^78:4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!

^78:5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,

^78:6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.

^78:7 і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.

^78:8 і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.

^78:9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:

^78:10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,

^78:11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.

^78:12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:

^78:13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;

^78:14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;

^78:15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.

^78:16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.

^78:17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,

^78:18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.

^78:19 і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?

^78:20 Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки!
Чи Він зможе також дати хліба?
Чи Він наготує м́ясива народові Своєму?

^78:21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,

^78:22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.

^78:23 А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,

^78:24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:

^78:25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!

^78:26 Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,

^78:27 і дощем на них м́ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,

^78:28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.

^78:29 і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!

^78:30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,

^78:31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив…

^78:32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,

^78:33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.

^78:34 Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,

^78:35 і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.

^78:36 і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,

^78:37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті…

^78:38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,

^78:39 і Він пам́ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!

^78:40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!

^78:41 і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,

^78:42 вони не пам́ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,

^78:43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,

^78:44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили…

^78:45 Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.

^78:46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.

^78:47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.

^78:48 і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.

^78:49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.

^78:50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.

^78:51 і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.

^78:52 і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.

^78:53 і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.

^78:54 і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.

^78:55 і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.

^78:56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,

^78:57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.

^78:58 і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.

^78:59 Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,

^78:60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

^78:61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога…

^78:62 і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:

^78:63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,

^78:64 його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.

^78:65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,

^78:66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!

^78:67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,

^78:68 а вибрав Собі плем́я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!

^78:69 і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.

^78:70 і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,

^78:71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,

^78:72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!

Немецкий (GNB)

^78:1Ein Gedicht Asafs.

Mein Volk, höre auf meine Weisung!
Ihr alle, gebt Acht auf meine Worte!

^78:2Ich will euch an frühere Zeiten erinnern,
euch Gottes geheimnisvolle Führungen zeigen.

^78:3Wir kennen das alles seit langen Jahren,
weil wir immer wieder davon hörten,
wenn unsere Väter es uns erzählten.

^78:4Wir wollen es unseren Kindern nicht verschweigen.
Auch die kommende Generation soll hören
von der Macht des HERRN,
von seinen Wundern,
von allen Taten, für die wir ihn preisen.

^78:5Er hat mit Israel einen Bund geschlossen,
den Nachkommen Jakobs seine Weisungen gegeben.
Er hat unseren Vorfahren befohlen,
ihren Kindern davon zu erzählen,

^78:6damit auch die folgende Generation es erfährt,
die Kinder, die noch geboren werden.
Und wenn sie selbst Eltern geworden sind,
sollen sie es weitergeben an ihre Kinder.

^78:7Sie sollen auf Gott vertrauen,
seine Taten nie vergessen
und seine Gebote treu befolgen.

^78:8Sie sollen nicht ihren Vorfahren gleichen,
der Generation von widerspenstigen Rebellen,
unzuverlässig und unbeständig,
untreu gegenüber Gott.

^78:9– Die Männer von Efraïm,
mit Pfeilen und Bogen gerüstet,
ergriffen am Tag des Kampfes die Flucht. –

^78:10Sie hielten sich nicht an den Bund mit Gott
und weigerten sich,
seiner Weisung zu gehorchen.

^78:11Sie vergaßen die machtvollen Wunder,
die er vor ihren Augen getan hatte.

^78:12In Ägypten, in der Gegend von Zoan,
vor den Augen ihrer Väter,
vollbrachte Gott gewaltige Taten:

^78:13Er zerteilte das Meer
und ließ sie hindurchziehen;
er türmte das Wasser auf wie einen Damm.

^78:14Tagsüber leitete er sie mit einer Wolke
und in der Nacht mit hellem Feuerschein.

^78:15In der Wüste spaltete er Felsen
und ließ sie Wasser aus der Tiefe trinken.

^78:16Aus hartem Gestein brachen Bäche hervor
und stürzten mit mächtigem Schwall herab.

^78:17Sie aber sündigten weiter gegen den Höchsten,
sie widersetzten sich ihm dort im dürren Land.

^78:18Sie wagten es, Gott auf die Probe zu stellen,
als sie Nahrung verlangten nach ihrem Geschmack.

