Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
Псалом 105
105:0
105:8
105:12
105:18
105:21
105:22
105:27
105:29
105:33
105:38
105:39
105:41
105:42
105:43
105:44
105:45
см.:Втор.30:1-3;
105:46
Псалом 106
106:0
106:1
см.:Иудифь.16:1;
106:3
106:5
106:7
106:8
106:11
106:12
см.:4Цар.14:26;
106:13
106:14
106:15
106:17
106:19
106:20
см.:Прем.16:12;
106:21
106:23
106:26
106:28
106:30
106:31
106:32
106:33
106:36
106:37
106:38
Псалом 107
107:1
107:3
107:4
107:10
107:13
Псалом 108
108:0
108:1
108:3
108:7
108:9
см.:Втор.28:32;
108:11
см.:Втор.28:43;
108:12
108:18
108:19
108:20
108:21
108:22
108:24
108:26
108:29
Аллилу́iа.
Исповѣ́дайтеся Го́сподеви, я́ко бла́гъ, я́ко въ вѣ́къ ми́лость Его́.
Кто́ возглаго́летъ си́лы Госпо́дни, слы́шаны сотвори́тъ вся́ хвалы́ Его́?
Блаже́ни храня́щiи су́дъ и творя́щiи пра́вду во вся́кое вре́мя.
Помяни́ на́съ, Го́споди, во благоволе́нiи люді́й Твои́хъ, посѣти́ на́съ спасе́нiемъ Твои́мъ,
ви́дѣти во бла́гости избра́нныя Твоя́, возвесели́тися въ весе́лiи язы́ка Твоего́, хвали́тися съ достоя́нiемъ Твои́мъ.
Согрѣши́хомъ со отцы́ на́шими, беззако́нновахомъ, непра́вдовахомъ:
отцы́ на́ши во Еги́птѣ не разумѣ́ша чуде́съ Твои́хъ, ни помяну́ша мно́жества ми́лости Твоея́: и преогорчи́ша восходя́ще въ Чермно́е мо́ре.
И спасе́ и́хъ и́мене Своего́ ра́ди, сказа́ти си́лу Свою́:
и запрети́ Чермно́му мо́рю, и изся́че: и наста́ви {преведе́} я́ въ бе́зднѣ я́ко въ пусты́ни.
И спасе́ я́ изъ руки́ ненави́дящихъ и изба́ви я́ изъ руки́ враго́въ.
Покры́ вода́ стужа́ющыя и́мъ: ни еди́нъ от ни́хъ избы́сть.
И вѣ́роваша словеси́ Его́ и воспѣ́ша хвалу́ Его́.
Ускори́ша, забы́ша дѣла́ Его́, не стерпѣ́ша совѣ́та Его́:
и похотѣ́ша жела́нiю въ пусты́ни и искуси́ша Бо́га въ безво́днѣй.
И даде́ и́мъ проше́нiе и́хъ, посла́ сы́тость въ ду́шы и́хъ.
И прогнѣ́ваша Моисе́а въ стану́, Ааро́на свята́го Госпо́дня.
Отве́рзеся земля́ и пожре́ Даѳа́на и покры́ на со́нмищи Авиро́на:
и разжже́ся о́гнь въ со́нмѣ и́хъ, пла́мень попали́ грѣ́шники.
И сотвори́ша телца́ въ Хори́вѣ и поклони́шася истука́нному:
и измѣни́ша сла́ву Его́ въ подо́бiе телца́ яду́щаго траву́.
И забы́ша Бо́га спаса́ющаго и́хъ, сотво́ршаго ве́лiя во Еги́птѣ,
чудеса́ въ земли́ Ха́мовѣ, стра́шная въ мо́ри Чермнѣ́мъ.
И рече́ потреби́ти и́хъ, а́ще не бы́ Моисе́й избра́нный Его́ ста́лъ въ сокруше́нiи предъ Ни́мъ, возврати́ти я́рость Его́, да не погуби́тъ и́хъ.
И уничижи́ша зе́млю жела́нную, не я́ша вѣ́ры словеси́ Его́:
и поропта́ша въ селе́нiихъ свои́хъ, не услы́шаша гла́са Госпо́дня.
И воздви́же ру́ку Свою́ на ня́, низложи́ти я́ въ пусты́ни,
и низложи́ти сѣ́мя и́хъ во язы́цѣхъ, и расточи́ти я́ въ страны́.
И причасти́шася Веельфего́ру и снѣдо́ша же́ртвы ме́ртвыхъ:
и раздражи́ша Его́ въ начина́нiихъ свои́хъ, и умно́жися въ ни́хъ паде́нiе.
И ста́ Финее́съ и уми́лостиви, и преста́ сѣ́чь:
и вмѣни́ся ему́ въ пра́вду, въ ро́дъ и ро́дъ до вѣ́ка.
И прогнѣ́ваша Его́ на водѣ́ Прерѣка́нiя, и озло́бленъ бы́сть Моисе́й и́хъ ра́ди:
я́ко преогорчи́ша ду́хъ его́ и ра́знствова устна́ма свои́ма.
Не потреби́ша язы́ки, я́же рече́ Госпо́дь и́мъ.
И смѣси́шася во язы́цѣхъ и навыко́ша дѣло́мъ и́хъ:
и порабо́таша истука́ннымъ и́хъ, и бы́сть и́мъ въ собла́знъ.
И пожро́ша сы́ны своя́ и дще́ри своя́ бѣсово́мъ,
и пролiя́ша кро́вь непови́нную, кро́вь сыно́въ свои́хъ и дще́рей, я́же пожро́ша истука́ннымъ Ханаа́нскимъ: и убiе́на бы́сть земля́ и́хъ кровьми́
и оскверни́ся въ дѣ́лѣхъ и́хъ: и соблуди́ша въ начина́нiихъ свои́хъ.
И разгнѣ́вася я́ростiю Госпо́дь на лю́ди Своя́ и омерзи́ достоя́нiе Свое́:
и предаде́ я́ въ ру́ки враго́въ, и облада́ша и́ми ненави́дящiи и́хъ.
И стужи́ша и́мъ врази́ и́хъ: и смири́шася подъ рука́ми и́хъ.
Мно́жицею изба́ви я́: ті́и же преогорчи́ша Его́ совѣ́томъ свои́мъ, и смири́шася въ беззако́нiихъ свои́хъ.
И ви́дѣ Госпо́дь, внегда́ скорбѣ́ти и́мъ, внегда́ услы́шаше моле́нiе и́хъ:
и помяну́ завѣ́тъ Сво́й, и раска́яся по мно́жеству ми́лости Своея́:
и даде́ я́ въ щедро́ты предъ всѣ́ми плѣни́вшими я́.
Спаси́ ны, Го́споди, Бо́же на́шъ, и собери́ ны от язы́къ, исповѣ́датися и́мени Твоему́ свято́му, хвали́тися во хвалѣ́ Твое́й.
Благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ от вѣ́ка и до вѣ́ка. И реку́тъ вси́ лю́дiе: бу́ди, бу́ди.
Аллилу́iа.
Исповѣ́дайтеся Го́сподеви, я́ко бла́гъ, я́ко въ вѣ́къ ми́лость Его́.
Да реку́тъ изба́вленнiи Го́сподемъ, и́хже изба́ви изъ руки́ врага́,
и от стра́нъ собра́ и́хъ, от восто́къ и за́падъ, и сѣ́вера и мо́ря:
заблуди́ша въ пусты́ни безво́днѣй, пути́ гра́да оби́телнаго не обрѣто́ша:
а́лчуще и жа́ждуще, душа́ и́хъ въ ни́хъ изчезе́.
И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбѣ́ти и́мъ, и от ну́ждъ и́хъ изба́ви я́:
и наста́ви я́ на пу́ть пра́въ, вни́ти во гра́дъ оби́телный.
Да исповѣ́дятся {да исповѣ́дятъ} Го́сподеви ми́лости Его́ и чудеса́ Его́ сыново́мъ человѣ́ческимъ:
я́ко насы́тилъ е́сть ду́шу тщу́, и ду́шу а́лчущу испо́лни бла́гъ:
сѣдя́щыя во тмѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй, окова́нныя нището́ю и желѣ́зомъ,
я́ко преогорчи́ша словеса́ Бо́жiя, и совѣ́тъ Вы́шняго раздражи́ша.
И смири́ся въ трудѣ́хъ се́рдце и́хъ, и изнемого́ша, и не бѣ́ помага́яй.
И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбѣ́ти и́мъ, и от ну́ждъ и́хъ спасе́ я́:
и изведе́ я́ изъ тмы́ и сѣ́ни сме́ртныя, и у́зы и́хъ растерза́.
Да исповѣ́дятся {да исповѣ́дятъ} Го́сподеви ми́лости Его́ и чудеса́ Его́ сыново́мъ человѣ́ческимъ:
я́ко сокруши́ врата́ мѣ́дная, и вереи́ желѣ́зныя сломи́.
Воспрiя́тъ я́ от пути́ беззако́нiя и́хъ: беззако́нiй бо ра́ди свои́хъ смири́шася.
Вся́каго бра́шна возгнуша́ся душа́ и́хъ, и прибли́жишася до вра́тъ сме́ртныхъ.
И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбѣ́ти и́мъ, и от ну́ждъ и́хъ спасе́ я́:
посла́ сло́во Свое́, и изцѣли́ я́, и изба́ви я́ от растлѣ́нiй и́хъ.
Да исповѣ́дятся {да исповѣ́дятъ} Го́сподеви ми́лости Его́ и чудеса́ Его́ сыново́мъ человѣ́ческимъ:
и да пожру́тъ Ему́ же́ртву хвалы́ и да возвѣстя́тъ дѣла́ Его́ въ ра́дости.
Сходя́щiи въ мо́ре въ корабле́хъ, творя́щiи дѣ́ланiя въ вода́хъ мно́гихъ,
ті́и ви́дѣша дѣла́ Госпо́дня и чудеса́ Его́ во глубинѣ́.
Рече́, и ста́ ду́хъ бу́ренъ, и вознесо́шася во́лны его́:
восхо́дятъ до небе́съ и низхо́дятъ до бе́зднъ: душа́ и́хъ въ злы́хъ та́яше:
смято́шася, подвиго́шася я́ко пiя́ный, и вся́ му́дрость и́хъ поглощена́ бы́сть.
И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбѣ́ти и́мъ, и от ну́ждъ и́хъ изведе́ я́:
и повелѣ́ бу́ри, и ста́ въ тишину́, и умолко́ша во́лны его́.
И возвесели́шася, я́ко умолко́ша, и наста́ви я́ въ приста́нище хотѣ́нiя Своего́.
Да исповѣ́дятся {да исповѣ́дятъ} Го́сподеви ми́лости Его́ и чудеса́ Его́ сыново́мъ человѣ́ческимъ:
да вознесу́тъ Его́ въ це́ркви людстѣ́й, и на сѣда́лищи ста́рецъ восхва́лятъ Его́.
Положи́лъ е́сть рѣ́ки въ пусты́ню и исхо́диша водна́я въ жа́жду,
зе́млю плодоно́сную въ сла́ность, от зло́бы живу́щихъ на не́й.
Положи́лъ е́сть пусты́ню во езе́ра водна́я и зе́млю безво́дную во исхо́дища водна́я.
И насели́ та́мо а́лчущыя, и соста́виша гра́ды оби́телны:
и насѣ́яша се́ла, и насади́ша виногра́ды, и сотвори́ша пло́дъ жи́тенъ.
И благослови́ я́, и умно́жишася зѣло́: и скоты́ и́хъ не ума́ли.
И ума́лишася и озло́бишася от ско́рби зо́лъ и болѣ́зни:
излiя́ся уничиже́нiе на кня́зи и́хъ, и облазни́ {заблужда́ти сотвори́} я́ по непрохо́днѣй, а не по пути́.
И помо́же убо́гу от нищеты́ и положи́ я́ко о́вцы оте́чествiя.
У́зрятъ пра́вiи и возвеселя́тся, и вся́кое беззако́нiе загради́тъ уста́ своя́.
Кто́ прему́дръ и сохрани́тъ сiя́? И уразумѣ́ютъ ми́лости Госпо́дни.
Пѣ́снь, псало́мъ Дави́ду.
Гото́во се́рдце мое́, Бо́же, гото́во се́рдце мое́: воспою́ и пою́ во сла́вѣ мое́й.
Воста́ни, сла́ва моя́, воста́ни, псалти́рю и гу́сли: воста́ну ра́но.
Исповѣ́мся Тебѣ́ въ лю́дехъ, Го́споди, пою́ Тебѣ́ во язы́цѣхъ:
я́ко ве́лiя верху́ небе́съ ми́лость Твоя́ и до о́блакъ и́стина Твоя́.
Вознеси́ся на небеса́, Бо́же, и по все́й земли́ сла́ва Твоя́,
я́ко да изба́вятся возлю́бленнiи Твои́: спаси́ десни́цею Твое́ю и услы́ши мя́.
Бо́гъ возглаго́ла во святѣ́мъ Свое́мъ: вознесу́ся и раздѣлю́ Сики́му, и удо́ль Селе́нiй размѣ́рю.
Мо́й е́сть Галаа́дъ, и Мо́й е́сть Манассі́й, и Ефре́мъ заступле́нiе главы́ Моея́: Иу́да ца́рь Мо́й,
Моа́въ коно́бъ упова́нiя Моего́: на Идуме́ю наложу́ сапо́гъ Мо́й: Мнѣ́ иноплеме́нницы покори́шася.
Кто́ введе́тъ мя́ во гра́дъ огражде́нiя? Или́ кто́ наста́витъ мя́ до Идуме́и?
Не Ты́ ли, Бо́же, отри́нувый на́съ, и не изы́деши, Бо́же, въ си́лахъ на́шихъ?
Да́ждь на́мъ по́мощь от ско́рби: и су́етно спасе́нiе человѣ́ческо.
О Бо́зѣ сотвори́мъ си́лу, и То́й уничижи́тъ враги́ на́шя.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.
Бо́же, хвалы́ моея́ не премолчи́:
я́ко уста́ грѣ́шнича и уста́ льсти́ваго на мя́ отверзо́шася, глаго́лаша на мя́ язы́комъ льсти́вымъ,
и словесы́ ненави́стными обыдо́ша мя́, и бра́шася со мно́ю ту́не.
Вмѣ́сто е́же люби́ти мя́, оболга́ху мя́, а́зъ же моля́хся:
и положи́ша на мя́ зла́я за блага́я, и не́нависть за возлюбле́нiе мое́.
Поста́ви на него́ грѣ́шника, и дiа́волъ да ста́нетъ одесну́ю его́:
внегда́ суди́тися ему́, да изы́детъ осужде́нъ, и моли́тва его́ да бу́детъ въ грѣ́хъ.
Да бу́дутъ дні́е его́ ма́ли, и епи́скопство его́ да прiи́метъ и́нъ:
да бу́дутъ сы́нове его́ си́ри, и жена́ его́ вдова́:
дви́жущеся да преселя́тся сы́нове его́ и воспро́сятъ, да изгна́ни бу́дутъ изъ домо́въ свои́хъ.
Да взы́щетъ заимода́вецъ вся́, ели́ка су́ть его́: и да восхи́тятъ чужді́и труды́ его́.
Да не бу́детъ ему́ засту́пника, ниже́ да бу́детъ ущедря́яй сироты́ его́:
да бу́дутъ ча́да его́ въ погубле́нiе, въ ро́дѣ еди́нѣмъ да потреби́тся и́мя его́.
Да воспомяне́тся беззако́нiе оте́цъ его́ предъ Го́сподемъ, и грѣ́хъ ма́тере его́ да не очи́стится:
да бу́дутъ предъ Го́сподемъ вы́ну, и да потреби́тся от земли́ па́мять и́хъ:
зане́же не помяну́ сотвори́ти ми́лость, и погна́ человѣ́ка ни́ща и убо́га, и умиле́на се́рдцемъ умертви́ти.
И возлюби́ кля́тву, и прiи́детъ ему́: и не восхотѣ́ благослове́нiя, и удали́тся от него́.
И облече́ся въ кля́тву я́ко въ ри́зу, и вни́де я́ко вода́ во утро́бу его́ и я́ко еле́й въ ко́сти его́:
да бу́детъ ему́ я́ко ри́за, въ ню́же облачи́тся, и я́ко по́ясъ, и́мже вы́ну опоясу́ется.
Сiе́ дѣ́ло оболга́ющихъ мя́ у Го́спода и глаго́лющихъ лука́вая на ду́шу мою́.
И Ты́, Го́споди, Го́споди, сотвори́ со мно́ю и́мене ра́ди Твоего́, я́ко бла́га ми́лость Твоя́:
изба́ви мя́, я́ко ни́щъ и убо́гъ е́смь а́зъ, и се́рдце мое́ смяте́ся вну́трь мене́.
Я́ко сѣ́нь, внегда́ уклони́тися е́й, отъя́хся: стрясо́хся я́ко пру́зи.
Колѣ́на моя́ изнемо́госта от поста́, и пло́ть моя́ измѣни́ся еле́а ра́ди.
И а́зъ бы́хъ поноше́нiе и́мъ: ви́дѣша мя́, покива́ша глава́ми свои́ми.
Помози́ ми, Го́споди Бо́же мо́й, и спаси́ мя по ми́лости Твое́й:
и да разумѣ́ютъ, я́ко рука́ Твоя́ сiя́, и Ты́, Го́споди, сотвори́лъ еси́ ю́.
Проклену́тъ ті́и, и Ты́ благослови́ши: востаю́щiи на мя́ да постыдя́тся, ра́бъ же Тво́й возвесели́тся.
Да облеку́тся оболга́ющiи мя́ въ срамоту́ и оде́ждутся я́ко оде́ждою студо́мъ свои́мъ.
Исповѣ́мся Го́сподеви зѣло́ усты́ мои́ми и посредѣ́ мно́гихъ восхвалю́ Его́:
я́ко предста́ одесну́ю убо́гаго, е́же спасти́ от гоня́щихъ ду́шу мою́.
106:1הַלְלוּיָהּ–
–הוֹדוּ לַיהוָה כִּי־טוֹב; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃
106:2מִי, יְמַלֵּל גְּבוּרוֹת יְהוָה; יַשְׁמִיעַ, כָּל־תְּהִלָּתוֹ׃
106:3אַשְׁרֵי שֹׁמְרֵי מִשְׁפָּט; עֹשֵׂה צְדָקָה בְכָל־עֵת׃
106:4זָכְרֵנִי יְהוָה בִּרְצוֹן עַמֶּךָ; פָּקְדֵנִי, בִּישׁוּעָתֶךָ׃
106:5לִרְאוֹת בְּטוֹבַת בְּחִירֶיךָ, לִשְׂמֹחַ בְּשִׂמְחַת גּוֹיֶךָ; לְהִתְהַלֵּל, עִם־נַחֲלָתֶךָ׃
106:6חָטָאנוּ עִם־אֲבוֹתֵינוּ, הֶעֱוִינוּ הִרְשָׁעְנוּ׃
106:7אֲבוֹתֵינוּ בְמִצְרַיִם לֹא־הִשְׂכִּילוּ נִפְלְאוֹתֶיךָ, לֹא זָכְרוּ אֶת־רֹב חֲסָדֶיךָ; וַיַּמְרוּ עַל־יָם בְּיַם־סוּף׃
106:8וַיּוֹשִׁיעֵם לְמַעַן שְׁמוֹ; לְהוֹדִיעַ, אֶת־גְּבוּרָתוֹ׃
106:9וַיִּגְעַר בְּיַם־סוּף וַיֶּחֱרָב; וַיּוֹלִיכֵם בַּתְּהֹמוֹת, כַּמִּדְבָּר׃
106:10וַיּוֹשִׁיעֵם מִיַּד שׂוֹנֵא; וַיִּגְאָלֵם, מִיַּד אוֹיֵב׃
106:11וַיְכַסּוּ־מַיִם צָרֵיהֶם; אֶחָד מֵהֶם, לֹא נוֹתָר׃
106:12וַיַּאֲמִינוּ בִדְבָרָיו; יָשִׁירוּ, תְּהִלָּתוֹ׃
106:13מִהֲרוּ שָׁכְחוּ מַעֲשָׂיו; לֹא־חִכּוּ, לַעֲצָתוֹ׃
106:14וַיִּתְאַוּוּ תַאֲוָה בַּמִּדְבָּר; וַיְנַסּוּ־אֵל, בִּישִׁימוֹן׃
106:15וַיִּתֵּן לָהֶם שֶׁאֱלָתָם; וַיְשַׁלַּח רָזוֹן בְּנַפְשָׁם׃
106:16וַיְקַנְאוּ לְמֹשֶׁה בַּמַּחֲנֶה; לְאַהֲרֹן, קְדוֹשׁ יְהוָה׃
106:17תִּפְתַּח־אֶרֶץ וַתִּבְלַע דָּתָן; וַתְּכַס, עַל־עֲדַת אֲבִירָם׃
106:18וַתִּבְעַר־אֵשׁ בַּעֲדָתָם; לֶהָבָה, תְּלַהֵט רְשָׁעִים׃
106:19יַעֲשׂוּ־עֵגֶל בְּחֹרֵב; וַיִּשְׁתַּחֲווּ, לְמַסֵּכָה׃
106:20וַיָּמִירוּ אֶת־כְּבוֹדָם; בְּתַבְנִית שׁוֹר, אֹכֵל עֵשֶׂב׃
106:21שָׁכְחוּ אֵל מוֹשִׁיעָם; עֹשֶׂה גְדֹלוֹת בְּמִצְרָיִם׃
106:22נִפְלָאוֹת בְּאֶרֶץ חָם; נוֹרָאוֹת, עַל־יַם־סוּף׃
106:23וַיֹּאמֶר, לְהַשְׁמִידָם לוּלֵי מֹשֶׁה בְחִירוֹ, עָמַד בַּפֶּרֶץ לְפָנָיו; לְהָשִׁיב חֲמָתוֹ, מֵהַשְׁחִית׃
106:24וַיִּמְאֲסוּ בְּאֶרֶץ חֶמְדָּה; לֹא־הֶאֱמִינוּ, לִדְבָרוֹ׃
106:25וַיֵּרָגְנוּ בְאָהֳלֵיהֶם; לֹא שָׁמְעוּ, בְּקוֹל יְהוָה׃
106:26וַיִּשָּׂא יָדוֹ לָהֶם; לְהַפִּיל אוֹתָם, בַּמִּדְבָּר׃
106:27וּלְהַפִּיל זַרְעָם בַּגּוֹיִם; וּלְזָרוֹתָם, בָּאֲרָצוֹת׃
106:28וַיִּצָּמְדוּ לְבַעַל פְּעוֹר; וַיֹּאכְלוּ, זִבְחֵי מֵתִים׃
106:29וַיַּכְעִיסוּ בְּמַעַלְלֵיהֶם; וַתִּפְרָץ־בָּם, מַגֵּפָה׃
106:30וַיַּעֲמֹד פִּינְחָס וַיְפַלֵּל; וַתֵּעָצַר, הַמַּגֵּפָה׃
106:31וַתֵּחָשֶׁב לוֹ לִצְדָקָה; לְדֹר וָדֹר, עַד־עוֹלָם׃
106:32וַיַּקְצִיפוּ עַל־מֵי מְרִיבָה; וַיֵּרַע לְמֹשֶׁה, בַּעֲבוּרָם׃
106:33כִּי־הִמְרוּ אֶת־רוּחוֹ; וַיְבַטֵּא, בִּשְׂפָתָיו׃
106:34לֹא־הִשְׁמִידוּ אֶת־הָעַמִּים; אֲשֶׁר אָמַר יְהוָה לָהֶם׃
106:35וַיִּתְעָרְבוּ בַגּוֹיִם; וַיִּלְמְדוּ, מַעֲשֵׂיהֶם׃
106:36וַיַּעַבְדוּ אֶת־עֲצַבֵּיהֶם; וַיִּהְיוּ לָהֶם לְמוֹקֵשׁ׃
106:37וַיִּזְבְּחוּ אֶת־בְּנֵיהֶם וְאֶת־בְּנוֹתֵיהֶם, לַשֵּׁדִים׃
106:38וַיִּשְׁפְּכוּ דָם נָקִי דַּם־בְּנֵיהֶם וּבְנוֹתֵיהֶם, אֲשֶׁר זִבְּחוּ לַעֲצַבֵּי כְנָעַן; וַתֶּחֱנַף הָאָרֶץ, בַּדָּמִים׃
106:39וַיִּטְמְאוּ בְמַעֲשֵׂיהֶם; וַיִּזְנוּ, בְּמַעַלְלֵיהֶם׃
106:40וַיִּחַר־אַף יְהוָה בְּעַמּוֹ; וַיְתָעֵב, אֶת־נַחֲלָתוֹ׃
106:41וַיִּתְּנֵם בְּיַד־גּוֹיִם; וַיִּמְשְׁלוּ בָהֶם, שֹׂנְאֵיהֶם׃
106:42וַיִּלְחָצוּם אוֹיְבֵיהֶם; וַיִּכָּנְעוּ, תַּחַת יָדָם׃
106:43פְּעָמִים רַבּוֹת, יַצִּילֵם וְהֵמָּה יַמְרוּ בַעֲצָתָם; וַיָּמֹכּוּ, בַּעֲוֹנָם׃
106:44וַיַּרְא בַּצַּר לָהֶם; בְּשָׁמְעוֹ, אֶת־רִנָּתָם׃
106:45וַיִּזְכֹּר לָהֶם בְּרִיתוֹ; וַיִּנָּחֵם, כְּרֹב חַסְדּוֹ (חֲסָדָיו)׃
106:46וַיִּתֵּן אוֹתָם לְרַחֲמִים; לִפְנֵי כָּל־שׁוֹבֵיהֶם׃
106:47הוֹשִׁיעֵנוּ יְהוָה אֱלֹהֵינוּ, וְקַבְּצֵנוּ מִן־הַגּוֹיִם לְהֹדוֹת לְשֵׁם קָדְשֶׁךָ; לְהִשְׁתַּבֵּחַ, בִּתְהִלָּתֶךָ׃
106:48בָּרוּךְ־יְהוָה אֱלֹהֵי יִשְׂרָאֵל מִן־הָעוֹלָם וְעַד הָעוֹלָם, וְאָמַר כָּל־הָעָם אָמֵן, הַלְלוּ־יָהּ׃
107:1הֹדוּ לַיהוָה כִּי־טוֹב; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃
107:2יֹאמְרוּ גְּאוּלֵי יְהוָה; אֲשֶׁר גְּאָלָם, מִיַּד־צָר׃
107:3וּמֵאֲרָצוֹת, קִבְּצָם מִמִּזְרָח וּמִמַּעֲרָב; מִצָּפוֹן וּמִיָּם׃
107:4תָּעוּ בַמִּדְבָּר בִּישִׁימוֹן דָּרֶךְ; עִיר מוֹשָׁב, לֹא מָצָאוּ׃
107:5רְעֵבִים גַּם־צְמֵאִים; נַפְשָׁם, בָּהֶם תִּתְעַטָּף׃
107:6וַיִּצְעֲקוּ אֶל־יְהוָה בַּצַּר לָהֶם; מִמְּצוּקוֹתֵיהֶם, יַצִּילֵם׃
107:7וַיַּדְרִיכֵם בְּדֶרֶךְ יְשָׁרָה; לָלֶכֶת, אֶל־עִיר מוֹשָׁב׃
107:8יוֹדוּ לַיהוָה חַסְדּוֹ; וְנִפְלְאוֹתָיו, לִבְנֵי אָדָם׃
107:9כִּי־הִשְׂבִּיעַ נֶפֶשׁ שֹׁקֵקָה; וְנֶפֶשׁ רְעֵבָה מִלֵּא־טוֹב׃
107:10יֹשְׁבֵי חֹשֶׁךְ וְצַלְמָוֶת; אֲסִירֵי עֳנִי וּבַרְזֶל׃
107:11כִּי־הִמְרוּ אִמְרֵי־אֵל; וַעֲצַת עֶלְיוֹן נָאָצוּ׃
107:12וַיַּכְנַע בֶּעָמָל לִבָּם; כָּשְׁלוּ, וְאֵין עֹזֵר׃
107:13וַיִּזְעֲקוּ אֶל־יְהוָה בַּצַּר לָהֶם; מִמְּצֻקוֹתֵיהֶם, יוֹשִׁיעֵם׃
107:14יוֹצִיאֵם מֵחֹשֶׁךְ וְצַלְמָוֶת; וּמוֹסְרוֹתֵיהֶם יְנַתֵּק׃
107:15יוֹדוּ לַיהוָה חַסְדּוֹ; וְנִפְלְאוֹתָיו, לִבְנֵי אָדָם׃
107:16כִּי־שִׁבַּר דַּלְתוֹת נְחֹשֶׁת; וּבְרִיחֵי בַרְזֶל גִּדֵּעַ׃
107:17אֱוִלִים מִדֶּרֶךְ פִּשְׁעָם; וּמֵעֲוֹנֹתֵיהֶם, יִתְעַנּוּ׃
107:18כָּל־אֹכֶל תְּתַעֵב נַפְשָׁם; וַיַּגִּיעוּ, עַד־שַׁעֲרֵי מָוֶת׃
107:19וַיִּזְעֲקוּ אֶל־יְהוָה בַּצַּר לָהֶם; מִמְּצֻקוֹתֵיהֶם, יוֹשִׁיעֵם׃
107:20יִשְׁלַח דְּבָרוֹ וְיִרְפָּאֵם; וִימַלֵּט, מִשְּׁחִיתוֹתָם׃ נ
107:21יוֹדוּ לַיהוָה חַסְדּוֹ; וְנִפְלְאוֹתָיו, לִבְנֵי אָדָם׃ נ
107:22וְיִזְבְּחוּ זִבְחֵי תוֹדָה; וִיסַפְּרוּ מַעֲשָׂיו בְּרִנָּה׃ נ
107:23יוֹרְדֵי הַיָּם בָּאֳנִיּוֹת; עֹשֵׂי מְלָאכָה, בְּמַיִם רַבִּים׃ נ
107:24הֵמָּה רָאוּ מַעֲשֵׂי יְהוָה; וְנִפְלְאוֹתָיו, בִּמְצוּלָה׃ נ
107:25וַיֹּאמֶר, וַיַּעֲמֵד רוּחַ סְעָרָה; וַתְּרוֹמֵם גַּלָּיו׃ נ
107:26יַעֲלוּ שָׁמַיִם יֵרְדוּ תְהוֹמוֹת; נַפְשָׁם, בְּרָעָה תִתְמוֹגָג׃
107:27יָחוֹגּוּ וְיָנוּעוּ כַּשִּׁכּוֹר; וְכָל־חָכְמָתָם, תִּתְבַּלָּע׃
107:28וַיִּצְעֲקוּ אֶל־יְהוָה בַּצַּר לָהֶם; וּמִמְּצוּקֹתֵיהֶם, יוֹצִיאֵם׃
107:29יָקֵם סְעָרָה לִדְמָמָה; וַיֶּחֱשׁוּ, גַּלֵּיהֶם׃
107:30וַיִּשְׂמְחוּ כִי־יִשְׁתֹּקוּ; וַיַּנְחֵם, אֶל־מְחוֹז חֶפְצָם׃
107:31יוֹדוּ לַיהוָה חַסְדּוֹ; וְנִפְלְאוֹתָיו, לִבְנֵי אָדָם׃
107:32וִירֹמְמוּהוּ בִּקְהַל־עָם; וּבְמוֹשַׁב זְקֵנִים יְהַלְלוּהוּ׃
107:33יָשֵׂם נְהָרוֹת לְמִדְבָּר; וּמֹצָאֵי מַיִם, לְצִמָּאוֹן׃
107:34אֶרֶץ פְּרִי לִמְלֵחָה; מֵרָעַת, יֹשְׁבֵי בָהּ׃
107:35יָשֵׂם מִדְבָּר לַאֲגַם־מַיִם; וְאֶרֶץ צִיָּה, לְמֹצָאֵי מָיִם׃
107:36וַיּוֹשֶׁב שָׁם רְעֵבִים; וַיְכוֹנְנוּ, עִיר מוֹשָׁב׃
107:37וַיִּזְרְעוּ שָׂדוֹת וַיִּטְּעוּ כְרָמִים; וַיַּעֲשׂוּ, פְּרִי תְבוּאָה׃
107:38וַיְבָרֲכֵם וַיִּרְבּוּ מְאֹד; וּבְהֶמְתָּם, לֹא יַמְעִיט׃
107:39וַיִּמְעֲטוּ וַיָּשֹׁחוּ; מֵעֹצֶר רָעָה וְיָגוֹן׃ נ
107:40שֹׁפֵךְ בּוּז עַל־נְדִיבִים; וַיַּתְעֵם, בְּתֹהוּ לֹא־דָרֶךְ׃
107:41וַיְשַׂגֵּב אֶבְיוֹן מֵעוֹנִי; וַיָּשֶׂם כַּצֹּאן, מִשְׁפָּחוֹת׃
107:42יִרְאוּ יְשָׁרִים וְיִשְׂמָחוּ; וְכָל־עַוְלָה, קָפְצָה פִּיהָ׃
107:43מִי־חָכָם וְיִשְׁמָר־אֵלֶּה; וְיִתְבּוֹנְנוּ, חַסְדֵי יְהוָה׃
108:1שִׁיר מִזְמוֹר לְדָוִד׃
108:2נָכוֹן לִבִּי אֱלֹהִים; אָשִׁירָה וַאֲזַמְּרָה, אַף־כְּבוֹדִי׃
108:3עוּרָה הַנֵּבֶל וְכִנּוֹר, אָעִירָה שָּׁחַר׃
108:4אוֹדְךָ בָעַמִּים יְהוָה; וַאֲזַמֶּרְךָ, בַּל־אֻמִּים׃
108:5כִּי־גָדוֹל מֵעַל־שָׁמַיִם חַסְדֶּךָ; וְעַד־שְׁחָקִים אֲמִתֶּךָ׃
108:6רוּמָה עַל־שָׁמַיִם אֱלֹהִים; וְעַל כָּל־הָאָרֶץ כְּבוֹדֶךָ׃
108:7לְמַעַן יֵחָלְצוּן יְדִידֶיךָ; הוֹשִׁיעָה יְמִינְךָ וַעֲנֵנִי׃
108:8אֱלֹהִים דִּבֶּר בְּקָדְשׁוֹ, אֶעְלֹזָה אֲחַלְּקָה שְׁכֶם; וְעֵמֶק סֻכּוֹת אֲמַדֵּד׃
108:9לִי גִלְעָד לִי מְנַשֶּׁה, וְאֶפְרַיִם מָעוֹז רֹאשִׁי; יְהוּדָה, מְחֹקְקִי׃
108:10מוֹאָב סִיר רַחְצִי, עַל־אֱדוֹם אַשְׁלִיךְ נַעֲלִי; עֲלֵי־פְלֶשֶׁת, אֶתְרוֹעָע׃
108:11מִי יֹבִלֵנִי עִיר מִבְצָר; מִי נָחַנִי עַד־אֱדוֹם׃
108:12הֲלֹא־אֱלֹהִים זְנַחְתָּנוּ; וְלֹא־תֵצֵא אֱלֹהִים, בְּצִבְאֹתֵינוּ׃
108:13הָבָה־לָּנוּ עֶזְרָת מִצָּר; וְשָׁוְא, תְּשׁוּעַת אָדָם׃
108:14בֵּאלֹהִים נַעֲשֶׂה־חָיִל; וְהוּא, יָבוּס צָרֵינוּ׃
109:1לַמְנַצֵּחַ לְדָוִד מִזְמוֹר;–
–אֱלֹהֵי תְהִלָּתִי, אַל־תֶּחֱרַשׁ׃
109:2כִּי פִי רָשָׁע וּפִי־מִרְמָה עָלַי פָּתָחוּ; דִּבְּרוּ אִתִּי, לְשׁוֹן שָׁקֶר׃
109:3וְדִבְרֵי שִׂנְאָה סְבָבוּנִי; וַיִּלָּחֲמוּנִי חִנָּם׃
109:4תַּחַת־אַהֲבָתִי יִשְׂטְנוּנִי, וַאֲנִי תְפִלָּה׃
109:5וַיָּשִׂימוּ עָלַי רָעָה תַּחַת טוֹבָה; וְשִׂנְאָה, תַּחַת אַהֲבָתִי׃
109:6הַפְקֵד עָלָיו רָשָׁע; וְשָׂטָן, יַעֲמֹד עַל־יְמִינוֹ׃
109:7בְּהִשָּׁפְטוֹ יֵצֵא רָשָׁע; וּתְפִלָּתוֹ, תִּהְיֶה לַחֲטָאָה׃
109:8יִהְיוּ־יָמָיו מְעַטִּים; פְּקֻדָּתוֹ, יִקַּח אַחֵר׃
109:9יִהְיוּ־בָנָיו יְתוֹמִים; וְאִשְׁתּוֹ אַלְמָנָה׃
109:10וְנוֹעַ יָנוּעוּ בָנָיו וְשִׁאֵלוּ; וְדָרְשׁוּ, מֵחָרְבוֹתֵיהֶם׃
109:11יְנַקֵּשׁ נוֹשֶׁה לְכָל־אֲשֶׁר־לוֹ; וְיָבֹזּוּ זָרִים יְגִיעוֹ׃
109:12אַל־יְהִי־לוֹ מֹשֵׁךְ חָסֶד; וְאַל־יְהִי חוֹנֵן, לִיתוֹמָיו׃
109:13יְהִי־אַחֲרִיתוֹ לְהַכְרִית; בְּדוֹר אַחֵר, יִמַּח שְׁמָם׃
109:14יִזָּכֵר עֲוֹן אֲבֹתָיו אֶל־יְהוָה; וְחַטַּאת אִמּוֹ, אַל־תִּמָּח׃
109:15יִהְיוּ נֶגֶד־יְהוָה תָּמִיד; וְיַכְרֵת מֵאֶרֶץ זִכְרָם׃
109:16יַעַן, אֲשֶׁר לֹא זָכַר עֲשׂוֹת חָסֶד וַיִּרְדֹּף אִישׁ־עָנִי וְאֶבְיוֹן וְנִכְאֵה לֵבָב לְמוֹתֵת׃
109:17וַיֶּאֱהַב קְלָלָה וַתְּבוֹאֵהוּ; וְלֹא־חָפֵץ בִּבְרָכָה, וַתִּרְחַק מִמֶּנּוּ׃
109:18וַיִּלְבַּשׁ קְלָלָה, כְּמַדּוֹ וַתָּבֹא כַמַּיִם בְּקִרְבּוֹ; וְכַשֶּׁמֶן, בְּעַצְמוֹתָיו׃
109:19תְּהִי־לוֹ כְּבֶגֶד יַעְטֶה; וּלְמֵזַח, תָּמִיד יַחְגְּרֶהָ׃
109:20זֹאת פְּעֻלַּת שֹׂטְנַי מֵאֵת יְהוָה; וְהַדֹּבְרִים רָע, עַל־נַפְשִׁי׃
109:21וְאַתָּה יְהוִה אֲדֹנָי, עֲשֵׂה־אִתִּי לְמַעַן שְׁמֶךָ; כִּי־טוֹב חַסְדְּךָ, הַצִּילֵנִי׃
109:22כִּי־עָנִי וְאֶבְיוֹן אָנֹכִי; וְלִבִּי, חָלַל בְּקִרְבִּי׃
109:23כְּצֵל־כִּנְטוֹתוֹ נֶהֱלָכְתִּי; נִנְעַרְתִּי, כָּאַרְבֶּה׃
109:24בִּרְכַּי כָּשְׁלוּ מִצּוֹם; וּבְשָׂרִי, כָּחַשׁ מִשָּׁמֶן׃
109:25וַאֲנִי הָיִיתִי חֶרְפָּה לָהֶם; יִרְאוּנִי, יְנִיעוּן רֹאשָׁם׃
109:26עָזְרֵנִי יְהוָה אֱלֹהָי; הוֹשִׁיעֵנִי כְחַסְדֶּךָ׃
109:27וְיֵדְעוּ כִּי־יָדְךָ זֹּאת; אַתָּה יְהוָה עֲשִׂיתָהּ׃
109:28יְקַלְלוּ־הֵמָּה וְאַתָּה תְבָרֵךְ קָמוּ וַיֵּבֹשׁוּ, וְעַבְדְּךָ יִשְׂמָח׃
109:29יִלְבְּשׁוּ שׂוֹטְנַי כְּלִמָּה; וְיַעֲטוּ כַמְעִיל בָּשְׁתָּם׃
109:30אוֹדֶה יְהוָה מְאֹד בְּפִי; וּבְתוֹךְ רַבִּים אֲהַלְלֶנּוּ׃
109:31כִּי־יַעֲמֹד לִימִין אֶבְיוֹן; לְהוֹשִׁיעַ, מִשֹּׁפְטֵי נַפְשׁוֹ׃
106:1 Алілуя!
Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
106:2 Хто розкаже про велич Господню, розповість усю славу Його?
106:3 Блаженні, хто держиться права, хто чинить правду кожного часу!
106:4 Згадай мене, Господи, в ласці Своїй до народу Свого, відвідай мене спасінням Своїм,
106:5 щоб побачити добре вибранців Твоїх, щоб я тішився радощами Твого народу, і хвалився зо спадком Твоїм!
106:6 Ми згрішили з батьками своїми, скривили, неправдиве чинили…
106:7 Не зважали на чуда Твої батьки наші в Єгипті, многоти Твоїх ласк не пригадували й бунтувались над морем, над морем Червоним.
106:8 Та Він ради Ймення Свого їх спас, щоб виявити Свою силу.
106:9 Він кликнув на море Червоне і висохло, і Він їх повів через морські глибини, немов по пустині!…
106:10 і Він спас їх з руки неприятеля, визволив їх з руки ворога,
106:11 і закрила вода супротивників їхніх, жоден з них не зостався!
106:12 Тоді то в слова Його ввірували, виспівували Йому славу.
106:13 Та скоро забули вони Його чин, не чекали поради Його,
106:14 і палали в пустині жаданням, і Бога в пустині ізнов випробовували,
106:15 і Він їхнє жадання їм дав, але худість послав в їхню душу…
106:16 Та Мойсею позаздрили в таборі, й Ааронові, святому Господньому.
106:17 Розкрилась земля і Датана поглинула, Авіронові збори накрила,
106:18 і огонь запалав на їхніх зборах, і полум́я те попалило безбожних…
106:19 Зробили тельця на Хориві, і били поклони бовванові вилитому,
106:20 і змінили вони свою славу на образ вола, що траву пожирає,
106:21 забули про Бога, свого Спасителя, що велике в Єгипті вчинив,
106:22 у землі Хамовій чуда, страшні речі над морем Червоним…
106:23 і сказав Він понищити їх, коли б не Мойсей, вибранець Його, що став був у виломі перед обличчям Його відвернути Його гнів, щоб не шкодив!
106:24 Погордили землею жаданою, не повірили слову Його,
106:25 і ремствували по наметах своїх, неслухняні були до Господнього голосу.
106:26 і Він підійняв Свою руку на них, щоб їх повалити в пустині,
106:27 і щоб повалити їхнє потомство посеред народів, та щоб розпорошити їх по країнах!
106:28 і служили Ваалові пеорському, й їли вони жертви мертвих,
106:29 і ділами своїми розгнівали Бога, тому вдерлась зараза між них!
106:30 і встав тоді Пінхас та й розсудив, і зараза затрималась,
106:31 і йому пораховано в праведність це, з роду в рід аж навіки.
106:32 і розгнівали Бога вони над водою Меріви, і через них стало зле для Мойсея,
106:33 бо духа його засмутили, і він говорив нерозважно устами своїми…
106:34 Вони не познищували тих народів, що Господь говорив їм про них,
106:35 і помішались з поганами, та їхніх учинків навчились.
106:36 і божищам їхнім служили, а ті пасткою стали для них…
106:37 і приносили в жертву синів своїх, а дочок своїх демонам,
106:38 і кров чисту лили, кров синів своїх і дочок своїх, що їх у жертву приносили божищам ханаанським.
і через кривавий переступ земля посквернилась,
і через кривавий переступ земля посквернилась,
106:39 і стали нечисті вони через учинки свої, і перелюб чинили ділами своїми…
106:40 і проти народу Свого запалав гнів Господній, і спадок Його Йому став огидним,
106:41 і віддав їх у руку народів, і їхні ненависники панували над ними,
106:42 і їхні вороги їх гнобили, і вони впокорилися під їхню руку…
106:43 Багато разів Він визволював їх, але вони вперті були своїм задумом, і пригноблено їх через їхню провину!
106:44 Та побачив Він їхню тісноту, коли почув їхні благання,
106:45 і Він пригадав їм Свого заповіта, і пожалував був за Своєю великою милістю,
106:46 і збудив милосердя до них між усіма, що їх полонили!
106:47 Спаси нас, о Господи, Боже наш, і нас позбирай з-між народів, щоб дякувати Йменню святому Твоєму, щоб Твоєю хвалитися славою!
106:48 Благословенний Господь, Бог ізраїлів звіку й навіки!
і ввесь народ нехай скаже: Амінь!
Алілуя!
і ввесь народ нехай скаже: Амінь!
Алілуя!
107:1 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
107:2 хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога,
107:3 і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря!
107:4 Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили,
107:5 голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала…
107:6 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
107:7 і Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли.
107:8 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
107:9 бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром!
107:10 Ті, хто перебував був у темряві та в смертній тіні, то в́язні біди та заліза,
107:11 бо вони спротивлялися Божим словам, і відкинули раду Всевишнього.
107:12 Та Він упокорив їхнє серце терпінням, спіткнулись вони і ніхто не поміг,
107:13 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
107:14 і Він вивів їх з темряви й мороку, їхні ж кайдани сторощив.
107:15 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
107:16 бо Він поламав мідні двері, і засуви залізні зрубав!
107:17 Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня.
107:18 Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти,
107:19 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх,
107:20 Він послав Своє слово та їх уздоровив, і їх урятував з їхньої хвороби!
107:21 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його та за чуда Його синам людським,
107:22 і хай жертви подяки приносять, і хай розповідають зо співом про чини Його!
107:23 Ті, хто по морю пливе кораблями, хто чинить зайняття своє на великій воді,
107:24 вони бачили чини Господні та чуда Його в глибині!
107:25 Він скаже і буря зривається, і підносяться хвилі Його,
107:26 до неба вони підіймаються, до безодні спадають, у небезпеці душа їхня хвилюється!
107:27 Вони крутяться й ходять вперед та назад, як п́яний, і вся їхня мудрість бентежиться!
107:28 Та в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
107:29 Він змінює бурю на тишу, і стихають їхні хвилі,
107:30 і раділи, що втихли вони, і Він їх привів до бажаної пристані.
107:31 Нехай же подяку складуть Господеві за милість, та за чуда Його синам людським!
107:32 Нехай величають Його на народньому зборі, і нехай вихваляють Його на засіданні старших!
107:33 Він обертає річки в пустиню, а водні джерела на суходіл,
107:34 плодючу землю на солончак через злобу мешканців її.
107:35 Він пустиню обертає в водне болото, а землю суху в джерело,
107:36 і голодних садовить Він там, а вони ставлять місто на мешкання,
107:37 і поля засівають, і виноградники садять, і отримують плід урожаю!
107:38 і благословляє Він їх, і сильно розмножуються, і одержують плід урожаю!
107:39 Та змаліли вони й похилилися з утиску злого та з смутку.
107:40 Виливає Він ганьбу на можних, і блудять вони без дороги в пустині,
107:41 а вбогого Він підіймає з убозтва, і розмножує роди, немов ту отару.
107:42 Це бачать правдиві й радіють, і закриває уста свої всяке безправ́я.
107:43 Хто мудрий, той все це завважить, і познають вони милосердя Господнє!
108:1 Пісня.
Псалом Давидів.
Псалом Давидів.
108:2 Моє серце зміцнилося, Боже, я буду співати та славити разом з своєю хвалою!
108:3 Збудися ж ти, арфо та цитро, я буду будити досвітню зорю!
108:4 Я буду Тебе вихваляти, о Господи, серед народів, і буду співати Тобі між племенами,
108:5 бо більше від неба Твоє милосердя, а правда Твоя аж до хмар!
108:6 Піднесися ж, о Боже, над небо, а слава Твоя над усією землею!
108:7 Щоб любі Твої були визволені, Своєю правицею допоможи й обізвися до нас!
108:8 У святині Своїй Бог промовив: Нехай Я звеселюся, розділю Я Сихем, і долину Суккотську поміряю.
108:9 Належить Мені Ґілеад, і Мені Манасія, а Єфрем охорона Моєї голови, Юда берло Моє.
108:10 Моав то мідниця Мого миття, на Едом узуттям Своїм кину, над Филистеєю буду погукувати!
108:11 Хто мене запровадить до міста твердинного, хто до Едому мене приведе?
108:12 Хіба ж Ти покинув нас, Боже, і серед нашого війська не вийдеш вже, Боже?
108:13 Подай же нам поміч на ворога, людська бо поміч марнота!
108:14 Ми мужність покажемо в Бозі, і Він потопче противників наших!
109:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
Боже слави моєї, не будь мовчазливий,
Псалом Давидів.
Боже слави моєї, не будь мовчазливий,
109:2 бо мої вороги порозкривали на мене уста нечестиві та пельки лукаві, язиком неправдивим говорять зо мною!
109:3 і вони оточили мене словами ненависти, і без причини на мене воюють,
109:4 обмовляють мене за любов мою, а я молюся за них,
109:5 вони віддають мені злом за добро, і ненавистю за любов мою!
109:6 Постав же над ним нечестивого, і по правиці його сатана нехай стане!
109:7 Як буде судитись нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!
109:8 Нехай дні його будуть короткі, хай інший маєток його забере!
109:9 Бодай діти його стали сиротами, а жінка його удовою!
109:10 і хай діти його все мандрують та жебрають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!
109:11 Бодай їм тенета розставив лихвар на все, що його, і нехай розграбують чужі його працю!
109:12 Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його сиротам милости!
109:13 Щоб на знищення стали нащадки його, бодай було скреслене в другому роді ім́я їхнє!
109:14 Беззаконня батьків його хай пам́ятається в Господа, і хай не стирається гріх його матері!
109:15 Нехай будуть вони перед Господом завжди, а Він нехай вирве з землі їхню пам́ять,
109:16 ворог бо не пам́ятав милосердя чинити, і напастував був людину убогу та бідну, та серцем засмучену, щоб убивати її!
109:17 Полюбив він прокляття, бодай же на нього воно надійшло!
і не хотів благословення, щоб воно віддалилось від нього!
і не хотів благословення, щоб воно віддалилось від нього!
109:18 Зодягнув він прокляття, немов свою одіж, просякло воно, як вода, в його нутро, та в кості його, мов олива!
109:19 Бодай воно стало йому за одежу, в яку зодягнеться, і за пояс, що завжди він ним підпережеться!
109:20 Це заплата від Господа тим, хто мене обмовляє, на душу мою наговорює зло!
109:21 А Ти Господи, Владико, зо мною зроби ради Ймення Свого, що добре Твоє милосердя, мене порятуй,
109:22 бо я вбогий та бідний, і зранене серце моє в моїм нутрі!…
109:23 Я ходжу, мов та тінь, коли хилиться день, немов сарана я відкинений!
109:24 Коліна мої знесилилися з посту, і вихудло тіло моє з недостачі оливи,
109:25 і я став для них за посміховище, коли бачать мене, головою своєю хитають…
109:26 Поможи мені, Господи, Боже мій, за Своїм милосердям спаси Ти мене!
109:27 і нехай вони знають, що Твоя це рука, що Ти, Господи, все це вчинив!
109:28 Нехай проклинають вони, Ти ж поблагослови!
Вони повстають, та нехай засоромлені будуть, а раб Твій радітиме!
Вони повстають, та нехай засоромлені будуть, а раб Твій радітиме!
109:29 Хай зодягнуться ганьбою ті, хто мене обмовляє, і хай вони сором свій вдягнуть, як шату!
109:30 Я устами своїми хвалитиму голосно Господа, і між багатьма Його славити буду,
109:31 бо стоїть на правиці убогого Він для спасіння від тих, хто осуджує душу його!
Таджикский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Рус. (Бируковы)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
Ҳалелуёҳ. Парвардигорро сипос гӯед, зеро ки некӯст; зеро ки меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.
Кист, ки қудрати Парвардигорро баён тавсиф намуда тавонад, тамоми ҳамду санои Ӯро бишнавонад?
Хушо касоне ки инсофро нигоҳ медоранд, ва ҳар вақт ростиро ба амал меоваранд!
Маро ба ёд ор, эй Парвардигор, бо ризомандие ки ба қавми Худ дорӣ; бо наҷоти Худ ба ман назар кун,
То ки хушбахтии баргузидагони Туро бинам, ба шодмонии халқи Ту шод шавам, бо мероси Ту фахр кунам.
Бо падарони Худ хато кардаем, гуноҳкор шудаем, ба бадкорӣ дода шудаем.
Падарони мо дар Миср корҳои аҷоиби Туро нафаҳмиданд, меҳру вафоҳои зиёди Туро ба ёд наоварданд, ва назди баҳр, назди баҳри Қулзум, ошӯб андохтанд.
Валекин ба хотири номи Худ онҳоро наҷот дод, то ки қудрати Худро маълум кунад.
Ва баҳри Қулзумро сарзаниш намуд, ва он хушк шуд; ва Ӯ онҳоро дар обҳои азим, чун дар хушкӣ, роҳбарӣ кард аз обҳои азим чун ба биёбон гузаронд.
Ва онҳоро аз дасти бадбин наҷот дод, ва аз дасти душман раҳо кард.
Ва об бадхоҳони онҳоро пӯшонд: Як нафар ҳам аз онҳо боқӣ намонд.
Ва ба суханони Ӯ бовар карданд, ҳамду санои Ӯро сароиданд.
Аммо ба зудӣ корҳои Ӯро фаромӯш карданд, машварати Ӯро нигарон нашуданд.
Ва дар бодия ба ҳавову ҳавас дода шуданд, ва Худоро дар биёбон озмуданд.
Ва дархосташонро ба онҳо дод, вале лоғарие бар ҷони онҳо фиристод.
Ва дар бошишгоҳ ба Мусо ҳасад бурданд, ва ба Ҳоруни поки Парвардигор.
Замин кафида, Дотонро фурӯ бурд, ва тӯдаи Абиромро пӯшонд.
Ва дар ҷамоаи онҳо оташ даргирифта, алангаи он бадкоронро сӯзонд.
Дар Ҳӯриб гӯсолае сохтанд, ва ба он бут саҷда карданд.
Ва ҷалоли худро иваз карданд ба сурати гове ки алаф мехӯрад.
Худои наҷотдиҳандаи худро фаромӯш карданд, ки корҳои бузург дар Миср карда буд,
Корҳои аҷоиб дар замини Ҳом, корҳои саҳмгин назди баҳри Қулзум.
Ва мехост онҳоро несту нобуд кунад, агар баргузидаи Ӯ Мусо пеши Ӯ дар рахнагоҳ намеистод, то ки ғазаби Ӯро аз ҳалокати онҳо баргардонад.
Ва аз замини дилпазир нафрат карданд: ба сухани Ӯ бовар накарданд.
Ва дар хаймаҳои худ ғур-ғур мекарданд; овози Парвардигорро намешуниданд.
Ва дасти Худро бар онҳо бардошт, то ки онҳоро дар биёбон афтонад,
Ва зурёташонро дар миёни халқҳо афтонад, ва онҳоро дар заминҳо пароканда кунад.
Ба Баал-Фаӯр часпиданд, ва қурбониҳои мурдагонро мехӯрданд.
Бо кирдорҳои худ ба хашм оварданд, ва бар онҳо вабо омад.
Ва Финҳос бархоста, доварӣ кард, ва он вабо аз байн рафт.
Ва ин барои ӯ росткорӣ ҳисоб карда шуд, аз насл ба насл то ҷовидон.
Ва назди оби Мерибо ба ғазаб оварданд, ва Мусо аз боиси онҳо ҷазо дид;
Зеро ки рӯҳи ӯро ба ҳаяҷон оварданд, ва бо лабонаш носазо гуфт.
Он қавмҳоро нест накарданд, ки Парвардигор ба онҳо гуфта буд,
Балки бо халқҳо омехта, корҳои онҳоро ёд мегирифтанд.
Ва бутҳои онҳоро парастиш мекарданд, ва онҳо барояшон доме буданд.
Ва писарони худ ва духтарони худро барои девҳо қурбонӣ мекарданд;
Ва хуни бегуноҳро мерехтанд, яъне хуни писарони худ ва духтарони худро, ки барои бутҳои Канъон қурбонӣ мекарданд, – ва замин аз хун нопок шуд.
Ва бо корҳои худ палид шуданд, ва бо кирдорҳои худ зинокор гардиданд.
Ва ғазаби Парвардигор бар қавми Ӯ аланга зад, ва аз мероси Худ нафрат кард,
Ва онҳоро ба дасти халқҳо супурд, ва бадкинонашон бар онҳо ҳукмфармо шуданд.
Ва душманонашон онҳоро ба танг меоварданд, ва зери дасти онҳо гардан мефуроварданд.
Чандин бор онҳоро раҳо кард, вале онҳо бо худсарии худ ошӯб меандохтанд, ва аз гуноҳи худ ба хорӣ меафтоданд.
Валекин дар тангии онҳо назар кард, вақте ки зории онҳоро шунид,
Ва паймони Худро барои онҳо ба ёд овард, ва аз рӯи меҳру вафоҳои зиёди Худ афсӯс хӯрд,
Ва ба онҳо дилсӯзии ҳамаи асиркунандагонашонро бахшид пеши ҳамаи асиркунандагонашон ҳурмат дод.
Моро наҷот деҳ, эй Парвардигор Худои мо, ва моро аз миёни халқҳо ҷамъ овар, то ки номи поки Туро сипос гӯем, бо ҳамду санои Ту фахр намоем.
Муборак аст Парвардигор Худои Исроил аз ҷовидон то ҷовидон! Ва тамоми қавм бигӯянд: «Омин». Ҳалелуёҳ!
Парвардигорро сипос гӯед, зеро ки некӯст; зеро ки меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.
Растагорони Парвардигор бигӯянд, ки онҳоро Ӯ аз дасти бадхоҳ раҳо кардааст;
Ва онҳоро аз мамлакатҳо ҷамъ овардааст: аз шарқ ва ғарб, аз шимол ва ҷануб.
Дар биёбон, дар роҳи бероҳа овора буданд; шаҳри аҳолинишине шаҳре барои сокиншавӣ намеёфтанд.
Гурусна ва ташна монданд, ҷонашон андарунашон аз ҳол рафт.
Вале дар тангии худ сӯи Парвардигор фарёд кашиданд; онҳоро аз мусибатҳошон бадбахтиҳошон раҳо кард.
Ва онҳоро ба роҳи рост андохт, то ки ба шаҳре барои сокиншавӣ шаҳри аҳолинишин равона шаванд.
Бигзор Парвардигорро барои меҳру вафои Ӯ сипос гӯянд, ва барои корҳои аҷоиби Ӯ аз баҳри банӣ одам!
Зеро ки ҷони ташнаро сер кардааст, ва ҷони гуруснаро аз нозу неъмат пур кардааст.
Дар торикӣ ва сояи марг менишастанд; бандиёни бадбахтӣ мусибат ва оҳан буданд.
Зеро ки ба суханони Худо беитоатӣ карданд, ва машварати Боломақомро хор диданд қарори Боломақомро рад карданд.
Ва дили онҳоро бо меҳнат фурӯ нишонд; пешпо хӯрданд, ва ёваре мададгоре ёре набуд.
Вале дар тангии худ сӯи Парвардигор фиғон карданд; ва Ӯ онҳоро аз мусибатҳошон мӯҳтоҷиҳошон бадбахтиҳошон наҷот дод.
Онҳоро аз торикӣ ва сояи марг берун овард, ва бандҳошонро барканд.
Бигзор Парвардигорро барои меҳру вафои Ӯ сипос гӯянд, ва барои корҳои аҷоиби Ӯ аз баҳри банӣ одам!
Зеро ки дарҳои мисинро шикастааст, ва ғалақаҳои танбаҳои оҳанинро пора кардааст.
Беақлон аз боиси роҳи ҷинояткоронаи худ ва аз боиси гуноҳҳои худ азоб мекашиданд.
Ҷони онҳо аз ҳар хӯрок нафрат дошт, ва ба дарвозаи марг расида буданд.
Вале дар тангии худ сӯи Парвардигор фиғон карданд; онҳоро аз мусибатҳошон бадбахтиҳошон наҷот дод.
Сухани Худро фиристод, ва онҳоро шифо бахшид, ва онҳоро аз гӯрҳошон халос кард.
Бигзор Парвардигорро барои меҳру вафои Ӯ ҳамд гӯянд, ва барои корҳои аҷоиби Ӯ аз баҳри банӣ одам!
Ва қурбониҳои шукрона забҳ кунанд бикушанд, ва корҳои Ӯро бо сурудхонӣ садои шодӣ васф нақл намоянд!
Касоне ки бо киштиҳо баҳр мепаймоянд ва дар обҳои бисёр кор мекунанд,
Онҳо корҳои Парвардигорро диданд, ва корҳои аҷоиби Ӯро дар жарфҳо қаърҳо:
Амр кард фармуд, ва боди тунде бархезонд, ва мавҷҳои онро бардошт.
Ба осмонҳо мебароварданд, ба обҳои азим мефуроварданд; ҷонашон дар бадбахтӣ мусибат ба ларза афтод.
Мисли мастон чарх мезаданд ва мекалавиданд, ва тамоми ҳикматашон саргум шуд.
Вале дар тангии худ сӯи Парвардигор фарёд кашиданд; ва онҳоро аз мусибатҳошон бадбахтиҳошон берун овард.
Тундбодро ба хомӯшӣ табдил дод, ва мавҷҳои онҳо ором шуданд.
Ва шод шуданд, ки хомӯш гардиданд; ва онҳоро ба ҷои дилхоҳашон бурда расонд.
Бигзор Парвардигорро барои меҳру вафои Ӯ сипос гӯянд, ва барои корҳои аҷоиби Ӯ аз баҳри банӣ одам!
Ва Ӯро дар ҷамъомади қавм болобардор кунанд, ва дар маҷлиси пирон Ӯро сипос гӯянд!
Дарёҳоро ба биёбон табдил медиҳад, ва чашмаҳои обро ба ташназамин,
Замини ҳосилхезро ба шӯрзамин, аз боиси бадии сокинони он.
Биёбонро ба кӯли об табдил медиҳад, ва замини хушкидаро ба чашмаҳои об.
Ва гуруснагонро дар он ҷо ҷойгир мекунад, ва шаҳри аҳолинишин шаҳре барои сокиншавӣ месозанд;
Ва саҳроҳоро кишт мекунанд, ва токзорҳо мешинонанд, ва онҳо ҳосили фаровон меоваранд.
Ва онҳоро баракат медиҳад, ва онҳо бағоят борвар мешаванд; ва чорпои онҳоро кам намекунад.
Вале камшумор мешаванд ва аз фишори бадӣ ва ғаму ғусса ба хорӣ меафтанд.
Шармандагиро Хориро бар мирон мерезад, ва онҳоро дар бодияи бероҳа сарсону саргардон овора мекунад.
Валекин камбағалро мискинро аз хорӣ боло мебардорад; ва хонаводаҳоро мисли рамаи гӯсфандон сершумор мегардонад.
Ростон инро дида, шод мешаванд; ва ҳамаи ноинсофон даҳони худро мебанданд.
Касе ки соҳиби ҳикмат аст, ба ин чизҳо диққат медиҳад; ва меҳру вафои Парвардигорро хоҳанд фаҳмид.
Суруд. Таронаи Довуд.
Дилам устувор аст, эй Худо; суруд хоҳам хонд ва хоҳам сароид; рӯҳам низ.
Эй уд ва барбат, бедор шавед! Ман субҳидамро бедор хоҳам кард.
Туро, эй Парвардигор, дар миёни қавмҳо сипос хоҳам гуфт: ва Туро дар миёни қабилаҳо хоҳам сароид.
Зеро ки меҳру вафои Ту бузург аст то болои болотар аз осмонҳо, ва ростии Ту то абрҳост.
Бар осмонҳо баланд шав, эй Худо, ва ҷалоли Ту бар тамоми замин бод.
Барои он ки дӯстони Ту халосӣ ёбанд, бо дасти рости Худ наҷот деҳ, ва маро бишнав.
Худо дар покии Худ гуфтааст: «Хурсанд хоҳам шуд, Шакемро тақсим хоҳам кард, ва водии Суккӯтро чен хоҳам намуд.
Ҷилъод аз они Ман аст, Менашше аз они Ман; ва Эфроим хӯди Ман аст, Яҳудо чӯбдасти ҳукмронии Ман;
Мӯоб тоси шустушӯи Ман аст; бар Адӯм кафши Худро хоҳам партофт; бар замини Фалиштӣ фарёд хоҳам зад».
Кист, ки маро ба шаҳри қалъадор истеҳкомдор дарорад? Кист, ки маро ба Адӯм роҳнамо бошад роҳнамун намояд?
Оё на Ту, эй Худо, моро партофтаӣ, ва бо лашкарҳои мо, эй Худо, берун намеоӣ?
Ба мо аз дасти бадхоҳ ёварӣ намо, зеро ки мадади ёрии одамизод ҳеҷ аст.
Бо Худо зафар хоҳем ёфт, ва Ӯ бадхоҳони моро хоку туроб поймол хоҳад кард.
Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Эй Худои ҳамду санои ман, хомӯш набош!
Зеро ки даҳони бадӣ ва даҳони дурӯғро макрро бар ман кушодаанд: бо забони дурӯғ фиреб ба ман сухан меронанд;
Ва бо суханони душманӣ маро иҳота менамоянд, ва бесабаб бо ман ҷанг мекунанд;
Ба ивази муҳаббати ман аз ман нафрат мекунанд маро таъқиб менамоянд, валекин ман дуогӯй;
Ба ивази некӣ ба ман бадӣ мекунанд, ва ба ивази муҳаббати ман – душманӣ.
Бадкореро бар ӯ таъин намо, ва бигзор айбдоркунанда шайтон ба дасти рости ӯ биистад.
Вақте ки ӯ ба мурофиа меояд, бигзор айбдор шуда барояд, ва дуои ӯ барои ӯ гуноҳ ҳисоб ёбад;
Умри ӯ кӯтоҳ шавад; ҷоҳу ҷалоли ӯро дигаре бигирад;
Фарзандони ӯ ятим монанд, ва занаш бева шавад;
Ва фарзандони ӯ дарбадар гашта, гадоӣ кунанд, ва аз харобазори худ дур афтода, мадад пурсанд;
Қарзхоҳ тамоми молу мулки ӯро забт кунад, ва бегонаҳо меҳнати ӯро толону тороҷ намоянд;
Касе набошад, ки ба ӯ меҳрубонӣ кунад, ва касе набошад, ки ба ятимони ӯ раҳм намояд;
Зурёти ӯ гирифтори ҳалокат гарданд: дар насли дигар номашон нобуд шавад;
Гуноҳи падарони ӯ назди Парвардигор зикр ёбад, ва хатои модари ӯ аз хотир наравад;
Бигзор ҳамеша пеши Парвардигор Дар мадди назари Парвардигор ҳамеша бошанд, ва Ӯ зикри ёдрасии онҳоро аз замин нест кунад,
Аз барои он ки ӯ меҳру вафо карданро дар ёд надошт, балки одами мискин бечора ва камбағал ва дилрешро таъқиб мекард, то ки ба мурдан расонад.
Ва лаънатро нафринро дӯст медошт, ва он ба сари ӯ омад; ва баракатро хоҳон набуд, ва он аз ӯ дур шуд.
Ва лаънатро мисли либоси худ дар бар кард, ва он мисли об андаруни ӯ дохил шуд, ва мисли равған дар устухонҳои ӯ.
Пас бигзор он барои ӯ мисли ҷомае бошад, ки ӯ пӯшида мегардад, ва мисли миёнбанде ки бо он ҳамеша камар мебандад.
Чунин аст подош аз ҷониби Парвардигор барои бадхоҳонам, ва барои онҳое ки бар ҷонам бадгӯӣ мекунанд!
Валекин Ту, эй Парвардигор Худо, ба хотири номи Худ бо ман амал намо, зеро меҳру вафои Ту некӯст; маро раҳоӣ деҳ.
Зеро ки ман мискин ва камбағал ҳастам, ва дилам андаруни ман реш-реш аст.
Мисли сояе ки нест мешавад, меравам; мисли малах ронда мешавам.
Зонуҳоям аз рӯзадорӣ суст шудаанд меларзанд, ва ҷисмам хароб шудааст ва чарбуе дар он нест ва ҷисмам бе равған монда, лоғар шудааст.
Ва ман назди онҳо нангин шудаам: маро дида, сари худро меҷунбонанд.
Маро мададгор ёр бош, эй Парвардигор Худои ман! Бо меҳру вафои Худ маро наҷот деҳ,
То бидонанд, ки ин дасти Туст, ва Ту, эй Парвардигор, инро кардаӣ.
Онҳо лаънат нафрин мехонанд, вале Ту баракат деҳ; бигзор онҳо бархоста, шарманда шаванд, вале бандаи Ту шод гардад.
Бадхоҳонам либоси расвоӣ дар бар кунанд, ва шармандагии худро мисли ҷомае бипӯшанд.
Парвардигорро бо забони худ сипоси зиёд хоҳам гуфт, ва дар миёни мардуми бисёр Ӯро сипос ситоиш хоҳам кард.
Зеро ки Ӯ ба дасти рости мискин камбағал меистад, то ӯро аз онҳое ки ҷонашро маҳкум кардан мехоҳанд, наҷот диҳад.
