Се́, я́ко о́чи ра́бъ въ руку́ госпо́дiй свои́хъ, я́ко о́чи рабы́ни въ руку́ госпожи́ своея́: та́ко о́чи на́ши ко Го́споду Бо́гу на́шему, до́ндеже уще́дритъ ны́.

Поми́луй на́съ, Го́споди, поми́луй на́съ, я́ко помно́гу испо́лнихомся уничиже́нiя:

наипа́че напо́лнися душа́ на́ша поноше́нiя гобзу́ющихъ и уничиже́нiя го́рдыхъ.

Пѣ́снь степе́ней.

Я́ко а́ще не Госпо́дь бы бы́лъ въ на́съ, да рече́тъ у́бо Изра́иль:

я́ко а́ще не Госпо́дь бы бы́лъ въ на́съ, внегда́ воста́ти человѣ́комъ на ны́, у́бо живы́хъ поже́рли бы́ша на́съ:

внегда́ прогнѣ́ватися я́рости и́хъ на ны́, у́бо вода́ потопи́ла бы на́съ.

Пото́къ пре́йде душа́ на́ша:

у́бо пре́йде душа́ на́ша во́ду непостоя́нную.

Благослове́нъ Госпо́дь, и́же не даде́ на́съ въ лови́тву зубо́мъ и́хъ.

Душа́ на́ша я́ко пти́ца изба́вися от сѣ́ти ловя́щихъ: сѣ́ть сокруши́ся, и мы́ изба́влени бы́хомъ.

По́мощь на́ша во и́мя Го́спода, сотво́ршаго не́бо и зе́млю.

Пѣ́снь степе́ней.

Надѣ́ющiися на Го́спода, я́ко гора́ Сiо́нъ: не подви́жится въ вѣ́къ живы́й во Иерусали́мѣ.

Го́ры о́крестъ его́, и Госпо́дь о́крестъ люді́й Свои́хъ, отны́нѣ и до вѣ́ка.

Я́ко не оста́витъ Госпо́дь жезла́ грѣ́шныхъ на жре́бiй пра́ведныхъ, я́ко да не про́струтъ пра́веднiи въ беззако́нiя ру́къ свои́хъ.

Ублажи́, Го́споди, благі́я и пра́выя се́рдцемъ.

Уклоня́ющыяся же въ развраще́нiя отведе́тъ Госпо́дь съ дѣ́лающими беззако́нiе: ми́ръ на Изра́иля.

Пѣ́снь степе́ней.

Внегда́ возврати́ти Го́споду плѣ́нъ Сiо́нь, бы́хомъ я́ко утѣ́шени.

Тогда́ испо́лнишася ра́дости уста́ на́ша, и язы́къ на́шъ весе́лiя: тогда́ реку́тъ во язы́цѣхъ: возвели́чилъ е́сть Госпо́дь сотвори́ти съ ни́ми.

Возвели́чилъ е́сть Госпо́дь сотвори́ти съ на́ми: бы́хомъ веселя́щеся.

Возврати́, Го́споди, плѣне́нiе на́ше, я́ко пото́ки ю́гомъ.

Сѣ́ющiи слеза́ми, ра́достiю по́жнутъ.

Ходя́щiи хожда́ху и пла́кахуся, мета́юще сѣ́мена своя́: гряду́ще же прiи́дутъ ра́достiю, взе́млюще рукоя́ти своя́.

Пѣ́снь степе́ней.

А́ще не Госпо́дь сози́ждетъ до́мъ, всу́е труди́шася зи́ждущiи: а́ще не Госпо́дь сохрани́тъ гра́дъ, всу́е бдѣ́ стрегі́й.

Всу́е ва́мъ е́сть у́треневати: воста́нете по сѣдѣ́нiи яду́щiи хлѣ́бъ болѣ́зни, егда́ да́стъ возлю́бленнымъ Свои́мъ со́нъ.

Се́, достоя́нiе Госпо́дне сы́нове, мзда́ плода́ чре́вняго.

Я́ко стрѣ́лы въ руцѣ́ си́льнаго, та́ко сы́нове оттрясе́нныхъ.

Блаже́нъ, и́же испо́лнитъ жела́нiе свое́ от ни́хъ: не постыдя́тся, егда́ глаго́лютъ враго́мъ свои́мъ во вратѣ́хъ.

Пѣ́снь степе́ней.

Блаже́ни вси́ боя́щiися Го́спода, ходя́щiи въ путе́хъ Его́:

труды́ плодо́въ {ру́къ} твои́хъ снѣ́си: блаже́нъ еси́, и добро́ тебѣ́ бу́детъ.

Жена́ твоя́ я́ко лоза́ плодови́та въ страна́хъ до́му твоего́: ⁴сы́нове твои́ я́ко новосажде́нiя ма́сличная о́крестъ трапе́зы твоея́.

⁵Се́, та́ко благослови́тся человѣ́къ боя́йся Го́спода.

⁶Благослови́тъ тя́ Госпо́дь от Сiо́на, и у́зриши блага́я Иерусали́ма вся́ дни́ живота́ твоего́,

⁷и у́зриши сы́ны сыно́въ твои́хъ: ми́ръ на Изра́иля.

Пѣ́снь степе́ней.

Мно́жицею бра́шася со мно́ю от ю́ности моея́, да рече́тъ у́бо Изра́иль:

мно́жицею бра́шася со мно́ю от ю́ности моея́, и́бо не премого́ша мя́.

На хребтѣ́ мое́мъ дѣ́лаша грѣ́шницы, продолжи́ша беззако́нiе свое́.

Госпо́дь пра́веденъ ссѣче́ вы́я грѣ́шниковъ.

Да постыдя́тся и возвратя́тся вспя́ть вси́ ненави́дящiи Сiо́на:

да бу́дутъ я́ко трава́ на здѣ́хъ {на кро́вѣхъ}, я́же пре́жде восторже́нiя и́зсше:

е́юже не испо́лни руки́ своея́ жня́й, и нѣ́дра своего́ рукоя́ти собира́яй:

и не рѣ́ша мимоходя́щiи: благослове́нiе Госпо́дне на вы́, благослови́хомъ вы́ во и́мя Госпо́дне.

Пѣ́снь степе́ней.^–

^–Изъ глубины́ воззва́хъ къ Тебѣ́, Го́споди:^–

^–Го́споди, услы́ши гла́съ мо́й. ²Да бу́дутъ у́ши Твои́ вне́млющѣ гла́су моле́нiя моего́.

А́ще беззако́нiя на́зриши, Го́споди, Го́споди, кто́ постои́тъ?^–

^–Яко у Тебе́ очище́нiе е́сть.

⁴И́мене ра́ди Твоего́ потерпѣ́хъ Тя́, Го́споди, потерпѣ́ душа́ моя́ въ сло́во Твое́: упова́ душа́ моя́ на Го́спода.

⁵От стра́жи у́треннiя до но́щи, от стра́жи у́треннiя да упова́етъ Изра́иль на Го́спода:

⁶я́ко у Го́спода ми́лость, и мно́гое у Него́ избавле́нiе:^–

^–и То́й изба́витъ Изра́иля от всѣ́хъ беззако́нiй его́.

Пѣ́снь степе́ней.

Го́споди, не вознесе́ся се́рдце мое́, ниже́ вознесо́стѣся о́чи мои́: ниже́ ходи́хъ въ вели́кихъ, ниже́ въ ди́вныхъ па́че мене́.

А́ще не смиреному́дрствовахъ, но вознесо́хъ ду́шу мою́, я́ко отдое́ное на ма́терь свою́, та́ко возда́си на ду́шу мою́.

Да упова́етъ Изра́иль на Го́спода отны́нѣ и до вѣ́ка.

Пѣ́снь степе́ней.

Помяни́, Го́споди, Дави́да и всю́ кро́тость его́:

я́ко кля́тся Го́сподеви, обѣща́ся Бо́гу Иа́ковлю:

а́ще вни́ду въ селе́нiе до́му моего́, или́ взы́ду на о́дръ посте́ли моея́:

а́ще да́мъ со́нъ очи́ма мои́ма, и вѣ́ждома мои́ма дрема́нiе, и поко́й скранiа́ма мои́ма:

до́ндеже обря́щу мѣ́сто Го́сподеви, селе́нiе Бо́гу Иа́ковлю.

Се́, слы́шахомъ я́ во Евфра́ѳѣ, обрѣто́хомъ я́ въ поля́хъ Дубра́вы:

вни́демъ въ селе́нiя Его́, поклони́мся на мѣ́сто, идѣ́же стоя́стѣ но́зѣ Его́.

Воскре́сни́, Го́споди, въ поко́й Тво́й, Ты́ и киво́тъ святы́ни Твоея́.

Свяще́нницы Твои́ облеку́тся пра́вдою, и преподо́бнiи Твои́ возра́дуются.

Дави́да ра́ди раба́ Твоего́, не отврати́ лице́ пома́заннаго Твоего́.

Кля́тся Госпо́дь Дави́ду и́стиною, и не отве́ржется ея́: от плода́ чре́ва твоего́ посажду́ на престо́лѣ твое́мъ.

А́ще сохраня́тъ сы́нове твои́ завѣ́тъ Мо́й и свидѣ́нiя Моя́ сiя́, и́мже научу́ я́, и сы́нове и́хъ до вѣ́ка ся́дутъ на престо́лѣ твое́мъ.

Я́ко избра́ Госпо́дь Сiо́на, изво́ли и́ въ жили́ще Себѣ́.

Се́й поко́й Мо́й во вѣ́къ вѣ́ка, здѣ́ вселю́ся, я́ко изво́лихъ и́.

Лови́тву его́ благословля́яй благословлю́, ни́щыя его́ насы́щу хлѣ́бы:

свяще́нники его́ облеку́ во спасе́нiе, и преподо́бнiи его́ ра́достiю возра́дуются.

Та́мо возращу́ ро́гъ Дави́дови, угото́вахъ свѣти́лникъ пома́занному Моему́.

Враги́ его́ облеку́ студо́мъ, на не́мъ же процвѣте́тъ святы́ня моя́.

Пѣ́снь степе́ней.

Се́, что́ добро́, или́ что́ красно́, но е́же жи́ти бра́тiи вку́пѣ?

Я́ко ми́ро на главѣ́, сходя́щее на браду́, браду́ Ааро́ню, сходя́щее на оме́ты оде́жды его́:

я́ко роса́ Аермо́нская сходя́щая на го́ры Сiо́нскiя: я́ко та́мо заповѣ́да Госпо́дь благослове́нiе и живо́тъ до вѣ́ка.

Пѣ́снь степе́ней.

Се́, ны́нѣ благослови́те Го́спода, вси́ раби́ Госпо́дни, стоя́щiи въ хра́мѣ Госпо́дни, во дво́рѣхъ до́му Бо́га на́шего.

Въ но́щехъ воздѣжи́те ру́ки ва́шя во свята́я и благослови́те Го́спода.

Благослови́тъ тя́ Госпо́дь от Сiо́на, сотвори́вый не́бо и зе́млю.

Украинский (Огієнко)

^120:1 Пісня прочан.
Я кликав до Господа в горі своїм, і Він мене вислухав,

^120:2 Господи, визволь же душу мою від губи неправдивої, від язика зрадливого!

^120:3 Що Тобі дасть, або що для Тебе додасть лукавий язик?

^120:4 Загострені стріли потужного із ялівцевим вугіллям!

^120:5 Горе мені, що замешкую в Мешеху, що живу із шатрами Кедару!

^120:6 Довго душа моя перебувала собі разом з тими, хто ненавидить мир:

^120:7 я за мир, та коли говорю, то вони за війну!

^121:1 Пісня прочан.
Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога,

^121:2 мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю!

^121:3 Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож:

^121:4 оце не дрімає й не спить Сторож ізраїлів!

^121:5 Господь то твій Сторож, Господь твоя тінь при правиці твоїй,

^121:6 удень сонце не вдарить тебе, ані місяць вночі!

^121:7 Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою,

^121:8 Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки!

^122:1 Пісня прочан.
Давидова.
Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!

^122:2 Ноги наші стояли в воротях Твоїх, Єрусалиме.

^122:3 Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом,

^122:4 куди сходять племена, племена Господні, щоб свідчити ізраїлеві, щоб іменню Господньому дякувати!

^122:5 Бо то там на престолах для суду сидять, на престолах дому Давидового.

^122:6 Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні, хто любить тебе!

^122:7 Нехай буде мир у твоїх передмур́ях, безпека в палатах твоїх!

^122:8 Ради братті моєї та друзів моїх я буду казати: Мир тобі!

^122:9 Ради дому Господа, нашого Бога, я буду шукати для тебе добра!

^123:1 Пісня прочан.
Свої очі я зводжу до Тебе, що на небесах пробуваєш!

^123:2 Ото бо, як очі рабів до руки їх панів, як очі невільниці до руки її пані, отак наші очі до Господа, нашого Бога, аж поки не змилується Він над нами!

^123:3 Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо погорди ми досить наситились!

^123:4 Душа наша наситилась досить собі: від безпечних наруги, від пишних погорди!…

^124:1 Пісня прочан.
Давидова.
Коли б не Господь, що був з нами нехай но ізраїль повість!

^124:2 коли б не Господь, що був з нами, як повстала була на нас людина,

^124:3 то нас поковтали б живцем, коли розпалився на нас їхній гнів,

^124:4 то нас позаливала б вода, душу нашу потік перейшов би,

^124:5 душу нашу тоді перейшла б та бурхлива вода!

^124:6 Благословенний Господь, що не дав нас на здобич для їхніх зубів!

^124:7 Душа наша, як птах, урятувалась із сільця птахоловів, сільце розірвалось, а ми врятувались!

^124:8 Наша поміч ув імені Господа, що вчинив небо й землю!

^125:1 Пісня прочан.
Ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік!

^125:2 Єрусалим, гори круг нього, а Господь круг народу Свого відтепер й аж навіки!

^125:3 Не спочине бо берло нечестя на долі тих праведних, щоб праведні не простягли своїх рук до неправди.

^125:4 Зроби ж, Господи, добре для добрих, та для простосердих!

^125:5 Тих же, що збочують на свої манівці, нехай їх провадить Господь разом із беззаконцями!
Мир на ізраїля!

^126:1 Пісня прочан.
Як вертався Господь із полоном Сіону, то були ми немов би у сні…

^126:2 Наші уста тоді були повні веселощів, а язик наш співання!
Казали тоді між народами: Велике вчинив Господь з ними!

^126:3 Велике вчинив Господь з нами, були радісні ми!

^126:4 Вернися ж із нашим полоном, о Господи, немов ті джерела, на південь!

^126:5 Хто сіє з слізьми, зо співом той жне:

^126:6 все ходить та плаче, хто носить торбину насіння на посів, та вернеться з співом, хто носить снопи свої!

^127:1 Пісня прочан.
Соломонова.
Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!
Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!

^127:2 Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!

^127:3 Діти спадщина Господнє, плід утроби нагорода!

^127:4 Як стріли в руках того велетня, так і сини молоді:

^127:5 блаженний той муж, що сагайдака свого ними наповнив, не будуть такі посоромлені, коли в брамі вони говоритимуть із ворогами!

^128:1 Пісня прочан.
Блажен кожен, хто боїться Господа, хто ходить путями Його!

^128:2 Коли труд своїх рук будеш їсти, блажен ти, і добре тобі!

^128:3 Твоя жінка в кутах твого дому як та виноградина плідна, твої діти навколо твого стола немов саджанці ті оливкові!

^128:4 Оце так буде поблагословлений муж, що боїться він Господа!

^128:5 Нехай поблагословить тебе Господь із Сіону, і побачиш добро Єрусалиму по всі дні свого життя,

^128:6 і побачиш онуків своїх!
Мир на ізраїля!

^129:1 Пісня прочан.
Багато гнобили мене від юнацтва мого, нехай но ізраїль повість!

^129:2 Багато гнобили мене від юнацтва мого, та мене не подужали!

^129:3 Орали були на хребті моїм плугатарі, поклали вони довгі борозни,

^129:4 та Господь справедливий, Він шнури безбожних порвав!

^129:5 Нехай посоромлені будуть, і хай повідступають назад усі ті, хто Сіона ненавидить!

^129:6 Бодай стали вони, як трава на дахах, що всихає вона, поки виросте,

^129:7 що нею жмені своєї жнець не наповнить, ані оберемка свого в́язальник,

^129:8 і не скаже прохожий до них: Благословення Господнє на вас, благословляємо вас ім́ям Господа!

^130:1 Пісня прочан.
З глибини я взиваю до Тебе, о Господи:

^130:2 Господи, почуй же мій голос!
Нехай уші Твої будуть чулі на голос благання мого!

^130:3 Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня, хто встоїть, Владико?

^130:4 Бо в Тебе пробачення, щоб боятись Тебе…

^130:5 Я надіюсь на Господа, має надію душа моя, і на слово Його я вповаю.

^130:6 Виглядає душа моя Господа більш, ніж поранку сторожа, що до ранку вона стереже.

^130:7 Хай надію складає ізраїль на Господа, бо з Господом милість, і велике визволення з Ним,

^130:8 і ізраїля визволить Він від усіх його прогріхів!

^131:1 Пісня прочан.
Давидова.
Господи, серце моє не пишнилось, і очі мої не підносились, і я не ганявсь за речами, що більші й дивніші над мене!

^131:2 Таж я втихомирював і заспокоював душу свою, як дитя, від перс мами своєї відлучене, як дитина відлучена в мене душа моя!

^131:3 Хай надію складає ізраїль на Господа відтепер аж навіки!

^132:1 Пісня прочан.
Згадай, Господи, про Давида, про всі його муки,

^132:2 що клявсь Господеві, присягався був Сильному Якова:

^132:3 Не ввійду я в намет свого дому, не зійду я на ложе постелі своєї,

^132:4 не дам сну своїм очам, дрімання повікам своїм,

^132:5 аж поки не знайду я для Господа місця, місця перебування для Сильного Якова!

^132:6 Ось ми чули про Нього в Ефрафі, на Яарських полях ми знайшли Його.

^132:7 Увійдім же в мешкання Його, поклонімось підніжкові ніг Його!

^132:8 Встань же Господи, йди до Свого відпочинку, Ти й ковчег сили Твоєї!

^132:9 Священики Твої хай зодягнуться в правду, і будуть співати Твої богобійні!

^132:10 Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця.

^132:11 Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм!

^132:12 Якщо будуть синове твої пильнувати Мого заповіта й свідоцтва Мого, що його Я навчатиму їх, то й сини їхні на вічні віки будуть сидіти на троні твоїм!

^132:13 Бо вибрав Сіона Господь, уподобав його на оселю Собі:

^132:14 То місце Мого відпочинку на вічні віки, пробуватиму тут, бо його уподобав,

^132:15 поживу його щедро благословлю, і хлібом убогих його нагодую!

^132:16 Священиків його зодягну у спасіння, а його богобійні співатимуть радісно.

^132:17 Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника,

^132:18 ворогів його соромом позодягаю, а на ньому корона його буде сяяти!

^133:1 Пісня прочан.
Давидова.
Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно!

^133:2 Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його!

^133:3 Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!

^134:1 Пісня прочан.
Поблагословіть оце Господа, всі раби Господні, що по ночах у домі Господньому ви стоїте!

^134:2 Ваші руки здійміть до святині, і Господа благословіть!

^134:3 Нехай поблагословить тебе із Сіону Господь, що вчинив небо й землю!

Латинский (Nova Vulgata)

^120:1 Canticum ascensionum. Ad Dominum, cum tribularer, clamavi, et exaudivit me.

^120:2 Domine, libera animam meam a labiis mendacii, a lingua dolosa.

^120:3 Quid detur tibi aut quid apponatur tibi, lingua dolosa?

^120:4 Sagittae potentis acutae cum carbonibus iuniperorum.

^120:5 Heu mihi, quia peregrinatus sum in Mosoch, habitavi ad tabernacula Cedar!

^120:6 Multum incola fuit anima mea cum his, qui oderunt pacem.

^120:7 Ego eram pacificus; cum loquebar, illi impugnabant me.

^121:1 Canticum ascensionum. Levabo oculos meos in montes: unde veniet auxilium mihi?

^121:2 Auxilium meum a Domino, qui fecit caelum et terram.

^121:3 Non dabit in commotionem pedem tuum neque dormitabit, qui custodit te.

^121:4 Ecce non dormitabit neque dormiet, qui custodit Israel.

^121:5 Dominus custodit te, Dominus umbraculum tuum ad manum dexteram tuam.

^121:6 Per diem sol non percutiet te, neque luna per noctem.

^121:7 Dominus custodiet te ab omni malo; custodiet animam tuam Dominus.

^121:8 Dominus custodiet introitum tuum et exitum tuum ex hoc nunc et usque in saeculum.

^122:1 Canticum ascensionum. David. Laetatus sum in eo, quod dixerunt mihi: «In domum Domini ibimus».

^122:2 Stantes iam sunt pedes nostri in portis tuis, Ierusalem.

^122:3 Ierusalem, quae aedificata est ut civitas, sibi compacta in idipsum.

^122:4 Illuc enim ascenderunt tribus, tribus Domini, testimonium Israel, ad confitendum nomini Domini.

^122:5 Quia illic sederunt sedes ad iudicium, sedes domus David.

^122:6 Rogate, quae ad pacem sunt Ierusalem: «Securi sint diligentes te!

^122:7 Fiat pax in muris tuis, et securitas in turribus tuis!».

^122:8 Propter fratres meos et proximos meos loquar: «Pax in te!».

^122:9 Propter domum Domini Dei nostri exquiram bona tibi.

^123:1 Canticum ascensionum. Ad te levavi oculos meos, qui habitas in caelis.

^123:2 Ecce sicut oculi servorum ad manus dominorum suorum, sicut oculi ancillae ad manus dominae suae, ita oculi nostri ad Dominum Deum nostrum, donec misereatur nostri.

^123:3 Miserere nostri, Domine, miserere nostri, quia multum repleti sumus despectione;

^123:4 quia multum repleta est anima nostra derisione abundantium et despectione superborum.

^124:1 Canticum ascensionum. David. Nisi quia Dominus erat in nobis, dicat nunc Israel,

^124:2 nisi quia Dominus erat in nobis, cum exsurgerent homines in nos:

^124:3 forte vivos deglutissent nos, cum irasceretur furor eorum in nos.

^124:4 Forsitan aqua absorbuisset nos, torrens pertransisset animam nostram;

^124:5 forsitan pertransissent animam nostram aquae intumescentes.

^124:6 Benedictus Dominus, qui non dedit nos in direptionem dentibus eorum.

^124:7 Anima nostra sicut passer erepta est de laqueo venantium: laqueus contritus est, et nos erepti sumus.

^124:8 Adiutorium nostrum in nomine Domini, qui fecit caelum et terram.

^125:1 Canticum ascensionum. Qui confidunt in Domino, sicut mons Sion: non commovebitur, in aeternum manet.

^125:2 Ierusalem, montes in circuitu eius, et Dominus in circuitu populi sui ex hoc nunc et usque in saeculum.

^125:3 Quia non requiescet virga iniquitatis super sortem iustorum, ut non extendant iusti ad iniquitatem manus suas.

^125:4 Benefac, Domine, bonis et rectis corde.

^125:5 Declinantes autem per vias pravas adducet Dominus cum operantibus iniquitatem. Pax super Israel!

^126:1 Canticum ascensionum. In convertendo Dominus captivitatem Sion, facti sumus quasi somniantes.

^126:2 Tunc repletum est gaudio os nostrum, et lingua nostra exsultatione. Tunc dicebant inter gentes: «Magnificavit Dominus facere cum eis».

^126:3 Magnificavit Dominus facere nobiscum; facti sumus laetantes.

^126:4 Converte, Domine, captivitatem nostram, sicut torrentes in austro.

^126:5 Qui seminant in lacrimis, in exsultatione metent.

^126:6 Euntes ibant et flebant semen spargendum portantes; venientes autem venient in exsultatione portantes manipulos suos.

^127:1 Canticum ascensionum. Salomonis. Nisi Dominus aedificaverit domum, in vanum laborant, qui aedificant eam. Nisi Dominus custodierit civitatem, frustra vigilat, qui custodit eam.

^127:2 Vanum est vobis ante lucem surgere et sero quiescere, qui manducatis panem laboris, quia dabit dilectis suis somnum.

^127:3 Ecce hereditas Domini filii, merces fructus ventris.

^127:4 Sicut sagittae in manu potentis, ita filii iuventutis.

^127:5 Beatus vir, qui implevit pharetram suam ex ipsis: non confundetur, cum loquetur inimicis suis in porta.

^128:1 Canticum ascensionum. Beatus omnis, qui timet Dominum, qui ambulat in viis eius.

^128:2 Labores manuum tuarum manducabis, beatus es, et bene tibi erit.

^128:3 Uxor tua sicut vitis fructifera in lateribus domus tuae; filii tui sicut novellae olivarum in circuitu mensae tuae.

^128:4 Ecce sic benedicetur homo, qui timet Dominum.

^128:5 Benedicat tibi Dominus ex Sion, et videas bona Ierusalem omnibus diebus vitae tuae;

^128:6 et videas filios filiorum tuorum. Pax super Israel!

^129:1 Canticum ascensionum. Saepe expugnaverunt me a iuventute mea, dicat nunc Israel,

^129:2 saepe expugnaverunt me a iuventute mea, etenim non potuerunt adversum me.

^129:3 Supra dorsum meum araverunt aratores, prolongaverunt sulcos suos.

^129:4 Dominus autem iustus concidit cervices peccatorum.

^129:5 Confundantur et convertantur retrorsum omnes, qui oderunt Sion.

^129:6 Fiant sicut fenum tectorum, quod, priusquam evellatur, exaruit;

^129:7 de quo non implevit manum suam, qui metit, et sinum suum, qui manipulos colligit.

^129:8 Et non dixerunt, qui praeteribant: «Benedictio Domini super vos, benedicimus vobis in nomine Domini».

^130:1 Canticum ascensionum. De profundis clamavi ad te, Domine;

^130:2 Domine, exaudi vocem meam. Fiant aures tuae intendentes in vocem deprecationis meae.

^130:3 Si iniquitates observaveris, Domine, Domine, quis sustinebit?

^130:4 Quia apud te propitiatio est, ut timeamus te.

^130:5 Sustinui te, Domine, sustinuit anima mea in verbo eius; speravit

^130:6 anima mea in Domino magis quam custodes auroram. Magis quam custodes auroram

^130:7 speret Israel in Domino, quia apud Dominum misericordia, et copiosa apud eum redemptio.

^130:8 Et ipse redimet Israel ex omnibus iniquitatibus eius.

^131:1 Canticum ascensionum. David. Domine, non est exaltatum cor meum, neque elati sunt oculi mei, neque ambulavi in magnis neque in mirabilibus super me.

^131:2 Vere pacatam et quietam feci animam meam; sicut ablactatus in sinu matris suae, sicut ablactatus, ita in me est anima mea.

^131:3 Speret Israel in Domino ex hoc nunc et usque in saeculum.

^132:1 Canticum ascensionum. Memento, Domine, David et omnis mansuetudinis eius,

^132:2 quia iuravit Domino, votum vovit Potenti Iacob:

^132:3 «Non introibo in tabernaculum domus meae, non ascendam in lectum strati mei,

^132:4 non dabo somnum oculis meis et palpebris meis dormitationem,

^132:5 donec inveniam locum Domino, tabernaculum Potenti Iacob».

^132:6 Ecce audivimus eam esse in Ephratha, invenimus eam in campis Iaar.

^132:7 Ingrediamur in tabernaculum eius, adoremus ad scabellum pedum eius. -

^132:8 Surge, Domine, in requiem tuam, tu et arca fortitudinis tuae.

^132:9 Sacerdotes tui induantur iustitiam, et sancti tui exsultent.

^132:10 Propter David servum tuum non avertas faciem christi tui.

^132:11 Iuravit Dominus David veritatem et non recedet ab ea: «De fructu ventris tui ponam super sedem tuam.

^132:12 Si custodierint filii tui testamentum meum et testimonia mea, quae docebo eos, filii eorum usque in saeculum sedebunt super sedem tuam».

^132:13 Quoniam elegit Dominus Sion, desideravit eam in habitationem sibi:

^132:14 «Haec requies mea in saeculum saeculi; hic habitabo, quoniam desideravi eam.

^132:15 Cibaria eius benedicens benedicam, pauperes eius saturabo panibus.

^132:16 Sacerdotes eius induam salutari, et sancti eius exsultatione exsultabunt.

^132:17 Illic germinare faciam cornu David, parabo lucernam christo meo.

^132:18 Inimicos eius induam confusione, super ipsum autem efflorebit diadema eius».

^133:1 Canticum ascensionum. David. Ecce quam bonum et quam iucundum habitare fratres in unum:

^133:2 sicut unguentum optimum in capite, quod descendit in barbam, barbam Aaron, quod descendit in oram vestimenti eius;

^133:3 sicut ros Hermon, qui descendit in montes Sion, quoniam illic mandavit Dominus benedictionem, vitam usque in saeculum.

^134:1 Canticum ascensionum. Ecce benedicite Dominum, omnes servi Domini, qui statis in domo Domini per noctes.

^134:2 Extollite manus vestras ad sanctuarium et benedicite Dominum.

^134:3 Benedicat te Dominus ex Sion, qui fecit caelum et terram.

Таджикский

Языки

Суруди болоравӣ. Дар тангии худ сӯи Парвардигор хондам, ва маро шунид ба ман ҷавоб дод.

Парвардигоро! Ҷонамро аз лабҳои дурӯғгӯй халосӣ деҳ, ва аз забони ҳилагар.

Чӣ чизе ба ту медиҳад дода шавад ва чӣ чизе ба ту меафзояд афзуда гардид, эй забони ҳилагар?

Тезанд тирҳои Тирҳои тези паҳлавон бо оташпораҳои ратам.

Вой бар ҳолам, ки дар Машах ҷой гирифтаам, назди хаймаҳои Қедор сокин шудаам.

Дер боз гоҳ ҷонам бо бадхоҳони осоиш сокин буд.

Ман сулҳҷӯ ҳастам, ва ҳангоме ки сухан меронам, онҳо рӯй ба ҷанг меоваранд.

Суруди болоравӣ. Чашмонамро сӯи кӯҳҳо менигаронам. Мадади ман аз куҷо меояд?

Мадади ёрии ман аз ҷониби Парвардигор аст, ки Ӯ осмон ва заминро офаридааст.

Ӯ нахоҳад гузошт, ки поят билағжад: нигаҳбонат пинак нахоҳад кард.

Инак, нигаҳбони Исроил пинак нахоҳад кард ва хоб нахоҳад рафт.

Парвардигор нигаҳбони туст; Парвардигор соя аст бароят ба дасти рости ту.

Рӯзона офтоб туро нахоҳад зад, ва шабона – моҳ.

Парвардигор туро аз ҳар бадӣ нигоҳ хоҳад дошт, ҷонатро нигоҳдорӣ хоҳад кард.

Парвардигор баромаданатро, ва омаданатро нигоҳдорӣ хоҳад кард, аз ҳоло ва ҷовидона.

Суруди болоравии Довуд. Шод шудам, вақте ки ба ман гуфтанд: «Ба хонаи Парвардигор биравем».

Пойҳои мо назди дарвозаҳои ту истодаанд, эй Уршалим, –

Уршалими ободон, ҳамчун шаҳре ки комилан ба ҳам пайвастааст, –

Ки ба он ҷо сибтҳо, сибтҳои Парвардигор, боло мерафтанд, то ки, мувофиқи гувоҳии Исроил, номи Парвардигорро ситоиш кунанд сипос гӯянд;

Зеро дар он ҷо курсиҳои доварӣ меистоданд, курсиҳои хонадони Довуд.

Барои Уршалим осоиш талаб кунед: бигзор дӯстдорони ту некрӯз бошанд!

Бигзор осоиш дар истеҳкомҳои ту бошад, ва некрӯзӣ дар қасрҳои ту!

Ба хотири бародаронам ва ёронам мегӯям, ки осоиш бар ту бод!

Ба хотири хонаи Парвардигор Худои мо барои ту некӯӣ металабам.

Суруди болоравӣ. Сӯи Ту чашмонамро менигаронам, эй, ки бар осмонҳо нишастаӣ!

Инак, чунон ки чашмони ғуломон сӯи дасти хоҷаҳои онҳост, чунон ки чашмони каниз сӯи дасти бонуи ӯст, ончунон чашмони мо сӯи Парвардигор Худои мост, то даме ки ба мо раҳм намояд.

Ба мо раҳм намо, эй Парвардигор, ба мо раҳм намо, зеро мо басо аз таҳқир хорӣ сер шудаем.

Басо ҷони мо аз масхараи бепарвоён ва паст задани таҳқири ҳавобаландон сер гардидааст.

Суруди болоравии Довуд. Агар Парвардигор бо мо намебуд, – Исроил бигӯяд, –

Агар Парвардигор бо мо намебуд, вақте ки одамон бар мо бархостанд,

Он гоҳ моро зинда ба зинда фурӯ мебурданд, вақте ки хашмашон бар мо оташ гирифта буд;

Он гоҳ обҳо моро ғарқ мекарданд, селоб бар ҷони мо мегузашт;

Он гоҳ обҳои хурӯшон бар ҷони мо мегузаштанд.

Муборак аст Парвардигор, ки моро тӯъмаи дандонҳои онҳо нагардонд.

Ҷони мо мисли мурғе аз доми сайёдон раҳо шуд; дом вайрон шуд, ва мо раҳоӣ ёфтем.

Мадади Ёрии мо дар номи Парвардигор аст, ки Ӯ осмон ва заминро офаридааст.

Суруди болоравӣ. Онҳое ки ба Парвардигор умед мебанданд, мисли кӯҳи Сион ҳастанд, ки фурӯ намеғалтад, ва ҷовидона пойдор аст.

Кӯҳҳо гирдогирди Уршалим мебошанд, ва Парвардигор гирдогирди қавми Худ, аз ҳоло ва ҷовидона.

Зеро ки асои бадӣ бадкорӣ бар қисмати росткорон қарор нахоҳад ёфт, то ки росткорон дастҳои худро ба ноинсофӣ дароз накунанд.

Ба некон, эй Парвардигор, некӣ кун, ва ба онҳое ки дилашон рост аст. Валекин касоне ки ба каҷравӣ моиланд,

Парвардигор онҳоро ҳамроҳи бадкирдорон равона хоҳад кард. Осоиш бар Исроил бод!

Суруди болоравӣ. Вақте ки Парвардигор асирони Сионро баргардонд, мисли хоббинандагон будем.

Он гоҳ даҳони мо аз ханда пур буд, ва забони мо аз сурудхонӣ садои шодӣ; он гоҳ дар миёни халқҳо мегуфтанд: «Парвардигор чизҳои бузурге барои онҳо ба амал овард!»

Парвардигор бо мо корҳои бузурге кард; мо шод гаштем.

Эй Парвардигор асирони моро баргардон, мисли маҷроҳои об дар ҷануби хушк.

Онҳое ки бо ашк кишт мекунанд, бо сурудхонӣ садои шодӣ дарав хоҳанд кард.

Касе ки гирякунон рафта, халтаи тухмиро мекашонад, бо садои шодӣ сурудхонӣ баргашта, дарзаҳои худро хоҳад кашонд.

Суруди сууди Сулаймон. Агар Парвардигор хонаро бино накунад, бинокорони он беҳуда меҳнат мекунанд; агар Парвардигор шаҳрро нигаҳбонӣ накунад, посбони он беҳуда кӯшиш посбонӣ менамояд.

Беҳуда шумо барвақт мехезед, то бевақтӣ менишинед, нони ранҷро мехӯред, дар сурате ки Ӯ ба дӯстдоштаи Худ хоб мебахшад.

Инак, фарзандон мерос аз ҷониби Парвардигор ҳастанд; самари батн муздест аз ҷониби Ӯ.

Чӣ гунае ки тирҳо дар дасти зӯрманд аст, он гунаанд фарзандони айёми ҷавонӣ.

Хушо марде ки тирдонашро аз онҳо пур карда бошад! Шармсор нахоҳанд шуд, вақте ки бо душманон назди дарвоза сухан ронанд.

Суруди болоравӣ. Хушо ҳар тарсгори Парвардигор, ки бо роҳҳои Ӯ меравад!

Аз меҳнати кафҳои худ хоҳӣ хӯрд; ту хушбахт ҳастӣ, ва некӯӣ бо туст.

Занат мисли токи борвар андаруни хонаи туст, фарзандонат мисли ниҳолҳои зайтун дар гирди дастархони ту.

Инак, марди тарсгори Парвардигор чунин баракат хоҳад ёфт.

Парвардигор туро аз Сион баракат хоҳад дод, ва некрӯзии Уршалимро тамоми айёми зиндагии худ хоҳӣ дид.

Ва фарзандони фарзандонатро хоҳӣ дид. Осоиш бар Исроил бод!

Суруди болоравӣ. Басо маро аз ҷавониам ба танг оварданд, – бигӯяд Исроил, –

Басо маро аз ҷавониам ба танг оварданд; бо вуҷуди ин бар ман дастболо нашуданд.

Бар тахтапуштам шудгоркунандагон шудгор карданд; огардҳои худро дароз карданд.

Лекин Парвардигор росткор аст: бандҳои бадкоронро пора-пора кард.

Бигзор ҳамаи бадхоҳони Сион шармсор шаванд ва қафо гарданд;

Мисли сабзаи болои бомҳо бошанд, ки пеш аз гул карданаш хушк мешавад,

Ки даравгар кафи худро аз он пур намекунад, ва дарзабанд оғуши худро,

Ва роҳгузарон намегӯянд: «Баракати Парвардигор бар шумо бод; шуморо ба номи Парвардигор баракат мехоҳем».

Суруди болоравӣ. Аз чуқуриҳо умқҳо жарфҳои Туро, эй Парвардигор, мехонам.

Парвардигоро! Овози маро бишнав. Бигзор гӯшҳои Ту ба овози зориҳоям диққат намоянд.

Агар Ту, эй Парвардигор, гуноҳҳоро ба назар гирӣ, кист, эй Парвардигор, ки истодагӣ карда тавонад?

Аммо омурзиш назди Туст, то ки саҳмгин тарсовар бошӣ.

Ба Парвардигор мунтазирам умедворам, ҷонам мунтазирам умедвор аст; ва ба сухани Ӯ умед бастаам умедворам.

Ҷонам Парвардигорро мунтазир аст, зиёда аз он ки посбонон субҳидамро, посбонон субҳидамро.

Эй Исроил, ба Парвардигор умед банд умедвор бош, зеро ки меҳру вафо назди Парвардигор аст, ва халосӣ назди Ӯ бисёр аст,

Ва Ӯ Исроилро аз ҳамаи гуноҳҳои вай халосӣ хоҳад дод.

Суруди сууди Довуд. Парвардигоро! Дилам ҳавобаланд нест, ва чашмонам ҳавобаландона нигоҳ намекунад, ва ман аз пайи корҳои бузург намедавам, ва аз пайи корҳои аҷоибе ки аз дастам намеояд,

Балки ҷонамро ором ва хомӯш мекунам, мисли кӯдаки аз сина ҷудошудае ки дар оғӯши модараш мехобад; ҷонам андаруни ман мисли кӯдакест, ки аз сина ҷудо карда шудааст.

Эй Исроил, ба Парвардигор умед банд умедвор бош, аз ҳоло ва ҷовидона.

Суруди болоравӣ. Довудро, эй Парвардигор, ба ёд ор, тамоми меҳнати ранҷи ӯро,

Ки ба Парвардигор қасам хӯрда буд, ба Тавонои Яъқуб қавл дода буд назр карда буд:

«Зери боми хаймаи хонаи худ дохил нахоҳам шуд, бар ҷойхоби худ нахоҳам баромад,

Хоб ба чашмони худ нахоҳам дод, ва ғанаб ба мижгони худ,

То даме ки ҷое барои Парвардигор пайдо кунам, ва манзилҳо барои Тавонои Яъқуб».

Инак, дар бораи он дар Эфрот шунидаем, онро дар саҳрои Ёар ёфтаем.

Ба манзилҳои Ӯ меоем, ба қадамгоҳи Ӯ саҷда мекунем.

Бархез, эй Парвардигор, ба оромгоҳи Худ биё, – Ту ва сандуқи шукӯҳи Ту.

Коҳинони Ту ҷомаи росткорӣ хоҳанд пӯшид, ва порсоёни Ту тантана садои шодӣ хоҳанд кард баровард.

Ба хотири бандаи Худ Довуд, рӯи масеҳи Худро барнагардон.

Парвардигор ба Довуд ба ростӣ қасам хӯрдааст, ва аз он нахоҳад баргашт: «Аз самари батни ту бар тахти ту хоҳам гузошт;

Агар писаронат паймони Маро нигоҳдорӣ кунанд, ва гувоҳии Маро, ки ба онҳо таълим хоҳам дод: писарони онҳо низ барои ҳамеша доимӣ бар тахти ту хоҳанд нишаст».

Зеро Парвардигор Сионро баргузидааст; онро барои нишемангоҳи Худ хостааст:

«Ин аст оромгоҳи Ман ҷовидона барои ҳамеша; дар ин ҷо хоҳам нишаст, зеро ки онро хостаам.

Ғизояшро баракат хоҳам дод, камбағалонашро аз нон сер хоҳам кард.

Ва коҳинонашро ҷомаи наҷот хоҳам пӯшонид; ва порсоёнаш пайваста хурсандӣ садои шодӣ хоҳанд баровард кард.

Дар он ҷо шохи Довудро хоҳам сабзонид; чароғе барои масеҳи Худ хоҳам барафрӯхт.

Душманони ӯро ҷомаи шармандагӣ хоҳам пӯшонид; валекин бар ӯ тоҷи ӯ дурахшон хоҳад шуд».

Суруди болоравии Довуд. Инак, чи хуш аст ва чи дилпазир, ки бародарон дар як ҷой ҳамнишин бошанд;

Мисли равғани некӯ бар сар, ки шорида ба риш мефурояд; ба риши Ҳорун, ки ба гиребони пӯшоки ӯ мефурояд;

Мисли шабнами Ҳермӯн, ки ба кӯҳҳои Сион мефурояд, зеро он ҷо Парвардигор баракатро фармудааст; ва зиндагиро ҷовидона.

Суруди болоравӣ. Ҳон, Парвардигорро муборак бихонед, эй ҳамаи бандагони Парвардигор, ки шабҳо дар хонаи Парвардигор меистед!

Дастҳои худро сӯи покгоҳ боло кунед, ва Парвардигорро муборак бихонед.

Парвардигор, ки офаринандаи осмон ва замин аст, туро аз Сион баракат хоҳад дод.