Не упива́йтеся вино́мъ, но бесѣ́дуйте ко человѣ́комъ пра́веднымъ, и бесѣ́дуйте во прохо́дѣхъ: а́ще бо на ча́шы и сткля́ницы вда́си о́чи твои́, послѣди́ и́маши ходи́ти нажа́йшiй бѣли́лнаго дре́ва:

послѣди́ же я́ко от змі́а уя́звенъ простре́тся, и я́коже от кера́ста разлива́ется ему́ я́дъ.

О́чи твои́ егда́ у́зрятъ [жену́] чужду́ю, уста́ твоя́ тогда́ возглаго́лютъ стро́потная:

и возля́жеши я́ко въ се́рдцы мо́ря и я́коже ко́рмчiй во мно́зѣ волне́нiи.

Рече́ши же: би́ша мя́, и не поболѣ́хъ, и поруга́шася ми́, а́зъ же не разумѣ́хъ: когда́ у́тро бу́детъ, да ше́дъ взыщу́, съ ни́миже сни́дуся?

Французский (LSG)

Si tu es à table avec un grand, Fais attention à ce qui est devant toi;

Mets un couteau à ta gorge, Si tu as trop d'avidité.

Ne convoite pas ses friandises: C'est un aliment trompeur.

Ne te tourmente pas pour t'enrichir, N'y applique pas ton intelligence.

Veux-tu poursuivre du regard ce qui va disparaître? Car la richesse se fait des ailes, Et comme l'aigle, elle prend son vol vers les cieux.

Ne mange pas le pain de celui dont le regard est malveillant, Et ne convoite pas ses friandises;

Car il est comme les pensées de son âme. Mange et bois, te dira-t-il; Mais son coeur n'est point avec toi.

Tu vomiras le morceau que tu as mangé, Et tu auras perdu tes propos agréables.

Ne parle pas aux oreilles de l'insensé, Car il méprise la sagesse de tes discours.

Ne déplace pas la borne ancienne, Et n'entre pas dans le champ des orphelins;

Car leur vengeur est puissant: Il défendra leur cause contre toi.

Ouvre ton coeur à l'instruction, Et tes oreilles aux paroles de la science.

N'épargne pas la correction à l'enfant; Si tu le frappes de la verge, il ne mourra point.

En le frappant de la verge, Tu délivres son âme du séjour des morts.

Mon fils, si ton coeur est sage, Mon coeur à moi sera dans la joie;

Mes entrailles seront émues d'allégresse, Quand tes lèvres diront ce qui est droit.

Que ton coeur n'envie point les pécheurs, Mais qu'il ait toujours la crainte de l'Éternel;

Car il est un avenir, Et ton espérance ne sera pas anéantie.

Écoute, mon fils, et sois sage; Dirige ton coeur dans la voie droite.

Ne sois pas parmi les buveurs de vin, Parmi ceux qui font excès des viandes:

Car l'ivrogne et celui qui se livre à des excès s'appauvrissent, Et l'assoupissement fait porter des haillons.

Écoute ton père, lui qui t'a engendré, Et ne méprise pas ta mère, quand elle est devenue vieille.

Acquiers la vérité, et ne la vends pas, La sagesse, l'instruction et l'intelligence.

Le père du juste est dans l'allégresse, Celui qui donne naissance à un sage aura de la joie.

Que ton père et ta mère se réjouissent, Que celle qui t'a enfanté soit dans l'allégresse!

Mon fils, donne-moi ton coeur, Et que tes yeux se plaisent dans mes voies.

Car la prostituée est une fosse profonde, Et l'étrangère un puits étroit.

Elle dresse des embûches comme un brigand, Et elle augmente parmi les hommes le nombre des perfides.

Pour qui les ah? pour qui les hélas? Pour qui les disputes? pour qui les plaintes? Pour qui les blessures sans raison? pour qui les yeux rouges?

Pour ceux qui s'attardent auprès du vin, Pour ceux qui vont déguster du vin mêlé.

Ne regarde pas le vin qui paraît d'un beau rouge, Qui fait des perles dans la coupe, Et qui coule aisément.

Il finit par mordre comme un serpent, Et par piquer comme un basilic.

Tes yeux se porteront sur des étrangères, Et ton coeur parlera d'une manière perverse.

Tu seras comme un homme couché au milieu de la mer, Comme un homme couché sur le sommet d'un mât:

On m'a frappé,... je n'ai point de mal!... On m'a battu,... je ne sens rien!... Quand me réveillerai-je?... J'en veux encore!

Украинский (Огієнко)

Коли сядеш хліб їсти з володарем, то пильно вважай, що перед тобою,

і поклади собі в горло ножа, якщо ти ненажера:

не жадай його ласощів, бо вони хліб обманливий!

Не мордуйся, щоб мати багатство, відступися від думки своєї про це,

свої очі ти звернеш на нього, й нема вже його: бо конче змайструє воно собі крила, і полетить, мов орел той, до неба…

Не їж хліба в злоокого, і не пожадай лакоминок його,

бо як у душі своїй він обраховує, такий є.
Він скаже тобі: Їж та пий!
але серце його не з тобою,

той кавалок, якого ти з́їв, із себе викинеш, і свої гарні слова надаремно потратиш!

Не кажи до ушей нерозумному, бо погордить він мудрістю слів твоїх.

Не пересувай вікової границі, і не входь на сирітські поля,

бо їхній Визволитель міцний, Він за справу їхню буде судитись з тобою!

Своє серце зверни до навчання, а уші свої до розумних речей.

Не стримуй напучування юнака, коли різкою виб́єш його, не помре:

ти різкою виб́єш його, і душу його від шеолу врятуєш.

Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце,

і нутро моє буде тішитись, коли уста твої говоритимуть слушне.

Нехай серце твоє не завидує грішним, і повсякчас пильнуй тільки страху Господнього,

бо існує майбутнє, і надія твоя не загине.

Послухай, мій сину, та й помудрій, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною.

Не будь поміж тими, що жлуктять вино, поміж тими, що м́ясо собі пожирають,

бо п́яниця й жерун збідніють, а сонливий одягне лахміття.

Слухай батька свого, він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя.

Купи собі й не продавай правду, мудрість, і картання та розум.

Буде вельми радіти батько праведного, і родитель премудрого втішиться ним.

Хай радіє твій батько та мати твоя, хай потішиться та, що тебе породила.

Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають дороги мої.

Бо блудниця то яма глибока, а криниця тісна чужа жінка.

І вона, мов грабіжник, чатує, і примножує зрадників поміж людьми.

В кого ой, в кого ай, в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні?

У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного.

Не дивись на вино, як воно рум́яніє, як виблискує в келіху й рівненько ллється,

кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка,

пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі…

І ти будеш, як той, хто лежить у середині моря, й як той, хто лежить на щогловім верху.

І скажеш: Побили мене, та мені не боліло, мене штурхали, я ж не почув, коли я прокинусь, шукатиму далі того ж…

Таджикский

Языки

ВАҚТЕ ки бо ҳоким ба хӯрок хӯрдан биншинӣ, ба он чи пеши назари туст, ба хубӣ диққат намо,

Ва корде дар ҳалқуми худ бимон, агар одами пурхӯр бошӣ:

Таомҳои лазизи ӯро тамаъ накун, чунки ин хӯроки назарфиреб аст.

Барои сарват ғун кардан заҳмат накаш; тадбирсозиҳои худро тарк намо.

Оё мехоҳӣ чашмони худро ба он бидӯзӣ, ва ҳол он ки он ғоиб шудааст? Зеро ки он барои худ болҳо месозад ва мисли уқоб ба осмон парида меравад.

