Дру́га твоего́ или́ дру́га о́тча не оставля́й: въ до́мъ же бра́та своего́ не вни́ди неблагополу́чно: лу́чше дру́гъ бли́зъ, не́же бра́тъ дале́че живы́й.

Му́дръ бу́ди, сы́не, да весели́тся се́рдце твое́, и отврати́ от себе́ поно́слива словеса́.

Хи́трый злы́мъ находя́щымъ укрыва́ется: безу́мнiи же наше́дше тщету́ постра́ждутъ.

Отими́ ри́зу его́, пре́йде бо досади́тель, и́же чужда́я погубля́етъ.

И́же а́ще благослови́тъ дру́га у́тро ве́лiимъ гла́сомъ, от клену́щаго ни чи́мже ра́знствовати возмни́тся.

Ка́пли изгоня́ютъ человѣ́ка въ де́нь зи́менъ изъ до́му его́, та́ко и жена́ клеветли́вая изъ своего́ до́му.

Сѣ́веръ же́стокъ вѣ́тръ, и́менемъ же прiя́тенъ нарица́ется.

Желѣ́зо желѣ́за остри́тъ: му́жъ же поощря́етъ лице́ дру́жне.

И́же насажда́етъ смоко́вницу, снѣ́сть плоды́ ея́: а и́же храни́тъ го́спода своего́, че́стенъ бу́детъ.

Я́коже су́ть неподо́бна ли́ца ли́цамъ, си́це ниже́ сердца́ человѣ́ковъ.

А́дъ и поги́бель не насыща́ются: та́кожде и о́чи человѣ́честiи несы́ти.^–

^–Ме́рзость Го́сподеви утвержда́яй о́чи, и ненака́заннiи невозде́ржни язы́комъ.

Искуше́нiе сребру́ и зла́ту раздеже́нiе: му́жъ же искуша́ется усты́ хва́лящихъ его́.^–

^–Се́рдце беззако́нника взыску́етъ зла́я, се́рдце же пра́во взыску́етъ ра́зума.

А́ще бiе́ши безу́мнаго посредѣ́ со́нмища срамля́я его́, не отъи́меши безу́мiя его́.

Разу́мнѣ разумѣва́й ду́ши ста́да твоего́, и да приста́виши се́рдце твое́ ко твои́мъ стада́мъ.

Я́ко не во вѣ́къ му́жеви держа́ва и крѣ́пость, ниже́ предае́тъ от ро́да въ ро́дъ.

Прилѣжи́ о зла́цѣхъ су́щихъ на по́ли и пожне́ши траву́, и собира́й сѣ́но наго́рное,

да и́маши о́вцы на одѣя́нiе: почита́й по́ле, да бу́дутъ ти́ а́гнцы.

Сы́не, от мене́ и́маши рѣче́нiя крѣ́пка въ жи́знь твою́ и въ жи́знь твои́хъ служи́телей.

Французский (LSG)

Ne te vante pas du lendemain, Car tu ne sais pas ce qu'un jour peut enfanter.

Qu'un autre te loue, et non ta bouche, Un étranger, et non tes lèvres.

La pierre est pesante et le sable est lourd, Mais l'humeur de l'insensé pèse plus que l'un et l'autre.

La fureur est cruelle et la colère impétueuse, Mais qui résistera devant la jalousie?

Mieux vaut une réprimande ouverte Qu'une amitié cachée.

Les blessures d'un ami prouvent sa fidélité, Mais les baisers d'un ennemi sont trompeurs.

Celui qui est rassasié foule aux pieds le rayon de miel, Mais celui qui a faim trouve doux tout ce qui est amer.

Comme l'oiseau qui erre loin de son nid, Ainsi est l'homme qui erre loin de son lieu.

L'huile et les parfums réjouissent le coeur, Et les conseils affectueux d'un ami sont doux.

N'abandonne pas ton ami et l'ami de ton père, Et n'entre pas dans la maison de ton frère au jour de ta détresse; Mieux vaut un voisin proche qu'un frère éloigné.

Mon fils, sois sage, et réjouis mon coeur, Et je pourrai répondre à celui qui m'outrage.

L'homme prudent voit le mal et se cache; Les simples avancent et sont punis.

Prends son vêtement, car il a cautionné autrui; Exige de lui des gages, à cause des étrangers.

Si l'on bénit son prochain à haute voix et de grand matin, Cela est envisagé comme une malédiction.

Une gouttière continue dans un jour de pluie Et une femme querelleuse sont choses semblables.

Celui qui la retient retient le vent, Et sa main saisit de l'huile.

Comme le fer aiguise le fer, Ainsi un homme excite la colère d'un homme.

Celui qui soigne un figuier en mangera le fruit, Et celui qui garde son maître sera honoré.

Comme dans l'eau le visage répond au visage, Ainsi le coeur de l'homme répond au coeur de l'homme.

Le séjour des morts et l'abîme sont insatiables; De même les yeux de l'homme sont insatiables.

Le creuset est pour l'argent, et le fourneau pour l'or; Mais un homme est jugé d'après sa renommée.

Quand tu pilerais l'insensé dans un mortier, Au milieu des grains avec le pilon, Sa folie ne se séparerait pas de lui.

Connais bien chacune de tes brebis, Donne tes soins à tes troupeaux;

Car la richesse ne dure pas toujours, Ni une couronne éternellement.

Le foin s'enlève, la verdure paraît, Et les herbes des montagnes sont recueillies.

Les agneaux sont pour te vêtir, Et les boucs pour payer le champ;

Le lait des chèvres suffit à ta nourriture, à celle de ta maison, Et à l'entretien de tes servantes.

Украинский (Огієнко)

Не вихвалюйся завтрішнім днем, бо не знаєш, що день той породить.

Нехай інший тебе вихваляє, а не уста твої, чужий, а не губи твої.

Каміння тягар, і пісок важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.

Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть?

Ліпше відкрите картання, ніж таємна любов.

Побої коханого вірність показують, а в ненависника поцілунки численні.

Сита душа топче й мед щільниковий, а голодній душі все гірке то солодке.

Як птах, що гніздо своє кинув, так і людина, що з місця свого мандрує.

Олива й кадило потішують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.

Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не приходь в день нещастя свого, ліпший сусіда близький за далекого брата!

Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто.

Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються.

Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужинку заставу візьми.

Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому.

Ринва, постійно текуча слотливого дня та жінка сварлива однакове:

хто хоче сховати її той вітра ховає, чи оливу пахучу правиці своєї, що видасть себе.

Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга.

Сторож фіґовниці плоди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.

Як лице до лиця у воді, так серце людини до серця людини.

Шеол й Аваддон не наситяться, не наситяться й очі людини.

Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її.

Хоч нерозумного будеш товкти товкачем поміж зернами в ступі, не відійде від нього глупота його!

Добре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на череди,

бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?

Появилася зелень, і трава показалась, і збирається сіно із гір,

будуть вівці тобі на вбрання, і козли ціна поля,

і молока твоїх кіз буде досить на їжу тобі, на їду твого дому, і на життя для служниць твоїх.

Таджикский

Языки

АЗ рӯзи фардо фахр накун, зеро намедонӣ, ки дар як рӯз чӣ ҳодиса рӯй медиҳад.

Бигзор туро дигаре ситоиш намояд, на ин ки даҳони худат, – бегонае, на ин ки лабҳои худат.

Санг гарон аст, ва рег вазнин, вале хашми шахси беақл аз ҳар дуи онҳо гаронтар аст.

Ғазаб бераҳм аст, ва хашм мисли селоб, вале кист, ки тавонад пеши рашк истодагӣ кунад?

Мазаммати ошкор беҳ аз муҳаббати пинҳонӣ.

Таънаҳои дӯст самимист, вале бӯсаҳои бадхоҳ бисёр аст.

Ҷони сер аз шаҳд ҳам нафрат мекунад, вале барои ҷони гурусна ҳар талхӣ ширин аст.

Чунон ки мурғак аз лонаи худ овора мешавад, ончунон аст касе ки аз макони худ овора шавад.

Равған ва атр дилро шод мекунад, ва ширинии ёр аз машварати ҷонист.

Ёри худ ва ёри падари худро тарк накун, ва дар рӯзи мусибати худ ба хонаи бародари худ нарав: ҳамсояи наздик беҳ аз бародари дур.

Эй писарам! Бохирад бош, ва дили маро шод гардон, то ки ман ба бадгӯи худ тавонам ҷавоб диҳам.

Шахси бофаросат мусибатро мебинад, пинҳон мешавад: соддадилон гузашта мераванд, ва ҷазо меёбанд.

Либоси ӯро бигир, чунки ба бегона зомин шудааст; ва аз ӯ, ки зомини шахси ғайр аст, гарав бигир.

Кас агар, субҳидам бармаҳал хеста, ёри худро бо овози баланд табрик гӯяд, ин барои вай лаънат ҳисоб меёбад.

Чак-чаки шилқини бом дар рӯзи борон ва зани ситезакор баробар аст:

Касе ки хоҳад вайро ниҳон дорад, мисли касест, ки мехоҳад бодро ниҳон дорад, ё равғанеро, ки дар кафи рости худ нигоҳ дошта бошад.

Оҳан оҳанро тез мекунад; ҳамчунин одам симои ёри худро пардоз медиҳад.

Касе ки ба дарахти анҷир нигоҳубин кунад, меваи онро хоҳад хӯрд; ҳамчунин касе ки хоҷаи худро нигоҳдорӣ кунад, иззат хоҳад ёфт.

Чунон ки дар об чеҳра акси чеҳра бошад, ончунон дили одам акси одам аст.

Асфалуссофилин ва эъдом сер намешаванд; ҳамчунин чашмони одам сер намешавад.

Бӯта барои нуқра аст, ва кӯра – барои тилло; вале одам аз рӯи таърифи ӯ озмуда мешавад.

Агар беақлро дар ҳован дар миёни дону дун бо ҳовандаста бикӯбӣ, беақлии вай аз вай ҷудо намешавад.

Аз аҳволи чорвои худ ба хубӣ хабардор бош, ба рамаҳо ғамхорӣ намо,

Зеро ки сарват абадӣ нест, тоҷ ҳам магар аз насл ба насл аст?

Вақте ки алаф аз назар ғоиб шуд, ва сабза неш зада баромад, ва гиёҳҳои кӯҳӣ ғундошта мешавад,

Гӯсфандон барои либоси туст, ва такаҳо – барои нархи замин.

Ва шири бузҳо барои хӯроки ту, барои хӯроки аҳли хонаи ту ва барои ризқу рӯзии канизони ту кофист.