Скрыть
22:1
22:3
22:4
22:5
22:6
22:8
22:9
22:10
22:11
22:12
22:13
22:16
22:17
22:18
22:19
22:20
22:22
22:25
22:26
22:27
22:28
22:29
22:31
22:33
22:34
22:36
22:38
22:40
22:41
22:43
22:45
22:46
Церковнославянский (рус)
[Зач. 89.] И от­вѣща́въ Иису́съ, па́ки рече́ и́мъ въ при́тчахъ, глаго́ля:
уподо́бися Ца́р­ст­вiе Небе́сное человѣ́ку царю́, и́же сотвори́ бра́ки сы́ну сво­ему́
и посла́ рабы́ своя́ при­­зва́ти зва́н­ныя на бра́ки: и не хотя́ху прiити́.
Па́ки посла́ и́ны рабы́, глаго́ля: рцы́те зва́н­нымъ: се́, обѣ́дъ мо́й угото́вахъ, юнцы́ мо­и́ и упита́н­ная исколе́на, и вся́ гото́ва: прiиди́те на бра́ки.
Они́ же небре́гше от­идо́ша, о́въ у́бо на село́ свое́, о́въ же на ку́пли своя́:
про́чiи же е́мше рабо́въ его́, досади́ша и́мъ и уби́ша и́хъ.
И слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́вася, и посла́въ во́я своя́, погуби́ уби́йцы о́ны и гра́дъ и́хъ зажже́.
Тогда́ глаго́ла рабо́мъ сво­и́мъ: бра́къ у́бо гото́въ е́сть, зва́н­нiи же не бы́ша досто́йни:
иди́те у́бо на исхо́дища путі́й, и ели́цѣхъ а́ще обря́щете, при­­зови́те на бра́ки.
И изше́дше раби́ о́ни на распу́тiя, собра́ша всѣ́хъ, ели́цѣхъ обрѣто́ша, злы́хъ же и до́брыхъ: и испо́лнися бра́къ воз­лежа́щихъ.
Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти воз­лежа́щихъ, ви́дѣ ту́ человѣ́ка не оболче́на во одѣя́нiе бра́чное,
и глаго́ла ему́: дру́же, ка́ко в­ше́лъ еси́ сѣ́мо не имы́й одѣя́нiя бра́чна? О́нъ же умолча́.
Тогда́ рече́ ца́рь слуга́мъ: связа́в­ше ему́ ру́цѣ и но́зѣ, воз­ми́те его́ и вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ:
мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́н­ныхъ.
[Зач. 90.] Тогда́ ше́дше фарисе́е, совѣ́тъ воспрiя́ша, я́ко да обольстя́тъ Его́ сло́вомъ.
И посыла́ютъ къ Нему́ ученики́ своя́ со иродiа́ны, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ еси́, и пути́ Бо́жiю во­и́стин­ну учи́ши, и неради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́комъ:
рцы́ у́бо на́мъ, что́ Ти́ ся мни́тъ? Досто́йно ли е́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, или́ ни́?
Разумѣ́въ же Иису́съ лука́в­ст­во и́хъ, рече́: что́ Мя искуша́ете, лицемѣ́ри?
покажи́те Ми́ злати́цу кинсо́н­ную. Они́ же при­­несо́ша Ему́ пѣ́нязь.
И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ се́й и написа́нiе?
[И] глаго́лаша Ему́: ке́саревъ. Тогда́ глаго́ла и́мъ: воз­дади́те у́бо ке́сарева ке́сареви, и Бо́жiя Богови.
И слы́шав­ше диви́шася: и оста́вльше Его́ от­идо́ша.
[Зач. 91.] Въ то́й де́нь при­­ступи́ша къ Нему́ саддуке́е, и́же глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нiю, и вопроси́ша Его́,
глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й рече́: а́ще кто́ у́мретъ не имы́й ча́дъ, [да] по́йметъ бра́тъ его́ жену́ его́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́та сво­его́:
бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тiя: и пе́рвый оже́нься у́мре, и не имы́й сѣ́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту сво­ему́:
та́кожде же и вторы́й, и тре́тiй, да́же до седма́го:
послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́:
въ воскресе́нiе у́бо, кото́раго от­ седми́хъ бу́детъ жена́? Вси́ бо имѣ́ша ю́.
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: прельща́етеся, не вѣ́дуще Писа́нiя, ни си́лы Бо́жiя:
въ воскресе́нiе бо ни же́нят­ся, ни посяга́ютъ, но я́ко А́нгели Бо́жiи на небеси́ су́ть:
о воскресе́нiи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли чли́ рече́н­наго ва́мъ Бо́гомъ, глаго́лющимъ:
А́зъ е́смь Бо́гъ Авраа́мовъ, и Бо́гъ Исаа́ковъ, и Бо́гъ Иа́ковль? Нѣ́сть Бо́гъ Бо́гъ ме́ртвыхъ, но [Бо́гъ] живы́хъ.
И слы́шав­ше наро́ди дивля́хуся о уче́нiи Его́.
[Зач. 92.] Фарисе́е же слы́шав­ше, я́ко посрами́ саддуке́и, собра́шася вку́пѣ.
И вопроси́ еди́нъ от­ ни́хъ законо­учи́тель, искуша́я Его́ и глаго́ля:
Учи́телю, ка́я за́повѣдь бо́лши [е́сть] въ зако́нѣ?
Иису́съ же рече́ ему́: воз­лю́биши Го́спода Бо́га тво­его́ всѣ́мъ се́рдцемъ тво­и́мъ, и все́ю душе́ю тво­е́ю, и все́ю мы́слiю тво­е́ю:
сiя́ е́сть пе́рвая и бо́лшая за́повѣдь:
втора́я же подо́бна е́й: воз­лю́биши и́скрен­няго тво­его́ я́ко са́мъ себе́:
въ сiю́ обою́ за́повѣдiю ве́сь зако́нъ и проро́цы ви́сятъ.
Собра́в­шымся же фарисе́омъ, вопроси́ и́хъ Иису́съ,
глаго́ля: что́ ва́мъ мни́т­ся о Христѣ́? Чі́й е́сть Сы́нъ? Глаго́лаша Ему́: Дави́довъ.
Глаго́ла и́мъ: ка́ко у́бо Дави́дъ Ду́хомъ Го́спода Его́ нарица́етъ, глаго́ля:
рече́ Госпо́дь Го́сподеви мо­ему́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жiе нога́ма Тво­и́ма?
А́ще у́бо Дави́дъ нарица́етъ Его́ Го́спода, ка́ко Сы́нъ ему́ е́сть?
И никто́же можа́­ше от­вѣща́ти Ему́ словесе́: ниже́ смѣ́яше кто́ от­ того́ дне́ вопроси́ти Его́ ктому́.
Арабский (Arabic Van Dyke)
وَجَعَلَ يَسُوعُ يُكَلِّمُهُمْ أَيْضًا بِأَمْثَال قَائِلاً:
«يُشْبِهُ مَلَكُوتُ السَّمَاوَاتِ إِنْسَانًا مَلِكًا صَنَعَ عُرْسًا لابْنِهِ،
وَأَرْسَلَ عَبِيدَهُ لِيَدْعُوا الْمَدْعُوِّينَ إِلَى الْعُرْسِ، فَلَمْ يُرِيدُوا أَنْ يَأْتُوا.
فَأَرْسَلَ أَيْضًا عَبِيدًا آخَرِينَ قَائِلاً: قُولُوا لِلْمَدْعُوِّينَ: هُوَذَا غَدَائِي أَعْدَدْتُهُ. ثِيرَانِي وَمُسَمَّنَاتِي قَدْ ذُبِحَتْ، وَكُلُّ شَيْءٍ مُعَدٌّ. تَعَالَوْا إِلَى الْعُرْسِ!
وَلكِنَّهُمْ تَهَاوَنُوا وَمَضَوْا، وَاحِدٌ إِلَى حَقْلِهِ، وَآخَرُ إِلَى تِجَارَتِهِ،
وَالْبَاقُونَ أَمْسَكُوا عَبِيدَهُ وَشَتَمُوهُمْ وَقَتَلُوهُمْ.
فَلَمَّا سَمِعَ الْمَلِكُ غَضِبَ، وَأَرْسَلَ جُنُودَهُ وَأَهْلَكَ أُولئِكَ الْقَاتِلِينَ وَأَحْرَقَ مَدِينَتَهُمْ.
ثُمَّ قَالَ لِعَبِيدِهِ: أَمَّا الْعُرْسُ فَمُسْتَعَدٌّ، وَأَمَّا الْمَدْعُوُّونَ فَلَمْ يَكُونُوا مُسْتَحِقِّينَ.
فَاذْهَبُوا إِلَى مَفَارِقِ الطُّرُقِ، وَكُلُّ مَنْ وَجَدْتُمُوهُ فَادْعُوهُ إِلَى الْعُرْسِ.
فَخَرَجَ أُولئِكَ الْعَبِيدُ إِلَى الطُّرُقِ، وَجَمَعُوا كُلَّ الَّذِينَ وَجَدُوهُمْ أَشْرَارًا وَصَالِحِينَ. فَامْتَلأَ الْعُرْسُ مِنَ الْمُتَّكِئِينَ.
فَلَمَّا دَخَلَ الْمَلِكُ لِيَنْظُرَ الْمُتَّكِئِينَ، رَأَى هُنَاكَ إِنْسَانًا لَمْ يَكُنْ لاَبِسًا لِبَاسَ الْعُرْسِ.
فَقَالَ لَهُ: يَا صَاحِبُ، كَيْفَ دَخَلْتَ إِلَى هُنَا وَلَيْسَ عَلَيْكَ لِبَاسُ الْعُرْسِ؟ فَسَكَتَ.
حِينَئِذٍ قَالَ الْمَلِكُ لِلْخُدَّامِ: ارْبُطُوا رِجْلَيْهِ وَيَدَيْهِ، وَخُذُوهُ وَاطْرَحُوهُ فِي الظُّلْمَةِ الْخَارِجِيَّةِ. هُنَاكَ يَكُونُ الْبُكَاءُ وَصَرِيرُ الأَسْنَانِ.
لأَنَّ كَثِيرِينَ يُدْعَوْنَ وَقَلِيلِينَ يُنْتَخَبُونَ».
حِينَئِذٍ ذَهَبَ الْفَرِّيسِيُّونَ وَتَشَاوَرُوا لِكَيْ يَصْطَادُوهُ بِكَلِمَةٍ.
فَأَرْسَلُوا إِلَيْهِ تَلاَمِيذَهُمْ مَعَ الْهِيرُودُسِيِّينَ قَائِلِينَ:«يَا مُعَلِّمُ، نَعْلَمُ أَنَّكَ صَادِقٌ وَتُعَلِّمُ طَرِيقَ اللهِ بِالْحَقِّ، وَلاَ تُبَالِي بِأَحَدٍ، لأَنَّكَ لاَ تَنْظُرُ إِلَى وُجُوهِ النَّاسِ.
فَقُلْ لَنَا: مَاذَا تَظُنُّ؟ أَيَجُوزُ أَنْ تُعْطَى جِزْيَةٌ لِقَيْصَرَ أَمْ لاَ؟»
فَعَلِمَ يَسُوعُ خُبْثَهُمْ وَقَالَ:«لِمَاذَا تُجَرِّبُونَنِي يَا مُرَاؤُونَ؟
أَرُونِي مُعَامَلَةَ الْجِزْيَةِ». فَقَدَّمُوا لَهُ دِينَارًا.
فَقَالَ لَهُمْ:«لِمَنْ هذِهِ الصُّورَةُ وَالْكِتَابَةُ؟»
قَالُوا لَهُ:«لِقَيْصَرَ». فَقَالَ لَهُمْ:«أَعْطُوا إِذًا مَا لِقَيْصَرَ لِقَيْصَرَ وَمَا ِللهِ ِللهِ».
فَلَمَّا سَمِعُوا تَعَجَّبُوا وَتَرَكُوهُ وَمَضَوْا.
فِي ذلِكَ الْيَوْمِ جَاءَ إِلَيْهِ صَدُّوقِيُّونَ، الَّذِينَ يَقُولُونَ لَيْسَ قِيَامَةٌ، فَسَأَلُوهُ
قَائِلِينَ: «يَا مُعَلِّمُ، قَالَ مُوسَى: إِنْ مَاتَ أَحَدٌ وَلَيْسَ لَهُ أَوْلاَدٌ، يَتَزَوَّجْ أَخُوهُ بِامْرَأَتِهِ وَيُقِمْ نَسْلاً لأَخِيهِ.
فَكَانَ عِنْدَنَا سَبْعَةُ إِخْوَةٍ، وَتَزَوَّجَ الأَوَّلُ وَمَاتَ. وَإِذْ لَمْ يَكُنْ لَهُ نَسْلٌ تَرَكَ امْرَأَتَهُ لأَخِيهِ.
وَكَذلِكَ الثَّانِي وَالثَّالِثُ إِلَى السَّبْعَةِ.
وَآخِرَ الْكُلِّ مَاتَتِ الْمَرْأَةُ أَيْضًا.
فَفِي الْقِيَامَةِ لِمَنْ مِنَ السَّبْعَةِ تَكُونُ زَوْجَةً؟ فَإِنَّهَا كَانَتْ لِلْجَمِيعِ!»
فَأَجَابَ يَسُوعُ وَقَالَ لَهُمْ:«تَضِلُّونَ إِذْ لاَ تَعْرِفُونَ الْكُتُبَ وَلاَ قُوَّةَ اللهِ.
لأَنَّهُمْ فِي الْقِيَامَةِ لاَ يُزَوِّجُونَ وَلاَ يَتَزَوَّجُونَ، بَلْ يَكُونُونَ كَمَلاَئِكَةِ اللهِ فِي السَّمَاءِ.
وَأَمَّا مِنْ جِهَةِ قِيَامَةِ الأَمْوَاتِ، أَفَمَا قَرَأْتُمْ مَا قِيلَ لَكُمْ مِنْ قِبَلِ اللهِ الْقَائِلِ:
أَنَا إِلهُ إِبْرَاهِيمَ وَإِلهُ إِسْحَاقَ وَإِلهُ يَعْقُوبَ؟ لَيْسَ اللهُ إِلهَ أَمْوَاتٍ بَلْ إِلهُ أَحْيَاءٍ».
فَلَمَّا سَمِعَ الْجُمُوعُ بُهِتُوا مِنْ تَعْلِيمِهِ.
أَمَّا الْفَرِّيسِيُّونَ فَلَمَّا سَمِعُوا أَنَّهُ أَبْكَمَ الصَّدُّوقِيِّينَ اجْتَمَعُوا مَعًا،
وَسَأَلَهُ وَاحِدٌ مِنْهُمْ، وَهُوَ نَامُوسِيٌّ، لِيُجَرِّبَهُ قِائِلاً:
«يَا مُعَلِّمُ، أَيَّةُ وَصِيَّةٍ هِيَ الْعُظْمَى فِي النَّامُوسِ؟»
فَقَالَ لَهُ يَسُوعُ:«تُحِبُّ الرَّبَّ إِلهَكَ مِنْ كُلِّ قَلْبِكَ، وَمِنْ كُلِّ نَفْسِكَ، وَمِنْ كُلِّ فِكْرِكَ.
هذِهِ هِيَ الْوَصِيَّةُ الأُولَى وَالْعُظْمَى.
وَالثَّانِيَةُ مِثْلُهَا: تُحِبُّ قَرِيبَكَ كَنَفْسِكَ.
بِهَاتَيْنِ الْوَصِيَّتَيْنِ يَتَعَلَّقُ النَّامُوسُ كُلُّهُ وَالأَنْبِيَاءُ».
وَفِيمَا كَانَ الْفَرِّيسِيُّونَ مُجْتَمِعِينَ سَأَلَهُمْ يَسُوعُ
قَائلاً:«مَاذَا تَظُنُّونَ فِي الْمَسِيحِ؟ ابْنُ مَنْ هُوَ؟» قَالُوا لَهُ:«ابْنُ دَاوُدَ».
قَالَ لَهُمْ: «فَكَيْفَ يَدْعُوهُ دَاوُدُ بِالرُّوحِ رَبًّا؟ قَائِلاً:
قَالَ الرَّبُّ لِرَبِّي: اجْلِسْ عَنْ يَمِيني حَتَّى أَضَعَ أَعْدَاءَكَ مَوْطِئًا لِقَدَمَيْكَ.
فَإِنْ كَانَ دَاوُدُ يَدْعُوهُ رَبًّا، فَكَيْفَ يَكُونُ ابْنَهُ؟»
فَلَمْ يَسْتَطِعْ أَحَدٌ أَنْ يُجِيبَهُ بِكَلِمَةٍ. وَمِنْ ذلِكَ الْيَوْمِ لَمْ يَجْسُرْ أَحَدٌ أَنْ يَسْأَلَهُ بَتَّةً.
Синодальный
1 Притча о брачном пире. 15 «Кесарево кесарю, а Божие Богу». 23 О воскресении. 34 Наибольшая заповедь. 41 Вопросы Иисуса Христа фарисеям.
[Зач. 89.] Иисус, продолжая говорить им притчами, сказал:
Царство Небесное подобно человеку царю, который сделал брачный пир для сына своего
и послал рабов своих звать званых на брачный пир; и не хотели прийти.
Опять послал других рабов, сказав: скажите званым: вот, я приготовил обед мой, тельцы мои и что откормлено, заколото, и всё готово; приходите на брачный пир.
Но они, пренебрегши то, пошли, кто на поле свое, а кто на торговлю свою;
прочие же, схватив рабов его, оскорбили и убили их.
Услышав о сем, царь разгневался, и, послав войска́ свои, истребил убийц оных и сжег город их.
Тогда говорит он рабам своим: брачный пир готов, а званые не были достойны;
итак, пойдите на распутия и всех, кого найдете, зовите на брачный пир.
И рабы те, выйдя на дороги, собрали всех, кого только нашли, и злых и добрых; и брачный пир наполнился возлежащими.
Царь, войдя посмотреть возлежащих, увидел там человека, одетого не в брачную одежду,
и говорит ему: друг! как ты вошел сюда не в брачной одежде? Он же молчал.
Тогда сказал царь слугам: связав ему руки и ноги, возьмите его и бросьте во тьму внешнюю; там будет плач и скрежет зубов;
ибо много званых, а мало избранных.
[Зач. 90.] Тогда фарисеи пошли и совещались, как бы уловить Его в словах.
И посылают к Нему учеников своих с иродианами, говоря: Учитель! мы знаем, что Ты справедлив, и истинно пути Божию учишь, и не заботишься об угождении кому-либо, ибо не смотришь ни на какое лицо;
итак, скажи нам: как Тебе кажется? позволительно ли давать подать кесарю, или нет?
Но Иисус, видя лукавство их, сказал: что искушаете Меня, лицемеры?
покажите Мне монету, которою платится подать. Они принесли Ему динарий.
И говорит им: чье это изображение и надпись?
Говорят Ему: кесаревы. Тогда говорит им: итак, отдавайте кесарево кесарю, а Божие Богу.
Услышав это, они удивились и, оставив Его, ушли.
[Зач. 91.] В тот день приступили к Нему саддукеи, которые говорят, что нет воскресения, и спросили Его:
Учитель! Моисей сказал: если кто умрет, не имея детей, то брат его пусть возьмет за себя жену его и восстановит семя брату своему;
было у нас семь братьев; первый, женившись, умер и, не имея детей, оставил жену свою брату своему;
подобно и второй, и третий, даже до седьмого;
после же всех умерла и жена;
итак, в воскресении, которого из семи будет она женою? ибо все имели ее.
Иисус сказал им в ответ: заблуждаетесь, не зная Писаний, ни силы Божией,
ибо в воскресении ни женятся, ни выходят замуж, но пребывают, как Ангелы Божии на небесах.
А о воскресении мертвых не читали ли вы реченного вам Богом:
Я Бог Авраама, и Бог Исаака, и Бог Иакова? Бог не есть Бог мертвых, но живых.
И, слыша, народ дивился учению Его.
[Зач. 92.] А фарисеи, услышав, что Он привел саддукеев в молчание, собрались вместе.
И один из них, законник, искушая Его, спросил, говоря:
Учитель! какая наибольшая заповедь в законе?
Иисус сказал ему: возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим и всею душою твоею и всем разумением твоим:
сия есть первая и наибольшая заповедь;
вторая же подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя;
на сих двух заповедях утверждается весь закон и пророки.
Когда же собрались фарисеи, Иисус спросил их:
что́ вы думаете о Христе? чей Он Сын? Говорят Ему: Давидов.
Говорит им: как же Давид, по вдохновению, называет Его Господом, когда говорит:
сказал Господь Господу моему: седи одесную Меня, доколе положу врагов Твоих в подножие ног Твоих?
Итак, если Давид называет Его Господом, как же Он Сын ему?
И никто не мог отвечать Ему ни слова; и с того дня никто уже не смел спрашивать Его.
І ў адказ Іісус зноў гаварыў да іх прытчамі, ка́жучы:
Царства Нябеснае падобна да чалавека-цара, які рабіў вяселле сыну свайму;
і паслаў ён рабоў сваіх клíкаць запро́шаных на вяселле; а тыя не хацелі прыйсці.
Яшчэ паслаў ён іншых рабоў, ка́жучы: скажыце запро́шаным: “вось я прыгатава́ў абед мой, быкі мае́ і іншае ўко́рмленае зарэзана, і ўсё гатова; прыходзьце на вяселле”.
Але яны, не нада́ўшы ўва́гі, пайшлі, хто на поле сваё, а хто да га́ндлю свайго.
Астатнія ж, схапіўшы рабоў яго, знява́жылі і забілі іх.
І, пачуўшы пра гэта, цар разгневаўся, і, паслаўшы войскі свае, знíшчыў забойцаў тых і горад іхні спаліў.
Тады кажа ён рабам сваім: вяселле гатова, а запро́шаныя не былí дастойнымі.
Дык ідзіце на скрыжава́нні дарог і ўсіх, каго зно́йдзеце, клічце на вяселле.
І рабы тыя, выйшаўшы на дарогі, сабра́лі ўсіх, каго толькі знайшлі: і ліхіх, і добрых; і напоўнілася вяселле гасцямі.
Цар, увайшоўшы паглядзе́ць на гасцей, убачыў там чалавека, не ўбра́нага ў вясельнае адзе́нне,
і кажа яму: дру́жа! як ты ўвайшоў сюды не ў вясельным адзе́нні? Той жа маўчаў.
Тады сказаў цар слу́гам: звяза́ўшы яму ру́кі і ногі, вазьмíце яго і вы́кіньце ў це́мру зне́шнюю; там будзе плач і скры́гат зубоў.
Бо многа паклíканых, але ма́ла вы́браных.
Тады фарысеі пайшлі і ўчынíлі змову, каб падлавíць Яго на слове.
І пасыла́юць да Яго вучняў сваіх з ірадыянамі, ка́жучы: Настаўнік! мы ведаем, што Ты праўдзíвы, і шля́ху Божаму па праўдзе ву́чыш, і не стараешся дагадзíць каму-небудзь, бо не глядзіш на аблíчча людзе́й.
Дык вось скажы нам: як Табе здае́цца? дазволена даваць пада́так ке́сару ці не?
Іісус жа, зразумеўшы зламы́снасць іх, сказаў: што́ спакуша́еце Мяне, крываду́шнікі?
Пакажы́це Мне манету, якою пла́ціцца пада́так. Яны прыне́слі Яму дына́рый.
І Ён кажа ім: чыя гэта выя́ва і на́дпіс?
Кажуць Яму: ке́сара. Тады кажа ім: дык вось, аддавайце ке́сарава ке́сару, а Божае Богу.
Пачуўшы гэта, яны здзівíліся і, пакінуўшы Яго, адышлí.
У той дзень падышлí да Яго садукеі, якія кажуць, што няма ўваскрасе́ння, і спыталі Яго:
Настаўнік! Маісей сказаў: “калі хто памрэ, не ма́ючы дзяцей, то няхай возьме брат яго жонку яго і адро́дзіць се́мя брату свайму”.
Было ў нас сем братоў; і першы, ажаніўшыся, памёр і, не ма́ючы се́мені, пакінуў жонку сваю брату свайму.
Гэтакса́ма і другі, і трэці, аж да сёмага.
А пасля ўсіх паме́рла і жонка.
Дык вось, ва ўваскрасе́нні, катораму з сямі будзе яна жонкаю? бо ўсе ме́лі яе.
Іісус сказаў ім у адказ: памыля́ецеся, не ве́даючы ні Пісанняў, ні сілы Божае.
Бо ва ўваскрасе́нні не жэняцца і не выходзяць замуж, а жывуць, як Ангелы Божыя на нябёсах.
А пра ўваскрасе́нне мёртвых хіба́ не чыталі вы ска́занага вам Богам:
“Я Бог Аўраа́ма, і Бог Ісаа́ка, і Бог Іа́кава”? Бог не ёсць Бог мёртвых, а жывых.
І, пачуўшы, народ здзіўляўся вучэнню Яго.
А фарысеі, пачуўшы, што Ён зму́сіў садукеяў замаўча́ць, сабра́ліся разам.
І спытаўся адзін з іх, законнік, спакуша́ючы Яго і ка́жучы:
Настаўнік! якая за́паведзь найбо́льшая ў законе?
Іісус жа сказаў яму: “узлюбí Госпада Бога твайго ўсім сэ́рцам тваім, і ўсёю душою тваёю, і ўсім разуме́ннем тваім”.
Гэта першая і найбо́льшая за́паведзь.
А другая падо́бная да яе: “узлюбí бліжняга твайго, як само́га сябе”.
На гэтых дзвюх за́паведзях грунту́ецца ўвесь закон і прарокі.
Калі ж сабра́ліся фарысеі, запыта́ў у іх Іісус:
што вы ду́маеце пра Хрыста? чый Ён сын? Кажуць Яму: Давідаў.
Кажа ім: як жа Давід па натхне́нню Духа Госпадам Яго называе, калі кажа:
“сказаў Гасподзь Госпаду майму: сядзí правару́ч Мяне, пакуль пакладу́ ворагаў Тваіх у падно́жжа ног Тваіх”?
Дык вось, калі Давід называе Яго Госпадам, я́к гэта Ён сын яму?
І ніхто не мог адказа́ць Яму ні слова; і не смеў ужо ніхто з таго дня задаваць Яму пытанні.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible