Азбука веры » Би́блия » Псалти́рь » Псалом 72

Псалом 72

Толкования

Толкования главы

72:0

72:1

см.:Пс.63:9;Мф.5:8;Ин.1:47;

72:2

72:3

см.:Пс.36:1;Иов.21:7;Иер.12:1;

72:4

72:5

72:6

72:7

см.:Иов.15:27;

72:8

72:9

см.:Сир.13:28;

72:10

72:11

см.:Пс.9:32;Пс.93:7;

72:12

72:13

см.:Мал.3:14;Иов.9:30;

72:14

72:15

72:16

72:17

72:18

см.:Иов.21:16-17;Притч.14:32;

72:19

см.:Иов.21:30;Пс.51:7;

72:20

см.:Иов.21:17;Ис.29:7;

72:21

72:22

см.:Ин.12:16;

72:23

см.:Ин.6:68;

72:24

72:25

см.:Пс.15:5;Ин.4:14;

72:26

см.:Плач.3:24;

72:27

см.:Иер.17:13;Ос.7:13;

72:28

см.:Иак.4:8;

Церковнославянский (рус)

Оконча́шася пѣ́сни Дави́да, сы́на Иессе́ова. Псало́мъ Аса́фу.

Ко́ль бла́гъ Бо́гъ Изра́илевъ пра́вымъ се́рдцемъ.

Мои́ же вма́лѣ не подвижа́стѣся но́зѣ: вма́лѣ не пролiя́шася стопы́ моя́:

я́ко возревнова́хъ на беззако́нныя, ми́ръ грѣ́шниковъ зря́:

я́ко нѣ́сть восклоне́нiя въ сме́рти и́хъ и утвержде́нiя въ ра́нѣ и́хъ:

въ трудѣ́хъ человѣ́ческихъ не су́ть, и съ человѣ́ки не прiи́мутъ ра́нъ.

Сего́ ра́ди удержа́ я́ горды́ня и́хъ до конца́: одѣ́яшася непра́вдою и нече́стiемъ свои́мъ.

Изы́детъ я́ко изъ ту́ка непра́вда и́хъ: преидо́ша въ любо́вь се́рдца.

Помы́слиша и глаго́лаша въ лука́вствѣ, непра́вду въ высоту́ глаго́лаша:

положи́ша на небеси́ уста́ своя́, и язы́къ и́хъ пре́йде по земли́.

Сего́ ра́ди обратя́тся лю́дiе Мои́ сѣ́мо, и дні́е испо́лнени обря́щутся въ ни́хъ.

И рѣ́ша: ка́ко увѣ́дѣ Бо́гъ? И а́ще е́сть ра́зумъ въ Вы́шнѣмъ?

Се́, сі́и грѣ́шницы и гобзу́ющiи въ вѣ́къ удержа́ша бога́тство.

И рѣ́хъ: еда́ {у́бо} всу́е оправди́хъ се́рдце мое́ и умы́хъ въ непови́нныхъ ру́цѣ мои́,

и бы́хъ я́звенъ ве́сь де́нь, и обличе́нiе мое́ на у́тренихъ?

А́ще глаго́лахъ, повѣ́мъ та́ко: се́, ро́ду сыно́въ Твои́хъ, ему́же обѣща́хся {се́, ро́ду сыно́въ Твои́хъ преступи́хъ}:

и непщева́хъ разумѣ́ти: сiе́ тру́дъ е́сть предо мно́ю,

до́ндеже вни́ду во святи́ло Бо́жiе и разумѣ́ю въ послѣ́дняя и́хъ.

Оба́че за льще́нiя и́хъ положи́лъ еси́ и́мъ зла́я, низложи́лъ еси́ я́, внегда́ разгордѣ́шася.

Ка́ко бы́ша въ запустѣ́нiе? Внеза́пу изчезо́ша, погибо́ша за беззако́нiе свое́.

Я́ко со́нiе востаю́щаго, Го́споди, во гра́дѣ Твое́мъ о́бразъ и́хъ уничижи́ши.

Я́ко разжже́ся се́рдце мое́, и утро́бы моя́ измѣни́шася:

и а́зъ уничиже́нъ, и не разумѣ́хъ, ско́тенъ бы́хъ у Тебе́.

И а́зъ вы́ну съ Тобо́ю: удержа́лъ еси́ ру́ку десну́ю мою́,

и совѣ́томъ Твои́мъ наста́вилъ мя́ еси́, и со сла́вою прiя́лъ мя́ еси́.

Что́ бо ми́ е́сть на небеси́? И от Тебе́ что́ восхотѣ́хъ на земли́?

Изчезе́ се́рдце мое́ и пло́ть моя́, Бо́же се́рдца моего́, и ча́сть моя́, Бо́же, во вѣ́къ.

Я́ко се́, удаля́ющiи себе́ от Тебе́ поги́бнутъ: потреби́лъ еси́ вся́каго любодѣ́ющаго от Тебе́.

Мнѣ́ же прилѣпля́тися Богови бла́го е́сть, полага́ти на Го́спода упова́нiе мое́, возвѣсти́ти ми́ вся́ хвалы́ Твоя́, во вратѣ́хъ дще́ре Сiо́ни.

Украинский (Огієнко)

^73:1 Псалом Асафів.
Поправді Бог добрий ізраїлеві, Бог для щиросердих!

^73:2 А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої,

^73:3 бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних,

^73:4 бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,

^73:5 на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів.

^73:6 Тому то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля,

^73:7 вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися,

^73:8 сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно:

^73:9 свої уста до неба підносять, а їхній язик по землі походжає!…

^73:10 Тому то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду

^73:11 та й кажуть: Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість,

^73:12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє?

^73:13 Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої,

^73:14 і ввесь день я побитий, і щоранку покараний…

^73:15 Коли б я сказав: Буду так говорить, як вони, то спроневірився б я поколінню синів Твоїх.

^73:16 і роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх,

^73:17 аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив:

^73:18 направду, Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!

^73:19 Як вони в одній хвилі спустошені, згинули, пощезали від страхів!

^73:20 Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!

^73:21 Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле,

^73:22 а я немов бидло й не знаю, я перед Тобою худобою став!…

^73:23 Та я завжди з Тобою, Ти держиш мене за правицю,

^73:24 Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене!

^73:25 Хто є мені на небесах, окрім Тебе?
А я при Тобі на землі не бажаю нічого!

^73:26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог скеля серця мого й моя доля навіки,

^73:27 бо погинуть ось ті, хто бокує від Тебе, понищиш Ти кожного, хто відступить від Тебе!

^73:28 А я, близькість Бога для мене добро, на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіщати про всі Твої чини!

Латинский (Nova Vulgata)

^73:1 PSALMUS. Asaph. Quam bonus rectis est Deus, Deus his, qui mundo sunt corde!

^73:2 Mei autem paene moti sunt pedes, paene effusi sunt gressus mei,

^73:3 quia zelavi super gloriantes, pacem peccatorum videns.

^73:4 Quia non sunt eis impedimenta, sanus et pinguis est venter eorum.

^73:5 In labore mortalium non sunt et cum hominibus non flagellantur.

^73:6 Ideo quasi torques est eis superbia, et tamquam indumentum operuit eos violentia.

^73:7 Prodit quasi ex adipe iniquitas eorum, erumpunt cogitationes cordis.

^73:8 Subsannaverunt et locuti sunt nequitiam, iniquitatem ab excelso locuti sunt.

^73:9 Posuerunt in caelo os suum, et lingua eorum transivit in terra.

^73:10 Ideo in alto sedent, et aquae plenae non pervenient ad eos.

^73:11 Et dixerunt: «Quomodo scit Deus, et si est scientia in Excelso?».

^73:12 Ecce ipsi peccatores et abundantes in saeculo multiplicaverunt divitias.

^73:13 Et dixi: «Ergo sine causa mundavi cor meum et lavi in innocentia manus meas;

^73:14 et fui flagellatus tota die, et castigatio mea in matutinis».

^73:15 Si dixissem: «Loquar ut illi», ecce generationem filiorum tuorum prodidissem.

^73:16 Et cogitabam, ut cognoscerem hoc; labor erat in oculis meis,

^73:17 donec intravi in sanctuarium Dei et intellexi novissima eorum.

^73:18 Verumtamen in lubrico posuisti eos, deiecisti eos in ruinas.

^73:19 Quomodo facti sunt in desolationem! Subito defecerunt, perierunt prae horrore.

^73:20 Velut somnium evigilantis, Domine, surgens imaginem ipsorum contemnes.

^73:21 Quia exacerbatum est cor meum, et renes mei compuncti sunt;

^73:22 et ego insipiens factus sum et nescivi: ut iumentum factus sum apud te.

^73:23 Ego autem semper tecum; tenuisti manum dexteram meam.

^73:24 In consilio tuo deduces me et postea cum gloria suscipies me.

^73:25 Quis enim mihi est in caelo? Et tecum nihil volui super terram.

^73:26 Defecit caro mea et cor meum; Deus cordis mei, et pars mea Deus in aeternum.

^73:27 Quia ecce, qui elongant se a te, peribunt; perdidisti omnes, qui fornicantur abs te.

^73:28 Mihi autem adhaerere Deo bonum est, ponere in Domino Deo spem meam, ut annuntiem omnes operationes tuas in portis filiae Sion.

Таджикский

Языки

Таронаи Ософ. Ба ростӣ Худо барои Исроил, барои софдилон некӯст.

Валекин ман, кам монда буд, ки пойҳоям билағжанд, кам монда буд, ки қадамҳоям суст шаванд,

Зеро ки аз лофзанон ҳасад бурдам, вақте ки осудагии бадкоронро дидам.

Зеро ки то мурданашон азоб намекашанд, ва ҷисмашон сиҳат аст.

Заҳмати инсониро аз сар намегузаронанд, ва мисли одамон осеб намебинанд.

Бинобар ин шаддаи ҳавобаландӣ гарданашонро оро додааст; либоси зулм ҷисмашонро пӯшидааст.

Чашмонашон равған баста, берун баромадаанд; андешаҳои дилашон ошкор мешаванд.

Масхара мекунанд ва бо душманӣ гап мезананд; бо ҳавобаландӣ суханони ситамкорона мегӯянд.

Даҳонашонро ба осмон нигаронидаанд, ва забонашон бар замин мегардад.

Бинобар ин қавми Ӯ ба ҳамон тараф рӯ меоварад, ва оби фаровон ба вай нӯшонида мешавад.

Ва мегӯянд: «Худо чӣ гуна бидонад? Ва оё Баландмақом Болотарин дорои дониш аст?»

Инак, ин бадкорон ва бепарвоёни ҷаҳон сарват афзун мекунанд.

Пас, беҳуда ман диламро соф кардаам, ва кафҳоямро ба покизагӣ шустаам,

Дар сурате ки ҳар рӯз осеб мебинам, ва ҳар субҳ бомдод панд мегирам.

Агар мегуфтам, ки мисли онҳо сухан хоҳам ронд», – дар ҳаққи насли фарзандони Ту хиёнат мекардам.

Ва фикру хаёл кардам, то ки инро бифаҳмам; ин дар назарам душвор буд,

То даме ки ба покгоҳҳои Худо даромадам; он гоҳ ба фарҷоми онҳо сарфаҳм рафтам.

Ба ростӣ Ту онҳоро дар ҷойҳои лағжонак гузоштаӣ; онҳоро дар харобиҳо хоҳӣ андохт.

Чӣ гуна дар як мижа задан онҳо хонавайрон гардидаанд ва ба ҳалокат расида, аз даҳшатҳо нест шудаанд!

Мисли хобе пас аз бедоршавӣ, Ту, эй Худованд, чун бархезӣ, хаёлашонро ночиз хоҳӣ шумурд.

Зеро ки дилам талх шуда буд, ва андаруни худ дилреш будам,

Ва ман нодон будам ва сарфаҳм намерафтам; мисли чорпое назди Ту будам.

Валекин ман доимо бо Ту ҳастам; Ту дасти рости маро дастгирӣ намудаӣ.

Бо машварати Худ маро роҳнамоӣ мекунӣ, ва пас аз он маро ба ҷалол хоҳӣ расонд.

Кист барои ман дар осмон? Ва бо Ту дар замин хоҳони чизе нестам.

Агарчи ҷисмам ва дилам адо мешавад, Худо ҷовидона кӯҳпораи дили ман аст ва насибаи ман аст.

Зеро инак онҳое ки аз Ту дур ҳастанд, нест хоҳанд шуд: ҳар киро, ки аз Ту даст мекашад, дафъ хоҳӣ кард.

Валекин барои ман ба Худо наздик шудан некӯст; ба Худованд Парвардигор ман паноҳ бурдаам, то ки тамоми корҳои Туро баён намоям..