Посѣти́лъ еси́ зе́млю и упои́лъ еси́ ю́, умно́жилъ еси́ обогати́ти ю́: рѣка́ Бо́жiя напо́лнися во́дъ: угото́валъ еси́ пи́щу и́мъ, я́ко та́ко [е́сть] угото́ванiе.

Бразды́ ея́ упо́й, умно́жи жи́та ея́: въ ка́пляхъ ея́ возвесели́тся возсiя́ющи {прозяба́ющи}.

Благослови́ши вѣне́цъ лѣ́та бла́гости Твоея́, и поля́ Твоя́ испо́лнятся ту́ка:

разботѣ́ютъ кра́сная пусты́ни, и ра́достiю хо́лми препоя́шутся.

Одѣ́яшася о́вни о́вчiи, и удо́лiя умно́жатъ пшени́цу: воззову́тъ, и́бо воспою́тъ.

Въ коне́цъ, пѣ́снь псалма́ воскресе́нiя. ²Воскли́кните Го́сподеви вся́ земля́,^–

^–по́йте же и́мени Его́, дади́те сла́ву хвалѣ́ Его́.

Рцы́те Бо́гу: ко́ль стра́шна дѣла́ Твоя́? Во мно́жествѣ си́лы Твоея́ со́лжутъ Тебѣ́ врази́ Твои́.

Вся́ земля́ да покло́нится Тебѣ́ и пое́тъ Тебѣ́, да пое́тъ же и́мени Твоему́, Вы́шнiй.

Прiиди́те и ви́дите дѣла́ Бо́жiя, ко́ль стра́шенъ въ совѣ́тѣхъ па́че сыно́въ человѣ́ческихъ.

Обраща́яй мо́ре въ су́шу, въ рѣцѣ́ про́йдутъ нога́ми: та́мо возвесели́мся о Не́мъ,

влады́чествующемъ си́лою Свое́ю вѣ́комъ: о́чи Его́ на язы́ки призира́етѣ: преогорчева́ющiи да не возно́сятся въ себѣ́.

Благослови́те, язы́цы, Бо́га на́шего, и услы́шанъ сотвори́те гла́съ хвалы́ Его́,

поло́жшаго ду́шу мою́ въ живо́тъ, и не да́вшаго во смяте́нiе но́гъ мои́хъ.

Я́ко искуси́лъ ны́ еси́, Бо́же, разже́глъ ны́ еси́, я́коже разжиза́ется сребро́.

Вве́лъ ны́ еси́ въ сѣ́ть, положи́лъ еси́ ско́рби на хребтѣ́ на́шемъ.

Возве́лъ еси́ человѣ́ки на главы́ на́шя: проидо́хомъ сквозѣ́ о́гнь и во́ду, и изве́лъ еси́ ны́ въ поко́й.

Вни́ду въ до́мъ Тво́й со всесожже́нiемъ, возда́мъ Тебѣ́ моли́твы моя́,

я́же изреко́стѣ устнѣ́ мои́, и глаго́лаша уста́ моя́ въ ско́рби мое́й.

Всесожже́нiя ту́чна вознесу́ Тебѣ́ съ кади́ломъ, и овны́, вознесу́ Тебѣ́ волы́ съ козлы́.

Прiиди́те, услы́шите, и повѣ́мъ ва́мъ, вси́ боя́щiися Бо́га, ели́ка сотвори́ души́ мое́й.

Къ Нему́ усты́ мои́ми воззва́хъ, и вознесо́хъ подъ язы́комъ мои́мъ.

Непра́вду а́ще узрѣ́хъ въ се́рдцы мое́мъ, да не услы́шитъ мене́ Госпо́дь.

Сего́ ра́ди услы́ша мя́ Бо́гъ, вня́тъ гла́су моле́нiя моего́.

Благослове́нъ Бо́гъ, И́же не отста́ви моли́тву мою́ и ми́лость Свою́ от мене́.

Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, псало́мъ пѣ́сни Дави́ду.

Бо́же, уще́дри ны́ и благослови́ ны, просвѣти́ лице́ Твое́ на ны́ и поми́луй ны́:

позна́ти на земли́ пу́ть Тво́й, во всѣ́хъ язы́цѣхъ спасе́нiе Твое́.

Да исповѣ́дятся Тебѣ́ лю́дiе, Бо́же, да исповѣ́дятся Тебѣ́ лю́дiе вси́.

Да возвеселя́тся и да возра́дуются язы́цы: я́ко су́диши лю́демъ правото́ю, и язы́ки на земли́ наста́виши.

Да исповѣ́дятся Тебѣ́ лю́дiе, Бо́же, да исповѣ́дятся Тебѣ́ лю́дiе вси́.

Земля́ даде́ пло́дъ сво́й: благослови́ ны, Бо́же, Бо́же на́шъ,

благослови́ ны, Бо́же: и да убоя́тся Его́ вси́ концы́ земли́.

Въ коне́цъ, псало́мъ пѣ́сни Дави́ду.

Да воскре́снетъ Бо́гъ, и расточа́тся врази́ Его́, и да бѣжа́тъ от лица́ Его́ ненави́дящiи Его́.

Я́ко изчеза́етъ ды́мъ, да изче́знутъ: я́ко та́етъ во́скъ от лица́ огня́, та́ко да поги́бнутъ грѣ́шницы от лица́ Бо́жiя:

а пра́ведницы да возвеселя́тся, да возра́дуются предъ Бо́гомъ, да насладя́тся въ весе́лiи.

Воспо́йте Бо́гу, по́йте и́мени Его́: путесотвори́те Возше́дшему на за́пады, Госпо́дь и́мя Ему́: и ра́дуйтеся предъ Ни́мъ.

Да смяту́тся от лица́ Его́, Отца́ си́рыхъ и судiи́ вдови́цъ: Бо́гъ въ мѣ́стѣ святѣ́мъ Свое́мъ.

Бо́гъ вселя́етъ единомы́сленныя въ до́мъ, изводя́ окова́нныя му́жествомъ, та́кожде преогорчева́ющыя живу́щыя во гробѣ́хъ.

Бо́же, внегда́ исходи́ти Тебѣ́ предъ людьми́ Твои́ми, внегда́ мимоходи́ти Тебѣ́ въ пусты́ни,

земля́ потрясе́ся, и́бо небеса́ ка́нуша от лица́ Бо́га Сина́ина, от лица́ Бо́га Изра́илева.

До́ждь во́ленъ отлучи́ши, Бо́же, достоя́нiю Твоему́, и изнемо́же, Ты́ же соверши́лъ еси́ е́.

Живо́тная Твоя́ живу́тъ на не́й: угото́валъ еси́ бла́гостiю Твое́ю ни́щему, Бо́же.

Госпо́дь да́стъ глаго́лъ благовѣству́ющымъ си́лою мно́гою:

Ца́рь си́лъ возлю́бленнаго, красото́ю {ра́ди красоты́} до́му раздѣли́ти коры́сти.

А́ще поспите́ посредѣ́ предѣ́лъ, крилѣ́ голуби́нѣ посре́бренѣ, и междора́мiя ея́ въ блеща́нiи зла́та:

внегда́ ра́знствитъ Небе́сный цари́ на не́й, оснѣжа́тся въ Селмо́нѣ.

Гора́ Бо́жiя, гора́ ту́чная, гора́ усыре́нная, гора́ ту́чная.

Вску́ю непщу́ете, го́ры усыре́нныя? Гора́, ю́же благоволи́ Бо́гъ жи́ти въ не́й: и́бо Госпо́дь всели́тся до конца́.

Колесни́ца Бо́жiя тма́ми те́мъ, ты́сяща гобзу́ющихъ: Госпо́дь въ ни́хъ въ Сина́и во святѣ́мъ.

Возше́лъ еси́ на высоту́, плѣни́лъ еси́ плѣ́нъ: прiя́лъ еси́ дая́нiя въ человѣ́цѣхъ, и́бо не покаря́ющыяся, е́же всели́тися.

Госпо́дь Бо́гъ благослове́нъ, благослове́нъ Госпо́дь де́нь дне́: поспѣши́тъ на́мъ Бо́гъ спасе́нiй на́шихъ.

Бо́гъ на́шъ Бо́гъ е́же спаса́ти: и Госпо́дня, Госпо́дня исхо́дища сме́ртная.

Оба́че Бо́гъ сокруши́тъ главы́ враго́въ Свои́хъ, ве́рхъ вла́съ преходя́щихъ въ прегрѣше́нiихъ свои́хъ.

Рече́ Госпо́дь: от Васа́на обращу́, обращу́ во глубина́хъ морски́хъ:

я́ко да омо́чится нога́ твоя́ въ кро́ви, язы́къ пе́съ твои́хъ от вра́гъ от него́.

Ви́дѣна бы́ша ше́ствiя Твоя́, Бо́же, ше́ствiя Бо́га моего́ Царя́, и́же во святѣ́мъ.

Предвари́ша кня́зи бли́зъ пою́щихъ, посредѣ́ дѣ́въ тимпа́нницъ.

Въ це́рквахъ благослови́те Бо́га, Го́спода от исто́чникъ Изра́илевыхъ.

Та́мо Венiами́нъ юнѣ́йшiй во у́жасѣ, кня́зи Иу́довы влады́ки и́хъ, кня́зи Завуло́ни, кня́зи Нефѳали́мли.

Заповѣ́ждь, Бо́же, си́лою Твое́ю: укрѣпи́, Бо́же, сiе́, е́же содѣ́лалъ еси́ въ на́съ.

От хра́ма Твоего́ во Иерусали́мъ Тебѣ́ принесу́тъ ца́рiе да́ры.

Запрети́ звѣре́мъ тро́стнымъ: со́нмъ юне́цъ въ ю́ницахъ людски́хъ, е́же затвори́ти искуше́нныя сребро́мъ: расточи́ язы́ки хотя́щыя бра́немъ.

Прiи́дутъ моли́твенницы от Еги́пта: Еѳiо́пiа предвари́тъ ру́ку свою́ къ Бо́гу.

Ца́рства земна́я, по́йте Бо́гу, воспо́йте Го́сподеви,

возше́дшему на небо небесе́ на восто́ки: се́, да́стъ гла́су Своему́ гла́съ си́лы.

Дади́те сла́ву Богови: на Изра́или велелѣ́пота Его́, и си́ла Его́ на о́блацѣхъ.

Ди́венъ Бо́гъ во святы́хъ Свои́хъ: Бо́гъ Изра́илевъ, То́й да́стъ си́лу и держа́ву лю́демъ Свои́мъ. Благослове́нъ Бо́гъ.

Въ коне́цъ, о измѣ́ншихся {о иму́щихъ измѣни́тися}, псало́мъ Дави́ду.

Спаси́ мя, Бо́же, я́ко внидо́ша во́ды до души́ моея́.

Углѣбо́хъ въ тимѣ́нiи глубины́, и нѣ́сть постоя́нiя: прiидо́хъ во глубины́ морскі́я, и бу́ря потопи́ мя.

Утруди́хся зовы́й, измолче́ горта́нь мо́й: исчезо́стѣ о́чи мои́, от е́же упова́ти ми́ на Бо́га моего́.

Умно́жишася па́че вла́съ главы́ моея́ ненави́дящiи мя́ ту́не: укрѣпи́шася врази́ мои́, изгоня́щiи мя́ непра́ведно: я́же не восхища́хъ, тогда́ воздая́хъ.

Бо́же, Ты́ увѣ́дѣлъ еси́ безу́мiе мое́, и прегрѣше́нiя моя́ от Тебе́ не утаи́шася.

Да не постыдя́тся о мнѣ́ терпя́щiи Тебе́, Го́споди, Го́споди си́лъ: ниже́ да посра́мятся о мнѣ́ и́щущiи Тебе́, Бо́же Изра́илевъ.

Я́ко Тебе́ ра́ди претерпѣ́хъ поноше́нiе, покры́ срамота́ лице́ мое́.

Чу́ждь бы́хъ бра́тiи мое́й и стра́ненъ сыново́мъ ма́тере моея́:

я́ко ре́вность до́му Твоего́ снѣде́ мя, и поноше́нiя понося́щихъ Ти́ нападо́ша на мя́.

И покры́хъ посто́мъ ду́шу мою́, и бы́сть въ поноше́нiе мнѣ́:

и положи́хъ одѣя́нiе мое́ вре́тище, и бы́хъ и́мъ въ при́тчу.

О мнѣ́ глумля́хуся сѣдя́щiи во вратѣ́хъ, и о мнѣ́ поя́ху пiю́щiи вино́.

А́зъ же моли́твою мое́ю къ Тебѣ́, Бо́же: вре́мя благоволе́нiя, Бо́же: во мно́жествѣ ми́лости Твоея́ услы́ши мя́, во и́стинѣ спасе́нiя Твоего́.

Спаси́ мя от бре́нiя, да не углѣ́бну: да изба́влюся от ненави́дящихъ мя́ и от глубо́кихъ во́дъ.

Да не потопи́тъ мене́ бу́ря водна́я, ниже́ да пожре́тъ мене́ глубина́, ниже́ сведе́тъ о мнѣ́ рове́нникъ у́стъ свои́хъ.

Услы́ши мя́, Го́споди, я́ко бла́га ми́лость Твоя́: по мно́жеству щедро́тъ Твои́хъ при́зри на мя́.

Не отврати́ лица́ Твоего́ от о́трока Твоего́, я́ко скорблю́: ско́ро услы́ши мя́.

Вонми́ души́ мое́й и изба́ви ю́: вра́гъ мои́хъ ра́ди изба́ви мя́.

Ты́ бо вѣ́си поноше́нiе мое́, и сту́дъ мо́й, и срамоту́ мою́: предъ Тобо́ю вси́ оскорбля́ющiи мя́.

Поноше́нiе ча́яше душа́ моя́ и стра́сть: и жда́хъ соскорбя́щаго, и не бѣ́, и утѣша́ющихъ, и не обрѣто́хъ.

И да́ша въ снѣ́дь мою́ же́лчь, и въ жа́жду мою́ напои́ша мя́ о́цта.

Да бу́детъ трапе́за и́хъ предъ ни́ми въ сѣ́ть и въ воздая́нiе и въ собла́знъ.

Да помрача́тся о́чи и́хъ, е́же не ви́дѣти, и хребе́тъ и́хъ вы́ну сляцы́.

Пролі́й на ня́ гнѣ́въ Тво́й, и я́рость гнѣ́ва Твоего́ да пости́гнетъ и́хъ.

Да бу́детъ дво́ръ и́хъ пу́стъ, и въ жили́щихъ и́хъ да не бу́детъ живы́й.

Зане́ его́же Ты́ порази́лъ еси́, ті́и погна́ша, и къ болѣ́зни я́звъ мои́хъ приложи́ша.

Приложи́ беззако́нiе къ беззако́нiю и́хъ, и да не вни́дутъ въ пра́вду Твою́.

Да потребя́тся от кни́ги живы́хъ, и съ пра́ведными да не напи́шутся.

Ни́щъ и боля́й е́смь а́зъ: спасе́нiе Твое́, Бо́же, да прiи́метъ мя́.

Восхвалю́ и́мя Бо́га моего́ съ пѣ́снiю, возвели́чу Его́ во хвале́нiи:

и уго́дно бу́детъ Бо́гу па́че телца́ ю́на, ро́ги износя́ща и па́знокти.

Да у́зрятъ ни́щiи и возвеселя́тся: взыщи́те Бо́га, и жива́ бу́детъ душа́ ва́ша.

Я́ко услы́ша убо́гiя Госпо́дь, и окова́нныя Своя́ не уничижи́.

Да восхва́лятъ Его́ небеса́ и земля́, мо́ре и вся́ живу́щая въ не́мъ.

Я́ко Бо́гъ спасе́тъ Сiо́на, и сози́ждутся гра́ди Иуде́йстiи, и вселя́тся та́мо и наслѣ́дятъ и́:

и сѣ́мя рабо́въ Твои́хъ удержи́тъ и́, и лю́бящiи и́мя Твое́ вселя́тся въ не́мъ.

Въ коне́цъ Дави́ду, въ воспомина́нiе, во е́же спасти́ мя Го́споду.

Бо́же, въ по́мощь мою́ вонми́: Го́споди, помощи́ ми потщи́ся.

Да постыдя́тся и посра́мятся и́щущiи ду́шу мою́, да возвратя́тся вспя́ть и постыдя́тся хотя́щiи ми́ зла́я:

да возвратя́тся а́бiе стыдя́щеся глаго́лющiи ми́: бла́гоже, бла́гоже.

Да возра́дуются и возвеселя́тся о Тебѣ́ вси́ и́щущiи Тебе́, Бо́же: и да глаго́лютъ вы́ну, да возвели́чится Госпо́дь, лю́бящiи спасе́нiе Твое́.

А́зъ же ни́щъ е́смь и убо́гъ, Бо́же, помози́ ми: помо́щникъ мо́й и изба́витель мо́й еси́ Ты́, Го́споди, не закосни́.

Французский (LSG)

^65:1 Au chef des chantres. Psaume de David. Cantique.

Avec confiance, ô Dieu! on te louera dans Sion, Et l'on accomplira les voeux qu'on t'a faits.

^65:2 O toi, qui écoutes la prière! Tous les hommes viendront à toi.

^65:3 Les iniquités m'accablent: Tu pardonneras nos transgressions.

^65:4 Heureux celui que tu choisis et que tu admets en ta présence, Pour qu'il habite dans tes parvis! Nous nous rassasierons du bonheur de ta maison, De la sainteté de ton temple.

^65:5 Dans ta bonté, tu nous exauces par des prodiges, Dieu de notre salut, Espoir de toutes les extrémités lointaines de la terre et de la mer!

^65:6 Il affermit les montagnes par sa force, Il est ceint de puissance;

^65:7 Il apaise le mugissement des mers, le mugissement de leurs flots, Et le tumulte des peuples.

^65:8 Ceux qui habitent aux extrémités du monde s'effraient de tes prodiges; Tu remplis d'allégresse l'orient et l'occident.

^65:9 Tu visites la terre et tu lui donnes l'abondance, Tu la combles de richesses; Le ruisseau de Dieu est plein d'eau; Tu prépares le blé, quand tu la fertilises ainsi.

^65:10 En arrosant ses sillons, en aplanissant ses mottes, Tu la détrempes par des pluies, tu bénis son germe.

^65:11 Tu couronnes l'année de tes biens, Et tes pas versent l'abondance;

^65:12 Les plaines du désert sont abreuvées, Et les collines sont ceintes d'allégresse;

^65:13 Les pâturages se couvrent de brebis, Et les vallées se revêtent de froment. Les cris de joie et les chants retentissent.

^66:1 Au chef des chantres. Cantique. Psaume. Poussez vers Dieu des cris de joie, Vous tous, habitants de la terre!

^66:2 Chantez la gloire de son nom, Célébrez sa gloire par vos louanges!

^66:3 Dites à Dieu: Que tes oeuvres sont redoutables! A cause de la grandeur de ta force, tes ennemis te flattent.

^66:4 Toute la terre se prosterne devant toi et chante en ton honneur; Elle chante ton nom.

^66:5 Venez et contemplez les oeuvres de Dieu! Il est redoutable quand il agit sur les fils de l'homme.

^66:6 Il changea la mer en une terre sèche, On traversa le fleuve à pied: Alors nous nous réjouîmes en lui.

^66:7 Il domine éternellement par sa puissance, Ses yeux observent les nations: Que les rebelles ne s'élèvent pas!

^66:8 Peuples, bénissez notre Dieu, Faites retentir sa louange!

^66:9 Il a conservé la vie à notre âme, Et il n'a pas permis que notre pied chancelât.

^66:10 Car tu nous as éprouvés, ô Dieu! Tu nous as fait passer au creuset comme l'argent.

^66:11 Tu nous as amenés dans le filet, Tu as mis sur nos reins un pesant fardeau,

^66:12 Tu as fait monter des hommes sur nos têtes; Nous avons passé par le feu et par l'eau. Mais tu nous en as tirés pour nous donner l'abondance.

^66:13 J'irai dans ta maison avec des holocaustes, J'accomplirai mes voeux envers toi:

^66:14 Pour eux mes lèvres se sont ouvertes, Et ma bouche les a prononcés dans ma détresse.

^66:15 Je t'offrirai des brebis grasses en holocauste, Avec la graisse des béliers; Je sacrifierai des brebis avec des boucs.

^66:16 Venez, écoutez, vous tous qui craignez Dieu, et je raconterai Ce qu'il a fait à mon âme.

^66:17 J'ai crié à lui de ma bouche, Et la louange a été sur ma langue.

^66:18 Si j'avais conçu l'iniquité dans mon coeur, Le Seigneur ne m'aurait pas exaucé.

^66:19 Mais Dieu m'a exaucé, Il a été attentif à la voix de ma prière.

^66:20 Béni soit Dieu, Qui n'a pas rejeté ma prière, Et qui ne m'a pas retiré sa bonté!

^67:1 Au chef des chantres. Avec instruments à cordes. Psaume. Cantique.

Que Dieu ait pitié de nous et qu'il nous bénisse, Qu'il fasse luire sur nous sa face,

^67:2 Afin que l'on connaisse sur la terre ta voie, Et parmi toutes les nations ton salut!

^67:3 Les peuples te louent, ô Dieu! Tous les peuples te louent.

^67:4 Les nations se réjouissent et sont dans l'allégresse; Car tu juges les peuples avec droiture, Et tu conduis les nations sur la terre.

^67:5 Les peuples te louent, ô Dieu! Tous les peuples te louent.

^67:6 La terre donne ses produits; Dieu, notre Dieu, nous bénit.

^67:7 Dieu, nous bénit, Et toutes les extrémités de la terre le craignent.

^68:1 Au chef des chantres. De David. Psaume. Cantique.

Dieu se lève, ses ennemis se dispersent, Et ses adversaires fuient devant sa face.

^68:2 Comme la fumée se dissipe, tu les dissipes; Comme la cire se fond au feu, Les méchants disparaissent devant Dieu.

^68:3 Mais les justes se réjouissent, ils triomphent devant Dieu, Ils ont des transports d'allégresse.

^68:4 Chantez à Dieu, célébrez son nom! Frayez le chemin à celui qui s'avance à travers les plaines! L'Éternel est son nom: réjouissez-vous devant lui!

^68:5 Le père des orphelins, le défenseur des veuves, C'est Dieu dans sa demeure sainte.

^68:6 Dieu donne une famille à ceux qui étaient abandonnés, Il délivre les captifs et les rend heureux; Les rebelles seuls habitent des lieux arides.

^68:7 O Dieu! quand tu sortis à la tête de ton peuple, Quand tu marchais dans le désert,

^68:8 La terre trembla, les cieux se fondirent devant Dieu, Le Sinaï s'ébranla devant Dieu, le Dieu d'Israël.

^68:9 Tu fis tomber une pluie bienfaisante, ô Dieu! Tu fortifias ton héritage épuisé.

^68:10 Ton peuple établit sa demeure dans le pays Que ta bonté, ô Dieu! tu avais préparé pour les malheureux.

^68:11 Le Seigneur dit une parole, Et les messagères de bonnes nouvelles sont une grande armée: -

^68:12 Les rois des armées fuient, fuient, Et celle qui reste à la maison partage le butin.

^68:13 Tandis que vous reposez au milieu des étables, Les ailes de la colombe sont couvertes d'argent, Et son plumage est d'un jaune d'or. -

^68:14 Lorsque le Tout Puissant dispersa les rois dans le pays, La terre devint blanche comme la neige du Tsalmon.

^68:15 Montagnes de Dieu, montagnes de Basan, Montagnes aux cimes nombreuses, montagnes de Basan,

^68:16 Pourquoi, montagnes aux cimes nombreuses, avez-vous de l'envie Contre la montagne que Dieu a voulue pour résidence? L'Éternel n'en fera pas moins sa demeure à perpétuité.

^68:17 Les chars de l'Éternel se comptent par vingt mille, Par milliers et par milliers; Le Seigneur est au milieu d'eux, le Sinaï est dans le sanctuaire.

^68:18 Tu es monté dans les hauteurs, tu as emmené des captifs, Tu as pris en don des hommes; Les rebelles habiteront aussi près de l'Éternel Dieu.

^68:19 Béni soit le Seigneur chaque jour! Quand on nous accable, Dieu nous délivre.

^68:20 Dieu est pour nous le Dieu des délivrances, Et l'Éternel, le Seigneur, peut nous garantir de la mort.

^68:21 Oui, Dieu brisera la tête de ses ennemis, Le sommet de la tête de ceux qui vivent dans le péché.

^68:22 Le Seigneur dit: Je les ramènerai de Basan, Je les ramènerai du fond de la mer,

^68:23 Afin que tu plonges ton pied dans le sang, Et que la langue de tes chiens ait sa part des ennemis.

^68:24 Ils voient ta marche, ô Dieu! La marche de mon Dieu, de mon roi, dans le sanctuaire.

^68:25 En tête vont les chanteurs, puis ceux qui jouent des instruments, Au milieu de jeunes filles battant du tambourin.

^68:26 Bénissez Dieu dans les assemblées, Bénissez le Seigneur, descendants d'Israël!

^68:27 Là sont Benjamin, le plus jeune, qui domine sur eux, Les chefs de Juda et leur troupe, Les chefs de Zabulon, les chefs de Nephthali.

^68:28 Ton Dieu ordonne que tu sois puissant; Affermis, ô Dieu, ce que tu as fait pour nous!

^68:29 De ton temple tu règnes sur Jérusalem; Les rois t'apporteront des présents.

^68:30 Épouvante l'animal des roseaux, La troupe des taureaux avec les veaux des peuples, Qui se prosternent avec des pièces d'argent! Disperse les peuples qui prennent plaisir à combattre!

^68:31 Des grands viennent de l'Égypte; L'Éthiopie accourt, les mains tendues vers Dieu.

^68:32 Royaumes de la terre, chantez à Dieu, Célébrez le Seigneur!

^68:33 Chantez à celui qui s'avance dans les cieux, les cieux éternels! Voici, il fait entendre sa voix, sa voix puissante.

^68:34 Rendez gloire à Dieu! Sa majesté est sur Israël, et sa force dans les cieux.

^68:35 De ton sanctuaire, ô Dieu! tu es redoutable. Le Dieu d'Israël donne à son peuple la force et la puissance. Béni soit Dieu!

^69:1 Au chef des chantres. Sur les lis. De David.

Sauve-moi, ô Dieu! Car les eaux menacent ma vie.

^69:2 J'enfonce dans la boue, sans pouvoir me tenir; Je suis tombé dans un gouffre, et les eaux m'inondent.

^69:3 Je m'épuise à crier, mon gosier se dessèche, Mes yeux se consument, tandis que je regarde vers mon Dieu.

^69:4 Ils sont plus nombreux que les cheveux de ma tête, Ceux qui me haïssent sans cause; Ils sont puissants, ceux qui veulent me perdre, Qui sont à tort mes ennemis. Ce que je n'ai pas dérobé, il faut que je le restitue.

^69:5 O Dieu! tu connais ma folie, Et mes fautes ne te sont point cachées.

^69:6 Que ceux qui espèrent en toi ne soient pas confus à cause de moi, Seigneur, Éternel des armées! Que ceux qui te cherchent ne soient pas dans la honte à cause de moi, Dieu d'Israël!

^69:7 Car c'est pour toi que je porte l'opprobre, Que la honte couvre mon visage;

^69:8 Je suis devenu un étranger pour mes frères, Un inconnu pour les fils de ma mère.

^69:9 Car le zèle de ta maison me dévore, Et les outrages de ceux qui t'insultent tombent sur moi.

^69:10 Je verse des larmes et je jeûne, Et c'est ce qui m'attire l'opprobre;

^69:11 Je prends un sac pour vêtement, Et je suis l'objet de leurs sarcasmes.

^69:12 Ceux qui sont assis à la porte parlent de moi, Et les buveurs de liqueurs fortes me mettent en chansons.

^69:13 Mais je t'adresse ma prière, ô Éternel! Que ce soit le temps favorable, ô Dieu, par ta grande bonté! Réponds-moi, en m'assurant ton secours!

^69:14 Retire-moi de la boue, et que je n'enfonce plus! Que je sois délivré de mes ennemis et du gouffre!

^69:15 Que les flots ne m'inondent plus, Que l'abîme ne m'engloutisse pas, Et que la fosse ne se ferme pas sur moi!

^69:16 Exauce-moi, Éternel! car ta bonté est immense. Dans tes grandes compassions, tourne vers moi les regards,

^69:17 Et ne cache pas ta face à ton serviteur! Puisque je suis dans la détresse, hâte-toi de m'exaucer!

^69:18 Approche-toi de mon âme, délivre-la! Sauve-moi, à cause de mes ennemis!

^69:19 Tu connais mon opprobre, ma honte, mon ignominie; Tous mes adversaires sont devant toi.

^69:20 L'opprobre me brise le coeur, et je suis malade; J'attends de la pitié, mais en vain, Des consolateurs, et je n'en trouve aucun.

^69:21 Ils mettent du fiel dans ma nourriture, Et, pour apaiser ma soif, ils m'abreuvent de vinaigre.

^69:22 Que leur table soit pour eux un piège, Et un filet au sein de leur sécurité!

^69:23 Que leurs yeux s'obscurcissent et ne voient plus, Et fais continuellement chanceler leurs reins!

^69:24 Répands sur eux ta colère, Et que ton ardente fureur les atteigne!

^69:25 Que leur demeure soit dévastée, Qu'il n'y ait plus d'habitants dans leurs tentes!

^69:26 Car ils persécutent celui que tu frappes, Ils racontent les souffrances de ceux que tu blesses.

^69:27 Ajoute des iniquités à leurs iniquités, Et qu'ils n'aient point part à ta miséricorde!

^69:28 Qu'ils soient effacés du livre de vie, Et qu'ils ne soient point inscrits avec les justes!

^69:29 Moi, je suis malheureux et souffrant: O Dieu, que ton secours me relève!

^69:30 Je célébrerai le nom de Dieu par des cantiques, Je l'exalterai par des louanges.

^69:31 Cela est agréable à l'Éternel, plus qu'un taureau Avec des cornes et des sabots.

^69:32 Les malheureux le voient et se réjouissent; Vous qui cherchez Dieu, que votre coeur vive!

^69:33 Car l'Éternel écoute les pauvres, Et il ne méprise point ses captifs.

^69:34 Que les cieux et la terre le célèbrent, Les mers et tout ce qui s'y meut!

^69:35 Car Dieu sauvera Sion, et bâtira les villes de Juda; On s'y établira, et l'on en prendra possession;

^69:36 La postérité de ses serviteurs en fera son héritage, Et ceux qui aiment son nom y auront leur demeure.

^70:1 Au chef des chantres. De David. Pour souvenir.

O Dieu, hâte-toi de me délivrer! Éternel, hâte-toi de me secourir!

^70:2 Qu'ils soient honteux et confus, ceux qui en veulent à ma vie! Qu'ils reculent et rougissent, ceux qui désirent ma perte!

^70:3 Qu'ils retournent en arrière par l'effet de leur honte, Ceux qui disent: Ah! ah!

^70:4 Que tous ceux qui te cherchent Soient dans l'allégresse et se réjouissent en toi! Que ceux qui aiment ton salut Disent sans cesse: Exalté soit Dieu!

^70:5 Moi, je suis pauvre et indigent: O Dieu, hâte-toi en ma faveur! Tu es mon aide et mon libérateur: Éternel, ne tarde pas!

Украинский (Огієнко)

^65:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
Пісня.
Уся земле, покликуйте Богові:

^65:2 Тобі, Боже, належиться слава в Сіоні, і Тобі має відданий бути обіт!

^65:3 Ти, що молитви вислухуєш, всяке тіло до Тебе приходить!

^65:4 Справи грішні зробились сильніші від нас, Ти наші гріхи пробачаєш!

^65:5 Блаженний, кого вибираєш Ти та наближаєш, в оселях Твоїх спочивати той буде!
наситимось ми добром дому Твого, найсвятішим із храму Твого!

^65:6 Грізні речі Ти відповідаєш нам правдою, Боже, Спасителю наш, надіє всіх кінців землі та сущих далеко на морі,

^65:7 що гори ставиш Своєю силою, підперезаний міццю,

^65:8 що втихомирюєш гуркіт морів, їхніх хвиль та галас народів…

^65:9 і будуть боятись ознак Твоїх мешканці кінців землі.
Ти розвеселяєш країну, де вихід поранку й де вечір.

^65:10 Ти відвідуєш землю та поїш її, Ти збагачуєш щедро її, повний води потік Божий, Ти збіжжя готуєш її, бо Ти так приготовив її!

^65:11 Ти ріллю її насичуєш вогкістю, вирівнюєш груддя її, розпускаєш дощами її, Ти благословляєш рослинність її!

^65:12 Ти добром Своїм рік вкороновуєш, і стежки Твої краплями товщу течуть!

^65:13 Пасовиська пустині спливаються краплями, і радістю підперезались узгір́я!

^65:14 Луги зодягнулись отарами, а долини покрилися збіжжям, гукають вони та співають!

^66:1 Для дириґетна хору.
Пісня.
Псалом.
Уся земле, покликуйте Богові,

^66:2 виспівуйте честь Його Йменню, честь для слави Його покладіть!

^66:3 Скажіть Богу: Які Твої вчинки грізні!
Через силу велику Твою Твої вороги піддадуться Тобі,

^66:4 вся земля буде падати до ніг Твоїх, і співати Тобі буде, оспівувати Ймення Твоє!
Села.

^66:5 ідіть і погляньте на Божі діла, Він грізний у ділах проти людських синів!

^66:6 Він на суходіл змінив море, й переходили річку ногою, там раділи ми в Ньому!

^66:7 Він царює навіки Своєю могутністю, очі Його між народами зорять, нехай не несуться відступники!
Села.

^66:8 Благословляйте, народи, нашого Бога, і голос слави Його розголошуйте,

^66:9 що зберіг при житті нашу душу, і не дав нозі нашій спіткнутись,

^66:10 бо Ти, Боже, нас випробовував, Ти нас перетопив, як срібло перетоплюється…

^66:11 Ти нас до в́язниці впровадив, Ти пута поклав нам на стегна,

^66:12 Ти їздити дав був людині по головах наших, ми ввійшли до огню й до води, але на широкі місця Ти нас вивів!

^66:13 Увійду я до дому Твого з цілопаленнями, обіти свої Тобі виплачу ті,

^66:14 що їх вимовили мої губи й сказали були мої уста в тісноті моїй!

^66:15 Цілопалення ситих тельців піднесу Тобі з димом кадильним баранячим, приготую биків із козлами.
Села.

^66:16 ідіть, і послухайте, всі богобійні, а я розкажу, що Він учинив для моєї душі:

^66:17 До Нього я кликав устами своїми, і хвали Йому під моїм язиком!

^66:18 Коли б беззаконня я бачив у серці своїм, то Господь не почув би мене,

^66:19 але Бог почув, і вислухав голос моєї молитви!

^66:20 Благословенний Бог, Який не відкинув моєї молитви й Свого милосердя від мене!

^67:1 Для дириґетна хору.
На струнних знаряддях.
Псалом.
Пісня.

^67:2 Нехай Бог помилує нас, і хай поблагословить, хай засяє над нами обличчям Своїм, Села,

^67:3 щоб пізнати дорогу Твою на землі, посеред народів усіх спасіння Твоє!

^67:4 Хай Тебе вихваляють народи, о Боже, хай славлять Тебе всі народи!

^67:5 Нехай веселяться й співають племена, бо Ти правдою судиш народи й племена ведеш на землі!
Села.

^67:6 Хай Тебе вихваляють народи, о Боже, хай славлять Тебе всі народи!

^67:7 Земля врожай свій дала, Бог поблагословив нас, наш Бог!

^67:8 Нехай благословляє нас Бог, і всі кінці землі хай бояться Його!

^68:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
Пісня.

^68:2 Нехай воскресне Бог, і розпорошаться вороги Його, і нехай від лиця Його повтікають Його ненависники!

^68:3 Як дим розвівається, так їх розвій, як топиться віск від огню, отак несправедливі загинуть перед Божим лицем!

^68:4 А праведні будуть радіти, і будуть тішитися перед Богом, і веселитися в радості будуть!

^68:5 Співайте Богові, виспівуйте Йменню Його, рівняйте дорогу Тому, Хто їде на хмарах, Господь Йому Ймення, та перед Ним веселіться!

^68:6 Сиротам батько й вдовицям суддя, то Бог у святому мешканні Своїм!

^68:7 Бог самітних уводить до дому, витягує в́язнів з кайданів, тільки відступники мешкати будуть у спаленій сонцем землі!

^68:8 Боже, коли перед народом Своїм Ти виходив, коли йшов Ти пустинею, Села,

^68:9 то тряслася земля, також капало небо було перед Богом, Сінай затремтів перед Богом, Богом ізраїля!

^68:10 Дощ добродійний спускаєш Ти краплями, Боже, на спадок Свій перемучений міцно поставив його.

^68:11 У ньому сиділо Твоє многолюддя, у Своїй доброті все готуєш Ти бідному, Боже!

^68:12 Господь дає слово;
провісниць велика многота:

^68:13 Царі військ утікають, утікають, пані ж дому розділює здобич.

^68:14 Коли ви спочиваєте між обійстями то крила голубки покриті сріблом, а пера її зеленкавістю золота.

^68:15 Коли Всемогутній царів розпорошував в Краї, то сніг Ти спускав на Цалмоні.

^68:16 Гора Божа Башанська гора, гора верхогір́я гора та Башанська.

^68:17 Верхогір́я, чого заздрісно дивитеся на ту гору, що Бог зажадав на мешкання Своє, і Господь буде мешкати там завжди?

^68:18 Колесниць Божих дві десятьтисячки, тисячі багатократні, Господь із Сінаю прибув до святині.

^68:19 Ти піднявся був на висоту, полонених набрав, узяв дари ради людини, і відступники мешкати будуть у Господа Бога також.

^68:20 Благословенний Господь, тягарі Він щоденно нам носить, Бог наше спасіння!
Села.

^68:21 Бог для нас Бог спасіння, і в Господа Владики виходи смерти!

^68:22 Але розторощить Бог голову Своїх ворогів, маківку, вкриту волоссям, того, хто в гріхах своїх ходить!

^68:23 Промовив Господь: Я спроваджу з Башану тебе, з глибин моря спроваджу,

^68:24 щоб ти ногу свою мив у крові, щоб язик твоїх псів мав частину свою в ворогів!

^68:25 Походи Твої, Боже, бачено, походи Бога мого у святині мого Царя:

^68:26 Попереду йшли співаки, потому грачі, посеред дівчат, що бряжчали на бубнах:

^68:27 Благословляйте на зборах Бога, Господа, ви, хто від джерел ізраїля!

^68:28 Там Веніямин молодий, їхній володар, князі Юди, їхні полки, князі Завулона, князі Нефталима.

^68:29 Твій Бог наказав тобі силу, будь силою, Боже, того, кого нам учинив!

^68:30 із храму Твого на Єрусалимі царі привезуть Тобі дара.

^68:31 Погрози звірині в очереті, череді волів разом з телятами людськими, понищ тих, хто кавалками срібла милується, розпорош ті народи, що воєн бажають!

^68:32 Прийдуть з Єгипту посли, і руки свої Куш простягне до Бога.

^68:33 Царства землі, співайте Богові, виспівуйте Господа, Села,

^68:34 що їздить в відвічному небі небес.
Ось Він загримить Своїм голосом, голосом сильним.

^68:35 Визнайте Богові силу, величність Його над ізраїлем, а в хмарах потуга Його!

^68:36 Бог грізний у святинях Своїх, Бог ізраїлів Він, що народові дає силу й міць, Бог благословенний!

^69:1 Для дириґетна хору.
На спів: «Лелії».
Давидів.

^69:2 Спаси мене, Боже, бо води вже аж до душі підійшли!

^69:3 Я загруз у глибокім багні, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глибин, і мене залила течія!

^69:4 Я змучився в крику своїм, висохло горло моє, очі мої затуманились від виглядання надії від Бога мого!…

^69:5 Тих, хто мене без причини ненавидить, стало більш, як волосся на моїй голові, набралися сили мої вороги, що безвинно мене переслідують, чого не грабував, те вертаю!

^69:6 Боже, Ти знаєш глупоту мою, а гріхи мої перед Тобою не сховані!

^69:7 Нехай через мене не матимуть стиду оті, хто на Тебе надіється, Господи, Господи Саваоте;
нехай через мене не матимуть сорому ті, хто шукає Тебе, Боже ізраїлів,

^69:8 бо я ради Тебе зневагу ношу, ганьба покрила обличчя моє!…

^69:9 Для братів своїх став я відчужений, і чужий для синів своєї матері,

^69:10 бо ревність до дому Твойого з́їдає мене, і зневаги Твоїх зневажальників спадають на мене,

^69:11 і постом я виплакав душу свою, а це сталось мені на зневагу…

^69:12 За одежу надів я верету, і за приказку став я для них:

^69:13 про мене балакають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п́янке попиває…

^69:14 А я молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичливости;
в многоті милосердя Твойого подай мені відповідь про певність спасіння Твого,

^69:15 визволь з болота мене, щоб я не втопився, щоб я урятований був від своїх ненависників та від глибокости вод!

^69:16 Хай мене не заллє водяна течія, і хай глибінь мене не проковтне, і нехай своїх уст не замкне надо мною безодня!

^69:17 Обізвися до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру великости Свого милосердя звернися до мене,

^69:18 і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо тісно мені, озвися ж небаром до мене,

^69:19 наблизись до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи Ти мене!…

^69:20 Ти знаєш наругу мою, і мій сором та ганьбу мою, перед Тобою всі мої вороги!

^69:21 Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття та немає його, і потішителів та не знайшов!

^69:22 і жовчі поклали у мій хліб потішення, а в спразі моїй оцтом мене напували…

^69:23 Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами,

^69:24 бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються!

^69:25 Вилий на них Свою ревність, а полум́я гніву Твого нехай їх доганяє!

^69:26 Нехай їхнє село опустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!

^69:27 Бо кого Ти був збив, вони ще переслідують, і побільшують муки раненим Тобою…

^69:28 Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,

^69:29 нехай скреслені будуть із книги життя, і хай не будуть записані з праведними!…

^69:30 А я бідний та хворий, але, Боже, спасіння Твоє мене чинить могутнім,

^69:31 і я піснею буду хвалити ім́я Боже, співом вдячним Його величатиму!

^69:32 і буде для Господа краща вона від вола, від бика, що роги він має, що копита роздвоєні має.

^69:33 Побачать слухняні, і будуть радіти, хто ж Бога шукає нехай оживе ваше серце,

^69:34 бо до вбогих Господь прислухається, і в́язнями Своїми не гордує Він!

^69:35 Нехай хвалять Його небеса та земля, море й усе, що в них рухається,

^69:36 бо спасе Бог Сіона, і збудує для Юди міста, і замешкають там, і вспадкують його,

^69:37 і нащадки рабів Його посядуть його, й ті, хто любить ім́я Його, житимуть в нім!

^70:1 Для дириґетна хору.
Давидів.
На пам́ятку.

^70:2 Поквапся спасти мене, Боже, Господи, поспішися ж на поміч мені!

^70:3 Нехай посоромлені будуть, і хай застидаються ті, хто шукає моєї душі, щоб схопити її!
Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть усі, хто бажає для мене лихого!

^70:4 Бодай повернулися з соромом ті, хто говорить на мене: Ага!
Ага!

^70:5 Нехай тішаться та веселяться Тобою усі, хто шукає Тебе, та хто любить спасіння Твоє, і хай завжди говорять: Хай буде великий Господь!

^70:6 А я вбогий та бідний, поспіши ж Ти до Мене, о Боже: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!

Таджикский

Языки

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Суруд.

Туро, эй Худо, дар Сион ҳамду сано мунтазир аст, ва қавлҳо назрҳо ба Ту адо карда хоҳанд шуд.

Азбаски дуоро мешунавӣ, тамоми башар назди Ту хоҳанд омад.

Гуноҳкориҳо бар ман ғолиб омадаанд: ҷиноятҳои маро Ту хоҳӣ омурзид.

Хушо касе ки Ту ӯро баргузидаӣ ва ба Худ наздик гардондаӣ, то ки ба саҳнҳои Ту сокин шавад. Аз неъматҳои хонаи Ту, аз покии қасри Ту сер хоҳем шуд.

Бо корномаҳои саҳмгин тарснок аз рӯи ростӣ ба мо ҷавоб хоҳӣ гардонд моро иҷобат хоҳӣ намуд, эй Худои наҷоти мо, ки Ту паноҳи тамоми канорҳои замин ва ҷазираҳои дурдасти баҳр ҳастӣ;

Кӯҳҳоро бо қуввати Худ барпо кардаӣ; бо қудрат камар бастаӣ;

Талотуми баҳрҳоро – талотуми мавҷҳои онҳоро, ва ошӯби қабилаҳоро ором мекунӣ.

Ва сокинони канорҳои замин аз аломатҳои Ту ҳаросонанд; баромадгоҳҳои субҳ ва шомро шод мегардонӣ.

Ба замин назар карда, онро сероб намудаӣ, онро бисёр сарватдор кардаӣ; ҷӯйбори Худо пур аз об аст; ғаллаи онҳоро муҳайё менамоӣ, зеро ки онро чунин тайёр кардаӣ.

Ҷӯякҳои Огардҳои онро обшор, дӯнгиҳои пуштаҳои онро ҳамвор мекунӣ, бо боронҳо онро нарм месозӣ, растаниҳои онро баракат медиҳӣ.

Бо файзи Худ солро тоҷ мебахшӣ, ва аз қадамгоҳи Ту равған мечакад;

Аз чарогоҳҳо низ равған мечакад, ва талҳо ба шодмонӣ камар мебандад.

Марғзорҳо бо рама ва водиҳо бо ғалла пӯшида шудаанд; бонги шодӣ мезананд ва суруд мехонанд.

Барои сардори сарояндагон. Суруд. Тарона. Эй тамоми аҳли замин, барои Худо бонги шодӣ занед.

Ҷалоли номи Ӯро бисароед; ҳамду санои Ӯро ҷалол диҳед.

Ба Худо бигӯед: «Чӣ саҳмгинанд тарсноканд корҳои Ту! Аз бузургии қуввати Ту душманонат ба Ту хушомад хоҳанд кард зад.

Тамоми аҳли замин ба Ту саҷда хоҳанд кард ва Туро хоҳанд сароид; номи Туро хоҳанд сароид». Село.

Биёед ва корномаҳои Худоро бубинед; дар амалиёти Худ бар банӣ одам саҳмгин тарснок аст.

Баҳрро ба хушкӣ табдил дод; пои пиёда аз дарё гузаштанд; он ҷо дар Ӯ хурсандӣ кардем.

Бо қудрати Худ бар ҷаҳон ҳукмфармост; чашмони Ӯ ба халқҳо менигаранд; исёнгарон сар нахоҳанд бардошт. Село.

Эй қавмҳо, Худои моро муборак хонед, ва овози ҳамду санои Ӯро бишнавонед,

Ки Ӯ ҷонҳои моро дар ҳаёт боқӣ гузошт, ва пойҳои моро намонд, ки фурӯ ғалтанд.

Зеро ки моро, эй Худо, имтиҳон кардӣ; моро гудохтӣ, чунон ки нуқраро мегудозанд.

Моро ба дом даровардӣ; бори гароне бар камари мо гузоштӣ.

Одамизодро бар сари мо савор кардӣ; ба оташ ва об даромадем, ва моро ба макони пурфайз баровардӣ.

Ба хонаи Ту бо қурбониҳои сӯхтанӣ хоҳам омад, қавлҳои назрҳои худро ба Ту адо хоҳам кард,

Ки онҳо аз лабҳоям берун омадаанд, ва забонам дар тангии ман онҳоро ифода намудааст.

Қурбониҳои сӯхтании парворӣ ба Ту хоҳам овард, бо бухури қӯчқорҳо; нарговҳо ва такаҳо барои қурбонӣ муҳайё хоҳам кард. Село.

Биёед, бишнавед, эй ҳамаи тарсгорони Худо, то он чиро, ки Ӯ барои ҷонам кардааст, ҳикоя намоям.

Бо даҳонам сӯи Ӯ хондам, ва ситоиш бар забонам буд.

Агар дар дили худ бадиро медидам, Худованд маро намешунид.

Аммо Худо шунид, ба овози дуоям ниёишам диққат дод.

Муборак Фархунда аст Худо, ки дуоямро ниёишамро рад нанамуд ва меҳру вафои Худро аз ман дур накард.

Барои сардори сарояндагон бар созҳои торнок. Тарона. Суруд.

Худо ба мо шафқат хоҳад кард дилсӯзӣ кунад ва моро баракат хоҳад дод фархундагӣ диҳад; рӯи Худро ба мо тобон созад, село,

То ки роҳи Ту дар замин шинохта шавад, ва наҷоти Ту дар ҳамаи халқҳо.

Туро, эй Худо, қавмҳо сипос хоҳанд гуфт; Туро ҳамаи қавмҳо сипос хоҳанд гуфт.

Қабилаҳо хурсандӣ ва сурудхонӣ хоҳанд кард, зеро ки қавмҳоро аз рӯи ростӣ доварӣ менамоӣ, ва қабилаҳоро дар замин роҳнамоӣ мекунӣ. Село.

Туро, эй Худо, қавмҳо сипос хоҳанд гуфт; Туро ҳамаи қавмҳо сипос хоҳанд гуфт.

Замин ҳосили худро дод; Худо, Худои мо, моро баракат фархундагӣ хоҳад дод.

Худо моро баракат фархундагӣ хоҳад дод, ва тамоми канорҳои замин аз Ӯ хоҳанд тарсид.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Суруд.

Худо хоҳад бархост, душманони Ӯ пароканда хоҳанд шуд, ва бадхоҳони Ӯ аз пеши Ӯ хоҳанд гурехт.

Мисли он ки дуд пароканда мешавад, Ту онҳоро пароканда намо; мисли он ки мум аз оташ гудохта мешавад, бадкорон аз ҳузури Худо нест хоҳанд шуд.

Аммо росткорон шодӣ хоҳанд кард, пеши Худо хурсанд хоҳанд шуд, ва аз шодмонӣ ба ваҷд хоҳанд омад.

Барои Худо суруд хонед, номи Ӯро бисароед; барои Ӯ, ки бар осмонҳо савор аст, роҳе тайёр кунед; номи Ӯ Парвардигор аст, ва пеши Ӯ ба ваҷд оед.

Падари ятимон ва довари бевазанон аст Худо дар манзили пок Худ.

Худо оворагонро ба хонаашон бармегардонад, бандиёнро аз завлонаҳо берун меоварад; аммо исёнгарон дар биёбони тафсон сокин хоҳанд шуд.

Худоё! Вақте ки Ту пеши қавми Худ берун омадӣ, вақте ки Ту дар биёбон қадамгузор шудӣ, село,

Замин ба ларза афтод, ҳатто осмон пеши рӯи Худо ба боридан даромад; ин Сино низ пеши рӯи Худо, ки Худои Исроил аст.

Борони пурфайз борондӣ, эй Худо; мероси Худро, ки хаста лакот буд, пурзӯр гардондӣ.

Қавми Ту дар он ҷо сокин шуданд; аз рӯи меҳрубонии Худ, эй Худо, хоҷати камбағалро раво кардӣ.

Парвардигор фармон медиҳад амр мефармояд; занони муждабар занҳое ки мужда мерасонанд анбӯҳи азиманд.

Подшоҳони лашкаркаш гурезогурез мекунанд; ва зани хонанишин ғаниматро тақсим мекунад.

Агарчи байни оғилҳо хобида будед, болҳои кабӯтар бо нуқра пӯшида шудаанд, ва парҳояш бо зари холис.

Вақте ки Тавоно подшоҳонро дар он пароканда намуд, кӯҳи Салмӯнро барф зер кард.

Кӯҳи Худо кӯҳи Бошон аст; кӯҳе бо қуллаҳои афрошта баланд кӯҳи Бошон аст.

Чаро шумо, эй кӯҳҳо бо қуллаҳои афрошта, бо ҳасад менигаред ба кӯҳе ки Худо онро манзили Худ ихтиёр кардааст? Парвардигор бар он ҷовидона сокин хоҳад буд.

Аробаҳои Худо беҳадду ҳисобанд, ҳазорон ҳазор ҳастанд; Худованд дар миёни онҳост, чунон ки дар покии Худ бар Сино буд.

Ту ба баландӣ баромадӣ, ба асирӣ гирифтӣ, ба одамон атоҳо қабул кардӣ, ва ҳатто дар байни исёнгарон Парвардигор Худо сокин хоҳад шуд. Ба афроз боло шудаӣ, асиронро ба асирӣ бурдаӣ, аз байни одамон бахшишҳо гирифтаӣ, ва аз байни исёнгарон низ, то ки Ту, эй Парвардигор Худо, бар он афроз сокин бошӣ.

Муборак аст Худованд, ки ҳар рӯз бори моро мебардорад, Худое ки наҷоти мост, село,

Худое ки барои мо Худои наҷот аст; ва роҳҳои халосӣ аз марг дар дасти Парвардигор Худованд аст.

Ба ростӣ Худо сари душманони Худро хоҳад кӯфт; фарқи сари мӯйдори касеро, ки бо роҳи айбҳои худ як зайл равон бошад.

Парвардигор гуфт: «Аз Бошон хоҳам баргардонд, аз қаъри баҳр хоҳам баргардонд,

То ки пои ту дар хун ғӯта занад, ва забони сагони ту аз душманон баҳравар шавад».

Намоишҳои Туро, эй Худо, дидаанд, намоишҳои Худои маро, Подшоҳи маро дар покгоҳ.

Пешопеш сарояндагон равон, аз ақиби онҳо – навозандагон, дар миёна – духтарони дафнавоз:

«Дар ҷамъомадҳо Худоро муборак хонед, Худовандро, эй шумо ки аз чашмаи Исроил ҳастед!»

Он ҷо Бинёмини ҷавон – пешоҳанги онҳо; мирони Яҳудо – анбӯҳи онҳо; мирони Забулун, мирони Нафтолӣ.

Худои ту қувватро барои ту фармудааст. Он чиро, ки Ту, эй Худо, барои мо ба амал овардаӣ, устувор гардон!

Аз қасри Ту, ки дар Уршалим аст, подшоҳон ба Ту ҳадияҳо хоҳанд овард.

Даррандаи найистонро ром кун, галаи говмешонро низ дар миёни гӯсолаҳои қавмҳо, ки аз барои сихҳои нуқра косалесӣ мекунанд; қавмҳои ҷангҷӯро пароканда намо.

Сарварон аз Миср хоҳанд омад; Ҳабаш дастҳои худро сӯи Худо дароз хоҳад кард.

Эй мамлакатҳои дунё! Барои Худо суруд хонед, Худовандро бисароед, село,

Ки Ӯ бар осмони осмонҳои куҳан савор аст. Инак, овози Худро медиҳад, ки овози пурқувват аст.

Бузургии Худоро сипос гӯед! Ҷалоли Ӯ бар Исроил аст, ва қуввати Ӯ дар бар абрҳо.

Ту, эй Худо, аз покгоҳҳои Худ саҳмгин тарсовар ҳастӣ. Худои Исроил ба қавми Худ қувват ва қудрат мебахшад. Муборак Фархунда аст Худо!

Барои сардори сарояндагон бар сози савсанҳо. Таронаи Довуд.

Маро наҷот деҳ, эй Худо, зеро ки обҳо то ба ҷонам расидаанд.

Дар ботлоқи чуқуре ғӯтидаам, ва ҷои истодан нест; ба умқҳои об даромадаам, ва ҷараёни об маро кашида мебарад.

Аз фиғон лакот монда гардидаам, гулӯям хушкидааст, чашмонам аз интизорӣ ба Худои ман хаста шудааст.

Онҳое ки бесабаб аз ман нафрат доранд, аз мӯйҳои сарам зиёд шудаанд. Онҳое ки ноҳақ ба ман душманӣ доранд ва маро нест кардан мехоҳанд, пурзӯр шудаанд: он чи нагирифтаам, бояд баргардонам.

Худоё! Ту беақлии маро медонӣ, ва айбҳои ман аз Ту пӯшида нестанд.

Умедворони Ту, эй Худованд Парвардигори лашкарҳо, аз боиси ман шармсор нашаванд. Ҷӯяндагони Ту, эй Худои Исроил, аз боиси ман шарманда нахоҳанд шуд.

Зеро ки ба хотири Ту бори нангро бардоштаам, ва пардаи расвоӣ рӯи маро пӯшидааст.

Барои бародарони худ ғайр ҳисоб шудаам, ва барои писарони модари худ – бегона.

Зеро ки рашки хонаи Ту маро хӯрдааст, ва бадгӯиҳои бадгӯёни Ту бар ман афтодаанд.

Ва рӯза дошта, бо гиря дили худро холӣ кардаам, ва ин сабаби маломатҳо таънаҳо дар ҳаққи ман гардидааст.

Ва палосро либоси худ кардаам, ва барои онҳо зарбулмасал шудаам.

Дар бораи ман дарвозанишинон гап мезананд, ва суруди майнӯшон гаштаам.

Валекин ман дуоямро ниёишамро пеши Ту, эй Парвардигор, дар вақти шунидан мегӯям; Худоё, дар бузургии меҳру вафои Худ ва ростии наҷоти Худ ба ман ҷавоб деҳ.

Маро аз ботлоқ халос кун, то ки ғӯтида наравам: аз бадхоҳонам ва аз умқи жарфи обҳо раҳо шавам;

Ҷараёни об маро набарад, ва чуқурӣ маро ба коми худ накашад, ва чоҳ даҳони худро бар ман напӯшад.

Ба ман ҷавоб деҳ Маро бишнав, эй Парвардигор, зеро ки меҳру вафои Ту некӯст; аз рӯи фаровонии марҳаматҳои раҳмдилиҳои Худ бар ман назар намо рӯ овар.

Ва рӯи Худро аз бандаи Худ пинҳон надор, зеро ки ба танг омадаам; маро ба зудӣ бишнав.

Ба ҷонам наздик шуда, онро халос кун; бар хилофи душманонам маро раҳоӣ деҳ.

Ту нанги маро, хиҷолати маро ва расвоии маро медонӣ; ҳамаи кинҷӯёнам бадхоҳонам пеши назари Туанд.

Нанг диламро шикастааст, ва ман хеле ранҷур шудаам; ба дилсӯзе интизорӣ доштам, аммо набуд, ба тасаллидиҳандагон низ, лекин наёфтам.

Ва барои хӯрданам заҳра доданд, ва дар ташнагиам маро сирко нӯшонданд.

Бигзор дастархони онҳо пеши рӯяшон ба доме, ва зиёфати осоиштаи онҳо ба қапқоне табдил ёбад;

Бигзор чашмони онҳо хира шаванд, то ки набинанд, ва камарҳои онҳоро ҷовидона суст гардон.

Хашми Худро бар онҳо бирез, ва ғазаби Ту бигзор онҳоро дарёбад.

Бигзор хонаҳошон хароб гарданд, ва касе дар ҳаймаҳошон сокин нашавад.

Зеро касеро, ки Ту задаӣ, таъқиб мекунанд, ва дардҳои захмиҳоятро кӯфтагонатро нақл менамоянд.

Гуноҳ бар гуноҳашон илова намо, ва бигзор дар росткории Ту дохил нашаванд.

Бигзор аз дафтари ҳаёт нобуд гарданд, ва бо росткорон навишта нашаванд.

Валекин ман бечора мискин ва ҷафокаш дардман ҳастам; наҷоти Ту, эй Худо, паноҳи ман хоҳад шуд.

Номи Худоро бо суруд ситоиш хоҳам кард; ва Ӯро бо шукрона бузург хоҳам хонд.

Ва ин ба Парвардигор писанд хоҳад омад, бештар аз гов ва гӯсолае ки дорои шохҳо ва сумҳост.

Нармдилон Фурӯтанон дида, шод хоҳанд шуд. Эй ҷӯяндагони Худо, дилатон зинда хоҳад шуд.

Зеро ки Парвардигор камбағалонро мискинонро мешунавад, ва бандиёни Худро хор намешуморад.

Осмон ва замин, баҳрҳо ва ҳар он чи дар онҳо меҷунбад, Ӯро ситоиш мекунанд.

Зеро ки Худо Сионро наҷот хоҳад дод, ва шаҳрҳои Яҳудоро бино хоҳад кард, ва дар он ҷо сокин хоҳанд шуд, ва онро мерос хоҳанд гирифт.

Ва зурёти бандагонаш вориси он хоҳанд шуд, ва дӯстдорони номи Ӯ дар он сокин хоҳанд буд.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд барои ёдоварӣ.

Худоё барои халоси ман бишитоб; Парвардигоро ба мадади ёрии ман шитоб намо!

Бигзор ҷӯяндагони ҷонам хиҷил ва шарманда шаванд; бадхоҳонам қафо гарданд ва расво шаванд;

Онҳое ки «ҳай-ҳай» мегӯянд, ба сабаби шармандагии худ ақиб гарданд;

Ҳамаи ҷӯяндагони Ту дар Ту шодӣ ва хурсандӣ кунанд, ва дӯстдорони наҷоти Ту доимо гӯянд: «Афзун бод бузургии Худо!»

Валекин ман бечора ва камбағал ҳастам. Худоё! Сӯи ман шитоб кун: мададгор ёр ва раҳокунандаи ман Ту ҳастӣ; Парвардигоро! Дер накун.