Скрыть
Псалом 77 
77:0
77:1
77:4
77:6
77:7
77:11
77:12
77:16
77:17
77:19
77:20
77:22
77:23
77:25
77:28
77:29
77:31
77:33
77:34
77:35
77:36
77:37
77:38
77:41
77:42
77:43
77:48
77:49
77:53
77:54
77:56
77:57
77:59
77:61
77:62
77:63
77:65
77:67
77:68
77:69
77:72
Псалом 78 
78:0
78:7
78:9
Псалом 79 
79:1
79:5
79:8
79:10
79:11
79:15
79:16
79:17
79:18
79:19
79:20
Псалом 80 
80:2
80:3
80:6
80:7
80:10
80:11
80:12
80:15
80:16
Псалом 81 
81:0
81:1
81:3
Псалом 82 
82:1
82:3
82:6
82:7
82:11
82:13
82:15
82:16
82:18
Псалом 83 
83:2
83:4
83:5
83:6
83:7
83:9
83:10
Псалом 84 
84:1
84:2
84:4
84:5
84:7
84:8
84:9
84:11
84:12
84:14
Церковнославянский (рус)
Ра́зума Аса́фу.
Внемли́те, лю́дiе мо­и́, зако́ну мо­ему́, при­­клони́те у́хо ва́­ше во глаго́лы у́стъ мо­и́хъ.
Отве́рзу въ при́тчахъ уста́ моя́, провѣща́ю гана́нiя испе́рва.
Ели́ка слы́шахомъ и позна́хомъ я́, и отцы́ на́ши повѣ́даша на́мъ:
не утаи́шася от­ ча́дъ и́хъ въ ро́дъ и́нъ, воз­вѣща́юще хвалы́ Госпо́дни, и си́лы Его́ и чудеса́ Его́, я́же сотвори́.
И воз­дви́же свидѣ́нiе во Иа́ковѣ, и зако́нъ положи́ во Изра́или, ели́ка заповѣ́да отце́мъ на́шымъ сказа́ти я́ сыново́мъ сво­и́мъ,
я́ко да позна́етъ ро́дъ и́нъ, сы́нове родя́щiися, и воста́нутъ и повѣ́дятъ я́ сыново́мъ сво­и́мъ:
да положа́тъ на Бо́га упова́нiе свое́, и не забу́дутъ дѣ́лъ Бо́жiихъ, и за́повѣди Его́ взы́щутъ:
да не бу́дутъ я́коже отцы́ и́хъ, ро́дъ стропти́въ и преогорчева́яй, ро́дъ и́же не испра́ви се́рдца сво­его́ и не увѣ́ри съ Бо́гомъ ду́ха сво­его́.
Сы́нове Ефре́мли наляца́юще и стрѣля́юще лу́ки воз­врати́шася въ де́нь бра́ни:
не сохрани́ша завѣ́та Бо́жiя, и въ зако́нѣ Его́ не восхотѣ́ша ходи́ти.
И забы́ша благодѣя́нiя Его́ и чудеса́ Его́, я́же показа́ и́мъ
предъ отцы́ и́хъ, я́же сотвори́ чудеса́ въ земли́ Еги́петстѣй, на по́ли Танео́сѣ:
разве́рзе мо́ре и проведе́ и́хъ: предста́ви во́ды я́ко мѣ́хъ,
и наста́ви я́ о́блакомъ во дни́ и всю́ но́щь просвѣще́нiемъ огня́.
Разве́рзе ка́мень въ пусты́ни и напо­и́ я́ я́ко въ бе́зднѣ мно́зѣ:
и изведе́ во́ду изъ ка́мене и низведе́ я́ко рѣ́ки во́ды.
И при­­ложи́ша еще́ согрѣша́ти Ему́, преогорчи́ша Вы́шняго въ безво́днѣй:
и искуси́ша Бо́га въ сердца́хъ сво­и́хъ, воспроси́ти бра́шна душа́мъ сво­и́мъ.
И клевета́ша на Бо́га и рѣ́ша: еда́ воз­мо́жетъ Бо́гъ угото́вати трапе́зу въ пусты́ни?
Поне́же порази́ ка́мень, и потеко́ша во́ды, и пото́цы наводни́шася: еда́ и хлѣ́бъ мо́жетъ да́ти? Или́ угото́вати трапе́зу лю́демъ Сво­и́мъ?
Сего́ ра́ди слы́ша Госпо́дь и презрѣ́, и о́гнь воз­горѣ́ся во Иа́ковѣ, и гнѣ́въ взы́де на Изра́иля:
я́ко не вѣ́роваша Богови, ниже́ упова́ша на спасе́нiе Его́.
И заповѣ́да облако́мъ свы́ше, и две́ри небесе́ от­ве́рзе:
и одожди́ и́мъ ма́н­ну я́сти, и хлѣ́бъ небе́сный даде́ и́мъ.
Хлѣ́бъ а́нгелскiй яде́ человѣ́къ: бра́шно посла́ и́мъ до сы́тости.
Воздви́же ю́гъ съ небесе́, и наведе́ си́лою Сво­е́ю ли́ва:
и одожди́ на ня́ я́ко пра́хъ пло́ти, и я́ко песо́къ морскі́й пти́цы перна́ты.
И нападо́ша посредѣ́ ста́на и́хъ, о́крестъ жили́щъ и́хъ.
И ядо́ша и насы́тишася зѣло́, и жела́нiе и́хъ принесе́ и́мъ.
Не лиши́шася от­ жела́нiя сво­его́: еще́ бра́шну су́щу во устѣ́хъ и́хъ,
и гнѣ́въ Бо́жiй взы́де на ня́, и уби́ мно́жайшая и́хъ, и избра́н­нымъ Изра́илевымъ запя́тъ.
Во всѣ́хъ си́хъ согрѣши́ша еще́ и не вѣ́роваша чудесе́мъ Его́:
и изчезо́ша въ суетѣ́ дні́е и́хъ, и лѣ́та и́хъ со тща́нiемъ.
Егда́ убива́­ше я́, тогда́ взыска́ху Его́ и обраща́хуся и у́треневаху къ Бо́гу:
и помяну́ша, я́ко Бо́гъ помо́щникъ и́мъ е́сть, и Бо́гъ Вы́шнiй изба́витель и́мъ е́сть:
и воз­люби́ша Его́ усты́ сво­и́ми, и язы́комъ сво­и́мъ солга́ша Ему́:
се́рдце же и́хъ не бѣ́ пра́во съ Ни́мъ, ниже́ увѣ́ришася въ завѣ́тѣ Его́.
То́й же е́сть ще́дръ, и очи́ститъ грѣхи́ и́хъ, и не растли́тъ: и умно́житъ от­врати́ти я́рость Свою́, и не разжже́тъ всего́ гнѣ́ва Сво­его́.
И помяну́, я́ко пло́ть су́ть, ду́хъ ходя́й и не обраща́яйся:
колькра́ты преогорчи́ша Его́ въ пусты́ни, прогнѣ́ваша Его́ въ земли́ безво́днѣй?
И обрати́шася, и искуси́ша Бо́га, и свята́го Изра́илева раздражи́ша:
и не помяну́ша руки́ Его́ въ де́нь, въ о́ньже изба́ви я́ изъ руки́ оскорбля́ющаго:
я́коже положи́ во Еги́птѣ зна́менiя Своя́, и чудеса́ Своя́ на по́ли Танео́сѣ:
и преложи́ въ кро́вь рѣ́ки и́хъ и исто́чники и́хъ, я́ко да не пiю́тъ.
Посла́ на ня́ пе́сiя му́хи, и поядо́ша я́, и жа́бы, и растли́ я́:
и даде́ ржѣ́ плоды́ и́хъ, и труды́ и́хъ пруго́мъ.
Уби́ гра́домъ виногра́ды и́хъ и черни́чiе и́хъ сла́ною:
и предаде́ гра́ду скоты́ и́хъ, и имѣ́нiе и́хъ огню́.
Посла́ на ня́ гнѣ́въ я́рости Сво­ея́, я́рость и гнѣ́въ и ско́рбь, посла́нiе а́ггелы лю́тыми.
Путесотвори́ стезю́ гнѣ́ву Сво­ему́, и не пощадѣ́ от­ сме́рти ду́шъ и́хъ, и скоты́ и́хъ въ сме́рти заключи́:
и порази́ вся́кое перворо́дное въ земли́ Еги́петстѣй, нача́токъ вся́каго труда́ и́хъ въ селе́нiихъ Ха́мовыхъ.
И воз­дви́же я́ко о́вцы лю́ди Своя́, и воз­веде́ я́ я́ко ста́до въ пусты́ни:
и наста́ви я́ на упова́нiе, и не убоя́шася: и враги́ и́хъ покры́ мо́ре.
И введе́ я́ въ го́ру святы́ни Сво­ея́, го́ру сiю́, ю́же стяжа́ десни́ца Его́.
И изгна́ от­ лица́ и́хъ язы́ки, и по жре́бiю даде́ и́мъ [зе́млю] у́жемъ жребодая́нiя, и всели́ въ селе́нiихъ и́хъ колѣ́на Изра́илева.
И искуси́ша и преогорчи́ша Бо́га Вы́шняго, и свидѣ́нiй Его́ не сохрани́ша:
и от­врати́шася и от­верго́шася, я́коже и отцы́ и́хъ: преврати́шася въ лу́къ развраще́нъ:
и прогнѣ́ваша Его́ въ хо́лмѣхъ сво­и́хъ, и во истука́н­ныхъ сво­и́хъ раздражи́ша Его́.
Слы́ша Бо́гъ и презрѣ́, и уничижи́ зѣло́ Изра́иля:
и от­ри́ну ски́нiю Сило́мскую, селе́нiе е́же {селе́нiе свое́, идѣ́же} всели́ся въ человѣ́цѣхъ:
и предаде́ въ плѣ́нъ крѣ́пость и́хъ, и добро́ту и́хъ въ ру́ки враго́въ:
и затвори́ во ору́жiи лю́ди Своя́ и достоя́нiе Свое́ презрѣ́.
Ю́ношы и́хъ пояде́ о́гнь, и дѣ́вы и́хъ не осѣ́тованы бы́ша:
свяще́н­ницы и́хъ мече́мъ падо́ша, и вдови́цы и́хъ не опла́каны бу́дутъ.
И воста́ я́ко спя́ Госпо́дь, я́ко си́ленъ и шу́менъ от­ вина́:
и порази́ враги́ своя́ вспя́ть, поноше́нiе вѣ́чное даде́ и́мъ:
и от­ри́ну селе́нiе Ио́сифово, и колѣ́но Ефре́мово не избра́:
и избра́ колѣ́но Иу́дово, го́ру Сiо́ню, ю́же воз­люби́:
и созда́ я́ко единоро́га святи́лище Свое́: на земли́ основа́ и́ въ вѣ́къ.
И избра́ Дави́да раба́ Сво­его́, и воспрiя́тъ его́ от­ ста́дъ о́вчихъ:
от­ до­и́лицъ поя́тъ его́, пасти́ Иа́кова раба́ Сво­его́, и Изра́иля достоя́нiе Свое́.
И упасе́ я́ въ незло́бiи се́рдца сво­его́, и въ ра́зумѣхъ руку́ свое́ю наста́вилъ я́ е́сть.
Псало́мъ Аса́фу.
Бо́же, прiидо́ша язы́цы въ достоя́нiе Твое́, оскверни́ша хра́мъ святы́й Тво́й,
положи́ша Иерусали́мъ я́ко ово́щное храни́лище: положи́ша тру́пiя ра́бъ Тво­и́хъ бра́шно пти́цамъ небе́снымъ, пло́ти преподо́бныхъ Тво­и́хъ звѣре́мъ земны́мъ:
пролiя́ша кро́вь и́хъ я́ко во́ду о́крестъ Иерусали́ма, и не бѣ́ погреба́яй.
Бы́хомъ поноше́нiе сосѣ́домъ на́шымъ, подражне́нiе и поруга́нiе су́щымъ о́крестъ на́съ.
Доко́лѣ, Го́споди, прогнѣ́ваешися до конца́? Разжже́т­ся я́ко о́гнь рве́нiе Твое́?
Пролі́й гнѣ́въ Тво́й на язы́ки незна́ющыя Тебе́, и на ца́р­ст­вiя, я́же и́мене Тво­его́ не при­­зва́ша:
я́ко поядо́ша Иа́кова, и мѣ́сто его́ опустоши́ша.
Не помяни́ на́шихъ беззако́нiй пе́рвыхъ: ско́ро да предваря́тъ ны́ щедро́ты Твоя́, Го́споди, я́ко обнища́хомъ зѣло́.
Помози́ на́мъ, Бо́же, Спаси́телю на́шъ, сла́вы ра́ди и́мене Тво­его́: Го́споди, изба́ви ны́ и очи́сти грѣхи́ на́шя и́мене ра́ди Тво­его́.
Да не когда́ реку́тъ язы́цы: гдѣ́ е́сть Бо́гъ и́хъ? И да увѣ́ст­ся во язы́цѣхъ предъ очи́ма на́шима от­мще́нiе кро́ве ра́бъ Тво­и́хъ пролиты́я.
Да вни́детъ предъ Тя́ воз­дыха́нiе окова́н­ныхъ: по вели́чiю мы́шцы Тво­ея́ снабди́ сы́ны умерщвле́н­ныхъ.
Возда́ждь сосѣ́домъ на́шымъ седмери́цею въ нѣ́дро и́хъ поноше́нiе и́хъ, и́мже поноси́ша Тя́, Го́споди.
Мы́ же лю́дiе Тво­и́ и о́вцы па́жити Тво­ея́ исповѣ́мыся Тебѣ́, Бо́же, во вѣ́къ, въ ро́дъ и ро́дъ воз­вѣсти́мъ хвалу́ Твою́.
Въ коне́цъ, о измѣ́ншихся, свидѣ́нiе Аса́фу, псало́мъ 79.
Пасы́й Изра́иля вонми́: наставля́яй я́ко овча́ Ио́сифа, сѣдя́й на херуви́мѣхъ, яви́ся:
предъ Ефре́момъ и Венiами́номъ и Манассі́емъ воз­дви́гни си́лу Твою́, и прiиди́ во е́же спасти́ на́съ.
Бо́же, обрати́ ны, и просвѣти́ лице́ Твое́, и спасе́мся.
Го́споди Бо́же си́лъ, доко́лѣ гнѣ́ваешися на моли́тву ра́бъ Тво­и́хъ?
Напита́еши на́съ хлѣ́бомъ сле́знымъ, и напо­и́ши на́съ слеза́ми въ мѣ́ру.
Положи́лъ еси́ на́съ въ прерѣка́нiе сосѣ́домъ на́шымъ, и врази́ на́ши подражни́ша ны́.
Го́споди Бо́же си́лъ, обрати́ ны, и просвѣти́ лице́ Твое́, и спасе́мся.
Виногра́дъ изъ Еги́пта прене́слъ еси́: изгна́лъ еси́ язы́ки, и насади́лъ еси́ и́:
путесотвори́лъ еси́ предъ ни́мъ, и насади́лъ еси́ коре́нiя его́, и испо́лни зе́млю.
Покры́ го́ры сѣ́нь его́, и вѣ́твiя его́ ке́дры Бо́жiя:
простре́ ро́зги его́ {своя́} до мо́ря, и да́же до рѣ́къ от­ра́сли его́ {своя́}.
Вску́ю низложи́лъ еси́ опло́тъ его́, и объима́ютъ и́ вси́ мимоходя́щiи путе́мъ?
Озоба́ и́ ве́прь от­ дубра́вы, и уедине́н­ный ди́вiй пояде́ и́.
Бо́же си́лъ, обрати́ся у́бо, и при́зри съ небесе́ и ви́ждь, и посѣти́ виногра́дъ се́й:
и соверши́ и́, его́же насади́ десни́ца Твоя́, и на сы́на человѣ́ческаго, его́же укрепи́лъ еси́ Себѣ́.
Пожже́нъ огне́мъ и раско́панъ: от­ запреще́нiя лица́ Тво­его́ поги́бнутъ.
Да бу́детъ рука́ Твоя́ на му́жа десни́цы Тво­ея́ и на сы́на человѣ́ческаго, его́же укрѣпи́лъ еси́ Себѣ́,
и не от­сту́пимъ от­ Тебе́: оживи́ши ны́, и и́мя Твое́ при­­зове́мъ.
Го́споди Бо́же си́лъ, обрати́ ны, и просвѣти́ лице́ Твое́, и спасе́мся.
Въ коне́цъ, о точи́лѣхъ, псало́мъ Аса́фу.
Ра́дуйтеся Бо́гу помо́щнику на́­шему, воскли́кните Бо́гу Иа́ковлю:
прiими́те псало́мъ и дади́те тимпа́нъ, псалти́рь красе́нъ съ гу́сльми:
воструби́те въ новоме́сячiи трубо́ю, во благознамени́тый де́нь пра́здника ва́­шего:
я́ко повелѣ́нiе Изра́илеви е́сть, и судьба́ Бо́гу Иа́ковлю.
Свидѣ́нiе во Ио́сифѣ положи́ е́, внегда́ изы́ти ему́ от­ земли́ Еги́петскiя: язы́ка, его́же не вѣ́дяше, услы́ша.
Отя́тъ от­ бре́мене хребе́тъ его́: ру́цѣ его́ въ коши́ порабо́тастѣ.
Въ ско́рби при­­зва́лъ Мя́ еси́, и изба́вихъ тя́: услы́шахъ тя́ въ та́йнѣ бу́рнѣ: искуси́хъ тя́ на водѣ́ Прерѣка́нiя.
Слы́шите, лю́дiе Мо­и́, и засвидѣ́тел­ст­вую ва́мъ, Изра́илю, а́ще послу́шаеши Мене́:
не бу́детъ тебѣ́ бо́гъ но́въ, ниже́ поклони́шися бо́гу чужде́му.
А́зъ бо е́смь Госпо́дь Бо́гъ тво́й, изведы́й тя́ от­ земли́ Еги́петскiя: разшири́ уста́ твоя́, и испо́лню я́.
И не послу́шаша лю́дiе Мо­и́ гла́са Мо­его́, и Изра́иль не вня́тъ Ми́:
и от­пусти́хъ я́ по начина́ниемъ серде́цъ и́хъ, по́йдутъ въ начина́нiихъ сво­и́хъ.
А́ще бы́ша лю́дiе Мо­и́ послу́шали Мене́, Изра́иль а́ще бы въ пути́ Моя́ ходи́лъ:
ни о чесо́мже у́бо враги́ его́ смири́лъ бы́хъ, и на оскорбля́ющыя и́хъ воз­ложи́лъ бы́хъ ру́ку Мою́.
Врази́ Госпо́дни солга́ша ему́, и бу́детъ вре́мя и́хъ въ вѣ́къ:
и напита́ и́хъ от­ ту́ка пшени́чна, и от­ ка́мене ме́да насы́ти и́хъ.
Псало́мъ Аса́фу.
Бо́гъ ста́ въ со́нмѣ бого́въ, посредѣ́ же бо́ги разсу́дитъ.
Доко́лѣ су́дите непра́вду, и ли́ца грѣ́шниковъ прiе́млете?
Суди́те си́ру и убо́гу, смире́на и ни́ща оправда́йте:
изми́те ни́ща и убо́га, изъ руки́ грѣ́шничи изба́вите его́.
Не позна́ша, ниже́ уразумѣ́ша, во тмѣ́ хо́дятъ: да подви́жат­ся вся́ основа́нiя земли́.
А́зъ рѣ́хъ: бо́зи есте́, и сы́нове Вы́шняго вси́:
вы́ же я́ко человѣ́цы умира́ете, и я́ко еди́нъ от­ князе́й па́даете.
Воскре́сни́, Бо́же, суди́ земли́: я́ко Ты́ наслѣ́диши во всѣ́хъ язы́цѣхъ.
Пѣ́снь псалма́ Аса́фу.
Бо́же, кто́ уподо́бит­ся Тебѣ́? Не премолчи́, ниже́ укроти́ {ниже́ укроти́ся}, Бо́же:
я́ко се́, врази́ Тво­и́ воз­шумѣ́ша, и ненави́дящiи Тя́ воз­двиго́ша главу́.
На лю́ди Твоя́ лука́вноваша во́лею, и совѣща́ша на святы́я Твоя́.
Рѣ́ша: прiиди́те и потреби́мъ я́ от­ язы́къ, и не помяне́т­ся и́мя Изра́илево ктому́.
Я́ко совѣща́ша единомышле́нiемъ вку́пѣ, на Тя́ завѣ́тъ завѣща́ша:
селе́нiя Идуме́йска и Исма́илите, Моа́въ и Ага́ряне,
Гева́лъ и Аммо́нъ и Амали́къ, иноплеме́н­ницы съ живу́щими въ Ти́рѣ:
и́бо и Ассу́ръ прiи́де съ ни́ми, бы́ша въ заступле́нiе сыново́мъ Ло́товымъ:
сотвори́ и́мъ я́ко Мадiа́му и Сиса́рѣ, я́ко Иави́му въ пото́цѣ Ки́ссовѣ:
потреби́шася во Аендо́рѣ, бы́ша я́ко гно́й земны́й.
Положи́ кня́зи и́хъ я́ко Ори́ва и Зи́ва, и Зеве́а и Салма́на, вся́ кня́зи и́хъ,
и́же рѣ́ша: да наслѣ́димъ себѣ́ святи́лище Бо́жiе.
Бо́же мо́й, положи́ я́ я́ко ко́ло, я́ко тро́сть предъ лице́мъ вѣ́тра.
Я́ко о́гнь попаля́яй дубра́вы, я́ко пла́мень пожига́яй го́ры:
та́ко пожене́ши я́ бу́рею Тво­е́ю, и гнѣ́вомъ Тво­и́мъ смяте́ши я́.
Испо́лни ли́ца и́хъ безче́стiя, и взы́щутъ и́мене Тво­его́, Го́споди.
Да постыдя́т­ся и смяту́т­ся въ вѣ́къ вѣ́ка, и посра́мят­ся и поги́бнутъ.
И да позна́ютъ, я́ко и́мя Тебѣ́ Госпо́дь, Ты́ еди́нъ Вы́шнiй по все́й земли́.
Въ коне́цъ, о точи́лѣхъ, сыно́мъ Коре́овымъ, псало́мъ.
Ко́ль воз­лю́блен­на селе́нiя Твоя́, Го́споди си́лъ.
Жела́етъ и скончава́ет­ся душа́ моя́ во дворы́ Госпо́дни: се́рдце мое́ и пло́ть моя́ воз­ра́довастася о Бо́зѣ жи́вѣ.
И́бо пти́ца обрѣ́те себѣ́ хра́мину, и го́рлица гнѣздо́ себѣ́, идѣ́же положи́тъ птенцы́ своя́, олтари́ Твоя́, Го́споди си́лъ, Царю́ мо́й и Бо́же мо́й.
Блаже́ни живу́щiи въ дому́ Тво­е́мъ: въ вѣ́ки вѣко́въ восхва́лятъ Тя́.
Блаже́нъ му́жъ, ему́же е́сть заступле́нiе его́ у Тебе́: восхожде́нiя въ се́рдцы сво­е́мъ положи́,
во юдо́ль плаче́вную, въ мѣ́сто е́же положи́ {во юдо́ли плаче́внѣй, въ мѣ́стѣ, е́же положи́}: и́бо благослове́нiе да́стъ законополага́яй.
По́йдутъ от­ си́лы въ си́лу: яви́т­ся Бо́гъ бого́въ въ Сiо́нѣ.
Го́споди Бо́же си́лъ, услы́ши моли́тву мою́, внуши́, Бо́же Иа́ковль.
Защи́тниче на́шъ, ви́ждь, Бо́же, и при́зри на лице́ христа́ Тво­его́.
Я́ко лу́чше де́нь еди́нъ во дво́рѣхъ Тво­и́хъ па́че ты́сящъ: изво́лихъ при­­мета́тися въ дому́ Бо́га мо­его́ па́че, не́же жи́ти ми́ въ селе́нiихъ грѣ́шничихъ.
Я́ко ми́лость и и́стину лю́битъ Госпо́дь, Бо́гъ благода́ть и сла́ву да́стъ: Госпо́дь не лиши́тъ благи́хъ ходя́щихъ незло́бiемъ.
Го́споди Бо́же си́лъ, блаже́нъ человѣ́къ упова́яй на Тя́.
Въ коне́цъ, сыно́мъ Коре́овымъ, псало́мъ.
Благоволи́лъ еси́, Го́споди, зе́млю твою́, воз­врати́лъ еси́ плѣ́нъ Иа́ковль.
Оста́вилъ еси́ беззако́нiя люді́й Тво­и́хъ, покры́лъ еси́ вся́ грѣхи́ и́хъ.
Укроти́лъ еси́ ве́сь гнѣ́въ Тво́й, воз­врати́л­ся еси́ от­ гнѣ́ва я́рости Тво­ея́.
Возврати́ на́съ, Бо́же спасе́нiй на́шихъ, и от­врати́ я́рость Твою́ от­ на́съ.
Еда́ во вѣ́ки прогнѣ́ваешися на ны́? Или́ простре́ши гнѣ́въ Тво́й от­ ро́да въ ро́дъ?
Бо́же, Ты́ обра́щься оживи́ши ны́, и лю́дiе Тво­и́ воз­веселя́т­ся о Тебѣ́.
Яви́ на́мъ, Го́споди, ми́лость Твою́, и спасе́нiе Твое́ да́ждь на́мъ.
Услы́шу, что́ рече́тъ о мнѣ́ Госпо́дь Бо́гъ: я́ко рече́тъ ми́ръ на лю́ди Своя́, и на преподо́бныя Своя́, и на обраща́ющыя сердца́ къ Нему́.
Оба́че бли́зъ боя́щихся Его́ спасе́нiе Его́, всели́ти сла́ву въ зе́млю на́шу.
Ми́лость и и́стина срѣто́стѣся, пра́вда и ми́ръ облобыза́стася:
и́стина от­ земли́ воз­сiя́, и пра́вда съ небесе́ при­­ни́че:
и́бо Госпо́дь да́стъ бла́гость, и земля́ на́ша да́стъ пло́дъ сво́й.
Пра́вда предъ Ни́мъ предъи́детъ, и положи́тъ въ пу́ть стопы́ своя́.
Греческий [Greek (Koine)]
συν­έσεως τῷ Ασαφ
προ­σέχετε λαός μου τὸν νόμον μου κλίνατε τὸ οὖς ὑμῶν εἰς τὰ ῥήματα τοῦ στόματός μου
ἀνοίξω ἐν παρα­βολαῖς τὸ στόμα μου φθέγξομαι προ­βλήματα ἀπ᾿ ἀρχῆς
ὅσα ἠκούσαμεν καὶ ἔγνωμεν αὐτὰ καὶ οἱ πατέρες ἡμῶν διηγήσαν­το ἡμῖν
οὐκ ἐκρύβη ἀπο­̀ τῶν τέκνων αὐτῶν εἰς γενεὰν ἑτέραν ἀπαγγέλλον­τες τὰς αἰνέσεις τοῦ κυρίου καὶ τὰς δυναστείας αὐτοῦ καὶ τὰ θαυμάσια αὐτοῦ ἃ ἐποίησεν
καὶ ἀνέστησεν μαρτύριον ἐν Ιακωβ καὶ νόμον ἔθετο ἐν Ισραηλ ὅσα ἐνετείλατο τοῖς πατράσιν ἡμῶν τοῦ γνωρίσαι αὐτὰ τοῖς υἱοῖς αὐτῶν
ὅπως ἂν γνῷ γενεὰ ἑτέρα υἱοὶ οἱ τεχθησόμενοι καὶ ἀναστήσον­ται καὶ ἀπαγγελοῦσιν αὐτὰ τοῖς υἱοῖς αὐτῶν
ἵνα θῶν­ται ἐπι­̀ τὸν θεὸν τὴν ἐλπίδα αὐτῶν καὶ μὴ ἐπι­λάθων­ται τῶν ἔργων τοῦ θεοῦ καὶ τὰς ἐν­τολὰς αὐτοῦ ἐκζητήσουσιν
ἵνα μὴ γένων­ται ὡς οἱ πατέρες αὐτῶν γενεὰ σκολιὰ καὶ παρα­πικραίνουσα γενεά ἥτις οὐ κατηύθυνεν τὴν καρδίαν αὐτῆς καὶ οὐκ ἐπι­στώθη μετὰ τοῦ θεοῦ τὸ πνεῦμα αὐτῆς
υἱοὶ Εφραιμ ἐν­τείνον­τες καὶ βάλλον­τες τόξοις ἐστράφησαν ἐν ἡμέρᾳ πολέμου
οὐκ ἐφύλαξαν τὴν δια­θήκην τοῦ θεοῦ καὶ ἐν τῷ νόμῳ αὐτοῦ οὐκ ἤθελον πορεύ­εσθαι
καὶ ἐπελάθον­το τῶν εὐεργεσιῶν αὐτοῦ καὶ τῶν θαυμασίων αὐτοῦ ὧν ἔδειξεν αὐτοῖς
ἐναν­τίον τῶν πατέρων αὐτῶν ἃ ἐποίησεν θαυμάσια ἐν γῇ Αἰγύπτῳ ἐν πεδίῳ Τάνεως
διέρρηξεν θάλασ­σαν καὶ διήγαγεν αὐτούς ἔστησεν ὕδατα ὡσεὶ ἀσκὸν
καὶ ὡδήγησεν αὐτοὺς ἐν νεφέλῃ ἡμέρας καὶ ὅλην τὴν νύκτα ἐν φωτισμῷ πυρός
διέρρηξεν πέτραν ἐν ἐρήμῳ καὶ ἐπότισεν αὐτοὺς ὡς ἐν ἀβύσ­σῳ πολλῇ
καὶ ἐξήγαγεν ὕδωρ ἐκ πέτρας καὶ κατήγαγεν ὡς ποταμοὺς ὕδατα
καὶ προ­σέθεν­το ἔτι τοῦ ἁμαρτάνειν αὐτῷ παρεπίκραναν τὸν ὕψιστον ἐν ἀνύδρῳ
καὶ ἐξεπείρασαν τὸν θεὸν ἐν ταῖς καρδίαις αὐτῶν τοῦ αἰτῆσαι βρώματα ταῖς ψυχαῖς αὐτῶν
καὶ κατελάλησαν τοῦ θεοῦ καὶ εἶπαν μὴ δυνή­σε­ται ὁ θεὸς ἑτοιμάσαι τράπεζαν ἐν ἐρήμῳ
ἐπεὶ ἐπάταξεν πέτραν καὶ ἐρρύησαν ὕδατα καὶ χείμαρροι κατεκλύσθησαν μὴ καὶ ἄρτον δύναται δοῦναι ἢ ἑτοιμάσαι τράπεζαν τῷ λαῷ αὐτοῦ
δια­̀ τοῦτο ἤκουσεν κύριος καὶ ἀνεβάλετο καὶ πῦρ ἀνήφθη ἐν Ιακωβ καὶ ὀργὴ ἀνέβη ἐπι­̀ τὸν Ισραηλ
ὅτι οὐκ ἐπι­́στευσαν ἐν τῷ θεῷ οὐδὲ ἤλπισαν ἐπι­̀ τὸ σωτήριον αὐτοῦ
καὶ ἐνετείλατο νεφέλαις ὑπεράνωθεν καὶ θύρας οὐρανοῦ ἀνέῳξεν
καὶ ἔβρεξεν αὐτοῖς μαννα φαγεῖν καὶ ἄρτον οὐρανοῦ ἔδωκεν αὐτοῖς
ἄρτον ἀγγέλων ἔφαγεν ἄνθρωπος ἐπι­σιτισμὸν ἀπέστειλεν αὐτοῖς εἰς πλη­σμονήν
ἀπῆρεν νότον ἐξ οὐρανοῦ καὶ ἐπήγαγεν ἐν τῇ δυναστείᾳ αὐτοῦ λίβα
καὶ ἔβρεξεν ἐπ᾿ αὐτοὺς ὡσεὶ χοῦν σάρκας καὶ ὡσεὶ ἄμμον θαλασ­σῶν πετεινὰ πτερωτά
καὶ ἐπέπεσον εἰς μέσον τῆς παρεμβολῆς αὐτῶν κύκλῳ τῶν σκηνωμάτων αὐτῶν
καὶ ἐφάγοσαν καὶ ἐνεπλή­σθησαν σφόδρα καὶ τὴν ἐπι­θυμίαν αὐτῶν ἤνεγκεν αὐτοῖς
οὐκ ἐστερήθησαν ἀπο­̀ τῆς ἐπι­θυμίας αὐτῶν ἔτι τῆς βρώσεως αὐτῶν οὔσης ἐν τῷ στόματι αὐτῶν
καὶ ὀργὴ τοῦ θεοῦ ἀνέβη ἐπ᾿ αὐτοὺς καὶ ἀπέκτεινεν ἐν τοῖς πίοσιν αὐτῶν καὶ τοὺς ἐκλεκτοὺς τοῦ Ισραηλ συν­επόδισεν
ἐν πᾶσιν τούτοις ἥμαρτον ἔτι καὶ οὐκ ἐπι­́στευσαν ἐν τοῖς θαυμασίοις αὐτοῦ
καὶ ἐξέλιπον ἐν ματαιότητι αἱ ἡμέραι αὐτῶν καὶ τὰ ἔτη αὐτῶν μετὰ σπουδῆς
ὅταν ἀπέκτεννεν αὐτούς ἐξεζήτουν αὐτὸν καὶ ἐπέστρεφον καὶ ὤρθριζον προ­̀ς τὸν θεὸν
καὶ ἐμνήσθησαν ὅτι ὁ θεὸς βοηθὸς αὐτῶν ἐστιν καὶ ὁ θεὸς ὁ ὕψιστος λυτρωτὴς αὐτῶν ἐστιν
καὶ ἠπάτησαν αὐτὸν ἐν τῷ στόματι αὐτῶν καὶ τῇ γλώσ­σῃ αὐτῶν ἐψεύ­σαν­το αὐτῷ
ἡ δὲ καρδία αὐτῶν οὐκ εὐθεῖα μετ᾿ αὐτοῦ οὐδὲ ἐπι­στώθησαν ἐν τῇ δια­θήκῃ αὐτοῦ
αὐτὸς δέ ἐστιν οἰκτίρμων καὶ ἱλά­σε­ται ταῖς ἁμαρτίαις αὐτῶν καὶ οὐ δια­φθερεῖ καὶ πλη­θυνεῖ τοῦ ἀπο­στρέψαι τὸν θυμὸν αὐτοῦ καὶ οὐχὶ ἐκκαύσει πᾶσαν τὴν ὀργὴν αὐτοῦ
καὶ ἐμνήσθη ὅτι σάρξ εἰσιν πνεῦμα πορευόμενον καὶ οὐκ ἐπι­στρέφον
ποσάκις παρεπίκραναν αὐτὸν ἐν τῇ ἐρήμῳ παρώργισαν αὐτὸν ἐν γῇ ἀνύδρῳ
καὶ ἐπέστρεψαν καὶ ἐπείρασαν τὸν θεὸν καὶ τὸν ἅγιον τοῦ Ισραηλ παρώξυν­αν
οὐκ ἐμνήσθησαν τῆς χειρὸς αὐτοῦ ἡμέρας ἧς ἐλυτρώσατο αὐτοὺς ἐκ χειρὸς θλίβον­τος
ὡς ἔθετο ἐν Αἰγύπτῳ τὰ σημεῖα αὐτοῦ καὶ τὰ τέρατα αὐτοῦ ἐν πεδίῳ Τάνεως
καὶ μετέστρεψεν εἰς αἷμα τοὺς ποταμοὺς αὐτῶν καὶ τὰ ὀμβρήματα αὐτῶν ὅπως μὴ πίωσιν
ἐξαπέστειλεν εἰς αὐτοὺς κυνόμυιαν καὶ κατέφαγεν αὐτούς καὶ βάτραχον καὶ διέφθειρεν αὐτούς
καὶ ἔδωκεν τῇ ἐρυσίβῃ τὸν καρπὸν αὐτῶν καὶ τοὺς πόνους αὐτῶν τῇ ἀκρίδι
ἀπέκτεινεν ἐν χαλάζῃ τὴν ἄμπελον αὐτῶν καὶ τὰς συκαμίνους αὐτῶν ἐν τῇ πάχνῃ
καὶ παρέδωκεν εἰς χάλαζαν τὰ κτήνη αὐτῶν καὶ τὴν ὕπαρξιν αὐτῶν τῷ πυρί
ἐξαπέστειλεν εἰς αὐτοὺς ὀργὴν θυμοῦ αὐτοῦ θυμὸν καὶ ὀργὴν καὶ θλῖψιν ἀπο­στολὴν δι᾿ ἀγγέλων πονηρῶν
ὡδοποίησεν τρίβον τῇ ὀργῇ αὐτοῦ οὐκ ἐφείσατο ἀπο­̀ θανάτου τῶν ψυχῶν αὐτῶν καὶ τὰ κτήνη αὐτῶν εἰς θάνατον συν­έκλεισεν
καὶ ἐπάταξεν πᾶν πρωτότοκον ἐν Αἰγύπτῳ ἀπαρχὴν τῶν πόνων αὐτῶν ἐν τοῖς σκηνώμασι Χαμ
καὶ ἀπῆρεν ὡς προ­́βατα τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ ἀνήγαγεν αὐτοὺς ὡς ποίμνιον ἐν ἐρήμῳ
καὶ ὡδήγησεν αὐτοὺς ἐν ἐλπίδι καὶ οὐκ ἐδειλίασαν καὶ τοὺς ἐχθροὺς αὐτῶν ἐκάλυψεν θάλασ­σα
καὶ εἰσήγαγεν αὐτοὺς εἰς ὅριον ἁγιάσμα­τος αὐτοῦ ὄρος τοῦτο ὃ ἐκτήσατο ἡ δεξιὰ αὐτοῦ
καὶ ἐξέβαλεν ἀπο­̀ προ­σώπου αὐτῶν ἔθνη καὶ ἐκληροδότησεν αὐτοὺς ἐν σχοινίῳ κληροδοσίας καὶ κατεσκήνωσεν ἐν τοῖς σκηνώμασιν αὐτῶν τὰς φυλὰς τοῦ Ισραηλ
καὶ ἐπείρασαν καὶ παρεπίκραναν τὸν θεὸν τὸν ὕψιστον καὶ τὰ μαρτύρια αὐτοῦ οὐκ ἐφυλάξαν­το
καὶ ἀπέστρεψαν καὶ ἠσυν­θέτησαν καθὼς καὶ οἱ πατέρες αὐτῶν καὶ μετεστράφησαν εἰς τόξον στρεβλὸν
καὶ παρώργισαν αὐτὸν ἐν τοῖς βουνοῖς αὐτῶν καὶ ἐν τοῖς γλυπτοῖς αὐτῶν παρεζήλωσαν αὐτόν
ἤκουσεν ὁ θεὸς καὶ ὑπερεῖδεν καὶ ἐξουδένωσεν σφόδρα τὸν Ισραηλ
καὶ ἀπώσατο τὴν σκηνὴν Σηλωμ σκήνωμα αὐτοῦ οὗ κατεσκήνωσεν ἐν ἀνθρώποις
καὶ παρέδωκεν εἰς αἰχμαλωσίαν τὴν ἰσχὺν αὐτῶν καὶ τὴν καλλονὴν αὐτῶν εἰς χεῖρας ἐχθροῦ
καὶ συν­έκλεισεν εἰς ῥομφαίαν τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ τὴν κληρο­νο­μίαν αὐτοῦ ὑπερεῖδεν
τοὺς νεανίσκους αὐτῶν κατέφαγεν πῦρ καὶ αἱ παρθένοι αὐτῶν οὐκ ἐπενθήθησαν
οἱ ἱερεῖς αὐτῶν ἐν ῥομφαίᾳ ἔπεσαν καὶ αἱ χῆραι αὐτῶν οὐ κλαυσθήσον­ται
καὶ ἐξηγέρθη ὡς ὁ ὑπνῶν κύριος ὡς δυνατὸς κεκραιπαληκὼς ἐξ οἴνου
καὶ ἐπάταξεν τοὺς ἐχθροὺς αὐτοῦ εἰς τὰ ὀπίσω ὄνειδος αἰώνιον ἔδωκεν αὐτοῖς
καὶ ἀπώσατο τὸ σκήνωμα Ιωσηφ καὶ τὴν φυλὴν Εφραιμ οὐκ ἐξελέξατο
καὶ ἐξελέξατο τὴν φυλὴν Ιουδα τὸ ὄρος τὸ Σιων ὃ ἠγάπησεν
καὶ ᾠκοδόμησεν ὡς μονοκερώτων τὸ ἁγίασμα αὐτοῦ ἐν τῇ γῇ ἐθεμελίωσεν αὐτὴν εἰς τὸν αἰῶνα
καὶ ἐξελέξατο Δαυιδ τὸν δοῦλον αὐτοῦ καὶ ἀνέλαβεν αὐτὸν ἐκ τῶν ποιμνίων τῶν προ­βάτων
ἐξόπισθεν τῶν λοχευομένων ἔλαβεν αὐτὸν ποιμαίνειν Ιακωβ τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ Ισραηλ τὴν κληρο­νο­μίαν αὐτοῦ
καὶ ἐποίμανεν αὐτοὺς ἐν τῇ ἀκακίᾳ τῆς καρδίας αὐτοῦ καὶ ἐν ταῖς συν­έσεσι τῶν χειρῶν αὐτοῦ ὡδήγησεν αὐτούς
ψαλμὸς τῷ Ασαφ
ὁ θεός ἤλθοσαν ἔθνη εἰς τὴν κληρο­νο­μίαν σου ἐμίαναν τὸν ναὸν τὸν ἅγιόν σου ἔθεν­το Ιερουσαλημ εἰς ὀπωροφυλάκιον
ἔθεν­το τὰ θνησιμαῖα τῶν δούλων σου βρώματα τοῖς πετεινοῖς τοῦ οὐρανοῦ τὰς σάρκας τῶν ὁσίων σου τοῖς θηρίοις τῆς γῆς
ἐξέχεαν τὸ αἷμα αὐτῶν ὡς ὕδωρ κύκλῳ Ιερουσαλημ καὶ οὐκ ἦν ὁ θάπτων
ἐγενήθημεν ὄνειδος τοῖς γείτοσιν ἡμῶν μυκτηρισμὸς καὶ χλευασμὸς τοῖς κύκλῳ ἡμῶν
ἕως πότε κύριε ὀργισθήσῃ εἰς τέλος ἐκκαυθή­σε­ται ὡς πῦρ ὁ ζῆλός σου
ἔκχεον τὴν ὀργήν σου ἐπι­̀ ἔθνη τὰ μὴ γινώσκον­τά σε καὶ ἐπι­̀ βασιλείας αἳ τὸ ὄνομά σου οὐκ ἐπεκαλέσαν­το
ὅτι κατέφαγον τὸν Ιακωβ καὶ τὸν τόπον αὐτοῦ ἠρήμωσαν
μὴ μνησθῇς ἡμῶν ἀνομιῶν ἀρχαίων ταχὺ προ­κατα­λαβέτωσαν ἡμᾶς οἱ οἰκτιρμοί σου ὅτι ἐπτωχεύ­σαμεν σφόδρα
βοήθησον ἡμῖν ὁ θεὸς ὁ σωτὴρ ἡμῶν ἕνεκα τῆς δόξης τοῦ ὀνόματός σου κύριε ῥῦσαι ἡμᾶς καὶ ἱλάσθητι ταῖς ἁμαρτίαις ἡμῶν ἕνεκα τοῦ ὀνόματός σου
μήποτε εἴπωσιν τὰ ἔθνη ποῦ ἐστιν ὁ θεὸς αὐτῶν καὶ γνωσθήτω ἐν τοῖς ἔθνεσιν ἐνώπιον τῶν ὀφθαλμῶν ἡμῶν ἡ ἐκδίκησις τοῦ αἵμα­τος τῶν δούλων σου τοῦ ἐκκεχυ­μέ­νου
εἰσελθάτω ἐνώπιόν σου ὁ στεναγμὸς τῶν πεπεδημένων κατα­̀ τὴν μεγαλωσύνην τοῦ βραχίονός σου περιποίησαι τοὺς υἱοὺς τῶν τεθανατωμένων
ἀπό­δος τοῖς γείτοσιν ἡμῶν ἑπταπλασίονα εἰς τὸν κόλπον αὐτῶν τὸν ὀνειδισμὸν αὐτῶν ὃν ὠνείδισάν σε κύριε
ἡμεῖς δὲ λαός σου καὶ προ­́βατα τῆς νομῆς σου ἀνθομολογησόμεθά σοι εἰς τὸν αἰῶνα εἰς γενεὰν καὶ γενεὰν ἐξαγγελοῦμεν τὴν αἴνεσίν σου
εἰς τὸ τέλος ὑπὲρ τῶν ἀλλοιωθησομένων μαρτύριον τῷ Ασαφ ψαλμὸς ὑπὲρ τοῦ ᾿Ασ­συρίου
ὁ ποιμαίνων τὸν Ισραηλ προ­́σχες ὁ ὁδηγῶν ὡσεὶ προ­́βατα τὸν Ιωσηφ ὁ καθή­με­νος ἐπι­̀ τῶν χερουβιν ἐμφάνηθι
ἐναν­τίον Εφραιμ καὶ Βενιαμιν καὶ Μανασ­ση ἐξέγειρον τὴν δυναστείαν σου καὶ ἐλθὲ εἰς τὸ σῶσαι ἡμᾶς
ὁ θεός ἐπι­́στρεψον ἡμᾶς καὶ ἐπι­́φανον τὸ προ­́σωπόν σου καὶ σωθησόμεθα
κύριε ὁ θεὸς τῶν δυνάμεων ἕως πότε ὀργίζῃ ἐπι­̀ τὴν προ­σευχὴν τοῦ δούλου σου
ψωμιεῖς ἡμᾶς ἄρτον δακρύων καὶ ποτιεῖς ἡμᾶς ἐν δάκρυσιν ἐν μέτρῳ
ἔθου ἡμᾶς εἰς ἀν­τιλογίαν τοῖς γείτοσιν ἡμῶν καὶ οἱ ἐχθροὶ ἡμῶν ἐμυκτήρισαν ἡμᾶς
κύριε ὁ θεὸς τῶν δυνάμεων ἐπι­́στρεψον ἡμᾶς καὶ ἐπι­́φανον τὸ προ­́σωπόν σου καὶ σωθησόμεθα (δια­́ψαλμα)
ἄμπελον ἐξ Αἰγύπτου μετῆρας ἐξέβαλες ἔθνη καὶ κατεφύτευσας αὐτήν
ὡδοποίησας ἔμπρο­σθεν αὐτῆς καὶ κατεφύτευσας τὰς ῥίζας αὐτῆς καὶ ἐπλή­σθη ἡ γῆ
ἐκάλυψεν ὄρη ἡ σκιὰ αὐτῆς καὶ αἱ ἀναδενδράδες αὐτῆς τὰς κέδρους τοῦ θεοῦ
ἐξέτεινεν τὰ κλήματα αὐτῆς ἕως θαλάσ­σης καὶ ἕως ποταμοῦ τὰς παρα­φυάδας αὐτῆς
ἵνα τί καθεῖλες τὸν φραγμὸν αὐτῆς καὶ τρυγῶσιν αὐτὴν πάν­τες οἱ παρα­πορευόμενοι τὴν ὁδόν
ἐλυμήνατο αὐτὴν σῦς ἐκ δρυμοῦ καὶ μονιὸς ἄγριος κατενεμήσατο αὐτήν
ὁ θεὸς τῶν δυνάμεων ἐπι­́στρεψον δή ἐπι­́βλεψον ἐξ οὐρανοῦ καὶ ἰδὲ καὶ ἐπι­́σκεψαι τὴν ἄμπελον ταύτην
καὶ κατα­́ρτισαι αὐτήν ἣν ἐφύτευσεν ἡ δεξιά σου καὶ ἐπι­̀ υἱὸν ἀνθρώπου ὃν ἐκραταίωσας σεαυτῷ
ἐμπεπυρισμένη πυρὶ καὶ ἀνεσκαμμένη ἀπο­̀ ἐπι­τιμήσεως τοῦ προ­σώπου σου ἀπο­λοῦν­ται
γενηθήτω ἡ χείρ σου ἐπ᾿ ἄνδρα δεξιᾶς σου καὶ ἐπι­̀ υἱὸν ἀνθρώπου ὃν ἐκραταίωσας σεαυτῷ
καὶ οὐ μὴ ἀπο­στῶμεν ἀπο­̀ σοῦ ζωώσεις ἡμᾶς καὶ τὸ ὄνομά σου ἐπι­καλεσόμεθα
κύριε ὁ θεὸς τῶν δυνάμεων ἐπι­́στρεψον ἡμᾶς καὶ ἐπι­́φανον τὸ προ­́σωπόν σου καὶ σωθησόμεθα
εἰς τὸ τέλος ὑπὲρ τῶν ληνῶν τῷ Ασαφ ψαλμός
ἀγαλλιᾶσθε τῷ θεῷ τῷ βοηθῷ ἡμῶν ἀλαλάξατε τῷ θεῷ Ιακωβ
λάβετε ψαλμὸν καὶ δότε τύμπανον ψαλτήριον τερπνὸν μετὰ κιθάρας
σαλπίσατε ἐν νεομηνίᾳ σάλπιγγι ἐν εὐσήμῳ ἡμέρᾳ ἑορτῆς ἡμῶν
ὅτι προ­́σταγμα τῷ Ισραηλ ἐστὶν καὶ κρίμα τῷ θεῷ Ιακωβ
μαρτύριον ἐν τῷ Ιωσηφ ἔθετο αὐτὸν ἐν τῷ ἐξελθεῖν αὐτὸν ἐκ γῆς Αἰγύπτου γλῶσ­σαν ἣν οὐκ ἔγνω ἤκουσεν
ἀπέστησεν ἀπο­̀ ἄρσεων τὸν νῶτον αὐτοῦ αἱ χεῖρες αὐτοῦ ἐν τῷ κοφίνῳ ἐδούλευσαν
ἐν θλίψει ἐπεκαλέσω με καὶ ἐρρυσάμην σε ἐπήκουσά σου ἐν ἀπο­κρύφῳ κατα­ιγίδος ἐδοκίμασά σε ἐπι­̀ ὕδα­τος ἀν­τιλογίας (δια­́ψαλμα)
ἄκουσον λαός μου καὶ δια­μαρτύρομαί σοι Ισραηλ ἐὰν ἀκούσῃς μου
οὐκ ἔσται ἐν σοὶ θεὸς προ­́σφα­τος οὐδὲ προ­σκυνήσεις θεῷ ἀλλοτρίῳ
ἐγὼ γάρ εἰμι κύριος ὁ θεός σου ὁ ἀναγαγών σε ἐκ γῆς Αἰγύπτου πλάτυνον τὸ στόμα σου καὶ πλη­ρώσω αὐτό
καὶ οὐκ ἤκουσεν ὁ λαός μου τῆς φωνῆς μου καὶ Ισραηλ οὐ προ­σέσχεν μοι
καὶ ἐξαπέστειλα αὐτοὺς κατα­̀ τὰ ἐπι­τηδεύ­ματα τῶν καρδιῶν αὐτῶν πορεύ­σον­ται ἐν τοῖς ἐπι­τηδεύ­μασιν αὐτῶν
εἰ ὁ λαός μου ἤκουσέν μου Ισραηλ ταῖς ὁδοῖς μου εἰ ἐπορεύ­θη
ἐν τῷ μηδενὶ ἂν τοὺς ἐχθροὺς αὐτῶν ἐταπείνωσα καὶ ἐπι­̀ τοὺς θλίβον­τας αὐτοὺς ἐπέβαλον τὴν χεῖρά μου
οἱ ἐχθροὶ κυρίου ἐψεύ­σαν­το αὐτῷ καὶ ἔσται ὁ καιρὸς αὐτῶν εἰς τὸν αἰῶνα
καὶ ἐψώμισεν αὐτοὺς ἐκ στέα­τος πυροῦ καὶ ἐκ πέτρας μέλι ἐχόρτασεν αὐτούς
ψαλμὸς τῷ Ασαφ
ὁ θεὸς ἔστη ἐν συν­αγωγῇ θεῶν ἐν μέσῳ δὲ θεοὺς δια­κρίνει
ἕως πότε κρίνετε ἀδικίαν καὶ προ­́σωπα ἁμαρτωλῶν λαμβάνετε (δια­́ψαλμα)
κρίνατε ὀρφανὸν καὶ πτωχόν ταπεινὸν καὶ πένητα δικαιώσατε
ἐξέλεσθε πένητα καὶ πτωχόν ἐκ χειρὸς ἁμαρτωλοῦ ῥύσασθε
οὐκ ἔγνωσαν οὐδὲ συν­ῆκαν ἐν σκότει δια­πορεύ­ον­ται σαλευθήσον­ται πάν­τα τὰ θεμέλια τῆς γῆς
ἐγὼ εἶπα θεοί ἐστε καὶ υἱοὶ ὑψίστου πάν­τες
ὑμεῖς δὲ ὡς ἄνθρωποι ἀπο­θνῄσκετε καὶ ὡς εἷς τῶν ἀρχόν­των πίπτετε
ἀνάστα ὁ θεός κρῖνον τὴν γῆν ὅτι σὺ κατα­κληρο­νο­μήσεις ἐν πᾶσιν τοῖς ἔθνεσιν
ᾠδὴ ψαλμοῦ τῷ Ασαφ
ὁ θεός τίς ὁμοιωθή­σε­ταί σοι μὴ σιγήσῃς μηδὲ κατα­πραΰνῃς ὁ θεός
ὅτι ἰδοὺ οἱ ἐχθροί σου ἤχησαν καὶ οἱ μισοῦν­τές σε ἦραν κεφαλήν
ἐπι­̀ τὸν λαόν σου κατεπανουργεύ­σαν­το γνώμην καὶ ἐβουλεύ­σαν­το κατα­̀ τῶν ἁγίων σου
εἶπαν δεῦτε καὶ ἐξολεθρεύ­σωμεν αὐτοὺς ἐξ ἔθνους καὶ οὐ μὴ μνησθῇ τὸ ὄνομα Ισραηλ ἔτι
ὅτι ἐβουλεύ­σαν­το ἐν ὁμονοίᾳ ἐπι­̀ τὸ αὐτό κατα­̀ σοῦ δια­θήκην διέθεν­το
τὰ σκηνώματα τῶν Ιδουμαίων καὶ οἱ Ισμαηλῖται Μωαβ καὶ οἱ Αγαρηνοί
Γεβαλ καὶ Αμμων καὶ Αμαληκ καὶ ἀλλόφυλοι μετὰ τῶν κατοικούν­των Τύρον
καὶ γὰρ καὶ Ασ­σουρ συμπαρεγένετο μετ᾿ αὐτῶν ἐγενήθησαν εἰς ἀν­τίλημψιν τοῖς υἱοῖς Λωτ (δια­́ψαλμα)
ποίησον αὐτοῖς ὡς τῇ Μαδια­μ καὶ τῷ Σισαρα ὡς ὁ Ιαβιν ἐν τῷ χειμάρρῳ Κισων
ἐξωλεθρεύ­θησαν ἐν Αενδωρ ἐγενήθησαν ὡσεὶ κόπρο­ς τῇ γῇ
θοῦ τοὺς ἄρχον­τας αὐτῶν ὡς τὸν Ωρηβ καὶ Ζηβ καὶ Ζεβεε καὶ Σαλμανα πάν­τας τοὺς ἄρχον­τας αὐτῶν
οἵτινες εἶπαν κληρο­νο­μήσωμεν ἑαυτοῖς τὸ ἁγιαστήριον τοῦ θεοῦ
ὁ θεός μου θοῦ αὐτοὺς ὡς τροχόν ὡς καλάμην κατα­̀ προ­́σωπον ἀνέμου
ὡσεὶ πῦρ ὃ δια­φλέξει δρυμόν ὡς εἰ φλὸξ κατα­καύσαι ὄρη
οὕτως κατα­διώξεις αὐτοὺς ἐν τῇ κατα­ιγίδι σου καὶ ἐν τῇ ὀργῇ σου ταράξεις αὐτούς
πλή­ρωσον τὰ προ­́σωπα αὐτῶν ἀτιμίας καὶ ζητήσουσιν τὸ ὄνομά σου κύριε
αἰσχυνθήτωσαν καὶ ταραχθήτωσαν εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος καὶ ἐν­τραπήτωσαν καὶ ἀπο­λέσθωσαν
καὶ γνώτωσαν ὅτι ὄνομά σοι κύριος σὺ μόνος ὕψιστος ἐπι­̀ πᾶσαν τὴν γῆν
εἰς τὸ τέλος ὑπὲρ τῶν ληνῶν τοῖς υἱοῖς Κορε ψαλμός
ὡς ἀγαπητὰ τὰ σκηνώματά σου κύριε τῶν δυνάμεων
ἐπι­ποθεῖ καὶ ἐκλείπει ἡ ψυχή μου εἰς τὰς αὐλὰς τοῦ κυρίου ἡ καρδία μου καὶ ἡ σάρξ μου ἠγαλλιάσαν­το ἐπι­̀ θεὸν ζῶν­τα
καὶ γὰρ στρουθίον εὗρεν ἑαυτῷ οἰκίαν καὶ τρυγὼν νοσ­σιὰν ἑαυτῇ οὗ θήσει τὰ νοσ­σία αὐτῆς τὰ θυσιαστήριά σου κύριε τῶν δυνάμεων ὁ βασιλεύς μου καὶ ὁ θεός μου
μακάριοι οἱ κατοικοῦν­τες ἐν τῷ οἴκῳ σου εἰς τοὺς αἰῶνας τῶν αἰώνων αἰνέσουσίν σε (δια­́ψαλμα)
μακάριος ἀνήρ οὗ ἐστιν ἡ ἀν­τίλημψις αὐτοῦ παρα­̀ σοῦ κύριε ἀναβάσεις ἐν τῇ καρδίᾳ αὐτοῦ διέθετο
ἐν τῇ κοιλάδι τοῦ κλαυθμῶνος εἰς τόπον ὃν ἔθετο καὶ γὰρ εὐλογίας δώσει ὁ νομοθετῶν
πορεύ­σον­ται ἐκ δυνάμεως εἰς δύναμιν ὀφθή­σε­ται ὁ θεὸς τῶν θεῶν ἐν Σιων
κύριε ὁ θεὸς τῶν δυνάμεων εἰσάκουσον τῆς προ­σευχῆς μου ἐνώτισαι ὁ θεὸς Ιακωβ (δια­́ψαλμα)
ὑπερασπιστὰ ἡμῶν ἰδέ ὁ θεός καὶ ἐπι­́βλεψον ἐπι­̀ τὸ προ­́σωπον τοῦ χριστοῦ σου
ὅτι κρείσ­σων ἡμέρα μία ἐν ταῖς αὐλαῖς σου ὑπὲρ χιλιάδας ἐξελεξάμην παρα­ρριπτεῖσθαι ἐν τῷ οἴκῳ τοῦ θεοῦ μᾶλλον ἢ οἰκεῖν ἐν σκηνώμασιν ἁμαρτωλῶν
ὅτι ἔλεον καὶ ἀλήθειαν ἀγαπᾷ κύριος ὁ θεός χάριν καὶ δόξαν δώσει κύριος οὐ στερήσει τὰ ἀγαθὰ τοὺς πορευο­μέ­νους ἐν ἀκακίᾳ
κύριε τῶν δυνάμεων μακάριος ἄνθρωπος ὁ ἐλπίζων ἐπι­̀ σέ
εἰς τὸ τέλος τοῖς υἱοῖς Κορε ψαλμός
εὐδόκησας κύριε τὴν γῆν σου ἀπέστρεψας τὴν αἰχμαλωσίαν Ιακωβ
ἀφῆκας τὰς ἀνομίας τῷ λαῷ σου ἐκάλυψας πάσας τὰς ἁμαρτίας αὐτῶν (δια­́ψαλμα)
κατέπαυσας πᾶσαν τὴν ὀργήν σου ἀπέστρεψας ἀπο­̀ ὀργῆς θυμοῦ σου
ἐπι­́στρεψον ἡμᾶς ὁ θεὸς τῶν σωτηρίων ἡμῶν καὶ ἀπό­στρεψον τὸν θυμόν σου ἀφ᾿ ἡμῶν
μὴ εἰς τὸν αἰῶνα ὀργισθήσῃ ἡμῖν ἢ δια­τενεῖς τὴν ὀργήν σου ἀπο­̀ γενεᾶς εἰς γενεάν
ὁ θεός σὺ ἐπι­στρέψας ζωώσεις ἡμᾶς καὶ ὁ λαός σου εὐφρανθή­σε­ται ἐπι­̀ σοί
δεῖξον ἡμῖν κύριε τὸ ἔλεός σου καὶ τὸ σωτήριόν σου δῴης ἡμῖν
ἀκούσομαι τί λαλήσει ἐν ἐμοὶ κύριος ὁ θεός ὅτι λαλήσει εἰρήνην ἐπι­̀ τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ ἐπι­̀ τοὺς ὁσίους αὐτοῦ καὶ ἐπι­̀ τοὺς ἐπι­στρέφον­τας προ­̀ς αὐτὸν καρδίαν
πλη­̀ν ἐγγὺς τῶν φοβουμένων αὐτὸν τὸ σωτήριον αὐτοῦ τοῦ κατα­σκηνῶσαι δόξαν ἐν τῇ γῇ ἡμῶν
ἔλεος καὶ ἀλήθεια συν­ήν­τησαν δικαιοσύνη καὶ εἰρήνη κατεφίλησαν
ἀλήθεια ἐκ τῆς γῆς ἀνέτειλεν καὶ δικαιοσύνη ἐκ τοῦ οὐρανοῦ διέκυψεν
καὶ γὰρ ὁ κύριος δώσει χρηστότητα καὶ ἡ γῆ ἡμῶν δώσει τὸν καρπὸν αὐτῆς
δικαιοσύνη ἐναν­τίον αὐτοῦ προ­πορεύ­­σε­ται καὶ θήσει εἰς ὁδὸν τὰ δια­βήματα αὐτοῦ
Украинский (Огієнко)
78:1 Пісня навчальна Асафова.
Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
78:2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів́я я висловлю!
78:3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,
78:4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
78:5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
78:6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.
78:7 і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
78:8 і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
78:9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
78:10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
78:11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
78:12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
78:13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
78:14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
78:15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
78:16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
78:17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
78:18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
78:19 і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?
78:20 Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки!
Чи Він зможе також дати хліба?
Чи Він наготує м́ясива народові Своєму?
78:21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,
78:22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
78:23 А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,
78:24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:
78:25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
78:26 Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,
78:27 і дощем на них м́ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
78:28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.
78:29 і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!
78:30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
78:31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив…
78:32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,
78:33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.
78:34 Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,
78:35 і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.
78:36 і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
78:37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті…
78:38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
78:39 і Він пам́ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
78:40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
78:41 і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,
78:42 вони не пам́ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
78:43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,
78:44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили…
78:45 Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.
78:46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.
78:47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.
78:48 і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.
78:49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
78:50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
78:51 і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
78:52 і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
78:53 і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
78:54 і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
78:55 і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.
78:56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
78:57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
78:58 і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
78:59 Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,
78:60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
78:61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога…
78:62 і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
78:63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
78:64 його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.
78:65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
78:66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!
78:67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
78:68 а вибрав Собі плем́я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
78:69 і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
78:70 і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
78:71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,
78:72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!
79:1 Псалом Асафів.
Боже, погани ввійшли до спадку Твого, занечистили храм Твій святий, Єрусалим на руїни змінили!
79:2 Рабів Твоїх трупи вони віддали на поживу для птаства небесного, тіло Твоїх богобійних звірині земній…
79:3 Вони розливали їхню кров, немов воду, в околицях Єрусалиму, і не було погребальників!…
79:4 Ми стали за ганьбу для наших сусідів, за наругу та посміх для наших околиць…
79:5 Аж доки, о Господи, гніватись будеш назавжди, доки буде палати Твій гнів, як огонь?
79:6 Вилий Свій гнів на людей, що Тебе не пізнали, і на царства, що Ймення Твого не кличуть,
79:7 бо вони з́їли Якова, а мешкання його опустошили!
79:8 Не пам́ятай гріхів предківських нам, нехай попередить нас скоро Твоє милосердя, бо ми зовсім ослабли!…
79:9 Поможи нам, Боже нашого спасіння, ради слави Ймення Твого, і збережи нас, і прости наші гріхи ради Ймення Свого!
79:10 Чого будуть казати погани: Де їхній Бог?
Нехай в наших очах між народами стане відомою помста за пролиту кров Твоїх рабів,
79:11 нехай перед лице Твоє дійде стогін в́язня!
За великістю сили рамена Твого збережи на смерть прирокованих!
79:12 А нашим сусідам верни семикратно на лоно їхнє їхню наругу, якою Тебе зневажали, о Господи!
79:13 А ми, Твій народ і отара Твого пасовиська, будем дякувати Тобі вічно, будем оповідати про славу Твою з роду в рід!
80:1 Для дириґетна хору.
На «Лілеї».
Свідоцтво.
Псалом Асафів.
80:2 Пастирю ізраїлів, послухай же, Ти, що провадиш, немов ту отару, Йосипа, що на Херувимах сидиш, появися
80:3 перед обличчям Єфрема, і Веніямина, і Манасії!
Пробуди Свою силу, і прийди, щоб спасти нас!
80:4 Боже, приверни нас, і хай засяє обличчя Твоє, й ми спасемось!
80:5 Господи, Боже Саваоте, доки будеш Ти гніватися на молитву народу Свого?
80:6 Ти вчинив був, що їли вони слізний хліб, і їх напоїв Ти сльозами великої міри…
80:7 Ти нас положив суперечкою нашим сусідам, і насміхаються з нас неприятелі наші…
80:8 Боже Саваоте, приверни нас, і хай засяє обличчя Твоє, й ми спасемось!
80:9 Виноградину Ти переніс із Єгипту, Ти вигнав народи й її посадив,
80:10 Ти випорожнив перед нею, і закоренила коріння своє, й переповнила край,
80:11 гори покрилися тінню її, а віття її Божі кедри,
80:12 аж до моря галузки її посилаєш, а парості її до ріки!
80:13 Але нащо вилім зробив Ти в горожі її, і всі нищать її, хто проходить дорогою?
80:14 Гризе її вепр лісовий, і звірина польова виїдає її!
80:15 Боже Саваоте, вернися ж, споглянь із небес і побач, і відвідай цього виноградника,
80:16 і охорони його, якого насадила правиця Твоя, і галузку, яку Ти для Себе зміцнив!
80:17 В огні виноградина спалена, відтята, гинуть від свару обличчя Твого,
80:18 нехай буде рука Твоя над мужем Твоєї правиці, на людському сині, якого зміцнив Ти Собі!
80:19 А ми не відступимо від Тебе, Ти нас оживиш, і ми будемо ім́я Твоє кликати!
80:20 Господи, Боже Саваоте, приверни нас, і хай засяє обличчя Твоє, й ми спасемось!
81:1 Для дириґетна хору.
На ґітійськім знарядді.
Асафів.
81:2 Співайте Богові, нашій твердині, покликуйте Богові Якова,
81:3 заспівайте пісню, і заграйте на бубні, на цитрі приємній із гуслами,
81:4 засурміть у сурму в новомісяччя, на повні в день нашого свята,
81:5 бо це право ізраїлеві, Закон Бога Якова!
81:6 На свідчення в Йосипі Він учинив його, як пішов був на землю єгипетську.
Почув був там мову, якої не знав:
81:7 Рамена його Я звільнив з тягару, від коша його руки звільнились.
81:8 Ти був кликав у недолі, й я видер тебе, Я відповідаю тобі в укритті громовім, Я випробував був тебе над водою Мериви.
Села.
81:9 Слухай же ти, Мій народе, і хай Я засвідчу тобі, о ізраїлю, коли б ти послухав Мене:
81:10 нехай бога чужого у тебе не буде, і не кланяйся богу сторонньому!
81:11 Я Господь, Бог твій, що з краю єгипетського тебе вивів, відчини свої уста і Я їх наповню!
81:12 Але Мій народ не послухався був Мого голосу, не згодився зо Мною ізраїль,
81:13 і Я їх пустив ради впертости їхнього серця, нехай вони йдуть за своїми порадами!
81:14 Коли б Мій народ був послухав Мене, коли б був ізраїль ходив по дорогах Моїх,
81:15 ще мало і Я похилив би був їхніх ворогів, і руку Свою повернув би був Я на противників їхніх!
81:16 Ненависники Господа йому б покорились, і був би навіки їхній час,
81:17 і Я жиром пшениці його годував би, і медом із скелі тебе б насищав!
82:1 Псалом Асафів.
Бог на Божім зібранні стоїть, серед богів Він судить:
82:2 Аж доки ви будете несправедливо судити, і доки будете ви підіймати обличчя безбожних?
Села.
82:3 Розсудіте нужденного та сироту, оправдайте убогого та бідаря,
82:4 порятуйте нужденного та бідака, збережіть з руки несправедливих!
82:5 Не пізнали та не зрозуміли, у темряві ходять вони…
Всі основи землі захитались…
82:6 Я сказав був: Ви боги, і сини ви Всевишнього всі,
82:7 та однак повмираєте ви, як людина, і попадаєте, як кожен із вельмож.
82:8 Устань же, о Боже, та землю суди, бо у владі Твоїй всі народи!
83:1 Пісня.
Псалом Асафів.
83:2 Боже, не будь мовчазним, не мовчи, і не будь Ти спокійним, о Боже,
83:3 бо ось зашуміли Твої вороги, а Твої ненависники голови попідіймали!
83:4 Вони проти народу Твого хитрий задум видумують, і нараджуються проти тих, кого Ти бережеш!
83:5 Вони кажуть: Ходіть но, та знищимо їх з-між народів, і згадуватись більш не буде імення ізраїля!
83:6 Бо вони однодушно нарадилися, проти Тебе умови складають,
83:7 намети Едома й ізмаїльтян, Моав та агаряни,
83:8 Ґевал і Аммон, і Амалик, Филистея з мешканцями Тиру.
83:9 і Ашшур поєднався був з ними, вони синам Лотовим стали раменом.
Села.
83:10 Зроби їм, як Мідіянові, як Сісері, як Явінові в долині Кішон,
83:11 при Ен-Дорі вони були знищені, стали погноєм землі!
83:12 Поклади їх та їхніх вельмож, як Орева, й як Зеева, й як Зеваха, й як Цалмунну, усіх їхніх князів,
83:13 що казали були: Візьмімо на спадок для себе помешкання Боже!
83:14 Боже мій, бодай стали вони, немов порох у вихрі, як солома на вітрі!
83:15 Як огонь палить ліс, й як запалює полум́я гори,
83:16 так Ти їх пожени Своїм вихром, і настраш Своєю бурею!
83:17 Наповни обличчя їхнє соромом, і хай шукають вони Твоє Ймення, о Господи!
83:18 Нехай будуть вони засоромлені, й завжди хай будуть настрашені, і хай застидаються, й хай вони згинуть!
83:19 і нехай вони знають, що Ти, Твоє Ймення Господь, Сам Ти, Всевишній, на цілій землі!
84:1 Для дириґетна хору.
На ґітійськомім знарядді.
Синів Кореєвих.
Псалом.
84:2 Які любі оселі Твої, Господи Саваоте!
84:3 Затужена та омліває душа моя за подвір́ями Господа, моє серце та тіло моє линуть до Бога Живого!
84:4 і пташка знаходить домівку, і кубло собі ластівка, де кладе пташенята свої, при жертівниках Твоїх, Господи Саваоте, Царю мій і Боже мій!
84:5 Блаженні, хто мешкає в домі Твоїм, вони будуть повіки хвалити Тебе!
Села.
84:6 Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе,
84:7 ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, і дощ ранній дає благословення!
84:8 Вони ходять від сили до сили, і показуються перед Богом у Сіоні.
84:9 Господи, Боже Саваоте, послухай молитву мою, почуй, Боже Яковів!
Села.
84:10 Щите наш, поглянь же, о Боже, і придивись до обличчя Свого помазанця!
84:11 Ліпший бо день на подвір́ях Твоїх, аніж тисяча в іншому місці, я б вибрав сидіти при порозі дому Бога мого, аніж жити в наметах безбожности!
84:12 Бо сонце та щит Господь, Бог!
Господь дає милість та славу, добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить.
84:13 Господи Саваоте, блаженна людина, що на Тебе надіється!
85:1 Для дириґетна хору.
Синів Кореєвих.
Псалом.
85:2 Ти вподобав Собі Свою землю, о Господи, долю Якову Ти повернув,
85:3 Ти провину народу Свого простив, увесь гріх їхній покрив!
Села.
85:4 Ти гнів Свій увесь занехав, Ти повстримав Свій гнів від палючої лютости!
85:5 Поверни нас до Себе, о Боже нашого спасіння, а Свій гнів проти нас поторощ!
85:6 Чи навіки Ти гніватись будеш на нас, і протягнеш Свій гнів з роду в рід?
85:7 Отож, Ти оживиш нас знову, і буде радіти народ Твій Тобою!
85:8 Покажи нам, о Господи, милість Свою, і подай нам спасіння Своє,
85:9 нехай я почую, що каже Бог, Господь, бо говорить Він Мир!
народові Своєму й Своїм святим, і нехай до безумства вони не вертаються!
85:10 Справді, спасіння Його близьке тим, хто боїться Його, щоб слава Його була в нашій землі.
85:11 Милість та правда спіткаються, справедливість та мир поцілуються,
85:12 правда з землі виростає, а справедливість із небес визирає.
85:13 і Господь дасть добро, а земля наша дасть урожай свій.
85:14 Справедливість ходитиме перед обличчям Його, і кроки свої на дорогу поставить.
Суруди таълимии Ософ. Эй қавми ман, таълими маро бишнавед, гӯши худро сӯи суханони даҳонам хам кунед.
Даҳонамро ба масал мекушоям, чистонҳои суханҳои пӯшидаи замони куҳанро баён менамоям.
Он чи шунидаем ва донистаем, ва падарони мо ба мо ҳикоя кардаанд,
Аз фарзандони онҳо пинҳон нахоҳем дошт: ҳамду санои Парвардигорро, ва қуввати Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки Ӯ кардааст, ба насли оянда ҳикоя хоҳем кард.
Шаҳодате Гувоҳие дар Яъқуб барпо кард, ва қонуне дар Исроил муқаррар намуд, ва ба падарони мо фармуд, ки онҳоро ба фарзандони худ маълум кунанд,
То ки насли оянда, фарзандоне ки зода хоҳанд шуд, бидонанд, ва бархезанду ба фарзандони худ ҳикоя кунанд;
Ва ба Худо таваккал намоянд, ва корҳои Худоро фаромӯш накунанд, ва фармудаҳои Ӯро нигоҳ доранд;
Ва монанди падарони худ насли саркаш ва исёнгар нашаванд, насле ки ростдил набуданд, ва рӯҳашон ба Худо вафодор набуд.
Банӣ Эфроим, ки мусаллаҳ ва камондор буданд, дар рӯзи ҷанг ақиб гаштанд;
Паймони Худоро нигоҳ надоштанд, ва аз рафтан бо роҳи шариат қонуни Ӯ саркашӣ карданд;
Ва корномаҳои Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки ба онҳо нишон дод, фаромӯш карданд.
Дар пеши назари падарони онҳо Ӯ дар замини Миср, дар саҳрои Сӯан корҳои аҷоиб кард.
Баҳрро аз ҳам ҷудо кард, ва онҳоро гузаронд, ва обҳоро мисли деворе барқарор намуд.
Ва рӯзона онҳоро бо абр бурд, ва тамоми шаб бо нури оташ.
Дар биёбон кӯҳпораҳоро шикоф кард, ва онҳоро гӯё аз обҳои азим нӯшонид.
Ва аз сахра кӯҳпора селобҳоро берун овард, ва обҳоро мисли дарёҳо ҷорӣ кард.
Ва боз пеши Ӯ хато карданд, ба Баландмақом дар биёбон беитоатӣ карданд.
Ва Худоро дар дили худ озмуда, мувофиқи ба хости нафси аз боиси барои баднафсии худ хӯрок хостанд.
Ва бар зидди Худо сухан ронда, гуфтанд: «Оё Худо дар биёбон дастархон ороста метавонад?
Инак, кӯҳпораро зад, ва обҳо ҷорӣ шуданд, ва ҷӯйборҳо равон шуданд. Оё нон ҳам дода метавонад? Оё барои қавми Худ гӯшт омода муҳайё карда метавонад?»
Парвардигор инро шунида, ба хашм омад, ва оташ бар Яъқуб даргирифт, ва ғазаб бар Исроил аланга зад.
Зеро ки ба Худо бовар накарданд, ва ба наҷоти Ӯ таваккал накарданд.
Ва абрҳоро аз боло фармуд, ва дарҳои осмонро воз кард,
Ва маннро бар онҳо боронид, то бихӯранд, ва нони осмонро ба онҳо ато кард.
Одамизод нони фариштаҳоро бихӯрд; Ӯ тӯша барои онҳо фиристод, ки сер шаванд.
Боди шарқиро дар осмон вазонид, ва бо қуввати Худ боди ҷанубиро бархезонид.
Ва бар онҳо гӯштро мисли чанге боронид, ва мурғони болдорро мисли реги баҳр.
Ва дар миёни бошишгоҳи онҳо, дар қарибии манзилҳошон фурӯ овард.
Ва хӯрданд ва хеле сер шуданд; ва мувофиқи нафсашон баднафсияшон ба онҳо дод.
Аз нафсшон баднафсияшон даст накашиданд; ҳанӯз хӯрокашон дар даҳонашон буд,
Ва ғазаби Худо бар онҳо аланга зад, ва фарбеҳони онҳоро бикушт, ва ҷавонони Исроилро нест кард.
Бо вуҷуди ин боз хато карданд, ва ба корҳои аҷоиби Ӯ бовар накарданд.
Ва рӯзҳои онҳоро дар оворагардӣ, ва солҳошонро дар тарсу ҳарос нобуд кард.
Вақте ки онҳоро мекушт, талабгори Ӯ мешуданд, ва бозгашт намуда, Худоро меҷустанд.
Ва ба ёд меоварданд, ки Худо кӯҳпораи онҳост, ва Худои Баландмақом раҳокунандаи онҳост.
Ва бо даҳони худ пеши Ӯ хушомад мезаданд, ва бо забони худ ба Ӯ дурӯғ мегуфтанд,
Аммо дилашон бо Ӯ рост набуд, ва ба паймони Ӯ вафодор набуданд.
Валекин Ӯ, ки раҳмдил аст, гуноҳашонро пӯшонда, онҳоро нест намекард, балки борҳо хашми Худро боздошта, тамоми ғазаби Худро барнаангехтааст.
Ва дар хотир дорад, ки онҳо ҷисманд башаранд, боде ҳастанд, ки меравад ва гашта намеояд.
Чандин бор дар биёбон Ӯро ба хашм оварданд, дар бодия Ӯро оташин карданд.
Ва гашта-баргашта Худоро озмуданд, ва Поки Исроилро хорӣ доданд.
Дасти Ӯро дар хотир надоштанд, ва рӯзеро, ки аз тангӣ онҳоро раҳо кард,
Яъне дар Миср аломатҳои Худро, ва дар саҳрои Сӯан мӯҷизаҳои Худро нишон дод:
Ва дарёҳои онҳоро, ва селобҳои онҳоро ба хун табдил дод, то ки нӯшида натавонанд.
Бар онҳо ҳашаротро фиристод, ки онҳоро газиданд; ғукҳоро низ, ки онҳоро нобуд карданд.
Ҳосилоти онҳоро ба кирм дод, ва меҳнати онҳоро ба малах.
Токзори онҳоро бо жола кушт, ва дарахтони анҷири тутанҷири онҳоро бо яхча.
Чорвои онҳоро ба жола супурд, ва рамаҳои онҳоро ба шӯълаҳои оташак оташ.
Бар онҳо оташи хашми Худро равона кард: қаҳр, ва ғазаб, ва мусибатро тангиро бо фиристодани қосидони бад фариштагони бад.
Роҳе барои ғазаби Худ сохта, ҷони онҳоро аз марг нигоҳ надошт, балки ҳаёташонро ба вабо супурд.
Ва ҳамаи нахустзодагонро дар Миср зарба зад, ибтидои қувватро дар хаймаҳои Ҳом.
Ва қавми Худро мисли гӯсфандон бурд; ва онҳоро мисли рамае дар биёбон роҳбарӣ мекард.
Ва онҳоро дар осудагӣ роҳнамун кард роҳнамоӣ менамуд, то ки ҳаросон нашаванд; ва душманони онҳоро баҳр дар худ ниҳон кард.
Ва онҳоро ба ҳудуди поки Худ овард, ба кӯҳе ки дасти рости Ӯ пайдо карда буд.
Ва халқҳоро аз пеши онҳо бадар ронд, ва меросро барояшон бо ресмон тақсим намуд, ва дар хаймаҳошон сибтҳои Исроилро сокин кард.
Вале боз Худои Боломақомро озмуданду ба хашм оварданд, ва гувоҳиҳои Ӯро риоя накарданд.
Ва ақиб гашта, мисли падарони худ хиёнат карданд, мисли камони хатокунанда каҷ рафтанд дурӯғин.
Ва дар теппаҳои худ Ӯро хашмгин карданд, ва бо бутҳои худ рашки Ӯро оварданд.
Худо шунида, ба хашм омад, ва аз Исроил хеле нафрат кард.
Ва манзили Шилӯро тарк кард, яъне хаймаеро, ки дар миёни одамон дошт.
Ва қуввати Худро ба асирӣ дод, ва ҷалолати Худро ба дасти душман.
Ва халқи Худро ба шамшер таслим кард, ва аз мероси Худ хашмгин шуд ба хашм омад.
Ҷавонони вайро оташ хӯрд, ва ба духтарони вай сурудҳои никоҳ намехонданд.
Коҳинони вай дар ҷанг афтоданд, ва бевазанони вай гиря намекарданд.
Ва Худованд, мисли он ки дар хоб бошад, бедор шуд, мисли паҳлавоне ки аз май хурӯш мекунад,
Ва душманони вайро зарба зада, пас гардонд, ба нанги ҷовидона онҳоро гирифтор кард.
Ва аз хаймаи Юсуф нафрат кард, ва сибти Эфроимро интихоб накард,
Балки сибти Яҳудоро баргузид, яъне кӯҳи Сионро, ки дӯст медошт.
Ва покгоҳи Худро мисли афрозҳо осмонҳо бино кард, мисли замине ки бунёди онро Ӯ ҷовидона барои ҳамеша доимӣ ниҳодааст.
Ва бандаи Худ Довудро баргузид, ва ӯро аз оғилҳои гӯсфандон гирифт;
Аз пеши мешҳои ширдеҳ ӯро овард, то ки қавми Ӯ – Яъқубро, ва мероси Ӯ – Исроилро чӯпонӣ кунад.
Ва ӯ онҳоро бо дили софи худ чӯпонӣ кард, ва бо хиради маҳорати кафҳои худ роҳнамун кард роҳнамоӣ намуд.

Таронаи Ософ. Худ оё! Халқҳо ба мероси Ту даромаданд, қасри поки Туро ҳаром карданд, Уршалимро ба харобазор табдил доданд.
Лошаҳои бандагони Туро ба мурғони ҳаво барои хӯрок партофтанд, ва гӯшти порсоёни Туро ба ҳайвонҳои замин.
Хуни онҳоро мисли об гирдогирди Уршалим рехтанд, ва касе набуд, ки онҳоро ба хок супорад.
Назди ҳамсоягони худ нангин шудем, аз ҷониби атрофиёнамон масхара ва бадном беобрӯ шудаем хандахариш ва масхара назди атрофиёни мо.
То ба кай, эй Парвардигор, доим ғазабнок хоҳӣ буд? Ва рашки Ту мисли оташ аланга хоҳад зад?
Ғазаби Худро бар халқҳое бирез, ки Туро намешиносанд, ва бар мамлакатҳое ки номи Туро намехонанд.
Зеро ки Яъқубро хӯрдаанд, ва манзили ӯро хароб кардаанд.
Гуноҳҳои ниёгонро аҷдодро ба мо хотирнишон накун; бигзор марҳаматҳои Ту ба зудӣ моро пешвоз гиранд, зеро ки бисёр ба пастӣ хорӣ афтодаем.
Эй Худои наҷоти мо, ба хотири ҷалоли номи Худ ба мо ёрӣ мадад расон ва моро халосӣ деҳ, ва ба хотири номи Худ гуноҳҳои моро бубахш хатоҳои моро бипӯшон моро аз хатоҳоямон хашмниҳон намо.
Чаро халқҳо гӯянд, ки «Худои онҳо куҷост?» Бигзор қасоси хуни бандагони Ту, ки рехта шудааст, дар миёни халқҳо дар пеши назари мо маълум гардад.
Бигзор оҳу нолаи бандиён пеши Ту бирасад; бо қудрати бозуи Худ маҳкумони бандагони маргро бираҳон.
Ва сазои ҳафтчандон ба ҳамсоягони мо баргардон, барои хорие ки ба Ту, эй Худованд, расондаанд.
Валекин мо, ки қавми Ту ва гӯсфандони чарогоҳи Ту ҳастем, Туро ҳамеша сипос хоҳем гуфт ва ҳамду санои Туро аз насл ба насл ба забон хоҳем ронд.

Барои сардори сарояндагон. Шаҳодате бар сози савсанҳо. Таронаи Ософ.
Эй Чӯпони Исроил, гӯш андоз! Эй, ки Юсуфро мисли гӯсфандон роҳбарӣ намудаӣ, эй, ки бар каррубиён нишастаӣ, нур биафкан!
Пеши Эфроим ва Бинёмин ва Менашше қудрати Худро бедор намо, ва барои наҷоти мо биё.
Худоё! Моро баргардон, ва рӯи Худро тобон соз дурахшон намо, то ки наҷот ёбем.
Парвардигоро, Худои лашкарҳо! То ба кай аз дуои қавми Худ хашм хоҳӣ кард хашмгин хоҳӣ буд?
Онҳоро нони пур аз ашк мехӯронӣ, ва ашкҳои фаровон менӯшонӣ.
Моро гирифтори ҷанҷоли ҷидоли ҳамсоягони мо гардондаӣ, ва душманон моро байни худ масхара мекунанд.
Эй Худои лашкарҳо! Моро баргардон, ва рӯи Худро тобон соз дурахшон намо, то ки наҷот ёбем.
Токро аз Миср берун овардӣ, халқҳоро бадар рондӣ, ва онро шинондӣ.
Барояш ҷой холӣ кардӣ, ва он чуқур реша давонд, ва заминро пур кард.
Кӯҳҳо бо сояи он пӯшида шуданд, ва шохаҳои он мисли арзҳои Худост.
Шохаҳои худро то баҳр паҳн кард, ва навдаҳояшро то дарё.
Чаро ҳисорҳои деворҳои онро рахна кардаӣ, ба тавре ки ҳар роҳгузар онро меканад,
Хуки ёбоӣ онро дандон мезанад, ва ҳайвони саҳро онро мехӯрад?
Эй Худои лашкарҳо! Баргашта, аз осмон назар андоз ва бубин, ва аз ҳоли ин ток хабар гир,
Ва он чиро, ки дасти рости Ту шинондааст, қувват деҳ, ва он писарро, ки барои Худ баргузидаӣ.
Он дар оташ сӯзонда шудааст, шохаҳояш бурида шудаанд; аз сарзаниши рӯи Ту нест хоҳанд шуд.
Бигзор дасти Ту бар шахси дасти рости Ту бошад, бар фарзанди одаме ки барои Худ баргузидаӣ.
Ва мо аз Ту қафо нахоҳем гашт; моро зинда гардон, ва мо номи Туро хоҳем хонд.
Парвардигоро, Худои лашкарҳо! Моро баргардон, рӯи Худро дурахшон намо тобон соз, то ки наҷот ёбем.

Барои сардори сарояндагон бар сози Ҷат. Таронаи Ософ.
Барои Худое ки қуввати мост, бисароед! Барои Худои Яъқуб бонги шодӣ занед!
Сурудро баланд кунед ва дафро биёред, ва барбати хушоҳангро бо уд.
Дар сари моҳ шох навозед, дар рӯзи моҳи пурра низ, ки рӯзи иди мост.
Зеро ки он қоида аст барои Исроил, ҳукмест аз Худои Яъқуб.
Инро Ӯ шаҳодате гувоҳие дар Юсуф муқаррар намуд, вақте ки вай бар замини Миср берун рафт. Забонеро, ки намедонистам, шунидам:
«Китфи вайро аз бори гарон раҳо кардам; кафҳои вай аз сабад озод шуданд.
Дар тангӣ хондӣ, ва Ман туро халосӣ додам; аз даруни раъд тундар шунидаму ҷавоб додам; назди обҳои Мерибо туро имтиҳон кардам. Село.
Бишнав, эй қавми Ман, ва Ман ба ту гувоҳӣ хоҳам дод; эй Исроил, кошки Маро бишнавӣ!
Бигзор туро худои ғайр набошад, ва ту ба худои бегона саҷда накун.
Ман Парвардигор Худои ту ҳастам, ки туро аз замини Миср берун овардаам; даҳони худро воз кун, ва Ман онро пур хоҳам кард.
Валекин қавми Ман ба овози Ман гӯш надод, ва Исроил ба ман сар нафуровард.
Ва Ман онҳоро ба якравии дилашон вогузор кардам, то ки аз пайи андешаҳои худ бираванд.
Кошки қавми Ман ба Ман гӯш медод, ва Исроил бо роҳҳои Ман мерафт!
Ба зудӣ душманони онҳоро фурӯ менишондам, ва дасти Худро бар бадхоҳони онҳо бармегардондам:
Кинаҷӯёни Парвардигор ба вай хушомад мезананд, ва замони вай ҷовидона давом мекард.
Вайро аз гандуми беҳтарин мехӯрондам; ва аз асали кӯҳпора туро сер мекардам».

Таронаи Ософ. Худо дар анҷумани илоҳӣ анбӯҳи соҳибқудратон истодааст; дар миёни доварон худоён доварӣ мекунад.
То ба кай ноинсофона доварӣ хоҳед кард? Ва нисбат ба бадкорон рӯбинӣ хохед кард? Село.
Ба бенавоён ва ятимон додгарӣ намоед; ситамдидагон ва камбағалонро сафед кунед;
Бенаво ва камбағалро раҳо кунед: аз дасти бадкорон халосӣ диҳед.
Намедонанд ва намефаҳманд, дар торикӣ роҳ мераванд; ҳамаи асосҳои замин ба ларза омадаанд.
Ман гуфтам: «Шумо фариштагон худоён ҳастед, ва ҳамаатон – писарони Боломақом.
Аммо ҳамчун одам одамизод хоҳед мурд, ва чун яке аз мирон фурӯ хоҳед ғалтид».
Бархез, эй Худо, заминро доварӣ намо; зеро ки Ту соҳиби ҳамаи халқҳо ҳастӣ.

Суруд. Таронаи Ософ.
Худоё! Ту ором набош; хомӯш набош ва осуда набош, эй Худо!
Зеро инак, душманони Ту хурӯш мебароваранд, ва душманони кинаҷӯёни Ту сар мебардоранд.
Бар зидди қавми Ту бадие макр меандешанд, ва бар зидди паноҳовардагони Ту машварат менамоянд.
Гуфтанд: «Меравем ва онҳоро нест мекунем, то ки халқе набошанд, ва номи Исроил дигар зикр наёбад ба ёд оварда нашавад».
Якдилона маслиҳатро пазондаанд, бар зидди Ту иттифоқ бастаанд:
Хаймаҳои Адӯм ва исмоилиён; Мӯоб ва ҳоҷариён;
Ҷабол ва Аммӯн ва Амолеқ; замини Фалиштӣ бо сокинони Сур;
Ашшур низ ба онҳо ҳамроҳ шудааст; онҳо бозуе барои банӣ Лут гардидаанд. Село.
Ба онҳо ончунон амал бикун, чунон ки ба Мидён кардаӣ, чунон ки ба Сисро, чунон ки ба Ёбин дар ҷӯйи Қишӯн,
Ки онҳо дар Айндӯр ба ҳалокат расидаанд, барои замин пору шудаанд.
Мирони онҳоро мисли Ӯреб ва Заэб гардон, ва ҳамаи шоҳзодагони онҳоро мисли Забҳ ва Салмуноъ,
Ки онҳо мегуфтанд: «Манзилҳои Худоро ба соҳибии худ ҳоҳем гирифт барои худ соҳибӣ хоҳем кард».
Эй Худои ман! Онҳоро мисли чанге дар гирдбод гардон, мисли хасе пеши шамол.
Чунон ки оташ ҷангалро месӯзонад, ва чунон ки аланга кӯҳҳоро месӯзонад оташ мегиронад,
Ончунон онҳоро бо бӯрони Худ бирон, ва бо тундбоди Худ онҳоро дар даҳшат андоз.
Рӯйҳои онҳоро пурнанг гардон, то ки номи Туро, эй Парвардигор, биҷӯянд ҷӯё шаванд.
Бигзор онҳо барои ҳамеша ҷовидона шарманда ва ошуфтаҳол шаванд, ва расво шуда, нест гарданд,
Ва бидонанд, ки танҳо Ту, ки номат Парвардигор аст, бар тамоми замин Боломақом ҳастӣ.

Барои сардори сарояндагон бар сози Ҷат. Таронаи банӣ Қӯраҳ.
Чӣ дилпазиранд манзилҳои Ту, эй Парвардигори лашкарҳо!
Ҷонам барои саҳнҳои Парвардигор шавқманд ва беҳол аст; дилам ва ҷисмам сӯи Худои зинда суруд мехонанд Ҷонофарин фарёди шодӣ мебароранд.
Мурғак низ хонае барои худ пайдо мекунад, ва гунҷишк лонае, то ки чӯҷаҳояшро дар он бимонад, назди қурбонгоҳҳои Ту, эй Парвардигори лашкарҳо, эй Подшоҳи ман ва Худои ман!
Хушо сокинони хонаи Ту, ки Туро гаштаву баргашта ситоиш менамоянд. Село.
Хушо касоне ки қувваташон дар Туст, ва роҳҳоят дар дили онҳост.
Вақте ки аз водии гиря мегузаранд, онро чашмасор мегардонанд; борон низ онро бо фархундагӣ баракат мепӯшад.
Ҳангоми рафтан бар қувваташон қувват меафзояд; дар Сион пеши Худо ҳозир мешаванд.
Парвардигоро, Худои лашкарҳо! Дуои Ниёиши маро бишнав; эй Худои Яъқуб, гӯш андоз! Село.
Сипари моро бубин, эй Худо, ва бар рӯи масеҳи Худ назар андоз;
Ба ростӣ як рӯз дар саҳнҳои Ту беҳтар аст аз ҳазор: беҳтар ҳисобидам афзал донистаам, ки назди остонаи хонаи Худо биистам, назар ба он ки дар хаймаҳои бадкорон бадӣ сокин бошам.
Зеро ки Парвардигор Худо офтоб ва сипар аст; Парвардигор меҳрубонӣ марҳамат ва ҷалол хоҳад бахшид; касони ростравро аз некӯӣ маҳрум нахоҳад кард.
Эй Худои лашкарҳо! Хушо касе ки ба Ту умед мебандад.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи банӣ Қӯраҳ.
Ба замини Худ, эй Парвардигор, меҳрубонӣ намудаӣ, асирони Яъқубро баргардондаӣ,
Гуноҳи қавми Худро бахшидаӣ, ҳамаи хатоҳои онҳоро пӯшидаӣ,
Тамоми қаҳри Худро дур кардаӣ, аз шиддати ғазаби Худ баргаштаӣ.
Моро баргардон, эй Худои наҷоти мо, ва хашми Худро аз мо боздор бардор.
Наход ки барои ҳамеша доимо ҷовидона бо мо хашмгин хоҳӣ буд? Ва ғазаби Худро аз насл ба насл давом хоҳӣ дод?
Наход ки Ту аз нав моро зинда нахоҳӣ гардонд, то ки қавми Ту дар Ту шод бошанд?
Меҳру вафои Худро, эй Парвардигор, бар мо зоҳир намо, ва наҷоти Худро ба мо ато фармо.
Хоҳам шунид, ки Худо Парвардигор чӣ мегӯяд. Ба ростӣ Ӯ ба қавми Худ ва ба порсоёни Худ аз сулҳу осоиш сухан хоҳад ронд, то ки сӯи нодонӣ барнагарданд.
Ба яқин наҷоти Ӯ ба тарсгорони Ӯ наздик аст, то ки ҷалол дар замини мо сокин шавад.
Меҳру вафо ва ростӣ хоҳанд вохӯрд, росткорӣ ва осоиш якдигарро хоҳанд бӯсид.
Ростӣ аз замин хоҳад сабзид, ва росткорӣ аз осмон хоҳад омад нигарист.
Ва Парвардигор некӯӣ низ ато хоҳад кард, ва замини мо ҳосили худро хоҳад дод.
Росткорӣ пешопеши Ӯ хоҳад рафт, ва қадамҳояшро бар роҳ хоҳад гузошт.

Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible