И бу́детъ я́ко дре́во насажде́ное при исхо́дищихъ во́дъ, е́же пло́дъ сво́й да́стъ во вре́мя свое́, и ли́стъ его́ не отпаде́тъ: и вся́, ели́ка а́ще твори́тъ, успѣ́етъ.

Не та́ко нечести́вiи, не та́ко: но я́ко пра́хъ, его́же возмета́етъ вѣ́тръ от лица́ земли́.

Сего́ ра́ди не воскре́снутъ нечести́вiи на су́дъ, ниже́ грѣ́шницы въ совѣ́тъ пра́ведныхъ.

Я́ко вѣ́сть Госпо́дь пу́ть пра́ведныхъ, и пу́ть нечести́выхъ поги́бнетъ.

Псало́мъ Дави́ду.

Вску́ю шата́шася язы́цы, и лю́дiе поучи́шася тще́тнымъ?

Предста́ша ца́рiе зе́мстiи, и кня́зи собра́шася вку́пѣ на Го́спода и на Христа́ Его́.

Расто́ргнемъ {расто́ргнимъ} у́зы и́хъ и отве́ржемъ {отве́ржимъ} от на́съ и́го и́хъ.

Живы́й на небесѣ́хъ посмѣе́тся и́мъ, и Госпо́дь поруга́ется и́мъ.

Тогда́ возглаго́летъ къ ни́мъ гнѣ́вомъ Свои́мъ и я́ростiю Свое́ю смяте́тъ я́:

А́зъ же поста́вленъ е́смь Ца́рь от Него́ надъ Сiо́номъ, горо́ю свято́ю Его́,

возвѣща́яй повелѣ́нiе Госпо́дне. Госпо́дь рече́ ко Мнѣ́: Сы́нъ Мо́й еси́ Ты́, А́зъ дне́сь роди́хъ Тя́:

проси́ от Мене́, и да́мъ ти́ язы́ки достоя́нiе Твое́, и одержа́нiе Твое́ концы́ земли́:

упасе́ши я́ жезло́мъ желѣ́знымъ, я́ко сосу́ды скуде́льничи сокруши́ши я́.

И ны́нѣ, ца́рiе, разумѣ́йте, накажи́теся вси́ судя́щiи земли́.

Рабо́тайте Го́сподеви со стра́хомъ, и ра́дуйтеся Ему́ со тре́петомъ.

Прiими́те наказа́нiе, да не когда́ прогнѣ́вается Госпо́дь, и поги́бнете от пути́ пра́веднаго, егда́ возгори́тся вско́рѣ я́рость Его́: блаже́ни вси́ надѣ́ющiися На́нь.

Псало́мъ Дави́ду, внегда́ отбѣга́ше от лица́ Авессало́ма сы́на своего́.

Го́споди, что́ ся умно́жиша стужа́ющiи ми́? Мно́зи востаю́тъ на мя́,

мно́зи глаго́лютъ души́ мое́й: нѣ́сть спасе́нiя ему́ въ Бо́зѣ его́.

Ты́ же, Го́споди, засту́пникъ мо́й еси́, сла́ва моя́, и вознося́й главу́ мою́.

Гла́сомъ мои́мъ ко Го́споду воззва́хъ, и услы́ша мя́ от горы́ святы́я Своея́.

А́зъ усну́хъ, и спа́хъ, воста́хъ, я́ко Госпо́дь засту́питъ мя́.

Не убою́ся от те́мъ люді́й, о́крестъ напа́дающихъ на мя́.

Воскре́сни́, Го́споди, спаси́ мя, Бо́же мо́й: я́ко Ты́ порази́лъ еси́ вся́ вражду́ющыя ми́ всу́е, зу́бы грѣ́шниковъ сокруши́лъ еси́.

Госпо́дне е́сть спасе́нiе, и на лю́дехъ Твои́хъ благослове́нiе Твое́.

Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, псало́мъ Дави́ду.

Внегда́ призва́ти ми́, услы́ша мя́ Бо́гъ пра́вды моея́: въ ско́рби распространи́лъ мя́ еси́: уще́дри мя́ и услы́ши моли́тву мою́.

Сы́нове человѣ́честiи, доко́лѣ тяжкосе́рдiи? Вску́ю лю́бите суету́ и и́щете лжи́?

И увѣ́дите, я́ко удиви́ Госпо́дь преподо́бнаго Своего́. Госпо́дь услы́шитъ мя́, внегда́ воззва́ти ми́ къ Нему́.

Гнѣ́вайтеся, и не согрѣша́йте, я́же глаго́лете въ сердца́хъ ва́шихъ, на ло́жахъ ва́шихъ умили́теся:

пожри́те же́ртву пра́вды и упова́йте на Го́спода.

Мно́зи глаго́лютъ: кто́ яви́тъ на́мъ блага́я? Зна́менася на на́съ свѣ́тъ лица́ Твоего́, Го́споди.

Да́лъ еси́ весе́лiе въ се́рдцы мое́мъ: от плода́ пшени́цы, вина́ и еле́а своего́ умно́жишася:

въ ми́рѣ вку́пе усну́ и почі́ю, я́ко Ты́, Го́споди, еди́наго на упова́нiи всели́лъ мя́ еси́.

О наслѣ́дствующемъ, псало́мъ Дави́ду.

Глаго́лы моя́ внуши́, Го́споди, разумѣ́й зва́нiе мое́.

Вонми́ гла́су моле́нiя моего́, Царю́ мо́й и Бо́же мо́й: я́ко къ Тебѣ́ помолю́ся, Го́споди.

Зау́тра услы́ши гла́съ мо́й: зау́тра предста́ну Ти́, и у́зриши мя́:

я́ко Бо́гъ не хотя́й беззако́нiя Ты́ еси́: не присели́тся къ Тебѣ́ лука́внуяй,

ниже́ пребу́дутъ беззако́нницы предъ очи́ма Твои́ма: возненави́дѣлъ еси́ вся́ дѣ́лающыя беззако́нiе,

погуби́ши вся́ глаго́лющыя лжу́: му́жа крове́й и льсти́ва гнуша́ется Госпо́дь.

А́зъ же мно́жествомъ ми́лости Твоея́ вни́ду въ до́мъ Тво́й, поклоню́ся ко хра́му свято́му Твоему́, въ стра́сѣ Твое́мъ.

Го́споди, наста́ви мя́ пра́вдою Твое́ю, вра́гъ мои́хъ ра́ди испра́ви предъ Тобо́ю пу́ть мо́й.

Я́ко нѣ́сть во устѣ́хъ и́хъ и́стины, се́рдце и́хъ су́етно, гро́бъ отве́рстъ горта́нь и́хъ, язы́ки свои́ми льща́ху.

Суди́ и́мъ, Бо́же, да отпаду́тъ от мы́слей свои́хъ: по мно́жеству нече́стiя и́хъ изри́ни я́, я́ко преогорчи́ша Тя́, Го́споди.

И да возвеселя́тся вси́ упова́ющiи на Тя́, во вѣ́къ возра́дуются, и всели́шися въ ни́хъ: и похва́лятся о Тебѣ́ лю́бящiи и́мя Твое́.

Я́ко Ты́ благослови́ши пра́ведника, Го́споди, я́ко ору́жiемъ благоволе́нiя вѣнча́лъ еси́ на́съ.

Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ о осмѣ́мъ, псало́мъ Дави́ду.

Го́споди, да не я́ростiю Твое́ю обличи́ши мене́, ниже́ гнѣ́вомъ Твои́мъ нака́жеши мене́.

Поми́луй мя́, Го́споди, я́ко не́мощенъ е́смь: изцѣли́ мя, Го́споди, я́ко смято́шася ко́сти моя́,

и душа́ моя́ смяте́ся зѣло́: и Ты́, Го́споди, доко́лѣ?

Обрати́ся, Го́споди, изба́ви ду́шу мою́, спаси́ мя ра́ди ми́лости Твоея́:

я́ко нѣ́сть въ сме́рти помина́яй Тебе́, во а́дѣ же кто́ исповѣ́стся Тебѣ́?

Утруди́хся воздыха́нiемъ мои́мъ, измы́ю на вся́ку но́щь ло́же мое́, слеза́ми мои́ми посте́лю мою́ омочу́.

Смяте́ся от я́рости о́ко мое́, обетша́хъ во всѣ́хъ вразѣ́хъ мои́хъ.

Отступи́те от мене́, вси́ дѣ́лающiи беззако́нiе, я́ко услы́ша Госпо́дь гла́съ пла́ча моего́,

услы́ша Госпо́дь моле́нiе мое́, Госпо́дь моли́тву мою́ прiя́тъ.

Да постыдя́тся и смяту́тся вси́ врази́ мои́, да возвратя́тся и устыдя́тся зѣло́ вско́рѣ.

Псало́мъ Дави́ду, его́же воспѣ́тъ Го́сподеви о словесѣ́хъ Хусі́евыхъ, сы́на Иемені́ина.

Го́споди Бо́же мо́й, на Тя́ упова́хъ, спаси́ мя от всѣ́хъ гоня́щихъ мя́ и изба́ви мя́:

да не когда́ похи́титъ я́ко ле́въ ду́шу мою́, не су́щу избавля́ющу, ниже́ спаса́ющу.

Го́споди Бо́же мо́й, а́ще сотвори́хъ сiе́, а́ще е́сть непра́вда въ руку́ мое́ю,

а́ще возда́хъ воздаю́щымъ ми́ зла́, да отпаду́ у́бо от вра́гъ мои́хъ то́щъ:

да пожене́тъ у́бо вра́гъ ду́шу мою́, и да пости́гнетъ, и попере́тъ въ зе́млю живо́тъ мо́й, и сла́ву мою́ въ пе́рсть всели́тъ.

Воскре́сни́, Го́споди, гнѣ́вомъ Твои́мъ, вознеси́ся въ конца́хъ вра́гъ Твои́хъ, и воста́ни, Го́споди Бо́же мо́й, повелѣ́нiемъ, и́мже заповѣ́далъ еси́,

и со́нмъ люді́й обы́детъ Тя́: и о то́мъ на высоту́ обрати́ся.

Госпо́дь су́дитъ лю́демъ: суди́ ми, Го́споди, по пра́вдѣ мое́й и по незло́бѣ мое́й на мя́.

Да сконча́ется зло́ба грѣ́шныхъ, и испра́виши пра́веднаго, испыта́яй сердца́ и утро́бы, Бо́же, пра́ведно.

По́мощь моя́ от Бо́га, спаса́ющаго пра́выя се́рдцемъ.

Бо́гъ суди́тель пра́веденъ, и крѣ́покъ, и долготерпѣли́въ, и не гнѣ́въ наводя́й на вся́къ де́нь.

А́ще не обратите́ся, ору́жiе Свое́ очи́ститъ, лу́къ Сво́й напряже́, и угото́ва и́,

и въ не́мъ угото́ва сосу́ды сме́ртныя, стрѣ́лы Своя́ сгара́емымъ содѣ́ла.

Се́, болѣ́ непра́вдою, зача́тъ болѣ́знь и роди́ беззако́нiе:

ро́въ изры́ и ископа́ и́, и паде́тъ въ я́му, ю́же содѣ́ла.

Обрати́тся болѣ́знь его́ на главу́ его́, и на ве́рхъ его́ непра́вда его́ сни́детъ.

Исповѣ́мся Го́сподеви по пра́вдѣ Его́ и пою́ и́мени Го́спода Вы́шняго.

Въ коне́цъ, о точи́лѣхъ, псало́мъ Дави́ду.

Го́споди Госпо́дь на́шъ, я́ко чу́дно и́мя Твое́ по все́й земли́, я́ко взя́тся великолѣ́пiе Твое́ превы́ше небе́съ.

Изъ у́стъ младе́нецъ и ссу́щихъ соверши́лъ еси́ хвалу́, вра́гъ Твои́хъ ра́ди, е́же разруши́ти врага́ и ме́стника.

Я́ко узрю́ небеса́, дѣла́ пе́рстъ Твои́хъ, луну́ и звѣ́зды, я́же Ты́ основа́лъ еси́:

что́ е́сть человѣ́къ, я́ко по́мниши его́? Или́ сы́нъ человѣ́чь, я́ко посѣща́еши его́?

Ума́лилъ еси́ его́ ма́лымъ чи́мъ от А́нгелъ, сла́вою и че́стiю вѣнча́лъ еси́ его́:

и поста́вилъ еси́ его́ надъ дѣ́лы руку́ Твое́ю, вся́ покори́лъ еси́ подъ но́зѣ его́:

о́вцы и волы́ вся́, еще́ же и скоты́ польскі́я,

пти́цы небе́сныя и ры́бы морскі́я, преходя́щыя стези́ морскі́я.

Го́споди Госпо́дь на́шъ, я́ко чу́дно и́мя Твое́ по все́й земли́.

Украинский (Огієнко)

Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків,

та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!

І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в́яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!

Не так ті безбожні, вони як полова, що вітер її розвіває!

Ось тому то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних,

дорогу бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине!

Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?

Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:

Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!

Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!

Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:

Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.

Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.

Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!

Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський…

А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:

Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!

Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться.
Блаженні усі, хто на Нього надіється!

Псалом Давидів, як він утікав був від перед Авесаломом, своїм сином.

Господи, як багато моїх ворогів, як багато стають проти мене!

Багато-хто кажуть про душу мою: Йому в Бозі спасіння нема!
Села.

Але, Господи, щит Ти для мене та слава моя, і мою голову Ти підіймаєш!

Своїм голосом кличу до Господа, і Він озветься зо святої Своєї гори.
Села.

Я лягаю і сплю, і пробуджуюся, бо Господь підпирає мене,

і я не побоюсь десяти тисяч люду, які проти мене навколо отаборились!

Устань же, о Господи!
Спаси мене, Боже мій, бо Ти разиш усіх ворогів моїх в щоку, зуби грішникам крушиш!

Спасіння від Господа, і над народом Твоїм Твоє благословення!
Села.

Для дириґетна хору.
На струнніх знаряддях.
Псалом Давидів.

Коли кличу, озвися до мене, Боже правди моєї, Ти простір для мене робив у тісноті…
Помилуй мене, і почуй молитву мою!

Людські сини, доки слава моя буде ганьбитись?
Доки будете марне любити, шукати неправди?
Села.

і знайте, що святого для Себе Господь відділив, почує Господь, як я кликати буду до Нього!

Гнівайтеся, та не грішіть;
на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях, та й мовчіть!
Села.

Жертви правди приносьте, і надійтесь на Господа.

Багато-хто кажуть: Хто нам покаже добро?
Підійми ж на нас, Господи, світло Свого лиця!

Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде.

У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!

Для дириґетна хору.
До флейти.
Псалом Давидів.

Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій.

Прислухайсь до голосу зойку мого, о мій Царю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися буду!

Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати,

бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, зло не буде в Тобі пробувати!

Перед очима Твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш Ти.

Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь.

А я в ласці великій Твоїй до дому Твого ввійду, до Храму святого Твого вклонюся в страху Твоїм.

Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів, і вирівняй передо мною дорогу Свою,

бо в їхніх устах нема правди, нутро їхнє приносить нещастя, гріб відкритий їхнє горло, свій язик вони роблять гладеньким!

Признай їх за винних, о Боже, через свої заміри хай упадуть, за їхні великі злочинства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують!

А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить ім́я Твоє!

Бо Ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом!

Для дириґетна хору.
На струнніх знаряддях.
На октаву.
Псалом Давидів.

Не карай мене, Господи, в гніві Своїм, не завдавай мені кари в Своїм пересерді!

Помилуй мене, Господи, я ж бо слабий, уздоров мене, Господи, бо тремтять мої кості,

і душа моя сильно стривожена, а ти, Господи, доки?

Вернися, о Господи, визволи душу мою, ради ласки Своєї спаси Ти мене!

Бож у смерті нема пам́ятання про Тебе, у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?

Змучився я від стогнання свого, щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!…

Моє око зів́яло з печалі, постаріло через усіх ворогів моїх…

Відступіться від мене, усі беззаконники, бо почув Господь голос мого плачу!

Благання моє Господь вислухає, молитву мою Господь прийме,

усі мої вороги посоромлені будуть, і будуть настрашені дуже: хай вернуться, і будуть вони посоромлені зараз!

Жалібна пісня Давидова, яку він співав Господеві в справі веніямінівця Куща.

Господи, Боже мій, я до Тебе вдаюся: спаси Ти мене від усіх моїх напасників, і визволь мене,

щоб ворог моєї душі не розшарпав, як лев, що кості ламає, й ніхто не рятує!

Господи, Боже мій, коли я таке учинив, коли є беззаконня в долонях моїх,

коли я доброчинцеві злом відплатив, і без причини ограбував свого противника,

ворог нехай переслідує душу мою, і нехай дожене, і нехай до землі він потопче життя моє, і хай мою славу оберне на порох!
Села.

Устань же, о Господи, в гніві Своїм, понесися на лютість моїх ворогів, і до мене скеруй постанову Свою, яку Ти заповів!

і громада народів оточить Тебе, і над нею вернися на висоту!

Господь судить людей, суди ж мене, Господи, за моєю правотою й за моєю невинністю.

Нехай злоба безбожних скінчиться, а Ти зміцни праведного, бо вивідуєш Ти серця й нирки, о праведний Боже!

Щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає.

Бог Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається,

коли хто не навернеться, буде гострити меча Свого Він, Свого лука натягне й наставить його,

і йому приготовив смертельні знаряддя, Він зробить огнистими стріли Свої.

Ото, беззаконня зачне нечестивий, і завагітніє безправ́ям, і породить неправду.

Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив,

обернеться зло його на його голову, і на маківку зійде його беззаконня!

Я ж Господа буду хвалити за Його правдою, і буду виспівувати Ймення Всевишнього Господа!

Для дириґетна хору.
На інструменті ґатійськім.
Псалом Давидів.

Господи, Владико наш, яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, Слава Твоя понад небесами!

З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника.

Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,

то що є людина, що Ти пам́ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?

А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його!

Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив:

худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких,

птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить!

Господи, Боже наш, яке то величне на цілій землі Твоє Ймення!

Немецкий (GNB)

Wie glücklich ist ein Mensch, der sich nicht verführen lässt von denen,
die Gottes Gebote missachten,
der nicht dem Beispiel gewissenloser Sünder folgt
und nicht zusammensitzt mit Leuten,
denen nichts heilig ist.

Wie glücklich ist ein Mensch,
der Freude findet an den Weisungen des HERRN,
der Tag und Nacht in seinem Gesetz liest
und darüber nachdenkt.

Er gleicht einem Baum, der am Wasser steht;
Jahr für Jahr trägt er Frucht,
sein Laub bleibt grün und frisch.
Was immer ein solcher Mensch unternimmt,
es gelingt ihm gut.

Ganz anders geht es denen,
die nicht nach Gott fragen:
Sie sind wie Spreu, die der Wind davonbläst.

Vor Gottes Gericht können sie nicht bestehen
und in der Gemeinde der Treuen ist für sie kein Platz.

Der HERR kennt die Taten der Menschen, die auf ihn hören, und behält sie im Gedächtnis;
aber von denen, die nicht nach ihm fragen, bleibt keine Spur.

Was soll der Aufruhr unter den Völkern? Wozu schmieden sie vergebliche Pläne?

Die Herrscher der Erde lehnen sich auf,
die Machthaber verbünden sich gegen den HERRN
und den König, den er erwählt hat:

»Wir wollen nicht mehr ihre Knechte sein!
Auf, lasst uns die Fesseln zerreißen!«

Doch der Herr im Himmel lacht,
er spottet nur über sie.

Dann aber wird er zornig; er herrscht sie an,
stürzt sie in Angst und Schrecken:

»Ich habe meinen König eingesetzt!
Er regiert auf dem Zion,
meinem heiligen Berg.«

Ich gebe bekannt, was der HERR verfügt hat.
Er hat zu mir gesagt:
»Du bist mein Sohn,
heute habe ich dich dazu gemacht.

Fordere von mir alle Völker,
ich schenke sie dir;
die ganze Erde gebe ich dir zum Besitz.

Regiere sie mit eiserner Faust!
Wenn du willst, zerschlag sie wie Töpfe aus Ton!«

Darum nehmt Vernunft an, ihr Könige;
lasst euch warnen, ihr Mächtigen der Erde!

Unterwerft euch dem HERRN,
zittert vor ihm und jubelt ihm zu!

Huldigt seinem Sohn!
Sonst wird er unwillig
und es ist um euch geschehen;
denn sein Zorn ist schnell entflammt.
Wohl allen, die bei ihm Schutz suchen!

Ein Lied Davids. Er dichtete es, als er vor seinem Sohn Abschalom fliehen musste.

HERR, ich kann sie nicht mehr zählen,
so viele sind́s, die sich gegen mich stellen,

so viele, die schadenfroh von mir sagen:
»Von dem will Gott nichts mehr wissen!«

Doch du, HERR, umgibst mich mit deinem Schutz;
du rettest meine Ehre, du schaffst mir Recht.

Sooft ich auch zu dir um Hilfe rufe,
du hörst mich in deinem Heiligtum,
von deinem Berg her schickst du mir Antwort.

Ganz ruhig kann ich mich schlafen legen,
weil du mich beschützt,
bis ich morgens erwache.

Auch wenńs Tausende sind, die mich umzingeln,
sie können mir keine Angst einjagen!

Sieh nicht länger zu, HERR!
Du mein Gott, greif doch ein!
Ich weiß, du schlägst ihnen aufs freche Maul,
du brichst meinen Feinden die Zähne aus.

Wer in Not ist, findet bei dir Hilfe.
HERR, gib deinem Volk Gelingen und Glück!

Ein Lied Davids, zu begleiten auf Saiteninstrumenten.

Antworte mir, wenn ich rufe!
Mein Gott, du hältst doch zu mir!
Als ich vor Enge kaum noch atmen konnte,
hast du mich in die Freiheit geführt.
Darum hab auch jetzt Erbarmen mit mir,
hör mich, wenn ich zu dir schreie,
höre auf mein Gebet!

Ihr Reichen habt die Macht
und missbraucht sie zu Lüge und Verleumdung;
ihr zieht meine Ehre in den Schmutz.
Wann hört ihr endlich damit auf?

Seht doch ein: Der HERR tut Wunder
für alle, die ihm die Treue halten;
er hört mich, wenn ich zu ihm rufe.

Zittert vor ihm
und macht Schluss mit dem Unrecht!
Denkt einmal gründlich nach,
nachts, wenn ihr allein seid,
und werdet still!

Bringt dem Herrn eure Opfer,
gebt ihm Recht;
schenkt ihm wieder euer Vertrauen!

Viele klagen:
»Was haben wir noch Gutes zu erwarten?
HERR, sieh uns wieder freundlich an!«

Doch mir hast du so viel Freude gegeben,
mehr als sie hatten und haben können
mit all ihrem Korn und dem vielen Wein.

Mich quält keine Sorge,
wenn ich mich niederlege,
ganz ruhig schlafe ich ein;
denn du, HERR, hältst die Gegner von mir fern
und lässt mich in Sicherheit leben.

Ein Lied Davids, zu singen mit Flötenbegleitung.

HERR, höre doch, was ich sage;
achte auf mein Seufzen und Stöhnen!

Verschließ die Ohren nicht,
wenn ich um Hilfe schreie,
du mein König und mein Gott!
An dich wende ich mich mit meiner Bitte.

Früh am Morgen hörst du mein Rufen,
in der Frühe trage ich dir meine Sache vor
und warte auf deine Entscheidung.

Dir, HERR, gefällt kein Unrecht,
kein Unheilstifter darf zu dir kommen.

Überhebliche Prahler willst du nicht sehen
und Verbrecher trifft dein Hass.

Die Lügner vernichtest du,
du verabscheust die Mörder und Betrüger.

Doch mir erweist du große Güte:
Ich darf zu deinem Tempel kommen,
vor deinem Heiligtum mich niederwerfen
und voller Ehrfurcht zu dir beten.

HERR, lass meine Feinde sehen, wie du mir hilfst!
Ebne vor mir den Weg, den ich gehen soll!

Auf das, was sie sagen, kann sich niemand verlassen,
ihr Kopf steckt voll von schändlichen Plänen.
Glattzüngige Schmeichler sind sie;
doch ihre schönen Worte bringen Tod und Verderben.

Zahl es ihnen heim, Gott,
verstricke sie in ihre eigenen Ränke!
Vertreibe sie aus deiner Nähe;
denn ihre Schandtaten sind zahllos
und ihr Trotz gegen dich ist maßlos.

Doch freuen sollen sich alle,
die sich auf dich verlassen.
Ihr Jubel soll kein Ende haben,
denn du bist ihr Beschützer.
Sie sollen vor Freude singen,
sie alle, die dich lieben

und dir die Treue halten.
Denn reich beschenkst du sie mit deinem Segen,
schützend umgibt sie deine Güte.

Ein Lied Davids, zu begleiten auf achtsaitigem Instrument.

HERR, du bist zornig auf mich.
Aber nimm die Strafe von mir,
schlag mich nicht so hart!

Hab Erbarmen, HERR, mir ist so elend!
Heile mich, HERR,
ich habe keine Kraft mehr in den Gliedern!

Ich weiß keinen Ausweg mehr.
Wie lange noch, HERR?

Lass ab von deinem Zorn! Rette mich!
Hilf mir, du liebst mich doch!

Wenn ich tot bin, kann ich dich nicht mehr preisen.
Dort unten bei den Toten dankt dir niemand.

Ich bin müde vom Stöhnen.
Ich weine die ganze Nacht,
mein Bett ist durchnässt von Tränen,

meine Augen sind getrübt vor Kummer –
und das alles wegen meiner Feinde.

Macht, dass ihr fortkommt, ihr Verbrecher!
Der HERR hat mein Weinen gehört.

Er achtet auf mein Schreien,
mein Gebet nimmt er an.

Schimpf und Schande komme über meine Feinde!
Ganz plötzlich sollen sie erschrecken
und beschämt die Flucht ergreifen!

Ein Klagelied, mit dem David sich an den HERRN wandte, als der Benjaminiter Kusch ihn beschuldigte.

HERR, mein Gott, bei dir suche ich Schutz!
Rette mich vor meinen Verfolgern, hilf mir –

sonst beißen sie mir die Kehle durch wie Löwen
und niemand kann mich ihnen entreißen!

HERR, mein Gott,
wenn das stimmt, was man mir vorwirft,
wenn irgendein Verbrechen
an meinen Händen klebt,

wenn ich treulos gehandelt habe an Freunden
und die beraubt habe,
die mich jetzt grundlos verklagen,

dann sollen sie mich verfolgen,
mich einfangen und am Boden zertreten
und auch noch mein Andenken auslöschen!

Steh auf, HERR, lass sie deinen Zorn fühlen!
Geh vor gegen das Wüten meiner Feinde!
Greif ein, hilf mir, stell das Recht wieder her!

Versammle die Völker rings um dich zum Gericht,
hoch über ihnen nimm deinen Platz ein!

HERR, du Richter der Völker,
verschaffe mir Recht!
Sprich mich frei, HERR;
du weißt, dass ich unschuldig bin!

Mach dem Treiben der Verbrecher ein Ende;
doch dem, der deinen Willen getan hat,
gib wieder festen Boden unter die Füße!
Du kennst die geheimsten Gedanken,
du unbestechlicher Gott!

Bei Gott finde ich Schutz;
er rettet alle, die redlich und schuldlos sind.

Gott ist ein gerechter Richter,
ein Gott, der täglich die Schuldigen bestraft.

Wenn sie nicht umkehren,
schärft er sein Schwert,
spannt seinen Bogen und legt auf sie an.

Seine tödlichen Waffen liegen bereit,
mit brennenden Pfeilen beschießt er sie.

Wer mit bösen Plänen schwanger geht,
der gebärt Unglück
und erlebt nur Enttäuschung.

Wer anderen eine Grube gräbt,
sie aushöhlt, so tief er kann,
der schaufelt sein eigenes Grab.

Seine Bosheit fällt auf ihn selbst zurück,
seine Untaten werden ihm zum Verhängnis.

Den HERRN will ich preisen für seine Treue;
ihm, dem höchsten Gott,
singe ich dankbar mein Lied.

Ein Lied Davids, zu begleiten auf gatitischem Instrument.

HERR, unser Herrscher!
Groß ist dein Ruhm auf der ganzen Erde!
Deine Hoheit reicht höher als der Himmel.

Aus dem Lobpreis der Schwachen und Hilflosen baust du eine Mauer,
an der deine Widersacher und Feinde zu Fall kommen.

Ich bestaune den Himmel,
das Werk deiner Hände,
den Mond und alle die Sterne,
die du geschaffen hast:

Wie klein ist da der Mensch,
wie gering und unbedeutend!
Und doch gibst du dich mit ihm ab
und kümmerst dich um ihn!

Ja, du hast ihm Macht und Würde verliehen;
es fehlt nicht viel und er wäre wie du.

Du hast ihn zum Herrscher gemacht über deine Geschöpfe,
alles hast du ihm unterstellt:

die Schafe, Ziegen und Rinder,
die Wildtiere in Feld und Wald,

die Vögel in der Luft
und die Fische im Wasser,
die kleinen und die großen,
alles, was die Meere durchzieht.

HERR, unser Herrscher,
groß ist dein Ruhm auf der ganzen Erde!

Таджикский

Языки

Хушо касе ки ба машварати бадкорон намеравад, ва дар роҳи хатокорон намеистад, ва дар маҷлиси масхаракунандагон наменишинад;

Фақат ба шариати қонуни Парвардигор шавқ дорад, ва рӯзу шаб Тавроти Ӯро меомӯзад;

Ва мисли дарахте хоҳад буд, ки назди ҷӯйҳои об шинонда шудааст, ва меваи худро дар мавсимаш медиҳад, ва баргаш пажмурда намешавад, ва ҳар чӣ мекунад, барор хоҳад ёфт.

Бадкорон чунин нестанд, балки монанди каҳанд, ки онро бод пароканда мекунад.

Бинобар ин бадкорон дар рӯзи бозхост нахоҳанд бархост; хатокорон низ дар ҷамоати росткорон, Бинобар ин бадкорон дар доварӣ истодагарӣ нахоҳанд кард, инчунин хатокорон дар ҷамоати росткорон,

Зеро ки Парвардигор роҳи росткоронро медонад, вале роҳи бадкорон сӯи нестӣ хоҳад бурд нобуд хоҳад шуд.

Чаро халқҳо ба шӯр меоянд, ва қабилаҳо беҳуда қасд мекунанд?

Подшоҳони замин бармехезанд, ва мирон бо ҳам машварат менамоянд бар зидди Парвардигор ва бар зидди Масеҳи Ӯ:

«Бандҳои онҳоро қатъ хоҳем кард, ва завлонаҳои онҳоро аз худ дур хоҳем андохт».

Он ки дар осмон нишастааст, механдад: Парвардигор онҳоро масхара менамояд.

Он гоҳ дар хашми Худ ба онҳо сухан меронад, ва бо ғазаби Худ онҳоро ба ҳарос меандозад:

«Валекин Ман подшоҳи Худро бар Сион, кӯҳи поки Худ, таъин кардаам».

Амри Парвардигорро баён мекунам. Ӯ ба Ман гуфт: «Ту Писари Ман ҳастӣ; Ман имрӯз Падари Ту шудаам.

Аз Ман талаб намо, ва қавмҳоро ба мероси Ту, ва канорҳои заминро ба ихтиёри соҳибии Ту хоҳам дод.

Онҳоро бо асои оҳанин шикаст хоҳӣ дод; мисли кӯзаи кулол пора-пора хоҳӣ кард».

Пас, эй подшоҳон, ба ақл оед; эй доварони замин, таълим гиред!

Парвардигорро бо тарс парастиш намоед, ва бо ларз шодӣ кунед.
Дар тарс ба Парвардигор хизмат кунед, ва бо ларз шодӣ кунед.

Писарро иззат кунед, ки мабодо ба ғазаб ояд, ва шумо дар роҳ нобуд шавед; зеро ки ғазаби Ӯ зуд аланга хоҳад гирифт. Хушо ҳамаи онҳое ки ба Ӯ умед мебанданд паноҳ мебаранд!

Таронаи Довуд, вақте ки аз писари худ Абшолӯм гурехт.

Парвардигоро! Душманонам чӣ қадар зиёд шудаанд! Бисёр касон бар зидди ман бармехезанд;

Бисёр касон дар ҳаққи ман мегӯянд: «Ӯро дар Худо наҷот нест». Село.

Валекин Ту, эй Парвардигор, сипаре дар гирди ман, ҷалоли ман ва афрозандаи баландкунандаи сари ман ҳастӣ.

Овозам Парвардигорро мехонад, ва Ӯ аз кӯҳи поки Худ ба ман ҷавоб медиҳад. Село.

Ман дароз мекашам, хоб меравам ва мехезам, зеро ки Парвардигор ба ман мадад мекунад.

Аз даҳҳо ҳазор мардум, ки маро миёнагир муҳосира кардаанд, наметарсам.

Бархез, эй Парвардигор! Маро наҷот деҳ, эй Худои ман! Зеро ки Ту ҳамаи душманонамро торсакӣ мезанӣ, дандонҳои бадкоронро мешиканӣ.

Наҷот аз Парвардигор аст. Баракати Ту бар қавми Туст. Село.

Барои сардори сарояндагон бар созҳои торнок. Таронаи Довуд.

Вақте ки Туро мехонам, ба ман ҷавоб деҳ, эй Худои инсофи адли ман! Дар тангӣ маро паҳно додаӣ. Ба ман марҳамат раҳм намо ва дуоямро бишнав.

Эй фарзандони инсон! То ба кай ҷалолам дар нанг хоҳад буд? Ва гапҳои хушку холиро дӯст дошта, хоҳони дурӯғ хоҳед буд? Село.

Вале бидонед, ки Парвардигор порсои Худро порсоёнро барои Худ ҷудо кардааст; Парвардигор мешунавад, вақте ки Ӯро мехонам.

Ошуфта шуда, хато накунед: бар бистарҳои худ дар дилҳотон андеша кунед ва хомӯш бошед. Село.

Қурбониҳои ростиро росткориро пешкаш намоед, ва ба Парвардигор таваккал кунед.

Бисёр касон мегӯянд: «Кӣ ба мо некӯиро нишон медиҳад?» Нури рӯи Худро ба мо ошкор зоҳир намо, эй Парвардигор!

Ба дилам шодӣ бахшидаӣ бештар аз он вақте ки ғаллаи онҳо ва оби ангури онҳо афзудааст.

Ба осудагӣ дароз мекашам ва хоб меравам, зеро ки танҳо Ту, эй Парвардигор, маро дар бехатарӣ оромӣ сокин мегардонӣ.

Барои сардори сарояндагон бар созҳои нафасӣ. Таронаи Довуд.

Ба суханонам, эй Парвардигор, гӯш андоз, андешаҳоямро бифаҳм.

Овози додхоҳиамро ёрихоҳиамро бишнав, эй Подшоҳи ман ва Худои ман! Зеро ки ба Ту дуо мегӯям.

Парвардигоро! Саҳаргоҳон овозамро бишнав, – саҳаргоҳон пеши Ту ҳозир мешавам, ва интизорӣ мекашам,

Зеро ки Ту Худои бадхоҳ нестӣ: назди Ту бадкеш сокин нахоҳад шуд;

Лофзанон пеши назари Ту нахоҳанд истод: аз ҳамаи бадкирдорон нафрат дорӣ.

Дурӯғгӯёнро нобуд хоҳӣ кард; Парвардигор аз хунхӯр ва ҳилагар маккор нафрат дорад.

Валекин ман, аз бисёрии меҳру вафои Ту, ба хонаи Ту дохил хоҳам шуд, ва бо тарси Ту ба қасри поки Ту саҷда хоҳам кард.

Парвардигоро! Ба ман, бар зидди хилофи хости мухолифонам, дар росткории Худ роҳнамо шав; роҳи Худро пеши ман ҳамвор кун.

Зеро ки дар даҳони онҳо гапи дуруст нест: андарунашон харобист, гулӯяшон қабри кушода аст, бо забонашон хушомад мегӯянд.

Онҳоро, эй Худо, маҳкум намо, то ки аз қасдҳои бади худ фурӯ ғалтанд; ба сабаби ҷиноятҳои бисёрашон онҳоро рад намо, зеро ки бар зидди Ту ба шӯр омадаанд.

Ва ҳамаи паноҳбарони Ту хурсанд хоҳанд шуд ва ҷовидона шодӣ сурудхонӣ хоҳанд кард, ва Ту пуштибони онҳо хоҳӣ буд, ва дӯстдорони номи Ту дар Ту шод хоҳанд шуд.

Зеро ки Ту, эй Парвардигор, росткорро баракат медиҳӣ; бо сипари ризомандӣ хайрхоҳӣ ӯро фаро мегирӣ.

Барои сардори сарояндагон бар сози ҳашттор. Таронаи Довуд.

Парвардигоро! Дар ғазаби Худ маро мазаммат сарзаниш накун, ва дар хашми Худ маро ҷазо надеҳ.

Ба ман марҳамат намо, эй Парвардигор, зеро ки ман афсурдаҳолам; маро шифо бидеҳ, эй Парвардигор, зеро ки устухонҳоям ба ларза омадаанд;

Ҷонам низ хеле ба ларза омадааст; пас Ту, эй Парвардигор, то ба кай?

Баргард, эй Парвардигор, ҷонамро бираҳон, ба хотири меҳру вафои Худ маро наҷот деҳ,

Зеро ки дар марг зикри Ту нест: дар гӯристон кӣ Туро сипос мегӯяд?

Аз оҳу воҳи худ хаста шудаам; тамоми шаб ҷогаҳамро ғарқи об мекунам: бо ашки худ бистарамро тар мекунам.

Чашмам аз ғусса хаста шудааст, аз дасти ҳамаи душманонам бадхоҳонам нотавон афсурда гардидааст.

Аз ман дур шавед, эй ҳамаи бадкирдорон! Зеро ки Парвардигор овози гиряи маро шунидааст.

Парвардигор зории маро шунидааст; Парвардигор дуои маро қабул хоҳад кард.

Бигзор ҳамаи душманонам шармсор ва бисёр ҳаросон шаванд; дар як лаҳза шарманда шуда, баргарданд.

Суруди ҷонсӯзе ки Довуд ба Парвардигор оид ба суханони Куши Бинёминӣ хондааст.

Парвардигоро, Худои ман! Ба Ту паноҳ мебарам; маро аз ҳамаи таъқибкунандагонам наҷот деҳ ва халос кун.

Мабодо вай, монанди шер, ҷонамро бидаронад, дар сурате ки халоскунандае набошад.

Парвардигоро, Худои ман! Агар ин корро кардаам, агар аз дастам ноинсофие ба амал омадааст,

Агар ба дӯстам бадӣ кардаам ва бадхоҳамро дастхолӣ рондаам, –

Бигзор душман ҷонамро таъқиб намояд, ва маро дастгир кунад, ва ҳаётамро ба замин яксон кунад, ва ҷалоламро ба хок занад. Село.

Эй Парвардигор, дар ғазаби Худ бархез: бар зидди бадхашмии бадхоҳонам бархез, барои ман ба доварие ки фармудаӣ, бедор шав.

Анбӯҳи қабилаҳо дар гирди Ту ҷамъ хоҳанд омад; бар онҳо ба афроз баргард.

Парвардигор қавмҳоро доварӣ хоҳад кард. Маро, эй Парвардигор, аз рӯи росткориам ва аз рӯи беайбиам доварӣ намо.

Бигзор бадии бадкорон хотима ёбад, ва росткорро қувват деҳ устувор намо; зеро ки Ту, эй Худои росткор, санҷандаи имтиҳонкунандаи дилҳо ва ботинҳо ҳастӣ.

Сипари ман дар Худост, ки Ӯ наҷотдиҳандаи ростдилон аст.

Худо Довари росткор аст, ва Худо ҳар рӯз ғазабнок аст.

Кас агар бозгашт накунад, Ӯ шамшери Худро тез мекунад, камони Худро кашида, ба нишон мегирад;

Барои вай олоти маргро тайёр мекунад, тирҳои Худро сӯзон мегардонад.

Инак вай ба бадӣ обистан гашта, ба зулм ҳомила шуд, ва дурӯғро зоид.

Чуқурие канд, ва онро чуқур кард, ва ба чоҳе ки канд, худаш фурӯ ғалтид.

Зулми вай бар сараш хоҳад баргашт, ва ситами вай бар фарқаш хоҳад афтод.

Парвардигорро аз рӯи росткории Ӯ сипос мегӯям, ва номи Парвардигори Болотаринро аз ҳама болоро месароям.

Барои сардори сарояндагон бар сози Ҷат. Таронаи Довуд.

Парвардигоро, Худованди мо! Чӣ қадар боҳашамат аст номи Ту дар тамоми замин! Ту шукӯҳи Худро бар осмон паҳн кардаӣ!

Аз даҳони кӯдакон ва ширмакон, бар хилофи бадхоҳони Худ, сипосро ба вуҷуд овардаӣ, то ки душман ва интиқомҷӯйро хомӯш гардонӣ.

Вақте ки ба осмони Ту менигарам, ки сохтаи ангуштони Туст, ва ба моҳ ва ситорагоне ки Ту офаридаӣ, –

Пас чист инсон, ки ӯро ёд кунӣ, ва фарзанди одам, ки ӯро бозҷӯӣ намоӣ?

Ӯро аз фариштагон фақат андак кам кардаӣ; ва тоҷи ҷалол ва арҷмандӣ бар сари ӯ гузоштаӣ;

Ӯро бар корҳои дастҳои Худ ҳукмфармо кардаӣ; ҳама чизро зери пои ӯ гузоштаӣ:

Ҳамаи гӯсфандон ва говонро, ҳамчунин ҳайвонҳои саҳроро,

Мурғони осмон ва моҳиёни баҳрро, ҳар чиро, ки бо роҳҳои баҳр гузар мекунад.

Парвардигоро, Худованди мо! Чӣ қадар боҳашамат аст номи Ту дар тамоми замин!