Умно́жишася па́че вла́съ главы́ моея́ ненави́дящiи мя́ ту́не: укрѣпи́шася врази́ мои́, изгоня́щiи мя́ непра́ведно: я́же не восхища́хъ, тогда́ воздая́хъ.

Бо́же, Ты́ увѣ́дѣлъ еси́ безу́мiе мое́, и прегрѣше́нiя моя́ от Тебе́ не утаи́шася.

Да не постыдя́тся о мнѣ́ терпя́щiи Тебе́, Го́споди, Го́споди си́лъ: ниже́ да посра́мятся о мнѣ́ и́щущiи Тебе́, Бо́же Изра́илевъ.

Я́ко Тебе́ ра́ди претерпѣ́хъ поноше́нiе, покры́ срамота́ лице́ мое́.

Чу́ждь бы́хъ бра́тiи мое́й и стра́ненъ сыново́мъ ма́тере моея́:

я́ко ре́вность до́му Твоего́ снѣде́ мя, и поноше́нiя понося́щихъ Ти́ нападо́ша на мя́.

И покры́хъ посто́мъ ду́шу мою́, и бы́сть въ поноше́нiе мнѣ́:

и положи́хъ одѣя́нiе мое́ вре́тище, и бы́хъ и́мъ въ при́тчу.

О мнѣ́ глумля́хуся сѣдя́щiи во вратѣ́хъ, и о мнѣ́ поя́ху пiю́щiи вино́.

А́зъ же моли́твою мое́ю къ Тебѣ́, Бо́же: вре́мя благоволе́нiя, Бо́же: во мно́жествѣ ми́лости Твоея́ услы́ши мя́, во и́стинѣ спасе́нiя Твоего́.

Спаси́ мя от бре́нiя, да не углѣ́бну: да изба́влюся от ненави́дящихъ мя́ и от глубо́кихъ во́дъ.

Да не потопи́тъ мене́ бу́ря водна́я, ниже́ да пожре́тъ мене́ глубина́, ниже́ сведе́тъ о мнѣ́ рове́нникъ у́стъ свои́хъ.

Услы́ши мя́, Го́споди, я́ко бла́га ми́лость Твоя́: по мно́жеству щедро́тъ Твои́хъ при́зри на мя́.

Не отврати́ лица́ Твоего́ от о́трока Твоего́, я́ко скорблю́: ско́ро услы́ши мя́.

Вонми́ души́ мое́й и изба́ви ю́: вра́гъ мои́хъ ра́ди изба́ви мя́.

Ты́ бо вѣ́си поноше́нiе мое́, и сту́дъ мо́й, и срамоту́ мою́: предъ Тобо́ю вси́ оскорбля́ющiи мя́.

Поноше́нiе ча́яше душа́ моя́ и стра́сть: и жда́хъ соскорбя́щаго, и не бѣ́, и утѣша́ющихъ, и не обрѣто́хъ.

И да́ша въ снѣ́дь мою́ же́лчь, и въ жа́жду мою́ напои́ша мя́ о́цта.

Да бу́детъ трапе́за и́хъ предъ ни́ми въ сѣ́ть и въ воздая́нiе и въ собла́знъ.

Да помрача́тся о́чи и́хъ, е́же не ви́дѣти, и хребе́тъ и́хъ вы́ну сляцы́.

Пролі́й на ня́ гнѣ́въ Тво́й, и я́рость гнѣ́ва Твоего́ да пости́гнетъ и́хъ.

Да бу́детъ дво́ръ и́хъ пу́стъ, и въ жили́щихъ и́хъ да не бу́детъ живы́й.

Зане́ его́же Ты́ порази́лъ еси́, ті́и погна́ша, и къ болѣ́зни я́звъ мои́хъ приложи́ша.

Приложи́ беззако́нiе къ беззако́нiю и́хъ, и да не вни́дутъ въ пра́вду Твою́.

Да потребя́тся от кни́ги живы́хъ, и съ пра́ведными да не напи́шутся.

Ни́щъ и боля́й е́смь а́зъ: спасе́нiе Твое́, Бо́же, да прiи́метъ мя́.

Восхвалю́ и́мя Бо́га моего́ съ пѣ́снiю, возвели́чу Его́ во хвале́нiи:

и уго́дно бу́детъ Бо́гу па́че телца́ ю́на, ро́ги износя́ща и па́знокти.

Да у́зрятъ ни́щiи и возвеселя́тся: взыщи́те Бо́га, и жива́ бу́детъ душа́ ва́ша.

Я́ко услы́ша убо́гiя Госпо́дь, и окова́нныя Своя́ не уничижи́.

Да восхва́лятъ Его́ небеса́ и земля́, мо́ре и вся́ живу́щая въ не́мъ.

Я́ко Бо́гъ спасе́тъ Сiо́на, и сози́ждутся гра́ди Иуде́йстiи, и вселя́тся та́мо и наслѣ́дятъ и́:

и сѣ́мя рабо́въ Твои́хъ удержи́тъ и́, и лю́бящiи и́мя Твое́ вселя́тся въ не́мъ.

Французский (LSG)

^69:1 Au chef des chantres. Sur les lis. De David.

Sauve-moi, ô Dieu! Car les eaux menacent ma vie.

^69:2 J'enfonce dans la boue, sans pouvoir me tenir; Je suis tombé dans un gouffre, et les eaux m'inondent.

^69:3 Je m'épuise à crier, mon gosier se dessèche, Mes yeux se consument, tandis que je regarde vers mon Dieu.

^69:4 Ils sont plus nombreux que les cheveux de ma tête, Ceux qui me haïssent sans cause; Ils sont puissants, ceux qui veulent me perdre, Qui sont à tort mes ennemis. Ce que je n'ai pas dérobé, il faut que je le restitue.

^69:5 O Dieu! tu connais ma folie, Et mes fautes ne te sont point cachées.

^69:6 Que ceux qui espèrent en toi ne soient pas confus à cause de moi, Seigneur, Éternel des armées! Que ceux qui te cherchent ne soient pas dans la honte à cause de moi, Dieu d'Israël!

^69:7 Car c'est pour toi que je porte l'opprobre, Que la honte couvre mon visage;

^69:8 Je suis devenu un étranger pour mes frères, Un inconnu pour les fils de ma mère.

^69:9 Car le zèle de ta maison me dévore, Et les outrages de ceux qui t'insultent tombent sur moi.

^69:10 Je verse des larmes et je jeûne, Et c'est ce qui m'attire l'opprobre;

^69:11 Je prends un sac pour vêtement, Et je suis l'objet de leurs sarcasmes.

^69:12 Ceux qui sont assis à la porte parlent de moi, Et les buveurs de liqueurs fortes me mettent en chansons.

^69:13 Mais je t'adresse ma prière, ô Éternel! Que ce soit le temps favorable, ô Dieu, par ta grande bonté! Réponds-moi, en m'assurant ton secours!

^69:14 Retire-moi de la boue, et que je n'enfonce plus! Que je sois délivré de mes ennemis et du gouffre!

^69:15 Que les flots ne m'inondent plus, Que l'abîme ne m'engloutisse pas, Et que la fosse ne se ferme pas sur moi!

^69:16 Exauce-moi, Éternel! car ta bonté est immense. Dans tes grandes compassions, tourne vers moi les regards,

^69:17 Et ne cache pas ta face à ton serviteur! Puisque je suis dans la détresse, hâte-toi de m'exaucer!

^69:18 Approche-toi de mon âme, délivre-la! Sauve-moi, à cause de mes ennemis!

^69:19 Tu connais mon opprobre, ma honte, mon ignominie; Tous mes adversaires sont devant toi.

^69:20 L'opprobre me brise le coeur, et je suis malade; J'attends de la pitié, mais en vain, Des consolateurs, et je n'en trouve aucun.

^69:21 Ils mettent du fiel dans ma nourriture, Et, pour apaiser ma soif, ils m'abreuvent de vinaigre.

^69:22 Que leur table soit pour eux un piège, Et un filet au sein de leur sécurité!

^69:23 Que leurs yeux s'obscurcissent et ne voient plus, Et fais continuellement chanceler leurs reins!

^69:24 Répands sur eux ta colère, Et que ton ardente fureur les atteigne!

^69:25 Que leur demeure soit dévastée, Qu'il n'y ait plus d'habitants dans leurs tentes!

^69:26 Car ils persécutent celui que tu frappes, Ils racontent les souffrances de ceux que tu blesses.

^69:27 Ajoute des iniquités à leurs iniquités, Et qu'ils n'aient point part à ta miséricorde!

^69:28 Qu'ils soient effacés du livre de vie, Et qu'ils ne soient point inscrits avec les justes!

^69:29 Moi, je suis malheureux et souffrant: O Dieu, que ton secours me relève!

^69:30 Je célébrerai le nom de Dieu par des cantiques, Je l'exalterai par des louanges.

^69:31 Cela est agréable à l'Éternel, plus qu'un taureau Avec des cornes et des sabots.

^69:32 Les malheureux le voient et se réjouissent; Vous qui cherchez Dieu, que votre coeur vive!

^69:33 Car l'Éternel écoute les pauvres, Et il ne méprise point ses captifs.

^69:34 Que les cieux et la terre le célèbrent, Les mers et tout ce qui s'y meut!

^69:35 Car Dieu sauvera Sion, et bâtira les villes de Juda; On s'y établira, et l'on en prendra possession;

^69:36 La postérité de ses serviteurs en fera son héritage, Et ceux qui aiment son nom y auront leur demeure.

Украинский (Огієнко)

^69:1 Для дириґетна хору.
На спів: «Лелії».
Давидів.

^69:2 Спаси мене, Боже, бо води вже аж до душі підійшли!

^69:3 Я загруз у глибокім багні, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глибин, і мене залила течія!

^69:4 Я змучився в крику своїм, висохло горло моє, очі мої затуманились від виглядання надії від Бога мого!…

^69:5 Тих, хто мене без причини ненавидить, стало більш, як волосся на моїй голові, набралися сили мої вороги, що безвинно мене переслідують, чого не грабував, те вертаю!

^69:6 Боже, Ти знаєш глупоту мою, а гріхи мої перед Тобою не сховані!

^69:7 Нехай через мене не матимуть стиду оті, хто на Тебе надіється, Господи, Господи Саваоте;
нехай через мене не матимуть сорому ті, хто шукає Тебе, Боже ізраїлів,

^69:8 бо я ради Тебе зневагу ношу, ганьба покрила обличчя моє!…

^69:9 Для братів своїх став я відчужений, і чужий для синів своєї матері,

^69:10 бо ревність до дому Твойого з́їдає мене, і зневаги Твоїх зневажальників спадають на мене,

^69:11 і постом я виплакав душу свою, а це сталось мені на зневагу…

^69:12 За одежу надів я верету, і за приказку став я для них:

^69:13 про мене балакають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п́янке попиває…

^69:14 А я молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичливости;
в многоті милосердя Твойого подай мені відповідь про певність спасіння Твого,

^69:15 визволь з болота мене, щоб я не втопився, щоб я урятований був від своїх ненависників та від глибокости вод!

^69:16 Хай мене не заллє водяна течія, і хай глибінь мене не проковтне, і нехай своїх уст не замкне надо мною безодня!

^69:17 Обізвися до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру великости Свого милосердя звернися до мене,

^69:18 і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо тісно мені, озвися ж небаром до мене,

^69:19 наблизись до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи Ти мене!…

^69:20 Ти знаєш наругу мою, і мій сором та ганьбу мою, перед Тобою всі мої вороги!

^69:21 Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття та немає його, і потішителів та не знайшов!

^69:22 і жовчі поклали у мій хліб потішення, а в спразі моїй оцтом мене напували…

^69:23 Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами,

^69:24 бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються!

^69:25 Вилий на них Свою ревність, а полум́я гніву Твого нехай їх доганяє!

^69:26 Нехай їхнє село опустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!

^69:27 Бо кого Ти був збив, вони ще переслідують, і побільшують муки раненим Тобою…

^69:28 Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,

^69:29 нехай скреслені будуть із книги життя, і хай не будуть записані з праведними!…

^69:30 А я бідний та хворий, але, Боже, спасіння Твоє мене чинить могутнім,

^69:31 і я піснею буду хвалити ім́я Боже, співом вдячним Його величатиму!

^69:32 і буде для Господа краща вона від вола, від бика, що роги він має, що копита роздвоєні має.

^69:33 Побачать слухняні, і будуть радіти, хто ж Бога шукає нехай оживе ваше серце,

^69:34 бо до вбогих Господь прислухається, і в́язнями Своїми не гордує Він!

^69:35 Нехай хвалять Його небеса та земля, море й усе, що в них рухається,

^69:36 бо спасе Бог Сіона, і збудує для Юди міста, і замешкають там, і вспадкують його,

^69:37 і нащадки рабів Його посядуть його, й ті, хто любить ім́я Його, житимуть в нім!

Таджикский

Языки

Барои сардори сарояндагон бар сози савсанҳо. Таронаи Довуд.

Маро наҷот деҳ, эй Худо, зеро ки обҳо то ба ҷонам расидаанд.

Дар ботлоқи чуқуре ғӯтидаам, ва ҷои истодан нест; ба умқҳои об даромадаам, ва ҷараёни об маро кашида мебарад.

Аз фиғон лакот монда гардидаам, гулӯям хушкидааст, чашмонам аз интизорӣ ба Худои ман хаста шудааст.

Онҳое ки бесабаб аз ман нафрат доранд, аз мӯйҳои сарам зиёд шудаанд. Онҳое ки ноҳақ ба ман душманӣ доранд ва маро нест кардан мехоҳанд, пурзӯр шудаанд: он чи нагирифтаам, бояд баргардонам.

Худоё! Ту беақлии маро медонӣ, ва айбҳои ман аз Ту пӯшида нестанд.

Умедворони Ту, эй Худованд Парвардигори лашкарҳо, аз боиси ман шармсор нашаванд. Ҷӯяндагони Ту, эй Худои Исроил, аз боиси ман шарманда нахоҳанд шуд.

Зеро ки ба хотири Ту бори нангро бардоштаам, ва пардаи расвоӣ рӯи маро пӯшидааст.

Барои бародарони худ ғайр ҳисоб шудаам, ва барои писарони модари худ – бегона.

Зеро ки рашки хонаи Ту маро хӯрдааст, ва бадгӯиҳои бадгӯёни Ту бар ман афтодаанд.

Ва рӯза дошта, бо гиря дили худро холӣ кардаам, ва ин сабаби маломатҳо таънаҳо дар ҳаққи ман гардидааст.

Ва палосро либоси худ кардаам, ва барои онҳо зарбулмасал шудаам.

Дар бораи ман дарвозанишинон гап мезананд, ва суруди майнӯшон гаштаам.

Валекин ман дуоямро ниёишамро пеши Ту, эй Парвардигор, дар вақти шунидан мегӯям; Худоё, дар бузургии меҳру вафои Худ ва ростии наҷоти Худ ба ман ҷавоб деҳ.

Маро аз ботлоқ халос кун, то ки ғӯтида наравам: аз бадхоҳонам ва аз умқи жарфи обҳо раҳо шавам;

Ҷараёни об маро набарад, ва чуқурӣ маро ба коми худ накашад, ва чоҳ даҳони худро бар ман напӯшад.

Ба ман ҷавоб деҳ Маро бишнав, эй Парвардигор, зеро ки меҳру вафои Ту некӯст; аз рӯи фаровонии марҳаматҳои раҳмдилиҳои Худ бар ман назар намо рӯ овар.

Ва рӯи Худро аз бандаи Худ пинҳон надор, зеро ки ба танг омадаам; маро ба зудӣ бишнав.

Ба ҷонам наздик шуда, онро халос кун; бар хилофи душманонам маро раҳоӣ деҳ.

Ту нанги маро, хиҷолати маро ва расвоии маро медонӣ; ҳамаи кинҷӯёнам бадхоҳонам пеши назари Туанд.

Нанг диламро шикастааст, ва ман хеле ранҷур шудаам; ба дилсӯзе интизорӣ доштам, аммо набуд, ба тасаллидиҳандагон низ, лекин наёфтам.

Ва барои хӯрданам заҳра доданд, ва дар ташнагиам маро сирко нӯшонданд.

Бигзор дастархони онҳо пеши рӯяшон ба доме, ва зиёфати осоиштаи онҳо ба қапқоне табдил ёбад;

Бигзор чашмони онҳо хира шаванд, то ки набинанд, ва камарҳои онҳоро ҷовидона суст гардон.

Хашми Худро бар онҳо бирез, ва ғазаби Ту бигзор онҳоро дарёбад.

Бигзор хонаҳошон хароб гарданд, ва касе дар ҳаймаҳошон сокин нашавад.

Зеро касеро, ки Ту задаӣ, таъқиб мекунанд, ва дардҳои захмиҳоятро кӯфтагонатро нақл менамоянд.

Гуноҳ бар гуноҳашон илова намо, ва бигзор дар росткории Ту дохил нашаванд.

Бигзор аз дафтари ҳаёт нобуд гарданд, ва бо росткорон навишта нашаванд.

Валекин ман бечора мискин ва ҷафокаш дардман ҳастам; наҷоти Ту, эй Худо, паноҳи ман хоҳад шуд.

Номи Худоро бо суруд ситоиш хоҳам кард; ва Ӯро бо шукрона бузург хоҳам хонд.

Ва ин ба Парвардигор писанд хоҳад омад, бештар аз гов ва гӯсолае ки дорои шохҳо ва сумҳост.

Нармдилон Фурӯтанон дида, шод хоҳанд шуд. Эй ҷӯяндагони Худо, дилатон зинда хоҳад шуд.

Зеро ки Парвардигор камбағалонро мискинонро мешунавад, ва бандиёни Худро хор намешуморад.

Осмон ва замин, баҳрҳо ва ҳар он чи дар онҳо меҷунбад, Ӯро ситоиш мекунанд.

Зеро ки Худо Сионро наҷот хоҳад дод, ва шаҳрҳои Яҳудоро бино хоҳад кард, ва дар он ҷо сокин хоҳанд шуд, ва онро мерос хоҳанд гирифт.

Ва зурёти бандагонаш вориси он хоҳанд шуд, ва дӯстдорони номи Ӯ дар он сокин хоҳанд буд.