Many, O LORD my God, are Your wonderful works Which You have done; And Your thoughts toward us Cannot be recounted to You in order; If I would declare and speak of them, They are more than can be numbered.

Sacrifice and offering You did not desire; My ears You have opened. Burnt offering and sin offering You did not require.

Then I said, «Behold, I come; In the scroll of the book it is written of me.

I delight to do Your will, O my God, And Your law is within my heart.»

I have proclaimed the good news of righteousness In the great assembly; Indeed, I do not restrain my lips, O LORD, You Yourself know.

I have not hidden Your righteousness within my heart; I have declared Your faithfulness and Your salvation; I have not concealed Your lovingkindness and Your truth From the great assembly.

Do not withhold Your tender mercies from me, O LORD; Let Your lovingkindness and Your truth continually preserve me.

For innumerable evils have surrounded me; My iniquities have overtaken me, so that I am not able to look up; They are more than the hairs of my head; Therefore my heart fails me.

Be pleased, O LORD, to deliver me; O LORD, make haste to help me!

Let them be ashamed and brought to mutual confusion Who seek to destroy my life; Let them be driven backward and brought to dishonor Who wish me evil.

Let them be confounded because of their shame, Who say to me, «Aha, aha!»

Let all those who seek You rejoice and be glad in You; Let such as love Your salvation say continually, «The LORD be magnified!»

But I am poor and needy; Yet the LORD thinks upon me. You are my help and my deliverer; Do not delay, O my God.

Blessed is he who considers the poor; The LORD will deliver him in time of trouble.

The LORD will preserve him and keep him alive, And he will be blessed on the earth; You will not deliver him to the will of his enemies.

The LORD will strengthen him on his bed of illness; You will sustain him on his sickbed.

I said, «LORD, be merciful to me; Heal my soul, for I have sinned against You.»

My enemies speak evil of me: «When will he die, and his name perish?»

And if he comes to see me, he speaks lies; His heart gathers iniquity to itself; When he goes out, he tells it.

All who hate me whisper together against me; Against me they devise my hurt.

«An evil disease,» they say, «clings to him. And now that he lies down, he will rise up no more.»

Even my own familiar friend in whom I trusted, Who ate my bread, Has lifted up his heel against me.

But You, O LORD, be merciful to me, and raise me up, That I may repay them.

By this I know that You are well pleased with me, Because my enemy does not triumph over me.

As for me, You uphold me in my integrity, And set me before Your face forever.

Blessed be the LORD God of Israel From everlasting to everlasting! Amen and Amen.

As the deer pants for the water brooks, So pants my soul for You, O God.

My soul thirsts for God, for the living God. When shall I come and appear before God?

My tears have been my food day and night, While they continually say to me, «Where is your God?»

When I remember these things, I pour out my soul within me. For I used to go with the multitude; I went with them to the house of God, With the voice of joy and praise, With a multitude that kept a pilgrim feast.

Why are you cast down, O my soul? And why are you disquieted within me? Hope in God, for I shall yet praise Him For the help of His countenance.

O my God, my soul is cast down within me; Therefore I will remember You from the land of the Jordan, And from the heights of Hermon, From the Hill Mizar.

Deep calls unto deep at the noise of Your waterfalls; All Your waves and billows have gone over me.

The LORD will command His lovingkindness in the daytime, And in the night His song shall be with me-- A prayer to the God of my life.

I will say to God my Rock, «Why have You forgotten me? Why do I go mourning because of the oppression of the enemy?»

As with a breaking of my bones, My enemies reproach me, While they say to me all day long, «Where is your God?»

Why are you cast down, O my soul? And why are you disquieted within me? Hope in God; For I shall yet praise Him, The help of my countenance and my God.

Vindicate me, O God, And plead my cause against an ungodly nation; Oh, deliver me from the deceitful and unjust man!

For You are the God of my strength; Why do You cast me off? Why do I go mourning because of the oppression of the enemy?

Oh, send out Your light and Your truth! Let them lead me; Let them bring me to Your holy hill And to Your tabernacle.

Then I will go to the altar of God, To God my exceeding joy; And on the harp I will praise You, O God, my God.

Why are you cast down, O my soul? And why are you disquieted within me? Hope in God; For I shall yet praise Him, The help of my countenance and my God.

We have heard with our ears, O God, Our fathers have told us, The deeds You did in their days, In days of old:

You drove out the nations with Your hand, But them You planted; You afflicted the peoples, and cast them out.

For they did not gain possession of the land by their own sword, Nor did their own arm save them; But it was Your right hand, Your arm, and the light of Your countenance, Because You favored them.

You are my King, O God; Command victories for Jacob.

Through You we will push down our enemies; Through Your name we will trample those who rise up against us.

For I will not trust in my bow, Nor shall my sword save me.

But You have saved us from our enemies, And have put to shame those who hated us.

In God we boast all day long, And praise Your name forever.Selah

But You have cast us off and put us to shame, And You do not go out with our armies.

You make us turn back from the enemy, And those who hate us have taken spoil for themselves.

You have given us up like sheep intended for food, And have scattered us among the nations.

You sell Your people for next to nothing, And are not enriched by selling them.

You make us a reproach to our neighbors, A scorn and a derision to those all around us.

You make us a byword among the nations, A shaking of the head among the peoples.

My dishonor is continually before me, And the shame of my face has covered me,

Because of the voice of him who reproaches and reviles, Because of the enemy and the avenger.

All this has come upon us; But we have not forgotten You, Nor have we dealt falsely with Your covenant.

Our heart has not turned back, Nor have our steps departed from Your way;

But You have severely broken us in the place of jackals, And covered us with the shadow of death.

If we had forgotten the name of our God, Or stretched out our hands to a foreign god,

Would not God search this out? For He knows the secrets of the heart.

Yet for Your sake we are killed all day long; We are accounted as sheep for the slaughter.

Awake! Why do You sleep, O Lord? Arise! Do not cast us off forever.

Why do You hide Your face, And forget our affliction and our oppression?

For our soul is bowed down to the dust; Our body clings to the ground.

Arise for our help, And redeem us for Your mercieś sake.

My heart is overflowing with a good theme; I recite my composition concerning the King; My tongue is the pen of a ready writer.

You are fairer than the sons of men; Grace is poured upon Your lips; Therefore God has blessed You forever.

Gird Your sword upon Your thigh, O Mighty One, With Your glory and Your majesty.

And in Your majesty ride prosperously because of truth, humility, and righteousness; And Your right hand shall teach You awesome things.

Your arrows are sharp in the heart of the Kinǵs enemies; The peoples fall under You.

Your throne, O God, is forever and ever; A scepter of righteousness is the scepter of Your kingdom.

You love righteousness and hate wickedness; Therefore God, Your God, has anointed You With the oil of gladness more than Your companions.

All Your garments are scented with myrrh and aloes and cassia, Out of the ivory palaces, by which they have made You glad.

Kingś daughters are among Your honorable women; At Your right hand stands the queen in gold from Ophir.

Listen, O daughter, Consider and incline your ear; Forget your own people also, and your fatheŕs house;

So the King will greatly desire your beauty; Because He is your Lord, worship Him.

And the daughter of Tyre will come with a gift; The rich among the people will seek your favor.

The royal daughter is all glorious within the palace; Her clothing is woven with gold.

She shall be brought to the King in robes of many colors; The virgins, her companions who follow her, shall be brought to You.

With gladness and rejoicing they shall be brought; They shall enter the Kinǵs palace.

Instead of Your fathers shall be Your sons, Whom You shall make princes in all the earth.

I will make Your name to be remembered in all generations; Therefore the people shall praise You forever and ever.

God is our refuge and strength, A very present help in trouble.

Therefore we will not fear, Even though the earth be removed, And though the mountains be carried into the midst of the sea;

Though its waters roar and be troubled, Though the mountains shake with its swelling.Selah

There is a river whose streams shall make glad the city of God, The holy place of the tabernacle of the Most High.

God is in the midst of her, she shall not be moved; God shall help her, just at the break of dawn.

The nations raged, the kingdoms were moved; He uttered His voice, the earth melted.

The LORD of hosts is with us; The God of Jacob is our refuge.Selah

Come, behold the works of the LORD, Who has made desolations in the earth.

He makes wars cease to the end of the earth; He breaks the bow and cuts the spear in two; He burns the chariot in the fire.

Be still, and know that I am God; I will be exalted among the nations, I will be exalted in the earth!

The LORD of hosts is with us; The God of Jacob is our refuge.Selah

Церковнославянский (рус)

Псало́мъ Дави́ду, въ воспомина́нiе о суббо́тѣ.

Го́споди, да не я́ростiю Твое́ю обличи́ши мене́, ниже́ гнѣ́вомъ Твои́мъ нака́жеши мене́:

я́ко стрѣ́лы Твоя́ унзо́ша во мнѣ́, и утверди́лъ еси́ на мнѣ́ ру́ку Твою́.

Нѣ́сть изцѣле́нiя въ пло́ти мое́й от лица́ гнѣ́ва Твоего́, нѣ́сть ми́ра въ косте́хъ мои́хъ от лица́ грѣ́хъ мои́хъ.

Я́ко беззако́нiя моя́ превзыдо́ша главу́ мою́, я́ко бре́мя тя́жкое отяготѣ́ша на мнѣ́.

Возсмердѣ́ша и согни́ша ра́ны моя́, от лица́ безу́мiя моего́.

Пострада́хъ и сляко́хся до конца́, ве́сь де́нь сѣ́туя хожда́хъ:

я́ко ля́двiя моя́ напо́лнишася поруга́нiй, и нѣ́сть изцѣле́нiя въ пло́ти мое́й.

Озло́бленъ бы́хъ и смири́хся до зѣла́, рыка́хъ от воздыха́нiя се́рдца моего́.

Го́споди, предъ Тобо́ю все́ жела́нiе мое́, и воздыха́нiе мое́ от Тебе́ не утаи́ся.

Се́рдце мое́ смяте́ся, оста́ви мя́ си́ла моя́, и свѣ́тъ о́чiю мое́ю, и то́й нѣ́сть со мно́ю.

Дру́зи мои́ и и́скреннiи мои́ пря́мо мнѣ́ прибли́жишася и ста́ша.

И бли́жнiи мои́ отдале́че мене́ ста́ша, и нужда́хуся и́щущiи ду́шу мою́: и и́щущiи зла́я мнѣ́ глаго́лаху су́етная, и льсти́внымъ ве́сь де́нь поуча́хуся.

А́зъ же я́ко глу́хъ не слы́шахъ, и я́ко нѣ́мъ не отверза́яй у́стъ свои́хъ:

и бы́хъ я́ко человѣ́къ не слы́шай и не имы́й во устѣ́хъ свои́хъ обличе́нiя.

Я́ко на Тя́, Го́споди, упова́хъ, Ты́ услы́шиши, Го́споди Бо́же мо́й.

Я́ко рѣ́хъ: да не когда́ пора́дуютмися врази́ мои́: и внегда́ подвижа́тися нога́мъ мои́мъ, на мя́ велерѣ́чеваша.

Я́ко а́зъ на ра́ны гото́въ, и болѣ́знь моя́ предо мно́ю е́сть вы́ну.

Я́ко беззако́нiе мое́ а́зъ возвѣщу́ и попеку́ся о грѣсѣ́ мое́мъ.

Врази́ же мои́ живу́тъ и укрѣпи́шася па́че мене́, и умно́жишася ненави́дящiи мя́ безъ пра́вды:

воздаю́щiи ми́ зла́я возъ блага́я оболга́ху мя́, зане́ гоня́хъ благосты́ню.

Не оста́ви мене́, Го́споди Бо́же мо́й, не отступи́ от мене́:

вонми́ въ по́мощь мою́, Го́споди спасе́нiя моего́.

Въ коне́цъ, Идиѳу́му, пѣ́снь Дави́ду.

Рѣ́хъ: сохраню́ пути́ моя́, е́же не согрѣша́ти ми́ язы́комъ мои́мъ: положи́хъ усто́мъ мои́мъ храни́ло, внегда́ воста́ти грѣ́шному предо мно́ю.

Онѣмѣ́хъ и смири́хся, и умолча́хъ от бла́гъ, и болѣ́знь моя́ обнови́ся.

Согрѣ́яся се́рдце мое́ во мнѣ́, и въ поуче́нiи мое́мъ разгори́тся о́гнь: глаго́лахъ язы́комъ мои́мъ:

скажи́ ми, Го́споди, кончи́ну мою́ и число́ дні́й мои́хъ, ко́е е́сть, да разумѣ́ю, что́ лиша́юся а́зъ.

Се́, пя́ди положи́лъ еси́ дни́ моя́, и соста́въ мо́й я́ко ничто́же предъ Тобо́ю: оба́че вся́ческая суета́ вся́къ человѣ́къ живы́й.

У́бо о́бразомъ хо́дитъ человѣ́къ, оба́че всу́е мяте́тся: сокро́вищствуетъ, и не вѣ́сть, кому́ собере́тъ я́.

И ны́нѣ кто́ терпѣ́нiе мое́? Не Госпо́дь ли? И соста́въ мо́й от Тебе́ е́сть.

От всѣ́хъ беззако́нiй мои́хъ изба́ви мя́: поноше́нiе безу́мному да́лъ мя́ еси́.

Онѣмѣ́хъ и не отверзо́хъ у́стъ мои́хъ, я́ко Ты́ сотвори́лъ еси́.

Отста́ви от мене́ ра́ны Твоя́: от крѣ́пости бо руки́ Твоея́ а́зъ изчезо́хъ.

Во обличе́нiихъ о беззако́нiи наказа́лъ еси́ человѣ́ка, и иста́ялъ еси́ я́ко паучи́ну ду́шу его́: оба́че всу́е вся́къ человѣ́къ.

Услы́ши моли́тву мою́, Го́споди, и моле́нiе мое́ внуши́, сле́зъ мои́хъ не премолчи́: я́ко пресе́лникъ а́зъ е́смь у Тебе́ и пришле́цъ, я́коже вси́ отцы́ мои́.

Осла́би ми́, да почі́ю, пре́жде да́же не отиду́, и ктому́ не бу́ду.

Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.

Терпя́ потерпѣ́хъ Го́спода, и вня́тъ ми́ и услы́ша моли́тву мою́:

и возведе́ мя от ро́ва страсте́й и от бре́нiя ти́ны, и поста́ви на ка́мени но́зѣ мои́ и испра́ви стопы́ моя́:

и вложи́ во уста́ моя́ пѣ́снь но́ву, пѣ́нiе Бо́гу на́шему. У́зрятъ мно́зи и убоя́тся, и упова́ютъ на Го́спода.

Блаже́нъ му́жъ, ему́же е́сть и́мя Госпо́дне упова́нiе его́, и не призрѣ́ въ суеты́ и неистовле́нiя ло́жная.

Мно́га сотвори́лъ еси́ Ты́, Го́споди Бо́же мо́й, чудеса́ Твоя́, и помышле́ниемъ Твои́мъ нѣ́сть кто́ уподо́бится Тебѣ́: возвѣсти́хъ и глаго́лахъ: умно́жишася па́че числа́.

Же́ртвы и приноше́нiя не восхотѣ́лъ еси́, тѣ́ло же сверши́лъ ми́ еси́: всесожже́нiй и о грѣсѣ́ не взыска́лъ еси́.

Тогда́ рѣ́хъ: се́, прiиду́: въ глави́знѣ кни́жнѣ пи́сано е́сть о мнѣ́:

е́же сотвори́ти во́лю Твою́, Бо́же мо́й, восхотѣ́хъ, и зако́нъ Тво́й посредѣ́ чре́ва моего́.

Благовѣсти́хъ пра́вду въ це́ркви вели́цѣй, се́, устна́мъ мои́мъ не возбраню́: Го́споди, Ты́ разумѣ́лъ еси́.

Пра́вду Твою́ не скры́хъ въ се́рдцы мое́мъ, и́стину Твою́ и спасе́нiе Твое́ рѣ́хъ, не скры́хъ ми́лость Твою́ и и́стину Твою́ от со́нма мно́га.

Ты́ же, Го́споди, не удали́ щедро́тъ Твои́хъ от мене́: ми́лость Твоя́ и и́стина Твоя́ вы́ну да засту́питѣ мя́.

Я́ко одержа́ша мя́ зла́я, и́мже нѣ́сть числа́: постиго́ша мя́ беззако́нiя моя́, и не возмого́хъ зрѣ́ти: умно́жишася па́че вла́съ главы́ моея́, и се́рдце мое́ оста́ви мя́.

Благоволи́, Го́споди, изба́вити мя́: Го́споди, во е́же помощи́ ми, вонми́.

Да постыдя́тся и посра́мятся вку́пѣ и́щущiи ду́шу мою́, изъя́ти ю́: да возвратя́тся вспя́ть и постыдя́тся хотя́щiи ми́ зла́я.

Да прiи́мутъ а́бiе сту́дъ сво́й глаго́лющiи ми́: бла́гоже, бла́гоже.

Да возра́дуются и возвеселя́тся о Тебѣ́ вси́ и́щущiи Тебе́, Го́споди, и да реку́тъ вы́ну, да возвели́чится Госпо́дь, лю́бящiи спасе́нiе Твое́.

А́зъ же ни́щъ е́смь и убо́гъ, Госпо́дь попече́тся о мнѣ́: помо́щникъ мо́й и защи́титель мо́й еси́ ты́, Бо́же мо́й, не закосни́.

Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.

Блаже́нъ разумѣва́яй на ни́ща и убо́га, въ де́нь лю́тъ изба́витъ его́ Госпо́дь.

Госпо́дь да сохрани́тъ его́ и живи́тъ его́, и да ублажи́тъ его́ на земли́ и да не преда́стъ его́ въ ру́ки враго́въ его́.

Госпо́дь да помо́жетъ ему́ на одрѣ́ болѣ́зни его́: все́ ло́же его́ обрати́лъ еси́ въ болѣ́зни его́.

А́зъ рѣ́хъ: Го́споди, поми́луй мя́, изцѣли́ ду́шу мою́, я́ко согрѣши́хъ Ти́.

Врази́ мои́ рѣ́ша мнѣ́ зла́я: когда́ у́мретъ, и поги́бнетъ и́мя его́?

И вхожда́ше ви́дѣти, всу́е глаго́лаше се́рдце его́: собра́ беззако́нiе себѣ́, исхожда́ше во́нъ и глаго́лаше вку́пѣ.

На мя́ шепта́ху вси́ врази́ мои́, на мя́ помышля́ху зла́я мнѣ́.

Сло́во законопресту́пное возложи́ша на мя́: еда́ спя́й не приложи́тъ воскресну́ти?

И́бо человѣ́къ ми́ра моего́, на него́же упова́хъ, яды́й хлѣ́бы моя́, возвели́чи на мя́ запина́нiе.

Ты́ же, Го́споди, поми́луй мя́ и возста́ви мя́, и возда́мъ и́мъ.

Въ се́мъ позна́хъ, я́ко восхотѣ́лъ мя́ еси́, я́ко не возра́дуется вра́гъ мо́й о мнѣ́.

Мене́ же за незло́бiе прiя́лъ, и утверди́лъ мя́ еси́ предъ Тобо́ю въ вѣ́къ.

Благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ от вѣ́ка и до вѣ́ка: бу́ди, бу́ди.

Въ коне́цъ, въ ра́зумъ сыно́въ Коре́овыхъ, псало́мъ Дави́ду.

И́мже о́бразомъ жела́етъ еле́нь на исто́чники водны́я, си́це жела́етъ душа́ моя́ къ Тебѣ́, Бо́же.

Возжада́ душа́ моя́ къ Бо́гу крѣ́пкому, живо́му: когда́ прiиду́ и явлю́ся лицу́ Бо́жiю?

Бы́ша сле́зы моя́ мнѣ́ хлѣ́бъ де́нь и но́щь, внегда́ глаго́латися мнѣ́ на вся́къ де́нь: гдѣ́ е́сть Бо́гъ тво́й?

Сiя́ помяну́хъ, и излiя́хъ на мя́ ду́шу мою́: я́ко пройду́ въ мѣ́сто селе́нiя ди́вна, да́же до до́му Бо́жiя, во гла́сѣ ра́дованiя и исповѣ́данiя, шу́ма пра́зднующаго.

Вску́ю приско́рбна еси́, душе́ моя́? И вску́ю смуща́еши мя́? Упова́й на Бо́га, я́ко исповѣ́мся Ему́, спасе́нiе лица́ моего́ и Бо́гъ мо́й.

Ко мнѣ́ самому́ душа́ моя́ смяте́ся: сего́ ра́ди помяну́хъ Тя́ от земли́ Иорда́нски и Ермонiи́мски, от горы́ Ма́лыя.

Бе́здна бе́здну призыва́етъ во гла́сѣ хля́бiй Твои́хъ: вся́ высоты́ Твоя́ и во́лны Твоя́ на мнѣ́ преидо́ша.

Въ де́нь заповѣ́сть Госпо́дь ми́лость Свою́, и но́щiю пѣ́снь Его́ от мене́ {у мене́}, моли́тва Бо́гу живота́ моего́.

Реку́ Бо́гу: засту́пникъ мо́й еси́, почто́ мя́ забы́лъ еси́? И вску́ю сѣ́туя хожду́, внегда́ оскорбля́етъ вра́гъ?

Внегда́ сокруша́тися косте́мъ мои́мъ, поноша́ху ми́ врази́ мои́, внегда́ глаго́лати и́мъ мнѣ́ на вся́къ де́нь: гдѣ́ е́сть Бо́гъ тво́й?

Псало́мъ Дави́ду, не надпи́санъ у Евре́й.

Суди́ ми, Бо́же, и разсуди́ прю́ мою́: от язы́ка не преподо́бна, от человѣ́ка непра́ведна и льсти́ва изба́ви мя́.

Зане́ Ты́ еси́, Бо́же, крѣ́пость моя́, вску́ю отри́нулъ мя́ еси́? И вску́ю сѣ́туя хожду́, внегда́ оскорбля́етъ вра́гъ?

Посли́ свѣ́тъ Тво́й и и́стину Твою́: та́ мя́ наста́виста, и введо́ста мя́ въ го́ру святу́ю Твою́ и въ селе́нiя Твоя́.

И вни́ду къ же́ртвеннику Бо́жiю, къ Бо́гу веселя́щему ю́ность мою́: исповѣ́мся Тебѣ́ въ гу́слехъ, Бо́же, Бо́же мо́й.

Въ коне́цъ, сыно́въ Коре́овыхъ, въ ра́зумъ, псало́мъ.

Бо́же, уши́ма на́шима услы́шахомъ, и отцы́ на́ши возвѣсти́ша на́мъ дѣ́ло, е́же содѣ́лалъ еси́ во дне́хъ и́хъ, во дне́хъ дре́внихъ.

Рука́ Твоя́ язы́ки потреби́, и насади́лъ я́ еси́: озло́билъ еси́ лю́ди и изгна́лъ еси́ я́.

Не бо мече́мъ свои́мъ наслѣ́диша зе́млю, и мы́шца и́хъ не спасе́ и́хъ, но десни́ца Твоя́ и мы́шца Твоя́ и просвѣще́нiе лица́ Твоего́, я́ко благоволи́лъ еси́ въ ни́хъ.

Ты́ еси́ са́мъ Ца́рь мо́й и Бо́гъ мо́й, заповѣ́даяй спасе́нiя Иа́ковля.

О Тебѣ́ враги́ на́шя избоде́мъ ро́ги, и о и́мени Твое́мъ уничижи́мъ востаю́щыя на ны́.

Не на лу́къ бо мо́й упова́ю, и ме́чь мо́й не спасе́тъ мене́:

спаслъ бо еси́ на́съ от стужа́ющихъ на́мъ, и ненави́дящихъ на́съ посрами́лъ еси́.