Хӯроки бахилро нахӯр, ва таомҳои лазизи ӯро тамаъ накун,

Зеро, чӣ гунае ки ӯ дар дили худ мулоҳиза мекунад, худаш низ ҳамон гуна аст: «Бихӯр ва бинӯш!» – мегӯяд ӯ ба ту, вале дили ӯ бо ту нест.

Луқмае ки хӯрдаӣ, қай мекунӣ, ва суханони неки худро барбод медиҳӣ.

Ба гӯши аблаҳ гап назан, чунки аз суханони оқилонаи ту нафрат дорад.

Марзаи қадимиро накӯчон, ва ба киштзори ятимон дохил нашав,

Чунки Раҳокунандаи онҳо боқудрат аст: Ӯ даъвои онҳоро бо ту доварӣ мекунад.

Дили худро ба насиҳат моил намо, ва гӯши худро – ба суханони оқилона.

Аз бача ҷазоро дареғ надор; агар ӯро бо чӯб занӣ, намемирад:

Ту ӯро бо чӯб мезанӣ, ва ҷони ӯро аз дӯзах халос мекунӣ.

Эй писарам! Агар дили ту бохирад шавад, дили ман низ шод мегардад,

Ва ботини ман хурсанд мешавад, вақте ки лабҳои ту ба ростӣ сухан ронад.

Бигзор дили ту аз гуноҳкорон ҳасад набарад, балки аз онҳое ки ҳамеша тарсгори Парвардигор бошанд,

Чунки дар ҳақиқат оқибате ҳаст, ва умеди ту барбод нарафтааст.

Эй писарам! Бишнав ва хирадманд бош, ва дили худро ба роҳи рост ҳидоят намо.

Дар миёни мастон набош, ва дар миёни онҳое ки аз ҳад зиёд аз гӯштхӯрӣ лаззат мебаранд,

Чунки мастон ва пурхӯрон бенаво мешаванд, ва серхобӣ жандапӯш мегардонад.

Ба падари худ, ки туро ба дунё овардааст, гӯш андоз; ва аз модари худ, барои пир шуданаш, нафрат накун.

Ростиро бихар ва онро нафурӯш; ҳикмат, хулқу адаб ва хирадро низ.

Падари шахси одил хурсандӣ мекунад, ва касе ки хирадмандро ба дунё овардааст, аз вай шод мешавад.

Бигзор падари ту ва модари ту шод шаванд, ва касе ки туро ба дунё овардааст, хурсандӣ кунад.

Эй писарам! Дили худро ба ман деҳ, ва чашмони ту бигзор роҳҳои маро риоят кунад,

Чунки фоҳиша ҷари чуқур аст, ва зани зинокор – чоҳи танг;

Вай яқинан мисли роҳзане камин мегирад ва хоинонро дар миёни мардум афзун мекунад.

Оҳ аз они кист? Воҳ аз они кист? Ситезаҳо аз они кист? Андӯҳ аз они кист? Ҷароҳатҳои бесабаб аз они кист? Чашмони сурхтоб аз они кист?

Аз они онҳоест, ки пайваста шароб менӯшанд, ва барои чашидани шароби дорувордор меоянд.

Ба шароб назар надӯз, ки чӣ гуна сурхча метобад, чӣ гуна дар қадаҳ мавҷ мезанад, чӣ гуна бемалол ба гулӯ меравад,

Лекин оқибат мисли мор мегазад, ва мисли афъӣ заҳр мезанад;

Чашмони ту манзараҳои аҷибу ғарибе мебинад, ва дили ту ба каҷгуфторӣ моил мешавад;

Ва ту мисли касе мешавӣ, ки дар миёнҷои баҳр хобида бошад, ва мисли касе ки бар сари сутуни киштӣ хобида бошад;

Ва мегӯӣ: «Маро заданд, вале дардро ҳис накардам; маро кӯфтанд, вале нафаҳмидам. Вақте ки бедор шавам, боз ва боз ҳамон чизро ҷустуҷӯ мекунам».