и реко́хъ царю́: царю́, во вѣ́ки живи́: ка́ко не бы́ти приско́рбну лицу́ моему́, поне́же гра́дъ, до́мъ гробо́въ оте́цъ мои́хъ опустѣ́, и врата́ его́ сожже́на су́ть огне́мъ.

И рече́ ми ца́рь: почто́ о се́мъ ты́ вопроша́еши? И помоли́хся Го́споду Бо́гу небе́сному

и реко́хъ ко царю́: а́ще царю́ ви́дится бла́го, и а́ще уго́денъ бу́детъ ра́бъ тво́й предъ тобо́ю, да по́слеши мене́ во Иуде́ю, во гра́дъ гробо́въ оте́цъ мои́хъ, и возсози́жду его́.

Рече́ же ми́ ца́рь, и нало́жница сѣдя́ше бли́зъ его́: до ко́его вре́мене бу́детъ пу́ть тво́й, и когда́ возврати́шися? И уго́дно бы́сть предъ лице́мъ царе́вымъ, и посла́ мя, и положи́хъ ему́ вре́мя.

И реко́хъ царю́: а́ще царю́ ви́дится бла́го, да́ждь мнѣ́ посла́нiе ко воево́дамъ стра́нъ за рѣко́ю, да преведу́тъ мене́, до́ндеже прiиду́ во Иуде́ю,

и посла́нiе ко Аса́фу стра́жу дубра́вы царе́вы, да да́стъ ми́ древа́ покры́ти врата́ столпа́ до́му, и на стѣ́ны гра́дныя, и на до́мъ, въ о́ньже вни́ду. И даде́ ми ца́рь, я́коже рука́ Бо́жiя блага́я [бѣ́] со мно́ю.

И прiидо́хъ ко воево́дамъ стра́нъ за рѣко́ю и да́хъ и́мъ посла́нiе царе́во: посла́ же ца́рь со мно́ю нача́лники си́лы и ко́нницы.

И услы́ша санавалла́тъ Арони́тинъ и тові́а ра́бъ Аммони́тинъ, и зло́ и́ма бы́сть, я́ко прiи́де человѣ́къ взыска́ти бла́га сыново́мъ Изра́илевымъ.

И прiидо́хъ во Иерусали́мъ и бы́хъ ту́ три́ дни́.

И воста́хъ но́щiю а́зъ и му́жiе не мно́зи со мно́ю, и ни кому́же возвѣсти́хъ, что́ Бо́гъ дае́тъ въ се́рдце мое́ сотвори́ти со Изра́илемъ, и скота́ не бѣ́ со мно́ю, то́кмо ско́тъ, на не́мже а́зъ сѣдя́хъ.

И внидо́хъ во врата́ юдо́ли но́щiю, ко у́стiю исто́чника смоко́вничнаго и ко врато́мъ гно́йнымъ, и бы́хъ размышля́я о стѣнѣ́ Иерусали́мстѣй разоре́нѣй и о врата́хъ его́ пояде́ныхъ огне́мъ.

И прiидо́хъ ко врато́мъ исто́чника и ко купѣ́ли царе́вѣ, и не бы́сть мѣ́ста скоту́, на не́мже сѣдя́хъ, да про́йдетъ.

И взыдо́хъ на стѣ́ну пото́ка но́щiю, и размышля́хъ о стѣнѣ́, и бѣ́хъ во вратѣ́хъ юдо́ли, и возврати́хся.

Стрегу́щiи же не вѣ́дяху, ка́мо ходи́хъ и что́ а́зъ творю́, и Иуде́омъ и свяще́нникомъ, и честны́мъ и воево́дамъ и про́чымъ творя́щымъ дѣла́ да́же до тогда́ не сказа́хъ.

И реко́хъ и́мъ: вы́ ви́дите озлобле́нiе сiе́, въ не́мже есмы́, ка́ко Иерусали́мъ опустоше́нъ, и врата́ его́ пре́дана огню́: прiиди́те, и сози́ждемъ стѣ́ны Иерусали́ма, и не бу́демъ ктому́ въ поноше́нiе.

И сказа́хъ и́мъ ру́ку Бо́жiю, я́же е́сть блага́ со мно́ю, и словеса́ царе́ва, я́же глаго́ла мнѣ́, и реко́хъ: воста́немъ и сози́ждемъ. И укрѣпи́шася ру́цы и́хъ во благо́е.

И услы́ша санавалла́тъ Арони́тинъ и тові́а ра́бъ Аммони́тинъ и гиса́мъ Арави́тинъ, и посмѣя́шася на́мъ, и прiидо́ша къ на́мъ, и уничижи́ша, и реко́ша: что́ дѣ́ло сiе́, е́же вы́ творите́? еда́ вы́ проти́ву царя́ отмета́етеся?

И возда́хъ и́мъ сло́во и реко́хъ къ ни́мъ: Бо́гъ небесе́, то́й благопоспѣши́тъ на́мъ, и мы́ раби́ его́ чи́стiи, [воста́немъ] и сози́ждемъ: ва́мъ же нѣ́сть ча́сти и пра́вды и па́мяти во Иерусали́мѣ.

Украинский (Огієнко)

І сталося в місяці нісані, двадцятого року царя Артаксеркса, було раз вино перед ним.
І взяв я те вино й дав цареві.
І я, здавалося, не був сумний перед ним.

Та сказав мені цар: Чому обличчя твоє сумне, чи ти не хворий?
Це не інше що, як тільки сум серця…
І я вельми сильно злякався!

І сказав я до царя: Нехай цар живе навіки!
Чому не буде сумне обличчя моє, коли місто дому гробів батьків моїх поруйноване, а брами його попалені огнем!…

І сказав мені цар: Чого ж ти просиш?
І я помолився до Небесного Бога,

і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподобаний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробів батьків моїх, і я відбудую його!

І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньому): Скільки часу буде дорога твоя, і коли ти повернешся?
І сподобалось це цареві, і він послав мене, а я призначив йому час.

І сказав я цареві: Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи до намісників Заріччя, щоб провадили мене, аж поки не прийду до Юдеї,

і листа до Асафа, дозорця царевого лісу, щоб дав мені дерева на брусся для замкових брам, що належать до Божого дому, і для міського муру, і для дому, що до нього ввійду.
І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною.

І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи.
А цар послав зо мною зверхників війська та верхівців.

І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммонітянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопотатися про добро для Ізраїлевих синів.

І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні.

І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я нікому, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму.
А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив.

І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела Таннін, і до брами Смітникової.
І я докладно оглянув мури Єрусалиму, що були поруйновані, а брами його були попалені огнем.

І перейшов я до Джерельної брами та до царського ставу, та там не було місця для переходу худоби, що була підо мною.

І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура.
Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся.

А заступники не знали, куди я пішов та що я роблю, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічого не розповідав.

І сказав я до них: Ви бачите біду, що ми в ній, що Єрусалим зруйнований, а брами його попалені огнем.
Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не будемо ми ганьбою!…

І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені.
І сказали вони: Станемо й збудуємо!
І зміцнили вони руки свої на добре діло.

І почув це хоронянин Санваллат та аммонітянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і погорджували нами й говорили: Що це за річ, яку ви робите?
Чи проти царя ви бунтуєтесь?

А я їм відповів і сказав до них: Небесний Бог Він дасть нам успіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо!
А вам нема ані частки, ані права, ані пам́ятки в Єрусалимі!

Латинский (Nova Vulgata)

Factum est autem in mense Nisan, anno vicesimo Artaxerxis regis, dum biberet, levavi vinum et dedi regi; non enim eram ingratus coram eo.

Dixitque mihi rex: «Quare vultus tuus tristis est, cum te aegrotum non videam? Nihil est aliud nisi tristitia cordis». Et timui valde

et dixi regi: «Rex, in aeternum vive! Quare non maereat vultus meus, quia civitas sepulcrorum patrum meorum deserta est, et portae eius combustae sunt igne?».

Et ait mihi rex: «Pro qua re postulas?». Et oravi Deum caeli

et dixi ad regem: «Si videtur regi bonum, et si placet servus tuus ante faciem tuam, ut mittas me in Iudaeam ad civitatem sepulcrorum patrum meorum, et aedificabo eam».

Dixitque mihi rex, et regina sedebat iuxta eum: «Usque ad quod tempus erit iter tuum, et quando reverteris?». Et placuit regi mittere me; et constitui ei tempus.

Et dixi regi: «Si regi videtur bonum, epistulae dentur mihi ad duces regionis trans flumen, ut me transire permittant, donec veniam in Iudaeam;

et epistulam ad Asaph custodem saltus regis, ut det mihi ligna, ut contignare possim portas turris domus et muri civitatis et domus, in qua habitabo». Et dedit mihi rex, quia manus Dei mei bona super me.

Et veni ad duces regionis trans flumen dedique eis epistulas regis. Miserat autem rex mecum principes militum et equites.

Et audierunt Sanaballat Horonites et Thobias servus Ammanites et contristati sunt afflictione magna, quod venisset homo, qui quaereret prosperitatem filiorum Israel.

Et veni Ierusalem et eram ibi tribus diebus.

Et surrexi nocte ego, et viri pauci mecum, et non indicavi cuiquam quid Deus meus dedisset in corde meo, ut facerem in Ierusalem; et iumentum non erat mecum, nisi animal cui sedebam.

Et egressus sum per portam Vallis nocte et ad fontem Draconis et portam Sterquilinii et considerabam murum Ierusalem dissipatum et portas eius consumptas igne.

Et transivi ad portam Fontis et ad piscinam Regis, et non erat locus iumento cui sedebam, ut transiret.

Et ascendi per torrentem nocte et considerabam murum; et iterum veni ad portam Vallis et reversus sum.

Magistratus autem nesciebant quo abissem aut quid ego facerem, sed et Iudaeis et sacerdotibus et optimatibus et magistratibus et reliquis, qui faciebant opus, usque ad id loci nihil indicaveram.

Et dixi eis: «Vos nostis afflictionem, in qua sumus, quia Ierusalem deserta est, et portae eius consumptae sunt igne; venite et aedificemus murum Ierusalem et non simus ultra opprobrium».

Et indicavi eis quod manus Dei mei bona esset super me et verba regis, quae locutus esset mihi, et dixerunt: «Surgamus et aedificemus!». Et confortatae sunt manus eorum in bonum.

Audierunt autem Sanaballat Horonites et Thobias servus Ammanites et Gosem Arabs et subsannaverunt nos et despexerunt dixeruntque: «Quae est haec res, quam facitis? Numquid contra regem vos rebellatis?».

Et dedi eis responsum dicens: «Deus caeli ipse nos facit prosperari, et nos servi eius sumus; surgamus et aedificemus. Vobis autem non est pars et ius et memoria in Ierusalem».

Немецкий (GNB)

Языки

Es war an einem Tag im Monat Nisan, im 20. Regierungsjahr des Königs Artaxerxes. Der Wein war bereitgestellt und ich nahm den Becher, füllte ihn und reichte ihn dem König. Ich war bei ihm sehr gut angeschrieben.

Der König sagte zu mir: »Warum siehst du so schlecht aus? Du bist doch nicht etwa krank? Nein, das ist es nicht – irgendetwas macht dir das Herz schwer!«

Der Schreck fuhr mir in die Glieder.

Dann antwortete ich: »Der König möge ewig leben! Kann ich denn fröhlich aussehen? Die Stadt, in der meine Vorfahren begraben sind, ist verwüstet und ihre Tore sind vom Feuer zerstört.«

Darauf fragte mich der König: »Und was ist deine Bitte?«

Ich schickte ein Stoßgebet zum Gott des Himmels

und sagte zum König: »Mein König, wenn es dir gut erscheint und wenn du deinem Diener Vertrauen schenkst, dann lass mich doch nach Judäa gehen in die Stadt, in der meine Vorfahren begraben sind, damit ich sie wieder aufbauen kann!«

Der König, neben dem die Königin saß, fragte mich: »Wie lange würde deine Reise dauern? Wann könntest du wieder hier sein?«

Ich nannte ihm eine Zeit und er war einverstanden.

Dann sagte ich noch zu ihm: »Mein König, wenn es dir recht ist, dann möge man mir amtliche Schreiben mitgeben an die Statthalter der Westprovinz, damit sie mich nach Judäa durchreisen lassen.

Außerdem brauche ich ein amtliches Schreiben an Asaf, den königlichen Oberforstverwalter. Er soll mir Bauholz geben für die Tore der Verteidigungsanlage beim Tempel, für die Stadtmauer und für das Haus, in dem ich wohnen werde.«

Der König gewährte es mir, denn die gütige Hand meines Gottes stand mir bei.

Für die Reise gab mir der König eine Leibwache von Offizieren und Reitern mit. Als ich zu den Statthaltern der Westprovinz kam, übergab ich ihnen die Briefe des Königs.

Sanballat, der Horoniter, und der Ammoniter Tobija, sein Bevollmächtigter, gerieten in heftigen Zorn, weil einer kam, der den Israeliten helfen wollte.

Als ich in Jerusalem ankam, wartete ich zunächst drei Tage.

Dann begab ich mich in der Nacht auf Erkundung, nahm aber nur wenige Männer mit. Ich hatte noch keinem Menschen gesagt, was mein Gott mir ins Herz gegeben hatte und was ich für die Stadt tun wollte. Ich nahm auch keine Reittiere mit außer dem einen, auf dem ich ritt.

So ritt ich bei Nacht durch das Taltor und von dort aus südwärts in Richtung Drachenquelle bis zum Misttor. Ich untersuchte genau, wie weit die Mauern Jerusalems eingerissen und die Tore verbrannt waren.

Dann wandte ich mich nach Norden zum Quelltor und zum Königsteich. Weil ich an der Mauer entlang mit meinem Reittier nicht mehr weiterkam,

ritt ich noch ein Stück unten im Tal weiter, um mir ein Bild vom Zustand der Mauer zu machen. Dann kehrte ich um und kam durch das Taltor wieder zurück.

Die Ratsherren der Stadt wussten nicht, wohin ich gegangen war und was ich vorhatte. Denn bis dahin hatte ich keinem der Juden etwas von meinen Plänen mitgeteilt, weder den Priestern noch den Männern der ersten Familien und den Ratsherren noch allen übrigen, die mit der Sache zu tun hatten.

Nun aber sagte ich zu ihnen: »Ihr seht selbst die trostlose Lage, in der wir stecken. Jerusalem ist ein Trümmerhaufen und die Stadttore sind verbrannt. Kommt, lasst uns die Mauer wieder aufbauen, damit diese Schande aus der Welt geschafft wird!«

Ich erzählte ihnen auch, wie die gütige Hand meines Gottes mir geholfen und was der König mir gewährt hatte.

Da sagten sie: »Ja, ans Werk, bauen wir sie auf!« Und sie machten sich mit Eifer an die Vorbereitungen zu dem wichtigen Unternehmen.

Als Sanballat, Tobija und der Araber Geschem von unserer Absicht hörten, machten sie sich über uns lustig und sagten: »Da habt ihr euch etwas Großes vorgenommen! Ein bisschen zu groß für euch! Wollt ihr euch am Ende noch gegen den König auflehnen?«

Ich ließ ihnen ausrichten: »Der Gott des Himmels wird es uns gelingen lassen. Wir, seine Diener, machen uns ans Werk und bauen die Mauer auf. Euch aber geht Jerusalem nichts an; denn ihr habt hier weder Grundbesitz noch irgendeinen Rechtsanspruch, ihr habt euch auch nie um die Stadt verdient gemacht!«