Скрыть
138:0
138:4
138:5
138:6
138:10
138:17
138:20
Церковнославянский (рус)
Въ коне́цъ Дави́ду, псало́мъ Заха́рiинъ, въ разсѣ́янiи.
Го́споди, искуси́лъ мя́ еси́ и позна́лъ мя́ еси́: Ты́ позна́лъ еси́ сѣда́нiе мое́ и воста́нiе мое́.
Ты́ разумѣ́лъ еси́ помышле́нiя моя́ издале́ча:
стезю́ мою́ и у́же мое́ Ты́ еси́ изслѣ́довалъ и вся́ пути́ моя́ прови́дѣлъ еси́.
Я́ко нѣ́сть льсти́ въ язы́цѣ мо­е́мъ: се́, Го́споди, Ты́ позна́лъ еси́
вся́ послѣ́дняя и дре́вняя: Ты́ созда́лъ еси́ мя́ и положи́лъ еси́ на мнѣ́ ру́ку Твою́.
Удиви́ся ра́зумъ Тво́й от­ мене́, утверди́ся, не воз­могу́ къ нему́.
Ка́мо пойду́ от­ Ду́ха тво­его́? И от­ лица́ Тво­его́ ка́мо бѣжу́?
А́ще взы́ду на небо, Ты́ та́мо еси́: а́ще сни́ду во а́дъ, та́мо еси́.
А́ще воз­му́ крилѣ́ мо­и́ ра́но и вселю́ся въ послѣ́днихъ мо́ря,
и та́мо бо рука́ Твоя́ наста́витъ мя́, и удержи́тъ мя́ десни́ца Твоя́.
И рѣ́хъ: еда́ тма́ попере́тъ мя́? И но́щь просвѣще́нiе въ сла́дости мо­е́й.
Я́ко тма́ не помрачи́т­ся от­ Тебе́, и но́щь я́ко де́нь просвѣти́т­ся: я́ко тма́ ея́, та́ко и свѣ́тъ ея́.
Я́ко Ты́ созда́лъ {стяжа́лъ} еси́ утро́бы моя́, воспрiя́лъ мя́ еси́ изъ чре́ва ма́тере мо­ея́.
Исповѣ́мся Тебѣ́, я́ко стра́шно удиви́л­ся еси́: чу́дна дѣла́ Твоя́, и душа́ моя́ зна́етъ зѣло́.
Не утаи́ся ко́сть моя́ от­ Тебе́, ю́же сотвори́лъ еси́ въ та́йнѣ, и соста́въ мо́й въ преиспо́днихъ земли́.
Несодѣ́лан­ное мое́ ви́дѣстѣ о́чи Тво­и́, и въ кни́зѣ Тво­е́й вси́ напи́шут­ся: во дне́хъ сози́ждут­ся, и никто́же въ ни́хъ.
Мнѣ́ же зѣло́ че́стни бы́ша дру́зи Тво­и́, Бо́же, зѣло́ утверди́шася влады́че­ст­вiя и́хъ:
изочту́ и́хъ, и па́че песка́ умно́жат­ся: воста́хъ, и еще́ е́смь съ Тобо́ю.
А́ще избiе́ши грѣ́шники, Бо́же: му́жiе крове́й, уклони́теся от­ мене́.
Я́ко ревни́ви есте́ въ помышле́нiихъ, прiи́мутъ въ суету́ гра́ды Твоя́.
Не ненави́дящыя ли Тя́, Го́споди, воз­ненави́дѣхъ, и о вразѣ́хъ Тво­и́хъ иста́яхъ?
Соверше́н­ною не́навистiю воз­ненави́дѣхъ я́: во враги́ бы́ша ми́.
Искуси́ мя, Бо́же, и увѣ́ждь се́рдце мое́: истяжи́ мя и разумѣ́й стези́ моя́:
и ви́ждь, а́ще пу́ть беззако́нiя во мнѣ́, и наста́ви мя́ на пу́ть вѣ́ченъ.
Еврейский
139:1לַמְנַצֵּחַ לְדָוִד מִזְמוֹר;
יְהוָה חֲקַרְתַּנִי, וַתֵּדָע׃
139:2אַתָּה יָדַעְתָּ שִׁבְתִּי וְקוּמִי; בַּנְתָּה לְרֵעִי, מֵרָחוֹק׃
139:3אָרְחִי וְרִבְעִי זֵרִיתָ; וְכָל־דְּרָכַי הִסְכַּנְתָּה׃
139:4כִּי אֵין מִלָּה בִּלְשׁוֹנִי; הֵן יְהוָה, יָדַעְתָּ כֻלָּהּ׃
139:5אָחוֹר וָקֶדֶם צַרְתָּנִי; וַתָּשֶׁת עָלַי כַּפֶּכָה׃
139:6פִּלְאִיָּה (פְּלִיאָה) דַעַת מִמֶּנִּי; נִשְׂגְּבָה, לֹא־אוּכַל לָהּ׃
139:7אָנָה אֵלֵךְ מֵרוּחֶךָ; וְאָנָה, מִפָּנֶיךָ אֶבְרָח׃
139:8אִם־אֶסַּק שָׁמַיִם שָׁם אָתָּה; וְאַצִּיעָה שְּׁאוֹל הִנֶּךָּ׃
139:9אֶשָּׂא כַנְפֵי־שָׁחַר; אֶשְׁכְּנָה, בְּאַחֲרִית יָם׃
139:10גַּם־שָׁם יָדְךָ תַנְחֵנִי; וְתֹאחֲזֵנִי יְמִינֶךָ׃
139:11וָאֹמַר אַךְ־חֹשֶׁךְ יְשׁוּפֵנִי; וְלַיְלָה, אוֹר בַּעֲדֵנִי׃
139:12גַּם־חֹשֶׁךְ לֹא־יַחְשִׁיךְ מִמֶּךָ וְלַיְלָה כַּיּוֹם יָאִיר; כַּחֲשֵׁיכָה, כָּאוֹרָה׃
139:13כִּי־אַתָּה קָנִיתָ כִלְיֹתָי; תְּסֻכֵּנִי, בְּבֶטֶן אִמִּי׃
139:14אוֹדְךָ, עַל כִּי נוֹרָאוֹת, נִפְלֵיתִי נִפְלָאִים מַעֲשֶׂיךָ; וְנַפְשִׁי, יֹדַעַת מְאֹד׃
139:15לֹא־נִכְחַד עָצְמִי, מִמֶּךָּ אֲשֶׁר־עֻשֵּׂיתִי בַסֵּתֶר; רֻקַּמְתִּי, בְּתַחְתִּיּוֹת אָרֶץ׃
139:16גָּלְמִי רָאוּ עֵינֶיךָ, וְעַל־סִפְרְךָ כֻּלָּם יִכָּתֵבוּ יָמִים יֻצָּרוּ; וְלֹא (וְלוֹ) אֶחָד בָּהֶם׃
139:17וְלִי, מַה־יָּקְרוּ רֵעֶיךָ אֵל; מֶה עָצְמוּ רָאשֵׁיהֶם׃
139:18אֶסְפְּרֵם מֵחוֹל יִרְבּוּן; הֱקִיצֹתִי, וְעוֹדִי עִמָּךְ׃
139:19אִם־תִּקְטֹל אֱלוֹהַּ רָשָׁע; וְאַנְשֵׁי דָמִים, סוּרוּ מֶנִּי׃
139:20אֲשֶׁר יֹאמְרֻךָ לִמְזִמָּה; נָשֻׂא לַשָּׁוְא עָרֶיךָ׃
139:21הֲלוֹא־מְשַׂנְאֶיךָ יְהוָה אֶשְׂנָא; וּבִתְקוֹמְמֶיךָ, אֶתְקוֹטָט׃
139:22תַּכְלִית שִׂנְאָה שְׂנֵאתִים; לְאוֹיְבִים, הָיוּ לִי׃
139:23חָקְרֵנִי אֵל וְדַע לְבָבִי; בְּחָנֵנִי, וְדַע שַׂרְעַפָּי׃
139:24וּרְאֵה, אִם־דֶּרֶךְ־עֹצֶב בִּי; וּנְחֵנִי, בְּדֶרֶךְ עוֹלָם׃
Украинский (Огієнко)
139:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
Господи, випробував Ти мене та й пізнав,
139:2 Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека.
139:3 Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш,
139:4 бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!
139:5 Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав.
139:6 Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю!
139:7 Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?
139:8 Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти!
139:9 Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря,
139:10 то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя!
139:11 Коли б я сказав: Тільки темрява вкриє мене, і ніч світло для мене,
139:12 то мене не закриє від Тебе і темрява, і ніч буде світити, як день, і темнота як світло!
139:13 Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї,
139:14 Прославляю Тебе, що я дивно утворений!
Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!
139:15 і кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі!
139:16 Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…
139:17 Які дорогі мені стали думки Твої, Боже, як побільшилося їх число,
139:18 перелічую їх, численніші вони від піску!
Як пробуджуюся, то я ще з Тобою.
139:19 Якби, Боже, вразив Ти безбожника, а ви, кровожерці, відступітесь від мене!
139:20 Вони називають підступно Тебе, Твої вороги на марноту пускаються!
139:21 Отож, ненавиджу Твоїх ненависників, Господи, і Твоїх заколотників бриджусь:
139:22 повною ненавистю я ненавиджу їх, вони стали мені ворогами!…
139:23 Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми,
139:24 і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!
Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Парвардигоро! Маро тафтиш намудаӣ, ва мешиносӣ.
Ту шинухези маро медонӣ; андешаҳои маро аз дур мефаҳмӣ.
Роҳи ман ва хобгоҳи маро Ту иҳота кардаӣ Роҳравӣ ва хобравии маро санҷидаӣ, ва ҳамаи роҳҳоям ба Ту маълуманд.
Калимае ҳанӯз бар забонам нест, ки Ту, эй Парвардигор, онро пурра медонӣ.
Аз қафо ва аз пеш маро фаро гирифтаӣ, ва кафи Худро бар ман гузоштаӣ.
Дониш бароям ҳайратовар аст, баланд – наметавонам онро бифаҳмам Ин гуна дониш бароям зиёда аҷиб аст: чунон баланд аст, ки онро фаҳмида наметавонам.
Аз Рӯҳи Ту куҷо равам? Ва аз пеши рӯи Ту куҷо гурезам?
Агар ба осмон бароям, он ҷо Ту ҳастӣ, ва агар дар гӯр бистар андозам, он ҷо низ Ту ҳастӣ.
Агар болҳои субҳро гирифта, дар ақсои баҳр сокин шавам,
Дар он ҷо низ дасти Ту маро роҳнамун хоҳад кард хоҳад бурд, ва дасти рости Ту маро нигоҳ хоҳад дошт дастгирӣ хоҳад кард.
Ва агар гӯям: «Албатта Танҳо торикӣ маро ниҳон хоҳад кард, ва шаб барои ман ба ҷои нур паноҳгоҳ хоҳад буд шуд», –
Аммо торикӣ низ аз Ту пинҳон нахоҳад кард, ва шаб мисли рӯз равшан хоҳад шуд: торикӣ – ҳамчун нур хоҳ торикӣ бошад, хоҳ рӯшноӣ.
Зеро Ту гурдаҳои маро офаридаӣ диламро ба вуҷуд овардаӣ, маро бофтаӣ дар шиками модарам бофтаӣ.
Туро ситоиш мекунам ҷалол медиҳам сипос хоҳам гуфт барои он ки ба таври хеле аҷоиб офарида шудаам: корҳои Ту мӯъҷизаноканд аҷоиб аст, ва ҷонам инро нағз медонад.
Устухонхоям Моҳияти Асли ман аз Ту пӯшида набуданд, вақте ки ҳангоме дар ниҳон сохта мешудам, дар жарфиҳои замин ба вуҷуд меомадам дар қаъри замин ба вуҷуд оварда мешудам.
Шаклнагирифта дидаанд маро чашмони Ту Ҷанинамро чашмони Ту дидаанд, ва дар дафтари Ту ҳамаи узвҳоям рӯзҳоям навишта шудаанд, ва рӯзҳои пайдо офарида шудани онҳо, ва барои ман аст яке аз онҳо дар сурате ки ҳеҷ яке аз онҳо ҳанӯз вуҷуд надошт.
Чӣ гуна душворанд гаронбаҳост барои ман андешаҳои Ту, эй Худо, чӣ гуна бузург аст миқдори онҳо!
Агар онҳоро дар шумор оварам, аз рег зиёдтаранд; вақте ки бедор мешавам, ҳанӯз бо Ту ҳастам.
Кошки, эй Худо, бадкорро мемирондӣ ба қатл бирасонӣ! Эй хунхӯрон, аз ман дур шавед!
Онҳо дар бораи Ту бо ҳила найранг сухан меронанд; кинаҷӯёнат душманонат номи Туро беҳуда ба забон мегиранд.
Оё бад намекунам онҳоеро ки Туро, эй Парвардигор, бад мебинанд? Ва оё нафрат намекунам аз онҳое ки бар Ту бармехезанд? Охир бадбинандагони Туро, Парвардигоро, ман бад мебинам ва бо онҳое ки зидди Ту бармехезанд ҷанҷол мекунам.
Бо кинаи пурра ба онҳо кина меварзам; онҳо душманони мананд. Бо нафрати том аз онҳо нафрат мекунам; онҳо душманони ман шуданд.
Маро, эй Худо, тафтиш намо ва диламро бишнос; маро бисанҷ ва андешаҳоямро бидон,
Ва бубин, ки оё роҳам каҷ аст? Ва маро ба роҳи ҷовидона роҳнамо бош некӯ андоз.

Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible