Ве́тхий Заве́т: Быт. Исх. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Руф. 1Цар. 2Цар. 3Цар. 4Цар. 1Пар. 2Пар. 1Езд. Неем. 2Езд. Тов. Иудиф. Есф. Иов. Пс. Еккл. Песн. Прем. Сир. Ис. Иер. Плч. ПослИер. Вар. Иез. Дан. Ос. Иоил. Ам. Авд. Ион. Мих. Наум. Авв. Соф. Аг. Зах. Мал. 1Мак. 2Мак. 3Мак. 3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
 Скрыть
Азбука веры » Би́блия » Псалти́рь » Кафизма 17

Кафизма 17

Толкования
Толкования главы
Псалом 118 
118:0
118:1
118:2
см.:Пс.18:12;
118:3
см.:1Ин.5:18;
118:4
см.:Втор.4:5-6;
118:5
см.:Лк.1:6;
118:6
см.:1Ин.2:3;Гал.6:16;
118:7
118:8
118:9
см.:Ин.15:3;1Пет.1:22;
118:10
см.:Ис.63:17;
118:11
см.:Втор.6:6;
118:12
118:13
118:14
118:15
118:16
118:17
118:18
см.:Втор.17:19;
118:19
см.:1Пар.29:15;Евр.11:13;
118:20
118:21
см.:Втор.11:28;
118:22
118:23
см.:Пс.2:2;
118:24
см.:Втор.17:19;
118:25
118:26
118:27
118:28
118:29
118:30
см.:3Цар.8:36;
118:31
118:32
см.:Лк.19:6;
118:33
118:34
см.:Неем.9:20;
118:35
118:36
см.:1Цар.8:3;
118:37
см.:Мф.18:9;
118:38
118:39
см.:Мф.6:13;
118:40
118:41
118:42
118:43
118:44
см.:Ин.15:10;
118:45
118:46
см.:Рим.1:16;
118:47
118:48
118:49
118:50
см.:Пс.18:8;Иер.15:16;
118:51
см.:Втор.17:11;
118:52
118:53
118:54
118:55
см.:Пс.62:7;
118:56
118:57
см.:Чис.18:20;
118:58
118:59
118:60
118:61
см.:Кол.2:8;
118:62
см.:Деян.16:25;
118:63
см.:Сир.37:15;
118:64
см.:Пс.32:5;
118:65
118:66
118:67
см.:Евр.12:10;
118:68
118:69
118:70
см.:Мф.13:15;
118:71
см.:2Кор.7:10;
118:72
см.:Пс.118:127;
Слава:
118:73
см.:Иов.10:8;
118:74
118:75
см.:Откр.19:2;
118:76
118:77
118:78
118:79
118:80
118:81
см.:Пс.118:166;
118:82
118:83
см.:Иов.30:30;
118:84
118:85
118:86
см.:Ин.17:17;
118:87
118:88
118:89
см.:Ис.40:8;Мф.24:35;
118:90
118:91
118:92
см.:Пс.18:8;Иер.15:16;
118:93
118:94
118:95
118:96
118:97
см.:Втор.17:19;
118:98
118:99
см.:Втор.4:6;
118:100
см.:Прем.8:10;
118:101
118:102
118:103
см.:Пс.18:11;
118:104
см.:Пс.118:128;
118:105
см.:2Пет.1:19;
118:106
см.:Неем.10:29;Иов.27:5;
118:107
118:108
см.:Пс.18:15;
118:109
118:110
см.:Пс.139:6;
118:111
118:112
см.:3Цар.8:58;
118:113
118:114
118:115
см.:Пс.6:9;Пс.100:4;
118:116
см.:Пс.24:2;
118:117
118:118
см.:Рим.8:6-7;
118:119
118:120
см.:Лк.12:5;Деян.5:5;
118:121
118:122
118:123
118:124
см.:Пс.142:2;
118:125
118:126
см.:Еккл.8:11;
118:127
см.:Пс.18:11;
118:128
см.:Пс.118:104;
118:129
118:130
см.:Пс.18:9;Мф.11:25;
118:131
Слава:
118:132
см.:Пс.6:5;
118:133
118:134
118:135
см.:Пс.66:2;
118:136
см.:Иак.4:9;
118:137
см.:Исх.9:27;
118:138
см.:Втор.4:5-6;
118:139
см.:Пс.68:10;
118:140
см.:2Цар.22:31;Притч.30:5;
118:141
118:142
см.:Ин.17:17;
118:143
118:144
118:145
118:146
118:147
см.:Пс.5:4;Пс.87:14;
118:148
см.:Ис.26:9;
118:149
118:150
118:151
см.:Ин.17:17;
118:152
см.:Мф.5:18;1Пет.1:25;
118:153
118:154
см.:Пс.36:6;
118:155
см.:Пс.108:17;
118:156
118:157
см.:Пс.3:1-2;
118:158
см.:Деян.17:16;
118:159
118:160
118:161
см.:Ис.66:2;
118:162
см.:Ис.9:3;
118:163
см.:Пс.100:7;
118:164
118:165
см.:Гал.6:16;1Ин.2:10;
118:166
см.:Быт.49:18;
118:167
118:168
см.:Пс.138:3;
118:169
118:170
118:171
118:172
118:173
118:174
118:175
118:176
см.:Ис.53:6;1Пет.2:25;
Слава:
Церковнославянский (рус)
Аллилу́iа.
Блаже́ни непоро́чнiи въ пу́ть {въ пути́}, ходя́щiи въ зако́нѣ Госпо́дни.
Блаже́ни испыта́ющiи свидѣ́нiя Его́, всѣ́мъ се́рдцемъ взы́щутъ Его́.
Не дѣ́ла­ю­щiи бо беззако́нiя въ путе́хъ Его́ ходи́ша.
Ты́ заповѣ́далъ еси́ за́повѣди Твоя́ сохрани́ти зѣло́:
дабы́ испра́вилися путiе́ мо­и́, сохрани́ти оправда́нiя Твоя́.
Тогда́ не постыжу́ся, внегда́ при­­зрѣ́ти ми́ на вся́ за́повѣди Твоя́.
Исповѣ́мся Тебѣ́ въ пра́вости се́рдца, внегда́ научи́тимися судьба́мъ пра́вды Тво­ея́.
Оправда́нiя Твоя́ сохраню́: не оста́ви мене́ до зѣла́.
Въ чесо́мъ испра́витъ юнѣ́йшiй пу́ть сво́й? Внегда́ сохрани́ти словеса́ Твоя́.
Всѣ́мъ се́рдцемъ мо­и́мъ взыска́хъ Тебе́: не от­ри́ни мене́ от­ за́повѣдiй Тво­и́хъ.
Въ се́рдцы мо­е́мъ скры́хъ словеса́ Твоя́, я́ко да не согрѣшу́ Тебѣ́.
Благослове́нъ еси́, Го́споди: научи́ мя оправда́ниемъ Тво­и́мъ.
Устна́ма мо­и́ма воз­вѣсти́хъ вся́ судьбы́ у́стъ Тво­и́хъ.
На пути́ свидѣ́нiй Тво­и́хъ наслади́хся, я́ко о вся́комъ бога́т­ст­вѣ.
Въ за́повѣдехъ Тво­и́хъ поглумлю́ся, и уразумѣ́ю пути́ Твоя́.
Во оправда́нiихъ Тво­и́хъ по­учу́ся: не забу́ду слове́съ Тво­и́хъ.
Возда́ждь рабу́ Тво­ему́: живи́ мя, и сохраню́ словеса́ Твоя́.
Откры́й о́чи мо­и́, и уразумѣ́ю чудеса́ от­ зако́на Тво­его́.
Пришле́цъ а́зъ е́смь на земли́: не скры́й от­ мене́ за́повѣди Твоя́.
Возлюби́ душа́ моя́ воз­жела́ти судьбы́ Твоя́ на вся́кое вре́мя.
Запрети́лъ еси́ го́рдымъ: про́кляти уклоня́ющiися от­ за́повѣдiй Тво­и́хъ.
Отъими́ от­ мене́ поно́съ {поноше́нiе} и уничиже́нiе, я́ко свидѣ́нiй Тво­и́хъ взыска́хъ.
И́бо сѣдо́ша кня́зи и на мя́ клевета́ху, ра́бъ же Тво́й глумля́шеся во оправда́нiихъ Тво­и́хъ:
и́бо свидѣ́нiя Твоя́ по­уче́нiе мое́ е́сть, и совѣ́ти мо­и́ оправда́нiя Твоя́.
Прильпе́ земли́ душа́ моя́: живи́ мя по словеси́ Тво­ему́.
Пути́ моя́ воз­вѣсти́хъ, и услы́шалъ мя́ еси́: научи́ мя оправда́ниемъ Тво­и́мъ.
Пу́ть оправда́нiй Тво­и́хъ вразуми́ ми, и поглумлю́ся въ чудесѣ́хъ Тво­и́хъ.
Воздрема́ душа́ моя́ от­ уны́нiя: утверди́ мя въ словесѣ́хъ Тво­и́хъ.
Пу́ть непра́вды от­ста́ви от­ мене́ и зако́номъ Тво­и́мъ поми́луй мя́.
Пу́ть и́стины изво́лихъ и судьбы́ Твоя́ не забы́хъ.
Прилѣпи́хся свидѣ́ниемъ Тво­и́мъ, Го́споди, не посрами́ мене́.
Пу́ть за́повѣдiй Тво­и́хъ теко́хъ, егда́ разшири́лъ еси́ се́рдце мое́.
Законоположи́ мнѣ́, Го́споди, пу́ть оправда́нiй Тво­и́хъ, и взыщу́ и́ вы́ну:
вразуми́ мя, и испыта́ю зако́нъ Тво́й и сохраню́ и́ всѣ́мъ се́рдцемъ мо­и́мъ.
Наста́ви мя́ на стезю́ за́повѣдiй Тво­и́хъ, я́ко ту́ю восхотѣ́хъ.
Приклони́ се́рдце мое́ во свидѣ́нiя Твоя́, а не въ лихо­и́м­ст­во.
Отврати́ о́чи мо­и́ е́же не ви́дѣти суеты́: въ пути́ Тво­е́мъ живи́ мя.
Поста́ви рабу́ Тво­ему́ сло́во Твое́ въ стра́хъ Тво́й.
Отъими́ поноше́нiе мое́, е́же непщева́хъ: я́ко судьбы́ Твоя́ бла́ги.
Се́, воз­жела́хъ за́повѣди Твоя́: въ пра́вдѣ Тво­е́й живи́ мя.
И да прiи́детъ на мя́ ми́лость Твоя́, Го́споди, спасе́нiе Твое́ по словеси́ Тво­ему́:
и от­вѣща́ю поноша́ющымъ ми́ сло́во, я́ко упова́хъ на словеса́ Твоя́.
И не отъ­ими́ от­ у́стъ мо­и́хъ словесе́ и́стин­на до зѣла́, я́ко на судьбы́ Твоя́ упова́хъ:
и сохраню́ зако́нъ Тво́й вы́ну, въ вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка.
И хожда́хъ въ широтѣ́, я́ко за́повѣди Твоя́ взыска́хъ:
и глаго́лахъ о свидѣ́нiихъ Тво­и́хъ предъ цари́ и не стыдя́хся:
и по­уча́хся въ за́повѣдехъ Тво­и́хъ, я́же воз­люби́хъ зѣло́:
и воз­двиго́хъ ру́цѣ мо­и́ къ за́повѣдемъ Тво­и́мъ, я́же воз­люби́хъ, и глумля́хся во оправда́нiихъ Тво­и́хъ.
Помяни́ словеса́ Твоя́ рабу́ Тво­ему́, и́хже упова́нiе да́лъ ми́ еси́.
То́ мя утѣ́ши во смире́нiи мо­е́мъ, я́ко сло́во Твое́ живи́ мя.
Го́рдiи законопреступова́ху до зѣла́: от­ зако́на же Тво­его́ не уклони́хся.
Помяну́хъ судьбы́ Твоя́ от­ вѣ́ка, Го́споди, и утѣ́шихся.
Печа́ль прiя́тъ мя́ от­ грѣ́шникъ, оставля́ющихъ зако́нъ Тво́й.
Пѣ́та бя́ху мнѣ́ оправда́нiя Твоя́ на мѣ́стѣ при­­ше́л­ст­вiя мо­его́.
Помяну́хъ въ нощи́ и́мя Твое́, Го́споди, и сохрани́хъ зако́нъ Тво́й.
Се́й бы́сть мнѣ́, я́ко оправда́нiй Тво­и́хъ взыска́хъ.
Ча́сть моя́ еси́, Го́споди: рѣ́хъ сохрани́ти зако́нъ Тво́й.
Помоли́хся лицу́ Тво­ему́ всѣ́мъ се́рдцемъ мо­и́мъ: поми́луй мя́ по словеси́ Тво­ему́.
Помы́слихъ пути́ Твоя́ и воз­врати́хъ но́зѣ мо­и́ во свидѣ́нiя Твоя́.
Угото́вихся и не смути́хся сохрани́ти за́повѣди Твоя́.
У́жя грѣ́шникъ обяза́шася мнѣ́, и зако́на Тво­его́ не забы́хъ.
Полу́нощи воста́хъ исповѣ́датися Тебѣ́ о судьба́хъ пра́вды Тво­ея́.
Прича́ст­никъ а́зъ е́смь всѣ́мъ боя́щымся Тебе́ и храня́щымъ за́повѣди Твоя́.
Ми́лости Тво­ея́, Го́споди, испо́лнь земля́: оправда́ниемъ Тво­и́мъ научи́ мя.
Бла́гость сотвори́лъ еси́ съ рабо́мъ Тво­и́мъ, Го́споди, по словеси́ Тво­ему́:
бла́гости и наказа́нiю и ра́зуму научи́ мя, я́ко за́повѣдемъ Тво­и́мъ вѣ́ровахъ.
Пре́жде да́же не смири́тимися, а́зъ прегрѣши́хъ: сего́ ра́ди сло́во Твое́ сохрани́хъ.
Бла́гъ еси́ Ты́, Го́споди: и бла́гостiю Тво­е́ю научи́ мя оправда́ниемъ Тво­и́мъ.
Умно́жися на мя́ непра́вда го́рдыхъ: а́зъ же всѣ́мъ се́рдцемъ мо­и́мъ испыта́ю за́повѣди Твоя́.
Усыри́ся я́ко млеко́ се́рдце и́хъ: а́зъ же зако́ну Тво­ему́ по­учи́хся.
Благо мнѣ́, я́ко смири́лъ мя́ еси́, я́ко да научу́ся оправда́ниемъ Тво­и́мъ.
Бла́гъ мнѣ́ зако́нъ у́стъ Тво­и́хъ па́че ты́сящъ зла́та и сребра́.
Ру́це Тво­и́ сотвори́стѣ мя́ и созда́стѣ мя́: вразуми́ мя, и научу́ся за́повѣдемъ Тво­и́мъ.
Боя́щiися Тебе́ у́зрятъ мя́ и воз­веселя́т­ся, я́ко на словеса́ Твоя́ упова́хъ.
Разумѣ́хъ, Го́споди, я́ко пра́вда судьбы́ Твоя́, и во­и́стин­ну смири́лъ мя́ еси́.
Бу́ди же ми́лость Твоя́, да утѣ́шитъ мя́, по словеси́ Тво­ему́ рабу́ Тво­ему́:
да прiи́дутъ мнѣ́ щедро́ты Твоя́, и жи́въ бу́ду, я́ко зако́нъ Тво́й по­уче́нiе мое́ е́сть.
Да постыдя́т­ся го́рдiи, я́ко непра́ведно беззако́н­новаша на мя́: а́зъ же поглумлю́ся {размышля́ти бу́ду} въ за́повѣдехъ Тво­и́хъ.
Да обратя́тъ мя́ боя́щiися Тебе́ и вѣ́дящiи свидѣ́нiя Твоя́.
Бу́ди се́рдце мое́ непоро́чно во оправда́нiихъ Тво­и́хъ, я́ко да не постыжу́ся.
Изчеза́етъ во спасе́нiе Твое́ душа́ моя́, на словеса́ Твоя́ упова́хъ:
изчезо́ша о́чи мо­и́ въ сло́во Твое́, глаго́люще: когда́ утѣ́шиши мя́?
Зане́ бы́хъ я́ко мѣ́хъ на сла́нѣ: оправда́нiй Тво­и́хъ не забы́хъ.
Коли́ко е́сть дні́й раба́ Тво­его́? Когда́ сотвори́ши ми́ от­ гоня́щихъ мя́ су́дъ?
Повѣ́даша мнѣ́ законопресту́пницы глумле́нiя, но не я́ко зако́нъ Тво́й, Го́споди.
Вся́ за́повѣди Твоя́ и́стина: непра́ведно погна́ша мя́, помози́ ми.
Вма́лѣ не сконча́ша мене́ на земли́: а́зъ же не оста́вихъ за́повѣдiй Тво­и́хъ.
По ми́лости Тво­е́й живи́ мя, и сохраню́ свидѣ́нiя у́стъ Тво­и́хъ.
Во вѣ́къ, Го́споди, сло́во Твое́ пребыва́етъ на небеси́.
Въ ро́дъ и ро́дъ и́стина Твоя́: основа́лъ еси́ зе́млю, и пребыва́етъ.
Учине́нiемъ Тво­и́мъ пребыва́етъ де́нь: я́ко вся́ческая рабо́тна Тебѣ́.
Я́ко а́ще бы не зако́нъ Тво́й по­уче́нiе мое́ бы́лъ, тогда́ у́бо поги́блъ бы́хъ во смире́нiи мо­е́мъ:
во вѣ́къ не забу́ду оправда́нiй Тво­и́хъ, я́ко въ ни́хъ оживи́лъ мя́ еси́.
Тво́й е́смь а́зъ, спаси́ мя: я́ко оправда́нiй Тво­и́хъ взыска́хъ.
Мене́ жда́ша грѣ́шницы погуби́ти мя́: свидѣ́нiя Твоя́ разумѣ́хъ.
Вся́кiя кончи́ны ви́дѣхъ коне́цъ: широка́ за́повѣдь Твоя́ зѣло́.
Ко́ль воз­люби́хъ зако́нъ Тво́й, Го́споди: ве́сь де́нь по­уче́нiе мое́ е́сть.
Па́че вра́гъ мо­и́хъ умудри́лъ мя́ еси́ за́повѣдiю Тво­е́ю, я́ко въ вѣ́къ моя́ е́сть.
Па́че всѣ́хъ уча́щихъ мя́ разумѣ́хъ, я́ко свидѣ́нiя Твоя́ по­уче́нiе мое́ е́сть.
Па́че ста́рецъ разумѣ́хъ, я́ко за́повѣди Твоя́ взыска́хъ.
От вся́каго пути́ лука́ва воз­брани́хъ нога́мъ мо­и́мъ, я́ко да сохраню́ словеса́ Твоя́:
от­ суде́бъ Тво­и́хъ не уклони́хся, я́ко Ты́ законоположи́лъ ми́ еси́.
Ко́ль сладка́ горта́ни мо­ему́ словеса́ Твоя́: па́че ме́да усто́мъ мо­и́мъ.
От за́повѣдiй Тво­и́хъ разумѣ́хъ: сего́ ра́ди воз­ненави́дѣхъ вся́къ пу́ть непра́вды.
Свѣти́лникъ нога́ма мо­и́ма зако́нъ Тво́й, и свѣ́тъ стезя́мъ мо­и́мъ.
Кля́хся и поста́вихъ сохрани́ти судьбы́ пра́вды Тво­ея́.
Смири́хся до зѣла́: Го́споди, живи́ мя по словеси́ Тво­ему́.
Во́льная у́стъ мо­и́хъ благоволи́ же, Го́споди, и судьба́мъ Тво­и́мъ научи́ мя.
Душа́ моя́ въ руку́ Твое́ю {Алекс.: мое́ю} вы́ну, и зако́на Тво­его́ не забы́хъ.
Положи́ша грѣ́шницы сѣ́ть мнѣ́: и от­ за́повѣдiй Тво­и́хъ не заблуди́хъ.
Наслѣ́довахъ свидѣ́нiя Твоя́ во вѣ́къ, я́ко ра́дованiе се́рдца мо­его́ су́ть:
при­­клони́хъ се́рдце мое́ сотвори́ти оправда́нiя Твоя́ въ вѣ́къ за воз­дая́нiе.
Законопресту́пныя воз­ненави́дѣхъ, зако́нъ же Тво́й воз­люби́хъ.
Помо́щникъ мо́й и засту́пникъ мо́й еси́ Ты́: на словеса́ Твоя́ упова́хъ.
Уклони́теся от­ мене́, лука́вну­ю­щiи, и испыта́ю за́повѣди Бо́га мо­его́.
Заступи́ мя по словеси́ Тво­ему́, и жи́въ бу́ду: и не посрами́ мене́ от­ ча́янiя мо­его́:
помози́ ми, и спасу́ся, и по­учу́ся во оправда́нiихъ Тво­и́хъ вы́ну.
Уничижи́лъ еси́ вся́ от­ступа́ющыя от­ оправда́нiй Тво­и́хъ: я́ко непра́ведно помышле́нiе и́хъ.
Преступа́ющыя непщева́хъ вся́ грѣ́шныя земли́: сего́ ра́ди воз­люби́хъ свидѣ́нiя Твоя́.
Пригвоз­ди́ стра́ху Тво­ему́ пло́ти моя́: от­ суде́бъ бо Тво­и́хъ убоя́хся.
Сотвори́хъ су́дъ и пра́вду: не преда́ждь мене́ оби́дящымъ мя́.
Воспрiими́ раба́ Тво­его́ во благо, да не оклевета́ютъ мене́ го́рдiи.
О́чи мо­и́ изчезо́стѣ во спасе́нiе Твое́ и въ сло́во пра́вды Тво­ея́:
сотвори́ съ рабо́мъ Тво­и́мъ по ми́лости Тво­е́й, и оправда́ниемъ Тво­и́мъ научи́ мя.
Ра́бъ Тво́й е́смь а́зъ: вразуми́ мя, и увѣ́мъ свидѣ́нiя Твоя́.
Вре́мя сотвори́ти Го́сподеви: разори́ша зако́нъ Тво́й.
Сего́ ра́ди воз­люби́хъ за́повѣди Твоя́ па́че зла́та и топа́зiа.
Сего́ ра́ди ко всѣ́мъ за́повѣдемъ Тво­и́мъ направля́хся, вся́къ пу́ть непра́вды воз­ненави́дѣхъ.
Ди́вна свидѣ́нiя Твоя́: сего́ ра́ди испыта́ я́ душа́ моя́.
Явле́нiе слове́съ Тво­и́хъ просвѣща́етъ и вразумля́етъ младе́нцы.
Уста́ моя́ от­верзо́хъ и при­­влеко́хъ ду́хъ, я́ко за́повѣдiй Тво­и́хъ жела́хъ.
При́зри на мя́ и поми́луй мя́, по суду́ лю́бящихъ и́мя Твое́.
Стопы́ моя́ напра́ви по словеси́ Тво­ему́, и да не облада́етъ мно́ю вся́кое беззако́нiе:
изба́ви мя́ от­ клеветы́ человѣ́ческiя, и сохраню́ за́повѣди Твоя́.
Лице́ Твое́ просвѣти́ на раба́ Тво­его́ и научи́ мя оправда́ниемъ Тво­и́мъ.
Исхо́дища водна́я изведо́стѣ о́чи мо­и́, поне́же не сохрани́хъ зако́на Тво­его́.
Пра́веднъ еси́, Го́споди, и пра́ви суди́ Тво­и́:
заповѣ́далъ еси́ пра́вду свидѣ́нiя Твоя́, и и́стину зѣло́.
Иста́яла мя́ е́сть ре́вность Твоя́: я́ко забы́ша словеса́ Твоя́ врази́ мо­и́.
Разжже́но сло́во Твое́ зѣло́, и ра́бъ Тво́й воз­люби́ е́.
Юнѣ́йшiй а́зъ е́смь и уничиже́нъ: оправда́нiй Тво­и́хъ не забы́хъ.
Пра́вда Твоя́ пра́вда во вѣ́къ, и зако́нъ Тво́й и́стина.
Ско́рби и ну́жди обрѣто́ша мя́: за́повѣди Твоя́ по­уче́нiе мое́.
Пра́вда свидѣ́нiя Твоя́ въ вѣ́къ: вразуми́ мя, и жи́въ бу́ду.
Воззва́хъ всѣ́мъ се́рдцемъ мо­и́мъ, услы́ши мя́, Го́споди: оправда́нiя Твоя́ взыщу́.
Воззва́хъ Ти́, спаси́ мя, и сохраню́ свидѣ́нiя Твоя́.
Предвари́хъ въ безго́дiи и воз­зва́хъ: на словеса́ Твоя́ упова́хъ.
Предвари́стѣ о́чи мо­и́ ко у́тру, по­учи́тися словесе́мъ Тво­и́мъ.
Гла́съ мо́й услы́ши, Го́споди, по ми́лости Тво­е́й: по судьбѣ́ Тво­е́й живи́ мя.
Прибли́жишася гоня́щiи мя́ беззако́нiемъ: от­ зако́на же Тво­его́ удали́шася.
Бли́зъ еси́ Ты́, Го́споди, и вси́ путiе́ Тво­и́ и́стина.
Испе́рва позна́хъ от­ свидѣ́нiй Тво­и́хъ, я́ко въ вѣ́къ основа́лъ я́ еси́.
Ви́ждь смире́нiе мое́ и изми́ мя: я́ко зако́на Тво­его́ не забы́хъ.
Суди́ су́дъ мо́й и изба́ви мя́: словесе́ ра́ди Тво­его́ живи́ мя.
Дале́че от­ грѣ́шникъ спасе́нiе, я́ко оправда́нiй Тво­и́хъ не взыска́ша.
Щедро́ты Твоя́ мно́ги, Го́споди: по судьбѣ́ Тво­е́й живи́ мя.
Мно́зи изгоня́щiи мя́ и стужа́ющiи ми́: от­ свидѣ́нiй Тво­и́хъ не уклони́хся.
Ви́дѣхъ неразумѣва́ющыя и иста́яхъ: я́ко слове́съ Тво­и́хъ не сохрани́ша.
Ви́ждь, я́ко за́повѣди Твоя́ воз­люби́хъ: Го́споди, по ми́лости Тво­е́й живи́ мя.
Нача́ло слове́съ Тво­и́хъ и́стина, и во вѣ́къ вся́ судьбы́ пра́вды Тво­ея́.
Кня́зи погна́ша мя́ ту́не: и от­ слове́съ Тво­и́хъ убоя́ся се́рдце мое́.
Возра́дуюся а́зъ о словесѣ́хъ Тво­и́хъ, я́ко обрѣта́яй коры́сть мно́гу.
Непра́вду воз­ненави́дѣхъ и омерзи́хъ: зако́нъ же Тво́й воз­люби́хъ.
Седмери́цею дне́мъ хвали́хъ Тя́ о судьба́хъ пра́вды Тво­ея́.
Ми́ръ мно́гъ лю́бящымъ зако́нъ Тво́й, и нѣ́сть и́мъ собла́зна.
Ча́яхъ спасе́нiя Тво­его́, Го́споди, и за́повѣди Твоя́ воз­люби́хъ.
Сохрани́ душа́ моя́ свидѣ́нiя Твоя́ и воз­люби́ я́ зѣло́.
Сохрани́хъ за́повѣди Твоя́ и свидѣ́нiя Твоя́, я́ко вси́ путiе́ мо­и́ предъ Тобо́ю, Го́споди.
Да при­­бли́жит­ся моле́нiе мое́ предъ Тя́, Го́споди: по словеси́ Тво­ему́ вразуми́ мя.
Да вни́детъ проше́нiе мое́ предъ Тя́: Го́споди, по словеси́ Тво­ему́ изба́ви мя́.
Отры́гнутъ устнѣ́ мо­и́ пѣ́нiе, егда́ научи́ши мя́ оправда́ниемъ Тво­и́мъ.
Провѣща́етъ язы́къ мо́й словеса́ Твоя́, я́ко вся́ за́повѣди Твоя́ пра́вда.
Да бу́детъ рука́ Твоя́ е́же спасти́ мя, я́ко за́повѣди Твоя́ изво́лихъ.
Возжела́хъ спасе́нiе Твое́, Го́споди, и зако́нъ Тво́й по­уче́нiе мое́ е́сть.
Жива́ бу́детъ душа́ моя́ и восхва́литъ Тя́: и судьбы́ Твоя́ помо́гутъ мнѣ́.
Заблуди́хъ я́ко овча́ поги́бшее: взыщи́ раба́ Тво­его́, я́ко за́повѣдiй Тво­и́хъ не забы́хъ.
Греческий [Greek (Koine)]
αλληλουια
α᾿ αλφ μακάριοι οἱ ἄμωμοι ἐν ὁδῷ οἱ πορευόμενοι ἐν νόμῳ κυρίου
μακάριοι οἱ ἐξερευνῶν­τες τὰ μαρτύρια αὐτοῦ ἐν ὅλῃ καρδίᾳ ἐκζητήσουσιν αὐτόν
οὐ γὰρ οἱ ἐργαζόμενοι τὴν ἀνομίαν ἐν ταῖς ὁδοῖς αὐτοῦ ἐπορεύ­θησαν
σὺ ἐνετείλω τὰς ἐν­τολάς σου φυλάξασθαι σφόδρα
ὄφελον κατευθυνθείησαν αἱ ὁδοί μου τοῦ φυλάξασθαι τὰ δικαιώματά σου
τότε οὐ μὴ ἐπαισχυνθῶ ἐν τῷ με ἐπι­βλέπειν ἐπι­̀ πάσας τὰς ἐν­τολάς σου
ἐξομολογήσομαί σοι κύριε ἐν εὐθύτητι καρδίας ἐν τῷ μεμαθηκέναι με τὰ κρίματα τῆς δικαιοσύνης σου
τὰ δικαιώματά σου φυλάξω μή με ἐγκατα­λίπῃς ἕως σφόδρα
β᾿ βηθ ἐν τίνι κατορθώσει ὁ νεώτερος τὴν ὁδὸν αὐτοῦ ἐν τῷ φυλάσ­σεσθαι τοὺς λόγους σου
ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου ἐξεζήτησά σε μὴ ἀπώσῃ με ἀπο­̀ τῶν ἐν­τολῶν σου
ἐν τῇ καρδίᾳ μου ἔκρυψα τὰ λόγιά σου ὅπως ἂν μὴ ἁμάρτω σοι
εὐλογητὸς εἶ κύριε δίδαξόν με τὰ δικαιώματά σου
ἐν τοῖς χείλεσίν μου ἐξήγγειλα πάν­τα τὰ κρίματα τοῦ στόματός σου
ἐν τῇ ὁδῷ τῶν μαρτυρίων σου ἐτέρφθην ὡς ἐπι­̀ παν­τὶ πλούτῳ
ἐν ταῖς ἐν­τολαῖς σου ἀδολεσχήσω καὶ κατα­νοήσω τὰς ὁδούς σου
ἐν τοῖς δικαιώμασίν σου μελετήσω οὐκ ἐπι­λήσομαι τῶν λόγων σου
γ᾿ γιμαλ ἀν­ταπόδος τῷ δούλῳ σου ζήσομαι καὶ φυλάξω τοὺς λόγους σου
ἀπο­κάλυψον τοὺς ὀφθαλμούς μου καὶ κατα­νοήσω τὰ θαυμάσιά σου ἐκ τοῦ νόμου σου
πάροικος ἐγώ εἰμι ἐν τῇ γῇ μὴ ἀπο­κρύψῃς ἀπ᾿ ἐμοῦ τὰς ἐν­τολάς σου
ἐπεπόθησεν ἡ ψυχή μου τοῦ ἐπι­θυμῆσαι τὰ κρίματά σου ἐν παν­τὶ καιρῷ
ἐπετίμησας ὑπερηφάνοις ἐπι­κατα­́ρατοι οἱ ἐκκλίνον­τες ἀπο­̀ τῶν ἐν­τολῶν σου
περίελε ἀπ᾿ ἐμοῦ ὄνειδος καὶ ἐξουδένωσιν ὅτι τὰ μαρτύριά σου ἐξεζήτησα
καὶ γὰρ ἐκάθισαν ἄρχον­τες καὶ κατ᾿ ἐμοῦ κατελάλουν ὁ δὲ δοῦλός σου ἠδολέσχει ἐν τοῖς δικαιώμασίν σου
καὶ γὰρ τὰ μαρτύριά σου μελέτη μού ἐστιν καὶ αἱ συμβουλίαι μου τὰ δικαιώματά σου
δ᾿ δελθ ἐκολλήθη τῷ ἐδάφει ἡ ψυχή μου ζῆσόν με κατα­̀ τὸν λόγον σου
τὰς ὁδούς μου ἐξήγγειλα καὶ ἐπήκουσάς μου δίδαξόν με τὰ δικαιώματά σου
ὁδὸν δικαιωμάτων σου συν­έτισόν με καὶ ἀδολεσχήσω ἐν τοῖς θαυμασίοις σου
ἔσταξεν ἡ ψυχή μου ἀπο­̀ ἀκηδίας βεβαίωσόν με ἐν τοῖς λόγοις σου
ὁδὸν ἀδικίας ἀπό­στησον ἀπ᾿ ἐμοῦ καὶ τῷ νόμῳ σου ἐλέησόν με
ὁδὸν ἀληθείας ᾑρετισάμην τὰ κρίματά σου οὐκ ἐπελαθόμην
ἐκολλήθην τοῖς μαρτυρίοις σου κύριε μή με κατα­ισχύνῃς
ὁδὸν ἐν­τολῶν σου ἔδραμον ὅταν ἐπλάτυνας τὴν καρδίαν μου
ε᾿ η νομοθέτησόν με κύριε τὴν ὁδὸν τῶν δικαιωμάτων σου καὶ ἐκζητήσω αὐτὴν δια­̀ παν­τός
συν­έτισόν με καὶ ἐξερευνήσω τὸν νόμον σου καὶ φυλάξω αὐτὸν ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου
ὁδήγησόν με ἐν τρίβῳ τῶν ἐν­τολῶν σου ὅτι αὐτὴν ἠθέλησα
κλῖνον τὴν καρδίαν μου εἰς τὰ μαρτύριά σου καὶ μὴ εἰς πλεονεξίαν
ἀπό­στρεψον τοὺς ὀφθαλμούς μου τοῦ μὴ ἰδεῖν ματαιότητα ἐν τῇ ὁδῷ σου ζῆσόν με
στῆσον τῷ δούλῳ σου τὸ λόγιόν σου εἰς τὸν φόβον σου
περίελε τὸν ὀνειδισμόν μου ὃν ὑπώπτευσα τὰ γὰρ κρίματά σου χρηστά
ἰδοὺ ἐπεθύμησα τὰς ἐν­τολάς σου ἐν τῇ δικαιοσύνῃ σου ζῆσόν με
Ϛ᾿ ουαυ καὶ ἔλθοι ἐπ᾿ ἐμὲ τὸ ἔλεός σου κύριε τὸ σωτήριόν σου κατα­̀ τὸ λόγιόν σου
καὶ ἀπο­κριθήσομαι τοῖς ὀνειδίζουσί με λόγον ὅτι ἤλπισα ἐπι­̀ τοὺς λόγους σου
καὶ μὴ περιέλῃς ἐκ τοῦ στόματός μου λόγον ἀληθείας ἕως σφόδρα ὅτι ἐπι­̀ τὰ κρίματά σου ἐπήλπισα
καὶ φυλάξω τὸν νόμον σου δια­̀ παν­τός εἰς τὸν αἰῶνα καὶ εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος
καὶ ἐπορευόμην ἐν πλατυσμῷ ὅτι τὰς ἐν­τολάς σου ἐξεζήτησα
καὶ ἐλάλουν ἐν τοῖς μαρτυρίοις σου ἐναν­τίον βασιλέων καὶ οὐκ ᾐσχυνόμην
καὶ ἐμελέτων ἐν ταῖς ἐν­τολαῖς σου αἷς ἠγάπησα σφόδρα
καὶ ἦρα τὰς χεῖράς μου προ­̀ς τὰς ἐν­τολάς σου ἃς ἠγάπησα καὶ ἠδολέσχουν ἐν τοῖς δικαιώμασίν σου
ζ᾿ ζαι μνήσθητι τὸν λόγον σου τῷ δούλῳ σου ᾧ ἐπήλπισάς με
αὕτη με παρεκάλεσεν ἐν τῇ ταπεινώσει μου ὅτι τὸ λόγιόν σου ἔζησέν με
ὑπερήφανοι παρηνόμουν ἕως σφόδρα ἀπο­̀ δὲ τοῦ νόμου σου οὐκ ἐξέκλινα
ἐμνήσθην τῶν κριμάτων σου ἀπ᾿ αἰῶνος κύριε καὶ παρεκλήθην
ἀθυμία κατέσχεν με ἀπο­̀ ἁμαρτωλῶν τῶν ἐγκατα­λιμπανόν­των τὸν νόμον σου
ψαλτὰ ἦσάν μοι τὰ δικαιώματά σου ἐν τόπῳ παροικίας μου
ἐμνήσθην ἐν νυκτὶ τοῦ ὀνόματός σου κύριε καὶ ἐφύλαξα τὸν νόμον σου
αὕτη ἐγενήθη μοι ὅτι τὰ δικαιώματά σου ἐξεζήτησα
η᾿ ηθ μερίς μου κύριε εἶπα φυλάξασθαι τὸν νόμον σου
ἐδεήθην τοῦ προ­σώπου σου ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου ἐλέησόν με κατα­̀ τὸ λόγιόν σου
διελογισάμην τὰς ὁδούς σου καὶ ἐπέστρεψα τοὺς πόδας μου εἰς τὰ μαρτύριά σου
ἡτοιμάσθην καὶ οὐκ ἐταράχθην τοῦ φυλάξασθαι τὰς ἐν­τολάς σου
σχοινία ἁμαρτωλῶν περιεπλάκησάν μοι καὶ τοῦ νόμου σου οὐκ ἐπελαθόμην
μεσονύκτιον ἐξηγειρόμην τοῦ ἐξομολογεῖσθαί σοι ἐπι­̀ τὰ κρίματα τῆς δικαιοσύνης σου
μέτοχος ἐγώ εἰμι πάν­των τῶν φοβουμένων σε καὶ τῶν φυλασ­σόν­των τὰς ἐν­τολάς σου
τοῦ ἐλέους σου κύριε πλή­ρης ἡ γῆ τὰ δικαιώματά σου δίδαξόν με
θ᾿ τηθ χρηστότητα ἐποίησας μετὰ τοῦ δούλου σου κύριε κατα­̀ τὸν λόγον σου
χρηστότητα καὶ παιδείαν καὶ γνῶσιν δίδαξόν με ὅτι ταῖς ἐν­τολαῖς σου ἐπι­́στευσα
προ­̀ τοῦ με ταπεινωθῆναι ἐγὼ ἐπλη­μμέλησα δια­̀ τοῦτο τὸ λόγιόν σου ἐφύλαξα
χρηστὸς εἶ σύ κύριε καὶ ἐν τῇ χρηστότητί σου δίδαξόν με τὰ δικαιώματά σου
ἐπλη­θύνθη ἐπ᾿ ἐμὲ ἀδικία ὑπερηφάνων ἐγὼ δὲ ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου ἐξερευνήσω τὰς ἐν­τολάς σου
ἐτυρώθη ὡς γάλα ἡ καρδία αὐτῶν ἐγὼ δὲ τὸν νόμον σου ἐμελέτησα
ἀγαθόν μοι ὅτι ἐταπείνωσάς με ὅπως ἂν μάθω τὰ δικαιώματά σου
ἀγαθόν μοι ὁ νόμος τοῦ στόματός σου ὑπὲρ χιλιάδας χρυσίου καὶ ἀργυρίου
ι᾿ ιωθ αἱ χεῖρές σου ἐποίησάν με καὶ ἔπλασάν με συν­έτισόν με καὶ μαθήσομαι τὰς ἐν­τολάς σου
οἱ φοβούμενοί σε ὄψον­ταί με καὶ εὐφρανθήσον­ται ὅτι εἰς τοὺς λόγους σου ἐπήλπισα
ἔγνων κύριε ὅτι δικαιοσύνη τὰ κρίματά σου καὶ ἀληθείᾳ ἐταπείνωσάς με
γενηθήτω δὴ τὸ ἔλεός σου τοῦ παρα­καλέσαι με κατα­̀ τὸ λόγιόν σου τῷ δούλῳ σου
ἐλθέτωσάν μοι οἱ οἰκτιρμοί σου καὶ ζήσομαι ὅτι ὁ νόμος σου μελέτη μού ἐστιν
αἰσχυνθήτωσαν ὑπερήφανοι ὅτι ἀδίκως ἠνόμησαν εἰς ἐμέ ἐγὼ δὲ ἀδολεσχήσω ἐν ταῖς ἐν­τολαῖς σου
ἐπι­στρεψάτωσάν μοι οἱ φοβούμενοί σε καὶ οἱ γινώσκον­τες τὰ μαρτύριά σου
γενηθήτω ἡ καρδία μου ἄμωμος ἐν τοῖς δικαιώμασίν σου ὅπως ἂν μὴ αἰσχυνθῶ
ια᾿ χαφ ἐκλείπει εἰς τὸ σωτήριόν σου ἡ ψυχή μου καὶ εἰς τὸν λόγον σου ἐπήλπισα
ἐξέλιπον οἱ ὀφθαλμοί μου εἰς τὸ λόγιόν σου λέγον­τες πότε παρα­καλέσεις με
ὅτι ἐγενήθην ὡς ἀσκὸς ἐν πάχνῃ τὰ δικαιώματά σου οὐκ ἐπελαθόμην
πόσαι εἰσὶν αἱ ἡμέραι τοῦ δούλου σου πότε ποιήσεις μοι ἐκ τῶν κατα­διωκόν­των με κρίσιν
διηγήσαν­τό μοι παρα­́νομοι ἀδολεσχίας ἀλλ᾿ οὐχ ὡς ὁ νόμος σου κύριε
πᾶσαι αἱ ἐν­τολαί σου ἀλήθεια ἀδίκως κατεδίωξάν με βοήθησόν μοι
παρα­̀ βραχὺ συν­ετέλεσάν με ἐν τῇ γῇ ἐγὼ δὲ οὐκ ἐγκατέλιπον τὰς ἐν­τολάς σου
κατα­̀ τὸ ἔλεός σου ζῆσόν με καὶ φυλάξω τὰ μαρτύρια τοῦ στόματός σου
ιβ᾿ λαβδ εἰς τὸν αἰῶνα κύριε ὁ λόγος σου δια­μένει ἐν τῷ οὐρανῷ
εἰς γενεὰν καὶ γενεὰν ἡ ἀλήθειά σου ἐθεμελίωσας τὴν γῆν καὶ δια­μένει
τῇ δια­τάξει σου δια­μένει ἡ ἡμέρα ὅτι τὰ σύμπαν­τα δοῦλα σά
εἰ μὴ ὅτι ὁ νόμος σου μελέτη μού ἐστιν τότε ἂν ἀπωλόμην ἐν τῇ ταπεινώσει μου
εἰς τὸν αἰῶνα οὐ μὴ ἐπι­λάθωμαι τῶν δικαιωμάτων σου ὅτι ἐν αὐτοῖς ἔζησάς με κύριε
σός εἰμι ἐγώ σῶσόν με ὅτι τὰ δικαιώματά σου ἐξεζήτησα
ἐμὲ ὑπέμειναν ἁμαρτωλοὶ τοῦ ἀπο­λέσαι με τὰ μαρτύριά σου συν­ῆκα
πάσης συν­τελείας εἶδον πέρας πλατεῖα ἡ ἐν­τολή σου σφόδρα
ιγ᾿ μημ ὡς ἠγάπησα τὸν νόμον σου κύριε ὅλην τὴν ἡμέραν μελέτη μού ἐστιν
ὑπὲρ τοὺς ἐχθρούς μου ἐσόφισάς με τὴν ἐν­τολήν σου ὅτι εἰς τὸν αἰῶνά μοί ἐστιν
ὑπὲρ πάν­τας τοὺς διδάσκον­τάς με συν­ῆκα ὅτι τὰ μαρτύριά σου μελέτη μού ἐστιν
ὑπὲρ πρεσβυτέρους συν­ῆκα ὅτι τὰς ἐν­τολάς σου ἐξεζήτησα
ἐκ πάσης ὁδοῦ πονηρᾶς ἐκώλυσα τοὺς πόδας μου ὅπως ἂν φυλάξω τοὺς λόγους σου
ἀπο­̀ τῶν κριμάτων σου οὐκ ἐξέκλινα ὅτι σὺ ἐνομοθέτησάς μοι
ὡς γλυκέα τῷ λάρυγγί μου τὰ λόγιά σου ὑπὲρ μέλι καὶ κηρίον τῷ στόματί μου
ἀπο­̀ τῶν ἐν­τολῶν σου συν­ῆκα δια­̀ τοῦτο ἐμίσησα πᾶσαν ὁδὸν ἀδικίας ὅτι σὺ ἐνομοθέτησάς μοι
ιδ᾿ νουν λύχνος τοῖς ποσίν μου ὁ λόγος σου καὶ φῶς ταῖς τρίβοις μου
ὀμώμοκα καὶ ἔστησα τοῦ φυλάξασθαι τὰ κρίματα τῆς δικαιοσύνης σου
ἐταπεινώθην ἕως σφόδρα κύριε ζῆσόν με κατα­̀ τὸν λόγον σου
τὰ ἑκούσια τοῦ στόματός μου εὐδόκησον δή κύριε καὶ τὰ κρίματά σου δίδαξόν με
ἡ ψυχή μου ἐν ταῖς χερσίν μου δια­̀ παν­τός καὶ τοῦ νόμου σου οὐκ ἐπελαθόμην
ἔθεν­το ἁμαρτωλοὶ παγίδα μοι καὶ ἐκ τῶν ἐν­τολῶν σου οὐκ ἐπλανήθην
ἐκληρονόμησα τὰ μαρτύριά σου εἰς τὸν αἰῶνα ὅτι ἀγαλλίαμα τῆς καρδίας μού εἰσιν
ἔκλινα τὴν καρδίαν μου τοῦ ποιῆσαι τὰ δικαιώματά σου εἰς τὸν αἰῶνα δι᾿ ἀν­τάμειψιν
ιε᾿ σαμχ παρα­νόμους ἐμίσησα καὶ τὸν νόμον σου ἠγάπησα
βοηθός μου καὶ ἀν­τιλήμπτωρ μου εἶ σύ εἰς τὸν λόγον σου ἐπήλπισα
ἐκκλίνατε ἀπ᾿ ἐμοῦ πονηρευόμενοι καὶ ἐξερευνήσω τὰς ἐν­τολὰς τοῦ θεοῦ μου
ἀν­τιλαβοῦ μου κατα­̀ τὸ λόγιόν σου καὶ ζήσομαι καὶ μὴ κατα­ισχύνῃς με ἀπο­̀ τῆς προ­σδοκίας μου
βοήθησόν μοι καὶ σωθήσομαι καὶ μελετήσω ἐν τοῖς δικαιώμασίν σου δια­̀ παν­τός
ἐξουδένωσας πάν­τας τοὺς ἀπο­στατοῦν­τας ἀπο­̀ τῶν δικαιωμάτων σου ὅτι ἄδικον τὸ ἐνθύμημα αὐτῶν
παρα­βαίνον­τας ἐλογισάμην πάν­τας τοὺς ἁμαρτωλοὺς τῆς γῆς δια­̀ τοῦτο ἠγάπησα τὰ μαρτύριά σου δια­̀ παν­τός
καθήλωσον ἐκ τοῦ φόβου σου τὰς σάρκας μου ἀπο­̀ γὰρ τῶν κριμάτων σου ἐφοβήθην
ιϚ᾿ αιν ἐποίησα κρίμα καὶ δικαιοσύνην μὴ παρα­δῷς με τοῖς ἀδικοῦσίν με
ἔκδεξαι τὸν δοῦλόν σου εἰς ἀγαθόν μὴ συκοφαν­τησάτωσάν με ὑπερήφανοι
οἱ ὀφθαλμοί μου ἐξέλιπον εἰς τὸ σωτήριόν σου καὶ εἰς τὸ λόγιον τῆς δικαιοσύνης σου
ποίησον μετὰ τοῦ δούλου σου κατα­̀ τὸ ἔλεός σου καὶ τὰ δικαιώματά σου δίδαξόν με
δοῦλός σού εἰμι ἐγώ συν­έτισόν με καὶ γνώσομαι τὰ μαρτύριά σου
καιρὸς τοῦ ποιῆσαι τῷ κυρίῳ διεσκέδασαν τὸν νόμον σου
δια­̀ τοῦτο ἠγάπησα τὰς ἐν­τολάς σου ὑπὲρ χρυσίον καὶ τοπάζιον
δια­̀ τοῦτο προ­̀ς πάσας τὰς ἐν­τολάς σου κατωρθούμην πᾶσαν ὁδὸν ἄδικον ἐμίσησα
ιζ᾿ φη θαυμαστὰ τὰ μαρτύριά σου δια­̀ τοῦτο ἐξηρεύ­νησεν αὐτὰ ἡ ψυχή μου
ἡ δήλωσις τῶν λόγων σου φωτιεῖ καὶ συν­ετιεῖ νηπίους
τὸ στόμα μου ἤνοιξα καὶ εἵλκυσα πνεῦμα ὅτι τὰς ἐν­τολάς σου ἐπεπόθουν
ἐπι­́βλεψον ἐπ᾿ ἐμὲ καὶ ἐλέησόν με κατα­̀ τὸ κρίμα τῶν ἀγαπών­των τὸ ὄνομά σου
τὰ δια­βήματά μου κατεύ­θυνον κατα­̀ τὸ λόγιόν σου καὶ μὴ κατα­κυριευσάτω μου πᾶσα ἀνομία
λύτρωσαί με ἀπο­̀ συκοφαν­τίας ἀνθρώπων καὶ φυλάξω τὰς ἐν­τολάς σου
τὸ προ­́σωπόν σου ἐπι­́φανον ἐπι­̀ τὸν δοῦλόν σου καὶ δίδαξόν με τὰ δικαιώματά σου
διεξόδους ὑδάτων κατέβησαν οἱ ὀφθαλμοί μου ἐπεὶ οὐκ ἐφύλαξαν τὸν νόμον σου
ιη᾿ σαδη δίκαιος εἶ κύριε καὶ εὐθὴς ἡ κρίσις σου
ἐνετείλω δικαιοσύνην τὰ μαρτύριά σου καὶ ἀλήθειαν σφόδρα
ἐξέτηξέν με ὁ ζῆλος τοῦ οἴκου σου ὅτι ἐπελάθον­το τῶν λόγων σου οἱ ἐχθροί μου
πεπυρωμένον τὸ λόγιόν σου σφόδρα καὶ ὁ δοῦλός σου ἠγάπησεν αὐτό
νεώτερός εἰμι ἐγὼ καὶ ἐξουδενωμένος τὰ δικαιώματά σου οὐκ ἐπελαθόμην
ἡ δικαιοσύνη σου δικαιοσύνη εἰς τὸν αἰῶνα καὶ ὁ νόμος σου ἀλήθεια
θλῖψις καὶ ἀνάγκη εὕροσάν με αἱ ἐν­τολαί σου μελέτη μου
δικαιοσύνη τὰ μαρτύριά σου εἰς τὸν αἰῶνα συν­έτισόν με καὶ ζήσομαι
ιθ᾿ κωφ ἐκέκραξα ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου ἐπάκουσόν μου κύριε τὰ δικαιώματά σου ἐκζητήσω
ἐκέκραξά σε σῶσόν με καὶ φυλάξω τὰ μαρτύριά σου
προ­έφθασα ἐν ἀωρίᾳ καὶ ἐκέκραξα εἰς τοὺς λόγους σου ἐπήλπισα
προ­έφθασαν οἱ ὀφθαλμοί μου προ­̀ς ὄρθρον τοῦ μελετᾶν τὰ λόγιά σου
τῆς φωνῆς μου ἄκουσον κύριε κατα­̀ τὸ ἔλεός σου κατα­̀ τὸ κρίμα σου ζῆσόν με
προ­σήγγισαν οἱ κατα­διώκον­τές με ἀνομίᾳ ἀπο­̀ δὲ τοῦ νόμου σου ἐμακρύνθησαν
ἐγγὺς εἶ σύ κύριε καὶ πᾶσαι αἱ ἐν­τολαί σου ἀλήθεια
κατ᾿ ἀρχὰς ἔγνων ἐκ τῶν μαρτυρίων σου ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα ἐθεμελίωσας αὐτά
κ᾿ ρης ἰδὲ τὴν ταπείνωσίν μου καὶ ἐξελοῦ με ὅτι τὸν νόμον σου οὐκ ἐπελαθόμην
κρῖνον τὴν κρίσιν μου καὶ λύτρωσαί με δια­̀ τὸν λόγον σου ζῆσόν με
μακρὰν ἀπο­̀ ἁμαρτωλῶν σωτηρία ὅτι τὰ δικαιώματά σου οὐκ ἐξεζήτησαν
οἱ οἰκτιρμοί σου πολλοί κύριε κατα­̀ τὸ κρίμα σου ζῆσόν με
πολλοὶ οἱ ἐκδιώκον­τές με καὶ ἐκθλίβον­τές με ἐκ τῶν μαρτυρίων σου οὐκ ἐξέκλινα
εἶδον ἀσυν­θετοῦν­τας καὶ ἐξετηκόμην ὅτι τὰ λόγιά σου οὐκ ἐφυλάξαν­το
ἰδὲ ὅτι τὰς ἐν­τολάς σου ἠγάπησα κύριε ἐν τῷ ἐλέει σου ζῆσόν με
ἀρχὴ τῶν λόγων σου ἀλήθεια καὶ εἰς τὸν αἰῶνα πάν­τα τὰ κρίματα τῆς δικαιοσύνης σου
κα᾿ σεν ἄρχον­τες κατεδίωξάν με δωρεάν καὶ ἀπο­̀ τῶν λόγων σου ἐδειλίασεν ἡ καρδία μου
ἀγαλλιάσομαι ἐγὼ ἐπι­̀ τὰ λόγιά σου ὡς ὁ εὑρίσκων σκῦλα πολλά
ἀδικίαν ἐμίσησα καὶ ἐβδελυξάμην τὸν δὲ νόμον σου ἠγάπησα
ἑπτάκις τῆς ἡμέρας ᾔνεσά σοι ἐπι­̀ τὰ κρίματα τῆς δικαιοσύνης σου
εἰρήνη πολλὴ τοῖς ἀγαπῶσιν τὸν νόμον σου καὶ οὐκ ἔστιν αὐτοῖς σκάνδαλον
προ­σεδόκων τὸ σωτήριόν σου κύριε καὶ τὰς ἐν­τολάς σου ἠγάπησα
ἐφύλαξεν ἡ ψυχή μου τὰ μαρτύριά σου καὶ ἠγάπησεν αὐτὰ σφόδρα
ἐφύλαξα τὰς ἐν­τολάς σου καὶ τὰ μαρτύριά σου ὅτι πᾶσαι αἱ ὁδοί μου ἐναν­τίον σου κύριε
κβ᾿ θαυ ἐγγισάτω ἡ δέησίς μου ἐνώπιόν σου κύριε κατα­̀ τὸ λόγιόν σου συν­έτισόν με
εἰσέλθοι τὸ ἀξίωμά μου ἐνώπιόν σου κατα­̀ τὸ λόγιόν σου ῥῦσαί με
ἐξερεύξαιν­το τὰ χείλη μου ὕμνον ὅταν διδάξῃς με τὰ δικαιώματά σου
φθέγξαιτο ἡ γλῶσ­σά μου τὸ λόγιόν σου ὅτι πᾶσαι αἱ ἐν­τολαί σου δικαιοσύνη
γενέσθω ἡ χείρ σου τοῦ σῶσαί με ὅτι τὰς ἐν­τολάς σου ᾑρετισάμην
ἐπεπόθησα τὸ σωτήριόν σου κύριε καὶ ὁ νόμος σου μελέτη μού ἐστιν
ζή­σε­ται ἡ ψυχή μου καὶ αἰνέσει σε καὶ τὰ κρίματά σου βοηθήσει μοι
ἐπλανήθην ὡς προ­́βατον ἀπο­λωλός ζήτησον τὸν δοῦλόν σου ὅτι τὰς ἐν­τολάς σου οὐκ ἐπελαθόμην
Украинский (Огієнко)
119:1 Блаженні непорочні в дорозі, що ходять Законом Господнім!
119:2 Блаженні, хто держить свідоцтва Його, хто шукає Його всім серцем,
119:3 і хто кривди не робить, хто ходить путями Його!
119:4 Ти видав накази Свої, щоб виконувати пильно.
119:5 Коли б же дороги мої були певні, щоб держатись Твоїх постанов,
119:6 не буду тоді засоромлений я, як буду дивитись на всі Твої заповіді!
119:7 Щирим серцем я буду Тебе прославляти, як навчуся законів Твоїх справедливих.
119:8 Я буду держатись Твоїх постанов, не кидай же зовсім мене!
119:9 Чим додержить юнак у чистоті свою стежку?
Як держатиметься Твоїх слів!
119:10 Цілим серцем своїм я шукаю Тебе, не дай же мені заблудитися від Твоїх заповідей!
119:11 Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе.
119:12 Благословен єси, Господи, навчи мене постанов Своїх!
119:13 Устами своїми я розповідаю про всі присуди уст Твоїх.
119:14 З дороги свідоцтв Твоїх радію я, як маєтком великим.
119:15 Про накази Твої розмовлятиму я, і на стежки Твої буду дивитись.
119:16 Я буду радіти Твоїми постановами, слова Твого не забуду!
119:17 Своєму рабові пощасти, щоб я жив, і я буду держатися слова Твого!
119:18 Відкрий мої очі, і хай чуда Закону Твого я побачу!
119:19 На землі я приходько, Своїх заповідей не ховай Ти від мене!
119:20 Омліває душа моя з туги за Твоїми законами кожного часу…
119:21 Насварив Ти проклятих отих гордунів, що вхиляються від Твоїх заповідей.
119:22 Відверни Ти від мене зневагу та сором, бо держуся свідоцтв Твоїх я!
119:23 Теж вельможі сидять та на мене змовляються, та Твій раб про постанови Твої розмовляє,
119:24 і свідоцтва Твої то потіха моя, то для мене дорадники!
119:25 Душа моя гнеться до пороху, за словом Своїм оживи Ти мене!
119:26 Про дороги свої я казав, і почув Ти мене, навчи Ти мене постанов Своїх!
119:27 Дай мені розуміти дорогу наказів Твоїх, і про чуда Твої я звіщатиму.
119:28 Розпливає зо смутку душа моя, постав мене згідно зо словом Своїм!
119:29 Дорогу неправди від мене відсунь, і дай мені з ласки Своєї Закона!
119:30 Я вибрав путь правди, закони Твої біля себе поставив.
119:31 До свідоцтв Твоїх я приєднався, Господи, не посором же мене!
119:32 Буду бігти шляхом Твоїх заповідей, бо пошириш Ти серце моє.
119:33 Путь Своїх постанов покажи мені, Господи, і я буду держатись її до кінця!
119:34 Дай мені зрозуміти, і нехай я держуся Закону Твого, і всім серцем я буду триматись його!
119:35 Провадь мене стежкою Твоїх заповідей, бо в ній я знайшов уподобу.
119:36 Серце моє прихили до свідоцтв Твоїх, а не до користи.
119:37 Відверни мої очі, щоб марноти не бачили, на дорозі Своїй оживи Ти мене!
119:38 Для Свого раба сповни слово Своє, що на страх Твій воно.
119:39 Відверни Ти від мене зневагу, якої боюся, бо добрі закони Твої.
119:40 Ось я прагну наказів Твоїх, оживи мене правдою Своєю!
119:41 і хай зійде на мене, о Господи, милість Твоя, спасіння Твоє, згідно з словом Твоїм,
119:42 і нехай відповім я тому, хто словом ганьбить мене, бо надіюсь на слово Твоє!
119:43 і не відіймай з моїх уст слова правди ніколи, бо я жду Твоїх присудів!
119:44 А я буду держатися завжди Закону Твого, на вічні віки!
119:45 і буду ходити в широкості, бо наказів Твоїх я шукаю.
119:46 і буду я перед царями звіщати про свідоцтва Твої, й не зазнаю я сорому!
119:47 і буду я розкошувати Твоїми заповідями, бо їх полюбив,
119:48 і я руки свої простягну до Твоїх заповідей, бо їх полюбив, і буду роздумувати про Твої постанови!
119:49 Пам́ятай про те слово Своєму рабові, що його наказав Ти чекати мені.
119:50 Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене.
119:51 Гордуни насміхалися з мене занадто, та я не відступив від Закону Твого!
119:52 Твої присуди я пам́ятаю відвіку, о Господи, і радію!
119:53 Буря мене обгорнула через нечестивих, що Закона Твого опускають!
119:54 Співи для мене Твої постанови у домі моєї мандрівки.
119:55 Я вночі пам́ятаю ім́я Твоє, Господи, і держуся Закону Твого!
119:56 Оце сталось мені, бо наказів Твоїх я держуся.
119:57 Я сказав: Моя доля, о Господи, щоб держатись мені Твоїх слів.
119:58 Я благаю Тебе цілим серцем: Учини мені милість за словом Своїм!
119:59 Я розважив дороги свої, й до свідоцтв Твоїх ноги свої звернув.
119:60 Я спішу й не барюся виконувати Твої заповіді.
119:61 Тенета безбожних мене оточили, та я не забув про Закона Твого.
119:62 Опівночі встаю я, щоб скласти подяку Тобі за присуди правди Твоєї.
119:63 Я приятель всім, хто боїться Тебе, й хто накази Твої береже!
119:64 Милосердя Твого, о Господи, повна земля, навчи Ти мене Своїх постанов!
119:65 Ти з рабом Своїм добре зробив, Господи, за словом Своїм.
119:66 Навчи мене доброго розуму та познавання, бо в заповіді Твої вірую я!
119:67 Доки я не страждав, блудив був, та тепер я держусь Твого слова.
119:68 Ти добрий, і чиниш добро, навчи Ти мене Своїх постанов!
119:69 Гордуни вимишляють на мене неправду, а я цілим серцем держуся наказів Твоїх.
119:70 Зробилось нечуле, як лій, їхнє серце, а я розкошую з Закону Твого.
119:71 Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!
119:72 Ліпший для мене Закон Твоїх уст, аніж тисячі золота й срібла.
119:73 Руки Твої створили мене й збудували мене, подай мені розуму, й хай я навчусь Твоїх заповідей!
119:74 Хто боїться Тебе, ті побачать мене та й зрадіють, бо я Твого слова чекаю!
119:75 Знаю я, Господи, що справедливі були Твої присуди, і справедливо мене понижав Ти.
119:76 Нехай буде милість Твоя на розраду мені, за словом Твоїм до Свого раба.
119:77 Нехай зійде на мене Твоє милосердя, й я житиму, бо Закон Твій розрада моя.
119:78 Нехай гордуни посоромлені будуть, бо робили нечесно, а я буду роздумувати про накази Твої.
119:79 До мене повернуться ті, хто боїться Тебе, і пізнають свідоцтва Твої.
119:80 Нехай серце моє буде чисте в Твоїх постановах, щоб я не посоромився!
119:81 Душа моя слабне від туги за спасінням Твоїм, чекаю я слова Твого!
119:82 За словом Твоїм гаснуть очі мої та питають: Коли Ти потішиш мене?…
119:83 Хоч я став, як той міх у диму, та Твоїх постанов не забув.
119:84 Скільки днів для Твого раба?
Коли присуда зробиш моїм переслідникам?
119:85 Гордуни покопали були мені ями, що не за Законом Твоїм.
119:86 Усі Твої заповіді справедливі;
неправдиво мене переслідують, допоможи Ти мені!
119:87 Малощо не погубили мене на землі, та я не покинув наказів Твоїх!
119:88 Оживи Ти мене за Своїм милосердям, і я буду триматися свідчення уст Твоїх!
119:89 Навіки, о Господи, слово Твоє в небесах пробуває.
119:90 З роду в рід Твоя правда;
Ти землю поставив і стала вона,
119:91 усі за Твоїми судами сьогодні стоять, бо раби Твої всі.
119:92 Коли б не Закон Твій, розрада моя, то я був би загинув в недолі своїй!
119:93 Я повік не забуду наказів Твоїх, бо Ти ними мене оживляєш.
119:94 Твій я, спаси Ти мене, бо наказів Твоїх я шукаю!
119:95 Чекають безбожні забити мене, а я про свідоцтва Твої розважаю.
119:96 Я бачив кінець усього досконалого, але Твоя заповідь вельми широка!
119:97 Як я кохаю Закона Твого, цілий день він розмова моя!
119:98 Твоя заповідь робить мудрішим мене від моїх ворогів, вона бо навіки моя!
119:99 Я став розумніший за всіх своїх учителів, бо свідоцтва Твої то розмова моя!
119:100 Став я мудріший за старших, бо держуся наказів Твоїх!
119:101 Я від кожної злої дороги повстримую ноги свої, щоб держатися слова Твого.
119:102 Я не ухиляюся від Твоїх присудів, Ти бо навчаєш мене.
119:103 Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам!
119:104 Від наказів Твоїх я мудріший стаю, тому то ненавиджу всяку дорогу неправди!
119:105 Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї.
119:106 Я присяг і дотримаю, що буду держатися присудів правди Твоєї.
119:107 Перемучений я аж занадто, за словом Своїм оживи мене, Господи!
119:108 Хай же будуть приємні Тобі жертви уст моїх, Господи, і навчи Ти мене Своїх присудів!
119:109 У небезпеці душа моя завжди, але я Закону Твого не забув.
119:110 Безбожні поставили пастку на мене, та я не зблудив від наказів Твоїх.
119:111 Я навіки свідоцтва Твої вспадкував, бо вони радість серця мого.
119:112 Я серце своє нахилив, щоб чинити Твої постанови, повік, до кінця.
119:113 Сумнівне ненавиджу я, а Закона Твого покохав.
119:114 Ти моя охорона та щит мій, чекаю я слова Твого.
119:115 Відступіться від мене, злочинці, і я буду держатися заповідей мого Бога!
119:116 За словом Своїм підіпри Ти мене, і я житиму, і в надії моїй не завдай мені сорому!
119:117 Підкріпи Ти мене і спасуся, і я буду дивитися завжди в Твої постанови!
119:118 Ти погорджуєш усіма, хто від Твоїх постанов відступає, бо хитрощі їхні неправда.
119:119 Всіх безбожних землі відкидаєш, як жужель, тому покохав я свідоцтва Твої.
119:120 Зо страху Твого моє тіло тремтить, й я боюсь Твоїх присудів!
119:121 Я право та правду чиню, щоб мене не віддав Ти моїм переслідникам.
119:122 Поручи Ти на добре Свого раба, щоб мене гордуни не гнобили.
119:123 Гаснуть очі мої за спасінням Твоїм та за словом правди Твоєї.
119:124 Учини ж Ти Своєму рабові за Своїм милосердям, і навчи Ти мене Своїх постанов!
119:125 Я раб Твій, і зроби мене мудрим, і свідоцтва Твої буду знати!
119:126 Це для Господа час, щоб діяти: Закона Твого уневажнили.
119:127 Тому я люблю Твої заповіді більш від золота й щирого золота.
119:128 Тому всі накази Твої уважаю за слушні, а кожну дорогу неправди ненавиджу!
119:129 Чудові свідоцтва Твої, тому то душа моя держиться їх.
119:130 Вхід у слова Твої світло дає, недосвідчених мудрими робить.
119:131 Я уста свої розкриваю й повітря ковтаю, бо чую жадобу до Твоїх заповідей.
119:132 Обернися до мене та будь милостивий мені, Як чиниш Ти тим, хто кохає імення Твоє.
119:133 Своїм словом зміцни мої кроки, і не дай панувати надо мною ніякому прогріхові.
119:134 Від людського утиску визволь мене, і нехай я держуся наказів Твоїх!
119:135 Хай засяє лице Твоє на Твого раба, і навчи Ти мене уставів Своїх!
119:136 Пливуть водні потоки з очей моїх, бо Твого Закону не додержують…
119:137 Ти праведний, Господи, і прямі Твої присуди,
119:138 бо Ти наказав справедливі свідоцтва Свої й щиру правду!
119:139 Нищить мене моя ревність, бо мої вороги позабували слова Твої.
119:140 Вельми очищене слово Твоє, і Твій раб його любить.
119:141 Я малий і погорджений, та не забуваю наказів Твоїх.
119:142 Правда Твоя правда вічна, а Закон Твій то істина.
119:143 Недоля та утиск мене обгорнули, але Твої заповіді моя розкіш!
119:144 Правда свідоцтв Твоїх вічна, подай мені розуму, й буду я жити!
119:145 Цілим серцем я кличу: почуй мене, Господи, і я буду держатись уставів Твоїх!
119:146 Я кличу до Тебе, спаси Ти мене, і я буду держатись свідоцтв Твоїх!
119:147 Світанок я випередив та й вже кличу, Твого слова чекаю.
119:148 Мої очі сторожі нічні випереджують, щоб про слово Твоє розмовляти.
119:149 Почуй же мій голос з Свого милосердя, о Господи, оживи Ти мене з Свого присуду!
119:150 Наближаться ті, що за чином ганебним ганяють, від Закону Твого далекі,
119:151 та близький Ти, о Господи, а всі Твої заповіді справедливість!
119:152 Віддавна я знаю свідоцтва Твої, бо навіки Ти їх заклав!
119:153 Подивись на недолю мою та мене порятуй, бо я не забуваю Закону Твого!
119:154 Вступися за справу мою й мене визволи, за словом Своїм оживи Ти мене!
119:155 Від безбожних спасіння далеке, бо вони не шукають Твоїх постанов.
119:156 Велике Твоє милосердя, о Господи, оживи Ти мене з Свого присуду!
119:157 Багато моїх переслідників та ворогів моїх, але від свідоцтв Твоїх не відхиляюсь!
119:158 Бачив я зрадників й бридився ними, бо не держать вони Твого слова.
119:159 Подивися: люблю я накази Твої, за милосердям Своїм оживи мене, Господи!
119:160 Правда підвалина слова Твого, а присуди правди Твоєї навіки.
119:161 Безневинно вельможі мене переслідують, та серце моє Твого слова боїться.
119:162 Радію я словом Твоїм, ніби здобич велику знайшов.
119:163 Я неправду ненавиджу й бриджуся нею, покохав я Закона Твого!
119:164 Сім раз денно я славлю Тебе через присуди правди Твоєї.
119:165 Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого, і не мають вони спотикання.
119:166 На спасіння Твоє я надіюся, Господи, і Твої заповіді виконую.
119:167 Душа моя держить свідоцтва Твої, і я сильно люблю їх.
119:168 Я держуся наказів Твоїх та свідоцтв Твоїх, бо перед Тобою мої всі дороги!
119:169 Благання моє хай наблизиться перед лице Твоє, Господи, за словом Своїм подай мені розуму!
119:170 Нехай прийде молитва моя перед лице Твоє, за словом Своїм мене визволь!
119:171 Нехай уста мої вимовляють хвалу, бо уставів Своїх Ти навчаєш мене.
119:172 Хай язик мій звіщатиме слово Твоє, бо всі Твої заповіді справедливість.
119:173 Нехай буде рука Твоя в поміч мені, бо я вибрав накази Твої.
119:174 Я прагну спасіння Твого, о Господи, а Закон Твій то розкіш моя!
119:175 Хай душа моя буде жива, і хай славить Тебе, а Твій присуд нехай допоможе мені!
119:176 Я блукаю, немов та овечка загублена, пошукай же Свого раба, бо я не забув Твоїх заповідей!…
Хушо касони ростроҳ, ки мувофиқи шариати дастури Парвардигор рафтор мекунанд.
Хушо онҳое ки гувоҳиҳои Ӯро риоя мекунанд, бо тамоми дил Ӯро меҷӯянд.
Ноинсофӣ низ намекунанд, бо роҳҳои Ӯ мераванд.
Ту фармудаҳои фармонҳои Худро додаӣ амр кардӣ, то ки онҳоро пурра ба ҷо оварем.
Кошки роҳҳои ман дуруст мебуданд, то ки қоидаҳои Туро нигоҳ дорам!
Он гоҳ шармсор нахоҳам шуд, вақте ки ба тамоми фармудаҳои Ту назар андозам.
Туро бо ростии дил сипос хоҳам гуфт, вақте ки довариҳои росткоронаи Туро таълим гирам.
Қоидаҳои Туро нигоҳ хоҳам дошт; маро тамоман тарк накун.
Ҷавон роҳи худро чӣ гуна бо чӣ покиза медорад? Бо нигоҳ доштани худ мувофиқи сухани Ту.
Бо тамоми дили худ Туро ҷустаам; маро нагузор, ки ғалат хато карда, аз фармудаҳои Ту сар тобам.
Сухани Туро дар дили худ ниҳон доштаам, то ки пеши Ту хато накунам.
Эй Парвардигор, Ту муборак ҳастӣ! Қоидаҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Ҳамаи довариҳои даҳони Туро бо лабҳои худ баён кардаам.
Дар роҳи гувоҳиҳои Ту хурсандам, чунон ки дар сарвати беҳтарин.
Дар бораи фармудаҳои ??амонҳои Ту фикру хаёл мекунам, ва ба роҳҳои Ту назар меандозам.
Аз қоидаҳои Ту ҳаловат мебарам; сухани Туро фаромӯш нахоҳам кард.
Ба бандаи Худ некӯӣ намо, то ки зинда монам ва сухани Туро нигоҳдорӣ кунам.
Чашмони маро воз кун, то ки аз Тавроти Ту корҳои аҷоибро бубинам.
Ман дар замин ғариб ҳастам; фармудаҳои Худро аз ман пинҳон надор.
Ҷонам ба лаб омадааст аз орзуи он ки довариҳои Туро дар ҳар вақт бидонад.
Бадқасдони лаънатиро, ки аз фармудаҳои Ту сар метобанд, сарзаниш намудаӣ.
Таъна ва масхараро аз ман дафъ кун, зеро ки гувоҳиҳои Туро риоя намудаам.
Мирон низ нишаста, ба муқобили ман сухан меронанд; аммо бандаи Ту дар бораи қоидаҳои Ту фикру хаёл мекунад.
Гувоҳиҳои Ту низ ҳаловати мананд, мушовирони мананд.
Ҷонам ба хок яксон шудааст; аз рӯи сухани Худ маро зинда гардон.
Роҳҳои худро баён кардаам, ва маро шунидаӣ; қоидаҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Роҳи фармудаҳои фармонҳои Худро ба ман бифаҳмон, то ки дар бораи корҳои аҷоиби Ту фикру хаёл кунам.
Ҷонам аз андӯҳ об шудааст; аз рӯи сухани Худ маро устувор гардон.
Роҳи дурӯғро аз ман дур кун, ва шариати дастури Худро ба ман ато фармо.
Роҳи ростиро баргузидаам; довариҳои қонунҳои Туро пеши худ гузоштаам.
Ба гувоҳиҳои Ту часпидаам; Парвардигоро, маро шармсор накун.
Бо роҳи фармудаҳои Ту хоҳам давид, зеро ки диламро паҳно хоҳӣ бахшид.
Роҳи қоидаҳои Худро, эй Парвардигор, ба ман нишон деҳ, то ки онро то ба охир пайравӣ намоям.
Маро фаҳм бибахш, то ки шариати Туро пайравӣ намоям, ва онро бо тамоми дил нигоҳдорӣ кунам.
Маро ба роҳи фармудаҳои Худ роҳнамун соз роҳнамоӣ бикун, зеро ки онро хостаам.
Диламро ба гувоҳиҳои Худ моил гардон, ва на ба манфиатҷӯӣ.
Чашмонамро аз дидани чизҳои ҳеҷу пуч пешгирӣ намо; дар роҳи Худ маро зинда гардон.
Сухани Худро бо бандаи Худ, ки ба тарси Ту дода шудааст, иҷро намо.
Нанги маро, ки аз он метарсам, пешгирӣ намо, зеро довариҳои Ту некӯ ҳастанд.
Инак, фармудаҳои фармонҳои Туро орзумандам; аз рӯи росткории Худ маро зинда гардон.
Бигзор меҳру вафоҳои Ту, эй Парвардигор, бар ман биёянд, ва наҷоти Ту мувофиқи сухани Ту,
То ки ба ҷавоби бадгӯи худ чизе гуфта тавонам, зеро ба сухани Ту умед бастаам.
Ва сухани ростиро аз даҳонам тамоман нагир; зеро ки ба довариҳои Ту умед бастаам;
Ва шариати дастури Туро ҳамеша нигоҳдорӣ хоҳам кард то ҷовидон.
Дар паҳно роҳ хоҳам рафт, зеро фармудаҳои фармонҳои Туро ҷӯё шудаам.
Дар бораи гувоҳиҳои Ту пеши подшоҳон сухан хоҳам ронд, ва ор нахоҳам дошт.
Ва аз фармудаҳои фармонҳои Ту, ки дӯст медорам, ҳаловат хоҳам бурд.
Ва кафҳои худро сӯи фармудаҳои Ту, ки дӯст медорам, хоҳам бардошт, ва дар бораи қоидаҳои Ту фикру хаёл хоҳам кард.
Сухани Худро бо бандаи Худ ба ёд ор, ки ба василаи он маро умед бахшидаӣ.
Ин дар бадбахтиям дилбардории мусибатам тасаллои ман аст, зеро ки сухани Ту маро зинда гардонд.
Бадқасдон маро бисёр масхара карданд; бо вуҷуди он аз шариати дастури Ту сар натофтам.
Довариҳои қадимии Туро, эй Парвардигор, ба ёд меовардам, ва тасаллӣ меёфтам.
Оташинӣ маро дар бар мегирад аз бадкороне ки шариати дастури Туро тарк кардаанд.
Қоидаҳои Ту сурудҳои ман буданд дар ғарибистони ман.
Шабона номи Туро, эй Парвардигор, ба ёд меовардам, ва дастури Туро нигоҳдорӣ мекардам.
Он аз они ман гардидааст, зеро фармудаҳои фармонҳои Туро риоя намудаам.
Парвардигор насибаи ман аст; гуфтам, ки сухани Туро нигоҳдорӣ кунам.
Ризомандии Туро бо тамоми дил илтиҷо кардаам: мувофиқи сухани Худ ба ман раҳм намо.
Роҳҳоямро андешидаам, ва пойҳоямро сӯи гувоҳиҳои Ту баргардондаам.
Барои нигоҳдории фармудаҳои Ту шитофтаам ва дер накардаам.
Камандҳои бадкорон маро иҳота намуданд; лекин шариати Туро фаромӯш накардам.
Нисфи шаб мехестам, то ки Туро сипос гӯям барои довариҳои росткоронаи ростини Ту.
Ман ба ҳамаи онҳое ки аз Ту метарсанд, рафиқ ҳастам; ва ба онҳое ки фармудаҳои Туро нигоҳдорӣ мекунанд.
Аз меҳру вафои Ту, эй Парвардигор, замин пур аст; қоидаҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Ба бандаи Худ, эй Парвардигор, мувофиқи сухани Худ некӣ кардаӣ.
Ақли некӯ ва донишро ба ман таълим деҳ; зеро ба фармудаҳои Ту бовар кардаам.
Пеш аз он ки ба хорӣ афтам, ман ғалат хато менамудам; вале акнун сухани Туро нигоҳдорӣ мекунам.
Ту некӯ ва некӯкор ҳастӣ; қоидаҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Бадқасдон дар ҳаққи ман дурӯғ мебофанд; лекин ман бо тамоми дил фармудаҳои фармонҳои Туро пайравӣ хоҳам кард.
Дили онҳо мисли дунба равған бастааст; лекин ман аз дастури шариати Ту ҳаловат мебарам.
Барои ман некӯст, ки азоб кашидаам, то ки қоидаҳои Туро таълим гирам.
Барои ман шариати дастури даҳони Ту беҳ аст аз ҳазорҳо тилло ва нуқра.
Дастҳои Ту маро офаридаанд ва барпо кардаанд; маро фаҳм бибахш, то ки фармудаҳои Туро таълим гирам.
Тарсгорони Ту маро дида, шод хоҳанд шуд, зеро ки ба сухани Ту умедворам.
Медонам, эй Парвардигор, ки довариҳои Ту росткорона ҳастанд; ва маро барҳақ азоб ҷазо додаӣ.
Пас, бигзор меҳру вафои Ту тасаллои дилбардории ман гардад; мувофиқи сухани Ту бо бандаи Ту.
Бигзор раҳмдилии Ту бар ман биёяд, то ки зинда шавам; зеро ки шариати дастури Ту ҳаловати ман аст.
Бигзор бадқасдон шармсор шаванд, зеро ки ноҳақ ба ман ноинсофӣ карданд; аммо ман дар бораи фармудaҳои фармонҳои Ту фикру хаёл мекунам.
Бигзор тарсгорони Ту сӯи ман баргарданд, ва гувоҳиҳои Туро бидонанд.
Бигзор дилам дар қоидаҳои Ту комил бошад, то ки шармсор нашавам.
Ҷонам барои наҷоти Ту хаста мешавад: ба сухани Ту умедворам.
Чашмонам барои сухани Ту хаста мешаванд; мегӯям: «Кай маро дилбардорӣ хоҳӣ кард тасаллӣ хоҳӣ дод?»
Зеро мисли машки дудхӯрда машк дар дуд гардидаам; аммо қоидаҳои Туро фаромӯш накардаам.
Чӣ қадаранд рӯзҳои бандаи Ту? Таъқибкунандагони маро кай доварӣ хоҳӣ кард?
Бадқасдон, ки ба дастури шариати Ту мувофиқ нестанд, барои ман чоҳҳо канданд.
Тамоми фармудаҳои Ту ростӣ ҳастанд; маро ноҳақ таъқиб мекунанд; ба ман ёварӣ намо.
Кам монда буд, ки дар замин маро нобуд кунанд; валекин ман фармудҳои Туро тарк накардам.
Аз рӯи меҳру вафои Худ маро зинда гардон, то ки гувоҳиҳои даҳони Туро нигоҳдорӣ кунам.
Сухани Ту, эй Парвардигор, ҷовидонист; дар осмонҳо пойдор аст.
Вафодории Ту аз насл ба насл аст; заминро офаридаӣ, ва он истодааст.
Мувофиқи дастурҳои Ту то имрӯз истодаанд; зеро ки ҳама бандаи Ту ҳастанд.
Агар шариати дастури Ту ҳаловати ман намебуд, дар бадбахтии мусибати худ нобуд мешудам.
Фармонҳои Фармудаҳои Туро ҳаргиз фаромӯш нахоҳам кард; зеро ки бо онҳо маро зинда гардондаӣ.
Ман аз они Ту ҳастам, маро наҷот деҳ; зеро ки фармонҳои фармудаҳои Туро ҷӯё шудаам.
Бадкорон маро поида гаштаанд, то ки маро нобуд кунанд; аммо ман оиди дар бораи гувоҳиҳои Ту андеша менамоям.
Барои ҳар камоле анҷоме ҳаде дидаам; аммо фармудаҳои Ту хеле васеъ мебошанд ҳастанд.
Шариати Дастури Туро чӣ сон дӯст медорам! Тамоми рӯз фикру хаёлам дар бораи он аст.
Фармудаҳои Ту маро аз душманонам хирадмандтар кардаанд; зеро ки онҳо ҳамеша бо ман ҳастанд.
Аз ҳамаи муаллимони худ донотар шудаам; зеро ки фикру хаёлам дар бораи гувоҳиҳои Туст.
Аз пирон бофаҳмтар шудаам; зеро ки фармудаҳои фармонҳои Туро риоя менамоям.
Аз ҳар гуна роҳи бад пойҳоямро боздоштаам, то ки сухани Туро нигоҳдорӣ кунам.
Аз дастурҳои Ту дур нашудаам, зеро ки Ту маро таълим медиҳӣ.
Чӣ ширин аст сухани Ту ба коми ман! Ва ба даҳонам аз асал ширинтар аст.
Аз фармудаҳои фармонҳои Ту бофаҳм шудаам; бинобар ин аз ҳар гуна роҳи дурӯғ нафрат дорам.
Сухани Ту чароғ аст барои поям; ва нур аст барои роҳам.
Қасам хӯрдаам ва онро ба ҷо хоҳам овард, ки довариҳои ростини росткоронаи Туро нигоҳдорӣ кунам.
Бисёр ба хорӣ афтодаам; Парвардигоро, мувофиқи сухани Худ маро зинда гардон.
Ҳадияҳои даҳонам ба Ту писанд оянд, эй Парвардигор! Ва дастурҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Ҷонам ҳамеша дар кафи ман аст; вале дастури шариати Туро фаромӯш намекунам.
Бадкорон барои ман дом ниҳодаанд; вале аз фармонҳои фармудаҳои Ту дур нашудаам.
Гувоҳиҳои Туро ҷовидона мероси худ кардаам; зеро ки онҳо хурсандии дили мананд.
Диламро ба иҷрои қоидаҳои Ту моил кардаам; барои ҳамеша доимӣ, то ба охир.
Аз ҳардамхаёлон бадниятон нафрат дорам; вале дастури шариати Туро дӯст медорам.
Паноҳ ва сипари ман Ту ҳастӣ; ба сухани Ту умедворам.
Аз ман дур шавед, эй бадкешон! Фармудаҳои Худои худро пайравӣ хоҳам кард.
Маро мувофиқи сухани Худ дастгирӣ намо, то ки зинда шавам; ва аз умедам шармсор нагардон.
Ба ман ёварӣ намо, то ки наҷот ёбам; ва ҳамеша ба қоидаҳои Ту назар дӯзам.
Ҳамаи онҳоеро, ки аз қоидаҳои Ту дур шудаанд, вожгун кардаӣ; зеро найранги онҳо бефоида аст.
Ҳамаи бадкорони заминро мисли занги оҳан тарошида нест мекунӣ; бинобар ин гувоҳиҳои Туро дӯст доштаам.
Аз тарси Ту мӯи баданам сих шудааст; ва аз довариҳои Ту метарсам.
Инсоф ва ростиро пеша кардаам; маро ба ситамгаронам таслим накун.
Бар нафъи бандаи Худ кафил шав, то ки бадқасдон ба ман ситам накунанд.
Чашмонам барои наҷоти Ту хаста мешаванд, ва барои сухани росткории Ту.
Бо бандаи Худ аз рӯи меҳру вафои Худ амал намо, ва қоидаҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Ман бандаи Ту ҳастам; маро фаҳм бибахш, то ки гувоҳиҳои Туро дарк намоям.
Вақти он аст, ки Парвардигор амал кунад; дастури шариати Туро поймол кардаанд.
Лекин ман фармудаҳои Туро дӯст медорам, бештар аз тилло ва зари холис.
Бинобар ин ҳамаи фармонҳои фармудаҳои Туро дар ҳар бобат рост мешуморам; аз ҳар роҳи дурӯғ нафрат дорам.
Гувоҳиҳои Ту аҷоибанд; бинобар ин ҷонам онҳоро риоя мекунад.
Оғози сухани Ту нур мепошад, соддадилонро фаҳм мебахшад.
Даҳонамро васеъ кушода нафас мегирам; зеро ки ташнаи фармудаҳои Ту ҳастам.
Ба ман назар намо ва раҳм намо; чунон ки дӯстдорони номи Туро сазовор аст.
Қадамҳоямро дар сухани Худ устувор гардон; ва ҳеҷ бадиро нагузор, ки бар ман ҳукмрон шавад.
Маро аз ситами одамизод раҳоӣ деҳ, то ки фармонҳои фармудаҳои Туро нигоҳдорӣ кунам.
Рӯи Худро ба бандаи Худ тобон соз, ва қоидаҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Ҷӯйборҳои об аз чашмонам равонанд, аз дасти онҳое ки дастури шариати Туро нигоҳдорӣ намекунанд.
Ту, эй Парвардигор, росткор ҳастӣ, ва довариҳои Ту ростӣ мебошанд.
Қонунҳои Ту, ки Ту фармудаӣ боинсофона буда, комилан дурустанд. Гувоҳиҳои Худро бо ростӣ фармудаӣ, ва бо вафодории пурра.
Саъю кӯшишам Ғайрати ман маро ҳалок кардааст, зеро ки кинаҷӯёнам сухани Туро фаромӯш кардаанд.
Сухани Ту бағоят хеле покиза аст, ва бандаи Ту онро дӯст медорад.
Ман хурд ва беқадр ҳастам, аммо фармонҳои фармудаҳои Туро фаромӯш накардаам.
Росткории Ту росткории ҷовидонист, ва Тавроти дастури шариати Ту ростист.
Тангӣ ва сахтӣ маро дарёфтааст; фармудаҳои Ту ҳаловати мананд.
Росткории Адолати гувоҳиҳои Ту ҷовидонист; маро фаҳм бибахш, то ки зинда шавам.
Бо тамоми дил мехонам: маро бишнав, эй Парвардигор, то ки қоидаҳои Туро пайравӣ намоям.
Туро мехонам: маро наҷот деҳ, то ки гувоҳиҳои Туро нигоҳдорӣ кунам.
Пеш аз дамидани субҳ хеста, фарёд мекунам; ба сухани Ту умедворам.
Чашмонам дар посҳои шаб кушода мешаванд, то ки дар бораи сухани Ту фикру хаёл кунам.
Овози маро аз рӯи меҳру вафои Худ бишнав; Парвардигоро, аз рӯи инсофи Худ маро зинда гардон.
Шавқмандони бадкирдорӣ наздик омадаанд; онҳо аз дастури Тавроти шариати Ту дур ҳастанд.
Ту, эй Парвардигор, наздик ҳастӣ, ва тамоми фармудаҳои Ту ростӣ ҳастанд.
Аз куҳан гувоҳиҳои Туро донистаам, ки онҳоро доимӣ барои ҳамеша бунёд кардаӣ.
Ба мусибатам бадбахтиам назар кун ва маро раҳоӣ деҳ, зеро ки шариати дастури Туро фаромӯш накардаам.
Доди маро бигир ва маро бираҳон; мувофиқи сухани Худ маро зинда гардон.
Аз бадкорон наҷот дур аст, зеро қоидаҳои Туро намеҷӯянд.
Марҳаматҳои Раҳмдилиҳои Ту бисёранд, эй Парвардигор; аз рӯи инсофи Худ маро зинда гардон.
Таъқибкунандагонам ва кинаҷӯёнам бисёранд; лекин аз гувоҳиҳои Ту сар натофтаам.
Хоинонро мебинам ва нафрат мекунам, чунки онҳо сухани Туро нигоҳдорӣ намекунанд.
Бубин, ки фармонҳои фармудаҳои Туро дӯст медорам; Парвардигоро, аз рӯи меҳру вафои Худ маро зинда гардон.
Таҳкурсии сухани Ту ростист, ва ҳар доварии ростини росткоронаи Ту ҷовидонист.
Мирон маро беҳуда таъқиб мекунанд; вале дилам аз сухани Ту метарсад.
Аз сухани Ту шодмонам, мисли касе ки ғанимати бисёре ба даст оварда бошад.
Аз дурӯғ кароҳат ва нафрат дорам; шариати дастури Туро дӯст медорам.
Рӯзе ҳафт бор Туро сипос мегӯям ситоиш менамоям барои довариҳои росткоронаи ростини Ту.
Дӯстдорони дастури шариати Ту осоиши зиёде доранд, ва чизе ба онҳо монеъ намешавад.
Ба наҷоти Ту, эй Парвардигор, умед бастаам умедворам, ва фармудаҳои Туро иҷро мекунам.
Ҷонам гувоҳиҳои Туро нигоҳдорӣ мекунад; онҳоро хеле бағоят дӯст медорам.
Фармудаҳои Фармонҳои Туро, ва гувоҳиҳои Туро нигоҳдорӣ мекунам, зеро ҳамаи роҳҳоям пеши назари Ту ҳастанд.
Бигзор фарёдам пеши Ту, эй Парвардигор, наздик шавад; мувофиқи сухани Худ маро фаҳм бибахш.
Бигзор зории ман пеши Ту бирасад; мувофиқи сухани Худ маро халосӣ деҳ.
Лабҳоям ҳамду санои Туро ифода хоҳанд кард, вақте ки қоидаҳои Худро ба ман таълим диҳӣ.
Забонам сухани Туро хоҳад сароид, зеро тамоми фармудаҳои Ту росткорӣ ҳастанд.
Бигзор дасти Ту мададгори ёрӣ ман бошад, зеро ки фармонҳои фармудаҳои Туро баргузидаам.
Орзуманди наҷоти Ту ҳастам, эй Парвардигор, ва дастури шариати Ту ҳаловати ман аст.
Бигзор ҷонам зинда бошад, то ки Туро сипос гӯяд ситоиш кунад; ва довариҳои Ту ба ман мадад ёрӣ расонанд.
Мисли гӯсфанди гумшуда роҳро гум кардаам: бандаи Худро биҷӯй, зеро фармудаҳои Туро фаромӯш накардаам.

Кафизма:
Псалом:
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония

Настройки

Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible