Now also when I am old and grayheaded, O God, do not forsake me, Until I declare Your strength to this generation, Your power to everyone who is to come.

Also Your righteousness, O God, is very high, You who have done great things; O God, who is like You?

You, who have shown me great and severe troubles, Shall revive me again, And bring me up again from the depths of the earth.

You shall increase my greatness, And comfort me on every side.

Also with the lute I will praise You-- And Your faithfulness, O my God! To You I will sing with the harp, O Holy One of Israel.

My lips shall greatly rejoice when I sing to You, And my soul, which You have redeemed.

My tongue also shall talk of Your righteousness all the day long; For they are confounded, For they are brought to shame Who seek my hurt.

Give the king Your judgments, O God, And Your righteousness to the kinǵs Son.

He will judge Your people with righteousness, And Your poor with justice.

The mountains will bring peace to the people, And the little hills, by righteousness.

He will bring justice to the poor of the people; He will save the children of the needy, And will break in pieces the oppressor.

They shall fear You As long as the sun and moon endure, Throughout all generations.

He shall come down like rain upon the grass before mowing, Like showers that water the earth.

In His days the righteous shall flourish, And abundance of peace, Until the moon is no more.

He shall have dominion also from sea to sea, And from the River to the ends of the earth.

Those who dwell in the wilderness will bow before Him, And His enemies will lick the dust.

The kings of Tarshish and of the isles Will bring presents; The kings of Sheba and Seba Will offer gifts.

Yes, all kings shall fall down before Him; All nations shall serve Him.

For He will deliver the needy when he cries, The poor also, and him who has no helper.

He will spare the poor and needy, And will save the souls of the needy.

He will redeem their life from oppression and violence; And precious shall be their blood in His sight.

And He shall live; And the gold of Sheba will be given to Him; Prayer also will be made for Him continually, And daily He shall be praised.

There will be an abundance of grain in the earth, On the top of the mountains; Its fruit shall wave like Lebanon; And those of the city shall flourish like grass of the earth.

His name shall endure forever; His name shall continue as long as the sun. And men shall be blessed in Him; All nations shall call Him blessed.

Blessed be the LORD God, the God of Israel, Who only does wondrous things!

And blessed be His glorious name forever! And let the whole earth be filled with His glory. Amen and Amen.

The prayers of David the son of Jesse are ended.

Truly God is good to Israel, To such as are pure in heart.

But as for me, my feet had almost stumbled; My steps had nearly slipped.

For I was envious of the boastful, When I saw the prosperity of the wicked.

For there are no pangs in their death, But their strength is firm.

They are not in trouble as other men, Nor are they plagued like other men.

Therefore pride serves as their necklace; Violence covers them like a garment.

Their eyes bulge with abundance; They have more than heart could wish.

They scoff and speak wickedly concerning oppression; They speak loftily.

They set their mouth against the heavens, And their tongue walks through the earth.

Therefore his people return here, And waters of a full cup are drained by them.

And they say, «How does God know? And is there knowledge in the Most High?»

Behold, these are the ungodly, Who are always at ease; They increase in riches.

Surely I have cleansed my heart in vain, And washed my hands in innocence.

For all day long I have been plagued, And chastened every morning.

If I had said, «I will speak thus,» Behold, I would have been untrue to the generation of Your children.

When I thought how to understand this, It was too painful for me--

Until I went into the sanctuary of God; Then I understood their end.

Surely You set them in slippery places; You cast them down to destruction.

Oh, how they are brought to desolation, as in a moment! They are utterly consumed with terrors.

As a dream when one awakes, So, Lord, when You awake, You shall despise their image.

Thus my heart was grieved, And I was vexed in my mind.

I was so foolish and ignorant; I was like a beast before You.

Nevertheless I am continually with You; You hold me by my right hand.

You will guide me with Your counsel, And afterward receive me to glory.

Whom have I in heaven but You? And there is none upon earth that I desire besides You.

My flesh and my heart fail; But God is the strength of my heart and my portion forever.

For indeed, those who are far from You shall perish; You have destroyed all those who desert You for harlotry.

But it is good for me to draw near to God; I have put my trust in the Lord GOD, That I may declare all Your works.

O God, why have You cast us off forever? Why does Your anger smoke against the sheep of Your pasture?

Remember Your congregation, which You have purchased of old, The tribe of Your inheritance, which You have redeemed-- This Mount Zion where You have dwelt.

Lift up Your feet to the perpetual desolations. The enemy has damaged everything in the sanctuary.

Your enemies roar in the midst of Your meeting place; They set up their banners for signs.

They seem like men who lift up Axes among the thick trees.

And now they break down its carved work, all at once, With axes and hammers.

They have set fire to Your sanctuary; They have defiled the dwelling place of Your name to the ground.

They said in their hearts, «Let us destroy them altogether.» They have burned up all the meeting places of God in the land.

We do not see our signs; There is no longer any prophet; Nor is there any among us who knows how long.

O God, how long will the adversary reproach? Will the enemy blaspheme Your name forever?

Why do You withdraw Your hand, even Your right hand? Take it out of Your bosom and destroy them.

For God is my King from of old, Working salvation in the midst of the earth.

You divided the sea by Your strength; You broke the heads of the sea serpents in the waters.

You broke the heads of Leviathan in pieces, And gave him as food to the people inhabiting the wilderness.

You broke open the fountain and the flood; You dried up mighty rivers.

The day is Yours, the night also is Yours; You have prepared the light and the sun.

You have set all the borders of the earth; You have made summer and winter.

Remember this, that the enemy has reproached, O LORD, And that a foolish people has blasphemed Your name.

Oh, do not deliver the life of Your turtledove to the wild beast! Do not forget the life of Your poor forever.

Have respect to the covenant; For the dark places of the earth are full of the haunts of cruelty.

Oh, do not let the oppressed return ashamed! Let the poor and needy praise Your name.

Arise, O God, plead Your own cause; Remember how the foolish man reproaches You daily.

Do not forget the voice of Your enemies; The tumult of those who rise up against You increases continually.

We give thanks to You, O God, we give thanks! For Your wondrous works declare that Your name is near.

«When I choose the proper time, I will judge uprightly.

The earth and all its inhabitants are dissolved; I set up its pillars firmly.Selah

«I said to the boastful, «Do not deal boastfully,́ And to the wicked, «Do not lift up the horn.

Do not lift up your horn on high; Do not speak with a stiff neck.»́

For exaltation comes neither from the east Nor from the west nor from the south.

But God is the Judge: He puts down one, And exalts another.

For in the hand of the LORD there is a cup, And the wine is red; It is fully mixed, and He pours it out; Surely its dregs shall all the wicked of the earth Drain and drink down.

But I will declare forever, I will sing praises to the God of Jacob.

«All the horns of the wicked I will also cut off, But the horns of the righteous shall be exalted.»

In Judah God is known; His name is great in Israel.

In Salem also is His tabernacle, And His dwelling place in Zion.

There He broke the arrows of the bow, The shield and sword of battle.Selah

You are more glorious and excellent Than the mountains of prey.

The stouthearted were plundered; They have sunk into their sleep; And none of the mighty men have found the use of their hands.

At Your rebuke, O God of Jacob, Both the chariot and horse were cast into a dead sleep.

You, Yourself, are to be feared; And who may stand in Your presence When once You are angry?

You caused judgment to be heard from heaven; The earth feared and was still,

When God arose to judgment, To deliver all the oppressed of the earth.Selah

Surely the wrath of man shall praise You; With the remainder of wrath You shall gird Yourself.

Make vows to the LORD your God, and pay them; Let all who are around Him bring presents to Him who ought to be feared.

He shall cut off the spirit of princes; He is awesome to the kings of the earth.

I cried out to God with my voice-- To God with my voice; And He gave ear to me.

In the day of my trouble I sought the Lord; My hand was stretched out in the night without ceasing; My soul refused to be comforted.

I remembered God, and was troubled; I complained, and my spirit was overwhelmed.Selah

You hold my eyelids open; I am so troubled that I cannot speak.

I have considered the days of old, The years of ancient times.

I call to remembrance my song in the night; I meditate within my heart, And my spirit makes diligent search.

Will the Lord cast off forever? And will He be favorable no more?

Has His mercy ceased forever? Has His promise failed forevermore?

Has God forgotten to be gracious? Has He in anger shut up His tender mercies?Selah

And I said, «This is my anguish; But I will remember the years of the right hand of the Most High.»

I will remember the works of the LORD; Surely I will remember Your wonders of old.

I will also meditate on all Your work, And talk of Your deeds.

Your way, O God, is in the sanctuary; Who is so great a God as our God?

You are the God who does wonders; You have declared Your strength among the peoples.

You have with Your arm redeemed Your people, The sons of Jacob and Joseph.Selah

The waters saw You, O God; The waters saw You, they were afraid; The depths also trembled.

The clouds poured out water; The skies sent out a sound; Your arrows also flashed about.

The voice of Your thunder was in the whirlwind; The lightnings lit up the world; The earth trembled and shook.

Your way was in the sea, Your path in the great waters, And Your footsteps were not known.

You led Your people like a flock By the hand of Moses and Aaron.

Церковнославянский (рус)

Дави́ду псало́мъ, сыно́въ Ионада́вовыхъ и пе́рвыхъ плѣ́ншихся, не надпи́санъ у Евре́й.

На Тя́, Го́споди, упова́хъ, да не постыжу́ся въ вѣ́къ.

Пра́вдою Твое́ю изба́ви мя́ и изми́ мя: приклони́ ко мнѣ́ у́хо Твое́ и спаси́ мя.

Бу́ди ми́ въ Бо́га защи́тителя и въ мѣ́сто крѣ́пко спасти́ мя: я́ко утвержде́нiе мое́ и прибѣ́жище мое́ еси́ Ты́.

Бо́же мо́й, изба́ви мя́ изъ руки́ грѣ́шнаго, изъ руки́ законопресту́пнаго и оби́дящаго:

я́ко Ты́ еси́ терпѣ́нiе мое́, Го́споди, Го́споди, упова́нiе мое́ от ю́ности моея́.

Въ Тебѣ́ утверди́хся от утро́бы, от чре́ва ма́тере моея́ Ты́ еси́ мо́й покрови́тель: о Тебѣ́ пѣ́нiе мое́ вы́ну.

Я́ко чу́до бы́хъ мно́гимъ: и Ты́ помо́щникъ мо́й крѣ́покъ.

Да испо́лнятся уста́ моя́ хвале́нiя, я́ко да воспою́ сла́ву Твою́, ве́сь де́нь великолѣ́пiе Твое́.

Не отве́ржи мене́ во вре́мя ста́рости: внегда́ оскудѣва́ти крѣ́пости мое́й, не оста́ви мене́.

Я́ко рѣ́ша врази́ мои́ мнѣ́, и стрегу́щiи ду́шу мою́ совѣща́ша вку́пѣ,

глаго́люще: Бо́гъ оста́вилъ е́сть его́, пожени́те и ими́те его́, я́ко нѣ́сть избавля́яй.

Бо́же мо́й, не удали́ся от мене́: Бо́же мо́й, въ по́мощь мою́ вонми́.

Да постыдя́тся и изче́знутъ оклевета́ющiи ду́шу мою́, да облеку́тся въ сту́дъ и сра́мъ и́щущiи зла́я мнѣ́.

А́зъ же всегда́ возупова́ю на Тя́, и приложу́ на вся́ку похвалу́ Твою́.

Уста́ моя́ возвѣстя́тъ пра́вду Твою́, ве́сь де́нь спасе́нiе Твое́, я́ко не позна́хъ кни́жная.

Вни́ду въ си́лѣ Госпо́дни: Го́споди, помяну́ пра́вду Тебе́ еди́наго.

Бо́же мо́й, и́мже научи́лъ мя́ еси́ от ю́ности моея́, и доны́нѣ возвѣщу́ чудеса́ Твоя́.

И да́же до ста́рости и престарѣ́нiя, Бо́же мо́й, не оста́ви мене́, до́ндеже возвѣщу́ мы́шцу Твою́ ро́ду всему́ гряду́щему,

си́лу Твою́ и пра́вду Твою́, Бо́же, да́же до вы́шнихъ, я́же сотвори́лъ ми́ еси́ вели́чiя: Бо́же, кто́ подо́бенъ Тебѣ́?

Ели́ки яви́лъ ми́ еси́ ско́рби мно́ги и злы́? И обра́щься оживотвори́лъ мя́ еси́ и от бе́зднъ земли́ возве́лъ мя́ еси́.

Умно́жилъ еси́ на мнѣ́ вели́чествiе твое́, и обра́щься утѣ́шилъ мя́ еси́, и от бе́зднъ земли́ па́ки возве́лъ мя́ еси́.

И́бо а́зъ исповѣ́мся Тебѣ́ въ лю́дехъ, Го́споди, въ сосу́дѣхъ псало́мскихъ и́стину Твою́, Бо́же: воспою́ Тебѣ́ въ гу́слехъ, Святы́й Изра́илевъ.

Возра́дуетѣся устнѣ́ мои́, егда́ воспою́ Тебѣ́, и душа́ моя́, ю́же еси́ изба́вилъ:

еще́ же и язы́къ мо́й ве́сь де́нь поучи́тся пра́вдѣ Твое́й, егда́ постыдя́тся и посра́мятся и́щущiи зла́я мнѣ́.

О Соломо́нѣ, псало́мъ Дави́ду.

Бо́же, су́дъ Тво́й царе́ви да́ждь, и пра́вду Твою́ сы́ну царе́ву:

суди́ти лю́демъ Твои́мъ въ пра́вдѣ и ни́щымъ Твои́мъ въ судѣ́.

Да воспрiи́мутъ го́ры ми́ръ лю́демъ и хо́лми пра́вду.

Су́дитъ ни́щымъ людски́мъ, и спасе́тъ сы́ны убо́гихъ, и смири́тъ клеветника́.

И пребу́детъ съ со́лнцемъ, и пре́жде луны́ ро́да родо́въ.

Сни́детъ я́ко до́ждь на руно́, и я́ко ка́пля ка́плющая на зе́млю.

Возсiя́етъ во дне́хъ его́ пра́вда и мно́жество ми́ра, до́ндеже отъи́мется луна́.

И облада́етъ от мо́ря до мо́ря, и от рѣ́къ до коне́цъ вселе́нныя.

Предъ ни́мъ припаду́тъ еѳiо́пляне, и врази́ его́ пе́рсть поли́жутъ.

Ца́рiе Ѳарсі́йстiи и о́строви да́ры принесу́тъ, ца́рiе Ара́встiи и Сава́ да́ры приведу́тъ:

и покло́нятся ему́ вси́ ца́рiе зе́мстiи, вси́ язы́цы порабо́таютъ ему́.

Я́ко изба́ви ни́ща от си́льна, и убо́га, ему́же не бѣ́ помо́щника.

Пощади́тъ ни́ща и убо́га, и ду́шы убо́гихъ спасе́тъ:

от ли́хвы и от непра́вды изба́витъ ду́шы и́хъ, и че́стно и́мя его́ предъ ни́ми.

И жи́въ бу́детъ, и да́стся ему́ от зла́та Араві́йска: и помо́лятся о не́мъ вы́ну, ве́сь де́нь благословя́тъ его́.

Бу́детъ утвержде́нiе на земли́ на версѣ́хъ го́ръ: превознесе́тся па́че Лива́на пло́дъ его́, и процвѣту́тъ от гра́да я́ко трава́ земна́я.

Бу́детъ и́мя его́ благослове́но во вѣ́ки, пре́жде со́лнца пребыва́етъ и́мя его́: и благословя́тся въ не́мъ вся́ колѣ́на земна́я, вси́ язы́цы ублажа́тъ его́.

Благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, творя́й чудеса́ еди́нъ,

и благослове́но и́мя сла́вы Его́ во вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка: и испо́лнится сла́вы Его́ вся́ земля́: бу́ди, бу́ди.

Оконча́шася пѣ́сни Дави́да, сы́на Иессе́ова. Псало́мъ Аса́фу.

Ко́ль бла́гъ Бо́гъ Изра́илевъ пра́вымъ се́рдцемъ.

Мои́ же вма́лѣ не подвижа́стѣся но́зѣ: вма́лѣ не пролiя́шася стопы́ моя́:

я́ко возревнова́хъ на беззако́нныя, ми́ръ грѣ́шниковъ зря́:

я́ко нѣ́сть восклоне́нiя въ сме́рти и́хъ и утвержде́нiя въ ра́нѣ и́хъ:

въ трудѣ́хъ человѣ́ческихъ не су́ть, и съ человѣ́ки не прiи́мутъ ра́нъ.

Сего́ ра́ди удержа́ я́ горды́ня и́хъ до конца́: одѣ́яшася непра́вдою и нече́стiемъ свои́мъ.

Изы́детъ я́ко изъ ту́ка непра́вда и́хъ: преидо́ша въ любо́вь се́рдца.

Помы́слиша и глаго́лаша въ лука́вствѣ, непра́вду въ высоту́ глаго́лаша:

положи́ша на небеси́ уста́ своя́, и язы́къ и́хъ пре́йде по земли́.

Сего́ ра́ди обратя́тся лю́дiе Мои́ сѣ́мо, и дні́е испо́лнени обря́щутся въ ни́хъ.

И рѣ́ша: ка́ко увѣ́дѣ Бо́гъ? И а́ще е́сть ра́зумъ въ Вы́шнѣмъ?

Се́, сі́и грѣ́шницы и гобзу́ющiи въ вѣ́къ удержа́ша бога́тство.

И рѣ́хъ: еда́ {у́бо} всу́е оправди́хъ се́рдце мое́ и умы́хъ въ непови́нныхъ ру́цѣ мои́,

и бы́хъ я́звенъ ве́сь де́нь, и обличе́нiе мое́ на у́тренихъ?

А́ще глаго́лахъ, повѣ́мъ та́ко: се́, ро́ду сыно́въ Твои́хъ, ему́же обѣща́хся {се́, ро́ду сыно́въ Твои́хъ преступи́хъ}:

и непщева́хъ разумѣ́ти: сiе́ тру́дъ е́сть предо мно́ю,

до́ндеже вни́ду во святи́ло Бо́жiе и разумѣ́ю въ послѣ́дняя и́хъ.

Оба́че за льще́нiя и́хъ положи́лъ еси́ и́мъ зла́я, низложи́лъ еси́ я́, внегда́ разгордѣ́шася.

Ка́ко бы́ша въ запустѣ́нiе? Внеза́пу изчезо́ша, погибо́ша за беззако́нiе свое́.

Я́ко со́нiе востаю́щаго, Го́споди, во гра́дѣ Твое́мъ о́бразъ и́хъ уничижи́ши.

Я́ко разжже́ся се́рдце мое́, и утро́бы моя́ измѣни́шася:

и а́зъ уничиже́нъ, и не разумѣ́хъ, ско́тенъ бы́хъ у Тебе́.

И а́зъ вы́ну съ Тобо́ю: удержа́лъ еси́ ру́ку десну́ю мою́,

и совѣ́томъ Твои́мъ наста́вилъ мя́ еси́, и со сла́вою прiя́лъ мя́ еси́.

Что́ бо ми́ е́сть на небеси́? И от Тебе́ что́ восхотѣ́хъ на земли́?

Изчезе́ се́рдце мое́ и пло́ть моя́, Бо́же се́рдца моего́, и ча́сть моя́, Бо́же, во вѣ́къ.

Я́ко се́, удаля́ющiи себе́ от Тебе́ поги́бнутъ: потреби́лъ еси́ вся́каго любодѣ́ющаго от Тебе́.

Мнѣ́ же прилѣпля́тися Богови бла́го е́сть, полага́ти на Го́спода упова́нiе мое́, возвѣсти́ти ми́ вся́ хвалы́ Твоя́, во вратѣ́хъ дще́ре Сiо́ни.

Ра́зума Аса́фу.

Вску́ю, Бо́же, отри́нулъ еси́ до конца́? Разгнѣ́вася я́рость Твоя́ на о́вцы па́жити Твоея́?

Помяни́ со́нмъ Тво́й, его́же стяжа́лъ еси́ испе́рва, изба́вилъ еси́ жезло́мъ достоя́нiя Твоего́, гора́ Сiо́нъ сiя́ {же́злъ достоя́нiя Твоего́, го́ру Сiо́нъ сiю́}, въ не́йже всели́лся еси́.

Воздви́гни ру́цѣ Твои́ на горды́ни и́хъ въ коне́цъ, ели́ка лука́внова вра́гъ во святѣ́мъ Твое́мъ.

И восхвали́шася ненави́дящiи Тя́ посредѣ́ пра́здника Твоего́: положи́ша зна́менiя своя́ зна́менiя, и не позна́ша,

я́ко во исхо́дѣ превы́ше: я́ко въ дубра́вѣ дре́вянѣ сѣки́рами разсѣко́ша

две́ри его́ вку́пѣ, сѣ́чивомъ и оско́рдомъ разруши́ша и́.

Возжго́ша огне́мъ святи́ло Твое́: на земли́ оскверни́ша жили́ще и́мене Твоего́.

Рѣ́ша въ се́рдцы свое́мъ ю́жики и́хъ вку́пѣ: прiиди́те, и отста́вимъ вся́ пра́здники Бо́жiя от земли́.

Зна́менiя и́хъ {зна́менiй на́шихъ} не ви́дѣхомъ: нѣ́сть ктому́ проро́ка, и на́съ не позна́етъ ктому́.

Доко́лѣ, Бо́же, поно́ситъ вра́гъ? Раздражи́тъ проти́вный и́мя Твое́ до конца́?

Вску́ю отвраща́еши ру́ку Твою́ и десни́цу Твою́ от среды́ нѣ́дра Твоего́ въ коне́цъ?

Бо́гъ же, Ца́рь на́шъ, пре́жде вѣ́ка содѣ́ла спасе́нiе посредѣ́ земли́.

Ты́ утверди́лъ еси́ си́лою Твое́ю мо́ре: Ты́ сте́рлъ еси́ главы́ змие́въ въ водѣ́:

Ты́ сокруши́лъ еси́ главу́ змі́еву, да́лъ еси́ того́ бра́шно лю́демъ еѳiо́пскимъ.

Ты́ расто́рглъ еси́ исто́чники и пото́ки: Ты́ изсуши́лъ еси́ рѣ́ки иѳа́мскiя.

Тво́й е́сть де́нь, и Твоя́ е́сть но́щь: Ты́ соверши́лъ еси́ зарю́ и со́лнце.

Ты́ сотвори́лъ еси́ вся́ предѣ́лы земли́: жа́тву и ве́сну Ты́ созда́лъ еси́ я́.

Помяни́ сiя́: вра́гъ поноси́ Го́сподеви, и лю́дiе безу́мнiи раздражи́ша и́мя Твое́.

Не преда́ждь звѣре́мъ ду́шу исповѣ́дающуюся Тебѣ́: ду́шъ убо́гихъ Твои́хъ не забу́ди до конца́.

При́зри на завѣ́тъ Тво́й: я́ко испо́лнишася помраче́ннiи земли́ домо́въ беззако́нiй.

Да не возврати́тся смире́нный посра́мленъ: ни́щъ и убо́гъ восхвали́та и́мя Твое́.

Воста́ни, Бо́же, суди́ прю́ Твою́: помяни́ поноше́нiе Твое́, е́же от безу́мнаго ве́сь де́нь.

Не забу́ди гла́са моли́твенникъ Твои́хъ: горды́ня ненави́дящихъ Тя́ взы́де вы́ну {да восхо́дитъ вы́ну къ Тебѣ́}.

Въ коне́цъ, да не растли́ши, псало́мъ пѣ́сни Аса́фу.

Исповѣ́мыся Тебѣ́, Бо́же, исповѣ́мыся Тебѣ́ и призове́мъ и́мя Твое́: повѣ́мъ вся́ чудеса́ Твоя́.

Егда́ прiиму́ вре́мя, А́зъ правоты́ возсужду́.

Раста́яся земля́ и вси́ живу́щiи на не́й, А́зъ утверди́хъ столпы́ ея́.

Рѣ́хъ беззако́ннующымъ, не беззако́ннуйте: и согрѣша́ющымъ, не возноси́те ро́га.

Не воздвиза́йте на высоту́ ро́га ва́шего и не глаго́лите на Бо́га непра́вду:

я́ко ниже́ от исхо́дъ, ниже́ и за́падъ, ниже́ от пусты́хъ го́ръ.

Я́ко Бо́гъ судiя́ е́сть: сего́ смиря́етъ, и сего́ возно́ситъ.

Я́ко ча́ша въ руцѣ́ Госпо́дни, вина́ нерастворе́на испо́лнь растворе́нiя, и уклони́ от сея́ въ сiю́: оба́че дро́ждiе его́ не истощи́ся, испiю́тъ вси́ грѣ́шнiи земли́.

А́зъ же возра́дуюся въ вѣ́къ, воспою́ Бо́гу Иа́ковлю:

и вся́ ро́ги грѣ́шныхъ сломлю́, и вознесе́тся ро́гъ пра́веднаго.

Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, псало́мъ Аса́фу, пѣ́снь ко Ассирі́анину.

Вѣ́домъ во Иуде́и Бо́гъ: во Изра́или ве́лiе и́мя Его́.

И бы́сть въ ми́рѣ мѣ́сто Его́, и жили́ще Его́ въ Сiо́нѣ.

Та́мо сокруши́ крѣ́пости луко́въ, ору́жiе и ме́чь и бра́нь.

Просвѣща́еши ты́ ди́вно от го́ръ вѣ́чныхъ.

Смято́шася вси́ неразу́мнiи се́рдцемъ: усну́ша сно́мъ свои́мъ, и ничто́же обрѣто́ша вси́ му́жiе бога́тства въ рука́хъ свои́хъ.

От запреще́нiя Твоего́, Бо́же Иа́ковль, воздрема́ша всѣ́дшiи на ко́ни.

Ты́ стра́шенъ еси́, и кто́ противоста́нетъ Тебѣ́? Отто́лѣ гнѣ́въ Тво́й.

Съ небесе́ слы́шанъ сотвори́лъ еси́ су́дъ: земля́ убоя́ся и умолча́,

внегда́ воста́ти на су́дъ Бо́гу, спасти́ вся́ кро́ткiя земли́.

Я́ко помышле́нiе человѣ́ческое исповѣ́стся Тебѣ́, и оста́нокъ помышле́нiя пра́зднуетъ Ти́.

Помоли́теся и воздади́те Го́сподеви Бо́гу на́шему: вси́, и́же о́крестъ Его́, принесу́тъ да́ры

Стра́шному и отъе́млющему ду́хи князе́й, стра́шному па́че царе́й земны́хъ.

Въ коне́цъ, о Идиѳу́мѣ, псало́мъ Аса́фу.

Гла́сомъ мои́мъ ко Го́споду воззва́хъ, гла́сомъ мои́мъ къ Бо́гу, и вня́тъ ми́.

Въ де́нь ско́рби моея́ Бо́га взыска́хъ рука́ма мои́ма, но́щiю предъ ни́мъ, и не прельще́нъ бы́хъ: отве́ржеся утѣ́шитися душа́ моя́.

Помяну́хъ Бо́га и возвесели́хся, поглумля́хся {размышля́хъ}, и малоду́шствоваше ду́хъ мо́й.

Предвари́стѣ стражбы́ о́чи мои́: смято́хся и не глаго́лахъ.

Помы́слихъ дни́ пе́рвыя, и лѣ́та вѣ́чная помяну́хъ, и поуча́хся:

но́щiю се́рдцемъ мои́мъ глумля́хся, и тужа́ше {размышля́хъ, и испы́товаше} ду́хъ мо́й:

еда́ во вѣ́ки отри́нетъ Госпо́дь и не приложи́тъ благоволи́ти па́ки?

Или́ до конца́ ми́лость Свою́ отсѣче́тъ, сконча́ глаго́лъ от ро́да въ ро́дъ?

Еда́ забу́детъ уще́дрити Бо́гъ? Или́ удержи́тъ во гнѣ́вѣ Свое́мъ щедро́ты Своя́?

И рѣ́хъ: ны́нѣ нача́хъ, сiя́ измѣ́на десни́цы Вы́шняго.

Помяну́хъ дѣла́ Госпо́дня: я́ко помяну́ от нача́ла чудеса́ Твоя́,

и поучу́ся во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ Твои́хъ, и въ начина́нiихъ Твои́хъ поглумлю́ся {размышля́ти бу́ду}.

Бо́же, во святѣ́мъ пу́ть Тво́й: кто́ Бо́гъ ве́лiй, я́ко Бо́гъ на́шъ?

Ты́ еси́ Бо́гъ творя́й чудеса́: сказа́лъ еси́ въ лю́дехъ си́лу Твою́,

изба́вилъ еси́ мы́шцею Твое́ю лю́ди Твоя́, сы́ны Иа́ковли и Ио́сифовы.

Ви́дѣша Тя́ во́ды, Бо́же, ви́дѣша Тя́ во́ды и убоя́шася: смято́шася бе́здны.

Мно́жество шу́ма во́дъ: гла́съ да́ша о́блацы, и́бо стрѣ́лы Твоя́ прехо́дятъ.

Гла́съ гро́ма Твоего́ въ колеси́, освѣти́ша мо́лнiя Твоя́ вселе́нную: подви́жеся и тре́петна бы́сть земля́.

Въ мо́ри путiе́ Твои́, и стези́ Твоя́ въ вода́хъ мно́гихъ, и слѣды́ Твои́ не позна́ются.

Наста́вилъ еси́ я́ко о́вцы лю́ди Твоя́ руко́ю Моисе́овою и Ааро́нею.

Украинский (Огієнко)

^71:1 До Тебе вдаюся я, Господи, хай же не буду повік засоромлений!

^71:2 визволь мене через правду Свою, і звільни мене, нахили Своє ухо до мене, й спаси мене,

^71:3 стань для мене за скелю мешкальну, куди міг би я завжди ховатись!
Ти наказав рятувати мене, бо Ти скеля моя та твердиня моя!

^71:4 Боже мій, визволь мене від руки беззаконного, від руки того, хто кривдить та гнобить мене,

^71:5 Ти бо, Владико, надія моя, Господи, Ти охорона моя від юнацького віку мого!

^71:6 На Тебе оперся я був від народження, від утроби моєї матері Ти охорона моя, в Тобі моя слава постійно!

^71:7 Я став багатьом, як дивовище, та Ти сильна моя охорона!

^71:8 Уста мої повні Твоєї хвали, увесь день Твоєї величности!

^71:9 Не кидай мене на час старости, коли зменшиться сила моя, не лиши Ти мене,

^71:10 бо мої вороги проти мене змовляються, а ті, що чатують на душу мою нараджаються разом,

^71:11 говорячи: Бог покинув його, доганяйте й хапайте його, бо нема, хто б його врятував!…

^71:12 Не віддалюйся, Боже, від мене, Боже мій поспішися ж на поміч мені!

^71:13 Нехай посоромляться, хай позникають усі, хто ненавидить душу мою, бодай зодяглися в наругу та в сором усі, хто прагне для мене лихого!

^71:14 А я буду постійно надіятись, і славу Твою над усе я помножу!

^71:15 Уста мої оповідатимуть правду Твою, про спасіння Твоє увесь день, бо числа їх не знаю,

^71:16 буду славити вчинки великі всевладного Господа, згадаю про правду Твою, єдино Твою!

^71:17 Боже, навчав Ти мене від юнацтва мого, і аж дотепер я звіщаю про чуда Твої.

^71:18 А Ти, Боже, не кидай мене аж до старости та сивини, поки я не звіщу про рамено Твоє поколінню, і кожному, хто тільки прийде про чини великі Твої!

^71:19 Бо Твоя справедливість, о Боже, сягає аж до високости, Боже, що речі великі вчинив, хто рівний Тобі?

^71:20 Ти мені показав був великі та люті нещастя, та знов Ти оживиш мене, і з безодень землі мене знову Ти витягнеш,

^71:21 Ти збільшиш величність мою, і знову потішиш мене!

^71:22 А я буду на арфі хвалити Тебе, Твою правду, мій Боже, із гуслами буду співати Тобі, Святий Ти ізраїлів!

^71:23 Нехай співом радіють уста мої, бо буду співати Тобі я та душа моя, яку Ти врятував!

^71:24 Шепоче про правду Твою мій язик цілий день, бо посоромлені, бо поганьблені всі, хто шукає лихого для мене!

^72:1 Соломонів.
Боже, Свої суди цареві подай, а Свою справедливість для сина царевого,

^72:2 хай він правдою судить народа Твого, а вбогих Твоїх справедливістю!

^72:3 Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду.

^72:4 Він судитиме вбогих народу, помагатиме бідним, і тиснути буде гнобителя!

^72:5 Будуть боятися Тебе, поки сонця, і поки місяця, з роду до роду!

^72:6 Він зійде, як дощ на покіс, немов краплі, що зрошують землю!

^72:7 Праведний буде цвісти в його дні, а спокій великий аж поки світитиме місяць,

^72:8 і він запанує від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі!

^72:9 Мешканці пустинь на коліна попадають перед обличчям його, а його вороги будуть порох лизати…

^72:10 Царі Таршішу та островів дадуть дари, принесуть царі Шеви та Севи дарунки!

^72:11 і впадуть перед ним усі царі, і будуть служити йому всі народи,

^72:12 бо визволить він бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги!

^72:13 Він змилується над убогим та бідним, і спасе душу бідних,

^72:14 від кривди й насилля врятує їхню душу, їхня кров дорога буде в очах його!

^72:15 і буде він жити, і дасть йому з золота Шеви, і завжди молитися буде за нього, буде благословляти його кожен день!

^72:16 На землі буде збіжжя багато, на гірському верху зашумить, як Ливан, його плід, і народ зацвіте по містах, як трава на землі!

^72:17 Хай ім́я його буде навіки, хай росте, поки сонця, наймення його, нехай благословляються ним, будуть хвалити його всі народи!

^72:18 Благословен Господь Бог, Бог ізраїлів, єдиний, що чуда вчиняє,

^72:19 і благословенне навіки ім́я Його слави, і хай Його слава всю землю наповнить!
Амінь і амінь!

^72:20 Скінчились молитви Давида, сина Єссея.

^73:1 Псалом Асафів.
Поправді Бог добрий ізраїлеві, Бог для щиросердих!

^73:2 А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої,

^73:3 бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних,

^73:4 бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,

^73:5 на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів.

^73:6 Тому то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля,

^73:7 вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися,

^73:8 сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно:

^73:9 свої уста до неба підносять, а їхній язик по землі походжає!…

^73:10 Тому то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду

^73:11 та й кажуть: Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість,

^73:12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє?

^73:13 Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої,

^73:14 і ввесь день я побитий, і щоранку покараний…

^73:15 Коли б я сказав: Буду так говорить, як вони, то спроневірився б я поколінню синів Твоїх.

^73:16 і роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх,

^73:17 аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив:

^73:18 направду, Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!

^73:19 Як вони в одній хвилі спустошені, згинули, пощезали від страхів!

^73:20 Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!

^73:21 Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле,

^73:22 а я немов бидло й не знаю, я перед Тобою худобою став!…

^73:23 Та я завжди з Тобою, Ти держиш мене за правицю,

^73:24 Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене!

^73:25 Хто є мені на небесах, окрім Тебе?
А я при Тобі на землі не бажаю нічого!

^73:26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог скеля серця мого й моя доля навіки,

^73:27 бо погинуть ось ті, хто бокує від Тебе, понищиш Ти кожного, хто відступить від Тебе!

^73:28 А я, близькість Бога для мене добро, на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіщати про всі Твої чини!

^74:1 Псалом навчальний, Асафів.
Нащо, Боже, назавжди Ти нас опустив, чого розпалився Твій гнів на отару Твого пасовиська?

^74:2 Спогадай про громаду Свою, яку Ти віддавна набув, про племено спадку Свого, що його Ти був викупив, про ту гору Сіон, що на ній оселився,

^74:3 підійми ж Свої стопи до вічних руїн, бо ворог усе зруйнував у святині!…

^74:4 Ревіли Твої вороги у святині Твоїй, умістили знаки за ознаки свої,

^74:5 виглядало то так, якби хто догори підіймав був сокири в гущавині дерева…

^74:6 А тепер її різьби ураз розбивають вони молотком та сокирами,

^74:7 Святиню Твою на огонь віддали, оселю Твого Ймення аж дощенту збезчестили…

^74:8 Сказали вони в своїм серці: Зруйнуймо їх разом!
і спалили в краю всі місця Божих зборів…

^74:9 Наших ознак ми не бачимо, нема вже пророка, і між нами немає такого, хто знає, аж доки це буде…

^74:10 Аж доки, о Боже, гнобитель знущатися буде, зневажатиме ворог навіки ім́я Твоє?

^74:11 Для чого притримуєш руку Свою та правицю Свою?
З середини лоня Свого їх понищ!

^74:12 А Ти, Боже, віддавна мій Цар, Ти чиниш спасіння посеред землі!

^74:13 Розділив Ти був море Своєю потугою, побив голови зміям на водах,

^74:14 Ти левіятанові голову був поторощив, його Ти віддав був на їжу народові пустині,

^74:15 Ти був розділив джерело та потік, Ти висушив ріки великі!

^74:16 Твій день, а також Твоя ніч, приготовив Ти світло та сонце,

^74:17 всі границі землі Ти поставив, Ти літо та зиму створив!

^74:18 Пам́ятай же про це: ворог знущається з Господа, а народ нерозумний зневажує Ймення Твоє!

^74:19 Не віддай звірині душі Своєї горлиці, живої Твоїх бідарів не забудь же назавжди!

^74:20 Споглянь же на Свій заповіт, бо темноти землі повні мешкань насилля!

^74:21 Нехай не відходить пригноблений посоромленим, бідний та вбогий нехай прославляють імення Твоє!

^74:22 Встань же, о Боже, судися за справу Свою, пам́ятай про щоденну наругу Свою від безумного!

^74:23 Не забудь же про вереск Своїх ворогів, про галас бунтівників проти Тебе, що завжди зростає!

^75:1 Для дириґетна хору.
«Не вигуби!» Псалом Асафів.
Пісня.

^75:2 Прославляємо, Боже, Тебе, прославляєм, бо близьке Твоє Ймення!
Оповідають про чуда Твої.

^75:3 Коли прийде година означена, то Я буду судити справедливо.

^75:4 Розтопилась земля, і всі її мешканці, та стовпи її зміцнюю Я.
Села.

^75:5 Я сказав до лихих: Не шалійте, а безбожним: Не підіймайте ви рога!

^75:6 Не підіймайте ви рога свого догори, не говоріть твердошийно,

^75:7 бо не від сходу, і не від заходу, і не від пустині надійде повищення,

^75:8 але судить Бог: того Він понижує, а того повищує,

^75:9 бо чаша в Господній руці, а шумливе вино повне мішаного, і наливає Він з нього, усі ж беззаконні землі виссуть та вип́ють лиш дріжджі її!

^75:10 А я буду звіщати навіки, співатиму Богові Якова,

^75:11 відрубаю всі роги безбожних, роги праведного піднесуться!

^76:1 Для дириґетна хору.
На неґінах.
Псалом Асафів.
Пісня.

^76:2 Бог знаний у Юді, Його Ймення велике в ізраїлі!

^76:3 У Салимі намет Його, а мешкання Його на Сіоні,

^76:4 Він там поламав стріли луку, щита та меча, та війну!
Села.

^76:5 Ти осяйний, потужніший за гори відвічні.

^76:6 Обдерто людей сильносердих, задрімали вони своїм сном, і не знайшли своїх рук усі мужі військові…

^76:7 Від сваріння Твого, Боже Яковів, оглушується колесниця та кінь:

^76:8 Ти Ти грізний, і хто перед обличчям Твоїм устоїть часу гніву Твого?…

^76:9 Як звіщаєш Ти суд із небес, то боїться й стихає земля,

^76:10 як встає Бог на суд, щоб спасти всіх покірних землі!
Села.

^76:11 Бо й гнів людський Тебе вихваляє, решту ж гніву Ти поясом в́яжеш.

^76:12 Присягайте й виконуйте Господу, Богові вашому, усі, хто Його оточає, хай приносять дарунка Грізному:

^76:13 Він духа вельмож впокоряє, страшний Він для земних царів!

^77:1 Для дириґетна хору.
Псалом Асафів.

^77:2 Мій голос до Бога, й я кликати буду, мій голос до Бога, й почує мене!

^77:3 В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя витягнена вночі й не зомліє, не хоче душа моя бути потішена:

^77:4 згадаю про Бога й зідхаю, розважаю й мій дух омліває!
Села.

^77:5 Ти держиш повіки очей моїх, я побитий і не говорю…

^77:6 Пригадую я про дні давні, про роки відвічні,

^77:7 свою пісню вночі я пригадую, говорю з своїм серцем, а мій дух розважає:

^77:8 Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподобає?

^77:9 Чи навіки спинилася милість Його?
Чи скінчилося слово Його в рід і рід?

^77:10 Чи Бог милувати позабув?
Чи гнівом замкнув Він Своє милосердя?
Села.

^77:11 і промовив був я: То страждання моє переміна правиці Всевишнього.

^77:12 Пригадаю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю віддавна,

^77:13 і буду я думати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої оповім!

^77:14 Боже, святая дорога Твоя, котрий бог великий, як Бог наш?

^77:15 Ти Той Бог, що чуда вчиняє, Ти виявив силу Свою між народами,

^77:16 Ти визволив люд Свій раменом, синів Якова й Йосипа!
Села.

^77:17 Тебе бачили води, о Боже, Тебе бачили води й тремтіли, затряслися й безодні.

^77:18 Лилася струмком вода з хмар, тучі видали грім, також там і сям Твої стріли літали.

^77:19 Гуркіт грому Твого на небесному колі, й блискавки освітили вселенну, тремтіла й тряслася земля!

^77:20 Через море дорога Твоя, а стежка Твоя через води великі, і не видно було Твоїх стіп.

^77:21 Ти провадив народ Свій, немов ту отару, рукою Мойсея та Аарона.

Таджикский

Языки

Ба Ту, эй Парвардигор, паноҳ бурдаам; ҳаргиз шармсор нахоҳам шуд.

Аз рӯи росткории Худ маро халос кун ва маро раҳоӣ деҳ; гӯши Худро сӯи ман хам намо ва маро наҷот деҳ.

Барои ман кӯҳпораи паноҳ бош, то ки ҳамеша биёям; амри Ту буд, ки маро наҷот диҳӣ, зеро ки кӯҳпора сахра ва қалъаи ман Ту ҳастӣ.

Эй Худои ман! Маро аз дасти бадкор раҳоӣ деҳ, ва аз кафи ноинсоф ва золим.

Зеро ки Ту умеди ман ҳастӣ, эй Худованд Парвардигор! Аз хурдсолиам пушту паноҳи ман ҳастӣ.

Аз батн бар Ту такя кардаам; аз шиками модарам Ту маро берун овардаӣ; ҳамду санои ман доимо дар бораи Туст.

Барои бисёр касон намунаи ибрат будам, чунки Ту паноҳгоҳи пурзӯри ман будӣ.

Даҳонам аз ҳамду санои Ту пур аст, ва ҳар рӯз аз васфи ҷалолати Ту.

Маро дар замони пирӣ напарто; вақте ки қувватам кам шавад, маро тарк накун.

Зеро ки душманонам дар бораи ман сухан меронанд, ва каминварони ҷонам бо ҳамдигар маслиҳат мекунанд,

Яъне мегӯянд: «Худо ӯро тарк кардааст; ӯро дунболагирӣ намоед ва дастгир кунед, зеро ки халоскунандае нест».

Худоё! Аз ман дур набош; эй Худои ман! Ба мадади ёрии ман шитоб кун.

Бигзор душманони ҷонам шармсор гарданд ва нест шаванд, ва бадхоҳонам пероҳани нанг ва расвоӣ дар бар кунанд!

Валекин ман доимо умедвор хоҳам буд, ва бар ҳамаи ҳамду санои Ту боз илова хоҳам намуд.

Забонам росткории Туро баён хоҳад кард, ва ҳар рӯз наҷоти Туро; зеро ки шумораи онҳоро намедонам.

Меоям ки қудрати Худованд Парвардигорро нақл намоям Бо баёни қудрати Худованд Парвардигор хоҳам омад; росткории Туро, ки дар Ту ҳасту бас, ёдрас хоҳам кард.

Худоё! Ту маро аз хурдсолиам таълим додаӣ, ва то ҳол корҳои аҷоиби Туро ҳикоя мекунам.

Ва маро, эй Худо, то вақти пирӣ ва муйсафедӣ низ тарк накун, то даме ки бозуи Туро ба ин насл, ва қудрати Туро ба ҳамаи ояндагон ҳикоя кунам,

Ва росткории Туро, эй Худо, ки то ба афроз осмонҳо мерасад, ва корҳои бузургеро, ки Ту кардаӣ; Худоё, кист монанди Ту?

Ту бар сари ман бисёр тангиҳо ва сахтиҳо овардаӣ, лекин боз маро зинда хоҳӣ кард, ва аз жарфиҳои вартаҳои замин боз маро берун хоҳӣ овард.

Бузургии маро афзун хоҳӣ кард, ва боз маро тасаллӣ хоҳӣ дод.

Ман ҳам Туро бо уд сипос хоҳам гуфт, яъне ростии Туро, эй Худои ман! Туро, эй Поки Исроил, бо барбат хоҳам сароид!

Чун Туро бисароям, лабҳоям шод хоҳанд шуд; ҷонам низ, ки Ту онро раҳоӣ додаӣ.

Забонам низ ҳар рӯз росткори Туро ҳикоя хоҳад кард, зеро ки бадхоҳонам хиҷил шармсор ва расво шудаанд.

Таронаи Сулаймон. Худоё! Инсофи Худро ба подшоҳ деҳ, ва росткории Худро ба писари подшоҳ.

Қавми Туро аз рӯи росткорӣ додгарӣ хоҳад кард, ва бечорагони мискинони Туро аз рӯи инсоф.

Кӯҳҳо ба қавм сулҳу осоиш хоҳанд овард, ва талҳо аз рӯи росткорӣ.

Бечорагони Мискинони қавмро доварӣ хоҳад кард, фарзандони камбағалро наҷот хоҳад дод, ва ба ғоратгар золим шикаст хоҳад расонд.

Аз Ту хоҳанд тарсид, то даме ки офтоб нурафшон аст, ва то даме ки моҳ тобон аст аз насл ба насл.

Мисли борон бар алафзори даравшуда хоҳад фуромад, мисли қатраҳое ки заминро сероб мекунанд.

Дар замони ӯ росткор шукуфон хоҳад буд хоҳад шукуфт, ва сулҳу осоиш фаровон хоҳад буд, то даме ки моҳ нест нашавад.

Ва қаламрави ӯ аз баҳр то баҳр хоҳад буд; ва аз дарё то канорҳои замин.

Пеши ӯ биёбоннишинон зону хоҳанд зад; ва душманони ӯ хокро хоҳанд лесид.

Подшоҳони Таршиш ва ҷазираҳо ҳадия хоҳанд овард; подшоҳони Шабо ва Сабо тӯҳфаҳо пешкаш хоҳанд кард.

Ва ҳамаи подшоҳон ба ӯ саҷда хоҳанд кард; ҳамаи халқҳо ба ӯ хизмат хоҳанд кард.

Зеро камбағалеро, ки ёрӣ мехоҳад, ва бечораеро, ки ёр надорад, халос хоҳад кард.

Ба бенаво ва камбағал дилсӯзӣ хоҳад кард, ва ҷонҳои камбағалонро наҷот хоҳад дод.

Аз макр ва зулм ҷонҳои онҳоро раҳо хоҳад кард; ва хуни онҳо дар назари ӯ гаронбаҳо хоҳад буд.

Ва ӯ зинда хоҳад буд, ва аз тиллои Шабо ба ӯ хоҳанд дод; ва доимо барои ӯ ниёш хоҳанд кард дуо хоҳанд гуфт, ҳар рӯз ӯро фархунда хоҳанд гуфт муборак хоҳанд хонд.

Ғалла дар замин то ба қуллаи кӯҳҳо фаровон хоҳад шуд; ҳосили он мисли Лубнон шуввас хоҳад зад, ва мардуми шаҳр мисли алафи замин афзун хоҳанд шуд.

Номи ӯ ҷовидона хоҳад монд; то даме ки офтоб нурафшон аст, номи ӯ ёдрас хоҳад шуд, ва дар ӯ фархунда хоҳанд шуд баракат хоҳанд ёфт; ҳамаи халқҳо ӯро ситоиш хоҳанд кард.

Фархунда Муборак аст Парвардигор Худо, Худои Исроил, ки танҳо Худаш корҳои аҷоиб мекунад.

Ва номи ҷалоли Ӯ ҷовидона фархунда муборак аст, ва тамоми замин аз ҷалоли Ӯ пур хоҳад буд, – омин ва омин!

Дуоҳои Довуд писари Йисой ба охир расиданд.

Таронаи Ософ. Ба ростӣ Худо барои Исроил, барои софдилон некӯст.

Валекин ман, кам монда буд, ки пойҳоям билағжанд, кам монда буд, ки қадамҳоям суст шаванд,

Зеро ки аз лофзанон ҳасад бурдам, вақте ки осудагии бадкоронро дидам.

Зеро ки то мурданашон азоб намекашанд, ва ҷисмашон сиҳат аст.

Заҳмати инсониро аз сар намегузаронанд, ва мисли одамон осеб намебинанд.

Бинобар ин шаддаи ҳавобаландӣ гарданашонро оро додааст; либоси зулм ҷисмашонро пӯшидааст.

Чашмонашон равған баста, берун баромадаанд; андешаҳои дилашон ошкор мешаванд.

Масхара мекунанд ва бо душманӣ гап мезананд; бо ҳавобаландӣ суханони ситамкорона мегӯянд.

Даҳонашонро ба осмон нигаронидаанд, ва забонашон бар замин мегардад.

Бинобар ин қавми Ӯ ба ҳамон тараф рӯ меоварад, ва оби фаровон ба вай нӯшонида мешавад.

Ва мегӯянд: «Худо чӣ гуна бидонад? Ва оё Баландмақом Болотарин дорои дониш аст?»

Инак, ин бадкорон ва бепарвоёни ҷаҳон сарват афзун мекунанд.

Пас, беҳуда ман диламро соф кардаам, ва кафҳоямро ба покизагӣ шустаам,

Дар сурате ки ҳар рӯз осеб мебинам, ва ҳар субҳ бомдод панд мегирам.

Агар мегуфтам, ки мисли онҳо сухан хоҳам ронд», – дар ҳаққи насли фарзандони Ту хиёнат мекардам.

Ва фикру хаёл кардам, то ки инро бифаҳмам; ин дар назарам душвор буд,

То даме ки ба покгоҳҳои Худо даромадам; он гоҳ ба фарҷоми онҳо сарфаҳм рафтам.

Ба ростӣ Ту онҳоро дар ҷойҳои лағжонак гузоштаӣ; онҳоро дар харобиҳо хоҳӣ андохт.

Чӣ гуна дар як мижа задан онҳо хонавайрон гардидаанд ва ба ҳалокат расида, аз даҳшатҳо нест шудаанд!

Мисли хобе пас аз бедоршавӣ, Ту, эй Худованд, чун бархезӣ, хаёлашонро ночиз хоҳӣ шумурд.

Зеро ки дилам талх шуда буд, ва андаруни худ дилреш будам,

Ва ман нодон будам ва сарфаҳм намерафтам; мисли чорпое назди Ту будам.

Валекин ман доимо бо Ту ҳастам; Ту дасти рости маро дастгирӣ намудаӣ.

Бо машварати Худ маро роҳнамоӣ мекунӣ, ва пас аз он маро ба ҷалол хоҳӣ расонд.

Кист барои ман дар осмон? Ва бо Ту дар замин хоҳони чизе нестам.

Агарчи ҷисмам ва дилам адо мешавад, Худо ҷовидона кӯҳпораи дили ман аст ва насибаи ман аст.

Зеро инак онҳое ки аз Ту дур ҳастанд, нест хоҳанд шуд: ҳар киро, ки аз Ту даст мекашад, дафъ хоҳӣ кард.

Валекин барои ман ба Худо наздик шудан некӯст; ба Худованд Парвардигор ман паноҳ бурдаам, то ки тамоми корҳои Туро баён намоям..

Суруди таълимии Ософ. Чаро, эй Худо, моро ҷовидона партофтаӣ? Ва ғазаби Ту бар гӯсфандони чарогоҳат аланга гирифтааст?

Ҷамоати Худро, ки аз куҳан харидаӣ ва раҳо кардаӣ, то ки сибти мероси Ту гардад, ба ёд ор; кӯҳи Сионро низ, ки бар он сокин шудаӣ.

Пойҳои Худро сӯи харобаҳои абадӣ бардор: ҳар чиро, ки дар покгоҳ буд, душман несту нобуд кардааст.

Кинаҷӯёнат Бадхоҳонат дар дохили маҷлисгоҳи парастишгоҳи Ту наъра мезананд; парчамҳои худро ҳамчун нишонаҳо гузоштаанд;

Монанди касоне метофтанд буданд, ки табарҳоро бар шохаҳои ба ҳам печидаи дарахтон баланд мекунанд;

Ва ҳоло ҳамаи кандакориҳои онро бо табару тешаҳо шикастаанд;

Покгоҳи Туро оташ задаанд; манзили номи Туро то ба замин ҳаром кардаанд;

Дар дили худ гуфтаанд: «Онҳоро аз як сар нест мекунем», – ва ҳамаи куништҳои маҷлисгоҳҳои Худоро дар замин сӯзондаанд.

Нишонаҳои худро намебинем; дигар пайғамбаре нест, ва дар миёни мо касе нест, ки бидонад, то ба кай чунин хоҳад буд.

То ба кай, эй Худо, бадхоҳ таъна хоҳад зад? Ва душман номи Туро доим ҳақорат таҳқир паст хоҳад кард зад?

Чаро дасти Худро, ва дасти рости Худро қафо гардондаӣ? Онро аз бағали Худ бароварда, кори онҳоро тамом кун!

Ва Ту, эй Худо, аз куҳан подшоҳи ман ҳастӣ; Ту андаруни замин наҷотҳо ба амал меовардӣ.

Ту бо қуввати Худ баҳрро пора кардаӣ, сарҳои моронро аждаҳоёнро дар об шикастаӣ.

Ту сарҳои аждарро кӯфтаӣ, онро барои хӯроки биёбоннишинон додаӣ.

Ту чашма ва селоб кушодаӣ; Ту дарёҳои серобро хушконидаӣ.

Рӯз аз они Туст, шаб низ аз они Туст; Ту нурдиҳанда ва офтобро барқарор кардаӣ.

Ту тамоми ҳудуди заминро муқаррар намудаӣ; тобистон ва зимистонро Ту ба вуҷуд овардаӣ.

Инро ба ёд ор, ки душман Парвардигорро таъна мезанад, ва мардуми нокас номи Туро таҳқир мекунанд паст мезанад.

Ҷони фохтаи Худро ба дарранда насупор; ҳаёти бечорагони мискинони Худро барои ҳамеша ҷовидона фаромӯш накун.

Ба паймони Худ назар андоз; зеро ки тамоми торикистонҳои замин аз воҳаҳои зулм манзилҳои бадкирдорӣ пур шудаанд.

Бигзор зулмдида ҷафокаш бо хиҷолат шармандагӣ шармсор барнагардад; бечора ва камбағал номи Туро ситоиш кунанд.

Бархез, эй Худо, доди Худро бигир; ба ёд ор, ки нокасе ҳар рӯз Туро таъна мезанад.

Овози кинаҷӯёни бадхоҳони Худро фаромӯш накун, ва ғавғои мухолифони Худро, ки доим баланд мешавад.

Барои сардори сарояндагон. Нобуд накун. Таронаи Ософ. Суруд.

Туро сипос мегӯем, эй Худо, сипос мегӯем; зеро ки номи Ту наздик аст; корҳои аҷоиби Туро баён мекунанд.

«Вақте ки мӯҳлате муқаррар намоям, Ман аз рӯи ростӣ доварӣ хоҳам кард.

Замин ва ҳамаи сокинонаш ба ларза омадаанд; Ман сутунҳои пояҳои онро барпо кардаам». Село.

Ба лофазанон гуфтам: «Лоф назанед», ва ба бадкорон: «Шох набардоред,

Шохи худро бар афроз боло набардоред, бо гарданшахӣ суханони калонигарона нагӯед».

Зеро ки на аз шарқ наҷот меояд, ва на аз ғарб, ва на аз биёбони кӯҳсор,

Балки Худо довар аст: якеро сарнагун мекунад, дигареро сарафроз мегардонад.

Зеро ки коса дар дасти Парвардигор аст, майи пур аз дорувор дар он ҷӯш мезанад; ва Ӯ аз он мерезад, ва дурди онро ҳамаи бадкорони замин афшурда менӯшанд.

Валекин ман ҷовидона баён ҳамеша нақл хоҳам кард, Худои Яъқубро хоҳам сароид.

Ва ҳамаи шохҳои бадкоронро хоҳам шикаст; шохҳои росткор барафрошта хоҳад шуд.

Барои сардори сарояндагон бар созҳои торнок. Таронаи Ософ. Суруд.

Дар Яҳудо Худо машҳур аст; дар Исроил номи Ӯ бузург аст.

Ва дар Салим хаймаи Ӯст, ва дар Сион манзили Ӯ.

Дар он ҷо барқҳои камонро шикаст: сипар ва шамшер ва ҷангро. Село.

Ту соҳиби ҷалол ҳастӣ, тавонотар аз кӯҳҳои ғоратгар.

Шердилон тӯъмаи тороҷ шуданд, хоб онҳоро даррабуд, ва тамоми мардуми диловар дасти худро наёфтанд дасту по гум карданд.

Аз сарзаниши Ту, эй Худои Яъқуб, ҳам аробаро, ва ҳам аспро хоби гарон бурд.

Ту саҳмгин тарсовар ҳастӣ, ва кист, ки дар вақти ғазабат пеши Ту истода тавонад?

Аз осмон ҳукмномаро шунавондӣ: замин тарсид ва хомӯш шуд,

Ҳангоме ки Худо барои доварӣ бархост, то ки ҳамаи нармдилони фурӯтанони ҳалимони заминро наҷот диҳад. Село.

Ба ростӣ хашми одамизод ба сипоси Ту табдил хоҳад ёфт; бар боқии хашмҳо Ту камар хоҳӣ баст.

Ба Парвардигор Худои худ қавл диҳед назр кунед ва ба ҷо оваред адо намоед; бигзор ҳамаи онҳое ки дар гирди Ӯ ҳастанд, ба Тарсовар Саҳмгин тӯҳфа биёранд.

Рӯҳи миронро фурӯ хоҳад нишонд; барои подшоҳони замин тарсовар саҳмгин аст.

Барои сардори сарояндагон, Едутун. Таронаи Ософ.

Овозам сӯи Худост, ва фарёд мекашам; овозам сӯи Худост, ва ба ман гӯш хоҳад андохт.

Дар рӯзи тангии худ Худовандро талабидам; дастам шабона дароз карда шуд, бе он ки фуроварда шавад; аз ин ҳам ҷонам тасаллӣ наёфт.

Худоро ёд мекунам ва оҳи ҷигарсӯз мекашам; фикру хаёл мекунам, ва рӯҳам беҳол мешавад. Село.

Чашмонамро бедор медорӣ; парешонҳол шудаам ва наметавонам сухане гӯям.

Дар бораи замони куҳан андеша мекунам, дар бораи солҳои дерина пештара куҳан.

Сурудҳои шабонаи худро ба ёд меоварам, бо дили худ фикру хаёл мекунам, ва рӯҳам ҷӯёст:

Магар Худованд барои ҳамеша ҷовидона тарк кардааст, ва дигар нахоҳад писандид?

Магар меҳру вафои Ӯ барои ҳамеша ҷовидона хотима ёфтааст, ва балоро Ӯ барои доим муайян кардааст гуфтаи Ӯ аз насл ба насл аз байн рафтааст?

Магар Худо омурзишро фаромӯш кардааст? Магар раҳмдилиҳои марҳаматҳои Худро дар вақти хашм бас кардааст? Село.

Ва гуфтам: «Ин мусибати бадбахтии ман аст, ки дасти рости Баландмақом тағйир ёфтааст».

Амалиёти Парвардигорро зикр ёдрас хоҳам кард, зеро корҳои аҷоиби Туро, ки аз куҳан аст, дар хотир дорам.

Ва дар тамоми корҳои Ту диққат хоҳам намуд, ва дар бораи корномаҳои Ту фикру хаёл хоҳам кард.

Худоё! Роҳи Ту дар покист. Кист Худои бузург мисли Худо?

Ту Худое ҳастӣ, ки корҳои аҷоиб мекунӣ; қуввати Худро дар миёни қавмҳо аён сохтаӣ.

Қавми Худро бо бозу раҳо кардаӣ; банӣ Яъқуб ва банӣ Юсуфро. Село.

Туро, эй Худо, обҳо диданд, Туро обҳо дида, туғён талотум карданд; обҳои азим низ ба ларза ҷунбиш омаданд.

Абрҳо об рехтанд, афлок осмонҳо овоз доданд; тирҳои Ту низ ба парвоз шуданд.

Овози раъди тундари Ту дар гирдбод осмонҳо шунида шуд, оташакҳо барқҳо ҷаҳонро равшан карданд; замин биларзиду ба ҷунбиш омад.

Роҳи Ту дар баҳр аст, ва пайраҳаи Ту дар обҳои азим; ва пайҳои Ту номаълум.

Қавми Худро мисли гӯсфандон бо дасти Мусо ва Ҳорун бурдӣ.