Евангелие от Матфея, глава 22 (Мф.22) на церковнославянском (русскими буквами), греческом, украинском (огієнко), узбекском языках в параллельном переводе

Па́ки посла́ и́ны рабы́, глаго́ля: рцы́те зва́ннымъ: се́, обѣ́дъ мо́й угото́вахъ, юнцы́ мои́ и упита́нная исколе́на, и вся́ гото́ва: прiиди́те на бра́ки.

Они́ же небре́гше отидо́ша, о́въ у́бо на село́ свое́, о́въ же на ку́пли своя́:

про́чiи же е́мше рабо́въ его́, досади́ша и́мъ и уби́ша и́хъ.

И слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́вася, и посла́въ во́я своя́, погуби́ уби́йцы о́ны и гра́дъ и́хъ зажже́.

Тогда́ глаго́ла рабо́мъ свои́мъ: бра́къ у́бо гото́въ е́сть, зва́ннiи же не бы́ша досто́йни:

иди́те у́бо на исхо́дища путі́й, и ели́цѣхъ а́ще обря́щете, призови́те на бра́ки.

И изше́дше раби́ о́ни на распу́тiя, собра́ша всѣ́хъ, ели́цѣхъ обрѣто́ша, злы́хъ же и до́брыхъ: и испо́лнися бра́къ возлежа́щихъ.

Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ ту́ человѣ́ка не оболче́на во одѣя́нiе бра́чное,

и глаго́ла ему́: дру́же, ка́ко вше́лъ еси́ сѣ́мо не имы́й одѣя́нiя бра́чна? О́нъ же умолча́.

Тогда́ рече́ ца́рь слуга́мъ: связа́вше ему́ ру́цѣ и но́зѣ, возми́те его́ и вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ:

мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́нныхъ.

[Зач. 90.] Тогда́ ше́дше фарисе́е, совѣ́тъ воспрiя́ша, я́ко да обольстя́тъ Его́ сло́вомъ.

И посыла́ютъ къ Нему́ ученики́ своя́ со иродiа́ны, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ еси́, и пути́ Бо́жiю вои́стинну учи́ши, и неради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́комъ:

рцы́ у́бо на́мъ, что́ Ти́ ся мни́тъ? Досто́йно ли е́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, или́ ни́?

Разумѣ́въ же Иису́съ лука́вство и́хъ, рече́: что́ Мя искуша́ете, лицемѣ́ри?

покажи́те Ми́ злати́цу кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Ему́ пѣ́нязь.

И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ се́й и написа́нiе?

[И] глаго́лаша Ему́: ке́саревъ. Тогда́ глаго́ла и́мъ: воздади́те у́бо ке́сарева ке́сареви, и Бо́жiя Богови.

И слы́шавше диви́шася: и оста́вльше Его́ отидо́ша.

[Зач. 91.] Въ то́й де́нь приступи́ша къ Нему́ саддуке́е, и́же глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нiю, и вопроси́ша Его́,

глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й рече́: а́ще кто́ у́мретъ не имы́й ча́дъ, [да] по́йметъ бра́тъ его́ жену́ его́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́та своего́:

бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тiя: и пе́рвый оже́нься у́мре, и не имы́й сѣ́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своему́:

та́кожде же и вторы́й, и тре́тiй, да́же до седма́го:

послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́:

въ воскресе́нiе у́бо, кото́раго от седми́хъ бу́детъ жена́? Вси́ бо имѣ́ша ю́.

Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: прельща́етеся, не вѣ́дуще Писа́нiя, ни си́лы Бо́жiя:

въ воскресе́нiе бо ни же́нятся, ни посяга́ютъ, но я́ко А́нгели Бо́жiи на небеси́ су́ть:

о воскресе́нiи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли чли́ рече́ннаго ва́мъ Бо́гомъ, глаго́лющимъ:

А́зъ е́смь Бо́гъ Авраа́мовъ, и Бо́гъ Исаа́ковъ, и Бо́гъ Иа́ковль? Нѣ́сть Бо́гъ Бо́гъ ме́ртвыхъ, но [Бо́гъ] живы́хъ.

И слы́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́нiи Его́.

[Зач. 92.] Фарисе́е же слы́шавше, я́ко посрами́ саддуке́и, собра́шася вку́пѣ.

И вопроси́ еди́нъ от ни́хъ законоучи́тель, искуша́я Его́ и глаго́ля:

Учи́телю, ка́я за́повѣдь бо́лши [е́сть] въ зако́нѣ?

Иису́съ же рече́ ему́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоего́ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и все́ю душе́ю твое́ю, и все́ю мы́слiю твое́ю:

сiя́ е́сть пе́рвая и бо́лшая за́повѣдь:

втора́я же подо́бна е́й: возлю́биши и́скренняго твоего́ я́ко са́мъ себе́:

въ сiю́ обою́ за́повѣдiю ве́сь зако́нъ и проро́цы ви́сятъ.

Собра́вшымся же фарисе́омъ, вопроси́ и́хъ Иису́съ,

глаго́ля: что́ ва́мъ мни́тся о Христѣ́? Чі́й е́сть Сы́нъ? Глаго́лаша Ему́: Дави́довъ.

Глаго́ла и́мъ: ка́ко у́бо Дави́дъ Ду́хомъ Го́спода Его́ нарица́етъ, глаго́ля:

рече́ Госпо́дь Го́сподеви моему́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жiе нога́ма Твои́ма?

А́ще у́бо Дави́дъ нарица́етъ Его́ Го́спода, ка́ко Сы́нъ ему́ е́сть?

И никто́же можа́ше отвѣща́ти Ему́ словесе́: ниже́ смѣ́яше кто́ от того́ дне́ вопроси́ти Его́ ктому́.

Греческий [Greek (Koine)]

καὶ ἀποκριθεὶς ὁ Ἰησοῦς πάλιν εἶπεν ἐν παραβολαῖς αὐτοῖς λέγων

ὡμοιώθη ἡ βασιλεία τῶν οὐρανῶν ἀνθρώπῳ βασιλεῖ ὅστις ἐποίησεν γάμους τῷ υἱῷ αὐτοῦ

καὶ ἀπέστειλεν τοὺς δούλους αὐτοῦ καλέσαι τοὺς κεκλημένους εἰς τοὺς γάμους καὶ οὐκ ἤθελον ἐλθεῖν

πάλιν ἀπέστειλεν ἄλλους δούλους λέγων εἴπατε τοῖς κεκλημένοις ἰδοὺ τὸ ἄριστόν μου ἡτοίμακα οἱ ταῦροί μου καὶ τὰ σιτιστὰ τεθυμένα καὶ πάντα ἕτοιμα δεῦτε εἰς τοὺς γάμους

οἱ δὲ ἀμελήσαντες ἀπῆλθον ὃς μὲν εἰς τὸν ἴδιον ἀγρόν ὃς δὲ ἐπὶ τὴν ἐμπορίαν αὐτοῦ

οἱ δὲ λοιποὶ κρατήσαντες τοὺς δούλους αὐτοῦ ὕβρισαν καὶ ἀπέκτειναν

ὁ δὲ βασιλεὺς ὠργίσθη καὶ πέμψας τὰ στρατεύματα αὐτοῦ ἀπώλεσεν τοὺς φονεῖς ἐκείνους καὶ τὴν πόλιν αὐτῶν ἐνέπρησεν

τότε λέγει τοῖς δούλοις αὐτοῦ ὁ μὲν γάμος ἕτοιμός ἐστιν οἱ δὲ κεκλημένοι οὐκ ἦσαν ἄξιοι

πορεύεσθε οὖν ἐπὶ τὰς διεξόδους τῶν ὁδῶν καὶ ὅσους ἐὰν εὕρητε καλέσατε εἰς τοὺς γάμους

καὶ ἐξελθόντες οἱ δοῦλοι ἐκεῖνοι εἰς τὰς ὁδοὺς συνήγαγον πάντας οὓς εὗρον πονηρούς τε καὶ ἀγαθούς καὶ ἐπλήσθη ὁ γάμος ἀνακειμένων

εἰσελθὼν δὲ ὁ βασιλεὺς θεάσασθαι τοὺς ἀνακειμένους εἶδεν ἐκεῖ ἄνθρωπον οὐκ ἐνδεδυμένον ἔνδυμα γάμου

καὶ λέγει αὐτῷ ἑταῖρε πῶς εἰσῆλθες ὧδε μὴ ἔχων ἔνδυμα γάμου ὁ δὲ ἐφιμώθη

τότε ὁ βασιλεὺς εἶπεν τοῖς διακόνοις δήσαντες αὐτοῦ πόδας καὶ χεῖρας ἐκβάλετε αὐτὸν εἰς τὸ σκότος τὸ ἐξώτερον ἐκεῖ ἔσται ὁ κλαυθμὸς καὶ ὁ βρυγμὸς τῶν ὀδόντων

πολλοὶ γάρ εἰσιν κλητοὶ ὀλίγοι δὲ ἐκλεκτοί

τότε πορευθέντες οἱ Φαρισαῖοι συμβούλιον ἔλαβον ὅπως αὐτὸν παγιδεύσωσιν ἐν λόγῳ

καὶ ἀποστέλλουσιν αὐτῷ τοὺς μαθητὰς αὐτῶν μετὰ τῶν ἡρῳδιανῶν λέγοντες διδάσκαλε οἴδαμεν ὅτι ἀληθὴς εἶ καὶ τὴν ὁδὸν τοῦ θεοῦ ἐν ἀληθείᾳ διδάσκεις καὶ οὐ μέλει σοι περὶ οὐδενός οὐ γὰρ βλέπεις εἰς πρόσωπον ἀνθρώπων

εἰπὲ οὖν ἡμῖν τί σοι δοκεῖ ἔξεστιν δοῦναι κῆνσον Καίσαρι ἢ οὔ

γνοὺς δὲ ὁ Ἰησοῦς τὴν πονηρίαν αὐτῶν εἶπεν τί με πειράζετε ὑποκριταί

ἐπιδείξατέ μοι τὸ νόμισμα τοῦ κήνσου οἱ δὲ προσήνεγκαν αὐτῷ δηνάριον

καὶ λέγει αὐτοῖς τίνος ἡ εἰκὼν αὕτη καὶ ἡ ἐπιγραφή

λέγουσιν αὐτῷ Καίσαρος τότε λέγει αὐτοῖς ἀπόδοτε οὖν τὰ Καίσαρος Καίσαρι καὶ τὰ τοῦ θεοῦ τῷ θεῷ

καὶ ἀκούσαντες ἐθαύμασαν καὶ ἀφέντες αὐτὸν ἀπῆλθαν

ἐν ἐκείνῃ τῇ ἡμέρᾳ προσῆλθον αὐτῷ Σαδδουκαῖοι λέγοντες μὴ εἶναι ἀνάστασιν καὶ ἐπηρώτησαν αὐτὸν

λέγοντες διδάσκαλε Μωϋσῆς εἶπεν ἐάν τις ἀποθάνῃ μὴ ἔχων τέκνα ἐπιγαμβρεύσει ὁ ἀδελφὸς αὐτοῦ τὴν γυναῖκα αὐτοῦ καὶ ἀναστήσει σπέρμα τῷ ἀδελφῷ αὐτοῦ

ἦσαν δὲ παρ᾿ ἡμῖν ἑπτὰ ἀδελφοί καὶ ὁ πρῶτος γήμας ἐτελεύτησεν καὶ μὴ ἔχων σπέρμα ἀφῆκεν τὴν γυναῖκα αὐτοῦ τῷ ἀδελφῷ αὐτοῦ

ὁμοίως καὶ ὁ δεύτερος καὶ ὁ τρίτος ἕως τῶν ἑπτά

ὕστερον δὲ πάντων ἀπέθανεν ἡ γυνή

ἐν τῇ ἀναστάσει οὖν τίνος τῶν ἑπτὰ ἔσται γυνή πάντες γὰρ ἔσχον αὐτήν

ἀποκριθεὶς δὲ ὁ Ἰησοῦς εἶπεν αὐτοῖς πλανᾶσθε μὴ εἰδότες τὰς γραφὰς μηδὲ τὴν δύναμιν τοῦ θεοῦ

ἐν γὰρ τῇ ἀναστάσει οὔτε γαμοῦσιν οὔτε γαμίζονται ἀλλ᾿ ὡς ἄγγελοι ἐν τῷ οὐρανῷ εἰσιν

περὶ δὲ τῆς ἀναστάσεως τῶν νεκρῶν οὐκ ἀνέγνωτε τὸ ῥηθὲν ὑμῖν ὑπὸ τοῦ θεοῦ λέγοντος

ἐγώ εἰμι ὁ θεὸς Ἀβραὰμ καὶ ὁ θεὸς Ἰσαὰκ καὶ ὁ θεὸς Ἰακώβ οὐκ ἔστιν ὁ θεὸς νεκρῶν ἀλλὰ ζώντων

καὶ ἀκούσαντες οἱ ὄχλοι ἐξεπλήσσοντο ἐπὶ τῇ διδαχῇ αὐτοῦ

οἱ δὲ Φαρισαῖοι ἀκούσαντες ὅτι ἐφίμωσεν τοὺς Σαδδουκαίους συνήχθησαν ἐπὶ τὸ αὐτό

καὶ ἐπηρώτησεν εἷς ἐξ αὐτῶν νομικὸς πειράζων αὐτόν

διδάσκαλε ποία ἐντολὴ μεγάλη ἐν τῷ νόμῳ

ὁ δὲ ἔφη αὐτῷ ἀγαπήσεις κύριον τὸν θεόν σου ἐν ὅλῃ τῇ καρδίᾳ σου καὶ ἐν ὅλῃ τῇ ψυχῇ σου καὶ ἐν ὅλῃ τῇ διανοίᾳ σου

αὕτη ἐστὶν ἡ μεγάλη καὶ πρώτη ἐντολή

δευτέρα δὲ ὁμοία αὐτῇ ἀγαπήσεις τὸν πλησίον σου ὡς σεαυτόν

ἐν ταύταις ταῖς δυσὶν ἐντολαῖς ὅλος ὁ νόμος κρέμαται καὶ οἱ προφῆται

συνηγμένων δὲ τῶν Φαρισαίων ἐπηρώτησεν αὐτοὺς ὁ Ἰησοῦς

λέγων τί ὑμῖν δοκεῖ περὶ τοῦ Χριστοῦ τίνος υἱός ἐστιν λέγουσιν αὐτῷ τοῦ Δαυίδ

λέγει αὐτοῖς πῶς οὖν Δαυὶδ ἐν πνεύματι καλεῖ αὐτὸν κύριον λέγων

εἶπεν κύριος τῷ κυρίῳ μου κάθου ἐκ δεξιῶν μου ἕως ἂν θῶ τοὺς ἐχθρούς σου ὑποκάτω τῶν ποδῶν σου

εἰ οὖν Δαυὶδ καλεῖ αὐτὸν κύριον πῶς υἱὸς αὐτοῦ ἐστιν

καὶ οὐδεὶς ἐδύνατο ἀποκριθῆναι αὐτῷ λόγον οὐδὲ ἐτόλμησέν τις ἀπ᾿ ἐκείνης τῆς ἡμέρας ἐπερωτῆσαι αὐτὸν οὐκέτι

Украинский (Огієнко)

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи:

Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого.

І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти.

Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове.
Ідіть на весілля!

Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг.

А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх.

І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.

Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані.

Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля.

І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих.
І весільна кімната гістьми переповнилась.

Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного,

та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?
Той же мовчав.

Тоді цар сказав своїм слугам: Зв́яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів…

Бо багато покликаних, та вибраних мало.

Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його.

І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти.

Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?

А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?

Покажіть Мені гріш податковий.
І принесли динарія Йому.

А Він каже до них: Чий це образ і напис?

Ті відказують: Кесарів.
Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.

А почувши таке, вони диву далися.
І, лишивши Його, відійшли.

Того дня приступили до Нього саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його,

та й сказали: Учителю, Мойсей наказав: Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову його, і відновить насіння для брата свого.

Було ж у нас сім братів.
І перший, одружившись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружину свою братові своєму.

Так само і другий, і третій, аж до сьомого.

А по всіх вмерла й жінка.

Отож, у воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде?
Бо всі мали її.

Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.

Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі.

А про воскресення померлих хіба не читали прореченого вам від Бога, що каже:

Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів;
Бог не є Богом мертвих, а живих.

А народ, чувши це, дивувався науці Його.

Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом.

І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи:

Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?

Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.

Це найбільша й найперша заповідь.

А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.

На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,

і сказав: Що ви думаєте про Христа?
Чий Він син?
Вони Йому кажуть: Давидів.

Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:

Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм.

Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?

І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова…
І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.

Узбекский

Языки

Исо масаллар билан гапини давом эттириб, халққа хитобан деди:

“Осмон Шоҳлиги ўзининг ўғлига никоҳ тўйи қилган бир подшоҳга ўхшайди.

Подшоҳ тўйга таклиф этилганларни чақириш учун хизматкорларини юборибди. Улар эса келишни истамабдилар.

Подшоҳ яна бошқа хизматкорларини юбориб:- Таклиф этилганларга айтингларки, мен зиёфат дастурхонини тайёрлаб қўйдим, ҳўкизлару бўрдоқиларим сўйилди, ҳаммаси тайёр. Тўйга келаверинглар! – дебди.

Бироқ улар яна назарга илмай, бири ўзининг даласига, бошқаси бозор-ўчарга кетибди.

Қолганлар эса подшоҳ хизматкорларини тутиб, хўрлаб, ўлдиришибди.

Подшоҳ буни эшитиб, ғазабланибди. Қўшинларини юборибди-да, қотилларни тиғдан ўтказиб, шаҳарларини кулга айлантирибди.

Кейин у қолган хизматкорларига:- Никоҳ тўйи тайёр, лекин таклиф этилганлар бунга муносиб эмас эканлар.

Шунинг учун чорраҳаларга бориб, кимни топсангизлар, тўйга чақиринглар, – деб буюрибди.

Бу хизматкорлар йўлга чиқиб, учратганларининг ҳаммасини – ёмонларни ҳам, яхшиларни ҳам тўплашибди. Тўйхона меҳмонларга тўлиб кетибди.

Подшоҳ меҳмонларни кўриш учун кирганда, у ерда никоҳ кийимида кийинмаган бир одамни кўрибди

ва ундан:- Дўстим, никоҳ кийимисиз бу ерга қандай кирдинг? – деб сўрабди, у индамабди.

Шунда подшоҳ малайларига буйруқ бериб:- Унинг қўл-оёқларини боғлаб, ташқарига, қоронғиликка ташланглар. У ерда йиғи-сиғи ва оҳу воҳ бўлади, – дебди.

Шунга ўхшаб, Худо* даъват этганлар кўп, аммо танланганлар оздир”.

Шундан кейин фарзийлар бориб, Исони У айтадиган бирон сўзи орқали илинтириш чорасини маслаҳатлашиб олдилар.

Улар ўз шогирдларини Ҳирод тарафдорлари билан бирга Исонинг олдига юборишди. Булар Исога:- Устоз, – дейишди, – Биз биламизки, Сен ҳақиқатгўйсан ва Худонинг ҳақ йўлини ўргатиб юрибсан. Кимларгадир маъқул бўлишни ўйлаб ўтирмайсан, ҳеч кимни юз-хотир қилмайсан ҳам.

Энди бизларга айт-чи, Сенинг фикринг қандай? Қайсарга солиқ тўлаш динга мувофиқми, ёки йўқми?

Лекин Исо уларнинг шумлигини билиб:- Мунофиқлар! – деди, – Нега Мени синаб кўрмоқчисизлар?

Қани, Менга солиққа тўланадиган тангани кўрсатинглар-чи.Улар Исога бир динор келтиргач,

- Бу сурат ва ёзув кимники? – деб сўради.

- Қайсарники, – дедилар.- Ундай бўлса, Қайсарнинг ҳақини Қайсарга, Худонинг ҳақини Худога беринглар, – деди Исо.

Буни эшитганларида ҳайрон бўлдилар ва Исонинг олдидан узоқлашдилар.

Қиёмат йўқ, деб айтадиган саддуқийлар ўша куни Исонинг олдига келиб,

Унга савол бердилар:- Эй Устоз! Мусо пайғамбар деганки: “Агар ким фарзанд кўрмасдан дунёдан ўтса, укаси унинг хотинини никоҳига олиб, акасининг зурриётини тикласин”.

Бизда етти ака-ука бор эди. Биринчиси уйланиб, фарзанд кўрмай қазо қилди, хотини эса укасига қолди.

Иккинчи, учинчи, ҳатто еттинчигача ҳамманинг бошига шу кўргилик тушди.

Ҳаммадан кейин хотин ҳам ўлди.

Шундай қилиб, у қиёматда еттовидан қайси бирининг хотини саналар экан? Чунки у ҳаммасига хотин бўлган эди-ку.

Исо уларга жавоб бериб деди:- Сиз Муқаддас Китобни ҳам, Худонинг қудратини ҳам билмаганингиздан адашяпсизлар.

Чунки охиратда на уйланадилар ва на эрга тегадилар, балки осмондаги Худо фаришталарига ўхшайдилар.

Ўликларнинг қайта тирилишига келсак, Худонинг сизларга йўллаганини ҳеч ўқимагансизми?

“Мен Иброҳимнинг Худоси, Исҳоқнинг Худоси ва Ёқубнинг Худосиман”, – деган эди У. Худо эса ўликларнинг эмас, тирикларнинг Худосидир.

Халқ буни эшитиб, Исо таълимотига маҳлиё бўлди.

Исо саддуқийларни жим қилиб қўйганини фарзийлар эшитгач, бир жойга тўпландилар.

Улардан Таврот тафсирчиси бўлган бириси Исони синаш ниятида Ундан:

- Устоз, Тавротнинг қайси амри буюк? – деб сўради.

Исо унга:- “Эганг Худовандни бутун қалбинг билан, бутун жонинг билан ва бутун онгинг билан севгин”.

Бу – биринчи ва энг буюк амр.

Иккинчиси эса шунга ўхшашдир: “Ўзгани ўзинг каби севгин”.

Бутун Илоҳий Буйруқ ва пайғамбар оятларининг ҳаммаси ҳам мана шу икки амрга таянади.

Фарзийлар йиғилишганда, Исо улардан сўради:

- Масиҳ ҳақида қандай фикрларингиз бор? У кимнинг ўғли?- Довуднинг ўғли-да, – деб жавоб бердилар.

Исо уларга деди:- У ҳолда, қандай қилиб Довуд илоҳий илҳом билан Масиҳни Раббим деб атаган? Мана, Довуд нима деган:

“Худованд менинг Раббимга айтди:Ёвларингни оёқларинг остига йиқитмагунимча,Сен Менинг ўнг томонимда ўлтириб тургин”.

Демак, Довуд Уни Раббим деб атаган бўлса, қандай қилиб У Довуднинг ўғли бўлади?

Ва ҳеч ким Исога бир оғиз сўз жавоб беролмади. Ўша кундан бошлаб яна ҳеч ким Ундан бирон гап сўрашга журъат этмади.

От Матѳе́а, Глава 22