О Бо́зѣ похва́лимся ве́сь де́нь, и о и́мени Твое́мъ исповѣ́мыся во вѣ́къ.

Ны́нѣ же отри́нулъ еси́ и посрами́лъ еси́ на́съ, и не изы́деши, Бо́же, въ си́лахъ на́шихъ.

Возврати́лъ еси́ на́съ вспя́ть при вразѣ́хъ на́шихъ, и ненави́дящiи на́съ расхища́ху себѣ́.

Да́лъ еси́ на́съ я́ко о́вцы снѣ́ди, и во язы́цѣхъ разсѣ́ялъ ны́ еси́.

Отда́лъ еси́ лю́ди Твоя́ безъ цѣны́, и не бѣ́ мно́жество въ восклица́нiихъ на́шихъ.

Положи́лъ еси́ на́съ поноше́нiе сосѣ́домъ на́шымъ, подражне́нiе и поруга́нiе су́щымъ о́крестъ на́съ.

Положи́лъ еси́ на́съ въ при́тчу во язы́цѣхъ, покива́нiю главы́ въ лю́дехъ.

Ве́сь де́нь сра́мъ мо́й предо мно́ю е́сть, и сту́дъ лица́ моего́ покры́ мя,

от гла́са поноша́ющаго и оклевета́ющаго, от лица́ вра́жiя и изгоня́щаго.

Сiя́ вся́ прiидо́ша на ны́, и не забы́хомъ Тебе́, и не непра́вдовахомъ въ завѣ́тѣ Твое́мъ,

и не отступи́ вспя́ть се́рдце на́ше: и уклони́лъ еси́ стези́ на́шя от пути́ Твоего́,

я́ко смири́лъ еси́ на́съ на мѣ́стѣ озлобле́нiя, и прикры́ ны сѣ́нь сме́ртная.

А́ще забы́хомъ и́мя Бо́га на́шего, и а́ще воздѣ́хомъ ру́ки на́шя къ бо́гу чужде́му,

не Бо́гъ ли взы́щетъ си́хъ? То́й бо вѣ́сть та́йная се́рдца.

Зане́ Тебе́ ра́ди умерщвля́емся ве́сь де́нь, вмѣни́хомся я́ко о́вцы заколе́нiя.

Воста́ни, вску́ю спи́ши, Го́споди? Воскре́сни́, и не отри́ни до конца́.

Вску́ю лице́ Твое́ отвраща́еши? Забыва́еши нищету́ на́шу и ско́рбь на́шу?

Я́ко смири́ся въ пе́рсть душа́ на́ша, прильпе́ земли́ утро́ба на́ша.

Воскре́сни́, Го́споди, помози́ на́мъ, и изба́ви на́съ и́мене ра́ди Твоего́.

Въ коне́цъ, о измѣня́емыхъ сыно́мъ Коре́овымъ въ ра́зумъ, пѣ́снь о возлю́бленнѣмъ.

Отры́гну се́рдце мое́ сло́во бла́го, глаго́лю а́зъ дѣла́ моя́ Царе́ви: язы́къ мо́й тро́сть кни́жника скоропи́сца.

Красе́нъ добро́тою па́че сыно́въ человѣ́ческихъ, излiя́ся благода́ть во устна́хъ Твои́хъ: сего́ ра́ди благослови́ Тя Бо́гъ во вѣ́къ.

Препоя́ши ме́чь Тво́й по бедрѣ́ Твое́й, си́льне,

красото́ю Твое́ю и добро́тою Твое́ю: и наляцы́, и успѣва́й, и ца́рствуй и́стины ра́ди и кро́тости и пра́вды: и наста́витъ Тя́ ди́вно десни́ца Твоя́.

Стрѣ́лы Твоя́ изощре́ны, Си́льне: лю́дiе подъ Тобо́ю паду́тъ въ се́рдцы вра́гъ Царе́выхъ.

Престо́лъ Тво́й, Бо́же, въ вѣ́къ вѣ́ка: же́злъ пра́вости же́злъ ца́рствiя Твоего́.

Возлюби́лъ еси́ пра́вду и возненави́дѣлъ еси́ беззако́нiе: сего́ ра́ди пома́за Тя́, Бо́же, Бо́гъ Тво́й еле́емъ ра́дости па́че прича́стникъ Твои́хъ.

Сми́рна и ста́кти и касі́а от ри́зъ Твои́хъ, от тя́жестей слоно́выхъ {от хра́мовъ слоно́выхъ}, изъ ни́хже возвесели́ша Тя́.

Дще́ри царе́й въ че́сти Твое́й: предста́ цари́ца одесну́ю Тебе́, въ ри́захъ позлаще́нныхъ одѣ́яна преиспещре́на.

Слы́ши, дщи́, и ви́ждь, и приклони́ у́хо твое́, и забу́ди лю́ди твоя́ и до́мъ отца́ твоего́:

и возжела́етъ Ца́рь добро́ты твоея́, зане́ То́й е́сть Госпо́дь тво́й, и поклони́шися Ему́,

и дщи́ Ти́рова съ да́ры: лицу́ Твоему́ помо́лятся бога́тiи лю́дстiи.

Вся́ сла́ва дще́ре Царе́вы вну́трь: ря́сны златы́ми одѣ́яна и преиспещре́на.

Приведу́тся Царю́ дѣ́вы вслѣ́дъ ея́, и́скреннiя ея́ приведу́тся Тебѣ́:

приведу́тся въ весе́лiи и ра́дованiи, введу́тся въ хра́мъ Царе́въ.

Вмѣ́сто оте́цъ Твои́хъ бы́ша сы́нове Твои́: поста́виши я́ кня́зи по все́й земли́.

Помяну́ и́мя Твое́ во вся́комъ ро́дѣ и ро́дѣ: сего́ ра́ди лю́дiе исповѣ́дятся Тебѣ́ въ вѣ́къ и во вѣ́къ вѣ́ка.

Въ коне́цъ, о сынѣ́хъ Коре́овыхъ, о та́йныхъ, псало́мъ.

Бо́гъ на́мъ прибѣ́жище и си́ла, помо́щникъ въ ско́рбехъ обрѣ́тшихъ ны́ зѣло́.

Сего́ ра́ди не убои́мся, внегда́ смуща́ется земля́, и прелага́ются го́ры въ сердца́ морска́я.

Возшумѣ́ша и смято́шася во́ды и́хъ, смято́шася го́ры крѣ́постiю его́.

Рѣ́чная устремле́нiя веселя́тъ гра́дъ Бо́жiй: освяти́лъ е́сть селе́нiе свое́ Вы́шнiй.

Бо́гъ посредѣ́ его́, и не подви́жится: помо́жетъ ему́ Бо́гъ у́тро зау́тра.

Смято́шася язы́цы, уклони́шася ца́рствiя: даде́ гла́съ Сво́й Вы́шнiй, подви́жеся земля́.

Госпо́дь си́лъ съ на́ми, засту́пникъ на́шъ Бо́гъ Иа́ковль.

Прiиди́те и ви́дите дѣла́ Бо́жiя, я́же положи́ чудеса́ на земли́:

отъе́мля бра́ни до коне́цъ земли́, лу́къ сокруши́тъ и сло́митъ ору́жiе, и щиты́ сожже́тъ огне́мъ.

Упраздни́теся и разумѣ́йте, я́ко А́зъ е́смь Бо́гъ: вознесу́ся во язы́цѣхъ, вознесу́ся на земли́.

Госпо́дь си́лъ съ на́ми, засту́пникъ на́шъ Бо́гъ Иа́ковль.

Украинский (Огієнко)

^38:1 Псалом Давидів.
На пам́ятку.

^38:2 Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді,

^38:3 бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене…

^38:4 Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх,

^38:5 бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої,

^38:6 смердять та гниють мої рани з глупоти моєї…

^38:7 Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний,

^38:8 бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця…

^38:9 Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого…

^38:10 Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе.

^38:11 Сильно тріпочеться серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність очей моїх і вона не зо мною…

^38:12 Друзі мої й мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали оподаль…

^38:13 Тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокляття, і ввесь день вимишляють зрадливе!

^38:14 А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває…

^38:15 і я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має,

^38:16 бо на Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!

^38:17 Бо сказав я: Нехай не потішаться з мене, нехай не несуться вони понад мене, коли послизнеться нога моя!

^38:18 Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя,

^38:19 бо провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я!

^38:20 А мої вороги проживають, міцніють, і без причини помножилися мої недруги…

^38:21 Ті ж, хто відплачує злом за добро, обчорнюють мене, бо женусь за добром…

^38:22 Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене,

^38:23 поспіши мені на допомогу, Господи, Ти спасіння моє!

^39:1 Для дириґетна хору.
Єдутуна.
Псалом Давидів.

^39:2 Я сказав: Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити, накладу я вуздечку на уста свої, поки передо мною безбожний.

^39:3 Занімів я в мовчанні, замовк про добро, а мій біль був подражнений.

^39:4 Розпалилося серце моє у моєму нутрі, палає огонь від мого роздумування…
Я став говорити своїм язиком:

^39:5 Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, нехай знаю, коли я помру!

^39:6 Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх.

^39:7 Миро, алое й кассія всі шати Твої, а з темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!

^39:8 А тепер на що маю надіятись, Господи?
Надія моя на Тебе вона!

^39:9 Від усіх моїх прогріхів визволи мене, не чини мене посміхом для нерозумного!

^39:10 Занімів я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив,

^39:11 забери Ти від мене Свій доторк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь…

^39:12 Ти караєш людину докорами за беззаконня, Ти знищив, як міль, привабність її, кожна людина направду марнота!
Села.

^39:13 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй благання моє, не будь мовчазний до моєї сльози, бо приходько я в Тебе, мандрівник, як батьки мої всі!

^39:14 Відверни гнів від мене і я підкріплюся, перше ніж відійду, і не буде мене!

^40:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.

^40:2 Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув.

^40:3 Витяг мене Він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи,

^40:4 і дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу, нехай бачать багато-хто й пострах хай мають, і хай вони мають надію, на Господа!

^40:5 Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до неправди схиляються!

^40:6 Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої тільки про нас, нема Тобі рівного!
Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти.

^40:7 Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.

^40:8 Тоді я сказав: Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної.

^40:9 Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.

^40:10 Я проповідував правду в великому зборі, ото, своїх уст не ув́язнюю я, Господи, знаєш Ти,

^40:11 справедливість Твою не ховав я в середині серця свого, про вірність Твою та спасіння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібранні.

^40:12 Тому, Господи, не ув́язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть,

^40:13 бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу, вони численнішими стали за волосся на моїй голові, і серце моє опустило мене…

^40:14 Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені,

^40:15 нехай посоромлені будуть, і хай зганьблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопити її!
Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть, хто бажає для мене лихого!

^40:16 Бодай скам́яніли від сорому ті, хто говорить до мене: Ага!
Ага!

^40:17 Нехай тішаться та веселяться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасіння Твоє, нехай завжди говорять: Хай буде великий Господь!

^40:18 А я вбогий та бідний, за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!

^41:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.

^41:2 Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його!

^41:3 Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам!

^41:4 На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його.

^41:5 Я промовив був: Господи, май же Ти милість до мене, вилікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив!

^41:6 Вороги мої кажуть на мене лихе: Коли вмре та загине імення його?

^41:7 А коли хто приходить відвідати, мовить марне: його серце збирає для себе лихе, і як вийде надвір, то говорить про те…

^41:8 Всі мої вороги між собою шепочуться разом на мене, на мене лихе замишляють:

^41:9 Негідна річ тисне його, а що він поклався то більше не встане!…

^41:10 Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п́яту!

^41:11 Але, Господи, помилуй мене, і мене підійми, і я їм відплачу,

^41:12 із того довідаюся, що Ти любиш мене, коли надо мною сурмити не буде мій ворог.

^41:13 А я через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене!

^41:14 Благословенний Господь, Бог ізраїлів, від віку й до віку!
Амінь і амінь!

^42:1 Для дириґетна хору.
Псалом навчальний, синів Кореєвих.

^42:2 Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,

^42:3 душа моя спрагнена Бога, Бога Живого!
Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?

^42:4 Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?

^42:5 Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу…

^42:6 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся?
Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!

^42:7 Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам́ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц́ар.

^42:8 Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.

^42:9 Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!

^42:10 Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув?
Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?

^42:11 Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?

^42:12 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся?
Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!

^43:1 Розсуди мене, Боже, й справуйся за справу мою із людьми небогобійними, визволь мене від людини обмани та кривди!

^43:2 Бож Бог Ти моєї твердині, чого ж Ти покинув мене?
Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?

^43:3 Пошли Своє світло та правду Свою, вони мене будуть провадити, вони запровадять мене до Твоєї святої гори та до місць пробування Твого.

^43:4 і нехай я дістанусь до Божого жертівника, до Бога розради й потіхи моєї, і буду на арфі хвалити Тебе, Боже, Боже Ти мій!

^43:5 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся?
Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!

^44:1 Для дириґетна хору.
Синів Кореєвих.
Псалом навчальний.

^44:2 Боже, своїми ушима ми чули, наші батьки нам оповідали: велике Ти діло вчинив за їхніх днів, за днів стародавніх:

^44:3 Ти вигнав поганів Своєю рукою, а їх осадив, понищив народи, а їх Ти поширив!

^44:4 Не мечем бо своїм вони землю посіли, і їхнє рамено їм не помогло, а правиця Твоя та рамено Твоє, та Світло обличчя Твого, бо Ти їх уподобав!

^44:5 Ти Сам Цар мій, о Боже, звели ж про спасіння для Якова:

^44:6 Тобою поб́ємо своїх ворогів, ім́ям Твоїм будемо топтати повсталих на нас,

^44:7 бо я буду надіятися не на лука свого, і мій меч не поможе мені,

^44:8 але Ти нас спасеш від противників наших, і наших ненависників засоромиш!

^44:9 Ми хвалимось Богом щодня, і повіки ім́я Твоє славимо, Села,

^44:10 та однак Ти покинув і нас засоромив, і вже не виходиш із нашими військами:

^44:11 Ти вчинив, що від ворога ми обернулись назад, а наші ненависники грабували собі наш маєток…

^44:12 Ти віддав нас на поїд, немов тих овечок, і нас розпорошив посеред народів,

^44:13 Ти за безцін продав Свій народ, і ціни йому не побільшив!

^44:14 Ти нас нашим сусідам віддав на зневагу, на наругу та посміх для наших околиць,

^44:15 Ти нас учинив за прислів́я поганам, і головою хитають народи на нас…

^44:16 Передо мною щоденно безчестя моє, і сором вкриває обличчя моє,

^44:17 через голос того, хто лає мене й проклинає, через ворога й месника…

^44:18 Прийшло було все це на нас, та ми не забули про Тебе, й заповіту Твого не порушили,

^44:19 не вступилось назад наше серце, і не відхилився наш крок від Твоєї дороги!

^44:20 Хоч у місце шакалів Ти випхнув був нас, і прикрив був нас смертною тінню,

^44:21 чи й тоді ми забули ім́я Бога нашого, і руки свої простягнули до Бога чужого?

^44:22 Таж про те Бог довідається, бо Він знає таємності серця,

^44:23 що нас побивають за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жертовних…

^44:24 Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш?
Пробудися, не кидай назавжди!

^44:25 Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?

^44:26 Бо душа наша знижилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі…

^44:27 Устань же, о Помоче наша, і викупи нас через милість Свою!

^45:1 Для дириґетна хору.
На «Лілеї».
Синів Кореєвих.
Псалом навчальний.
Пісня любови.

^45:2 Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!

^45:3 Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе.

^45:4 Прив́яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча, красу Свою та величність Свою,

^45:5 і в величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідности та справедливости, і навчить Тебе страшних чинів правиця Твоя!

^45:6 Твої стріли нагострені, а від них під Тобою народи попадають, у серце Царських ворогів.

^45:7 Престол Твій, о Боже, на вічні віки, берло правди берло Царства Твого.

^45:8 Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх.

^45:9 Миро, алое й кассія всі шати Твої, а з палат із слонової кости струни Тебе звеселили.

^45:10 Серед скарбів Твоїх царські дочки, по правиці Твоїй стала цариця в офірському щирому золоті.

^45:11 Слухай, дочко, й побач, і нахили своє ухо, і забудь свій народ і дім батька свого!

^45:12 А Цар буде жадати твоєї краси, бо Він твій Господь, а ти до землі Йому кланяйся.

^45:13 А Тирська дочка прийде з даром, будуть благати тебе найбагатші з народу.

^45:14 Вся оздоба царської дочки усередині, шата ж її погаптована золотом.

^45:15 У шати гаптовані вбрану провадять її до Царя, за нею дівчата, подруги її, до Тебе проваджені.

^45:16 Провадять їх з радощами та потіхою, у палату царську вони війдуть.

^45:17 Замість батьків Твоїх будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти поставиш володарями.

^45:18 Я буду ім́я Твоє згадувати по всіх поколіннях, тому то народи по вічні віки Тебе славити будуть!

^46:1 Для дириґетна хору.
Синів Кореєвих.
На спів «Аламот».
Пісня.

^46:2 Бог для нас охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються,

^46:3 тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів!

^46:4 Шумлять і киплять Його води, через велич Його тремтять гори.
Села.

^46:5 Річка, відноги її веселять місто Боже, найсвятіше із місць пробування Всевишнього.

^46:6 Бог серед нього, нехай не хитається, Бог поможе йому, коли ранок настане.

^46:7 Шуміли народи, хиталися царства, а Він голос подав Свій і земля розпливлася.

^46:8 З нами Господь Саваот, наша твердиня Бог Яковів.
Села.

^46:9 ідіть, оглядайте Господні діла, які руйнування вчинив на землі!

^46:10 Аж до краю землі припиняє Він війни, ламає Він лука й торощить списа, палить огнем колесниці!

^46:11 Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі!

^46:12 З нами Господь Саваот, наша твердиня Бог Яковів!
Села.

Таджикский

Языки

Таронаи Довуд. Барои ёдоварӣ.

Парвардигоро! Дар ғазаби Худ маро мазаммат сарзаниш накун, ва дар хашми Худ маро ҷазо надеҳ,

Зеро ки тирҳои Ту дар ман фурӯ рафтаанд, ва дасти Ту бар ман фуруд омадааст.

Дар ҷисмам аз ғазаби Ту ҷои сиҳате нест; дар устухонҳоям аз хатои худам саломатӣ нест,

Зеро ки гуноҳҳоям аз сарам гузаштаанд, мисли бори гароне аз бардоштам вазнинтар аст;

Аз боиси беақлии ман ҷароҳатҳоям бадбӯй шудаанд, фасод рим кардаанд.

Бисёр хамидақомат ва сархам шудаам, тамоми рӯз тирарӯ шуда мегардам;

Зеро ки камарам миёнам пур аз варам аст, ва дар ҷисмам ҷои сиҳате нест.

Ман хаста ва бениҳоят кӯфта афсурда шудаам; аз дарди дили худ наъра мезанам.

Худовандо! Тамоми орзуям пеши назари Туст, ва оҳу фиғонам аз Ту пӯшида нест.

Дилам метапад; қувватам аз ман рафтааст, ва нури чашмонам низ бо ман нест.

Дӯстонам ва ёронам аз балои офати ман бар канор гирифтаанд истодаанд, ва хешовандонам дур истодаанд.

Ва толибони ҷӯяндагони ҷонам бар ман дом мегузоранд, ва бадхоҳонам суханони фитнаангез мегӯянд ва ҳар рӯз макрҳо ҳилаҳо меандешанд.

Валекин ман мисли кар намешунавам, ва мисли гунге ҳастам, ки даҳонашро намекушояд;

Ва монанди шахсе гардидаам, ки намешунавад, ва дар забонаш далеле нест.

Аммо ба Ту, эй Парвардигор, умед бастаам; Ту ҷавоб деҳ, эй Худованд Худои ман.

Зеро ки гуфтаам: «Мабодо бар ман шодкомӣ ёбанд ва, агар пешпо хӯрам, бар ман калонигарӣ кунанд».

Зеро ки ман ба афтодан наздик шудаам, ва дардам ҳамеша дар рӯ ба рӯи ман аст.

Зеро ки ба гуноҳи худ иқрорам, аз хатои худ ғамгинам.

Валекин душманонам зинда ва пурзӯранд, ва онҳое ки ноҳақ бадхоҳи мананд, бисёранд;

Ва онҳое ки ба ивази некӣ бадӣ мекунанд, барои он ба ман душманӣ доранд, ки некиро пайравӣ менамоям.

Маро тарк накун, эй Парвардигор Худои ман! Аз ман дур набош;

Ба мадади ман шитоб кун, эй Худованд, эй наҷоти ман!

Барои сардори сарояндагон, Едутун. Таронаи Довуд.

Гуфтам: «Роҳҳои худро эҳтиёт хоҳам кард, то ки бо забонам хатое накунам; ба даҳонам посбонӣ хоҳам кард лаҷом хоҳам зад, то даме ки бадкор дар рӯ ба рӯи ман аст».

Ман гунг ва хомӯш будам, аз некӣ низ лаб фурӯ бастам, ва дардам бадтар шуд.

Дилам андарунам аланга зад, дар фикрам оташ даргирифт, бо забони худ сухан гуфтам:

«Аҷаламро, эй Парвардигор, ба ман маълум кун, ва миқдори рӯзҳоямро, ки чист, то донам, ки чӣ қадар нобудшаванда ҳастам кай зиндагиро тарк хоҳам кард.

Инак, рӯзҳои маро ба қадри ваҷабе додаӣ, ва умрам дар назари Ту ҳеҷ аст. Ба ростӣ ҳар одамӣ, ки калонигарона устуворона меистад, чизи бекор аст». Село.

Ба ростӣ одамизод мисли шабаҳе мегардад: бекора шӯру ғавғо менамояд, захира мекунад ва намедонад, ки он насиби кӣ мешавад.

Ва акнун, эй Худованд, ман чиро умедвор бошам? Умеди ман бар Туст.

Аз ҳамаи ҷиноятҳоям маро раҳоӣ деҳ, пеши нобакорон маро шармсор накун.

Ман гунг шудаам, даҳонамро намекушоям; зеро ки Ту инро кардаӣ.

Балои Офати Худро аз ман дур кун; аз зарбаи дасти Ту ман нобуд мешавам.

Агар одамизодро мувофиқи далелҳои гуноҳи вай ҷазо диҳӣ, зебоии вай, мисли он ки куя зада бошад, хароб хоҳад шуд. Ба ростӣ ҳар одамӣ ҳеҷу пуч аст! Село.

Дуои маро бишнав, эй Парвардигор, ва ба ёрихоҳии зории ман гӯш андоз; бар ашкҳоям хомӯш набош, зеро ки ман назди Ту ғарибам ва мисли ҳамаи падаронам мусофирам муҳоҷирам.

Ғазаби Худро аз ман бигардон, то каме кушодарӯй гардам, пеш аз он ки биравам, ва дигар нахоҳам буд.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.

Ба Парвардигор бисёр умед бастам, ва Ӯ сӯи ман рӯ овард, ва ёрихоҳии додхоҳии маро шунид;

Ва маро аз чоҳи ҳалокат, аз ботлоқи пурлой берун овард, ва пойҳоямро бар сахрае кӯҳпорае гузошт, қадамҳоямро мустаҳкам гардонд.

Ва суруди наве дар даҳонам гузошт, – ҳамду санои Худои моро. Бисёр касон инро дида, тарсон хоҳанд шуд, ва ба Парвардигор таваккал хоҳанд кард.

Хушо марде ки ба Парвардигор таваккал мекунад, ва ба ҳавобаландон ва пайравони дурӯғ рӯ намеоварад!

Корҳои зиёде Ту кардаӣ, эй Парвардигор Худои ман! Корҳои аҷоиб ва андешаҳоеро, ки Ту дар ҳаққи мо зоҳир намудаӣ, – кист, ки монанди Ту бошад! – мавъиза ва нақл хоҳам кард, аммо шумораи онҳо бениҳоят бисёр аст.

Қурбонӣ ва ҳадияро Ту нахостӣ; гӯшҳои маро воз кардӣ; қурбонии сӯхтанӣ ва қурбонии хаторо талаб накардӣ.

Он гоҳ гуфтам: инак меоям; дар лӯлапечи китоб дар бораи ман навишта шудааст:

Хости Иродаи Туро, эй Худои ман, ба ҷо овардан мехоҳам, ва қонуни Ту андаруни дили ман аст.

Дар ҷамоати бузург аз росткорӣ мужда додаам; инак, лабҳои худро нахоҳам баст: Парвардигоро, Ту медонӣ.

Росткории Туро андаруни дилам пинҳон махфӣ надоштаам, вафо ва наҷоти Туро баён кардаам, меҳру вафо ва ростии Туро аз ҷамоати бузург пинҳон надоштаам.

Ту, эй Парвардигор, марҳаматҳои Худро аз ман бознадор; бигзор эҳсон ва ростии Ту ҳамеша маро нигаҳбонӣ кунад.

Зеро ки мусибатҳои бадбахтиҳои бешумор маро миёнагир иҳота намудаанд; гирифтори гуноҳҳоям шудаам гуноҳҳоям маро гирифтор кардааст, ба тавре ки дида наметавонам қобили дидан нестам: онҳо аз мӯи сарам бисёранд, ва дилам маро тарк кардааст.

Парвардигоро! Ризомандӣ намуда, маро халосӣ деҳ; Парвардигоро! Ба мадади ман шитоб кун.

Бигзор онҳое ки толиби хоҳони ҷони мананд, то онро ба ҳалокат расонанд, аз як сар шармсор ва шарманда шаванд; бадхоҳонам қафо гарданд ва расво шаванд;

Онҳое ки ба ман «ҳай-ҳай!» мегӯянд, ба сабаби шармандагии худ ҳайрон шаванд;

Ҳамаи ҷӯяндагони Ту дар Ту шодӣ ва хурсандӣ кунанд, ва дӯстдорони наҷоти Ту доимо гӯянд: «Афзун бод бузургии Парвардигор!»

Валекин ман камбағал ва мискин бечора ва камбағал ҳастам, ва Парвардигор ба ман ғамхорӣ мекунад; мададгор ва раҳокунандаи ман Ту ҳастӣ. Эй Худои ман! Таъхир Дер накун.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.

Хушо касе ки ба бенаво эътибор медиҳад! Дар рӯзи бадбахтӣ мусибат Парвардигор ӯро раҳо хоҳад кард.

Парвардигор ӯро нигаҳбонӣ хоҳад кард ва зинда хоҳад мононд, ва ӯ дар замин хушбахт хоҳад буд. Ва Ту ӯро ба дасти душманонаш нахоҳӣ супурд.

Парвардигор ӯро бар бистари беморӣ ёварӣ хоҳад кард. Тамоми вақти хобидани ӯ Ту дар бемории ӯ нигоҳубин хоҳӣ кард.

Ман гуфтам: «Парвардигоро! Ба ман марҳамат раҳм намо; ҷонамро шифо деҳ, зеро ки пеши Ту хато кардаам».

Душманонам дар ҳаққи ман суханони бад мегӯянд: «Ӯ кай мемирад, то ки номаш гум шавад?»

Ва агар касе маро хабаргирӣ ба хабаргирии ман биёяд, сухани дурӯғ мегӯяд; дили вай дар худ ғайбат ҷамъ мекунад, ва ҳамин ки берун рафт, ба гапу калоча шурӯъ менамояд.

Ҳамаи бадхоҳонам бо ҳамдигар дар ҳаққи ман пичир-пичир мекунанд, бар зидди ман бадӣ меандешанд:

«Сухани белиал Бемории вазнине Бадие ба сари ӯ омадааст, ва акнун, ки ӯ хобидааст, дигар нахоҳад бархост».

Ҳатто касе ки бо ман дӯст буд, ва аз ӯ дилпур будам, ва ӯ нони маро мехӯрд, пошнаи худро бар ман баланд кардааст.

Валекин Ту, эй Парвардигор, ба ман марҳамат раҳм намо, маро ба по бархезон, то ки онҳоро сазо диҳам.

Аз ин хоҳам донист, ки Ту аз ман ризоманд ҳастӣ, зеро ки душманам бар ман тантана намекунад.

Ва маро, ба сабаби беайбии ман, дастгирӣ хоҳӣ кард, ва ба ҳузури Худ ҷовидона пойдор хоҳӣ намуд.

Муборак аст Парвардигор Худои Исроил аз ҷовидон то ҷовидон аз азал то абад! Омин ва омин!

Барои сардори сарояндагон. Суруди таълимии банӣ Қӯраҳ.

Чунон ки оҳу шавқманди чашмаҳои маҷроҳои об аст, ончунон ҷонам шавқманди Туст, эй Худо!

Ҷонам ташнаи Худост, ташнаи Худои зинда: кай омада, пеши Худо ҳозир мешавам?

Ашкҳоям рӯзу шаб нони ман буданд, вақте ки ҳар рӯз ба ман мегуфтанд: «Худои ту куҷост?»

Инро ба хотир оварда, ҷонам андаруни ман ба ҳаяҷон меояд: ҳангоме ки бо ҷамоате гузар доштам, онҳоро оҳиста-оҳиста сӯи хонаи Худо мебурдам, бо овози сурудхонӣ ва шукронаи тӯдаи издиҳоми идкунандагон.

Чаро, эй ҷонам, ноумед навмед шудаӣ ва андаруни ман ошуфтаҳол ҳастӣ? Ба Худо умедвор бош, зеро барои наҷоти рӯи Ӯ боз сипос хоҳам гуфт.

Эй Худои ман! Ҷонам андарунам навмед ноумед шудааст, бинобар ин Туро аз замини Урдун ва аз Ҳермӯн, аз кӯҳи Мисъар ёд мекунам.

Обҳои азим обҳои азимро бо овози шаршараҳои Ту даъват менамоянд; ҳамаи талотумҳо туғёнҳо ва мавҷҳои Ту бар ман гузаштаанд.

Рӯзона Парвардигор меҳру вафои Худро зоҳир хоҳад кард фармуд, ва шабона суруди Ӯ бо ман хоҳад буд, ки дуоест пеши Худои ҳаёти ман.

Ба Худое ки сахраи кӯҳпораи ман аст, мегӯям: Чаро маро фаромӯш кардаӣ? Чаро аз фишори душман ғамгин шуда мегардам?

Бадхоҳонам бо дашномҳои худ устухонҳои маро зарбаи марговар мезананд, вақте ки ҳар рӯз ба ман мегӯянд: «Худои ту куҷост?»

Чаро, эй ҷонам, ноумед шудаӣ ва андаруни ман ошуфтаҳол ҳастӣ? Ба Худо умедвор бош, зеро Ӯро боз сипос хоҳам гуфт, ки Ӯ наҷоти рӯи ман ва Худои ман аст.

Маро, эй Худо, дар доварӣ ҳимоя намо, ва доди маро аз мардуми бераҳм бигир; аз шахси маккор ва ноинсоф маро раҳоӣ деҳ,

Зеро ки Ту Худои қуввати ман ҳастӣ. Чаро маро партофтаӣ? Чаро аз фишори душман ғамгин шуда мегардам?

Нур ва ростии Худро бифирист, то ки маро раҳнамо бошанд роҳнамоӣ созанд, маро ба кӯҳӣ поки Ту ва ба манзилҳои Ту биёранд.

Ва назди қурбонгоҳи Худо хоҳам омад, назди Худое ки шодӣ ва хурсандии ман аст, ва Туро, эй Худо, Худои ман, бо барбат сипос хоҳам гуфт!

Барои сардори сарояндагон. Суруди таълимии банӣ Қӯраҳ.

Худоё, бо гӯшҳои худ шунидаем, ва падарони мо ба мо ҳикоя кардаанд дар бораи корномае ки дар замони онҳо, дар замони куҳан ба амал овардаӣ.

Ту бо дасти Худ халқҳоро бадар рондаӣ, вале онҳоро нишондаӣ; қабилаҳоро шикаст додаӣ, вале онҳоро паҳн кардаӣ;

Зеро ки онҳо бо шамшери худ заминро ба даст наовардаанд, ва онҳоро бозуи онҳо наҷот надодааст, балки дасти рости Ту ва бозуи Ту ва нури рӯи Ту, зеро ризомандии Ту бар онҳо буд.

Ту подшоҳи ман ҳастӣ, эй Худо! Ба Яъқуб наҷот бифармо Бар наҷоти Яъқуб амр фармо.

Бо ёрии Ту душманони худро шох хоҳем зад; бо номи Ту мухолифони худро поймол хоҳем кард;

Зеро ки ба камони худ таваккал нахоҳам кард, ва шамшерам маро наҷот нахоҳад дод;

Балки Ту моро аз душманони мо наҷот додаӣ, ва бадхоҳони моро шармсор кардаӣ.

Ҳар рӯз бо Худо фахр менамоем, ва номи Туро ҷовидона сипос хоҳем гуфт. Село.

Аммо ҳоло Ту моро партофтаӣ ва расво кардаӣ, ва бо лашкарҳои мо берун намеоӣ;

Моро пеши душман ақиб гардондаӣ, ва бадхоҳони мо барои худ тороҷ мекунанд.

Моро мисли гӯсфандон барои хӯрдан супурдаӣ, ва дар миёни халқҳо моро пароканда кардаӣ;

Қавми Худро ба баҳои ночизе фурӯхтаӣ, ва нархашонро зиёд накардаӣ.

Моро назди ҳамсоягони мо нангин кардаӣ, хандахариш ва боиси масхара назди онҳое ки дар гирду пеши моянд.

Моро вирди забон дар миёни халқҳо, ҳадафи сарҷунбонӣ дар миёни қабилаҳо гардондаӣ.

Ҳар рӯз расвоии ман пеши назари ман аст, ва шармандагӣ рӯи маро пӯшидааст

Аз овози дашномдиҳанда ва тӯҳматгӯй, аз афту башараи душман ва қасдгир интиқомҷӯй.

Ҳамаи ин ба сари мо омадааст, валекин мо Туро аз хотир набаровардаем, ва ба паймони Ту хиёнат накардаем.

Дили мо ақиб нагашт, ва пойҳои мо аз роҳи Ту берун нарафт,

Вақте ки моро дар макони шағолон фурӯ нишондӣ ва бо сояи марг моро пӯшондӣ.

Агар мо номи Худои худро аз хотир мебаровардем ва кафҳои худро сӯи худои бегона дароз мекардем,

Оё Худо инро пурсуҷӯ таҳқиқ наменамуд? Зеро ки Ӯ сири асрори дилро медонад.

Лекин ба хотири Ту мо ҳар рӯз кушта мешавем, мисли гӯсфандони забҳ куштанӣ ба шумор меравем.

Бархез! Чаро хобидаӣ, эй Парвардигор? Бедор шав, доимӣ моро напартой!

Чаро рӯи Худро пинҳон доштаӣ, мусибат бадбахтӣ ва тангии моро фаромӯш кардаӣ?

Зеро ки ҷони мо ба хок яксон шудааст, ҷисми мо ба замин часпидааст.

Ба ёрии мо бархез, ва моро ба хотири меҳру вафои Худ халосӣ деҳ.

Барои сардори сарояндагон бар сози савсанҳо. Суруди таълимии банӣ Қӯраҳ. Суруди муҳаббат.

Дилам аз ҳиссиёти хубе ба ҷӯш омадааст; ман мегӯям: сурудам ба подшоҳ бахшида шудааст; забонам қалами котиби тезнавис аст.

Ту аз банӣ одам зеботарин ҳастӣ; латофат бар лабонат ҳувайдост; бинобар ин Худо Туро ҷовидона муборак хондааст.

Шамшери Худро, эй Паҳлавон Баҳодур, бар рони Худ бибанд, ки шукӯҳ ва арҷмандии Туст;

Ва дар арҷмандии Худ савор шуда, дар роҳи ростӣ ва нармдиливу фурӯтаниву росткорӣ комёб шав, ва дасти ростат чизҳои аҷоибе ба Ту нишон хоҳад дод.

Тирҳои Ту тез ҳастанд, – қавмҳо зери пои Ту фурӯ меғалтанд: – тирҳоят ба дили душманони Подшоҳ хоҳанд расид.

Тахти Ту, эй Худо, ҷовидона аст; асои ростӣ асои подшоҳии Туст.

Росткориро дӯст доштаӣ, ва аз бадкорӣ нафрат дорӣ. Бинобар ин Туро Худо, Худои Ту, бо равғани шодмонӣ бештар аз рафиқонат молидааст.

Ҳамаи либосҳоят мисли мур ва уд ва дорчин аст; аз қасрҳои устухони фил Туро бо созҳо хурсанд мекунанд.

Духтарони подшоҳон дар миёни азизони Ту ҳастанд; ба дасти ростат малика дар тиллои Ӯфир истодааст.

Бишнав, эй духтар, ва бубин, ва гӯши худро фаро дор, ва қавми худ ва хонаи падаратро фаромӯш кун.

Ва ҳангоме ки Подшоҳ шавқманди зебоии ту гардад, зеро ки Ӯ Парвардигори туст, ба Ӯ саҷда намо.

Ва духтари Сур бо ҳадияҳо, ва сарватдорони қавм дидори туро хоҳанд талабид.

Тамоми ҷалоли духтари Подшоҳ дар андарун аст: либоси вай бо тилло ороста шудааст;

Дар либоси гулдӯзӣ вай назди Подшоҳ бурда мешавад; аз ақиби вай бокираҳо дӯшизаҳо, дугонаҳояш, равонанд, ки пеши Ту оварда шудаанд;

Бо шодӣ ва хурсандӣ бурда мешаванд, ба қасри Подшоҳ оварда мешаванд.

Дар ивази падаронат писаронат хоҳанд буд; онҳоро дар тамоми замин мир таъин хоҳӣ кард.

Номи Туро аз насл ба насл зикр хоҳам кард; бинобар ин қавмҳо Туро ҷовидона сипос хоҳанд гуфт.

Барои сардори сарояндагон. Суруди банӣ Қӯраҳ бар сози аломӯт.

Худо паноҳгоҳ ва қуввати мост, мададгоре ки дар тангиҳо зуд пайдо мешавад;

Бинобар ин нахоҳем тарсид, агарчи замин биларзад мубаддал шавад, кӯҳҳо дар қаъри баҳрҳо ба ҷунбиш оянд,

Обҳои он хурӯшида, туғён талотум кунанд, ва кӯҳҳо аз ҷӯшидани ғалаёни он ларзон шаванд. Село.

Ҷӯйҳои дарё шаҳри Худоро хурсанд мекунанд, ки он поктарини манзилҳои Худои Болотарин Боломақом аст.

Худо андаруни он аст, он фурӯ нахоҳад ғалтид: субҳидам Худо ба он мадад хоҳад кард.

Халқҳо хурӯш бардоштанд; мамлакатҳо фурӯ ғалтиданд: Ӯ овози Худро дод, ва замин ба ларза афтод.

Парвардигори лашкарҳо бо мост, Худои Яъқуб паноҳгоҳи мост. Село.

Биёед, ба корномаҳои Парвардигор назар андозед, ки харобиҳо бар замин овардааст:

Ба ҷангҳо то канорҳои замин хотима дода, камонро шикастааст ва найзаро пора кардааст, аробаҳоро ба оташ сӯзондааст.

«Бозистед ва бидонед, ки Ман Худо ҳастам: дар миёни халқҳо барафрохта хоҳам шуд, бар замин барафрохта хоҳам шуд».

Парвардигори лашкарҳо бо мост, Худои Яъқуб паноҳгоҳи мост. Село.