Скрыть
Псалом 24 
24:0
24:2
24:5
24:9
24:12
24:16
24:18
24:20
24:21
24:22
Псалом 25 
25:0
25:1
25:3
25:7
25:9
25:10
25:11
Псалом 26 
26:0
26:2
26:6
Псалом 27 
27:0
27:6
27:9
Псалом 28 
28:0
28:2
28:4
28:7
28:8
28:11
Псалом 29 
29:8
29:9
29:11
29:12
Псалом 30 
30:1
30:3
30:5
30:8
30:15
30:18
30:19
30:25
Псалом 31 
31:0
31:3
31:11
Церковнославянский (рус)
Псало́мъ Дави́ду.
Къ Тебѣ́, Го́споди, воз­двиго́хъ ду́шу мою́, Бо́же мо́й, на Тя́ упова́хъ, да не постыжу́ся во вѣ́къ, ниже́ да посмѣю́тмися врази́ мо­и́:
и́бо вси́ терпя́щiи Тя́ не постыдя́т­ся.
Да постыдя́т­ся беззако́н­ну­ю­щiи вотще́.
Пути́ Твоя́, Го́споди, скажи́ ми и стезя́мъ Тво­и́мъ научи́ мя.
Наста́ви мя́ на и́стину Твою́ и научи́ мя: я́ко Ты́ еси́ Бо́гъ Спа́съ мо́й, и Тебе́ терпѣ́хъ ве́сь де́нь.
Помяни́ щедро́ты Твоя́, Го́споди, и ми́лости Твоя́, я́ко от­ вѣ́ка су́ть.
Грѣ́хъ ю́ности мо­ея́ и невѣ́дѣнiя мо­его́ не помяни́: по ми́лости Тво­е́й помяни́ мя Ты́, ра́ди бла́гости Тво­ея́, Го́споди.
Бла́гъ и пра́въ Госпо́дь, сего́ ра́ди законоположи́тъ согрѣша́ющымъ на пути́.
Наста́витъ кро́ткiя на су́дъ, научи́тъ кро́ткiя путе́мъ Сво­и́мъ.
Вси́ путiе́ Госпо́дни ми́лость и и́стина, взыска́ющымъ завѣ́та Его́ и свидѣ́нiя Его́.
Ра́ди и́мене Тво­его́, Го́споди, и очи́сти грѣ́хъ мо́й, мно́гъ бо е́сть.
Кто́ есть человѣ́къ боя́йся Го́спода? Законоположи́тъ ему́ на пути́, его́же изво́ли.
Душа́ его́ во благи́хъ водвори́т­ся, и сѣ́мя его́ наслѣ́дитъ зе́млю.
Держа́ва Госпо́дь боя́щихся Его́, и завѣ́тъ Его́ яви́тъ и́мъ.
О́чи мо­и́ вы́ну ко Го́споду, я́ко То́й исто́ргнетъ от­ сѣ́ти но́зѣ мо­и́.
При́зри на мя́ и поми́луй мя́, я́ко единоро́дъ и ни́щ е́смь а́зъ.
Ско́рби се́рдца мо­его́ умно́жишася, от­ ну́ждъ мо­и́хъ изведи́ мя.
Ви́ждь смире́нiе мое́ и тру́дъ мо́й, и оста́ви вся́ грѣхи́ моя́.
Ви́ждь враги́ моя́, я́ко умно́жишася, и ненавидѣ́нiемъ непра́веднымъ воз­ненави́дѣша мя́.
Сохрани́ ду́шу мою́ и изба́ви мя́, да не постыжу́ся, я́ко упова́хъ на Тя́.
Незло́бивiи и пра́вiи при­­лѣпля́хуся мнѣ́, я́ко потерпѣ́хъ Тя́, Го́споди.
Изба́ви, Бо́же, Изра́иля от­ всѣ́хъ скорбе́й его́.
Псало́мъ Дави́ду.
Суди́ ми, Го́споди, я́ко а́зъ незло́бою мо­е́ю ходи́хъ: и на Го́спода упова́я не изнемогу́.
Искуси́ мя, Го́споди, и испыта́й мя́, разжжи́ утро́бы моя́ и се́рдце мое́.
Я́ко ми́лость Твоя́ предъ очи́ма мо­и́ма е́сть, и благо­угоди́хъ во и́стинѣ Тво­е́й.
Не сѣдо́хъ съ со́нмомъ су́етнымъ, и со законопресту́пными не вни́ду.
Возненави́дѣхъ це́рковь лука́вну­ю­щихъ, и съ нечести́выми не ся́ду.
Умы́ю въ непови́н­ныхъ ру́цѣ мо­и́, и обы́ду же́ртвен­никъ Тво́й, Го́споди,
е́же услы́шати ми́ гла́съ хвалы́ Тво­ея́ и повѣ́дати вся́ чудеса́ Твоя́.
Го́споди, воз­люби́хъ благолѣ́пiе до́му Тво­его́ и мѣ́сто селе́нiя сла́вы Тво­ея́.
Да не погуби́ши съ нечести́выми ду́шу мою́ и съ му́жи крове́й живо́тъ мо́й,
и́хже въ руку́ беззако́нiя, десни́ца и́хъ испо́лнися мзды́.
А́зъ же незло́бою мо­е́ю ходи́хъ: изба́ви мя́, Го́споди, и поми́луй мя́.
Нога́ моя́ ста́ на правотѣ́: въ це́рквахъ благословлю́ Тя, Го́споди.
Псало́мъ Дави́ду, пре́жде пома́занiя
Госпо́дь просвѣще́нiе мое́ и спаси́тель мо́й, кого́ убою́ся? Госпо́дь защи́титель живота́ мо­его́, от­ кого́ устрашу́ся?
Внегда́ при­­ближа́тися на мя́ зло́бу­ю­щымъ, е́же снѣ́сти пло́ти моя́, оскорбля́ющiи мя́ и врази́ мо­и́, ті́и изнемого́ша и падо́ша.
А́ще ополчи́т­ся на мя́ по́лкъ, не убо­и́т­ся се́рдце мое́: а́ще воста́нетъ на мя́ бра́нь, на Него́ азъ упова́ю.
Еди́но проси́хъ от­ Го́спода, то́ взыщу́: е́же жи́ти ми́ въ дому́ Госпо́дни вся́ дни́ живота́ мо­его́, зрѣ́ти ми́ красоту́ Госпо́дню и посѣща́ти хра́мъ святы́й Его́.
Я́ко скры́ мя въ селе́нiи Сво­е́мъ въ де́нь зо́лъ мо­и́хъ, покры́ мя въ та́йнѣ селе́нiя Сво­его́, на ка́мень воз­несе́ мя.
И ны́нѣ се́, воз­несе́ главу́ мою́ на враги́ моя́: обыдо́хъ и пожро́хъ въ селе́нiи Его́ же́ртву хвале́нiя и воскликнове́нiя: пою́ и воспою́ Го́сподеви.
Услы́ши, Го́споди, гла́съ мо́й, и́мже воз­зва́хъ, поми́луй мя́ и услы́ши мя́.
Тебѣ́ рече́ се́рдце мое́: Го́спода взыщу́, взыска́ Тебе́ лице́ мое́, лица́ Тво­его́, Го́споди, взыщу́.
Не от­врати́ лица́ Тво­его́ от­ мене́ и не уклони́ся гнѣ́вомъ от­ раба́ Тво­его́: помо́щникъ мо́й бу́ди, не от­ри́ни мене́ и не оста́ви мене́, Бо́же, Спаси́телю мо́й.
Я́ко оте́цъ мо́й и ма́ти моя́ оста́виста мя́, Госпо́дь же воспрiя́тъ мя́.
Законоположи́ ми, Го́споди, въ пути́ Тво­е́мъ, и наста́ви мя́ на стезю́ пра́вую вра́гъ мо­и́хъ ра́ди.
Не преда́ждь мене́ въ ду́шы стужа́ющихъ ми́: я́ко воста́ша на мя́ свидѣ́теле непра́веднiи, и солга́ непра́вда себѣ́.
Вѣ́рую ви́дѣти блага́я Госпо́дня на земли́ живы́хъ.
Потерпи́ Го́спода, мужа́йся, и да крѣпи́т­ся се́рдце твое́, и потерпи́ Го́спода.
Псало́мъ Дави́ду.
Къ Тебѣ́, Го́споди, воз­зову́, Бо́же мо́й: да не премолчи́ши от­ мене́ {о мнѣ́}: да не когда́ премолчи́ши от­ мене́ {о мнѣ́}, и уподо́блюся низходя́щымъ въ ро́въ.
Услы́ши, Го́споди, гла́съ моле́нiя мо­его́, внегда́ моли́тимися къ Тебѣ́, внегда́ воз­дѣ́ти ми́ ру́цѣ мо­и́ ко хра́му свято́му Тво­ему́.
Не при­­влецы́ мене́ со грѣ́шники, и съ дѣ́ла­ю­щими непра́вду не погуби́ мене́, глаго́лющими ми́ръ съ бли́жними сво­и́ми, зла́я же въ сердца́хъ сво­и́хъ.
Да́ждь и́мъ, Го́споди, по дѣло́мъ и́хъ и по лука́в­ст­ву начина́нiй и́хъ, по дѣло́мъ руку́ и́хъ да́ждь и́мъ, воз­да́ждь воз­дая́нiе и́хъ и́мъ.
Я́ко не разумѣ́ша въ дѣла́ Госпо́дня и въ дѣла́ руку́ Его́: разори́ши я́ и не сози́ждеши я́.
Благослове́нъ Госпо́дь, я́ко услы́ша гла́съ моле́нiя мо­его́.
Госпо́дь помо́щникъ мо́й и защи́титель мо́й: на Него́ упова́ се́рдце мое́, и помо́же ми́, и процвѣте́ пло́ть моя́: и во́лею мо­е́ю исповѣ́мся Ему́.
Госпо́дь утвержде́нiе люді́й Сво­и́хъ и защи́титель спасе́нiй Христа́ Сво­его́ е́сть.
Спаси́ лю́ди Твоя́, и благослови́ достоя́нiе Твое́, и упаси́ я́, и воз­ми́ {и воз­неси́} я́ до вѣ́ка.
Псало́мъ Дави́ду, исхо́да ски́нiи.
Принеси́те Го́сподеви, сы́нове Бо́жiи, при­­неси́те Го́сподеви сы́ны о́вни, при­­неси́те Го́сподеви сла́ву и че́сть:
при­­неси́те Го́сподеви сла́ву и́мени Его́: поклони́теся Го́сподеви во дворѣ́ святѣ́мъ Его́.
Гла́съ Госпо́день на вода́хъ, Бо́гъ сла́вы воз­гремѣ́, Госпо́дь на вода́хъ мно́гихъ.
Гла́съ Госпо́день въ крѣ́пости, гла́съ Госпо́день въ великолѣ́пiи.
Гла́съ Го́спода, сокруша́ющаго ке́дры: и стры́етъ Госпо́дь ке́дры Лива́нскiя,
и истни́тъ я́ я́ко телца́ Лива́нска: и воз­лю́блен­ный я́ко сы́нъ единоро́жь.
Гла́съ Го́спода, пресѣца́ющаго пла́мень огня́.
Гла́съ Го́спода, стряса́ющаго пусты́ню: и стрясе́тъ Госпо́дь пусты́ню Кадді́йскую.
Гла́съ Госпо́день, сверша́ющiй еле́ни, и от­кры́етъ дубра́вы: и въ хра́мѣ Его́ вся́кiй глаго́летъ сла́ву.
Госпо́дь пото́пъ населя́етъ, и ся́детъ Госпо́дь Ца́рь въ вѣ́къ.
Госпо́дь крѣ́пость лю́демъ Сво­и́мъ да́стъ, Госпо́дь благослови́тъ лю́ди Своя́ ми́ромъ.
Псало́мъ пѣ́сни обновле́нiя до́му Дави́дова.
Вознесу́ Тя, Го́споди, я́ко подъя́лъ мя́ еси́, и не воз­весели́лъ еси́ враго́въ мо­и́хъ о мнѣ́.
Го́споди Бо́же мо́й, воз­зва́хъ къ Тебѣ́, и изцѣли́лъ мя́ еси́.
Го́споди, воз­ве́лъ еси́ от­ а́да ду́шу мою́, спа́слъ мя́ еси́ от­ низходя́щихъ въ ро́въ.
По́йте Го́сподеви, преподо́бнiи Его́, и исповѣ́дайте па́мять святы́ни Его́:
я́ко гнѣ́въ въ я́рости Его́, и живо́тъ въ во́ли Его́: ве́черъ водвори́т­ся пла́чь, и зау́тра ра́дость.
А́зъ же рѣ́хъ во оби́лiи мо­е́мъ: не подви́жуся во вѣ́къ.
Го́споди, во́лею Тво­е́ю пода́ждь добро́тѣ мо­е́й си́лу: от­врати́лъ же еси́ лице́ Твое́, и бы́хъ смуще́нъ.
Къ Тебѣ́, Го́споди, воз­зову́, и къ Бо́гу мо­ему́ помолю́ся.
Ка́я по́льза въ кро́ви мо­е́й, внегда́ сходи́ти ми́ во истлѣ́нiе? Еда́ исповѣ́ст­ся Тебѣ́ пе́рсть? Или́ воз­вѣсти́тъ и́стину Твою́?
Слы́ша Госпо́дь и поми́лова мя́: Госпо́дь бы́сть помо́щникъ мо́й.
Обрати́лъ еси́ пла́чь мо́й въ ра́дость мнѣ́, растерза́лъ еси́ вре́тище мое́ и препоя́салъ мя́ еси́ весе́лiемъ,
я́ко да воспо­е́тъ Тебѣ́ сла́ва моя́, и не умилю́ся. Го́споди Бо́же мо́й, во вѣ́къ исповѣ́мся Тебѣ́.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду, изступле́нiя.
На Тя́, Го́споди, упова́хъ, да не постыжу́ся во вѣ́къ: пра́вдою Тво­е́ю изба́ви мя́ и изми́ мя.
Приклони́ ко мнѣ́ у́хо Твое́, ускори́ изъя́ти мя́: бу́ди ми́ въ Бо́га защи́тителя и въ до́мъ при­­бѣ́жища, е́же спасти́ мя.
Я́ко держа́ва моя́ и при­­бѣ́жище мое́ еси́ Ты́: и и́мене Тво­его́ ра́ди наста́виши мя́ и препита́еши мя́.
Изведе́ши мя́ от­ сѣ́ти сея́, ю́же скры́ша ми́: я́ко Ты́ еси́ защи́титель мо́й, Го́споди.
Въ ру́цѣ Тво­и́ предложу́ ду́хъ мо́й: изба́вилъ мя́ еси́, Го́споди Бо́же и́стины.
Возненави́дѣлъ еси́ храня́щыя суеты́ вотще́: а́зъ же на Го́спода упова́хъ.
Возра́дуюся и воз­веселю́ся о ми́лости Тво­е́й, я́ко при­­зрѣ́лъ еси́ на смире́нiе мое́, спа́слъ еси́ от­ ну́ждъ ду́шу мою́
и нѣ́си мене́ затвори́лъ въ рука́хъ вра́жiихъ, поста́вилъ еси́ на простра́н­нѣ но́зѣ мо­и́.
Поми́луй мя́, Го́споди, я́ко скорблю́: смяте́ся я́ростiю о́ко мое́, душа́ моя́ и утро́ба моя́.
Я́ко изчезе́ въ болѣ́зни живо́тъ мо́й, и лѣ́та моя́ въ воз­дыха́нiихъ: изнемо́же нището́ю крѣ́пость моя́, и ко́сти моя́ смято́шася.
От всѣ́хъ вра́гъ мо­и́хъ бы́хъ поноше́нiе, и сосѣ́домъ мо­и́мъ зѣло́, и стра́хъ зна́емымъ мо­и́мъ: ви́дящiи мя́ во́нъ бѣжа́ша от­ мене́.
Забве́нъ бы́хъ я́ко ме́ртвъ от­ се́рдца: бы́хъ я́ко сосу́дъ погубле́нъ.
Я́ко слы́шахъ гажде́нiе {укоре́нiе} мно́гихъ живу́щихъ о́крестъ: внегда́ собра́тися и́мъ вку́пѣ на мя́, прiя́ти ду́шу мою́ совѣща́ша.
А́зъ же на Тя́, Го́споди, упова́хъ, рѣ́хъ: Ты́ еси́ Бо́гъ мо́й.
Въ руку́ Твое́ю жре́бiи мо­и́: изба́ви мя́ изъ руки́ вра́гъ мо­и́хъ и от­ гоня́щихъ мя́.
Просвѣти́ лице́ Твое́ на раба́ Тво­его́: спаси́ мя ми́лостiю Тво­е́ю.
Го́споди, да не постыжу́ся, я́ко при­­зва́хъ Тя́: да постыдя́т­ся нечести́вiи, и сни́дутъ во а́дъ.
Нѣ́мы да бу́дутъ устны́ льсти́выя, глаго́лющыя на пра́веднаго беззако́нiе, горды́нею и уничиже́нiемъ.
Ко́ль мно́гое мно́же­с­т­во бла́гости Тво­ея́, Го́споди, ю́же скры́лъ еси́ боя́щымся Тебе́, содѣ́лалъ еси́ упова́ющымъ на Тя́, предъ сы́ны человѣ́ческими:
скры́еши и́хъ въ та́йнѣ лица́ Тво­его́ от­ мяте́жа человѣ́ческа, покры́еши и́хъ въ кро́вѣ от­ прерѣка́нiя язы́къ.
Благослове́нъ Госпо́дь, я́ко удиви́ ми́лость Свою́ во гра́дѣ огражде́нiя.
А́зъ же рѣ́хъ во изступле́нiи мо­е́мъ: от­ве́рженъ е́смь от­ лица́ о́чiю Твое́ю: сего́ ра́ди услы́шалъ еси́ гла́съ моли́твы мо­ея́, внегда́ воз­зва́хъ къ Тебѣ́.
Возлюби́те Го́спода, вси́ преподо́бнiи Его́: я́ко и́стины взыска́етъ Госпо́дь и воз­дае́тъ изли́ше творя́щымъ горды́ню.
Мужа́йтеся, и да крѣпи́т­ся се́рдце ва́­ше, вси́ упова́ющiи на Го́спода.
Псало́мъ Дави́ду, ра́зума.
Блаже́ни, и́хже оста́вишася беззако́нiя, и и́хже при­­кры́шася грѣси́.
Блаже́нъ му́жъ, ему́же не вмѣни́тъ Госпо́дь грѣха́, ниже́ е́сть во устѣ́хъ его́ ле́сть.
Я́ко умолча́хъ, обетша́ша ко́сти моя́, от­ е́же зва́ти ми́ ве́сь де́нь,
я́ко де́нь и но́щь отяготѣ́ на мнѣ́ рука́ Твоя́: воз­врати́хся на стра́сть, егда́ унзе́ ми те́рнъ.
