Не отврати́ лица́ Твоего́ от мене́: въ о́ньже а́ще де́нь скорблю́, приклони́ ко мнѣ́ у́хо Твое́: въ о́ньже а́ще де́нь призову́ Тя, ско́ро услы́ши мя́.

Я́ко изчезо́ша я́ко ды́мъ дні́е мои́, и ко́сти моя́ я́ко суши́ло сосхо́шася.

Уя́звленъ бы́хъ я́ко трава́, и и́зсше се́рдце мое́, я́ко забы́хъ снѣ́сти хлѣ́бъ мо́й.

От гла́са воздыха́нiя моего́ прильпе́ ко́сть моя́ пло́ти мое́й.

Уподо́бихся нея́сыти пусты́ннѣй, бы́хъ я́ко нощны́й вра́нъ на ны́рищи {на разва́линѣ}.

Бдѣ́хъ и бы́хъ я́ко пти́ца осо́бящаяся на здѣ́ {на кро́вѣ}.

Ве́сь де́нь поноша́ху ми́ врази́ мои́, и хва́лящiи мя́ мно́ю {на мя́} кленя́хуся.

Зане́ пе́пелъ я́ко хлѣ́бъ ядя́хъ и питiе́ мое́ съ пла́чемъ растворя́хъ,

от лица́ гнѣ́ва Твоего́ и я́рости Твоея́: я́ко возне́съ низве́рглъ мя́ еси́.

Дні́е мои́ я́ко сѣ́нь уклони́шася, и а́зъ я́ко сѣ́но изсхо́хъ.

Ты́ же, Го́споди, во вѣ́къ пребыва́еши, и па́мять Твоя́ въ ро́дъ и ро́дъ.

Ты́ воскре́съ уще́дриши Сiо́на: я́ко вре́мя уще́дрити его́, я́ко прiи́де вре́мя.

Я́ко благоволи́ша раби́ Твои́ ка́менiе {о ка́менiи} его́, и пе́рсть его́ уще́дрятъ.

И убоя́тся язы́цы и́мене Госпо́дня, и вси́ ца́рiе зе́мстiи сла́вы Твоея́:

я́ко сози́ждетъ Госпо́дь Сiо́на и яви́тся во сла́вѣ Свое́й.

Призрѣ́ на моли́тву смире́нныхъ и не уничижи́ моле́нiя и́хъ.

Да напи́шется сiе́ въ ро́дъ и́нъ, и лю́дiе зи́ждемiи восхва́лятъ Го́спода:

я́ко прини́че съ высоты́ святы́я Своея́, Госпо́дь съ небесе́ на зе́млю призрѣ́,

услы́шати воздыха́нiе окова́нныхъ, разрѣши́ти сы́ны умерщвле́нныхъ:

возвѣсти́ти въ Сiо́нѣ и́мя Госпо́дне и хвалу́ Его́ во Иерусали́мѣ,

внегда́ собра́тися лю́демъ вку́пѣ и царе́мъ, е́же рабо́тати Го́сподеви.

Отвѣща́ Ему́ на пути́ крѣ́пости Его́: умале́нiе дні́й мои́хъ возвѣсти́ ми:

не возведи́ мене́ во преполове́нiе дні́й мои́хъ: въ ро́дѣ родо́въ лѣ́та Твоя́.

Въ нача́лѣхъ Ты́, Го́споди, зе́млю основа́лъ еси́, и дѣла́ руку́ Твое́ю су́ть небеса́.

Та́ поги́бнутъ, Ты́ же пребыва́еши: и вся́ я́ко ри́за обетша́ютъ, и я́ко оде́жду свiе́ши я́, и измѣня́тся.

Ты́ же то́йжде еси́, и лѣ́та Твоя́ не оскудѣ́ютъ.

Сы́нове ра́бъ Твои́хъ вселя́тся, и сѣ́мя и́хъ во вѣ́къ испра́вится.

Украинский (Огієнко)

^102:1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою.

^102:2 Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!

^102:3 Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!

^102:4 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі…

^102:5 Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій…

^102:6 Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості…

^102:7 Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!

^102:8 Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі…

^102:9 Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!

^102:10 і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,

^102:11 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене…

^102:12 Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!

^102:13 А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам́ять Твоя з роду в рід.

^102:14 Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,

^102:15 бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!

^102:16 і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.

^102:17 Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.

^102:18 До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.

^102:19 Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,

^102:20 бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,

^102:21 щоб почути зідхання ув́язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,

^102:22 щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,

^102:23 коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.

^102:24 Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив…

^102:25 Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх!
Твої роки на вічні віки.

^102:26 Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,

^102:27 позникають вони, а Ти будеш стояти…
і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони…

^102:28 Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!

^102:29 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!

Латинский (Nova Vulgata)

^102:1 Preces afflicti, qui defessus angorem suum ante Dominum profundit.

^102:2 Domine, exaudi orationem meam, et clamor meus ad te veniat.

^102:3 Non abscondas faciem tuam a me; in quacumque die tribulor, inclina ad me aurem tuam. In quacumque die invocavero te, velociter exaudi me.

^102:4 Quia defecerunt sicut fumus dies mei, et ossa mea sicut cremium aruerunt.

^102:5 Percussum est ut fenum et aruit cor meum, etenim oblitus sum comedere panem meum.

^102:6 A voce gemitus mei adhaesit os meum carni meae.

^102:7 Similis factus sum pellicano solitudinis, factus sum sicut nycticorax in ruinis.

^102:8 Vigilavi et factus sum sicut passer solitarius in tecto.

^102:9 Tota die exprobrabant mihi inimici mei, exardescentes in me per me iurabant.

^102:10 Quia cinerem tamquam panem manducabam et potum meum cum fletu miscebam,

^102:11 a facie irae et increpationis tuae, quia elevans allisisti me.

^102:12 Dies mei sicut umbra declinaverunt, et ego sicut fenum arui.

^102:13 Tu autem, Domine, in aeternum permanes, et memoriale tuum in generationem et generationem.

^102:14 Tu exsurgens misereberis Sion, quia tempus miserendi eius, quia venit tempus,

^102:15 quoniam placuerunt servis tuis lapides eius, et pulveris eius miserentur.

^102:16 Et timebunt gentes nomen tuum, Domine, et omnes reges terrae gloriam tuam,

^102:17 quia aedificavit Dominus Sion et apparuit in gloria sua.

^102:18 Respexit in orationem inopum et non sprevit precem eorum.

^102:19 Scribantur haec pro generatione altera, et populus, qui creabitur, laudabit Dominum.

^102:20 Quia prospexit de excelso sanctuario suo, Dominus de caelo in terram aspexit,

^102:21 ut audiret gemitus compeditorum, ut solveret filios mortis;

^102:22 ut annuntient in Sion nomen Domini et laudem eius in Ierusalem,

^102:23 cum congregati fuerint populi in unum et regna, ut serviant Domino.

^102:24 Humiliavit in via virtutem meam, abbreviavit dies meos. Dicam: «Deus meus,

^102:25 ne auferas me in dimidio dierum meorum; in generationem et generationem sunt anni tui.

^102:26 Initio terram fundasti; et opera manuum tuarum sunt caeli.

^102:27 Ipsi peribunt, tu autem permanes; et omnes sicut vestimentum veterascent, et sicut opertorium mutabis eos, et mutabuntur.

^102:28 Tu autem idem ipse es, et anni tui non deficient.

^102:29 Filii servorum tuorum habitabunt, et semen eorum in conspectu tuo firmabitur».

Немецкий (GNB)

Языки

^102:1Gebet eines Unglücklichen, dem die Kräfte schwinden und der dem HERRN seine Not klagt.

^102:2HERR, höre mein Gebet,
lass meinen Hilferuf zu dir dringen!

^102:3Jetzt, am Tag der Not,
verbirg dich doch nicht vor mir!
Höre mich jetzt, ich schreie zu dir;
erhöre mich bald!

^102:4Mein Leben schwindet dahin wie ein Rauch,
mein ganzer Körper glüht wie ein Ofen.

^102:5Meine Lebenskraft verdorrt
wie Gras in der Sonnenglut,
denn ich kann keinen Bissen mehr anrühren.

^102:6Ich kann nur noch stöhnen
und bin nichts als Haut und Knochen.

^102:7Ich gleiche dem Vogel in der Wüste,
der Eule, die in Ruinen haust.

^102:8Ich liege wach,
ich bin wie ein Vogel,
einsam und allein auf dem Dach.

^102:9Ständig beschimpfen mich meine Feinde.
Wenn sie jemand verwünschen wollen,
nennen sie meinen Namen und sagen:
»So wie den soll dich das Unglück treffen!«

^102:10Staub und Asche habe ich als Brot
und Tränen mischen sich in mein Getränk.

^102:11In deinem Unmut und Zorn über mich
hast du mich gepackt und zu Boden geschleudert.

^102:12Mein Leben gleicht dem sinkenden Tag:
Bald wird die Nacht die Schatten verschlingen.
Wie Gras auf der Wiese verwelke ich.

^102:13Doch du, HERR, regierst für alle Zeiten,
deinen Namen wird man nennen
in allen kommenden Generationen.

^102:14Du wirst eingreifen
und Erbarmen haben mit der Zionsstadt.
Es ist Zeit, dass du dich um sie kümmerst;
die festgesetzte Stunde ist gekommen!

^102:15Wir, deine Diener, lieben auch noch ihre Steine;
es tut uns weh, dass sie in Trümmern liegt.

^102:16Den HERRN sollen alle Völker anerkennen,
alle Herrscher der Erde sollen sich beugen
vor seiner Hoheit und Macht!

^102:17Denn der HERR baut die Zionsstadt wieder auf,
er zeigt sich in seiner Macht und Hoheit.

^102:18Das Gebet der Unterdrückten weist er nicht ab,
sondern nimmt es freundlich an.

^102:19Diese Worte soll man aufschreiben
für eine kommende Generation.
Dann wird ein neu erschaffenes Volk den Herrn preisen.

^102:20Von seiner heiligen Wohnung im Himmel
blickt der HERR herab auf die Erde,

^102:21um das Stöhnen der Gefangenen zu hören
und die zum Tod Verurteilten freizulassen.

^102:22Sie werden den HERRN auf dem Zionsberg rühmen,
in ganz Jerusalem werden sie ihn preisen,

^102:23wenn die Völker dort zusammenkommen
und alle Königreiche ihm Ehre erweisen.

^102:24Der HERR hat meine Kraft zerbrochen
mitten in meinem Lauf,
er hat mein Leben abgekürzt.

^102:25Darum sage ich zu ihm: »Mein Gott!
Lass mich doch nicht im besten Alter sterben!«

Du selber überdauerst die Generationen.

^102:26Du hast die Erde gegründet vor langer Zeit,
den Himmel hast du gemacht mit eigener Hand.

^102:27Sie werden vergehen, du aber bleibst.
Sie werden alt und zerfallen wie Kleider,
du wechselst sie aus wie ein Gewand,
und sie müssen verschwinden.

^102:28Du aber bleibst derselbe
und deine Jahre werden nicht enden.

^102:29Unsere Kinder werden in Sicherheit wohnen
und auch ihre Kinder werden sicher sein
unter deinem Schutz.