Азбука веры » Би́блия » При́тчей Соломо́нихъ » гл.31

При́тчей Соломо́нихъ, Глава 31

Толкования

Толкования главы

31:1

31:2

31:3

см.:Втор.17:17;

31:4

31:5

см.:Есф.3:15;Ис.5:22;

31:6

см.:Неем.8:10;

31:7

31:8

см.:Притч.24:11;

31:9

см.:Лев.19:15;Втор.1:16;

31:10

см.:Притч.12:4;Притч.18:23;

31:11

см.:Притч.14:1;

31:12

см.:Сир.26:2;

31:13

31:14

31:15

31:16

31:17

31:18

31:19

31:20

31:21

см.:Еккл.10:18;

31:22

31:23

см.:Сир.40:19;

31:24

31:25

см.:1Пет.3:4;

31:26

см.:Тит.2:3;

31:27

31:28

31:29

31:30

см.:Притч.11:22;

31:31

см.:Мк.14:9;

Церковнославянский (рус)

Моя́ словеса́ реко́шася от Бо́га, царе́во проро́чество, его́же наказа́ ма́ти его́:

что́, ча́до, [соблюде́ши,] что́ рѣче́нiе Бо́жiе? перворо́дне, тебѣ́ глаго́лю, сы́не: что́, ча́до моего́ чре́ва? что́, ча́до мои́хъ моли́твъ?

Не да́ждь жена́мъ твоего́ бога́тства и твоего́ ума́ и житiя́ въ послѣ́днiй совѣ́тъ.

Съ совѣ́томъ все́ твори́, съ совѣ́томъ пі́й вино́: си́льнiи гнѣвли́ви су́ть, вина́ да не пiю́тъ,

да напи́вшеся не забу́дутъ му́дрости и пра́во суди́ти немощны́мъ не возмо́гутъ.

Дади́те Сике́ра су́щымъ въ печа́лехъ и вино́ пи́ти су́щымъ въ болѣ́знехъ,

да забу́дутъ убоже́ства и болѣ́зней не воспомя́нутъ ктому́.

Сы́не, отверза́й уста́ твоя́ сло́ву Бо́жiю и суди́ вся́ здра́во:

отверза́й уста́ твоя́ и суди́ пра́ведно, разсужда́й же убо́га и не́мощна.

Жену́ до́блю кто́ обря́щетъ, дража́йши е́сть ка́менiя многоцѣ́ннаго такова́я:

дерза́етъ на ню́ се́рдце му́жа ея́: такова́я до́брыхъ коры́стей не лиши́тся:

дѣ́лаетъ бо му́жу своему́ блага́я во все́ житiе́:

обрѣ́тши во́лну и ле́нъ, сотвори́ благопотре́бное рука́ма свои́ма.

Бы́сть я́ко кора́бль ку́плю дѣ́я, издале́ча собира́етъ себѣ́ бога́тство:

и востае́тъ изъ но́щи, и даде́ бра́шна до́му и дѣла́ рабы́нямъ.

Узрѣ́вши село́ купи́, от плодо́въ же ру́къ свои́хъ насади́ стяжа́нiе.

Препоя́савши крѣ́пко чре́сла своя́, утверди́тъ мы́шцы своя́ на дѣ́ло,

и вкуси́, я́ко добро́ е́сть дѣ́лати, и не угаса́етъ свѣти́лникъ ея́ всю́ но́щь.

Ла́кти своя́ простира́етъ на поле́зная, ру́цѣ же свои́ утвержда́етъ на вретено́,

и ру́цѣ свои́ отверза́етъ убо́гому, дла́нь же простре́ ни́щу.

Не пече́тся о су́щихъ въ дому́ му́жъ ея́, егда́ гдѣ́ заме́длитъ: вси́ бо у нея́ одѣ́яни су́ть.

Сугу́ба одѣя́нiя сотвори́ му́жу своему́, от виссо́на же и порфи́ры себѣ́ одѣя́нiя.

Сла́венъ быва́етъ во вратѣ́хъ му́жъ ея́, внегда́ а́ще ся́детъ въ со́нмищи со старѣ́йшины жи́тельми земли́.

Плащани́цы сотвори́ и продаде́ Финикі́аномъ, опоя́санiя же Ханане́омъ.

²⁶Крѣ́постiю и лѣ́потою облече́ся, и возвесели́ся во дни́ послѣ́днiя.

²⁵Уста́ своя́ отве́рзе внима́телно и зако́нно и чи́нъ заповѣ́да язы́ку своему́.

Тѣ́сны стези́ до́му ея́, бра́шна же лѣ́ностнаго не яде́. ²⁸Уста́ своя́ отве́рзе му́дро и зако́нно.

²⁹Ми́лостыня же ея́ ^*возста́ви ча́да ея́, и обогати́шася: и му́жъ ея́ похвали́ ю́:

³⁰мно́ги дще́ри стяжа́ша бога́тство, мно́ги сотвори́ша си́лу: ты́ же предуспѣ́ла и превознесла́ся еси́ надъ всѣ́ми:

³¹ло́жнаго угожде́нiя и су́етныя добро́ты же́нскiя нѣ́сть въ тебѣ́: жена́ бо разу́мная благослове́на е́сть: стра́хъ же Госпо́день сiя́ да хва́литъ.

³²Дади́те е́й от плодо́въ усте́нъ ея́, и да хвали́мь бу́детъ во вратѣ́хъ му́жъ ея́.
Коне́цъ кни́зѣ при́тчей Соломо́нихъ: и́мать въ себѣ́гла́въ 31.

Французский (LSG)

Paroles du roi Lemuel. Sentences par lesquelles sa mère l'instruisit.

Que te dirai-je, mon fils? que te dirai-je, fils de mes entrailles? Que te dirai-je, mon fils, objet de mes voeux?

Ne livre pas ta vigueur aux femmes, Et tes voies à celles qui perdent les rois.

Ce n'est point aux rois, Lemuel, Ce n'est point aux rois de boire du vin, Ni aux princes de rechercher des liqueurs fortes,

De peur qu'en buvant ils n'oublient la loi, Et ne méconnaissent les droits de tous les malheureux.

Donnez des liqueurs fortes à celui qui périt, Et du vin à celui qui a l'amertume dans l'âme;

Qu'il boive et oublie sa pauvreté, Et qu'il ne se souvienne plus de ses peines.

Ouvre ta bouche pour le muet, Pour la cause de tous les délaissés.

Ouvre ta bouche, juge avec justice, Et défends le malheureux et l'indigent.

Qui peut trouver une femme vertueuse? Elle a bien plus de valeur que les perles.

Le coeur de son mari a confiance en elle, Et les produits ne lui feront pas défaut.

Elle lui fait du bien, et non du mal, Tous les jours de sa vie.

Elle se procure de la laine et du lin, Et travaille d'une main joyeuse.

Elle est comme un navire marchand, Elle amène son pain de loin.

Elle se lève lorsqu'il est encore nuit, Et elle donne la nourriture à sa maison Et la tâche à ses servantes.

Elle pense à un champ, et elle l'acquiert; Du fruit de son travail elle plante une vigne.

Elle ceint de force ses reins, Et elle affermit ses bras.

Elle sent que ce qu'elle gagne est bon; Sa lampe ne s'éteint point pendant la nuit.

Elle met la main à la quenouille, Et ses doigts tiennent le fuseau.

Elle tend la main au malheureux, Elle tend la main à l'indigent.

Elle ne craint pas la neige pour sa maison, Car toute sa maison est vêtue de cramoisi.

Elle se fait des couvertures, Elle a des vêtements de fin lin et de pourpre.

Son mari est considéré aux portes, Lorsqu'il siège avec les anciens du pays.

Elle fait des chemises, et les vend, Et elle livre des ceintures au marchand.

Elle est revêtue de force et de gloire, Et elle se rit de l'avenir.

Elle ouvre la bouche avec sagesse, Et des instructions aimables sont sur sa langue.

Elle veille sur ce qui se passe dans sa maison, Et elle ne mange pas le pain de paresse.

Ses fils se lèvent, et la disent heureuse; Son mari se lève, et lui donne des louanges:

Plusieurs filles ont une conduite vertueuse; Mais toi, tu les surpasses toutes.

La grâce est trompeuse, et la beauté est vaine; La femme qui craint l'Éternel est celle qui sera louée.

Récompensez-la du fruit de son travail, Et qu'aux portes ses oeuvres la louent.

Украинский (Огієнко)

Слова Лемуїла, царя Масси, що ними навчала його його мати:

Що, сину мій, і що, сину утроби моєї, і що, сину обітниць моїх?

Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнувальниць царів!

Не царям, Лемуїле, вино, не царям, і напій той п́янкий не князям,

щоб не впився він та не забув про Закона, і щоб не змінив для всіх гноблених права!

Дайте напою п́янкого тому, хто гине, а вина гіркодухим:

він вип́є й забуде за бідність свою, і муки своєї вже не пам́ятатиме!

Відкривай свої уста немові, для суда всім нещасним.

Відкривай свої уста, й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного.

Хто жінку чеснотну знайде?
а ціна її більша від перел:

довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку!

Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі дні свого життя.

Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками.

Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій.

І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а порядок служницям своїм.

Про поле вона намишляла, і його набула, із плоду долоней своїх засадила вона виноградника.

Вона підперізує силою стегна свої та зміцняє рамена свої.

Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не погасне вночі.

Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають.

Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.

Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одягнений ввесь її дім.

Килими поробила собі, віссон та кармазин убрання її.

Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшими краю.

Тонку туніку робить вона й продає, і купцеві дає пояси.

Сила та пишність одежа її, і сміється вона до прийдещнього дня.

Свої уста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці.

Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть.

Устають її діти, і хвалять її, чоловік її й він похваляє її:

Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевищила!

Краса то омана, а врода марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена!

Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчинки її вихваляють при брамах!

Немецкий (GNB)

Языки

Ratschläge für König Lemuël, die seine Mutter ihm gab:

»Du bist der Sohn, den ich so lange von Gott erbeten habe. Hör auf meinen Rat:

Vergeude deine Kraft und dein Geld nicht mit Frauen; das hat schon manchen König zugrunde gerichtet.

Ergib dich nicht dem Trunk! Wein und Bier sind nichts für Könige!

Wenn sie sich betrinken, vergessen sie, was ihnen aufgetragen ist, und sorgen nicht mehr dafür, dass die Armen zu ihrem Recht kommen.

Bier und Wein sind gut für den, der am Ende ist;

der mag sich betrinken und seinen Kummer vergessen.

Deine Sache aber ist es, für Recht zu sorgen. Sprich für alle, die sich selbst nicht helfen können.

Sprich für die Armen und Schwachen, nimm sie in Schutz und verhilf ihnen zu ihrem Recht!«

Eine tüchtige Frau ist das kostbarste Juwel, das einer finden kann.

Ihr Mann kann sich auf sie verlassen, sie bewahrt und mehrt seinen Besitz.

Ihr ganzes Leben lang macht sie ihm Freude und enttäuscht ihn nie.

Sie sorgt dafür, dass sie immer Flachs und Wolle hat; sie spinnt und webt mit fleißigen Händen.

Sie schafft von überall her Nahrung herbei wie ein Handelsschiff aus fernen Ländern.

Sie steht schon auf, wenn es noch dunkel ist, bereitet die Mahlzeiten vor und weist den Mägden die Arbeit zu.

Sie schaut sich nach einem Stück Land um, kauft es mit dem Geld, das sie selber verdient hat, und bepflanzt es mit Reben.

Sie packt ihre Aufgaben energisch an und scheut keine Mühe.

Sie merkt, dass ihre Mühe etwas einbringt; darum arbeitet sie beim Schein der Lampe bis spät in die Nacht.

In jeder freien Minute nimmt sie die Spindel zur Hand.

Den Armen und Notleidenden gibt sie reichlich und gern.

Schnee und Frost bereiten ihr keine Sorgen, weil sie für alle im Haus warme Kleidung bereithält.

Sie macht sich schöne Decken; ihre Kleider sind aus feinem Leinen und purpurroter Wolle.

Sie hat einen Mann, der von allen geachtet wird; sein Wort gilt etwas im Rat der Gemeinde.

Sie fertigt Tücher und Gürtel an und verkauft sie an Händler.

Als wohlhabende und angesehene Frau blickt sie ohne Sorgen in die Zukunft.

Was sie redet, zeugt von Weisheit; mit freundlichen Worten gibt sie Anweisungen und Ratschläge.

Alles, was im Haus geschieht, behält sie im Auge; Müßiggang ist ihr unbekannt.

Ihre Kinder sind stolz auf sie und ihr Mann lobt sie.

»Es gibt viele tüchtige Frauen«, sagt er; »aber du bist die allerbeste!«

Anmut und Schönheit sind vergänglich und kein Grund, eine Frau zu rühmen; aber wenn sie den HERRN ernst nimmt, dann verdient sie Lob.

Ihre Mühe darf nicht unbelohnt bleiben: Für das, was sie leistet, soll die ganze Stadt sie ehren.