поклоню́ся ко хра́му свято́му Твоему́ и исповѣ́мся и́мени Твоему́ о ми́лости Твое́й и и́стинѣ Твое́й, я́ко возвели́чилъ еси́ надъ всѣ́мъ и́мя Твое́ свято́е.

Въ о́ньже а́ще де́нь призову́ Тя, ско́ро услы́ши мя́: умно́жиши мя́ въ души́ мое́й си́лою Твое́ю.

Да исповѣ́дятся Тебѣ́, Го́споди, вси́ ца́рiе зе́мстiи, я́ко услы́шаша вся́ глаго́лы у́стъ Твои́хъ:

и да воспою́тъ въ путе́хъ Госпо́днихъ, я́ко ве́лiя сла́ва Госпо́дня:

я́ко высо́къ Госпо́дь, и смире́нныя призира́етъ, и высо́кая издале́ча вѣ́сть.

А́ще пойду́ посредѣ́ ско́рби, живи́ши мя́: на гнѣ́въ вра́гъ мои́хъ просте́рлъ еси́ ру́ку Твою́, и спасе́ мя десни́ца Твоя́.

Госпо́дь возда́стъ за мя́: Го́споди, ми́лость Твоя́ во вѣ́къ: дѣ́лъ руку́ Твое́ю не пре́зри.

Въ коне́цъ Дави́ду, псало́мъ Заха́рiинъ, въ разсѣ́янiи.

Го́споди, искуси́лъ мя́ еси́ и позна́лъ мя́ еси́: Ты́ позна́лъ еси́ сѣда́нiе мое́ и воста́нiе мое́.

Ты́ разумѣ́лъ еси́ помышле́нiя моя́ издале́ча:

стезю́ мою́ и у́же мое́ Ты́ еси́ изслѣ́довалъ и вся́ пути́ моя́ прови́дѣлъ еси́.

Я́ко нѣ́сть льсти́ въ язы́цѣ мое́мъ: се́, Го́споди, Ты́ позна́лъ еси́

вся́ послѣ́дняя и дре́вняя: Ты́ созда́лъ еси́ мя́ и положи́лъ еси́ на мнѣ́ ру́ку Твою́.

Удиви́ся ра́зумъ Тво́й от мене́, утверди́ся, не возмогу́ къ нему́.

Ка́мо пойду́ от Ду́ха твоего́? И от лица́ Твоего́ ка́мо бѣжу́?

А́ще взы́ду на небо, Ты́ та́мо еси́: а́ще сни́ду во а́дъ, та́мо еси́.

А́ще возму́ крилѣ́ мои́ ра́но и вселю́ся въ послѣ́днихъ мо́ря,

и та́мо бо рука́ Твоя́ наста́витъ мя́, и удержи́тъ мя́ десни́ца Твоя́.

И рѣ́хъ: еда́ тма́ попере́тъ мя́? И но́щь просвѣще́нiе въ сла́дости мое́й.

Я́ко тма́ не помрачи́тся от Тебе́, и но́щь я́ко де́нь просвѣти́тся: я́ко тма́ ея́, та́ко и свѣ́тъ ея́.

Я́ко Ты́ созда́лъ {стяжа́лъ} еси́ утро́бы моя́, воспрiя́лъ мя́ еси́ изъ чре́ва ма́тере моея́.

Исповѣ́мся Тебѣ́, я́ко стра́шно удиви́лся еси́: чу́дна дѣла́ Твоя́, и душа́ моя́ зна́етъ зѣло́.

Не утаи́ся ко́сть моя́ от Тебе́, ю́же сотвори́лъ еси́ въ та́йнѣ, и соста́въ мо́й въ преиспо́днихъ земли́.

Несодѣ́ланное мое́ ви́дѣстѣ о́чи Твои́, и въ кни́зѣ Твое́й вси́ напи́шутся: во дне́хъ сози́ждутся, и никто́же въ ни́хъ.

Мнѣ́ же зѣло́ че́стни бы́ша дру́зи Твои́, Бо́же, зѣло́ утверди́шася влады́чествiя и́хъ:

изочту́ и́хъ, и па́че песка́ умно́жатся: воста́хъ, и еще́ е́смь съ Тобо́ю.

А́ще избiе́ши грѣ́шники, Бо́же: му́жiе крове́й, уклони́теся от мене́.

Я́ко ревни́ви есте́ въ помышле́нiихъ, прiи́мутъ въ суету́ гра́ды Твоя́.

Не ненави́дящыя ли Тя́, Го́споди, возненави́дѣхъ, и о вразѣ́хъ Твои́хъ иста́яхъ?

Соверше́нною не́навистiю возненави́дѣхъ я́: во враги́ бы́ша ми́.

Искуси́ мя, Бо́же, и увѣ́ждь се́рдце мое́: истяжи́ мя и разумѣ́й стези́ моя́:

и ви́ждь, а́ще пу́ть беззако́нiя во мнѣ́, и наста́ви мя́ на пу́ть вѣ́ченъ.

Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.^–

^–Изми́ мя, Го́споди, от человѣ́ка лука́ва, от му́жа непра́ведна изба́ви мя́:

²и́же помы́слиша непра́вду въ се́рдцы, ве́сь де́нь ополча́ху бра́ни:

³изостри́ша язы́къ сво́й я́ко змiи́нъ: я́дъ а́спидовъ подъ устна́ми и́хъ.

⁴Сохрани́ мя, Го́споди, изъ руки́ грѣ́шничи, от человѣ́къ непра́ведныхъ изми́ мя, и́же помы́слиша запя́ти стопы́ моя́.

⁵Скры́ша го́рдiи сѣ́ть мнѣ́ и у́жы, препя́ша сѣ́ть нога́ма мои́ма:
⁶при стези́ собла́зны положи́ша ми́.

Рѣ́хъ Го́сподеви: Бо́гъ мо́й еси́ Ты́, внуши́, Го́споди, гла́съ моле́нiя моего́.

Го́споди, Го́споди, си́ло спасе́нiя моего́, осѣни́лъ еси́ надъ главо́ю мое́ю въ де́нь бра́ни.

Не преда́ждь мене́, Го́споди, от жела́нiя моего́ грѣ́шнику: помы́слиша на мя́, не оста́ви мене́, да не когда́ вознесу́тся.

Глава́ окруже́нiя и́хъ, тру́дъ усте́нъ и́хъ покры́етъ я́.

Паду́тъ на ни́хъ у́глiя о́гненная, низложи́ши я́ во страсте́хъ, и не постоя́тъ.

Му́жъ язы́ченъ не испра́вится на земли́: му́жа непра́ведна зла́я уловя́тъ во истлѣ́нiе.

Позна́хъ, я́ко сотвори́тъ Госпо́дь су́дъ ни́щымъ и ме́сть убо́гимъ.

Оба́че пра́веднiи исповѣ́дятся и́мени Твоему́, и вселя́тся пра́вiи съ лице́мъ Твои́мъ.

Псало́мъ Дави́ду.

Го́споди, воззва́хъ къ Тебѣ́, услы́ши мя́: вонми́ гла́су моле́нiя моего́, внегда́ воззва́ти ми́ къ Тебѣ́.

Да испра́вится моли́тва моя́ я́ко кади́ло предъ Тобо́ю: воздѣя́нiе руку́ мое́ю, же́ртва вече́рняя.

Положи́, Го́споди, хране́нiе усто́мъ мои́мъ и две́рь огражде́нiя о устна́хъ мои́хъ.

Не уклони́ се́рдце мое́ въ словеса́ лука́вствiя, непщева́ти вины́ о грѣсѣ́хъ съ человѣ́ки дѣ́лающими беззако́нiе: и не сочту́ся со избра́нными и́хъ.

Нака́жетъ мя́ пра́ведникъ ми́лостiю и обличи́тъ мя́, еле́й же грѣ́шнаго да не нама́ститъ главы́ моея́: я́ко еще́ и моли́тва моя́ во благоволе́нiихъ и́хъ.

Поже́рты бы́ша при ка́мени судiи́ и́хъ: услы́шатся глаго́ли мои́, я́ко возмого́ша {услади́шася}.

Я́ко то́лща земли́ просѣ́деся на земли́, расточи́шася ко́сти и́хъ при а́дѣ.

Я́ко къ Тебѣ́, Го́споди, Го́споди, о́чи мои́: на Тя́ упова́хъ, не отъими́ ду́шу мою́:

сохрани́ мя от сѣ́ти, ю́же соста́виша ми́, и от собла́знъ дѣ́лающихъ беззако́нiе.

Паду́тъ во мре́жу свою́ грѣ́шницы: еди́нъ е́смь а́зъ, до́ндеже прейду́.

Ра́зума Дави́ду, внегда́ бы́ти ему́ въ верте́пѣ моля́щемуся.

Гла́сомъ мои́мъ ко Го́споду воззва́хъ, гла́сомъ мои́мъ ко Го́споду помоли́хся.

Пролiю́ предъ Ни́мъ моле́нiе мое́, печа́ль мою́ предъ Ни́мъ возвѣщу́.

Внегда́ изчеза́ти от мене́ ду́ху моему́, и ты́ позна́лъ еси́ стези́ моя́: на пути́ се́мъ, по нему́же хожда́хъ, скры́ша сѣ́ть мнѣ́.

Сматря́хъ одесну́ю и возгля́дахъ, и не бѣ́ зна́яй мене́: поги́бе бѣ́гство от мене́, и нѣ́сть взыска́яй ду́шу мою́.

Воззва́хъ къ Тебѣ́, Го́споди, рѣ́хъ: Ты́ еси́ упова́нiе мое́, ча́сть моя́ еси́ на земли́ живы́хъ.

Вонми́ моле́нiю моему́, я́ко смири́хся зѣло́: изба́ви мя́ от гоня́щихъ мя́, я́ко укрепи́шася па́че мене́.

Изведи́ изъ темни́цы ду́шу мою́, исповѣ́датися и́мени твоему́: мене́ жду́тъ пра́ведницы, до́ндеже возда́си мнѣ́.

Псало́мъ Дави́ду, егда́ гоня́ше его́ Авессало́мъ сы́нъ его́.

Го́споди, услы́ши моли́тву мою́, внуши́ моле́нiе мое́ во и́стинѣ Твое́й, услы́ши мя́ въ пра́вдѣ Твое́й:

и не вни́ди въ су́дъ съ рабо́мъ Твои́мъ, я́ко не оправди́тся предъ Тобо́ю вся́къ живы́й.

Я́ко погна́ вра́гъ ду́шу мою́: смири́лъ е́сть въ зе́млю живо́тъ мо́й: посади́лъ мя́ е́сть въ те́мныхъ, я́ко ме́ртвыя вѣ́ка.

И уны́ во мнѣ́ ду́хъ мо́й, во мнѣ́ смяте́ся се́рдце мое́.

Помяну́хъ дни́ дре́внiя, поучи́хся во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ Твои́хъ, въ творе́нiихъ руку́ Твое́ю поуча́хся.

Воздѣ́хъ къ Тебѣ́ ру́цѣ мои́: душа́ моя́ я́ко земля́ безво́дная Тебѣ́.

Ско́ро услы́ши мя́, Го́споди, изчезе́ ду́хъ мо́й: не отврати́ лица́ Твоего́ от мене́, и уподо́блюся низходя́щымъ въ ро́въ.

Слы́шану сотвори́ мнѣ́ зау́тра ми́лость Твою́, я́ко на Тя́ упова́хъ: скажи́ мнѣ́, Го́споди, пу́ть, въ о́ньже пойду́, я́ко къ Тебѣ́ взя́хъ ду́шу мою́.

Изми́ мя от вра́гъ мои́хъ, Го́споди, къ Тебѣ́ прибѣго́хъ.

Научи́ мя твори́ти во́лю Твою́, я́ко Ты́ еси́ Бо́гъ мо́й: Ду́хъ Тво́й благі́й наста́витъ мя́ на зе́млю пра́ву.

И́мене Твоего́ ра́ди, Го́споди, живи́ши мя́ пра́вдою Твое́ю: изведе́ши от печа́ли ду́шу мою́:

и ми́лостiю Твое́ю потреби́ши враги́ моя́ и погуби́ши вся́ стужа́ющыя души́ мое́й: я́ко а́зъ ра́бъ Тво́й е́смь.

Еврейский

^135:1הַלְלוּ יָהּ^–

^–הַלְלוּ אֶת־שֵׁם יְהוָה; הַלְלוּ עַבְדֵי יְהוָה׃

^135:2שֶׁעֹמְדִים בְּבֵית יְהוָה; בְּחַצְרוֹת, בֵּית אֱלֹהֵינוּ׃

^135:3הַלְלוּ־יָהּ כִּי־טוֹב יְהוָה; זַמְּרוּ לִשְׁמוֹ, כִּי נָעִים׃

^135:4כִּי־יַעֲקֹב, בָּחַר לוֹ יָהּ; יִשְׂרָאֵל, לִסְגֻלָּתוֹ׃

^135:5כִּי אֲנִי יָדַעְתִּי כִּי־גָדוֹל יְהוָה; וַאֲדֹנֵינוּ, מִכָּל־אֱלֹהִים׃

^135:6כֹּל אֲשֶׁר־חָפֵץ יְהוָה, עָשָׂה בַּשָּׁמַיִם וּבָאָרֶץ; בַּיַּמִּים, וְכָל־תְּהוֹמוֹת׃

^135:7מַעֲלֶה נְשִׂאִים מִקְצֵה הָאָרֶץ בְּרָקִים לַמָּטָר עָשָׂה; מוֹצֵא־רוּחַ מֵאוֹצְרוֹתָיו׃

^135:8שֶׁהִכָּה בְּכוֹרֵי מִצְרָיִם; מֵאָדָם, עַד־בְּהֵמָה׃

^135:9שָׁלַח אֹתוֹת וּמֹפְתִים בְּתוֹכֵכִי מִצְרָיִם; בְּפַרְעֹה, וּבְכָל־עֲבָדָיו׃

^135:10שֶׁהִכָּה גּוֹיִם רַבִּים; וְהָרַג, מְלָכִים עֲצוּמִים׃

^135:11לְסִיחוֹן מֶלֶךְ הָאֱמֹרִי, וּלְעוֹג מֶלֶךְ הַבָּשָׁן; וּלְכֹל, מַמְלְכוֹת כְּנָעַן׃

^135:12וְנָתַן אַרְצָם נַחֲלָה; נַחֲלָה, לְיִשְׂרָאֵל עַמּוֹ׃

^135:13יְהוָה שִׁמְךָ לְעוֹלָם; יְהוָה, זִכְרְךָ לְדֹר־וָדֹר׃

^135:14כִּי־יָדִין יְהוָה עַמּוֹ; וְעַל־עֲבָדָיו, יִתְנֶחָם׃

^135:15עֲצַבֵּי הַגּוֹיִם כֶּסֶף וְזָהָב; מַעֲשֵׂה, יְדֵי אָדָם׃

^135:16פֶּה־לָהֶם וְלֹא יְדַבֵּרוּ; עֵינַיִם לָהֶם, וְלֹא יִרְאוּ׃

^135:17אָזְנַיִם לָהֶם וְלֹא יַאֲזִינוּ; אַף, אֵין־יֶשׁ־רוּחַ בְּפִיהֶם׃

^135:18כְּמוֹהֶם יִהְיוּ עֹשֵׂיהֶם; כֹּל אֲשֶׁר־בֹּטֵחַ בָּהֶם׃

^135:19בֵּית יִשְׂרָאֵל בָּרֲכוּ אֶת־יְהוָה; בֵּית אַהֲרֹן, בָּרֲכוּ אֶת־יְהוָה׃

^135:20בֵּית הַלֵּוִי בָּרֲכוּ אֶת־יְהוָה; יִרְאֵי יְהוָה, בָּרֲכוּ אֶת־יְהוָה׃

^135:21בָּרוּךְ יְהוָה מִצִּיּוֹן, שֹׁכֵן יְרוּשָׁלִָם, הַלְלוּ־יָהּ׃

^136:1הוֹדוּ לַיהוָה כִּי־טוֹב; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:2הוֹדוּ לֵאלֹהֵי הָאֱלֹהִים; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:3הוֹדוּ לַאֲדֹנֵי הָאֲדֹנִים; כִּי לְעֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:4לְעֹשֵׂה נִפְלָאוֹת גְּדֹלוֹת לְבַדּוֹ; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:5לְעֹשֵׂה הַשָּׁמַיִם בִּתְבוּנָה; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:6לְרֹקַע הָאָרֶץ עַל־הַמָּיִם; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:7לְעֹשֵׂה אוֹרִים גְּדֹלִים; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:8אֶת־הַשֶּׁמֶשׁ לְמֶמְשֶׁלֶת בַּיּוֹם; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:9אֶת־הַיָּרֵחַ וְכוֹכָבִים לְמֶמְשְׁלוֹת בַּלָּיְלָה; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:10לְמַכֵּה מִצְרַיִם בִּבְכוֹרֵיהֶם; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:11וַיּוֹצֵא יִשְׂרָאֵל מִתּוֹכָם; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:12בְּיָד חֲזָקָה וּבִזְרוֹעַ נְטוּיָה; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:13לְגֹזֵר יַם־סוּף לִגְזָרִים; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:14וְהֶעֱבִיר יִשְׂרָאֵל בְּתוֹכוֹ; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:15וְנִעֵר פַּרְעֹה וְחֵילוֹ בְיַם־סוּף; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:16לְמוֹלִיךְ עַמּוֹ בַּמִּדְבָּר; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:17לְמַכֵּה מְלָכִים גְּדֹלִים; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:18וַיַּהֲרֹג מְלָכִים אַדִּירִים; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:19לְסִיחוֹן מֶלֶךְ הָאֱמֹרִי; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:20וּלְעוֹג מֶלֶךְ הַבָּשָׁן; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:21וְנָתַן אַרְצָם לְנַחֲלָה; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:22נַחֲלָה לְיִשְׂרָאֵל עַבְדּוֹ; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:23שֶׁבְּשִׁפְלֵנוּ זָכַר לָנוּ; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:24וַיִּפְרְקֵנוּ מִצָּרֵינוּ; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:25נֹתֵן לֶחֶם לְכָל־בָּשָׂר; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^136:26הוֹדוּ לְאֵל הַשָּׁמָיִם; כִּי לְעוֹלָם חַסְדּוֹ׃

^137:1עַל נַהֲרוֹת בָּבֶל, שָׁם יָשַׁבְנוּ גַּם־בָּכִינוּ; בְּזָכְרֵנוּ, אֶת־צִיּוֹן׃

^137:2עַל־עֲרָבִים בְּתוֹכָהּ; תָּלִינוּ, כִּנֹּרוֹתֵינוּ:

^137:3כִּי שָׁם שְׁאֵלוּנוּ שׁוֹבֵינוּ דִּבְרֵי־שִׁיר וְתוֹלָלֵינוּ שִׂמְחָה; שִׁירוּ לָנוּ, מִשִּׁיר צִיּוֹן׃

^137:4אֵיךְ, נָשִׁיר אֶת־שִׁיר־יְהוָה; עַל, אַדְמַת נֵכָר׃

^137:5אִם־אֶשְׁכָּחֵךְ יְרוּשָׁלִָם, תִּשְׁכַּח יְמִינִי׃

^137:6תִּדְבַּק־לְשׁוֹנִי לְחִכִּי אִם־לֹא אֶזְכְּרֵכִי אִם־לֹא אַעֲלֶה אֶת־יְרוּשָׁלִַם; עַל, רֹאשׁ שִׂמְחָתִי׃

^137:7זְכֹר יְהוָה לִבְנֵי אֱדוֹם, אֵת יוֹם יְרוּשָׁלִָם הָאֹמְרִים עָרוּ עָרוּ; עַד, הַיְסוֹד בָּהּ׃

^137:8בַּת־בָּבֶל, הַשְּׁדוּדָה אַשְׁרֵי שֶׁיְשַׁלֶּם־לָךְ; אֶת־גְּמוּלֵךְ, שֶׁגָּמַלְתְּ לָנוּ׃

^137:9אַשְׁרֵי שֶׁיֹּאחֵז וְנִפֵּץ אֶת־עֹלָלַיִךְ, אֶל־הַסָּלַע׃

^138:1לְדָוִד^–

^–אוֹדְךָ בְכָל־לִבִּי; נֶגֶד אֱלֹהִים אֲזַמְּרֶךָּ׃

^138:2אֶשְׁתַּחֲוֶה אֶל־הֵיכַל קָדְשְׁךָ וְאוֹדֶה אֶת־שְׁמֶךָ, עַל־חַסְדְּךָ וְעַל־אֲמִתֶּךָ; כִּי־הִגְדַּלְתָּ עַל־כָּל־שִׁמְךָ, אִמְרָתֶךָ׃

^138:3בְּיוֹם קָרָאתִי וַתַּעֲנֵנִי; תַּרְהִבֵנִי בְנַפְשִׁי עֹז׃

^138:4יוֹדוּךָ יְהוָה כָּל־מַלְכֵי־אָרֶץ; כִּי שָׁמְעוּ, אִמְרֵי־פִיךָ׃

^138:5וְיָשִׁירוּ בְּדַרְכֵי יְהוָה; כִּי גָדוֹל, כְּבוֹד יְהוָה׃

^138:6כִּי־רָם יְהוָה וְשָׁפָל יִרְאֶה; וְגָבֹהַּ, מִמֶּרְחָק יְיֵדָע׃

^138:7אִם־אֵלֵךְ בְּקֶרֶב צָרָה, תְּחַיֵּנִי עַל אַף אֹיְבַי תִּשְׁלַח יָדֶךָ; וְתוֹשִׁיעֵנִי יְמִינֶךָ׃

^138:8יְהוָה יִגְמֹר בַּעֲדִי יְהוָה חַסְדְּךָ לְעוֹלָם; מַעֲשֵׂי יָדֶיךָ אַל־תֶּרֶף׃

^139:1לַמְנַצֵּחַ לְדָוִד מִזְמוֹר;^–

^–יְהוָה חֲקַרְתַּנִי, וַתֵּדָע׃

^139:2אַתָּה יָדַעְתָּ שִׁבְתִּי וְקוּמִי; בַּנְתָּה לְרֵעִי, מֵרָחוֹק׃

^139:3אָרְחִי וְרִבְעִי זֵרִיתָ; וְכָל־דְּרָכַי הִסְכַּנְתָּה׃

^139:4כִּי אֵין מִלָּה בִּלְשׁוֹנִי; הֵן יְהוָה, יָדַעְתָּ כֻלָּהּ׃

^139:5אָחוֹר וָקֶדֶם צַרְתָּנִי; וַתָּשֶׁת עָלַי כַּפֶּכָה׃

^139:6פִּלְאִיָּה (פְּלִיאָה) דַעַת מִמֶּנִּי; נִשְׂגְּבָה, לֹא־אוּכַל לָהּ׃

^139:7אָנָה אֵלֵךְ מֵרוּחֶךָ; וְאָנָה, מִפָּנֶיךָ אֶבְרָח׃

^139:8אִם־אֶסַּק שָׁמַיִם שָׁם אָתָּה; וְאַצִּיעָה שְּׁאוֹל הִנֶּךָּ׃

^139:9אֶשָּׂא כַנְפֵי־שָׁחַר; אֶשְׁכְּנָה, בְּאַחֲרִית יָם׃

^139:10גַּם־שָׁם יָדְךָ תַנְחֵנִי; וְתֹאחֲזֵנִי יְמִינֶךָ׃

^139:11וָאֹמַר אַךְ־חֹשֶׁךְ יְשׁוּפֵנִי; וְלַיְלָה, אוֹר בַּעֲדֵנִי׃

^139:12גַּם־חֹשֶׁךְ לֹא־יַחְשִׁיךְ מִמֶּךָ וְלַיְלָה כַּיּוֹם יָאִיר; כַּחֲשֵׁיכָה, כָּאוֹרָה׃

^139:13כִּי־אַתָּה קָנִיתָ כִלְיֹתָי; תְּסֻכֵּנִי, בְּבֶטֶן אִמִּי׃

^139:14אוֹדְךָ, עַל כִּי נוֹרָאוֹת, נִפְלֵיתִי נִפְלָאִים מַעֲשֶׂיךָ; וְנַפְשִׁי, יֹדַעַת מְאֹד׃

^139:15לֹא־נִכְחַד עָצְמִי, מִמֶּךָּ אֲשֶׁר־עֻשֵּׂיתִי בַסֵּתֶר; רֻקַּמְתִּי, בְּתַחְתִּיּוֹת אָרֶץ׃

^139:16גָּלְמִי רָאוּ עֵינֶיךָ, וְעַל־סִפְרְךָ כֻּלָּם יִכָּתֵבוּ יָמִים יֻצָּרוּ; וְלֹא (וְלוֹ) אֶחָד בָּהֶם׃

^139:17וְלִי, מַה־יָּקְרוּ רֵעֶיךָ אֵל; מֶה עָצְמוּ רָאשֵׁיהֶם׃

^139:18אֶסְפְּרֵם מֵחוֹל יִרְבּוּן; הֱקִיצֹתִי, וְעוֹדִי עִמָּךְ׃

^139:19אִם־תִּקְטֹל אֱלוֹהַּ רָשָׁע; וְאַנְשֵׁי דָמִים, סוּרוּ מֶנִּי׃

^139:20אֲשֶׁר יֹאמְרֻךָ לִמְזִמָּה; נָשֻׂא לַשָּׁוְא עָרֶיךָ׃

^139:21הֲלוֹא־מְשַׂנְאֶיךָ יְהוָה אֶשְׂנָא; וּבִתְקוֹמְמֶיךָ, אֶתְקוֹטָט׃

^139:22תַּכְלִית שִׂנְאָה שְׂנֵאתִים; לְאוֹיְבִים, הָיוּ לִי׃

^139:23חָקְרֵנִי אֵל וְדַע לְבָבִי; בְּחָנֵנִי, וְדַע שַׂרְעַפָּי׃

^139:24וּרְאֵה, אִם־דֶּרֶךְ־עֹצֶב בִּי; וּנְחֵנִי, בְּדֶרֶךְ עוֹלָם׃

^140:1לַמְנַצֵּחַ, מִזְמוֹר לְדָוִד׃

^140:2חַלְּצֵנִי יְהוָה מֵאָדָם רָע; מֵאִישׁ חֲמָסִים תִּנְצְרֵנִי׃

^140:3אֲשֶׁר חָשְׁבוּ רָעוֹת בְּלֵב; כָּל־יוֹם, יָגוּרוּ מִלְחָמוֹת׃

^140:4שָׁנֲנוּ לְשׁוֹנָם כְּמוֹ־נָחָשׁ חֲמַת עַכְשׁוּב; תַּחַת שְׂפָתֵימוֹ סֶלָה׃

^140:5שָׁמְרֵנִי יְהוָה מִידֵי רָשָׁע, מֵאִישׁ חֲמָסִים תִּנְצְרֵנִי; אֲשֶׁר חָשְׁבוּ, לִדְחוֹת פְּעָמָי׃

^140:6טָמְנוּ־גֵאִים פַּח לִי, וַחֲבָלִים, פָּרְשׂוּ רֶשֶׁת לְיַד־מַעְגָּל; מֹקְשִׁים שָׁתוּ־לִי סֶלָה׃

^140:7אָמַרְתִּי לַיהוָה אֵלִי אָתָּה; הַאֲזִינָה יְהוָה, קוֹל תַּחֲנוּנָי׃

^140:8יְהוִֹה אֲדֹנָי עֹז יְשׁוּעָתִי; סַכֹּתָה לְרֹאשִׁי, בְּיוֹם נָשֶׁק׃

^140:9אַל־תִּתֵּן יְהוָה מַאֲוַיֵּי רָשָׁע; זְמָמוֹ אַל־תָּפֵק, יָרוּמוּ סֶלָה׃

^140:10רֹאשׁ מְסִבָּי; עֲמַל שְׂפָתֵימוֹ יְכַסּוּמוֹ (יְכַסֵּמוֹ)׃

^140:11יָמִיטוּ (יִמּוֹטוּ) עֲלֵיהֶם, גֶּחָלִים בָּאֵשׁ יַפִּלֵם; בְּמַהֲמֹרוֹת, בַּל־יָקוּמוּ׃

^140:12אִישׁ לָשׁוֹן בַּל־יִכּוֹן בָּאָרֶץ אִישׁ־חָמָס רָע; יְצוּדֶנּוּ, לְמַדְחֵפֹת׃

^140:13יָדַעְתָּ (יָדַעְתִּי), כִּי־יַעֲשֶׂה יְהוָה דִּין עָנִי; מִשְׁפַּט, אֶבְיֹנִים׃

^140:14אַךְ צַדִּיקִים יוֹדוּ לִשְׁמֶךָ; יֵשְׁבוּ יְשָׁרִים, אֶת־פָּנֶיךָ׃

^141:1מִזְמוֹר, לְדָוִד^–

^–יְהוָה קְרָאתִיךָ חוּשָׁה לִּי; הַאֲזִינָה קוֹלִי, בְּקָרְאִי־לָךְ׃

^141:2תִּכּוֹן תְּפִלָּתִי קְטֹרֶת לְפָנֶיךָ; מַשְׂאַת כַּפַּי, מִנְחַת־עָרֶב׃

^141:3שִׁיתָה יְהוָה שָׁמְרָה לְפִי; נִצְּרָה, עַל־דַּל שְׂפָתָי׃

^141:4אַל־תַּט־לִבִּי לְדָבָר רָע לְהִתְעוֹלֵל עֲלִלוֹת בְּרֶשַׁע, אֶת־אִישִׁים פֹּעֲלֵי־אָוֶן; וּבַל־אֶלְחַם, בְּמַנְעַמֵּיהֶם׃

^141:5יֶהֶלְמֵנִי־צַדִּיק חֶסֶד וְיוֹכִיחֵנִי, שֶׁמֶן רֹאשׁ אַל־יָנִי רֹאשִׁי; כִּי־עוֹד וּתְפִלָּתִי, בְּרָעוֹתֵיהֶם׃

^141:6נִשְׁמְטוּ בִידֵי־סֶלַע שֹׁפְטֵיהֶם; וְשָׁמְעוּ אֲמָרַי, כִּי נָעֵמוּ׃

^141:7כְּמוֹ פֹלֵחַ וּבֹקֵעַ בָּאָרֶץ; נִפְזְרוּ עֲצָמֵינוּ, לְפִי שְׁאוֹל׃

^141:8כִּי אֵלֶיךָ יְהוִה אֲדֹנָי עֵינָי; בְּכָה חָסִיתִי, אַל־תְּעַר נַפְשִׁי׃

^141:9שָׁמְרֵנִי, מִידֵי פַח יָקְשׁוּ לִי; וּמֹקְשׁוֹת, פֹּעֲלֵי אָוֶן׃

^141:10יִפְּלוּ בְמַכְמֹרָיו רְשָׁעִים; יַחַד אָנֹכִי, עַד־אֶעֱבוֹר׃

^142:1מַשְׂכִּיל לְדָוִד; בִּהְיוֹתוֹ בַמְּעָרָה תְפִלָּה׃

^142:2קוֹלִי אֶל־יְהוָה אֶזְעָק; קוֹלִי, אֶל־יְהוָה אֶתְחַנָּן׃

^142:3אֶשְׁפֹּךְ לְפָנָיו שִׂיחִי; צָרָתִי, לְפָנָיו אַגִּיד׃

^142:4בְּהִתְעַטֵּף עָלַי רוּחִי, וְאַתָּה יָדַעְתָּ נְתִיבָתִי בְּאֹרַח־זוּ אֲהַלֵּךְ; טָמְנוּ פַח לִי׃

^142:5הַבֵּיט יָמִין וּרְאֵה וְאֵין־לִי מַכִּיר אָבַד מָנוֹס מִמֶּנִּי; אֵין דּוֹרֵשׁ לְנַפְשִׁי׃

^142:6זָעַקְתִּי אֵלֶיךָ, יְהוָה אָמַרְתִּי אַתָּה מַחְסִי; חֶלְקִי, בְּאֶרֶץ הַחַיִּים׃

^142:7הַקְשִׁיבָה אֶל־רִנָּתִי כִּי־דַלּוֹתִי מְאֹד הַצִּילֵנִי מֵרֹדְפַי; כִּי אָמְצוּ מִמֶּנִּי׃

^142:8הוֹצִיאָה מִמַּסְגֵּר נַפְשִׁי לְהוֹדוֹת אֶת־שְׁמֶךָ בִּי יַכְתִּרוּ צַדִּיקִים; כִּי תִגְמֹל עָלָי׃

^143:1מִזְמוֹר, לְדָוִד^–

^–יְהוָה שְׁמַע תְּפִלָּתִי, הַאֲזִינָה אֶל־תַּחֲנוּנַי; בֶּאֱמֻנָתְךָ עֲנֵנִי, בְּצִדְקָתֶךָ׃

^143:2וְאַל־תָּבוֹא בְמִשְׁפָּט אֶת־עַבְדֶּךָ; כִּי לֹא־יִצְדַּק לְפָנֶיךָ כָל־חָי׃

^143:3כִּי רָדַף אוֹיֵב נַפְשִׁי, דִּכָּא לָאָרֶץ חַיָּתִי; הוֹשִׁיבַנִי בְמַחֲשַׁכִּים, כְּמֵתֵי עוֹלָם׃

^143:4וַתִּתְעַטֵּף עָלַי רוּחִי; בְּתוֹכִי, יִשְׁתּוֹמֵם לִבִּי׃

^143:5זָכַרְתִּי יָמִים מִקֶּדֶם, הָגִיתִי בְכָל־פָּעֳלֶךָ; בְּמַעֲשֵׂה יָדֶיךָ אֲשׂוֹחֵחַ׃

^143:6פֵּרַשְׂתִּי יָדַי אֵלֶיךָ; נַפְשִׁי כְּאֶרֶץ־עֲיֵפָה לְךָ סֶלָה׃

^143:7מַהֵר עֲנֵנִי יְהוָה כָּלְתָה רוּחִי אַל־תַּסְתֵּר פָּנֶיךָ מִמֶּנִּי; וְנִמְשַׁלְתִּי, עִם־יֹרְדֵי בוֹר׃

^143:8הַשְׁמִיעֵנִי בַבֹּקֶר חַסְדֶּךָ כִּי־בְךָ בָטָחְתִּי הוֹדִיעֵנִי, דֶּרֶךְ־זוּ אֵלֵךְ; כִּי־אֵלֶיךָ נָשָׂאתִי נַפְשִׁי׃

^143:9הַצִּילֵנִי מֵאֹיְבַי יְהוָה, אֵלֶיךָ כִסִּתִי׃

^143:10לַמְּדֵנִי לַעֲשׂוֹת רְצוֹנֶךָ כִּי־אַתָּה אֱלוֹהָי רוּחֲךָ טוֹבָה; תַּנְחֵנִי, בְּאֶרֶץ מִישׁוֹר׃

^143:11לְמַעַן־שִׁמְךָ יְהוָה תְּחַיֵּנִי; בְּצִדְקָתְךָ תוֹצִיא מִצָּרָה נַפְשִׁי׃

^143:12וּבְחַסְדְּךָ תַּצְמִית אֹיְבָי וְהַאֲבַדְתָּ כָּל־צֹרֲרֵי נַפְשִׁי; כִּי, אֲנִי עַבְדֶּךָ׃

Украинский (Огієнко)

^135:1 Алілуя!
Хваліте Господнє ім́я, хваліте, Господні раби,

^135:2 що стоїте в домі Господньому, на подвір́ях дому нашого Бога!

^135:3 Хваліть Господа, бо добрий Господь, співайте іменню Його, бо приємне воно,

^135:4 бо вибрав Господь собі Якова, ізраїля на власність Свою!

^135:5 Знаю бо я, що Господь і Владика наш більший від богів усіх!

^135:6 Все, що хоче Господь, те Він чинить на небі та на землі, на морях та по всяких глибинах!

^135:7 Підіймає Він хмари від краю землі, блискавиці вчинив для дощу, випроваджує вітер з запасів Своїх.

^135:8 Він позабивав перворідних Єгипту, від людини аж до скотини.

^135:9 Він послав між Єгипет ознаки та чуда, на фараона і на рабів всіх його.

^135:10 Він уразив багато народів, і потужних царів повбивав:

^135:11 Сигона, царя амореян, і Оґа, Башану царя, та всіх ханаанських царів.

^135:12 і Він дав їхню землю спадщиною, на спадок ізраїлеві, Своєму народові.

^135:13 Господи, Ймення Твоє віковічне, Господи, пам́ять Твоя з роду в рід!

^135:14 Бо буде судити Господь Свій народ, та змилосердиться Він над Своїми рабами.

^135:15 Божки людів то срібло та золото, діло рук людських:

^135:16 вони мають уста й не говорять, очі мають вони і не бачать,

^135:17 мають уші й не чують, в їхніх устах нема віддиху!

^135:18 Нехай стануть такі, як вони, ті, хто їх виробляє, усі, хто надію на них покладає!

^135:19 Доме ізраїлів, благословіть Господа!
Аароновий доме, благословіть Господа!

^135:20 Доме Левіїв, благословіть Господа!
Хто боїться Господа, благословіть Господа!

^135:21 Благословенний Господь від Сіону, що мешкає в Єрусалимі!
Алілуя!

^136:1 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!

^136:2 Дякуйте Богу богів, бо навіки Його милосердя!

^136:3 Дякуйте Владиці владик, бо навіки Його милосердя!

^136:4 Тому, хто чуда великі Єдиний вчиняє, бо навіки Його милосердя!

^136:5 Хто розумом небо вчинив, бо навіки Його милосердя!

^136:6 Хто землю простяг над водою, бо навіки Його милосердя!

^136:7 Хто світила великі вчинив, бо навіки Його милосердя!

^136:8 сонце, щоб вдень панувало воно, бо навіки Його милосердя!

^136:9 місяця й зорі, щоб вони панували вночі, бо навіки Його милосердя!

^136:10 Хто Єгипет побив був у їхніх перворідних, бо навіки Його милосердя!

^136:11 і ізраїля вивів з-між них, бо навіки Його милосердя!

^136:12 рукою міцною й раменом простягненим, бо навіки Його милосердя!

^136:13 Хто море Червоне розтяв на частини, бо навіки Його милосердя!

^136:14 і серед нього ізраїля перепровадив, бо навіки Його милосердя!

^136:15 і фараона та війська його вкинув у море Червоне, бо навіки Його милосердя!

^136:16 Хто провадив народ Свій в пустині, бо навіки Його милосердя!

^136:17 Хто великих царів повбивав, бо навіки Його милосердя!

^136:18 і потужних царів перебив, бо навіки Його милосердя!

^136:19 Сигона, царя амореян, бо навіки Його милосердя!

^136:20 і Оґа, Башану царя, бо навіки Його милосердя!

^136:21 і Хто землю їхню дав на спадщину, бо навіки Його милосердя!

^136:22 на спадок ізраїлеві, Своєму рабові, бо навіки Його милосердя!

^136:23 Хто про нас пам́ятав у пониженні нашім, бо навіки Його милосердя!

^136:24 і від ворогів наших визволив нас, бо навіки Його милосердя!

^136:25 Хто кожному тілові хліба дає, бо навіки Його милосердя!

^136:26 Дякуйте Богу небесному, бо навіки Його милосердя!

^137:1 Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!

^137:2 На вербах у ньому повісили ми свої арфи,

^137:3 співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!

^137:4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?

^137:5 Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!

^137:6 Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам́ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!…

^137:7 Пам́ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!…

^137:8 Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!

^137:9 Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!…

^138:1 Давидів.
Прославляю Тебе цілим серцем своїм, перед богами співаю Тобі!

^138:2 Вклоняюсь до храму святого Твого, і славлю імення Твоє за Твоє милосердя й за правду Твою, бо звеличив Ти був над усе Своє Ймення та слово Своє!

^138:3 Удень, як взиваю, почуєш мене, підбадьорюєш силою душу мою!

^138:4 Усі земні царі прославлять Тебе, Господи, будуть, бо почують вони слово уст Твоїх,

^138:5 і будуть співати про Господні дороги, бо слава Господня велика,

^138:6 бо високий Господь, але бачить низького, а гордого Він пізнає іздалека!

^138:7 Якщо серед тісноти піду, Ти оживиш мене, на лютість моїх ворогів пошлеш руку Свою, і правиця Твоя допоможе мені,

^138:8 для мене Господь оце виконає!
Твоя милість, о Господи, вічна, чинів Своєї руки не полиш!

^139:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
Господи, випробував Ти мене та й пізнав,

^139:2 Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека.

^139:3 Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш,

^139:4 бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!

^139:5 Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав.

^139:6 Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю!

^139:7 Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?

^139:8 Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти!

^139:9 Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря,

^139:10 то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя!

^139:11 Коли б я сказав: Тільки темрява вкриє мене, і ніч світло для мене,

^139:12 то мене не закриє від Тебе і темрява, і ніч буде світити, як день, і темнота як світло!

^139:13 Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї,

^139:14 Прославляю Тебе, що я дивно утворений!
Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!

^139:15 і кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі!

^139:16 Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…

^139:17 Які дорогі мені стали думки Твої, Боже, як побільшилося їх число,

^139:18 перелічую їх, численніші вони від піску!
Як пробуджуюся, то я ще з Тобою.

^139:19 Якби, Боже, вразив Ти безбожника, а ви, кровожерці, відступітесь від мене!

^139:20 Вони називають підступно Тебе, Твої вороги на марноту пускаються!

^139:21 Отож, ненавиджу Твоїх ненависників, Господи, і Твоїх заколотників бриджусь:

^139:22 повною ненавистю я ненавиджу їх, вони стали мені ворогами!…

^139:23 Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми,

^139:24 і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!

^140:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.

^140:2 Визволь мене від людини лихої, о Господи, бережи мене від насильника,

^140:3 що в серці своїм замишляють злі речі, що війни щодня викликають!

^140:4 Вони гострять свого язика, як той вуж, отрута гадюча під їхніми устами!
Села.

^140:5 Пильнуй мене, Господи, від рук нечестивого, бережи мене від насильника, що задумали стопи мої захитати…

^140:6 Чванливі сховали на мене тенета та шнури, розтягли свою сітку при стежці, сільця розмістили на мене!
Села.

^140:7 Я сказав Господеві: Ти Бог мій, почуй же, о Господи, голос благання мого!

^140:8 Господи, Владико мій, сило мого спасіння, що в день бою покрив мою голову,

^140:9 не виконай, Господи, бажань безбожного, не здійсни його задуму!
Села.

^140:10 Бодай голови не піднесли всі ті, хто мене оточив, бодай зло їхніх уст їх покрило!

^140:11 Хай присок на них упаде, нехай кине Він їх до огню, до провалля, щоб не встали вони!…

^140:12 Злоязична людина щоб міцною вона не була на землі, людина насильства бодай лихо спіймало її, щоб попхнути на погибіль!

^140:13 Я знаю, що зробить Господь правосуддя убогому, присуд правдивий для бідних,

^140:14 тільки праведні дякувати будуть іменню Твоєму, невинні сидітимуть перед обличчям Твоїм!

^141:1 Псалом Давидів.
Господи, кличу до Тебе, поспішися до мене, почуй же мій голос, як кличу до Тебе!

^141:2 Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх як жертва вечірня!

^141:3 Поклади, Господи, сторожу на уста мої, стережи двері губ моїх!

^141:4 Не дай нахилятися серцю моєму до речі лихої, щоб учинки робити безбожністю, із людьми, що чинять переступ, і щоб не ласувався я їхніми присмаками!

^141:5 Як праведний вразить мене, то це милість, а докорить мені, це олива на голову, її не відкине моя голова, бо ще і молитва моя проти їхнього зла.

^141:6 Їхні судді по скелі розкидані, та слова мої вчують, бо приємні вони…

^141:7 Як дрова рубають й розколюють їх на землі, так розкидані наші кістки над отвором шеолу.

^141:8 Бо до Тебе, о Господи, Владико, мої очі, на Тебе надіюсь не зруйновуй мого життя!

^141:9 Бережи Ти від пастки мене, що на мене поставили, та від тенет переступників!

^141:10 Хай безбожні попадають разом до сітки своєї, а я промину!

^142:1 Псалом навчальний, Давида, коли був у печері.
Молитва.

^142:2 Мій голос до Господа, я кличу, мій голос до Господа, я благаю!

^142:3 Перед обличчям Його виливаю я мову свою, про недолю свою я розказую перед обличчям Його,

^142:4 коли омліває мій дух у мені.
А Ти знаєш дорогу мою: на дорозі, якою ходжу, пастку для мене сховали!

^142:5 Праворуч поглянь і побач: немає нікого знайомого, загинув притулок від мене, ніхто не питає за душу мою…

^142:6 Я кличу до Тебе, о Господи, я кажу: Ти моє пристановище, доля моя у країні живих!

^142:7 Прислухайся ж Ти до благання мого, бо зробився я зовсім нужденний!
Визволь мене від моїх переслідників, бо стали сильніші від мене вони!

^142:8 Виведи душу мою із в́язниці, щоб славити Ймення Твоє!
Праведні оточать мене, як учиниш добро надо мною!

^143:1 Псалом Давидів.
Господи, вислухай молитву мою, почуй благання моє в Своїй вірності, у правді Своїй обізвися до мене!

^143:2 і на суд не вступай із рабом Своїм, бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!

^143:3 Бо неприятель переслідує душу мою, топче живую мою до землі…
Посадив мене в темряву, як мерців цього світу!

^143:4 Омліває мій дух у мені, кам́яніє в нутрі моїм серце моє…

^143:5 Я згадую дні стародавні, над усіми Твоїми чинами роздумую, говорю про діла Твоїх рук.

^143:6 Я руки свої простягаю до Тебе, душа моя прагне Тебе, як води пересохла земля!
Села.

^143:7 Поспіши мене вислухати, Господи, дух мій кінчається!
Не ховай Ти від мене обличчя Свого, і нехай я не буду подібний до тих, хто сходить до гробу!

^143:8 Об́яви мені вранці Своє милосердя, бо на Тебе надіюсь, повідом Ти мене про дорогу, якою я маю ходити, бо до Тебе підношу я душу свою!

^143:9 Урятуй мене, Господи, від моїх ворогів, бо до Тебе вдаюся!

^143:10 Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій, добрий Дух Твій нехай попровадить мене по рівній землі!

^143:11 Ради Ймення Свого, о Господи, оживи мене, Своєю правдою виведи душу мою від недолі!

^143:12 А в Своїм милосерді понищ моїх ворогів, і вигуби всіх, хто ненавидить душу мою, бо я раб Твій!

Таджикский

Языки

Ҳалелуёҳ. Номи Парвардигорро сипос гӯед таъриф кунед! Таъриф кунед сипос гӯед, эй бандагони Парвардигор,

Ки дар хонаи Парвардигор меистед: дар саҳнҳои хонаи Худои мо.

Ҳалелуёҳ! Зеро Парвардигор некӯст; номи Ӯро бисароед, зеро дилпазир аст.

Зеро Парвардигор Яъқубро барои Худ баргузидааст, ва Исроилро ҳамчун азизи Худ.

Зеро медонам, ки Парвардигор бузург аст, ва Худованди мо аз ҳамаи худоён бартарӣ дорад.

Парвардигор ҳар чӣ хоҳад, ба амал меоварад: дар осмон ва дар замин, дар баҳрҳо ва дар ҳамаи обҳои азим.

Абрҳоро аз канори замин боло мебардорад; оташакҳоро барқҳоро барои борон ба вуҷуд меоварад; бодро аз ганҷинаҳои Худ берун мекунад.

Ӯ нахустзодагони Мисрро зарба задааст: аз одамизод то чорпо.

Аломатҳо ва мӯъҷизаҳо ба даруни Миср фиристодааст: бар фиръавн ва бар ҳамаи ғуломони вай.

Ӯ халқҳои бисёрро зарба задааст, ва подшоҳони зӯроварро куштааст:

Сихӯн подшоҳи амӯриёнро, ва Ӯҷ подшоҳи Бошонро, ва ҳамаи мамлакатҳои Канъонро.

Ва замини онҳоро мерос додааст: мерос ба қавми Худ Исроил.

Парвардигоро! Номи Ту ҷовидонист. Парвардигоро! Зикри Ёдоварии Ту аз насл ба насл аст.

Зеро Парвардигор қавми Худро доварӣ хоҳад кард, ва бар бандагони Худ дилсӯзӣ хоҳад намуд.

Бутҳои халқҳо нуқра ва тиллоанд, амали дастҳои одамизод.

Онҳо даҳон доранд, вале ҳарф намезананд; чашм доранд, вале намебинанд;

Гӯш доранд, вале гӯш намекунанд, дар даҳонашон низ нафасе нест.

Созандагонашон мисли онҳо хоҳанд буд, ва ҳар касе ки ба онҳо умед мебандад.

Эй хонадони Исроил! Парвардигорро муборак бихонед. Эй хонадони Ҳорун! Парвардигорро муборак бихонед.

Эй хонадони Левӣ! Парвардигорро муборак бихонед. Эй тарсгорони Парвардигор! Парвардигорро муборак бихонед.

Парвардигор аз Сион муборак аст, сокини Уршалим аст. Ҳалелуёҳ!

Парвардигорро сипос гӯед, зеро ки некӯст; зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Худои худоёнро сипос гӯед, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Худованди худовандонро сипос гӯед, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки танҳо Худаш корҳои аҷоиби бузурге мекунад, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки осмонро хирадмандона офаридааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки заминро бар обҳо густурдааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки нурдиҳандаҳои бузург офаридааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист:

Офтобро барои ҳукмронӣ бар рӯз, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Моҳ ва ситорагонро барои ҳукмронӣ бар шаб, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки Мисрро дар нахустзодагони онҳо зарба задааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Ва Исроилро аз миёни онҳо берун овардааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Бо дасти тавоно ва бо бозуи тӯлонӣ, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки баҳри Қулзумро тақсим кардааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Ва Исроилро аз миёнаи он гузарондааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Ва фиръавн ва лашкари вайро дар баҳри Қулзум андохтааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки қавми Худро дар биёбон бурдааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯро, ки подшоҳони бузургро зарба задааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Ва подшоҳони нерумандро куштааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист:

Сиҳӯн подшоҳи амӯриёнро, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Ва Ӯҷ подшоҳи Бошонро, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Ва замини онҳоро мерос додааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист,

Мерос ба бандаи Худ Исроил, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Моро дар хории мо ба ёд овардааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист;

Ва моро аз кинаҷӯёни мо халосӣ додааст, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Ӯ ба тамоми башар ризқу рӯзӣ медиҳад, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Худои осмонро сипос гӯед, зеро меҳру вафои Ӯ ҷовидонист.

Назди дарёҳои Бобил, он ҷо менишастем, низ мегиристем, вақте ки Сионро ба ёд меовардем.

Бар дарахтони бед, ки дар байни он буданд дар миёни онҳо буданд, барбатҳои худро овехтем,

Зеро дар он ҷо асиркунандагони мо аз мо суханони сурудро талаб мекарданд, ва зулмкунандагони мо – шодмониро: «Барои мо аз сурудҳои Сион бихонед».

Чӣ тавр мо суруди Парвардигорро дар замини бегона бихонем?

Агар туро, эй Уршалим, фаромӯш кунам, бигзор дасти ростам маро фаромӯш кунад;

Забонам ба комам бичаспад, агар туро ба ёд наоварам, агар Уршалимро бар аз ҳамаи шодмонии худ бартарӣ надиҳам.

Парвардигоро! Рӯзи Уршалимро ба банӣ писарони Адӯм ёдоварӣ намо, ки гуфта буданд: «Вайрон кунед, аз бунёдаш вайрон кунед!»

Эй духтари Бобили табоҳкор! Хушо касе ки сазои туро диҳад, барои сазое ки ба мо додаӣ.

Хушо касе ки кӯдакони туро гирифта, ба кӯҳпора занад.

Таронаи Довуд. Бо тамоми дилам Туро сипос хоҳам гуфт; дар рӯ ба рӯи худоён зӯрмандон Туро хоҳам сароид.

Сӯи қасри покгоҳи Ту саҷда хоҳам кард, ва номи Туро барои меҳру вафои Ту ва барои ростии Ту ҷалол хоҳам дод сипос хоҳам гуфт; зеро номи Худ ва сухани Худро аз ҳар чиз бузург кардаӣ.

Дар рӯзе ки Туро хондам, ба ман ҷавоб додӣ, қувватро дар ҷонам афзун кардӣ.

Туро, эй Парвардигор, ҳамаи подшоҳони замин ҷалол хоҳанд дод сипос хоҳанд гуфт, вақте ки суханони даҳони Туро бишнаванд,

Ва роҳҳои Парвардигорро хоҳанд сароид, зеро ҷалоли Парвардигор бузург аст.

Ҳарчанд Парвардигор баланд аст, ба замин назар мекунад, ва ҳавобаландро аз дур мешиносад.

Агарчи андаруни тангӣ роҳ меравам, маро зинда хоҳӣ гардонд; бар хашми душманонам дасти Худро равона хоҳӣ кард, ва дасти рости Ту маро наҷот хоҳад дод.

Парвардигор ба ҷойи нафъи ман анҷом хоҳад дод. Парвардигоро! Меҳру вафои Ту ҷовидонист; кори дастҳои Худро тарк накун.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Парвардигоро! Маро тафтиш намудаӣ, ва мешиносӣ.

Ту шинухези маро медонӣ; андешаҳои маро аз дур мефаҳмӣ.

Роҳи ман ва хобгоҳи маро Ту иҳота кардаӣ Роҳравӣ ва хобравии маро санҷидаӣ, ва ҳамаи роҳҳоям ба Ту маълуманд.

Калимае ҳанӯз бар забонам нест, ки Ту, эй Парвардигор, онро пурра медонӣ.

Аз қафо ва аз пеш маро фаро гирифтаӣ, ва кафи Худро бар ман гузоштаӣ.

Дониш бароям ҳайратовар аст, баланд – наметавонам онро бифаҳмам Ин гуна дониш бароям зиёда аҷиб аст: чунон баланд аст, ки онро фаҳмида наметавонам.

Аз Рӯҳи Ту куҷо равам? Ва аз пеши рӯи Ту куҷо гурезам?

Агар ба осмон бароям, он ҷо Ту ҳастӣ, ва агар дар гӯр бистар андозам, он ҷо низ Ту ҳастӣ.

Агар болҳои субҳро гирифта, дар ақсои баҳр сокин шавам,

Дар он ҷо низ дасти Ту маро роҳнамун хоҳад кард хоҳад бурд, ва дасти рости Ту маро нигоҳ хоҳад дошт дастгирӣ хоҳад кард.

Ва агар гӯям: «Албатта Танҳо торикӣ маро ниҳон хоҳад кард, ва шаб барои ман ба ҷои нур паноҳгоҳ хоҳад буд шуд», –

Аммо торикӣ низ аз Ту пинҳон нахоҳад кард, ва шаб мисли рӯз равшан хоҳад шуд: торикӣ – ҳамчун нур хоҳ торикӣ бошад, хоҳ рӯшноӣ.

Зеро Ту гурдаҳои маро офаридаӣ диламро ба вуҷуд овардаӣ, маро бофтаӣ дар шиками модарам бофтаӣ.

Туро ситоиш мекунам ҷалол медиҳам сипос хоҳам гуфт барои он ки ба таври хеле аҷоиб офарида шудаам: корҳои Ту мӯъҷизаноканд аҷоиб аст, ва ҷонам инро нағз медонад.

Устухонхоям Моҳияти Асли ман аз Ту пӯшида набуданд, вақте ки ҳангоме дар ниҳон сохта мешудам, дар жарфиҳои замин ба вуҷуд меомадам дар қаъри замин ба вуҷуд оварда мешудам.

Шаклнагирифта дидаанд маро чашмони Ту Ҷанинамро чашмони Ту дидаанд, ва дар дафтари Ту ҳамаи узвҳоям рӯзҳоям навишта шудаанд, ва рӯзҳои пайдо офарида шудани онҳо, ва барои ман аст яке аз онҳо дар сурате ки ҳеҷ яке аз онҳо ҳанӯз вуҷуд надошт.

Чӣ гуна душворанд гаронбаҳост барои ман андешаҳои Ту, эй Худо, чӣ гуна бузург аст миқдори онҳо!

Агар онҳоро дар шумор оварам, аз рег зиёдтаранд; вақте ки бедор мешавам, ҳанӯз бо Ту ҳастам.

Кошки, эй Худо, бадкорро мемирондӣ ба қатл бирасонӣ! Эй хунхӯрон, аз ман дур шавед!

Онҳо дар бораи Ту бо ҳила найранг сухан меронанд; кинаҷӯёнат душманонат номи Туро беҳуда ба забон мегиранд.

Оё бад намекунам онҳоеро ки Туро, эй Парвардигор, бад мебинанд? Ва оё нафрат намекунам аз онҳое ки бар Ту бармехезанд? Охир бадбинандагони Туро, Парвардигоро, ман бад мебинам ва бо онҳое ки зидди Ту бармехезанд ҷанҷол мекунам.

Бо кинаи пурра ба онҳо кина меварзам; онҳо душманони мананд. Бо нафрати том аз онҳо нафрат мекунам; онҳо душманони ман шуданд.

Маро, эй Худо, тафтиш намо ва диламро бишнос; маро бисанҷ ва андешаҳоямро бидон,

Ва бубин, ки оё роҳам каҷ аст? Ва маро ба роҳи ҷовидона роҳнамо бош некӯ андоз.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.

Маро, эй Парвардигор, аз одами бад бираҳон; аз шахси золим маро муҳофизат намо,

Ки онҳо дар дил қасдҳои бад доранд, ҳар рӯз ҷангу ҷидол ба миён меоваранд.

Забони худро ба сони мор тез мекунанд: заҳри афъӣ зери лабҳои онҳост. Село.

Маро, эй Парвардигор, аз дасти бадкор нигоҳ дор, аз золим маро муҳофизат намо, ки онҳо қасд доранд пойҳои маро лағжонанд.

Ҳавобаландон барои ман чела ва камандҳо пинҳон кардаанд, дар сари роҳ тӯр густурдаанд, домҳо барои ман ниҳодаанд. Село.

Ба Парвардигор гуфтам: «Ту Худои ман ҳастӣ! Ба овози зориҳоям, эй Парвардигор, гӯш андоз!

Парвардигоро! Худовандо! Эй қуввати наҷотам! Дар рӯзи ҷанг ҳарбу зарб сари маро пӯшидаӣ.

Орзуҳои бадкорро, эй Парвардигор, ба иҷро нарасон; қасди бадашро ба амал набарор, то ки ҳавобаланд нашавад». Село.

Бигзор сари онҳоеро, ки гирди маро гирифтаанд, бадии лабҳои худашон бипӯшад.

Бигзор бар онҳо оташпораҳо фурӯ резанд; бигзор онҳо дар оташ фурӯ ғалтанд, ва дар ҷарҳо, то ки бархоста натавонанд.

Шахси бадзабон дар замин пойдор нахоҳад шуд; ғоратгарро золимро бадӣ ба дом дароварда, шикаст хоҳад дод.

Медонам, ки Парвардигор ба зулмдидагон додгарӣ ва ба камбағалон инсоф хоҳад кард.

Ба ростӣ росткорон номи Туро сипос хоҳанд гуфт; росткорон пеши рӯи Ту сокин хоҳанд шуд.

Таронаи Довуд. Парвардигоро! Туро мехонам, сӯи ман шитоб намо; ба овозам гӯш андоз, вақте ки Туро мехонам.

Бигзор дуоям пеши рӯи Ту мисли чун бухур писанд афтад, ва боло кардани кафҳоям мисли ҳадияи шом.

Бар даҳонам, эй Парвардигор, посбоне бимон, ва дари лабҳоямро нигаҳбонӣ намо.

Диламро ба чизи бад моил нагардон, то ки дар роҳи бадӣ бо шахсони бадкирдор амал накунам, ва аз нозу неъмати онҳо начашам.

Росткор маро бизанад – меҳру вафост; ва маро сарзаниш намояд – равған аст барои сарам, ва сарам ба он монеъ нахоҳад шуд; зеро ҳанӯз дуоям бар зидди кирдорҳои бади онҳост.

Доварони онҳо аз болои кӯҳпора партофта хоҳанд шуд, ва он гоҳ суханони маро хоҳанд шунид, зеро ки хушанд.

Мисли он ки замин аз шудгор пора-пора мешавад, устухонҳои мо дар даҳони гӯристон пароканда хоҳанд шуд.

Аммо чашмонам сӯи Ту мебошанд, эй Парвардигор, Худованд! Ба Ту паноҳ мебарам, ҷонамро нобуд накун.

Маро аз доме ки барои ман ниҳодаанд, нигоҳдорӣ намо; ва аз камандҳои бадкирдорон.

Бадкорон дар тӯрҳои худ хоҳанд афтод, дар сурате ки ман сиҳат саломат хоҳам гузашт. Суруди таълимии Довуд; дуои ӯ, вақте ки дар мағора буд.

Бо овози худ сӯи Парвардигор фарёд мекашам, бо овози худ сӯи Парвардигор зорӣ мекунам.

Андӯҳамро пеши Ӯ изҳор менамоям; тангиамро пеши Ӯ баён мекунам.

Вақте ки Ҳангоме рӯҳам дар ман аз ҳол мерафт, Ту роҳи маро медонистӣ; дар роҳе ки меравам, доме барои ман пинҳон кардаанд.

Ба тарафи рост назар андоз ва бубин, ки каси ба ман шиносе нест; гурезгоҳе бароям боқӣ намондааст: касе нест, ки ғами ҷонамро бихӯрад.

Сӯи Ту, эй Парвардигор, фарёд кашидам ва гуфтам: «Ту паноҳгоҳи ман ҳастӣ, ва насибаи ман дар замини зиндаҳо.

Ба зориям диққат намо, зеро бисёр хаста шудаам; маро аз таъқибкунандагонам халосӣ деҳ, зеро ки аз ман пурзӯртаранд.

Ҷонамро аз зиндон берун ор, то ки номи Туро ҷалол диҳам сипос гӯям; росткорон дар ман ифтихор хоҳанд кард, вақте ки ҳангоме Ту ба ман подош медиҳӣ некӯӣ бикунӣ».

Таронаи Довуд. Парвардигоро! Дуои маро бишнав, ба зориҳоям гӯш андоз; дар вафодории Худ ба ман аз рӯи росткории Худ ҷавоб деҳ.

Ва бо бандаи Худ ба мурофиа набиё, зеро ҳеҷ як зиндае нест, ки пеши Ту сафед шуда тавонад.

Зеро ки душман ҷонамро таъқиб менамояд, ҳаётамро ба замин яксон кардааст, маро дар торикиҳо сокин гардондааст, мисли онҳое ки аз куҳан мурдаанд.

Ва рӯҳам дар ман беҳол шудааст; дилам андаруни ман дар ҳайрат афтодааст.

Рӯзҳои куҳанро ба ёд меоварам; ҳамаи корномаҳои Туро аз хаёл мегузаронам; дар бораи амали дастҳои Ту фикру хаёл мекунам.

Дастҳоямро сӯи Ту дароз мекунам; ҷонам мисли замини беоб ташнаи Туст. Село.

Ба зудӣ ба ман ҷавоб деҳ, эй Парвардигор! Рӯҳам хаста шудааст; рӯи Худро аз ман пинҳон надор, ки мабодо мисли чун ба гӯр фурӯравандагон гардам.

Саҳаргоҳон меҳру вафои Худро ба ман бишнавон, зеро ки ба Ту умедворам умед бастаам; роҳеро, ки бо он биравам, ба ман маълум намо, зеро ки ҷонамро сӯи Ту нигаронидаам.

Маро аз душманонам халосӣ деҳ, эй Парвардигор! Ба Ту паноҳ мебарам.

Маро таълим деҳ, то ки иродаи Туро ба ҷо оварам, зеро ки Худои ман Ту ҳастӣ; бигзор Рӯҳи неки Ту маро ба замини ҳамвор раҳнамун кунад роҳнамо бошад.

Ба хотири номи Худ, эй Парвардигор, маро зинда гардон; аз рӯи росткории Худ ҷонамро аз тангӣ берун ор.

Ва аз рӯи меҳру вафои Худ душманонамро нест кун, ва ҳамаи кинаҷӯёни бадхоҳони ҷонамро нобуд кун, зеро ки ман бандаи Ту ҳастам.