Беззако́нiе мое́ позна́хъ и грѣха́ мо­его́ не покры́хъ, рѣ́хъ: исповѣ́мъ на мя́ беззако́нiе мое́ Го́сподеви: и Ты́ оста́вилъ еси́ нече́стiе се́рдца мо­его́.
За то́ помо́лит­ся къ Тебѣ́ вся́къ преподо́бный во вре́мя благопотре́бно: оба́че въ пото́пѣ во́дъ мно́гихъ къ нему́ не при­­бли́жат­ся.
Ты́ еси́ при­­бѣ́жище мое́ от­ ско́рби обдержа́щiя мя́: ра́досте моя́, изба́ви мя́ от­ обыше́дшихъ мя́.
Вразумлю́ тя, и наста́влю тя́ на пу́ть се́й, въ о́ньже по́йдеши: утвержу́ на тя́ о́чи Мо­и́.
Не бу́дите я́ко ко́нь и ме́скъ, и́мже нѣ́сть ра́зума: брозда́ми и уздо́ю че́люсти и́хъ востя́гнеши, не при­­ближа́ющихся къ тебѣ́.
Мно́ги ра́ны грѣ́шному: упова́ющаго же на Го́спода ми́лость обы́детъ.
Весели́теся о Го́сподѣ и ра́дуйтеся пра́веднiи, и хвали́теся, вси́ пра́вiи се́рдцемъ.
Украинский (Огієнко)
25:1 Давидів.
До Тебе підношу я, Господи, душу свою,
25:2 Боже мій, я на Тебе надіюсь, нехай же я не засоромлюсь, нехай не радіють мої вороги ради мене!
25:3 Не будуть також посоромлені всі, хто на Тебе надіється, та нехай посоромляться ті, хто на Тебе встає надаремно!
25:4 Дороги Твої дай пізнати мені, Господи, стежками Своїми мене попровадь,
25:5 провадь мене в правді Своїй і навчи Ти мене, бо Ти Бог спасіння мого, кожен день я на Тебе надіюсь!
25:6 Пам́ятай милосердя Своє, о мій Господи, і ласки Свої, бо відвічні вони!
25:7 Гріхи молодечого віку мого та провини мої не пригадуй, пам́ятай мене, Господи, в ласці Своїй через добрість Свою!
25:8 Господь добрий та праведний, тому грішних навчає в дорозі,
25:9 Він провадить покірних у правді, і лагідних навчає дороги Своєї!
25:10 Всі Господні стежки милосердя та правда для тих, хто Його заповіта й свідоцтва додержує.
25:11 Ради Ймення Свого, о Господи, прости мені прогріх, великий бо він!
25:12 Хто той чоловік, що боїться він Господа?
Він наставить його на дорогу, котру має вибрати:
25:13 душа його житиме в щасті, і насіння його вспадку землю!
25:14 Приязнь Господня до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він звістить їм.
25:15 Мої очі постійно до Господа, бо Він з пастки витягує ноги мої.
25:16 Обернися до мене й помилуй мене, я ж бо самітний та бідний!
25:17 Муки серця мого поширились, визволь мене з моїх утисків!
25:18 Подивися на горе моє та на муку мою, і прости всі гріхи мої!
25:19 Подивись на моїх ворогів, як їх стало багато, вони лютою ненавистю ненавидять мене!…
25:20 Пильнуй же моєї душі та мене хорони, щоб не бути мені засоромленим, бо надіюсь на Тебе!
25:21 Невинність та правда нехай оточають мене, бо надіюсь на Тебе!
25:22 Визволи, Боже, ізраїля від усіх його утисків!
26:1 Давидів.
Суди мене, Господи, бо ходив я в своїй непорочності, і надіявсь на Господа, тому не спіткнуся!
26:2 Перевір мене, Господи, і випробуй мене, перетопи мої нирки та серце моє,
26:3 бо перед очима моїми Твоє милосердя, і в правді Твоїй я ходив.
26:4 Не сидів я з людьми неправдивими, і не буду ходити з лукавими,
26:5 я громаду злочинців зненавидів, і з грішниками я сидіти не буду.
26:6 Умию в невинності руки свої, й обійду Твого, Господи, жертівника,
26:7 щоб хвалу Тобі голосно виголосити, та звістити про всі чуда Твої.
26:8 Господи, полюбив я оселю дому Твого, і місце перебування слави Твоєї.
26:9 Не губи Ти моєї душі з нечестивими, та мого життя з кровожерами,
26:10 що в руках їх злодійство, що їхня правиця наповнена підкупом.
26:11 А я буду ходити в своїй непорочності, визволь мене та помилуй мене!
26:12 Нога моя стала на рівному місці, на зборах я благословлятиму Господа!
27:1 Давидів.
Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись?
Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?
27:2 Коли будуть зближатись до мене злочинці, щоб жерти їм тіло моє, мої напасники та мої вороги, вони спотикнуться й попадають!…
27:3 коли проти мене розложиться табір, то серце моє не злякається, коли проти мене повстане війна, я надіятись буду на те, на поміч Його!
27:4 Одного прошу я від Господа, буду жадати того, щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати!
27:5 бо Він заховає мене дня нещастя в Своїй скинії, сховає мене потаємно в Своєму наметі, на скелю мене проведе!
27:6 А тепер піднесеться моя голова понад ворогами моїми навколо мене, і я в Його скинії буду приносити жертви при відзвуках сурм, і я буду співати та грати Господеві!
27:7 Почуй, Господи, голос мій, коли кличу, і помилуй мене, і озвися до мене!
27:8 За Тебе промовило серце моє: Шукайте Мого лиця!
тому, Господи, буду шукати обличчя Твого:
27:9 не ховай же від мене обличчя Свого, у гніві Свого раба не відкинь!
Ти був мені поміч, не кидай мене, і не лишай мене, Боже спасіння мого,
27:10 бо мій батько та мати моя мене кинули, та Господь прийме мене!
27:11 Дорогу Свою покажи мені, Господи, і провадь мене стежкою рівною, ради моїх ворогів!
27:12 Не видай мене на сваволю моїх ворогів, бо повстали на мене ті свідки облудні та неправдомовці,
27:13 немов би не вірував я, що в країні життя я побачу Господнє добро!
27:14 Надійся на Господа, будь сильний, і хай буде міцне твоє серце, і надійся на Господа!
28:1 Давидів.
До Тебе я кличу, о Господи скеле моя, не будь же безмовним до мене, бо коли Ти замовкнеш до мене, я стану подібний до тих, що сходять до гробу…
28:2 Почуй голос благання мого, як я кличу до Тебе, коли руки свої я підношу до храму святого Твого!
28:3 Не хапай мене з грішними й тими, хто чинить безправство, хто плете своїм ближнім про мир, але зло в їхнім серці!
28:4 Віддай їм за їхнім учинком, і за злом їхніх учинків, згідно з ділом їхніх рук Ти їм дай, верни їм заслужене ними,
28:5 бо вони не вдивляються в чинність Господню й діла Його рук, нехай їх поруйнує, й нехай не будує Він їх!
28:6 Благословенний Господь, бо Він почув голос благання мого!
28:7 Господь моя сила та щит мій, на нього надіялось серце моє, й Він мені допоміг, і втішилося моє серце, і співом своїм я прославлю Його!
28:8 Господь сила народу Свого, і захист спасіння Свого помазанця!
28:9 Спаси Свій народ, і поблагослови спадщину Свою, і спаси їх, і піднось їх навіки!
29:1 Псалом Давидів.
Дайте Господу, Божі сини, дайте Господу славу та силу!
29:2 Дайте Господу славу імення Його, у препишній святині впадіть перед Господом!
29:3 Голос Господній над водами, Бог слави гримить, Господь над великими водами!
29:4 Голос Господній із силою, голос Господній з величністю.
29:5 Голос Господній ламає кедрини, голос Господній торощить кедрини ливанські.
29:6 Він примусить скакати Ливан як теля, та Сиріон, мов молоду антилопу.
29:7 Голос Господній викрешує полум́я огняне,
29:8 голос Господній пустиню тремтіти примушує, Господь чинить пустелю Кадеша тремтячою.
29:9 Голос Господній примушує лані тремтіти, й ліси обнажає, а в храмі Його все належне Йому виголошує: Слава!
29:10 Господь пробував в час потопу, і буде Господь пробувати повік віку Царем!
29:11 Господь подасть силу народу Своєму, Господь поблагословить миром народ Свій!
30:1 Псалом Давидів.
Пісня освячення дому.
30:2 Буду тебе величати, о Господи, бо Ти з глибини мене витяг, і не потішив моїх ворогів ради мене!
30:3 Господи, Боже мій, я кликав до Тебе, і мене вздоровив Ти.
30:4 Господи, вивів Ти душу мою із шеолу, Ти мене оживив, щоб в могилу не сходити мені!
30:5 Співайте Господеві, святії Його, й славте пам́ять святині Його!
30:6 Бо хвилю триває Він у гніві Своїм, все життя в Своїй ласці: буває увечорі плач, а радість на ранок!
30:7 А я говорив був у мирі своєму: Я не захитаюсь навіки!
30:8 Господи, в ласці Своїй Ти поставив мене на горі моїх сил.
Як лице Своє Ти заховав, то збентежився я.
30:9 До Тебе я кличу, о Господи, і благаю я Господа:
30:10 Яка користь із крови моєї, коли я до гробу зійду?
Чи хвалити Тебе буде порох?
Чи він виявить правду Твою?
30:11 Почуй, Господи, і помилуй мене, Господи, будь мені помічником!
30:12 Ти перемінив мені плач мій на радість, жалобу мою розв́язав, і підперезав мене радістю,
30:13 щоб славу співала людина Тобі й не замовкла!
Господи, Боже мій, повік славити буду Тебе!
31:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
31:2 На Тебе надіюсь я, Господи, хай не буду повік засоромлений, визволь мене в Своїй правді!
31:3 Нахили Своє ухо до мене, скоро мене порятуй, стань для мене могутньою скелею, домом твердині, щоб спас Ти мене!
31:4 Бо ти скеля моя та твердиня моя, і ради Ймення Свого Ти будеш провадити мене й керувати мене!
31:5 Ти витягнеш з пастки мене, що на мене таємно поставили, бо Ти сила моя!
31:6 У руку Твою доручаю я духа свого, і Ти мене визволиш, Господи, Боже правди!
31:7 Я зненавидив всіх, хто шанує бовванів марних, я ж надіюсь на Господа.
31:8 Я буду радіти та тішитися в Твоїй милості, що побачив Ти горе моє, що приглянувся Ти до скорботи моєї душі,
31:9 і мене не віддав в руку ворога, на місці розлогім поставив Ти ноги мої!
31:10 Помилуй мене, Господи, бо тісно мені, від горя вже виснажилось моє око, душа моя й нутро моє,
31:11 бо скінчилось життя моє в смутку, а роки мої у квилінні, моя сила спіткнулася через мій гріх, і виснажились мої кості!
31:12 Я в усіх ворогів своїх став посміховищем, надто сусідам своїм, і страхіттям знайомим моїм, хто бачить надворі мене утікають від мене!
31:13 Я забутий у серці, немов той небіжчик, став я немов та розбита посудина…
31:14 Бо чую багато шептання, страхання навколо, як змовляються разом на мене, вони замишляють забрати мою душу,
31:15 а я покладаю надію на Тебе, о Господи, я кажу: Ти мій Бог!
31:16 В Твою руку кладу свою долю, Ти ж визволь мене від руки ворогів моїх і моїх переслідників!
31:17 Хай засяє обличчя Твоє на Твого раба, та спаси мене в ласці Своїй,
31:18 Господи, щоб не бути мені посоромленим, що кличу до Тебе!
Нехай посоромлені будуть безбожні, хай замовкнуть та йдуть до шеолу,
31:19 нехай заніміють облудні уста, що гидоту говорять на праведного із пихою й погордою!
31:20 Яка величезна Твоя доброта, яку заховав Ти для тих, хто боїться Тебе, яку приготовив для тих, хто на Тебе надіється перед людськими синами!
31:21 Ти їх у заслоні обличчя Свого заховаєш від людських тенет, Ти їх від лихих язиків у наметі сховаєш!
31:22 Благословенний Господь, що вчинив мені милість чудовну Свою в оборонному місті!
31:23 А я говорив у своїм побентеженні: Я відрізаний з-перед очей Твоїх!
Та дійсно Ти вислухав голос благання мого, коли я до Тебе взивав…
31:24 Любіть Господа, усі святії Його, стереже Господь вірних, а гордому з лишком відплачує.
31:25 Будьте сильні, і хай буде міцне ваше серце, усі, хто надію покладає на Господа!
32:1 Давидів.
Пісня навчальна.
Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито,
32:2 блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!
32:3 Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму,
32:4 бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху!
Села.
32:5 Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї.
Я сказав був: Признаюся в проступках своїх перед Господом!
і провину мого гріха Ти простив.
Села.
32:6 Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!
32:7 Ти покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння!
Села.
32:8 Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе!
32:9 Не будьте, як кінь, як той мул нерозумні, що їх треба приборкати оздобою їхньою вудилом і вуздечкою, як до тебе вони не зближаються.
32:10 Багато хворіб на безбожного, хто ж надію свою покладає на Господа того милість оточує!
32:11 Веселітесь у Господі, і тіштеся, праведні, і співайте із радістю, всі щиросерді!
Таронаи Довуд. Сӯи Ту, эй Парвардигор, ҷонамро баланд мекунам.
Эй Худои ман! Ба Ту таваккал кардаам, хиҷил шарманда нахоҳам шуд, душманонам бар ман тантана нахоҳанд кард;
Ҳамаи умедворони Ту низ шарманда хиҷил нахоҳанд шуд; онҳое ки бесабаб хиёнат мекунанд, хиҷил хоҳанд шуд.
Роҳҳои Худро, эй Парвардигор, ба ман маълум намо, роҳҳои Худро ба ман таълим деҳ.
Ба ростии Худ маро раҳнамоӣ бикун ҳидоят намо, ва маро таълим деҳ, зеро ки Ту Худои наҷоти ман ҳастӣ; ҳар рӯз ба Ту умедворам.
Парвардигоро! Марҳаматҳо ва меҳру вафоҳои эҳсонҳои Худро ба ёд ор, зеро ки онҳо аз ҷовидон азал буданд.
Хатоҳои ҷавонӣ ва ҷиноятҳои маро ба ёд наор; аз рӯи меҳру вафои Худ Ту маро ёд кун, ба хотири некии меҳрубонии Худ, эй Парвардигор!
Парвардигор некӯ ва росткор аст, бинобар ин ба хатокорон роҳ нишон медиҳад,
Нармдилонро Фурӯтанонро ба роҳи инсоф меандозад, ва ба нармдилон фурӯтанон роҳи Худро таълим медиҳад.
Ҳамаи роҳҳои Парвардигор марҳамат меҳрубонӣ ва ростист, барои онҳое ки паймони Ӯ ва гувоҳиҳои шаҳодатҳои Ӯро риоя мекунанд.
Ба хотири номи Худ, эй Парвардигор, гуноҳи маро бубахш, гарчанде ки бузург аст.
Кист он касе ки аз Парвардигор метарсад? Вайро ӯ ба роҳе ки интихоб намудааст, ҳидоят раҳнамоӣ хоҳад кард.
Ҷони вай дар некӣ сокин хоҳад шуд, ва зурёти вай вориси замин хоҳанд буд.
Сирри Парвардигор бо тарсгорони Ӯст, ва паймони Худро ба онҳо маълум мекунад.
Чашмонам ҳамеша сӯи Парвардигор ҳастанд, зеро ки Ӯ пойҳои маро аз дом берун меоварад.
Ба ман рӯ овар, ва ба ман марҳамат раҳм намо, зеро ки танҳо ва мискин бечора ҳастам.
Ғуссаҳои дилам афзудаанд; маро аз бадбахтиҳоям мусибатҳоям берун ор;
Ба мискинӣ бечорагӣ ва азоби ман назар кун, ва ҳамаи хатоҳоямро бубахш.
Ба душманонам назар андоз, ки чӣ қадар бисёр шудаанд, ва чӣ гуна кинаи гарме сахте ба ман меварзанд.
́Ҷонамро муҳофизат намо, ва маро халосӣ деҳ, то хиҷил шарманда нашавам, зеро ки ба Ту паноҳ бурдаам.
Бигзор беайбӣ ва росткорӣ нигаҳбони ман бошанд, зеро ки ба Ту умед мебандам.
Исроилро, эй Худо, аз ҳамаи тангиҳои вай раҳоӣ деҳ.

Тарони Довуд. Маро дар доварӣ ҳимоя намо, эй Парвардигор, зеро ки ман дар беайбии худ рафтор кардаам, ва ба Парвардигор таваккал намудаам, пас пешпо нахоҳам хӯрд.
Маро имтиҳон намо, эй Парвардигор, ва маро биозмой; дарунам ботинам ва диламро бигудоз;
Зеро ки меҳру вафои Ту пеши назари ман аст, ва дар ростии Ту рафтор кардаам;
Бо мардуми каҷрафтор нанишастаам, ва бо дурӯягон нахоҳам рафт;
Аз ҷамоати бадкешон нафрат дорам, ва бо бадкорон нахоҳам нишаст;
Кафҳоямро ба покӣ беайбӣ хоҳам шуст, ва гирди қурбонгоҳи Ту, эй Парвардигор, хоҳам гашт,
То ки овози шукронаи худро бишнавонам, ва ҳамаи корҳои аҷоиби Туро нақл намоям.
Парвардигоро! Макони хонаи Туро дӯст медорам, ва ҷои манзили ҷалоли Туро.
Ҷонамро бо хатокорон ва ҳаётамро бо хунхӯрон нобуд накун,
Ки дар дастҳошон расвоӣ бадахлоқӣ аст, ва дасти росташон пур аз пора.
Валекин ман дар беайбии худ рафтор мекунам; маро раҳоӣ деҳ ва ба ман марҳамат раҳм намо.
Поям дар ҷои ҳамвор истодааст; дар ҷамъомадҳо Парвардигорро муборак хоҳам хонд.

Таронаи Довуд. Парвардигор нури ман ва наҷоти ман аст: аз кӣ тарсон бошам? Парвардигор истеҳкоми паноҳи ҷони ман аст: аз кӣ ҳаросон бошам?
Вақте ки бадкешон ба ман наздик шуданд, то ки гӯшти маро бихӯранд, бадхоҳонам ва душманонам худашон пешпо хӯрда ноком шуда лағжида, афтоданд.
Агар лашкаре бар ман фуруд ояд, дар миёнагири душман бимонам, дилам нахоҳад тарсид; агар бар зидди ман ҷанг барпо шавад, дар он сурат низ таваккал хоҳам кард.
Як чизро аз Парвардигор пурсидаам, ва онро хоҳам талабид, ки тамоми рӯзҳои умри худ дар хонаи Парвардигор сокин бошам, марҳамати зебоии Парвардигорро мушоҳида намоям ва ба маъбади Ӯ равам дар қасри Ӯ мулоҳиза кунам;
Зеро ки маро дар рӯзи тира дар хаймаи Худ пинҳон хоҳад дошт, дар паноҳи хиргоҳи чодари Худ руст хоҳад кард, бар кӯҳпора баланд хоҳад бардошт.
Ва ҳоло сарам бар душманонам, ки гирди маро гирифтаанд, баланд хоҳад шуд, ва дар хаймаи Ӯ қурбониҳои шодиёна хоҳам овард, барои Парвардигор суруд хоҳам хонд ва Ӯро хоҳам сароид.
Парвардигоро! Ба ман, ки бо овози худ мехонам, гӯш андоз, ва ба ман марҳамат раҳм намо ва ба ман ҷавоб деҳ маро бишнав.
Дилам аз ҷониби Ту мегӯяд: «Ҷӯёи рӯи Ман бошед»; ва ман, эй Парвардигор, ҷӯёи рӯи Ту хоҳам буд.
Рӯи Худро аз ман пинҳон надор; бандаи Худро дар ғазабат напарто; Ту мададгори ёрирасони ман будӣ; маро рад накун ва тарк накун, эй Худои наҷоти ман!
Зеро ки падару модарам маро тарк кардаанд, вале Парвардигор маро пазироӣ менамояд.
Роҳи Худро, эй Парвардигор, ба ман таълим деҳ, ва маро, бар зидди хости хилофи иродаи бадхоҳонам, ба роҳи рост андоз.
Маро ба дасти душманонам насупор, зеро ки шоҳидони дурӯғгӯй ва бадхоҳон бар ман бархостаанд.
Лекин бовар мекунам, ки лутфи некии Парвардигорро дар замини зиндаҳо хоҳам дид.
Ба Парвардигор умедвор бош, устувор бош, ва дилат зӯр қавӣ хоҳад шуд; ба Парвардигор умедвор бош.

Таронаи Довуд. Сӯи Ту, эй Парвардигор, мехонам. Эй кӯҳпораи ман, аз пешам хомӯш нагузар: мабодо аз пешам хомӯш гузарӣ, ва ман мисли фурӯравандагони гӯр гардам.
Овози зориҳои маро бишнав, вақте ки аз Ту ёрӣ мехоҳам ва дастҳои худро сӯи ҳарами поки Ту мебардорам.
Маро бо бадкорон ва бадкирдорон нобуд накун, ки бо ёронашон дар бораи сулҳу осоиштагӣ сухан меронанд, вале бадӣ дар дил доранд.
Ба онҳо мувофиқи корҳошон, мувофиқи кирдорҳои бадашон мукофот деҳ; мувофиқи корҳои дастҳошон ба онҳо подош деҳ; сазояшонро ба онҳо баргардон.
Азбаски ба корномаҳои Парвардигор ва ба корҳои дастҳои Ӯ диққат намедиҳанд, онҳоро хароб хоҳад кард ва бино нахоҳад намуд.
Парвардигор муборак аст, зеро ки овози зориҳои маро шунидааст.
Парвардигор қуввати ман ва сипари ман аст; дилам ба Ӯ таваккал намуд, ва ман мадад ёфтам, ва дилам шод шуд, ва Ӯро бо суруди худ сипос хоҳам гуфт.
Парвардигор қуввати қавми Худ ва истеҳкоми қалъаи наҷоти масеҳи Худ мебошад.
Қавми Худро наҷот деҳ ва мероси Худро баракат фармо; онҳоро чӯпонӣ бикун ва барафроз ҷовидона!

Таронаи Довуд. Парвардигорро васф гӯед, эй фарзандони Худо! Барои Парвардигор васфи ҷалол ва қувватро бигӯед.
Барои Парвардигор васфи ҷалоли номи Ӯро бигӯед; ба Парвардигор дар зиннати арҷмандии покӣ саҷда кунед.
Овози Парвардигор бар обҳост; Худои ҷалол гулдуррос мезанад; Парвардигор болои обҳои бисёр аст.
Овози Парвардигор пурқувват аст; овози Парвардигор пуршукӯҳ аст.
Овози Парвардигор арзҳоро мешиканад; Парвардигор арзҳои Лубнонро мешиканад;
Ва онҳоро мисли гӯсолае мерақсонад; Лубнон ва Сирюнро мисли бачаи гови ваҳшӣ.
Овози Парвардигор забонаҳои оташро аланга мезанонад.
Овози Парвардигор биёбонро меларзонад; Парвардигор биёбони Қодешро меларзонад.
Овози Парвардигор оҳувонро ба дарди зоиш меандозад, ва ҷангалҳоро бараҳна мекунад; ва дар қасри Ӯ ҳама ҷалолро ба забон меоваранд.
Парвардигор бар тӯфон нишаста буд; ва Парвардигор бар тахти подшоҳӣ ҷовидона хоҳад нишаст.
Парвардигор қавми Худро қувват хоҳад бахшид; Парвардигор ба қавми Худ дар роҳи сулҳу осоиштагӣ баракат хоҳад бахшид хост.

Таронаи Довуд; суруди пок намудани хона.
Туро, эй Парвардигор, бузург мехонам, зеро ки маро раҳо кардӣ, ва душманонамро бар ман шодком нагардондӣ.
Парвардигоро, Худои ман! Аз Ту ёрӣ хостам, ва маро шифо додӣ.
Парвардигоро! Ҷонамро аз дӯзах баровардӣ, маро зинда кардӣ, то ки ба қабр фуруд наоям.
Парвардигорро бисароед, эй порсоёни тарсгорони худотарсони Ӯ, ва дар зикри покии Ӯ сипос гӯед,
Зеро ки ғазаби Ӯ як лаҳза аст, ва дар ризомандии Ӯ зиндагонӣ: бегоҳӣ гиря ҷой мегирад, валекин пагоҳӣ – шодмонӣ.
Ва ман дар некрӯзии худ мегуфтам: «Ҳаргиз фурӯ нахоҳам ғалтид».
Парвардигоро! Бо ризомандии Худ кӯҳи маро қувват бахшидӣ, аммо чун рӯи Худро пинҳон кардӣ, ҳаросон шудам.
Сӯи Ту, эй Парвардигор, мехонам, ва пеши Худованди худ зорӣ мекунам.
Аз хуни ман чӣ фоида, вақте ки ба гӯр фуруд оям? Оё хок Туро шукрона мегӯяд? Оё ростии Туро ба забон меоварад?
Бишнав, эй Парвардигор, ва ба ман раҳм намо. Парвардигоро! Мададгори ман бош.
Мотамамро барои ман ба рақс табдил додаӣ мубаддал кардаӣ, палосамро кашида, камарамро бо шодӣ бастаӣ,
То ки ҷонам Туро бисарояд ва хомӯш нашавад. Парвардигоро, Худои ман! Туро ҷовидона сипос хоҳам гуфт.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.
Ба Ту, эй Парвардигор, паноҳ бурдаам, харгиз шармсор хиҷил нахоҳам шуд; аз рӯи росткории Худ маро раҳоӣ деҳ.
Гӯши Худро сӯи ман хам намо, ба зудӣ маро халосӣ деҳ. Барои ман кӯҳпораи қавӣ мустаҳкам ва хонаи паноҳ бош, то ки маро наҷот диҳӣ,
Зеро ки сахра ва қалъаи ман Ту ҳастӣ; ва ба хотири номи Худ маро раҳбар ва роҳнамо бош.
Маро аз доме ки барои ман пинҳон кардаанд, берун ор, зеро ки Ту истеҳкоми ман ҳастӣ.
Рӯҳи худро ба дасти Ту месупорам; Ту, эй Парвардигор, эй Худои ростӣ, маро раҳоӣ додаӣ.
Аз пайравони ҳеҷу пучи бутҳои дурӯғин нафрат дорам; ва ман ба Парвардигор таваккал мекунам.
Ба меҳру вафои меҳрубонии Ту шодӣ ва хурсандӣ мекунам, чунки мусибати бадбахтии маро дидаӣ, ғуссаҳои ҷонамро донистаӣ,
Ва маро ба дасти душман насупурдаӣ, пойҳоямро дар паҳно истондаӣ.
Ба ман марҳамат раҳм намо, эй Парвардигор, зеро ки ба танг омадаам; чашмам аз ғам хаста шудааст, ҷонам ва ҷисмам низ.
Зеро ки ҳаётам аз андӯҳ ва солҳоям аз оҳу фиғон адо шудааст; аз гуноҳи ман қувватам суст ва устухонҳоям хушк шудаанд.
Аз дасти ҳамаи душманони худ барои ҳамсояҳоям хеле нангин ва барои ошноҳоям воҳиманок гардидаам: ҳар кӣ маро дар кӯча бинад, аз ман мегурезад.
Монанди мурда аз дилҳо фаромӯш шудаам; мисли зарфи шикастае гардидаам,
Зеро ки бадгӯии тӯҳмати касони бисёрро мешунавам; дар гирду пешам даҳшат аст, чунки онҳо бар зидди ман маслиҳатро ба як ҷо мемонанд: ба фикри гирифтани ҷонам афтодаанд.
Валекин ман ба Ту, эй Парвардигор, таваккал мекунам; ман мегӯям: Худои ман Ту ҳастӣ.
Тақдири ман дар дасти Туст; маро аз дасти душманонам ва таъқибкунандагонам халосӣ деҳ.
Рӯи Худро ба бандаи Худ дурахшон намо тобон соз, бо меҳрубонии меҳру вафои Худ маро наҷот деҳ.
Парвардигоро! Ман шармсор нахоҳам шуд, чунки Туро хондаам; лекин бадкорон шармсор шарманда хоҳанд шуд, дар дӯзах лаб фурӯ хоҳанд баст.
Забонҳои дурӯғгӯй лол хоҳанд шуд, ки бо ҳавобаландӣ ва нафрат дар ҳаққи росткор бадгӯӣ мекунанд.
Чӣ қадар фаровон аст некии Ту, ки барои тарсгорони Худ нигоҳ доштаӣ ва барои паноҳбарони Худ пеши назари банӣ одам ба амал овардаӣ:
Онҳоро дар паноҳи рӯи Худ аз ҳилаҳои мардум пинҳон медорӣ; онҳоро аз хархашаи забонҳо дар хайма руст мекунӣ.
Муборак аст Парвардигор, ки меҳру вафои аҷоиби Худро дар шаҳри муҳосирашуда ба ман зоҳир кард!
Валекин ман шитобкорона дар парешонии худ гуфтам, ки аз назари Ту рад шудаам; аммо, вақте ки аз Ту ёрӣ хостам, овози зориҳоямро шунидӣ.
Парвардигорро дӯст доред, эй ҳамаи порсоёни тарсгорони Ӯ! Вафодоронро Парвардигор ҳифз менамояд, ва ҳавобаландонро сазои барзиёд медиҳад.
Устувор бошед, ва дилатон қавӣ хоҳад шуд, эй ҳамаи умедворони Парвардигор!

Суруди таълимии Довуд. Хушо касе ки ҷиноятҳояш бахшида ва гуноҳҳояш пӯшида шудаанд.
Хушо касе ки Парвардигор гуноҳи вайро ба ҳисоб намеоварад, ва дар рӯҳи вай ҳилагарӣ нест.
Вақте ки хомӯш будам, устухонҳоям аз фиғони ҳаррӯзаи ман мепӯсиданд,
Зеро ки рӯзу шаб дасти Ту бар ман фишор меовард; тару тозагии ман ба хушкии тобистон табдил ёфтааст. Село.
Хатоямро ба Ту маълум кардаам, ва гуноҳамро пинҳон надоштаам; гуфтам: «Ба ҷиноятҳоям пеши Парвардигор иқрор мешавам», ва Ту айби хатоямро бахшидаӣ. Село.
Бинобар ин ҳар порсо худотарс дар вақти шуниданат пеши Ту дуо хоҳад гуфт, ва дар он сурат ҷараёни обҳои бисёр ба вай нахоҳад расид.
Ту паноҳгоҳи ман ҳастӣ, маро аз тангӣ паноҳ медиҳӣ муҳофизат ҳифз мекунӣ, маро бо таронаҳои халосӣ иҳота менамоӣ. Село.
«Ман туро таълим хоҳам дод ва ба роҳе ки бояд биравӣ, роҳнамо ҳидоят хоҳам буд кард: туро насиҳат хоҳам дод; чашмам бар туст».
«Мисли асп, мисли хачир бефаҳм набошед, ки онҳоро лаҷом ва ҷилав мезананд, ки ин зинат барои нигоҳ доштани онҳост, вагарна наздики ту нахоҳанд омад».
Бадкор ғаму ғуссаи зиёде дорад, аммо касе ки ба Парвардигор таваккал менамояд, меҳру вафо ӯро иҳота хоҳад кард.
Дар Парвардигор шодӣ ва хурсандӣ кунед, эй росткорон! Ва сурудхонӣ намоед, эй ҳамаи ростдилон!

Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible