Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
21:0
21:2
21:3
21:4
21:6
21:10
21:11
21:14
21:15
21:17
21:18
21:20
21:24
21:25
21:27
21:28
21:29
21:30
21:34
21:36
21:37
21:40
21:41
21:43
21:45
21:46
И егда́ прибли́жишася во Иерусали́мъ и прiидо́ша въ Виѳсфагі́ю къ горѣ́ Елео́нстѣй, тогда́ Иису́съ посла́ два́ ученика́,
глаго́ля и́ма: иди́та въ ве́сь, я́же пря́мо ва́ма: и а́бiе обря́щета осля́ привя́зано, и жребя́ съ ни́мъ: отрѣши́вша приведи́та Ми́:
и а́ще ва́ма кто́ рече́тъ что́, рече́та, я́ко Госпо́дь ею́ тре́буетъ: а́бiе же по́слетъ я́.
Сiе́ же все́ бы́сть, да сбу́дется рече́нное проро́комъ, глаго́лющимъ:
рцы́те дще́ри Сiо́новѣ: се́, Ца́рь тво́й гряде́тъ тебѣ́ кро́токъ, и всѣ́дъ на осля́ и жребя́, сы́на подъяре́мнича.
Ше́дша же ученика́ и сотво́рша, я́коже повелѣ́ и́ма Иису́съ,
приведо́ста осля́ и жребя́: и возложи́ша верху́ ею́ ри́зы своя́, и всѣ́де верху́ и́хъ.
Мно́жайшiи же наро́ди постила́ху ри́зы своя́ по пути́: друзі́и же рѣ́заху вѣ́тви от дре́въ и постила́ху по пути́.
Наро́ди же предходя́щiи [ему́] и вслѣ́дствующiи зва́ху, глаго́люще: оса́нна Сы́ну Дави́дову: благослове́нъ Гряды́й во и́мя Госпо́дне: оса́нна въ вы́шнихъ.
И вше́дшу Ему́ во Иерусали́мъ, потрясе́ся ве́сь гра́дъ, глаго́ля: кто́ есть Се́й?
Наро́ди же глаго́лаху: Се́й е́сть Иису́съ проро́къ, и́же от Назаре́та Галиле́йска.
[Зач. 83.] И вни́де Иису́съ въ це́рковь Бо́жiю и изгна́ вся́ продаю́щыя и купу́ющыя въ це́ркви, и трапе́зы торжнико́мъ испрове́рже и сѣда́лища продаю́щихъ го́луби,
и глаго́ла и́мъ: пи́сано е́сть: хра́мъ Мо́й хра́мъ моли́твы нарече́тся: вы́ же сотвори́сте и́ верте́пъ разбо́йникомъ.
И приступи́ша къ Нему́ хро́мiи и слѣпі́и въ це́ркви: и исцѣли́ и́хъ.
Ви́дѣвше же архiере́е и кни́жницы чудеса́, я́же сотвори́, и о́троки зову́щя въ це́ркви и глаго́лющя: оса́нна Сы́ну Дави́дову, негодова́ша
и рѣ́ша Ему́: слы́шиши ли, что́ сі́и глаго́лютъ? Иису́съ же рече́ и́мъ: е́й: нѣ́сте ли чли́ николи́же, я́ко изъ у́стъ младе́нецъ и ссу́щихъ соверши́лъ еси́ хвалу́?
И оста́вль и́хъ, изы́де во́нъ изъ гра́да въ Виѳа́нiю и водвори́ся ту́.
[Зач. 84.] У́тру же возвра́щься во гра́дъ, взалка́:
и узрѣ́въ смоко́вницу еди́ну при пути́, прiи́де къ не́й, и ничто́же обрѣ́те на не́й, то́кмо ли́ствiе еди́но, и глаго́ла е́й: да николи́же от тебе́ плода́ бу́детъ во вѣ́ки. И а́бiе и́зсше смоко́вница.
И ви́дѣвше ученицы́ диви́шася, глаго́люще: ка́ко а́бiе и́зсше смоко́вница?
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще и́мате вѣ́ру и не усумните́ся, не то́кмо смоко́вничное сотворите́, но а́ще и горѣ́ се́й рече́те: дви́гнися и ве́рзися въ мо́ре, бу́детъ:
и вся́, ели́ка а́ще воспро́сите въ моли́твѣ вѣ́рующе, прiи́мете.
[Зач. 85.] И прише́дшу Ему́ въ це́рковь, приступи́ша къ Нему́ уча́щу архiере́е и ста́рцы людсті́и, глаго́люще: ко́ею вла́стiю сiя́ твори́ши? И кто́ Ти даде́ вла́сть сiю́?
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ сло́во еди́но: е́же а́ще рече́те Мнѣ́, и А́зъ ва́мъ реку́, ко́ею вла́стiю сiя́ творю́:
креще́нiе Иоа́нново отку́ду бѣ́? Съ небесе́ ли, или́ от человѣ́къ? Они́ же помышля́ху въ себѣ́, глаго́люще: а́ще рече́мъ, съ небесе́: рече́тъ на́мъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте ему́?
А́ще ли рече́мъ, от человѣ́къ: бои́мся наро́да: вси́ бо и́мутъ Иоа́нна я́ко проро́ка.
И отвѣща́вше Иису́сови рѣ́ша: не вѣ́мы. Рече́ и́мъ и То́й: ни А́зъ ва́мъ глаго́лю, ко́ею вла́стiю сiя́ творю́.
[Зач. 86.] Что́ же ся́ ва́мъ мни́тъ? Человѣ́къ нѣ́кiй имя́ше два́ сы́на, и прише́дъ къ пе́рвому, рече́: ча́до, иди́ дне́сь, дѣ́лай въ виногра́дѣ мое́мъ.
О́нъ же отвѣща́въ рече́: не хощу́: послѣди́ же раска́явся, и́де.
И присту́пль къ друго́му, рече́ та́коже. О́нъ же отвѣща́въ рече́: а́зъ, го́споди [иду́]: и не и́де.
Кі́й от обою́ сотвори́ во́лю о́тчу? Глаго́лаша Ему́: пе́рвый. Глаго́ла и́мъ Иису́съ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко мытари́ и любодѣ́йцы варя́ютъ вы́ въ Ца́рствiи Бо́жiи:
прiи́де бо къ ва́мъ Иоа́ннъ [Крести́тель] путе́мъ пра́веднымъ, и не вѣ́ровасте ему́, мытари́ же и любодѣ́йцы вѣ́роваша ему́: вы́ же ви́дѣвше, не раска́ястеся послѣди́ вѣ́ровати ему́.
[Зач. 87.] И́ну при́тчу слы́шите. Человѣ́къ нѣ́кiй бѣ́ домови́тъ, и́же насади́ виногра́дъ, и опло́томъ огради́ его́, и ископа́ въ не́мъ точи́ло, и созда́ сто́лпъ, и вдаде́ и́ дѣ́лателемъ, и отъи́де.
Егда́ же прибли́жися вре́мя плодо́въ, посла́ рабы́ своя́ къ дѣ́лателемъ прiя́ти плоды́ его́:
и е́мше дѣ́лателе рабо́въ его́, о́ваго у́бо би́ша, о́ваго же уби́ша, о́ваго же ка́менiемъ поби́ша.
Па́ки посла́ и́ны рабы́ мно́жайшя пе́рвыхъ: и сотвори́ша и́мъ та́коже.
Послѣди́ же посла́ къ ни́мъ сы́на своего́, глаго́ля: усрамя́тся сы́на моего́.
Дѣ́лателе же ви́дѣвше сы́на, рѣ́ша въ себѣ́: се́й е́сть наслѣ́дникъ: прiиди́те, убiе́мъ его́ и удержи́мъ достоя́нiе его́.
И е́мше его́ изведо́ша во́нъ изъ виногра́да и уби́ша.
Егда́ у́бо прiи́детъ господи́нъ виногра́да, что́ сотвори́тъ дѣ́лателемъ тѣ́мъ?
Глаго́лаша Ему́: злы́хъ злѣ́ погуби́тъ и́хъ, и виногра́дъ преда́стъ и́нымъ дѣ́лателемъ, и́же воздадя́тъ ему́ плоды́ во времена́ своя́.
Глаго́ла и́мъ Иису́съ: нѣ́сте ли чли́ николи́же въ Писа́нiихъ: ка́мень, его́же не въ ряду́ сотвори́ша {небрего́ша} зи́ждущiи, се́й бы́сть во главу́ у́гла? От Го́спода бы́сть сiе́, и е́сть ди́вно во о́чiю ва́шею {на́шею}.
[Зач. 88.] Сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ, я́ко отъи́мется от ва́съ Ца́рствiе Бо́жiе и да́стся язы́ку творя́щему плоды́ его́:
и пады́й на ка́мени се́мъ сокруши́тся: а на не́мже паде́тъ, сотры́етъ и́.
И слы́шавше архiере́е и фарисе́е при́тчи Его́, разумѣ́ша, я́ко о ни́хъ глаго́летъ:
и и́щуще Его́ я́ти, убоя́шася наро́да, поне́же я́ко проро́ка Его́ имѣ́яху.
А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,
до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив́язану та з нею осля;
відв́яжіть, і Мені приведіть їх.
відв́яжіть, і Мені приведіть їх.
А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх.
А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:
Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій!
Він покірливий, і всів на осла, на осля, під́яремної сина.
Він покірливий, і всів на осла, на осля, під́яремної сина.
А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус.
Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них.
І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою.
А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому!
Благословенний, хто йде у Господнє Ім́я!
Осанна на висоті!
Благословенний, хто йде у Господнє Ім́я!
Осанна на висоті!
А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий?
А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського!
Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів.
І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників.
І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив.
А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися,
та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони?
А Ісус відказав їм: Так.
Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?
А Ісус відказав їм: Так.
Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?
І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув.
А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів.
І побачив Він при дорозі одне фіґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов.
І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки!
І фіґове дерево зараз усохло.
І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки!
І фіґове дерево зараз усохло.
А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фіґове дерево!…
Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіґовим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те!
І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите.
А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце?
І хто Тобі владу цю дав?
І хто Тобі владу цю дав?
Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово.
Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню.
Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню.
Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?
Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили?
Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили?
А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка.
І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо.
Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню.
Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню.
А як вам здається?
Один чоловік мав двох синів.
Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!
Один чоловік мав двох синів.
Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!
А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов.
І, прийшовши до другого, так само сказав.
А той відповів і сказав: Я не хочу.
А потім покаявся, і пішов.
А той відповів і сказав: Я не хочу.
А потім покаявся, і пішов.
Котрий же з двох учинив волю батькову?
Вони кажуть: Останній.
Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство.
Вони кажуть: Останній.
Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство.
Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри.
А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому.
А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому.
Послухайте іншої притчі.
Був господар один.
Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.
Був господар один.
Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.
Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої.
Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували.
Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме.
Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого.
Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець;
ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину!
ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину!
І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.
Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям?
Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно.
Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем;
від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити.
І хто впаде на цей камінь розіб́ється, а на кого він сам упаде то розчавить його.
А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить.
І намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.
قَالُوا لَهُ:«الأَوَّلُ». قَالَ لَهُمْ يَسُوعُ:«الْحَقَّ أَقُولُ لَكُمْ: إِنَّ الْعَشَّارِينَ وَالزَّوَانِيَ يَسْبِقُونَكُمْ إِلَى مَلَكُوتِ اللهِ،
وَلَمَّا قَرُبُوا مِنْ أُورُشَلِيمَ وَجَاءُوا إِلَى بَيْتِ فَاجِي عِنْدَ جَبَلِ الزَّيْتُونِ، حِينَئِذٍ أَرْسَلَ يَسُوعُ تِلْمِيذَيْنِ
قَائِلاً لَهُمَا:«اِذْهَبَا إِلَى الْقَرْيَةِ الَّتِي أَمَامَكُمَا، فَلِلْوَقْتِ تَجِدَانِ أَتَانًا مَرْبُوطَةً وَجَحْشًا مَعَهَا، فَحُّلاَهُمَا وَأْتِيَاني بِهِمَا.
وَإِنْ قَالَ لَكُمَا أَحَدٌ شَيْئًا، فَقُولاَ: الرَّبُّ مُحْتَاجٌ إِلَيْهِمَا. فَلِلْوَقْتِ يُرْسِلُهُمَا».
فَكَانَ هذَا كُلُّهُ لِكَيْ يَتِمَّ مَا قِيلَ بِالنَّبِيِّ الْقَائِلِ:
«قُولُوا لابْنَةِ صِهْيَوْنَ: هُوَذَا مَلِكُكِ يَأْتِيكِ وَدِيعًا، رَاكِبًا عَلَى أَتَانٍ وَجَحْشٍ ابْنِ أَتَانٍ».
فَذَهَبَ التِّلْمِيذَانِ وَفَعَلاَ كَمَا أَمَرَهُمَا يَسُوعُ،
وَأَتَيَا بِالأَتَانِ وَالْجَحْشِ، وَوَضَعَا عَلَيْهِمَا ثِيَابَهُمَا فَجَلَسَ عَلَيْهِمَا.
وَالْجَمْعُ الأَكْثَرُ فَرَشُوا ثِيَابَهُمْ فِي الطَّرِيقِ. وَآخَرُونَ قَطَعُوا أَغْصَانًا مِنَ الشَّجَرِ وَفَرَشُوهَا فِي الطَّرِيقِ.
وَالْجُمُوعُ الَّذِينَ تَقَدَّمُوا وَالَّذِينَ تَبِعُوا كَانُوا يَصْرَخُونَ قَائِلِينَ:«أُوصَنَّا لابْنِ دَاوُدَ! مُبَارَكٌ الآتِي بِاسْمِ الرَّبِّ! أُوصَنَّا فِي الأَعَالِي!».
وَلَمَّا دَخَلَ أُورُشَلِيمَ ارْتَجَّتِ الْمَدِينَةُ كُلُّهَا قَائِلَةً:«مَنْ هذَا؟»
فَقَالَتِ الْجُمُوعُ:«هذَا يَسُوعُ النَّبِيُّ الَّذِي مِنْ نَاصِرَةِ الْجَلِيلِ».
وَدَخَلَ يَسُوعُ إِلَى هَيْكَلِ اللهِ وَأَخْرَجَ جَمِيعَ الَّذِينَ كَانُوا يَبِيعُونَ وَيَشْتَرُونَ فِي الْهَيْكَلِ، وَقَلَبَ مَوَائِدَ الصَّيَارِفَةِ وَكَرَاسِيَّ بَاعَةِ الْحَمَامِ
وَقَالَ لَهُمْ:«مَكْتُوبٌ: بَيْتِي بَيْتَ الصَّلاَةِ يُدْعَى. وَأَنْتُمْ جَعَلْتُمُوهُ مَغَارَةَ لُصُوصٍ!»
وَتَقَدَّمَ إِلَيْهِ عُمْيٌ وَعُرْجٌ فِي الْهَيْكَلِ فَشَفَاهُمْ.
فَلَمَّا رَأَى رُؤَسَاءُ الْكَهَنَةِ وَالْكَتَبَةِ الْعَجَائِبَ الَّتِي صَنَعَ، وَالأَوْلاَدَ يَصْرَخُونَ فِي الْهَيْكَلِ وَيَقُولُونَ:«أُوصَنَّا لابْنِ دَاوُدَ!»، غَضِبُوا
وَقَالُوا لَهُ:«أَتَسْمَعُ مَا يَقُولُ هؤُلاَءِ؟» فَقَالَ لَهُمْ يَسُوعُ:«نَعَمْ! أَمَا قَرَأْتُمْ قَطُّ: مِنْ أَفْوَاهِ الأَطْفَالِ وَالرُّضَّعِ هَيَّأْتَ تَسْبِيحًا؟».
ثُمَّ تَرَكَهُمْ وَخَرَجَ خَارِجَ الْمَدِينَةِ إِلَى بَيْتِ عَنْيَا وَبَاتَ هُنَاكَ.
وَفِي الصُّبْحِ إِذْ كَانَ رَاجِعًا إِلَى الْمَدِينَةِ جَاعَ،
فَنَظَرَ شَجَرَةَ تِينٍ عَلَى الطَّرِيقِ، وَجَاءَ إِلَيْهَا فَلَمْ يَجِدْ فِيهَا شَيْئًا إِلاَّ وَرَقًا فَقَطْ. فَقَالَ لَهَا:«لاَ يَكُنْ مِنْكِ ثَمَرٌ بَعْدُ إِلَى الأَبَدِ!». فَيَبِسَتِ التِّينَةُ فِي الْحَالِ.
فَلَمَّا رَأَى التَّلاَمِيذُ ذلِكَ تَعَجَّبُوا قَائِلِينَ:«كَيْفَ يَبِسَتِ التِّينَةُ فِي الْحَالِ؟»
فَأَجَابَ يَسُوعُ وَقَالَ لَهُمْ:«اَلْحَقَّ أَقُولُ لَكُمْ: إِنْ كَانَ لَكُمْ إِيمَانٌ وَلاَ تَشُكُّونَ، فَلاَ تَفْعَلُونَ أَمْرَ التِّينَةِ فَقَطْ، بَلْ إِنْ قُلْتُمْ أَيْضًا لِهذَا الْجَبَلِ: انْتَقِلْ وَانْطَرِحْ فِي الْبَحْرِ فَيَكُونُ.
وَكُلُّ مَا تَطْلُبُونَهُ فِي الصَّلاَةِ مُؤْمِنِينَ تَنَالُونَهُ».
وَلَمَّا جَاءَ إِلَى الْهَيْكَلِ تَقَدَّمَ إِلَيْهِ رُؤَسَاءُ الْكَهَنَةِ وَشُيُوخُ الشَّعْب وَهُوَ يُعَلِّمُ، قَائِلِينَ:«بِأَيِّ سُلْطَانٍ تَفْعَلُ هذَا؟ وَمَنْ أَعْطَاكَ هذَا السُّلْطَانَ؟»
فَأَجَابَ يَسُوعُ وَقَالَ لَهُمْ:«وَأَنَا أَيْضًا أَسْأَلُكُمْ كَلِمَةً وَاحِدَةً، فَإِنْ قُلْتُمْ لِي عَنْهَا أَقُولُ لَكُمْ أَنَا أَيْضًا بِأَيِّ سُلْطَانٍ أَفْعَلُ هذَا:
مَعْمُودِيَّةُ يُوحَنَّا: مِنْ أَيْنَ كَانَتْ؟ مِنَ السَّمَاءِ أَمْ مِنَ النَّاسِ؟» فَفَكَّرُوا فِي أَنْفُسِهِمْ قَائِلِينَ:«إِنْ قُلْنَا: مِنَ السَّمَاءِ، يَقُولُ لَنَا: فَلِمَاذَا لَمْ تُؤْمِنُوا بِهِ؟
وَإِنْ قُلْنَا: مِنَ النَّاسِ، نَخَافُ مِنَ الشَّعْبِ، لأَنَّ يُوحَنَّا عِنْدَ الْجَمِيعِ مِثْلُ نَبِيٍّ».
فَأَجَابُوا يَسُوعَ وَقَالُوا:«لاَ نَعْلَمُ». فَقَالَ لَهُمْ هُوَ أَيْضًا:«وَلاَ أَنَا أَقُولُ لَكُمْ بِأَيِّ سُلْطَانٍ أَفْعَلُ هذَا.
«مَاذَا تَظُنُّونَ؟ كَانَ لإِنْسَانٍ ابْنَانِ، فَجَاءَ إِلَى الأَوَّلِ وَقَالَ: يَا ابْنِي، اذْهَب الْيَوْمَ اعْمَلْ فِي كَرْمِي.
فَأَجَابَ وَقَالَ: مَا أُرِيدُ. وَلكِنَّهُ نَدِمَ أَخِيرًا وَمَضَى.
وَجَاءَ إِلَى الثَّاني وَقَالَ كَذلِكَ. فَأَجَابَ وَقَالَ: هَا أَنَا يَا سَيِّدُ. وَلَمْ يَمْضِ.
فَأَيُّ الاثْنَيْنِ عَمِلَ إِرَادَةَ الأَبِ؟»
لأَنَّ يُوحَنَّا جَاءَكُمْ فِي طَرِيقِ الْحَقِّ فَلَمْ تُؤْمِنُوا بِهِ، وَأَمَّا الْعَشَّارُونَ وَالزَّوَاني فَآمَنُوا بِهِ. وَأَنْتُمْ إِذْ رَأَيْتُمْ لَمْ تَنْدَمُوا أَخِيرًا لِتُؤْمِنُوا بِهِ.
«اِسْمَعُوا مَثَلاً آخَرَ: كَانَ إِنْسَانٌ رَبُّ بَيْتٍ غَرَسَ كَرْمًا، وَأَحَاطَهُ بِسِيَاجٍ، وَحَفَرَ فِيهِ مَعْصَرَةً، وَبَنَى بُرْجًا، وَسَلَّمَهُ إِلَى كَرَّامِينَ وَسَافَرَ.
وَلَمَّا قَرُبَ وَقْتُ الأَثْمَارِ أَرْسَلَ عَبِيدَهُ إِلَى الْكَرَّامِينَ لِيَأْخُذَ أَثْمَارَهُ.
فَأَخَذَ الْكَرَّامُونَ عَبِيدَهُ وَجَلَدُوا بَعْضًا وَقَتَلُوا بَعْضًا وَرَجَمُوا بَعْضًا.
ثُمَّ أَرْسَلَ أَيْضًا عَبِيدًا آخَرِينَ أَكْثَرَ مِنَ الأَوَّلِينَ، فَفَعَلُوا بِهِمْ كَذلِكَ.
فَأَخِيرًا أَرْسَلَ إِلَيْهِمُ ابْنَهُ قَائِلاً: يَهَابُونَ ابْنِي!
وَأَمَّا الْكَرَّامُونَ فَلَمَّا رَأَوْا الابْنَ قَالُوا فِيمَا بَيْنَهُمْ: هذَا هُوَ الْوَارِثُ! هَلُمُّوا نَقْتُلْهُ وَنَأْخُذْ مِيرَاثَهُ!
فَأَخَذُوهُ وَأَخْرَجُوهُ خَارِجَ الْكَرْمِ وَقَتَلُوهُ.
فَمَتَى جَاءَ صَاحِبُ الْكَرْمِ، مَاذَا يَفْعَلُ بِأُولَئِكَ الْكَرَّامِينَ؟»
قَالُوا لَهُ:«أُولئِكَ الأَرْدِيَاءُ يُهْلِكُهُمْ هَلاَكًا رَدِيًّا، وَيُسَلِّمُ الْكَرْمَ إِلَى كَرَّامِينَ آخَرِينَ يُعْطُونَهُ الأَثْمَارَ فِي أَوْقَاتِهَا».
قَالَ لَهُمْ يَسُوعُ:«أَمَا قَرَأْتُمْ قَطُّ فِي الْكُتُبِ: الْحَجَرُ الَّذِي رَفَضَهُ الْبَنَّاؤُونَ هُوَ قَدْ صَارَ رَأْسَ الزَّاوِيَةِ؟ مِنْ قِبَلِ الرَّبِّ كَانَ هذَا وَهُوَ عَجِيبٌ فِي أَعْيُنِنَا!
لِذلِكَ أَقُولُ لَكُمْ: إِنَّ مَلَكُوتَ اللهِ يُنْزَعُ مِنْكُمْ وَيُعْطَى لأُمَّةٍ تَعْمَلُ أَثْمَارَهُ.
وَمَنْ سَقَطَ عَلَى هذَا الْحَجَرِ يَتَرَضَّضُ، وَمَنْ سَقَطَ هُوَ عَلَيْهِ يَسْحَقُهُ!».
وَلَمَّا سَمِعَ رُؤَسَاءُ الْكَهَنَةِ وَالْفَرِّيسِيُّونَ أَمْثَالَهُ، عَرَفُوا أَنَّهُ تَكَلَّمَ عَلَيْهِمْ.
وَإِذْ كَانُوا يَطْلُبُونَ أَنْ يُمْسِكُوهُ، خَافُوا مِنَ الْجُمُوعِ، لأَنَّهُ كَانَ عِنْدَهُمْ مِثْلَ نَبِيٍّ.
Таджикский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
Чун ба Уршалим наздик шуда, ба Байт-Фоҷии назди кӯҳи Зайтун расиданд, Исо ду шогирди Худро фиристода,
Ба онҳо гуфт: «Ба ин деҳа, ки рӯ ба рӯи шумост, биравед; ва дарҳол модахареро баста хоҳед ёфт, ки курааш назди вай аст; онҳоро воз карда, назди Ман биёред;
Ва агар касе ба шумо ҳарфе занад, бигӯед, ки Худованд ба инҳо эҳтиёҷ дорад; ва дарҳол онҳоро хоҳад фиристод».
Ин ҳама рӯй дод, то ба амал ояд сухане ки бо забони пайғамбар гуфта шудааст:
́Ба духтари Сион бигӯед: «Инак Подшоҳи ту бар харе, бар курраи бачаи модахаре савор шуда, бо фурӯтанӣ назди ту меояд»́.
Шогирдон рафтанд ва он чи Исо фармуда буд, ба ҷо оварданд:
Модахар ва курраро оварда, ҷомаҳои худро бар онҳо афканданд, ва Ӯ бар онҳо савор шуд.
Мардуми бисёре ҷомаҳои худро бар роҳ густурда, ва дигарон шохаҳои дарахтонро бурида, бар роҳ густурданд;
Ва мардуме ки аз пеш ва аз пас равона буданд, хитоб мекарданд: «Ҳӯшаъно ба Писари Довуд! Муборак аст Он ки ба номи Худованд меояд! Ҳӯшаъно дар арши аъло!»
Ва ҳангоме ки Ӯ ба Уршалим ворид шуд, тамоми аҳли шаҳр ба ошӯб омада, мегуфтанд: «Ин кист?»
Мардум мегуфтанд: «Ин аст Исои Пайғамбар аз Носираи Ҷалил».
Ва Исо ба маъбади Худо даромада, ҳамаи онҳое ки дар маъбад харидуфурӯш мекарданд, пеш кард, мизҳои саррофон ва курсиҳои кафтарфурӯшонро чаппа кард.
Ва ба онҳо гуфт: «Навишта шудааст, ки ́хонаи Ман хонаи парастиш номида хоҳад шуд́; аммо шумо онро ба дуздхона мубаддал кардаед».
Дар маъбад назди Ӯ кӯрон ва лангон омаданд, ва Ӯ онҳоро шифо дод.
Чун саркоҳинон ва китобдонон диданд, ки Ӯ мӯъҷизаҳоро ба амал овард, ва кӯдакон дар маъбад ́ҳӯшаъно ба Писари Довуд!́ гӯён хитоб мекарданд, хашмгин шуданд,
Ва ба Ӯ гуфтанд: «Оё Ту мешунавӣ, ки онҳо чӣ мегӯянд?» Исо ба онҳо гуфт: «Оре! Магар нахондаед: ́Аз даҳони кӯдакон ва ширмакон ҳамдро ба вуҷуд овардаӣ?́»
Ва онҳоро тарк карда, аз шаҳр сӯи Байт-Ҳинӣ рафт ва шабро дар он ҷо гузаронд.
Бомдодон, вақте ки ба шаҳр бармегашт, гурусна монд;
Дар сари роҳ дарахти анҷире дида, назди он рафт ва ҷуз баргҳо, чизе бар он наёфта, ба он гуфт: «Пас аз ин то абад мевае аз ту нарӯяд». Ва ҳамон дам дарахти анҷир хушк шуд.
Шогирдон инро дида, дар тааҷҷуб монданд ва гуфтанд: «Чӣ гуна ин дарахти анҷир даррав хушк шуд?»
Исо дар ҷавоби онҳо гуфт: «Ба ростӣ ба шумо мегӯям: агар имон дошта бошед ва шубҳа накунед, на танҳо онро, ки ба дарахти анҷир рӯй дод, ба амал хоҳед овард, балки агар ба ин кӯҳ гӯед, ки ́бархоста, худро ба баҳр афкан́, – чунин хоҳад шуд;
Ва ҳар он чи дар дуо бо имон талаб кунед, хоҳед ёфт».
Ва ҳангоме ки ба маъбад омада таълим медод, саркоҳинон ва пирони қавм назди Ӯ омада, гуфтанд: «Бо кадом қудрат ин корҳоро мекунӣ? Ва кист, ки ин қудратро ба Ту додааст?»
Исо дар ҷавоби онҳо гуфт: «Ман ҳам аз шумо чизе мепурсам; агар шумо онро ба Ман гӯед, Ман ҳам ба шумо хоҳам гуфт, ки бо кадом қудрат ин корҳоро мекунам;
Таъмиди Яҳё аз куҷо буд: аз осмон ё аз инсон?» Аммо онҳо дар дили худ андеша мекарданд: «Агар гӯем, ки ́аз осмон буд́, Ӯ бигӯяд: ́Пас чаро ба вай имон наовардед?́
Ва агар гӯем, ки ́аз инсон буд́ – мардум метарсем, зеро ки ҳама Яҳёро пайғамбар медонанд».
Ва дар ҷавоби Исо гуфтанд: «Намедонем». Ӯ низ ба онҳо гуфт: «Ман ҳам ба шумо намегӯям, ки бо кадом қудрат ин корҳоро мекунам».
Лекин фикри шумо чист? Марде ду писар дошт; ва назди нахустин омада гуфт: ́Писарам! Имрӯз ба токзори ман рафта кор кун́.
Дар ҷавоб гуфт ́Намехоҳам́; аммо баъд пушаймон шуд ва рафт.
Назди дигаре омада, ҳамон гапро гуфт. Вай дар ҷавоб гуфт: «Меравам, хоҷа»; ва нарафт.
Кадом як аз ин ду нафар хоҳиши падарро ба ҷо овард?» Ба Ӯ гуфтанд: «Нахустин». Исо ба онҳо гуфт: «Ба ростӣ ба шумо мегӯям, ки боҷгирон ва фоҳишагон пеш аз шумо ба Малакути Худо дохил хоҳанд шуд;
Зеро ки Яҳё назди шумо бо роҳи адолат омад, ва шумо ба ӯ имон наовардед, лекин боҷгирон ва фоҳишагон ба ӯ имон оварданд; ва шумо, инро дида, баъд аз он ҳам тавба накардед, то ки ба ӯ имон оваред.
Масали дигаре бишнавед. Соҳиби хонае буд, ки ток шинонд, деворе гирдаш кашид, чархуште дар он сохт, бурҷе барпо кард ва онро ба токдорон супурду ба сафар рафт.
Чун мавсими мева расид, хизматгорони худро назди токдорон фиристод, то ки меваи худро бигирад;
Лекин токдорон хизматгорони ӯро гирифта, баъзеро заданд, баъзеро куштанд ва баъзеро сангборон карданд.
Боз ӯ хизматгорони дигарро фиристод, ки аз пештара зиёдтар буданд; ба онҳо низ ҳамон тавр амал карданд.
Дар охир писари худро назди онҳо фиристода, гуфт: ́Аз писарам шарм хоҳанд дошт́.
Лекин токдорон чун писарро диданд, ба якдигар гуфтанд: ́Ин ворис аст; биёед, вайро бикушем ва соҳиби мерос шавем́.
Ва ӯро гирифта, аз токзор берун бароварданд ва куштанд.
Пас, чун соҳиби токзор ояд, ба он токдорон чӣ хоҳад кард?»
Ба Ӯ гуфтанд: «Он бадкоронро ба марги шадид маҳкум карда, токзорро ба токдорони дигаре хоҳад супурд, ки меваро дар мавсимаш ба ӯ диҳанд».
Исо ба онҳо гуфт: «Магар ин Навиштаро ҳаргиз нахондаед: ́Санге ки меъморон рад карданд, санги сари гӯшаи бино гардид: ин аз ҷониби Худованд шуд ва дар назари мо ҳайратангез аст?́
Бинобар ин ба шумо мегӯям, ки Малакути Худо аз шумо гирифта, ба халқе дода хоҳад шуд, ки меваи онро биёрад;
Ва ҳар кӣ бар ин санг афтад, пора-пора шавад; ва агар он бар касе афтад, вайро маҷақ кунад,
Саркоҳинон ва фарисиён масалҳои Ӯро шунида, донистанд, ки Ӯ дар бораи онҳо сухан меронад,
Ва хостанд Ӯро дастгир кунанд; лекин аз мардум тарсиданд, чунки Ӯро пайғамбар медонистанд.