Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
21:2
21:3
21:4
21:6
21:10
21:11
21:14
21:15
21:17
21:18
21:20
21:24
21:25
21:27
21:28
21:29
21:30
21:34
21:36
21:37
21:40
21:41
21:43
21:45
21:46
И егда́ прибли́жишася во Иерусали́мъ и прiидо́ша въ Виѳсфагі́ю къ горѣ́ Елео́нстѣй, тогда́ Иису́съ посла́ два́ ученика́,
глаго́ля и́ма: иди́та въ ве́сь, я́же пря́мо ва́ма: и а́бiе обря́щета осля́ привя́зано, и жребя́ съ ни́мъ: отрѣши́вша приведи́та Ми́:
и а́ще ва́ма кто́ рече́тъ что́, рече́та, я́ко Госпо́дь ею́ тре́буетъ: а́бiе же по́слетъ я́.
Сiе́ же все́ бы́сть, да сбу́дется рече́нное проро́комъ, глаго́лющимъ:
рцы́те дще́ри Сiо́новѣ: се́, Ца́рь тво́й гряде́тъ тебѣ́ кро́токъ, и всѣ́дъ на осля́ и жребя́, сы́на подъяре́мнича.
Ше́дша же ученика́ и сотво́рша, я́коже повелѣ́ и́ма Иису́съ,
приведо́ста осля́ и жребя́: и возложи́ша верху́ ею́ ри́зы своя́, и всѣ́де верху́ и́хъ.
Мно́жайшiи же наро́ди постила́ху ри́зы своя́ по пути́: друзі́и же рѣ́заху вѣ́тви от дре́въ и постила́ху по пути́.
Наро́ди же предходя́щiи [ему́] и вслѣ́дствующiи зва́ху, глаго́люще: оса́нна Сы́ну Дави́дову: благослове́нъ Гряды́й во и́мя Госпо́дне: оса́нна въ вы́шнихъ.
И вше́дшу Ему́ во Иерусали́мъ, потрясе́ся ве́сь гра́дъ, глаго́ля: кто́ есть Се́й?
Наро́ди же глаго́лаху: Се́й е́сть Иису́съ проро́къ, и́же от Назаре́та Галиле́йска.
[Зач. 83.] И вни́де Иису́съ въ це́рковь Бо́жiю и изгна́ вся́ продаю́щыя и купу́ющыя въ це́ркви, и трапе́зы торжнико́мъ испрове́рже и сѣда́лища продаю́щихъ го́луби,
и глаго́ла и́мъ: пи́сано е́сть: хра́мъ Мо́й хра́мъ моли́твы нарече́тся: вы́ же сотвори́сте и́ верте́пъ разбо́йникомъ.
И приступи́ша къ Нему́ хро́мiи и слѣпі́и въ це́ркви: и исцѣли́ и́хъ.
Ви́дѣвше же архiере́е и кни́жницы чудеса́, я́же сотвори́, и о́троки зову́щя въ це́ркви и глаго́лющя: оса́нна Сы́ну Дави́дову, негодова́ша
и рѣ́ша Ему́: слы́шиши ли, что́ сі́и глаго́лютъ? Иису́съ же рече́ и́мъ: е́й: нѣ́сте ли чли́ николи́же, я́ко изъ у́стъ младе́нецъ и ссу́щихъ соверши́лъ еси́ хвалу́?
И оста́вль и́хъ, изы́де во́нъ изъ гра́да въ Виѳа́нiю и водвори́ся ту́.
[Зач. 84.] У́тру же возвра́щься во гра́дъ, взалка́:
и узрѣ́въ смоко́вницу еди́ну при пути́, прiи́де къ не́й, и ничто́же обрѣ́те на не́й, то́кмо ли́ствiе еди́но, и глаго́ла е́й: да николи́же от тебе́ плода́ бу́детъ во вѣ́ки. И а́бiе и́зсше смоко́вница.
И ви́дѣвше ученицы́ диви́шася, глаго́люще: ка́ко а́бiе и́зсше смоко́вница?
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще и́мате вѣ́ру и не усумните́ся, не то́кмо смоко́вничное сотворите́, но а́ще и горѣ́ се́й рече́те: дви́гнися и ве́рзися въ мо́ре, бу́детъ:
и вся́, ели́ка а́ще воспро́сите въ моли́твѣ вѣ́рующе, прiи́мете.
[Зач. 85.] И прише́дшу Ему́ въ це́рковь, приступи́ша къ Нему́ уча́щу архiере́е и ста́рцы людсті́и, глаго́люще: ко́ею вла́стiю сiя́ твори́ши? И кто́ Ти даде́ вла́сть сiю́?
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ сло́во еди́но: е́же а́ще рече́те Мнѣ́, и А́зъ ва́мъ реку́, ко́ею вла́стiю сiя́ творю́:
креще́нiе Иоа́нново отку́ду бѣ́? Съ небесе́ ли, или́ от человѣ́къ? Они́ же помышля́ху въ себѣ́, глаго́люще: а́ще рече́мъ, съ небесе́: рече́тъ на́мъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте ему́?
А́ще ли рече́мъ, от человѣ́къ: бои́мся наро́да: вси́ бо и́мутъ Иоа́нна я́ко проро́ка.
И отвѣща́вше Иису́сови рѣ́ша: не вѣ́мы. Рече́ и́мъ и То́й: ни А́зъ ва́мъ глаго́лю, ко́ею вла́стiю сiя́ творю́.
[Зач. 86.] Что́ же ся́ ва́мъ мни́тъ? Человѣ́къ нѣ́кiй имя́ше два́ сы́на, и прише́дъ къ пе́рвому, рече́: ча́до, иди́ дне́сь, дѣ́лай въ виногра́дѣ мое́мъ.
О́нъ же отвѣща́въ рече́: не хощу́: послѣди́ же раска́явся, и́де.
И присту́пль къ друго́му, рече́ та́коже. О́нъ же отвѣща́въ рече́: а́зъ, го́споди [иду́]: и не и́де.
Кі́й от обою́ сотвори́ во́лю о́тчу? Глаго́лаша Ему́: пе́рвый. Глаго́ла и́мъ Иису́съ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко мытари́ и любодѣ́йцы варя́ютъ вы́ въ Ца́рствiи Бо́жiи:
прiи́де бо къ ва́мъ Иоа́ннъ [Крести́тель] путе́мъ пра́веднымъ, и не вѣ́ровасте ему́, мытари́ же и любодѣ́йцы вѣ́роваша ему́: вы́ же ви́дѣвше, не раска́ястеся послѣди́ вѣ́ровати ему́.
[Зач. 87.] И́ну при́тчу слы́шите. Человѣ́къ нѣ́кiй бѣ́ домови́тъ, и́же насади́ виногра́дъ, и опло́томъ огради́ его́, и ископа́ въ не́мъ точи́ло, и созда́ сто́лпъ, и вдаде́ и́ дѣ́лателемъ, и отъи́де.
Егда́ же прибли́жися вре́мя плодо́въ, посла́ рабы́ своя́ къ дѣ́лателемъ прiя́ти плоды́ его́:
и е́мше дѣ́лателе рабо́въ его́, о́ваго у́бо би́ша, о́ваго же уби́ша, о́ваго же ка́менiемъ поби́ша.
Па́ки посла́ и́ны рабы́ мно́жайшя пе́рвыхъ: и сотвори́ша и́мъ та́коже.
Послѣди́ же посла́ къ ни́мъ сы́на своего́, глаго́ля: усрамя́тся сы́на моего́.
Дѣ́лателе же ви́дѣвше сы́на, рѣ́ша въ себѣ́: се́й е́сть наслѣ́дникъ: прiиди́те, убiе́мъ его́ и удержи́мъ достоя́нiе его́.
И е́мше его́ изведо́ша во́нъ изъ виногра́да и уби́ша.
Егда́ у́бо прiи́детъ господи́нъ виногра́да, что́ сотвори́тъ дѣ́лателемъ тѣ́мъ?
Глаго́лаша Ему́: злы́хъ злѣ́ погуби́тъ и́хъ, и виногра́дъ преда́стъ и́нымъ дѣ́лателемъ, и́же воздадя́тъ ему́ плоды́ во времена́ своя́.
Глаго́ла и́мъ Иису́съ: нѣ́сте ли чли́ николи́же въ Писа́нiихъ: ка́мень, его́же не въ ряду́ сотвори́ша {небрего́ша} зи́ждущiи, се́й бы́сть во главу́ у́гла? От Го́спода бы́сть сiе́, и е́сть ди́вно во о́чiю ва́шею {на́шею}.
[Зач. 88.] Сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ, я́ко отъи́мется от ва́съ Ца́рствiе Бо́жiе и да́стся язы́ку творя́щему плоды́ его́:
и пады́й на ка́мени се́мъ сокруши́тся: а на не́мже паде́тъ, сотры́етъ и́.
И слы́шавше архiере́е и фарисе́е при́тчи Его́, разумѣ́ша, я́ко о ни́хъ глаго́летъ:
и и́щуще Его́ я́ти, убоя́шася наро́да, поне́же я́ко проро́ка Его́ имѣ́яху.
καὶ ὅτε ἤγγισαν εἰς Ἱεροσόλυμα καὶ ἦλθον εἰς βηθφαγὴ εἰς τὸ ὄρος τῶν ἐλαιῶν τότε Ἰησοῦς ἀπέστειλεν δύο μαθητὰς
λέγων αὐτοῖς πορεύεσθε εἰς τὴν κώμην τὴν κατέναντι ὑμῶν καὶ εὐθέως εὑρήσετε ὄνον δεδεμένην καὶ πῶλον μετ᾿ αὐτῆς λύσαντες ἀγάγετέ μοι
καὶ ἐάν τις ὑμῖν εἴπῃ τι ἐρεῖτε ὅτι ὁ κύριος αὐτῶν χρείαν ἔχει εὐθὺς δὲ ἀποστελεῖ αὐτούς
τοῦτο δὲ γέγονεν ἵνα πληρωθῇ τὸ ῥηθὲν διὰ τοῦ προφήτου λέγοντος
εἴπατε τῇ θυγατρὶ Σιών ἰδοὺ ὁ βασιλεύς σου ἔρχεταί σοι πραυῒς καὶ ἐπιβεβηκὼς ἐπὶ ὄνον καὶ ἐπὶ πῶλον υἱὸν ὑποζυγίου
πορευθέντες δὲ οἱ μαθηταὶ καὶ ποιήσαντες καθὼς συνέταξεν αὐτοῖς ὁ Ἰησοῦς
ἤγαγον τὴν ὄνον καὶ τὸν πῶλον καὶ ἐπέθηκαν ἐπ᾿ αὐτῶν τὰ ἱμάτια καὶ ἐπεκάθισεν ἐπάνω αὐτῶν
ὁ δὲ πλεῖστος ὄχλος ἔστρωσαν ἑαυτῶν τὰ ἱμάτια ἐν τῇ ὁδῷ ἄλλοι δὲ ἔκοπτον κλάδους ἀπὸ τῶν δένδρων καὶ ἐστρώννυον ἐν τῇ ὁδῷ
οἱ δὲ ὄχλοι οἱ προάγοντες αὐτὸν καὶ οἱ ἀκολουθοῦντες ἔκραζον λέγοντες ὡσαννὰ τῷ υἱῷ Δαυίδ εὐλογημένος ὁ ἐρχόμενος ἐν ὀνόματι κυρίου ὡσαννὰ ἐν τοῖς ὑψίστοις
καὶ εἰσελθόντος αὐτοῦ εἰς Ἱεροσόλυμα ἐσείσθη πᾶσα ἡ πόλις λέγουσα τίς ἐστιν οὗτος
οἱ δὲ ὄχλοι ἔλεγον οὗτός ἐστιν ὁ προφήτης Ἰησοῦς ὁ ἀπὸ Ναζαρὲθ τῆς Γαλιλαίας
καὶ εἰσῆλθεν Ἰησοῦς εἰς τὸ ἱερόν καὶ ἐξέβαλεν πάντας τοὺς πωλοῦντας καὶ ἀγοράζοντας ἐν τῷ ἱερῷ καὶ τὰς τραπέζας τῶν κολλυβιστῶν κατέστρεψεν καὶ τὰς καθέδρας τῶν πωλούντων τὰς περιστεράς
καὶ λέγει αὐτοῖς γέγραπται ὁ οἶκός μου οἶκος προσευχῆς κληθήσεται ὑμεῖς δὲ αὐτὸν ποιεῖτε σπήλαιον λῃστῶν
καὶ προσῆλθον αὐτῷ τυφλοὶ καὶ χωλοὶ ἐν τῷ ἱερῷ καὶ ἐθεράπευσεν αὐτούς
ἰδόντες δὲ οἱ ἀρχιερεῖς καὶ οἱ γραμματεῖς τὰ θαυμάσια ἃ ἐποίησεν καὶ τοὺς παῖδας τοὺς κράζοντας ἐν τῷ ἱερῷ καὶ λέγοντας ὡσαννὰ τῷ υἱῷ Δαυίδ ἠγανάκτησαν
καὶ εἶπαν αὐτῷ ἀκούεις τί οὗτοι λέγουσιν ὁ δὲ Ἰησοῦς λέγει αὐτοῖς ναί οὐδέποτε ἀνέγνωτε ὅτι ἐκ στόματος νηπίων καὶ θηλαζόντων κατηρτίσω αἶνον
καὶ καταλιπὼν αὐτοὺς ἐξῆλθεν ἔξω τῆς πόλεως εἰς βηθανίαν καὶ ηὐλίσθη ἐκεῖ
πρωιῒ δὲ ἐπανάγων εἰς τὴν πόλιν ἐπείνασεν
καὶ ἰδὼν συκῆν μίαν ἐπὶ τῆς ὁδοῦ ἦλθεν ἐπ᾿ αὐτήν καὶ οὐδὲν εὗρεν ἐν αὐτῇ εἰ μὴ φύλλα μόνον καὶ λέγει αὐτῇ μηκέτι ἐκ σοῦ καρπὸς γένηται εἰς τὸν αἰῶνα καὶ ἐξηράνθη παραχρῆμα ἡ συκῆ
καὶ ἰδόντες οἱ μαθηταὶ ἐθαύμασαν λέγοντες πῶς παραχρῆμα ἐξηράνθη ἡ συκῆ
ἀποκριθεὶς δὲ ὁ Ἰησοῦς εἶπεν αὐτοῖς ἀμὴν λέγω ὑμῖν ἐὰν ἔχητε πίστιν καὶ μὴ διακριθῆτε οὐ μόνον τὸ τῆς συκῆς ποιήσετε ἀλλὰ κἂν τῷ ὄρει τούτῳ εἴπητε ἄρθητι καὶ βλήθητι εἰς τὴν θάλασσαν γενήσεται
καὶ πάντα ὅσα ἂν αἰτήσητε ἐν τῇ προσευχῇ πιστεύοντες λήμψεσθε
καὶ ἐλθόντος αὐτοῦ εἰς τὸ ἱερὸν προσῆλθον αὐτῷ διδάσκοντι οἱ ἀρχιερεῖς καὶ οἱ πρεσβύτεροι τοῦ λαοῦ λέγοντες ἐν ποίᾳ ἐξουσίᾳ ταῦτα ποιεῖς καὶ τίς σοι ἔδωκεν τὴν ἐξουσίαν ταύτην
ἀποκριθεὶς δὲ ὁ Ἰησοῦς εἶπεν αὐτοῖς ἐρωτήσω ὑμᾶς κἀγὼ λόγον ἕνα ὃν ἐὰν εἴπητέ μοι κἀγὼ ὑμῖν ἐρῶ ἐν ποίᾳ ἐξουσίᾳ ταῦτα ποιῶ
τὸ βάπτισμα τὸ Ἰωάννου πόθεν ἦν ἐξ οὐρανοῦ ἢ ἐξ ἀνθρώπων οἱ δὲ διελογίζοντο ἐν ἑαυτοῖς λέγοντες ἐὰν εἴπωμεν ἐξ οὐρανοῦ ἐρεῖ ἡμῖν διὰ τί οὖν οὐκ ἐπιστεύσατε αὐτῷ
ἐὰν δὲ εἴπωμεν ἐξ ἀνθρώπων φοβούμεθα τὸν ὄχλον πάντες γὰρ ὡς προφήτην ἔχουσιν τὸν Ἰωάννην
καὶ ἀποκριθέντες τῷ Ἰησοῦ εἶπαν οὐκ οἴδαμεν ἔφη αὐτοῖς καὶ αὐτός οὐδὲ ἐγὼ λέγω ὑμῖν ἐν ποίᾳ ἐξουσίᾳ ταῦτα ποιῶ
τί δὲ ὑμῖν δοκεῖ ἄνθρωπος εἶχεν τέκνα δύο καὶ προσελθὼν τῷ πρώτῳ εἶπεν τέκνον ὕπαγε σήμερον ἐργάζου ἐν τῷ ἀμπελῶνι
ὁ δὲ ἀποκριθεὶς εἶπεν οὐ θέλω ὕστερον δὲ μεταμεληθεὶς ἀπῆλθεν
προσελθὼν δὲ τῷ ἑτέρῳ εἶπεν ὡσαύτως ὁ δὲ ἀποκριθεὶς εἶπεν ἐγώ κύριε καὶ οὐκ ἀπῆλθεν
τίς ἐκ τῶν δύο ἐποίησεν τὸ θέλημα τοῦ πατρός λέγουσιν ὁ πρῶτος λέγει αὐτοῖς ὁ Ἰησοῦς ἀμὴν λέγω ὑμῖν ὅτι οἱ τελῶναι καὶ αἱ πόρναι προάγουσιν ὑμᾶς εἰς τὴν βασιλείαν τοῦ θεοῦ
ἦλθεν γὰρ Ἰωάννης πρὸς ὑμᾶς ἐν ὁδῷ δικαιοσύνης καὶ οὐκ ἐπιστεύσατε αὐτῷ οἱ δὲ τελῶναι καὶ αἱ πόρναι ἐπίστευσαν αὐτῷ ὑμεῖς δὲ ἰδόντες οὐδὲ μετεμελήθητε ὕστερον τοῦ πιστεῦσαι αὐτῷ
ἄλλην παραβολὴν ἀκούσατε ἄνθρωπος ἦν οἰκοδεσπότης ὅστις ἐφύτευσεν ἀμπελῶνα καὶ φραγμὸν αὐτῷ περιέθηκεν καὶ ὤρυξεν ἐν αὐτῷ ληνὸν καὶ ᾠκοδόμησεν πύργον καὶ ἐξέδετο αὐτὸν γεωργοῖς καὶ ἀπεδήμησεν
ὅτε δὲ ἤγγισεν ὁ καιρὸς τῶν καρπῶν ἀπέστειλεν τοὺς δούλους αὐτοῦ πρὸς τοὺς γεωργοὺς λαβεῖν τοὺς καρποὺς αὐτοῦ
καὶ λαβόντες οἱ γεωργοὶ τοὺς δούλους αὐτοῦ ὃν μὲν ἔδειραν ὃν δὲ ἀπέκτειναν ὃν δὲ ἐλιθοβόλησαν
πάλιν ἀπέστειλεν ἄλλους δούλους πλείονας τῶν πρώτων καὶ ἐποίησαν αὐτοῖς ὡσαύτως
ὕστερον δὲ ἀπέστειλεν πρὸς αὐτοὺς τὸν υἱὸν αὐτοῦ λέγων ἐντραπήσονται τὸν υἱόν μου
οἱ δὲ γεωργοὶ ἰδόντες τὸν υἱὸν εἶπον ἐν ἑαυτοῖς οὗτός ἐστιν ὁ κληρονόμος δεῦτε ἀποκτείνωμεν αὐτὸν καὶ σχῶμεν τὴν κληρονομίαν αὐτοῦ
καὶ λαβόντες αὐτὸν ἐξέβαλον ἔξω τοῦ ἀμπελῶνος καὶ ἀπέκτειναν
ὅταν οὖν ἔλθῃ ὁ κύριος τοῦ ἀμπελῶνος τί ποιήσει τοῖς γεωργοῖς ἐκείνοις
λέγουσιν αὐτῷ κακοὺς κακῶς ἀπολέσει αὐτούς καὶ τὸν ἀμπελῶνα ἐκδώσεται ἄλλοις γεωργοῖς οἵτινες ἀποδώσουσιν αὐτῷ τοὺς καρποὺς ἐν τοῖς καιροῖς αὐτῶν
λέγει αὐτοῖς ὁ Ἰησοῦς οὐδέποτε ἀνέγνωτε ἐν ταῖς γραφαῖς λίθον ὃν ἀπεδοκίμασαν οἱ οἰκοδομοῦντες οὗτος ἐγενήθη εἰς κεφαλὴν γωνίας παρὰ κυρίου ἐγένετο αὕτη καὶ ἔστιν θαυμαστὴ ἐν ὀφθαλμοῖς ἡμῶν
διὰ τοῦτο λέγω ὑμῖν ὅτι ἀρθήσεται ἀφ᾿ ὑμῶν ἡ βασιλεία τοῦ θεοῦ καὶ δοθήσεται ἔθνει ποιοῦντι τοὺς καρποὺς αὐτῆς
καὶ ὁ πεσὼν ἐπὶ τὸν λίθον τοῦτον συνθλασθήσεται ἐφ᾿ ὃν δ᾿ ἂν πέσῃ λικμήσει αὐτόν
καὶ ἀκούσαντες οἱ ἀρχιερεῖς καὶ οἱ Φαρισαῖοι τὰς παραβολὰς αὐτοῦ ἔγνωσαν ὅτι περὶ αὐτῶν λέγει
καὶ ζητοῦντες αὐτὸν κρατῆσαι ἐφοβήθησαν τοὺς ὄχλους ἐπεὶ εἰς προφήτην αὐτὸν εἶχον
А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,
до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив́язану та з нею осля;
відв́яжіть, і Мені приведіть їх.
відв́яжіть, і Мені приведіть їх.
А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх.
А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:
Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій!
Він покірливий, і всів на осла, на осля, під́яремної сина.
Він покірливий, і всів на осла, на осля, під́яремної сина.
А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус.
Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них.
І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою.
А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому!
Благословенний, хто йде у Господнє Ім́я!
Осанна на висоті!
Благословенний, хто йде у Господнє Ім́я!
Осанна на висоті!
А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий?
А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського!
Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів.
І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників.
І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив.
А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися,
та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони?
А Ісус відказав їм: Так.
Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?
А Ісус відказав їм: Так.
Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?
І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув.
А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів.
І побачив Він при дорозі одне фіґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов.
І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки!
І фіґове дерево зараз усохло.
І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки!
І фіґове дерево зараз усохло.
А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фіґове дерево!…
Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіґовим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те!
І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите.
А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце?
І хто Тобі владу цю дав?
І хто Тобі владу цю дав?
Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово.
Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню.
Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню.
Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?
Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили?
Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили?
А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка.
І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо.
Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню.
Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню.
А як вам здається?
Один чоловік мав двох синів.
Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!
Один чоловік мав двох синів.
Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!
А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов.
І, прийшовши до другого, так само сказав.
А той відповів і сказав: Я не хочу.
А потім покаявся, і пішов.
А той відповів і сказав: Я не хочу.
А потім покаявся, і пішов.
Котрий же з двох учинив волю батькову?
Вони кажуть: Останній.
Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство.
Вони кажуть: Останній.
Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство.
Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри.
А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому.
А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому.
Послухайте іншої притчі.
Був господар один.
Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.
Був господар один.
Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.
Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої.
Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували.
Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме.
Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого.
Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець;
ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину!
ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину!
І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.
Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям?
Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно.
Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем;
від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити.
І хто впаде на цей камінь розіб́ється, а на кого він сам упаде то розчавить його.
А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить.
І намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.
Узбекский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
Қуддусга яқинлашишиб, Зайтун тоғи этагидаги Байтфагия қишлоғига етиб келишди. Исо икки шогирдини яна йўлга солиб:
“Қаршингиздаги қишлоққа боринглар, шу заҳот боғлаб қўйилган урғочи эшакни ва унинг ёнида хўтикни кўрасизлар. Уларни ечиб, Менинг олдимга келтиринглар.
Агар кимдир сизга бирор нима деса, “Булар Раббимизга керак, У кўп ўтмай уларни қайтариб юборади”, – деб жавоб беринглар”, – деди.
Бу содир бўлганларнинг ҳаммаси пайғамбарга ваҳий бўлган ушбу оят бажо келиши учун рўй берди:
“Сион қизига айтингизким:Бир моча эшакка миниб,Хўтикка мингашиб камтарона,Сенинг Подшоҳинг келар ёнингга”.
Шогирдлар йўлга тушиб, Исо уларга буюрганидай қилдилар.
Эшак билан хўтикни келтириб, уларнинг устига кийимларини юкладилар. Исо эса миниб олди.
Халқнинг кўпчилик қисми ўз кийимларини йўлга пойандоз қилди. Баъзилари эса дарахт шохларини кесиб, йўлга тўшадилар.
Олдда ва орқада юраётган халойиқ:“Довуд Ўғли мангу яшасин!Худованд номидан Келаётган муборак!Кўклардан нажот юборгил!”- деб ҳайқиришар эди.
Исо Қуддусга кириб келганда, бутун шаҳар: “Бу ким бўлди?” – деб ҳаракатга келди.
Халойиқ эса: “Бу Жалиланинг Носира шаҳридан бўлган Исо пайғамбар!” – деб таъкидлади.
Исо Худо маъбадига кириб, маъбадда олди-сотди қилаётган ҳаммани қувиб чиқарди. Саррофларнинг хонтахталарини ва каптар сотувчиларнинг курсиларини ағдариб юборди.
Исо уларга:- Тавротда*: “Менинг уйим ибодат уйи аталгай”, – деб ёзилган. Сизлар эса уни қароқчилар уясига айлантириб юборибсизлар!
Маъбадда Исонинг олдига кўрлар ва чўлоқлар келди. У эса уларга шифо берди.
Лекин олий руҳонийлар ва уламолар Исонинг қилаётган ажойиб ишларини ҳамда маъбадда: “Довуд Ўғли мангу яшасин!” деб ҳайқираётган болаларни кўриб, дарғазаб бўлдилар.
- Булар нима демоқдалар, эшитяпсанми? – дейишди Унга. Исо уларга:- Ҳа! – деди. – Наҳотки сизлар: “Гўдак ва чақалоқлар оғзидан Сен мадҳия яратдинг”, – деган оятни ҳеч қачон ўқимаган бўлсангиз?
Сўнг Исо уларни қолдириб, шаҳардан чиқди ва Байтанияга бориб, у ерда тунади.
Эрталаб Исо шаҳарга қайтиб келаётганда оч қолди.
Йўл четида бир анжир дарахтини кўриб, унинг ёнига келди. Исо барглардан бошқа ҳеч нарса топмай, дарахтга:- Бундан кейин сенда абадий мева битмасин! – деди. Анжир дарахти эса шу онда қуриб қолди.
Буни кўрган шогирдлар ҳайратга тушиб:- Қандай қилиб анжир дарахти дарҳол қуриб қолди? – дедилар.
Исо уларга жавобан:- Сизларга чинини айтайин, – деди, – Агар ишончингиз қатъий бўлиб, шубҳаланмасангиз, бу анжир дарахти билан содир бўлганни адо этиш у ёқда турсин, ҳатто бу тоққа: “Кўтарил-да, денгизга отил”, – десангиз, айтганингиз бўлади.
Сизлар ибодат қилиб, ишонч билан нимаики сўрасангиз, эришасизлар.
Исо маъбадга кириб таълим бераётганда, олий руҳонийлар ва халқ оқсоқоллари Унинг олдига келиб:- Сен бу ишларни қандай ҳуқуқ билан қиляпсан? Сенга бундай ваколатни ким берган? – деб сўрадилар.
Исо уларга жавоб бериб деди:- Мен ҳам сизга бир савол берайин. Агар Менга жавоб берсангизлар, шунда Мен ҳам бу ишларни қандай ваколат билан қилаётганимни сизларга айтаман.
Яҳё пайғамбар одамларни сувда тавба қилдириш учун кимдан ваколат олган эди? Худоданми ёки инсонданми?Улар эса ўзаро мулоҳаза юрита бошладилар: “Агар Худодан десак, У бизларга: “Нега унга ишонмадингиз?” – деб айтади.
Агар инсондан десак, халқдан қўрқиш керак, чунки халқнинг бари Яҳёни пайғамбар деб ҳисоблайди-ку”.
Ниҳоят Исога:- Билмаймиз, – деб жавоб бердилар. Исо эса уларга:- Мен ҳам буларни қандай ваколат билан қилаётганимни сизга айтмайман, – деди.
“Сизларнинг фикрингиз қандай? Бир одамнинг икки ўғли бор экан. У биринчисига келиб:- Ўғлим, бугун бориб узумзоримизда ишла, – дебди.
Аммо у:- Истамайман! – деб сўз қайтарибди. Кейин пушаймон бўлиб, борибди.
У одам иккинчи ўғлига келиб, яна шундай дебди. Буниси жавоб бериб:- Хўп хўжайин, бораман, – дебди-ю, лекин бормабди.
Икковидан қайси бири отасининг хоҳишини бажо келтирган бўлади?”Исога: “Биринчиси”, – дедилар.У уларга: “Сизларга чинини айтайин, – деди. – Саёқлару фоҳишалар Худонинг Шоҳлигига сизлардан олдин эришмоқдалар.
Чунки Яҳё пайғамбар сизнинг олдингизга тўғри йўлни ўргатиб келди ва сизлар унга ишонмадингиз, саёқлар ва фоҳишалар эса ишонди. Сизлар-чи, буни кўргандан кейин ҳам пушаймон қилмадингиз, ишонмадингиз”.
“Энди бошқа бир масални эшитинг: бир ер эгаси бор экан. У узумзор яратиб, атроф-теварагини панжара билан ўраб, ичида исканжа ва қўриқчи минораси қурибди-да, узумзорни боғбонларга ижарага ташлаб, ўзи вақтинча бошқа мамлакатга кетибди.
Ҳосил мавсуми яқинлашгач, ўзининг маҳсулини олиш учун боғбонларнинг олдига хизматкорларини юборибди.
Боғбонлар эса унинг хизматкорларини тутишибди ва кимини уриб, кимини ўлдириб, кимини эса тошбўрон қилишибди.
Боғ эгаси бу гал аввалгидан ҳам кўпроқ бошқа хизматкорларини юборибди. Боғбонлар эса улар билан ҳам шундай қилишибди.
Охирида боғ эгаси:- Ўғлимни ҳурмат этарлар, – деб уларнинг олдига ўз ўғлини юборибди.
Лекин боғбонлар ўғлини кўриб, бир-бирига:- Бу меросхўр-ку, қани уни ўлдириб, меросига эга бўлайлик, – дейишибди.
Уни тутиб, узумзордан ташқарига чиқариб, ўлдиришибди.
Шундай қилиб, узумзорнинг эгаси қайтиб келганда, бу боғбонларни нима қилар экан?”
Тинглаётганлар Исога: “Бу ёвуз одамларни ёвузларча йўқ қилиб, узумзорини эса мавсумида ҳосилини териб турадиган бошқа боғбонларга ижарага беради”, – дедилар.
Исо уларга деди: “Наҳотки сиз Забурдаги бу сўзни ҳеч ўқимаган бўлсангизлар?“Бинокорлар кераксиз деб ташлаган тошНақ бинонинг пештоқидан жой олди.Бу Худованд иродаси туфайлидир,Бизга эса ажойибот тимсолидир”.
Шунинг учун сизларга айтаманки, Худонинг Шоҳлиги сиздан олиниб, тегишли ҳосилини етиштирувчи халққа берилади.
Кимки бу тошга йиқилса, парчаланиб кетади. Тош кимнинг устига тушса, уни эзиб юборади”.
Олий руҳонийлар ва фарзийлар Исонинг масалларини тинглаган сайин, улар ўзлари ҳақида айтилганини пайқадилар.
Улар Исони қўлга туширишга интилаётган бўлсалар-да, халқдан қўрқар эдилар. Чунки халқ Исони пайғамбар деб ҳисоблар эди.