^78:19Sie zweifelten an ihm und sagten:
»Bringt Gott es etwa fertig,
uns hier in der Wüste den Tisch zu decken?

^78:20Es ist wahr, er hat den Felsen geschlagen
und das Wasser strömte in Bächen heraus.
Aber kann er uns auch Brot besorgen?
Kann er Fleisch herbeibringen für sein Volk?«

^78:21Als der HERR sie so reden hörte,
wurde er zornig auf die Nachkommen Jakobs,
sein Zorn traf Israel wie ein Feuer.

^78:22Sie hatten ihrem Gott nicht vertraut
und nicht mit seiner Hilfe gerechnet.

^78:23Trotzdem gab er den Wolken Befehl
und öffnete die Himmelstore:

^78:24Er ließ das Manna auf sie regnen,
er gab ihnen das Korn des Himmels zu essen.

^78:25Sie alle aßen das Brot der Engel;
Gott schickte ihnen Nahrung
und machte sie satt.

^78:26Am Himmel setzte er den Ostwind frei,
er zwang den Südwind heranzustürmen.

^78:27Dann ließ er Fleisch auf sie regnen wie Staub,
Vögel, so zahlreich wie Sand am Meer.

^78:28Mitten ins Lager ließ er sie fallen,
rings um die Zelte der Israeliten.

^78:29Sie aßen und wurden mehr als satt;
Gott gab ihnen, was sie gefordert hatten,

^78:30doch ihre Gier war noch nicht gestillt.
Sie hatten das Fleisch noch zwischen den Zähnen,

^78:31da wurde Gott zornig auf sie und schlug zu,
ihre jungen, starken Männer tötete er.

^78:32Aber trotz allem sündigten sie weiter,
sie schenkten seinen Wundern kein Vertrauen.

^78:33Da nahm er ihrem Leben Sinn und Ziel
und ließ sie vergehen in Angst und Schrecken.

^78:34Immer wenn Gott einige tötete,
begannen die anderen, nach ihm zu fragen,
sie wandten sich ihm zu und suchten ihn.

^78:35Sie erinnerten sich:
Gott war doch ihr Beschützer,
er, der Höchste, war ihr Befreier.

^78:36Aber alles war Heuchelei;
was ihr Mund ihm sagte, war gelogen.

^78:37Ihr Herz hielt nicht entschieden zu ihm,
sie standen nicht treu zu seinem Bund.

^78:38Trotzdem blieb er voll Erbarmen:
Er tilgte sie nicht aus,
sondern tilgte ihre Schuld.
Oft genug verschonte er sie
und hielt seinen Zorn im Zaum.

^78:39Er wusste ja, sie waren Geschöpfe,
vergänglich wie ein Windhauch,
der verweht und niemals wiederkehrt.

^78:40Wie oft widersetzten sie sich ihm in der Wüste
und forderten seinen Zorn heraus!

^78:41Immer wieder stellten sie ihn auf die Probe
und kränkten ihn, den heiligen Gott Israels.

^78:42Sie vergaßen seine großen Taten
und den Tag der Befreiung von ihren Feinden.

^78:43Damals gab er den Ägyptern Beweise seiner Macht,
in der Gegend von Zoan vollbrachte er Wunder.

^78:44Er verwandelte die Ströme und Bäche in Blut,
sodass niemand mehr daraus trinken konnte.

^78:45Er schickte den Feinden Ungeziefer, das sie quälte,
und Frösche, die ihr Land verseuchten.

^78:46Ihre Ernte lieferte er den Heuschrecken aus,
die fraßen den Ertrag ihrer Arbeit.

^78:47Er zerschlug ihre Reben durch Hagel,
ihre Feigen durch riesige Hagelkörner.

^78:48Auch ihr Vieh gab er dem Hagel preis
und ihre Herden den Blitzen.

^78:49Er ließ seinen glühenden Zorn auf sie los,
rasende Wut und furchtbare Plagen,
ein ganzes Heer von Unglücksengeln.

^78:50Er ließ seinem Zorn freien Lauf;
er bewahrte sie nicht länger vor dem Tod,
sondern lieferte sie aus an die Pest.

^78:51Er tötete jeden erstgeborenen Sohn
in den Häusern der Ägypter,
der Nachkommen Hams.

^78:52Dann führte er sein Volk hinaus
wie eine Herde von Schafen
und leitete sie auf dem Weg durch die Wüste.

^78:53Er führte sie sicher,
sie hatten nichts zu fürchten,
aber ihre Feinde bedeckte das Meer.

^78:54Er brachte sie in sein heiliges Land,
zu dem Berg, den er selbst erobert hatte.

^78:55Vor ihnen her vertrieb er die Völker;
das Land verloste er unter die Seinen
und gab es ihnen als Erbbesitz.
In den Häusern der Kanaaniter
ließ er die Stämme Israels wohnen.

^78:56Sie aber forderten den Höchsten heraus,
sie richteten sich nicht nach Gottes Geboten.

^78:57Sie kehrten sich ab und verrieten ihn
genauso wie früher ihre Väter,
unzuverlässig wie ein Bogen,
dessen Sehne reißt.

^78:58Sie ärgerten ihn mit ihren Opferstätten
und reizten ihn mit Götzenbildern.

^78:59Gott sah das alles und wurde zornig,
er ließ die Israeliten im Stich.

^78:60Das Zelt, das er bei ihnen aufgeschlagen hatte,
seine Wohnung in Schilo, gab er auf.

^78:61Den Feinden erlaubte er,
die Bundeslade zu entführen,
das Zeichen seiner Macht und Hoheit.

^78:62Er war so zornig auf sein eigenes Volk,
dass er es dem Schwert der Feinde preisgab.

^78:63Das Feuer fraß die jungen Männer,
den Mädchen sang niemand mehr das Hochzeitslied.

^78:64Die Priester wurden mit dem Schwert getötet
und die Witwen konnten keine Totenklage halten.

^78:65Da wachte der Herr auf,
geradeso als hätte er geschlafen,
wie ein Krieger, der seinen Rausch abschüttelt.

^78:66Er schlug seine Feinde in die Flucht,
bedeckte sie mit unauslöschlicher Schande.

^78:67Die Nachkommen Josefs verwarf er,
den Stamm Efraïm lehnte er als Führer ab.

^78:68Doch den Stamm Juda erwählte er
und den Berg Zion, den er liebte.

^78:69Dort hat er seinen Tempel gebaut,
hoch wie der Himmel und fest wie die Erde,
die er gegründet hat für alle Zeiten.

^78:70Er erwählte David als seinen Vertrauten.
Er holte ihn von den Weideplätzen,

^78:71vom Hüten der Herde rief er ihn weg
und machte ihn zum König Israels,
zum Hirten über Gottes eigenes Volk.

^78:72Und David sorgte für sie mit redlichem Herzen,
er leitete sie mit kluger Hand.

Таджикский

Языки

Суруди таълимии Ософ. Эй қавми ман, таълими маро бишнавед, гӯши худро сӯи суханони даҳонам хам кунед.

Даҳонамро ба масал мекушоям, чистонҳои суханҳои пӯшидаи замони куҳанро баён менамоям.

Он чи шунидаем ва донистаем, ва падарони мо ба мо ҳикоя кардаанд,

Аз фарзандони онҳо пинҳон нахоҳем дошт: ҳамду санои Парвардигорро, ва қуввати Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки Ӯ кардааст, ба насли оянда ҳикоя хоҳем кард.

Шаҳодате Гувоҳие дар Яъқуб барпо кард, ва қонуне дар Исроил муқаррар намуд, ва ба падарони мо фармуд, ки онҳоро ба фарзандони худ маълум кунанд,

То ки насли оянда, фарзандоне ки зода хоҳанд шуд, бидонанд, ва бархезанду ба фарзандони худ ҳикоя кунанд;

Ва ба Худо таваккал намоянд, ва корҳои Худоро фаромӯш накунанд, ва фармудаҳои Ӯро нигоҳ доранд;

Ва монанди падарони худ насли саркаш ва исёнгар нашаванд, насле ки ростдил набуданд, ва рӯҳашон ба Худо вафодор набуд.

Банӣ Эфроим, ки мусаллаҳ ва камондор буданд, дар рӯзи ҷанг ақиб гаштанд;

Паймони Худоро нигоҳ надоштанд, ва аз рафтан бо роҳи шариат қонуни Ӯ саркашӣ карданд;

Ва корномаҳои Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки ба онҳо нишон дод, фаромӯш карданд.

Дар пеши назари падарони онҳо Ӯ дар замини Миср, дар саҳрои Сӯан корҳои аҷоиб кард.

Баҳрро аз ҳам ҷудо кард, ва онҳоро гузаронд, ва обҳоро мисли деворе барқарор намуд.

Ва рӯзона онҳоро бо абр бурд, ва тамоми шаб бо нури оташ.

Дар биёбон кӯҳпораҳоро шикоф кард, ва онҳоро гӯё аз обҳои азим нӯшонид.

Ва аз сахра кӯҳпора селобҳоро берун овард, ва обҳоро мисли дарёҳо ҷорӣ кард.

Ва боз пеши Ӯ хато карданд, ба Баландмақом дар биёбон беитоатӣ карданд.

Ва Худоро дар дили худ озмуда, мувофиқи ба хости нафси аз боиси барои баднафсии худ хӯрок хостанд.

Ва бар зидди Худо сухан ронда, гуфтанд: «Оё Худо дар биёбон дастархон ороста метавонад?

Инак, кӯҳпораро зад, ва обҳо ҷорӣ шуданд, ва ҷӯйборҳо равон шуданд. Оё нон ҳам дода метавонад? Оё барои қавми Худ гӯшт омода муҳайё карда метавонад?»

Парвардигор инро шунида, ба хашм омад, ва оташ бар Яъқуб даргирифт, ва ғазаб бар Исроил аланга зад.

Зеро ки ба Худо бовар накарданд, ва ба наҷоти Ӯ таваккал накарданд.

Ва абрҳоро аз боло фармуд, ва дарҳои осмонро воз кард,

Ва маннро бар онҳо боронид, то бихӯранд, ва нони осмонро ба онҳо ато кард.

Одамизод нони фариштаҳоро бихӯрд; Ӯ тӯша барои онҳо фиристод, ки сер шаванд.

Боди шарқиро дар осмон вазонид, ва бо қуввати Худ боди ҷанубиро бархезонид.

Ва бар онҳо гӯштро мисли чанге боронид, ва мурғони болдорро мисли реги баҳр.

Ва дар миёни бошишгоҳи онҳо, дар қарибии манзилҳошон фурӯ овард.

Ва хӯрданд ва хеле сер шуданд; ва мувофиқи нафсашон баднафсияшон ба онҳо дод.

Аз нафсшон баднафсияшон даст накашиданд; ҳанӯз хӯрокашон дар даҳонашон буд,

Ва ғазаби Худо бар онҳо аланга зад, ва фарбеҳони онҳоро бикушт, ва ҷавонони Исроилро нест кард.

Бо вуҷуди ин боз хато карданд, ва ба корҳои аҷоиби Ӯ бовар накарданд.

Ва рӯзҳои онҳоро дар оворагардӣ, ва солҳошонро дар тарсу ҳарос нобуд кард.

Вақте ки онҳоро мекушт, талабгори Ӯ мешуданд, ва бозгашт намуда, Худоро меҷустанд.

Ва ба ёд меоварданд, ки Худо кӯҳпораи онҳост, ва Худои Баландмақом раҳокунандаи онҳост.

Ва бо даҳони худ пеши Ӯ хушомад мезаданд, ва бо забони худ ба Ӯ дурӯғ мегуфтанд,

Аммо дилашон бо Ӯ рост набуд, ва ба паймони Ӯ вафодор набуданд.

Валекин Ӯ, ки раҳмдил аст, гуноҳашонро пӯшонда, онҳоро нест намекард, балки борҳо хашми Худро боздошта, тамоми ғазаби Худро барнаангехтааст.

Ва дар хотир дорад, ки онҳо ҷисманд башаранд, боде ҳастанд, ки меравад ва гашта намеояд.

Чандин бор дар биёбон Ӯро ба хашм оварданд, дар бодия Ӯро оташин карданд.

Ва гашта-баргашта Худоро озмуданд, ва Поки Исроилро хорӣ доданд.

Дасти Ӯро дар хотир надоштанд, ва рӯзеро, ки аз тангӣ онҳоро раҳо кард,

Яъне дар Миср аломатҳои Худро, ва дар саҳрои Сӯан мӯҷизаҳои Худро нишон дод:

Ва дарёҳои онҳоро, ва селобҳои онҳоро ба хун табдил дод, то ки нӯшида натавонанд.

Бар онҳо ҳашаротро фиристод, ки онҳоро газиданд; ғукҳоро низ, ки онҳоро нобуд карданд.

Ҳосилоти онҳоро ба кирм дод, ва меҳнати онҳоро ба малах.

Токзори онҳоро бо жола кушт, ва дарахтони анҷири тутанҷири онҳоро бо яхча.

Чорвои онҳоро ба жола супурд, ва рамаҳои онҳоро ба шӯълаҳои оташак оташ.

Бар онҳо оташи хашми Худро равона кард: қаҳр, ва ғазаб, ва мусибатро тангиро бо фиристодани қосидони бад фариштагони бад.

Роҳе барои ғазаби Худ сохта, ҷони онҳоро аз марг нигоҳ надошт, балки ҳаёташонро ба вабо супурд.

Ва ҳамаи нахустзодагонро дар Миср зарба зад, ибтидои қувватро дар хаймаҳои Ҳом.

Ва қавми Худро мисли гӯсфандон бурд; ва онҳоро мисли рамае дар биёбон роҳбарӣ мекард.

Ва онҳоро дар осудагӣ роҳнамун кард роҳнамоӣ менамуд, то ки ҳаросон нашаванд; ва душманони онҳоро баҳр дар худ ниҳон кард.

Ва онҳоро ба ҳудуди поки Худ овард, ба кӯҳе ки дасти рости Ӯ пайдо карда буд.

Ва халқҳоро аз пеши онҳо бадар ронд, ва меросро барояшон бо ресмон тақсим намуд, ва дар хаймаҳошон сибтҳои Исроилро сокин кард.

Вале боз Худои Боломақомро озмуданду ба хашм оварданд, ва гувоҳиҳои Ӯро риоя накарданд.

Ва ақиб гашта, мисли падарони худ хиёнат карданд, мисли камони хатокунанда каҷ рафтанд дурӯғин.

Ва дар теппаҳои худ Ӯро хашмгин карданд, ва бо бутҳои худ рашки Ӯро оварданд.

Худо шунида, ба хашм омад, ва аз Исроил хеле нафрат кард.

Ва манзили Шилӯро тарк кард, яъне хаймаеро, ки дар миёни одамон дошт.

Ва қуввати Худро ба асирӣ дод, ва ҷалолати Худро ба дасти душман.

Ва халқи Худро ба шамшер таслим кард, ва аз мероси Худ хашмгин шуд ба хашм омад.

Ҷавонони вайро оташ хӯрд, ва ба духтарони вай сурудҳои никоҳ намехонданд.

Коҳинони вай дар ҷанг афтоданд, ва бевазанони вай гиря намекарданд.

Ва Худованд, мисли он ки дар хоб бошад, бедор шуд, мисли паҳлавоне ки аз май хурӯш мекунад,

Ва душманони вайро зарба зада, пас гардонд, ба нанги ҷовидона онҳоро гирифтор кард.

Ва аз хаймаи Юсуф нафрат кард, ва сибти Эфроимро интихоб накард,

Балки сибти Яҳудоро баргузид, яъне кӯҳи Сионро, ки дӯст медошт.

Ва покгоҳи Худро мисли афрозҳо осмонҳо бино кард, мисли замине ки бунёди онро Ӯ ҷовидона барои ҳамеша доимӣ ниҳодааст.

Ва бандаи Худ Довудро баргузид, ва ӯро аз оғилҳои гӯсфандон гирифт;

Аз пеши мешҳои ширдеҳ ӯро овард, то ки қавми Ӯ – Яъқубро, ва мероси Ӯ – Исроилро чӯпонӣ кунад.

Ва ӯ онҳоро бо дили софи худ чӯпонӣ кард, ва бо хиради маҳорати кафҳои худ роҳнамун кард роҳнамоӣ намуд.