Скрыть
25:1
25:2
25:3
25:4
25:5
25:6
25:7
25:8
25:9
25:16
25:17
25:18
25:19
25:20
25:22
25:23
25:24
25:25
25:26
25:27
25:28
25:32
25:33
25:36
25:37
25:38
25:39
25:42
25:43
25:44
25:45
Глава 26 
26:1
26:5
26:7
26:8
26:9
26:10
26:12
26:13
26:16
26:18
26:19
26:22
26:23
26:25
26:27
26:29
26:30
26:33
26:35
26:38
26:40
26:41
26:42
26:43
26:44
26:45
26:46
26:48
26:49
26:50
26:51
26:55
26:56
26:58
26:60
26:62
26:65
26:66
26:68
26:69
26:71
26:72
26:73
26:75
Глава 27 
27:3
27:4
27:6
27:7
27:10
27:13
27:14
27:15
27:16
27:18
27:19
27:21
27:22
27:23
27:24
27:25
27:27
27:28
27:29
27:30
27:31
27:32
27:36
27:41
27:42
27:44
27:47
27:49
27:50
27:52
27:53
27:54
27:55
27:56
27:58
27:59
27:60
27:61
27:62
27:63
27:64
27:65
27:66
Синодальный
1 Притча о десяти девах; 14 о талантах; 31 О Страшном Суде; отделение праведников от грешников.
[Зач. 104.] Тогда подобно будет Царство Небесное десяти девам, которые, взяв светильники свои, вышли навстречу жениху.
Из них пять было мудрых и пять неразумных.
Неразумные, взяв светильники свои, не взяли с собою масла.
Мудрые же, вместе со светильниками своими, взяли масла в сосудах своих.
И как жених замедлил, то задремали все и уснули.
Но в полночь раздался крик: вот, жених идет, выходите навстречу ему.
Тогда встали все девы те и поправили светильники свои.
Неразумные же сказали мудрым: дайте нам вашего масла, потому что светильники наши гаснут.
А мудрые отвечали: чтобы не случилось недостатка и у нас и у вас, пойдите лучше к продающим и купите себе.
Когда же пошли они покупать, пришел жених, и готовые вошли с ним на брачный пир, и двери затворились;
после приходят и прочие девы, и говорят: Господи! Господи! отвори нам.
Он же сказал им в ответ: истинно говорю вам: не знаю вас.
Итак, бодрствуйте, потому что не знаете ни дня, ни часа, в который приидет Сын Человеческий.
[Зач. 105.] Ибо Он поступит, как человек, который, отправляясь в чужую страну, призвал рабов своих и поручил им имение свое:
и одному дал он пять талантов, другому два, иному один, каждому по его силе; и тотчас отправился.
Получивший пять талантов пошел, употребил их в дело и приобрел другие пять талантов;
точно так же и получивший два таланта приобрел другие два;
получивший же один талант пошел и закопал его в землю и скрыл серебро господина своего.
По долгом времени, приходит господин рабов тех и требует у них отчета.
И, подойдя, получивший пять талантов принес другие пять талантов и говорит: господин! пять талантов ты дал мне; вот, другие пять талантов я приобрел на них.
Господин его сказал ему: хорошо, добрый и верный раб! в малом ты был верен, над многим тебя поставлю; войди в радость господина твоего.
Подошел также и получивший два таланта и сказал: господин! два таланта ты дал мне; вот, другие два таланта я приобрел на них.
Господин его сказал ему: хорошо, добрый и верный раб! в малом ты был верен, над многим тебя поставлю; войди в радость господина твоего.
Подошел и получивший один талант и сказал: господин! я знал тебя, что ты человек жестокий, жнешь, где не сеял, и собираешь, где не рассыпа́л,
и, убоявшись, пошел и скрыл талант твой в земле; вот тебе твое.
Господин же его сказал ему в ответ: лукавый раб и ленивый! ты знал, что я жну, где не сеял, и собираю, где не рассыпа́л;
посему надлежало тебе отдать серебро мое торгующим, и я, придя, получил бы мое с прибылью;
итак, возьмите у него талант и дайте имеющему десять талантов,
ибо всякому имеющему дастся и приумножится, а у неимеющего отнимется и то́, что́ имеет;
а негодного раба выбросьте во тьму внешнюю: там будет плач и скрежет зубов. Сказав сие, возгласил: кто имеет уши слышать, да слышит!
[Зач. 106.] Когда же приидет Сын Человеческий во славе Своей и все святые Ангелы с Ним, тогда сядет на престоле славы Своей,
и соберутся пред Ним все народы; и отделит одних от других, как пастырь отделяет овец от козлов;
и поставит овец по правую Свою сторону, а козлов – по левую.
Тогда скажет Царь тем, которые по правую сторону Его: приидите, благословенные Отца Моего, наследуйте Царство, уготованное вам от создания мира:
ибо алкал Я, и вы дали Мне есть; жаждал, и вы напоили Меня; был странником, и вы приняли Меня;
был наг, и вы одели Меня; был болен, и вы посетили Меня; в темнице был, и вы пришли ко Мне.
Тогда праведники скажут Ему в ответ: Господи! когда мы видели Тебя алчущим, и накормили? или жаждущим, и напоили?
когда мы видели Тебя странником, и приняли? или нагим, и одели?
когда мы видели Тебя больным, или в темнице, и пришли к Тебе?
И Царь скажет им в ответ: истинно говорю вам: так как вы сделали это одному из сих братьев Моих меньших, то сделали Мне.
Тогда скажет и тем, которые по левую сторону: идите от Меня, проклятые, в огонь вечный, уготованный диаволу и ангелам его:
ибо алкал Я, и вы не дали Мне есть; жаждал, и вы не напоили Меня;
был странником, и не приняли Меня; был наг, и не одели Меня; болен и в темнице, и не посетили Меня.
Тогда и они скажут Ему в ответ: Господи! когда мы видели Тебя алчущим, или жаждущим, или странником, или нагим, или больным, или в темнице, и не послужили Тебе?
Тогда скажет им в ответ: истинно говорю вам: так как вы не сделали этого одному из сих меньших, то не сделали Мне.
И пойдут сии в му́ку вечную, а праведники в жизнь вечную.
1 Предсказание Иисуса Христа о Своей смерти; заговор первосвященников и старейшин. 6 Помазание Иисуса Христа в Вифании. 14 Предательство Иуды. 17 Приготовление к Пасхе. 20 Вечеря Господня; хлеб и чаша. 31 Предсказание об отречении Петра. 36 Гефсимания; 47 предательство и взятие Иисуса. 57 На суде Синедриона. 69 Отречение Петра.
[Зач. 107.] Когда Иисус окончил все слова сии, то сказал ученикам Своим:
вы знаете, что через два дня будет Пасха, и Сын Человеческий предан будет на распятие.
Тогда собрались первосвященники и книжники и старейшины народа во двор первосвященника, по имени Каиафы,
и положили в совете взять Иисуса хитростью и убить;
но говорили: только не в праздник, чтобы не сделалось возмущения в народе.
[Зач. 108.] Когда же Иисус был в Вифании, в доме Симона прокаженного,
приступила к Нему женщина с алавастровым сосудом мира драгоценного и возливала Ему возлежащему на голову.
Увидев это, ученики Его вознегодовали и говорили: к чему такая трата?
Ибо можно было бы продать это миро за большую цену и дать нищим.
Но Иисус, уразумев сие, сказал им: что смущаете женщину? она доброе дело сделала для Меня:
ибо нищих всегда имеете с собою, а Меня не всегда имеете;
возлив миро сие на тело Мое, она приготовила Меня к погребению;
истинно говорю вам: где ни будет проповедано Евангелие сие в целом мире, сказано будет в память ее и о том, что она сделала.
Тогда один из двенадцати, называемый Иуда Искариот, пошел к первосвященникам
и сказал: что вы дадите мне, и я вам предам Его? Они предложили ему тридцать сребреников;
и с того времени он искал удобного случая предать Его.
В первый же день опресночный приступили ученики к Иисусу и сказали Ему: где велишь нам приготовить Тебе пасху?
Он сказал: пойдите в город к такому-то и скажите ему: Учитель говорит: время Мое близко; у тебя совершу пасху с учениками Моими.
Ученики сделали, как повелел им Иисус, и приготовили пасху.
Когда же настал вечер, Он возлег с двенадцатью учениками;
и когда они ели, сказал: истинно говорю вам, что один из вас предаст Меня.
Они весьма опечалились, и начали говорить Ему, каждый из них: не я ли, Господи?
Он же сказал в ответ: опустивший со Мною руку в блюдо, этот предаст Меня;
впрочем Сын Человеческий идет, как писано о Нем, но горе тому человеку, которым Сын Человеческий предается: лучше было бы этому человеку не родиться.
При сем и Иуда, предающий Его, сказал: не я ли, Равви́? Иисус говорит ему: ты сказал.
И когда они ели, Иисус взял хлеб и, благословив, преломил и, раздавая ученикам, сказал: приимите, ядите: сие есть Тело Мое.
И, взяв чашу и благодарив, подал им и сказал: пейте из нее все,
ибо сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая во оставление грехов.
Сказываю же вам, что отныне не буду пить от плода сего виноградного до того дня, когда буду пить с вами новое вино в Царстве Отца Моего.
И, воспев, пошли на гору Елеонскую.
Тогда говорит им Иисус: все вы соблазнитесь о Мне в эту ночь, ибо написано: поражу пастыря, и рассеются овцы стада;
по воскресении же Моем предварю вас в Галилее.
Петр сказал Ему в ответ: если и все соблазнятся о Тебе, я никогда не соблазнюсь.
Иисус сказал ему: истинно говорю тебе, что в эту ночь, прежде нежели пропоет петух, трижды отречешься от Меня.
Говорит Ему Петр: хотя бы надлежало мне и умереть с Тобою, не отрекусь от Тебя. Подобное говорили и все ученики.
Потом приходит с ними Иисус на место, называемое Гефсимания, и говорит ученикам: посидите тут, пока Я пойду, помолюсь там.
И, взяв с Собою Петра и обоих сыновей Зеведеевых, начал скорбеть и тосковать.
Тогда говорит им Иисус: душа Моя скорбит смертельно; побудьте здесь и бодрствуйте со Мною.
И, отойдя немного, пал на лицо Свое, молился и говорил: Отче Мой! если возможно, да минует Меня чаша сия; впрочем не как Я хочу, но как Ты.
И приходит к ученикам и находит их спящими, и говорит Петру: та́к ли не могли вы один час бодрствовать со Мною?
бодрствуйте и молитесь, чтобы не впасть в искушение: дух бодр, плоть же немощна.
Еще, отойдя в другой раз, молился, говоря: Отче Мой! если не может чаша сия миновать Меня, чтобы Мне не пить ее, да будет воля Твоя.
И, придя, находит их опять спящими, ибо у них глаза отяжелели.
И, оставив их, отошел опять и помолился в третий раз, сказав то же слово.
Тогда приходит к ученикам Своим и говорит им: вы всё еще спите и почиваете? вот, приблизился час, и Сын Человеческий предается в руки грешников;
встаньте, пойдем: вот, приблизился предающий Меня.
И, когда еще говорил Он, вот Иуда, один из двенадцати, пришел, и с ним множество народа с мечами и кольями, от первосвященников и старейшин народных.
Предающий же Его дал им знак, сказав: Кого я поцелую, Тот и есть, возьмите Его.
И, тотчас подойдя к Иисусу, сказал: радуйся, Равви́! И поцеловал Его.
Иисус же сказал ему: друг, для чего ты пришел? Тогда подошли и возложили руки на Иисуса, и взяли Его.
И вот, один из бывших с Иисусом, простерши руку, извлек меч свой и, ударив раба первосвященникова, отсек ему ухо.
Тогда говорит ему Иисус: возврати меч твой в его место, ибо все, взявшие меч, мечом погибнут;
или думаешь, что Я не могу теперь умолить Отца Моего, и Он представит Мне более, нежели двенадцать легионов Ангелов?
как же сбудутся Писания, что та́к должно быть?
В тот час сказал Иисус народу: как будто на разбойника вышли вы с мечами и кольями взять Меня; каждый день с вами сидел Я, уча в храме, и вы не брали Меня.
Сие же всё было, да сбудутся Писания пророков. Тогда все ученики, оставив Его, бежали.
[Зач. 109.] А взявшие Иисуса отвели Его к Каиафе первосвященнику, куда собрались книжники и старейшины.
Петр же следовал за Ним издали, до двора первосвященникова; и, войдя внутрь, сел со служителями, чтобы видеть конец.
Первосвященники и старейшины и весь синедрион* искали лжесвидетельства против Иисуса, чтобы предать Его смерти, //*Верховное судилище.
и не находили; и, хотя много лжесвидетелей приходило, не нашли. Но наконец пришли два лжесвидетеля
и сказали: Он говорил: могу разрушить храм Божий и в три дня создать его.
И, встав, первосвященник сказал Ему: что же ничего не отвечаешь? что́ они против Тебя свидетельствуют?
Иисус молчал. И первосвященник сказал Ему: заклинаю Тебя Богом живым, скажи нам, Ты ли Христос, Сын Божий?
Иисус говорит ему: ты сказал; даже сказываю вам: отныне у́зрите Сына Человеческого, сидящего одесную силы и грядущего на облаках небесных.
Тогда первосвященник разодрал одежды свои и сказал: Он богохульствует! на что́ еще нам свидетелей? вот, теперь вы слышали богохульство Его!
как вам кажется? Они же сказали в ответ: повинен смерти.
Тогда плевали Ему в лице и заушали Его; другие же ударяли Его по ланитам
и говорили: прореки нам, Христос, кто ударил Тебя?
Петр же сидел вне на дворе. И подошла к нему одна служанка и сказала: и ты был с Иисусом Галилеянином.
Но он отрекся перед всеми, сказав: не знаю, что ты говоришь.
Когда же он выходил за ворота, увидела его другая, и говорит бывшим там: и этот был с Иисусом Назореем.
И он опять отрекся с клятвою, что не знает Сего Человека.
Немного спустя подошли стоявшие там и сказали Петру: точно и ты из них, ибо и речь твоя обличает тебя.
Тогда он начал клясться и божиться, что не знает Сего Человека. И вдруг запел петух.
И вспомнил Петр слово, сказанное ему Иисусом: прежде нежели пропоет петух, трижды отречешься от Меня. И выйдя вон, плакал горько.
1 Суд Пилата; конец Иуды. 27 Багряница и терновый венец; распятие; 38 насмешки над Иисусом Христом; 45 возгласы с Креста; Его смерть; 57 погребение. 62 Охрана гроба.
[Зач. 110.] Когда же настало утро, все первосвященники и старейшины народа имели совещание об Иисусе, чтобы предать Его смерти;
и, связав Его, отвели и предали Его Понтию Пилату, правителю.
[Зач. 111.] Тогда Иуда, предавший Его, увидев, что Он осужден, и, раскаявшись, возвратил тридцать сребреников первосвященникам и старейшинам,
говоря: согрешил я, предав кровь невинную. Они же сказали ему: что́ нам до того? смотри сам.
И, бросив сребреники в храме, он вышел, пошел и удавился.
Первосвященники, взяв сребреники, сказали: непозволительно положить их в сокровищницу церковную, потому что это цена крови.
Сделав же совещание, купили на них землю горшечника, для погребения странников;
посему и называется земля та «землею крови» до сего дня.
Тогда сбылось реченное через пророка Иеремию, который говорит: и взяли тридцать сребреников, цену Оцененного, Которого оценили сыны Израиля,
и дали их за землю горшечника, как сказал мне Господь.
Иисус же стал пред правителем. И спросил Его правитель: Ты Царь Иудейский? Иисус сказал ему: ты говоришь.
И когда обвиняли Его первосвященники и старейшины, Он ничего не отвечал.
Тогда говорит Ему Пилат: не слышишь, сколько свидетельствуют против Тебя?
И не отвечал ему ни на одно слово, так что правитель весьма дивился.
На праздник же Пасхи правитель имел обычай отпускать народу одного узника, которого хотели.
Был тогда у них известный узник, называемый Варавва;
итак, когда собрались они, сказал им Пилат: кого хотите, чтобы я отпустил вам: Варавву, или Иисуса, называемого Христом?
ибо знал, что предали Его из зависти.
Между тем, как сидел он на судейском месте, жена его послала ему сказать: не делай ничего Праведнику Тому, потому что я ныне во сне много пострадала за Него.
Но первосвященники и старейшины возбудили народ просить Варавву, а Иисуса погубить.
Тогда правитель спросил их: кого из двух хотите, чтобы я отпустил вам? Они сказали: Варавву.
Пилат говорит им: что́ же я сделаю Иисусу, называемому Христом? Говорят ему все: да будет распят.
Правитель сказал: какое же зло сделал Он? Но они еще сильнее кричали: да будет распят.
Пилат, видя, что ничто не помогает, но смятение увеличивается, взял воды и умыл руки перед народом, и сказал: невиновен я в крови Праведника Сего; смотрите вы.
И, отвечая, весь народ сказал: кровь Его на нас и на детях наших.
Тогда отпустил им Варавву, а Иисуса, бив, предал на распятие.
[Зач. 112.] Тогда воины правителя, взяв Иисуса в преторию*, собрали на Него весь полк //*Судилище преторское.
и, раздев Его, надели на Него багряницу;
и, сплетши венец из терна, возложили Ему на голову и дали Ему в правую руку трость; и, становясь пред Ним на колени, насмехались над Ним, говоря: радуйся, Царь Иудейский!
и плевали на Него и, взяв трость, били Его по голове.
И когда насмеялись над Ним, сняли с Него багряницу, и одели Его в одежды Его, и повели Его на распятие.
Выходя, они встретили одного Киринеянина, по имени Симона; сего заставили нести крест Его.
[Зач. 113.] И, придя на место, называемое Голгофа, что значит: Лобное место,
дали Ему пить уксуса, смешанного с желчью; и, отведав, не хотел пить.
Распявшие же Его делили одежды Его, бросая жребий;
и, сидя, стерегли Его там;
и поставили над головою Его надпись, означающую вину Его: Сей есть Иисус, Царь Иудейский.
Тогда распяты с Ним два разбойника: один по правую сторону, а другой по левую.
Проходящие же злословили Его, кивая головами своими
и говоря: Разрушающий храм и в три дня Созидающий! спаси Себя Самого; если Ты Сын Божий, сойди с креста.
Подобно и первосвященники с книжниками и старейшинами и фарисеями, насмехаясь, говорили:
других спасал, а Себя Самого не может спасти; если Он Царь Израилев, пусть теперь сойдет с креста, и уверуем в Него;
уповал на Бога; пусть теперь избавит Его, если Он угоден Ему. Ибо Он сказал: Я Божий Сын.
Также и разбойники, распятые с Ним, поносили Его.
От шестого же часа тьма была по всей земле до часа девятого;
а около девятого часа возопил Иисус громким голосом: Или́, Или́! лама́ савахфани́? то есть: Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?
Некоторые из стоявших там, слыша это, говорили: Илию зовет Он.
И тотчас побежал один из них, взял губку, наполнил уксусом и, наложи́в на трость, давал Ему пить;
а другие говорили: постой, посмотрим, придет ли Илия спасти Его.
Иисус же, опять возопив громким голосом, испустил дух.
И вот, завеса в храме раздралась надвое, сверху донизу; и земля потряслась; и камни расселись;
и гробы отверзлись; и многие тела усопших святых воскресли
и, выйдя из гробов по воскресении Его, вошли во святой град и явились многим.
Сотник же и те, которые с ним стерегли Иисуса, видя землетрясение и все бывшее, устрашились весьма и говорили: воистину Он был Сын Божий.
Там были также и смотрели издали многие женщины, которые следовали за Иисусом из Галилеи, служа Ему;
между ними были Мария Магдалина и Мария, мать Иакова и Иосии, и мать сыновей Зеведеевых.
Когда же настал вечер, пришел богатый человек из Аримафеи, именем Иосиф, который также учился у Иисуса;
он, придя к Пилату, просил тела Иисусова. Тогда Пилат приказал отдать тело;
и, взяв тело, Иосиф обвил его чистою плащаницею* //*Полотном.
и положил его в новом своем гробе, который высек он в скале; и, привалив большой камень к двери гроба, удалился.
Была же там Мария Магдалина и другая Мария, которые сидели против гроба.
[Зач. 114.] На другой день, который следует за пятницею, собрались первосвященники и фарисеи к Пилату
и говорили: господин! Мы вспомнили, что обманщик Тот, еще будучи в живых, сказал: после трех дней воскресну;
итак, прикажи охранять гроб до третьего дня, чтобы ученики Его, придя ночью, не украли Его и не сказали народу: воскрес из мертвых; и будет последний обман хуже первого.
Пилат сказал им: имеете стражу; пойдите, охраняйте, как знаете.
Они пошли и поставили у гроба стражу, и приложили к камню печать.
Церковнославянский (рус)
Тогда́ уподо́бися Ца́р­ст­вiе Небе́сное десяти́мъ дѣ́вамъ, я́же прiя́ша свѣти́лники своя́ и изыдо́ша въ срѣ́тенiе жениху́:
пя́ть же бѣ́ от­ ни́хъ мудры́ и пя́ть юро́дивы.
Юро́дивыя же, прiе́мшя свѣти́лники своя́, не взя́ша съ собо́ю еле́а:
му́дрыя же прiя́ша еле́й въ сосу́дѣхъ со свѣти́лники сво­и́ми:
косня́щу же жениху́, воз­дрема́шася вся́ и спа́ху.
Полу́нощи же во́пль бы́сть: се́, жени́хъ гряде́тъ, исходи́те въ срѣ́тенiе его́.
Тогда́ воста́ша вся́ дѣ́вы ты́я и украси́ша свѣти́лники своя́.
Юро́дивыя же му́дрымъ рѣ́ша: дади́те на́мъ от­ еле́а ва́­шего, я́ко свѣти́лницы на́ши угаса́ютъ.
Отвѣща́ша же му́дрыя, глаго́люща: еда́ ка́ко не доста́нетъ на́мъ и ва́мъ: иди́те же па́че къ продаю́щымъ и купи́те себѣ́.
Иду́щымъ же и́мъ купи́ти, прiи́де жени́хъ: и гото́выя внидо́ша съ ни́мъ на бра́ки, и затворе́ны бы́ша две́ри.
Послѣди́ же прiидо́ша и про́чыя дѣ́вы, глаго́лющя: го́споди, го́споди, от­ве́рзи на́мъ.
О́нъ же от­вѣща́въ рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, не вѣ́мъ ва́съ.
Бди́те у́бо, я́ко не вѣ́сте дне́ ни часа́, въ о́ньже Сы́нъ Человѣ́ческiй прiи́детъ.
[Зач. 105.] Я́коже бо человѣ́къ нѣ́кiй от­ходя́ при­­зва́ своя́ рабы́ и предаде́ и́мъ имѣ́нiе свое́:
и о́вому у́бо даде́ пя́ть тала́нтъ, о́вому же два́, о́вому же еди́нъ, кому́ждо проти́ву си́лы его́: и отъи́де а́бiе.
Ше́дъ же прiе́мый пя́ть тала́нтъ, дѣ́ла въ ни́хъ и сотвори́ другі́я пя́ть тала́нтъ:
та́кожде и и́же два́, при­­обрѣ́те и то́й друга́я два́:
прiе́мый же еди́нъ, ше́дъ вкопа́ [его́] въ зе́млю и скры́ сребро́ господи́на сво­его́.
По мно́зѣ же вре́мени прiи́де господи́нъ ра́бъ тѣ́хъ и стяза́ся съ ни́ми о словеси́.
И при­­сту́пль пя́ть тала́нтъ прiе́мый, при­­несе́ другі́я пя́ть тала́нтъ, глаго́ля: го́споди, пя́ть тала́нтъ ми́ еси́ пре́далъ: се́, другі́я пя́ть тала́нтъ при­­обрѣто́хъ и́ми.
Рече́ же ему́ госпо́дь его́: до́брѣ, ра́бе благі́й и вѣ́рный: о ма́лѣ бы́лъ еси́ вѣ́ренъ, надъ мно́гими тя́ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода тво­его́.
Присту́пль же и и́же два́ тала́нта прiе́мый, рече́: го́споди, два́ тала́нта ми́ еси́ пре́далъ: се́, друга́я два́ тала́нта при­­обрѣто́хъ и́ма.
Рече́ [же] ему́ госпо́дь его́: до́брѣ, ра́бе благі́й и вѣ́рный: о ма́лѣ [ми́] бы́лъ еси́ вѣ́ренъ, надъ мно́гими тя́ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода тво­его́.
Присту́пль же и прiе́мый еди́нъ тала́нтъ, рече́: го́споди, вѣ́дяхъ тя́, я́ко же́стокъ еси́ человѣ́къ, жне́ши, идѣ́же не сѣ́ялъ еси́, и собира́еши идѣ́же не расточи́лъ еси́:
и убоя́вся, ше́дъ скры́хъ тала́нтъ тво́й въ земли́: [и] се́, и́маши твое́.
Отвѣща́въ же госпо́дь его́ рече́ ему́: лука́вый ра́бе и лѣни́вый, вѣ́дѣлъ еси́, я́ко жну́ идѣ́же не сѣ́яхъ, и собира́ю идѣ́же не расточи́хъ:
подоба́­ше у́бо тебѣ́ вда́ти сребро́ мое́ торжнико́мъ, и при­­ше́дъ а́зъ взя́лъ бы́хъ свое́ съ ли́хвою:
воз­ми́те у́бо от­ него́ тала́нтъ и дади́те иму́щему де́сять тала́нтъ:
иму́щему бо вездѣ́ дано́ бу́детъ и преизбу́детъ: от­ неиму́щаго же, и е́же мни́т­ся имѣ́я, взя́то бу́детъ от­ него́:
и неключи́маго раба́ вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ. Сiя́ глаго́ля воз­гласи́: имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.
[Зач. 106.] Егда́ же прiи́детъ Сы́нъ Человѣ́ческiй въ сла́вѣ Сво­е́й и вси́ святі́и А́нгели съ Ни́мъ, тогда́ ся́детъ на престо́лѣ сла́вы Сво­ея́,
и соберу́т­ся предъ Ни́мъ вси́ язы́цы: и разлучи́тъ и́хъ дру́гъ от­ дру́га, я́коже па́стырь разлуча́етъ о́вцы от­ ко́злищъ:
и поста́витъ о́вцы одесну́ю Себе́, а ко́злища ошу́юю.
Тогда́ рече́тъ Ца́рь су́щымъ одесну́ю Его́: прiиди́те, благослове́н­нiи Отца́ Мо­его́, наслѣ́дуйте угото́ван­ное ва́мъ Ца́р­ст­вiе от­ сложе́нiя мíра:
взалка́хся бо, и да́сте Ми́ я́сти: воз­жада́хся, и напо­и́сте Мя́: стра́ненъ бѣ́хъ, и введо́сте Мене́:
на́гъ, и одѣ́ясте Мя́: бо́ленъ, и посѣти́сте Мене́: въ темни́цѣ бѣ́хъ, и прiидо́сте ко Мнѣ́.
Тогда́ от­вѣща́ютъ Ему́ пра́ведницы, глаго́люще: Го́споди, когда́ Тя́ ви́дѣхомъ а́лчуща, и напита́хомъ? Или́ жа́ждуща, и напо­и́хомъ?
Когда́ же Тя́ ви́дѣхомъ стра́н­на, и введо́хомъ? Или́ на́га, и одѣ́яхомъ?
Когда́ же Тя́ ви́дѣхомъ боля́ща, или́ въ темни́цѣ, и прiидо́хомъ къ Тебѣ́?
И от­вѣща́въ Ца́рь рече́тъ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, поне́же сотвори́сте еди́ному си́хъ бра́тiй Мо­и́хъ ме́ншихъ, Мнѣ́ сотвори́сте.
Тогда́ рече́тъ и су́щымъ ошу́юю [Его́]: иди́те от­ Мене́, прокля́тiи, во о́гнь вѣ́чный, угото́ван­ный дiа́волу и а́ггеломъ его́:
взалка́хся бо, и не да́сте Ми́ я́сти: воз­жада́хся, и не напо­и́сте Мене́:
стра́ненъ бѣ́хъ, и не введо́сте Мене́: на́гъ, и не одѣ́ясте Мене́: бо́ленъ и въ темни́цѣ, и не посѣти́сте Мене́.
Тогда́ от­вѣща́ютъ Ему́ и ті́и, глаго́люще: Го́споди, когда́ Тя́ ви́дѣхомъ а́лчуща, или́ жа́ждуща, или́ стра́н­на, или́ на́га, или́ бо́льна, или́ въ темни́цѣ, и не послужи́хомъ Тебѣ́?
Тогда́ от­вѣща́етъ и́мъ, глаго́ля: ами́нь глаго́лю ва́мъ, поне́же не сотвори́сте еди́ному си́хъ ме́ншихъ, ни Мнѣ́ сотвори́сте.
И и́дутъ сі́и въ му́ку вѣ́чную, пра́ведницы же въ живо́тъ вѣ́чный.
[Зач. 107.] И бы́сть, егда́ сконча́ Иису́съ вся́ словеса́ сiя́, рече́ ученико́мъ Сво­и́мъ:
вѣ́сте, я́ко по двою́ дню́ Па́сха бу́детъ, и Сы́нъ Человѣ́ческiй пре́данъ бу́детъ на пропя́тiе.
Тогда́ собра́шася архiере́е и кни́жницы и ста́рцы людсті́и во дво́ръ архiере́овъ, глаго́лемаго Каiа́фы,
и совѣща́ша, да Иису́са ле́стiю и́мутъ и убiю́тъ:
глаго́лаху же: но не въ пра́здникъ, да не молва́ бу́детъ въ лю́дехъ.
[Зач. 108.] Иису́су же бы́в­шу въ Виѳа́нiи, въ дому́ Си́мона прокаже́н­наго,
при­­ступи́ къ Нему́ жена́, сткля́ницу ми́ра иму́щи многоцѣ́н­наго, и воз­лива́­ше на главу́ Его́ воз­лежа́ща.
Ви́дѣв­ше же ученицы́ Его́ негодова́ша, глаго́люще: чесо́ ра́ди ги́бель сiя́ [бы́сть]?
можа́­ше бо сiе́ ми́ро продано́ бы́ти на мно́зѣ и да́тися ни́щымъ.
Разумѣ́въ же Иису́съ рече́ и́мъ: что́ тружда́ете жену́? Дѣ́ло бо добро́ содѣ́ла о Мнѣ́:
всегда́ бо ни́щыя и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате:
воз­лiя́в­ши бо сiя́ ми́ро сiе́ на тѣ́ло Мое́, на погребе́нiе Мя́ сотвори́:
ами́нь глаго́лю ва́мъ: идѣ́же а́ще проповѣ́дано бу́детъ Ева́нгелiе сiе́ во все́мъ мíрѣ, рече́т­ся и е́же сотвори́ сiя́, въ па́мять ея́.
Тогда́ ше́дъ еди́нъ от­ обою­на́­де­ся­те, глаго́лемый Иу́да Искарiо́тскiй, ко архiере́омъ,
рече́: что́ ми хо́щете да́ти, и а́зъ ва́мъ преда́мъ Его́? Они́ же поста́виша ему́ три́десять сре́бреникъ:
и от­то́лѣ иска́­ше удо́бна вре́мене, да Его́ преда́стъ.
Въ пе́рвый же де́нь опрѣсно́чный при­­ступи́ша ученицы́ ко Иису́су, глаго́люще Ему́: гдѣ́ хо́щеши угото́ваемъ Ти́ я́сти па́сху?
О́нъ же рече́: иди́те во гра́дъ ко о́нсицѣ, и рцы́те ему́: Учи́тель глаго́летъ: вре́мя Мое́ бли́зъ е́сть: у тебе́ сотворю́ па́сху со ученики́ Мо­и́ми.
И сотвори́ша ученицы́, я́коже повелѣ́ и́мъ Иису́съ, и угото́ваша па́сху.
Ве́черу же бы́в­шу, воз­лежа́­ше со обѣма­на́­де­ся­те ученико́ма:
и яду́щымъ и́мъ, рече́: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко еди́нъ от­ ва́съ преда́стъ Мя́.
И скорбя́ще зѣло́, нача́ша глаго́лати Ему́ еди́нъ кі́йждо и́хъ: еда́ а́зъ е́смь, Го́споди?
О́нъ же от­вѣща́въ рече́: омочи́вый со Мно́ю въ соли́ло ру́ку, то́й Мя́ преда́стъ:
Сы́нъ у́бо Человѣ́ческiй и́детъ, я́коже е́сть пи́сано о Не́мъ: го́ре же человѣ́ку тому́, и́мже Сы́нъ Человѣ́ческiй преда́ст­ся: добро́ бы бы́ло ему́, а́ще не бы́ роди́л­ся человѣ́къ то́й.
Отвѣща́въ же Иу́да предая́й Его́, рече́: еда́ а́зъ е́смь, Равви́? Глаго́ла ему́: ты́ ре́клъ еси́.
Яду́щымъ же и́мъ, прiе́мь Иису́съ хлѣ́бъ и благослови́въ преломи́, и дая́ше ученико́мъ, и рече́: прiими́те, яди́те: сiе́ е́сть Тѣ́ло Мое́.
И прiе́мъ ча́шу и хвалу́ воз­да́въ, даде́ и́мъ, глаго́ля: пі́йте от­ нея́ вси́:
сiя́ бо е́сть Кро́вь Моя́, Но́ваго Завѣ́та, я́же за мно́гiя излива́ема во оставле́нiе грѣхо́въ.
Глаго́лю же ва́мъ, я́ко не и́мамъ пи́ти от­ны́нѣ от­ сего́ плода́ ло́знаго, до дне́ того́, егда́ е́ пiю́ съ ва́ми но́во во Ца́р­ст­вiи Отца́ Мо­его́.
И воспѣ́в­ше изыдо́ша въ го́ру Елео́нску.
Тогда́ глаго́ла и́мъ Иису́съ: вси́ вы́ соблазните́ся о Мнѣ́ въ но́щь сiю́: пи́сано бо е́сть: поражу́ па́стыря, и разы́дут­ся о́вцы ста́да:
по воскресе́нiи же Мо­е́мъ варя́ю вы́ въ Галиле́и.
Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́ Ему́: а́ще и вси́ соблазня́т­ся о Тебѣ́, а́зъ никогда́же соблажню́ся.
Рече́ ему́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко въ сiю́ но́щь, пре́жде да́же але́кторъ не воз­гласи́тъ, трикра́ты от­ве́ржешися Мене́.
Глаго́ла ему́ Пе́тръ: а́ще ми́ е́сть и умре́ти съ Тобо́ю, не от­ве́ргуся Тебе́. Та́кожде и вси́ ученицы́ рѣ́ша.
Тогда́ прiи́де съ ни́ми Иису́съ въ ве́сь, нарица́емую Геѳсима́нiа, и глаго́ла ученико́мъ: сѣди́те ту́, до́ндеже ше́дъ помолю́ся та́мо.
И по­е́мъ Петра́ и о́ба сы́на Зеведе́ова, нача́тъ скорбѣ́ти и тужи́ти.
Тогда́ глаго́ла и́мъ Иису́съ: при­­ско́рбна е́сть душа́ Моя́ до сме́рти: пожди́те здѣ́ и бди́те со Мно́ю.
И преше́дъ ма́ло, паде́ на лицы́ Сво­е́мъ, моля́ся и глаго́ля: О́тче Мо́й, а́ще воз­мо́жно е́сть, да мимо­и́детъ от­ Мене́ ча́ша сiя́: оба́че не я́коже А́зъ хощу́, но я́коже Ты́.
И при­­ше́дъ ко ученико́мъ, и обрѣ́те и́хъ спя́щихъ, и глаго́ла Петро́ви: та́ко ли не воз­мого́сте еди́наго часа́ побдѣ́ти со Мно́ю?
Бди́те и моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть: ду́хъ у́бо бо́дръ, пло́ть же немощна́.
Па́ки втори́цею ше́дъ помоли́ся, глаго́ля: О́тче Мо́й, а́ще не мо́жетъ сiя́ ча́ша мимо­ити́ от­ Мене́, а́ще не пiю́ ея́, бу́ди во́ля Твоя́.
И при­­ше́дъ обрѣ́те и́хъ па́ки спя́щихъ: бѣ́ста бо и́мъ о́чи отяготѣ́нѣ.
И оста́вль и́хъ, ше́дъ па́ки, помоли́ся трети́цею, то́жде сло́во ре́къ.
Тогда́ прiи́де ко ученико́мъ Сво­и́мъ и глаго́ла и́мъ: спи́те про́чее и почива́йте: се́, при­­бли́жися ча́съ, и Сы́нъ Человѣ́ческiй предае́т­ся въ ру́ки грѣ́шниковъ:
воста́ните, и́демъ: се́, при­­бли́жися предая́й Мя́.
И еще́ Ему́ глаго́лющу, се́, Иу́да, еди́нъ от­ обою­на́­де­ся­те, прiи́де, и съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ору́жiемъ и дреко́льми, от­ архiере́й и ста́рецъ людски́хъ.
Предая́й же Его́ даде́ и́мъ зна́менiе, глаго́ля: Его́же а́ще лобжу́, То́й е́сть: ими́те Его́.
И а́бiе при­­сту́пль ко Иису́сови, рече́: ра́дуйся, Равви́. И облобыза́ Его́.
Иису́съ же рече́ ему́: дру́же, [твори́,] на не́же еси́ при­­ше́лъ {дру́же, на сiе́ ли при­­ше́лъ еси́?}. Тогда́ при­­сту́пльше воз­ложи́ша ру́цѣ на Иису́са и я́ша Его́.
И се́, еди́нъ от­ су́щихъ со Иису́сомъ, просте́ръ ру́ку, извлече́ но́жъ сво́й, и уда́ри раба́ архiере́ова, и урѣ́за ему́ у́хо.
Тогда́ глаго́ла ему́ Иису́съ: воз­врати́ но́жъ тво́й въ мѣ́сто его́: вси́ бо прiе́мшiи но́жъ ноже́мъ поги́бнутъ:
или́ мни́т­ся ти́, я́ко не могу́ ны́нѣ умоли́ти Отца́ Мо­его́, и предста́витъ Ми́ вя́щше не́же два­на́­де­ся­те легео́на А́нгелъ?
Ка́ко у́бо сбу́дут­ся Писа́нiя, я́ко та́ко подоба́етъ бы́ти?
Въ то́й ча́съ рече́ Иису́съ наро́домъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жiемъ и дреко́льми я́ти Мя́? По вся́ дни́ при­­ ва́съ сѣдѣ́хъ учя́ въ це́ркви, и не я́сте Мене́.
Се́ же все́ бы́сть, да сбу́дут­ся Писа́нiя проро́ческая. Тогда́ ученицы́ вси́ оста́вльше Его́ бѣжа́ша.
[Зач. 109.] [Во́ини] же е́мше Иису́са ведо́ша къ Каiа́фѣ архiере́ови, идѣ́же кни́жницы и ста́рцы собра́шася.
Пе́тръ же идя́ше по Не́мъ издале́ча до двора́ архiере́ова: и в­ше́дъ вну́трь, сѣдя́ше со слуга́ми, ви́дѣти кончи́ну.
Архiере́е же и ста́рцы и со́нмъ ве́сь иска́ху лжесвидѣ́тел­ст­ва на Иису́са, я́ко да убiю́тъ Его́,
и не обрѣта́ху: и мно́гимъ лжесвидѣ́телемъ при­­сту́пльшымъ, не обрѣто́ша. По́слѣжде же при­­ступи́в­ша два́ лжесвидѣ́теля,
рѣ́ста: Се́й рече́: могу́ разори́ти це́рковь Бо́жiю и треми́ де́нми созда́ти ю́.
И воста́въ архiере́й рече́ Ему́: ничесо́же ли от­вѣщава́еши, что́ сі́и на Тя́ свидѣ́тел­ст­вуютъ?
Иису́съ же молча́­ше. И от­вѣща́въ архiере́й рече́ Ему́: заклина́ю Тя́ Бо́гомъ живы́мъ, да рече́ши на́мъ, а́ще Ты́ еси́ Христо́съ, Сы́нъ Бо́жiй?
Глаго́ла ему́ Иису́съ: ты́ ре́клъ еси́: оба́че глаго́лю ва́мъ: от­се́лѣ у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго сѣдя́ща одесну́ю си́лы и гряду́ща на о́блацѣхъ небе́сныхъ.
Тогда́ архiере́й растерза́ ри́зы своя́, глаго́ля, я́ко хулу́ глаго́ла: что́ еще́ тре́буемъ свидѣ́телей? Се́, ны́нѣ слы́шасте хулу́ Его́:
что́ ва́мъ мни́т­ся? Они́ же от­вѣща́в­ше рѣ́ша: пови́ненъ е́сть сме́рти.
Тогда́ заплева́ша лице́ Его́ и па́кости Ему́ дѣ́яху {и по лани́тома бiя́ху Его́}: о́вiи же за лани́ту уда́риша {зауша́ху Его́},
глаго́люще: прорцы́ на́мъ, Христе́, кто́ е́сть ударе́й Тя́?
Пе́тръ же внѣ́ сѣдя́ше во дворѣ́. И при­­ступи́ къ нему́ еди́на рабы́ня, глаго́лющи: и ты́ бы́лъ еси́ со Иису́сомъ Галиле́йскимъ.
О́нъ же от­ве́ржеся предъ всѣ́ми, глаго́ля: не вѣ́мъ, что́ глаго́леши.
Изше́дшу же ему́ ко врато́мъ, узрѣ́ его́ друга́я, и глаго́ла су́щымъ та́мо: и се́й бѣ́ со Иису́сомъ Назоре́омъ.
И па́ки от­ве́ржеся съ кля́твою, я́ко не зна́ю Человѣ́ка.
Пома́лѣ же при­­ступи́в­ше стоя́щiи, рѣ́ша Петро́ви: во­и́стин­ну и ты́ от­ ни́хъ еси́, и́бо бесѣ́да твоя́ я́вѣ тя́ твори́тъ.
Тогда́ нача́тъ роти́тися и кля́тися, я́ко не зна́ю Человѣ́ка. И а́бiе пѣ́тель воз­гласи́.
И помяну́ Пе́тръ глаго́лъ Иису́совъ, рече́н­ный ему́, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не воз­гласи́тъ, трикра́ты от­ве́ржешися Мене́. И изше́дъ во́нъ пла́кася го́рько.
[Зач. 110.] У́тру же бы́в­шу, совѣ́тъ сотвори́ша вси́ архiере́е и ста́рцы людсті́и на Иису́са, я́ко уби́ти Его́:
и связа́в­ше Его́ ведо́ша и преда́ша Его́ Понті́йскому Пила́ту иге́мону.
[Зач. 111.] Тогда́ ви́дѣвъ Иу́да преда́вый Его́, я́ко осуди́ша Его́, раска́явся воз­врати́ три́десять сре́бреники архiере́емъ и ста́рцемъ,
глаго́ля: согрѣши́хъ преда́въ кро́вь непови́н­ную. Они́ же рѣ́ша: что́ есть на́мъ? Ты́ у́зриши.
И пове́ргъ сре́бреники въ це́ркви, отъи́де: и ше́дъ удави́ся.
Архiере́е же прiе́мше сре́бреники, рѣ́ша: недосто́йно е́сть вложи́ти и́хъ въ корва́ну, поне́же цѣна́ кро́ве е́сть.
Совѣ́тъ же сотво́рше, купи́ша и́ми село́ скуде́льничо, въ погреба́нiе стра́н­нымъ:
тѣ́мже нарече́ся село́ то́ село́ кро́ве, до сего́ дне́:
тогда́ сбы́ст­ся рече́н­ное Иеремі́емъ проро́комъ, глаго́лющимъ: и прiя́ша три́десять сре́бреникъ, цѣ́ну Цѣне́н­наго, Его́же цѣни́ша от­ сыно́въ Изра́илевъ,
и да́ша я́ на село́ скуде́льничо, я́коже сказа́ мнѣ́ Госпо́дь.
Иису́съ же ста́ предъ иге́мономъ. И вопроси́ Его́ иге́монъ, глаго́ля: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́йскiй? Иису́съ же рече́ ему́: ты́ глаго́леши.
И егда́ На́нь глаго́лаху архiере́е и ста́рцы, ничесо́же от­вѣщава́­ше.
Тогда́ глаго́ла Ему́ Пила́тъ: не слы́шиши ли, коли́ка на Тя́ свидѣ́тел­ст­вуютъ?
И не от­вѣща́ ему́ ни къ еди́ному глаго́лу, я́ко диви́тися иге́мону зѣло́.
На [вся́къ] же пра́здникъ обы́чай бѣ́ иге́мону от­пуща́ти еди́наго наро́ду свя́зня, его́же хотя́ху:
имя́ху же тогда́ свя́зана наро́чита, глаго́лемаго Вара́вву:
собра́в­шымся же и́мъ, рече́ и́мъ Пила́тъ: кого́ хо́щете [от­ обою́] от­пущу́ ва́мъ: Вара́вву ли, или́ Иису́са глаго́лемаго Христа́?
Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Его́.
Сѣдя́щу же ему́ на суди́щи, посла́ къ нему́ жена́ его́, глаго́лющи: ничто́же тебѣ́ и Пра́веднику Тому́: мно́го бо пострада́хъ дне́сь во снѣ́ Его́ ра́ди.
Архiере́е же и ста́рцы наусти́ша наро́ды, да испро́сятъ Ва́равву, Иису́са же погубя́тъ.
Отвѣща́въ же иге́монъ рече́ и́мъ: кого́ хо́щете от­ обою́ от­пущу́ ва́мъ? Они́ же рѣ́ша: Вара́вву.
Глаго́ла и́мъ Пила́тъ: что́ у́бо сотворю́ Иису́су глаго́лемому Христу́? Глаго́лаша ему́ вси́: да ра́спятъ бу́детъ.
Иге́монъ же рече́: ко́е у́бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопiя́ху, глаго́люще: да про́пятъ бу́детъ.
Ви́дѣвъ же Пила́тъ, я́ко ничто́же успѣва́етъ, но па́че молва́ быва́етъ, прiе́мь во́ду, умы́ ру́цѣ предъ наро́домъ, глаго́ля: непови́ненъ е́смь от­ кро́ве Пра́веднаго Сего́: вы́ у́зрите.
И от­вѣща́в­ше вси́ лю́дiе рѣ́ша: кро́вь Его́ на на́съ и на ча́дѣхъ на́шихъ.
Тогда́ от­пусти́ и́мъ Вара́вву: Иису́са же би́въ предаде́ [и́мъ], да Его́ про́пнутъ.
[Зач. 112.] Тогда́ во́ини иге́моновы, прiе́мше Иису́са на суди́ще, собра́ша На́нь все́ мно́же­с­т­во во́инъ:
и совле́кше Его́, одѣ́яша Его́ хлами́дою червле́ною:
и спле́тше вѣне́цъ от­ те́рнiя, воз­ложи́ша на главу́ Его́, и тро́сть въ десни́цу Его́: и покло́ншеся на колѣ́ну предъ Ни́мъ руга́хуся Ему́, глаго́люще: ра́дуйся, Царю́ Иуде́йскiй.
И плю́нув­ше На́нь, прiя́ша тро́сть и бiя́ху по главѣ́ Его́.
И егда́ поруга́шася Ему́, совлеко́ша съ Него́ багряни́цу и облеко́ша Его́ въ ри́зы Его́: и ведо́ша Его́ на пропя́тiе.
Исходя́ще же обрѣто́ша человѣ́ка Кирине́йска, и́менемъ Си́мона: и сему́ задѣ́ша понести́ кре́стъ Его́.
[Зач. 113.] И при­­ше́дше на мѣ́сто нарица́емое Голго́ѳа, е́же е́сть глаго́лемо Кра́нiево мѣ́сто,
да́ша ему́ пи́ти о́цетъ съ же́лчiю смѣ́шенъ: и вку́шь, не хотя́ше пи́ти.
Распе́ншiи же Его́ раздѣли́ша ри́зы Его́, ве́ргше жре́бiя:
и сѣдя́ще стрежа́ху Его́ ту́:
и воз­ложи́ша верху́ главы́ Его́ вину́ Его́ напи́сану: Се́й е́сть Иису́съ, Ца́рь Иуде́йскiй.
Тогда́ распя́ша съ Ни́мъ два́ разбо́йника: еди́наго о десну́ю, и еди́наго о шу́юю.
Мимоходя́щiи же ху́ляху Его́, покива́юще глава́ми сво­и́ми
и глаго́люще: Разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми Созида́яй, спаси́ся Са́мъ: а́ще Сы́нъ еси́ Бо́жiй, сни́ди со кре́ста́.
Та́кожде же и архiере́е руга́ющеся съ кни́жники и ста́рцы [и фарисе́и], глаго́лаху:
ины́я спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́? А́ще Ца́рь Изра́илевъ е́сть, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, и вѣ́руемъ въ Него́:
упова́ на Бо́га: да изба́витъ ны́нѣ Его́, а́ще хо́щетъ Ему́. Рече́ бо, я́ко Бо́жiй е́смь Сы́нъ.
То́жде же и разбо́йника распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Ему́.
От шеста́го же часа́ тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго:
о девя́тѣмъ же часѣ́ возопи́ Иису́съ гла́сомъ ве́лiимъ, глаго́ля: Или́, Или́, лима́ савахѳани́? Е́же е́сть, Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, вску́ю Мя́ еси́ оста́вилъ?
Нѣ́цыи же от­ ту́ стоя́щихъ слы́шав­ше глаго́лаху, я́ко Илiю́ глаша́етъ Се́й.
И а́бiе те́къ еди́нъ от­ ни́хъ, и прiе́мь гу́бу, испо́лнивъ же о́цта, и вонзе́ на тро́сть, напая́ше Его́.
Про́чiи же глаго́лаху: оста́ви, да ви́димъ, а́ще прiи́детъ Илiа́ спасти́ Его́.
Иису́съ же, па́ки возопи́въ гла́сомъ ве́лiимъ, испусти́ ду́хъ.
И се́, завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́е съ вы́шняго кра́я до ни́жняго: и земля́ потрясе́ся: и ка́менiе распаде́ся:
и гро́би от­верзо́шася: и мно́га тѣлеса́ усо́пшихъ святы́хъ воста́ша:
и изше́дше изъ гро́бъ, по воскресе́нiи Его́, внидо́ша во святы́й гра́дъ и яви́шася мно́зѣмъ.
Со́тникъ же и и́же съ ни́мъ стрегу́щiи Иису́са, ви́дѣв­ше тру́съ и бы́в­шая, убоя́шася зѣло́, глаго́люще: во­и́стин­ну Бо́жiй Сы́нъ бѣ́ Се́й.
Бя́ху же ту́ и жены́ мно́ги издале́ча зря́щя, я́же идо́ша по Иису́сѣ от­ Галиле́и, служа́щя Ему́:
въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Иа́кова и Иосі́и ма́ти, и ма́ти сы́ну Зеведе́ову.
По́здѣ же бы́в­шу, прiи́де человѣ́къ бога́тъ от­ Аримаѳе́а, и́менемъ Ио́сифъ, и́же и са́мъ учи́ся у Иису́са:
се́й при­­сту́пль къ Пила́ту, проси́ тѣлесе́ Иису́сова. Тогда́ Пила́тъ повелѣ́ да́ти тѣ́ло.
И прiе́мь тѣ́ло Ио́сифъ, обви́тъ е́ плащани́цею чи́стою
и положи́ е́ въ но́вѣмъ сво­е́мъ гро́бѣ, его́же изсѣче́ въ ка́мени: и воз­вали́въ ка́мень ве́лiй надъ две́ри гро́ба, отъи́де.
Бѣ́ же ту́ Марі́а Магдали́на и друга́я Марі́а, сѣдя́щѣ пря́мо гро́ба.
[Зач. 114.] Во у́трiй же де́нь, и́же е́сть по пятцѣ́, собра́шася архiере́е и фарисе́е къ Пила́ту,
глаго́люще: го́споди, помяну́хомъ, я́ко льсте́цъ о́нъ рече́, еще́ сы́й жи́въ: по трiе́хъ дне́хъ воста́ну:
повели́ у́бо утверди́ти гро́бъ до тре́тiяго дне́, да не ка́ко при­­ше́дше ученицы́ Его́ но́щiю укра́дутъ Его́ и реку́тъ лю́демъ: воста́ от­ ме́ртвыхъ: и бу́детъ послѣ́дняя ле́сть го́рша пе́рвыя.
Рече́ же и́мъ Пила́тъ: и́мате кустоді́ю: иди́те, утверди́те, я́коже вѣ́сте.
Они́ же ше́дше утверди́ша гро́бъ, зна́менав­ше ка́мень съ кустоді́ею.
Тады падобна будзе Царства Нябеснае да дзесяці дзеў, якія, узя́ўшы свяцíльнікі свае, выйшлі насу́страч жаніху.
Пяць з іх было мудрых і пяць неразумных.
Неразумныя, узя́ўшы свяцíльнікі свае, не ўзялí з сабою алею;
а мудрыя ўзялí алею ў пасу́дзінах разам са свяцíльнікамі сваімі.
І паколькі жаніх затрымаўся, то задрама́лі ўсе і паснулі.
Але апо́ўначы крык пачуўся: “вось, жаніх ідзе, выходзьце насу́страч яму”.
Тады ўсталі ўсе дзевы тыя і паправілі свяцíльнікі свае.
А неразумныя мудрым сказалі: “дайце нам алею вашага, бо свяцíльнікі нашы га́снуць”.
Мудрыя ж сказалі ў адказ: “каб не зда́рылася, што не хопіць і ў нас, і ў вас, ідзіце лепш да прадаўцоў і купíце сабе”.
Калі ж пайшлі яны купляць, прыйшоў жаніх, і тыя, што былí гатовы, увайшлі з ім на вяселле, і зачы́нены былí дзверы.
Пасля прыходзяць і астатнія дзевы і кажуць: “гаспадар! гаспадар! адчыні нам”.
Ён жа сказаў ім у адказ: “праўду кажу вам: не ведаю вас”.
Дык вось, будзьце пíльныя; бо не ведаеце ні дня, ні гадзíны, калі пры́йдзе Сын Чалавечы.
Гэтак і чалавек нейкі, адыхо́дзячы, паклíкаў рабоў сваіх і даручы́ў ім маёмасць сваю:
і аднаму даў пяць тала́нтаў, другому два, іншаму адзін, кожнаму па сіле яго; і адразу адышоў.
Той, хто атрымаў пяць тала́нтаў, пайшоў, уклаў іх у справу і набыў другія пяць тала́нтаў.
Таксама і той, з двума, набыў другія два.
А той, хто атрымаў адзін тала́нт, пайшоў і закапа́ў яго ў зямлю́ і схаваў серабро гаспадара́ свайго.
Па доўгім часе прыхо́дзіць гаспадар рабоў тых і право́дзіць з імі разлíкі.
І той, хто атрымаў пяць талантаў, падышоўшы, прынёс другія пяць талантаў і кажа: “Гаспадар! пяць тала́нтаў ты даў мне; вось, другія пяць тала́нтаў я набыў на іх”.
Сказаў жа яму гаспадар яго: “добра, раб добры і верны! у малы́м ты быў верны, над многім цябе пастаўлю; увайдзі ў радасць гаспадара́ твайго”.
Падышоў таксама і той, што атрымаў два тала́нты, і сказаў: “гаспадар! два тала́нты ты даў мне; вось, другія два тала́нты я набыў на іх”.
Сказаў жа яму гаспадар яго: “добра, раб добры і верны! у малы́м ты быў верны, над многім цябе пастаўлю; увайдзі ў радасць гаспадара́ твайго”.
Падышоў і той, што атрымаў адзін тала́нт, і сказаў: “гаспадар! я ведаў цябе, што ты чалавек жорсткі: жнеш, дзе не сеяў, і збіраеш, дзе не рассыпа́ў;
і, пабая́ўшыся, я пайшоў і схаваў тала́нт твой у зямлí; вось табе тваё”.
Гаспадар жа ягоны сказаў яму ў адказ: “ліхí раб і лянівы! ты ведаў, што я жну, дзе не сеяў, і збіраю, дзе не рассыпа́ў;
таму трэба было табе аддаць серабро маё мяня́лам, і я, прыйшоўшы, атрымаў бы маё з прыбыткам.
Дык вось, вазьміце ў яго тала́нт і дайце таму, хто ма́е дзесяць тала́нтаў,
бо кожнаму, хто ма́е, будзе да́дзена і памно́жыцца, а ў таго, хто не ма́е, ады́мецца і тое, што ма́е.
А нягоднага раба вы́кіньце ў це́мру знешнюю; там будзе плач і скры́гат зубоў”. (Сказаўшы гэта, усклікнуў: хто ма́е вушы, каб чуць, няхай чуе!)
Калі ж пры́йдзе Сын Чалавечы ў славе Сваёй і ўсе святыя Ангелы з Ім, тады сядзе на прастоле славы Сваёй,
і збяруцца перад Ім усе народы; і Ён аддзе́ліць адных ад другіх, як пастух аддзяля́е авечак ад казлоў;
і паставіць авечак па правы бок ад Сябе, а казлоў — па левы.
Тады скажа Цар тым, якія па правы бок ад Яго: “Прыйдзíце, благаславёныя Айца Майго, прымíце ў спа́дчыну Царства, угатава́нае вам ад стварэ́ння свету:
бо быў галодны Я, і вы далí Мне есці; быў сасмя́глы, і вы напаілі Мяне; быў падарожны, і вы прынялí Мяне;
быў голы, і вы адзелі Мяне; быў хворы, і вы адве́далі Мяне; у цямніцы быў, і вы прыйшлі да Мяне.
Тады праведнікі скажуць Яму ў адказ: “Госпадзі! калі мы бачылі Цябе галоднага і накармілí альбо сасмя́глага і напаілі?
Калі ж мы бачылі Цябе пры́шлага і прынялí? альбо голага і адзелі?
Калі ж мы бачылі Цябе хворага, альбо ў цямніцы, і прыйшлі да Цябе?”
І Цар скажа ім у адказ: “праўду кажу вам: тое, што зрабілі вы аднаму з братоў Маіх ме́ншых, Мне зрабілі“.
Тады скажа і тым, якія па левы бок: “ідзіце ад Мяне, пракля́тыя, у агонь вечны, угатава́ны дыявалу і ангелам яго:
бо быў галодны Я, і вы не далí Мне есці; быў сасмя́глы, і вы не напаілі Мяне;
быў прышлы, і не прынялí Мяне; быў голы, і не адзелі Мяне; быў хворы і быў у цямніцы, і вы не адве́далі Мяне”.
Тады і яны скажуць Яму ў адказ: “Госпадзі, калі мы бачылі Цябе галоднага, альбо сасмя́глага, альбо пры́шлага, альбо голага, альбо хворага, альбо ў цямніцы, і не паслужылі Табе?”
Тады скажа ім у адказ: “праўду кажу вам: таго, што вы не зрабілі аднаму з гэтых ме́ншых, Мне не зрабілі“.
І пойдуць гэтыя на му́ку вечную, а праведнікі ў жыццё вечнае.

І ста́лася: калі скончыў Іісус усе словы гэтыя, то сказаў вучням Сваім:
вы ведаеце, што праз два дні Пасха будзе, і Сын Чалавечы вы́дадзены будзе на распя́цце.
Тады сабра́ліся першасвятары́, і кніжнікі, і старэйшыны народа ў двор першасвятара́, якога звалі Каіа́фа,
і дамовіліся ўзяць Іісуса хітрасцю і забіць.
Але казалі: толькі не ў свята, каб не ўзнікла абурэ́нне ў народзе.
Калі ж Іісус быў у Віфа́ніі, у доме Сíмана пракажонага,
прыступíла да Яго жанчына з алеба́стравай пасу́дзінай мíра шматкашто́ўнага і ўзліва́ла Яму на галаву́, калі Ён узляжа́ў за сталом.
Убачыўшы, вучні Яго абу́рыліся і казалі: навошта такая тра́та?
Бо можна было́ б прадаць гэтае мíра за вялікія грошы і даць убогім.
Але Іісус, зразумеўшы гэта, сказаў ім: навошта бянтэ́жыце жанчыну? яна добрую справу зрабіла для Мяне;
бо ўбогіх вы заўсёды ма́еце з сабою, а Мяне не заўсёды ма́еце.
Бо ўзліўшы гэтае мíра на Цела Маё, яна падрыхтавала Мяне да пахава́ння.
Праўду кажу вам: дзе толькі будзе прапаве́дана Ева́нгелле гэтае ва ўсім свеце, ска́зана будзе і пра тое, што́ зрабіла яна, у памяць аб ёй.
Тады адзін з двана́ццаці, якога звалі Іуда Іскарыёт, пайшоўшы да першасвятароў,
сказаў: што вы дасце́ мне, і я вам вы́дам Яго? Яны прапанава́лі яму трыццаць срэ́бранікаў.
І з таго часу ён шукаў нагоды вы́даць Яго.
У першы ж дзень праснакоў прыступілі вучні да Іісуса і сказалі Яму: дзе хочаш, каб мы прыгатава́лі Табе есці пасху?
Ён жа сказаў: ідзіце ў горад да такога і такога чалавека і скажыце яму: “Настаўнік кажа: час мой блізкі, у цябе спра́ўлю пасху з вучнямі Маімі”.
І зрабілі вучні, як загадаў ім Іісус, і прыгатава́лі пасху.
Калі ж звечарэ́ла, Ён узлёг з двана́ццацю вучнямі.
І, калі яны елі, сказаў: праўду кажу вам, што адзін з вас вы́дасць Мяне.
Яны вельмі засмуцíліся і пачалí гаварыць Яму, кожны з іх: ці не я, Госпадзі?
А Ён сказаў у адказ: хто апусціў са Мною руку́ ў блю́да, той вы́дасць Мяне.
Зрэ́шты, Сын Чалавечы ідзе, як напíсана пра Яго; але го́ра таму чалавеку, які выдае́ Сына Чалавечага: лепш было б таму чалавеку не радзíцца.
У адказ жа Іуда, які меў вы́даць Яго, сказаў: ці не я, Раввí? Іісус кажа яму: ты сказаў.
А калі яны елі: Іісус, узяўшы хлеб і благаславіўшы, пераламíў і, раздаючы́ вучням, сказаў: прыміце, ежце: гэта Цела Маё.
І, узяўшы чашу, узнёс падзяку, пада́ў ім і сказаў: пíце з яе ўсе,
бо гэта Кроў Мая́ новага запавету, якая за многіх праліва́ецца дзе́ля адпушчэ́ння грахоў.
Кажу ж вам, што з гэтага часу не буду піць ад пло́ду гэтага вінагра́днага да таго дня, калі буду піць з вамі новае віно ў Царстве Айца Майго.
І, праспява́ўшы хвалу́, яны пайшлі на гару Елеонскую.
Тады кажа ім Іісус: усе вы ўсумніце́ся ўва Мне ў гэтую ноч, бо напíсана: “паражу́ пастыра, і рассе́юцца авечкі ста́да”.
Пасля ж уваскрасе́ння Майго Я апярэ́джу вас у Галілеі.
У адказ Пётр сказаў Яму: калі і ўсе ўсумня́цца ў Табе, я не ўсумню́ся.
Сказаў яму Іісус: праўду кажу табе, што ў гэтую ноч, перш чым заспявае певень, тройчы адрачэ́шся ад Мяне.
Кажа Яму Пётр: калі б мне трэба было і паме́рці з Табою, не адраку́ся ад Цябе. Падобнае і ўсе вучні казалі.
Потым прыхо́дзіць з імі Іісус у мясціну, званую Гефсіма́нія, і кажа вучням: пасядзіце тут, пакуль Я пайду памалюся там.
І, узяўшы Пятра і абодвух сыноў Зевядзе́евых, пачаў смуткава́ць і тужы́ць.
Тады кажа ім Іісус: душа Мая́ смуткуе смяротна; пабудзьце тут са Мною і не спíце.
І, адышоўшы крыху́, прыпаў тварам Сваім да зямлі, маліўся і казаў: Ойча Мой! калі магчыма, няхай абміне́ Мяне чаша гэтая; але не як Я хачу, а як Ты.
І прыхо́дзіць да вучняў і знахо́дзіць, што яны спяць, і кажа Пятру: няўжо не маглі вы і адной гадзíны патрыва́ць са Мною?
Не спíце і маліцеся, каб не ўпа́сці ў спакусу: дух бадзёры, а плоць не́мачная.
І зноў, другі раз адышоўшы, маліўся, ка́жучы: Ойча Мой! калі не можа чаша гэтая абміну́ць Мяне, каб Мне не піць яе, няхай будзе воля Твая.
І, прыйшоўшы, знайшоў, што зноў яны спяць, бо ў іх вочы ацяжэ́лі.
І, пакінуўшы іх, адышоў зноў і памаліўся трэці раз, тое самае слова сказаўшы.
Тады прыхо́дзіць да вучняў Сваіх і кажа ім: вы ўсё яшчэ спіце́ і спачыва́еце; вось, наблізілася гадзíна, і Сын Чалавечы аддае́цца ў ру́кі грэшнікаў.
Уставайце, хадзе́м; вось наблізіўся той, хто выдае́ Мяне.
І калі яшчэ гаварыў Ён, вось, Іуда, адзін з двана́ццаці, прыйшоў, і з ім мноства людзей з мяча́мі і кала́мі, ад першасвятаро́ў і старэйшын народа.
А той, хто выдава́ў Яго, даў ім знак, ка́жучы: Каго я пацалую, Той і ёсць, вазьмíце Яго.
І, адразу падышоўшы да Іісуса, сказаў: радуйся, Раввí! І пацалаваў Яго.
Іісус жа сказаў яму: дру́жа, чаго ты прыйшоў? Тады падышлí, і ўскла́лі ру́кі на Іісуса, і ўзялí Яго.
І вось, адзін з тых, што былí з Іісусам, працягнуўшы руку́, дастаў меч свой і, ударыўшы раба першасвятаро́вага, адсе́к яму вуха.
Тады кажа яму Іісус: вярні меч твой у месца яго, бо ўсе, хто возьме меч, ад мяча і загíнуць.
Ці ты думаеш, што Я не магу цяпер упрасíць Айца Майго, каб Ён даў Мне больш за дванаццаць легіёнаў Ангелаў?
Як жа збудуцца Пісанні, што так павінна быць?
У той час сказаў Іісус народу: быццам на разбойніка выйшлі вы з мяча́мі і кала́мі, каб узяць Мяне́ кожны дзень з вамі сядзеў Я, ву́чачы ў храме, і вы не ўзялí Мяне.
А ўсё гэта было́, каб збылíся пісанні прарокаў. Тады ўсе вучні, пакінуўшы Яго, паўцяка́лі.
А тыя, што ўзялí Іісуса, прывялі Яго да Каіа́фы першасвятара́, куды сабра́ліся кніжнікі і старэйшыны.
Пётр жа ішоў следам за Ім воддаль, да двара першасвятаро́вага; і, увайшоўшы ўсярэ́дзіну, сеў са слу́гамі, каб бачыць канец.
Першасвятары́, і старэйшыны, і ўвесь сінедрыён шукалі лжывага све́дчання су́праць Іісуса, каб аддаць Яго на смерць,
і не знахо́дзілі; і хоць шмат ілжы́вых све́дкаў прыхо́дзіла, не знайшлі. Але нарэшце прыйшлі два лжы́выя све́дкі
і сказалі: Ён гаварыў: “магу разбуры́ць храм Божы і за тры дні збудаваць яго”.
І, устаўшы, першасвятар сказаў Яму: нічога не адказваеш на тое, што яны су́праць Цябе све́дчаць?
Іісус жа маўчаў. І першасвятар сказаў Яму: заклінаю Цябе Богам жывы́м, скажы нам, ці Ты Хрыстос, Сын Божы?
Кажа яму Іісус: ты сказаў; нават кажу вам: з гэтага часу ўбачыце Сына Чалавечага, што сядзíць правару́ч сілы і пры́йдзе на воблаках нябесных.
Тады першасвятар разадра́ў адзе́нне сваё і сказаў: Ён блюзне́рыць! якую яшчэ патрэ́бу мы маем у све́дках? вось, цяпер вы чулі блюзне́рства Яго!
як вам здаецца? Яны ж сказалі ў адказ: Ён ва́рты смерці.
Тады плявалі Яму ў твар і штурха́лі Яго; а некаторыя білі па шчо́ках
і казалі: скажы нам, Хрысце́, хто ўдарыў Цябе?
А Пётр сядзеў зво́нку на двары. І падышла да яго адна служанка і сказала: і ты быў з Іісусам Галіле́янінам.
Але ён адрокся перад усімі, сказаўшы: не ведаю, што́ ты кажаш.
А калі ён выходзіў за браму, убачыла яго другая, і кажа тым, якія былí там: і гэты быў з Іісусам Назарэ́ем.
І зноў адрокся ён з клятвай: я не ведаю Гэтага Чалавека.
Крыху пазней падышлі тыя, што стаялі, і сказалі Пятру: сапраўды́ і ты з іх, бо і гаворка твая выдае́ цябе.
Тады ён пачаў кля́сціся і бажы́цца: я не ведаю Гэтага Чалавека. І тут жа заспяваў певень.
І ўспомніў Пётр словы Іісуса, Які сказаў яму: перш чым заспявае певень, ты тройчы адрачэ́шся ад Мяне. І, выйшаўшы вон, заплакаў горка.
Калі ж настала раніца, усе першасвятары́ і старэйшыны народа зрабілі нара́ду су́праць Іісуса, каб аддаць Яго на смерць;
і, звяза́ўшы Яго, павялі і перадалí Яго Понцію Пілату, правíцелю.
Тады Іуда, які выдаў Яго, убачыўшы, што асудзілі Яго, і раска́яўшыся, аддаў трыццаць срэ́бранікаў першасвятара́м і старэйшынам,
ка́жучы: саграшыў я, прада́ўшы кроў нявінную. Яны ж сказалі: што́ нам да таго? глядзі сам.
І, кінуўшы срэ́бранікі ў храме, ён выйшаў; і, пайшоўшы, павесіўся.
Першасвятары́, узяўшы срэ́бранікі, сказалі: не дазваляецца кла́сці іх у храмавую ска́рбніцу, бо гэта цана́ крывí.
І, зрабіўшы нара́ду, яны купілі на іх поле ганчара для пахава́ння чужы́нцаў.
Таму і называецца поле тое “полем крывí” па сённяшні дзень.
Тады збыло́ся ска́занае праз прарока Іерамíю, які кажа: “і ўзялí трыццаць срэ́бранікаў, цану́ Ацэ́ненага, Якога ацанíлі сыны́ Ізра́ілевы,
і далí іх за поле ганчара, як сказаў мне Гасподзь”.
Іісус жа стаў перад правíцелем. І запыта́ў у Яго правíцель, ка́жучы: Ты Цар Іудзейскі? Іісус жа сказаў яму: ты кажаш.
І калі абвінава́чвалі Яго першасвятары́ і старэйшыны, Ён нічога не адказваў.
Тады кажа Яму Пілат: хіба́ не чуеш, колькі све́дчаць су́праць Цябе?
І Ён не адказваў яму ні на адно слова, так што правíцель вельмі здзіўляўся.
А на свята правíцель меў звы́чай адпуска́ць народу аднаго вя́зня, якога пажада́юць.
Быў тады ў іх вядомы вя́зень, званы Вара́вва.
І вось, калі сабра́ліся яны, сказаў ім Пілат: каго хочаце, каб я адпусціў вам — Вара́вву ці Іісуса, якога завуць Хрыстом?
Бо ведаў, што з за́йдрасці вы́далі Яго.
Тым часам, як сядзеў ён на судзейскім узвышэ́нні, яго жонка паслала яму сказаць: не рабі нічога Праведніку Таму, бо я сёння ў сне шмат паку́тавала з-за Яго.
Але першасвятары́ і старэйшыны падбухто́рылі натоўп прасіць за Вара́вву, а Іісуса загубíць.
Тады правíцель сказаў ім у адказ: каго з двух хочаце, каб я адпусціў вам? Яны сказалі: Вара́вву.
Кажа ім Пілат: што ж мне зрабіць з Іісусам, якога завуць Хрыстом? Кажуць яму ўсе: няхай будзе распя́ты!
Правíцель жа сказаў: якое ж Ён зло ўчынíў? Але яны яшчэ мацней крычалі: няхай будзе распя́ты!
Пілат, убачыўшы, што нічога не дапамага́е, а неспакой нараста́е, узяў вады і ўмыў рукі перад народам, ка́жучы: невінава́ты я ў крывí Праведніка Гэтага; глядзіце самі.
І, адказваючы, увесь народ сказаў: кроў Яго на нас і на дзецях нашых.
Тады адпусціў ім Вара́вву, а Іісуса, пасля бічава́ння, аддаў на распя́цце.
Тады воіны правíцелевы, узяўшы Іісуса ў прэторыю, сабра́лі на Яго цэлы полк,
і, раздзеўшы Яго, надзелі на Яго багранíцу;
і, сплёўшы вяне́ц з це́рняў, усклалі на галаву Яго і далí Яму ў правую руку́ кій, і, стаўшы перад Ім на калені, глумíліся з Яго, ка́жучы: радуйся, Цар Іудзейскі!
І плявалі на Яго і, узяўшы кій, білі Яго па галаве.
І калі наглумíліся з Яго, знялí з Яго баграніцу і апранулі Яго ў адзенне Ягонае, і павялі Яго на распя́цце.
Выходзячы, спаткалі яны аднаго Кірыне́яніна, па імені Сíман; таго і прыму́сілі не́сці крыж Яго.
І, прыйшоўшы на месца, якое называецца Галгофа, што азначае “месца чэ́рапа”,
далí Яму піць воцат, змяша́ны з жоўцю; і, пакаштава́ўшы, Ён не захацеў піць.
Тыя, што распя́лі Яго, дзялíлі адзе́жу Яго, кíдаючы жэ́рабя;
і, се́дзячы, вартава́лі Яго там.
І змясцíлі над галавою Яго надпіс з указаннем віны́ Яго: гэта Іісус, Цар Іудзейскі.
Тады распя́лі з Ім двух разбойнікаў: аднаго па правы бок, а другога па левы.
А тыя, што прахо́дзілі міма, зневажа́лі Яго, ківаючы гало́вамі сваімі
і ка́жучы: Ты, Які разбураеш храм і за тры дні будуеш! урату́й Сябе Самога. Калі Ты Сын Божы, сыдзі з крыжа́.
Гэтаксама і першасвятары́ з кніжнікамі, і старэйшынамі, і фарысеямі, насміхаючыся, казалі:
іншых ратава́ў, а Самога Сябе не можа ўратава́ць. Калі Ён Цар Ізра́ілеў, няхай цяпер сы́дзе з крыжа́, і ўверуем у Яго;
спадзяваўся на Бога: няхай цяпер збавіць Яго, калі Ён уго́дны Яму. Бо Ён сказаў: Я Божы Сын.
Таксама і разбойнікі, распя́тыя з Ім, га́ньбілі Яго.
Ад шостай жа гадзíны цемра была́ па ўсёй зямлі да гадзíны дзевятай.
А каля дзевятай гадзíны ўскрыкнуў Іісус моцным голасам, ка́жучы: Ілí, Ілí! лама́ савахфанí? што азначае: Божа Мой, Божа Мой! чаму Ты Мяне пакінуў?
Некато́рыя з тых, што стаялі там, чуючы гэта, казалі: Ілію́ кліча Ён.
І адразу пабег адзін з іх, узяў губку, намачыў яе воцатам і, насадзіўшы на кій, даваў Яму піць.
Астатнія ж казалі: чакай, пабачым, ці пры́йдзе Ілія́ ратава́ць Яго.
Іісус жа, зноў ускры́кнуўшы моцным голасам, спусцíў дух.
І вось, заве́са храма разадра́лася напала́м, зверху данíзу; і зямля страсяну́лася; і ска́лы раскало́ліся;
і магілы адкрыліся; і многія це́лы спачы́лых святых уваскрэ́слі;
і, выйшаўшы з магіл пасля ўваскрасе́ння Яго, ўвайшлі ў святы́ горад і явíліся многім.
Сотнік жа і тыя, што з ім вартавалі Іісуса, ба́чачы землетрасе́нне і ўсё, што адбыло́ся, перапалохаліся вельмі і казалі: сапраўды́ Ён быў Сын Божы.
Былí там і глядзелі здалёк многія жанчыны, тыя, што пайшлі за Іісусам з Галілеі і служы́лі Яму;
сярод іх былí Марыя Магдалíна і Марыя, маці Іакава і Іасíі, і маці сыноў Зевядзе́евых.
Калі ж звечарэ́ла, прыйшоў багаты чалавек з Арымафе́і, па імені Іосіф, які і сам быў вучнем Іісуса;
ён, прыйшоўшы да Пілата, папрасіў це́ла Іісусава. Тады Пілат загадаў аддаць це́ла.
І, ўзяўшы це́ла, Іосіф абгарну́ў яго чыстаю плашчанíцаю
і паклаў яго ў новай сваёй магіле, якую вы́сек у скале́; і, прывалíўшы вялікі ка́мень да дзвярэй магілы, адышоў.
Была́ ж там Марыя Магдалíна і другая Марыя, якія сядзелі насу́праць магілы.
На другі дзень, насту́пны пасля пятніцы, сабра́ліся першасвятары́ і фарысеі да Пілата
і казалі: спада́р! мы ўспомнілі, што ашуканец той, яшчэ калі быў жывы́, сказаў: “праз тры дні ўваскрэ́сну”.
Дык вось, загадай вартаваць магілу да трэцяга дня, каб вучні Яго, прыйшоўшы ўначы́, не ўкралі Яго і не сказалі народу: “уваскрэс з мёртвых”. І будзе апошняе ашуканства горшым за першае.
Пілат жа сказаў ім: маеце ва́рту; ідзіце, ахоўвайце, як знаеце.
Яны пайшлі і сталі ахоўваць магілу, прыклаўшы да ка́меня пячаць і паставіўшы ва́рту.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible