Азбука веры » Би́блия » При́тчей Соломо́нихъ » гл.7

При́тчей Соломо́нихъ, Глава 7

Толкования

Толкования главы

7:1a

7:1

см.:Лев.18:5;

см.:Втор.6:8;

см.:Прем.8:2;

см.:Притч.6:24;

7:6

7:7

7:8

7:9

7:10

7:11

7:12

7:13

7:14

7:15

7:16

7:17

7:18

7:19

7:20

7:21

7:22

7:23

см.:Притч.1:17;

7:24

7:25

см.:Иов.31:9;

7:26

7:27

см.:Притч.5:5;

Церковнославянский (рус)

^–Сы́не, чти́ Го́спода, и укрѣпи́шися: кромѣ́ же его́ не бо́йся ино́го.

Сы́не, храни́ моя́ словеса́, моя́ же за́повѣди скры́й у себе́.^–

Храни́ моя́ за́повѣди, и поживе́ши, словеса́ же моя́ я́ко зѣ́ницы о́чiю:

обложи́ же и́ми твоя́ пе́рсты, напиши́ же я́ на скрижа́ли се́рдца твоего́.

Нарцы́ прему́дрость сестру́ тебѣ́ бы́ти, ра́зумъ же зна́емь сотвори́ тебѣ́,

да тя́ соблюде́тъ от жены́ чужді́я и лука́выя, а́ще тя́ словесы́ льсти́выми облага́ти на́чнетъ:

око́нцемъ бо изъ до́му своего́ на пути́ прини́чущи,

его́же а́ще у́зритъ от безу́мныхъ ча́дъ ю́ношу скудоу́мна,

проходя́щаго ми́мо у́гла въ распу́тiихъ до́му ея́

и глаго́лющаго въ те́мный ве́черъ, егда́ упокое́нiе бу́детъ нощно́е и мра́чное:

жена́ же сря́щетъ его́, зра́къ иму́щи прелюбодѣ́йничь, я́же твори́тъ ю́ныхъ пари́ти сердца́мъ: воскри́лена же е́сть и блу́дна,

въ дому́ же не почива́ютъ но́зѣ ея́:

вре́мя бо нѣ́кое внѣ́ глуми́тся, вре́мя же на распу́тiихъ при вся́цѣмъ у́глѣ присѣди́тъ:

пото́мъ е́мши лобза́етъ его́, безсту́днымъ же лице́мъ рече́тъ къ нему́:

же́ртва ми́рна ми́ е́сть, дне́сь воздаю́ обѣ́ты моя́:

сего́ ра́ди изыдо́хъ въ срѣ́тенiе тебѣ́, жела́ющи лица́ твоего́, обрѣто́хъ тя́:

простира́лами покры́хъ о́дръ мо́й, ковра́ми же сугу́быми постла́хъ, и́же от Еги́пта,

шафра́номъ посы́пахъ ло́же мое́ и до́мъ мо́й кори́цею:

прiиди́ и наслади́мся любве́ да́же до у́тра, гряди́ и поваля́емся въ по́хоти:

нѣ́сть бо му́жа моего́ въ дому́, отъи́де въ пу́ть дале́че,

дово́лно сребра́ взя́ съ собо́ю, по мно́гихъ дне́хъ возврати́тся въ до́мъ сво́й.

И прельсти́ его́ мно́гою бесѣ́дою, тене́тами же усте́нъ [въ блу́дъ] привлече́ его́.

О́нъ же а́бiе послѣ́дова е́й обюро́дѣвъ, и я́коже во́лъ на заколе́нiе веде́тся, и я́ко пе́съ на у́зы,

или́ я́ко еле́нь уя́звленъ стрѣло́ю въ я́тра: и спѣши́тъ я́ко пти́ца въ сѣ́ть, не вѣ́дый, я́ко на ду́шу свою́ тече́тъ.

Ны́нѣ у́бо, сы́не, послу́шай мене́ и внима́й глаго́ломъ у́стъ мои́хъ,

да не уклони́тся въ пути́ ея́ се́рдце твое́,

и да не прельсти́шися въ стезя́хъ ея́: мно́гихъ бо уязви́вши низве́рже, и безчи́сленни су́ть, и́хже уби́ла е́сть:

путiе́ а́довы до́мъ ея́, низводя́щiи въ сокро́вища сме́ртная.

Греческий [Greek (Koine)]

υἱέ τίμα τὸν κύριον καὶ ἰσχύσεις πλὴν δὲ αὐτοῦ μὴ φοβοῦ ἄλλον

υἱέ φύλασσε ἐμοὺς λόγους τὰς δὲ ἐμὰς ἐντολὰς κρύψον παρὰ σεαυτῷ

φύλαξον ἐμὰς ἐντολάς καὶ βιώσεις τοὺς δὲ ἐμοὺς λόγους ὥσπερ κόρας ὀμμάτων

περίθου δὲ αὐτοὺς σοῖς δακτύλοις ἐπίγραψον δὲ ἐπὶ τὸ πλάτος τῆς καρδίας σου

εἶπον τὴν σοφίαν σὴν ἀδελφὴν εἶναι τὴν δὲ φρόνησιν γνώριμον περιποίησαι σεαυτῷ

ἵνα σε τηρήσῃ ἀπὸ γυναικὸς ἀλλοτρίας καὶ πονηρᾶς ἐάν σε λόγοις τοῖς πρὸς χάριν ἐμβάληται

ἀπὸ γὰρ θυρίδος ἐκ τοῦ οἴκου αὐτῆς εἰς τὰς πλατείας παρακύπτουσα

ὃν ἂν ἴδῃ τῶν ἀφρόνων τέκνων νεανίαν ἐνδεῆ φρενῶν

παραπορευόμενον παρὰ γωνίαν ἐν διόδοις οἴκων αὐτῆς

καὶ λαλοῦντα ἐν σκότει ἑσπερινῷ ἡνίκα ἂν ἡσυχία νυκτερινὴ ᾖ καὶ γνοφώδης

ἡ δὲ γυνὴ συναντᾷ αὐτῷ εἶδος ἔχουσα πορνικόν ἣ ποιεῖ νέων ἐξίπτασθαι καρδίας

ἀνεπτερωμένη δέ ἐστιν καὶ ἄσωτος ἐν οἴκῳ δὲ οὐχ ἡσυχάζουσιν οἱ πόδες αὐτῆς

χρόνον γάρ τινα ἔξω ῥέμβεται χρόνον δὲ ἐν πλατείαις παρὰ πᾶσαν γωνίαν ἐνεδρεύει

εἶτα ἐπιλαβομένη ἐφίλησεν αὐτόν ἀναιδεῖ δὲ προσώπῳ προσεῖπεν αὐτῷ

θυσία εἰρηνική μοί ἐστιν σήμερον ἀποδίδωμι τὰς εὐχάς μου

ἕνεκα τούτου ἐξῆλθον εἰς συνάντησίν σοι ποθοῦσα τὸ σὸν πρόσωπον εὕρηκά σε

κειρίαις τέτακα τὴν κλίνην μου ἀμφιτάποις δὲ ἔστρωκα τοῖς ἀπ᾿ Αἰγύπτου

διέρραγκα τὴν κοίτην μου κρόκῳ τὸν δὲ οἶκόν μου κινναμώμῳ

ἐλθὲ καὶ ἀπολαύσωμεν φιλίας ἕως ὄρθρου δεῦρο καὶ ἐγκυλισθῶμεν ἔρωτι

οὐ γὰρ πάρεστιν ὁ ἀνήρ μου ἐν οἴκῳ πεπόρευται δὲ ὁδὸν μακρὰν

ἔνδεσμον ἀργυρίου λαβὼν ἐν χειρὶ αὐτοῦ δι᾿ ἡμερῶν πολλῶν ἐπανήξει εἰς τὸν οἶκον αὐτοῦ

ἀπεπλάνησεν δὲ αὐτὸν πολλῇ ὁμιλίᾳ βρόχοις τε τοῖς ἀπὸ χειλέων ἐξώκειλεν αὐτόν

ὁ δὲ ἐπηκολούθησεν αὐτῇ κεπφωθείς ὥσπερ δὲ βοῦς ἐπὶ σφαγὴν ἄγεται καὶ ὥσπερ κύων ἐπὶ δεσμοὺς

ἢ ὡς ἔλαφος τοξεύματι πεπληγὼς εἰς τὸ ἧπαρ σπεύδει δὲ ὥσπερ ὄρνεον εἰς παγίδα οὐκ εἰδὼς ὅτι περὶ ψυχῆς τρέχει

νῦν οὖν υἱέ ἄκουέ μου καὶ πρόσεχε ῥήμασιν στόματός μου

μὴ ἐκκλινάτω εἰς τὰς ὁδοὺς αὐτῆς ἡ καρδία σου

πολλοὺς γὰρ τρώσασα καταβέβληκεν καὶ ἀναρίθμητοί εἰσιν οὓς πεφόνευκεν

ὁδοὶ ᾅδου ὁ οἶκος αὐτῆς κατάγουσαι εἰς τὰ ταμίεια τοῦ θανάτου

Французский (LSG)

Mon fils, retiens mes paroles, Et garde avec toi mes préceptes.

Observe mes préceptes, et tu vivras; Garde mes enseignements comme la prunelle de tes yeux.

Lie-les sur tes doigts, Écris-les sur la table de ton coeur.

Dis à la sagesse: Tu es ma soeur! Et appelle l'intelligence ton amie,

Pour qu'elles te préservent de la femme étrangère, De l'étrangère qui emploie des paroles doucereuses.

J'étais à la fenêtre de ma maison, Et je regardais à travers mon treillis.

J'aperçus parmi les stupides, Je remarquai parmi les jeunes gens un garçon dépourvu de sens.

Il passait dans la rue, près de l'angle où se tenait une de ces étrangères, Et il se dirigeait lentement du côté de sa demeure:

C'était au crépuscule, pendant la soirée, Au milieu de la nuit et de l'obscurité.

Et voici, il fut abordé par une femme Ayant la mise d'une prostituée et la ruse dans le coeur.

Elle était bruyante et rétive; Ses pieds ne restaient point dans sa maison;

Tantôt dans la rue, tantôt sur les places, Et près de tous les angles, elle était aux aguets.

Elle le saisit et l'embrassa, Et d'un air effronté lui dit:

Je devais un sacrifice d'actions de grâces, Aujourd'hui j'ai accompli mes voeux.

C'est pourquoi je suis sortie au-devant de toi Pour te chercher, et je t'ai trouvé.

J'ai orné mon lit de couvertures, De tapis de fil d'Égypte;

J'ai parfumé ma couche De myrrhe, d'aloès et de cinnamome.

Viens, enivrons-nous d'amour jusqu'au matin, Livrons-nous joyeusement à la volupté.

Car mon mari n'est pas à la maison, Il est parti pour un voyage lointain;

Il a pris avec lui le sac de l'argent, Il ne reviendra à la maison qu'à la nouvelle lune.

Elle le séduisit à force de paroles, Elle l'entraîna par ses lèvres doucereuses.

Il se mit tout à coup à la suivre, Comme le boeuf qui va à la boucherie, Comme un fou qu'on lie pour le châtier,

Jusqu'à ce qu'une flèche lui perce le foie, Comme l'oiseau qui se précipite dans le filet, Sans savoir que c'est au prix de sa vie.

Et maintenant, mes fils, écoutez-moi, Et soyez attentifs aux paroles de ma bouche.

Que ton coeur ne se détourne pas vers les voies d'une telle femme, Ne t'égare pas dans ses sentiers.

Car elle a fait tomber beaucoup de victimes, Et ils sont nombreux, tous ceux qu'elle a tués.

Sa maison, c'est le chemin du séjour des morts; Il descend vers les demeures de la mort.

Украинский (Огієнко)

Языки

Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,

бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,

прив́яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!

На мудрість скажи: Ти сестра моя!
а розум назви: Мій довірений!

щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м́якенькі слова.

Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,

і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю.
І юнак ось, позбавлений розуму,

проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.

Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,

галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:

раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона…

І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:

У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!

Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!

Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,

постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном…

Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов́ю натішимось ми!

Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:

вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого…

Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,

він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув́язнення,

як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка…

А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:

Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,

бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!

Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат…