Old Testament:
Gen.
Ex.
Lev.
Num.
Deut.
Josh.
Judg.
Rut.
1Sam.
2Sam.
1Ki.
2Ki.
1Chr.
2Chr.
Ezr.
Neh.
Eath.
Job.
Ps.
Prov.
Eccl.
S. of S.
Is.
Jer.
Lam.
Ezek.
Dan.
Hos.
Joel.
Am.
Obad.
Joh.
Mic.
Nah.
Hab.
Zeph.
Hag.
Zech.
Mal.
New Testament: Mat. Mark. Luke. John. Acts. Jas. 1Pet. 2Pet. 1John. 2John. 3John. Jude. Rom. 1Cor. 2Cor. Gal. Eph. Phil. Col. 1Thes. 2Thes. 1Tim. 2Tim. Tit. Philem. Heb. Rev.
New Testament: Mat. Mark. Luke. John. Acts. Jas. 1Pet. 2Pet. 1John. 2John. 3John. Jude. Rom. 1Cor. 2Cor. Gal. Eph. Phil. Col. 1Thes. 2Thes. 1Tim. 2Tim. Tit. Philem. Heb. Rev.
Скрыть
Psalm 101
101:1
101:4
см.:Притч.17:22;
101:6
101:7
см.:Втор.14:17;
101:8
101:9
101:11
101:13
101:15
101:16
101:18
101:19
101:20
101:29
Psalm 102
102:0
102:2
102:7
102:10
102:11
102:12
102:13
102:14
102:22
Psalm 103
103:0
103:1
см.:Пс.102:1:22;
103:2
см.:Быт.1:3:6:8;
103:5
103:6
103:8
103:9
см.:Иов.38:10-11;
103:11
103:12
103:13
103:16
103:17
103:18
103:19
103:23
103:31
103:34
Psalm 104
104:0
104:4
104:5
104:6
104:7
104:11
104:12
104:15
см.:1Пар.16:22;
104:19
104:22
104:35
104:44
104:45
Hear my prayer, O LORD, And let my cry come to You.
Do not hide Your face from me in the day of my trouble; Incline Your ear to me; In the day that I call, answer me speedily.
For my days are consumed like smoke, And my bones are burned like a hearth.
My heart is stricken and withered like grass, So that I forget to eat my bread.
Because of the sound of my groaning My bones cling to my skin.
I am like a pelican of the wilderness; I am like an owl of the desert.
I lie awake, And am like a sparrow alone on the housetop.
My enemies reproach me all day long; Those who deride me swear an oath against me.
For I have eaten ashes like bread, And mingled my drink with weeping,
Because of Your indignation and Your wrath; For You have lifted me up and cast me away.
My days are like a shadow that lengthens, And I wither away like grass.
But You, O LORD, shall endure forever, And the remembrance of Your name to all generations.
You will arise and have mercy on Zion; For the time to favor her, Yes, the set time, has come.
For Your servants take pleasure in her stones, And show favor to her dust.
So the nations shall fear the name of the LORD, And all the kings of the earth Your glory.
For the LORD shall build up Zion; He shall appear in His glory.
He shall regard the prayer of the destitute, And shall not despise their prayer.
This will be written for the generation to come, That a people yet to be created may praise the LORD.
For He looked down from the height of His sanctuary; From heaven the LORD viewed the earth,
To hear the groaning of the prisoner, To release those appointed to death,
To declare the name of the LORD in Zion, And His praise in Jerusalem,
When the peoples are gathered together, And the kingdoms, to serve the LORD.
He weakened my strength in the way; He shortened my days.
I said, «O my God, Do not take me away in the midst of my days; Your years are throughout all generations.
Of old You laid the foundation of the earth, And the heavens are the work of Your hands.
They will perish, but You will endure; Yes, they will all grow old like a garment; Like a cloak You will change them, And they will be changed.
But You are the same, And Your years will have no end.
The children of Your servants will continue, And their descendants will be established before You.»
Bless the LORD, O my soul; And all that is within me, bless His holy name!
Bless the LORD, O my soul, And forget not all His benefits:
Who forgives all your iniquities, Who heals all your diseases,
Who redeems your life from destruction, Who crowns you with lovingkindness and tender mercies,
Who satisfies your mouth with good things, So that your youth is renewed like the eaglés.
The LORD executes righteousness And justice for all who are oppressed.
He made known His ways to Moses, His acts to the children of Israel.
The LORD is merciful and gracious, Slow to anger, and abounding in mercy.
He will not always strive with us, Nor will He keep His anger forever.
He has not dealt with us according to our sins, Nor punished us according to our iniquities.
For as the heavens are high above the earth, So great is His mercy toward those who fear Him;
As far as the east is from the west, So far has He removed our transgressions from us.
As a father pities his children, So the LORD pities those who fear Him.
For He knows our frame; He remembers that we are dust.
As for man, his days are like grass; As a flower of the field, so he flourishes.
For the wind passes over it, and it is gone, And its place remembers it no more.
But the mercy of the LORD is from everlasting to everlasting On those who fear Him, And His righteousness to childreńs children,
To such as keep His covenant, And to those who remember His commandments to do them.
The LORD has established His throne in heaven, And His kingdom rules over all.
Bless the LORD, you His angels, Who excel in strength, who do His word, Heeding the voice of His word.
Bless the LORD, all you His hosts, You ministers of His, who do His pleasure.
Bless the LORD, all His works, In all places of His dominion. Bless the LORD, O my soul!
Bless the LORD, O my soul! O LORD my God, You are very great: You are clothed with honor and majesty,
Who cover Yourself with light as with a garment, Who stretch out the heavens like a curtain.
He lays the beams of His upper chambers in the waters, Who makes the clouds His chariot, Who walks on the wings of the wind,
Who makes His angels spirits, His ministers a flame of fire.
You who laid the foundations of the earth, So that it should not be moved forever,
You covered it with the deep as with a garment; The waters stood above the mountains.
At Your rebuke they fled; At the voice of Your thunder they hastened away.
They went up over the mountains; They went down into the valleys, To the place which You founded for them.
You have set a boundary that they may not pass over, That they may not return to cover the earth.
He sends the springs into the valleys; They flow among the hills.
They give drink to every beast of the field; The wild donkeys quench their thirst.
By them the birds of the heavens have their home; They sing among the branches.
He waters the hills from His upper chambers; The earth is satisfied with the fruit of Your works.
He causes the grass to grow for the cattle, And vegetation for the service of man, That he may bring forth food from the earth,
And wine that makes glad the heart of man, Oil to make his face shine, And bread which strengthens mańs heart.
The trees of the LORD are full of sap, The cedars of Lebanon which He planted,
Where the birds make their nests; The stork has her home in the fir trees.
The high hills are for the wild goats; The cliffs are a refuge for the rock badgers.
He appointed the moon for seasons; The sun knows its going down.
You make darkness, and it is night, In which all the beasts of the forest creep about.
The young lions roar after their prey, And seek their food from God.
When the sun rises, they gather together And lie down in their dens.
Man goes out to his work And to his labor until the evening.
O LORD, how manifold are Your works! In wisdom You have made them all. The earth is full of Your possessions--
This great and wide sea, In which are innumerable teeming things, Living things both small and great.
There the ships sail about; There is that Leviathan Which You have made to play there.
These all wait for You, That You may give them their food in due season.
What You give them they gather in; You open Your hand, they are filled with good.
You hide Your face, they are troubled; You take away their breath, they die and return to their dust.
You send forth Your Spirit, they are created; And You renew the face of the earth.
May the glory of the LORD endure forever; May the LORD rejoice in His works.
He looks on the earth, and it trembles; He touches the hills, and they smoke.
I will sing to the LORD as long as I live; I will sing praise to my God while I have my being.
May my meditation be sweet to Him; I will be glad in the LORD.
May sinners be consumed from the earth, And the wicked be no more. Bless the LORD, O my soul! Praise the LORD!
Oh, give thanks to the LORD! Call upon His name; Make known His deeds among the peoples!
Sing to Him, sing psalms to Him; Talk of all His wondrous works!
Glory in His holy name; Let the hearts of those rejoice who seek the LORD!
Seek the LORD and His strength; Seek His face evermore!
Remember His marvelous works which He has done, His wonders, and the judgments of His mouth,
O seed of Abraham His servant, You children of Jacob, His chosen ones!
He is the LORD our God; His judgments are in all the earth.
He remembers His covenant forever, The word which He commanded, for a thousand generations,
The covenant which He made with Abraham, And His oath to Isaac,
And confirmed it to Jacob for a statute, To Israel as an everlasting covenant,
Saying, «To you I will give the land of Canaan As the allotment of your inheritance,»
When they were few in number, Indeed very few, and strangers in it.
When they went from one nation to another, From one kingdom to another people,
He permitted no one to do them wrong; Yes, He rebuked kings for their sakes,
Saying, «Do not touch My anointed ones, And do My prophets no harm.»
Moreover He called for a famine in the land; He destroyed all the provision of bread.
He sent a man before them-- Joseph--who was sold as a slave.
They hurt his feet with fetters, He was laid in irons.
Until the time that his word came to pass, The word of the LORD tested him.
The king sent and released him, The ruler of the people let him go free.
He made him lord of his house, And ruler of all his possessions,
To bind his princes at his pleasure, And teach his elders wisdom.
Israel also came into Egypt, And Jacob dwelt in the land of Ham.
He increased His people greatly, And made them stronger than their enemies.
He turned their heart to hate His people, To deal craftily with His servants.
He sent Moses His servant, And Aaron whom He had chosen.
They performed His signs among them, And wonders in the land of Ham.
He sent darkness, and made it dark; And they did not rebel against His word.
He turned their waters into blood, And killed their fish.
Their land abounded with frogs, Even in the chambers of their kings.
He spoke, and there came swarms of flies, And lice in all their territory.
He gave them hail for rain, And flaming fire in their land.
He struck their vines also, and their fig trees, And splintered the trees of their territory.
He spoke, and locusts came, Young locusts without number,
And ate up all the vegetation in their land, And devoured the fruit of their ground.
He also destroyed all the firstborn in their land, The first of all their strength.
He also brought them out with silver and gold, And there was none feeble among His tribes.
Egypt was glad when they departed, For the fear of them had fallen upon them.
He spread a cloud for a covering, And fire to give light in the night.
The people asked, and He brought quail, And satisfied them with the bread of heaven.
He opened the rock, and water gushed out; It ran in the dry places like a river.
For He remembered His holy promise, And Abraham His servant.
He brought out His people with joy, His chosen ones with gladness.
He gave them the lands of the Gentiles, And they inherited the labor of the nations,
That they might observe His statutes And keep His laws. Praise the LORD!
Моли́тва ни́щаго, егда́ уны́етъ и предъ Го́сподемъ пролiе́тъ моле́нiе свое́.
Го́споди, услы́ши моли́тву мою́, и во́пль мо́й къ Тебѣ́ да прiи́детъ.
Не отврати́ лица́ Твоего́ от мене́: въ о́ньже а́ще де́нь скорблю́, приклони́ ко мнѣ́ у́хо Твое́: въ о́ньже а́ще де́нь призову́ Тя, ско́ро услы́ши мя́.
Я́ко изчезо́ша я́ко ды́мъ дні́е мои́, и ко́сти моя́ я́ко суши́ло сосхо́шася.
Уя́звленъ бы́хъ я́ко трава́, и и́зсше се́рдце мое́, я́ко забы́хъ снѣ́сти хлѣ́бъ мо́й.
От гла́са воздыха́нiя моего́ прильпе́ ко́сть моя́ пло́ти мое́й.
Уподо́бихся нея́сыти пусты́ннѣй, бы́хъ я́ко нощны́й вра́нъ на ны́рищи {на разва́линѣ}.
Бдѣ́хъ и бы́хъ я́ко пти́ца осо́бящаяся на здѣ́ {на кро́вѣ}.
Ве́сь де́нь поноша́ху ми́ врази́ мои́, и хва́лящiи мя́ мно́ю {на мя́} кленя́хуся.
Зане́ пе́пелъ я́ко хлѣ́бъ ядя́хъ и питiе́ мое́ съ пла́чемъ растворя́хъ,
от лица́ гнѣ́ва Твоего́ и я́рости Твоея́: я́ко возне́съ низве́рглъ мя́ еси́.
Дні́е мои́ я́ко сѣ́нь уклони́шася, и а́зъ я́ко сѣ́но изсхо́хъ.
Ты́ же, Го́споди, во вѣ́къ пребыва́еши, и па́мять Твоя́ въ ро́дъ и ро́дъ.
Ты́ воскре́съ уще́дриши Сiо́на: я́ко вре́мя уще́дрити его́, я́ко прiи́де вре́мя.
Я́ко благоволи́ша раби́ Твои́ ка́менiе {о ка́менiи} его́, и пе́рсть его́ уще́дрятъ.
И убоя́тся язы́цы и́мене Госпо́дня, и вси́ ца́рiе зе́мстiи сла́вы Твоея́:
я́ко сози́ждетъ Госпо́дь Сiо́на и яви́тся во сла́вѣ Свое́й.
Призрѣ́ на моли́тву смире́нныхъ и не уничижи́ моле́нiя и́хъ.
Да напи́шется сiе́ въ ро́дъ и́нъ, и лю́дiе зи́ждемiи восхва́лятъ Го́спода:
я́ко прини́че съ высоты́ святы́я Своея́, Госпо́дь съ небесе́ на зе́млю призрѣ́,
услы́шати воздыха́нiе окова́нныхъ, разрѣши́ти сы́ны умерщвле́нныхъ:
возвѣсти́ти въ Сiо́нѣ и́мя Госпо́дне и хвалу́ Его́ во Иерусали́мѣ,
внегда́ собра́тися лю́демъ вку́пѣ и царе́мъ, е́же рабо́тати Го́сподеви.
Отвѣща́ Ему́ на пути́ крѣ́пости Его́: умале́нiе дні́й мои́хъ возвѣсти́ ми:
не возведи́ мене́ во преполове́нiе дні́й мои́хъ: въ ро́дѣ родо́въ лѣ́та Твоя́.
Въ нача́лѣхъ Ты́, Го́споди, зе́млю основа́лъ еси́, и дѣла́ руку́ Твое́ю су́ть небеса́.
Та́ поги́бнутъ, Ты́ же пребыва́еши: и вся́ я́ко ри́за обетша́ютъ, и я́ко оде́жду свiе́ши я́, и измѣня́тся.
Ты́ же то́йжде еси́, и лѣ́та Твоя́ не оскудѣ́ютъ.
Сы́нове ра́бъ Твои́хъ вселя́тся, и сѣ́мя и́хъ во вѣ́къ испра́вится.
Псало́мъ Дави́ду.
Благослови́, душе́ моя́, Го́спода, и вся́ вну́тренняя моя́, и́мя свято́е Его́:
благослови́, душе́ моя́, Го́спода, и не забыва́й всѣ́хъ воздая́нiй Его́:
очища́ющаго вся́ беззако́нiя твоя́, изцѣля́ющаго вся́ неду́ги твоя́,
избавля́ющаго от истлѣ́нiя живо́тъ тво́й, вѣнча́ющаго тя́ ми́лостiю и щедро́тами,
исполня́ющаго во благи́хъ жела́нiе твое́: обнови́тся я́ко о́рля ю́ность твоя́.
Творя́й ми́лостыни Госпо́дь и судьбу́ всѣ́мъ оби́димымъ.
Сказа́ пути́ Своя́ Моисе́ови, сыново́мъ Изра́илевымъ хотѣ́нiя Своя́.
Ще́дръ и ми́лостивъ Госпо́дь, долготерпѣли́въ и многоми́лостивъ.
Не до конца́ прогнѣ́вается, ниже́ во вѣ́къ вражду́етъ:
не по беззако́ниемъ на́шымъ сотвори́лъ е́сть на́мъ, ниже́ по грѣхо́мъ на́шымъ возда́лъ е́сть на́мъ.
Я́ко по высотѣ́ небе́снѣй от земли́, утверди́лъ е́сть Госпо́дь ми́лость Свою́ на боя́щихся Его́:
ели́ко отстоя́тъ восто́цы от за́падъ, уда́лилъ е́сть от на́съ беззако́нiя на́ша.
Я́коже ще́дритъ оте́цъ сы́ны, уще́дри Госпо́дь боя́щихся Его́.
Я́ко То́й позна́ созда́нiе на́ше, помяну́, я́ко пе́рсть есмы́.
Человѣ́къ, я́ко трава́ дні́е его́, я́ко цвѣ́тъ се́лный, та́ко оцвѣте́тъ:
я́ко ду́хъ про́йде въ не́мъ, и не бу́детъ, и не позна́етъ ктому́ мѣ́ста своего́.
Ми́лость же Госпо́дня от вѣ́ка и до вѣ́ка на боя́щихся Его́,
и пра́вда Его́ на сынѣ́хъ сыно́въ, храня́щихъ завѣ́тъ Его́ и по́мнящихъ за́повѣди Его́ твори́ти я́.
Госпо́дь на небеси́ угото́ва престо́лъ Сво́й, и ца́рство Его́ всѣ́ми облада́етъ.
Благослови́те Го́спода, вси́ А́нгели Его́, си́льнiи крѣ́постiю, творя́щiи сло́во Его́, услы́шати гла́съ слове́съ Его́.
Благослови́те Го́спода, вся́ си́лы Его́, слуги́ Его́, творя́щiи во́лю Его́.
Благослови́те Го́спода, вся́ дѣла́ Его́ на вся́комъ мѣ́стѣ влады́чества Его́: благослови́, душе́ моя́, Го́спода.
Псало́мъ Дави́ду, о мiрстѣ́мъ бытiи́.
Благослови́, душе́ моя́, Го́спода. Го́споди Бо́же мо́й, возвели́чился еси́ зѣло́: во исповѣ́данiе и въ велелѣ́поту обле́клся еси́:
одѣя́йся свѣ́томъ я́ко ри́зою, простира́яй не́бо я́ко ко́жу:
покрыва́яй вода́ми превы́спренняя Своя́, полага́яй о́блаки на восхожде́нiе Свое́, ходя́й на крилу́ вѣ́треню:
творя́й а́нгелы Своя́ ду́хи, и слуги́ Своя́ пла́мень о́гненный:
основа́яй зе́млю на тве́рди ея́: не преклони́тся въ вѣ́къ вѣ́ка.
Бе́здна я́ко ри́за одѣя́нiе ея́, на гора́хъ ста́нутъ во́ды:
от запреще́нiя Твоего́ побѣ́гнутъ, от гла́са гро́ма Твоего́ убоя́тся.
Восхо́дятъ го́ры, и низхо́дятъ поля́, въ мѣ́сто е́же основа́лъ еси́ и́мъ.
Предѣ́лъ положи́лъ еси́, его́же не пре́йдутъ, ниже́ обратя́тся покры́ти зе́млю.
Посыла́яй исто́чники въ де́брехъ, посредѣ́ го́ръ про́йдутъ во́ды.
Напая́ютъ вся́ звѣ́ри се́лныя, жду́тъ {воспрiи́мутъ} она́гри въ жа́жду свою́.
На ты́хъ пти́цы небе́сныя привита́ютъ: от среды́ ка́менiя дадя́тъ гла́съ.
Напая́яй го́ры от превы́спреннихъ Свои́хъ: от плода́ дѣ́лъ Твои́хъ насы́тится земля́.
Прозяба́яй траву́ ското́мъ, и зла́къ на слу́жбу человѣ́комъ, извести́ хлѣ́бъ от земли́:
и вино́ весели́тъ се́рдце человѣ́ка, ума́стити лице́ еле́емъ: и хлѣ́бъ се́рдце человѣ́ка укрѣпи́тъ.
Насы́тятся древа́ польска́я, ке́дри Лива́нстiи, и́хже еси́ насади́лъ:
та́мо пти́цы вогнѣздя́тся, ероді́ево жили́ще предводи́телствуетъ и́ми.
Го́ры высо́кiя еле́немъ, ка́мень прибѣ́жище за́яцемъ.
Сотвори́лъ е́сть луну́ во времена́: со́лнце позна́ за́падъ сво́й.
Положи́лъ еси́ тму́, и бы́сть но́щь, въ не́йже про́йдутъ вси́ звѣ́рiе дубра́внiи,
ски́мни рыка́ющiи восхи́тити и взыска́ти от Бо́га пи́щу себѣ́.
Возсiя́ со́лнце, и собра́шася, и въ ло́жахъ свои́хъ ля́гутъ.
Изы́детъ человѣ́къ на дѣ́ло свое́ и на дѣ́ланiе свое́ до ве́чера.
Я́ко возвели́чишася дѣла́ Твоя́, Го́споди: вся́ прему́дростiю сотвори́лъ еси́: испо́лнися земля́ тва́ри Твоея́.
Сiе́ мо́ре вели́кое и простра́нное: та́мо га́ди, и́хже нѣ́сть числа́, живо́тная ма́лая съ вели́кими:
та́мо корабли́ препла́ваютъ, змі́й се́й, его́же созда́лъ еси́ руга́тися ему́.
Вся́ къ Тебѣ́ ча́ютъ, да́ти пи́щу и́мъ во бла́го вре́мя.
Да́вшу Тебѣ́ и́мъ, соберу́тъ: отве́рзшу Тебѣ́ ру́ку, вся́ческая испо́лнятся бла́гости:
отвра́щшу же Тебѣ́ лице́, возмяту́тся: отъи́меши ду́хъ и́хъ, и изче́знутъ и въ пе́рсть свою́ возвратя́тся:
по́слеши ду́ха Твоего́, и сози́ждутся, и обнови́ши лице́ земли́.
Бу́ди сла́ва Госпо́дня во вѣ́ки: возвесели́тся Госпо́дь о дѣ́лѣхъ Свои́хъ:
призира́яй на зе́млю и творя́й ю́ трясти́ся: прикаса́яйся гора́мъ, и дымя́тся.
Воспою́ Го́сподеви въ животѣ́ мое́мъ, пою́ Бо́гу моему́, до́ндеже е́смь:
да услади́тся Ему́ бесѣ́да моя́, а́зъ же возвеселю́ся о Го́сподѣ.
Да изче́знутъ грѣ́шницы от земли́, и беззако́нницы, я́коже не бы́ти и́мъ. Благослови́, душе́ моя́, Го́спода.
Аллилу́iа.
Исповѣ́дайтеся Го́сподеви и призыва́йте и́мя Его́, возвѣсти́те во язы́цѣхъ дѣла́ Его́:
воспо́йте Ему́ и по́йте Ему́, повѣ́дите вся́ чудеса́ Его́.
Хвали́теся о и́мени святѣ́мъ Его́: да возвесели́тся се́рдце и́щущихъ Го́спода:
взыщи́те Го́спода и утверди́теся, взыщи́те лица́ Его́ вы́ну.
Помяни́те чудеса́ Его́, я́же сотвори́, чудеса́ Его́ и судьбы́ у́стъ Его́,
сѣ́мя Авраа́мле раби́ Его́, сы́нове Иа́ковли избра́ннiи Его́.
То́й Госпо́дь Бо́гъ на́шъ: по все́й земли́ судьбы́ Его́.
Помяну́ въ вѣ́къ завѣ́тъ Сво́й, сло́во, е́же заповѣ́да въ ты́сящы родо́въ,
е́же завѣща́ Авраа́му, и кля́тву Свою́ Исаа́ку:
и поста́ви ю́ Иа́кову въ повелѣ́нiе и Изра́илю въ завѣ́тъ вѣ́ченъ,
глаго́ля: тебѣ́ да́мъ зе́млю Ханаа́ню, у́же достоя́нiя ва́шего.
Внегда́ бы́ти и́мъ ма́лымъ число́мъ, малѣ́йшымъ и прише́лцемъ въ не́й,
и преидо́ша от язы́ка въ язы́къ и от ца́рствiя въ лю́ди и́ны:
не оста́ви человѣ́ка оби́дѣти и́хъ и обличи́ о ни́хъ цари́:
не прикаса́йтеся пома́заннымъ Мои́мъ, и во проро́цѣхъ Мои́хъ не лука́внуйте.
И призва́ гла́дъ на зе́млю: вся́ко утвержде́нiе хлѣ́бное сотры́.
Посла́ предъ ни́ми человѣ́ка: въ раба́ про́данъ бы́сть Ио́сифъ.
Смири́ша во око́вахъ но́зѣ его́, желѣ́зо про́йде душа́ его́,
до́ндеже прiи́де сло́во Его́: сло́во Госпо́дне разжже́ его́.
Посла́ ца́рь и разрѣши́ его́: кня́зь люді́й, и оста́ви {отпусти́} его́.
Поста́ви его́ господи́на до́му своему́ и кня́зя всему́ стяжа́нiю своему́,
наказа́ти кня́зи его́ я́ко себе́ и ста́рцы его́ умудри́ти.
И вни́де Изра́иль во Еги́петъ, и Иа́ковъ прише́лствова въ зе́млю Ха́мову.
И возрасти́ лю́ди Своя́ зѣло́ и укрѣпи́ я́ па́че враго́въ и́хъ.
Преврати́ се́рдце и́хъ возненави́дѣти лю́ди Его́, ле́сть сотвори́ти въ рабѣ́хъ Его́.
Посла́ Моисе́а раба́ Своего́, Ааро́на, его́же избра́ Себѣ́:
положи́ въ ни́хъ словеса́ зна́менiй Свои́хъ и чуде́съ Свои́хъ въ земли́ Ха́мовѣ.
Посла́ тму́ и помрачи́, я́ко преогорчи́ша словеса́ Его́.
Преложи́ во́ды и́хъ въ кро́вь и измори́ ры́бы и́хъ.
Воскипѣ́ земля́ и́хъ жа́бами въ сокро́вищницахъ царе́й и́хъ.
Рече́, и прiидо́ша пе́сiя му́хи и скни́пы во вся́ предѣ́лы и́хъ.
Положи́ дожди́ и́хъ гра́ды, о́гнь попаля́ющь въ земли́ и́хъ:
и порази́ виногра́ды и́хъ и смо́квы и́хъ, и сотры́ вся́кое дре́во предѣ́лъ и́хъ.
Рече́, и прiидо́ша пру́зи и гу́сеницы, и́мже не бѣ́ числа́,
и снѣдо́ша вся́ку траву́ въ земли́ и́хъ, и поядо́ша вся́къ пло́дъ земли́ и́хъ.
И порази́ вся́каго пе́рвенца въ земли́ и́хъ, нача́токъ вся́каго труда́ и́хъ:
и изведе́ я́ съ сребро́мъ и зла́томъ: и не бѣ́ въ колѣ́нѣхъ и́хъ боля́й.
Возвесели́ся Еги́петъ во исхожде́нiи и́хъ: я́ко нападе́ стра́хъ и́хъ на ня́.
Распростре́ о́блакъ въ покро́въ и́мъ, и о́гнь, е́же просвѣти́ти и́мъ но́щiю.
Проси́ша, и прiидо́ша кра́стели, и хлѣ́ба небе́снаго насы́ти я́:
разве́рзе ка́мень, и потеко́ша во́ды, потеко́ша въ безво́дныхъ рѣ́ки:
я́ко помяну́ сло́во свято́е Свое́, е́же ко Авраа́му рабу́ Своему́.
И изведе́ лю́ди Своя́ въ ра́дости и избра́нныя Своя́ въ весе́лiи.
И даде́ и́мъ страны́ язы́къ, и труды́ люді́й наслѣ́доваша:
я́ко да сохраня́тъ оправда́нiя Его́ и зако́на Его́ взы́щутъ.
102:1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою.
102:2 Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!
102:3 Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
102:4 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі…
102:5 Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій…
102:6 Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості…
102:7 Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
102:8 Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі…
102:9 Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
102:10 і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
102:11 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене…
102:12 Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!
102:13 А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам́ять Твоя з роду в рід.
102:14 Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,
102:15 бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!
102:16 і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.
102:17 Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.
102:18 До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.
102:19 Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,
102:20 бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,
102:21 щоб почути зідхання ув́язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,
102:22 щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,
102:23 коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.
102:24 Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив…
102:25 Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх!
Твої роки на вічні віки.
Твої роки на вічні віки.
102:26 Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,
102:27 позникають вони, а Ти будеш стояти…
і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони…
і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони…
102:28 Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!
102:29 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!
103:1 Давидів.
Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє святе Ймення Його!
Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє святе Ймення Його!
103:2 Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його!
103:3 Всі провини Твої Він прощає, всі недуги твої вздоровляє.
103:4 Від могили життя твоє Він визволяє, Він милістю та милосердям тебе коронує.
103:5 Він бажання твоє насичає добром, відновиться, мов той орел, твоя юність!
103:6 Господь чинить правду та суд для всіх переслідуваних.
103:7 Він дороги Свої об́явив був Мойсеєві, діла Свої дітям ізраїлевим.
103:8 Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий.
103:9 Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів.
103:10 Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими.
103:11 Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його,
103:12 як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини!
103:13 Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його,
103:14 бо знає Він створення наше, пам́ятає, що ми порох:
103:15 чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він,
103:16 та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його…
103:17 А милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його, і правда Його над синами синів,
103:18 що Його заповіта додержують, і що пам́ятають накази Його, щоб виконувати їх!
103:19 Господь міцно поставив на Небі престола Свого, а Царство Його над усім володіє.
103:20 Благословіть Господа, Його Анголи, велетні сильні, що виконуєте Його слово, щоб слухати голосу слів Його!
103:21 Благословіть Господа, усі сили небесні Його, слуги Його, що чините волю Його!
103:22 Благословіть Господа, всі діла Його, на всіх місцях царювання Його!
Благослови, душе моя, Господа!
Благослови, душе моя, Господа!
104:1 Благослови, душе моя, Господа!
Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
104:2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу.
104:3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
104:4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг.
104:5 Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
104:6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою.
Стала вода над горами,
Стала вода над горами,
104:7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона,
104:8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
104:9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
104:10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
104:11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
104:12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок.
104:13 Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
104:14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
104:15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
104:16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
104:17 що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його.
104:18 Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам.
104:19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
104:20 Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна,
104:21 ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи.
104:22 Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
104:23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
104:24 Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
104:25 Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
104:26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі.
104:27 Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав.
104:28 Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються.
104:29 Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
104:30 Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
104:31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
104:32 Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони!
104:33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
104:34 Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти!
104:35 Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх!
Благослови, душе моя, Господа!
Алілуя!
Благослови, душе моя, Господа!
Алілуя!
105:1 Дякуйте Господу, кличте ім́я Його, серед народів звіщайте про чини Його!
105:2 Співайте Йому, грайте Йому, говоріть про всі чуда Його!
105:3 Хваліться святим Його Йменням, хай тішиться серце шукаючих Господа!
105:4 Пошукуйте Господа й силу Його, лице Його завжди шукайте!
105:5 Пам́ятайте про чуда Його, які Він учинив, про ознаки Його та про присуди уст Його,
105:6 ви, насіння Авраама, раба Його, сини Яковові, вибранці Його!
105:7 Він Господь, Бог наш, по цілій землі Його присуди!
105:8 Він пам́ятає навіки Свого заповіта, те слово, яке наказав був на тисячу родів,
105:9 що склав Він його з Авраамом, і присягу Свою для ісака.
105:10 Він поставив її за Закона для Якова, ізраїлеві заповітом навіки,
105:11 говорячи: Я дам тобі Край ханаанський, частину спадщини для вас!
105:12 Тоді їх було невелике число, нечисленні були та приходьки на ній,
105:13 і ходили вони від народу до народу, від царства до іншого люду.
105:14 Не дозволив нікому Він кривдити їх, і за них Він царям докоряв:
105:15 Не доторкуйтеся до Моїх помазанців, а пророкам Моїм не робіте лихого!
105:16 і покликав Він голод на землю, всяке хлібне стебло поламав.
105:17 Перед їхнім обличчям Він мужа послав, за раба Йосип проданий був.
105:18 Кайданами мучили ноги його, залізо пройшло в його тіло,
105:19 аж до часу виповнення слова Його, слово Господнє його було виявило.
105:20 Цар послав і його розв́язав, володар народів і його був звільнив.
105:21 Він настановив його паном над домом своїм, і володарем над усім маєтком своїм,
105:22 щоб в́язнив він його можновладців по волі своїй, а старших його умудряв.
105:23 і ізраїль прибув до Єгипту, і Яків замешкав у Хамовім краї.
105:24 А народ Свій Він сильно розмножив, і зробив був ряснішим його від його ворогів.
105:25 Він перемінив їхнє серце, щоб народа Його ненавиділи, щоб брались на хитрощі проти рабів Його.
105:26 Він послав був Мойсея, Свого раба, Аарона, що вибрав його,
105:27 вони положили були серед них Його речі знаменні, та чуда у Хамовім краї.
105:28 Він темноту наслав і потемніло, і вони не противились слову Його.
105:29 Він перемінив їхню воду на кров, і вморив їхню рибу.
105:30 Їхній край зароївся був жабами, навіть в покоях царів їхніх.
105:31 Він сказав й прибули рої мух, воші в цілому обширі їхньому.
105:32 Він градом зробив їхній дощ, палючий огонь на їхню землю.
105:33 і Він повибивав виноград їхній та фіґове дерево їхнє, і деревину на обширі їхньому повиломлював.
105:34 Він сказав і найшла сарана та гусінь без ліку,
105:35 усю ярину в їхнім краї пожерла, і плід землі їхньої з́їла.
105:36 і Він повбивав усіх первістків в їхньому краї, початок усякої їхньої сили.
105:37 і Він випровадив їх у сріблі та в золоті, і серед їхніх племен не було, хто б спіткнувся.
105:38 Єгипет радів, коли вийшли вони, бо страх перед ними напав був на них.
105:39 Він хмару простяг на заслону, а огонь на освітлення ночі.
105:40 Зажадав був ізраїль і Він перепелиці наслав, і хлібом небесним Він їх годував.
105:41 Відчинив був Він скелю й линула вода, потекли були ріки в пустинях,
105:42 бо Він пам́ятав за святе Своє слово, за Авраама, Свого раба.
105:43 і Він з радістю вивів народ Свій, зо співом вибранців Своїх,
105:44 і їм землю народів роздав, і посіли вони працю людів,
105:45 щоб виконували Його заповіді, та закони Його берегли!
Алілуя!
Алілуя!
Таджикский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (Бируковы)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
Дуои мискин Ниёиши бечора, вақте ки ғамгин шуда, пеши Парвардигор андӯҳи худро изҳор мекунад.
Парвардигоро! Дуои Ниёиши маро бишнав, ва фарёди ман назди Ту бирасад.
Рӯи Худро аз ман пинҳон надор, дар рӯзи тангии ман гӯши Худро сӯи ман хам намо; рӯзе ки бихонам, маро ба зудӣ бишнав.
Зеро ки рӯзҳоям мисли дуд нест шудаанд, ва устухонҳоям мисли ҳезуми нимсӯз гардидаанд.
Дили ман мисли алафи офтобзадае хушкидааст, зеро ки хӯрдани нонамро фаромӯш мекунам.
Аз овози оҳу воҳи ман устухонам ба пӯстам часпидааст.
Ба мурғи саққо дар биёбон монанд шудаам; мисли буми харобазор гардидаам.
Шабзиндадорӣ мекунам ва Ҳамеша мисли мурғаке ҳастам, ки болои бом танҳо нишаста бошад.
Ҳар рӯз маро душманонам маломат таъна мекунанд; онҳое ки аз ман девонавор нафрат доранд, бо номи ман лаънат нафрин мекунанд.
Зеро ки хокистарро мисли нон хӯрдаам, ва нӯшокии худро бо ашк омехтаам,
Аз боиси хашми Ту ва ғазаби Ту; зеро ки маро боло бардоштаӣ ва сарнагун кардаӣ.
Рӯзҳоям мисли сояи шомгоҳ мебошанд; ва ман мисли алаф хушк шудаам.
Валекин Ту, эй Парвардигор, ҷовидона устувор пойдор ҳастӣ, ва зикри Ту аз насл ба насл аст.
Ту бархоста, бар Сион раҳм хоҳӣ кард; зеро вақти он аст, ки ба вай раҳм намоӣ, чунки мӯҳлат расидааст;
Зеро ки бандагони Ту ба сангҳои он муҳаббат доранд, ва хоки онро азиз медоранд.
Ва халқҳо аз номи Парвардигор хоҳанд тарсид, ва ҳамаи подшоҳони замин аз ҷалоли Ту.
Зеро ки Парвардигор Сионро бино кардааст; дар ҷалоли Худ зоҳир шудааст;
Ба дуои нотавонон аҳамият додааст, ва аз дуои онҳо нафрат накардааст.
Ин барои насли оянда навишта мешавад, ва қавме ки офарида хоҳад шуд, Парвардигорро ситоиш хоҳад кард.
Зеро ки Ӯ аз баландии афрози поки Худ мушоҳида кардааст: Парвардигор аз осмон ба замин назар андохтааст,
Барои он ки оҳу нолаи бандиро бишнавад, маҳкумони маргро аз банд озод кунад,
То ки номи Парвардигорро дар Сион ба забон оваранд, ва ҳамду санои Ӯро дар Уршалим,
Вақте ки қавмҳо бо ҳам ҷамъ шаванд, ва мамлакатҳо низ, то ки Парвардигорро парастиш намоянд.
Куввати маро дар роҳ фурӯ нишонд, рӯзҳоямро кӯтоҳ кард.
Гуфтам: «Эй Худои ман! Маро дар нисфи рӯзҳоям набар. Солҳои Ту аз насл ба насл мебошанд.
Дар замони куҳан заминро бунёд кардаӣ, ва осмон кори амали дастҳои Туст.
Онҳо нест хоҳанд шуд, валекин Ту пойдор устувор хоҳӣ буд; ва ҳамаашон мисли ҷомае ҷиғда-ҷиғда хоҳанд шуд, мисли пероҳане онҳоро хоҳӣ печонид; ва онҳо мубаддал дигаргун нобуд хоҳанд шуд.
Валекин Ту ҳамон ҳастӣ, ва солҳои Ту тамом нахоҳанд шуд.
Фарзандони бандагони Ту сокин хоҳанд шуд, ва зурёти онҳо пеши Ту барқарор хоҳанд буд».
Таронаи Довуд. Эй ҷонам, Парвардигорро фархунда муборак бихон, ва эй тамоми ботинам – номи поки Ӯро.
Эй ҷонам, Парвардигорро муборак бихон, ва ҳамаи некиҳои Ӯро фаромӯш накун.
Ӯ ҳамаи гуноҳҳоятро меомурзад; ҳамаи бемориҳоятро шифо мебахшад;
Ҳаётатро аз гӯр раҳо мекунад; туро бо меҳру вафо ва дилсӯзӣ фаро мегирад;
Ӯ даҳонатро бо некӯӣ пур мекунад ва ту ҷавониятро мисли уқоб нав хоҳӣ кард Зеваратро аз зебоӣ сер мекунад; ҷавоният ба мисоли уқоб нав мешавад.
Парвардигор ростиро ба амал меоварад, ва додгариро барои ҳамаи ситамкашон.
Роҳҳои Худро ба Мусо маълум кард, корҳои Худро ба банӣ Исроил.
Парвардигор дилсӯз ва бахшанда бахшоянда аст, собир дерхашм пуртоқат ва пур аз меҳру вафо.
Ҷовидона Барои ҳамеша сарзаниш намекунад, ва хашмашро дер доимӣ нигоҳ намедорад.
Бо мо мувофиқи хатоҳоямон амал накардааст, ва моро мувофиқи гуноҳҳоямон сазо надодааст.
Зеро, ба андозае ки осмон аз замин баланд аст, меҳру вафои Ӯ бар тарсгоронаш ба ҳамон андоза бузург аст.
Ба андозае ки шарқ аз ғарб дур аст, ҷиноятҳои моро ба ҳамон андоза аз мо дур кардааст.
Чунон ки падар ба фарзандон раҳм мекунад, ончунон Парвардигор ба тарсгорони Худ раҳм менамояд.
Зеро ки Ӯ сиришти моро медонад: дар хотир дорад, ки мо хок ҳастем.
Рӯзҳои инсон мисли алафанд, мисли гули саҳро: ончунон мешукуфанд,
Аммо боде бар он мевазад, ва он нест мешавад, ва маконаш дигар онро намешиносад.
Валекин меҳру вафои Парвардигор бар тарсгоронаш аз ҷовидон то ҷовидон аз азал то абад аст, ва росткории Ӯ бар фарзандони фарзандон,
Бар онҳое ки паймони Ӯро нигоҳ медоранд ва фармудаҳои Ӯро дар хотир доранд, то ки онҳоро ба ҷо оваранд.
Парвардигор бар осмон тахти Худро барқарор намудааст, ва подшоҳии Ӯ бар ҳама ҳукмфармост.
Парвардигорро муборак бихонед, эй фариштагони Ӯ, ки дар қувват паҳлавон ҳастед, сухани Ӯро ба ҷо меоваред, ва овози сухани Ӯро мешунавед.
Парвардигорро муборак бихонед, эй ҳамаи лашкарҳои Ӯ, ва эй хизматгузорони Ӯ, ки иродаи Ӯро ба ҷо меоваред.
Парвардигорро муборак бихонед, эй тамоми корҳои Ӯ, дар ҳамаи ҷойҳои ҳукмфармоии Ӯ. Эй ҷонам, Парвардигорро муборак бихон.
Эй ҷонам, Парвардигорро муборак бихон. Парвардигоро, Худои ман! Бениҳоят бузург ҳастӣ; шукӯҳ ва ҷалол пероҳани Туст.
Нурро мисли ҷомае ридое дар бар мекунӣ, осмонро мисли саропардае паҳн менамоӣ.
Болохонаҳои Худро бар обҳо месозӣ, абрҳоро аробаи Худ мегардонӣ, ки он бар болҳои бод ҳаракат мекунад.
Фариштагони Худро бодҳо мегардонӣ ба бодҳо табдил медиҳӣ, хизматгорони Худро ба оташи сӯзон.
Заминро бар асосҳояш барпо кардаӣ, ҷовидона фурӯ нахоҳад ғалтид.
Бо обҳои азим мисли либосе онро пӯшондаӣ; бар кӯҳҳо обҳо меистанд.
Аз сарзаниши Ту мегурезанд, аз овози тундари Ту ба зудӣ қафо мегарданд.
Кӯҳҳо боло мераванд, водиҳо поён мефуроянд, ба ҷойе ки барояшон бунёд кардаӣ.
Ҳадде гузоштаӣ, то ки аз он нагузаранд ва баргашта, заминро напӯшонанд.
Чашмаҳоро ба водиҳо равона кардаӣ: дар миёни кӯҳҳо ҷорӣ мешаванд,
Ҳамаи ҳайвонҳои саҳроро об медиҳанд; гӯрхарон ташнагии худро мешикананд.
Бар онҳо мурғони ҳаво сокин мешаванд, аз миёни шохаҳо овоз медиҳанд.
Кӯҳҳоро аз болохонаҳои Худ сероб мегардонӣ; аз самараи корҳои Ту замин сер мешавад.
Алафро барои чорпо мерӯёнӣ, ва сабзаро барои хизмати одамизод, то ки аз замин нон ҳосил кунад,
Ва май, ки дили инсонро шод мегардонад, ва равған, ки рухсори ӯ аз он медурахшад, ва нон, ки дили инсонро қувват мебахшад.
Дарахтони Парвардигор шодоб мешаванд, яъне арзҳои Лубнон, ки Ӯ шинондааст,
Ки бар онҳо мурғон лона месозанд: сарвҳо хонаи лаклак аст;
Кӯҳҳои баланд барои бузҳои кӯҳӣ мебошанд; сахраҳо паноҳгоҳ ҳастанд барои заргӯшҳо.
Моҳро барои муҳлатҳо офаридааст; офтоб нишастани худро медонад.
Торикиро паҳн мекунӣ, ва шаб фаро мерасад; дар он ҳамаи ҳайвонҳои ҷангал ҳаракат мекунанд;
Шерони ҷавон барои нахчир наъра мезананд ва хӯроки худро аз Худо металабанд.
Чун офтоб барояд, ҷамъ мешаванд ва дар лонаҳои худ мехобанд.
Одамизод барои фаъолияти худ берун меояд ва то бегоҳӣ бо кори худ машғул мешавад.
Чӣ бисёранд корҳои Ту, эй Парвардигор! Ҳамаро аз рӯи ҳикмат ба вуҷуд овардаӣ; замин аз офаридаҳои Ту пур аст.
Инак баҳри бузург ва паҳновар: дар он ҷо хазандагон беҳисобанд шумор надоранд, ҷонварҳои хурд ва калон.
Дар он ҷо киштиҳо мегарданд; ин аждар низ, ки офаридаӣ, то ки бо он бозӣ кунӣ.
Ҳамаашон аз Ту умед доранд чашми интизор доранд, то ки ризқи онҳоро дар вақташ бирасонӣ.
Он чи ба онҳо медиҳӣ, ҷамъ карда мегиранд; дасти Худро мекушоӣ, аз нозу неъмат сер мешаванд.
Рӯи Худро пинҳон мекунӣ, ошуфта мешаванд; рӯҳи онҳоро кашида мегирӣ, мемиранд ва ба хоки худ бармегарданд.
Рӯҳи Худро мефиристӣ, ба вуҷуд меоянд, ва рӯи заминро нав мегардонӣ.
Ҷалоли Парвардигор ҷовидонист; Парвардигор аз корҳои Худ шод хоҳад буд.
Ба замин назар меандозад, он ба ларза меояд; ба кӯҳҳо даст мерасонад, онҳо дуд мекунанд.
Тамоми умри худ барои Парвардигор суруд хоҳам хонд; то даме ки вуҷуд дорам, Худои худро хоҳам сароид.
Бигзор гуфтори ман ба Ӯ хуш ояд; ман дар Парвардигор шод хоҳам буд.
Бигзор хатокорон аз рӯи замин нест шаванд, ва бадкорон дигар боқӣ намонанд. Эй ҷонам, Парвардигорро муборак бихон! Ҳалелуёҳ!
Парвардигорро ҳамд гӯед, номи Ӯро бихонед; корномаҳои Ӯро дар байни қавмҳо шӯҳрат диҳед.
Барои Ӯ суруд хонед, Ӯро бисароед; аз ҳамаи корҳои аҷоиби Ӯ сухан ронед.
Ба номи поки Ӯ фахр кунед; бигзор дили толибони Парвардигор шод бошад.
Парвардигор ва қуввати Ӯро ҷӯё шавед; рӯи Ӯро ҳамеша биҷӯед толиб бошед.
Корҳои аҷоиберо, ки Ӯ кардааст, ба ёд оваред: мӯъҷизоти Ӯро, ва довариҳои даҳони Ӯро,
Эй зурёти бандаи Ӯ Иброҳим, эй банӣ Яъқуб, ки баргузидагони Ӯ ҳастед.
Ӯ Парвардигор Худои мост; довариҳои Ӯ дар тамоми замин ҳастанд.
Паймони Худро ҷовидона дар хотир дорад, ва суханеро, ки ба ҳазор насл фармудааст,
Он паймонеро, ки бо Иброҳим бастааст, ва қасамеро, ки барои Исҳоқ ёд кардааст,
Ва онро барои Яъқуб ба ҳукми қонун даровардааст, ва барои Исроил ба ҳукми паймони ҷовидона,
Яъне гуфтааст: «Замини Канъонро ба ту хоҳам дод, то ки ҳиссаи мероси шумо шавад»;
Дар сурате ки онҳо ҳанӯз одамони башумор буданд; хеле кам ва ғариб дар он ҷо буданд;
Ва аз халқе сӯи халқе овора шуда мегаштанд, аз мамлакате сӯи қавми дигаре.
Нагузошт, ки касе онҳоро озор диҳад; ва подшоҳонро аз барои онҳо ҷазо дод:
«Ба масеҳони Ман даст нарасонед, ва ба анбиёи Ман бадӣ накунед».
Ва гуруснагиро бар замин бихонд; ҳамаи манбаъҳои нонро нобуд кард.
Пеш аз онҳо мардеро фиристод: Юсуф ба ғуломӣ фурӯхта шуд.
Пойҳои ӯро бо завлона азоб доданд; оҳан ба бадани ӯ даромад бар ҷонаш омад,
То даме ки сухани ӯ ба амал омад: Сухани Парвардигор ӯро покиза кард.
Подшоҳ кас фиристод ва бандҳои ӯро кушод; ва ҳукмфармои қавмҳо ӯро озод кард.
Ӯро бар хонаи худ хоҷа таъин кард, ва ҳукмфармо бар тамоми мулки худ,
То ки мирони ӯро ба иродаи худ банд кунад бо хости худ бибандад, ва пирони ӯро ҳикмат омӯзад.
Ва Исроил ба Миср омад, ва Яъқуб дар замини Ҳом зиндагӣ кард ғурбатро ихтиёр кард.
Ва қавми Худро хеле бағоят борвар кард, ва онҳоро аз бадхоҳонашон пурзӯртар гардонд.
Дили онҳоро дигаргун кард, то ки бар қавми Ӯ кина варзанд, ва бар зидди бандагони Ӯ найрангҳо созанд.
Бандаи Худ Мусоро фиристод; Ҳорунро низ, ки баргузида буд.
Суханони таъкиди Ӯро бо аломатҳо ба онҳо пешниҳод карданд, ва мӯъҷизотро дар замини Ҳом.
Торикиро фиристод, ва торик шуд; ва ба сухани Ӯ муқобилат накарданд.
Обҳои онҳоро ба хун табдил дод, ва моҳиёни онҳоро бимиронд.
Замини онҳо аз ғукҳо пур шуд; хонаҳои подшоҳонашон низ.
Гуфт, ва магасҳо пайдо шуданд, шабушҳо пашшаҳо низ дар тамоми ҳудуди онҳо.
Ба ҷои борон бар онҳо жола боронид, ва оташи сӯзон бар замини онҳо.
Токҳо ва анҷирҳои онҳоро зад, ва дарахтҳоро дар ҳудуди онҳо шикаст.
Гуфт, ва малах пайдо шуд, ва кирм, ки шумор надошт.
Ва тамоми сабзаро дар замини онҳо хӯрданд, ва самараи саҳроҳои онҳоро хӯрданд.
Ва ҳар нахустзодаро дар замини онҳо зарба зад, ибтидои тамоми қуввати онҳоро.
Ва онҳоро бо тилло ва нуқра берун овард, ва дар сибтҳои Ӯ бемаҷоле беқуввате набуд.
Миср аз баромада рафтани онҳо шод шуд, зеро ки тарсашон онҳоро фаро гирифта буд.
Абре барои сояандозӣ паҳн кард, ва оташе барои он ки шабона рӯшноӣ диҳад.
Талаб карданд, ва бедонаҳоро фиристод, ва аз нони осмон онҳоро сер кард.
Кӯҳпораро шикоф кард, ва об ҷорӣ шуд, дар ҷойҳои хушк мисли дарё равон шуд.
Зеро ки сухани поки Худро ба ёд овард, ва бандаи Худ Иброҳимро.
Ва қавми Худро бо шодӣ берун овард, ва баргузидагони Худро бо сурудхонӣ садои шодӣ.
Ва заминҳои халқҳоро ба онҳо дод, ва меҳнати қабилаҳоро мерос гирифтанд,
То ки қоидаҳои Ӯро нигоҳ доранд, ва дастури шариати Ӯро риоя кунанд. Ҳалелуёҳ!
