1 Я сообщу узнанное от отцов для нашего научения и передачи потомкам, чтобы не забывать Бога и не походить на упорных и мятежных отцов. 9 Сыны Ефремовы не сохранили Завета Божия. 17 Они продолжали раздражать Господа, но Господь питал их. 32 Они продолжали грешить. Когда же Господь посылал на них бедствия, и они взывали к Нему, Он спасал их. 41 По избавлении они снова оскорбляли Господа и не помнили Его милостей, 56 потому Он и отверг жилище в Силоме и отдал в плен Кивот Завета. 67 Тогда-то Господь отверг колено Ефремово, а избрал Иуду, гору Сион и царя Давида, чистого сердцем и кроткого.

Учение Асафа.

Внимай, народ мой, закону моему, приклоните ухо ваше к словам уст моих.

Открою уста мои в притче и произнесу гадания из древности.

Что слышали мы и узнали, и отцы наши рассказали нам,

не скроем от детей их, возвещая роду грядущему славу Господа, и силу Его, и чудеса Его, которые Он сотворил.

Он постановил устав в Иакове и положил закон в Израиле, который заповедал отцам нашим возвещать детям их,

чтобы знал грядущий род, дети, которые родятся, и чтобы они в свое время возвещали своим детям, –

возлагать надежду свою на Бога и не забывать дел Божиих, и хранить заповеди Его,

и не быть подобными отцам их, роду упорному и мятежному, неустроенному сердцем и неверному Богу духом своим.

Сыны Ефремовы, вооруженные, стреляющие из луков, обратились назад в день брани:

они не сохранили завета Божия и отреклись ходить в законе Его;

забыли дела Его и чудеса, которые Он явил им.

Он пред глазами отцов их сотворил чудеса в земле Египетской, на поле Цоан:

разделил море, и провел их чрез него, и поставил воды стеною;

и днем вел их облаком, а во всю ночь светом огня;

рассек камень в пустыне и напоил их, как из великой бездны;

из скалы извел потоки, и воды потекли, как реки.

Но они продолжали грешить пред Ним и раздражать Всевышнего в пустыне:

искушали Бога в сердце своем, требуя пищи по душе своей,

и говорили против Бога и сказали: «может ли Бог приготовить трапезу в пустыне?»

Вот, Он ударил в камень, и потекли воды, и полились ручьи. «Может ли Он дать и хлеб, может ли приготовлять мясо народу Своему?»

Господь услышал и воспламенился гневом, и огонь возгорелся на Иакова, и гнев подвигнулся на Израиля

за то, что не веровали в Бога и не уповали на спасение Его.

Он повелел облакам свыше и отверз двери неба,

и одождил на них манну в пищу, и хлеб небесный дал им.

Хлеб ангельский ел человек; послал Он им пищу до сытости.

Он возбудил на небе восточный ветер и навел южный силою Своею

и, как пыль, одождил на них мясо и, как песок морской, птиц пернатых:

поверг их среди стана их, около жилищ их, –

и они ели и пресытились; и желаемое ими дал им.

Но еще не прошла прихоть их, еще пища была в устах их,

гнев Божий пришел на них, убил тучных их и юношей Израилевых низложил.

При всем этом они продолжали грешить и не верили чудесам Его.

И погубил дни их в суете и лета их в смятении.

Когда Он убивал их, они искали Его и обращались, и с раннего утра прибегали к Богу,

и вспоминали, что Бог – их прибежище, и Бог Всевышний – Избавитель их,

и льстили Ему устами своими и языком своим лгали пред Ним;

сердце же их было неправо пред Ним, и они не были верны завету Его.

Но Он, Милостивый, прощал грех и не истреблял их, многократно отвращал гнев Свой и не возбуждал всей ярости Своей:

Он помнил, что они плоть, дыхание, которое уходит и не возвращается.

Сколько раз они раздражали Его в пустыне и прогневляли Его в стране необитаемой!

и снова искушали Бога и оскорбляли Святаго Израилева,

не помнили руки́ Его, дня, когда Он избавил их от угнетения,

когда сотворил в Египте знамения Свои и чудеса Свои на поле Цоан;

и превратил реки их и потоки их в кровь, чтобы они не могли пить;

послал на них насекомых, чтобы жалили их, и жаб, чтобы губили их;

земные произрастения их отдал гусенице и труд их – саранче;

виноград их побил градом и сикоморы их – льдом;

скот их предал граду и стада их – молниям;

послал на них пламень гнева Своего, и негодование, и ярость и бедствие, посольство злых ангелов;

уравнял стезю гневу Своему, не охранял души их от смерти, и скот их предал моровой язве;

поразил всякого первенца в Египте, начатки сил в шатрах Хамовых;

и повел народ Свой, как овец, и вел их, как стадо, пустынею;

вел их безопасно, и они не страшились, а врагов их покрыло море;

и привел их в область святую Свою, на гору сию, которую стяжала десница Его;

прогнал от лица их народы и землю их разделил в наследие им, и колена Израилевы поселил в шатрах их.

Но они еще искушали и огорчали Бога Всевышнего, и уставов Его не сохраняли;

отступали и изменяли, как отцы их, обращались назад, как неверный лук;

огорчали Его высотами своими и истуканами своими возбуждали ревность Его.

Услышал Бог и воспламенился гневом и сильно вознегодовал на Израиля;

отринул жилище в Силоме, скинию, в которой обитал Он между человеками;

и отдал в плен крепость Свою и славу Свою в руки врага,

и предал мечу народ Свой и прогневался на наследие Свое.

Юношей его поедал огонь, и девицам его не пели брачных песен;

священники его падали от меча, и вдовы его не плакали.

Но, как бы от сна, воспрянул Господь, как бы исполин, побежденный вином,

и поразил врагов его в тыл, вечному сраму предал их;

и отверг шатер Иосифов и колена Ефремова не избрал,

а избрал колено Иудино, гору Сион, которую возлюбил.

И устроил, как небо, святилище Свое и, как землю, утвердил его навек,

и избрал Давида, раба Своего, и взял его от дворов овчих

и от доящих привел его пасти народ Свой, Иакова, и наследие Свое, Израиля.

И он пас их в чистоте сердца своего и руками мудрыми водил их.

Украинский (Огієнко)

^78:1 Пісня навчальна Асафова.
Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,

^78:2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів́я я висловлю!

^78:3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,

^78:4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!

^78:5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,

^78:6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.

^78:7 і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.

^78:8 і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.

^78:9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:

^78:10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,

^78:11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.

^78:12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:

^78:13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;

^78:14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;

^78:15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.

^78:16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.

^78:17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,

^78:18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.

^78:19 і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?

^78:20 Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки!
Чи Він зможе також дати хліба?
Чи Він наготує м́ясива народові Своєму?

^78:21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,

^78:22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.

^78:23 А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,

^78:24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:

^78:25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!

^78:26 Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,

^78:27 і дощем на них м́ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,

^78:28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.

^78:29 і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!

^78:30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,

^78:31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив…

^78:32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,

^78:33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.

^78:34 Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,

^78:35 і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.

^78:36 і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,

^78:37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті…

^78:38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,

^78:39 і Він пам́ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!

^78:40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!

^78:41 і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,

^78:42 вони не пам́ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,

^78:43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,

^78:44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили…

^78:45 Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.

^78:46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.

^78:47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.

^78:48 і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.

^78:49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.

^78:50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.

^78:51 і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.

^78:52 і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.

^78:53 і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.

^78:54 і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.

^78:55 і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.

^78:56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,

^78:57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.

^78:58 і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.

^78:59 Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,

^78:60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

^78:61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога…

^78:62 і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:

^78:63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,

^78:64 його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.

^78:65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,

^78:66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!

^78:67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,

^78:68 а вибрав Собі плем́я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!

^78:69 і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.

^78:70 і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,

^78:71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,

^78:72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!

Таджикский

Языки

Суруди таълимии Ософ. Эй қавми ман, таълими маро бишнавед, гӯши худро сӯи суханони даҳонам хам кунед.

Даҳонамро ба масал мекушоям, чистонҳои суханҳои пӯшидаи замони куҳанро баён менамоям.

Он чи шунидаем ва донистаем, ва падарони мо ба мо ҳикоя кардаанд,

Аз фарзандони онҳо пинҳон нахоҳем дошт: ҳамду санои Парвардигорро, ва қуввати Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки Ӯ кардааст, ба насли оянда ҳикоя хоҳем кард.

Шаҳодате Гувоҳие дар Яъқуб барпо кард, ва қонуне дар Исроил муқаррар намуд, ва ба падарони мо фармуд, ки онҳоро ба фарзандони худ маълум кунанд,

То ки насли оянда, фарзандоне ки зода хоҳанд шуд, бидонанд, ва бархезанду ба фарзандони худ ҳикоя кунанд;

Ва ба Худо таваккал намоянд, ва корҳои Худоро фаромӯш накунанд, ва фармудаҳои Ӯро нигоҳ доранд;

Ва монанди падарони худ насли саркаш ва исёнгар нашаванд, насле ки ростдил набуданд, ва рӯҳашон ба Худо вафодор набуд.

Банӣ Эфроим, ки мусаллаҳ ва камондор буданд, дар рӯзи ҷанг ақиб гаштанд;

Паймони Худоро нигоҳ надоштанд, ва аз рафтан бо роҳи шариат қонуни Ӯ саркашӣ карданд;

Ва корномаҳои Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки ба онҳо нишон дод, фаромӯш карданд.

Дар пеши назари падарони онҳо Ӯ дар замини Миср, дар саҳрои Сӯан корҳои аҷоиб кард.

Баҳрро аз ҳам ҷудо кард, ва онҳоро гузаронд, ва обҳоро мисли деворе барқарор намуд.

Ва рӯзона онҳоро бо абр бурд, ва тамоми шаб бо нури оташ.

Дар биёбон кӯҳпораҳоро шикоф кард, ва онҳоро гӯё аз обҳои азим нӯшонид.

Ва аз сахра кӯҳпора селобҳоро берун овард, ва обҳоро мисли дарёҳо ҷорӣ кард.

Ва боз пеши Ӯ хато карданд, ба Баландмақом дар биёбон беитоатӣ карданд.

Ва Худоро дар дили худ озмуда, мувофиқи ба хости нафси аз боиси барои баднафсии худ хӯрок хостанд.

Ва бар зидди Худо сухан ронда, гуфтанд: «Оё Худо дар биёбон дастархон ороста метавонад?

Инак, кӯҳпораро зад, ва обҳо ҷорӣ шуданд, ва ҷӯйборҳо равон шуданд. Оё нон ҳам дода метавонад? Оё барои қавми Худ гӯшт омода муҳайё карда метавонад?»

Парвардигор инро шунида, ба хашм омад, ва оташ бар Яъқуб даргирифт, ва ғазаб бар Исроил аланга зад.

Зеро ки ба Худо бовар накарданд, ва ба наҷоти Ӯ таваккал накарданд.

Ва абрҳоро аз боло фармуд, ва дарҳои осмонро воз кард,

Ва маннро бар онҳо боронид, то бихӯранд, ва нони осмонро ба онҳо ато кард.

Одамизод нони фариштаҳоро бихӯрд; Ӯ тӯша барои онҳо фиристод, ки сер шаванд.

Боди шарқиро дар осмон вазонид, ва бо қуввати Худ боди ҷанубиро бархезонид.

Ва бар онҳо гӯштро мисли чанге боронид, ва мурғони болдорро мисли реги баҳр.

Ва дар миёни бошишгоҳи онҳо, дар қарибии манзилҳошон фурӯ овард.

Ва хӯрданд ва хеле сер шуданд; ва мувофиқи нафсашон баднафсияшон ба онҳо дод.

Аз нафсшон баднафсияшон даст накашиданд; ҳанӯз хӯрокашон дар даҳонашон буд,

Ва ғазаби Худо бар онҳо аланга зад, ва фарбеҳони онҳоро бикушт, ва ҷавонони Исроилро нест кард.

Бо вуҷуди ин боз хато карданд, ва ба корҳои аҷоиби Ӯ бовар накарданд.

Ва рӯзҳои онҳоро дар оворагардӣ, ва солҳошонро дар тарсу ҳарос нобуд кард.

Вақте ки онҳоро мекушт, талабгори Ӯ мешуданд, ва бозгашт намуда, Худоро меҷустанд.

Ва ба ёд меоварданд, ки Худо кӯҳпораи онҳост, ва Худои Баландмақом раҳокунандаи онҳост.

Ва бо даҳони худ пеши Ӯ хушомад мезаданд, ва бо забони худ ба Ӯ дурӯғ мегуфтанд,

Аммо дилашон бо Ӯ рост набуд, ва ба паймони Ӯ вафодор набуданд.

Валекин Ӯ, ки раҳмдил аст, гуноҳашонро пӯшонда, онҳоро нест намекард, балки борҳо хашми Худро боздошта, тамоми ғазаби Худро барнаангехтааст.

Ва дар хотир дорад, ки онҳо ҷисманд башаранд, боде ҳастанд, ки меравад ва гашта намеояд.

Чандин бор дар биёбон Ӯро ба хашм оварданд, дар бодия Ӯро оташин карданд.

Ва гашта-баргашта Худоро озмуданд, ва Поки Исроилро хорӣ доданд.

Дасти Ӯро дар хотир надоштанд, ва рӯзеро, ки аз тангӣ онҳоро раҳо кард,

Яъне дар Миср аломатҳои Худро, ва дар саҳрои Сӯан мӯҷизаҳои Худро нишон дод:

Ва дарёҳои онҳоро, ва селобҳои онҳоро ба хун табдил дод, то ки нӯшида натавонанд.

Бар онҳо ҳашаротро фиристод, ки онҳоро газиданд; ғукҳоро низ, ки онҳоро нобуд карданд.

Ҳосилоти онҳоро ба кирм дод, ва меҳнати онҳоро ба малах.

Токзори онҳоро бо жола кушт, ва дарахтони анҷири тутанҷири онҳоро бо яхча.

Чорвои онҳоро ба жола супурд, ва рамаҳои онҳоро ба шӯълаҳои оташак оташ.

Бар онҳо оташи хашми Худро равона кард: қаҳр, ва ғазаб, ва мусибатро тангиро бо фиристодани қосидони бад фариштагони бад.

Роҳе барои ғазаби Худ сохта, ҷони онҳоро аз марг нигоҳ надошт, балки ҳаёташонро ба вабо супурд.

Ва ҳамаи нахустзодагонро дар Миср зарба зад, ибтидои қувватро дар хаймаҳои Ҳом.

Ва қавми Худро мисли гӯсфандон бурд; ва онҳоро мисли рамае дар биёбон роҳбарӣ мекард.

Ва онҳоро дар осудагӣ роҳнамун кард роҳнамоӣ менамуд, то ки ҳаросон нашаванд; ва душманони онҳоро баҳр дар худ ниҳон кард.

Ва онҳоро ба ҳудуди поки Худ овард, ба кӯҳе ки дасти рости Ӯ пайдо карда буд.

Ва халқҳоро аз пеши онҳо бадар ронд, ва меросро барояшон бо ресмон тақсим намуд, ва дар хаймаҳошон сибтҳои Исроилро сокин кард.

Вале боз Худои Боломақомро озмуданду ба хашм оварданд, ва гувоҳиҳои Ӯро риоя накарданд.

Ва ақиб гашта, мисли падарони худ хиёнат карданд, мисли камони хатокунанда каҷ рафтанд дурӯғин.

Ва дар теппаҳои худ Ӯро хашмгин карданд, ва бо бутҳои худ рашки Ӯро оварданд.

Худо шунида, ба хашм омад, ва аз Исроил хеле нафрат кард.

Ва манзили Шилӯро тарк кард, яъне хаймаеро, ки дар миёни одамон дошт.

Ва қуввати Худро ба асирӣ дод, ва ҷалолати Худро ба дасти душман.

Ва халқи Худро ба шамшер таслим кард, ва аз мероси Худ хашмгин шуд ба хашм омад.

Ҷавонони вайро оташ хӯрд, ва ба духтарони вай сурудҳои никоҳ намехонданд.

Коҳинони вай дар ҷанг афтоданд, ва бевазанони вай гиря намекарданд.

Ва Худованд, мисли он ки дар хоб бошад, бедор шуд, мисли паҳлавоне ки аз май хурӯш мекунад,

Ва душманони вайро зарба зада, пас гардонд, ба нанги ҷовидона онҳоро гирифтор кард.

Ва аз хаймаи Юсуф нафрат кард, ва сибти Эфроимро интихоб накард,

Балки сибти Яҳудоро баргузид, яъне кӯҳи Сионро, ки дӯст медошт.

Ва покгоҳи Худро мисли афрозҳо осмонҳо бино кард, мисли замине ки бунёди онро Ӯ ҷовидона барои ҳамеша доимӣ ниҳодааст.

Ва бандаи Худ Довудро баргузид, ва ӯро аз оғилҳои гӯсфандон гирифт;

Аз пеши мешҳои ширдеҳ ӯро овард, то ки қавми Ӯ – Яъқубро, ва мероси Ӯ – Исроилро чӯпонӣ кунад.

Ва ӯ онҳоро бо дили софи худ чӯпонӣ кард, ва бо хиради маҳорати кафҳои худ роҳнамун кард роҳнамоӣ намуд.