положи́ша Иерусали́мъ я́ко ово́щное храни́лище: положи́ша тру́пiя ра́бъ Твои́хъ бра́шно пти́цамъ небе́снымъ, пло́ти преподо́бныхъ Твои́хъ звѣре́мъ земны́мъ:

пролiя́ша кро́вь и́хъ я́ко во́ду о́крестъ Иерусали́ма, и не бѣ́ погреба́яй.

Бы́хомъ поноше́нiе сосѣ́домъ на́шымъ, подражне́нiе и поруга́нiе су́щымъ о́крестъ на́съ.

Доко́лѣ, Го́споди, прогнѣ́ваешися до конца́? Разжже́тся я́ко о́гнь рве́нiе Твое́?

Пролі́й гнѣ́въ Тво́й на язы́ки незна́ющыя Тебе́, и на ца́рствiя, я́же и́мене Твоего́ не призва́ша:

я́ко поядо́ша Иа́кова, и мѣ́сто его́ опустоши́ша.

Не помяни́ на́шихъ беззако́нiй пе́рвыхъ: ско́ро да предваря́тъ ны́ щедро́ты Твоя́, Го́споди, я́ко обнища́хомъ зѣло́.

Помози́ на́мъ, Бо́же, Спаси́телю на́шъ, сла́вы ра́ди и́мене Твоего́: Го́споди, изба́ви ны́ и очи́сти грѣхи́ на́шя и́мене ра́ди Твоего́.

Да не когда́ реку́тъ язы́цы: гдѣ́ е́сть Бо́гъ и́хъ? И да увѣ́стся во язы́цѣхъ предъ очи́ма на́шима отмще́нiе кро́ве ра́бъ Твои́хъ пролиты́я.

Да вни́детъ предъ Тя́ воздыха́нiе окова́нныхъ: по вели́чiю мы́шцы Твоея́ снабди́ сы́ны умерщвле́нныхъ.

Возда́ждь сосѣ́домъ на́шымъ седмери́цею въ нѣ́дро и́хъ поноше́нiе и́хъ, и́мже поноси́ша Тя́, Го́споди.

Мы́ же лю́дiе Твои́ и о́вцы па́жити Твоея́ исповѣ́мыся Тебѣ́, Бо́же, во вѣ́къ, въ ро́дъ и ро́дъ возвѣсти́мъ хвалу́ Твою́.

Въ коне́цъ, о измѣ́ншихся, свидѣ́нiе Аса́фу, псало́мъ 79.

Пасы́й Изра́иля вонми́: наставля́яй я́ко овча́ Ио́сифа, сѣдя́й на херуви́мѣхъ, яви́ся:

предъ Ефре́момъ и Венiами́номъ и Манассі́емъ воздви́гни си́лу Твою́, и прiиди́ во е́же спасти́ на́съ.

Бо́же, обрати́ ны, и просвѣти́ лице́ Твое́, и спасе́мся.

Го́споди Бо́же си́лъ, доко́лѣ гнѣ́ваешися на моли́тву ра́бъ Твои́хъ?

Напита́еши на́съ хлѣ́бомъ сле́знымъ, и напои́ши на́съ слеза́ми въ мѣ́ру.

Положи́лъ еси́ на́съ въ прерѣка́нiе сосѣ́домъ на́шымъ, и врази́ на́ши подражни́ша ны́.

Го́споди Бо́же си́лъ, обрати́ ны, и просвѣти́ лице́ Твое́, и спасе́мся.

Виногра́дъ изъ Еги́пта прене́слъ еси́: изгна́лъ еси́ язы́ки, и насади́лъ еси́ и́:

путесотвори́лъ еси́ предъ ни́мъ, и насади́лъ еси́ коре́нiя его́, и испо́лни зе́млю.

Покры́ го́ры сѣ́нь его́, и вѣ́твiя его́ ке́дры Бо́жiя:

простре́ ро́зги его́ {своя́} до мо́ря, и да́же до рѣ́къ отра́сли его́ {своя́}.

Вску́ю низложи́лъ еси́ опло́тъ его́, и объима́ютъ и́ вси́ мимоходя́щiи путе́мъ?

Озоба́ и́ ве́прь от дубра́вы, и уедине́нный ди́вiй пояде́ и́.

Бо́же си́лъ, обрати́ся у́бо, и при́зри съ небесе́ и ви́ждь, и посѣти́ виногра́дъ се́й:

и соверши́ и́, его́же насади́ десни́ца Твоя́, и на сы́на человѣ́ческаго, его́же укрепи́лъ еси́ Себѣ́.

Пожже́нъ огне́мъ и раско́панъ: от запреще́нiя лица́ Твоего́ поги́бнутъ.

Да бу́детъ рука́ Твоя́ на му́жа десни́цы Твоея́ и на сы́на человѣ́ческаго, его́же укрѣпи́лъ еси́ Себѣ́,

и не отсту́пимъ от Тебе́: оживи́ши ны́, и и́мя Твое́ призове́мъ.

Го́споди Бо́же си́лъ, обрати́ ны, и просвѣти́ лице́ Твое́, и спасе́мся.

Въ коне́цъ, о точи́лѣхъ, псало́мъ Аса́фу.

Ра́дуйтеся Бо́гу помо́щнику на́шему, воскли́кните Бо́гу Иа́ковлю:

прiими́те псало́мъ и дади́те тимпа́нъ, псалти́рь красе́нъ съ гу́сльми:

воструби́те въ новоме́сячiи трубо́ю, во благознамени́тый де́нь пра́здника ва́шего:

я́ко повелѣ́нiе Изра́илеви е́сть, и судьба́ Бо́гу Иа́ковлю.

Свидѣ́нiе во Ио́сифѣ положи́ е́, внегда́ изы́ти ему́ от земли́ Еги́петскiя: язы́ка, его́же не вѣ́дяше, услы́ша.

Отя́тъ от бре́мене хребе́тъ его́: ру́цѣ его́ въ коши́ порабо́тастѣ.

Въ ско́рби призва́лъ Мя́ еси́, и изба́вихъ тя́: услы́шахъ тя́ въ та́йнѣ бу́рнѣ: искуси́хъ тя́ на водѣ́ Прерѣка́нiя.

Слы́шите, лю́дiе Мои́, и засвидѣ́телствую ва́мъ, Изра́илю, а́ще послу́шаеши Мене́:

не бу́детъ тебѣ́ бо́гъ но́въ, ниже́ поклони́шися бо́гу чужде́му.

А́зъ бо е́смь Госпо́дь Бо́гъ тво́й, изведы́й тя́ от земли́ Еги́петскiя: разшири́ уста́ твоя́, и испо́лню я́.

И не послу́шаша лю́дiе Мои́ гла́са Моего́, и Изра́иль не вня́тъ Ми́:

и отпусти́хъ я́ по начина́ниемъ серде́цъ и́хъ, по́йдутъ въ начина́нiихъ свои́хъ.

А́ще бы́ша лю́дiе Мои́ послу́шали Мене́, Изра́иль а́ще бы въ пути́ Моя́ ходи́лъ:

ни о чесо́мже у́бо враги́ его́ смири́лъ бы́хъ, и на оскорбля́ющыя и́хъ возложи́лъ бы́хъ ру́ку Мою́.

Врази́ Госпо́дни солга́ша ему́, и бу́детъ вре́мя и́хъ въ вѣ́къ:

и напита́ и́хъ от ту́ка пшени́чна, и от ка́мене ме́да насы́ти и́хъ.

Псало́мъ Аса́фу.

Бо́гъ ста́ въ со́нмѣ бого́въ, посредѣ́ же бо́ги разсу́дитъ.

Доко́лѣ су́дите непра́вду, и ли́ца грѣ́шниковъ прiе́млете?

Суди́те си́ру и убо́гу, смире́на и ни́ща оправда́йте:

изми́те ни́ща и убо́га, изъ руки́ грѣ́шничи изба́вите его́.

Не позна́ша, ниже́ уразумѣ́ша, во тмѣ́ хо́дятъ: да подви́жатся вся́ основа́нiя земли́.

А́зъ рѣ́хъ: бо́зи есте́, и сы́нове Вы́шняго вси́:

вы́ же я́ко человѣ́цы умира́ете, и я́ко еди́нъ от князе́й па́даете.

Воскре́сни́, Бо́же, суди́ земли́: я́ко Ты́ наслѣ́диши во всѣ́хъ язы́цѣхъ.

Пѣ́снь псалма́ Аса́фу.

Бо́же, кто́ уподо́бится Тебѣ́? Не премолчи́, ниже́ укроти́ {ниже́ укроти́ся}, Бо́же:

я́ко се́, врази́ Твои́ возшумѣ́ша, и ненави́дящiи Тя́ воздвиго́ша главу́.

На лю́ди Твоя́ лука́вноваша во́лею, и совѣща́ша на святы́я Твоя́.

Рѣ́ша: прiиди́те и потреби́мъ я́ от язы́къ, и не помяне́тся и́мя Изра́илево ктому́.

Я́ко совѣща́ша единомышле́нiемъ вку́пѣ, на Тя́ завѣ́тъ завѣща́ша:

селе́нiя Идуме́йска и Исма́илите, Моа́въ и Ага́ряне,

Гева́лъ и Аммо́нъ и Амали́къ, иноплеме́нницы съ живу́щими въ Ти́рѣ:

и́бо и Ассу́ръ прiи́де съ ни́ми, бы́ша въ заступле́нiе сыново́мъ Ло́товымъ:

сотвори́ и́мъ я́ко Мадiа́му и Сиса́рѣ, я́ко Иави́му въ пото́цѣ Ки́ссовѣ:

потреби́шася во Аендо́рѣ, бы́ша я́ко гно́й земны́й.

Положи́ кня́зи и́хъ я́ко Ори́ва и Зи́ва, и Зеве́а и Салма́на, вся́ кня́зи и́хъ,

и́же рѣ́ша: да наслѣ́димъ себѣ́ святи́лище Бо́жiе.

Бо́же мо́й, положи́ я́ я́ко ко́ло, я́ко тро́сть предъ лице́мъ вѣ́тра.

Я́ко о́гнь попаля́яй дубра́вы, я́ко пла́мень пожига́яй го́ры:

та́ко пожене́ши я́ бу́рею Твое́ю, и гнѣ́вомъ Твои́мъ смяте́ши я́.

Испо́лни ли́ца и́хъ безче́стiя, и взы́щутъ и́мене Твоего́, Го́споди.

Да постыдя́тся и смяту́тся въ вѣ́къ вѣ́ка, и посра́мятся и поги́бнутъ.

И да позна́ютъ, я́ко и́мя Тебѣ́ Госпо́дь, Ты́ еди́нъ Вы́шнiй по все́й земли́.

Въ коне́цъ, о точи́лѣхъ, сыно́мъ Коре́овымъ, псало́мъ.

Ко́ль возлю́бленна селе́нiя Твоя́, Го́споди си́лъ.

Жела́етъ и скончава́ется душа́ моя́ во дворы́ Госпо́дни: се́рдце мое́ и пло́ть моя́ возра́довастася о Бо́зѣ жи́вѣ.

И́бо пти́ца обрѣ́те себѣ́ хра́мину, и го́рлица гнѣздо́ себѣ́, идѣ́же положи́тъ птенцы́ своя́, олтари́ Твоя́, Го́споди си́лъ, Царю́ мо́й и Бо́же мо́й.

Блаже́ни живу́щiи въ дому́ Твое́мъ: въ вѣ́ки вѣко́въ восхва́лятъ Тя́.

Блаже́нъ му́жъ, ему́же е́сть заступле́нiе его́ у Тебе́: восхожде́нiя въ се́рдцы свое́мъ положи́,

во юдо́ль плаче́вную, въ мѣ́сто е́же положи́ {во юдо́ли плаче́внѣй, въ мѣ́стѣ, е́же положи́}: и́бо благослове́нiе да́стъ законополага́яй.

По́йдутъ от си́лы въ си́лу: яви́тся Бо́гъ бого́въ въ Сiо́нѣ.

Го́споди Бо́же си́лъ, услы́ши моли́тву мою́, внуши́, Бо́же Иа́ковль.

Защи́тниче на́шъ, ви́ждь, Бо́же, и при́зри на лице́ христа́ Твоего́.

Я́ко лу́чше де́нь еди́нъ во дво́рѣхъ Твои́хъ па́че ты́сящъ: изво́лихъ примета́тися въ дому́ Бо́га моего́ па́че, не́же жи́ти ми́ въ селе́нiихъ грѣ́шничихъ.

Я́ко ми́лость и и́стину лю́битъ Госпо́дь, Бо́гъ благода́ть и сла́ву да́стъ: Госпо́дь не лиши́тъ благи́хъ ходя́щихъ незло́бiемъ.

Го́споди Бо́же си́лъ, блаже́нъ человѣ́къ упова́яй на Тя́.

Въ коне́цъ, сыно́мъ Коре́овымъ, псало́мъ.

Благоволи́лъ еси́, Го́споди, зе́млю твою́, возврати́лъ еси́ плѣ́нъ Иа́ковль.

Оста́вилъ еси́ беззако́нiя люді́й Твои́хъ, покры́лъ еси́ вся́ грѣхи́ и́хъ.

Укроти́лъ еси́ ве́сь гнѣ́въ Тво́й, возврати́лся еси́ от гнѣ́ва я́рости Твоея́.

Возврати́ на́съ, Бо́же спасе́нiй на́шихъ, и отврати́ я́рость Твою́ от на́съ.

Еда́ во вѣ́ки прогнѣ́ваешися на ны́? Или́ простре́ши гнѣ́въ Тво́й от ро́да въ ро́дъ?

Бо́же, Ты́ обра́щься оживи́ши ны́, и лю́дiе Твои́ возвеселя́тся о Тебѣ́.

Яви́ на́мъ, Го́споди, ми́лость Твою́, и спасе́нiе Твое́ да́ждь на́мъ.

Услы́шу, что́ рече́тъ о мнѣ́ Госпо́дь Бо́гъ: я́ко рече́тъ ми́ръ на лю́ди Своя́, и на преподо́бныя Своя́, и на обраща́ющыя сердца́ къ Нему́.

Оба́че бли́зъ боя́щихся Его́ спасе́нiе Его́, всели́ти сла́ву въ зе́млю на́шу.

Ми́лость и и́стина срѣто́стѣся, пра́вда и ми́ръ облобыза́стася:

и́стина от земли́ возсiя́, и пра́вда съ небесе́ прини́че:

и́бо Госпо́дь да́стъ бла́гость, и земля́ на́ша да́стъ пло́дъ сво́й.

Пра́вда предъ Ни́мъ предъи́детъ, и положи́тъ въ пу́ть стопы́ своя́.

Французский (LSG)

^78:1 Cantique d'Asaph. Mon peuple, écoute mes instructions! Prêtez l'oreille aux paroles de ma bouche!

^78:2 J'ouvre la bouche par des sentences, Je publie la sagesse des temps anciens.

^78:3 Ce que nous avons entendu, ce que nous savons, Ce que nos pères nous ont raconté,

^78:4 Nous ne le cacherons point à leurs enfants; Nous dirons à la génération future les louanges de l'Éternel, Et sa puissance, et les prodiges qu'il a opérés.

^78:5 Il a établi un témoignage en Jacob, Il a mis une loi en Israël, Et il a ordonné à nos pères de l'enseigner à leurs enfants,

^78:6 Pour qu'elle fût connue de la génération future, Des enfants qui naîtraient, Et que, devenus grands, ils en parlassent à leurs enfants,

^78:7 Afin qu'ils missent en Dieu leur confiance, Qu'ils n'oubliassent pas les oeuvres de Dieu, Et qu'ils observassent ses commandements,

^78:8 Afin qu'ils ne fussent pas, comme leurs pères, Une race indocile et rebelle, Une race dont le coeur n'était pas ferme, Et dont l'esprit n'était pas fidèle à Dieu.

^78:9 Les fils d'Éphraïm, armés et tirant de l'arc, Tournèrent le dos le jour du combat.

^78:10 Ils ne gardèrent point l'alliance de Dieu, Et ils refusèrent de marcher selon sa loi.

^78:11 Ils mirent en oubli ses oeuvres, Ses merveilles qu'il leur avait fait voir.

^78:12 Devant leurs pères il avait fait des prodiges, Au pays d'Égypte, dans les campagnes de Tsoan.

^78:13 Il fendit la mer et leur ouvrit un passage, Il fit dresser les eaux comme une muraille.

^78:14 Il les conduisit le jour par la nuée, Et toute la nuit par un feu éclatant.

^78:15 Il fendit des rochers dans le désert, Et il donna à boire comme des flots abondants;

^78:16 Du rocher il fit jaillir des sources, Et couler des eaux comme des fleuves.

^78:17 Mais ils continuèrent à pécher contre lui, A se révolter contre le Très Haut dans le désert.

^78:18 Ils tentèrent Dieu dans leur coeur, En demandant de la nourriture selon leur désir.

^78:19 Ils parlèrent contre Dieu, Ils dirent: Dieu pourrait-il Dresser une table dans le désert?

^78:20 Voici, il a frappé le rocher, et des eaux ont coulé, Et des torrents se sont répandus; Pourra-t-il aussi donner du pain, Ou fournir de la viande à son peuple?

^78:21 L'Éternel entendit, et il fut irrité; Un feu s'alluma contre Jacob, Et la colère s'éleva contre Israël,

^78:22 Parce qu'ils ne crurent pas en Dieu, Parce qu'ils n'eurent pas confiance dans son secours.

^78:23 Il commanda aux nuages d'en haut, Et il ouvrit les portes des cieux;

^78:24 Il fit pleuvoir sur eux la manne pour nourriture, Il leur donna le blé du ciel.

^78:25 Ils mangèrent tous le pain des grands, Il leur envoya de la nourriture à satiété.

^78:26 Il fit souffler dans les cieux le vent d'orient, Et il amena par sa puissance le vent du midi;

^78:27 Il fit pleuvoir sur eux la viande comme de la poussière, Et comme le sable des mers les oiseaux ailés;

^78:28 Il les fit tomber au milieu de leur camp, Tout autour de leurs demeures.

^78:29 Ils mangèrent et se rassasièrent abondamment: Dieu leur donna ce qu'ils avaient désiré.

^78:30 Ils n'avaient pas satisfait leur désir, Ils avaient encore leur nourriture dans la bouche,

^78:31 Lorsque la colère de Dieu s'éleva contre eux; Il frappa de mort les plus vigoureux, Il abattit les jeunes hommes d'Israël.

^78:32 Malgré tout cela, ils continuèrent à pécher, Et ne crurent point à ses prodiges.

^78:33 Il consuma leurs jours par la vanité, Et leurs années par une fin soudaine.

^78:34 Quand il les frappait de mort, ils le cherchaient, Ils revenaient et se tournaient vers Dieu;

^78:35 Ils se souvenaient que Dieu était leur rocher, Que le Dieu Très Haut était leur libérateur.

^78:36 Mais ils le trompaient de la bouche, Et ils lui mentaient de la langue;

^78:37 Leur coeur n'était pas ferme envers lui, Et ils n'étaient pas fidèles à son alliance.

^78:38 Toutefois, dans sa miséricorde, il pardonne l'iniquité et ne détruit pas; Il retient souvent sa colère et ne se livre pas à toute sa fureur.

^78:39 Il se souvint qu'ils n'étaient que chair, Un souffle qui s'en va et ne revient pas.

^78:40 Que de fois ils se révoltèrent contre lui dans le désert! Que de fois ils l'irritèrent dans la solitude!

^78:41 Ils ne cessèrent de tenter Dieu, Et de provoquer le Saint d'Israël.

^78:42 Ils ne se souvinrent pas de sa puissance, Du jour où il les délivra de l'ennemi,

^78:43 Des miracles qu'il accomplit en Égypte, Et de ses prodiges dans les campagnes de Tsoan.

^78:44 Il changea leurs fleuves en sang, Et ils ne purent en boire les eaux.

^78:45 Il envoya contre eux des mouches venimeuses qui les dévorèrent, Et des grenouilles qui les détruisirent.

^78:46 Il livra leurs récoltes aux sauterelles, Le produit de leur travail aux sauterelles.

^78:47 Il fit périr leurs vignes par la grêle, Et leurs sycomores par la gelée.

^78:48 Il abandonna leur bétail à la grêle, Et leurs troupeaux au feu du ciel.

^78:49 Il lança contre eux son ardente colère, La fureur, la rage et la détresse, Une troupe de messagers de malheur.

^78:50 Il donna libre cours à sa colère, Il ne sauva pas leur âme de la mort, Il livra leur vie à la mortalité;

^78:51 Il frappa tous les premiers-nés en Égypte, Les prémices de la force sous les tentes de Cham.

^78:52 Il fit partir son peuple comme des brebis, Il les conduisit comme un troupeau dans le désert.

^78:53 Il les dirigea sûrement, pour qu'ils fussent sans crainte, Et la mer couvrit leurs ennemis.

^78:54 Il les amena vers sa frontière sainte, Vers cette montagne que sa droite a acquise.

^78:55 Il chassa devant eux les nations, Leur distribua le pays en héritage, Et fit habiter dans leurs tentes les tribus d'Israël.

^78:56 Mais ils tentèrent le Dieu Très Haut et se révoltèrent contre lui, Et ils n'observèrent point ses ordonnances.

^78:57 Ils s'éloignèrent et furent infidèles, comme leurs pères, Ils tournèrent, comme un arc trompeur.

^78:58 Ils l'irritèrent par leurs hauts lieux, Et ils excitèrent sa jalousie par leurs idoles.

^78:59 Dieu entendit, et il fut irrité; Il repoussa fortement Israël.

^78:60 Il abandonna la demeure de Silo, La tente où il habitait parmi les hommes;

^78:61 Il livra sa gloire à la captivité, Et sa majesté entre les mains de l'ennemi.

^78:62 Il mit son peuple à la merci du glaive, Et il s'indigna contre son héritage.

^78:63 Le feu dévora ses jeunes hommes, Et ses vierges ne furent pas célébrées;

^78:64 Ses sacrificateurs tombèrent par l'épée, Et ses veuves ne pleurèrent pas.

^78:65 Le Seigneur s'éveilla comme celui qui a dormi, Comme un héros qu'a subjugué le vin.

^78:66 Il frappa ses adversaires en fuite, Il les couvrit d'un opprobre éternel.

^78:67 Cependant il rejeta la tente de Joseph, Et il ne choisit point la tribu d'Éphraïm;

^78:68 Il préféra la tribu de Juda, La montagne de Sion qu'il aimait.

^78:69 Et il bâtit son sanctuaire comme les lieux élevés, Comme la terre qu'il a fondée pour toujours.

^78:70 Il choisit David, son serviteur, Et il le tira des bergeries;

^78:71 Il le prit derrière les brebis qui allaitent, Pour lui faire paître Jacob, son peuple, Et Israël, son héritage.

^78:72 Et David les dirigea avec un coeur intègre, Et les conduisit avec des mains intelligentes.

^79:1 Psaume d'Asaph. O Dieu! les nations ont envahi ton héritage, Elles ont profané ton saint temple, Elles ont fait de Jérusalem un monceau de pierres.

^79:2 Elles ont livré les cadavres de tes serviteurs En pâture aux oiseaux du ciel, La chair de tes fidèles aux bêtes de la terre;

^79:3 Elles ont versé leur sang comme de l'eau Tout autour de Jérusalem, Et il n'y a eu personne pour les enterrer.

^79:4 Nous sommes devenus un objet d'opprobre pour nos voisins, De moquerie et de risée pour ceux qui nous entourent.

^79:5 Jusques à quand, Éternel! t'irriteras-tu sans cesse, Et ta colère s'embrasera-t-elle comme le feu?

^79:6 Répands ta fureur sur les nations qui ne te connaissent pas, Et sur les royaumes qui n'invoquent pas ton nom!

^79:7 Car on a dévoré Jacob, Et ravagé sa demeure.

^79:8 Ne te souviens plus de nos iniquités passées! Que tes compassions viennent en hâte au-devant de nous! Car nous sommes bien malheureux.

^79:9 Secours-nous, Dieu de notre salut, pour la gloire de ton nom! Délivre-nous, et pardonne nos péchés, à cause de ton nom!

^79:10 Pourquoi les nations diraient-elles: Où est leur Dieu? Qu'on sache, en notre présence, parmi les nations, Que tu venges le sang de tes serviteurs, le sang répandu!

^79:11 Que les gémissements des captifs parviennent jusqu'à toi! Par ton bras puissant sauve ceux qui vont périr!

^79:12 Rends à nos voisins sept fois dans leur sein Les outrages qu'ils t'ont faits, Seigneur!

^79:13 Et nous, ton peuple, le troupeau de ton pâturage, Nous te célébrerons éternellement; De génération en génération nous publierons tes louanges.

^80:1 Au chef des chantres. Sur les lis lyriques. D'Asaph. Psaume.

Prête l'oreille, berger d'Israël, Toi qui conduis Joseph comme un troupeau! Parais dans ta splendeur, Toi qui es assis sur les chérubins!

^80:2 Devant Éphraïm, Benjamin et Manassé, réveille ta force, Et viens à notre secours!

^80:3 O Dieu, relève-nous! Fais briller ta face, et nous serons sauvés!

^80:4 Éternel, Dieu des armées! Jusques à quand t'irriteras-tu contre la prière de ton peuple?

^80:5 Tu les nourris d'un pain de larmes. Tu les abreuves de larmes à pleine mesure.

^80:6 Tu fais de nous un objet de discorde pour nos voisins, Et nos ennemis se raillent de nous.

^80:7 Dieu des armées, relève-nous! Fais briller ta face, et nous serons sauvés!

^80:8 Tu avais arraché de l'Égypte une vigne; Tu as chassé des nations, et tu l'as plantée.

^80:9 Tu as fait place devant elle: Elle a jeté des racines et rempli la terre;

^80:10 Les montagnes étaient couvertes de son ombre, Et ses rameaux étaient comme des cèdres de Dieu;

^80:11 Elle étendait ses branches jusqu'à la mer, Et ses rejetons jusqu'au fleuve.

^80:12 Pourquoi as-tu rompu ses clôtures, En sorte que tous les passants la dépouillent?

^80:13 Le sanglier de la forêt la ronge, Et les bêtes des champs en font leur pâture.

^80:14 Dieu des armées, reviens donc! Regarde du haut des cieux, et vois! considère cette vigne!

^80:15 Protège ce que ta droite a planté, Et le fils que tu t'es choisi!...

^80:16 Elle est brûlée par le feu, elle est coupée! Ils périssent devant ta face menaçante.

^80:17 Que ta main soit sur l'homme de ta droite, Sur le fils de l'homme que tu t'es choisi!

^80:18 Et nous ne nous éloignerons plus de toi. Fais-nous revivre, et nous invoquerons ton nom.

^80:19 Éternel, Dieu des armées, relève-nous! Fais briller ta face, et nous serons sauvés!

^81:1 Au chef des chantres. Sur la guitthith. D'Asaph.

Chantez avec allégresse à Dieu, notre force! Poussez des cris de joie vers le Dieu de Jacob!

^81:2 Entonnez des cantiques, faites résonner le tambourin, La harpe mélodieuse et le luth!

^81:3 Sonnez de la trompette à la nouvelle lune, A la pleine lune, au jour de notre fête!

^81:4 Car c'est une loi pour Israël, Une ordonnance du Dieu de Jacob.

^81:5 Il en fit un statut pour Joseph, Quand il marcha contre le pays d'Égypte... J'entends une voix qui m'est inconnue:

^81:6 J'ai déchargé son épaule du fardeau, Et ses mains ont lâché la corbeille.

^81:7 Tu as crié dans la détresse, et je t'ai délivré; Je t'ai répondu dans la retraite du tonnerre; Je t'ai éprouvé près des eaux de Meriba.

^81:8 Écoute, mon peuple! et je t'avertirai; Israël, puisses-tu m'écouter!

^81:9 Qu'il n'y ait au milieu de toi point de dieu étranger! Ne te prosterne pas devant des dieux étrangers!

^81:10 Je suis l'Éternel, ton Dieu, qui t'ai fait monter du pays d'Égypte; Ouvre ta bouche, et je la remplirai.

^81:11 Mais mon peuple n'a point écouté ma voix, Israël ne m'a point obéi.

^81:12 Alors je les ai livrés aux penchants de leur coeur, Et ils ont suivi leurs propres conseils.

^81:13 Oh! si mon peuple m'écoutait, Si Israël marchait dans mes voies!

^81:14 En un instant je confondrais leurs ennemis, Je tournerais ma main contre leurs adversaires;

^81:15 Ceux qui haïssent l'Éternel le flatteraient, Et le bonheur d'Israël durerait toujours;

^81:16 Je le nourrirais du meilleur froment, Et je le rassasierais du miel du rocher.

^82:1 Psaume d'Asaph. Dieu se tient dans l'assemblée de Dieu; Il juge au milieu des dieux.

^82:2 Jusques à quand jugerez-vous avec iniquité, Et aurez-vous égard à la personne des méchants?

^82:3 Rendez justice au faible et à l'orphelin, Faites droit au malheureux et au pauvre,

^82:4 Sauvez le misérable et l'indigent, Délivrez-les de la main des méchants.

^82:5 Ils n'ont ni savoir ni intelligence, Ils marchent dans les ténèbres; Tous les fondements de la terre sont ébranlés.

^82:6 J'avais dit: Vous êtes des dieux, Vous êtes tous des fils du Très Haut.

^82:7 Cependant vous mourrez comme des hommes, Vous tomberez comme un prince quelconque.

^82:8 Lève-toi, ô Dieu, juge la terre! Car toutes les nations t'appartiennent.

^83:1 Cantique. Psaume d'Asaph.

O Dieu, ne reste pas dans le silence! Ne te tais pas, et ne te repose pas, ô Dieu!

^83:2 Car voici, tes ennemis s'agitent, Ceux qui te haïssent lèvent la tête.

^83:3 Ils forment contre ton peuple des projets pleins de ruse, Et ils délibèrent contre ceux que tu protèges.

^83:4 Venez, disent-ils, exterminons-les du milieu des nations, Et qu'on ne se souvienne plus du nom d'Israël!

^83:5 Ils se concertent tous d'un même coeur, Ils font une alliance contre toi;

^83:6 Les tentes d'Édom et les Ismaélites, Moab et les Hagaréniens,

^83:7 Guebal, Ammon, Amalek, Les Philistins avec les habitants de Tyr;

^83:8 L'Assyrie aussi se joint à eux, Elle prête son bras aux enfants de Lot.

^83:9 Traite-les comme Madian, Comme Sisera, comme Jabin au torrent de Kison!

^83:10 Ils ont été détruits à En Dor, Ils sont devenus du fumier pour la terre.

^83:11 Traite leurs chefs comme Oreb et Zeeb, Et tous leurs princes comme Zébach et Tsalmunna!

^83:12 Car ils disent: Emparons-nous Des demeures de Dieu!

^83:13 Mon Dieu! rends-les semblables au tourbillon, Au chaume qu'emporte le vent,

^83:14 Au feu qui brûle la forêt, A la flamme qui embrase les montagnes!

^83:15 Poursuis-les ainsi de ta tempête, Et fais-les trembler par ton ouragan!

^83:16 Couvre leur face d'ignominie, Afin qu'ils cherchent ton nom, ô Éternel!

^83:17 Qu'ils soient confus et épouvantés pour toujours, Qu'ils soient honteux et qu'ils périssent!

^83:18 Qu'ils sachent que toi seul, dont le nom est l'Éternel, Tu es le Très Haut sur toute la terre!

^84:1 Au chef des chantres. Sur la guitthith. Des fils de Koré. Psaume.

Que tes demeures sont aimables, Éternel des armées!

^84:2 Mon âme soupire et languit après les parvis de l'Éternel, Mon coeur et ma chair poussent des cris vers le Dieu vivant.

^84:3 Le passereau même trouve une maison, Et l'hirondelle un nid où elle dépose ses petits... Tes autels, Éternel des armées! Mon roi et mon Dieu!

^84:4 Heureux ceux qui habitent ta maison! Ils peuvent te célébrer encore.

^84:5 Heureux ceux qui placent en toi leur appui! Ils trouvent dans leur coeur des chemins tout tracés.

^84:6 Lorsqu'ils traversent la vallée de Baca, Ils la transforment en un lieu plein de sources, Et la pluie la couvre aussi de bénédictions.

^84:7 Leur force augmente pendant la marche, Et ils se présentent devant Dieu à Sion.

^84:8 Éternel, Dieu des armées, écoute ma prière! Prête l'oreille, Dieu de Jacob!

^84:9 Toi qui es notre bouclier, vois, ô Dieu! Et regarde la face de ton oint!

^84:10 Mieux vaut un jour dans tes parvis que mille ailleurs; Je préfère me tenir sur le seuil de la maison de mon Dieu, Plutôt que d'habiter sous les tentes de la méchanceté.

^84:11 Car l'Éternel Dieu est un soleil et un bouclier, L'Éternel donne la grâce et la gloire, Il ne refuse aucun bien à ceux qui marchent dans l'intégrité.

^84:12 Éternel des armées! Heureux l'homme qui se confie en toi!

^85:1 Au chef des chantres. Des fils de Koré. Psaume.

Tu as été favorable à ton pays, ô Éternel! Tu as ramené les captifs de Jacob;

^85:2 Tu as pardonné l'iniquité de ton peuple, Tu as couvert tous ses péchés;

^85:3 Tu as retiré toute ta fureur, Tu es revenu de l'ardeur de ta colère.

^85:4 Rétablis-nous, Dieu de notre salut! Cesse ton indignation contre nous!

^85:5 T'irriteras-tu contre nous à jamais? Prolongeras-tu ta colère éternellement?

^85:6 Ne nous rendras-tu pas à la vie, Afin que ton peuple se réjouisse en toi?

^85:7 Éternel! fais-nous voir ta bonté, Et accorde-nous ton salut!

^85:8 J'écouterai ce que dit Dieu, l'Éternel; Car il parle de paix à son peuple et à ses fidèles, Pourvu qu'ils ne retombent pas dans la folie.

^85:9 Oui, son salut est près de ceux qui le craignent, Afin que la gloire habite dans notre pays.

^85:10 La bonté et la fidélité se rencontrent, La justice et la paix s'embrassent;

^85:11 La fidélité germe de la terre, Et la justice regarde du haut des cieux.

^85:12 L'Éternel aussi accordera le bonheur, Et notre terre donnera ses fruits.

^85:13 La justice marchera devant lui, Et imprimera ses pas sur le chemin.

Украинский (Огієнко)

^78:1 Пісня навчальна Асафова.
Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,

^78:2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів́я я висловлю!

^78:3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,

^78:4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!

^78:5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,

^78:6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.

^78:7 і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.

^78:8 і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.

^78:9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:

^78:10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,

^78:11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.

^78:12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:

^78:13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;

^78:14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;

^78:15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.

^78:16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.

^78:17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,

^78:18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.

^78:19 і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?

^78:20 Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки!
Чи Він зможе також дати хліба?
Чи Він наготує м́ясива народові Своєму?

^78:21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,

^78:22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.

^78:23 А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,

^78:24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:

^78:25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!

^78:26 Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,

^78:27 і дощем на них м́ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,

^78:28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.

^78:29 і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!

^78:30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,

^78:31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив…

^78:32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,

^78:33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.

^78:34 Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,

^78:35 і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.

^78:36 і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,

^78:37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті…

^78:38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,

^78:39 і Він пам́ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!

^78:40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!

^78:41 і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,

^78:42 вони не пам́ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,

^78:43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,

^78:44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили…

^78:45 Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.

^78:46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.

^78:47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.

^78:48 і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.

^78:49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.

^78:50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.

^78:51 і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.

^78:52 і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.

^78:53 і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.

^78:54 і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.

^78:55 і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.

^78:56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,

^78:57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.

^78:58 і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.

^78:59 Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,

^78:60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

^78:61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога…

^78:62 і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:

^78:63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,

^78:64 його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.

^78:65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,

^78:66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!

^78:67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,

^78:68 а вибрав Собі плем́я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!

^78:69 і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.

^78:70 і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,

^78:71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,

^78:72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!

^79:1 Псалом Асафів.
Боже, погани ввійшли до спадку Твого, занечистили храм Твій святий, Єрусалим на руїни змінили!

^79:2 Рабів Твоїх трупи вони віддали на поживу для птаства небесного, тіло Твоїх богобійних звірині земній…

^79:3 Вони розливали їхню кров, немов воду, в околицях Єрусалиму, і не було погребальників!…

^79:4 Ми стали за ганьбу для наших сусідів, за наругу та посміх для наших околиць…

^79:5 Аж доки, о Господи, гніватись будеш назавжди, доки буде палати Твій гнів, як огонь?

^79:6 Вилий Свій гнів на людей, що Тебе не пізнали, і на царства, що Ймення Твого не кличуть,

^79:7 бо вони з́їли Якова, а мешкання його опустошили!

^79:8 Не пам́ятай гріхів предківських нам, нехай попередить нас скоро Твоє милосердя, бо ми зовсім ослабли!…

^79:9 Поможи нам, Боже нашого спасіння, ради слави Ймення Твого, і збережи нас, і прости наші гріхи ради Ймення Свого!

^79:10 Чого будуть казати погани: Де їхній Бог?
Нехай в наших очах між народами стане відомою помста за пролиту кров Твоїх рабів,

^79:11 нехай перед лице Твоє дійде стогін в́язня!
За великістю сили рамена Твого збережи на смерть прирокованих!

^79:12 А нашим сусідам верни семикратно на лоно їхнє їхню наругу, якою Тебе зневажали, о Господи!

^79:13 А ми, Твій народ і отара Твого пасовиська, будем дякувати Тобі вічно, будем оповідати про славу Твою з роду в рід!

^80:1 Для дириґетна хору.
На «Лілеї».
Свідоцтво.
Псалом Асафів.

^80:2 Пастирю ізраїлів, послухай же, Ти, що провадиш, немов ту отару, Йосипа, що на Херувимах сидиш, появися

^80:3 перед обличчям Єфрема, і Веніямина, і Манасії!
Пробуди Свою силу, і прийди, щоб спасти нас!

^80:4 Боже, приверни нас, і хай засяє обличчя Твоє, й ми спасемось!

^80:5 Господи, Боже Саваоте, доки будеш Ти гніватися на молитву народу Свого?

^80:6 Ти вчинив був, що їли вони слізний хліб, і їх напоїв Ти сльозами великої міри…

^80:7 Ти нас положив суперечкою нашим сусідам, і насміхаються з нас неприятелі наші…

^80:8 Боже Саваоте, приверни нас, і хай засяє обличчя Твоє, й ми спасемось!

^80:9 Виноградину Ти переніс із Єгипту, Ти вигнав народи й її посадив,

^80:10 Ти випорожнив перед нею, і закоренила коріння своє, й переповнила край,

^80:11 гори покрилися тінню її, а віття її Божі кедри,

^80:12 аж до моря галузки її посилаєш, а парості її до ріки!

^80:13 Але нащо вилім зробив Ти в горожі її, і всі нищать її, хто проходить дорогою?

^80:14 Гризе її вепр лісовий, і звірина польова виїдає її!

^80:15 Боже Саваоте, вернися ж, споглянь із небес і побач, і відвідай цього виноградника,

^80:16 і охорони його, якого насадила правиця Твоя, і галузку, яку Ти для Себе зміцнив!

^80:17 В огні виноградина спалена, відтята, гинуть від свару обличчя Твого,

^80:18 нехай буде рука Твоя над мужем Твоєї правиці, на людському сині, якого зміцнив Ти Собі!

^80:19 А ми не відступимо від Тебе, Ти нас оживиш, і ми будемо ім́я Твоє кликати!

^80:20 Господи, Боже Саваоте, приверни нас, і хай засяє обличчя Твоє, й ми спасемось!

^81:1 Для дириґетна хору.
На ґітійськім знарядді.
Асафів.

^81:2 Співайте Богові, нашій твердині, покликуйте Богові Якова,

^81:3 заспівайте пісню, і заграйте на бубні, на цитрі приємній із гуслами,

^81:4 засурміть у сурму в новомісяччя, на повні в день нашого свята,

^81:5 бо це право ізраїлеві, Закон Бога Якова!

^81:6 На свідчення в Йосипі Він учинив його, як пішов був на землю єгипетську.
Почув був там мову, якої не знав:

^81:7 Рамена його Я звільнив з тягару, від коша його руки звільнились.

^81:8 Ти був кликав у недолі, й я видер тебе, Я відповідаю тобі в укритті громовім, Я випробував був тебе над водою Мериви.
Села.

^81:9 Слухай же ти, Мій народе, і хай Я засвідчу тобі, о ізраїлю, коли б ти послухав Мене:

^81:10 нехай бога чужого у тебе не буде, і не кланяйся богу сторонньому!

^81:11 Я Господь, Бог твій, що з краю єгипетського тебе вивів, відчини свої уста і Я їх наповню!

^81:12 Але Мій народ не послухався був Мого голосу, не згодився зо Мною ізраїль,

^81:13 і Я їх пустив ради впертости їхнього серця, нехай вони йдуть за своїми порадами!

^81:14 Коли б Мій народ був послухав Мене, коли б був ізраїль ходив по дорогах Моїх,

^81:15 ще мало і Я похилив би був їхніх ворогів, і руку Свою повернув би був Я на противників їхніх!

^81:16 Ненависники Господа йому б покорились, і був би навіки їхній час,

^81:17 і Я жиром пшениці його годував би, і медом із скелі тебе б насищав!

^82:1 Псалом Асафів.
Бог на Божім зібранні стоїть, серед богів Він судить:

^82:2 Аж доки ви будете несправедливо судити, і доки будете ви підіймати обличчя безбожних?
Села.

^82:3 Розсудіте нужденного та сироту, оправдайте убогого та бідаря,

^82:4 порятуйте нужденного та бідака, збережіть з руки несправедливих!

^82:5 Не пізнали та не зрозуміли, у темряві ходять вони…
Всі основи землі захитались…

^82:6 Я сказав був: Ви боги, і сини ви Всевишнього всі,

^82:7 та однак повмираєте ви, як людина, і попадаєте, як кожен із вельмож.

^82:8 Устань же, о Боже, та землю суди, бо у владі Твоїй всі народи!

^83:1 Пісня.
Псалом Асафів.

^83:2 Боже, не будь мовчазним, не мовчи, і не будь Ти спокійним, о Боже,

^83:3 бо ось зашуміли Твої вороги, а Твої ненависники голови попідіймали!

^83:4 Вони проти народу Твого хитрий задум видумують, і нараджуються проти тих, кого Ти бережеш!

^83:5 Вони кажуть: Ходіть но, та знищимо їх з-між народів, і згадуватись більш не буде імення ізраїля!

^83:6 Бо вони однодушно нарадилися, проти Тебе умови складають,

^83:7 намети Едома й ізмаїльтян, Моав та агаряни,

^83:8 Ґевал і Аммон, і Амалик, Филистея з мешканцями Тиру.

^83:9 і Ашшур поєднався був з ними, вони синам Лотовим стали раменом.
Села.

^83:10 Зроби їм, як Мідіянові, як Сісері, як Явінові в долині Кішон,

^83:11 при Ен-Дорі вони були знищені, стали погноєм землі!

^83:12 Поклади їх та їхніх вельмож, як Орева, й як Зеева, й як Зеваха, й як Цалмунну, усіх їхніх князів,

^83:13 що казали були: Візьмімо на спадок для себе помешкання Боже!

^83:14 Боже мій, бодай стали вони, немов порох у вихрі, як солома на вітрі!

^83:15 Як огонь палить ліс, й як запалює полум́я гори,

^83:16 так Ти їх пожени Своїм вихром, і настраш Своєю бурею!

^83:17 Наповни обличчя їхнє соромом, і хай шукають вони Твоє Ймення, о Господи!

^83:18 Нехай будуть вони засоромлені, й завжди хай будуть настрашені, і хай застидаються, й хай вони згинуть!

^83:19 і нехай вони знають, що Ти, Твоє Ймення Господь, Сам Ти, Всевишній, на цілій землі!

^84:1 Для дириґетна хору.
На ґітійськомім знарядді.
Синів Кореєвих.
Псалом.

^84:2 Які любі оселі Твої, Господи Саваоте!

^84:3 Затужена та омліває душа моя за подвір́ями Господа, моє серце та тіло моє линуть до Бога Живого!

^84:4 і пташка знаходить домівку, і кубло собі ластівка, де кладе пташенята свої, при жертівниках Твоїх, Господи Саваоте, Царю мій і Боже мій!

^84:5 Блаженні, хто мешкає в домі Твоїм, вони будуть повіки хвалити Тебе!
Села.

^84:6 Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе,

^84:7 ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, і дощ ранній дає благословення!

^84:8 Вони ходять від сили до сили, і показуються перед Богом у Сіоні.

^84:9 Господи, Боже Саваоте, послухай молитву мою, почуй, Боже Яковів!
Села.

^84:10 Щите наш, поглянь же, о Боже, і придивись до обличчя Свого помазанця!

^84:11 Ліпший бо день на подвір́ях Твоїх, аніж тисяча в іншому місці, я б вибрав сидіти при порозі дому Бога мого, аніж жити в наметах безбожности!

^84:12 Бо сонце та щит Господь, Бог!
Господь дає милість та славу, добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить.

^84:13 Господи Саваоте, блаженна людина, що на Тебе надіється!

^85:1 Для дириґетна хору.
Синів Кореєвих.
Псалом.

^85:2 Ти вподобав Собі Свою землю, о Господи, долю Якову Ти повернув,

^85:3 Ти провину народу Свого простив, увесь гріх їхній покрив!
Села.

^85:4 Ти гнів Свій увесь занехав, Ти повстримав Свій гнів від палючої лютости!

^85:5 Поверни нас до Себе, о Боже нашого спасіння, а Свій гнів проти нас поторощ!

^85:6 Чи навіки Ти гніватись будеш на нас, і протягнеш Свій гнів з роду в рід?

^85:7 Отож, Ти оживиш нас знову, і буде радіти народ Твій Тобою!

^85:8 Покажи нам, о Господи, милість Свою, і подай нам спасіння Своє,

^85:9 нехай я почую, що каже Бог, Господь, бо говорить Він Мир!
народові Своєму й Своїм святим, і нехай до безумства вони не вертаються!

^85:10 Справді, спасіння Його близьке тим, хто боїться Його, щоб слава Його була в нашій землі.

^85:11 Милість та правда спіткаються, справедливість та мир поцілуються,

^85:12 правда з землі виростає, а справедливість із небес визирає.

^85:13 і Господь дасть добро, а земля наша дасть урожай свій.

^85:14 Справедливість ходитиме перед обличчям Його, і кроки свої на дорогу поставить.

Таджикский

Языки

Суруди таълимии Ософ. Эй қавми ман, таълими маро бишнавед, гӯши худро сӯи суханони даҳонам хам кунед.

Даҳонамро ба масал мекушоям, чистонҳои суханҳои пӯшидаи замони куҳанро баён менамоям.

Он чи шунидаем ва донистаем, ва падарони мо ба мо ҳикоя кардаанд,

Аз фарзандони онҳо пинҳон нахоҳем дошт: ҳамду санои Парвардигорро, ва қуввати Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки Ӯ кардааст, ба насли оянда ҳикоя хоҳем кард.

Шаҳодате Гувоҳие дар Яъқуб барпо кард, ва қонуне дар Исроил муқаррар намуд, ва ба падарони мо фармуд, ки онҳоро ба фарзандони худ маълум кунанд,

То ки насли оянда, фарзандоне ки зода хоҳанд шуд, бидонанд, ва бархезанду ба фарзандони худ ҳикоя кунанд;

Ва ба Худо таваккал намоянд, ва корҳои Худоро фаромӯш накунанд, ва фармудаҳои Ӯро нигоҳ доранд;

Ва монанди падарони худ насли саркаш ва исёнгар нашаванд, насле ки ростдил набуданд, ва рӯҳашон ба Худо вафодор набуд.

Банӣ Эфроим, ки мусаллаҳ ва камондор буданд, дар рӯзи ҷанг ақиб гаштанд;

Паймони Худоро нигоҳ надоштанд, ва аз рафтан бо роҳи шариат қонуни Ӯ саркашӣ карданд;

Ва корномаҳои Ӯро, ва корҳои аҷоиберо, ки ба онҳо нишон дод, фаромӯш карданд.

Дар пеши назари падарони онҳо Ӯ дар замини Миср, дар саҳрои Сӯан корҳои аҷоиб кард.

Баҳрро аз ҳам ҷудо кард, ва онҳоро гузаронд, ва обҳоро мисли деворе барқарор намуд.

Ва рӯзона онҳоро бо абр бурд, ва тамоми шаб бо нури оташ.

Дар биёбон кӯҳпораҳоро шикоф кард, ва онҳоро гӯё аз обҳои азим нӯшонид.

Ва аз сахра кӯҳпора селобҳоро берун овард, ва обҳоро мисли дарёҳо ҷорӣ кард.

Ва боз пеши Ӯ хато карданд, ба Баландмақом дар биёбон беитоатӣ карданд.

Ва Худоро дар дили худ озмуда, мувофиқи ба хости нафси аз боиси барои баднафсии худ хӯрок хостанд.

Ва бар зидди Худо сухан ронда, гуфтанд: «Оё Худо дар биёбон дастархон ороста метавонад?

Инак, кӯҳпораро зад, ва обҳо ҷорӣ шуданд, ва ҷӯйборҳо равон шуданд. Оё нон ҳам дода метавонад? Оё барои қавми Худ гӯшт омода муҳайё карда метавонад?»

Парвардигор инро шунида, ба хашм омад, ва оташ бар Яъқуб даргирифт, ва ғазаб бар Исроил аланга зад.

Зеро ки ба Худо бовар накарданд, ва ба наҷоти Ӯ таваккал накарданд.

Ва абрҳоро аз боло фармуд, ва дарҳои осмонро воз кард,

Ва маннро бар онҳо боронид, то бихӯранд, ва нони осмонро ба онҳо ато кард.

Одамизод нони фариштаҳоро бихӯрд; Ӯ тӯша барои онҳо фиристод, ки сер шаванд.

Боди шарқиро дар осмон вазонид, ва бо қуввати Худ боди ҷанубиро бархезонид.

Ва бар онҳо гӯштро мисли чанге боронид, ва мурғони болдорро мисли реги баҳр.

Ва дар миёни бошишгоҳи онҳо, дар қарибии манзилҳошон фурӯ овард.

Ва хӯрданд ва хеле сер шуданд; ва мувофиқи нафсашон баднафсияшон ба онҳо дод.

Аз нафсшон баднафсияшон даст накашиданд; ҳанӯз хӯрокашон дар даҳонашон буд,

Ва ғазаби Худо бар онҳо аланга зад, ва фарбеҳони онҳоро бикушт, ва ҷавонони Исроилро нест кард.

Бо вуҷуди ин боз хато карданд, ва ба корҳои аҷоиби Ӯ бовар накарданд.

Ва рӯзҳои онҳоро дар оворагардӣ, ва солҳошонро дар тарсу ҳарос нобуд кард.

Вақте ки онҳоро мекушт, талабгори Ӯ мешуданд, ва бозгашт намуда, Худоро меҷустанд.

Ва ба ёд меоварданд, ки Худо кӯҳпораи онҳост, ва Худои Баландмақом раҳокунандаи онҳост.

Ва бо даҳони худ пеши Ӯ хушомад мезаданд, ва бо забони худ ба Ӯ дурӯғ мегуфтанд,

Аммо дилашон бо Ӯ рост набуд, ва ба паймони Ӯ вафодор набуданд.

Валекин Ӯ, ки раҳмдил аст, гуноҳашонро пӯшонда, онҳоро нест намекард, балки борҳо хашми Худро боздошта, тамоми ғазаби Худро барнаангехтааст.

Ва дар хотир дорад, ки онҳо ҷисманд башаранд, боде ҳастанд, ки меравад ва гашта намеояд.

Чандин бор дар биёбон Ӯро ба хашм оварданд, дар бодия Ӯро оташин карданд.

Ва гашта-баргашта Худоро озмуданд, ва Поки Исроилро хорӣ доданд.

Дасти Ӯро дар хотир надоштанд, ва рӯзеро, ки аз тангӣ онҳоро раҳо кард,

Яъне дар Миср аломатҳои Худро, ва дар саҳрои Сӯан мӯҷизаҳои Худро нишон дод:

Ва дарёҳои онҳоро, ва селобҳои онҳоро ба хун табдил дод, то ки нӯшида натавонанд.

Бар онҳо ҳашаротро фиристод, ки онҳоро газиданд; ғукҳоро низ, ки онҳоро нобуд карданд.

Ҳосилоти онҳоро ба кирм дод, ва меҳнати онҳоро ба малах.

Токзори онҳоро бо жола кушт, ва дарахтони анҷири тутанҷири онҳоро бо яхча.

Чорвои онҳоро ба жола супурд, ва рамаҳои онҳоро ба шӯълаҳои оташак оташ.

Бар онҳо оташи хашми Худро равона кард: қаҳр, ва ғазаб, ва мусибатро тангиро бо фиристодани қосидони бад фариштагони бад.

Роҳе барои ғазаби Худ сохта, ҷони онҳоро аз марг нигоҳ надошт, балки ҳаёташонро ба вабо супурд.

Ва ҳамаи нахустзодагонро дар Миср зарба зад, ибтидои қувватро дар хаймаҳои Ҳом.

Ва қавми Худро мисли гӯсфандон бурд; ва онҳоро мисли рамае дар биёбон роҳбарӣ мекард.

Ва онҳоро дар осудагӣ роҳнамун кард роҳнамоӣ менамуд, то ки ҳаросон нашаванд; ва душманони онҳоро баҳр дар худ ниҳон кард.

Ва онҳоро ба ҳудуди поки Худ овард, ба кӯҳе ки дасти рости Ӯ пайдо карда буд.

Ва халқҳоро аз пеши онҳо бадар ронд, ва меросро барояшон бо ресмон тақсим намуд, ва дар хаймаҳошон сибтҳои Исроилро сокин кард.

Вале боз Худои Боломақомро озмуданду ба хашм оварданд, ва гувоҳиҳои Ӯро риоя накарданд.

Ва ақиб гашта, мисли падарони худ хиёнат карданд, мисли камони хатокунанда каҷ рафтанд дурӯғин.

Ва дар теппаҳои худ Ӯро хашмгин карданд, ва бо бутҳои худ рашки Ӯро оварданд.

Худо шунида, ба хашм омад, ва аз Исроил хеле нафрат кард.

Ва манзили Шилӯро тарк кард, яъне хаймаеро, ки дар миёни одамон дошт.

Ва қуввати Худро ба асирӣ дод, ва ҷалолати Худро ба дасти душман.

Ва халқи Худро ба шамшер таслим кард, ва аз мероси Худ хашмгин шуд ба хашм омад.

Ҷавонони вайро оташ хӯрд, ва ба духтарони вай сурудҳои никоҳ намехонданд.

Коҳинони вай дар ҷанг афтоданд, ва бевазанони вай гиря намекарданд.

Ва Худованд, мисли он ки дар хоб бошад, бедор шуд, мисли паҳлавоне ки аз май хурӯш мекунад,

Ва душманони вайро зарба зада, пас гардонд, ба нанги ҷовидона онҳоро гирифтор кард.

Ва аз хаймаи Юсуф нафрат кард, ва сибти Эфроимро интихоб накард,

Балки сибти Яҳудоро баргузид, яъне кӯҳи Сионро, ки дӯст медошт.

Ва покгоҳи Худро мисли афрозҳо осмонҳо бино кард, мисли замине ки бунёди онро Ӯ ҷовидона барои ҳамеша доимӣ ниҳодааст.

Ва бандаи Худ Довудро баргузид, ва ӯро аз оғилҳои гӯсфандон гирифт;

Аз пеши мешҳои ширдеҳ ӯро овард, то ки қавми Ӯ – Яъқубро, ва мероси Ӯ – Исроилро чӯпонӣ кунад.

Ва ӯ онҳоро бо дили софи худ чӯпонӣ кард, ва бо хиради маҳорати кафҳои худ роҳнамун кард роҳнамоӣ намуд.

Таронаи Ософ. Худ оё! Халқҳо ба мероси Ту даромаданд, қасри поки Туро ҳаром карданд, Уршалимро ба харобазор табдил доданд.

Лошаҳои бандагони Туро ба мурғони ҳаво барои хӯрок партофтанд, ва гӯшти порсоёни Туро ба ҳайвонҳои замин.

Хуни онҳоро мисли об гирдогирди Уршалим рехтанд, ва касе набуд, ки онҳоро ба хок супорад.

Назди ҳамсоягони худ нангин шудем, аз ҷониби атрофиёнамон масхара ва бадном беобрӯ шудаем хандахариш ва масхара назди атрофиёни мо.

То ба кай, эй Парвардигор, доим ғазабнок хоҳӣ буд? Ва рашки Ту мисли оташ аланга хоҳад зад?

Ғазаби Худро бар халқҳое бирез, ки Туро намешиносанд, ва бар мамлакатҳое ки номи Туро намехонанд.

Зеро ки Яъқубро хӯрдаанд, ва манзили ӯро хароб кардаанд.

Гуноҳҳои ниёгонро аҷдодро ба мо хотирнишон накун; бигзор марҳаматҳои Ту ба зудӣ моро пешвоз гиранд, зеро ки бисёр ба пастӣ хорӣ афтодаем.

Эй Худои наҷоти мо, ба хотири ҷалоли номи Худ ба мо ёрӣ мадад расон ва моро халосӣ деҳ, ва ба хотири номи Худ гуноҳҳои моро бубахш хатоҳои моро бипӯшон моро аз хатоҳоямон хашмниҳон намо.

Чаро халқҳо гӯянд, ки «Худои онҳо куҷост?» Бигзор қасоси хуни бандагони Ту, ки рехта шудааст, дар миёни халқҳо дар пеши назари мо маълум гардад.

Бигзор оҳу нолаи бандиён пеши Ту бирасад; бо қудрати бозуи Худ маҳкумони бандагони маргро бираҳон.

Ва сазои ҳафтчандон ба ҳамсоягони мо баргардон, барои хорие ки ба Ту, эй Худованд, расондаанд.

Валекин мо, ки қавми Ту ва гӯсфандони чарогоҳи Ту ҳастем, Туро ҳамеша сипос хоҳем гуфт ва ҳамду санои Туро аз насл ба насл ба забон хоҳем ронд.

Барои сардори сарояндагон. Шаҳодате бар сози савсанҳо. Таронаи Ософ.

Эй Чӯпони Исроил, гӯш андоз! Эй, ки Юсуфро мисли гӯсфандон роҳбарӣ намудаӣ, эй, ки бар каррубиён нишастаӣ, нур биафкан!

Пеши Эфроим ва Бинёмин ва Менашше қудрати Худро бедор намо, ва барои наҷоти мо биё.

Худоё! Моро баргардон, ва рӯи Худро тобон соз дурахшон намо, то ки наҷот ёбем.

Парвардигоро, Худои лашкарҳо! То ба кай аз дуои қавми Худ хашм хоҳӣ кард хашмгин хоҳӣ буд?

Онҳоро нони пур аз ашк мехӯронӣ, ва ашкҳои фаровон менӯшонӣ.

Моро гирифтори ҷанҷоли ҷидоли ҳамсоягони мо гардондаӣ, ва душманон моро байни худ масхара мекунанд.

Эй Худои лашкарҳо! Моро баргардон, ва рӯи Худро тобон соз дурахшон намо, то ки наҷот ёбем.

Токро аз Миср берун овардӣ, халқҳоро бадар рондӣ, ва онро шинондӣ.

Барояш ҷой холӣ кардӣ, ва он чуқур реша давонд, ва заминро пур кард.

Кӯҳҳо бо сояи он пӯшида шуданд, ва шохаҳои он мисли арзҳои Худост.

Шохаҳои худро то баҳр паҳн кард, ва навдаҳояшро то дарё.

Чаро ҳисорҳои деворҳои онро рахна кардаӣ, ба тавре ки ҳар роҳгузар онро меканад,

Хуки ёбоӣ онро дандон мезанад, ва ҳайвони саҳро онро мехӯрад?

Эй Худои лашкарҳо! Баргашта, аз осмон назар андоз ва бубин, ва аз ҳоли ин ток хабар гир,

Ва он чиро, ки дасти рости Ту шинондааст, қувват деҳ, ва он писарро, ки барои Худ баргузидаӣ.

Он дар оташ сӯзонда шудааст, шохаҳояш бурида шудаанд; аз сарзаниши рӯи Ту нест хоҳанд шуд.

Бигзор дасти Ту бар шахси дасти рости Ту бошад, бар фарзанди одаме ки барои Худ баргузидаӣ.

Ва мо аз Ту қафо нахоҳем гашт; моро зинда гардон, ва мо номи Туро хоҳем хонд.

Парвардигоро, Худои лашкарҳо! Моро баргардон, рӯи Худро дурахшон намо тобон соз, то ки наҷот ёбем.

Барои сардори сарояндагон бар сози Ҷат. Таронаи Ософ.

Барои Худое ки қуввати мост, бисароед! Барои Худои Яъқуб бонги шодӣ занед!

Сурудро баланд кунед ва дафро биёред, ва барбати хушоҳангро бо уд.

Дар сари моҳ шох навозед, дар рӯзи моҳи пурра низ, ки рӯзи иди мост.

Зеро ки он қоида аст барои Исроил, ҳукмест аз Худои Яъқуб.

Инро Ӯ шаҳодате гувоҳие дар Юсуф муқаррар намуд, вақте ки вай бар замини Миср берун рафт. Забонеро, ки намедонистам, шунидам:

«Китфи вайро аз бори гарон раҳо кардам; кафҳои вай аз сабад озод шуданд.

Дар тангӣ хондӣ, ва Ман туро халосӣ додам; аз даруни раъд тундар шунидаму ҷавоб додам; назди обҳои Мерибо туро имтиҳон кардам. Село.

Бишнав, эй қавми Ман, ва Ман ба ту гувоҳӣ хоҳам дод; эй Исроил, кошки Маро бишнавӣ!

Бигзор туро худои ғайр набошад, ва ту ба худои бегона саҷда накун.

Ман Парвардигор Худои ту ҳастам, ки туро аз замини Миср берун овардаам; даҳони худро воз кун, ва Ман онро пур хоҳам кард.

Валекин қавми Ман ба овози Ман гӯш надод, ва Исроил ба ман сар нафуровард.

Ва Ман онҳоро ба якравии дилашон вогузор кардам, то ки аз пайи андешаҳои худ бираванд.

Кошки қавми Ман ба Ман гӯш медод, ва Исроил бо роҳҳои Ман мерафт!

Ба зудӣ душманони онҳоро фурӯ менишондам, ва дасти Худро бар бадхоҳони онҳо бармегардондам:

Кинаҷӯёни Парвардигор ба вай хушомад мезананд, ва замони вай ҷовидона давом мекард.

Вайро аз гандуми беҳтарин мехӯрондам; ва аз асали кӯҳпора туро сер мекардам».

Таронаи Ософ. Худо дар анҷумани илоҳӣ анбӯҳи соҳибқудратон истодааст; дар миёни доварон худоён доварӣ мекунад.

То ба кай ноинсофона доварӣ хоҳед кард? Ва нисбат ба бадкорон рӯбинӣ хохед кард? Село.

Ба бенавоён ва ятимон додгарӣ намоед; ситамдидагон ва камбағалонро сафед кунед;

Бенаво ва камбағалро раҳо кунед: аз дасти бадкорон халосӣ диҳед.

Намедонанд ва намефаҳманд, дар торикӣ роҳ мераванд; ҳамаи асосҳои замин ба ларза омадаанд.

Ман гуфтам: «Шумо фариштагон худоён ҳастед, ва ҳамаатон – писарони Боломақом.

Аммо ҳамчун одам одамизод хоҳед мурд, ва чун яке аз мирон фурӯ хоҳед ғалтид».

Бархез, эй Худо, заминро доварӣ намо; зеро ки Ту соҳиби ҳамаи халқҳо ҳастӣ.

Суруд. Таронаи Ософ.

Худоё! Ту ором набош; хомӯш набош ва осуда набош, эй Худо!

Зеро инак, душманони Ту хурӯш мебароваранд, ва душманони кинаҷӯёни Ту сар мебардоранд.

Бар зидди қавми Ту бадие макр меандешанд, ва бар зидди паноҳовардагони Ту машварат менамоянд.

Гуфтанд: «Меравем ва онҳоро нест мекунем, то ки халқе набошанд, ва номи Исроил дигар зикр наёбад ба ёд оварда нашавад».

Якдилона маслиҳатро пазондаанд, бар зидди Ту иттифоқ бастаанд:

Хаймаҳои Адӯм ва исмоилиён; Мӯоб ва ҳоҷариён;

Ҷабол ва Аммӯн ва Амолеқ; замини Фалиштӣ бо сокинони Сур;

Ашшур низ ба онҳо ҳамроҳ шудааст; онҳо бозуе барои банӣ Лут гардидаанд. Село.

Ба онҳо ончунон амал бикун, чунон ки ба Мидён кардаӣ, чунон ки ба Сисро, чунон ки ба Ёбин дар ҷӯйи Қишӯн,

Ки онҳо дар Айндӯр ба ҳалокат расидаанд, барои замин пору шудаанд.

Мирони онҳоро мисли Ӯреб ва Заэб гардон, ва ҳамаи шоҳзодагони онҳоро мисли Забҳ ва Салмуноъ,

Ки онҳо мегуфтанд: «Манзилҳои Худоро ба соҳибии худ ҳоҳем гирифт барои худ соҳибӣ хоҳем кард».

Эй Худои ман! Онҳоро мисли чанге дар гирдбод гардон, мисли хасе пеши шамол.

Чунон ки оташ ҷангалро месӯзонад, ва чунон ки аланга кӯҳҳоро месӯзонад оташ мегиронад,

Ончунон онҳоро бо бӯрони Худ бирон, ва бо тундбоди Худ онҳоро дар даҳшат андоз.

Рӯйҳои онҳоро пурнанг гардон, то ки номи Туро, эй Парвардигор, биҷӯянд ҷӯё шаванд.

Бигзор онҳо барои ҳамеша ҷовидона шарманда ва ошуфтаҳол шаванд, ва расво шуда, нест гарданд,

Ва бидонанд, ки танҳо Ту, ки номат Парвардигор аст, бар тамоми замин Боломақом ҳастӣ.

Барои сардори сарояндагон бар сози Ҷат. Таронаи банӣ Қӯраҳ.

Чӣ дилпазиранд манзилҳои Ту, эй Парвардигори лашкарҳо!

Ҷонам барои саҳнҳои Парвардигор шавқманд ва беҳол аст; дилам ва ҷисмам сӯи Худои зинда суруд мехонанд Ҷонофарин фарёди шодӣ мебароранд.

Мурғак низ хонае барои худ пайдо мекунад, ва гунҷишк лонае, то ки чӯҷаҳояшро дар он бимонад, назди қурбонгоҳҳои Ту, эй Парвардигори лашкарҳо, эй Подшоҳи ман ва Худои ман!

Хушо сокинони хонаи Ту, ки Туро гаштаву баргашта ситоиш менамоянд. Село.

Хушо касоне ки қувваташон дар Туст, ва роҳҳоят дар дили онҳост.

Вақте ки аз водии гиря мегузаранд, онро чашмасор мегардонанд; борон низ онро бо фархундагӣ баракат мепӯшад.

Ҳангоми рафтан бар қувваташон қувват меафзояд; дар Сион пеши Худо ҳозир мешаванд.

Парвардигоро, Худои лашкарҳо! Дуои Ниёиши маро бишнав; эй Худои Яъқуб, гӯш андоз! Село.

Сипари моро бубин, эй Худо, ва бар рӯи масеҳи Худ назар андоз;

Ба ростӣ як рӯз дар саҳнҳои Ту беҳтар аст аз ҳазор: беҳтар ҳисобидам афзал донистаам, ки назди остонаи хонаи Худо биистам, назар ба он ки дар хаймаҳои бадкорон бадӣ сокин бошам.

Зеро ки Парвардигор Худо офтоб ва сипар аст; Парвардигор меҳрубонӣ марҳамат ва ҷалол хоҳад бахшид; касони ростравро аз некӯӣ маҳрум нахоҳад кард.

Эй Худои лашкарҳо! Хушо касе ки ба Ту умед мебандад.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи банӣ Қӯраҳ.

Ба замини Худ, эй Парвардигор, меҳрубонӣ намудаӣ, асирони Яъқубро баргардондаӣ,

Гуноҳи қавми Худро бахшидаӣ, ҳамаи хатоҳои онҳоро пӯшидаӣ,

Тамоми қаҳри Худро дур кардаӣ, аз шиддати ғазаби Худ баргаштаӣ.

Моро баргардон, эй Худои наҷоти мо, ва хашми Худро аз мо боздор бардор.

Наход ки барои ҳамеша доимо ҷовидона бо мо хашмгин хоҳӣ буд? Ва ғазаби Худро аз насл ба насл давом хоҳӣ дод?

Наход ки Ту аз нав моро зинда нахоҳӣ гардонд, то ки қавми Ту дар Ту шод бошанд?

Меҳру вафои Худро, эй Парвардигор, бар мо зоҳир намо, ва наҷоти Худро ба мо ато фармо.

Хоҳам шунид, ки Худо Парвардигор чӣ мегӯяд. Ба ростӣ Ӯ ба қавми Худ ва ба порсоёни Худ аз сулҳу осоиш сухан хоҳад ронд, то ки сӯи нодонӣ барнагарданд.

Ба яқин наҷоти Ӯ ба тарсгорони Ӯ наздик аст, то ки ҷалол дар замини мо сокин шавад.

Меҳру вафо ва ростӣ хоҳанд вохӯрд, росткорӣ ва осоиш якдигарро хоҳанд бӯсид.

Ростӣ аз замин хоҳад сабзид, ва росткорӣ аз осмон хоҳад омад нигарист.

Ва Парвардигор некӯӣ низ ато хоҳад кард, ва замини мо ҳосили худро хоҳад дод.

Росткорӣ пешопеши Ӯ хоҳад рафт, ва қадамҳояшро бар роҳ хоҳад гузошт.