И бли́жнiи мои́ отдале́че мене́ ста́ша, и нужда́хуся и́щущiи ду́шу мою́: и и́щущiи зла́я мнѣ́ глаго́лаху су́етная, и льсти́внымъ ве́сь де́нь поуча́хуся.

А́зъ же я́ко глу́хъ не слы́шахъ, и я́ко нѣ́мъ не отверза́яй у́стъ свои́хъ:

и бы́хъ я́ко человѣ́къ не слы́шай и не имы́й во устѣ́хъ свои́хъ обличе́нiя.

Я́ко на Тя́, Го́споди, упова́хъ, Ты́ услы́шиши, Го́споди Бо́же мо́й.

Я́ко рѣ́хъ: да не когда́ пора́дуютмися врази́ мои́: и внегда́ подвижа́тися нога́мъ мои́мъ, на мя́ велерѣ́чеваша.

Я́ко а́зъ на ра́ны гото́въ, и болѣ́знь моя́ предо мно́ю е́сть вы́ну.

Я́ко беззако́нiе мое́ а́зъ возвѣщу́ и попеку́ся о грѣсѣ́ мое́мъ.

Врази́ же мои́ живу́тъ и укрѣпи́шася па́че мене́, и умно́жишася ненави́дящiи мя́ безъ пра́вды:

воздаю́щiи ми́ зла́я возъ блага́я оболга́ху мя́, зане́ гоня́хъ благосты́ню.

Не оста́ви мене́, Го́споди Бо́же мо́й, не отступи́ от мене́:

вонми́ въ по́мощь мою́, Го́споди спасе́нiя моего́.

Украинский (Огієнко)

^38:1 Псалом Давидів.
На пам́ятку.

^38:2 Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді,

^38:3 бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене…

^38:4 Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх,

^38:5 бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої,

^38:6 смердять та гниють мої рани з глупоти моєї…

^38:7 Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний,

^38:8 бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця…

^38:9 Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого…

^38:10 Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе.

^38:11 Сильно тріпочеться серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність очей моїх і вона не зо мною…

^38:12 Друзі мої й мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали оподаль…

^38:13 Тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокляття, і ввесь день вимишляють зрадливе!

^38:14 А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває…

^38:15 і я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має,

^38:16 бо на Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!

^38:17 Бо сказав я: Нехай не потішаться з мене, нехай не несуться вони понад мене, коли послизнеться нога моя!

^38:18 Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя,

^38:19 бо провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я!

^38:20 А мої вороги проживають, міцніють, і без причини помножилися мої недруги…

^38:21 Ті ж, хто відплачує злом за добро, обчорнюють мене, бо женусь за добром…

^38:22 Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене,

^38:23 поспіши мені на допомогу, Господи, Ти спасіння моє!

Немецкий (GNB)

^38:1Ein Lied Davids, um sich bei Gott in Erinnerung zu bringen.

^38:2HERR, du bist zornig auf mich.
Aber nimm die Strafe von mir,
peinige mich nicht länger!

^38:3Deine Pfeile bohren sich in mich hinein
und deine Hand drückt mich zu Boden.

^38:4An meinem ganzen Körper
ist nichts Gesundes mehr zu sehen
und keins von meinen Gliedern ist heil.
Das ist deine Antwort auf meine Schuld;
du zeigst mir damit, wie sehr du mir zürnst!

^38:5Meine Schuld ist mir über den Kopf gewachsen;
sie wiegt zu schwer,
ich kann sie nicht mehr tragen.

^38:6Ich war so töricht,
dich nicht ernst zu nehmen.
Darum eitern meine Wunden
und riechen widerlich.

^38:7Gebeugt von Schmerzen,
zerschlagen und voll Kummer
schleppe ich mich von einem Tag zum andern.

^38:8Tief in mir fühle ich das Fieber brennen,
am ganzen Körper ist kein heiler Fleck.

^38:9Mit meiner Kraft bin ich völlig am Ende,
die Qual ist zu groß,
ich kann nur noch schreien.

^38:10Du weißt, wonach ich mich sehne, Herr!
Du hast doch all mein Stöhnen gehört!

^38:11Mein Herzschlag flattert,
meine Kraft ist fort,
selbst meine Augen versagen mir den Dienst.

^38:12Die Freunde und Nachbarn meiden mich,
sie fürchten sich vor meinem Unglück.
Auch meine Nächsten sind nun fern von mir.

^38:13Man will mir ans Leben, stellt mir Fallen;
man wünscht mir Unheil,
redet, was mir schadet,
verleumdet mich den ganzen Tag.

^38:14Ich aber stelle mich taub, als hörte ich nichts,
mein Mund bleibt stumm, als könnte ich nicht reden.

^38:15Ich bin wie einer, der nicht hören kann
und deshalb keine Antwort gibt.

^38:16Denn ich verlasse mich auf dich,
mein Gott und Herr;
du wirst an meiner Stelle Antwort geben.

^38:17Ich möchte nicht,
dass sie mein Unglück feiern,
dass sie sich überheben, wenn ich strauchle.

^38:18Denn es fehlt nicht mehr viel zu meinem Sturz;
meine Schmerzen erinnern mich ständig daran.

^38:19Ich gestehe es: Ich habe gesündigt.
Ich finde keine Ruhe wegen meiner Schuld.

^38:20Doch meine Todfeinde sind stark und mächtig;
viele sind es, die mich grundlos hassen.

^38:21Gutes vergelten sie mir mit Bösem,
sie feinden mich an, weil ich das Gute suche.

^38:22HERR, lass mich nicht im Stich,
bleib nicht fern von mir, mein Gott!

^38:23Komm, hilf mir bald, Herr, du mein Retter!

Таджикский

Языки

Таронаи Довуд. Барои ёдоварӣ.

Парвардигоро! Дар ғазаби Худ маро мазаммат сарзаниш накун, ва дар хашми Худ маро ҷазо надеҳ,

Зеро ки тирҳои Ту дар ман фурӯ рафтаанд, ва дасти Ту бар ман фуруд омадааст.

Дар ҷисмам аз ғазаби Ту ҷои сиҳате нест; дар устухонҳоям аз хатои худам саломатӣ нест,

Зеро ки гуноҳҳоям аз сарам гузаштаанд, мисли бори гароне аз бардоштам вазнинтар аст;

Аз боиси беақлии ман ҷароҳатҳоям бадбӯй шудаанд, фасод рим кардаанд.

Бисёр хамидақомат ва сархам шудаам, тамоми рӯз тирарӯ шуда мегардам;

Зеро ки камарам миёнам пур аз варам аст, ва дар ҷисмам ҷои сиҳате нест.

Ман хаста ва бениҳоят кӯфта афсурда шудаам; аз дарди дили худ наъра мезанам.

Худовандо! Тамоми орзуям пеши назари Туст, ва оҳу фиғонам аз Ту пӯшида нест.

Дилам метапад; қувватам аз ман рафтааст, ва нури чашмонам низ бо ман нест.

Дӯстонам ва ёронам аз балои офати ман бар канор гирифтаанд истодаанд, ва хешовандонам дур истодаанд.

Ва толибони ҷӯяндагони ҷонам бар ман дом мегузоранд, ва бадхоҳонам суханони фитнаангез мегӯянд ва ҳар рӯз макрҳо ҳилаҳо меандешанд.

Валекин ман мисли кар намешунавам, ва мисли гунге ҳастам, ки даҳонашро намекушояд;

Ва монанди шахсе гардидаам, ки намешунавад, ва дар забонаш далеле нест.

Аммо ба Ту, эй Парвардигор, умед бастаам; Ту ҷавоб деҳ, эй Худованд Худои ман.

Зеро ки гуфтаам: «Мабодо бар ман шодкомӣ ёбанд ва, агар пешпо хӯрам, бар ман калонигарӣ кунанд».

Зеро ки ман ба афтодан наздик шудаам, ва дардам ҳамеша дар рӯ ба рӯи ман аст.

Зеро ки ба гуноҳи худ иқрорам, аз хатои худ ғамгинам.

Валекин душманонам зинда ва пурзӯранд, ва онҳое ки ноҳақ бадхоҳи мананд, бисёранд;

Ва онҳое ки ба ивази некӣ бадӣ мекунанд, барои он ба ман душманӣ доранд, ки некиро пайравӣ менамоям.

Маро тарк накун, эй Парвардигор Худои ман! Аз ман дур набош;

Ба мадади ман шитоб кун, эй Худованд, эй наҷоти ман!