́тель, искуша́я Его́ и глаго́ля:
Учи́телю, ка́я за́повѣдь бо́лши [е́сть] въ зако́нѣ?
Иису́съ же рече́ ему́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоего́ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и все́ю душе́ю твое́ю, и все́ю мы́слiю твое́ю:
сiя́ е́сть пе́рвая и бо́лшая за́повѣдь:
втора́я же подо́бна е́й: возлю́биши и́скренняго твоего́ я́ко са́мъ себе́:
въ сiю́ обою́ за́повѣдiю ве́сь зако́нъ и проро́цы ви́сятъ.
Собра́вшымся же фарисе́омъ, вопроси́ и́хъ Иису́съ,
глаго́ля: что́ ва́мъ мни́тся о Христѣ́? Чі́й е́сть Сы́нъ? Глаго́лаша Ему́: Дави́довъ.
Глаго́ла и́мъ: ка́ко у́бо Дави́дъ Ду́хомъ Го́спода Его́ нарица́етъ, глаго́ля:
рече́ Госпо́дь Го́сподеви моему́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жiе нога́ма Твои́ма?
А́ще у́бо Дави́дъ нарица́етъ Его́ Го́спода, ка́ко Сы́нъ ему́ е́сть?
И никто́же можа́ше отвѣща́ти Ему́ словесе́: ниже́ смѣ́яше кто́ от того́ дне́ вопроси́ти Его́ ктому́.
Украинский (Огієнко)
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
І сталось, як Ісус закінчив ці слова, то Він вирушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на той бік Йордану.
А за Ним ішла безліч народу, і Він уздоровив їх тут.
І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?
А Він відповів і сказав: Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою?
І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом,
тому то немає вже двох, але одне тіло.
Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!
Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!
Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?
Він говорить до них: То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було.
А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб.
І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.
І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.
Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись.
А Він їм відказав: Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано.
Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так;
є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного.
Хто може вмістити, нехай вмістить.
є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного.
Хто може вмістити, нехай вмістить.
Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли.
Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким.
І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля.
І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?
Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим?
Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.
Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.
Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.
Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.
Той питає Його: Які саме?
А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.
А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.
Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.
Говорить до Нього юнак: Це я виконав все.
Чого ще бракує мені?
Чого ще бракує мені?
Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі.
Потому приходь та й іди вслід за Мною.
Потому приходь та й іди вслід за Мною.
Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.
Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.
Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!
Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися?
А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові.
Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом;
що ж нам буде за це?
що ж нам буде за це?
А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих.
І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя.
І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими.
А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи:
Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого.
І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти.
Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове.
Ідіть на весілля!
Ідіть на весілля!
Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг.
А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх.
І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані.
Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля.
І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих.
І весільна кімната гістьми переповнилась.
І весільна кімната гістьми переповнилась.
Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного,
та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?
Той же мовчав.
Той же мовчав.
Тоді цар сказав своїм слугам: Зв́яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів…
Бо багато покликаних, та вибраних мало.
Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його.
І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти.
Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?
А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?
Покажіть Мені гріш податковий.
І принесли динарія Йому.
І принесли динарія Йому.
А Він каже до них: Чий це образ і напис?
Ті відказують: Кесарів.
Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.
Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.
А почувши таке, вони диву далися.
І, лишивши Його, відійшли.
І, лишивши Його, відійшли.
Того дня приступили до Нього саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його,
та й сказали: Учителю, Мойсей наказав: Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову його, і відновить насіння для брата свого.
Було ж у нас сім братів.
І перший, одружившись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружину свою братові своєму.
І перший, одружившись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружину свою братові своєму.
Так само і другий, і третій, аж до сьомого.
А по всіх вмерла й жінка.
Отож, у воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде?
Бо всі мали її.
Бо всі мали її.
Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.
Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі.
А про воскресення померлих хіба не читали прореченого вам від Бога, що каже:
Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів;
Бог не є Богом мертвих, а живих.
Бог не є Богом мертвих, а живих.
А народ, чувши це, дивувався науці Його.
Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом.
І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи:
Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?
Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.
На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.
Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
і сказав: Що ви думаєте про Христа?
Чий Він син?
Вони Йому кажуть: Давидів.
Чий Він син?
Вони Йому кажуть: Давидів.
Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм.
Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?
І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова…
І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.