Бу́детъ и́мя его́ благослове́но во вѣ́ки, пре́жде со́лнца пребыва́етъ и́мя его́: и благословя́тся въ не́мъ вся́ колѣ́на земна́я, вси́ язы́цы ублажа́тъ его́.

Благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, творя́й чудеса́ еди́нъ,

и благослове́но и́мя сла́вы Его́ во вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка: и испо́лнится сла́вы Его́ вся́ земля́: бу́ди, бу́ди.

Оконча́шася пѣ́сни Дави́да, сы́на Иессе́ова. Псало́мъ Аса́фу.

Ко́ль бла́гъ Бо́гъ Изра́илевъ пра́вымъ се́рдцемъ.

Мои́ же вма́лѣ не подвижа́стѣся но́зѣ: вма́лѣ не пролiя́шася стопы́ моя́:

я́ко возревнова́хъ на беззако́нныя, ми́ръ грѣ́шниковъ зря́:

я́ко нѣ́сть восклоне́нiя въ сме́рти и́хъ и утвержде́нiя въ ра́нѣ и́хъ:

въ трудѣ́хъ человѣ́ческихъ не су́ть, и съ человѣ́ки не прiи́мутъ ра́нъ.

Сего́ ра́ди удержа́ я́ горды́ня и́хъ до конца́: одѣ́яшася непра́вдою и нече́стiемъ свои́мъ.

Изы́детъ я́ко изъ ту́ка непра́вда и́хъ: преидо́ша въ любо́вь се́рдца.

Помы́слиша и глаго́лаша въ лука́вствѣ, непра́вду въ высоту́ глаго́лаша:

положи́ша на небеси́ уста́ своя́, и язы́къ и́хъ пре́йде по земли́.

Сего́ ра́ди обратя́тся лю́дiе Мои́ сѣ́мо, и дні́е испо́лнени обря́щутся въ ни́хъ.

И рѣ́ша: ка́ко увѣ́дѣ Бо́гъ? И а́ще е́сть ра́зумъ въ Вы́шнѣмъ?

Се́, сі́и грѣ́шницы и гобзу́ющiи въ вѣ́къ удержа́ша бога́тство.

И рѣ́хъ: еда́ {у́бо} всу́е оправди́хъ се́рдце мое́ и умы́хъ въ непови́нныхъ ру́цѣ мои́,

и бы́хъ я́звенъ ве́сь де́нь, и обличе́нiе мое́ на у́тренихъ?

А́ще глаго́лахъ, повѣ́мъ та́ко: се́, ро́ду сыно́въ Твои́хъ, ему́же обѣща́хся {се́, ро́ду сыно́въ Твои́хъ преступи́хъ}:

и непщева́хъ разумѣ́ти: сiе́ тру́дъ е́сть предо мно́ю,

до́ндеже вни́ду во святи́ло Бо́жiе и разумѣ́ю въ послѣ́дняя и́хъ.

Оба́че за льще́нiя и́хъ положи́лъ еси́ и́мъ зла́я, низложи́лъ еси́ я́, внегда́ разгордѣ́шася.

Ка́ко бы́ша въ запустѣ́нiе? Внеза́пу изчезо́ша, погибо́ша за беззако́нiе свое́.

Я́ко со́нiе востаю́щаго, Го́споди, во гра́дѣ Твое́мъ о́бразъ и́хъ уничижи́ши.

Я́ко разжже́ся се́рдце мое́, и утро́бы моя́ измѣни́шася:

и а́зъ уничиже́нъ, и не разумѣ́хъ, ско́тенъ бы́хъ у Тебе́.

И а́зъ вы́ну съ Тобо́ю: удержа́лъ еси́ ру́ку десну́ю мою́,

и совѣ́томъ Твои́мъ наста́вилъ мя́ еси́, и со сла́вою прiя́лъ мя́ еси́.

Что́ бо ми́ е́сть на небеси́? И от Тебе́ что́ восхотѣ́хъ на земли́?

Изчезе́ се́рдце мое́ и пло́ть моя́, Бо́же се́рдца моего́, и ча́сть моя́, Бо́же, во вѣ́къ.

Я́ко се́, удаля́ющiи себе́ от Тебе́ поги́бнутъ: потреби́лъ еси́ вся́каго любодѣ́ющаго от Тебе́.

Мнѣ́ же прилѣпля́тися Богови бла́го е́сть, полага́ти на Го́спода упова́нiе мое́, возвѣсти́ти ми́ вся́ хвалы́ Твоя́, во вратѣ́хъ дще́ре Сiо́ни.

Ра́зума Аса́фу.

Вску́ю, Бо́же, отри́нулъ еси́ до конца́? Разгнѣ́вася я́рость Твоя́ на о́вцы па́жити Твоея́?

Помяни́ со́нмъ Тво́й, его́же стяжа́лъ еси́ испе́рва, изба́вилъ еси́ жезло́мъ достоя́нiя Твоего́, гора́ Сiо́нъ сiя́ {же́злъ достоя́нiя Твоего́, го́ру Сiо́нъ сiю́}, въ не́йже всели́лся еси́.

Воздви́гни ру́цѣ Твои́ на горды́ни и́хъ въ коне́цъ, ели́ка лука́внова вра́гъ во святѣ́мъ Твое́мъ.

И восхвали́шася ненави́дящiи Тя́ посредѣ́ пра́здника Твоего́: положи́ша зна́менiя своя́ зна́менiя, и не позна́ша,

я́ко во исхо́дѣ превы́ше: я́ко въ дубра́вѣ дре́вянѣ сѣки́рами разсѣко́ша

две́ри его́ вку́пѣ, сѣ́чивомъ и оско́рдомъ разруши́ша и́.

Возжго́ша огне́мъ святи́ло Твое́: на земли́ оскверни́ша жили́ще и́мене Твоего́.

Рѣ́ша въ се́рдцы свое́мъ ю́жики и́хъ вку́пѣ: прiиди́те, и отста́вимъ вся́ пра́здники Бо́жiя от земли́.

Зна́менiя и́хъ {зна́менiй на́шихъ} не ви́дѣхомъ: нѣ́сть ктому́ проро́ка, и на́съ не позна́етъ ктому́.

Доко́лѣ, Бо́же, поно́ситъ вра́гъ? Раздражи́тъ проти́вный и́мя Твое́ до конца́?

Вску́ю отвраща́еши ру́ку Твою́ и десни́цу Твою́ от среды́ нѣ́дра Твоего́ въ коне́цъ?

Бо́гъ же, Ца́рь на́шъ, пре́жде вѣ́ка содѣ́ла спасе́нiе посредѣ́ земли́.

Ты́ утверди́лъ еси́ си́лою Твое́ю мо́ре: Ты́ сте́рлъ еси́ главы́ змие́въ въ водѣ́:

Ты́ сокруши́лъ еси́ главу́ змі́еву, да́лъ еси́ того́ бра́шно лю́демъ еѳiо́пскимъ.

Ты́ расто́рглъ еси́ исто́чники и пото́ки: Ты́ изсуши́лъ еси́ рѣ́ки иѳа́мскiя.

Тво́й е́сть де́нь, и Твоя́ е́сть но́щь: Ты́ соверши́лъ еси́ зарю́ и со́лнце.

Ты́ сотвори́лъ еси́ вся́ предѣ́лы земли́: жа́тву и ве́сну Ты́ созда́лъ еси́ я́.

Помяни́ сiя́: вра́гъ поноси́ Го́сподеви, и лю́дiе безу́мнiи раздражи́ша и́мя Твое́.

Не преда́ждь звѣре́мъ ду́шу исповѣ́дающуюся Тебѣ́: ду́шъ убо́гихъ Твои́хъ не забу́ди до конца́.

При́зри на завѣ́тъ Тво́й: я́ко испо́лнишася помраче́ннiи земли́ домо́въ беззако́нiй.

Да не возврати́тся смире́нный посра́мленъ: ни́щъ и убо́гъ восхвали́та и́мя Твое́.

Воста́ни, Бо́же, суди́ прю́ Твою́: помяни́ поноше́нiе Твое́, е́же от безу́мнаго ве́сь де́нь.

Не забу́ди гла́са моли́твенникъ Твои́хъ: горды́ня ненави́дящихъ Тя́ взы́де вы́ну {да восхо́дитъ вы́ну къ Тебѣ́}.

Въ коне́цъ, да не растли́ши, псало́мъ пѣ́сни Аса́фу.

Исповѣ́мыся Тебѣ́, Бо́же, исповѣ́мыся Тебѣ́ и призове́мъ и́мя Твое́: повѣ́мъ вся́ чудеса́ Твоя́.

Егда́ прiиму́ вре́мя, А́зъ правоты́ возсужду́.

Раста́яся земля́ и вси́ живу́щiи на не́й, А́зъ утверди́хъ столпы́ ея́.

Рѣ́хъ беззако́ннующымъ, не беззако́ннуйте: и согрѣша́ющымъ, не возноси́те ро́га.

Не воздвиза́йте на высоту́ ро́га ва́шего и не глаго́лите на Бо́га непра́вду:

я́ко ниже́ от исхо́дъ, ниже́ и за́падъ, ниже́ от пусты́хъ го́ръ.

Я́ко Бо́гъ судiя́ е́сть: сего́ смиря́етъ, и сего́ возно́ситъ.

Я́ко ча́ша въ руцѣ́ Госпо́дни, вина́ нерастворе́на испо́лнь растворе́нiя, и уклони́ от сея́ въ сiю́: оба́че дро́ждiе его́ не истощи́ся, испiю́тъ вси́ грѣ́шнiи земли́.

А́зъ же возра́дуюся въ вѣ́къ, воспою́ Бо́гу Иа́ковлю:

и вся́ ро́ги грѣ́шныхъ сломлю́, и вознесе́тся ро́гъ пра́веднаго.

Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, псало́мъ Аса́фу, пѣ́снь ко Ассирі́анину.

Вѣ́домъ во Иуде́и Бо́гъ: во Изра́или ве́лiе и́мя Его́.

И бы́сть въ ми́рѣ мѣ́сто Его́, и жили́ще Его́ въ Сiо́нѣ.

Та́мо сокруши́ крѣ́пости луко́въ, ору́жiе и ме́чь и бра́нь.

Просвѣща́еши ты́ ди́вно от го́ръ вѣ́чныхъ.

Смято́шася вси́ неразу́мнiи се́рдцемъ: усну́ша сно́мъ свои́мъ, и ничто́же обрѣто́ша вси́ му́жiе бога́тства въ рука́хъ свои́хъ.

От запреще́нiя Твоего́, Бо́же Иа́ковль, воздрема́ша всѣ́дшiи на ко́ни.

Ты́ стра́шенъ еси́, и кто́ противоста́нетъ Тебѣ́? Отто́лѣ гнѣ́въ Тво́й.

Съ небесе́ слы́шанъ сотвори́лъ еси́ су́дъ: земля́ убоя́ся и умолча́,

внегда́ воста́ти на су́дъ Бо́гу, спасти́ вся́ кро́ткiя земли́.

Я́ко помышле́нiе человѣ́ческое исповѣ́стся Тебѣ́, и оста́нокъ помышле́нiя пра́зднуетъ Ти́.

Помоли́теся и воздади́те Го́сподеви Бо́гу на́шему: вси́, и́же о́крестъ Его́, принесу́тъ да́ры

Стра́шному и отъе́млющему ду́хи князе́й, стра́шному па́че царе́й земны́хъ.

Въ коне́цъ, о Идиѳу́мѣ, псало́мъ Аса́фу.

Гла́сомъ мои́мъ ко Го́споду воззва́хъ, гла́сомъ мои́мъ къ Бо́гу, и вня́тъ ми́.

Въ де́нь ско́рби моея́ Бо́га взыска́хъ рука́ма мои́ма, но́щiю предъ ни́мъ, и не прельще́нъ бы́хъ: отве́ржеся утѣ́шитися душа́ моя́.

Помяну́хъ Бо́га и возвесели́хся, поглумля́хся {размышля́хъ}, и малоду́шствоваше ду́хъ мо́й.

Предвари́стѣ стражбы́ о́чи мои́: смято́хся и не глаго́лахъ.

Помы́слихъ дни́ пе́рвыя, и лѣ́та вѣ́чная помяну́хъ, и поуча́хся:

но́щiю се́рдцемъ мои́мъ глумля́хся, и тужа́ше {размышля́хъ, и испы́товаше} ду́хъ мо́й:

еда́ во вѣ́ки отри́нетъ Госпо́дь и не приложи́тъ благоволи́ти па́ки?

Или́ до конца́ ми́лость Свою́ отсѣче́тъ, сконча́ глаго́лъ от ро́да въ ро́дъ?

Еда́ забу́детъ уще́дрити Бо́гъ? Или́ удержи́тъ во гнѣ́вѣ Свое́мъ щедро́ты Своя́?

И рѣ́хъ: ны́нѣ нача́хъ, сiя́ измѣ́на десни́цы Вы́шняго.

Помяну́хъ дѣла́ Госпо́дня: я́ко помяну́ от нача́ла чудеса́ Твоя́,

и поучу́ся во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ Твои́хъ, и въ начина́нiихъ Твои́хъ поглумлю́ся {размышля́ти бу́ду}.

Бо́же, во святѣ́мъ пу́ть Тво́й: кто́ Бо́гъ ве́лiй, я́ко Бо́гъ на́шъ?

Ты́ еси́ Бо́гъ творя́й чудеса́: сказа́лъ еси́ въ лю́дехъ си́лу Твою́,

изба́вилъ еси́ мы́шцею Твое́ю лю́ди Твоя́, сы́ны Иа́ковли и Ио́сифовы.

Ви́дѣша Тя́ во́ды, Бо́же, ви́дѣша Тя́ во́ды и убоя́шася: смято́шася бе́здны.

Мно́жество шу́ма во́дъ: гла́съ да́ша о́блацы, и́бо стрѣ́лы Твоя́ прехо́дятъ.

Гла́съ гро́ма Твоего́ въ колеси́, освѣти́ша мо́лнiя Твоя́ вселе́нную: подви́жеся и тре́петна бы́сть земля́.

Въ мо́ри путiе́ Твои́, и стези́ Твоя́ въ вода́хъ мно́гихъ, и слѣды́ Твои́ не позна́ются.

Наста́вилъ еси́ я́ко о́вцы лю́ди Твоя́ руко́ю Моисе́овою и Ааро́нею.

Еврейский

^71:1בְּךָ־יְהוָה חָסִיתִי; אַל־אֵבוֹשָׁה לְעוֹלָם׃

^71:2בְּצִדְקָתְךָ, תַּצִּילֵנִי וּתְפַלְּטֵנִי; הַטֵּה־אֵלַי אָזְנְךָ, וְהוֹשִׁיעֵנִי׃

^71:3הֱיֵה לִי לְצוּר מָעוֹן לָבוֹא, תָּמִיד, צִוִּיתָ לְהוֹשִׁיעֵנִי; כִּי־סַלְעִי וּמְצוּדָתִי אָתָּה׃

^71:4אֱלֹהַי, פַּלְּטֵנִי מִיַּד רָשָׁע; מִכַּף מְעַוֵּל וְחוֹמֵץ׃

^71:5כִּי־אַתָּה תִקְוָתִי; אֲדֹנָי יְהוִה, מִבְטַחִי מִנְּעוּרָי׃

^71:6עָלֶיךָ נִסְמַכְתִּי מִבֶּטֶן, מִמְּעֵי אִמִּי אַתָּה גוֹזִי; בְּךָ תְהִלָּתִי תָמִיד׃

^71:7כְּמוֹפֵת הָיִיתִי לְרַבִּים; וְאַתָּה, מַחֲסִי־עֹז׃

^71:8יִמָּלֵא פִי תְּהִלָּתֶךָ; כָּל־הַיּוֹם, תִּפְאַרְתֶּךָ׃

^71:9אַל־תַּשְׁלִיכֵנִי לְעֵת זִקְנָה; כִּכְלוֹת כֹּחִי, אַל־תַּעַזְבֵנִי׃

^71:10כִּי־אָמְרוּ אוֹיְבַי לִי; וְשֹׁמְרֵי נַפְשִׁי, נוֹעֲצוּ יַחְדָּו׃

^71:11לֵאמֹר אֱלֹהִים עֲזָבוֹ; רִדְפוּ וְתִפְשׂוּהוּ, כִּי־אֵין מַצִּיל׃

^71:12אֱלֹהִים אַל־תִּרְחַק מִמֶּנִּי; אֱלֹהַי, לְעֶזְרָתִי חִישָׁה (חוּשָׁה)׃

^71:13יֵבֹשׁוּ יִכְלוּ שֹׂטְנֵי נַפְשִׁי יַעֲטוּ חֶרְפָּה וּכְלִמָּה; מְבַקְשֵׁי, רָעָתִי׃

^71:14וַאֲנִי תָּמִיד אֲיַחֵל; וְהוֹסַפְתִּי, עַל־כָּל־תְּהִלָּתֶךָ׃

^71:15פִּי יְסַפֵּר צִדְקָתֶךָ, כָּל־הַיּוֹם תְּשׁוּעָתֶךָ; כִּי לֹא יָדַעְתִּי סְפֹרוֹת׃

^71:16אָבוֹא, בִּגְבֻרוֹת אֲדֹנָי יְהוִה; אַזְכִּיר צִדְקָתְךָ לְבַדֶּךָ׃

^71:17אֱלֹהִים, לִמַּדְתַּנִי מִנְּעוּרָי; וְעַד־הֵנָּה, אַגִּיד נִפְלְאוֹתֶיךָ׃

^71:18וְגַם עַד־זִקְנָה וְשֵׂיבָה אֱלֹהִים אַל־תַּעַזְבֵנִי עַד־אַגִּיד זְרוֹעֲךָ לְדוֹר; לְכָל־יָבוֹא, גְּבוּרָתֶךָ׃

^71:19וְצִדְקָתְךָ אֱלֹהִים, עַד־מָרוֹם אֲשֶׁר־עָשִׂיתָ גְדֹלוֹת; אֱלֹהִים, מִי כָמוֹךָ׃

^71:20אֲשֶׁר הִרְאִיתַנוּ (הִרְאִיתַנִי) צָרוֹת רַבּוֹת, וְרָעוֹת תָּשׁוּב תְּחַיֵּינוּ (תְּחַיֵּינִי); וּמִתְּהֹמוֹת הָאָרֶץ, תָּשׁוּב תַּעֲלֵנִי׃

^71:21תֶּרֶב גְּדֻלָּתִי, וְתִסֹּב תְּנַחֲמֵנִי׃

^71:22גַּם־אֲנִי אוֹדְךָ בִכְלִי־נֶבֶל אֲמִתְּךָ אֱלֹהָי אֲזַמְּרָה לְךָ בְכִנּוֹר; קְדוֹשׁ, יִשְׂרָאֵל׃

^71:23תְּרַנֵּנָּה שְׂפָתַי כִּי אֲזַמְּרָה־לָּךְ; וְנַפְשִׁי, אֲשֶׁר פָּדִיתָ׃

^71:24גַּם־לְשׁוֹנִי, כָּל־הַיּוֹם תֶּהְגֶּה צִדְקָתֶךָ; כִּי־בֹשׁוּ כִי־חָפְרוּ, מְבַקְשֵׁי רָעָתִי׃

^72:1לִשְׁלֹמֹה^–

^–אֱלֹהִים, מִשְׁפָּטֶיךָ לְמֶלֶךְ תֵּן; וְצִדְקָתְךָ לְבֶן־מֶלֶךְ׃

^72:2יָדִין עַמְּךָ בְצֶדֶק; וַעֲנִיֶּיךָ בְמִשְׁפָּט׃

^72:3יִשְׂאוּ הָרִים שָׁלוֹם לָעָם; וּגְבָעוֹת, בִּצְדָקָה׃

^72:4יִשְׁפֹּט עֲנִיֵּי־עָם, יוֹשִׁיעַ לִבְנֵי אֶבְיוֹן; וִידַכֵּא עוֹשֵׁק׃

^72:5יִירָאוּךָ עִם־שָׁמֶשׁ; וְלִפְנֵי יָרֵחַ, דּוֹר דּוֹרִים׃

^72:6יֵרֵד כְּמָטָר עַל־גֵּז; כִּרְבִיבִים, זַרְזִיף אָרֶץ׃

^72:7יִפְרַח־בְּיָמָיו צַדִּיק; וְרֹב שָׁלוֹם, עַד־בְּלִי יָרֵחַ׃

^72:8וְיֵרְדְּ מִיָּם עַד־יָם; וּמִנָּהָר, עַד־אַפְסֵי־אָרֶץ׃

^72:9לְפָנָיו יִכְרְעוּ צִיִּים; וְאֹיְבָיו, עָפָר יְלַחֵכוּ׃

^72:10מַלְכֵי תַרְשִׁישׁ וְאִיִּים מִנְחָה יָשִׁיבוּ; מַלְכֵי שְׁבָא וּסְבָא, אֶשְׁכָּר יַקְרִיבוּ׃

^72:11וְיִשְׁתַּחֲווּ־לוֹ כָל־מְלָכִים; כָּל־גּוֹיִם יַעַבְדוּהוּ׃

^72:12כִּי־יַצִּיל אֶבְיוֹן מְשַׁוֵּעַ; וְעָנִי, וְאֵין־עֹזֵר לוֹ׃

^72:13יָחֹס עַל־דַּל וְאֶבְיוֹן; וְנַפְשׁוֹת אֶבְיוֹנִים יוֹשִׁיעַ׃

^72:14מִתּוֹךְ וּמֵחָמָס יִגְאַל נַפְשָׁם; וְיֵיקַר דָּמָם בְּעֵינָיו׃

^72:15וִיחִי, וְיִתֶּן־לוֹ מִזְּהַב שְׁבָא וְיִתְפַּלֵּל בַּעֲדוֹ תָמִיד; כָּל־הַיּוֹם, יְבָרֲכֶנְהוּ׃

^72:16יְהִי פִסַּת־בַּר בָּאָרֶץ בְּרֹאשׁ הָרִים יִרְעַשׁ כַּלְּבָנוֹן פִּרְיוֹ; וְיָצִיצוּ מֵעִיר, כְּעֵשֶׂב הָאָרֶץ׃

^72:17יְהִי שְׁמוֹ לְעוֹלָם, לִפְנֵי־שֶׁמֶשׁ יָנִין (יִנּוֹן) שְׁמוֹ וְיִתְבָּרְכוּ בוֹ; כָּל־גּוֹיִם יְאַשְּׁרוּהוּ׃

^72:18בָּרוּךְ יְהוָה אֱלֹהִים אֱלֹהֵי יִשְׂרָאֵל; עֹשֵׂה נִפְלָאוֹת לְבַדּוֹ׃

^72:19וּבָרוּךְ שֵׁם כְּבוֹדוֹ, לְעוֹלָם וְיִמָּלֵא כְבוֹדוֹ אֶת־כֹּל הָאָרֶץ, אָמֵן וְאָמֵן׃

^72:20כָּלּוּ תְפִלּוֹת; דָּוִד, בֶּן־יִשָׁי׃

^73:1מִזְמוֹר, לְאָסָף^–

^–אַךְ טוֹב לְיִשְׂרָאֵל אֱלֹהִים, לְבָרֵי לֵבָב׃

^73:2וַאֲנִי, כִּמְעַט נָטוּי (נָטָיוּ) רַגְלָי; כְּאַיִן, שֻׁפְּכָה (שֻׁפְּכוּ) אֲשֻׁרָי׃

^73:3כִּי־קִנֵּאתִי בַּהוֹלְלִים; שְׁלוֹם רְשָׁעִים אֶרְאֶה׃

^73:4כִּי אֵין חַרְצֻבּוֹת לְמוֹתָם, וּבָרִיא אוּלָם׃

^73:5בַּעֲמַל אֱנוֹשׁ אֵינֵמוֹ; וְעִם־אָדָם, לֹא יְנֻגָּעוּ׃

^73:6לָכֵן עֲנָקַתְמוֹ גַאֲוָה; יַעֲטָף־שִׁית, חָמָס לָמוֹ׃

^73:7יָצָא מֵחֵלֶב עֵינֵמוֹ; עָבְרוּ, מַשְׂכִּיּוֹת לֵבָב׃

^73:8יָמִיקוּ וִידַבְּרוּ בְרָע עֹשֶׁק; מִמָּרוֹם יְדַבֵּרוּ׃

^73:9שַׁתּוּ בַשָּׁמַיִם פִּיהֶם; וּלְשׁוֹנָם, תִּהֲלַךְ בָּאָרֶץ׃

^73:10לָכֵן יָשִׁיב (יָשׁוּב) עַמּוֹ הֲלֹם; וּמֵי מָלֵא, יִמָּצוּ לָמוֹ׃

^73:11וְאָמְרוּ, אֵיכָה יָדַע־אֵל; וְיֵשׁ דֵּעָה בְעֶלְיוֹן׃

^73:12הִנֵּה־אֵלֶּה רְשָׁעִים; וְשַׁלְוֵי עוֹלָם, הִשְׂגּוּ־חָיִל׃

^73:13אַךְ־רִיק זִכִּיתִי לְבָבִי; וָאֶרְחַץ בְּנִקָּיוֹן כַּפָּי׃

^73:14וָאֱהִי נָגוּעַ כָּל־הַיּוֹם; וְתוֹכַחְתִּי, לַבְּקָרִים׃

^73:15אִם־אָמַרְתִּי אֲסַפְּרָה כְמוֹ; הִנֵּה דוֹר בָּנֶיךָ בָגָדְתִּי׃

^73:16וָאֲחַשְּׁבָה לָדַעַת זֹאת; עָמָל הִיא (הוּא) בְעֵינָי׃

^73:17עַד־אָבוֹא אֶל־מִקְדְּשֵׁי־אֵל; אָבִינָה, לְאַחֲרִיתָם׃

^73:18אַךְ בַּחֲלָקוֹת תָּשִׁית לָמוֹ; הִפַּלְתָּם, לְמַשּׁוּאוֹת׃

^73:19אֵיךְ הָיוּ לְשַׁמָּה כְרָגַע; סָפוּ תַמּוּ, מִן־בַּלָּהוֹת׃

^73:20כַּחֲלוֹם מֵהָקִיץ; אֲדֹנָי בָּעִיר צַלְמָם תִּבְזֶה׃

^73:21כִּי יִתְחַמֵּץ לְבָבִי; וְכִלְיוֹתַי, אֶשְׁתּוֹנָן׃

^73:22וַאֲנִי־בַעַר וְלֹא אֵדָע; בְּהֵמוֹת, הָיִיתִי עִמָּךְ׃

^73:23וַאֲנִי תָמִיד עִמָּךְ; אָחַזְתָּ, בְּיַד־יְמִינִי׃

^73:24בַּעֲצָתְךָ תַנְחֵנִי; וְאַחַר, כָּבוֹד תִּקָּחֵנִי׃

^73:25מִי־לִי בַשָּׁמָיִם; וְעִמְּךָ, לֹא־חָפַצְתִּי בָאָרֶץ׃

^73:26כָּלָה שְׁאֵרִי, וּלְבָבִי צוּר־לְבָבִי וְחֶלְקִי, אֱלֹהִים לְעוֹלָם׃

^73:27כִּי־הִנֵּה רְחֵקֶיךָ יֹאבֵדוּ; הִצְמַתָּה, כָּל־זוֹנֶה מִמֶּךָּ׃

^73:28וַאֲנִי קִרֲבַת אֱלֹהִים, לִי־טוֹב שַׁתִּי בַּאדֹנָי יְהוִֹה מַחְסִי; לְסַפֵּר, כָּל־מַלְאֲכוֹתֶיךָ׃

^74:1מַשְׂכִּיל, לְאָסָף^–

^–לָמָה אֱלֹהִים זָנַחְתָּ לָנֶצַח; יֶעְשַׁן אַפְּךָ, בְּצֹאן מַרְעִיתֶךָ׃

^74:2זְכֹר עֲדָתְךָ קָנִיתָ קֶּדֶם, גָּאַלְתָּ שֵׁבֶט נַחֲלָתֶךָ; הַר־צִיּוֹן, זֶה שָׁכַנְתָּ בּוֹ׃

^74:3הָרִימָה פְעָמֶיךָ לְמַשֻּׁאוֹת נֶצַח; כָּל־הֵרַע אוֹיֵב בַּקֹּדֶשׁ׃

^74:4שָׁאֲגוּ צֹרְרֶיךָ בְּקֶרֶב מוֹעֲדֶךָ; שָׂמוּ אוֹתֹתָם אֹתוֹת׃

^74:5יִוָּדַע כְּמֵבִיא לְמָעְלָה; בִּסֲבָךְ־עֵץ, קַרְדֻּמּוֹת׃

^74:6וְעֵת (וְעַתָּה) פִּתּוּחֶיהָ יָּחַד; בְּכַשִּׁיל וְכֵילַפֹּת, יַהֲלֹמוּן׃

^74:7שִׁלְחוּ בָאֵשׁ מִקְדָּשֶׁךָ; לָאָרֶץ, חִלְּלוּ מִשְׁכַּן־שְׁמֶךָ׃

^74:8אָמְרוּ בְלִבָּם נִינָם יָחַד; שָׂרְפוּ כָל־מוֹעֲדֵי־אֵל בָּאָרֶץ׃

^74:9אוֹתֹתֵינוּ, לֹא רָאִינוּ אֵין־עוֹד נָבִיא; וְלֹא־אִתָּנוּ, יֹדֵעַ עַד־מָה׃

^74:10עַד־מָתַי אֱלֹהִים יְחָרֶף צָר; יְנָאֵץ אוֹיֵב שִׁמְךָ לָנֶצַח׃

^74:11לָמָּה תָשִׁיב יָדְךָ וִימִינֶךָ; מִקֶּרֶב חוֹקְךָ (חֵיקְךָ) כַלֵּה׃

^74:12וֵאלֹהִים מַלְכִּי מִקֶּדֶם; פֹּעֵל יְשׁוּעוֹת, בְּקֶרֶב הָאָרֶץ׃

^74:13אַתָּה פוֹרַרְתָּ בְעָזְּךָ יָם; שִׁבַּרְתָּ רָאשֵׁי תַנִּינִים, עַל־הַמָּיִם׃

^74:14אַתָּה רִצַּצְתָּ רָאשֵׁי לִוְיָתָן; תִּתְּנֶנּוּ מַאֲכָל, לְעָם לְצִיִּים׃

^74:15אַתָּה בָקַעְתָּ מַעְיָן וָנָחַל; אַתָּה הוֹבַשְׁתָּ, נַהֲרוֹת אֵיתָן׃

^74:16לְךָ יוֹם אַף־לְךָ לָיְלָה; אַתָּה הֲכִינוֹתָ, מָאוֹר וָשָׁמֶשׁ׃

^74:17אַתָּה הִצַּבְתָּ כָּל־גְּבוּלוֹת אָרֶץ; קַיִץ וָחֹרֶף, אַתָּה יְצַרְתָּם׃

^74:18זְכָר־זֹאת, אוֹיֵב חֵרֵף יְהוָה; וְעַם נָבָל, נִאֲצוּ שְׁמֶךָ׃

^74:19אַל־תִּתֵּן לְחַיַּת נֶפֶשׁ תּוֹרֶךָ; חַיַּת עֲנִיֶּיךָ, אַל־תִּשְׁכַּח לָנֶצַח׃

^74:20הַבֵּט לַבְּרִית; כִּי מָלְאוּ מַחֲשַׁכֵּי־אֶרֶץ, נְאוֹת חָמָס׃

^74:21אַל־יָשֹׁב דַּךְ נִכְלָם; עָנִי וְאֶבְיוֹן, יְהַלְלוּ שְׁמֶךָ׃

^74:22קוּמָה אֱלֹהִים רִיבָה רִיבֶךָ; זְכֹר חֶרְפָּתְךָ מִנִּי־נָבָל, כָּל־הַיּוֹם׃

^74:23אַל־תִּשְׁכַּח קוֹל צֹרְרֶיךָ; שְׁאוֹן קָמֶיךָ, עֹלֶה תָמִיד׃

^75:1לַמְנַצֵּחַ אַל־תַּשְׁחֵת; מִזְמוֹר לְאָסָף שִׁיר׃

^75:2הוֹדִינוּ לְּךָ אֱלֹהִים, הוֹדִינוּ וְקָרוֹב שְׁמֶךָ; סִפְּרוּ, נִפְלְאוֹתֶיךָ׃

^75:3כִּי אֶקַּח מוֹעֵד; אֲנִי, מֵישָׁרִים אֶשְׁפֹּט׃

^75:4נְמֹגִים, אֶרֶץ וְכָל־יֹשְׁבֶיהָ; אָנֹכִי תִכַּנְתִּי עַמּוּדֶיהָ סֶּלָה׃

^75:5אָמַרְתִּי לַהוֹלְלִים אַל־תָּהֹלּוּ; וְלָרְשָׁעִים, אַל־תָּרִימוּ קָרֶן׃

^75:6אַל־תָּרִימוּ לַמָּרוֹם קַרְנְכֶם; תְּדַבְּרוּ בְצַוָּאר עָתָק׃

^75:7כִּי לֹא מִמּוֹצָא וּמִמַּעֲרָב; וְלֹא, מִמִּדְבַּר הָרִים׃

^75:8כִּי־אֱלֹהִים שֹׁפֵט; זֶה יַשְׁפִּיל, וְזֶה יָרִים׃

^75:9כִּי כוֹס בְּיַד־יְהוָה וְיַיִן חָמַר מָלֵא מֶסֶךְ וַיַּגֵּר מִזֶּה אַךְ־שְׁמָרֶיהָ יִמְצוּ יִשְׁתּוּ; כֹּל, רִשְׁעֵי־אָרֶץ׃

^75:10וַאֲנִי אַגִּיד לְעֹלָם; אֲזַמְּרָה, לֵאלֹהֵי יַעֲקֹב׃

^75:11וְכָל־קַרְנֵי רְשָׁעִים אֲגַדֵּעַ; תְּרוֹמַמְנָה, קַרְנוֹת צַדִּיק׃

^76:1לַמְנַצֵּחַ בִּנְגִינֹת; מִזְמוֹר לְאָסָף שִׁיר׃

^76:2נוֹדָע בִּיהוּדָה אֱלֹהִים; בְּיִשְׂרָאֵל, גָּדוֹל שְׁמוֹ׃

^76:3וַיְהִי בְשָׁלֵם סֻכּוֹ; וּמְעוֹנָתוֹ בְצִיּוֹן׃

^76:4שָׁמָּה שִׁבַּר רִשְׁפֵי־קָשֶׁת; מָגֵן וְחֶרֶב וּמִלְחָמָה סֶלָה׃

^76:5נָאוֹר אַתָּה אַדִּיר, מֵהַרְרֵי־טָרֶף׃

^76:6אֶשְׁתּוֹלְלוּ אַבִּירֵי לֵב נָמוּ שְׁנָתָם; וְלֹא־מָצְאוּ כָל־אַנְשֵׁי־חַיִל יְדֵיהֶם׃

^76:7מִגַּעֲרָתְךָ אֱלֹהֵי יַעֲקֹב; נִרְדָּם, וְרֶכֶב וָסוּס׃

^76:8אַתָּה נוֹרָא אַתָּה, וּמִי־יַעֲמֹד לְפָנֶיךָ, מֵאָז אַפֶּךָ׃

^76:9מִשָּׁמַיִם הִשְׁמַעְתָּ דִּין; אֶרֶץ יָרְאָה וְשָׁקָטָה׃

^76:10בְּקוּם־לַמִּשְׁפָּט אֱלֹהִים; לְהוֹשִׁיעַ כָּל־עַנְוֵי־אֶרֶץ סֶלָה׃

^76:11כִּי־חֲמַת אָדָם תּוֹדֶךָּ; שְׁאֵרִית חֵמֹת תַּחְגֹּר׃

^76:12נִדֲרוּ וְשַׁלְּמוּ לַיהוָה אֱלֹהֵיכֶם כָּל־סְבִיבָיו; יוֹבִילוּ שַׁי, לַמּוֹרָא׃

^76:13יִבְצֹר רוּחַ נְגִידִים; נוֹרָא, לְמַלְכֵי־אָרֶץ׃

^77:1לַמְנַצֵּחַ עַל־יְדִיתוּן (יְדוּתוּן), לְאָסָף מִזְמוֹר׃

^77:2קוֹלִי אֶל־אֱלֹהִים וְאֶצְעָקָה; קוֹלִי אֶל־אֱלֹהִים, וְהַאֲזִין אֵלָי׃

^77:3בְּיוֹם צָרָתִי אֲדֹנָי דָּרָשְׁתִּי יָדִי לַיְלָה נִגְּרָה וְלֹא תָפוּג; מֵאֲנָה הִנָּחֵם נַפְשִׁי׃

^77:4אֶזְכְּרָה אֱלֹהִים וְאֶהֱמָיָה; אָשִׂיחָה וְתִתְעַטֵּף רוּחִי סֶלָה׃

^77:5אָחַזְתָּ שְׁמֻרוֹת עֵינָי; נִפְעַמְתִּי, וְלֹא אֲדַבֵּר׃

^77:6חִשַּׁבְתִּי יָמִים מִקֶּדֶם; שְׁנוֹת, עוֹלָמִים׃

^77:7אֶזְכְּרָה נְגִינָתִי, בַּלָּיְלָה עִם־לְבָבִי אָשִׂיחָה; וַיְחַפֵּשׂ רוּחִי׃

^77:8הַלְעוֹלָמִים יִזְנַח אֲדֹנָי; וְלֹא־יֹסִיף לִרְצוֹת עוֹד׃

^77:9הֶאָפֵס לָנֶצַח חַסְדּוֹ; גָּמַר אֹמֶר, לְדֹר וָדֹר׃

^77:10הֲשָׁכַח חַנּוֹת אֵל; אִם־קָפַץ בְּאַף, רַחֲמָיו סֶלָה׃

^77:11וָאֹמַר חַלּוֹתִי הִיא; שְׁנוֹת, יְמִין עֶלְיוֹן׃

^77:12אַזְכִּיר (אֶזְכּוֹר) מַעַלְלֵי־יָהּ; כִּי־אֶזְכְּרָה מִקֶּדֶם פִּלְאֶךָ׃

^77:13וְהָגִיתִי בְכָל־פָּעֳלֶךָ; וּבַעֲלִילוֹתֶיךָ אָשִׂיחָה׃

^77:14אֱלֹהִים בַּקֹּדֶשׁ דַּרְכֶּךָ; מִי־אֵל גָּדוֹל, כֵּאלֹהִים׃

^77:15אַתָּה הָאֵל עֹשֵׂה פֶלֶא; הוֹדַעְתָּ בָעַמִּים עֻזֶּךָ׃

^77:16גָּאַלְתָּ בִּזְרוֹעַ עַמֶּךָ; בְּנֵי־יַעֲקֹב וְיוֹסֵף סֶלָה׃

^77:17רָאוּךָ מַּיִם אֱלֹהִים, רָאוּךָ מַּיִם יָחִילוּ; אַף, יִרְגְּזוּ תְהֹמוֹת׃

^77:18זֹרְמוּ מַיִם עָבוֹת, קוֹל נָתְנוּ שְׁחָקִים; אַף־חֲצָצֶיךָ, יִתְהַלָּכוּ׃

^77:19קוֹל רַעַמְךָ בַּגַּלְגַּל, הֵאִירוּ בְרָקִים תֵּבֵל; רָגְזָה וַתִּרְעַשׁ הָאָרֶץ׃

^77:20בַּיָּם דַּרְכֶּךָ, וּשְׁבִילֶיךָ (וּשְׁבִילְךָ) בְּמַיִם רַבִּים; וְעִקְּבוֹתֶיךָ, לֹא נֹדָעוּ׃

^77:21נָחִיתָ כַצֹּאן עַמֶּךָ; בְּיַד־מֹשֶׁה וְאַהֲרֹן׃

Украинский (Огієнко)

^71:1 До Тебе вдаюся я, Господи, хай же не буду повік засоромлений!

^71:2 визволь мене через правду Свою, і звільни мене, нахили Своє ухо до мене, й спаси мене,

^71:3 стань для мене за скелю мешкальну, куди міг би я завжди ховатись!
Ти наказав рятувати мене, бо Ти скеля моя та твердиня моя!

^71:4 Боже мій, визволь мене від руки беззаконного, від руки того, хто кривдить та гнобить мене,

^71:5 Ти бо, Владико, надія моя, Господи, Ти охорона моя від юнацького віку мого!

^71:6 На Тебе оперся я був від народження, від утроби моєї матері Ти охорона моя, в Тобі моя слава постійно!

^71:7 Я став багатьом, як дивовище, та Ти сильна моя охорона!

^71:8 Уста мої повні Твоєї хвали, увесь день Твоєї величности!

^71:9 Не кидай мене на час старости, коли зменшиться сила моя, не лиши Ти мене,

^71:10 бо мої вороги проти мене змовляються, а ті, що чатують на душу мою нараджаються разом,

^71:11 говорячи: Бог покинув його, доганяйте й хапайте його, бо нема, хто б його врятував!…

^71:12 Не віддалюйся, Боже, від мене, Боже мій поспішися ж на поміч мені!

^71:13 Нехай посоромляться, хай позникають усі, хто ненавидить душу мою, бодай зодяглися в наругу та в сором усі, хто прагне для мене лихого!

^71:14 А я буду постійно надіятись, і славу Твою над усе я помножу!

^71:15 Уста мої оповідатимуть правду Твою, про спасіння Твоє увесь день, бо числа їх не знаю,

^71:16 буду славити вчинки великі всевладного Господа, згадаю про правду Твою, єдино Твою!

^71:17 Боже, навчав Ти мене від юнацтва мого, і аж дотепер я звіщаю про чуда Твої.

^71:18 А Ти, Боже, не кидай мене аж до старости та сивини, поки я не звіщу про рамено Твоє поколінню, і кожному, хто тільки прийде про чини великі Твої!

^71:19 Бо Твоя справедливість, о Боже, сягає аж до високости, Боже, що речі великі вчинив, хто рівний Тобі?

^71:20 Ти мені показав був великі та люті нещастя, та знов Ти оживиш мене, і з безодень землі мене знову Ти витягнеш,

^71:21 Ти збільшиш величність мою, і знову потішиш мене!

^71:22 А я буду на арфі хвалити Тебе, Твою правду, мій Боже, із гуслами буду співати Тобі, Святий Ти ізраїлів!

^71:23 Нехай співом радіють уста мої, бо буду співати Тобі я та душа моя, яку Ти врятував!

^71:24 Шепоче про правду Твою мій язик цілий день, бо посоромлені, бо поганьблені всі, хто шукає лихого для мене!

^72:1 Соломонів.
Боже, Свої суди цареві подай, а Свою справедливість для сина царевого,

^72:2 хай він правдою судить народа Твого, а вбогих Твоїх справедливістю!

^72:3 Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду.

^72:4 Він судитиме вбогих народу, помагатиме бідним, і тиснути буде гнобителя!

^72:5 Будуть боятися Тебе, поки сонця, і поки місяця, з роду до роду!

^72:6 Він зійде, як дощ на покіс, немов краплі, що зрошують землю!

^72:7 Праведний буде цвісти в його дні, а спокій великий аж поки світитиме місяць,

^72:8 і він запанує від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі!

^72:9 Мешканці пустинь на коліна попадають перед обличчям його, а його вороги будуть порох лизати…

^72:10 Царі Таршішу та островів дадуть дари, принесуть царі Шеви та Севи дарунки!

^72:11 і впадуть перед ним усі царі, і будуть служити йому всі народи,

^72:12 бо визволить він бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги!

^72:13 Він змилується над убогим та бідним, і спасе душу бідних,

^72:14 від кривди й насилля врятує їхню душу, їхня кров дорога буде в очах його!

^72:15 і буде він жити, і дасть йому з золота Шеви, і завжди молитися буде за нього, буде благословляти його кожен день!

^72:16 На землі буде збіжжя багато, на гірському верху зашумить, як Ливан, його плід, і народ зацвіте по містах, як трава на землі!

^72:17 Хай ім́я його буде навіки, хай росте, поки сонця, наймення його, нехай благословляються ним, будуть хвалити його всі народи!

^72:18 Благословен Господь Бог, Бог ізраїлів, єдиний, що чуда вчиняє,

^72:19 і благословенне навіки ім́я Його слави, і хай Його слава всю землю наповнить!
Амінь і амінь!

^72:20 Скінчились молитви Давида, сина Єссея.

^73:1 Псалом Асафів.
Поправді Бог добрий ізраїлеві, Бог для щиросердих!

^73:2 А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої,

^73:3 бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних,

^73:4 бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,

^73:5 на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів.

^73:6 Тому то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля,

^73:7 вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися,

^73:8 сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно:

^73:9 свої уста до неба підносять, а їхній язик по землі походжає!…

^73:10 Тому то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду

^73:11 та й кажуть: Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість,

^73:12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє?

^73:13 Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої,

^73:14 і ввесь день я побитий, і щоранку покараний…

^73:15 Коли б я сказав: Буду так говорить, як вони, то спроневірився б я поколінню синів Твоїх.

^73:16 і роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх,

^73:17 аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив:

^73:18 направду, Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!

^73:19 Як вони в одній хвилі спустошені, згинули, пощезали від страхів!

^73:20 Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!

^73:21 Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле,

^73:22 а я немов бидло й не знаю, я перед Тобою худобою став!…

^73:23 Та я завжди з Тобою, Ти держиш мене за правицю,

^73:24 Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене!

^73:25 Хто є мені на небесах, окрім Тебе?
А я при Тобі на землі не бажаю нічого!

^73:26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог скеля серця мого й моя доля навіки,

^73:27 бо погинуть ось ті, хто бокує від Тебе, понищиш Ти кожного, хто відступить від Тебе!

^73:28 А я, близькість Бога для мене добро, на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіщати про всі Твої чини!

^74:1 Псалом навчальний, Асафів.
Нащо, Боже, назавжди Ти нас опустив, чого розпалився Твій гнів на отару Твого пасовиська?

^74:2 Спогадай про громаду Свою, яку Ти віддавна набув, про племено спадку Свого, що його Ти був викупив, про ту гору Сіон, що на ній оселився,

^74:3 підійми ж Свої стопи до вічних руїн, бо ворог усе зруйнував у святині!…

^74:4 Ревіли Твої вороги у святині Твоїй, умістили знаки за ознаки свої,

^74:5 виглядало то так, якби хто догори підіймав був сокири в гущавині дерева…

^74:6 А тепер її різьби ураз розбивають вони молотком та сокирами,

^74:7 Святиню Твою на огонь віддали, оселю Твого Ймення аж дощенту збезчестили…

^74:8 Сказали вони в своїм серці: Зруйнуймо їх разом!
і спалили в краю всі місця Божих зборів…

^74:9 Наших ознак ми не бачимо, нема вже пророка, і між нами немає такого, хто знає, аж доки це буде…

^74:10 Аж доки, о Боже, гнобитель знущатися буде, зневажатиме ворог навіки ім́я Твоє?

^74:11 Для чого притримуєш руку Свою та правицю Свою?
З середини лоня Свого їх понищ!

^74:12 А Ти, Боже, віддавна мій Цар, Ти чиниш спасіння посеред землі!

^74:13 Розділив Ти був море Своєю потугою, побив голови зміям на водах,

^74:14 Ти левіятанові голову був поторощив, його Ти віддав був на їжу народові пустині,

^74:15 Ти був розділив джерело та потік, Ти висушив ріки великі!

^74:16 Твій день, а також Твоя ніч, приготовив Ти світло та сонце,

^74:17 всі границі землі Ти поставив, Ти літо та зиму створив!

^74:18 Пам́ятай же про це: ворог знущається з Господа, а народ нерозумний зневажує Ймення Твоє!

^74:19 Не віддай звірині душі Своєї горлиці, живої Твоїх бідарів не забудь же назавжди!

^74:20 Споглянь же на Свій заповіт, бо темноти землі повні мешкань насилля!

^74:21 Нехай не відходить пригноблений посоромленим, бідний та вбогий нехай прославляють імення Твоє!

^74:22 Встань же, о Боже, судися за справу Свою, пам́ятай про щоденну наругу Свою від безумного!

^74:23 Не забудь же про вереск Своїх ворогів, про галас бунтівників проти Тебе, що завжди зростає!

^75:1 Для дириґетна хору.
«Не вигуби!» Псалом Асафів.
Пісня.

^75:2 Прославляємо, Боже, Тебе, прославляєм, бо близьке Твоє Ймення!
Оповідають про чуда Твої.

^75:3 Коли прийде година означена, то Я буду судити справедливо.

^75:4 Розтопилась земля, і всі її мешканці, та стовпи її зміцнюю Я.
Села.

^75:5 Я сказав до лихих: Не шалійте, а безбожним: Не підіймайте ви рога!

^75:6 Не підіймайте ви рога свого догори, не говоріть твердошийно,

^75:7 бо не від сходу, і не від заходу, і не від пустині надійде повищення,

^75:8 але судить Бог: того Він понижує, а того повищує,

^75:9 бо чаша в Господній руці, а шумливе вино повне мішаного, і наливає Він з нього, усі ж беззаконні землі виссуть та вип́ють лиш дріжджі її!

^75:10 А я буду звіщати навіки, співатиму Богові Якова,

^75:11 відрубаю всі роги безбожних, роги праведного піднесуться!

^76:1 Для дириґетна хору.
На неґінах.
Псалом Асафів.
Пісня.

^76:2 Бог знаний у Юді, Його Ймення велике в ізраїлі!

^76:3 У Салимі намет Його, а мешкання Його на Сіоні,

^76:4 Він там поламав стріли луку, щита та меча, та війну!
Села.

^76:5 Ти осяйний, потужніший за гори відвічні.

^76:6 Обдерто людей сильносердих, задрімали вони своїм сном, і не знайшли своїх рук усі мужі військові…

^76:7 Від сваріння Твого, Боже Яковів, оглушується колесниця та кінь:

^76:8 Ти Ти грізний, і хто перед обличчям Твоїм устоїть часу гніву Твого?…

^76:9 Як звіщаєш Ти суд із небес, то боїться й стихає земля,

^76:10 як встає Бог на суд, щоб спасти всіх покірних землі!
Села.

^76:11 Бо й гнів людський Тебе вихваляє, решту ж гніву Ти поясом в́яжеш.

^76:12 Присягайте й виконуйте Господу, Богові вашому, усі, хто Його оточає, хай приносять дарунка Грізному:

^76:13 Він духа вельмож впокоряє, страшний Він для земних царів!

^77:1 Для дириґетна хору.
Псалом Асафів.

^77:2 Мій голос до Бога, й я кликати буду, мій голос до Бога, й почує мене!

^77:3 В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя витягнена вночі й не зомліє, не хоче душа моя бути потішена:

^77:4 згадаю про Бога й зідхаю, розважаю й мій дух омліває!
Села.

^77:5 Ти держиш повіки очей моїх, я побитий і не говорю…

^77:6 Пригадую я про дні давні, про роки відвічні,

^77:7 свою пісню вночі я пригадую, говорю з своїм серцем, а мій дух розважає:

^77:8 Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподобає?

^77:9 Чи навіки спинилася милість Його?
Чи скінчилося слово Його в рід і рід?

^77:10 Чи Бог милувати позабув?
Чи гнівом замкнув Він Своє милосердя?
Села.

^77:11 і промовив був я: То страждання моє переміна правиці Всевишнього.

^77:12 Пригадаю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю віддавна,

^77:13 і буду я думати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої оповім!

^77:14 Боже, святая дорога Твоя, котрий бог великий, як Бог наш?

^77:15 Ти Той Бог, що чуда вчиняє, Ти виявив силу Свою між народами,

^77:16 Ти визволив люд Свій раменом, синів Якова й Йосипа!
Села.

^77:17 Тебе бачили води, о Боже, Тебе бачили води й тремтіли, затряслися й безодні.

^77:18 Лилася струмком вода з хмар, тучі видали грім, також там і сям Твої стріли літали.

^77:19 Гуркіт грому Твого на небесному колі, й блискавки освітили вселенну, тремтіла й тряслася земля!

^77:20 Через море дорога Твоя, а стежка Твоя через води великі, і не видно було Твоїх стіп.

^77:21 Ти провадив народ Свій, немов ту отару, рукою Мойсея та Аарона.

Таджикский

Языки

Ба Ту, эй Парвардигор, паноҳ бурдаам; ҳаргиз шармсор нахоҳам шуд.

Аз рӯи росткории Худ маро халос кун ва маро раҳоӣ деҳ; гӯши Худро сӯи ман хам намо ва маро наҷот деҳ.

Барои ман кӯҳпораи паноҳ бош, то ки ҳамеша биёям; амри Ту буд, ки маро наҷот диҳӣ, зеро ки кӯҳпора сахра ва қалъаи ман Ту ҳастӣ.

Эй Худои ман! Маро аз дасти бадкор раҳоӣ деҳ, ва аз кафи ноинсоф ва золим.

Зеро ки Ту умеди ман ҳастӣ, эй Худованд Парвардигор! Аз хурдсолиам пушту паноҳи ман ҳастӣ.

Аз батн бар Ту такя кардаам; аз шиками модарам Ту маро берун овардаӣ; ҳамду санои ман доимо дар бораи Туст.

Барои бисёр касон намунаи ибрат будам, чунки Ту паноҳгоҳи пурзӯри ман будӣ.

Даҳонам аз ҳамду санои Ту пур аст, ва ҳар рӯз аз васфи ҷалолати Ту.

Маро дар замони пирӣ напарто; вақте ки қувватам кам шавад, маро тарк накун.

Зеро ки душманонам дар бораи ман сухан меронанд, ва каминварони ҷонам бо ҳамдигар маслиҳат мекунанд,

Яъне мегӯянд: «Худо ӯро тарк кардааст; ӯро дунболагирӣ намоед ва дастгир кунед, зеро ки халоскунандае нест».

Худоё! Аз ман дур набош; эй Худои ман! Ба мадади ёрии ман шитоб кун.

Бигзор душманони ҷонам шармсор гарданд ва нест шаванд, ва бадхоҳонам пероҳани нанг ва расвоӣ дар бар кунанд!

Валекин ман доимо умедвор хоҳам буд, ва бар ҳамаи ҳамду санои Ту боз илова хоҳам намуд.

Забонам росткории Туро баён хоҳад кард, ва ҳар рӯз наҷоти Туро; зеро ки шумораи онҳоро намедонам.

Меоям ки қудрати Худованд Парвардигорро нақл намоям Бо баёни қудрати Худованд Парвардигор хоҳам омад; росткории Туро, ки дар Ту ҳасту бас, ёдрас хоҳам кард.

Худоё! Ту маро аз хурдсолиам таълим додаӣ, ва то ҳол корҳои аҷоиби Туро ҳикоя мекунам.

Ва маро, эй Худо, то вақти пирӣ ва муйсафедӣ низ тарк накун, то даме ки бозуи Туро ба ин насл, ва қудрати Туро ба ҳамаи ояндагон ҳикоя кунам,

Ва росткории Туро, эй Худо, ки то ба афроз осмонҳо мерасад, ва корҳои бузургеро, ки Ту кардаӣ; Худоё, кист монанди Ту?

Ту бар сари ман бисёр тангиҳо ва сахтиҳо овардаӣ, лекин боз маро зинда хоҳӣ кард, ва аз жарфиҳои вартаҳои замин боз маро берун хоҳӣ овард.

Бузургии маро афзун хоҳӣ кард, ва боз маро тасаллӣ хоҳӣ дод.

Ман ҳам Туро бо уд сипос хоҳам гуфт, яъне ростии Туро, эй Худои ман! Туро, эй Поки Исроил, бо барбат хоҳам сароид!

Чун Туро бисароям, лабҳоям шод хоҳанд шуд; ҷонам низ, ки Ту онро раҳоӣ додаӣ.

Забонам низ ҳар рӯз росткори Туро ҳикоя хоҳад кард, зеро ки бадхоҳонам хиҷил шармсор ва расво шудаанд.

Таронаи Сулаймон. Худоё! Инсофи Худро ба подшоҳ деҳ, ва росткории Худро ба писари подшоҳ.

Қавми Туро аз рӯи росткорӣ додгарӣ хоҳад кард, ва бечорагони мискинони Туро аз рӯи инсоф.

Кӯҳҳо ба қавм сулҳу осоиш хоҳанд овард, ва талҳо аз рӯи росткорӣ.

Бечорагони Мискинони қавмро доварӣ хоҳад кард, фарзандони камбағалро наҷот хоҳад дод, ва ба ғоратгар золим шикаст хоҳад расонд.

Аз Ту хоҳанд тарсид, то даме ки офтоб нурафшон аст, ва то даме ки моҳ тобон аст аз насл ба насл.

Мисли борон бар алафзори даравшуда хоҳад фуромад, мисли қатраҳое ки заминро сероб мекунанд.

Дар замони ӯ росткор шукуфон хоҳад буд хоҳад шукуфт, ва сулҳу осоиш фаровон хоҳад буд, то даме ки моҳ нест нашавад.

Ва қаламрави ӯ аз баҳр то баҳр хоҳад буд; ва аз дарё то канорҳои замин.

Пеши ӯ биёбоннишинон зону хоҳанд зад; ва душманони ӯ хокро хоҳанд лесид.

Подшоҳони Таршиш ва ҷазираҳо ҳадия хоҳанд овард; подшоҳони Шабо ва Сабо тӯҳфаҳо пешкаш хоҳанд кард.

Ва ҳамаи подшоҳон ба ӯ саҷда хоҳанд кард; ҳамаи халқҳо ба ӯ хизмат хоҳанд кард.

Зеро камбағалеро, ки ёрӣ мехоҳад, ва бечораеро, ки ёр надорад, халос хоҳад кард.

Ба бенаво ва камбағал дилсӯзӣ хоҳад кард, ва ҷонҳои камбағалонро наҷот хоҳад дод.

Аз макр ва зулм ҷонҳои онҳоро раҳо хоҳад кард; ва хуни онҳо дар назари ӯ гаронбаҳо хоҳад буд.

Ва ӯ зинда хоҳад буд, ва аз тиллои Шабо ба ӯ хоҳанд дод; ва доимо барои ӯ ниёш хоҳанд кард дуо хоҳанд гуфт, ҳар рӯз ӯро фархунда хоҳанд гуфт муборак хоҳанд хонд.

Ғалла дар замин то ба қуллаи кӯҳҳо фаровон хоҳад шуд; ҳосили он мисли Лубнон шуввас хоҳад зад, ва мардуми шаҳр мисли алафи замин афзун хоҳанд шуд.

Номи ӯ ҷовидона хоҳад монд; то даме ки офтоб нурафшон аст, номи ӯ ёдрас хоҳад шуд, ва дар ӯ фархунда хоҳанд шуд баракат хоҳанд ёфт; ҳамаи халқҳо ӯро ситоиш хоҳанд кард.

Фархунда Муборак аст Парвардигор Худо, Худои Исроил, ки танҳо Худаш корҳои аҷоиб мекунад.

Ва номи ҷалоли Ӯ ҷовидона фархунда муборак аст, ва тамоми замин аз ҷалоли Ӯ пур хоҳад буд, – омин ва омин!

Дуоҳои Довуд писари Йисой ба охир расиданд.

Таронаи Ософ. Ба ростӣ Худо барои Исроил, барои софдилон некӯст.

Валекин ман, кам монда буд, ки пойҳоям билағжанд, кам монда буд, ки қадамҳоям суст шаванд,

Зеро ки аз лофзанон ҳасад бурдам, вақте ки осудагии бадкоронро дидам.

Зеро ки то мурданашон азоб намекашанд, ва ҷисмашон сиҳат аст.

Заҳмати инсониро аз сар намегузаронанд, ва мисли одамон осеб намебинанд.

Бинобар ин шаддаи ҳавобаландӣ гарданашонро оро додааст; либоси зулм ҷисмашонро пӯшидааст.

Чашмонашон равған баста, берун баромадаанд; андешаҳои дилашон ошкор мешаванд.

Масхара мекунанд ва бо душманӣ гап мезананд; бо ҳавобаландӣ суханони ситамкорона мегӯянд.

Даҳонашонро ба осмон нигаронидаанд, ва забонашон бар замин мегардад.

Бинобар ин қавми Ӯ ба ҳамон тараф рӯ меоварад, ва оби фаровон ба вай нӯшонида мешавад.

Ва мегӯянд: «Худо чӣ гуна бидонад? Ва оё Баландмақом Болотарин дорои дониш аст?»

Инак, ин бадкорон ва бепарвоёни ҷаҳон сарват афзун мекунанд.

Пас, беҳуда ман диламро соф кардаам, ва кафҳоямро ба покизагӣ шустаам,

Дар сурате ки ҳар рӯз осеб мебинам, ва ҳар субҳ бомдод панд мегирам.

Агар мегуфтам, ки мисли онҳо сухан хоҳам ронд», – дар ҳаққи насли фарзандони Ту хиёнат мекардам.

Ва фикру хаёл кардам, то ки инро бифаҳмам; ин дар назарам душвор буд,

То даме ки ба покгоҳҳои Худо даромадам; он гоҳ ба фарҷоми онҳо сарфаҳм рафтам.

Ба ростӣ Ту онҳоро дар ҷойҳои лағжонак гузоштаӣ; онҳоро дар харобиҳо хоҳӣ андохт.

Чӣ гуна дар як мижа задан онҳо хонавайрон гардидаанд ва ба ҳалокат расида, аз даҳшатҳо нест шудаанд!

Мисли хобе пас аз бедоршавӣ, Ту, эй Худованд, чун бархезӣ, хаёлашонро ночиз хоҳӣ шумурд.

Зеро ки дилам талх шуда буд, ва андаруни худ дилреш будам,

Ва ман нодон будам ва сарфаҳм намерафтам; мисли чорпое назди Ту будам.

Валекин ман доимо бо Ту ҳастам; Ту дасти рости маро дастгирӣ намудаӣ.

Бо машварати Худ маро роҳнамоӣ мекунӣ, ва пас аз он маро ба ҷалол хоҳӣ расонд.

Кист барои ман дар осмон? Ва бо Ту дар замин хоҳони чизе нестам.

Агарчи ҷисмам ва дилам адо мешавад, Худо ҷовидона кӯҳпораи дили ман аст ва насибаи ман аст.

Зеро инак онҳое ки аз Ту дур ҳастанд, нест хоҳанд шуд: ҳар киро, ки аз Ту даст мекашад, дафъ хоҳӣ кард.

Валекин барои ман ба Худо наздик шудан некӯст; ба Худованд Парвардигор ман паноҳ бурдаам, то ки тамоми корҳои Туро баён намоям..

Суруди таълимии Ософ. Чаро, эй Худо, моро ҷовидона партофтаӣ? Ва ғазаби Ту бар гӯсфандони чарогоҳат аланга гирифтааст?

Ҷамоати Худро, ки аз куҳан харидаӣ ва раҳо кардаӣ, то ки сибти мероси Ту гардад, ба ёд ор; кӯҳи Сионро низ, ки бар он сокин шудаӣ.

Пойҳои Худро сӯи харобаҳои абадӣ бардор: ҳар чиро, ки дар покгоҳ буд, душман несту нобуд кардааст.

Кинаҷӯёнат Бадхоҳонат дар дохили маҷлисгоҳи парастишгоҳи Ту наъра мезананд; парчамҳои худро ҳамчун нишонаҳо гузоштаанд;

Монанди касоне метофтанд буданд, ки табарҳоро бар шохаҳои ба ҳам печидаи дарахтон баланд мекунанд;

Ва ҳоло ҳамаи кандакориҳои онро бо табару тешаҳо шикастаанд;

Покгоҳи Туро оташ задаанд; манзили номи Туро то ба замин ҳаром кардаанд;

Дар дили худ гуфтаанд: «Онҳоро аз як сар нест мекунем», – ва ҳамаи куништҳои маҷлисгоҳҳои Худоро дар замин сӯзондаанд.

Нишонаҳои худро намебинем; дигар пайғамбаре нест, ва дар миёни мо касе нест, ки бидонад, то ба кай чунин хоҳад буд.

То ба кай, эй Худо, бадхоҳ таъна хоҳад зад? Ва душман номи Туро доим ҳақорат таҳқир паст хоҳад кард зад?

Чаро дасти Худро, ва дасти рости Худро қафо гардондаӣ? Онро аз бағали Худ бароварда, кори онҳоро тамом кун!

Ва Ту, эй Худо, аз куҳан подшоҳи ман ҳастӣ; Ту андаруни замин наҷотҳо ба амал меовардӣ.

Ту бо қуввати Худ баҳрро пора кардаӣ, сарҳои моронро аждаҳоёнро дар об шикастаӣ.

Ту сарҳои аждарро кӯфтаӣ, онро барои хӯроки биёбоннишинон додаӣ.

Ту чашма ва селоб кушодаӣ; Ту дарёҳои серобро хушконидаӣ.

Рӯз аз они Туст, шаб низ аз они Туст; Ту нурдиҳанда ва офтобро барқарор кардаӣ.

Ту тамоми ҳудуди заминро муқаррар намудаӣ; тобистон ва зимистонро Ту ба вуҷуд овардаӣ.

Инро ба ёд ор, ки душман Парвардигорро таъна мезанад, ва мардуми нокас номи Туро таҳқир мекунанд паст мезанад.

Ҷони фохтаи Худро ба дарранда насупор; ҳаёти бечорагони мискинони Худро барои ҳамеша ҷовидона фаромӯш накун.

Ба паймони Худ назар андоз; зеро ки тамоми торикистонҳои замин аз воҳаҳои зулм манзилҳои бадкирдорӣ пур шудаанд.

Бигзор зулмдида ҷафокаш бо хиҷолат шармандагӣ шармсор барнагардад; бечора ва камбағал номи Туро ситоиш кунанд.

Бархез, эй Худо, доди Худро бигир; ба ёд ор, ки нокасе ҳар рӯз Туро таъна мезанад.

Овози кинаҷӯёни бадхоҳони Худро фаромӯш накун, ва ғавғои мухолифони Худро, ки доим баланд мешавад.

Барои сардори сарояндагон. Нобуд накун. Таронаи Ософ. Суруд.

Туро сипос мегӯем, эй Худо, сипос мегӯем; зеро ки номи Ту наздик аст; корҳои аҷоиби Туро баён мекунанд.

«Вақте ки мӯҳлате муқаррар намоям, Ман аз рӯи ростӣ доварӣ хоҳам кард.

Замин ва ҳамаи сокинонаш ба ларза омадаанд; Ман сутунҳои пояҳои онро барпо кардаам». Село.

Ба лофазанон гуфтам: «Лоф назанед», ва ба бадкорон: «Шох набардоред,

Шохи худро бар афроз боло набардоред, бо гарданшахӣ суханони калонигарона нагӯед».

Зеро ки на аз шарқ наҷот меояд, ва на аз ғарб, ва на аз биёбони кӯҳсор,

Балки Худо довар аст: якеро сарнагун мекунад, дигареро сарафроз мегардонад.

Зеро ки коса дар дасти Парвардигор аст, майи пур аз дорувор дар он ҷӯш мезанад; ва Ӯ аз он мерезад, ва дурди онро ҳамаи бадкорони замин афшурда менӯшанд.

Валекин ман ҷовидона баён ҳамеша нақл хоҳам кард, Худои Яъқубро хоҳам сароид.

Ва ҳамаи шохҳои бадкоронро хоҳам шикаст; шохҳои росткор барафрошта хоҳад шуд.

Барои сардори сарояндагон бар созҳои торнок. Таронаи Ософ. Суруд.

Дар Яҳудо Худо машҳур аст; дар Исроил номи Ӯ бузург аст.

Ва дар Салим хаймаи Ӯст, ва дар Сион манзили Ӯ.

Дар он ҷо барқҳои камонро шикаст: сипар ва шамшер ва ҷангро. Село.

Ту соҳиби ҷалол ҳастӣ, тавонотар аз кӯҳҳои ғоратгар.

Шердилон тӯъмаи тороҷ шуданд, хоб онҳоро даррабуд, ва тамоми мардуми диловар дасти худро наёфтанд дасту по гум карданд.

Аз сарзаниши Ту, эй Худои Яъқуб, ҳам аробаро, ва ҳам аспро хоби гарон бурд.

Ту саҳмгин тарсовар ҳастӣ, ва кист, ки дар вақти ғазабат пеши Ту истода тавонад?

Аз осмон ҳукмномаро шунавондӣ: замин тарсид ва хомӯш шуд,

Ҳангоме ки Худо барои доварӣ бархост, то ки ҳамаи нармдилони фурӯтанони ҳалимони заминро наҷот диҳад. Село.

Ба ростӣ хашми одамизод ба сипоси Ту табдил хоҳад ёфт; бар боқии хашмҳо Ту камар хоҳӣ баст.

Ба Парвардигор Худои худ қавл диҳед назр кунед ва ба ҷо оваред адо намоед; бигзор ҳамаи онҳое ки дар гирди Ӯ ҳастанд, ба Тарсовар Саҳмгин тӯҳфа биёранд.

Рӯҳи миронро фурӯ хоҳад нишонд; барои подшоҳони замин тарсовар саҳмгин аст.

Барои сардори сарояндагон, Едутун. Таронаи Ософ.

Овозам сӯи Худост, ва фарёд мекашам; овозам сӯи Худост, ва ба ман гӯш хоҳад андохт.

Дар рӯзи тангии худ Худовандро талабидам; дастам шабона дароз карда шуд, бе он ки фуроварда шавад; аз ин ҳам ҷонам тасаллӣ наёфт.

Худоро ёд мекунам ва оҳи ҷигарсӯз мекашам; фикру хаёл мекунам, ва рӯҳам беҳол мешавад. Село.

Чашмонамро бедор медорӣ; парешонҳол шудаам ва наметавонам сухане гӯям.

Дар бораи замони куҳан андеша мекунам, дар бораи солҳои дерина пештара куҳан.

Сурудҳои шабонаи худро ба ёд меоварам, бо дили худ фикру хаёл мекунам, ва рӯҳам ҷӯёст:

Магар Худованд барои ҳамеша ҷовидона тарк кардааст, ва дигар нахоҳад писандид?

Магар меҳру вафои Ӯ барои ҳамеша ҷовидона хотима ёфтааст, ва балоро Ӯ барои доим муайян кардааст гуфтаи Ӯ аз насл ба насл аз байн рафтааст?

Магар Худо омурзишро фаромӯш кардааст? Магар раҳмдилиҳои марҳаматҳои Худро дар вақти хашм бас кардааст? Село.

Ва гуфтам: «Ин мусибати бадбахтии ман аст, ки дасти рости Баландмақом тағйир ёфтааст».

Амалиёти Парвардигорро зикр ёдрас хоҳам кард, зеро корҳои аҷоиби Туро, ки аз куҳан аст, дар хотир дорам.

Ва дар тамоми корҳои Ту диққат хоҳам намуд, ва дар бораи корномаҳои Ту фикру хаёл хоҳам кард.

Худоё! Роҳи Ту дар покист. Кист Худои бузург мисли Худо?

Ту Худое ҳастӣ, ки корҳои аҷоиб мекунӣ; қуввати Худро дар миёни қавмҳо аён сохтаӣ.

Қавми Худро бо бозу раҳо кардаӣ; банӣ Яъқуб ва банӣ Юсуфро. Село.

Туро, эй Худо, обҳо диданд, Туро обҳо дида, туғён талотум карданд; обҳои азим низ ба ларза ҷунбиш омаданд.

Абрҳо об рехтанд, афлок осмонҳо овоз доданд; тирҳои Ту низ ба парвоз шуданд.

Овози раъди тундари Ту дар гирдбод осмонҳо шунида шуд, оташакҳо барқҳо ҷаҳонро равшан карданд; замин биларзиду ба ҷунбиш омад.

Роҳи Ту дар баҳр аст, ва пайраҳаи Ту дар обҳои азим; ва пайҳои Ту номаълум.

Қавми Худро мисли гӯсфандон бо дасти Мусо ва Ҳорун бурдӣ.