Вся́ ко́сти моя́ реку́тъ: Го́споди, Го́споди, кто́ подо́бенъ Тебѣ́? Избавля́яй ни́ща изъ руки́ крѣ́пльшихъ его́, и ни́ща, и убо́га от расхища́ющихъ его́.

Воста́вше на мя́ свидѣ́теле непра́веднiи, я́же не вѣ́дяхъ, вопроша́ху мя́.

Возда́ша ми́ лука́вая возъ блага́я, и безча́дiе души́ мое́й.

А́зъ же, внегда́ они́ стужа́ху ми́, облача́хся во вре́тище и смиря́хъ посто́мъ ду́шу мою́, и моли́тва моя́ въ нѣ́дро мое́ возврати́тся.

Я́ко бли́жнему, я́ко бра́ту на́шему, та́ко угожда́хъ: я́ко пла́чя и сѣ́туя, та́ко смиря́хся.

И на мя́ возвесели́шася и собра́шася: собра́шася на мя́ ра́ны, и не позна́хъ: раздѣли́шася, и не умили́шася.

Искуси́ша мя́, подражни́ша мя́ подражне́нiемъ, поскрежета́ша на мя́ зубы́ свои́ми.

Го́споди, когда́ у́зриши? Устро́й ду́шу мою́ от злодѣ́йства и́хъ, от ле́въ единоро́дную мою́.

Исповѣ́мся Тебѣ́ въ це́ркви мно́зѣ, въ лю́дехъ тя́жцѣхъ восхвалю́ Тя.

Да не возра́дуются о мнѣ́ вражду́ющiи ми́ непра́ведно, ненави́дящiи мя́ ту́не и помиза́ющiи очи́ма:

я́ко мнѣ́ у́бо ми́рная глаго́лаху, и на гнѣ́въ ле́сти помышля́ху.

Разшири́ша на мя́ уста́ своя́, рѣ́ша: бла́гоже, бла́гоже, ви́дѣша о́чи на́ши.

Ви́дѣлъ еси́, Го́споди, да не премолчи́ши: Го́споди, не отступи́ от мене́.

Воста́ни, Го́споди, и вонми́ суду́ моему́, Бо́же мо́й и Го́споди мо́й, на прю́ мою́.

Суди́ ми, Го́споди, по пра́вдѣ Твое́й, Го́споди Бо́же мо́й, и да не возра́дуются о мнѣ́.

Да не реку́тъ въ сердца́хъ свои́хъ: бла́гоже, бла́гоже души́ на́шей: ниже́ да реку́тъ: пожро́хомъ его́.

Да постыдя́тся и посра́мятся вку́пѣ ра́дующiися зло́мъ мои́мъ: да облеку́тся въ сту́дъ и сра́мъ велерѣ́чующiи на мя́.

Да возра́дуются и возвеселя́тся хотя́щiи пра́вды моея́: и да реку́тъ вы́ну, да возвели́чится Госпо́дь, хотя́щiи ми́ра рабу́ Его́.

И язы́къ мо́й поучи́тся пра́вдѣ Твое́й, ве́сь де́нь хвалѣ́ Твое́й.

Украинский (Огієнко)

^35:1 Давидів.
Судися, о Господи, з тими, хто судиться зо мною воюй з тими, хто зо мною воює,

^35:2 візьми малого й великого щита, і встань мені на допомогу!

^35:3 Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасникам, скажи до моєї душі: Я спасіння твоє!

^35:4 Нехай засоромляться й будуть поганьблені ті, хто чатує на душу мою;
хай відступлять назад і нехай посоромляться ті, хто лихо мені замишляє.

^35:5 Бодай вони стали, немов та полова на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;

^35:6 нехай буде дорога їхна темна й сковзька, і Ангол Господній нехай їх жене,

^35:7 бо вони безпричинно тенета свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!

^35:8 Нехай нагла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у нагле нещастя, бодай він до нього упав!

^35:9 А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!

^35:10 Скажуть усі мої кості: Господи, хто подібний до Тебе?
Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря від його дерія.

^35:11 Свідки встають неправдиві, чого я не знав питають мене,

^35:12 віддають мені злом за добро, осирочують душу мою!

^35:13 А я, як вони хворували були, зодягався в верету, душу свою мучив постом, молитва ж моя поверталась на лоно моє…

^35:14 Як приятель, буцім то брат він для мене, так я ходив, ніби був я в жалобі по матері, був я засмучений, схилений…

^35:15 А вони, як упав я, радіють та сходяться, напасники проти мене збираються, я ж не знаю про те;
кричать, і не вмовкають,

^35:16 з дармоїдами та пересмішниками скрегочуть на мене своїми зубами…

^35:17 Господи, чи довго Ти будеш дивитись на це?
Відверни мою душу від їхніх зубів, від отих левчуків одиначку мою!

^35:18 Я буду Тебе прославляти на зборах великих, буду Тебе вихваляти в численнім народі!

^35:19 Нехай з мене не тішаться ті, хто ворогує на мене безвинно, нехай ті не моргають очима, хто мене без причини ненавидить,

^35:20 бо говорять вони не про мир, але на спокійних у краї облудні слова вимишляють,

^35:21 свої уста на мене вони розкривають, говорять: Ага, ага!
Наші очі це бачили!

^35:22 Ти бачив це, Господи, не помовчи ж, Господи, не віддаляйся від мене!

^35:23 Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на суперечку мою,

^35:24 розсуди Ти мене до Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,

^35:25 нехай не говорять у серці своїм: Ага, його маємо ми, хай не кажуть вони: Ми його проковтнули…

^35:26 Нехай посоромляться та застидаються разом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в ганьбу, хто рота свого розкриває на мене!

^35:27 Хай співають та звеселяються ті, хто бажає мені правоти, і нехай кажуть завжди: Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!

^35:28 А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!

Немецкий (GNB)

^35:1Von David.

HERR, sprich sie schuldig,
die mich beschuldigen;
tritt meinen Gegnern entgegen!

^35:2Nimm Schild und Waffen,
komm und hilf mir!

^35:3Zücke die Lanze, versperre den Weg,
dass meine Verfolger mich nicht erreichen!
Gib mir die Zusage, dass du mir hilfst!

^35:4Schimpf und Schande über alle,
die mir ans Leben wollen!
Zurückweichen müssen sie und sich schämen,
alle, die Böses gegen mich planen!

^35:5Sie sollen zerstieben wie Spreu im Wind,
wenn der Engel des HERRN sie davontreibt.

^35:6Ihr Weg soll dunkel und schlüpfrig sein,
wenn der Engel des HERRN ihnen nachjagt.

^35:7Ohne Ursache haben sie mir Fallen gestellt,
ein Loch gegraben und mit einem Netz verdeckt.

^35:8Ganz unerwartet treffe sie das Unheil!
Sie sollen sich in ihrem Netz verfangen
und in die eigene Grube stürzen!

^35:9Ich aber werde jubeln und mich freuen,
weil mir der HERR geholfen hat.

^35:10Aus tiefstem Herzen will ich zu ihm sagen:
»HERR, keiner ist wie du!
Du hilfst dem Schwachen gegen den Starken,
du schützt den Wehrlosen und Armen
vor dem, der ihn berauben will.«

^35:11Falsche Zeugen sagen gegen mich aus.
Man verhört mich über Verbrechen,
von denen ich nichts weiß.

^35:12Gutes vergelten sie mir mit Bösem;
alle haben mich im Stich gelassen.

^35:13Früher, wenn einer von ihnen krank war,
zog ich mir Trauerkleidung an.
Um seine Krankheit von ihm abzuwenden,
verzichtete ich auf mein Essen;
ich neigte meinen Kopf tief auf die Brust
und betete für ihn,

^35:14als wäre er mein Bruder oder Freund.
Wie einer, der um seine Mutter trauert,
ging ich umher, gebeugt und voller Kummer.

^35:15Nun aber freuen sie sich über meinen Sturz
und rotten sich zusammen gegen mich.
Sogar verachtetes Volk kommt daher,
Leute, die niemand kennt;
sie hören nicht auf, mich zu beschimpfen.

^35:16Sie spotten über mein entstelltes Aussehen;
drohend zeigen sie mir die Zähne.

^35:17Herr, wie lange noch willst du ruhig zusehen?
Rette mich vor ihren Anschlägen,
bewahre mein Leben vor diesen Löwen!

^35:18Dann danke ich dir vor der ganzen Gemeinde,
vor versammeltem Volk will ich dich preisen.

^35:19Lass nicht zu,
dass sie über mein Unglück jubeln,
meine Feinde, diese Bande von Lügnern!
Ohne jeden Anlass hassen sie mich
und zwinkern einander verständnisvoll zu.

^35:20Nie hört man von ihnen ein gutes Wort.
Gegen die Stillen im Land,
die friedliebenden Leute,
denken sie sich immer neue Verleumdungen aus.

^35:21Sie reißen die Mäuler gegen mich auf
und höhnen: »Da! Habt ihŕs gesehen?
Jetzt haben wir endlich den Beweis!«

^35:22Du, HERR, hast das alles gesehen!
Schweig doch nicht länger,
bleib nicht fern von mir!

^35:23Steh auf, greif ein,
verschaffe mir Recht!
Mein Herr und Gott,
nimm du meine Sache in die Hand!

^35:24Du bist treu und gerecht, HERR,
darum sprich mich frei;
lass sie nicht hämisch über mich jubeln!

^35:25Sie sollen niemals sagen dürfen:
»Endlich haben wiŕs geschafft,
den haben wir erledigt!«

^35:26Sie alle sollen sich gründlich verrechnet haben,
die sich über mein Unglück freuen!
Mit Schimpf und Schande sollen sie abziehen,
die stolz auf mich herabsehen wollen!

^35:27Doch alle, die meinen Freispruch wünschen,
sollen vor Freude jubeln
und immer wieder sagen:
»Der HERR ist groß!
Er sorgt dafür, dass sein Vertrauter
in Glück und Frieden leben kann.«

^35:28Ich selbst will deine Treue verkünden,
alle Tage will ich dich preisen.

Таджикский

Языки

Таронаи Довуд. Ба мухолифонам, эй Парвардигор, мухолифат намо, бо ҷангҷӯёнам ҷанг кун;

Сипар ва ҷавшан бигир, ва ба мадади ман бархез;

Ва найзаро бикаш ва пеши роҳи таъқибкунандагони маро бигир; ба ҷонам бигӯй: «Ман наҷоти ту ҳастам!»

Бигзор ҷӯяндагони ҷонам шармсор ва расво шаванд; бадандешонам қафо гарданд ва шарманда шаванд;

Мисли каҳ пеши бод бошанд, ва фариштаи Парвардигор онҳоро биронад;

Роҳашон торик ва лағжонак бошад, ва фариштаи Парвардигор онҳоро таъқиб намояд,

Зеро ки бе сабабе барои ман доми худро бар рӯи чоҳ дар чуқурие пинҳон кардаанд; онро бе сабаб барои ҷонам кандаанд.

Бигзор бар ӯ ҳалокати ногаҳоние биёяд, ва доме ки пинҳон кардааст, худи ӯро бигирад; дар торикӣ дар он фурӯ ғалтад.

Валекин ҷонам дар Парвардигор хурсандӣ хоҳад кард; дар наҷоти Ӯ шод хоҳам шуд.

Хамаи устухонҳоям мегӯянд: Парвардигоро! Кист монанди Ту, ки камбағалро бечора аз каси пурзӯртар аз вай халос мекунӣ, ва бечораву камбағалу мискинро аз ғораткунандаи вай!

Гувоҳони Шоҳидони бадкин бархостаанд: он чи намедонам, аз ман мепурсанд;

Ба ивази некӣ ба ман бадӣ мекунанд, ҷонамро гирифтори ҳалокат бекасӣ мегардонанд.

Валекин ман дар бемории онҳо палос мепӯшидам, ҷонамро бо рӯзадорӣ азоб медодам, аммо бигзор дуоям ба оғӯшам баргардад.

Мисли он ки дӯстам ё бародарам бошад, рафтор мекардам; мисли он ки барои модарам мотам гирифта бошам, ғамгин ва сархам будам.

Валекин вақте ки меафтодам, шодӣ мекарданд ва ҷамъ мешуданд; нокасоне бар зидди ман ҷамъ мешуданд, ки намешинохтам; маро дашном медоданд, ва бас намекарданд;

Бо масхаракунандагони дурӯя дар ҳаққи ман дандонҳои худро ғиҷиррос мезанонданд.

Худовандо! То ба кай нигоҳ хоҳӣ кард? Ҷонамро аз ситамҳои онҳо, ягонаамро аз шерони ҷавон халос кун.

Туро дар ҷамоати бузург сипос хоҳам гуфт, дар миёни қавми азим Туро ситоиш хоҳам кард,

То онҳое ки ноҳақ ба ман душманӣ доранд, бар ман шодкомӣ наёбанд, онҳое ки бесабаб аз ман нафрат доранд, ба ҳамдигар чашмакӣ назананд;

Зеро ки на дар бораи сулҳу осоиштагӣ сухан меронанд, балки дар ҳаққи сулҳҷӯёни замин тӯҳматҳои макромез мебофанд;

Ва даҳони худро ба ман воз карда, мегӯянд: «Ҳай-ҳай, чашми мо дид!»

Инҳоро Ту, эй Парвардигор, дидаӣ, хомӯш набош. Худовандо! Аз ман дур набош.

Барои мурофиаи ман, барои даъвои ман аз хоб хез ва бедор шав, эй Худои ман ва Худованди ман!

Маро аз рӯи росткории Худ дар доварӣ ҳимоя намо, эй Парвардигор Худои ман, то ки бар ман шодкомӣ наёбанд,

Ва дар дили худ нагӯянд: «Ҳа, Бале, Ҳай-ҳай, хости ҷонамон шуд инро мехостем!» Ва нагӯянд: «Ӯро фурӯ бурдем».

Бигзор онҳое ки дар мусибати бадбахтии ман шодӣ мекунанд, якҷоя шарманда ва расво шаванд, онҳое ки бар ман калонигарӣ менамоянд, куртаи пероҳани шармандагӣ хиҷолат дар бар кунанд.

Бигзор онҳое ки хоҳишманди ҳаққонияти мананд, шод ва хурсанд шаванд ва доимо гӯянд: «Афзун бод бузургии Парвардигор, ки осоиши бандаи Худро хоҳон аст!»

Ва забонам росткории Туро ва ҳамду санои Туро ҳар рӯз баён хоҳад кард.