Ве́тхий Заве́т: Быт. Исх. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Руф. 1Цар. 2Цар. 3Цар. 4Цар. 1Пар. 2Пар. 1Езд. Неем. 2Езд. Тов. Иудиф. Есф. Иов. Пс. Еккл. Песн. Прем. Сир. Ис. Иер. Плч. ПослИер. Вар. Иез. Дан. Ос. Иоил. Ам. Авд. Ион. Мих. Наум. Авв. Соф. Аг. Зах. Мал. 1Мак. 2Мак. 3Мак. 3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
 Скрыть
Азбука веры » Би́блия » Псалти́рь » Кафизма 2

Кафизма 2

Толкования
Толкования главы
Псалом 9 
9:1
9:2
9:3
см.:Пс.30:8;
9:4
9:5
9:6
см.:2Цар.22:15;Пс.33:17;Притч.10:7;
9:7
9:8
9:9
см.:Пс.95:13;Деян.17:31;
9:10
см.:Пс.31:7;
9:11
9:12
9:13
см.:Быт.4:9;Втор.32:43;
9:14
9:15
9:16
см.:Пс.7:16;
9:17
9:18
9:19
см.:Пс.33:7;
9:20
9:21
см.:Ис.31:3;
9:22
9:23
9:24
9:25
9:26
9:27
9:28
см.:Рим.3:14;
9:29
см.:Деян.23:15;
9:30
см.:Пс.16:12;
9:31
см.:Ис.3:15;
9:32
см.:Иов.22:13;
9:33
см.:Мк.4:38;
9:34
9:35
см.:Пс.67:6-7;
9:36
см.:Иез.30:24;
9:37
см.:Иер.10:10;Дан.6:26;
9:38
9:39
Псалом 10 
10:0
10:1
см.:Пс.54:23;1Цар.24:2;1Цар.26:20;
10:2
10:3
10:4
см.:Ис.66:1;Авв.2:20;Мф.5:34;
10:5
10:6
см.:Быт.19:24;Иер.23:19;
10:7
Слава:
Псалом 11 
11:1
11:2
см.:Ис.57:1;Мих.7:2;
11:3
см.:Пс.27:3;
11:4
см.:Гал.5:12;
11:5
см.:Исх.5:2;Иов.21:15;Дан.3:15;
11:6
11:7
см.:2Цар.22:31;Притч.30:5;
11:8
11:9
Псалом 12 
12:1
12:2
см.:Пс.76:8;Авв.1:2;
12:3
12:4
см.:1Езд.9:8;Иер.51:39;
12:5
12:6
см.:Ис.66:14;Пс.102:2;
12:7
Псалом 13 
13:0
13:1
см.:Пс.9:27;Пс.52:2;
13:2
см.:Пс.32:13;Зах.9:1;
13:3
см.:Рим.3:10;
13:3'
13:4
13:5
13:6
см.:Еккл.9:16;
13:7
см.:Пс.52:7;Ис.59:20;
Слава:
Псалом 14 
14:0
14:1
см.:Пс.23:3;Пс.83:5;
14:2
см.:Ис.33:15;
14:3
см.:Иов.27:4;Еф.4:25;
14:4
см.:4Цар.3:14;
14:5
см.:Исх.22:25;Втор.23:19;
Псалом 15 
15:0
15:1
15:2
15:3
см.:Ин.11:5;
15:4
см.:Ис.1:11;
15:5
см.:Плач.3:24;
15:6
15:7
15:8
см.:Деян.2:25;
15:9
15:10
см.:Деян.13:35;
15:11
см.:Деян.2:28;
Псалом 16 
16:0
16:1
см.:Пс.4:2;
16:2
16:3
см.:Пс.7:10;Пс.65:10;Иер.11:20;
16:4
16:5
см.:1Цар.2:9;
16:6
16:7
16:8
см.:Втор.32:10;Зах.2:8;Руфь.2:12;
16:9
16:10
см.:Иов.15:27;
16:11
16:12
16:13
16:14
16:15
см.:Мф.5:8;1Ин.3:20;1Кор.13:10;
Слава:
Церковнославянский (рус)
Въ коне́цъ, о та́йныхъ сы́на, псало́мъ Дави́ду, 9.
Исповѣ́мся Тебѣ́, Го́споди, всѣ́мъ се́рдцемъ мо­и́мъ, повѣ́мъ вся́ чудеса́ Твоя́.
Возвеселю́ся и воз­ра́дуюся о Тебѣ́, пою́ и́мени Тво­ему́, Вы́шнiй.
Внегда́ воз­врати́тися врагу́ мо­ему́ вспя́ть, изнемо́гутъ и поги́бнутъ от­ лица́ Тво­его́.
Я́ко сотвори́лъ еси́ су́дъ мо́й и прю́ мою́: сѣ́лъ еси́ на престо́лѣ, судя́й пра́вду.
Запрети́лъ еси́ язы́комъ, и поги́бе нечести́вый: и́мя его́ потреби́лъ еси́ въ вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка.
Врагу́ оскудѣ́ша ору́жiя въ коне́цъ, и гра́ды разруши́лъ еси́: поги́бе па́мять его́ съ шу́момъ.
И Госпо́дь во вѣ́къ пребыва́етъ, угото́ва на су́дъ престо́лъ Сво́й:
и То́й суди́ти и́мать вселе́н­нѣй въ пра́вду, суди́ти и́мать лю́демъ въ правотѣ́.
И бы́сть Госпо́дь при­­бѣ́жище убо́гому, помо́щникъ во благовре́менiихъ, въ ско́рбехъ.
И да упова́ютъ на Тя́ зна́ющiи и́мя Твое́, я́ко не оста́вилъ еси́ взыска́ющихъ Тя́, Го́споди.
По́йте Го́сподеви, живу́щему въ Сiо́нѣ, воз­вѣсти́те во язы́цѣхъ начина́нiя Его́:
я́ко взыска́яй кро́ви и́хъ помяну́, не забы́ зва́нiя убо́гихъ.
Поми́луй мя́, Го́споди, ви́ждь смире́нiе мое́ от­ вра́гъ мо­и́хъ, воз­нося́й мя́ от­ вра́тъ сме́ртныхъ:
я́ко да воз­вѣщу́ вся́ хвалы́ Твоя́ во вратѣ́хъ дще́ре Сiо́ни: воз­ра́дуемся о спасе́нiи Тво­е́мъ.
Углѣбо́ша язы́цы въ па́губѣ, ю́же сотвори́ша: въ сѣ́ти се́й, ю́же скры́ша, увязе́ нога́ и́хъ.
Зна́емь е́сть Госпо́дь судьбы́ творя́й: въ дѣ́лѣхъ руку́ свое́ю увязе́ грѣ́шникъ.
Да воз­вратя́т­ся грѣ́шницы во а́дъ, вси́ язы́цы забыва́ющiи Бо́га.
Я́ко не до конца́ забве́нъ бу́детъ ни́щiй, терпѣ́нiе убо́гихъ не поги́бнетъ до конца́.
Воскре́сни́, Го́споди, да не крѣпи́т­ся человѣ́къ, да су́дят­ся язы́цы предъ Тобо́ю.
Поста́ви, Го́споди, законоположи́теля надъ ни́ми, да разумѣ́ютъ язы́цы, я́ко человѣ́цы су́ть.
Вску́ю, Го́споди, от­стоя́ дале́че, презира́еши во благовре́менiихъ, въ ско́рбехъ?
Внегда́ горди́тися нечести́вому, воз­гара́ет­ся ни́щiй: увяза́ютъ въ совѣ́тѣхъ, я́же помышля́ютъ.
Я́ко хвали́мь е́сть грѣ́шный въ по́хотехъ души́ сво­ея́, и оби́дяй благослови́мь е́сть.
Раздражи́ Го́спода грѣ́шный: по мно́же­ст­ву гнѣ́ва сво­его́ не взы́щетъ: нѣ́сть Бо́га предъ ни́мъ.
Оскверня́ют­ся путiе́ его́ на вся́ко вре́мя: отъ­е́млют­ся судьбы́ Твоя́ от­ лица́ его́: всѣ́ми враги́ сво­и́ми облада́етъ.
Рече́ бо въ се́рдцы сво­е́мъ: не подви́жуся от­ ро́да въ ро́дъ безъ зла́:
его́же кля́твы уста́ его́ по́лна су́ть, и го́рести и льсти́: подъ язы́комъ его́ тру́дъ и болѣ́знь.
Присѣди́тъ въ лови́тел­ст­вѣ съ бога́тыми въ та́йныхъ, е́же уби́ти непови́н­наго: о́чи его́ на ни́щаго при­­зира́етѣ.
Лови́тъ въ та́йнѣ я́ко ле́въ во огра́дѣ сво­е́й, лови́тъ е́же восхи́тити ни́щаго, внегда́ при­­влещи́ и́ въ сѣ́ти сво­е́й.
Смири́тъ его́: преклони́т­ся и паде́тъ, внегда́ ему́ облада́ти убо́гими.
Рече́ бо въ се́рдцы сво­е́мъ: забы́ Бо́гъ, от­врати́ лице́ Свое́, да не ви́дитъ до конца́.
Воскре́сни́, Го́споди Бо́же мо́й, да воз­несе́т­ся рука́ Твоя́, не забу́ди убо́гихъ Тво­и́хъ до конца́.
Чесо́ ра́ди прогнѣ́ва нечести́вый Бо́га? Рече́ бо въ се́рдцы сво­е́мъ: не взы́щетъ.
Ви́диши, я́ко Ты́ болѣ́знь и я́рость смотря́еши, да пре́данъ бу́детъ въ ру́цѣ Тво­и́: Тебѣ́ оста́вленъ е́сть ни́щiй, си́ру Ты́ бу́ди помо́щникъ.
Сокруши́ мы́шцу грѣ́шному и лука́вому: взы́щет­ся грѣ́хъ его́ и не обря́щет­ся.
Госпо́дь Ца́рь во вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка: поги́бнете, язы́цы, от­ земли́ Его́.
Жела́нiе убо́гихъ услы́шалъ еси́, Го́споди, угото́ванiю се́рдца и́хъ вня́тъ у́хо Твое́.
Суди́ си́ру и смире́ну, да не при­­ложи́тъ ктому́ велича́тися человѣ́къ на земли́.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.
На Го́спода упова́хъ, ка́ко рече́те души́ мо­е́й: превита́й по гора́мъ, я́ко пти́ца?
Я́ко се́, грѣ́шницы наляко́ша лу́къ, угото́ваша стрѣ́лы въ ту́лѣ, сострѣля́ти во мра́цѣ пра́выя се́рдцемъ.
Зане́ я́же Ты́ соверши́лъ еси́, они́ разруши́ша: пра́ведникъ же что́ сотвори́?
Госпо́дь во хра́мѣ святѣ́мъ Сво­е́мъ. Госпо́дь, на небеси́ престо́лъ Его́: о́чи Его́ на ни́щаго при­­зира́етѣ, вѣ́жди Его́ испыта́етѣ сы́ны человѣ́ческiя.
Госпо́дь испыта́етъ пра́веднаго и нечести́ваго: любя́й же непра́вду ненави́дитъ свою́ ду́шу.
Одожди́тъ на грѣ́шники сѣ́ти: о́гнь и жу́пелъ, и ду́хъ бу́ренъ ча́сть ча́ши и́хъ.
Я́ко пра́веденъ Госпо́дь и пра́вды воз­люби́: правоты́ ви́дѣ лице́ Его́.
Въ коне́цъ, о осмѣ́й, псало́мъ Дави́ду.
Спаси́ мя, Го́споди, я́ко оскудѣ́ преподо́бный: я́ко ума́лишася и́стины от­ сыно́въ человѣ́ческихъ.
Су́етная глаго́ла кі́йждо ко и́скрен­нему сво­ему́: устнѣ́ льсти́выя въ се́рдцы, и въ се́рдцы глаго́лаша зла́я.
Потреби́тъ Госпо́дь вся́ устны́ льсти́выя, язы́къ велерѣ́чивый,
ре́кшыя: язы́къ на́шъ воз­вели́чимъ, устны́ на́ша при­­ на́съ су́ть: кто́ на́мъ госпо́дь е́сть?
Стра́сти ра́ди ни́щихъ и воз­дыха́нiя убо́гихъ ны́нѣ воскре́сну́, глаго́летъ Госпо́дь: положу́ся во спасе́нiе, не обиню́ся о не́мъ.
Словеса́ Госпо́дня словеса́ чи́ста, сребро́ разжже́но, искуше́но земли́, очище́но седмери́цею.
Ты́, Го́споди, сохрани́ши ны́ и соблюде́ши ны́ от­ ро́да сего́ и во вѣ́къ.
О́крестъ нечести́вiи хо́дятъ: по высотѣ́ тво­е́й умно́жилъ еси́ сы́ны человѣ́ческiя.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.
Доко́лѣ, Го́споди, забу́деши мя́ до конца́? Доко́лѣ от­враща́еши лице́ Твое́ от­ мене́?
Доко́лѣ положу́ совѣ́ты въ души́ мо­е́й, болѣ́зни въ се́рдцы мо­е́мъ де́нь и но́щь? Доко́лѣ воз­несе́т­ся вра́гъ мо́й на мя́?
При́зри, услы́ши мя́, Го́споди Бо́же мо́й: просвѣти́ о́чи мо­и́, да не когда́ усну́ въ сме́рть:
да не когда́ рече́тъ вра́гъ мо́й: укрѣпи́хся на него́.
6Стужа́ющiи ми́ воз­ра́дуют­ся, а́ще подви́жуся.
7А́зъ же на ми́лость Твою́ упова́хъ: воз­ра́дует­ся се́рдце мое́ о спасе́нiи Тво­е́мъ: воспою́ Го́сподеви благодѣ́яв­шему мнѣ́ и пою́ и́мени Го́спода Вы́шняго.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.
Рече́ безу́менъ въ се́рдцы сво­е́мъ: нѣ́сть Бо́гъ. Растлѣ́ша и омерзи́шася въ начина́нiихъ: нѣ́сть творя́й благосты́ню.
Госпо́дь съ небесе́ при­­ни́че на сы́ны человѣ́ческiя, ви́дѣти, а́ще е́сть разумѣва́яй, или́ взыска́яй Бо́га.
Вси́ уклони́шася, вку́пѣ неключи́ми бы́ша: нѣ́сть творя́й благосты́ню, нѣ́сть до еди́наго.
Ни ли́ уразумѣ́ютъ вси́ дѣ́ла­ю­щiи беззако́нiе, снѣда́ющiи лю́ди моя́ въ снѣ́дь хлѣ́ба? Го́спода не при­­зва́ша.
Та́мо убоя́шася стра́ха, идѣ́же не бѣ́ стра́хъ: я́ко Госпо́дь въ ро́дѣ пра́ведныхъ.
Совѣ́тъ ни́щаго посрами́сте: Госпо́дь же упова́нiе его́ е́сть.
Кто́ да́стъ от­ Сiо́на спасе́нiе Изра́илево? Внегда́ воз­врати́тъ Госпо́дь плѣне́нiе люді́й сво­и́хъ, воз­ра́дует­ся Иа́ковъ, и воз­весели́т­ся Изра́иль.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду, 14.
Го́споди, кто́ обита́етъ въ жили́щи Тво­е́мъ? Или́ кто́ всели́т­ся во святу́ю го́ру Твою́?
Ходя́й непоро́ченъ и дѣ́лаяй пра́вду, глаго́ляй и́стину въ се́рдцы сво­е́мъ:
и́же не ульсти́ язы́комъ сво­и́мъ и не сотвори́ и́скрен­нему сво­ему́ зла́, и поноше́нiя не прiя́тъ на бли́жнiя своя́:
уничиже́нъ е́сть предъ ни́мъ лука́внуяй, боя́щыяжеся Го́спода сла́витъ: клены́йся и́скрен­нему сво­ему́ и не от­мета́яся:
сребра́ сво­его́ не даде́ въ ли́хву и мзды́ на непови́н­ныхъ не прiя́тъ. Творя́й сiя́ не подви́жит­ся во вѣ́къ.
Столпописа́нiе, Дави́ду, 15.
Сохрани́ мя, Го́споди, я́ко на Тя́ упова́хъ.
Рѣ́хъ Го́сподеви: Госпо́дь мо́й еси́ Ты́, я́ко благи́хъ мо­и́хъ не тре́буеши.
Святы́мъ, и́же су́ть на земли́ его́, удиви́ Госпо́дь вся́ хотѣ́нiя Своя́ въ ни́хъ.
Умно́жишася не́мощи и́хъ, по си́хъ ускори́ша: не соберу́ собо́ры и́хъ от­ крове́й, ни помяну́ же име́нъ и́хъ устна́ма мо­и́ма.
Госпо́дь ча́сть достоя́нiя мо­его́ и ча́ши мо­ея́: Ты́ еси́ устроя́яй достоя́нiе мое́ мнѣ́.
У́жя нападо́ша ми́ въ держа́вныхъ мо­и́хъ: и́бо достоя́нiе мое́ держа́вно е́сть мнѣ́.
Благословлю́ Го́спода вразуми́в­шаго мя́: еще́ же и до но́щи наказа́ша мя́ утро́бы моя́.
Предзрѣ́хъ Го́спода предо мно́ю вы́ну, я́ко одесну́ю мене́ е́сть, да не подви́жуся.
Сего́ ра́ди воз­весели́ся се́рдце мое́, и воз­ра́довася язы́къ мо́й: еще́ же и пло́ть моя́ всели́т­ся на упова́нiи.
Я́ко не оста́виши ду́шу мою́ во а́дѣ, ниже́ да́си преподобному Тво­ему́ ви́дѣти истлѣ́нiя.
Сказа́лъ ми́ еси́ пути́ живота́: испо́лниши мя́ весе́лiя съ лице́мъ Тво­и́мъ: красота́ {сла́дость} въ десни́цѣ Тво­е́й въ коне́цъ.
Моли́тва Дави́ду, 16.
Услы́ши, Го́споди, пра́вду мою́, вонми́ моле́нiю мо­ему́, внуши́ моли́тву мою́ не во устна́хъ льсти́выхъ.
От лица́ Тво­его́ судьба́ моя́ изы́детъ: о́чи мо­и́ да ви́дита правоты́.
Искуси́лъ еси́ се́рдце мое́, посѣти́лъ еси́ но́щiю: искуси́лъ мя́ еси́, и не обрѣ́теся во мнѣ́ непра́вда.
Я́ко да не воз­глаго́лютъ уста́ моя́ дѣ́лъ человѣ́ческихъ, за словеса́ усте́нъ Тво­и́хъ а́зъ сохрани́хъ пути́ же́стоки.
Соверши́ стопы́ моя́ во стезя́хъ Тво­и́хъ, да не подви́жут­ся стопы́ моя́.
А́зъ воз­зва́хъ, я́ко услы́шалъ мя́ еси́, Бо́же: при­­клони́ у́хо Твое́ мнѣ́ и услы́ши глаго́лы моя́.
Удиви́ ми́лости Твоя́, спаса́яй упова́ющыя на Тя́ от­ проти́вящихся десни́цѣ Тво­е́й:
сохрани́ мя, Го́споди, я́ко зѣ́ницу о́ка: въ кро́вѣ крилу́ Твое́ю покры́еши мя́
от­ лица́ нечести́выхъ остра́стшихъ {оби́дящихъ} мя́: врази́ мо­и́ ду́шу мою́ одержа́ша
ту́къ сво́й затвори́ша, уста́ и́хъ глаго́лаша горды́ню.
Изгоня́щiи мя́ ны́нѣ обыдо́ша мя́, о́чи сво­и́ воз­ложи́ша уклони́ти на зе́млю.
Объя́ша мя́ я́ко ле́въ гото́въ на ло́въ и я́ко ски́менъ обита́яй въ та́йныхъ.
Воскре́сни́, Го́споди, предвари́ я́ и запни́ и́мъ: изба́ви ду́шу мою́ от­ нечести́ваго, ору́жiе Твое́
от­ вра́гъ руки́ Тво­ея́, Го́споди, от­ ма́лыхъ от­ земли́: раздѣли́ я́ въ животѣ́ и́хъ, и сокрове́н­ныхъ Тво­и́хъ испо́лнися чре́во и́хъ: насы́тишася сыно́въ, и оста́виша оста́нки младе́нцемъ сво­и́мъ.
А́зъ же пра́вдою явлю́ся лицу́ Тво­ему́, насы́щуся, внегда́ яви́тимися сла́вѣ Тво­е́й.
Греческий [Greek (Koine)]
͂εἰς τὸ τέλος ὑπὲρ τῶν κρυφίων τοῦ υἱοῦ ψαλμὸς τῷ Δαυιδ
ἐξομολογήσομαί σοι κύριε ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου διηγήσομαι πάν­τα τὰ θαυμάσιά σου
εὐφρανθήσομαι καὶ ἀγαλλιάσομαι ἐν σοί ψαλῶ τῷ ὀνόματί σου ὕψιστε
ἐν τῷ ἀπο­στραφῆναι τὸν ἐχθρόν μου εἰς τὰ ὀπίσω ἀσθενήσουσιν καὶ ἀπο­λοῦν­ται ἀπο­̀ προ­σώπου σου
ὅτι ἐποίησας τὴν κρίσιν μου καὶ τὴν δίκην μου ἐκάθισας ἐπι­̀ θρόνου ὁ κρίνων δικαιοσύνην
ἐπετίμησας ἔθνεσιν καὶ ἀπώλετο ὁ ἀσεβής τὸ ὄνομα αὐτῶν ἐξήλειψας εἰς τὸν αἰῶνα καὶ εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος
τοῦ ἐχθροῦ ἐξέλιπον αἱ ῥομφαῖαι εἰς τέλος καὶ πόλεις καθεῖλες ἀπώλετο τὸ μνημόσυν­ον αὐτῶν μετ᾿ ἤχους
καὶ ὁ κύριος εἰς τὸν αἰῶνα μένει ἡτοίμασεν ἐν κρίσει τὸν θρόνον αὐτοῦ
καὶ αὐτὸς κρινεῖ τὴν οἰκουμένην ἐν δικαιοσύνῃ κρινεῖ λαοὺς ἐν εὐθύτητι
καὶ ἐγένετο κύριος κατα­φυγὴ τῷ πένητι βοηθὸς ἐν εὐκαιρίαις ἐν θλίψει
καὶ ἐλπισάτωσαν ἐπι­̀ σὲ οἱ γινώσκον­τες τὸ ὄνομά σου ὅτι οὐκ ἐγκατέλιπες τοὺς ἐκζητοῦν­τάς σε κύριε
ψάλατε τῷ κυρίῳ τῷ κατοικοῦν­τι ἐν Σιων ἀναγγείλατε ἐν τοῖς ἔθνεσιν τὰ ἐπι­τηδεύ­ματα αὐτοῦ
ὅτι ἐκζητῶν τὰ αἵματα αὐτῶν ἐμνήσθη οὐκ ἐπελάθετο τῆς κραυγῆς τῶν πενήτων
ἐλέησόν με κύριε ἰδὲ τὴν ταπείνωσίν μου ἐκ τῶν ἐχθρῶν μου ὁ ὑψῶν με ἐκ τῶν πυλῶν τοῦ θανάτου
ὅπως ἂν ἐξαγγείλω πάσας τὰς αἰνέσεις σου ἐν ταῖς πύλαις τῆς θυγατρὸς Σιων ἀγαλλιάσομαι ἐπι­̀ τῷ σωτηρίῳ σου
ἐνεπάγησαν ἔθνη ἐν δια­φθορᾷ ᾗ ἐποίησαν ἐν παγίδι ταύτῃ ᾗ ἔκρυψαν συν­ελήμφθη ὁ ποὺς αὐτῶν
γινώσκεται κύριος κρίματα ποιῶν ἐν τοῖς ἔργοις τῶν χειρῶν αὐτοῦ συν­ελήμφθη ὁ ἁμαρτωλός ᾠδὴ δια­ψάλμα­τος
ἀπο­στραφήτωσαν οἱ ἁμαρτωλοὶ εἰς τὸν ᾅδην πάν­τα τὰ ἔθνη τὰ ἐπι­λανθανόμενα τοῦ θεοῦ
ὅτι οὐκ εἰς τέλος ἐπι­λησθή­σε­ται ὁ πτωχός ἡ ὑπομονὴ τῶν πενήτων οὐκ ἀπο­λεῖται εἰς τὸν αἰῶνα
ἀνάστηθι κύριε μὴ κραταιούσθω ἄνθρωπος κριθήτωσαν ἔθνη ἐνώπιόν σου
κατα­́στησον κύριε νομοθέτην ἐπ᾿ αὐτούς γνώτωσαν ἔθνη ὅτι ἄνθρωποί εἰσιν (δια­́ψαλμα)
ἵνα τί κύριε ἀφέστηκας μακρόθεν ὑπερορᾷς ἐν εὐκαιρίαις ἐν θλίψει
ἐν τῷ ὑπερηφανεύ­εσθαι τὸν ἀσεβῆ ἐμπυρίζεται ὁ πτωχός συλλαμβάνον­ται ἐν δια­βουλίοις οἷς δια­λογίζον­ται
ὅτι ἐπαινεῖται ὁ ἁμαρτωλὸς ἐν ταῖς ἐπι­θυμίαις τῆς ψυχῆς αὐτοῦ καὶ ὁ ἀδικῶν ἐνευλογεῖται
παρώξυν­εν τὸν κύριον ὁ ἁμαρτωλός κατα­̀ τὸ πλῆ­θος τῆς ὀργῆς αὐτοῦ οὐκ ἐκζητήσει οὐκ ἔστιν ὁ θεὸς ἐνώπιον αὐτοῦ
βεβηλοῦν­ται αἱ ὁδοὶ αὐτοῦ ἐν παν­τὶ καιρῷ ἀν­ταναιρεῖται τὰ κρίματά σου ἀπο­̀ προ­σώπου αὐτοῦ πάν­των τῶν ἐχθρῶν αὐτοῦ κατα­κυριεύ­σει
εἶπεν γὰρ ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ οὐ μὴ σαλευθῶ ἀπο­̀ γενεᾶς εἰς γενεὰν ἄνευ κακοῦ
οὗ ἀρᾶς τὸ στόμα αὐτοῦ γέμει καὶ πικρίας καὶ δόλου ὑπὸ τὴν γλῶσ­σαν αὐτοῦ κόπος καὶ πόνος
ἐγκάθηται ἐνέδρᾳ μετὰ πλουσίων ἐν ἀπο­κρύφοις ἀπο­κτεῖναι ἀθῷον οἱ ὀφθαλμοὶ αὐτοῦ εἰς τὸν πένητα ἀπο­βλέπουσιν
ἐνεδρεύ­ει ἐν ἀπο­κρύφῳ ὡς λέων ἐν τῇ μάνδρᾳ αὐτοῦ ἐνεδρεύ­ει τοῦ ἁρπάσαι πτωχόν ἁρπάσαι πτωχὸν ἐν τῷ ἑλκύσαι αὐτόν
ἐν τῇ παγίδι αὐτοῦ ταπεινώσει αὐτόν κύψει καὶ πεσεῖται ἐν τῷ αὐτὸν κατα­κυριεῦσαι τῶν πενήτων
εἶπεν γὰρ ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ ἐπι­λέλησται ὁ θεός ἀπέστρεψεν τὸ προ­́σωπον αὐτοῦ τοῦ μὴ βλέπειν εἰς τέλος
ἀνάστηθι κύριε ὁ θεός ὑψωθήτω ἡ χείρ σου μὴ ἐπι­λάθῃ τῶν πενήτων
ἕνεκεν τίνος παρώξυν­εν ὁ ἀσεβὴς τὸν θεόν εἶπεν γὰρ ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ οὐκ ἐκζητήσει
βλέπεις ὅτι σὺ πόνον καὶ θυμὸν κατα­νοεῖς τοῦ παρα­δοῦναι αὐτοὺς εἰς χεῖράς σου σοὶ οὖν ἐγκατα­λέλειπται ὁ πτωχός ὀρφανῷ σὺ ἦσθα βοηθῶν
σύν­τριψον τὸν βραχίονα τοῦ ἁμαρτωλοῦ καὶ πονηροῦ ζητηθή­σε­ται ἡ ἁμαρτία αὐτοῦ καὶ οὐ μὴ εὑρεθῇ δι᾿ αὐτήν
βασιλεύ­σει κύριος εἰς τὸν αἰῶνα καὶ εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος ἀπο­λεῖσθε ἔθνη ἐκ τῆς γῆς αὐτοῦ
τὴν ἐπι­θυμίαν τῶν πενήτων εἰσήκουσεν κύριος τὴν ἑτοιμασίαν τῆς καρδίας αὐτῶν προ­σέσχεν τὸ οὖς σου
κρῖναι ὀρφανῷ καὶ ταπεινῷ ἵνα μὴ προ­σθῇ ἔτι τοῦ μεγαλαυχεῖν ἄνθρωπος ἐπι­̀ τῆς γῆς
εἰς τὸ τέλος ψαλμὸς τῷ Δαυιδ
ἐπι­̀ τῷ κυρίῳ πέποιθα πᾶς ἐρεῖτε τῇ ψυχῇ μου μεταναστεύ­ου ἐπι­̀ τὰ ὄρη ὡς στρουθίον
ὅτι ἰδοὺ οἱ ἁμαρτωλοὶ ἐνέτειναν τόξον ἡτοίμασαν βέλη εἰς φαρέτραν τοῦ κατα­τοξεῦσαι ἐν σκοτομήνῃ τοὺς εὐθεῖς τῇ καρδίᾳ
ὅτι ἃ κατηρτίσω καθεῖλον ὁ δὲ δίκαιος τί ἐποίησεν
κύριος ἐν ναῷ ἁγίῳ αὐτοῦ κύριος ἐν οὐρανῷ ὁ θρόνος αὐτοῦ οἱ ὀφθαλμοὶ αὐτοῦ εἰς τὸν πένητα ἀπο­βλέπουσιν τὰ βλέφαρα αὐτοῦ ἐξετάζει τοὺς υἱοὺς τῶν ἀνθρώπων
κύριος ἐξετάζει τὸν δίκαιον καὶ τὸν ἀσεβῆ ὁ δὲ ἀγαπῶν ἀδικίαν μισεῖ τὴν ἑαυτοῦ ψυχήν
ἐπι­βρέξει ἐπι­̀ ἁμαρτωλοὺς παγίδας πῦρ καὶ θεῖον καὶ πνεῦμα κατα­ιγίδος ἡ μερὶς τοῦ ποτηρίου αὐτῶν
ὅτι δίκαιος κύριος καὶ δικαιοσύνας ἠγάπησεν εὐθύτητα εἶδεν τὸ προ­́σωπον αὐτοῦ
εἰς τὸ τέλος ὑπὲρ τῆς ὀγδόης ψαλμὸς τῷ Δαυιδ
σῶσόν με κύριε ὅτι ἐκλέλοιπεν ὅσιος ὅτι ὠλιγώθησαν αἱ ἀλήθειαι ἀπο­̀ τῶν υἱῶν τῶν ἀνθρώπων
μάταια ἐλάλησεν ἕκασ­τος προ­̀ς τὸν πλη­σίον αὐτοῦ χείλη δόλια ἐν καρδίᾳ καὶ ἐν καρδίᾳ ἐλάλησαν
ἐξολεθρεύ­σαι κύριος πάν­τα τὰ χείλη τὰ δόλια καὶ γλῶσ­σαν μεγαλορήμονα
τοὺς εἰπόν­τας τὴν γλῶσ­σαν ἡμῶν μεγαλυνοῦμεν τὰ χείλη ἡμῶν παρ᾿ ἡμῶν ἐστιν τίς ἡμῶν κύριός ἐστιν
ἀπο­̀ τῆς ταλαιπωρίας τῶν πτωχῶν καὶ ἀπο­̀ τοῦ στεναγμοῦ τῶν πενήτων νῦν ἀναστήσομαι λέγει κύριος θήσομαι ἐν σωτηρίᾳ παρρησιάσομαι ἐν αὐτῷ
τὰ λόγια κυρίου λόγια ἁγνά ἀργύριον πεπυρωμένον δοκίμιον τῇ γῇ κεκαθαρισμένον ἑπταπλασίως
σύ κύριε φυλάξεις ἡμᾶς καὶ δια­τηρήσεις ἡμᾶς ἀπο­̀ τῆς γενεᾶς ταύτης καὶ εἰς τὸν αἰῶνα
κύκλῳ οἱ ἀσεβεῖς περιπατοῦσιν κατα­̀ τὸ ὕψος σου ἐπολυώρησας τοὺς υἱοὺς τῶν ἀνθρώπων
εἰς τὸ τέλος ψαλμὸς τῷ Δαυιδ
ἕως πότε κύριε ἐπι­λήσῃ μου εἰς τέλος ἕως πότε ἀπο­στρέψεις τὸ προ­́σωπόν σου ἀπ᾿ ἐμοῦ
ἕως τίνος θήσομαι βουλὰς ἐν ψυχῇ μου ὀδύνας ἐν καρδίᾳ μου ἡμέρας ἕως πότε ὑψωθή­σε­ται ὁ ἐχθρός μου ἐπ᾿ ἐμέ
ἐπι­́βλεψον εἰσάκουσόν μου κύριε ὁ θεός μου φώτισον τοὺς ὀφθαλμούς μου μήποτε ὑπνώσω εἰς θάνατον
μήποτε εἴπῃ ὁ ἐχθρός μου ἴσχυσα προ­̀ς αὐτόν οἱ θλίβον­τές με ἀγαλλιάσον­ται ἐὰν σαλευθῶ
ἐγὼ δὲ ἐπι­̀ τῷ ἐλέει σου ἤλπισα ἀγαλλιά­σε­ται ἡ καρδία μου ἐπι­̀ τῷ σωτηρίῳ σου ᾄσω τῷ κυρίῳ τῷ εὐεργετήσαν­τί με καὶ ψαλῶ τῷ ὀνόματι κυρίου τοῦ ὑψίστου
εἰς τὸ τέλος ψαλμὸς τῷ Δαυιδ
εἶπεν ἄφρων ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ οὐκ ἔστιν θεός διέφθειραν καὶ ἐβδελύχθησαν ἐν ἐπι­τηδεύ­μασιν οὐκ ἔστιν ποιῶν χρηστότητα οὐκ ἔστιν ἕως ἑνός
κύριος ἐκ τοῦ οὐρανοῦ διέκυψεν ἐπι­̀ τοὺς υἱοὺς τῶν ἀνθρώπων τοῦ ἰδεῖν εἰ ἔστιν συνίων ἢ ἐκζητῶν τὸν θεόν
πάν­τες ἐξέκλιναν ἅμα ἠχρεώθησαν οὐκ ἔστιν ποιῶν χρηστότητα οὐκ ἔστιν ἕως ἑνός–
–τάφος ἀνεῳγμένος ὁ λάρυγξ αὐτῶν ταῖς γλώσ­σαις αὐτῶν ἐδολιοῦσαν ἰὸς ἀσπίδων ὑπὸ τὰ χείλη αὐτῶν ὧν τὸ στόμα ἀρᾶς καὶ πικρίας γέμει ὀξεῖς οἱ πόδες αὐτῶν ἐκχέαι αἷμα σύν­τριμμα καὶ ταλαιπωρία ἐν ταῖς ὁδοῖς αὐτῶν καὶ ὁδὸν εἰρήνης οὐκ ἔγνωσαν οὐκ ἔστιν φόβος θεοῦ ἀπέναν­τι τῶν ὀφθαλμῶν αὐτῶν
οὐχὶ γνώσον­ται πάν­τες οἱ ἐργαζόμενοι τὴν ἀνομίαν οἱ κατεσθίον­τες τὸν λαόν μου βρώσει ἄρτου τὸν κύριον οὐκ ἐπεκαλέσαν­το
ἐκεῖ ἐδειλίασαν φόβῳ οὗ οὐκ ἦν φόβος ὅτι ὁ θεὸς ἐν γενεᾷ δικαίᾳ
βουλὴν πτωχοῦ κατῃσχύνατε ὅτι κύριος ἐλπὶς αὐτοῦ ἐστιν
τίς δώσει ἐκ Σιων τὸ σωτήριον τοῦ Ισραηλ ἐν τῷ ἐπι­στρέψαι κύριον τὴν αἰχμαλωσίαν τοῦ λαοῦ αὐτοῦ ἀγαλλιάσθω Ιακωβ καὶ εὐφρανθήτω Ισραηλ
πσαλμὸς τῷ Δαυιδ
κύριε τίς παροικήσει ἐν τῷ σκηνώματί σου καὶ τίς κατα­σκηνώσει ἐν τῷ ὄρει τῷ ἁγίῳ σου
πορευό­με­νος ἄμωμος καὶ ἐργαζό­με­νος δικαιοσύνην λαλῶν ἀλήθειαν ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ
ὃς οὐκ ἐδόλωσεν ἐν γλώσ­σῃ αὐτοῦ οὐδὲ ἐποίησεν τῷ πλη­σίον αὐτοῦ κακὸν καὶ ὀνειδισμὸν οὐκ ἔλαβεν ἐπι­̀ τοὺς ἔγγιστα αὐτοῦ
ἐξουδένωται ἐνώπιον αὐτοῦ πονηρευό­με­νος τοὺς δὲ φοβου­μέ­νους κύριον δοξάζει ὁ ὀμνύων τῷ πλη­σίον αὐτοῦ καὶ οὐκ ἀθετῶν
τὸ ἀργύριον αὐτοῦ οὐκ ἔδωκεν ἐπι­̀ τόκῳ καὶ δῶρα ἐπ᾿ ἀθῴοις οὐκ ἔλαβεν ὁ ποιῶν ταῦτα οὐ σαλευθή­σε­ται εἰς τὸν αἰῶνα
στηλογραφία τῷ Δαυιδ
φύλαξόν με κύριε ὅτι ἐπι­̀ σοὶ ἤλπισα
εἶπα τῷ κυρίῳ κύριός μου εἶ σύ ὅτι τῶν ἀγαθῶν μου οὐ χρείαν ἔχεις
τοῖς ἁγίοις τοῖς ἐν τῇ γῇ αὐτοῦ ἐθαυμάστωσεν πάν­τα τὰ θελήματα αὐτοῦ ἐν αὐτοῖς
ἐπλη­θύνθησαν αἱ ἀσθένειαι αὐτῶν μετὰ ταῦτα ἐτάχυναν οὐ μὴ συν­αγάγω τὰς συν­αγωγὰς αὐτῶν ἐξ αἱμάτων οὐδὲ μὴ μνησθῶ τῶν ὀνομάτων αὐτῶν δια­̀ χειλέων μου
κύριος ἡ μερὶς τῆς κληρο­νο­μίας μου καὶ τοῦ ποτηρίου μου σὺ εἶ ὁ ἀπο­καθιστῶν τὴν κληρο­νο­μίαν μου ἐμοί
σχοινία ἐπέπεσάν μοι ἐν τοῖς κρατίστοις καὶ γὰρ ἡ κληρο­νο­μία μου κρατίστη μοί ἐστιν
εὐλογήσω τὸν κύριον τὸν συν­ετίσαν­τά με ἔτι δὲ καὶ ἕως νυκτὸς ἐπαίδευσάν με οἱ νεφροί μου
προ­ωρώμην τὸν κύριον ἐνώπιόν μου δια­̀ παν­τός ὅτι ἐκ δεξιῶν μού ἐστιν ἵνα μὴ σαλευθῶ
δια­̀ τοῦτο ηὐφράνθη ἡ καρδία μου καὶ ἠγαλλιάσατο ἡ γλῶσ­σά μου ἔτι δὲ καὶ ἡ σάρξ μου κατα­σκηνώσει ἐπ᾿ ἐλπίδι
ὅτι οὐκ ἐγκατα­λείψεις τὴν ψυχήν μου εἰς ᾅδην οὐδὲ δώσεις τὸν ὅσιόν σου ἰδεῖν δια­φθοράν
ἐγνώρισάς μοι ὁδοὺς ζωῆς πλη­ρώσεις με εὐφροσύνης μετὰ τοῦ προ­σώπου σου τερπνότητες ἐν τῇ δεξιᾷ σου εἰς τέλος
προ­σευχὴ τοῦ Δαυιδ
εἰσάκουσον κύριε τῆς δικαιοσύνης μου προ­́σχες τῇ δεήσει μου ἐνώτισαι τῆς προ­σευχῆς μου οὐκ ἐν χείλεσιν δολίοις
ἐκ προ­σώπου σου τὸ κρίμα μου ἐξέλθοι οἱ ὀφθαλμοί μου ἰδέτωσαν εὐθύτητας
ἐδοκίμασας τὴν καρδίαν μου ἐπεσκέψω νυκτός ἐπύρωσάς με καὶ οὐχ εὑρέθη ἐν ἐμοὶ ἀδικία
ὅπως ἂν μὴ λαλήσῃ τὸ στόμα μου τὰ ἔργα τῶν ἀνθρώπων δια­̀ τοὺς λόγους τῶν χειλέων σου ἐγὼ ἐφύλαξα ὁδοὺς σκληράς
κατα­́ρτισαι τὰ δια­βήματά μου ἐν ταῖς τρίβοις σου ἵνα μὴ σαλευθῶσιν τὰ δια­βήματά μου
ἐγὼ ἐκέκραξα ὅτι ἐπήκουσάς μου ὁ θεός κλῖνον τὸ οὖς σου ἐμοὶ καὶ εἰσάκουσον τῶν ῥημάτων μου
θαυμάστωσον τὰ ἐλέη σου ὁ σῴζων τοὺς ἐλπίζον­τας ἐπι­̀ σὲ ἐκ τῶν ἀνθεστηκότων τῇ δεξιᾷ σου
φύλαξόν με ὡς κόραν ὀφθαλμοῦ ἐν σκέπῃ τῶν πτερύγων σου σκεπάσεις με
ἀπο­̀ προ­σώπου ἀσεβῶν τῶν ταλαιπωρησάν­των με οἱ ἐχθροί μου τὴν ψυχήν μου περιέσχον
τὸ στέαρ αὐτῶν συν­έκλεισαν τὸ στόμα αὐτῶν ἐλάλησεν ὑπερηφανίαν
ἐκβάλλον­τές με νυνὶ περιεκύκλωσάν με τοὺς ὀφθαλμοὺς αὐτῶν ἔθεν­το ἐκκλῖναι ἐν τῇ γῇ
ὑπέλαβόν με ὡσεὶ λέων ἕτοιμος εἰς θήραν καὶ ὡσεὶ σκύμνος οἰκῶν ἐν ἀπο­κρύφοις
ἀνάστηθι κύριε προ­́φθασον αὐτοὺς καὶ ὑποσκέλισον αὐτούς ῥῦσαι τὴν ψυχήν μου ἀπο­̀ ἀσεβοῦς ῥομφαίαν σου–
–ἀπο­̀ ἐχθρῶν τῆς χειρός σου 14κύριε ἀπο­̀ ὀλίγων ἀπο­̀ γῆς δια­μέρισον αὐτοὺς ἐν τῇ ζωῇ αὐτῶν καὶ τῶν κεκρυμμένων σου ἐπλή­σθη ἡ γαστὴρ αὐτῶν ἐχορτάσθησαν υἱῶν καὶ ἀφῆκαν τὰ κατα­́λοιπα τοῖς νηπίοις αὐτῶν
ἐγὼ δὲ ἐν δικαιοσύνῃ ὀφθήσομαι τῷ προ­σώπῳ σου χορτασθήσομαι ἐν τῷ ὀφθῆναι τὴν δόξαν σου
Украинский (Огієнко)
Для дириґетна хору.
На спів: «На смерть сина».
Псалом Давидів.
Хвалитиму Господа усім серцем своїм, розповім про всі чуда Твої!
Я буду радіти, і тішитись буду Тобою, і буду виспівувати Ймення Твоє, о Всевишній!
Як будуть назад відступати мої вороги, то спіткнуться і вигинуть перед обличчям Твоїм!
Бо суд мій і справу мою розсудив Ти, Ти на троні суддевім сидів, Судде праведний!
Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім́я їхнє Ти витер на вічні віки!
О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність, ти й міста повалив був, і згинула з ними їхня пам́ять!
Та буде Господь пробувати навіки, Він для суду поставив престола Свого,
і вселенну Він буде судити по правді, справедливістю буде судити народи.
і твердинею буде Господь для пригніченого, в час недолі притулком.
і на Тебе надіятись будуть усі, що ім́я Твоє знають, бо не кинув Ти, Господи, тих, хто шукає Тебе!
Співайте Господеві, що сидить на Сіоні, між народами розповідайте про чини Його,
бо карає Він вчинки криваві, про них пам́ятає, і не забуває Він зойку убогих!
Помилуй мене, Господи, поглянь на страждання моє від моїх ненависників, Ти, що мене підіймаєш із брам смерти,
щоб я розповідав про всю славу Твою, у брамах Сіонської доні я буду радіти спасінням Твоїм!
Народи попадали в яму, яку самі викопали, до пастки, яку заховали, нога їхня схоплена.
Господь знаний, Він суд учинив, спіткнувсь нечестивий у вчинку своєї руки!
Гра на струнах.
Села.
Попрямують безбожні в шеол, всі народи, що Бога забули,
бож не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди!
Устань же, о Господи, хай людина не перемагає, нехай перед лицем Твоїм засуджені будуть народи!
Накинь, Господи, пострах на них, нехай знають народи, що вони тільки люди!
Села.
10:1 Для чого стоїш Ти, о Господи, здалека, в час недолі ховаєшся?
10:2 Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим, хай схоплені будуть у підступах, які замишляли вони!
10:3 Бо жаданням своєї душі нечестивий пишається, а ласун проклинає, зневажає він Господа.
10:4 У гордощах каже безбожний, що Він не слідкує, бо Бога нема, оце всі його помисли!…
10:5 Сильні дороги його повсякчасно, від нього суди Твої високо, тим то віддмухує він ворогів своїх…
10:6 Сказав він у серці своєму: Я не захитаюсь, бо лиха навіки не буде мені…
10:7 Уста його повні прокляття й обмани та зради, під його язиком злочинство й переступ.
10:8 Причаївшись, сидить на подвір́ях, мордує невинного, його очі слідкують за вбогим…
10:9 В укритті він чатує, як лев той у зарості, чатує схопити убогого, хапає убогого й тягне його в свою сітку…
10:10 Припадає, знижається він, і попадають убогі в його міцні кігті…
10:11 Безбожний говорить у серці своїм: Бог забув, заховав Він обличчя Своє, не побачить ніколи.
10:12 Устань же, о Господи Боже, руку Свою підійми, не забудь про убогих!
10:13 Чому нечестивий ображує Бога і говорить у серці своїм, що Ти не слідкуєш?
10:14 Але Ти все бачиш, бо спостерігаєш злочинство та утиск, щоб віддати Своєю рукою!
На Тебе слабий опирається, Ти сироті помічник.
10:15 Зламай же рамено безбожному, і злого скарай за неправду його, аж більше не знайдеш його!
10:16 Господь Цар на вічні віки, із землі Його згинуть погани!
10:17 Бажання понижених чуєш Ти, Господи, серця їх зміцняєш, їх вислуховує ухо Твоє,
10:18 щоб дати суд сироті та пригніченому, щоб більш не страшив чоловік із землі!
11:1 Для дириґетна хору.
Давидів.
Я надіюсь на Господа, як же кажете ви до моєї душі: Відлітай ти на гору свою, немов птах?
11:2 Бо ось, нечестиві натягують лука, міцно ставлять стрілу свою на тятиву, щоб у темряві до простосердих стріляти…
11:3 Як основи зруйновано, що тоді праведний зробить?
11:4 Господь у святім Своїм храмі, Господь престол Його на небесах, бачать очі Його, повіки Його випробовують людських синів!
11:5 Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля, ненавидить душа Його!
11:6 Він спустить дощем на безбожних горюче вугілля, огонь, і сірку, і вітер гарячий, це частка їхньої чаші.
11:7 Бо Господь справедливий, кохає Він правду, праведний бачить обличчя Його!
12:1 Для дириґетна хору.
На октаву.
Псалом Давидів.
12:2 Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного, з-поміж людських синів позникали вже вірні!
12:3 Марноту говорять один до одного, їхні уста облесні, і серцем подвійним говорять…
12:4 Нехай підітне Господь уста облесливі та язика чванькуватого
12:5 тим, хто говорить: Своїм язиком будем сильні, наші уста при нас, хто ж буде нам пан?
12:6 Через утиск убогих, ради стогону бідних тепер Я повстану, говорить Господь, поставлю в безпеці того, на кого розтягують сітку!
12:7 Господні слова слова чисті, як срібло, очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене!
12:8 Ти, Господи, їх пильнуватимеш, і будеш навіки нас стерегти перед родом оцим!
12:9 Безбожні кружляють навколо, бо нікчемність між людських синів підіймається.
13:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
13:2 Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя Своє?
13:3 Як довго я буду складати в душі своїй болі, у серці своїм щодня смуток?
Як довго мій ворог підноситись буде над мене?
13:4 Зглянься, озвися до мене, о Господи, Боже мій!
Просвітли мої очі, щоб на смерть не заснув я!
13:5 Щоб мій неприятель не сказав: Я його переміг!
Щоб мої вороги не раділи, як я захитаюсь!
13:6 Я надію на милість Твою покладаю, моє серце радіє спасінням Твоїм!
13:7 Я буду співати Господеві, бо Він добродійство для мене вчинив…
14:1 Для дириґетна хору.
Давидів.
Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!
Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!…
14:2 Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.
14:3 Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!…
14:4 Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безправ́я, хто мій люд поїдає?
Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його…
14:5 Тоді настрашилися страхом вони, бо Бог в праведнім роді.
14:6 Раду вбогого ганьбите ви, та Господь охорона йому.
14:7 Аби то Він дав із Сіону спасіння ізраїлеві!
Як долю Своєму народу поверне Господь, то радітиме Яків, втішатися буде ізраїль!
15:1 Псалом Давидів.
Господи, хто може перебувати в наметі Твоїм?
Хто мешкати може на святій Твоїй горі?
15:2 Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм,
15:3 хто не обмовляє своїм язиком, і злого не чинить для друга свого, і свого ближнього не зневажає!
15:4 Обридливий погорджений в очах його, і він богобійних шанує, присягає, для себе хоча б і на зло, і дотримує;
15:5 не дає свого срібла на лихву, і не бере на невинного підкупу.
Хто чинить таке, ніколи той не захитається!
16:1 Золота пісня Давадова.
Хорони мене, Боже, я бо до Тебе вдаюся!
16:2 Я сказав Господеві: Ти Бог мій, добро моє тільки в Тобі!
16:3 До святих, які на землі, що шляхетні вони, до них все жадання моє!
16:4 Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!
16:5 Господь то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш!
16:6 Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!
16:7 Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки.
16:8 Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний!
16:9 Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!
16:10 Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!
16:11 Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!
17:1 Молитва Давидова.
Вислухай, Господи, правду мою, послухай благання моє!
Почуй молитву мою із уст необлудних!
17:2 Від Твого лиця нехай вирок мій вийде, а очі Твої нехай бачать мою правоту!
17:3 Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого.
і роздумував я, щоб лихе з моїх уст не виходило,
17:4 а в людських ділах, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.
17:5 Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!
17:6 Я кличу до Тебе, бо відповіси мені, Боже, нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,
17:7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдається до Тебе від заколотників проти правиці Твоєї.
17:8 Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене
17:9 від безбожних, що гублять мене, смертельні мої вороги оточили мене!
17:10 Товщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундючно.
17:11 Вороги оточили тепер наші кроки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю…
17:12 із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті…
17:13 Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна!
Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,
17:14 від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево!
Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.
17:15 А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!
Барои сардори сарояндагон бар марги Лабин. Таронаи Довуд.
Парвардигорро бо тамоми дилам сипос хоҳам гуфт; ҳамаи корҳои аҷоиби Туро ҳикоя хоҳам кард.
Дар Ту шодӣ ва хурсандӣ хоҳам кард, номи Туро, эй Болотарин ки аз ҳама болоӣ, хоҳам сароид.
Вақте ки душманонам ба ақиб баргарданд, пешпо хӯрда, аз пеши Ту нест хоҳанд шуд,
Зеро ки Ту доварӣ ва мурофиаи маро ба амал овардаӣ; Ту, эй Довари росткор, бар тахт нишастаӣ.
Ту мардумонро сарзаниш намудаӣ, бадкорро нест кардаӣ, номи онҳоро ҷовидона нобуд намудаӣ.
Душман барҳам хӯрда, ҷовидона хонавайрон гардидааст; шаҳрҳояшро бе беху бунёд кардаӣ, зикрашон нест шудааст.
Валекин Парвардигор ҷовидона пойдор устувор аст; Ӯ тахти Худро барои доварӣ барқарор кардааст,
Ва Ӯ дунёро аз рӯи инсоф доварӣ хоҳад кард, қабилаҳоро аз рӯи ростӣ додгарӣ хоҳад намуд.
Ва Парвардигор паноҳгоҳи зулмдидагон хоҳад буд, паноҳгоҳ дар лаҳзаҳои тангӣ.
Ва донандагони номи Ту ба Ту таваккал хоҳанд кард, чунки Ту, эй Парвардигор, толибони Худро тарк намекунӣ.
Парвардигорро, ки бар Сион сокин аст, бисароед, корномаҳои Ӯро дар миёни қавмҳо шӯҳрат диҳед.
Зеро ки Ӯ подоши хунҳоро металабад, онҳоро дар хотир дорад, фиғони бечорагонро фаромӯш намекунад.
Ба ман марҳамат раҳм намо, эй Парвардигор; ба мусибате ки аз дасти бадхоҳонам мекашам, назар андоз, ки Ту маро аз дарвозаи марг баланд бардоштаӣ,
Барои он ки тамоми ҳамду санои Туро баён намоям: дар наҷоти Ту хурсандӣ хоҳам кард.
Халқҳо ба чоҳе ки канда буданд, фурӯ ғалтиданд; дар доме ки ниҳон карда буданд, пои худашон андармон шуд.
Парвардигор ба василаи доварие ки кард, шӯҳрат меёбад: бадкор ба доме афтод, ки бо кафҳои худ сохта буд. Ҳиҷойӯн. Село.
Бадкорон ба дӯзах хоҳанд рафт, яъне ҳамаи халқҳое ки Худоро фаромӯш мекунанд.
Зеро ки мискин камбағал ҷовидона фаромӯш нахоҳад шуд, ва умеди бечорагон то ба охир барбод нахоҳад рафт.
Бархез, эй Парвардигор, то ки одамизод густох набошад, ва халқҳо пеши Ту маҳкум гарданд.
Онҳоро, эй Парвардигор, ба ҳарос андоз, то халқҳо бидонанд, ки онҳо фақат одамизод ҳастанд. Село.
Чаро, эй Парвардигор, дур меистӣ? Ва дар вақти тангӣ Худро пинҳон медорӣ?
Бадкор дар ҳавобаландии худ бечораро таъқиб мекунад; кошки худашон ба найрангҳое ки андешидаанд, гирифтор шаванд!
Зеро ки бадкор бо аз баднафсии худ худситоӣ мекунад меболад, ва чашмгурусна Парвардигорро хор медонад.
Бадкор дар ҳавобаландии худ мегӯяд: «Ӯ бозхост нахоҳад кард»; тамоми хаёли вай ин аст, ки «Худо нест».
Роҳҳои вай ҳама вақт бомуваффақият аст мебошанд; довариҳои Ту аз вай бағоят дуранд аст; ҳамаи бадхоҳони худро ҳеҷ мешуморад;
Дар дили худ мегӯяд: «Фурӯ нахоҳам ғалтид; ҳаргиз бадие нахоҳам дид».
Даҳони вай аз лаънат, макр ва зулм ситам пур аст; дар зери забонаш бадӣ ва гуноҳ аст.
Дар деҳот камин мегирад; дар ҷойҳои ниҳонӣ бегуноҳро мекушад; чашмонаш аз пайи бечора мепояд.
Дар ҷои ниҳонӣ, мисли шер дар лонаи худ, камин мегирад; барои қапидани камбағал ба даст афтондани бечора дасгир кардани бечора камин мегирад, ва бечораро ба даст афтонда камбағалро қапида дошта, ба доми худ мекашад;
Ба зону нишаста, хам мешавад, – ва бечорагон ба чанголи пурзӯри вай меафтанд.
Дар дили худ мегӯяд: «Худо фаромӯш кардааст, рӯи Худро пӯшидааст, ҳаргиз нахоҳад дид».
Эй Парвардигор, бархез! Эй Худо, дасти Худро бардор, фурӯтанонро нармдилонро фаромӯш накун.
Чаро бадкор Худоро хор дониста, дар дили худ мегӯяд: «Ту бозхост нахоҳӣ кард»?
Ту мебинӣ, зеро ки Ту ба азоб ва кулфат менигарӣ, то ки бо дасти Худ сазо диҳӣ. Бечора худро ба Ту месупорад; мададгори ёрирасони ятим Ту ҳастӣ.
Бозуи бадкор ва бадкешро бишкан, ба тавре ки агар бадиашро бадкориашро ҷустуҷӯ намоӣ, ёфт нашавад.
Парвардигор подшоҳ аст то абад; ҳавобаландон аз замини Ӯ нест хоҳанд шуд.
Парвардигоро! Орзуи ҳалимонро нармдилонро хоксоронро шунидаӣ; дили онҳоро устувор гардон; гӯшатро бикшо,
То ки ятим ва ҷафокашро ситамкашидаро зулмдидаро дар доварӣ ҳимоя намоӣ, ва одаме ки аз хок аст, дигар онҳоро натарсонад.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Ба Парвардигор паноҳ мебарам; чӣ гуна шумо ба ҷонам мегӯед: «Мисли мурғе ба кӯҳи худ бигрез»?
Зеро инак бадкорон камонро кашидаанд, тири худро ба зеҳи он гузоштаанд, то ки дар торикӣ ба ростдилон биандозанд.
Дар сурате ки бунёдҳо вайрон шудаанд, росткор чӣ кор карда метавонад?
Парвардигор дар қасри поки Худ сокин аст; тахти Парвардигор дар осмон аст; чашмони Ӯ менигаранд, пилкҳои Ӯ банӣ одамро имтиҳон мекунанд.
Парвардигор росткорро имтиҳон мекунад, вале аз бадкор ва дӯстдори ситам зулм ҷони Ӯ нафрат дорад.
Бар бадкорон лахчаҳо, оташ ва гӯгирд хоҳад боронид, ва боди сӯзон ҳиссаи косаи онҳо хоҳад шуд.
Зеро ки Парвардигор росткор аст, росткориро дӯст медорад; рӯи Ӯ ба росткорон нигаронида шудааст.

Барои сардори сарояндагон бар сози ҳашттор. Таронаи Довуд.
Наҷот деҳ, эй Парвардигор, зеро ки порсо худотарс боқӣ намондааст; зеро ки аз миёни банӣ одам аминон вафодорон нест шудаанд.
Ҳар яке ба ёри худ суханони беҳуда мегӯяд; лабони хушомадгӯй аз дили дурӯя сухан меронанд.
Парвардигор ҳамаи лабони хушомадгӯйро нест хоҳад кард, ва ҳар забонеро, ки ҳавобаландона сухан меронад,
Яъне онҳоеро, ки мегӯянд: «Бо забони худ зӯр мебароем, лабони мо бо мост; кист, ки бар мо хоҷа бошад?»
Аз боиси тороҷи бечорагон ва оҳу фиғони камбағалон алҳол бармехезам, мегӯяд Парвардигор, ва он касеро, ки гирифтори доми найранг аст, наҷот медиҳам.
Суханони Парвардигор суханони покиза аст, нуқраест, ки дар кӯра аз хок тоза карда ва ҳафт бор гудохта шудааст.
Ту, эй Парвардигор, онҳоро нигаҳбонӣ хоҳӣ кард, аз ин насл то абад муҳофизат хоҳӣ намуд.
Бадкорон дарбадар гардиш хоҳанд кард, вақте ки одамони пастфитрат баланд мешаванд.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.
То ба кай, эй Парвардигор, маро доим фаромӯш мекунӣ? То ба кай рӯи Худро аз ман пинҳон медорӣ?
То ба кай дар ҷонам андешаҳои андӯҳовар ва дар дилам ҳар рӯз ғаму ғусса дошта бошам? То ба кай душманам бар ман дастболо бошад?
Назар афканда, маро бишнав ба ман ҷавоб бидеҳ, эй Парвардигор Худои ман! Чашмонамро равшан бикун, ки мабодо хоби марг равам;
Мабодо душманам гӯяд: «Аз вай зӯр баромадам»; ва бадхоҳонам шодӣ кунанд, вақте ки ман фурӯ ғалтам.
Валекин ман ба меҳру вафои Ту таваккал менамоям; дилам дар наҷоти Ту шодӣ мекунад; барои Парвардигор суруд мехонам, зеро ки Ӯ ба ман некӣ намудааст.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Нокас дар дили худ гуфт: «Худо нест». Онҳо фосид шудаанд, корҳои зишт кардаанд; некӯкоре нест.
Парвардигор аз осмон ба банӣ одам назар андохт, то бубинад, ки оё касе соҳибфаҳм ва толиби Худо ҳаст?
Ҳама рӯй тофтаанд, бо ҳамдигар вайрон расво шудаанд; некӯкоре нест, як нафар ҳам нест.
Оё ҳамаи бадкирдорон фаҳм намекунанд, ки қавми маро мехӯранд, чунон ки нон мехӯранд? Парвардигорро нахондаанд.
Он вақт сахт ҳаросон шуданд, зеро ки Худо дар насли росткорон зоҳир гардидааст.
Шумо фикри нармдилонро масхара кардед, аммо Парвардигор пуштибони онҳост.
Кошки наҷоти Исроил аз Сион ба амал ояд! Вақте ки Парвардигор асирони қавми Худро баргардонад, Яъқуб хурсанд ва Исроил шод хоҳад шуд.

Таронаи Довуд. Парвардигоро! Кист, ки дар хаймаи Ту фуруд ояд? Кист, ки дар кӯҳи поки Ту сокин шавад?
Касе ки дар рафтораш беайб бошад, ва аз рӯи ростӣ амал кунад, ва дар дили худ ростгӯй бошад;
Бо забони худ тӯҳмат накунад, ба ёри худ бадӣ накунад, ва хешовандони худро хор набинад таҳқир нанамояд;
Нафратангез дар назараш хор бошад, валекин тарсгорони Парвардигорро иззат кунад; қасамаш ба зарари худаш бошад ҳам, онро тағйир надиҳад;
Пули худро ба фоида надиҳад, ва бар зидди бегуноҳ пора нагирад, – касе ки чунин рафтор мекунад, ҷовидона фурӯ нахоҳад ғалтид.

Суруди Довуд. Маро нигаҳбонӣ намо, эй Худо, зеро ки ба Ту паноҳ мебарам.
Ба Парвардигор гуфтам: Ту Худованди ман ҳастӣ; некӯӣ барои ман ҷуз аз Ту нест.
Ба покон низ, ки дар рӯи замин сарзамин ҳастанд, ва ба нерумандон – тамоми шавқи ман дар онҳост.
Кулфатҳои онҳое ки худои дигареро мепарастанд, афзун хоҳад шуд; қурбониҳои рехтании хунини онҳоро нахоҳам рехт, ва номҳои онҳоро ба забон нахоҳам овард.
Парвардигор ҳиссаи насибаи ман ва косаи ман аст; Ту қуръаи маро нигоҳ доштаӣ.
Марзаҳои ман ба мақомҳои хуш афтодаанд, ва мероси зебое ба ман расидааст.
Парвардигорро муборак мехонам, ки Ӯ маро ҳидоят намудааст; шабҳо низ дилам маро меомӯзад.
Ҳамеша Парвардигорро пеши назари худ мебинам, зеро ки Ӯ ба дасти рости ман аст; фурӯ нахоҳам ғалтид.
Ба ин сабаб дилам шод шуд, ва рӯҳам ба ваҷд омад; ҷисмам низ дар осудагӣ сокин хоҳад шуд;
Зеро ки ҷони маро дар олами мурдагон тарк нахоҳӣ кард; нахоҳӣ гузошт, ки порсои худотарси Ту фаноро бубинад.
Роҳи зиндагиро ба ман биомӯз: пуррагии камоли шодиҳо ба ҳузури Туст, ва хушиҳо ба дасти рости Ту ҷовидона мебошанд.

Дуои Довуд. Эй Парвардигор, ростиро бишнав, ба зории ман ҷавоб деҳ таваҷҷӯҳ кун, ба дуои ман, ки аз лабони бемакр берун меояд, гӯш андоз.
Бигзор ҳукмномаи ман аз ҳузури Ту барояд: чашмони Ту ростбин ҳастанд.
Диламро имтиҳон кардӣ, шабона бозҷӯӣ намудӣ, маро озмудӣ, ва чизе наёфтӣ: андешаи баде надорам, ки ба забон оварда тавонам.
Дар корҳои амалиёти инсонӣ, мувофиқи сухани лабони Ту, худро аз роҳҳои золим бадахлоқ нигоҳ доштам.
Қадамҳоямро дар роҳҳои Худ устувор гардон, то ки пойҳоям налағжанд.
Ман Туро мехонам, зеро ки Ту, эй Худо, маро мешунавӣ; гӯши Худро сӯи ман хам намо ва суханамро бишнав.
Меҳру вафоҳои аҷоиби Худро бинамо, эй Наҷотдиҳандаи паноҳбарон аз онҳое ки бар зидди дасти рости Ту бармехезанд.
Ҳамчун гавҳараки чашм маро нигаҳбонӣ намо; дар сояи болҳои Худ маро пинҳон бикун
Аз бадкороне ки ба ман ситам мекунанд, – аз душманони қасди ҷонам, ки маро иҳота менамоянд.
Дили фарбеҳи худро мебанданд Бо чарбу дилҳои худро пӯшидаанд, даҳонашон суханони ҳавобаландона мегӯяд.
Дар ҳар қадамамон ҳоло моро иҳота мекунанд; чашмони худро дӯхтаанд, то ки маро ба замин ғалтонанд;
Вай мисли шерест, ки ба даридан ташна бошад, ва мисли шери ҷавонест, ки дар камингоҳ нишаста бошад.
Бархез, эй Парвардигор, аз вай пешдастӣ карда, вайро мағлуб намо, ҷонамро аз бадкор бо шамшерат бираҳон,
Яъне аз мардум бо дасти Худ, эй Парвардигор; аз мардуми дунё, ки аз ин зиндагӣ баҳраманданд, ва ганҷинаи Ту шиками онҳоро пур мекунад; фарзандҳошон низ сер шуда, бақияи онро ба бачагони худ мемонанд.
Ман дар роскорӣ рӯи Туро хоҳам дид; дар бедорӣ чун бедор шавам, аз сурати Ту сер хоҳам шуд.

Кафизма:
Псалом:
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония

Настройки

Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible